Роман Зіненко — колишній морський піхотинець, доброволець батальйону «Дніпро-1», був серед тих, хто в серпні 2014-го опинився в пеклі Іловайська. 2017 року вийшла його перша книга «Іловайський щоденник», 2019 — два томи «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії».

Ігор Михайлишин — доброволець, піаніст, юрист. Музикант-аматор, грав на Майдані у грудні 2013 року. До лав добровольчого батальйону «Донбас» НГУ потрапив у червні 2014 року. Взяв позивний «Піаніст». У серпні 2014 року опинився в гущі Іловайського котла у протистоянні зі збройними силами РФ. Провів 119 днів у полоні. Згодом повернувся на фронт у складі батальйону «Донбас-Україна» ЗСУ. Після закінчення військового контракту здобуває професійну музичну освіту в Київському інституті музики імені Р. Глієра.

Геннадій Харченко — історик, перекладач і економіст за освітою, мешканець Запоріжжя. Навесні 2014 року Геннадій добровільно прийшов до військкомату, а влітку став командиром гармати у третій гаубичній батареї 55-ї окремої артилерійської бригади. Найважливіші події періоду активної участі артбригади в АТО відтворені в книзі.

Віктор Чернієнко, здобувши спеціальність лікаря, за власним бажанням подався до лав Збройних сил України й вступив до Української військово-медичної академії Києва за фахом «хірургія». У 2014 році пішов на війну на сході України, щоб боронити свою країну від агресора. Волею долі опинився у пеклі страшних боїв під Іловайськом. Нині працює лікарем-онкохірургом у Києві.

Геннадій Афанасьєв — професійний фотограф, кримський активіст, під час анексії Російською Федерацією Кримського півострова брав участь у русі за єдину Україну. Та 2014 року його заарештували в Сімферополі і він проходив у справі так званих кримських терористів. Його незаконно утримували в тюрмах Росії як політв’язня. Тепер проживає в Києві і продовжує боротьбу за визволення українських політв’язнів, яких незаконно утримують на території РФ.

Артем Шевченко — журналіст. Має досвід репортерської роботи у висвітленні військових конфліктів у гарячих точках: Балкани, Кавказ, Ізраїль, Ірак. Лауреат премії Нацради з питань ТБ та радіомовлення «Телетріумф» за 2001 рік у номінації «Найкращий репортер». Активно висвітлював події квітня—червня 2014 року у Слов’янську.

Андрій Курков — письменник, журналіст, сценарист (за його сценаріями знято понад 20 документальних і художніх фільмів), автор понад двох десятків книг. Його твори перекладено на 36 мов світу, в тому числі на англійську, німецьку, французьку, іспанську, голландську, турецьку та інші. А. Курков — один із двох письменників пострадянського простору, чиї книжки регулярно потрапляють до першої десятки європейських бестселерів.

Ігор Стрельцов (справжнє ім’я — Ігор Назаренко) — журналіст-розслідувач. Як волонтер та тележурналіст їздив на Майдан, потім — до зони АТО: Слов’янськ, Артемівськ, під Дебальцеве, Піски, сектор «М», Маріуполь. У Мар’їнці не був, але там були ті, кого знає і знав...

Максим Музика — активний учасник Революції Гідності. Під час окупації Криму допомагав українським військовим. З 1 серпня 2014 року добровільно пішов на фронт і відразу ж потрапив на штурм Савур-Могили. На початку 2015 року був мобілізований як офіцер запасу й до кінця квітня 2016 року виконував завдання на фронті як командир групи спецназу 73-го МСЦО. Був поранений. Андрій Пальваль — розробник програмного забезпечення. У серпні 2014 року взяв відпустку і поїхав на місяць добровольцем на фронт. Брав участь у розвідувальному поході під Горлівкою та в обороні Савур-Могили. Потрапив у полон. Втік з полону. Після повернення до Харкова до своїх старих захоплень додав навчання високоточної стрільби та тактики малих груп. Петро Потєхін — кадровий військовий, офіцер-десантник. Навесні 2014 року був направлений на схід України з 79-ю ДШБР, щоб перекрити кордон і не допустити перекидання зброї і людських ресурсів у зону конфлікту з території Росії. Відрядження на Савур-Могилу було вже другим в зоні АТО. Під час оборони Савур-Могили отримав тяжке поранення.

Валерій Макеєв — юрист, автор збірки поезій і трьох прозових творів, музикант, правозахисник, волонтер, з липня 2014-го сприяє визволенню українських військовополонених. Того ж року сам опинився за ґратами, пережив 100 днів «на підвалі», де не діють жодні закони і правила. Але вижив і... написав про це чесну книжку «100 днів полону, або Позивний “911’’».

Сергій Глотов — автор ідеї проекту «Перемога починається з тебе!», волонтер, керівник благодійного фонду «Народна підтримка воїнів АТО», у минулому активіст Луганського Євромайдану. Анастасія Глотова — волонтер, координатор інформаційно-просвітницьких проектів фонду, у минулому активістка Луганського Євромайдану. Анастасія Воронова — письменниця, блогер. Юрій Руденко — капітан запасу ЗС України, заступник начальника Львівського центру надання послуг учасникам бойових дій, командир 1 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону 80 окремої десантно-штурмової бригади (з червня 2014 року — виконуючийобов’язки командира, з жовтня 2014 року по липень 2017 року — командир), учасник оборони ЛАП. Дмитро Путята — військовий дослідник «Цензор.НЕТ».

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[22 лютого. Київ] Учора вдень Янукович підписав домовленість із опозицією про дострокові президентські вибори в грудні та про повернення до Конституції 2004 року, яка урізає президентські повноваження до мінімуму і робить прем’єр-міністра головною фігурою. Свідки переговорів — міністри закордонних справ Німеччини і Польщі — підписали договір, а представник Путіна відмовився. Пізніше він у якомусь інтерв’ю обізвав цей договір «нікчемним папірцем». А теж учора, але вже пізно ввечері, Янукович утік із Києва. Начебто вилетів до Харкова разом із найближчим оточенням. Звідки він міг вилетіти — незрозуміло. Бориспіль заблоковано Автомайданом і майданівцями, там під’їзд до аеропорту перекритий. Може, з Жулян? Сьогодні в Харкові відбудеться з’їзд депутатів усіх рівнів Південно-Східної України, включаючи депутатів Криму та Севастополя. Відокремлюватимуть себе від України, тобто від Києва. Напевно, він там виступатиме і його буде на цьому збіговиську обрано президентом Південно-Східної України. Історія повторюється. 2004 року після програшу в третьому турі президентських виборів вони провели такий же з’їзд у Сєвєродонецьку. Потім Янукович ходив на допити в прокуратуру і щоразу боявся, що його там заарештують.

Незрозуміло, чому він так різко втік. Навіть не заїхав у своє Межигір’я!

Під Києвом горіла дача кума Путіна Віктора Медведчука, теж безнадійного і ніколи не прохідного кандидата в президенти, який, коли був головою Адміністрації Президента Кучми, намагався змінити конституцію так, аби президента обирав не народ, а парламент. Знав, що народ його ніколи не обере.

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[23 лютого. Сімферополь] Із усього Криму почали з’їжджатись обурені та розгнівані люди. Двадцять тисяч чоловіків і жінок вирушили захищати свій дім, вигукуючи речівки та тримаючи плакати з гаслами, які стали наступним кредо всього їхнього життя: «Крим — це Україна». Але під Верховною радою Криму нас уже чекали вороги. З Російської Федерації передислокувались, як вони говорили, у туристичних цілях, не менш як десять тисяч кубанських козаків, які мали надати збройну підтримку завезеним цивільним. Цих людей швидко було розподілено по всіх великих містах і селах, але велика частина все-таки залишилася «підкорювати» столицю. До них приєдналися місцеві співробітники спеціального призначення «Беркут», ті самі, які бешкетували, били і вбивали протестувальників на Майдані в Києві. Кримські відділення вважалися найжорстокішими, бо вже давно симпатизували Москві. Основну масу сепаратистів у ті дні становили проплачені маріонетки — «тітушки», що виконували функцію «м’яса», під час усіх гарячих стадій конфлікту. Загалом, того дня під Верховною радою Автономної Республіки Крим зібралося не менш як п’ять тисяч росіян. Вони не приховували своєї присутності й цілей, які були відкритими, чіткими і зрозумілими — окупувати й анексувати територію настільки принадного їм півострова.

Весь цей набрід стояв півколом біля вхідних дверей до будівлі. Їм потрібно було за всяку ціну не дозволити, аби сесію, що відбувалася в парламенті, було зірвано. З протилежного боку загарбники готували криваву провокацію, яка мусила стати виправданням подальшого введення військ. Увесь дах будівлі обліпили журналісти, як мухи мед. Десятки камер усіляких ЗМІ РФ готували вечірню порцію пропаганди для своїх обивателів.

Серед тих, хто зібрався відстоювати цілісність і незалежність України, здебільшого стояли кримські татари. Було й чимало етнічних українців, але все ж основна атака готувалася саме на корінний народ Криму. На їхню адресу з боку росіян летіли образи з міжрасовим підґрунтям, таким властивим нашим сусідам: «Черножопые! Чурки! Хачи!». Росіяни робили все, щоб спровокувати кримських татар піти в наступ. Усе це підігрівалося виглядом російських прапорів, яких ставало все більше.

Тієї миті, коли в наш бік полетіли скляні пляшки, цегла і палиці, а опоненти почали використовувати газові балончики та кийки, залишатися в бездіяльності було вже неможливо. Хвиля пішла в наступ. Почалася тиснява. Натовп з усіх сил намагалася виштовхнути окупантів із зайнятої ними території. Все відбувалося відносно безкровно, переднє оточення намагалося відвертати всі можливі бійки та колотнечі, а для тих, що були травмовані, організовувався живий коридор, крізь який можна було безперешкодно дістатися безпечного місця. Активні дії тривали не менше трьох годин, після чого росіян було відкинуто. Нас переповнювала ейфорія. Тоді здавалося, що ми перемогли. Сесію було зупинено, а місцевій владі нагадали, що годинник цокає, і їхній час закінчується. Від представницького органу кримських татар — Меджлісу прозвучала команда на відбій, і всі почали розходитися по домівках. Під будівлею продовжували тирлуватися вигнані сепаратисти, вони нікуди не йшли. Очевидним було й те, що всі вони повернуться на раніше займані позиції, як тільки ми покинемо територію...

Повернувшись додому, я ввімкнув російське телебачення, щоб послухати, як подадуть події, що відбулися за день. Мені відкрилась абсолютно груба, незграбна, неймовірна брехня. Абсурд у стовідсотковій повноті свого вияву. Саме в ту мить я зрозумів, що значить слово «пропаганда».

Репортажі по всіх центральних ЗМІ були ідентичними. Кожен окремо із симетричних сторін доносив одне і те саме послання. Нарізка кадрів, зібраних із різних місць, різного часу, що містять палаючі вулиці, «коктейлі Молотова», кров і вбивства. Усе це супроводжувалося не менш брехливим озвученням: «Українські націоналісти з’їжджаються з усієї України, щоб почати геноцид кримчан і знищити все російськомовне населення поголовно. Наші брати перебувають у смертельній небезпеці!». Так пролунав вступний акорд початку війни.

Тієї ж ночі війська спеціального призначення Російської Федерації було перекинуто в Автономну Республіку Крим, і вони здійснили захоплення всіх адміністративних будівель, на дахах яких вивісили російські прапори. Окупанти взяли в оточення військові бази, зайняли аеропорти, перекрили всі дороги, що ведуть на півострів. Вулиці патрулювали люди з масками на обличчі та в камуфляжній формі. Ніхто з них не мав розпізнавальних знаків на своєму одязі, але кожен житель Криму прекрасно розумів, хто вони і звідки.

З того дня стало небезпечним бути українцем. Ми перетворилися на ворогів. На нас почалося полювання. Вулиці заповнили молоді хлопці міцної спортивної статури. Під охороною терористів у масках вони розгортали російські прапори на вулицях, зривали і руйнували національну символіку України, намагаючись усім показати, хто тут тепер господар. Але все це бидло, брязкаючи своєю зброєю, не злякало нас, а, навпаки, ще більше згуртувало, змусивши діяти.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[24 лютого. Київ] Парламент працює без перерви. Формується нова влада, новий Кабінет міністрів. Один із лідерів протестів — Степан Кубів — був призначений головою Національного банку, член партії Віталія Кличка «Удар», колишній соратник Віктора Ющенка — Валентин Наливайченко став головою Служби безпеки України. Звільнено у відставку суддів Конституційного Суду, які ухвалювали потрібні рішення за вказівкою Януковича. Йде чистка країни, але поки що в основному очищається влада тільки в Києві.

Кілька днів тому звільнили Юлію Тимошенко. Сам факт її звільнення викликав ейфорію у її вірних прихильників. Коли вона, сидячи в інвалідному кріслі, виступала зі сцени київського Майдану, багато хто з моїх друзів, та й я сам, відчули очікуване розчарування. Її довга промова складалась із фраз і смислів, що належать Помаранчевій революції, що належать минулому. Країна опинилася попереду, а Тимошенко залишилася в не дуже далекому минулому. Майже три роки, проведені нею в ув’язненні, відірвали її від реальності. Багато їй і досі довіряють. Багато інших не вірять в її щирість, вони бояться, що вона знову піде у владу і знову почнеться «перетягування каната». Її бажання «перетягнути» на себе всі повноваження, всю владу в країні, бажання ухвалювати навіть дрібні рішення особисто й самостійно — все це схоже на ознаки психічного розладу. Повернення до Конституції 2004 року, схвалене парламентом, її не дуже влаштовує. Але вона про це вже ні слова. Це коли ще сиділа під охороною в лікарні, вона давала вказівки опозиції та вимагала, щоб посаду президента залишили сильною і важливою, з усіма повноваженнями, якими володів Віктор Янукович. У чомусь вони схожі — Тимошенко і Янукович. Ні, вона, звичайно, розумніша, елегантніша, демократичніша. Але любов до авторитаризму в них однакова. Щоправда, Юлія Тимошенко вміє себе іноді стримувати, а Янукович не міг.

Уже наступного дня після її виступу перед парламентом зібрався мітинг із гаслами: «Юлі — волю, але не владу!»

Може, через відчуття, що шанси у Юлії Тимошенко стати головною дійовою особою в Україні не стовідсоткові, російський прем’єр-міністр Медведєв раптом заговорив про те, що Росія не визнає новий уряд. Путін до Тимошенко ставився завжди позитивно, навіть щоразу під час особистої зустрічі вимагав у Януковича її звільнити. З нею йому було б легко домовитися про майбутні політичні та економічні відносини України і Росії. Якщо главою української держави стане представник націоналістичних сил, нормалізувати відносини з сусідньою державою Україні буде складно. Ніяких заяв не робить і посол України в Росії, а Росія свого посла з України взагалі демонстративно відкликала, щоб показати своє ставлення до перемоги Майдану.

Що буде далі? Україні поки що не до Росії, хоча питання можливого воєнного втручання Росії в Криму хвилює дуже багатьох. Крим — це єдиний дійсно проросійський регіон, в якому тільки кримські татари є українськими патріотами. Кримських татар близько 300 тисяч.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[25 лютого] Російський письменник-фантаст українського походження Лук’яненко заявив у Москві, що на знак протесту проти «українського фашизму» забороняє перекладати свої книги українською мовою! Шизофренія у важкій формі. Написав йому відповідь:

«Пане Лук’яненко. Кажуть, що ви — письменник-фантаст. Дивно, що вашої фантазії не вистачає, аби зрозуміти небажання українського народу жити в системі тотальної корупції та безграмотної влади, яка залишила на пам’ять про себе розграбовану країну й цілковитий нуль грошей на державному казначейському рахунку. Оцінюючи ступінь вашої стурбованості подіями в Україні, буду радий у майбутньому прочитати ваш біографічний роман, присвячений долі вашого колеги-письменника Віктора Януковича. Якщо він добереться до Росії, ви мусите обов’язково подружитися з ним, і тоді він вам розповість дуже багато фантастично цікавих деталей свого життя та діяльності. Два фантасти такого рівня, як ви і він, не зможуть не подружитися! Він, до речі, зможе вам підказати ще кілька прізвищ поетів і прозаїків, яких варто б заборонити до видання в Україні».

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[26 лютого. Київ] Параноя присутня скрізь. Не тільки в Криму і в Донецьку.

У Києві міліції майже не видно. Кілька ночей тому я їздив на машині по місту і почувався немов на зйомках апокаліптичного фільму. Жодної патрульної машини ДАІ, жодної міліцейської машини. Зате через кожні п’ятсот метрів у різних районах міста стояли по 50, по 70 озброєних довгими дерев’яними кийками чоловіків і хлопців, які напружено вглядалися в кожну машину, що проїжджала повз них. Деякі машини вони зупиняли і з’ясовували особи водія та пасажирів. Я був у машині сам. Напевно, тому мене жодного разу не зупинили, але дуже напружено проводжали поглядами. Ці патрулі ходять по нічних вулицях і сьогодні. Вони стежать, аби ніхто не підпалював машини, щоб на вулицях їхніх районів було спокійно. За останні кілька ночей ці патрулі зловили кілька квартирних злодіїв і передали їх у міліцію. А вчора на вулицях міста з’явилися спільні автомобільні патрулі: одна машина ДАІ і одна машина добровольців із Автомайдану. Що мене вразило і порадувало, так це те, що над обома машинами майоріли прапорці Автомайдану.

• Зведення новин

В небо України піднялися два винищувачі з наказом застосовувати зброю. Бойова пара винищувачів Су-27 отримала наказ патрулювати повітряний кордон України. Про це повідомили джерела ТСН.

• Вночі невідомі спробують проникнути на територію військових частин в Криму, — заява Міноборони. «Керівництву Міністерства оборони стало відомо, що з 2-ї до 5-ї години ранку в ніч з 28 лютого на 1 березня 2014 року радикально налаштовані сили планують здійснити незаконні дії, а саме: проникнути на територію військових частин, дислокованих в Автономній Республіці Крим і роззброїти особовий склад», — сказано в заяві Міноборони.

• Верховна Рада Криму створила спецпідрозділ охорони громадського порядку «Беркут», підпорядкований виключно владі АРК. Про це повідомив перший віце-прем’єр Ради міністрів Криму  Рустам Теміргалієв.

• До кримського парламенту підійшли озброєні російські військові. Кулеметники зайняли бойові позиції. Про це повідомляє ««Інтерфакс-Україна».

Близько 10 осіб знаходиться на розі вул. К. Маркса і Жуковського.

• Росія стягнула до Криму шість тисяч військових. Це грубе порушення договору,  — про це заявив в. о. Міністра оборони України Ігор Тенюх під час засідання Кабінету міністрів.

• До Керченської поромної переправи підігнали шість російських «Уралів». Військові озброєні АК і гвинтівками з оптичним прицілом. — Про це повідомляє місцеве видання Керчь.ФМ.

Поруч чергують кілька десятків військових людей в повній екіпіровці, зі зброєю. За словами очевидця, військові озброєні автоматами Калашникова, гвинтівками з оптичними прицілами. Також помічений кулемет. Військові приїхали в місто ще напередодні ввечері, з боку Феодосії.

• Вулицями Сімферополя пересуваються військові машини без номерів і розпізнавальних знаків. Аеропорт «Сімферополь» і поромну переправу «Крим-Кавказ» продовжують оточувати збройні військові, — Держприкордонслужба.

• Станом на ранок 1 березня пункт пропуску «Сімферополь-авіа» продовжують оточувати озброєні особи, які не втручаються в роботу контрольних служб. Пункт пропуску «Крим-Кавказ» також здійснює роботу в штатному режимі. За попередню добу оформлено 11 поромів. Перед пунктом пропуску в сервісній зоні знаходиться чисельна група військовослужбовців ЧФ РФ, які в роботу пункту пропуску не втручаються.

У Держприкордонслужбі стверджують, що відомство працює в штатному режимі і продовжує виконувати завдання з охорони державного кордону в Криму.

• Рада Федерації РФ не виключає введення російських військ до Криму.

Сенатори в своїй заяві зазначають, що треба вжити заходів для забезпечення безпеки росіян і російських військовослужбовців в Криму, яким, на думку членів Ради Федерації, загрожує небезпека.

• Під крики мітингувальників «Молодці!» і «Росія!» мітингувальники зірвали з Донецької ОДА український прапор і проголосили губернатором якогось Губарєва. Крім того люди скандували: «Донбас!», «Референдум!», «Бандера не пройде!», «Донецьк — російське місто!».

• Українські прикордонні кораблі по тривозі виходять в море, — про це повідомила прес-служба Держприкордонслужби.

«Близько 13-ї години колона озброєних людей у формі з ознаками спецназу на 10 автомобілях в колоні в кількості приблизно 300 осіб вчинила спробу силового захоплення Севастопольського загону морської охорони Держприкордонслужби», — йдеться в повідомленні.

Місцеві ЗМІ повідомили, що в суботу вранці в феодосійський торговий порт увійшов російський десантний корабель на повітряній подушці «Зубр».

В озброєнні Чорноморського флоту Росії, який дислокується на території Укра­їни, корабель «Зубр» не значиться. Подібні судна можуть перевозити морських піхотинців і важку броньовану техніку.

• У п’ятницю повітряний простір України порушили 8 російських літаків Іл-76, 10 вертольотів, до Сімферополя в’їхала колона з 10-ти російських БТРів.

• Путін оголосив Україні війну: Рада Федерації схвалить введення військ РФ.

Президент Росії Володимир Путін вніс звернення до Ради Федерації про використання Збройних сил РФ на території України до нормалізації суспільно-політичної обстановки в цій країні.

• «Ми вірні присязі Україні. Ніхто роззброюватись і піднімати російський прапор не буде», — заявив командир 1-го батальйону берегової охорони Військово-морських сил України в Феодосії Дмитро Делятицький.

• Турчинов призначив Дениса Березовського командувачем ВМС України («Українська правда»).

• На Харківській ОДА встановили російський прапор.

Кілька молодих людей ходять на даху ОДА і розмахують ще одним російським прапором.

• Агресивні протестувальники під егідою КПУ штурмують мерію в Маріуполі: розбиті вікна, над будівлею вивішений російський прапор.

• Донецька міськрада оголосила себе єдиною легітимною владою. Крім того, «з метою забезпечення спокою громадян на території Донецька і захисту від можливих агресивних проявів з боку радикально налаштованих націоналістичних сил» депутати ухвалили створити власну муніципальну міліцію. Також депутати вирішили вважати російську мову офіційною нарівні з українською і зажадали від облради провести референдум про подальшу долю Донбасу.

• Рада Федерації дозволила Путіну вводити війська в Україну.

Рада Федерації РФ підтримала звернення Президента Росії Володимира Путіна про використання Збройних Сил РФ на території України — в Криму — до нормалізації обстановки (про це повідомляє телеканал «Росія 24».)

• «Правий сектор» оголосив термінову мобілізацію і озброєння всіх своїх підрозділів.

• Кияни масово збираються біля військкоматів. Жителі Києва в зв’язку з агресією Росії збираються біля військкоматів для мобілізації.

• Кораблі українського ВМФ покинули Севастополь.

«На виході знаходиться корвет ‘‘Тернопіль’’, інші кораблі ВМС України, які отримали такий самий наказ, знаходяться на рейді Севастополя і незабаром покинуть базу», — повідомив високопоставлений представник головного штабу ВМСУ.

Крім того, ще напередодні покинули головну базу всі кораблі берегової охорони України. Можливе місце перебазування кораблів — Одеса.

• Озброєні бойовики заблокували в’їзд до Криму. Про це повідомляють «Херсонські вісті»: «В’їзд в Крим заблокований цивільними особами в різних камуфляжних формах. Георгіївські стрічки. Також є ‘‘Беркут’’ з автоматами. Фотографувати заборонено».

• Проросійські настрої і провокації в містах-«сепаратистах» реалізують жителі Росії, — ЗМІ.

У Харкові проросійські настрої мітингувальників щодо федералізації регіону і приєднання до Росії реалізують жителі Російської Федерації.

Пізніше з’ясувалося, що прапор під час штурму і захоплення Харківської ОДА встановив житель Москви.

• Рада нацбезпеки і оборони України ухвалила рішення привести Збройні сили України в повну бойову готовність. Про це заявив в.о. президента Олександр Турчинов під час брифінгу після засідання РНБО.

Також РНБО, за його словами, розробило «детальний план дій на випадок прямої військової агресії з боку РФ».

• Збройні сили України переведені у вищий ступінь готовності, — про це заявив глава Міноборони Ігор Тенюх

• Зведення новин

В Україні починається мобілізація.

• Українським військовим в Криму пропонують прийняти російське громадянство.

«По всій території Криму в частині внутрішніх військ перебувають емісари і військові чини Російської Федерації з пропозицією прийняти російське громадянство і негайно отримати російські паспорти. Звернення направлено на вищий і середній офіцерський склад військ. У всіх випадках звернень (5 звернень в 5 частинах), емісари були «послані», — написав міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

• Всі частини ВМС України в Криму під контролем штабу.

Як повідомляє «Радіо Свобода», кораблі українського флоту знаходяться в місцях постійної дислокації, крім флагмана — фрегата «Гетьман Сагайдачний», який повертаючись з піврічного перебування в Аденській затоці, зараз знаходиться на базі НАТО «Суда-Бей» в Середземному морі.

Представники прес-центру також спростували інформацію російських ЗМІ про те, що український фрегат підняв Андріївський прапор і він зараз прямує до Одеси.

Спікери Флоту також відзначають, що всі частини ВМС України, що базуються в Криму, знаходяться під контролем українського командування.

У прес-центрі флоту відзначили, що група озброєних російських військовослужбовців проникла в навчальний центр ВМС України в Севастополі і силою захопила і вивезла понад 200 одиниць вогнепальної зброї на вантажівці КамАЗ.

• Рада не стала вводити надзвичайний стан через ситуацію в Криму.

• Збройні російські військові взяли в оточення військову частину в Керчі.

Сьогодні люди у військовій формі оточили територію військової частини А-0669. До воріт військової частини підігнали вантажівку «Урал» з російськими номерами. Солдати одягнені у військову форму Російської Федерації і кажуть що вони з Росії.

• Російські військові атакують навчальний загін ВМС України в Севастополі.

Росіяни атакують 39 навчальний загін ВМС (військове містечко навпроти Лазаревських казарм) в Севастополі.

• 15 тисячний мітинг в російськомовному Дніпропетровську скандує: «Слава нації! Смерть ворогам!»

У місті також пройшов марш проти Володимира Путіна. Під час ходи, яка пройшла від будівлі Дніпропетровської ОДА до площі Героїв Майдану, скандували «Схід і Захід разом!», «Геть Путіна!», «Путін — Гітлер!», «Путін капут!», «Україна — не Росія!», а десятки машин, які їхали поруч, відповідали їм сигналами підтримки.

• Екс-командувач ВМС України Денис Березовський перейшов на бік ворога під загрозою розправи над його сім’єю. Про це повідомляє керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук. Замість Березовського призначений контр-адмірал Сергій Гайдук.

Генеральна прокуратура України порушила стосовно Березовського кримінальну справу за статтею «Зрада Батьківщині».

• До кордону Росії з Україною в районі Харківської області висунуті підрозділи Центрального військового округу РФ. Про це повідомляє портал Lifenews

Зокрема Центральний військовий округ на кордоні з Україною представлять підрозділи 2-ї гвардійської Червонопрапорної армії: 23-тя окрема гвардійська мотострілецька бригада і 15-я окрема мотострілецька брігада. Ці військові з’єднання постійно дислокуються в Самарі.

• Морські піхотинці ВМС України, заблоковані в Феодосії, просять допомоги у ЗМІ.

Від морпіхів вимагають скласти зброю, термін ультиматуму закінчується близько 10 години ранку, потім буде штурм.

• Росіяни блокують українську частину в Перевальному.

«У Перевальному десь годину назад з’явилися такі ж військово­службовці, які блокують будівлі в Сімферополі і аеропорт у Бельбеку», — сказав очевидець. «Понад 50 людей, які блокують, озброєні таким же зброєю і також одягнені. Розпізнавальних знаків немає. Але ясно, що це росіяни», — додав він.

• Російські військові заблокували військову частину в Керчі. Про це передає Керчь.ФМ. До воріт військової частини підігнали вантажівку «Урал» з російськими номерами. Солдати одягнені у військову форму Російської Федерації і кажуть, що вони з Росії. По периметру частини розташувалися бійці з автоматами.

Міністерство оборони підтверджує інформацію про те, що в смт Перевальне блокована 36-а окрема бригада берегової оборони ВМС ЗС України.

• Російські війська покинули загін морської охорони Державної Прикордонної служби України.

• У Севастополі російські військові силою захопили зенітно-ракетний дивізіон Повітряних сил України, який знаходиться в районі мису Фіолент.

• У Запоріжжі пройшов мітинг проти втручання Росії.

10 тисяч жителів Миколаєва вийшли підтримати єдність України

В Одесі та Дніпропетровську масові мітинги проти військової агресії Росії: «Схід і Захід разом!»

У Сумах антивоєнний мітинг на майдані Незалежності зібрав 15 тисяч людей, чого не було в місті жодного разу за останні три місяці.

Тисячі полтавців вийшли на акцію солідарності з автономією.

• Міністр оборони заявив, що до Криму прибуло ще 11 російських вертольотів і 7 ІЛ-76.

• Другого березня в Одеський загін морської охорони було передислоковано 12 одиниць корабельно-катерного складу Севастопольського та Ялтинського загонів морської охорони. Такі дії були продиктовані необхідністю збереження життя і здоров’я особового складу, а також запобігання захоплення кораблів, озброєння і техніки.

• Російські війська окупували колишній аеродром в Джанкої. У той же час по трасі Харків-Сімферополь продовжують прибувати до Криму автомобілі з російськими «казаками», які роблять «перевалочну» зупинку в Джанкої.

• ОБСЄ скликає екстрену нараду щодо ситуації в Україні.

• Зведення новин

Держдума включає Крим до складу Росії. Депутати Думи РФ внесли законо­проєкт, який вже отримав назву «Закон про анексію».

• В Одесі проросійські активісти штурмували позачергову сесію облради, яка приймає звернення до влади і народу.

Одеська облрада проголосувала за єдність з Україною.

• У Донецьку учасники проросійського мітингу пішли на штурм облради з криками «Росія» і «Міліція з народом».

• Десантники 95-ї бригади готуються до війни з Росією: «Буде наказ — виконаємо!».

2-я механізована бригада приготувалася до відбиття агресії Россіі.

Білоцерківська окрема механізована бригада знаходиться в повній бойовій готовності.

В ніч з 2 на 3 березня в Миколаєві помітили колону БМП-2 Збройних сил України.

• Росія стягує війська до сухопутних кордонів України. Про це на брифінгу сказав директор Департаменту інформаційної політики МЗС Євген Перебийніс.

• Люди з автоматами і снайперськими гвинтівками чергують на в’їзді в Крим. Обхідні шляхи заміновано.

Збройні російські військові оточили склади з боєприпасами протиповітряної оборони в Севастополі.

• Чорноморський флот РФ висунув ультиматум українським морякам.

Особовий склад двох кораблів Військово-морських сил Збройних сил України — корвета «Тернопіль» і корабля управління «Славутич» — заявили про вірність українському народові.

• Група кораблів ВМС України, яка перебуває в районі Новоозерне (Донузлав) в складі великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський», середнього десантного корабля «Кіровоград», тральщиків «Черкаси» та «Чернігів» сьогодні відкинули ультиматум про здачу, пред’явлений їм особисто командувачем Чорноморським флотом РФ паном Вітко і колишнім командувачем ВМСУ Березовським.

• Донецька облрада під тиском учасників проросійського мітингу проголосував за референдум про статус Донбасу.

• Через Керченську переправу в Україні, ігноруючи прикордонний контроль, увірвалися автобуси і вантажівки з озброєними людьми.

• Російські війська захопили майже всі будівлі української військової частини в Бельбеку.

• Росія незаконно ввела на територію України 5,5 тисячі військових.

Про це заявив в. о. міністра оборони України Ігор Тенюх.

Всього війська окупанта зараз налічують в Україні близько 16 тисяч військовослужбовців.

• Російські окупанти захопили прикордонний пункт в Керчі.

Про це повідомляє прес-служба Державної прикордонної служби

• Міліція порушила кримінальну справу за фактом захоплення адміністративної будівлі Донецької обласної державної адміністрації / обласної ради та перевіряє інформацію, що серед нападників було багато громадян Росії.

Про це на брифінгу повідомив начальник Головного управління МВС в Донецькій області Роман Романов.

• Невідомі в масках захопили територію Керченської морської охрани. Вночі озброєні люди під’їхали на автобусах без номерних знаків і після переговорів з українськими прикордонниками безперешкодно зайняли територію частини.

• Міністерство закордонних справ України констатує, що з 21 лютого Російська Федерація порушила деякі домовленості, викладені в базових угодах щодо Чорноморського флоту, а також положення Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ.

• Зведення новин Путін: «Наші війська стануть позаду жінок і дітей. І нехай хтось із українських військових спробує стріляти в своїх людей, російські військові будуть стояти позаду людей, не спереду, а ззаду».

• Флагман ВМС України «Гетьман Сагайдачний» повернувся в Чорне море на чолі авіаносної групи ВМС США. Кораблі НАТО разом з «Гетьманом Сагайдачним» увійшли в Чорне море.

• Піднявши прапор України, військові пішли на озброєних російських загарбників і звільнили аеродром «Бельбек».

• Мовчазні бійці, що з’явилися десять днів тому на кримських вулицях, прозвані журналістами за свою галантність «ввічливими людьми», не мають ніяких відзнак і досі офіційно не ідентифіковані. Президент РФ Володимир Путін на прес-конференції 4 березня заявив: «Це були місцеві сили самооборони. Участь в їхній підготовці ми не брали ». Однак наявні в розпорядженні цих «сил» зброя і бойова техніка часто мають дуже чітку національну приналежність.

• Військовослужбовці Чорноморського флоту Росії намагалися примусити здатися військовий корвет ВМС України «Тернопіль», але так і не змогли зламати стійкість українських військовослужбовців, вірних своєму народу і своїй країні.

• До Севастополя прибуло 30 автобусів з озброєними російськими «тітушками»  — готується провокація проти штабу ВМС України.

• Більше 2000 осіб проводять антивоєнний мітинг біля Свято-Преображенського собору в центрі Донецька. Люди тримають в руках плакати з написами: «Донбас — це Україна», «Ні війні!», «Росія — не ворог» і «Сепаратизму — ні!». Аналогічні гасла вони скандують. Партійних гасел і прапорів не спостерігається. Атмосфера мітингу підкреслено аполітична і вельми позитивна. Присутні кілька разів проспівали національний гімн і популярну пісню «Червона Рута». Крім того, скандували «Слава Україні!», «Героям слава!», «Нам захист не потрібен», «Ні війні». Вздовж вулиці Артема учасники акції розгорнули великий прапор України — понад 5 метрів. Машини, проїжджаючи повз, вітально сигналять державному прапору.

• Екіпаж корабля «Славутич» відбив спробу захоплення російськими окупантами.

«Озброєні люди на буксирі підійшли до борту корабля, але екіпаж дав силову відсіч. Була спроба висадити абордажну команду, захопити корабель, зброю і моряків», — повідомив командир бригади надводних кораблів ВМС ЗС України капітан 2-го рангу Віталій Звягінцев.

• Флагман ВМС України «Гетьман Сагайдачний» повертається в Чорне море.

• Російські військові встановлюють посилений блокпост на кордоні з Херсонською областю. За словами очевидців, на КПП знаходиться близько півсотні озброєних російських військовослужбовців і військова техніка. Зокрема, щонайменше три БТР, шість-сім броньованих автомобілів «Тигр» (або «Вепр»), кілька вантажних автомобілів і інженерна техніка.

• Російські військові прорвалися на територію зенітно-ракетного полка під Євпаторією: вимагали ключі від збройової кімнати.

Українські військові відбили спробу захоплення складу зі зброєю росіянами,  — Міноборони.

• У Криму відбулася спроба захоплення російськими військовими військової частини на аеродромі Бельбек поблизу Севастополя.

• Командувач Чорноморським флотом Російської Федерації Олександр Вітко вимагає від українців скласти зброю до п’ятої ранку, інакше — штурм.

Якщо вони не здадуться, почнеться справжній штурм підрозділів і частин ЗС України по всьому АРК. Це рішення російські окупанти доводять до відома українських військовослужбовців.

• Як повідомляє «Лівий берег», на території України в даний час знаходиться близько 16 тисяч російських військовослужбовців. Про це заявив в.о. міністра оборони України Ігор Тенюх в ефірі телеканалу «Інтер» в ефірі понеділок увечері.

«Близько 5,5 тисяч військ спецпризначення передислоковані з Російської Федерації на територію України», — сказав він.

