Петро Иосифович Панч

Среди украинских прозаиков Петр Панч - популярный автор многих рассказов, повестей, романов ("Там, где вербы над прудом", "Лужа", "Голубые эшелоны", "Клокотала Украина"), в которых отражены жизнь и быт народа, его борьба за социальное и национальное освобождение.
$$0$$
Сын крестьянина-колесника из городка Валки на Харьковщине Петр Иосифович Панч (Панченко) родился 4 июля 1891 года. Окончив двухклассное приходское училище, служил в канцеляриях родного городка писарчуком. Позже работал в Харькове, посещал общеобразовательные курсы. Затем учился в Полтавском землемерном училище.

Когда началась первая империалистическая война (1914-1917 гг.), стал курсантом Одесского артиллерийского училища. Ускоренный выпуск - и прапорщик Петр Панченко на фронте. Потом - Октябрьская революция, участие в борьбе с самодержавием и контрреволюцией... После демобилизации из рядов Красной Армии работал в земотделе, писал юморески, рассказы. А с 1923 года началась его систематическая литературная работа.

Первые сборники его повестей, рассказов "Там, где вербы над прудом", "Соломенный дым", "Мышиные норы" (1926 г.) показали, что в украинскую литературу пришел талантливый рассказчик с большим знанием жизненных фактов, запасом украинского юмора, знанием народного языка. Со временем П.Панч издал новые сборники своих произведений "Зеленая трясина", "Голубые эшелоны".

Во время Великой Отечественной войны (1941-1945 гг.) Петр Панч работал ответственным редактором радиостанции "Радянська Україна", писал статьи, очерки, фельетоны, направленные против гитлеровцев, фашистских зверств.

Прислушавшись к советам Максима Горького, Петр Иосифович начал писать исторический роман "Клокотала Украина", посвященный борьбе украинского народа за свое социальное и национальное освобождение в 30-40-х годах XVII века. О творческой работе над романом "Клокотала Украина" автор вспоминал: "Роман "Клокотала Украина" я очень долго вынашивал в сердце, мне кажется, что я сам жил рядом с Богданом Хмельницким, Максимом Кривоносом, а Ярину как родную дочь посылал на разведку во вражеский лагерь. Иногда казалось мне, что сам я был участником боев, когда громили ненавистного врага. Вот, может, поэтому роман "Клокотала Украина" и самый родной моему сердцу".

Привлекает внимание читателя предпоследняя книга Петра Панча "На калиновом мосту" - повесть минувших лет, отмеченная Государственной премией им. Т.Г.Шевченко. Об этом произведении он писал: "Мой калиновый мост" берет свое начало еще из глухих дней девятнадцатого века, а доходит вплоть до наших дней... Сюжетом здесь стала сама жизнь, во всех своих проявлениях прошедшая перед моими глазами. Она не однообразна, поэтому в повести используются разные жанры и стили, разрушающие каноническую форму, но приближающие к истине. Об одном я позаботился - чтобы каждый факт был отражением дней минувших, а взятые вместе факты стали отражением эпохи..."

Следует отметить внимание писателя к подрастающему поколению, которому он посвятил лучшие произведения, изданные отдельными книгами, в частности "Гиля, гуси", "Сын Таращанского полка", "Дорогой подарок", "Хорошие ребята", "О вас и для вас".

Последняя прижизненная книга Петра Панча "Улетают журавли" (1973 г.) содержит многочисленные этюды, очерки, воспоминания о том "неповторимом времени", когда закладывались основы украинской советской литературы. В его воспоминаниях, посвященных писателям-коллегам, читаем об интересных особенностях каждого.

На страницах книги "Улетают журавли" Петр Иосифович передает молодым литераторам "тайны писательской профессии", объясняет значение "языка родного, слова родного". Вот его мысль: "Язык является канвой, на которой человек вышивает узоры своей жизни, а для писателя - орудием отражения в художественных образах мыслей. Кто не уважает родной язык, тот позволяет умным людям пренебрегать собой".
Дополнение
[collapse collapsed title=Биография на украинском]

Петро Панч (Петро Йосипович Панченко) (1891-1978).

Петро Панч — новеліст, повістяр і романіст, автор казок для дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід.

Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі «На калиновім мості», було багатим на життєві враження. Так повелося, що в родині всі колісникували: і дід, і батько, і дядько. Та й взагалі всі члени сім'ї (мама, батько, п'ятеро дітей) були при ділі. Тож коліс у дворі Панченків було повно. Малий Петро відпочивав на них, грався, на колесах катався по льоду і, бувало, помагав дідові котити їх на базар. Нагасається за весь день, прибіжить у хату, з'їсть кусок хліба, забереться на піч, притаїться там і слухає розповіді старших. Прийде дід Гончар, сяде на ослінку і почне розказувати дивацькі історії про овечок і вовків, а малий хлопчина слухає і запам'ятовує...

