У новій книзі Євгенії Кононенко об’єднано новели й мініатюри, так чи інак дотичні до теми творчості й книжок. Це не спогади, а специфічний досвід письменниці, яка знає таємниці, як зачинаються, народжуються і живуть власним життям тексти. Як до цього ставляться ті, хто поряд, і ті, хто далеко. Чи справді літературний текст може вбити? І чи може він урятувати? І чи може спасти? Написання книжки здійснювалося за підтримки Програми грантів і3 [ідея-імпульс-інновація] Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України». Висловлені тут думки не є офіційною позицією Фонду, а виражають бачення Автора.

Євгенія Кононенко у книзі «Слово свого роду» посягає на святе. Вона сумнівається, ніби походження передує сутності. Так, у походженнях слів, у їхніх родах, буває, закорінені смисли, яких уже ніхто не згадує. Але чи не губляться ті архаїчні значення в сучасному мовленні? І чи не зовсім іншими словами називаються ті самі смисли засобами іншої мови? Євгенія Кононенко — перекладачка, тож добре знає, як важко буває знайти в рідній мові слова, які б оптимально передали значення, висловлені засобами оригіналу. Для цього знадобляться слова зовсім іншого роду. «Слово свого роду» — це колекція (автобіографічних) есеїв, що написана на перетині красного письменства й есеїстики, правди й міфології....

Чи можна змінити долю, вплинути на дійсність? Чи все, що відбувається з людиною, неминуче та визначене наперед і, зрештою, чому? Роман-притча видатної української письменниці є переосмисленням вічної історії. Про обраних, які посвячені у таємне знання, і тих, хто стоїть на сторожі науки. Текст у тексті об’єднує історії з різних часових пластів: часу невизначеного і тривалого, минулого і майбутнього, які незримо перетікають один в одного. Це авторська версія із життя громади перших християн уже після розп’яття Христа, ще до прийняття християнства Римською імперією. Та насамперед перед нами розгортається драма нерозділених почуттів жінки до чоловіка. Зріле подружжя авторки жіночих романів і...

Євгенія Кононенко — письменниця, яка не перше десятиліття скидає на читачів з високої літературної вежі інтелектуально-розважальні бомби: новели, оповідання, есеї, повісті, романи, культурологічні розвідки й критичні статті. Елегантна іронія оповіді, несподіваний поворот сюжету, мов детонатор із годинниковим механізмом оприявнює таємні думки, страхи й почуття персонажів. І читачів, оголюючи людське єство, неписані табу, ритуали й забобони. Збірка короткої прози «Празька химера» — це історії психологічної химерної реальності, якої не існує, хоч вона так само жива, мов віра в любов і диво, або пошуки того найважливішого, без чого життя втрачає сенс. Жага пізнання таємного і нерозгаданого, як...

«У черзі за святою водою» — це книга смислів, спостережень і цікавих розмов, які дають можливість по-іншому подивитись на, здавалось би пересічні явища, зазирнути за лаштунки того, з чим стикаємося ледь не щодня, або побачити зріз чогось маловідомого: від McDonalds’a, Катерини ІІ, Гоголя, Вінсента ван Гога та Депардьє до гендерних питань і математики, еротики та кухні в українському побуті, оргазму і кохання, нащадка Чингізхана, поетично-джазового перформансу та «своєї» України. Одна новела і 25 есеїв згруповані у чотири смислові розділи: «Тендер на бренди», «Моя Україна», «Ерос у вишиванці» та «Подорожній посту не держить». А щоби читачу легше було налаштуватися на відповідну...

Повість, чотири новели та поезії визнаного майстра короткого жанру об’єднані «вічною» тематикою — жінка у різних життєвих ситуаціях. Євгенія Кононенко часто пише про це, але «Симбалайн» навіть для неї — дуже особистісна, відверта та еротична книжка — тут має голос не лише внутрішня жінка, а й внутрішній чоловік Євгенії Кононенко. Інший ракурс, здавалось би, буденних явищ, погляд за лаштунки того, з чим ми маємо справу ледь не щодня, а тому не бачимо серед цього справжніх причин «тектонічних» зламів у стосунках чоловіка та жінки. Євгенія Кононенко їх бачить...

Рукопис зник на кілька років. Певне тоді ще не настав час читати його. Але через півтора десятка років, в добу розвиненого Інтернету й соціальних мереж, сину письменника повертають зошит із цуценятком на обкладинці. І саме в цьому зошиті старий хворий письменник написав свій останній роман «Останнє бажання». Чи потрібно і чи можливо розгадати всі таємниці минулого? Принаймні, цього варто прагнути. Бо лише свідоме знання дає ту свободу, без якої неможливе народження свідомої людини майбутнього, яка є володарем власної долі за будь-яких обставин.

Він молодий, розумний, добре освічений, має патріотичні почуття. Але в результаті непорозуміння змушений тікати з України. Бо він на рідній землі — зайва людина, «лишний человек». Все в його житті чомусь складається за російським сценарієм. То доки тяжітиме над українцями фатум «російського сюжету»? Честь України, як завжди, рятує жінка… Нова книга Євгенії Кононенко — про любов і про пошуки власної ідентичності, про призабуті обставини безтямного українського життя останніх років імперії та перших років незалежності і про можливість зустрічі серед Атлантики на протягах сьогоднішнього глобалізованого світу. В художньому оформленні книжки використано...

Дев’ятою книгою Євгенії Кононенко став історично-містичний детектив, інтрига якого виникла ще в середині XVIII століття. Таємничий скульптор Іоанн Георг Пінзель і його загадкова творчість надихають і справжніх поціновувачів мистецтва, і тих «мисливців за великими грішми», котрі добре розуміються на унікальних творах минулого. Все триває, ніщо не пішло в небуття: скульптури, які магнат Потоцький замовляв за шалені гроші, і якими ж потім опалювали хати, сьогодні знову в ціні. І неврози забутого майстра озиваються справжнім божевіллям сьогодні... Основні події роману й маршрути подорожей стосуються прекрасного осіннього Львова та не менш прекрасного маленького історичного містечка...

Під колесами товарняка в якомусь Богом забутому Комбінатному гине співробітниця міжнародної фундації підтримки обдарованих дітей, 37-річна красуня Мар’яна Хрипович. Її київські друзі, коханці й колеги, збентежені несподіваною смертю, починають власне розслідування. Та наслідок їхніх розшуків не вкладається в жодні класичні схеми. Євгенія Кононенко зуміла вигадати «суто українське вбивство» — притаманне лише для нашої активно «розбудовуваної» нашими-таки «державотворцями» України, у якій імітацією стає все: американський благочинний фонд, кохання, сімейне життя, материнська любов, дружба, розслідування...