За словами Тенюха, на даний момент загальна кількість російських військово­службовців, які прибули в Україну в період загострення ситуації в Криму, і тих, які були в складі Чорноморського флоту до цього, становить 16 тисяч осіб.

• Зведення новин Російські військові зруйнували об’єкти зенітно-ракетного полку на мисі Фіолент. Частина заблокована.

• Кримські татари принесли їжу українським солдатам в Бахчисараї і тролять росіян: «Путин от вас отказался. Сказал — зеленые человечки не мои».

• У Донецьку більше 10 тисяч людей вийшли на мітинг за єдність України.

Люди на площі скандують «Слава Україні! Героям слава!». Зі сцени виступають небайдужі активісти, всі хто виявляє бажаючі висловитися.

Одночасно з цим у будівлі Облдержадміністрації мітингує близько 1,5 тис. проросійських сепаратистів, багато з яких, як повідомлялося раніше, можуть бути приїжджими з Росії.

• До військової частини А0883 (Керч 9-й кілометр), яка охороняє повітряний простір України, під’їхали дві вантажівки з російськими номерами (90-й регион).

У вантажівках близько 20 військових в касках, деякі з них в масках. Дві машини стали поруч із в’їздом, потім під’їхав ще один КАМАЗ.

• Третього березня десантники Збройних сил України з Миколаєва встановили блок-пост в селі Салькове на кордоні з АР Крим.

• Штурмувати українські бази в Криму російським окупантам допомагають колишні бійці «Беркута». Російський спецзагін досі блокує українську артилерійську базу в Євпаторії. Там тривають переговори між українським і російським командуванням і представниками цивільних, йдеться в сюжеті ТСН. Українські військові стали живим щитом на захист частини. Ще одним живим щитом стоять дружини військових. Нападників налічується кілька сотень, їм допомагають місцеві проросійські радикали і розформований «Беркут».

• У Донецьку сепаратисти напали на мітинг прихильників єдності України.

Приблизно о 18:35 до мітингувальників на площі Леніна, які виступають за цілісність України (близько 10 тис. чоловік), підійшла колона проросійських активістів, приблизно 500 осіб. Сепаратисти почали кидати яйця та інші предмети. За словами очевидців, крім яєць в хід пішли скляні пляшки.

У відповідь, зі сцени лунають заклики «не йти брат на брата». З одного боку співають гімн з іншого кричать «Європу в жопу», «Фашисти геть!», «Росія». З боку проросійських учасників мітингу спостерігаються постійні провокації. На перетині з вул. Постишева проросійські активісти нападали на водіїв з українськими прапорами.

• У Херсоні проходить багатотисячний мітинг за цілісність України.

На головній площі міста зібралося понад дві тисячі осіб. Люди обурені діями президента Російської Федерації Володимира Путіна, який вирішив ввести на територію Криму озброєні сили РФ. Мітингувальники виступають за соборність і цілісність України.

Сьогодні Херсонська обласна рада засудила сепаратизм і підтримав терито­ріальну цілісність України.

• В Україні стартувала операція «Кордон».

З метою недопущення в’їзду в Україну з території РФ організованих груп, окремих осіб, які можуть брати участь в заходах екстремістського характеру на території України, перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин на східній ділянці кордону, розпочато операцію «Кордон», в якій беруть участь Державна прикордонна служба Україна (ДПСУ), МВС і СБУ.

• Місія ОБСЄ в Україні вже почала працювати в Криму незважаючи на повідомлення про те, що її членів не пускають в автономію.

• Міністр оборони РФ Сергій Шойгу назвав «нісенітницею» і провокацією численні фото і відео доказів присутності російських солдатів і військової техніки в Криму.

• Російський глава Міністерства закордонних справ Сергій Лавров відмовився зустрічатися в Парижі зі своїм українським колегою Андрієм Дещицею.

Про це повідомив прес-секретар міністра закордонних справ Марчін Войцеховський на своїй Твіттер-сторінці. «Неможливо сьогодні посадити в Парижі керівників МЗС Росії і України за одним столом. Відмовилася Росія», — розповів представник з посиланням на міністра МЗС Польщі Радослава Сікорського.

• «Проросійські активісти» повторно захопили Донецьку ОДА під вигуки «Росія!» і «Беркут!»

• Російські бойові кораблі заблокували корвет «Луцьк» у Севастополі і вимагають здатися. Про це повідомили в прес-службі ВК «Наступ».

«Судно стоїть в пункті постійної дислокації в місті Севастополь», — повідомив командир корвета Сергій Макєєв. За його словами, їх блокують бойові кораблі Чорноморського флоту Росії і допоміжні судна. Вони перекрили вихід з бухти, а тому виїхати з місця дислокації моряки не можуть. Екіпаж налічує дев’яносто чоловік. Моряки на корветі з Луцька та інших регіонів України.

Сергій Макєєв запевняє, що ніяких непорозумінь на кораблі немає. Однак, екіпаж постійно провокують, на його членів чинять психологічний тиск чужаки.

• «Гетьман Сагайдачний» прибув до Одеси.

«Особовий склад готовий до виконання завдань керівництва Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України», — заявили в Міноборони.

• Дві тисячі жителів Дніпропетровська вийшли на антивоєнний мітинг на підтримку кримчан і українських військових в Криму.

В руках вони тримали державні прапори України, плакати з написами «Путін  — це Гітлер. Кінець відомий»,« Ні війні» і т. п. і скандували «Слава воїнам ВМС України в Криму».

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Шостого березня. Київ] Черговий ранок без війни. Страшно подумати, що ці слова можуть утратити сенс завтра або післязавтра. Але сьогодні в Києві тихо. Всі поспішають у своїх справах. Водії стали набагато ввічливішими один до одного. Вони й раніше не були у нас агресивними, але нині ця ввічливість відчувається по-особливому. Я теж, поки везу дітей до школи, зупиняюся раз у раз, аби пропустити машину, що виїздить із маленької вулички або розвертається з порушенням правил. Що таке порушення правил дорожнього руху під час порушення всіх правил нормального життя?!

Діти тепер охоче ідуть до школи. Їм тепер є що обговорювати з однокласниками. Вони уважніше стежать за новинами і з захватом переказують одне одному, як український офіцер Юлій Мамчур і його солдати, всі без зброї, пройшли на захоплену російськими військовими територію українського аеродрому Бельбек, незважаючи на влаштовану російськими військовими попереджувальну стрільбу. Вони розповідають і про те, як капітан українського військового корабля «Тернопіль» у відповідь на вимогу російського адмірала здатись і роззброїтися відповів фразою: «Росіяни не здаються», — і пояснив російському адміралу, що він, капітан Ємельянченко, етнічний росіянин і що половина команди корабля теж етнічні росіяни. Адмірал пішов ні з чим.

Я теж росіянин. Етнічний росіянин, який з дитинства живе в Києві. За різними даними, в Україні мешкає від 8 до 14 мільйонів етнічних росіян, і слово «росіянин» не викликає в етнічних українців агресії або злісного блиску в очах. Першим на українську землю прийшов мій дід 1943 року. Він загинув у боях за визволення Харкова і похований у братській могилі біля залізничної станції Валки неподалік від цього міста. Він загинув, борючись із фашистами, а тепер я чую слово «фашист», сказане або написане на мою адресу тому, що виступаю проти окупації України армією Путіна, тому, що я виступав і виступаю проти тотальної корупції, яку організував утікач-президент Янукович зі своїм кланом, тому, що я хочу, аби в країні, де я живу, існувало верховенство права. Ні, я не політичний діяч, я не вступав і не збираюся вступати в одну чи іншу політичну партію. Я просто громадянин своєї держави.

• Зведення новин

Російські бойовики і ФСБ викрали в Криму групу українських військових.

За даними групи «Інформаційне Опір», Генеральною прокура­ту­рою України здійснюється досудове розслідування № 42014000000000062 за фактом захоплення в Криму місцевими проросійськими бандформуваннями і передачі ФСБ РФ групи ук­ра­їнських офіцерів розвідки, які виконували службові завдання в АРК.

• «Москва не визнає легітимності нинішньої української влади, тому перериває дипломатичні відносини з Україною», — сказав постійний представник Росії при ООН Віталій Чуркін.

• Російські війська оточили пункт «Крим» і вимагають залишити територію. Загрожують застосуванням сили.

Над українським військовим госпіталем кружляють російські бойові вертольоти.

Про це повідомляє Міноборони в соціальній мережі «Фейсбук».

• Акцію проти приєднання Криму до Росії організували жителі Сімферополя.

Кілька сотень городян зібралися в парку Тараса Шевченка біля пам’ятника Кобзареві. Заспівали гімн і запустили в небо білі повітряні кульки. За словами городян — вони виступають за мир, проти війни і проти сепаратизму.

• У Севастополі російські окупанти штурмують командний пункт тактичної групи «Крим».

У Севастополі російські солдати штурмують українську військову частину А2355.

Про це повідомив помічник чергового частини. За його словами, російські військові армійським КамАЗом пробили ворота військової частини, захопили довколишній будиночок, а зараз прориваються до командного пункту.

На території частини знаходяться близько 100 українських військових, про чисельність нападників черговий не повідомив.

• В озері Донузлав заблокована 5-я бригада надводних кораблів в повному складі.

Про це повідомляє Міноборони в соціальній мережі «Фейсбук».

Згідно з повідомленням, до складу заблокованої бригади входять: великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський», середній десантний корабель (СДК) «Кіровоград», протичовновий корвет «Вінниця», морський тральщик «Черкаси», морський тральщик «Чернігів», рейдовий тральщик «Генічеськ» і протидиверсійний катер «Феодосія».

• Сьогодні до Криму прибуло потужне посилення російських військ, серед яких група снайперів. Окупанти озброєні автоматами, оснащеними підстовбурними гранатометами і поводяться вельми вороже.

Про це на своїй сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» повідомив керівник Центру військово-політичних досліджень, член групи «Інформаційний Опір» Дмитро Тимчук. Він також зазначив, що особовий склад росіян під час переговорів тримав представників українського командування на прицілі.

• В 7.30 ранку Чорноморський флот Росії підірвав і затопив своє водолазне судно на озері Донузлав в районі Південної військової бази збройних сил України. Корабель затопили для того, щоб не допустити виходу українських судів у відкрите море.

• Суд заарештував на 2 місяці самопроголошеного «губернатора» Губарєва.

Про це повідомляє прес-служба СБУ.

• Турчинов призначив Гайдука командувачем ВМС України.

• Зведення новин

Українська 95-а аеромобільна бригада, яка дислокується в Житомирі, сьогодні в повній бойовій готовності залишає місце постійної дислокації і, швидше за все, попрямувала до Криму. «Усього виїхало близько 200 машин і 50 БТР, і це тільки початок», — відзначають очевидці.

• Особовий склад Львівської аеромобільної бригади залишає розташування частини і висувається на захист Криму.

• Уночі російські окупанти захопили прикордонний пункт «Щолкіно», вигнавши сім’ї прикордонників на вулицю.

Збройні російські спецназівці увірвалися до прикордонного підрозділу сьогодні вночі. Під час нападу вони побили старшого зміни прикордонних нарядів, який здійснював чергування і намагався чинити опір, і захопили кімнату для зберігання зброї. Продовжуючи безчинства, нападники увірвалися і до квартир, де проживають родини прикордонників.

•Російські війська увійшли в селище Чонгар Херсонської області. Замінували поля, бурять ями для прикордонних стовпів.

Також співробітник медіацентру Міністерства оборони України Владислав Селезньов написав на своїй сторінці в Фейсбук, що російські військові зайшли на територію Арабатської стрілки в Херсонській області.

• Кримські татари активно формують свої загони самооборони. Представники нацменшини мають намір попереджати провокації і забезпечувати безпеку в умовах російської агресії в АРК.

• У Криму військові вантажівки з «невідомими солдатами» в кузовах супроводжують автомобілі російської військової автоінспекції. У колоні також авто­-­цистерни. За повідомленнями очевидців, в колоні близько 70 машин. На авто­мобілях немає розпізнавальних знаків і номерів. Колона прибула з боку Феодосії.

• У Севастополі припинився штурм російськими військовослужбовцями та місцевими радикалами командного пункту тактичної групи «Крим» Повітряних сил України. Російські окупанти покинули територію військової частини

У Керчі 8 березня, на вулиці Єременко, біля стадіону ім. 50-річчя Жовтня пройшов жіночий мітинг «За мир». В акції в основному брали участь кримськотатарські жінки, але до них також приєдналися і жінки інших національностей: росіяни, українки, польки та ін. Деякі прийшли на мітинг разом з дітьми.

• Росія стягнула до Криму 18 тисяч військовослужбовців.

Про це повідомив в.о. міністра оборони України Ігор Тенюх під час зустрічі з надзвичайним і повноважним послом Великобританії Україні Саймоном Смітом.

Він уточнив, що на даний момент на території Криму знаходиться близько 18 тис. російських військовослужбовців, з них 6 тис. — війська спецпризначення. При цьому відповідно до міждержавної угоди передбачаються розміщення лише 12 тис. 500 військовослужбовців.

• Зведення новин

На прикордонному з Кримом півострові Чонгар, що на Херсонщині, російські військові захопили приватні об’єкти.

Про це заявив голова Херсонської облдержадміністрації Юрій Одарченко, «Уявіть собі, військові РФ зайшли на Херсонську землю. Сьогодні вони просунулися на Чонгар, грубо, нахабно захопивши там і приватну власність, і готель. І показують нам, що це абсолютно чітка інтервенція, нахабне і зухвалий напад на суве­ренну державу Україна. І свій вплив вони намагаються поширити на ці території Херсонської області», — зазначив чиновник.

• Російський снайпер обстріляв позиції 174-ї зенітно-ракетної бригади України в Севастополі з снайперської гвинтівки СВД 7, 62-мм.

На території військової частини знайшли вісім куль, а також прострілену військову техніку, повідомляє Цензор.НЕТ.

Жителі Севастополя вийшли на мітинг на підтримку цілісності України, протестуючи проти російської агресії.

• Військовослужбовці РФ, агресивно налаштовані громадяни та представники так званої «кримської самооборони» продовжують блокувати військові частини Збройних Сил України, які дислоковані на території АР Крим.

Зокрема, продовжується блокування штабу командування ВМС ЗС України в м. Севастополь, 36 бригади берегової оборони (смт Перевальне), 1-го окремого батальйону морської піхоти (Феодосія), 501 окремого батальйону морської піхоти (м. Керч), Південної військово-морський бази ВМС ЗС України (смт Новоозерне). Крім цього заблоковані кораблями ЧФ РФ зовнішній рейд Севастополя і озеро Донузлав.

• Триває обладнання загарбниками оборонних позицій у районах міст Перекоп і Армянськ. Зокрема, в районі населеного пункту Суворове, поблизу м Армянськ, розгорнута рота морської піхоти 810 окремої бригади морської піхоти Чорноморського флоту РФ, яка налічує до 150 військовослужбовців та 8 одиниць військової техніки (БТР-80). Обладнуються укриття для бронетехніки. У районі м. Перекоп розгорнуть десантно-штурмовий батальйон збройних сил Росії, який налічує до 500 російських військовослужбовців і 40 броньованих автомобілів типу «Тигр».

• На захоплений росіянами пункт «Чорноморське» прибули озброєні чоловіки кавказької зовнішності.

Про це повідомляє прес-служба Держприкордонслужби.

«На території відділу зараз знаходиться близько 15 військовослужбовців Держприкордонслужби. Зв’язок з ними відсутній. Відомо, що близько 12 години російських військовослужбовців змінила група чоловіків в штатському зі зброєю кавказької зовнішності, попередньо дагестанців», — сказано в повідомленні.

• Станом на 9 березня присязі Україні зрадили тільки двоє військовослужбовців.

Це екс-начальник штабу Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби України полковник Віктор Мельниченко. В рядах Збройних сил України також один зрадник, екс-командувач ВМС Березовський.

• Російські військові блокують 11 пограноб’єктів у Криму, ламають обладнання і залякують солдатів.

Вчора російські екстремісти вчинили напад на радіотехнічний пост Севастополь, за допомогою якого відстежується надводна обстановка.

«Спеціально екіпірованими спецназівцями Росії і представниками ‘‘самооборони Криму’’ продовжують блокуватися 11 об’єктів ДПСУ», — йдеться в повідомленні. Серед них: управління Азово-Чорноморського регіонального управління, Сімферопольський загін, відділи прикордонної служби Керч, Євпаторія, Сімферополь, Щолкіно, Феодосія і Севастополь, Керченський та Севастопольський загони морської охорони, поромна переправа Крим.

•На сайті «Укрзалізниці» неможливо забронювати або придбати квитки до Сімферополя з будь-якого напрямку до 18 березня.

• У Джанкої військові без розпізнавальних знаків контролюють контрольно-пропускний пункт військового аеродрому і об’єкти військової частини А1387.

«Зараз знаходяться у нас військовослужбовці без розпізнавальних знаків. Один ‘‘КамАЗ’’ — близько 15 осіб — точно не відомо. Контролюють КПП і деякі об’єкти частини», — повідомив заступник командира військової частини Михайло Третяк в ефірі «5 каналу».

• Російські окупанти блокували аеродром в Саках.

«Від джерел з Новофедоровки стало відомо, що аеродром ВМС України захоплений російськими солдатами. Їх близько 80 осіб. Обладнали вогневі точки вздовж злітної смуги. Встановлюють кулемети. Помічниками у них 40—50 невідомих в цивільному одязі», — зазначив глава медіа-центру Міноборони в Криму Владислав Селезньов. За його словами, загарбники проникли на аеродром з боку Михайлівки — оскільки не змогли змусити комбрига відкрити основні ворота аеродрому.

• Зведення новин

Російські окупанти штурмують автомобільний батальйон ВМС України під Бахчисараєм.

• У Бахчисараї раніше викрадений командир автомобільного батальйону в/ч А2904 Володимир Садовник здав військову частину російським інтервентам.

Це випливає з повідомлення голови медіа-центру Міноборони Криму Владислава Селезньова.

Прибулі представники самооборони Криму, виконавши кілька пострілів в повітря, увірвалися на територію Автобата.

«Вишикувавши особовий склад ввіреній йому частини, Садовник заявив: ‘‘Хто зі мною — крок вперед’’. Зі строю вийшли деякі військовослужбовці в/ч. У строю залишилися всі офіцери і контрактники, призвані з регіонів України. Після цього Садовник заявив, що ті, хто ні з ним, можуть покинути територію військової частини», — йдеться в повідомленні.

Після цього на плацу частини був спущений прапор ВМС України, його місце зайняв прапор РФ.

• У Луганську біля будівлі ОДА знову загострюється обстановка. Агресивні проросійські активісти ледь не роздерли чоловіка, який повісив державний український прапор на будівлі Луганської ОДА.

Про це повідомляє «Східний варіант».

• В Криму невідомі, представляючись «членами виборчої комісії», для звірки списків для участі у Всекримському референдумі просять мешканців багатоквартирних і приватних будинків пред’явити для перевірки паспорти. Отримавши їх в руки, або тікають з документом, або рвуть, доводячи до непридатності.

• Близько 17.00 група проросійських активістів у Бахчисараї силою посадила командира української військової частини підполковника Володимира Садовника в автомобіль, коли той повертався в частину, і вивезли в невідомому напрямку.

• Військовий контингент Росії, який на даний момент перебуває в Криму і блокує українські військові бази, в понеділок уночі захопив склад боєприпасів окремої ракетної технічної частини в Чорноморському.

«Уночі о 1.30 близько 200 російських солдатів на 14 вантажівках прибули в окрему ракетну технічну частину в Чорноморському. Після захоплення КПП частини під загрозою штурму і застосування зброї зайшли на територію військової частини, роззброїли весь особовий склад частини, у тому числі й караул ВОХР. Змусили здати зброю на склад. Закрити і опечатати його. Після цього вимагали від всіх військовослужбовців покинути територію військового містечка», — йдеться у повідомленні на сторінці Військово-морських сил України у Фейсбук.

На даний момент в частині перебувають 2 українські офіцери, які охороняють зброю.

• Зведення новин У Донецьку заарештований співробітник військової розвідки ГРУ Генштабу Росії.

• Збройні сили України не мають юридичного права почати військові дії в Криму.

Про це під час виступу у Верховній Раді заявив міністр оборони України Ігор Тенюх. Він зазначив, що де-юре відкритої агресії немає, оскільки керівництво РФ не визнає присутності свої військ у Криму. «По-друге, не оголошено в правовому режимі військового стану. Застосування Збройних сил в такому випадку тягне за собою кримінальну відповідальність», — заявив глава Міноборони.

Як пояснив Тенюх, будь-яке застосування сили у такому разі буде трактуватися як застосування сили проти свого ж народу. Він також зазначив, що за попередні роки було допущено низку стратегічних помилок. «Ми ніколи не розглядали небезпеку з боку Росії», — зазначив він.

• Увечері 10 березня на мисі Тарханкут в Криму російські військовослужбовці спробували захопити окрему радіолокаційну роту Кримського з’єднання Повітряних сил Збройних сил України, передає «Інтерфакс».

Як повідомив заступник командира з’єднання підполковник Віталій Онищенко, біля паркану військової частини розвантажилися вісім КамАЗів без номерних знаків. За його словами, близько 120 російських десантників оточили військове містечко і запропонували особовому складу підрозділу скласти зброю і здатися.

Командир окремої радіолокаційної роти відмовився. Після цього почалися переговори.

• У Луганську співробітники Служби безпеки затримали Арсена Клінчаєва, який керував сепаратистським мітингом і захопленням ОДА.

СБУ володіє інформацією, що Клінчаєв спланував разом з групою з 500 бойовиків захопити в Луганську обласні Управління СБУ, МВС і Госказначейства. Кожному учаснику нібито обіцяли по 150 доларів США за ці протиправні дії.

• У напрямку Євпаторії рухається колона російської військової техніки.

Про це керівник кримського прес-центру Міністерства оборони Владислав Селезньов повідомив на своїй сторінці у Фейсбук.

«Джерела з Новофедоровки повідомляють, що в 08.45 через Саки в напрямку Євпаторії пройшла колона військової техніки Російської Федерації», — написав Селезньов.

За його словами, у складі колони вантажні автомобілі з причепами та напівпричепами, польові кухні, санітарні автомобілі, інші транспортні засоби тилового призначення. Всього понад 40 одиниць техніки.

«Також є підтверджена інформація, що на даний час кілька одиниць техніки прибуло в Новоозерне в розташування групи російських військ, які блокують Південну військово-морську базу на озері Донузлав», — додав Селезньов.

• Зведення новин

Україна не буде намагатися силою зупинити російську окупацію Криму, щоб не підставляти під удар свої східні кордони. Про це заявив в.о. Президента України Олександр Турчинов в інтерв’ю Agence France-Presse.

• Українські військові їдуть захищати кордони Донецької області від російського вторгнення. Кілька десятків військових машин — в Красноармійську Донецької області. Жителі міста стали очевидцями переміщення спецтехніки.

• Збройні Сили України приведені в повну бойову готовність. Про це, відкриваючи засідання уряду, заявив перший віце-прем’єр-міністр Віталій Ярема.

• Зведення новин З сьогоднішнього дня почнеться мобілізація в Національну гвардію.

Про це на своїй сторінці в Фейсбук повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Аваков також повідомив, що у військкоматах країни ініціативно заявили про бажання бути мобілізованими близько п’ятдесяти тисяч чоловік.

• До кордону з Україною, а також до Криму Росія стягнула до 100 тисяч військовослужбовців, близько 550 танків, дві сотні літаків, 140 бойових вертольотів, понад 40 кораблів і катерів, понад дві тисячі бойових броньованих машин і ще чимало військової техніки.

Такі підрахунки станом на п’яту годину ранку 13 березня зробила група «Інформаційний опір», що займається висвітленням подій в Криму.

• У Донецьку проросійські активісти зарізали учасника мітингу за єдність України.

Загиблий в Донецьку під час нападу проросійських активістів на мітинг за єдність України — активіст обласної організації ВО «Свобода» Дмитро Чернявський.

За інформацією ДонОГА, чоловік, якому 22 роки, житель Донецька, помер у машині швидкої допомоги від ножового поранення. Всього звернулися до медиків 17 чоловік, з яких двом надана допомога на місці, вони відпущені додому, двоє доставлені в обласну травматологію, один — в міськлікарню № 17, одинадцять — в нейрохірургію Калініна.

• Верховна Рада підтримала в цілому законопроєкт № 4393 авторства Турчинова про створення Національної гвардії.

• Зведення новин

Сотні озброєних російських бойовиків нападають на мітинг «За єдність України» в Донецьку.

Про це в своєму Фейсбук написав Віталій Уманець.

«Є інформація, що вже троє (!) учасників антивоєнного мітингу ‘‘За єдину Україну!‘‘ убиті російськими ‘‘тітушками’’, десятки поранені! Розбито кілька міліцейських автобусів».

• На Майдані проходить збір добровольців в Національну гвардію України.

Про це на своїй сторінці «Фейсбук» написав користувач Андрій Хліборіз. Автор зазначає, що в Національну гвардію від Самооборони Майдану пішло 500 добровольців.

• Фермери привезли 25 тонн продуктів українським військовим на Південну військово-морську базу ЗС України, що дислокується в кримському селищі Новоозерне на березі озера Донузлав, які заблоковані російськими військовими і проросійськими радикалами

• Зведення новин

Суд дозволив сепаратистські мітинги у Донецьку на підтримку «референдуму».

Про це повідомляє «ОстроВ» з посиланням на інформацію Донецької міськради.

«Суд відмовив у задоволенні позову Донецької міськради про заборону мітингів. Судді Грищенко, Давиденко, Кошкош. Аргумент  — немає доказів небезпеки»,  — повідомили у міськраді.

• ВЕРХОВНА РАДА РОЗПУСТИЛА ПАРЛАМЕНТ КРИМУ.

• У Донецьку частина проросійських мітингувальників вибили двері і залізну решітку на вході в СБУ. Практично усі мітингувальники станом на 16:10 пішли на площу Леніна. Перед будівлею СБУ залишилося близько 30 мітингувальників і близько 100 правоохоронців.

• Районний суд Луганська заборонив проводити 16 березня так званий «народний референдум» на центральній площі міста.

• Українські військовослужбовці зупинили проникнення російський військових не територію Херсонської області з боку «Арабатської стрілки». Про це повідомили в прес-службі Міністерства оборони.

• Військові РФ, які висадилися біля с. Стрілкове Генічеського району заявили, що переплутали місце висадки, тому висадилися фактично на околиці селища.

Про це заявив Стрілківський сільський голова Олександр Пономарьов, повідомляє Укрінформ.

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[Сімферополь] Прийшли інші закони, закони Російської Федерації, за якими ти тепер ворог, екстреміст, терорист


У Криму було вже тепло, але прохолодний вітерець змушував іще надягати щось тепле. Такий наш кримський контраст: начебто сонячно, а ти одягнений. Нібито і спекотно, а водночас і прохолодно. Може, саме через цю неоднозначність так усе і сталось?

...Кожен подумки, ми з цим світом сперечаємося. Що ж дійсно відбувалося в момент мого арешту? Шлях падіння чи зльоту? Чи розуміли ці люди в масках і з автоматами, що творять своїми власними руками? Чи розумів я, на що все це перетвориться для мене? Куди приведуть дороги, визначені наперед? Ні... Це було складно до самого кінця зрозуміти тоді й тепер, через багато років. Але якби можна було щось у цьому житті змінити, насправді змінити можна було б багато чого... Навіть зараз  б не став нічого змінювати. Зовсім нічого. Усе сталося так, як мало статися. Полонення мене та багатьох інших моїх побратимів дало моїй країні, в нашій особі, зброю проти країни агресора. Проти Російської Федерації.

Вони зовсім поруч. І ось раптовий поштовх у спину. Я відчув стиск міцних долонь на своїх плечах. Життя промайнуло за секунду перед очима. Але не так, коли з ним прощаєшся. Я знаю відмінність... А так, коли тебе позбавляють свободи, свіжого повітря, Батьківщини і близьких тобі людей. Таке собі розуміння кінця.

Люди мають критичну особливість помилятися. Помилятися, не повною мірою обдумуючи ситуацію. Щось роблять зопалу. Рефлекторно. У результаті вони помиляються і шкодують про це потім. Дуже складно оцінити наслідки своїх вчинків. Складно, але водночас і абсолютно реально...

Миттєво викручують руку, і я просто вбиваюся головою в асфальт. Сиплються удари, але через адреналін не відчуваю нічого... Я закричав, що це помилка, що я фотограф, я йду до дівчини, але вони не реагували. Закували мене в наручники.

Уся моя діяльність, мої вчинки, мої переконання і погляди вели мене до цієї миті. Мій опір, нехай і мінімальний у загальному масштабі, завжди міг закінчитись арештом. Хіба не припускав я, що участь у протесті проти російської окупації може призвести до таких подій? Хіба нічна охорона військових частин могла б залишитися непоміченою для загарбників? Хіба альтернативна думка в РФ може бути безкарною? Результат я завжди знав. Але я не вірив, 23 роки живучи у вільній країні, що це може статися зі мною. Завжди думаєш, це може бути з ким завгодно, але не тобою. Хто ж повірить у те, що може провести в полоні всю свою молодість? І, звичайно, завжди сподіваєшся на закон, якщо ти законослухняний громадянин. Закон, який ніби і на твоєму боці й має тебе захищати. Але прийшли інші закони, закони осійської Федерації, і ти тепер ворог, екстреміст, терорист...

• Зведення новин

«Антифашисти» заблокували дві частини прикордонників  Донецькій області.

До півсотні молодиків з георгіївськими стрічками заблокували під’їзди до прикордонної частини на вулиці Гагаріна у Маріуполі до частини у Нововазовську.

Про це повідомив голова Маріупольського «УДАРу» Анатолій Семенов, якому вдалося поспілкуватися з командиром прикордонної частини Юрієм Лисюком.

• РАДА ОГОЛОСИЛА МОБІЛІЗАЦІЮ І ПЕРЕВЕЛА ВІЙСЬКА НА ВОЄННИЙ РЕЖИМ.

Згідно із законом, усім областям наказано провести часткову мобілізацію військовозобов’язаних.

«Мобілізацію на території АРК та міста Севастополя здійснити числа громадян, які в добровільному порядку висловили бажання бути призваними», — йдеться у законі.

• Верховна Рада Криму проголосила незалежність і одразу попросилася в Росію. За це проголосували 85 депутатів, передає прес-служба Верховної Ради.

Документ проголошує Крим незалежною суверенною державою  — Республікою Крим, у якій місто Севастополь має особливий статус. А також просить «Росію прийняти Республіку Крим до складу Російської Федерації як нового суб’єкта Російської Федерації зі статусом республіки».

При цьому «Республіка Крим» вирішила звернутися до Організації Об’єднаних Націй, до всіх держав миру із закликом визнати незалежну державу, створену народами Криму.

• ЄС не визнає «референдум», закликає Росію вивести війська почати діалог.

Про це повідомляє міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт у своєму Твіттері, наводячи підсумок зустрічі Ради Європейського Союзу.

• Президент Росії Володимир Путін підписав указ «Про визнання Республіки Крим», згідно з яким Крим визнається незалежною державою.

Про це повідомили в прес-службі президента Росії.

• Зведення новин

Державна Дума Російської Федерації підтримала приєднання Криму до Росії.

• ПУТІН: КРИМ НІКОЛИ НЕ БУДЕ «БЕНДЕРІВСЬКИМ».

Президент Росії Володимир Путін заявив, що «Крим був і залишиться і російським, і українським і кримськотатарським».

«Але він ніколи не буде бендерівським».

• Путін доручив прийняти Крим до складу Російської Федерації.

Про це він заявив у своєму зверненні у вівторок.

• Росіяни почали стрілянину в Криму, поранено одну людину.

У Сімферополі штурмують фотограмметричний центр Управління центрального військово-топографічного й навігаційного Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил країни.

Про це повідомляє організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук у своєму Фейсбук.

«Із вікон будинків біля об’єкта працюють російські снайпери. За нашим даними, на цей момент поранена одна людина», — повідомив він близько 16:10. До пораненого українського військового окупанти не пускають «швидку», — повідомляє «Українська правда».

• ОКУПАНТИ УБИЛИ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКОВОГО У КРИМУ.

Під час штурму українського фотограмметричного центру в Сімферополі було вбито одну людину. Про це повідомив керівник медіа-центру Міноборони України в Криму Владислав Селезньов.

«Одна людина вбита в ході штурму. Це прапорщик. Він ніс службу на території парку частини», — заявив він.

«Крім того поранено капітана, його відправили до лікарні швидкої допомоги Сімферополя», — додав Селезньов.

«Усіх військових заарештовано. У них забрали документи, гроші. Їх вивели, вишикували і забрали зброю», — зазначив він.

• Міноборони дозволило військовим в Криму використовувати зброю. Про це повідомила прес-служба відомства.

Таке рішення було прийнято для захисту військовослужбовців у зв’язку із загибеллю прапорщика ЗС України Кокуріна С. В. під час штурму 13-го фотограмметричного центру Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України у Сімферополі.

Також були оприлюднені деталі подій в Сімферополі. Кокуріна, який перебував на спостережній вежі автопарку частини, було вбито прямим влученням в область серця. Крім того, було поранено в шию та руку капітана Федуна В. А. Ще один український військовослужбовець отримав важкі травми ніг та голови «від ударів кийками, арматурою та іншими предметами».

«Нападники були одягнені у військову форму військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації без розпізнавальних знаків та озброєні автоматичною зброєю і снайперською гвинтівкою»,  — йдеться в повідомленні.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[19 березня. Київ] Сьогодні вже захоплено штаб ВМС України в Севастополі. Військовим КамАЗом розбито ворота, туди вбігли жінки, істерично кричали щось про велику Росію, за ними російські військові. Українських офіцерів роззброїли, побили, поставили на коліна, одного намагалися змусити спалити український прапор. Він відмовився, і його було ще дужче побито. Інформація про вбитого «самооборонця» виявилася «качкою», хоча російське ТБ, яке повідомило про це «вбивство» вчора, не дало спростування. Спростування дало МВС Криму, але це так, для внутрішнього користування. З української сторони вбито двоє військових. Нині генерали Ярема та Тенюх полетіли до Криму, але Аксьонов сказав, що він їх до Криму не пустить.

Учора в Києві «відзначилася» «Свобода» на чолі з депутатом Мірошниченком. Вони напали на офіс голови НТКУ, начебто побили його і змусили написати заяву про відставку. Це миттєво підхопили російські телеканали як приклад діяльності фашистського режиму в Києві.

Поїзд Харків—Київ, у якому вчора приїхав Саша Красовицький, був зовсім порожнім — 10% місць було зайнято. Розповів, що до однієї зі співробітниць видавництва «Фоліо» прийшов син і сказав: «Давай продавати квартиру в Харкові й купувати в Чернівцях. Харків занадто близько до російського кордону, і я не хочу раптом опинитися в Росії!»