З п'ятнадцяти років, після двокласної школи, Петро пішов працювати. Спершу служив у Народному домі, переписував папери і розносив пакети, а згодом — писарчуком в агента земського страхування. Сімнадцятирічним юнаком Панч уперше залишає рідну домівку і їде до Харкова шукати долі. Тут його взяли на посаду писарчука до канцелярії Інституту шляхетних дівчат. У Харкові Петро Панч потрапляє в коло студентської молоді. Він відвідує загальноосвітні курси, дуже багато читає. Проте згодом залишає місто і вступає до Полтавського землемірного училища, одразу після закінчення якого у 1915 році був мобілізований в армію. Він навчається на прискорених курсах в Одеському артилерійському училищі, дістає офіцерське звання прапорщика артилерії та опиняється на фронті Першої світової війни.

Восени 1921 року Петро Панч демобілізувався і приїхав у рідні Валки, де працював землеміром. На цей час припадає і початок літературної діяльності Панча.

Справжнє прізвище письменника — Панченко. Та коли на сторінках періодичних видань почали з'являтися його перші нариси, оповідання, фейлетони, «житні етюди», підписані вони були «Максим Отава». Під матеріалами ж, що Петро Панченко після повернення з фронтів Першої світової подавав до газети свого рідного містечка Валки («Незаможник»), що на Харківщині, він підписався «П. Пан». Та редактор уникнув такого сміливого та дещо негативно забарвленого на той час прізвища й своєю рукою додав одну літеру. Петро Панченко став Панчем. Чи змінило це щось в письменницькій долі поки ще літератора-початківця? Хтозна. Але до нових імен на літературному обрії додалося Петро Панч.

До Харкова Петро Йосипович приїхав уже з багажем — із ледь набубнявілими та уже втіленими творчими задумами. Одна за одною виходять його книжки «Там, де верби над ставом», «Гнізда старі» (1923), «Поза життям» (1924), «Солом'яний дим» (1925), «Мишачі нори» (1926), збірка повістей «Голубі ешелони» (1928) тощо.

У цей час Панч належав до літературних угруповань «Плуг», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Перші роки Великої Вітчизняної війни майбутній відомий письменник провів в Уфі, решту — у Москві на посаді головного редактора літературного відділу радіостанції «Радянська Україна». Тоді ж Петра Панча було обрано членом Всеслов'янського комітету, у якому він працював до закінчення війни. З 1949 по 1953 рік письменник був головою правління Харківської організації Спілки письменників, а в 1966-1969 роках — секретарем правління Спілки письменників України.

Робота у творчих спілках, літературних об'єднаннях не заважала реалізації себе як майстра змалювання правдивих картин життя. Мистецький доробок письменника цих років — книги оповідань «Рідна земля», «Гнів матері», книги фейлетонів «Зозуля», «Кортить курці просо». 1935 року вийшов перший роман Панча під назвою «Облога ночі». 1954-го — один з кращих творів української прози, роман «Гомоніла Україна».

«Повістю минулих літ» Петра Панча став роман «На калиновім мості». Цей твір відзначений Шевченківською премією. Він є своєрідним сплавом автобіографічного, документального та художнього матеріалу. Кращі розповіді з нього про дитинство письменника люблять читати діти (особливо «Три копійки»).

Творчість для хлоп'ят та дівчаток — окрема сторінка в доробку письменника. Ще 1922 року він написав невеличкий етюд «Свистуни», а в 1924 році в журналі «Червоні квіти» з'явилося оповідання «Портрет». У 1930-х роках Петро Панч продовжує писати для дітей і про дітей: «Малий партизан», «Будемо літати», «Син Таращанського полку», а також «Гиля, гуси», «Вовчий хвіст», «Будемо літати» (1935). Пізніше — «Гарні хлопці» (1959), «Для вас і про вас» (1965) тощо.

Невтомно працював, писав, підтримував літературний розвій у лавах Спілки письменників. Збірка статей та етюдів-спогадів «Відлітають журавлі» стала останньою. Нею письменник попрощався зі своїм читачем. 1973-й поставив у творчості Петра Панча крапку.

Помер Петро Панч 1 грудня 1978 року в місті Києві. Його творчість — приклад мистецької послідовності, великої совісності, дотримання неухильних вимог правди за різних обставин.
[/collapse]