Дмитро Ярош написав заяву до Генеральної прокуратури на Володимира Путіна, звинувативши його в кримінальному злочині. Тепер Генпрокуратура мусить зареєструвати заяву Яроша та оголосити Володимира Путіна в розшук за звинуваченням в агресії проти України, у вбивстві українських військових і в порушенні цілісності української держави. Рефат Чубаров іще позавчора попросив парламент визнати право кримських татар на самовизначення. Виявляється, Україна досі не приєдналася до Декларації ООН про права корінних народів. Так що тепер треба не тільки підписати цю декларацію, а й визнати право кримських татар вирішувати свою долю. Навряд чи це щось змінить тепер, але принаймні дасть кримським татарам, які бажають залишатися громадянами України, моральну підтримку. Серед них теж уже є перша жертва. 14 березня було знайдено вбитим зі слідами тортур 38-річного Решата Ахметова, батька трьох дітей, молодшому з яких — доньці — два з половиною місяці. Він брав активну участь у мітингах за те, щоб Крим залишався українським, а востаннє його бачили в Сімферополі біля військкомату, куди він прийшов записуватися добровольцем в українську армію. У російській пресі та в блогах з’явилися знову образи на адресу кримських татар і заклики до них «забратися з російського Криму». Майже всюди про них пишуть як про «народ-зрадник». І це при тому, що багато росіян і українців, приїхавши до Криму влітку відпочивати «дикунами», намагаються знімати квартири або кімнати у кримських татар і харчуватися в татарських кафе та ресторанчиках. Ми теж, щоразу відпочиваючи в Криму біля Євпаторії та в Сімеїзі, завжди обідали й вечеряли у татар. Там завжди смачніше, чистіше і дешевше. Минулого року в квітні ми вдвох із Юрієм Винничуком тиждень жили в Лівадії, в дуже радянському санаторії, обговорюючи план майбутнього спільного роману, в якому б дія відбувалася в Туреччині, Криму, Києві та Львові. Цієї весни ми збиралися знову приїхати на тиждень до Криму попрацювати, але вже в районі Алушти, де заступниця мера обіцяла знайти для нас пансіонат або готель. Тепер про поїздки до Криму краще не думати. «Кримські» сімейні зимові канікули теж відійшли просто в історію нашої родини, в історію дитинства Антона, Габі й Тео. Згадалось, як водій кримського парламенту білою «Волгою» віз нас із Юрком Винничуком на сімферопольський вокзал. І я його попросив знайти по дорозі татарську самсу — дуже хотілося, щоб Юрко скуштував. Зазвичай гарячі пічні циліндри-причепи стояли вздовж кримських доріг і з них татари продавали свої смачні соковиті гарячі пиріжки з рубаною бараниною. Не зустрівши жодного татарина з самсою на дорозі з Севастополя до Сімферополя, водій повіз нас на окружну сімферопольську трасу, і там ми відразу побачили те, що шукали. Купили п’ять штук і дві пляшки айрану. І просто там, біля циліндроподібної грубки, наївшись, вирушили на вокзал щасливими й задоволеними. Водій іще попросив мене передати паспорт своїй доньці, яка вчиться в Києві. Дочка зустріла нас на київському вокзалі біля вагона. Чи ми тепер писатимемо з Юрком цей роман — невідомо. А якщо писатимемо, то Крим у ньому виявиться окупованим Росією, а значить, героїв роману чекатиме ще більше небезпечних пригод.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[20 березня. Київ] Сьогодні вранці російський телеканал Рен-ТВ й інші телеканали, показуючи прогноз погоди, включили Крим, Донбас і Харків до «метеорологічної» мапи Росії. Я розумію, що мап може бути багато. Найчастіше використовується політична, але вона має бути визнаною іншими країнами. Напевно, мапа Росії, що її показують під час телепрогнозу погоди, це особиста мапа Путіна, що пояснює, якою Путін хоче бачити майбутню Росію. Або це робиться для того, щоб підготувати населення Росії до подальшої окупації українських земель? Тоді треба стежити за телепрогнозами російських телеканалів уважніше, перевіряючи: чи не почнуть вони найближчим часом показувати на цій мапі погоду в Києві, Варшаві, Ризі та Вільнюсі. Щоправда, інші новини на тлі російського прогнозу погоди здаються хорошими. Одначе, що таке хороші новини тепер, сьогодні? Уранці звільнили захоплених у Криму активістів «Автомайдану» й командувача ВМС України, захопленого вчора російськими військовими. Також повідомили, що звільнено будівлю штабу ВМС України, але ця новина видається дивною. Звільнено будівлю в захопленому місті Севастополі, в захопленому Криму. І що тепер там відбувається? Що, там можуть спокійно працювати українські морські офіцери??? Цього ж ранку по всіх російських телеканалах і в кримській пресі з гордістю повідомили про зраду екіпажів трьох військових кораблів українського флоту. Нібито вони спустили українські прапори та підняли прапори російського флоту. Серед цих трьох — корабель управління українським флотом, практично штаб ВМС України на плаву — «Донбас». Якщо це правда, то Путін має нині пити шампанське залпом — корабель із такою назвою, який перейшов на бік окупантів, мусить давати йому надію, що і весь регіон Донбас теж підніме російські прапори на всіх будівлях державного управління.

А поки що в Криму міліція оголосила про необхідність усіх, незалежно від статусу та громадянства, здати зброю до 30 березня. Після 30 березня всіх, у кого виявлять вогнепальну зброю, буде заарештовано за звинуваченням у порушенні російського римінального законодавства і буде віддано під суд. У Києві поки що тільки ведуться розмови про необхідність забрати зброю у членів «Правого сектора» та «Самооборони», але ніяких ультиматумів і вимог до них міліція поки що не пред’являла.

• Зведення новин

У Брюсселі відбулося підписання політичного розділу Угоди про асоціацію ЄС — Україна. Про це повідомляє «Інтерфакс-Україна».

Глави держав і урядів 28 країн Європейського союзу й керівники ЄС підписали в п’ятницю в Брюсселі за участі українського прем’єра Арсенія Яценюка політичну частину Угоди про асоціацію Євросоюзу з Україною.

• Міністр оборони Росії Сергій Шойгу запевняє, що російська армія не має наміру вторгатися у Східну Україну. Про це він заявив у телефонній розмові з головою Пентагону Чаком Гейґлом, повідомляє Російська служба ВВС. Гейґл висловив стурбованість тим, що Росія стягнула до українських кордонів свої війська. Однак Шойгу заявив, що Росія не має наміру перетинати кордон України і робити які-небудь агресивні дії.

• Путін підписав анексію Криму.

Президент РФ Володимир Путін підписав закони про «входження» Криму і Севастополя до складу Російської Федерації. Церемонія підписання пройшла в урочистій обстановці в Кремлі, передає ИТАР-ТАСС.

• Морський тральник «Черкаси» після спроби вирватися з озера Донузлав зайняв оборону й залишається вірний присязі разом з десантним кораблем «Костянтин Ольшанський». Про це «Українській правді» розповів командир корабля «Черкаси» Юрій Федаш.

Він зазначив, що о 9 ранку п’ятниці минув строк ультиматуму, поставленого російськими військовими.

Кораблі «Костянтин Ольшанський», «Кіровоград», «Чернігів» пішли до причальної стінки за наказом командира бригади. «Черкаси» відмовилися виконувати такий наказ. Після цього, командування МВС відсторонило командира бригади, і кораблі тимчасово зупинилися, а «Костянтин Ольшанський», відійшов від причалу й став на якір. «Однак, через три години морський тральщик «Чернігів» все-таки пішов до причалу, щоб здати корабель. За ним пішов середньо-десантний корабель «Кіровоград». Вони не побачили підтримки країни, держави», — розповів він.

Він також розповів, що вранці у п’ятницю написали рапорт на звільнення й зійшли з корабля 2 офіцери, один мічман і 9 людей особового складу.

• У Перевальному частина 36-ї бригади берегової оборони ВМС України перейшла на бік Російскої Федерації. Про це повідомив керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук.

«З бригади лише 200 осіб залишилися вірними присязі на вірність народу України. З них формуєтся окремий підрозділ (батальйон), котрий залишається у складі ЗС України. Інші військовослужбовці або виявили бажання служити Росії, або просто дезертирували», — зазначив він.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

22 березня. Париж

В України був один Крим і один підводний човен «Запоріжжя». Крим Росія анексувала ще кілька тижнів тому, а вчора Росія анексувала єдиний діючий підводний човен. Поки що не зрозуміло як, але човен було захоплено і на ньому вивісили Андрєєвський стяг — прапор Військово-морських сил Росії. Цьому дизельному човну, побудованому в СРСР, втім, скоро виповниться 40 років. Так що саме час лягати на дно морське. Разом із Андріївським стягом.

Ось і прийшли вихідні, а з ними нові «мітинги вихідного дня». У Донецьку на площі Леніна близько п’ятисот осіб із прапорами Росії та з червоними прапорами Комуністичної партії СРСР просять Януковича повернутись і навести лад. Гасла «За Януковича!» повісили просто на пам’ятник Леніну. Я думаю, що Ленін теж «за Януковича». Леніну, точніше, його пам’ятнику, в Донецьку спокійно і затишно. Тут ніхто пам’ятники Леніну не чіпає, хоча сам він не «донецький». Міліція, яка охороняє цей мітинг незрозуміло від кого, одягнена в яскраво-зелені жилети. Тішить, що немає поки що більш масових і агресивних мітингів із прапорами Росії за приєднання до Москви. Або вичерпали снагу проросійські активісти, або Москва перестала оплачувати відрядження неонацистам із «Русского национального единства», які ще тиждень тому приїжджали з Росії для організації та підтримки таких заходів.

А у Львові тим часом біля сміттєвих ящиків знайшли мішок із 52 справжніми новенькими пістолетами, мабуть, украденими або в міліції, або у військовій частині. Уряд же оголосив здачу зброї. Щоправда, уряд мав на увазі здачу зброї в міліцію, а не в сміттєвий бак. А сама міліція під час обшуків на квартирах і в офісах колишнього міністра енергетики та вугільної промисловості Едуарда Ставицького знайшла 42 кг золота і кілька мільйонів доларів готівкою. Так що золотий запас України поповнився.

А я вже третій день на Паризькому книжковому салоні. Дівчата від організації «Євромайдан», що працюють волонтерами на українському стенді, за вчорашній день зібрали 200 євро на допомогу пораненим під час січневих-лютневих подій. Учора ж до тих, що працюють на стенді фонду «Open Ukraine», приходила парочка літніх російських іммігрантів полаяти Україну. Потім підійшла дівчина-росіянка, хотіла купити якісь книги й намагалась розплатитися карткою одного з російських банків. Термінал карткової оплати не зміг зняти з картки гроші за книги. Дівчина пішла, потім повернулась і попросила спробувати ще раз. Одначе термінал знову відмовився обслуговувати картку Visa. І тут хтось, що стояв поруч, сказав, що тепер санкції США поширилися на кілька російських банків і їхні картки в Європі й Америці не обслуговуються. У дівчини в очах з’явилися сльози. Вона мовчки пішла. Тепер у Європі можуть застрягти без грошей тисячі, якщо не десятки тисяч російських туристів, не кажучи вже про дипломатів і всяких співробітників фірм. За геополітичні капризи одного Путіна будуть розплачуватися мільйони росіян. Але, з іншого боку, понад 70 відсотків росіян підтримують анексію Криму. Щоправда, я гадаю: ті росіяни, які їздять до Європи, скоріше за все Путіна не підтримують. Його підтримка — це люди, які ніколи не були в Європі й не користуються інтернетом. Вони користуються тільки телевізором.

• Зведення новин

ПАРЄ визнала порушення територіальної цілісності України.

Про це заявила керівник Парламентської асамблеї Ради Європи Ані Брассер, яка побувала у Донецьку з делегацією ПАРЄ.

• У Криму захопили вже третього командира.

23 березня в Криму окупанти незаконно затримали командира військової частини А4398 (м. Севастополь) капітана 2 рангу Дем’яненка. Про це повідомив керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй сторінці у «Фейсбук».

Раніше у Криму викрали заступника командувача Військово-морських сил ЗС України з берегової оборони — начальника управління військ берегової оборони генерал-майора Ігора Воронченка.

Напередодні після штурму української в/ч у Бельбеку зник її командир, полковник Юлій Мамчур.

Пізніше стало відомо, що він заарештований і перебуває у комендатурі Севастополя (повідомляє «Українська правда»).

• У Луганську відбулося два протилежних мітинги.

У Луганську на мітинг на підтримку проведення референдуму за приєднання до Росії вийшли близько 6 тисяч осіб.

Про це повідомляє видання 0642.

Учасники мітінгу тримали в руках плакати «Янукович — наш президент», «Янукович, наведи порядок вдома», «Ляшко на вила» і скандували «Референдум!», «Банду геть!», «Росія».

Водночас зі східних кварталів у центр міста пройшла хода під гаслом: «Луганськ — це Україна».

• Сепаратисти у Донецькуе встановили на міськраді прапор РФ. Кілька тисяч протестувальників по проїжджій частині вулиці Артема дійшли до міськради, передає «ОстроВ».

З флагштоку сепаратисти зняли державний прапор України і поставили прапор Російської Федерації, а так же прапор Донецької області. Після цього, заявивши, що «ми перемогли», протестуючі пішли від міськради.

• Зведення новин

Росія пропонує Польщі, Угорщині та Румунії поділити Україну. До Міністерства закордонних справ Польщі надійшов офіційний лист із Державної думи Росії з пропозицією поділити територію України, повідомляє польський канал TVP1. Аналогічні «пропозиції» отримали Угорщина і Румунія.

• «Черкасам» вдалося відбити штурм.

Спроби російських військових захопити тральщик «Черкаси» не увінчалися успіхом. Про це повідомив старший мінер артилерійської мінно-торпедної бойової частини старший матрос корабля Олександр Гутник.

Вранці російські військові намагился за допомогою швидких катерів підійти до корабля та висадитись на нього, «Черкаси» маневруючи не дали їм цього зробити (повідомляє «Українська правда»). Коли спроба захоплення провалилася, російські командири дали наказ кораблю «Кіровоград», який здався кілька днів тому, йти на захоплення Черкас. Проте трохи згодом Гутник повідомив, що ця інфомація не підтверилась. «То була дезінформація», — сказав він. Також Гутник повідомив, що в понеділок було захоплено український корабель «Геніческ».

• Рада національної безпеки і оборони України доручила Міністерству оборони провести передислокацію військових підрозділів, що знаходяться в Криму.

Про це повідомив на погоджувальній раді в.о. президента України, голова Верховної Ради Олександр Турчинов.

• Корабель «Костянтин Ольшанський» лишився без більшості команди і чекає на штурм.

Більшість екіпажу десантного корабля «Костянтин Ольшанський» вирішила залишити судно, не перейшовши на сторону Росії. Про це повідомив старший мінер артилерійської мінно-торпедної бойової частини старший матрос корабля «Черкаси», що стоїть в тому ж озері, Олександр Гутник. Корабель залишається українським, зазначив він. «Близько 14:40 до корабля Костянтин Ольшанський підійшла шлюпки і буксир РФ і з борта спустилась більшість екіпажу, вони пішли на причал», — сказав він. «Решта будуть стояти за Україну. Це офіцери і кілька мотористів», — додав Гутник.

• Міноборони констатує, що близько 50 % особового складу українських військовослужбовців у Криму перейшли на бік російської армії. Про це на брифінгу в понеділок сказав заступник начальника головного командного центру Олександр Розмазнін, повідомляють «Українські новини».

• Росіяни захопили штурмом десантний корабель «Костянтин Ольшанський» в озері Донузлав. Штурм почався близько 17:15, повідомив «Українській правді» капітан корабля Дмитро Коваленко. «На нас пішли», — сказав він.

Станом на 18:07 українських офіцерів вивели на корму корабля, повідомляє глава медіа-центру Міноборони України в Криму Владислав Селезньов.

«10 осіб екіпажу виконують гімн України, під звуки гімну прапор України на кораблі спущено. На березі зібралися люди, вони кричать: «Слава Україні! Героям Слава!» «‘‘Ольшанський’’, ви герої!»  — написав він.

• Зведення новин

Виконувач обов’язків міністра оборони адмірал Ігор Тенюх подав у відставку.

Про це він заявив під час свого виступу на засіданні Верховної Ради. Спікер Олександр Турчинов виніс на розгляд Ради відповідну постанову. За проголосували 197 депутатів, постанова не була прийнята. За словами Тенюха, причиною такого кроку стала критика його дій на посаді голови оборонного відомства.

• Верховна Рада призначала в.о міністра оборони генерал-полковника Михайла Коваля.

• Рота десантників 25-ої окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади, чисельністю 80 осіб вийшла з території Криму зі зброєю. Про це повідомив депутат Анатолій Гриценко. За його словами, вона була на планових навчаннях у Криму. «Разом із батальйоном морських піхотинців у Перевальному. Ще до початку російської агресії», — уточнив Гриценко.

• Тральник «Черкасы» після двоголинного спротиву захоплений окупантами. Штурм почався з переслідування о 18:13, повідомив старший мінер артилерійської мінно-торпедної бойової частини старший матрос корабля «Черкаси» Олександр Гутник.

Станом на 18:50 почався штурм «Черкасів» за допомогою двох вертольотів Мі-35, трьох швидкісних катерів. «Особовий склад всередині задраяний», — додав Гутник.

Станом на 20:17 штурм триває вже більше двох годин.

21:01. «Все. Нас захопили. Жоден з членів екіпажу не постраждав. Нас не били, все в порядку», — сказав Гутник. «Домовилися про те, що прапор МВС України з корабля спущений не буде, поки з борту не зійде останній член екіпажа. Вони підняли російський прапор, але наш не спускали», — розповів Гутник. Він додав, що частина екіпажа залишатиметься до ранку середи.

«Черкаси» — єдиний корабель, який залишився у Криму з українським прапором.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

26 березня. Середа

Приємно одну ніч ночувати в паризькому готелі, а наступну — в українському селі. А на східному фронті без змін. Але, напевно, там, як і тут, голосніше співають вранці птахи, що радіють весні. У мене ця весна радості не викликає, і мені співати не хочеться. Але зате тепле ранкове сонце заспокоює, зупиняє погані передчуття, відволікає від них.

Позавчора ввечері у Страсбурзі на вокзалі я зустрів старшого наукового співробітника Карадазького природного заповідника (Феодосія, Крим) Володимира Мальцева, який приїжджав до Ради Європи отримати європейський сертифікат українського природного заповідника. Сертифікат отримав, але куди тепер його везти — не впевнений. Постояли хвилин п’ять на вокзалі, поговорили. Він — додому через Берлін і Київ, я — до Києва через Париж. Мальцев розповів, що йому дзвонили московські колеги, з якими він колись закінчував Московський університет. Цікавилися рідкісними рослинами, що ростуть у Криму. Сказали, що збирають інформацію для включення рідкісних рослин Криму в Червону книгу Росії. Ось так Червона книга Росії дісталась до українських квіточок і трав. Ніколи раніше не подумав би, що ботаніків можна використовувати в політиці, але тепер зрозуміло: в Росії кожен мусить внести свою лепту в окупацію Криму. Армія мусить окупувати територію і людей, Нацбанк Росії — окупувати фінансовий простір, Ростелеком — окупувати телекомунікації, а ботаніки — траву, рослини, кущі та дерева. Скоро настане час і для російських зоологів.

Учора ж російськими військами було захоплено останній український корабель, заблокований у озері Донузлав. Тепер на жодному кораблі в Криму не майорить український прапор, чим командування ЧФ Росії дуже пишається. Також командування заявило про те, що 80% українських моряків склали присягу Росії, порушивши тим самим раніше дану присягу Україні. Язик не повертається назвати цих моряків «зрадниками», але все-таки іншого слова для них у мене немає. Хоч я і розумію, що вибір у них складний: чи прийняти присягу Росії й служити в ЧФ РФ, залишаючись жити в Криму, чи переїжджати на материкову Україну і продовжувати служити Україні. А Росія, покінчивши з Військово-морськими силами України, взялася за українських дельфінів. Звичайно, тепер це російські, а не українські дельфіни. Дельфіни присяги не приймають. Севастопольський державний океанаріум вже готується почати тренування бойових дельфінів і морських котиків за новими програмами російського флоту. Російські військові інженери вже давно виробляють і випробовують спеціальні прилади, які надівають на дельфінів і морських котиків і за допомогою яких можна виявляти ворожі підводні човни, затонулі кораблі й навіть бойових плавців із аквалангами. Виявилося, що за радянських часів саме в Севастополі військові зоологи та інженери й займалися тренуваннями дельфінів для використання їх у військових цілях. У незалежній Україні на «військове навчання» дельфінів не було грошей, але тепер Росія виправлятиме ситуацію. Їй, Росії, це тим більше важливо  логічно тому, що єдина схожа база для підготовки дельфінів до військового використання розташована в Сан-Дієґо, США.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Київ] 27 березня. Четвер

Учора — багато телефонних розмов та інтерв’ю, напевно, витратив більше години, прислухаючись до запитань і відповідаючи на них.

У Криму оголосили, що всім громадянам, які не мають кримської реєстрації, необхідно залишити півострів протягом місяця, тобто до 18 квітня. Росія вважає, що Крим став територією РФ 18 березня. 6 тисяч осіб уже отримали російські паспорти, ще 20 тисяч заяв кримчан розглядають спеціально створені комісії. Одночасно з цим 16 тисяч випускників кримських шкіл записалися на зовнішнє тестування в Україні. Ясно, що на территорії Криму шкільні тести провести буде неможливо, тому школярам доведеться їхати на материкову частину України. Поки що незрозуміло: де саме для них проводитимуть тести і чи зможуть вони безперешкодно туди доїхати, якщо захочуть.

Міністерство оборони поширило інформацію про «тривожну валізку» для тих, кого призивають в армію по «частковій мобілізації». З собою рекомендується брати зміну білизни, предмети особистої гігієни (пасту і зубну щітку, вологі серветки й т. ін.), ліки проти діареї та температури, бинт, зеленку, активоване вугілля, ліхтарик, годинник, запасні батарейки, мобільний телефон та — дуже важливе — фотографії дружини і дітей, аби завжди пам’ятали, кого вони захищатимуть у разі початку бойових дій.

У Криму міністр оборони Росії Сергій Шойгу вручав медалі «За повернення Криму». Одним із перших цю медаль отримав самопроголошений прем’єр-міністр Криму Сергій Аксьонов. Також було нагороджено офіцерів командування Чорноморського флоту РФ і бійців колишнього українського «Беркута», яких підозрюють у розстрілі мітингувальників у Києві. Нова медаль майже повністю повторює радянську нагороду 1944 року «За визволення Криму від німецько-фашистських загарбників».

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Крим] 28 березня. П’ятниця

Учора ж у Криму припинили приймати заяви на отримання російського паспорта. Причини не пояснювали, але сказали, що через деякий час знову почнуть робити з кримчан російських громадян. Може, не вистачило бланків паспортів, а може, просто перелякались обсягу роботи й чекають десанту досвідчених паспортних чиновників із Москви. Одначе, можливо, припинення оформлення російського громадянства всім охочим у Криму пов’язане з побоюваннями Путіна, який учора на зустрічі в Раді Федерації сказав, що треба зобов’язати громадян, які мають інше громадянство крім російського, задекларувати, громадянами якої ще країни вони є. За неповідомлення про наявність другого громадянства Путін запропонував карати адміністративно або кримінально. В Україні подвійне громадянство заборонене, але покарання за другий паспорт не передбачено. І тепер різні українські політики радять кримчанам, які не бажають відмовлятися від українського громадянства, заявляти в міліцію про втрату українського паспорта. Це для того, щоб не здавати його на вимогу російської влади при отриманні паспорта громадянина Росії.

Міністерство освіти Росії підготувало методичку з проведення спеціального уроку в російських школах, присвяченого «поверненню Криму до складу РФ». У цій методичці згадується коротка історія Криму, але ні слова не написано про кримських татар і їхню депортацію Сталіним. Кримських татар для Росії знову не існує. Про них у телерепортажах російських каналів із Криму немає жодного слова. Можливо, вже готується в Кремлі який-небудь указ про визнання нелегітимним повернення кримських татар із депортації?!

• Зведення новин

Росія наполягає на ідеї федералізації України і вважає, що «іншого шляху —немає», однак у РФ абсолютно немає жодного наміру та інтересів перетинати кордони України. Про це заявив міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, передає прес-служба російського МЗС.

• Зведення новин

В Донецьку, Одесі, Харкові та Луганську cепаратисти влаштували мітинги та ходу. У Харкові на мітинг за федералізацію України зібралося близько півтори тисячі чоловік. У той же час у Донецьку також проходить сепаратистський мітинг, на який зібралося близько 1 500 осіб. В Одесі приблизно дві тисячі прихильників Росії мітингували на Куликовому полі (повідомив сайт dumskaya.net). Луганські сепаратисти також проводять свій мітинг в неділю. Вони вимагають «скидати сіоністів» і просять про російську окупацію. Мітингувальників близько 500 осіб. А у Дніпропетровську на мітингу прихильники Росії заявили, що як і раніше вважають Віктора Януковича «єдиним легітимним президентом України» і вимагають проведення референдуму щодо статусу області у складі України.

• Зведення новин

Донецька обласна рада і її голова Андрій Шишацький звернулися до Верховної Ради України з проханням вжити заходів по «стабілізації ситуації в країні», включаючи прийняття закону про референдум і державний статус російській мові.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Київ] 1 квітня.

Парламент сьогодні ухвалив рішення про негайне роззброєння всіх нелегальних збройних формувань. Маються на увазі й звичайні бандити, і революціонери, і революційні бандити типу Сашка Білого, вбитого при спробі арешту в Рівному.

У Криму, в Ялті, з’явився втікач із Києва суддя Родіон Кіреєв, який ухвалював рішення про арешт Юлії Тимошенко.

Президентська кампанія починає потихеньку набирати обертів. Кандидат від колишньої партії Януковича Михайло Добкін опублікував свою президентську програму. Тепер цей колишній сепаратист називає неколишніх українських сепаратистів «марґіналами». Якщо так і далі піде, то регіонали з комуністами змагатимуться за звання «кращого патріота України».

Багато громадських діячів закликають Тимошенко зняти свою кандидатуру з виборів, але вона не реагує. Скоріше за все йтиме до кінця, а це може означати новий розкол серед демократів. Особливо, якщо вона почне під час передвиборної кампанії критикувати або обливати брудом Петра Порошенка. А таке цілком можливо.

Російський прем’єр Медведєв першим прибув до Криму й почав з обіцянки надсилати з Росії щодня по 33 літаки з відпочиваючими. Чому саме 33? Чи пов’язано це якось із православ’ям? Може, по літаку за кожен прожитий Ісусом Христом рік життя? Аерофлот уже оголосив про зниження цін на авіаквитки до Криму й про збільшення кількості рейсів. Тепер треба ці літаки кимось заповнювати! Ну а щоб компенсувати втрати через зниження ціни авіаквитків на Крим, Росія оголосила про підняття для України ціни на газ. Тепер, із сьогоднішнього дня, ціна піднялася на 43 відсотки. Чому за останні десять років «газ» став синонімом Росії? Навіть жарти ще за часів Помаранчевої революції ходили про те, що «Москва — столиця Газпрому» і про те, що «Росією називалася країна, на місці якої потім побудували іншу державу — “Газпром”». Тепер старовинна приказка «Тут русский дух, тут Руссю пахнет» остаточно змінила зміст. «Тут русский дух, тут газом пахнет!..»

• Зведення новин

Європейська організація з безпеки аеронавігації заборонила польоти до Криму, а саме в Сімферополь і Севастополь. Про це повідомляє ЛІГАБізнесІнформ, посилаючись на офіційний сайт організації.

• НАТО: Війська РФ готові до вторгнення і здатні досягти своїх цілей за 3—5 днів.

Головнокомандувач сил НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав вважає, що ситуація на російсько-українському кордоні є «надзвичайно тривожною». Про це він заявив у інтерв’ю Reuters та The Wall Street Journal.

За словами Брідлава у альянсі зафіксували незначні переміщення російських військ на кордоні з Україну напередодні ввечері.

«[Росія має] усе необхідне, щоб успішно вторгнутися в Україну, якщо таке рішення буде прийнято. Ми думаємо, що російські війська готові, і ми вважаємо, що вони можуть досягти своєї мети за 3—5 днів, якщо їм накажуть це зробити», — стверджує генерал. Серед можливих цілей він назвав вторгнення до Південної України для створення сухопутного коридору до Криму, удар з Криму для захоплення Одеси або навіть налагодження зв’язку з Придністров’ям.

Крім того, відзначає Брідлав, Росія має війська на Півночі і північному сході України, які могли б увійти в Східну Україну, якщо Москва накаже їм це зробити.

• До материкової частини України з АР Крим прибуло більше тисячі військовослужбовців та працівників ЗС України, а також членів їх сімей. Про це повідомляє пресс-служба Міноборони.

Станом на 2 квітня на материк прибуло 1059 осіб. «З них 385 офіцерів, 547 сержантів та солдатів військової служби за контрактом, два працівника ЗС України та 125 членів їхніх родин, з яких 38 дітей», — йдеться у повідомленні. Як повідомляється, найбільше виїхало представників Військово-морських сил та їхні сім’ї — 562 особи. «346 осіб — представники Повітряних сил, решта — частин безпосереднього підпорядкування Міноборони та Генштабу», — повідомили у Міноборони.

Протягом минулої доби на материкову Україну уже прибуло 197 осіб: 171 військовослужбовець та 26 членів сімей.

• До Збройних сил України вже мобілізовано 19 тисяч військовослужбовців.

Про це повідомив секретар Ради національної безпеки та оборони України Андрій Парубій.

«На сьогоднішній день вже мобілізовано 19 тисяч військовослужбовців до Збройних Сил України. На 85 % виконано план мобілізації», — сказав він.

• Зведення новин

На кордоні між Кримом і Херсонщиною риють окопи і стягують бойову техніку з обох сторін. Як повідомляє ТСН, з української сторони також підвозять землерийну техніку, риють окопи і збільшують кількість військових.

• За словами прикордонників, має місце передислокація на більш вигідні позиції. «Ми вийшли на другий рубіж охорони державного кордону. Передислокували підрозділ і здійснюємо охорону кордону з другого рубежу. І ми вважаємо і вважали, що Крим є і буде нашим», — повідомив генерал Державної прикордонної служби України Микола Литвин.

Також щодня збільшується кількість людей, які перетинають кордон, прямуючи на материкову частину України. Правда, виїхати з півострова не так легко, адже російські військові і так звані «самооборонівці» влаштовують ретельні обшуки виїжджаючих.

• Зведення новин

Екіпаж морського тральщика «Черкаси» повертається додому у Черкаси.

Як підтвердили в прес-службі Черкаської міської ради, моряків зустрічатимуть у п’ятницю, о 16:00 на Соборній площі міста.

• На площі перед Одеською міською радою зібрався два мітинги проти місцевої влади і на підтримку рішення про статус російської мови як другої державної.

Як повідомляє «Радіо Свобода», мітингувальники з одеського Євромайдану вимагають звільнення з посади виконувача обов’язків міського голови, секретаря Одеської міськради Олега Бриндака.

В той же час активісти з георгіївськими стрічками вимагають, щоб російській мові надали статус другої державної. Крім того, вони стверджують, що виступають проти ймовірних спроб повернення у владу колишнього мера Едуарда Гурвіца і його команди.

• У книжкових магазинах Сімферополя з’явилися портрети президента РФ Володимира Путіна, російське законодавство і Конституція Росії.

«Всі портрети формату А3 розібрали, замовляємо нові. Штук 50 точно продали. Беруть в кабінети, собі», — розповіла продавець з відділу канцелярських товарів одного з магазинів.

• Нелегітимний парламент Криму створив низку кримських інституцій, включаючи банк Криму, Антимонопольну службу, МНС і Виборчу комісію Криму.

Про це повідомляється 4 квітня на сайті так званої «Державної ради Криму».

• Російські солдати пограбували українську техніку, яку відправляють на материк.

Список української техніки, яку віддає Росія, увесь час змінюється, але та, яку точно відправляють на метрик, повністю виведена з ладу російськими солдатами.

• Міністерство закордонних справ України відзначає певне зменшення концентрації російських військ біля кордонів України, однак обстановка лишається загрозливою.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Крим] 5 квітня. У Криму вже оголосили політику Росії по відношенню до тих, хто не хоче приймати російське громадянство. Їм дали час до 18 квітня прийти до одного з чотирьох «центрів міграції» та подати заяву на відмову від російського громадянства. Якщо вони цього не зроблять, то з 18 квітня автоматично вважатимуться російськими громадянами. Якщо зроблять, то вважатимуться іноземцями та змушені будуть покинути півострів після 90 днів перебування в Криму, тобто у себе вдома. Після цього вони можуть почати оформляти собі «свідоцтво на проживання для іноземця» за правилами Російської Федерації. Щоправда, «центри міграції», які розташовано не по всьому Криму, а тільки в центрі, біля Сімферополя, поки що заяви про відмову від російського громадянства не приймають, а записують охочих залишитися громадянами України в особливу чергу. Що з цією чергою буде далі — незрозуміло. Зрозуміло інше — залишатися громадянином України в окупованому Криму буде складно і, можливо, небезпечно. До речі, незважаючи на те, що Росія визнає подвійне громадянство, для жителів Криму цього права не буде. При оформленні російського паспорта вони змушені будуть у письмовій формі відмовитися від громадянства України.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Київ] 6 квітня. Сьогодні російські ЗМІ повідомили про мітинг в Алчевську. Близько 160 не зовсім тверезих активістів зібралися на мітинг із назвою «Російська весна», вимагали націоналізації незрозуміло чого й соціальної справедливості, потім підняли прапор Франції — мабуть, не знали, який прапор у Росії, а кольори збігаються. Після чого розійшлися.

В інтернеті з’явився повний список російських феесбешників, «грушників» та інших фахівців темних справ, які перебували в Києві під час розстрілу Майдану. Жили деякі з них на базі СБУ в Конча-Заспі, інші в готелях. Серед них кілька генералів, багато полковників. Усього — кілька десятків людей. Лавров пояснив, що всі ці розвідники та фахівці заколотів — серед цих офіцерів були «фахівці-консультанти» щодо Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії — перебували в Києві для захисту посольства Росії. Щоправда, ніхто з них у посольстві не жив, а більшість навіть не заїжджали до рідного російського посольства.

• Зведення новин

Більшість громадян України підтримують унітарну форму державного устрою і виступають проти федералізації. Про це свідчать результати дослідження, проведеного групою «Рейтинг» на замовлення Міжнародного республіканського інституту.

• Зведення новин

Близько 3.40 ночі 7 квітня група невідомих громадян проникла на перший поверх будівлі управління Служби безпеки України в Донецькій області. Дану інформацію «Новости Донбасса» повідомили в прес-службі обласної міліції. На місці працює слідчо-оперативна група й установлюються дані порушників.

На сторінці «Народного ополчення Донбасу» Павла Губарєва у Вконтакте вночі було заявлено: «Активісти Народного ополчення Донбасу о 03:32 ранку захопили СБУ Донецької області. На даний момент іде ревізія

• У Криму російські військові застрелили українського офіцера.

У Новофедорівці російські військові застрелили українського офіцера, за попередньою інформацією — «на ґрунті особистої неприязні». Як повідомляють джерела, це сталося в гуртожитку для військових у ніч на 7 квітня.

«Влучили в українського офіцера. Стріляли російські військові. Як повідомив телефоном один з наших вояків, між сторонами виникла сварка «на грунті особистої неприязні». Росіяни були озброєні, український офіцер — ні», — повідомив співрозмовник. «Він намагався втекти і заховатися в гуртожитку, але його наздогнали і вистрелили. Постріл виявився смертельним», — додало джерело.

Згодом Міністерство оборони підтвердило інформацію про вбивство українського солдата в селищі Новофедорівка, Крим. Відповідна заява з’явилася на сайті відомства.

«6 квітня о 23.40 за київським часом, в смт. Новофедорівка в офіцерському гуртожитку двома пострілами впритул з автомату АК-74 військовослужбовець окремого батальйону морської піхоти ЧФ РФ молодший сержант Зайцев Є.С. застрелив майора Карачевського Станіслава Володимировича (1981 р.н.)», — йдеться у повідомленні.

• Будівля СБУ в Луганську заблокована мітингувальниками, невідомі особи перебувають усередині. Про це повідомляє вранці у понеділок Управління МВС у Луганській області.

«За останньою інформацією, невідомі особи, які перебувають у будівлі, захопили кімнату озброєння й заволоділи зброєю», — говориться в повідомленні.

• У східних областях реалізують план з вторгнення російських військ в Україну.

• Про це відкриваючи засідання уряду в понеділок заявив прем’єр Арсеній Яценюк, повідомляє «Інтерфакс-Україна».

• Сепаратисти біля Донецької ОДА зміцнили барикаду й поміняли прапор.

У Донецьку проросійські сепаратисти за ніч зміцнили барикади з автомобільних покришок і колючого дроту на сходах захопленої напередодні обласної держадміністрації. Як повідомляє «ОстроВ», станом на 9:40 під стінами будівлі ДонОДА було близько 150 людей, багато з яких озброєні палицями, бітами й щитами, відібраними в неділю в працівників міліції, які охороняли будівлю.

• Біля обласної телерадіокомпанії в Донецьку сталася стрілянина.

Про це в ефірі «Громадського ТБ» повідомив головний редактор «Новостей Донбасса» Олексій Мацука. За його даними, людей, які працюють на телеканалі, евакуювали з приміщення.

• Сепаратисти проголосили створення «Донецької республіки» та «увійшли» до Росії.

Зі сцени, встановленої на сходинках Донецької ОДА, було оголошено про створення так званої незалежної Донецької республіки та «входження» до складу РФ.

Про це у своєму мікроблозі в Твіттері повідомляє місцеве видання «ОстроВ».

Сепаратисти знімають з будівлі облдержадміністрації прапор Донецької області і міняють на прапор «Донецької республіки».

• В.о. президент України Олександр Турчинов завив, уряд вживає заходів щодо стабілізації ситуації на сході України і готується до силових акцій проти озброєних сепаратистів. Про це йдеться у його зверненні, оприлюдненому в четвер.

«Вчора розпочалась друга хвиля спецоперації Російської Федерації проти Укра­їни, мета якої — дестабілізувати ситуацію в державі, повалити українську владу, зірвати вибори та розірвати на шматки нашу країну», — вважає Турчинов.

• Між проросійськими активістами і євромайданівцями у Харкові відбулися сутички з використанням сльозогінного газу і петард. Про це повідомляє кореспондент «Радіо Свобода». Як розповідають євромайданці, під час мітингу до них підійшли люди у масках і з палицями і почали їх бити, а також кидати петарди і розпилювати сльозогінний газ.

Як передає кореспондент УНІАН, близько 13:00 приблизно 100 осіб у масках і касках, із палицями, перейшли вулицю Сумську й напали на людей, які стояли на площі Свободи з українськими прапорами.

• У Донецьку звільнили захоплену сепаратистами будівлю управління Служби безпеки України. Про це повідомила заступник секретаря РНБО Вікторія Сюмар.

«Буквально зараз мені телефонував в.о. обов’язків президента Олександр Турчинов і повідомив, що в Донецьку приміщення СБУ вже звілнене українським спецназом. Слава Богу, обійшлося без жертв», — сказала вона.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Київ] 8 квітня. Вівторок. Ранковий дощик змінився ранковим сонцем. Сусіди на другому поверсі продовжують робити ремонт, і зараз через відчинені двері балкону доноситься шум чи то дриля, то чи перфоратора.

У новинах ніяких звісток із Луганська, де сепаратистами та їхніми російськими колегами захоплено будівлю СБУ і, відповідно, ту зброю, яку було раніше конфісковано у сепаратистів, і зброю офіцерів Служби безпеки. Але вчора на Сході почалася нарешті антитерористична операція. У Харкові вдруге за два дні звільнили від сепаратистів будівлю обласної адміністрації та будівлю місцевого телебачення з телевежею. 70 осіб затримано, але, напевно, їх незабаром відпустять. У Донецьку сепаратисти все ще утримують будівлю СБУ, вони теж зі зброєю, але ведуться переговори, щоправда, ведуться вони з учорашнього дня, а результатів поки що немає. До сепаратистів виходив Рінат Ахметов. Він закликав виділити декілька людей для переговорів із владою і сказав, що він підтримує «протестуючих» і якщо буде штурм СБУ, він буде «з народом», тобто з сепаратистами. На запитання когось із бойовиків: «А за кого нам голосувати?» Він відповів: «За Партію регіонів. Вона є і буде, я теж член Партії регіонів». У Миколаєві, спокійному та мафіозному місті наркоманів і середнього бізнесу, теж було здійснено спробу захопити обласну адміністрацію, але в спробі брали участь лише кілька десятків осіб. Городяни, які прийшли захищати адміністрацію, відбили атаки. Постраждало 10 осіб, травми різного ступеня тяжкості, але в одного із захисників адміністрації — вогнепальне поранення. Пізніше міліція забрала з наметів «сепаратистів» кілька десятків кийків, пістолети і гвинтівку. У Дніпропетровську штурмів не було, в Одесі сепаратисти йшли на адміністрацію, але по дорозі передумали. Вчора ж затримано офіцера ГРУ Росії Романа Банних, який по телефону координував дії сепаратистів у Донецьку й Луганську. СБУ виклало його телефонні переговори з сепаратистами в інтернет.

Тимчасовий міністр закордонних справ Андрій Дещиця говорив по телефону з головою МЗС Росії Лавровим, який вимагав, аби сепаратистів ніхто не ображав, аби до них не застосовували силу, а навпаки, щоб влада реагувала на їхні «законні вимоги»!

Тим часом Київ погодився прийняти в’язнів українців із кримських в’язниць, а Росія пообіцяла взяти кримських наркоманів на лікування у свої клініки. Поки що у кримчан тривають проблеми з отриманням російського паспорта, російські паспорти отримали понад 300 радянських пам’ятників у Криму. Велика частина пам’ятників і пам’ятних місць Криму пов’язані з Другою світовою війною. Гадаю, що для Росії оформлення паспорта для радянських пам’ятників Криму важливіше, ніж наділення російськими паспортами жителів. Воно і зрозуміло — не кожен житель стане пам’ятником, а пам’ятники вже стоять і стоятимуть довго!

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

[8 квітня. Луганськ] Зародження волонтерського руху на Луганщині

Містом ширилися чутки про перекидання військових на Луганщину, і як тільки до Луганського аеропорту прибули львівські десантники, активісти почали збирати і возити їм допомогу.

8 квітня один з наших активістів повідомив мені, що через свого знайомого, який працював в аеропорту, він дізнався, що туди зайшла 80-я бригада. Ми дуже зраділи, що у нас з’явилися хоч якісь військові. Я відразу ж кинув клич у «Фейсбуці» (в нашій групі «Європейський Луганськ — Громадський сектор»), і буквально за дві години ми зібрали пару-трійку машин з продовольством, засобами гігієни, деякими речами. І ввечері ми поїхали. Нас було чоловік шість-вісім. Встали на стоянці біля аеропорту. І там стояли менти. Ми запитуємо:

— А де тут вояки?

— Які вояки?

— Так ось нам сказали, що в аеропорту стоять військові.

— А хто вам сказав?

— Знайомий працівник аеропорту.

— Зараз, почекайте.

Олексій Біда, активіст, волонтер

ЗСУ йшли досить приховано, ми про це дізнавалися від місцевих жителів — що ось там зайшли наші військові. І ми з хлопцями з Автомайдану і «Дорожнього контролю» почали говорити між собою, що потрібно поїхати і відвезти хлопцям допомогу. У Райгородку, Марківку возили допомогу, потім з квітня, коли завели «вісімдесятку» в аеропорт — туди почали возити.

Коли приїхали, міліціонери запитали, що ми там веземо, показали, куди йти. Покликали, вийшло кілька людей в балаклавах.

З цього у нас почалося перше знайомство з 80-ою бригадою — львівськими десантниками.

Я сам десантник, тому саме я почав з ними розмову, і мабуть, справив потрібне враження, ми знайшли спільну мову. Спочатку була певна недовіра, тому що події розгорталися досить інтенсивно —десь в області військових вже блокували, десь ще якісь ситуації відбувалися. А тут приїхали пізно ввечері якісь хлопці невідомі... Ну, ми представилися, розповіли, хто ми. Загалом, вдалося їх переконати в чесності наших намірів, розговорили їх. Командиром всієї групи на той момент був Анатолій (Анатолій Іченській). Передали їм привезену допомогу, обмінялися телефонами, вони нам розповіли про свої потреби, після цього почалося спілкування.

Денис Денищенко, активіст, волонтер

У середині квітня можливості для постачання провізії в аеропорт почали звужуватися — озброєні бойовики встановлювали перші блокпости на дорогах Донбасу. Після офіційного оголошення початку АТО обстановка у місті погіршувалася день-у-день, але з прибуттям військових надія на утримання миру відродилася. Активісти почали збирати допомогу на проукраїнських мітингах, які у той період знову проводилися щодня.

^{Бійці 2-ї роти 1-го батальйону 80 ОАЕМБр, які чергували на східній стороні злітної смуги, травень 2014 р.}

У нас була скринька для збору коштів — на кожному мітингу вдавалося збирати мінімум по 800-900 гривень. В цілому, щодня у нас було від 1000 до 3000 гривень. Не всі гроші збиралися на мітингах і передавалися на карту. Бувало таке, що мені дзвонили і говорили під’їхати в певне місце і забрати готівку або мені її передавали якимось іншим чином. Багато людей тоді ще не хотіли «світитися», афішувати свою підтримку українських військових, але відгукувалося, в цілому, багато людей.

Луганчани старалися допомагати не тільки захисникам аеропорту, але й прикордонникам — у с. Красна Талівка, с. Валуйське, а також у частині на кварталі Мирному (пізніше ця частина увійшла в історію завдяки героїчному відбиттю штурму терористів під звуки гімну України). Не залишалися осторонь і луганські ультрас — вони також збирали і возили прикордонникам допомогу.

• Зведення новин

У Харкові звільнили будівлю облдержадміністрації від сепаратистів.

Про це журналісту Мустафі Найему повідомили джерела.

«О 6:25 почався штурм будівлі Харківської ОДА. Як розповідають джерела, на даний момент будівлю повністю зачищено. Під час штурму не пролунало жодного пострілу, затримано 70 сепаратистів», — повідомляє він у Фейсбук.

• Співробітники Служби безпеки України повернулися до будівлі управління СБУ в Донецькій області, яку раніше займали сепаратисти. Про це повідомляє «Інтерфакс-Україна» із посиланням на джерело в СБУ. За його словами, сепаратисти залишили цю будівлю самі. «Наразі співробітники перебувають уже у своїх кабінетах і проводять слідчі дії щодо захоплення будівлі та стосовно перекваліфікації кримінальної справи зі статті про масові заворушення на повалення конституційного ладу», — розповів він.

Співрозмовник підтвердив, що кімната для зберігання зброї була відчинена.

• Федеральна міграційна служба РФ заявляє про видачу 80 тисяч російських паспортів у Криму.

Про це повідомив начальник Управління ФМС РФ з організації паспортної роботи Федір Карповець, передає «Інтерфакс-Україна». Він також стверджує, що ФМС Росії видає жителям Криму понад 13 тис. паспортів щодня.

• Луганські сепаратисти замінували будівлю СБУ у місті та захопили заручників. Про це заявляють у Службі безпеки України. «Погрожуючи зброєю та вибухівкою, сепаратисти насильно утримують близько 60 громадян, не дають людям залишити приміщення і повернутися додому. Тобто вдаються до засобів, які використовують терористи», — сказано в повідомленні.

• У ніч з 8 на 9 квітня очікується введення російських військ на материкову частину України. Окрім того, проросійським активістам доручено здійснити «криваві» провокації. Про це повідомив керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй Фейсбук-сторінці.

«Зокрема, за нашими даними, сьогодні за планом Головного розслідувального управління ГШ ЗС РФ лідерам сепаратистів віддані вказівки в ніч з 8 на 9 квітня організувати «коридор» через державний кордон України для проходження колон військової техніки РФ з російської території»,  — сказав він.

«Також сепаратисти отримали наказ організовувати провокації з жертвами в містах регіону. Для того, щоб російська сторона могла це інтерпретувати як «терор української влади проти народу», — повідомив Тимчук.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Київ] 9 квітня. Учора, поки ми відкривали «Книжковий Арсенал», поки я отримував із рук посла Франції в Україні Алана Ремі орден Почесного легіону, в Луганську продовжувала загострюватися обстановка навколо захопленої сепаратистами будівлі обласного управління СБУ. У сепаратистів близько 1000 одиниць вогнепальної зброї, багато автоматів Калашникова і навіть гранатомети, адже вони захопили арсенал зброї СБУ і захопили понад 50 заручників. Постійно вели переговори по мобільному з Росією, звідки ці дії координуются. Люди в захопленому будинку телефонують і зі своїми однодумцями в Луганській області. Частина розмов прослуховується Службою безпеки. З цих розмов було зрозуміло, що минулої ночі о 5 годині російські війська були готові пройти на українську територію. Координатори з Росії просили сепаратистів нейтралізувати прикордонників на конкретній польовій дорозі, щоб туди кинути на прорив своїх військових, які мусили ввірватися до Луганська й підтримати сепаратистів, які захопили будівлю. Але, незважаючи на зафіксоване перегрупування військ Росії на кордоні з Луганською областю, російська армія кордон із Україною не перетнула. Мабуть, завадило те, що на цій ділянці захист кордону з української сторони було посилено військовими підрозділами, перекинутими із сусідніх областей. Але атака російської армії може відбутися в будь-який час. Ті, що захопили СБУ, здаватись і здавати зброю не збираються. На телекамеру вони записали коротке звернення, що нагадує дешеві голлівудські фільми. Головна фраза, вимовлена декількома чоловіками в камуфляжі, в масках і обвішаних зброєю, була така: «Ласкаво просимо до пекла!» Поки що з ними мляво ведуться переговори. Але більшість заручників — офіцерів Служби безпеки — з будівлі випустили. Боюся, що в цій ситуації без стрілянини та без жертв не обійдеться.

Хоча в Донецьку ситуація трохи поліпшилася. Ті, що захопили СБУ, залишили приміщення без зброї. Залишається захопленою обласна адміністрація, яку теж оточили барикадами та шинами, які час від часу підпалюють. Сепаратисти хваляться великим запасом коктейлів Молотова. У Миколаєві все заспокоїлося, в Одесі, здається, теж.

У Криму російський сержант розстріляв українського без­збройного майора, який мав переїжджати на материкову частину України для продовження служби. Сьогодні його поховають у Бердянську, а російському сержанту Зайцеву, що вбив його, навіть не пред’явили звинувачення. Він продовжує залишатися на волі. Скоро в Криму не буде вважатися злочином убивство громадян, які не побажали стати власниками російських паспортів.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

10 квітня. Четвер. У країні триває воєнізований проросійський бардак. Здається, час ультиматуму минув. Тим, що захопили будівлі СБУ, обіцяють амністію і звільнення від кримінального покарання — це при тому, що вони розібрали на руки зброю. Напевно, у них також була зброя з собою. Якщо вони тепер розійдуться по амністії, вони зберуться в іншому місці, й історія повториться. Їх треба переписувати, фотографувати, складати картотеку, щоб знати агентів Путіна докладно з адресами та обличчями. Триває блокування військових частин, триває президентська кампанія, в якій несподівано головний проросійський кандидат Олег Царьов отримав учора в південному місті Миколаєві по обличчю, а також зеленкою по дорогому костюму від непривітних жителів, які обізвали його до того ж російським шпигуном. Також у неприємну ситуацію потрапив кандидат у президенти Добкін — офіційний кандидат від ПР. Його там же, на Південному Сході, облили майонезом.

• Зведення новин

У Донецьку сепаратисти біля ОДА укріпили барикади шинами і колючим дротом. На площі міста вони встановили прикордонний стовп Росії, як знак того, що «вони в Росії», передає ТСН.

Загальна чисельність тих, хто перебуває за барикадами і на частині площі перед ними — не перевищує 2 тисяч осіб. Сепаратисти постійно заявляють про плани штурму їхніх барикад, але ніхто їх не штурмує. Крім того, на їхні заклики допомагати «відбивати штурм» місцеві жителі не реагують.

• У Росії опублікована нова версія конституції РФ, в яку включені республіка Крим та місто федерального значення Севастополь.

• Зведення новин

У Слов’янську в результаті захоплення сепаратистами міськ­відділку міліції у заручниках опинилися працівники, які перебували у будівлі на час захоплення.

Про це повідомляє «5 канал» з посиланням на прокурора Донецької області Миколу Франтовського.

Навколо Слов’янського міськвідділу міліції зводять барикади з шин, дерев’яних щитів і мішків з піском. За барикадами стоять городяни, які підтримують загарбників схвальними вигуками.

• На в’їзді до Слов’янська з’язвився блок-пости з озброєними людьми, які контролюють рух транспорту на в»їзд та виїзд з міста.

Разом з тим, як пише видання «ОстроВ», озброєні люди у камуфляжі організували блок-пост, який укріпили барикадами з шин, та не пропускають до міста автобус з міліцією.

Також місцеві ЗМІ зазначають, що камуфляж та зброя цих людей дуже схожі на екіпірування та озброєння «зелених чоловічків», які перебували у Криму під час вторгнення російських військових.

• На Донеччині «зелені чоловічки» захопили ще 2 відділки МВС — очевидці.

Міський відділ міліції Червоного Лиману захоплений озброєними людьми. Про це повідомляє видання «Новости Донбасса», посилаючись на слова очевидців. «Близько 20 озброєних людей зайшли до будівлі міськвідділу, яке оточили представники афганських і козацьких організацій», — повідомляє ЗМІ.

• Над виконкомом Краматорська вивісили прапор так званої «Донецької народної республіки». Про це пише видання «Новости Краматорска».

Згідно з повідомленням, 12-го квітня на площі міста пройшов мітинг проросійськи налаштованих городян.

У ході нього представники ініціативної групи, відокремившись від 1,5 тисячного натовпу, пройшли через конвой правоохоронних органів. Проникнувши у виконком, вони підняли над будівлею прапор «донецької республіки».

• У Слов’янську та Червоному Лімані (Донецька обл.) діють не сепаратисти, а військові розвідувально-диверсійні підрозділи. Про це на своїй сторінці у Фейсбук заявив колишній перший заступник начальника Генштабу ЗСУ, адмірал Ігор Кабаненко. «Вторгнення військ РФ на Сході відбулося. У Слов’янську та Червоному Лімані діють не сепаратисти, а військові розвідувально-диверсійні підрозділи. Почерк чіткий. Вони «допомагають» сепаратистам в розхитуванні ситуації. Чи потрібно задавати риторичне запитання — а чи буде це продовжуватися та поширюватися?» — зазначив він.

• У Краматорську Донецької області йде напад на райвідділ міліції, невідомі обстрілюють будівлю. Про це повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков на своїй сторінці у Фейсбук.

• Ситуація в Луганську зараз дуже напружена — центр міста перекритий, по вулицях ходять люди зі зброєю. Про це в ефірі «Громадського ТБ» повідомив керівник громадської мережі «Опора» в Луганську Олексій Корнелецький.

Він зазначив також, що сепаратисти розширюють захоплені території, збільшують барикади, просуваючись все далі від будівлі обласного СБУ.

«Ніяких перешкод не було. Була оголошена антитерористична операція, але ми її не бачимо», — сказав активіст.

• Зведення новин

У Слов’янську почалася Антитерористична операція під керівництвом СБУ, повідомив у своєму «Фейсбук» в.о. міністра внутрішніх справ Арсен Аваков.

Станом на 10:04 українські спецназівці розблокували один з блок-постів у Слов’янську, повідомляють «Новости Донбасса».

10:40 знищений блок пост терористів на в’їзді в Слов’янськ з боку Краматорська, блок-пост перед Слов’янськом з боку Харкова зараз ліквідують, повідомляють Новости Донбасса

• У Краматорську (Донецька область) продовжують залишатися захопленими сепаратистами дві будівлі — міської ради та міського УВС.

«У Краматорську продовжують залишатися захопленими сепаратистами 2 будівлі — міської ради та міського УВС. Близько міської ради встановлена барикада»,  — повідомляють «Новости Донбасса». Також журналіст видання відзначає, що сепаратисти встановили блок-пост біля місцевого військового аеродрому.

В тоже час блок пост терористів на в’їзді в Слов’янськ з боку Краматорська знищений. Як стало відомо пізніше, вночі у неділю сепаратисти захопили прокуратуру, відділок міліції та міську раду у Єнакієвому, пише видання «ОстроВ». Над будівлею міськради підняли російський прапор і прапор так званої «Донецької республіки».

• У Слов’янську внаслідок проведення Антитерористичної операції є вбиті і поранені з обох боків – українських силовиків та сепаратистів. Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук глава МВС Арсен Аваков. «Вбиті й поранені з обох боків. З нашого боку — офіцер СБУ. Поранений керівник АТЦ СБУ і ще четверо. З боку сепаратистів — невстановлена кількість», — зазначив Аваков. Також він повідомив, що йде перегрупування сил.

Пізніше видання Новости Донбасса з посиланням на Донецьку ОДА повідомило, що під час АТО у Слов’янську вбито — одного, поранено — 9 людей.

• Туск: Путін зупиниться там, де дозволить Україна.

«Українці до цього часу діяли раціонально, хоч і не знаю, де вони визначили собі межу утримання від гострої реакції. Однак мені здається, що зараз вони дійшли. Настав момент, коли українська держава повинна діяти рішуче, аби показати, що не сприймає такого роді дій», — заявив Дональд Туск.

• Люди з битами і георгіївськими стрічками напали на прихильників єдиної України біля пам’ятника Шевченку в Харкові. Про це повідомляє «Інтерфакс-Україна».

Після закінчення віче частина «євромайданівців» вирушила на площу Свободи. Проросійські активісти йшли по Мироносицькій. Під час віче «євромайданівці» тримали національні прапори, плакати «Ні сепаратизму», «Ганьба зрадникам», «Україна понад усе». Такі ж гасла звучали з постаменту. Всього, за словами кореспондента «Об’єктив-новин», зібралися до тисячі чоловік. Коли активісти Майдану розходились, кілька сотень молодих людей з різних сторін напали на учасників акції.

• Донецька ОДА нарахувала 10 тисяч сепаратистів в області.

Сильний осередок напруженості зберігається в Донецьку, де під контролем активістів «Донецької республіки» залишається будівля обласної ради і обласної державної адміністрації (ОДА).

• У Макіївці захоплено міськраду, обрано «народного мера». Про це на своїй сторінці у Фейсбук повідомив Євген Семехін.

«Подзвонив друг з Макіївки — розкольники захопили будівлю міської ради», — зазначив він. За його словами, «розкольники обрали нового міського голову» — заступника діючого мера міста Олександра Мальцева. «Міську раду здали без бою», — додав Семехін.

• Турчинов оголосив терористам ультиматум: скласти зброю до ранку.

«Для тих, хто не стріляв у наших силовиків, хто складе зброю і покине захоплені адміністративні приміщення до ранку понеділка, я, в підписаному Указі, дав гарантії незастосування проти них відповідного покарання за вчинені дії», — зазначив він. Також в.о. президента України Турчинов додав: «Ми готові розглядати питання суттєвого розширення повноважень регіонів та широкої реформи місцевого самоврядування, а також оновлення влади на місцях».

• Рада нацбезпеки та оборони розпочинає широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Про це у своєму зверненні заявив в.о. президента України Олександр Турчинов. «Ми робили все, аби уникнути людських жертв. Але ми готові дати відсіч всім спробам вторгнення, дестабілізації та терористичним діям зі зброєю в руках. РНБО прийняла рішення розпочати широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій у східному регіоні України»,  — заявив Турчинов. Також він заявив, що кров, яка пролилась у містах Східної України, зокрема у Слов’янську під час АТО, — «пролилася на війні, яку проти України веде Російська Федерація».

• У Слов’янську терористи розстрілюють людей.

У Слов’янську озброєні в камуфляжі розстріляли людей в упор. Про це на своїй сторінці в «Фейсбук» повідомив журналіст Макс Левін.

За його інформацією, до розстріляної машині під’їхали люди в масках і зі зброєю і розігнали всіх, хто зібрався поруч та заборонили знімати. Як повідомляє видання Slavgorod.com.ua, під обстріл потрапив також випадковий перехожий — 21-річний молодий чоловік. Його стан медики оцінюють як тяжкий.

• У Харцизькій міськраді «працюють» люди в камуфляжі з автоматами. Про це донецький журналіст Олена Смирнова написала на свій сторінці у Фейсбук, передає «ОстроВ». «Поки складно припустити яке у них громадянство, про це, можливо, знає нардеп Владислав Лук’янов, який є головним спікером мітингу, що відбувається під стінами міськради — зі звичною вже російської атрибутикою — гвардійські стрічки, прапори і т. п.» , — написала вона.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перша кров.

Атака у вербну неділю 13 квітня 2014 року

Наступного дня в понеділок 14 квітня 2014 року СБУ опублікувало перехоплення телефонної розмови ватажка слов’янських бойовиків зі своїми московськими кураторами. Так уперше в інформаційному просторі з’явився позивний «Стрєлок» або «Стрєлков» — ватажок бойовиків, полковник ФСБ у відставці Ігор Гіркін. Він хизувався підступною атакою на українські сили АТО, примножував їхні втрати й приховував свої. Терористично-диверсійний загін «Крим», яким він керував, було сформовано на території захопленого півострова під безпосереднім проросійським керівництвом.

— «Стрелка» дай к телефону срочно!

— Здравия желаю, Константин Валериевич! Атаку мы отбили, противник отступил по всем направлениям с большими потерями.

— Большие потери — это сколько?

— Они попали в нашу засаду. Наша группа расстреляла три машины VIP-класса, в которых они передвигались. Уничтожила и охрану, и тех, кто в них находился, почти всех.

— Аксёнову доложили? (Сергій Аксьонов — колабораціоніст, самопроголошений прем’єр-міністр тимчасової російської окупаційної влади в Автономній республіці Крим, — авт.)

— Нет, ещё не докладывал, мне ещё не удалось с ним связь установить, так что если будет возможность, созвонитесь. Константин Валериевич, я прошу уточнить, кого мы всё-таки побили? Тут совершенно разная информация: от «Альфы» до спецназа ГРУ украинского.

— Я могу вам только официальную дать информацию, что это глава Антитеррористического центра ук­раинского.

— Убит?

— Они говорят, что ранен. Аваков сказал, что ранен. Так что, в кого надо вы попали.

— Отлично! Спасибо.

— Ещё хочется сказать, что вы хорошо отметили праздник. (Смеются.)

— Постарался. Спасибо!

Отак цинічно привітав із церковним православним святом Вербної неділі своїх бойовиків Костянтин Валерійович — той самий російський олігарх Малафєєв, який і привіз 24 січня в Київ православну святиню Дари Волхвів з Ігорем Гіркіним-«Стрєлковим».

Олександр Турчинов, секретар РНБОУ (грудень, 2014 —травень, 2019), голова Верховної Ради України — в. о. Президента України (лютий-червень 2014 року):

— Це війна. А раз війна, то без збройних сил війну вести неможливо. І саме тому я знову змушений сам підписати указ про початок широкомасштабної Антитерористичної операції вже із застосуванням Збройних сил України. Проте одна річ — підписати указ із застосуванням збройних сил, а інша — де ж взяти збройні сили, які готові до бойових дій?

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

15 квітня. Вівторок. Дощ. Росія продовжує божеволіти. У Московському дитячому театрі терміново переробили постановку казки «Чипполіно». З казки прибрали революцію овочів проти принца Лимона. Замість цього в новому варіанті незадоволені овочі приносять принцу Лимону петицію з вимогою реформ! З концертної програми Днів історичної та культурної спадщини Москви виключили каватину Людмили з опери «Руслан і Людмила» через те, що в тексті згадуються слова «Дніпро» і «Київ».

Пізно ввечері в Сумах сильно побили Женю Положія, письменника і журналіста, видавця міської газети «Панорама». У нього відкритий перелом руки. Йому вдалося вціліти під час Майдану в Сумах — він був одним із його організаторів. Але тепер, коли Майдан переміг і почалася боротьба за збереження цілісності України, невідомі в різних містах нападають на активістів Майдану і на журналістів.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перша зрада. Втрата бронетехніки зсу

Українські політики тривалий час знищували українське військо. Проте системно й послідовно це робили саме за останні роки президентства Януковича: два міністри оборони — Дмитро Саламатін (лютий, 2012 — грудень, 2012) і Павло Лебедєв (грудень, 2012 — лютий, 2014) виявилися громадянами Росії.

Шістнадцятого квітня в сусідньому зі Слов’янськом Краматорську велику колону бронетехніки 25-ї окремої повітряно-десантної бригади з Дніпра заблокували сепаратистськи налаштовані місцеві мешканці. Блокування агресивними, але беззбройними цивільними, нерішучих, хоч і озброєних військових, — класична тактика гібридної агресії.

Після кількох годин такого протистояння в Краматорську бойовики роззброїли солдат, а потім заволоділи бронетехнікою десантників. Старший лейтенант, заступник командира 8-ї розвідроти 3-го батальйону 25-ї бригади Ярослав Аніка з двома бійцями перейшли на бік ворога. Це стало найбільшим провалом антитерористичної операції у квітні й водночас найсильніше деморалізувало психологічно всю країну та сили АТО. Здобиччю ворога без жодного пострілу стали шість одиниць бойових машин десанту БМД, два самохідних 120-мм міномети НОНА та вантажівка з боє­припасами.

Степан Полторак, позивний «Тимофійович» генерал армії, командувач Нацгвардії України (квітень-жовтень, 2014), міністр оборони України (жовтень, 2014 — серпень, 2019):

— У Збройних силах були величезні проблеми з постачанням, забезпеченням, мотивацією, моральним духом, рівнем підготовки. Це було характерно для всіх, не тільки для НГУ та ЗСУ. Це була проблема і для СБУ, прокуратури — практично всіх. Звичайно, це впливало на швидкість ухвалення рішення. Так, це дуже важко, тому що, я б сказав, на першому етапі в кожного своя «станція», своя «частота». Ми не розуміємо, хто що робить, хто куди, як організовувати взаємодію, які сили та засоби? І от це питання було дуже важливим, і коли нам вдалося це зробити, от тоді й з’явилися перші результати активних наших дій.

Ця проблема в секторі безпеки існувала до початку війни, до її ведення, тому що керівництво країни вчиняло навпаки: чим гірше — тим краще. І всі силовики тоді не єдиним кулаком діяли, а урізнобіч, тому мали такі проблеми.

На жаль, і законодавча база була відсутня. Як правильно формувати штаби й сили? Як ухвалювати рішення? Хто входив до складу командування? Хто кому підпорядкований? Як організовується взаємодія? Хто, куди та ким призначається? Крім того, що не було необхідної основи для формування штабу й угрупування військ, не багато було й охочих взяти на себе таку відповідальність. На першому етапі була і деяка нерішучість командирів на всіх ланках. Я був вимушений відряджати одного генерала в складі однієї роти, другого — в складі другої роти, і вся ця така невпевненість дуже ускладнювала наші дії. З часом, коли вже відпрацювали нормативну базу, коли сформувалося угруповання Збройних сил, вже почалася системна робота — чесно скажу, коли керівником прибув генерал Муженко. До цього були проблеми з ухваленням рішень в армії.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перша страта. Володимир Рибак

Тим часом 90-тисячний Слов’янськ поступово поринав у бандитський морок. Для українських і міжнародних журналістів, які в ті дні середини квітня масово приїхали в захоп­лений Слов’янськ, але не бачили анексії Росією Криму, це було дивне й страшне видовище.

Справжніми господарями міста стали десятки озброєних автоматами й пістолетами «зелених чоловічків» у камуфльованих російського зразка одностроях і розвантажувальних жилетах. Деякі з них не ховали обличчя під масками-балаклавами й хазяйнували у центрі міста: в міському виконкомі, що на центральній площі, будівлях СБУ та міліції, що неподалік. На блокпостах, які почали виставляти і в центрі, і на в’їздах у Слов’янськ, розміщувалися головно місцеві сепаратисти, озброєні викраденими з міського відділу міліції спецзасобами та зброєю: бронежилетами, шоломами, щитами, кийками, пістолетами ПМ, автоматами АКСу, власними мисливськими рушницями тощо. Дуже швидко в камуфльованих професійних російських диверсантів загону «Крим» Гіркіна-«Стрєлкова» за спинами найбільш підготовлених бойовиків можна було помітити й важче стрілецьке піхотне озброєння: ручні кулемети РПК і ПКМ, снайперські гвинтівки СВД та одноразові ручні гранатомети РПГ-18, РПГ-22. Сотні їхніх посіпак переважно в масках, одягнені у цивільне й озброєні розграбованим арсеналом із міськвідділу міліції, справляли враження масового й швидкого розростання «народного повстання».

Вакуум влади та відчуття тотальної вседозволеності спонукали найкримінальніших елементів на свавілля: вони грабували й чинили розбій і не гребували вбивствами тих, хто чинив спротив. Ще 13 квітня 2014 року кілька журналістів, що мешкали в готелі «Україна», стали свідками суто бандитського нальоту на автомобіль «Рено». Його переслідували, по ньому стріляли, згодом, він зупинився на перехресті через прострілені й зламані колеса, а застреленого в ній чоловіка понесли випадкові перехожі до сусідньої міської лікарні. Бандити щось швидко забрали з машини та зникли.

Сотні екзальтованих й одурманених російською пропагандою мирних мешканців, переважно жінок і чоловіків середнього та похилого віку, гуртувалися в кожному місці концентрації бойовиків, утворюючи живий щит на випадок штурму. В багатьох місцях майоріла сепаратистська символіка: георгіївські стрічки, російські триколори, чорно-синьо-червоні полотнища ще навіть не проголошеної ДНР, інші символи незаконних формувань. Загарбники швидко знімали українські прапори й трощили герби на кожній державній установі. У всіх місцях масового скупчення людей була присутня агресивно-нетерпима до будь-якого інакомислення бунтівна риторика: «хочемо референдум», «Донбас годує країну», «київська хунта», «Росія допоможе», «ми за своє, почуйте Донбас».

Міський голова Слов’янська Неля Штепа, активний член Партії Регіонів, відома своєю екзальтованою риторикою, непримиренною до опонентів її політичної сили, з радістю зустріла озброєних загарбників. У яскравій рожевій куртці вона відразу з’явилася на барикаді ще в день захоплення міста бойовиками  — 12 квітня. Спілкуючись із місцевими мешканцями під захопленим міськвідділом міліції, Штепа відкрито під схвальні овації натовпу підтримала бунтівників й емоційно кричала у мегафон:

— Сегодня люди, которые тут с оружием, мне объяснили, что они от донецкого областного народного ополчения. Это они захватывали наш горсиполком. Они сказали, что они против той власти, которая в Киеве. Сегодня они ведут переговоры с ними. Я хочу, чтобы вы знали, что это не какие-то люди, приезжие с Западной Украины, как вы переживаете. Сегодня это наши донбасские ребята. Пусть они разговаривают, пусть они добиваются, я не хочу в нашем городе войны. И они мне сказали, что сегодня мы — единственный город, где они уважают городского голову и будут делать все мирным способом. Давайте не провоцировать их, я вас очень прошу!

Найтрагічніша доля спіткала Володимира Рибака. Депутата міської ради міста Горлівки, який організовував патріотичні мітинги, не боявся та чинив відкритий спротив наступу «руського миру» на Донбасі, було викрадено за наказом ватажка горлівських бойовиків Ігора Безлера, відомого під прізвиськом «Бес». У перехопленій і опублікованій згодом СБУ телефонній розмові Безлера зі своїм підлеглим бойовиком «Альфом» він дає чітку команду викрасти й «відпресувати» Володимира Рибака:

— Альф, слушай меня внимательно: зайди внутрь гор­исполкома. Там «бурагозит» Рыбак. Там люди его пытаются сдерживать. Отпрессуйте его немного, посадите в свою машину и вывезите куда-нибудь подальше. А потом тормозните и скажите, куда мне подъехать. Когда будете паковать, руки связать, увязать так, чтобы ни глаза, ничего не видел.

Потім Володимира Рибака перевезли у підвали слов’янського СБУ.

Фрідон Векуа, мешканець Слов’янська:

— Во-первых, это центр города, во-вторых, здесь удобная позиция, чтобы разместить для командира боевиков Гиркина своих помощников. С правой стороны находилось кафе «Иллюзия», где жили как раз его россияне, которые приехали, его охрана была под боком. Но в то же время они перекрыли дорогу, весь квартал. На тот момент, когда они были здесь, жильцов было немного. Тут были бабули, дедули, которые не могли выехать, человек 5–10. Целый квартал был пустой под ними. И он был для них удобен стратегически: пока до этого места атакующие добрались бы с любой окраины, то захватчики СБУ и всего квартала смогли бы принять какие-то меры. То есть дислокация была следующая: Гиркин — в СБУ, в городском исполкоме разместился Пономарев, а в горотделе милиции разместился «Абвер» (бойовик Сергій Здрилюк).

Фрідон Векуа раніше працював оперативником у міліції, залишався в місті весь час окупації його бойовиками, надавав про них інформацію українським спецслужбам. Тепер він згадує про кінець квітня 2014-го як про найстрашніші часи.

Фрідон Векуа, мешканець Слов’янська:

— Я очень много книг читал про 1930-е годы, про репрессии, про насильственные переселения народов СССР. Кто-то написал такое изречение: «Запах смерти в воздухе висит». И вот действительно тогда запахло смертью в воздухе. Когда я шел по улице и видел незнакомого человека, подходя к нему, анализировал  — на каком языке с ним говорить, образно говоря? Как с ним говорить? Он за Украину или нет? Он подосланный или нет? Он напишет на тебя донос или нет? Идентификация «свой — чужой» стала такой очень тяжелой. Непонятной. И столько доносов было написано, и столько людей тех, которых тягали в застенки СБУ и милиции, в основном это были проукраинские люди или просто при деньгах. С них снимали деньги, но это в то же время было оправданием для типа, мы мочим «укропов».

Понівечене тортурами тіло Володимира Рибака разом із тілом студента-майданівця Юрія Поправки, який необачно приїхав у захоплене бойовиками місто, знайшли 19 квітня в річці Казенний Торець під Слов’янськом. Ось як на прес-конференції у Києві про це 22 квітня 2014 року розповів Сергій Редька, нині полковник міліції у відставці, а у квітні 2014-го — перший заступник начальника Департаменту карного розшуку МВС України:

— Те телесные повреждения, которые зафиксированы судмедэкспертом, это тяжёлые комбинированные травмы всего тела, причём со следами пыток. Это ожоги на лице, вплоть до того, что даже кожа и щека пропалены внутрь, это колото-резанные раны по всему телу, в том числе и на лице, и на конечностях. Это вспоротые животы, извините за такое слово. Тела полностью без одежды, и на телах были прикреплены вещевые мешки наполненные песком. Это было сделано для того, чтобы как можно дольше трупы не всплывали, и невозможно было опознать.

У перехопленій і опублікованій згодом СБУ телефонній розмові саме Гіркін дає команду Пономарьову вивезти та приховати понівечене тіло Рибака:

— Слава, ты, пожалуйста, реши вопрос со «жмуром», чтобы его побыстрее от нас уволокли? Чего он тут лежит, воняет?

— С трупом? Да, я сейчас заканчиваю с журналистами и занимаюсь. Там пацаны ещё кое-кого поймали и отвезут к вам сейчас на подвал. И я сейчас быстренько поеду, решу вопрос с захоронением.

Патріоти Володимир Рибак, Юрій Дяковський і Юрій Поправко стали першими цивільними громадянами України, яких суто за їхню громадянську позицію вбили терористи Гіркіна, безжальні посланці потворного «руського міра».

• Зведення новин

Спецпризначенці РФ, які захопили Раду Криму, здійснюють захоплення на сході.

Українські спецслужби отримали підтвердження, що Верховну Раду Криму 27 лютого захоплювали спецназівці Росії, а тепер вони ж орудують на сході України. Про це повідомляє ініціатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук у Фейсбук.

«За даними групи «Інформаційний спротив», українські спецслужби отримали підтвердження, що захоплення будівлі Верховної Ради АР Крим 27-го лютого 2014 року проводилося військовослужбовцями 45-го окремого полку спецпризначення ВДВ ЗС РФ»,  — написав він.

«На даний час військовослужбовці цієї російської частини беруть активну участь у екстремістських акціях на сході України, будучи «ударним ядром» і основними виконавцями захоплення органів місцевої влади й будівель силових структур»,  — заявляє Тимчук. «Приміром, захоплення адмінбудівель у Слов’янську проводилося саме військовослужбовцями 45-го ОПСн», — зазначає він.

• Вперше співробітник «Альфи» загинув у бою зі спецслужбистам и іноземної держави, — заступник голови СБУ про події під Славянськом.

Заступник голови Служби безпеки України Віктор Ягун розповів, що капітан «Альфи» Генадій Біліченко був убитий диверсантами з новітніх автоматів Калашникова, які тільки недавно були взяті на озброєння російськими спецпідрозділами.

Про це він розповів в інтерв’ю газеті Факти, передає Цензор.НЕТ. «Я залишився живий, тому що загинув офіцер Біліченко,  — розповів Ягун. Того трагічного дні 13 квітня близько дев’ятої години ранку ми, співробітники центрального апарату спільно з керівництвом донецької обласної міліції, проводили рекогносцировку, готувалися до антитерористичної операції. У восьми кілометрах від Слов’янська зупинилися поспілкуватися з жителями села Семенівка. У тому місці стояло багато машин — і цивільних, і військових. Люди запевняли нас, що в Слов’янську зброї немає, що тут, мовляв, тільки мирні демонстранти. В цей час під’їхала група чоловіків в цивільному одязі, які, як стало зрозуміло пізніше, доповіли терористам про віп-машини. Через кілька хвилин пролунали постріли».

Ягун зазначив, що нападників було близько десятка. «Вони просто розстрілювали нас — без попередження, зі спини, з відстані семи-десяти метрів. Все в однаковій формі російського виробництва, в такий же однаковою взуття і спеціальних окулярах. Стріляли з автоматів Калашникова (АК-100), які тільки недавно були взяті на озброєння російськими спецпідрозділами. Так що розповіді про те, що стріляли свої, українці, з числа самооборони, це неправда. Через два дні ми вже точно знали, що керував диверсійною групою Ігор Стрєлков, офіцер 45-го полку спеціального призначення, який базується в Підмосков’ї», — підкреслив Ягун..

«Геннадій, який перебував найближче до диверсантам, отримав три кульові поранення, кожне з яких було несумісне з життям — у голову, шию і серце. Вперше в історії незалежної України співробітник спецпідрозділу «Альфа» загинув не від рук кримінальних елементів, а в бою з представниками спецслужб іноземної держави», — зазначив Ягун.

«Ще четверо наших людей були поранені, двоє з них полтавчани. Один офіцер потрапив в реанімацію. На щастя, здоров’ю потерпілих вже нічого не загрожує», — додав він.

• У Краматорську звільнили телевежу, захоплену російськими військовими напередодні, та вимкнули незаконно ввімкнені російські канали.

Як повідомляє Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення, він спільно з Службою Безпеки України «забезпечили вимкнення з ефіру несанкціонованого мовлення російських телевізійних каналів, що розпочалося після захоплення російськими військовими радіо-телевізійної передавальної станції міста Краматорськ (с. Ясногоровка, вул. Кірова 699)».

• Служба безпеки призупиняє активну фазу антитерористичної операції у зв’язку із Пасхальними святами та домовленостями високопосадовців у Женеві.

Про це повідомила на брифінгу в Антитерористичному центрі у п’ятницю речник СБУ Марина Остапенко.

«Антитерористична операція триває. Скільки вона триватиме  — залежить від того, чи підуть із нашої території терористи. Але у зв’язку з Пасхальними святами і женевськими домовленостями вона не є в активній фазі», — зазначила вона.

• Телевежу в Краматорську знову захопили озброєні особи.

Про це повідомляє прес-служба Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення.

Співробітники радіо-телевізійної передавальної станції Краматорська чекали на прибуття підрозділів МВС та Міноборони, які повинні були забезпечити охорону і оборону об’єкту, але цього не сталося. Ніхто не прибув, — зазначають у прес-службі.

Російські військові через резервне введення відновили електропостачання і знову включають російські канали на частотах українських.

• Заяви Путіна суперечать Женевській конвенції.

• МЗС України «з розчаруванням і занепокоєнням» сприймає заяви Президента РФ Володимира Путіна в ході «прямої лінії» 17 квітня. Про це йдеться у заяві відомства. «Чимало з них прямо суперечать висловленим на Женевських переговорах запевненням російської сторони щодо її зацікавленості у деескалації ситуації навколо України та українсько-російських відносин», — зазначає МЗС.

• Президент Росії Володимир Путін провів оперативну нараду з постійними членами Ради Безпеки по Україні. Про це повідомляє прес-служба Кремля.

«Обговорювалася актуальна ситуація в Україні, у тому числі у світлі, що відбулися напередодні переговорів у Женеві й досягнутих за їхніми підсумками домовленостей», — сказано в повідомленні.

У нараді взяли участь прем’єр Дмитро Медведєв, глава Ради Федерації Валентина Матвієнко, голова Держдуми Сергій Наришкін, Керівник Адміністрації Президента Сергій Іванов, секретар Ради Безпеки Микола Патрушев.

Крім того, у засіданні взяли участь Міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев, Міністр закордонних справ Сергій Лавров, Міністр оборони Сергій Шойгу, директор Федеральної служби безпеки Олександр Бортників, директор Служби зовнішньої розвідки Михайло Фрадков, заступник Секретаря Ради Безпеки Рашид Нургалієв і постійний член Ради Безпеки Борис Гризлов.

• В рамках спецоперації десантники вилучили у екстремістів два захоплених у Краматорську БМД. Про це повідомляється на сторінці Міноборони у Фейсбук.

«18 квітня, в Донецькій області, в рамках антитерористичної операції, військовослужбовці Високомобільних десантних військ Збройних Сил повернули дві із шести одиниць бронетехніки, яка була захоплена екстремісти 16 квітня, в місті Краматорськ», — сказано в повідомленні.

• Командувач Об’єднаними силами НАТО в Європі американський генерал Філіп Брідлав розповів, що поведінка бойовиків на Сході України вказує на їх зв’язок з російською армією. Про це він написав у своєму блозі. «Важко уявити, що великі групи озброєних людей в масках раптом з’явилися у Східній Україні і систематично почали захоплювати державні установи. Це важко зрозуміти, тому що це просто неправда», — зазначив він.

За його оцінкою, те, що відбувається в Східній Україні є добре спланованою і організованою війською операцією. На підтвердження своєї думки Брідлав наводить деякі спостереження експертів НАТО:

— проросійські «активісти у Східній Україні демонструють очевидну наявність військової підготовки та мають військове спорядження. Вони діють скоординовано як війська, які є частиною давно сформованого підрозділу, а не як ополченці;

— за навичками поводження зі зброєю ці люди відповідають рівню тренованих військових. Стволи спрямовані вниз, пальці не на гачках, а радше лежать на спусковому механізмі;

— скоординоване використання газових та світло-шумових гранат під час штурму будівель демонструє рівень підготовки, недоступний нещодавно сформованій міліції;

— з відео цих бійців на блокпостах видно, що вони зосереджені, на ногах, сфокусовані на своїх обов’язках і явно виконують вказівки одного лідера. Це не співпадає з поведінкою типових ополченців або простих активістів на блокпостах, які там часто сидять, курять і так далі;

— те, як ці сили націлюються на урядові будівлі, скоординовано атакують їх та швидко закріплюються на території, блокуючи дороги та споруджуючи барикади, схоже на дії загарбників в Криму. Знову ж таки, це вказує на те, що ці люди є професійними військовими.

— врешті-решт, зброю та обладнання, які у них є, використовують переважно у російській армії. Це не те екіпірування, яке мирні громадяни змогли б отримати у великих кількостях.

Брідлав також нагадав, що Путін раніше заперечував, що «зелені чоловічки» в Криму є російськими військовими, але нещодавно він це визнав.

«Я прошу вас мати це на увазі, коли ви думає над відповіддю на питання «Хто ховається за масками в Східній Україні сьогодні?» — підкреслив він.

• Сепаратисти в Слов’янську оголосили полювання на людей, які говорять українською. Про це заявив лідер сепаратистів Слов’янська В’ячеслав Пономарьов. Він попросив місцевих жителів повідомляти «народній дружині» про всі підозрілі особистості в місті, «особливо тих, які розмовляють українською мовою», повідомляє кореспондент «Української правди» з місця події.

Пономарьов також пообіцяв, що в місцевих ЗМІ опублікують телефонний номер для повідомлень про «підозрілих особистостей».

• Зведення новин

Шість українських кораблів відпустили з Донузлаву до Одеси.

Більшість кораблів та суден Військово-Морських Сил ЗСУ, що раніше базувалися на озері Донузлав, підняли українські прапори та взяли курс до порту Одеси. Про це повідомляє видання Мін­оборони «Флот України».

• Над Слов’янськом обстріляли вертоліт.

Про це пише у своєму «Фейсбук» керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук. За його інформацією, з обстріляного вертольота розкидалися листівки з текстом Женевських угод від 17 квітня.

«Вертоліт був цивільним (приналежність — Україна) і пофарбований у білий колір. Сплутати його з військовим було вельми проблематичним», — повідомляє журналіст. За його даними, обстріл був проведений зі стрілецької автоматичної зброї калібру 7,62 мм.

• Російське МЗС звинуватило Бюро з демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ в упередженості в зв’язку з тим, що воно не спромоглося засудити обмеження на в’їзд до України для російських чоловіків у віці від 16 до 60 років, які російська сторона називає «забороною».

• Росія визнала, що посилила свої війська на кордоні з Україною. Про це заявив у суботу прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков, передає «Німецька хвиля». Він повідомив, що додатково до частин, які постійно дислокуються у західному регіоні Росії, через події в Україні до кордону з нею передислоковано додаткові сили. Однак дат передислокації, а також місць розташування російських військових, він не уточнив.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перша атака.

Візитка Яроша

20 квітня 2014 року сталася перша поява зведених сил Антитерористичної операції під Ізюмом за 40 км від Слов’янська: рота десантників 80-ї оамбр ВДВ під командуванням В. Сухаревського на БТР-80, два вертольоти Мі-8 і загони спецпризначенців Нацгвардії МВС «Омега» і «Вега», кадрові частини Внутрішніх військ і спецпідрозділ СБУ («Альфа»). Усе це строкате воїнство загальною чисельністю до батальйону стояло на видноті в полі відразу за першим постом ДАІ після спуску з гори Кременець на виїзді з Ізюма в напрямку Слов’янська. Під нею й облаштували перший табір зведених сил АТО під кодовою назвою «Луна».

Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ України:

— Вот здесь и была первая база Антитеррористической операции, где располагались сразу национальные гвардейцы, военнослужащие Вооруженных сил и Службы безопасности Украины. В основном это была база Нацгвардии, но потом к ней присоединились уже и военные. Здесь, где летом сейчас пасутся коровы, у нас была площадка, на которую приземлялись вертолеты. Тут вокруг все поля были заминированы, и это было, конечно, необычно. И необычно это было не только для меня. Также с этим не могли смириться военные. Почему, собственно, Национальная гвардия взяла тогда лидирующий руль? Они смогли первыми перестроиться. А военным понадобилось время.

Десантники обвішували борти бронетранспортерів ящиками з-під патронів, посилюючи захист від кумулятивних зарядів ворожих гранатометів. Спецпризначенці метушливо гуртувалися окремо від армійців, вочевидь не розуміючи, з чим їм невдовзі доведеться зіткнутися. Незважаючи на свій ззовні загрозливий вигляд, це збройне угрупування тоді, 20 квітня 2014 року, було позбавлене єдиного командування й точних розвідувальних даних про ситуацію в захопленому Слов’янську. Натомість противник, навпаки, мав повні дані про сили й засоби нашого угруповання сил АТО, бо численні журналісти й просто випадкові зіваки хіба що всередину бронетехніки не залазили, розглядаючи таку дивину, як демонстрація сили українськими силовими структурами — ЗСУ, СБУ і МВС.

Дмитро Ярош, командир Української добровольчої ­армії, у квітні 2014-го — лідер «Правого сектору» і кандидат у Президенти України:

— Ми ухвалили рішення про проведення цієї операції 19 квітня 2014 року. Була потреба у виведенні зі строю трансформатора на Карачуні біля Слов’янська, який обслуговував телевізійну вежу, якою могли скористатися терористи. Через обласну нашу Дніпровську держадміністрацію поступило таке прохання: якщо особовий склад готовий виконати таке завдання, то, відповідно, його треба виконати. Було відібрано двадцять добровольців, озброєних мірою наших скромних можливостей. Зброя була дуже різноманітна: від пістолетів-кулемета Судаєва 1943 року випуску до АКСУ, але їх було дуже й дуже мало. Слава Богу, що хлопці були всі вмотивовані, хоча б елементарний базис з поводження зі зброєю та взаємодії зі своїми товаришами мали. Відповідно, ми таку операцію задумали й почали її реалізовувати за допомогою тодішньої обласної адміністрації під керівництвом Ігоря Коломойського, Геннадія Корбана, Бориса Філатова — то одна команда була, і ці хлопці нам допомогли. Я відразу ж, інструктуючи нашу бойову групу, попередив людей, що в нас розвідувальної інформації практично немає по конкретних розташуваннях ворожих блокпостів тощо, тобто вона була дуже загальна. Тому ми передбачали той варіант, що можемо просто встряти у якийсь блокпост, і тоді треба його зачистити й відходити, бо боєприпасів у нас було дуже мало: по «два ріжки на брата» буквально. Я зрозумів, що якесь велике завдання нам не вдасться виконати й треба буде ­маневрувати. В принципі так і вийшло. Ми витягнулися цією колоною, вперлися в блокпост сепаратистів у с. Билбасівка, бо першу машину ввело в оману ще й те, що над тим блокпостом був десантний прапор. Хлопці втомилися, дорога, великий переїзд. Перша машина була така трохи дезінформована. Як тільки побачили, що то сепаратисти, а вони побачили, що ми явно не їхні, вони відкрили вогонь. На жаль, водія першої машини Михайла Станіславенка першою сепарською чергою було вбито.

Цікава деталь. Коли ми їхали на операцію, я дав наказ залишити все, що може нас ототожнювати з «Правим сектором» — документи й таке інше. Ми залишили все, а от власне цей водій, що загинув, він взагалі був цивільним, навіть не був у «Правому секторі», але зголосився поїхати водієм. У нього лишилася моя візитка. Власне, коли вони взяли тіло Михайла, у нього цю візитку знайшли. І з візиткою Яроша вийшов такий комунікаційний мем, але я ніяких сил для цього не прикладав, у всякому разі — воно само собою вийшло. Якби вона не була полита кров’ю, то, звичайно, можна було б на сміх підіймати цю річ, але ця візитівка реально вмита кров’ю. Тому, я думаю, що вона теж відіграла свою роль: знаю, що хлопці з аеророзвідки не раз викидали цю візитку над Донецьком і Луганськом, використовували її як зброю.

Мені передали з обласної адміністрації, що це прохання в. о. Президента Олександра Турчинова — провести цю операцію, тому для мене Верховний Головнокомандувач дав наказ, і все було чітко зрозуміло. Інформацію довів до своїх бійців: що це не «махновщина», не «отсебятина», а ми виконуємо необхідні для держави завдання.

У мене була всього одна сутичка з міліцейськими генералами, як раз в Ізюмі. Вони мені казали: «Ну от, ви почали війну». Насправді війну ми не почали, ми вже давали відповідь на агресію російських диверсійних груп, які захоплювали все і вся на Донбасі. Якби ця відповідь не пішла від нас, я думаю, вона б пішла від інших добровольців, але все одно вона була б, бо українці після Майдану, після тої крові, що була там пролита, були готові до активних дій — захищати свою Батьківщину зі зброєю зокрема. Думаю, така ж ситуація, як приблизно і з Майданом.

Рік-два тому говорив уже з військовими хлопцями, з якими ми стали побратимами, братами по зброї практично, а вони: «От ми не розуміємо, чому ви виступали на Майдані, палили людей у формі тощо». Кажу: тут же річ у тім, що ми тоді вже почали захищати незалежність України від режиму Януковича, який ту незалежність здавав. Мені не йшлося про євроінтеграцію, мені тоді ще йшлося про захист держави. Тому воно так із Майдану дуже логічно перейшло: ми захищали державу там, її цілісність і незалежність і, відповідно, й далі захищали її на Донбасі. Ну і що, що у Слов’янську сепаратисти всіх лякали «Правим сектором»? Ще й до того весь Майдан лякали, тому-то було таке продовження «залякування». Для мене то не було суттєвим чинником, бо я чудово розумів, що, не показавши зуби, не показавши силу української зброї, неможливо зупинити агресію, бо водночас відбувалися у Дніпрі спроби заколотів, у Харкові. Південь ми майже втрачали й так далі. Тобто треба було діяти — то для мене однозначно. Звичайно, що я для себе зробив якісь тактичні висновки: не можна аж так нахрапом йти у такі шабельні атаки й можна було мінімізувати навіть ту одну нашу втрату й не допустити її. Але то було після бою легко думати й говорити. На превеликий жаль, не завжди так вдається. Проте стратегічно я переконаний, що українці тільки у такий спосіб і мають відповідати на агресію.

Атака «Правого сектору» у великодню ніч 20 квітня 2014 року на блокпосту в Билбасівці, звісно, спровокувала хвилю обурення сепаратистів у Слов’янську. З шести загиб­лих бойовиків робили ледь не мучеників.

Хай там як, але операція блокування міста розгорталася. Тактика її полягала в поступовому перебиранні конт­ролю силами АТО над ключовими транспортними вузлами навколо Слов’янська шляхом витискання сепаратистів і захоплення цих позицій. Передусім на північному напрямку, щоб обмежити можливість просування вже озброєного бронетехнікою противника у напрямку Ізюм — Чугуїв — Харків.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[Слов’янськ] 21 квітня. Великодньої ночі з суботи на неділю на в’їзді до міста Слов’янська Донецької області сталося «Великоднє диво». «Беззбройні мирні громадяни» — представники сепаратистів, які охороняли блокпост на дорозі, що веде до міста, — зупинили напад численної банди бойовиків, яка прибула на чотирьох бездорожниках, а також зрешетили кулями та спалили дотла дві машини супротивника. Але диво полягало не в тому, що беззбройні громадяни змогли зрешетити кулями нападників, а в тому, що серед сажі та попелу машин, які згоріли дотла, було виявлено зовсім не пошкоджені вогнем новенькі стодоларові купюри, а також не знищені вогнем новісінькі візитки лідера «Правого сектора» Дмитра Яроша.

Це відразу змусило згадати біблійну легенду про неопалиму купину. Так, не все згоряє в полум’ї нинішнього україно-російського конфлікту! Але на цьому все одно чудеса в Слов’янську не закінчуються. Сепаратисти, які не бажають розмовляти з українськими журналістами, розповіли російським тележурналістам про трьох убитих зі свого боку і про «до семи вбитих» із боку супротивника. Щоправда, сказали «беззбройні громадяни», своїх убитих і поранених численні «націоналісти-бандерівці» відвезли з собою на двох машинах, які залишились у них. При обстеженні місця гаданого бою слідів крові взагалі виявлено не було, а єдиним відомим убитим виявився житель сусіднього села, який повертався на своїй машині повз блокпост додому і, схоже, його було вбито до гаданого бою самими «захисниками блокпоста». Принаймні жителі ближнього села впевнені, що їхнього сусіда вбили для «картинки», яку потім показали по російському телебаченню. Про решту вбитих «захисників блокпоста» — ні слова, що наштовхує на думку про те, що коли там і були вбиті люди під час цієї провокації, то виявилися вони скоріше за все російськими громадянами, а не місцевими жителями. Адже місцевих жителів легко розпізнати, та й родичі вже забрали б їхні тіла та зайнялися б підготовкою до похорону. А похорон — дія публічна, його від громадськості не сховаєш.

Так, чудеса за часів великих релігійних свят трапляються. Одне чудо обіцяла Україні й Росія: відразу кілька російських політиків, а також самопроголошений прем’єр-міністр Криму Аксьонов заявили, що великодньої ночі на території Донбасу з’явиться колишній Президент України — втікач Віктор Янукович. Україна «напружилася». Журналісти почали фантазувати з приводу його маршруту: мовляв, як, де і яким чином він опуститься на українську землю. Більшість дійшли висновку, що його таємно і вночі російські військові доставлять на український берег Азовського моря і там передадуть у руки його прихильників із Донбасу, які привезуть його просто до Святогірського монастиря поблизу Слов’янська, і звідти з іконою в руках він поведе за собою своїх прихильників у атаку на Київ. Одначе цього дива не сталось, і вже в понеділок згаданий лідер Криму Аксьонов, затверджений Володимиром Путіним як російський чиновник високого рангу, повідомив у «Твіттері», що Янукович злякався, але він обов’язково з’явиться в Донбасі 11 травня.

Ця обіцянка з конкретною датою наступної «висадки» Віктора Януковича на українську землю дозволяє побачити плани Росії щодо найближчого майбутнього України більш ясно. 9 Травня в Росії і в Україні святкуватимуть черговий День Перемоги над фашистською Німеччиною. Зазвичай цей день використовується російськими та проросійськими силами, зокрема й комуністами, для провокацій. Комуністи виходять на демонстрації з радянською символікою, з червоними прапорами, чим одразу привертають увагу і українських націоналістів, і просто супротивників комунізму та радянського минулого. Радянське минуле досі глибоко сидить у думках і серцях багатьох жителів Донбасу, і з огляду на нинішню економічну ситуацію можна легко уявити собі, що демонстрації, присвячені Дню Перемоги, будуть масовими і можуть легко, за допомогою своїх і російських «режисерів», перетворитися на масові заворушення, на нові захоплення адміністративних будівель, на атаки на військові частини та відділення міліції і Служби безпеки. І тоді в найрішучіший момент мусить з’явитися «рятівник Донбасу» Віктор Янукович.

Ясно, що сам Янукович ніякого бажання повертатися в Україну не має, а значить це, що всі операції з його можливою участю плануються російськими спецслужбами. Спецслужби поспішають розіграти «карту Януковича» перед президентськими виборами в Україні. Після них від живого Януковича Росії ніякої користі вже не буде.

У самому Слов’янську, повністю контрольованому сепаратистами, відбулися погроми будинків, які належать циганам. Представники сепаратистів заявили, що проведені погроми були цілком «законні», оскільки під час погромів одночасно проходили обшуки циган, підозрюваних у торгівлі наркотиками. Також цілком «законними» представники сепаратистів вважають захоплення в заручники двох українських журналістів і утримування під охороною в невідомому місці колишнього мера Слов’янська Нелі Штепи, що спочатку підтримала сепаратистів, але потім виступила проти них, заявивши, що сепаратистами насправді керують російські офіцери спецслужб.

Телевежу в Слов’янську теж захоплено сепаратистами. Всі українські канали відключено, зате включено всі російські та розпочав мовлення новий «слов’янський телеканал», який у першу чергу повідомив, що владу в Києві захоплено євреями.

У сусідньому Луганську сепаратисти, які захопили будівлю Служби безпеки України, вже говорять не про «Донецьку Народну Республіку», в яку мусила б увійти й Луганська область, а про окрему «Луганську республіку». Мабуть, їхні надії на військову допомогу Росії зменшуються.

• Зведення новин

Жителі Донецька в понеділок вранці вийшли на підтримку українського прапора на площу Леніна. Про це повідомляє видання «ОстроВ».

Раніше в неділю збройні люди в балаклавах з нашивками «Донецька Народна Республіка» вимагали від власника лізинг-центру на площі Леніна лідера Української народної партії Олександра Клименка зняти з вежі будівлі український прапор. А якщо ні, то обіцяли спалити будівлю. У відповідь на це Клименко закликав мешканців Донецька захистити прапор.

«Сепаратисти захоплюють комунальні будівлі за мовчазної бездіяльності або навіть пособництва місцевої влади. Тепер вони зазіхають уже й на приватну власність, на бізнес. Комітет патріотичних сил Донбасу заявляє про неприпустимість тиску на бізнес і загроз приватної власності», — написав тоді він.

• Мешканці Слов’янського та Краматорського районів звертаються по допомогу до Збройних сил України, побоюючись переслідувань. Про це повідомляє Міністерство оборони України.

«Посилення криміногенної обстановки, гоніння та переслідування україномовних громадян і представників національних меншин змушують їх шукати захисту на військових територіях — польових таборах, блокпостах тощо», — йдеться у повідомленні.

• У Слов’янську знайшли тіло людини, схожої на зниклого депутата з Горлівки.

Про це повідомляє сайт Gorlovka.ua з посиланням на начальника Горловського ГУ Андрія Крищенка, який зараз перебуває на лікарняному, але координує роботу правоохоронців.

«Сьогодні прийшло орієнтування зі Слов’янська, де був виявлений труп чоловіка, дуже схожого на депутата Горлівської міськради Володимира Рибака, який був викрадений у Горлівці невідомими людьми в масках», — сказав він.

«Тіло було виявлене на березі ріки Сіверський Донець. Зараз будемо проводити слідство, оскільки раніше було зареєстровано кримінальне провадження по ч.2 ст.146 КК України «незаконне позбавлення волі або викрадення людини», — розповів Крищенко.

У міліції підтвердили, що тіло одного з двох загиблих, виявлених в річці Торець біля смт. Райгородок Донецької області, належить депутату Горлівської міськради від партії «Батьківщина» Володимиру Рибаку. Про це повідомила прес-служба Міністерства внутрішніх справ.

«Причина смерті обох загиблих — комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих потерпілих, які перебували без свідомості»,  — зазначили у відомстві.

• Турчинов вимагає відновити антитерористичну операцію.

В.о. президента України, голова Верховної Ради Олександр Турчинов вимагає від силовиків відновити Антитерористичні заходи.

Про це йдеться у його заяві, розповсюдженій у вівторок ввечері.

«Сьогодні біля Слов’янська було знайдено тіла двох звіряче закатованих людей. В одному з них упізнали зниклого депутата Горлівської міськради, члена партії ‘‘Батьківщина’’ Володимира Рибака, якого викрали напередодні терористи»,  — нагадав він. «Я вимагаю від силових структур відновлення та проведення результативних антитерористичних заходів, скерованих на захист від терористів українських громадян, які мешкають на Сході України»,  — заявив Турчинов.

• Зведення новин

У Донецькій області поновили антитерористичну операцію.

• В СБУ розповіли, як група «Cтрілка» і російський розвідник вбили депутата з Горлівки. Встановлено, що 17 квітня 2014 року Безлєр (позивний «Бес») поставив завдання начальнику самопроголошеної міліції м. Горлівка щодо нейтралізації Рибака, який намагався встановити державний прапор на будівлі Горлівської РДА. Одночасно Безлєр надав вказівку члену своєї групи, військовослужбовцю РФ викрасти Рибака, посадити в автомобіль та вивести в обумовлене місце, де застосувати щодо нього заходи фізичного впливу. Сам він планував особисто виїхати в місце, де утримувався Рибак. Далі за вказівкою «Стрілка» (Ігор Стрєлков) Рибака було доставлено у штаб сепаратистів в м. Слов’янськ, де з ним особисто мав поспілкуватися Ігор Стрєлков.

Встановлено також, що 20 квітня 2014 року Стрєлков особисто давав вказівку самопроголошеному меру м. Слов’янськ Пономарьову вивезти зі штабу тіло вбитого Рибака, яку той виконав.

• Глава МЗС РФ Сергій Лавров підтвердив, що Росія направила на російсько-український кордон додаткові війська. Про це Лавров заявив в інтерв’ю телеканалу RT. При цьому він сказав, що війська РФ беруть участь у регулярних навчаннях.

«Точно так само вчинила і українська влада, перевівши частину військ в південно-східні регіони країни. Наші війська знаходяться на російській території»,  — заявив міністр.

• Біля Краматорська обстріляли вертоліт Збройних сил України.

У небі поблизу Краматорська в середу ввечері невідомі обстріляли вертоліт Мі-8 Збройних сил України. Про це повідомив представник групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук

«Півгодини тому в небі поблизу Краматорська був обстріляний невідомими вертоліт Мі-8 Збройних сил України. Обстріл вівся з автоматичної зброї калібру 5,45 мм. Постраждалих немає», — написав він на своїй Фейсбук-сторінці.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

24 квітня. Четвер. Сонячний день. Ранок почався з телефонного дзвінка знайомого, який експортує українські книги в Росію. «Я тебе вітаю!» — сказав він. Я вирішив, що це чергові привітання з днем народження і приготувався терпляче слухати побажання. Але виявилося, що він мене «привітав» із забороною на ввезення в Росію мого роману «Остання любов президента». Щоправда, сказав: тепер він мусить відправити примірник роману в Федеральне агентство по друку і масових комунікаціях Росії на експертизу на предмет наявності в романі екстремізму та інших виявів, які здатні завдати шкоди Російській Федерації. Експертизу, за російськими законами, має бути проведено протягом 2 місяців після одержання книги. Я сподіваюся, що через два місяці у мене теж буде свій примірник висновків цих експертів!

У Криму ж обговорюють указ Путіна про відкриття на півострові гральної зони. Ідея перетворення Криму на величезне казино дуже не подобається кримським татарам та й жителям Севастополя, які сподівалися, що Москва перетворить Крим на «Силіконову долину», жити біля казино теж не дуже подобається.

Українські війська взяли під контроль містечко Святогірськ неподалік від захопленого сепаратистами Слов’янська. Тепер усі з тривогою чекають 9 Травня. Якщо Україна переживе цей День Перемоги, то шанси провести президентські вибори та повернутися до стабільності збільшаться. Сподіватимемося на краще. Всі втомилися від очікування війни, від погроз Росії, від страхів за майбутнє. Хочеться якомога швидше перегорнути цю сторінку української історії та дійти до «хепі-енду»!

• Зведення новин

Уночі в Артемівську Донецької області екстремісти, озброєні автоматами й гранатометами, напали на склади зі зброєю, але військовослужбовці дали їм відсіч.

Про це повідомляє ініціатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук у Фейс­бук. «За оперативним даними групи «Інформаційний Спротив», уночі в Донецькій області сталося чергове бойове зіткнення. Кілька десятків екстремістів, озброєних автоматичною зброєю й гранатометами, напали на склади зі зброєю в Артемівську», — пише він. «Українські військовослужбовці дали відсіч нападникам. Зустрівши озброєний опір, екстремісти розбіглися»,  — повідомляє Тимчук. «За попередніми даними, є поранені», — додає він.

Голова МВС Арсен Аваков, виходячи з короткої доповіді, пізніше повідомив: «Уночі був напад на військову частину, з метою заволодіти зброєю. Нападала група близько 70 осіб на чолі з російським військовим (засвіченим на багатьох фото в Слов’янську — з великою бородою)».

«Військові відбили напад. Поранений солдат. Дані про потерпілих зі сторони нападників уточнюються», — додав міністр.

А Міністерство оборони інформує, що у нападі на військову частину в Артемівську брали участь близько 100 осіб, які «вели вогонь з автоматичної зброї, гранатометів та активно застосовували ручні осколкові гранати».

• Під Слов’янськом знову стріляли, є загиблі.

Між Слов’янськом і Святогорськом вранці 24 квітня була перестрілка, за попередніми даними в результаті перестрілки дві особи загинули, є поранені. Про це повідомляє місцеве видання Slavgorod.com.ua.

«Сьогодні вранці між Слов’янськом і Святогорськом була виявлена група озброєних людей. Із блокпоста туди вирушила мобільна група. За словами представників місцевої самооборони з лісосмуги по ній відкрили вогонь», — говориться в повідомленні.

«За попередніми даними в результаті перестрілки двоє чоловіків загинули, є поранені. Близько 9.30 у лікарню ім. Леніна надійшов чоловік із вогнепальним пораненням. Зараз медики борються за його життя», — повідомляє видання.

• МВС заявляє про проведення Антитерористичної операції. Про це йдеться у повідомленні прес-служби МВС.

«У ході проведення антитерористичної операції, підрозділами МВС та МОдеблоковані і знищені 3 блокпоста незаконних збройних формувань в північно-східній частині міста Слов’янська Донецької області», — сказано в повідомленні.

«Під час бойового зіткнення до 5 терористів було знищено. З боку учасників АТО один боєць отримав поранення», — зазначено у повідомленні.

• У Слов’янську невідомі назвали себе «Правим сектором» і відкрили вогонь по місцевій жительці. Про це повідомив виконувач обов’язки заступника начальника ГУ МВС України в Донецькій області Андрій Аносов, передає «Інтерфакс-Україна».

«Сьогодні в Слов’янську невідомі увійшли до будинку, назвалися представниками «Правого сектора» і відкрили безладну стрілянину по приміщеннях. Чоловік прикривав дружину. Вона перебувала на горищі — отримала проникаюче поранення грудної клітки», — сказав він на засіданні сесії обласної ради в четвер.

У свою чергу, головний лікар міської лікарні Володимир Степанов розповів місцевим ЗМІ, що жінка отримала наскрізне поранення в грудну клітку. За його словами, куля пробила молочну залозу і застрягла у верхній щелепі. Жінку доставили в Донецьк, де її прооперують хірурги, що спеціалізуються на щелепно-лицьових операціях.

• Росія почала бряцати зброєю на кордоні з Україною.

Міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що через ситуацію на південному сході Україні розпочалися навчання. Про це повідомляє «Інтерфакс-Україна».

«Сили явно нерівні», — заявив міністр оборони перед початком засідання колегії військового відомства.

«Відмашку на застосування зброї проти мирних жителів своєї країни вже дано. Якщо сьогодні цю військову машину не зупинити, то це призведе до великого числа загиблих і поранених. Не сприяє нормалізації обстановки навколо України та оголошені навчання військ НАТО на території Польщі та країн Балтії», — заявив російський міністр.

• Українські силовики призупинили антитерористичну операцію у Слов’янську через скупчення російських військ біля кордону.

Про це повідомляє Kyiv Post із посиланням на своє джерело серед силовиків. За даними української розвідки, ризик вторгнення російських військ значно зріс, зазначив співрозмовник.

Він також підтвердив, що кількість загиблих в ході операції зросла до семи осіб. «Сепаратисти у паніці», — зазначив він.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перший наступ

Головною управлінською проблемою кінця квітня — початку травня 2014 року стала організаційна невизначеність і відсутність досвіду керування реальною бойовою Антитерористичною операцією таких великих масштабів. За законом нею мала керувати Служба безпеки України.

Юрій Аллеров, позивний «Карпати», генерал-полковник, командувач Національної гвардії України (грудень, 2015 — травень, 2019):

— У принципі база, фундамент у СБУ були. Проте в той час це був відстійник для пенсіонерів. Ніхто ж не очікував, що в такому масштабі буде потрібно застосування такої сили. Причому треба було об’єднати зусилля різних відомств і структур. Безумовно, вони не були готові. Всі навчалися елементарного. Представники Генштабу ЗСУ — писати бойові накази, готувати письмові документи, ми погоджували це. Були й світлі голови в СБУ, які допомагали це робити. І всі разом ми створили ці нормативні документи. Вже після 20 квітня 2014 року прилетіли в Ізюм. Уся ця ситуація швидко розвивалася. Ніхто ж не очікував, що щупальці, які розпускали терористи під російським керівництвом, поширилися по всій Донецькій і Луганській областях.

24 квітня 2014 року з базового табору «Луна» під Ізюмом зведені сили Антитерористичної операції — десантники ЗСУ, спецпризначенці загонів «Вега» й «Омега» Нацгвардії — вперше пішли вперед по автошляху М-03 у напрямку захопленого міста.

Юрій Аллеров, позивний «Карпати», генерал-полковник, командувач Національної гвардії України (грудень, 2015 — травень, 2019):

— Так вийшло, що рішенням командувача НГУ одну колонну, що пішла головною дорогою на Ізюм — Слов’янськ, очолював генерал Рудницький. А другу колону очолював я особисто — через село Хрестище ми пішли на Слов’янський комбікормовий завод, де в бойовиків був блокпост, який контролював один із в’їздів у місто. Я їхав із хлопцями й бачив, що в їхніх очах було трішечки, так би мовити, не зовсім страх, а невпевненість, мовляв, незрозуміло, що далі буде, куди ми їдемо, що робитимемо? Деякі не визначилися до кінця. Мені було легше — свого часу я вже брав участь у бойових діях.

Коли підійшли до блокпоста на комбікормовому, там чомусь було дуже багато журналістів, тобто їм заздалегідь повідомили.

Офіцер, який був за гашетками кулемета, через радіостанцію каже мені: «Бачу гранатометника, готовий знищити!» А в мене був хороший 20-кратний бінокль, який мені, до речі, дали патріоти. Подивившись у нього, я побачив, що то не гранатометник, то на блокпосту стояв журналіст із кінокамерою. Тож я заборонив стріляти й сказав: «Я забороняю стріляти по цивільних. Тільки, якщо бачите явну зброю в руках, тільки тоді на знищення».

І ось ця підстроєна фаза: багато журналістів чекали на провокацію, що ми відкриємо шквальний вогонь. Ми ж зробили все правильно: підходимо, а коли всі побачили, що ми справді на БТРах і зі зброєю, всі, хто там був, втекли.

Це була фактично розвідка боєм. Зайшовши, ми трохи постріляли — це була неприцільна стрільба, зайшли на сам комбікормовий, а блокпост противник залишив.

Ми все перевірили — було багато табличок «Заміновано», провели комплекс заходів, але нам бракувало людей. За нами йшла колона десь до 70 осіб, але, щоб утриматися на позиції, ми повинні вистроїти логістичну складову: підвезення боєприпасів, розвідка… Тобто ми провели розвідку боєм, огледілися, що являють ці споруди, що там визначено (вони від страху підпалили це, і вогонь був як сигнальний маячок), познімали всі їх прапори й закріпилися на комбікормовому зводі. Була спроба ворожої групи підійти з боку Слов’янська, тож відбувся вогневий контакт без трагічних наслідків.

^{Розташування блокпостів сил АТО в районі Слов’янськ — Краматорськ у травні-червні 2014 року. Фото censor.net.ua}

План блокування міста був таким. Північний напрямок: блокпост № 1, так званий «Рибгосп», дорога біля ставків; блокпост № 2 — Слов’янський комбікормовий завод, розвилка доріг перед селами Соболівка й Хрестище. Східний плацдарм: блокпост № 3 — місцеві його називали скорочено «БЗС — бензозаправна станція» на трасі М-03 Київ — Харків — Ростов; блокпост № 3 — перехрестя на Райгородок і дорога на Красний Лиман. Південний фланг: блокпост № 4 — найвіддаленіша наша позиція на шляху Слов’янськ — Бахмут. Блокпост № 5 — позиція на шосе Слов’янськ — Краматорськ. Блокпостом № 6 назвали панівну висоту над містом — гору Карачун із телевежею на півдні в районі села Андріївка. І блокпост № 7 — на західній околиці міста в тій самій Билбасівці, де вперше добровольці «Правого сектору» в ніч на 20 квітня 2014 року атакували сепаратистів. Разом із контролем силами АТО над аеродромом Краматорська це створювало необхідні плацдарми для блокування міста.

Мирослав Гай, волонтер, блогер, у травні 2014-го — доброволець Першого резервного батальйону Національної гвардії України:

— Сідаємо, завантажуємось у бронетранспортери і говоримо: ми покинемо це місце, ви ж хочете, щоб ми поїхали, ми їдемо  — і все. Ні, кричать, ми вас не випустимо. А потім — вистрілюйте боєкомплект в повітря! Починаємо вистрілювати боєкомплект в повітря, розуміючи, що як тільки закінчиться останній патрон, щось почнеться. Вже дзвенить в повітрі ця напруга. Але хлопці молодці — не все вистріляли, деякі взагалі не стріляли, але було відчуття масової стрілянини. У якийсь момент ось цього шуму вже видно, що на задньому плані з’являється одна людина в камуфляжі, друга в камуфляжі, якісь цивільні, якісь жінки, все волають-кричать. І тут хрясь —летить коктейль Молотова, і спалахує перший БТР. У цей момент під ним вибухає граната, і гине перший хлопець, який там стояв. Ми розуміємо, що це все — кінець. Починається стрілянина в повітря, частина цивільних, які були звичайними роззявами, розбіглася, а частина натовпу ми бачимо на більш небезпечній відстані. І все — вже почали гинути наші перші хлопці. Відразу загинуло двоє хлопців, один водій БТРа і другий не пам’ятаю — з 95-ї? Починається стрілянина над головами, а потім обстріл хлопців. В першу чергу ми відкриваємо стрілянину по ногах. Підбігає до нас «Ти нікуди не підеш» — за ним стрілянина. Наш боєць Сашка побіг розтягувати шини, що попереду БТРів, так йому прострелили наскрізь палець, розворотило до чортової бабусі автомат. Куля мітила у серце, і якби не автомат, він би загинув. Далі ми починаємо на цих БТРах виїжджати, хлопців обстрілюють, ми відстрілюємося кудись в темряву, потім цією колоною вириваємося, нарешті, в якийсь момент розуміємо, що ми вирвалися, врятувалися. Ось з цього момент я зрозумів, що немає ніякого мирного населення, що є дуже конкретна тактика: під виглядом мирного населення проплачені хлопці з російськими паспортами, в основному кримінальної зовнішності, підходять максимально близько до техніки, в цей момент у них з-за голови летить або коктейль Молотова або граната.

Гвардійці з десантниками тоді вирвалися з пастки й зайняли вночі панівну висоту над містом — гору Карачун, де була телевежа. Однак для відновлення знищеного противником телерадіомовлення знадобився тривалий час.

Ворожа медіапропаганда впала на підготовлений ґрунт. Вона істерично перетворювала на кривавий штурм кожне просування наших військ уперед. А їм треба було закріплюватися й посилювати вже контрольовані блокпости піхотою з гвардійців і захоплювати нові вигідні позиції для щільнішої блокади. Адже бойовики зберігали під своїм контролем головний шлях постачання у Слов’янськ зброї, боєприпасів, провіанту: з Луганської області — через Сіверськ, Миколаївку та селище Семенівка на стратегічно важливому перехресті міжнародної траси М-03 Київ  — Харків — Ростов. У боях 2 травня 2014 року вперше сили АТО втратили за один день два бойових армійських ударних гелікоптери Мі-24… їхні екіпажі загинули.

Але вертольоти потрапляли під обстріл. На превеликий жаль, тактика дій вертолітників мала характер шаблонності — вони постійно йшли за одним і тим самим маршрутом. Сепаратисти це вирахували. Вони вирили окопи в полі на відстані десь близько кілометра від Слов’янська, і за класичною схемою, як у статуті протиповітряної оборони, — з двох позицій здійснили запуск по дві ракети по кожному вертольоту.

Коли впав перший гелікоптер, потім другий, ми почали розшукові заходи, щоб евакуювати екіпажі. Це був такий перший знаковий момент, що досить сильно морально вплинув на вертолітників. Це була комплексна сильна бойова операція, яка показала, що будуть втрати, й змусила замислитися, що гелікоптери  — це не таксі, не засіб доставки, а бойова одиниця, яка буде під прицілом № 1. Тому що ворог відчував, що за допомогою вертольотів можна змінювати ситуацію і хід ведення бою. Це купа вогневого ураження, до того ж можливість доставки в будь-яку точку будь-чого.

Противник серйозно підготувався і, як я знаю, вантажівками завозили протиповітряні засоби безпосередньо у Слов’янськ.

• Зведення новин

Антитерористична операція триває. Про це повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. «Отже, жодного припинення АТО у зв’язку із загрозою вторгнення збройних військ Росії, як поспішили заявити багато ЗМІ — немає. Ця інформація не відповідає дійсності. АТО триває. Терористам варто остерігатися цілодобово. Мирним жителям боятися нічого», — написав він на своїй Фейс­бук-сторінці.

• Між Україною та Кримом установлено державний кордон Російської Федерації, правила його перетину починають діяти з 25 квітня. Про це заявив в.о. начальника Федеральної міграційної служби Росії по Республіці Крим Петро Ярош, повідомляє РІА «Новости».

«Із 25 квітня відкривається державний кордон, і найближчим часом буде визначено, де будуть установлені пункти пропуску, як перетинати кордон, а також необхідність видачі міграційних карт», — сказав він напередодні.

• Вертоліт у Краматорську підстрелив снайпер. Гелікоптер у Краматорську був обстріляний одиночним снайперським пострілом. Про це повідомив керівник АТО Василь Крутов у п’ятницю.

«Так, дійсно, гелікоптер на аеродромі в краматорську був обстріляний одиночним снайперським пострілом на стоянці. Постріл було здійснено у бак з пальним. У зв’язку з цим стався вибух», — сказав він. Крутов зазначив, що в результаті вибуху постраждав командир екіпажу.

• Другим із закатованих і скинених у воду у Слов’янську був студент «Київського політехнічного інституту» Юрій Поправко. Про це повідомив ректор КПІ Михайло Згуровський у себе на сторінці у Вконтакті.

«На превеликий жаль, підтвердились наші найгірші побоювання. Студент КПІ, факультету соціології і права, Юрій Поправко трагічно загинув. Його тіло зі слідами тортур було знайдено у річці біля Слов’янську, Донецької області разом із тілом депутата Віталієм Рибаком», — цитує ректора Артем Стельмашов у Фейсбук.

• В рамках другого етапу антитерористичної операції бійці Нацгвардії заблокували Слов’янськ. Про це повідомив командувач Національної гвардії України Степан Полторак, який наразі перебуває на Донеччині. За його словами, вже деблоковано село Черкаське, що знаходиться на півночі Слов’янська. Як відомо, керівник Антитерористичного центру при СБУ Василь Крутов заявив, що в рамках АТО військові заблокують Слов’янськ, але не будуть робити спроби штурмувати місто.

• Терористи захопили автобус із представниками ОБСЄ, які приїхали з місією в Україну. Про це повідомила прес-служба Міністерства внутрішніх справ.

Згідно з інформацією, в п’ятницю близько 12 години на в’їзді до Слов’янська зі сторони Краматорська невідомі особи зупинили автобус із 13-ма пасажирами. Серед них знаходилися 7 представників ОБСЄ, 5 представників Збройних Сил України та водій транспортного засобу.

Терористи відвели автобус із пасажирами на територію Управління СБУ в Слов’янську. Наразі захоплені громадяни перебувають там.

• Зведення новин

«Народний губернатор» самопроголошеної «Донецької народної республіки» Денис Пушилін пообіцяв надіслати підкріплення терористам в Слов’янську. Про це самопроголошений «губернатор» заявив на брифінгу в Слов’янську, передають РИА-Новости.

«Нами досягнуто згоди про повну координацію дій між Слов’янсько та Донецької народною республікою. Все керівництво обороною Слов’янська переходить до керівництва республіки», — заявив Пушилін. Він також пообіцяв сформувати і надіслати до Слов’янська загін самооборони.

• Екстремісти захопили Новокраматорський машинобудівний завод. Про це повідомив керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Фейсбук. «За нашою інформацією, екстремісти прибули до заводу на двох автомобілях. На даний момент жодних вимог загарбники що не висували»,  — написав він. Журналіст також повідомив, що дане підприємство  — містоутворююче для Краматорська, воно є найбільшим в сфері важкого машинобудування не тільки в Україні, а й одне з найбільших у світі.

• У Стаханові (Луганська обл.) мобілізувалися місцеві проросійськи налаштовані громадяни, силами яких будується блок-пост біля міськвиконкому. Про це на сторінці у Фейсбук повідомив Дмитро Тимчук .

«За оперативними даними групи «Інформаційний Опір», 26 квітня з Луганська виїхала група озброєних екстремістів (близько 30 чоловік на 9 автомобілях), метою яких було вчинення провокацій і диверсій у регіоні», — відзначає він.

• Зведення новин

Невідомі напали на склади зброї під Слов’янськом (Донецька область), йде бій. Про це повідомляють «Новости Донбасса».

«Озброєні люди напали на наші склади з боєприпасами, ми їх відбиваємо, йде бій», — повідомили сепаратисти.

За попередніми даними, в результаті зіткнень є постраждалі.

• На південних кордонах України особовий склад протиповітряної оборони сухопутних військ ЗСУ знаходиться в повній бойовій готовності. Про це йдеться у повідомленні Міністерства оборони.

Підрозділи дислокуються на визначених територіях, розгорнувши зенітно-ракетні комплекси, що дозволяє здійснювати прикриття повітряного простору над державними об’єктами, місцями дислокації військ та військовими частинами, — йдеться у повідомленні.

• Зведення новин

У Краматорську вночі був обстріляний аеродром.

Про це повідомляє координатор групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук.

«Ніч у районі проведення АТО пройшла спокійно. Виключення — зафіксована одиночна автоматна черга убік позицій наших військ у районі Краматорського аеродрому», — повідомив він.

«Вранці тут же силовики знову були обстріляні зі стрілецької автоматичної зброї. Також терористи зробили кілька пострілів із гранатометів», — додав він.

«Силовики відкрили вогонь у відповідь. Втрат серед силовиків немає. Про втрати серед терористів немає даних», — повідомив Тимчук. «У ході бойового зіткнення біля аеродрому в Краматорську легко поранений представник СБУ, також поранений військовослужбовець ВВ МВС», — дописав пізніше Тимчук.

• У Слов’янську виявлено ще одне тіло з ознаками насильницької смерті. Про це повідомляє «ОстроВ» з посиланням на джерело в Донецькій обласній державній адміністрації.

Тіло знайдене на місці виявлення тіл опозиційного депутата з Горлівки Володимира Рибака й студента Київського політехнічного інституту Юрія Поправка з подібними ознаками насильницької смерті. Особа загиблого не відома.

• Будівля Костянтинівської міськради захоплена. Біля неї вже будують барикади з шин та піску.

Як повідомляє портал Konstantinovka.in.ua, люди в масках та камуфляжній одязі, які захопили будівлю не висувають жодних вимог. За їхніми словами, вони почали підготовку до референдуму про статус регіону, призначеного сепаратистами на 11 травня. Одна жінка, як повідомляє видання, проявивши хоробрість та честь, одягла жовто-блакитну стрічку та стала сваритися із «загарбниками», проте її вивели з імпровізованої сцени зі словами: «Жінко, не провокуйте!».

• У Донецьку на учасників маршу за єдину Україну напали люди в камуфляжі і з битами. Про це повідомляє «ОстроВ».

Рух мирній ході за єдину Україну перекрили люди в камуфляжі. За інформацією видання, чути звуки, схожі на постріли, і якісь вибухи. Люди з українською символікою розсіялися. Почалася бійка, люди розбіглися у двори. Їх наздоганяють і б’ють. При цьому нападники кричать «Росія, Росія».

«Точно є поранені, їх затягували у двори», — передає «ОстроВ».

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

Падіння Луганська

Після захоплення Слов’янська та Краматорська на Донеччині диверсантами під проводом росіянина Ігоря «Стрєлкова»- Гіркіна контроль України над територією так званої зони АТО значно послабшав. Під кінець квітня російські найманці майже остаточно закріпили свою владу в Луганську, а спроби проукраїнських активістів мирним та законним чином вплинути на ситуацію в місті виявилися марними. 29 квітня практично безперешкодно було захоплено будівлю обласної державної адміністрації.

• В цей день в якійсь групі я прочитала, що ватяні орки збираються штурмувати Луганську ОДА близько дванадцятої години дня — і так, вони про це відкрито писали. Не знаю, навіщо їм це було потрібно, адже ніяких вимог, крім «безкоштовна горілка», «шоб добре жити», «не вставати і не думати», «федералізація», «рІфІрендум», вони не висували. Напевно, думали, що якщо будівлю захоплять, то влада відразу буде у них в руках.

Спочатку я пішла до захопленої будівлі СБУ для невеликої розвідки. Там вже був колючий дріт по периметру, але людей поки не обшукували. У «наметовому містечку» все було тихо і спокійно, як ніби великий дракон спав. Я трохи заспокоїлася —швидше за все, знову прийдуть, якщо назбирають, людей сто до ОДА і будуть кричати, як мавпи.

У сквері навпроти було мало людей, я, як завжди, оглянула периметр на предмет «алкомайдановцев» — таких не спостерігалося. На дитячому майданчику мирно грали діти з батьками, біля пам’ятника Шевченку майорів на флагштоку український прапор.

Десь о пів на дванадцяту в сквер почали підтягуватися деякі мої знайомі журналісти і проукраїнські активісти. Це був уже не перший штурм, і ми стояли і ворожили — прийдуть чи не прийдуть штурмувати.

Комусь із них зателефонували і сказали, що йде натовп «орків» до Луганської ОДА. Мої очікування не виправдалися, так як я передбачала побачити натовп з 100-200 чоловік. І я, м’яко кажучи, здивувалася, коли цей потік не закінчувався і не закінчувався... Це була величезна маса людей, дуже дивна маса — деякі брудні, деякі з якимись скляними очима, а деякі дуже агресивні. Біля парадного входу в Луганську ОДА не було ні кордони міліції, ні патруля, ні офіційних осіб. Натовп просто підійшов до будівлі, просто вибив пару вікон, забрався всередину, з вікон почали вивішувати свої ганчірки — прапори організації «Луганська гвардія».

Співробітників ОДА було евакуйовано заздалегідь. Двері та вікна на першому поверсі було вибито, на будівлі було встановлено прапори РФ і самопроголошеної «Луганської Народної Республіки». Після «переговорів» працівники міліції, а також бійці внутрішніх військ з інших регіонів покинули будівлю через коридор, влаштований мітингувальниками і під їхнім контролем попрямували у бік військової частини. Пізніше того ж дня було захоплено будівлі обласної прокуратури та Луганської обласної телерадіокомпанії. Однак штурм головного управління МВД у той день виявився безрезультатним (захоплення відомства відбулося пізніше, у травні).

• Будівля обласного управління МВС була готова до штурму краще, ніж будь-яке інше відомство. Були і укріплення, і мішки з піском, і розподіл ролей.

Про те, що нас в цей день будуть захоплювати, ми дізналися десь о дванадцятій годині. Тоді вже весь особовий склад був по відділах, ніхто нікуди не розходився, вже дали команду збирати людей і готуватися до відбиття штурму. Хоча перше, що нам сказали, — це те, що СБУ заборонила нам застосовувати зброю в разі відображення штурму. Ось уявіть! Ніякої зброї — мовляв, ні в якому разі не нагнітати обстановку!.. У них на все, як тільки когось із сепарів затримували, був одна цікава відповідь: «Не нагнітайте ситуацію».

У нас стояли вінницькі вевешники у дворі, тому що на той час було вже зрозуміло, що луганський «Беркут» із сепаратистами заодно.

Спочатку почали сходитися люди. Насамперед, коли десь якийсь штурм, завжди збиралися роззяви. Ну, а потім поступово з’являлися люди в масках, в бронежилетах, з кийками, бейсбольними битами. Почали кричати. Під’їхало кілька легкових машин, на них були бойовики з автоматами, які кричали: «Виходьте, менти, ми вас щас різати будемо!»

Вони намагалися увійти до двору, але у них це не вийшло.

І перше, що вони зробили — це кинули світлозвукову гранату і слідом за нею газову гранату у двір. Вінницькі вевешники вистрілили в повітря два або три рази. Ці відразу присіли.

Перший поверх вони вже не могли взяти — все було закладено мішками, плюс жалюзі ще з радянських часів стояли — якщо важіль повернути, то вони перетворювалися в бронещіт. І ще двері товщиною в 50 сантиметрів. Просто неможливо було зайти.

А ось на другий поверх, якщо через парапет залізти, або підставити драбину — тоді можна.

Ми разом зі слідчими перебували на другому поверсі. Реально готувалися в «рукопашку» йти. Следаки почали: «О! А я того садив»,« А я того»(маючі на увазі осіб з натовпу. — ред.). Я кажу: «Пацани, ну ви ж розумієте, що вони вас ‘‘кінчати’’ будуть?» Вони: «Ну, значить, будемо битися. Я не хочу вмирати просто так». Ми почали стільці ламати, щоб хоча б ніжки з цвяхами були, щоб було хоч чимось битися. Тому що «зброярки» закрили і нам нічого не видали. А «зброярки» закрили за наказом А. В. Живора (на тій момент начальник управління кадрового забезпечення ГУМВС у Луганській області, полковник міліції. —ред.): «Зброю не видавати. З пістолетів не стріляти».

Вінницькі вевешники спільно з частиною управління розшуку, штабу зайняли оборонну позицію на другому поверсі і почали кричати: «Якщо ви рушите — ми відкриємо вогонь». Від сепаратистів зайшли тільки двоє або троє «парламентерів» — і то далі вестибюля їх не пустили. Тобто їм просто «кісточку кинули» — і все. А управління продовжувало функціонувати аж до 18 травня.

• Зведення новин

На будівлі виконкому Красного Луча, що в Луганській області, у вівторок повісили російський прапор. Цю інформацію «Луганск.Комментарии» підтвердив житель міста.

• Сепаратистами захоплена Горлівська міськрада й Центрально-міський райвідділ міліції. Про це повідомляє «ОстріВ» з посиланням на очевидця подій. «Горлівська міськрада захоплена озброєними людьми в камуфляжах. Близько 20 людей. Розвантажують зброю. Також захоплений Центрально-міський райвідділ міліції», — повідомив співрозмовник.

• Сепаратисти готуються поширити диверсійні акти на ще шість областей протягом травневих свят. Про це заявив в.о. президента Олександр Турчинов на нараді з керівниками обласних держаних адміністрацій. Він констатував, що на сьогоднішній день влада не контролює ситуацію у Донецькій та Луганській областях. За словами Турчинова, диверсійним групам поставлено завдання дестабілізувати протягом травневих свят ситуацію в Харківський, Одеській, Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській та Миколаївській областях.

• У Горлівці Донецької області сепаратисти захопили міський райвідділ міліції. Про це повідомили в Головному управлінні МВС України в Донецькій області.

Вночі група озброєних осіб увірвалася в будівлю. Невідомі вивели особовий склад райвідділу на вулицю і забарикадувалися в приміщенні. Крім того, в міліції нагадали, що під контролем озброєних людей залишаються міськвідділи міліції та підрозділи СБУ в Слов’янську, Краматорську, Горлівці.

Також залишається захопленою Донецька облдержадміністрація, навколо будівлі сепаратистами зведено барикади.

• Близько 30 проросійських активістів увірвалися до будівлі Алчевської міськради на Луганщині. Про це повідомив голова обласного відділення Комітету виборців України Олексій Свєтіков, передає «Радіо Свобода». Ці люди були без зброї, поводилися неагресивно, зазначив Свєтіков.

«В Алчевську проходило все достатньо мирно. Вони провели переговори з мером. При чому мера вони не відсторонили від обов’язків. Зараз вони перебувають у будівлі. Ці люди уживаються разом з керівництвом міста», — сказав він.

• Зведення новин

30 озброєних невідомих обстріляли блокпост № 9 в Луганській області. Про це повідомили в обласному управлінні МВС, передають «Українські новини». Там уточнили, що 30 квітня озброєні чоловіки обстріляли блокпост, розташований за 3 км від Луганська на автодорозі «Красна Талівка — Луганськ», і поїхали в напрямку смт Станично-Луганське.

Жертв і постраждалих немає.

• Пророросійські активісти зібралися на першотравневу демонстрацію в Одесі.

У той же час в Донецьку близько 10-ої ранку від пам’ятника Т. Шевченка у бік площі Леніна почалася хода комуністів на честь святкування Дня солідарності трудящих.

Як повідомляють «Новости Донбасса», в ході спочатку брали участь близько 100 осіб. Люди з прапорами компартії прийшли до пам’ятника Леніну та провели там мітинг. За кілька годин до прихильників компартії приєдналися представники так званої Донецької народної республіки з триколорами, прапорами ДНР і чорно-жовто-білими імперськими прапорами. Вони скандували «Референдум!».

У Запоріжжі близько 400 учасників мітингу під радянськими прапорами висловили бажання провести референдум щодо федералізації України. Кілька тисяч людей вийшли на першотравневу демонстрацію у Маріуполі.

У Харкові активісти Компартії України, руху «Боротьба», «Південний схід», організації «Трудова Харківщина» зібралися на мітинг біля пам’ятника Леніну на пл.Свободи, пише ««Інтерфакс»-Україна».

Першотравнева хода відбулася також й в Луганську.

Перше травня у Сімферополі: кокошники, плакати Медведчука, оди Путіну

• У Донецьку захопили будівлю прокуратури

В Красноармійську сепаратисти взяли штурмом міськвідділ міліції.

у Горлівці захопили міську прокуратуру. Озброєні люди в масках увійшли до будівлі прокуратури, повідомляє сайт Gorlovka.ua.

Також захоплено будівлю Родинського міського відділу. За словами очевидців, міліцію штурмували близько трьохсот чоловік.

• В. о. Президента України Олександр Турчинов підписав указ про заходи щодо підвищення обороноздатності держави.

Його текст розміщено на сайті в.о. президента.

Згідно із указом, у 2014 році в Україні відбудеться призов на строкову військову службу до Збройних Сил України та інших військових формувань України придатних за станом здоров’я до військової служби в мирний час громадян України чоловічої статі.

• Президент Росії Владимир Путін вважає, що український уряд має вивести свої війська з проблемних регіонів у східній частині країни, де безчинствують проросійські сепаратисти.

Про це Путін заявив під час телефонної бесіди з канцлером Німеччини Ангелою Меркель, пише The Washington post.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

Перший штурм аеропорту

У травні ситуація у захопленому Луганську залишалася напруженою, після захоплення основних адміністративних будівель запанував хаос. Уранці 2 травня 2014 року міліціонери, що були задіяні в охороні аеропорту, отримали повідомлення, що готується захоплення військкомату в Луганську, а після цього — штурм аеропорту. Це були майже останні вільні від бойовиків стратегічні пункти. Незважаючи на те, що міліцейські патрулі були озброєні тільки пістолетами і мали на всіх чотири автомати та по 30 патронів на людину, вони не вагаючись вирішили залишатися з десантниками.

Озброєні бойовики, побачивши, що настрої в їхнього «живого щита» змінилися, сіли в автобуси та поїхали геть. Близько 150 цивільних лишилися вночі в чистому полі. Співробітники міліції вирішили відправити людей до Луганська на автобусах, якими привезли бійців внутрішніх військ. До кінця ночі захисники аеропорту очікували другої спроби штурму й не втрачали пильності, але провокацій більше не було.

Виїхати з міста для проукраїнських активістів теж ставало проблемою — необхідно було проїхати усі ворожі пости, не будучи впізнаним. Віктор Кузнєцов взявся скласти мапу блокпостів із обмеженим доступом. Поки він їздив із прові­зією в Луганський аеропорт та вивозив на підконтрольну територію волонтерів, яким загрожувала небезпека, він позначав на місцевості всі відомі блокпости російських колаборантів і місця скупчення ворожої техніки та особового складу. Інформацію збирав як самотужки, так і за допомогою інформаторів. За кілька тижнів цією мапою користувалися українські військові — багато мап Луганщини, що використовув штаб, були застарілими і не відповідали дійсності, тому путівник, складений Віктором, став справжнім скарбом.

• Зведення новин

Головний міліціонер України Арсен Аваков заявив про продовженні активної фази антітерористичної операції у Краматорську.

Про це він написав у своєму «Фейсбук»: «Вночі силами АТО в Краматрске відбита у терористів телевізійна вишка. Операцію проводили бійці Нацгвардії і ВС. Активна фаза операції продовжена на світанку. Не зупиняємось».

За його словами, сепаратисти в Андріївці намагалися витіснити сили антитерористичного центру (АТЦ) з блокпосту, прикриваючись дітьми та людьми похилого віку. У ході перестрілки загинули два військовослужбовці і 12 осіб поранено.

• В ході АТО, проведеної українськими правоохоронцями Донецької області, від бойовиків звільнено будівля міського управління СБУ в Краматорську. Про це повідомляє прес-служба МВС.

«Зараз будівля СБУ знаходиться під контролем бійців Нацгвардії України», — йдеться у повідомленні.

За даними ЗМІ, українські війська штурмують блокпости сепаратистів на Ясногірці. Відбито аеропорт та всі блокпости навколо міста.

Також, за даними місцевих ЗМІ, низка об’єктів у Краматорську не працює, закриті міські ринки, парки відпочинку, припинилася робота громадського транспорту.

• У Горлівці терористи захопили міліцію.

Прихильники самопроголошеної Донецької народної республіки з криками «Росія!» взяли штурмом будівлю управління СБУ в Донецькій області.

• У Костянтинівці (Донецька обл.) йде бій між українськими військовими та терористами, що намагаються захопити телевежу.

Про це у своєму Фейсбук повідомив глава МВС Арсен Аваков.

«У Костянтинівці йде бій між з терористами, що намагаються захопити телевежу. Вони використовують важку зброю. Є поранені з нашого боку. Тримаємо», — зазначив він.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

Після прийняття рішення про створення батальйону «Дніпро-1» оголосили про набір бажаючих. Пропонувалася дуже приваблива зарплатня. Я тоді хоча й був без роботи, та не став рватися в батальйон. Вважав, що для подібного підрозділу знайдуться молоді, сильні та хоробрі хлопці, яким я не рівня. Я зрозумів, що моє місце в батальйоні лише тоді, коли мені подзвонили зі штабу полку й запропонували пройти співбесіду. Я це сприйняв як знак з неба.

Після співбесіди та дотримання інших необхідних процедур та обстежень я став міліціонером патрульно-постової служби у складі батальйону спеціального призначення «Дніпро-1» при УМВС Дніпропетровської області. Трохи незвично було називатися міліціонером. Оскільки я ніколи навіть і подумки не уявляв собі, що здатний служити в органах внутрішніх справ.

Перш ніж отримати цей статус, я пройшов експрес-навчання в нашій Дніпропетровській юридичній академії. Перший збір бійців, які теж пройшли відбір та співбесіду, відбувся 2 травня 2014 року у внутрішньому дворі Дніпропетровської юридичної академії. Нас тоді було сорок чоловік. Одна людина запізнилася і була відразу ж відрахована. Потім — щоденні поїздки на полігон МВС та заняття під керівництвом досвідчених інструкторів. Пролили багато поту, вистріляли багато патронів, зате отримали чимало нових знань та навичок. Вчилися стріляти з різних позицій, у русі, на різних дистанціях, на ходу перезаряджати зброю, правильно переходити дороги й пересуватися по захопленій противником території. Інструктори з Грузії ділилися своїм бойовим досвідом. Щодня, з ранку до вечора, з нами займалися досвідчені інструктори і проводилася ідеологічна робота. Нас, 40 добровольців, переконували в тому, що ми найперші. Що ми  — найсвідоміші та найсміливіші представники своєї країни. Що ми — майбутнє української міліції.

Через кілька днів було поставлене наступне завдання. У селищі Межова потрібен був контроль залізничного транспорту, що рухався з Донецького та Луганського напрямків.

Під час смути міліція проявила себе не з найкращого боку, і через те довіра до неї, а особливо до її представників в Донецькій та Луганській областях, була низькою. Тому в Межову підтягнули ще ВОХР від залізниці Дніпропетровська, нацгвардію та наш батальйон. Був складений графік руху потягів та організовані групи патрулювання. У групі зазвичай було два бійці ВОХР, два наших бійці і два міліціонера лінійного відділу. На станції Межова потяги з Донецька та Луганська зупинялися, і підсаджувалася група, яка дорогою до станції Чаплине візуально оглядала пасажирів та перевіряла документи у підозрілих осіб. Така сама процедура повторювалася на потягах зворотного напрямку, якими група поверталася на станцію Межова.

Із числа наших бійців був призначений начальник станції Межова, який координував порядок несення служби групами.

Це відрядження тривало близько десяти днів. Потім надійшла команда згортатися і повертатися до Дніпропетровська. Ми всі з радістю й надією чекали миті, коли зможемо обійняти рідних та близьких, але зробити цього так і не вдалося.

Виїхали вже під вечір. Напрямок — на Бердянськ, та до Бердянська так і не доїхали. На маріупольській розвилці повернули на Маріуполь. На півдорозі очі вже починали злипатися. Вдень відпочивати було ніколи, а кілька годин по нічній трасі хилили на сон. Але нічого. Витримав.

Пізно вночі прибули на злітну смугу міжнародного аеропорту «Маріуполь». Там вже панувало помітне пожвавлення. Обшиті сталевими щитами монстроподібні КамАЗи та стрункі ряди добре екіпірованих бійців батальйону «Азов» чекали на нас. По полю, з охороною та в оточенні репортерів, ходив депутат Верховної Ради Ляшко і голосно підбадьорював бійців. Тиснув руки. Бажав успіху.

Не пам’ятаю точно, о котрій годині надійшла команда: «По машинах!» Почалася операція по захопленню штабу ДНР у центрі Маріуполя. «Халк» та ще один екіпаж «ніссана» залишили в аеропорту. Нам було поставлене окреме завдання. Ми повинні були супроводжувати репортерів каналу «Інтер». Невдовзі з боку міста стали лунати автоматні та кулеметні постріли. Потім почулися вибухи гранат з гранатометів. Було видно заграву з боку центра міста. Незабаром нам у супровід прибув автомобіль, і ми виїхали до міста. Основна ча­стина Маріуполя жила своїм звичайним життям, центр міста був взятий в кільце місцевими міліціонерами, а всередині цього кільця проводилася антитерористична операція. На тротуарах розпласталися бійці підрозділів «Азов» та «Дніпро-1». Головною ціллю був маріупольський штаб ДНР, оточений барикадами. Як згодом з’ясувалося, основна частина бойовиків була попереджена про штурм і вчасно залишила місто. Лишилася невелика група тримати оборону штабу. Їх опір швидко зламали. В розпорядженні бойовиків була примітивна зброя та одна бронемашина БРДМ . Окрім того, на підступах до барикад повсюди були закладені фугаси. Як я вже казав, бойовики були оточені й спочатку чинили деякий опір, але після того як по їхній бронемашині випустили близько пятнадцяти пострілів з РПГ-7 та розстріляли центральну барикаду з великокаліберного кулемета «Утьос», почалася їх втеча. На вулицях затримували всіх підозрілих осіб та проводилися обшуки у всіх прилеглих будинках та дворах. Кілька чоловік сховалися у підвалі будівлі податкової міліції на вулиці Італійській, але скоро здалися. Загалом затримали близько сорока осіб. Репортери повинні були побувати в найгарячіших ділянках та відзняти все найцікавіше. Тому мені пощастило побачити найбільш вражаючі моменти цієї операції.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

5 травня. Українські шахтарі не воюють. Поки Одеса повільно приходить до тями після загибелі майже п’ятдесяти осіб 2 травня, в Донбасі триває війна, на якій уже особливо не підраховують жертв. Через день проросійські сепаратисти з переносних ракетних комплексів збивають українські військові вертольоти, щодня або українські десантники нападають на блокпости сепаратистів, або сепаратисти нападають на військові частини. Раз у раз ідуть бої за телевежі біля донецьких міст. Деякі телевежі вже по двічі переходили з рук у руки. Як тільки телевежу захоплюють сепаратисти, вони відразу вимикають мовлення українських телеканалів і вмикають російські телеканали. Потім, коли українські війська звільняють телевежу від окупантів, російські телеканали вимикаються, а українські знову з’являються в ефірі. З понеділка пішов рахунок жертвам і серед мирного населення. Сепаратисти ховаються за живим щитом із місцевих жителів. Православна церква Московського патріархату закликає віруючих виходити й ставати перед озброєними до зубів проросійськими бойовиками, але гинуть поки що не ті, хто приходить захищати своєю беззбройністю бойовиків, а випадкові перехожі. Адже бої йдуть на вулицях, біля будинків. У хід ідуть не тільки автомати й кулемети, але й міномети, і гранатомети. Неконтрольований політ чиєїсь кулі обірвав життя чоловіка, який вийшов на балкон подивитися, що відбувається в місті.

А в місті Слов’янську в цей час мінометним вогнем було підірвано автозаправку, йшов бій біля блокпоста проросійських бойовиків, котрим перегороджено трасу на Росію. У цьому бою українські війська втратили чотирьох солдатів убитими і вісім пораненими. Проросійський бойовик, який брав участь у битві, повідомив про два десятки загиблих сепаратистів. Але вся інформація, яка потрапляє і в інтернет, і в телевізійні новини, видається неперевіреною, неточною. Журналістів у містах, охоплених справжньою війною, залишилося дуже мало. В основному всю інформацію звідти викладають в інтернет місцеві жителі. Окремо виступають час від часу лідери сепаратистів, які заявили останніми днями, що до них прийшло підкріплення — сотні російських козаків, а також соратників по «великій російській ідеї» з Криму та південного сходу України. Ці заяви цілком можуть виявитися просто частиною психологічної війни, способом тиску на Київ і на українську армію. Одначе події 2 травня в Одесі, в яких брали участь немало громадян Росії та громадян невизнаної Придністровської республіки, дозволяють думати, що в оточені армією містечка Донбасу могли проникнути нові сили бойовиків. Усе нові й нові будівлі захоплюють озброєні сепаратисти, і навіть там, де вже тижнями немає української влади і де розбіглася міліція, вони продовжують захоплювати адміністративні будівлі. У Слов’янську, де щодня йдуть бої, де місто практично залишається під контролем бойовиків, сепаратисти знайшли ще один незахоплений будинок — районний пенсійний фонд — і зайняли його. Якраз його могли зайняти й новоприбулі бойовики, для яких не вистачило місця в уже зайнятих і забарикадованих будинках.

Відтоді, як до числа гарячих точок українського протистояння додалась Одеса, українці з острахом поглядають на ближні південні міста, де поки що тихо, незважаючи на їхню наближеність до Криму і Донбасу — на Херсон, Миколаїв і Запоріжжя. Ходять чутки, що ось-ось і там виникнуть масові заворушення зі стріляниною, з убитими й пораненими. І якщо це станеться, то виявляться правдою припущення багатьох політологів, які говорили, що Путін хоче відрізати Україну від Чорного моря і приєднати до Росії Придністров’я, захопивши вісім областей України, які відокремлють Придністров’я від Ростовської області Росії.

Українська столиця Київ тепер теж оточена блокпостами, на яких, крім співробітників ДАІ, чергують військові з автоматами і добровольці з «Народної самооборони». Вони уважно дивляться на номерні знаки автомобілів і на кількість пасажирів чоловічої статі в машині. Зупиняють машини рідко, але відразу перевіряють багажник і документи.

• Зведення новин

Верховна Рада прирівняла до учасників бойових дій силовиків, які беруть участь у антитерористичній операції.

«Учасники АТО стали офіційно учасниками бойових дій. За 251»,  — повідомив депутат Олександр Бригинець.

• В ході боїв під Слов’янськом 5 травня в рамках АТО було ліквідовано понад 30 терористів.

Про це на своїй сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» написав глава МВС Арсен Аваков, інформує Цензор НЕТ.

«Сумно все це — і найсумніше — до цього звикаємо всі ми, а звикати до такого не можна ... — сьогодні (5 травня. — Ред.) наші втрати становлять 4 бійця і 20 поранених. За нашою оцінкою, у терористів втрати понад 30 осіб. Поранених десятки. Дуже багато кримчан, зустрічаються і росіяне. Сьогодні були і чеченці. Вертоліт здійснив аварійне приземлення — льотчиків врятували», — зазначив Аваков.

• У Донецьку терористи роздають зброю. Серед тих, хто роздає зброю, ідентифіковані російські диверсанти.

Про це написав на своїй сторінці в «Фейсбук» керівник Центру військово-політичних досліджень, координатор групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук, передає Цензор.НЕТ.

«За оперативними даними групи ‘‘Інформаційний опір’’, в одному з виконкомів м. Донецька терористи в даний час влаштували роздачу зброї всім бажаючим взяти участь в їх збройних провокаціях», — написав він.

«Зброю терористи привезли з собою. Серед тих, хто роздає зброю, ми ідентифіковали російських диверсантів», — уточнив експерт.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

Зі щоденника луганського волонтера

[Луганськ] Сергій зателефонував з проханням вивезти людину до Дніпропетровська — так я познайомився з нашим хорошим активістом Олексієм Бідою. При зустрічі ми обговорили як виїжджати, якими полями і лісами. Я дійшов до висновку, що найвірніший спосіб — їхати по прямій через все блокпости. Так і вийшло — доїхали ми спокійно, зітхнути змогли вже далеко за Донецьком, побачивши на блокпосту український прапор. Приїхали в Дніпро, попрощалися, і я поїхав назад ... Їхав вже ввечері, щоб менше було проблем на блокпостах, вирішив зробити вигляд повної селюка: моя «п’ятірочка» і так виглядала неабияк пошарпаною, сам я був з довгим волоссям і бородою, залишилося трохи забруднити одяг і зняти взуття, ще накидав якогось сміття в багажник, більш-менш без пригод.

• Зведення новин

У Слов’янську терористи атакували й обстріляли 6-й блокпост підрозділів АТО. Про це повідомляє прес-служба МВС.

Згідно з повідомленням, це сталося у четвер уночі.

У відповідь два автомобілі нападників, з яких велася стрілянина, знищені точним пострілом РПГ.

• Донецькі сепаратисти, які захопили Донецьку ОДА, вирішили не переносити свій «референдум» з 11 травня. Про це заявив «Інтерфаксу» заступник лідера сепаратистів Мирослав Руденко.

Так званий «Луганська народний рада» ухвалила рішення про проведення «референдуму про незалежність Луганської області» 11 травня.

• Будівля Авдіївської міської ради захопили невідомі в балаклавах.

Про це повідомляє «Новости Донбасса» з посиланням на місцевих жителів.

• Спецбатальйон «Дніпро», який охороняв Маріупольську міськраду, зібрався покинути територію біля будівлі, над якою з’явився прапор так званої «Донецької народної республіки».

Про це пише портал «0629».

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[9 травня. Сімферополь] МОВЧІТЬ

За один день моє життя перетворилося на невідомість. Одна невизначеність чергується з іншою. Зміна положення. Перерозміщення. Маска обпікає мене моїм же гаря­чим диханням. Легка задуха. Адреналін зашкалює. Нерви на межі. З обох боків я відчуваю міцні плечі своїх полонителів. Лайка. Погрози. Гидкі жарти і сміх. Не пам’ятаю, які саме... Удари вибивають спогади. Час тягнувся неймовірно повільно. Голова повна думок і одночасно порожня. Я думав про те, що може бути, усвідомлюючи, що не в силах щось самостійно змінити. Варіанти танули на очах. Утопія. Крах. Атлантида, що йде на дно.

У результаті обшуку з вилученого в моєму будинку доказами у справі стали: 1) два засоби захисту, а саме протигази;

2) налокітники і наколінники — засоби захисту для катання на роликах; 3) набір медикаментів першої необхідності; 4) ліхтарик; 5) пневматичний револьвер, що не є забороненою зброєю ні в Росії, ні в Україні, фактично іграшка, якій навіть не вимагали пояснення. Непогане екіпірування найнебезпечнішого кримського терориста?

Час минає, і все закінчується, даючи оберти новим подіям. Мене почали бити від нудьги, для розваги. Крім того, що «Ну ти влип, суко», «Весело тобі, бандерівцю?» і подібних фраз, мені важко щось згадати.

Тепер точкою призначення мого шляху була Федеральна служба безпеки Росії по місту Сімферополю. Та установа, де вісімдесят п’ять відсотків складу стали зрадниками Батьківщини і присягнули на вірність окупантові, Російській Федерації. Місце, де двадцять три роки незалежності України готувалося вторгнення. Мене везли у зміїне кубло... Допити тривали. Що не кажи, а техніка залякування, що століттями була на озбро­єнні та добре відпрацьована у прислужників російського імперіалізму, дуже і дуже дієва...

З усіх боків стояв крик. Погрози. Запитання, що змінюються ударами. «Хто такий Чирній?», «Хто заклав міну на Бельбеку?», «Хто такий Сєнцов?», «Хто підірвав наш танк?», «Де решта членів “Правого сектора”?» Абсолютно безглузді для мене назви, імена, розташування. Я не служив. Не мав доступу до військової інформації. Не знав нікого з «Правого сектора». Прізвища Чирнія та Сєнцова мені не говорили абсолютно нічого. Олег Сєнцов, як виявилося потім, — режисер. Але, вибачте, він не Емір Кустуріца, не Стівен Спілберг, та й я не кінокритик, щоб знати його прізвище...

Одні і ті самі запитання, на які в мене не було і не могло бути відповідей... Потрібно було щось їм говорити... І я виправдовувався, захищався словесно. Це і було їм потрібно. Щоб я говорив. Але мої відповіді їх не влаштовували. Я кажу, а вони б’ють. У живіт. Сильно. Боляче. Секунди. Хвилини. Години... Для мене це тривало нескінченно. Мої відповіді їх не влаштовували.

Уже зараз, через пройдений досвід, я можу дати лише одну дієву і раціональну пораду. Мовчіть. Мовчіть до кінця. Не вірте ніяким із їхніх обіцянок. Вони не зупиняться. Не має значення, чи будете ви говорити, чи ні, вони хотітимуть більшого. Вони будуть реалізовувати поставлені їм цілі, фабрикуючи те, чого ніколи не було насправді. Тотальна фабрика брехні в тоталітарній системі. Усі ваші спроби словесного опору будуть лише виявами слабкості, які екзекутори використовують знову і знову у своїх власних інтересах. Не зраджуйте ідею. Не зраджуйте себе. Не піддавайтеся страху. Боятися нерозумно, бо вони всі розіграють потрібний їм сценарій. Хоч що б вас очікувало попереду...

І ось я у Федеральній службі. Уявіть. Крок за кроком тебе ведуть у невідомість. Нічого не видно, лише чути, як співробітники установи, які проходять повз мене, зупиняються і відпускають кілька жартів із мого приводу в розмові між собою і з оперативниками, що затримали мене. Я пам’ятаю весь маршрут. Від вхідних дверей прямо. Сходинка і ще кілька. Розворот праворуч. Ідемо прямо. Практично до упору. Зупинилися. Праворуч. Кабінет. Прийшли. Ввели всередину і посадили на стілець, до якого і прикували одну руку. Другу пристебнули до руки конвоїра. Знімають мішок. Що там?

Білі ребристі фарбовані стіни. А може, і шпалери. Ті ж, що нещодавно бачив на відеозаписі визнання своїх злочинів іншим українським політв’язнем. Уявляєте, що буде далі? Біля вхідних дверей дерев’яний стіл, комп’ютер, крісло. Цей стіл є продовженням іще одного столу. Навпроти шафа з паперами. Томи кримінальних справ. Усі документи, що були напрацьовані за України... Біля вікна, обабічнього, ще два робочі місця. У центрі цього казенного приміщення сиджу я. На моєму обличчі гримаса, знайома кожному співробітникові поліції...

Усього в кабінеті близько дев’яти осіб. Більшість із них у чорних брюках і синіх сорочках. Решта у звичайному, можна сказати, буденному одязі. Усі без погонів. Ті, що в синіх сорочках, — це слідчі Федеральної служби безпеки Російської Федерації. Але це, звичайно, з’ясувалося згодом. Ті, хто в цивільному одязі, — оперативники та конвоїри. Напевно... Я можу лише припускати.

• Зведення новин

У Маріуполі горить будівля міської ради.

Як повідомляє видання «0629», на місце виїхало кілька розрахунків пожежних машин і швидка. Пожежа почалася з верхніх поверхів, зазначено у повідомленні. Сили Національної гвардії України відведені з «епіцентру подій», щоб не провокувати ще більшу агресію активістів і заради безпеки мирних маріупольців. Про це йдеться в повідомленні її прес-служби.

• Російські війська як і раніше розташовуються в прикордонних районах із східною Україною і готові до вторгнення.

Про це на брифінгу заявив офіційний представник Пентагону контр-адмірал Джон Кірбі, коментуючи заяву президента РФ Володимира Путіна від відведення російських військ в місця постійної дислокації.

• Озброєні сепаратисти у Слов’янську більше не братимуть полонених, а будуть натомість «валити (вбивати) усіх».

Про такі плани заявив самопроголошений «народний мер» Слов’янська В’ячеслав Пономарьов на урочистих заходах з нагоди Дня перемоги 9 травня, повідомляє «Радіо Свобода».

«У нас була негласна домовленість, що ми не відкриваємо вогонь на ураження по солдатах строкової армії. Після того, як з мовчазної бездіяльності бійців 95й десантної бригади були розстріляні мирні жителі (на пос. Авдіївка) ми вирішили — тепер все, полонених брати не будемо, валити будемо всіх»’, — заявив Пономарьов.

• В ході АТО у Маріуполі загинули 2 військових Збройних сил України та 2 працівників МВС Маріуполя. Про це йдеться відповідно у повідомленні Міноборони та Маріупольського міськуправління міліції.

• У Маріуполі горять військова частина і прокуратура

• Зведення новин

На Донеччині та Луганщині голосують за «республіки»

• Вранці 11 травня бойовики у Слов’янську обстріляли телевежу, яка охороняється українськими силовиками.

Як повідомив керівник групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук, внаслідок обстрілу, який ймовірно здійснювався з мінометів, двоє силовиків отримали поранення.

«В одного — контузія, другий отримав осколкові поранені», —зазначив він.

Як повідомили пізніше у Міноборони, атака на телевежу відбулася о 5-6 годині ранку.

• У місті Брянка (Луганська обл.) біля блокпосту п’яні сепаратисти розстріляли чотирьох молодих людей за те, що хлопці між собою привіталися гаслом «Слава Україні!». Про це повідомили у прес-службі луганського осередку ВО «Свобода».

«Двоє молодих хлопців, яким було 22 і 24 роки, від отриманих поранень загинули, ще двоє перебувають у важкому стані в лікарні», — йдеться у повідомленні.

• На Донбасі почалася чергова активна фаза АТО. Про це повідомив керівник групи «Інформаційне Опір» Дмитро Тимчук.

«Активні дії силовиків охоплюють не тільки Слов’янськ, а й інші населені пункти регіону, де окопалися проросійські терористи»,  — зазначив він.

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[12 травня. Сімферополь]

ВИНЕН, БЕЗ СУДУ І СЛІДСТВА

Моральна і фізична втома, страшенне перенапруження. І все це тільки початок. Тільки перший етап май­бутніх випробувань. Я знав, що не причетний ні до чого, що могло б спричинити для мене кримінальне покарання. І ці думки підштовхнули мене звернутися до викрадачів: «У мене вдома собака і кіт. Ще кілька днів там нікого не буде. Будь ласка, зателефонуйте моїй мамі, повідомте, що трапилось, адже тварини помруть... Будь ласка, мені належить це по закону». «Заткнись, суко», — такою була відповідь.

Мамі все-таки зателефонували ввечері, в день затримання, але тоді я про це не знав. І тільки потім мама розповіла, як було отримати «привіт» від ФСБ. Її тремтячі руки... Нездатність керувати автомобілем... Паніка і страх. Невіра у винуватість сина...

За відсутності слідчого в основному повторювалася та сама пересічна сцена, яку почали відпрацьовувати ще під час поїздки в автомобілі. Безглузді для мене запитання, на які я не мав навіть приблизних відповідей, і розуміння, звідки цю інформацію я зміг би, при бажанні, отримати. На негативні відповіді були удари. Якщо я мовчав, то жорстокість з боку тих, що допитували, посилювалась і природна взаємообопільна сила неприйняття в наших взаєминах теж. Час тоді безперечно плинув до нескінченності довго, водночас у спогадах здається, що все відбувалося наче в декількох миттєвостях. Розум і психіка досі блокують ці спогади.

• Зведення новин

Кількість загиблих українських десантників 95-ї аеромобільної бригади Збройних сил України у вівторок під час зіткнення з терористами поблизу Краматорська зросла до семи, коли підрозділ потрапив в засідку, улаштовану бойовиками.

Про це повідомили в прес-центрі Служби безпеки України.

«Кількість загиблих десантників зросла до 7», — повідомили в прес-службі, додавши, що сьомий тяжкопоранений десантник помер під час транспортування до медзакладу у вертольоті.

• Бойовики, які діють на території Донецької області, взяли в полон начальника управління Східного територіального командування полковник Юрія Лебедя.

Як повідомляють «Новости Донбасса», під час Євромайдану він керував полком спеціального призначення Внутрішніх військ МВС у Криму. Після анексії півострова Росією офіцер відмовився приймати громадянство окупантів.

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[14 травня. Сімферополь]

ЛОЯЛЬНЕ ПОВОДЖЕННЯ

Після пекельної ночі починається ще страшніший ранок. Щоразу близько дев’ятої години ранку браві хлопці з Федеральної служби безпеки заїжджають за мною до ізолятора тимчасового тримання. Браслети стискуються на зап’ястях із граничною жорстокістю, чорний пакет на голові не дає дихати, багажник замінює пасажирське крісло. У дорогу. У колишню будівлю Служби безпеки України, де тепер міц­но загніздились окупанти. Московські куратори вже чекають на своєму робочому місці, запізнення неприпустимі. Машина мчить із шаленою швидкістю вузькими вуличками невеликого міста, які я знав напам’ять і безпомилково визначав напрямок.

На початку допитів усі слідчі намагалися здаватись добрими і турботливими. Вони приміряли на себе маску друга, гарного давнього товариша, який ніколи не зрадить і не порадить поганого. У той час як той служивий, що вів мою справу, розмовляв зі мною, інші сиділи за своїми столами і зрідка підтакували, кивали головами. Конвоїри дивилися врізнобіч, і створювалося відчуття, що їх узагалі тут немає. Люди заходили і виходили з кабінету, посміхаючись.

Слідчий поступово, але методично ставив навідні запитання, намагався розговорити, пропонував різні варіанти вирішення ситуації, що склалася, тим самим підштовхуючи до прірви: «Слухай, давай так, ми тебе відпустимо додому, якщо все нам розкажеш. Зробимо так, що підеш просто як свідок. Ну, в крайньому разі, отримаєш мінімум, ти ж хлопець непоганий. Санкція статті передбачає до двадцяти п’яти років, а ми тобі сторгуємося на максимум п’ятірочку». Але я мовчав, я не володів нічим для них цікавим і, навіть якби мав бажання, не міг нічого розповісти. На ті запитання, якими мене засипали з усіх боків, я не знав навіть гіпотетичних відповідей. Не дивно і передбачувано, що в якийсь момент моєму слідчому, який приїхав із Москви, Артему Олексійовичу Бурдіну, це все остогидло. Ставлення змінилося миттєво, і овечка перетворилася на вовка. Ласкаві пропозиції змінилися прямими погрозами. Атмосфера розпалювалася зі швидкістю лампового обігрівача, і коли точка кипіння перетнула червону лінію, мене було передано у володіння тим, хто добував інформацію іншими шляхами, ніж прості розмови.

У вже звичній позі ластівки, з намотаним на голову мішком, я не без допомоги місцевих гестапівців миттєво злетів сходами на другий поверх окупованої будівлі СБУ. В одному з кабінетів мої руки туго пристебнули до підлокітників металевого стільця, а ноги намертво примотали скотчем до його ніжок. Росіянин зняв з моєї голови пакет і повільно, напоказ, для залякування, заходився надягати боксерські рукавички на руки: «Зараз ми з тобою попрацюємо. Будеш моїм спаринг-партнером. Не хвилюйся, ніяких слідів не залишиться». Далі процедура гранично проста. Запитання, удар, запитання, удар.

Коли боксер захоплювався відпрацюванням на мені двійочок і трійочок, співробітник ФСБ, який курує процесом, зупиняв його. Він сідав навпроти і суворо, з невгамовною агресією ставив запитання, відповіді на які мали були бути однозначними: «так» — «ні». Не отримуючи задоволення, він бив тильною частиною кулака по голові, немов вганяв цвях, або в живіт, щоб вибити залишки життя з легенів. Знову і знову. Запитання, удар. Запитання, удар.

Їх підганяє начальство, і вони зляться, бісяться, поспішають. Запитують про військові частини, про імена та прізвища незнайомих мені людей, про номери і марки автомобілів, штатний склад певних військових підрозділів. Я лише лупаю очима і не знаю, що відповісти. Краще мовчати, тому що за слова: «Та не знаю я нічого! Я ніколи не служив і не знаю цих людей! Ви помилились, я не той, хто вам потрібен!» — починають бити з потроєною силою.

Мене несамовито трясло від стресу і вихлюпуваного адреналіну. Було абсолютно невідомо, коли і чим закінчиться ця екзекуція. Основні панічні напади накочувалися навіть не через побиття, а від абсурдності того, що відбувалось. Окупанти вимагали відповідей, яких я не міг їм дати, і це нікого не влаштовувало. З мене клешнями виривали те, чого не існувало.

Запитання, удар. Запитання, удар. Запитання, удар.

Лякають в’язницею, зґвалтуванням, «півнятником», а в якусь мить починають бити по найболючішому, по родині: «У тебе не буде більше ніколи ні жінки, ні дитини. У твоїй сім’ї ми відберемо все, адже твої родичі не могли не знати, чим ти займаєшся! Вони легко можуть стати співучасниками! Повір, твоя мати, бабуся, брат, сестра незабаром легко через тебе опиняться на цьому ж самому місці!»

Один із співробітників, сміючись, зайшов до кабінету із сувенірним японським мечем. Розмахуючи, погрожував одрубати руку і подивитися, наскільки правдиві японські фільми, де фігурує ця зброя. Потім мене відчепили від стільця і, схопивши за волосся, втиснули обличчям у підлогу. Виплеснувши всю злість у приниження, втомлені інквізитори відтягли моє тіло до якоїсь комірчини, де я зі скутими до крові руками в наручниках упав на підлогу. Настав обід. Перерва. Від отриманих ударів паморочилося в голові й сильно нудило. Страшно було. Фізичний біль змінювався моральним, і навпаки. Життя закінчилося. Московські кати, вдовольнившись, відчинили двері й затягли мене назад.

Запитання, удар. Запитання, удар. Запитання, удар.

У якусь мить у куратора процесу задзвонив телефон, і він дав команду всім зупинитися та вийти перекурити. Як тільки приміщення звільнилося, зайшов мій слідчий разом зі своїми колегами. Оцінили стан і почали допитувати, але, побачивши, що розмова не клеїться, з посмішкою поплескали по плечу і віддалилися.

Зі спини на голову несподівано натягують пакет: «Говори, суко! Говори! Хто хотів пам’ятник Вічного вогню висадити в повітря? Ти, суко, хотів? Хто з тобою був? Ми все знаємо! У нас все на тебе є! Зізнавайся, суко!»

Затримую подих, але погано виходить, занадто нервуюся. Гестапівці, втомившись чекати конвульсій, б’ють у живіт, щоб вибити залишки кисню. Всмоктую пластик настільки, що він обліплює горло. Задихаюся. Намагаюсь вирватися, за що відразу починають бити. Хочу закричати, але і на це немає сил. Дають вдихнути на мить і все починають заново. Пакет зісередини мокне і прилипає до шкіри. Трясу головою на всі боки. Тримають міцно. Дають вдихнути і знову все знову.

Запитання, удар. Запитання, удар. Запитання, удар.

— Говори, суко!

У голові туман. Кепсько пам’ятаю, скільки це тривало. За вікнами потемніло. Мене дістають із багажника і передають до ізолятора тимчасового тримання.

І так п’ять днів поспіль, але, по правді кажучи, це було ще лояльне поводження.

• Зведення новин

В інтернет виклали відео, як у Луганську невідомі зі зброєю викрадають людину вдень серед білого дня. Відео датоване 14 травня.

На ньому видно, як не менше п’яти озброєних чоловіків у бронежилетах викинули з машини чоловіка, поклали його на землю, сіли за кермо його авта, а самого чоловіка повезли в іншій машині.

• Великоновосілківський район Донецької області взято під контроль народним ополченням і добровольчим батальйоном територіальної оборони Донецької області «Донбас».

Про це повідомив на своїй сторінці в соцмережі «Фейсбук» командир проукраїнського батальйону Семен Семенченко.

«Великоновосілківський район Донецької області взято під контроль народним ополченням і батальйоном Донбас. За інформацією розвідки так званий батальйон «Схід» висунутий сепаратистами до нас. З нетерпінням очікуємо цю банду гопників. В місто з них ніхто не увійде», — написав він на своїй сторінці в четвер ввечері.

Також Семенченко повідомив, що після протистояння узятий під контроль місцевий райвідділ міліції, а співробітники «після проведення профілактичної роботи» приведені до повторної присяги на вірність Україні.

• 15 травня підрозділи АТО розгорнули ще два блокпости у районі Слов’янська, відбивши три атаки бойовиків.

Про це повідомляє прес-служба Міністерства оборони України.

Так, о 17.40 у Слов’янську терористи обстріляли блокпост біля телевежі з озброєння БМД-2 та стрілецької зброї, використовуючи у якості прикриття залізничні вагони.

«Десантники Збройних Сил України відкрили вогонь у відповідь. У результаті протистояння терористи відступили», — йдеться у повідомленні.

• Зведення новин

На блокпост на в’їзді до Маріуполя у четвер ввечері напали бойовики, під обстріл потрапила й знімальна група «5 каналу». Про це повідомляє журналістка «5 каналу» Ірина Герасимова у себе в Фейсбук. «22.00 На блокпост нацгвардіі на в’їзді в Маріуполь напали бойовики, перестрілка тривала 15 хв. Я так сильно в землю своє лице ще ніколи не вдавлювала. Дякуєм резервісту Вані, який за 1 тисячу грн в місяць прикривав нас з оператором своїм тілом»,  — написала вона.

• Під Краматорськом терористи з гранатометів та стрілецької зброї обстріляли одну з будівель військового аеродрому, де на той час перебували військовослужбовці. Як повідомляє прес-служба Міністерства оборони, це сталося 16 травня близько 10 ранку.

«Нападники вели вогонь протягом 20 хвилин із зелених насаджень, що біля території військової частини. Військовослужбовці Збройних Сил України застосували зброю у відповідь для захисту військового об’єкту», — йдеться у повідомленні.

«Постраждалих серед українських військовослужбовців та цивільного населення немає», — інформує відомство.

• Зведення новин

Терористи з боку Донецької області напали на базу АТО під Ізюмом, де перебували бійці Внутрішніх військ.

Про це повідомляє харківський канал АТН. За інформацією телеканалу, двоє бійців ВВ — поранені, вони перебувають у районній лікарні. Також, за попередньою інформацією, убитий один з терористів, який нападав. Іншим бандитам вдалося втекти.

Група невідомих осіб намагалася захопити будівлю штабу Східного оперативно-територіального об’єднання Нацгвардії України у місті Донецьку. Про це повідомляється на сайті Нацгвардії.

«’Певний час військовослужбовці відстрілювалися та чинили супротив. Наразі стрільба тимчасово припинена та тривають перемовини з метою врегулювання ситуації», — зазначається в повідомленні.

• Зведення новин

У центр Сімферополя зігнали автозаки та ОМОН. Разом з тим над центром Сімферополя періодично пролітають вертольоти. З восьмої ранку над Бахчисараєм, Сімферополем і прилеглими селищами, де проживають кримські татари, курсують військові вертольоти.

• Терористи з самопроголошеної «Донецької народної республіки» на очах у сім’ї розстріляли мешканця Донецької області.

Про це повідомляють «Новини Донбасу».

«У селі Сергіївка в Слов’янському районі Донецької області група озброєних терористів з терористичної організації ‘‘Донецька народна республіка’’ 18 травня в обід розстріляли на очах у сім’ї фермера, якого підозрювали в «зв’язках з ‘‘Правим сектором’’»,  — зазначено у повідомленні.

• У Луганську представники терористичної організації, самопроголошеної «Луганської народної республіки» близько 16:00 увійшли у будівлю облуправління МВС та призначили свого «силовика» — Юрія Івакіна.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

[19 травня. Україна]

Війна, бандитизм і свобода слова

Чи можна звикнути до безперервної війни? Виявляється, можна, якщо війна йде десь далеко і якщо про неї мало говорять у новинах. Те, що відбувається на сході України, вже можна без будь-яких застережень назвати війною, але проблема в тому, що війна звичайно буває або громадянська, або між країнами. Те, що відбувається в Україні в Донбасі, не підлягає ні під одне з цих визначень. З одного боку, є російські «добровольці», які прибули з Росії та з окупованого Криму. Вони не приховують не тільки свого російського громадянства, але навіть і того, що операцію з анексії південного сходу України було підготовлено тими ж людьми, які готували окупацію Криму. Єдина відмінністьу тому, що операція в Криму пройшла для Росії успішно, а ось в Донбасі все пішло не так, як було заплановано. Сам «головнокомандувач збройних сил південного сходу України» Ігор Стрєлков-Гіркін узяв і записав 18 травня відчайдушне відеозвернення до жителів Донбасу, в якому звинуватив цих жителів у боягузтві та небажанні воювати за перетворення свого регіону на нове Придністров’я або на губернію Російської Федерації. У цьому довгому, майже десятихвилинному, зверненні, власноруч написаному і зачитаному Гіркіним, він скаржиться, що Донбас обіцяв йому 27 тисяч добровольців, але на весь регіон із населенням понад 7 мільйонів таких добровольців виявилося менше тисячі. Тут же він зізнався, що для цих добровольців російські однодумці привезли величезну кількість зброї та роздавали її всім підряд, хто клявся у своїй вірності ідеям «Донецької Народної Республіки», проте жителі Донбасу, отримавши в руки новенькі автомати Калашникова і гранатомети «муха», відразу зникали в невідомому напрямку. Занадто пізно, виявляється, «головнокомандувач» зрозумів, що озброїв за свій російський рахунок тисячі звичайних бандитів, які взялися за розбій на всій території Донбасу. Тепер у захоплені сепаратистами та бандитами райони Донбасу не везуть бензин і продукти, там не працює більшість банків. А більшість банкоматів пограбовано. Бандити кажуть, що гроші вони забирають із банкоматів «на потреби революції». Також на «потреби революції» у будь-якого місцевого жителя можуть відібрати автомобіль або навіть квартиру. Життя в регіоні стає все більш нестерпним. У самому Слов’янську, де сконцентровано збройні сили сепаратистів, вже немає ні електрики, ні газу. Електромережі та газопроводи було пошкоджено під час військових дій, а ремонтні бригади на поле битви їхати відмовляються. З самого Слов’янська передають, що місцеві морги заповнені трупами вбитих сепаратистів, але інформацію цю перевірити неможливо. Українських журналістів там немає, а російські журналісти знімають тільки «героїчні будні» бійців самопроголошеної республіки. Їм треба доповідати російським глядачам про перемоги сепаратистів над військами, котрі підпорядковуються Києву. Одначе доповідати нема про що. Вони були б раді, якби від снарядів і куль українських військових гинули б мирні жителі — тоді можна було б розповісти про звірства «київської хунти». Але українська армія на міста, захоплені сепаратистами, не нападає. Якраз для того, щоб не було випадкових жертв. Добре хоч, що самі сепаратисти регулярно нападають на бази українських військових або на об’єкти, які вони охороняють. І ось тоді виникають перестрілки та справжні бої. Так, 18 травня вночі біля Слов’янська українські військові помітили, як група сепаратистів установлює поруч із ними переносну зенітну установку для обстрілу телевізійної вежі, що охороняється урядовими військами. Загін спецназівців захопив і установку, і тих, хто її встановлював, у полон. Тут з’ясувалась одна кумедна штука — двоє із захоплених у полон терористів пред’явили посвідчення кореспондентів московського телеканалу «LifeNews». Також у них було виявлено телекамеру, на яку вони одночасно записували процес підготовки зенітної установки до стрільби. Мені важко в цій ситуації назвати те, що робили кореспонденти російського телеканалу, журналістикою. Російські журналісти, що супроводжують терористів на кожному кроці, є співучасниками військових дій з боку терористів, які воюють проти української армії з російською зброєю в руках. Співробітники цього ж телеканалу знімали, як сепаратисти катували та допитували трьох українських спецназівців, захоплених біля Горлівки. Співучасть у знущаннях над роздягненими майже догола та побитими українськими офіцерами теж навряд чи називається журналістикою.

• Зведення новин

Чотирьох силовиків поранило під час чергового обстрілу терористами з мінометів під Слов’янськом.

«За оперативним даними групи «Інформаційний спротив», терористи вчергове обстріляли з мінометів позиції українських силовиків у Слов’янську на горі Карачун», — повідомляє Дмитро Тимчук у Фейсбук. «Обстріл вівся, за усталеною в терористів ‘‘традицією’’, з житлових кварталів міста», — додає він.

• Українські військові ліквідували два блок-пости сепаратистів у Краматорську. Про це повідомив керівник оперативної групи з інформування АТО Владислав Селезньов у своєму Фейсбук.

«Днями учасники антитерористичної операції здійснили превентивні дії, спрямовані на нейтралізацію бойовиків, які здійснюють теракти у населених пунктах на сході України. Українські десантники в ході операції знищили два блок пости сепаратистів у місті Краматорськ», — повідомив Селезньов.

«Постраждалих серед українських силовиків та мирних мешканців населеного пункту немає», — додав він.

• Бойовики самопроголошеної терористичної «ДНР» зі стрілецької зброї обстріляли вертоліт, що кружляє над центром Донецька.

Про це повідомляє «ОстроВ», журналіст якого став очевидцем події. Вертоліт зробив два кола й щоразу, коли він пролітав над центром міста, по ньому відкривали стрілянину.

• МЗС України констатує, що Росія не відвела свої війська від українських кордонів, незважаючи на відповідні заяви президента Володимира Путіна.

• Зі Стрілецької бухти Севастополя у нейтральні води вивели морський буксир «Корець» та рейдовий буксир «Красноперекопськ», а з озера Донузлав — рейдовий тральщик «Генічеськ» і катер.

• Зведення новин

Терористи збираються йти на прорив українсько-російського кордону для виведення своїх сил зі Слов’янська. Про це повідомляє у своєму Фейсбук керівник оперативної групи з інформування АТО Владислав Селезньов. За його даними, 20 травня в район села Дмитрівка неподалік державного кордону України прибули близько 30 озброєних людей на 2 КамАЗах, які організували там два блокпости.

«Згідно отриманої оперативної інформації, готується коридор для виведення основних сил сепаратистів, які зараз знаходяться на території міста Слов’янськ, і вивозу тіл загиблих в ході зіткнень з українськими силовиками бандитів», — повідомив Селезньов.

• Лідер луганських бойовиків Валерій Болотов після повернення з Росії, де розповів, що управляти тепер буде особисто він і його «парламент».

• У Красному Лучі Луганської області озброєні сепаратисти захопили будівлю виконкому.

• 21 травня ц.р. затримано так званого «народного мера» міста Торез Донецької області Ірину Полторацьку. Про це повідомляє прес-служба СБУ.

Незважаючи на офіційні застереження від Служби безпеки України та Генеральної прокуратури про неприпустимість підтримки сепаратистських проявів, вона продовжувала діяльність на підтримку структур, які готували та організували проведення псевдореферендуму 11 травня у Торезі.

• У МВС заявляють, що масові заворушення в Одесі причетна партія «Родіна» та «Капітан Какао». У ході оперативно-розшукових заходів правоохоронцями був затриманий, а потім судом арештований, Сергій Долженков на прізвисько «Капітан Какао». Наразі слідством уже встановлена причетність цього громадянина до організацій одеської трагедії».

• Голова Верховної Ради та в.о. президента України Олександр Турчинов проінспектував позиції Антитерористичної операції під Слов’янськом перед фінальним етапом АТО, і дав завдання силовикам очистити регіон від терористів.

• Зведення новин

Бойовики обстрілюють житловий масив у Слов’янську, щоб спровокувати українських силовиків на активні дії.

• На Луганщині терористи здійснили низку спроб прорватися через державний кордон України, внаслідок атак за участю снайперів є поранені й контужені прикордонники. Про це повідомляє 22 травня Державна прикордонна служба.

«Все почалося ввечері 21 травня, коли о 22:00 прикордонний наряд від відділу прикордонної служби ‘‘Краснодон’’ виявив три ‘‘КамАзи’’ в супроводі ‘‘Ниви’’, які в’їхали в Україну з боку Російської Федерації. На вимогу прикордонників зупинитися, а також на попереджувальні постріли вгору, водії не відреагували та намагалися прорватися вглиб території України», — сказано в повідомленні.

• Українські військові підрозділи почали рух убік Лисичанська  — через міст у районі залізничного вокзалу Рубіжного — на Новодружівськ. Вони використовують бронетехніку, повідомляє «ОстроВ» із посиланням на прес-службу Луганської обласної організації Комітету виборців України.

За даними неназваного джерела, українські війська зустріли опір сепаратистів, підірвано пішохідний міст через Сіверський Донець у районі Привілля-Старої Краснянки.

У лікарню Лисичанська доставили одного убитого і двох поранених. Обидва поранених — жителі міста Свердловська Луганської області.

«У Сєверодонецьку сепаратисти скликають на допомогу жителів міста. Очевидно, щоб створити живий щит перед їхньою базою в будівлі ін-ту Хімтехнологій», — пише джерело.

• На Донеччині під Волновахою відбулися зіткнення між бойовиками і силами АТО. Про це повідомляє координатор групи Інформаційний спротив Дмитро Тимчук.

«З боку сил АТО є загиблі. (...) Під Волновахою, за нашими даними, загинуло 8 українських силовиків, поранено 18», — зазначає він у своєму Фейсбук.

Загальна кількість загиблих у зіткненні між терористами і силовиками під Волновахою в четвер становить 16 осіб. Про це повідомляє департамент охорони здоров’я Донецької облдержадміністрації. В медичних закладах області зараз перебувають 32 людини, які також отримали поранення в результаті цього бою. Всі вони перебувають у стані середнього ступеня тяжкості, а також у важкому і вкрай важкому стані.

На місці бойових дій під Волновахою зараз залишились три знищені БМП, вантажний армійський ЗІЛ, дві розстріляні швидкі та мікроавтобус зі слідами від куль, повідомляється у ТСН.

Терористи під’їхали начебто на двох інкасаторських броньованих бусах та двох джипах, а обстріл вели зі стрілецької зброї, гранатометів, кулеметів та ПЗРК.

• Добровільний батальйон «Донбас» взяв під контроль Володарський район Донецької області. Про це повідомив у своєму Фейсбук начальник батальйону Семен Семенченко.

За його словами, бійці «Донбасу» взяли під охорону адміністративні будівлі, «з приміщення районної ради знято прапор ДНР, повішений прапор України».

• Російський вертоліт МІ-8 порушив повітряний простір України.Залетівши в глиб української території до 2 500 метрів, він продовжив рух територією України до 2 000 метрів, після чого вилетів у зворотному напрямку на територію Росії.

• Лідер луганських сепаратистів Валерій Болотов звернувся до президента Росії Володимира Путіна із закликом ввести миротворчі війська на територію «республіки». Про це повідомляє «Інтерфакс». Він мотивує це тим, що нібито «українські війська вчинили акт агресії проти мирних громадян».

• Зведення новин

Батальйон «Донбас» вранці потрапив у засідку в районі села Карлівки Донецької області, працювали снайпери, 9 поранених відвезли в лікарню. Про це повідомив командир добровольчого батальйону територіальної оборони Донецької області «Донбас» Семен Семенченко в Фейсбук.

«Щойно в районі с. Карлівки Донецької області батальйон «Донбас» потрапив у засідку. Прийняв бій. Проти батальйону працюють автоматники, снайпери й РПГ», — написав він близько 7 ранку.

«Є поранені. Відійти не можемо, тому, що частина людей перебуває в оточенні», — повідомив Семенченко.

Згодом основна маса бійців батальйону «Донбас» прорвалася з оточення під селом Карлівка в Донецькій області, але частина силовиків ще в оточенні. В результаті бою мод селом Карлівка, який стався в п’ятницю між батальйоном «Донбас» і бойовиками, загинула одна людина, 9 поранені. Про це повідомили в Донецькій облдержадміністрації.

• Опівдні в центрі Антрацит Луганської області терористи вбили чоловіка, який вимагав, щоб вони забиралися з міста.

• Один український військовослужбовець загинув і троє поранені внаслідок бою в районі міст Рубіжне та Дружелюбівка, який відбувся вранці 23 травня. Про це повідомила прес-служба Міністерства оборони.

Згідно з інформацією, в ніч з 22 на 23 травня 2014 року терористи напали на колону військової техніки, яка рухалася поблизу населеного пункту Рубіжне, Луганської області.

Також 22 травня, близько 15.40, на південній околиці Рубіжного понад 500 озброєних бойовиків здійснили напад на позиції військової частини, знову-таки під прикриттям посібників терористів, які виступили живим щитом

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

Перший журналіст. Несправедливе звинувачення гвардійця Марківа у смерті фотографа Рокеллі

У травні 2014 року наша країна міцно посіла провідне місце на перших шпальтах і у телеефірах світових медіа. Анексія Криму Росією, одразу ж її гібридна агресія на Донбасі, дочасні вибори Президента — усе це привертало до України увагу сотень іноземних журналістів. Більша частина з них, наражаючи себе на небезпеку, прямувала саме на розпечений війною Донбас, де тривала Антитерористична операція. Серед них був і Андреа Роккеллі  — італійський фоторепортер-фрілансер, член групи незалежних фоторепортерів Cesura з міста Павія регіону Ломбардіа. Разом із ним працював перекладачем Андрій Миронов, громадянин Росії. У суботу 24 травня в Україні, яка одночасно воювала з ворогом і обирала президента, був так званий передвиборчий «день тиші». У такий день закон забороняє будь-яку політичну агітацію щодо кандидатів у Президенти України. Але ніякою тишею, і тим паче жодними виборами навіть і не війнуло у Слов’янську. Місто щодня наповнювали інші запахи: пороху від пострілів, диму від пожеж. Опорні пункти сил АТО навколо міста були основними цілями для терористів. Обстрілюючи їх, противник намагався, якщо і не прорвати систему блокади, то хоча б завдати якомога більших втрат українським підрозділам. Бойовики їх обстрілювали постійно з усіх видів зброї, якою володіли. У другій половині дня 24 травня під час двогодинного бою на блокпосту № 3а від прямого влучення двох ворожих гранат ВОГ-25 із підствольного гранатомету терористів загинув солдат резерву Станіслав Зінчик. Він став першим загиблим гвардійцем-добровольцем із першого резервного батальйону НГУ. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Приблизно у той самий час в іншому місці, на південній околиці Слов’янська, біля залізничного переїзду в районі керамічної фабрики Zeus Ceramica під час обстрілу загинули громадянин Італії Андреа Рокеллі і його російський перекладач Андрій Миронов. А за три роки, 30 липня 2017 року, в Італії було затримано поліцією старшого сержанта гвардійця-добровольця Віталія Марківа, який на свою біду мав подвійне україно-італійське громадянство і приїхав відвідати матір після тривалої відсутності. Італійське правосуддя несправедливо звинуватило Марківа у причетності до загибелі італійського репортера.

Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії, опублікував 19 липня 2019 року у виданні «Українська правда» ґрунтовну статтю-дослідження цієї драматичної історії, яку ми публікуємо з дозволу автора. Вона найповніше розкриває абсурдність звинувачень і детально описує те, що сталося у той пекельний день 24 травня 2014 року.

— 12 липня 2019 року суд присяжних міста Павії визнав винним та засудив до 24 років тюремного ув’язнення 29-річного нацгвардійця Віталія Марківа за нібито причетність до вбивства італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі та поранення французького фотографа Вільяма Рогелона. Суд не визнав пом’якшувальних обставин (молодий вік, відсутність судимостей, добра поведінка у в’язниці) і призначив максимальне з можливого покарання, передбачене статтями кримінального кодексу Італії.

Як відомо, рішення суду не коментуються. Але, за визначенням, рішення суд ухвалює на основі доказів. У справі Марківа доказів не було. Протягом 17 судових засідань стороною обвинувачення не було наведено жодного доказу, який би підтвердив, що Віталій Марків (чи будь-хто інший з українських військових) 24 травня 2014 року бачив. Немає жодного свідчення про те, що Марків перебував на бойовій позиції в той час, коли загинули журналісти.

За версією обвинувачення, саме Марків (один зі 140 військових на Карачуні) 24 травня 2014 року у другій половині дня побачив групу журналістів, передав координати своєму командиру, а той зі свого боку повідомив військових, які відкрили вогонь із мінометів.

Як «докази» цієї версії прокуратура наводить:

— фото Віталія з двома раціями (зроблене в червні 2014 року), що мало б свідчити про його командирський статус;

— фото бійців, які тримають у руках нацистський прапор (Віталій отримав це фото через месенджер, а прапор був трофеєм, який його колеги захопили в бою);

— фото полоненого (зроблене влітку 2014 року);

— відеоселфі Віталія на горі Карачун, зроблене за місяць після трагедії, на якому видно верхню частину фабрики Zeus Ceramica (але не видно дороги біля фабрики, на якій перебували журналісти);

— телефонні розмови батьків Марківа, в яких вони говорять, що син воює;

— свідчення одного з в’язнів про підготовку Віталієм втечі з тюрми;

— публікація на сайті «Русская весна» про те, як «київська хунта планує» фальшувати свідчення свідків захисту;

— ще декілька таких «важливих доказів» ні про що, які не мають відношення до подій 24 травня 2014 року.

Головними доказами слідство вважає свідчення французького фотографа Вільяма Рогелона, якому вдалося врятуватися після обстрілу, і коротку статтю в газеті Corriere della Sera італійської журналістки Іларії Морані, яка стверджує, що чула розмову свого колеги Марчелло Фаучі з Віталієм Марківим і передала її зміст у статті. Свідчення Рогелона, в яких він робить суб’єктивний висновок, «що стріляли з українського боку», прокуратура вважає доказом обстрілу з українського боку, а статтю Морані — «миттєвим і спонтанним визнанням себе відповідальним за вбивство італійського фотографа» Віталієм Марківим!

Спробуємо проаналізувати ці два головні «докази» слідства та відтворити події, що відбувалися 24 травня 2014 року біля фабрики Zeus Ceramica під Слов’янськом, базуючись, головним чином, на розповіді Вільяма Рогелона — головного свідка обвинувачення.

Почнемо з рішення журналістів їхати з готелю в Сло­в’янську для проведення фотозйомок. Ось як про це розповідає Рогелон французьким прокурорам 8 жовтня 2014 року:

— 24.05.2014, у день обстрілу, протягом цілого дня ситуація сильно погіршується. Чисельні бомбардування мають місце довкола Слов’янська. До цього дня бомбардування відбувалися здебільшого вночі… Близько 15:00 бомбардування припинилися. Близько 16:30 я почув, що Андреа й Андрій залишили свої готельні кімнати, ми обмінялися новинами, і Андреа мене повідомив, що вони з Андрієм їдуть до кварталу, який зазнав ранкових бомбардувань із боку української армії… Я попросив їх, щоб вони взяли мене з собою. Це мені дозволяло зекономити на вартості транспорту та водія і водночас не бути одному в зоні.

7 квітня 2017 року, уже даючи свідчення в Італії, він додає:

— Миронов і Роккеллі хотіли їхати до Краматорська, щоб задокументувати бомбардування, про які Миронов довідався з телефонного дзвінка, який отримав на свій мобільний телефон.

Тут виникає низка запитань: Хто телефонував Миронову? Як він зміг його переконати їхати: адже бойові дії були дуже інтенсивні й зрозуміло, що їхати було дуже небезпечно. За свідченнями водія, Миронов сказав йому їхати до керамічної фабрики. Чи не була це добре організована пастка? Про перебування цих журналістів у Слов’янську знали лише сепаратисти, оскільки вони їх акредитували. Українська влада не мала інформації щодо їхньої присутності в місті.

— Ми виїхали зі Слов’янська з водієм, якого звали Женя. Женя був водієм Миронова та Роккеллі. Нас було четверо в машині. Ми приїхали на місце десь за 10 хвилин. Доки ми їхали, Андрій вирішив зупинитися на одній дорозі перед кінцевим пунктом призначення, щоб зробити фотографії біля фабрики Zeus Ceramica, координати GPS якої такі: N 48, 49’20.0’’/E 37, 34’54,5’’. Саме у цей момент водій зупинив автомобіль на узбіччі дороги за вказаними координатами.

На зображенні 1 видно зону, де розгорталися події. Жовтим кольором схематично позначене місце зупинки автомобіля згідно з координатами, указаними Рогелоном. Чорною лінією, яка винесена окремим фото, позначена стіна огородження території фабрики. Схематичним поїздом на залізничному переїзді зображено поїзд, який терористи приварили до рейок, щоб не допустити проїзду української техніки.

Ліворуч і праворуч унизу зображення видно промислові корпуси фабрики, які були базами сепаратистів. Синьо-жовтим прапорцем позначена телевізійна антена на Карачуні — єдине місце, де перебували українські солдати ЗСУ та НГУ (загалом приблизно 140 осіб). Відстань від антени до автомобіля — 1700 метрів.

— Ми залишили автомобіль і обережно пішли в напрямку залізничної колії, яка перетинала дорогу і яка знаходилася на відстані 200 метрів від автомобіля. Ми зробили фотографії поїзда, який був обгорілий та майже знищений. Андреа Роккеллі та я фотографували, а Андрій Миронов пояснював нам, що цей поїзд мав би перешкодити просуванню української військової техніки, — свідчив Рогелон італійському правосуддю.

На зображенні 2 візуалізовано цей момент розповіді Рогелона. Указано напрямок руху групи та обстріляний поїзд, який вони фотографували.

— Початок стрільби.

Ми залишалися на місці близько 10 хвилин. Ми наблизилися до поїзда і у цей момент із кущів біля поїзда вибіг чоловік. Він був у цивільному і у пляжних тапках. Він біг у нашому напрямку і кричав російською. Миронов нам переклав англійською, що по ньому стріляли і цей чоловік говорив, що треба негайно їхати геть…

— Виконуючи поради цього чоловіка та Миронова, ми швидко поверталися до автомобіля, на відстані 10 метрів один від одного… Можливо, за 30 секунд по нас почали стріляти з автомата Калашникова, стріляли з лівого боку від нас, і кулі потрапляли в загорожу фабрики, що була праворуч від нас. Не можу сказати, скільки осіб стріляло, натомість я впевнений, що саме ми були мішенню.

Група разом із «п’ятою» людиною повертається до автомобіля. Праворуч від них — огорожа фабрики, ліворуч — лісосмуга. Позаду групи — поїзд, а за поїздом, на відстані майже двох кілометрів розташована позиція українських бійців.

За словами Рогелона, стріляли зліва, і кулі відбивалися від огорожі фабрики, що була від них праворуч. Рогелон жодного разу не сказав, що стріляли ззаду! А саме там, позаду них, за поїздом, на відстані 1700 метрів біля телевізійної антени була єдина позиція українських сил.

На зображенні 8 видно розташування приміщень фабрики, які, за свідченнями, зокрема, власника фабрики, італійця Луки Майоккі, були базами бойовиків. У «зеленці» були розташовані їхні бойові позиції. На зображенні вказана протяжність «зеленки», з якої лунали постріли.

Важливо зазначити, що Рогелон — основний свідок обвинувачення — жодного разу не вказав, що стріляли з напрямку, де розташований Карачун. Українські солдати перебували практично в оточенні, оскільки всі підходи до Карачуна були контрольовані терористами, а воду та харчі доставляли гелікоптером. Власне, в одній такій місії загинув генерал Кульчицький, його гелікоптер 29 травня 2014 року збили бойовики Гіркіна.

— Потім ми всі п’ятеро заскочили в рів, який був ліворуч від нас. Рів був оточений високими деревами заввишки 10 метрів і глибокий (близько трьох метрів). На дні рову було сміття та багато пластикових пляшок. Зелені зарості були густі. Поки тривали постріли, ми були в укритті й побігли по дну рову в напрямку машини.

— Ми підійшли по дну рову до рівня автомобіля; зберігали холоднокровність, і Андрій Миронов сказав нам, що ми повинні ще трішки почекати...

У цю мить я зробив останнє фото і відклав фотоапарат. Постріли тривали ще близько хвилини і потім припинилися, — продовжує Рогелон.

Перебуваючи у рові, Вільям Рогелон робить коротке відео, яке продемонстрували карабінери й опублікували ЗМІ. На цьому відео за декілька хвилин до смерті Андрій Миронов розповідає таксисту, що відбувається. Він говорить російською:

— Это перестрелка. С калашникова одиночными стреляли. С двух сторон. Мы попали в середину. Кто-то здесь сидит и стреляет из чего у него есть… здесь тоже где-то миномет стоит рядом.

І це свідчення, абсолютно незалежне, зроблене людиною, яка загинула разом із Роккеллі, записане Рогелоном, першим свідком обвинувачення, і поширене карабінерами, павійський суд не взяв до уваги (!!!), продовжуючи розповідати про «умисне вбивство журналіста» українською стороною, з далекого Карачуна, співучасником якого був Віталій Марків? Коли Миронов каже «здесь», «рядом», коли, слухаючи відео, чітко чути близькі постріли, прокурор продовжує розповідати, що стріляли за два кілометри, і суд дає рацію йому, а не Миронову?! І після цього хтось ще повинен вірити такому суду? Що це, як не політичне замовлення?

Але продовжимо розповідь Рогелона. Далі він розповідає про мінометний обстріл, про загибель Миронова і Роккеллі і про своє поранення. Опустимо цей момент через жорстокість розповіді й оскільки в ній він нічого не говорить про те, звідки стріляли, що, власне, і є предметом цього розслідування.

— Після того я почув, як хтось ламає гілки, і тоді я зрозумів, що якісь особи спускалися до мене, я не можу сказати, хто це міг бути, — зазначив Рогелон французьким слідчим у 2014 році.

За три роки після цього італійським прокурорам він сказав таке:

— За 10 хвилин після мінометного обстрілу я почув, як якісь особи спускалися до середини рову. Чув черги (автоматні — ред.) у моєму напрямку, і тоді я почав кричати, що я журналіст; у цей час постріли припинилися. Я вийшов з рову з піднятими руками, тримаючи фотоапарат в руках над головою, пустившись йти вздовж дороги у напрямку Слов’янська, зустрів трохи згодом проросійських бойовиків, які розбігалися урозсип, які в мене не стріляли й дозволили мені пройти. З огляду на сказане вище, я думаю, що солдати в рові були українськими солдатами».

А тепер банальне запитання: хто сходив у рів добивати жертви автоматними чергами? Українці, які були на відстані майже двох кілометрів, за 10 хвилин збігли з Карачуна, перепливли річку, перейшли через залізничну колію на сторону противника, підійшли до самої їхньої бази (фабрики), щоб добити поранених? Чи це були терористи, які перебували на своїй території на відстані кількасот метрів, побачили невідомих, дали точну наводку своєму мінометнику і після вдалої атаки пішли подивитися на результат, знаючи, що міномет більше не працюватиме? Вони почули вигук «журналіст» і, коли очманілий від страху, поранений і шокований Рогелон вийшов на дорогу, вони зустріли його, не стріляли й дали пройти, бо знали вже, що він журналіст. Питання риторичне.

Повернемося до розповіді Рогелона про закінчення атаки, яку він подав у Франції в жовтні 2014 року.

— По мені знову почали стріляти, і я в паніці крикнув декілька разів: «Журналіст!». Постріли негайно припинилися, і я вийшов із піднятими руками та фотоапаратом над головою. Я пішов ліворуч по дорозі уздовж фабрики Zeus Ceramica. Приблизно за 500 метрів я зустрівся лицем до лиця з проросійськими солдатами, за плитами огорожі фабрики, про яку я говорив раніше. Мені здається, що вони сварили/ображали мене російською, жестами вказуючи мені, щоб я йшов. Я їх бачив, приблизно двадцять осіб, і четверо з них навели на мене автомати. Я пройшов повз них і продовжував йти уздовж дороги з піднятими руками. Уже, як я їх не бачив і вони були позаду мене, я почув постріли, що йшли від цієї групи солдатів. Я повернувся і побачив, що вони стріляли в повітря. Вони дали мені зрозуміти, що я мав іти швидше. Попри моє поранення, я спробував бігти, але це мені не вдалося. Я дійшов до першого перехрестя приблизно за 1 км, випадкова машина зупинилася біля мене. Я сів спереду і дав зрозуміти водію, щоб негайно їхав, ми потрапили під нову чергу з автомата Калашникова, з якого стріляли позаду нас.

Тут, щоб не повторюватися, виникає лише одне запитання: хто стріляв і влучив з автомата Калашникова в червону машину, на якій Рогелон залишив зону бойових дій? Вона перебувала на відстані 3 км від Карачуна. Прокурор наполягає на тому, що стріляли з гори, хоча елементарні закони фізики та балістики говорять, що це неможливо.

На судових засіданнях були заслухані декілька експертів із балістики (від сторони обвинувачення і сторони захисту). Вони зійшлися на декількох спільних висновках:

• прицільна дальність стрільби АК-74, який був на озброєнні в НГУ, не перевищує 600–700 метрів, а отже, вести прицільний вогонь із Карачуна (1700 м) неможливо;

• автомобіль таксі, яке досліджували лише на основі цього відео Russia Today (на якому є також перша розповідь водія Євгена), не має вхідних отворів від боєприпасів на даху, а лише вихідні. Вхідні ж знаходяться збоку, це також говорить про те, що стріляли не згори, а знизу, де й перебували бойовики. Резюмуючи цю реконструкцію подій зі слів Рогелона, можна дійти до єдиного логічного висновку — стріляли сепаратисти. Інакше, як можна пояснити такі факти:

• походження перших пострілів із Калашникова зліва направо (в огорожу фабрики), а не ззаду, де знаходилися українські військові на відстані майже 2 км;

• прицільна здатність АК на цій дистанції (менше ніж 500 м) дозволяла влучити у журналістів і в машину, що було нереально з Карачуна (1700 м);

• Андрій Миронов за декілька хвилин до смерті говорить про стрільця, який перебуває поруч, і про міномет поблизу, це підтверджують і звуки пострілів. Українські військові були занадто далеко;

• у рів сходили сепаратисти подивитися на результат атаки. Перебуваючи на відстані 500 м, на рівнині в зоні свого контролю, це більш природно, ніж уявляти собі, що це робили українці.

• солдати-сепаратисти після атаки не пішли прочісувати зону, де загинув Роккеллі, тому що знали, що там немає ворога, оскільки це були вони самі. Не було більше і жодних перестрілок;

• червону машину Рогелона обстріляли сепаратисти, оскільки влучити з Карачуна за 3 км — це фантастика;

• Рогелон ніколи не бачив українських солдатів (він про це постійно заявляв).

Які висновки робить сам Рогелон про походження обстрілів? Після опису всієї динаміки подій того дня, яка майже повністю викладена вище, Рогелон стверджує, що стріляли з українського боку. Щоправда, щоразу по-різному.

Так, 8 жовтня 2014 року, даючи свідчення слідчим у Франції, його висновок дуже обережний:

— Думаю, що стріляли українські солдати, але не можу цього стверджувати достовірно.

За три роки після цього, даючи свідчення в Італії, його висновок кардинально змінюється:

— Я дуже впевнений, що постріли з міномета походили з українського боку, оскільки, тікаючи після тих подій, отже, у протилежний бік, я зустрів майже 30 проросійських солдатів. Постріли походили зверху, але шум пострілу міномета, що відкривається в повітрі, походив із полів, тобто з того самого місця, що й постріли з легкої зброї. Припускаю, що вистріли з гранатомета були на нашому рівні, але, шукаючи (в Інтернеті — ред.), я дізнався, що на пагорбі з антеною знаходилася база української армії.

На запитання, на основі чого він стверджує, що стріляли з боку антени, він відповів:

— Їдучи, ми не бачили жодних блокпостів, але всі журналісти знали, не маючи чітких координат, там у зоні була українська позиція.

Отже, приїхавши на допит до Італії і знаючи, що італійці вже мають підозрюваного Марківа, за яким слідкують, Рогелон дістав велику впевненість, що стріляли українці. І ця впевненість базувалася не на фактах, які він бачив і сам розповідав, а на тому, що винного вже призначили і потрібно було лише дати свідчення проти нього. Стріляли українці, тому що «усі знали, що вони були на Карачуні», «після пошуків я дізнався», «після обстрілу я зустрів проросійських солдатів»! Залізні аргументи!

Насправді, як розповів нещодавно колега Рогелона, французький фотограф Поль Гого, якому той дзвонив під час обстрілу, Рогелон не розумів, що відбувається, не міг пояснити, звідки стріляють. І це природно. Особливо, якщо врахувати, що ти знаходишся в 3-метровому рові, а навколо тебе — щільна посадка дерев, які повністю тебе укривають. Я спеціально спускався в цей рів у травні цього року і можу це стверджувати!

Щоб зрозуміти краще ситуацію, автор, на відміну від італійського прокурора, 29 травня 2019 року поїхав у Слов’янськ на місце загибелі Роккеллі, піднявся на Карачун. З пагорба Карачун, з його найбільш наближеної до фабрики частини, видно фабрику, видно переїзд, але зовсім не видно ні дороги, ні авто, ні тим паче людей.

Повторюю, не з бойової позиції Віталія, яка була на 200 метрів позаду, з видом на Андріївку, а з місця найкращого огляду! Не потрібно забувати, що на переїзді стояв поїзд, який ще більше заважав огляду. Власне, через це, за поїздом був ворожий блокпост. Звідти стріляли по Карачуну, а наші військові не могли їх дістати, бо не бачили. Тому жоден український військовий не міг бачити машину і людей й тоді, коли на цю дорогу приїхало таксі з журналістами!

Наприкінці хотілося б коротко зупинитися на єдиному «доказі», який взагалі пов’язує з цією трагедією Віталія Марківа і на основі якого він отримав 24-річний тюремний строк. Йдеться про сумнозвісну замітку в газеті Corriere della Sera італійської журналістки Іларії Морані. У цій статті Морані пише:

— Ми зв’язалися телефоном із капітаном Збройних сил, який на той час був на вежі, координуючи захист міста. (Насправді, Віталій був лише рядовим Нацгвардії і охороняв державний об’єкт — телевізійну антену).

Далі Морані подає свою інтерпретацію відповідей «капітана», не цитуючи при цьому запитань свого колеги Фаучі:

— Тут не жартують, не потрібно наближатися: це стратегічне місце для нас, — розповів військовий. — Зазвичай ми не стріляємо в напрямку міста і по цивільних, але як тільки бачимо якийсь рух, заряджаємо важку артилерію. Так і сталося з машиною двох журналістів та перекладача. Ми звідси стріляємо в радіусі півтора кілометра. Тут немає чіткого фронту, це не війна, як в Лівії. Є дії, розкидані по всьому місту, чекаємо лише наказу для фінальної атаки.

Ось ця інтерпретація журналісткою відповідей «капітана» стала єдиною та основною «підозрою» щодо Марківа. Прокуратура безапеляційно заявила, що цими словами, які опублікувала Морані, Віталій «миттєво і спонтанно визнав себе відповідальним за вбивство італійського фотографа».

Достатньо простого аналізу, щоб зрозуміти, що ця стаття є нічим іншим, як намаганням подати сенсаційний матеріал на актуальну тему, не переймаючись такими подробицями, як перевірка інформації, коректність викладу та іншими журналістськими чеснотами.

Насправді, телефонна розмова була, але полягала вона в тому, що Фаучі запитав Марківа, чи можна приїхати на Карачун, а той йому відповів — не приїжджай, бо йдуть постійні бої, і це небезпечно.

Натомість Морані намагалася зробити «новину» без новини. Так з’явився «капітан Збройних сил, який координує захист міста» замість звичайного солдата НГУ. Так солдат підрозділу, в якому не було мінометів, отримав можливість «заряджати важку артилерію». Так цей солдат на відстані майже 2 км почав розрізняти професії людей. Адже, якби Віталій бачив групу, в якій був Роккеллі, він би сказав «група з 5 осіб» або просто «група людей», а не «2 журналісти і перекладач». Цю інформацію мала, власне, Морані, оскільки знала лише про цих трьох осіб, але не знала про водія і цивільного. І вона без жодних мук сумління вклала інформацію, якою володіла, у «цитату капітана», підписуючи 24-річний вирок невинній людині.

Є й великі сумніви в тому, що Морані чула цю розмову на гучному зв’язку, як вона стверджує. Адже вони з Фаучі по-різному переповіли сам зміст розмови, день, коли вона відбулася, місце, де вона відбулася, і мову, якою вона велася. Тобто все. Тож цілком можливо, що свою «сенсацію» Морані написала на основі розповіді Фаучі про цю розмову. І ці підозри є обґрунтованими.

Ні Морані, ні Фаучі, коли фабрикували цю декларацію «капітана», не мали жодної підозри щодо можливої вини Віталія, не кажучи вже про «спонтанне зізнання», як це написала прокуратура. Свідченням тому є той факт, що у вересні 2014 року Фаучі відвідав Віталія в лікарні й попросив у нього бронежилет, який Марків йому радо подарував. Чи робив би це Фаучі, якби Марків йому б признався у ­вбивстві його колеги? Думаю, що для будь-якої нормальної людини відповідь очевидна.

У моєму житті, я не бачив більшого абсурду, ніж у павійському суді. В Італії це називалося «пошуком правди», хоч до правди не має жодного стосунку. Звичайно, попереду ще багато юридичних баталій і, сподіваюся, знайдеться один суддя з критичним мисленням, який прочитає матеріали справи і запитає, а де ж докази? А на разі, очікуючи на справедливий суд, в італійській в’язниці суворого режиму перебуває невинна і надзвичайно мужня людина, Герой російсько-української війни — Віталій Марків!

Олесь Городецький, голова Християнського товариства українців в Італії, для УП

• Зведення новин

В Україні стартували вибори президента, якого громадяни обирають на 5 років. Виборчі дільниці 25 травня працюють з 8:00 до 20:00, після цього починається підрахунок голосів.

Після 20:00 з’являться попередні дані двох екзит-полів – опитувань, які соціологи проводять на виході з виборчих дільниць.

• У селі Андріївка під Слов’янськом Донецької області загинули італійський фотожурналіст Анді Роккеллі та його перекладач Андрій Миронов.

Про це заявили представники самопроголошеної «Донецької народної республіки» на сторінці у Твіттері, повідомляє «Укрінформ». Згідно з цією інформацією, обидва вони стали жертвами мінометного обстрілу.

• Близько 2 тисяч осіб проводили мітинг проти проведення виборів президента України на площі Леніна в Донецьку, — пише «ОстроВ».

• У селищі Новойдар Луганської області точиться бій між силовиками та сепаратистами. Про це повідомляє голова Комітету виборців України Олександр Черненко у Твіттері.

«В новоайдарському районі захопили 4 дільниці. В самому Новоайдарі йде жорсткий бій між військовими та сепаратистами», — написав він.

• Петро Порошенко може перемогти у першому турі.

Згідно з результатами Національного екзитполу, Порошенко набрав 55,7% голосів.

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

ЛЕФОРТОВСЬКЕ ВІТАННЯ

[26 травня. Москва, Лефортово]

Досить довго мене катували в Криму і при цьому часто говорили з кровожерливою посмішкою: «Ти знаєш, куди ми тебе відправимо? Знаєш, куди потрапиш? У Лефортово! Тримайся, суко...» На той час я не думав, про що вони говорять, і, насправді, мені було досить байдуже, куди мене повезуть. Для людини, яка ніколи не була за ґратами, місця позбавлення волі однакові. Але дуже скоро я відчув відмінність. Мене привезли в обіцяне місце...

Природно, я бачив лише частину будівлі, а більшого оглянути не вийшло. Мій огляд цієї мальовничої території припинили, і, так би мовити, привели мене до тями важкий запотиличник і удар у спину. Потрібно було квапитись, адже конвоїри поспішали на обідню каву. Ми для них були всього лише вантажем далекобійників, товаром, котрий швидше потрібно було доставити до замовника.

На вході, природно, крім спецназу, арештантів зустрічали гігантські залізні двері, а за ними килимові доріжки і камери стеження. Усюди. Звичайно не варто забувати, що жодного кроку не залишиться непоміченим. Тотальний контроль. Ласкаво просимо до найсуворішої в’язниці «Лефортово»! Місцеві коридори ще не забули, як по них вели людей на розстріл, а стіни ще не висохли від залишеної на них крові.

Праворуч була диспетчерська, а за нею камери для побачень, які найчастіше використовувалися для зустрічей із так званими «свідками» злочинів, ким найчастіше були родичі та знайомі прокурора, і адвокатами.

Мене зачинили в одній із цих камер. Усередині був тільки столик і два стільці, намертво вкручені в бетонну підлогу. Чекати мені довелося кілька годин. Ні їжі, ні води, ні, що більш важливо, — доступу до туалету. Скажу відверто, я після тривалого перельоту чи переїзду через всю Москву, а потім багатогодинного перебування в такій камері думав тільки про одне — попісяти у сміттєвий кошик чи ні. Я прикидав усі можливі варіанти. Прохання зводити до туалету залишалися без відповіді. Я чекав кого завгодно. Аби сходити до вбиральні. Усі знали, але ігнорували. Чи це не тортури? Повернення охоронників ознаменувало початок обшуку: шмону. Але перед тим мене все ж, напівзігнувши, відвели до камери із вбиральнею.

Усе, що мені зібрали в Сімферопольському слідчому ізоляторі мої сусіди по камері, — відібрали і викинули у сміттєвий кошик, відібрали абсолютно всі речі, які були, аргументуючи лише тим, що «не положено». Це і є життєве кредо вертухаїв. Це взагалі відповідь на всі життєві питання в’язнів у тюрмі. Усі нечисленні речі було описано, складено в пакети і віднесено, як мені сказали: «На прожарювання забираємо. Напишеш заяву, повернуть». Повернути мені їх найближчим часом не виявилося можливим. Як мінімум, півтора місяця очікування перед тим, як раз на тиждень, по четвергах, почнуть щось повертати з моєї ж власності. Коротше кажучи, у той час я залишився ні з чим. Тільки те, що було на мені. Гнітюче безсилля та гнітюча несправедливість. Ні на що не можна вплинути. Шмон закінчено. Далі за програмою — лазня, куди мене і повели довгими та звивистими коридорами. Вибору — митися чи ні — у мене не було. Хочеш чи не хочеш, а в Лефортово є тільки одне правило: «зобов’язаний». Тому що «так положено».

Ну що ж, я роздягнувся і пішов митися. Чому б і ні, адже востаннє я мився з пляшок над унітазом іще в Сімферопольському слідчому ізоляторі. Душова кабіна площею десять квадратних метрів складалася з двох лійок-«сосків», із яких текла або холодна вода, або окріп. Часу на це неземне задоволення — усього п’ятнадцять хвилин. Раз на тиждень. В інший час я, можливо, і зрадів би можливості таких хвилин, але в ті хвилини мені було зовсім не до того.

Повернувшись із лазні до своєї триметрової комірчини-переодягалки, я виявив, що всі мої речі вкрали, вилучили або забрали. Не знаю, як це назвати. Забрали навіть труси, а натомість поклали комплект справжнісінької тюремної роби, як із кінофільмів. Більшої за мене на кілька розмірів. Шитої-перешитої. На додаток поклали поношену заштопану майку і такі ж труси, чешки та кирзові чоботи. Ніякого змінного одягу, саме це убозтво. Я просив поміняти, але відповідь, як ви вже знаєте, стандартна: «Не положено». У результаті все-таки одягли мене в цю тюремну робу з великими дірками між ніг і під пахвами. Немов спеціально зробленими. У цій робі я мусив принизливо ходити протягом місяця-двох. Перев’язував вузлами її спереду, щоб не спадала, і повільно крокував, аби не дати можливості охоронникам бачити ті дірки та білизну під ними. Але все одно це занадто велике лахміття постійно викликало в мене відчуття сорому.

Піднялися з лазні по сходах, а там металеві двері. Охоронник висунув голову в щілину дверей і закричав: «Перший пройде?» — а звідкись відгук: «Перший пішов!» І мені наказано було йти. Я зайшов до правого крила К-подібної в’язниці, на чотири поверхи вгору можна було бачити поздовжні поверхи та ґрати. Практично відразу мене завели до камери на першому поверсі. Власне, ось він, мій дім на найближчі півтора року.

«Лефортово». Ізолятор, застелений килимами. Обитель тиші, напхана камерами спостереження і пристроями прослуховування. Уздовж коридорів передбачено тайники, або бло­кери, куди в разі надзвичайної ситуації охоронники могли ви­кинути ключ, який звідти вже неможливо дістати. У слідчому ізоляторі «Лефортово» перебуває близько двохсот ідентичних, одна в одну, камер. У кожній передбачено тримання не більше ніж двоє осіб.

Перші десять днів мені судилося провести в карантинному відділенні. Тобто в одиночці, у дивовижній бетонній коробці. Традиція, створена скоріше для психологічної ломки новоприбулих. Щоб вони помучилися, перебуваючи в невідомості, роздумуючи над тим, що їм доведеться пережити далі. Здавалося б, далі нікуди, у мене вже забрали все, що можна було. Але ні. Росія  — монстр, який ніяк не нажереться.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

27 травня 2014 року. Україна. Новому президенту дістанеться багато старих проблем

Іноді уяву обганяє життя, іноді життя обганяє уяву, але, хай там як, результат для України виявився позитивним — вибори Президента України відбулись і, схоже, пройшли в один тур. Нині деякі політологи кажуть, що Петро Порошенко скористався новою особливою технологією, сенс якої зводився до одного: треба обрати президента в одному турі, інакше в України взагалі не буде Президента. Тепер можна називати це і технологією, але після того, як Юлія Тимошенко визнала перемогу Петра Порошенка і заявила, що вона готова допомагати йому в будівництві нової України, побоювання багатьох виборців стосовно того, що «газова принцеса» створюватиме багато проблем «шоколадному королю», не виправдались. Якщо в щирість Юлії Тимошенко далеко не всі можуть повірити, то принаймні в чесність Центральної виборчої комісії мусять повірити майже всі. І незалежно від повідомлень різних агентств новин Україна вже має легітимного президента, його ім’я — Петро Порошенко. Дивно, але, схоже, Росія вже знала про його перемогу ще до голосування. І російський міністр закордонних справ Сергій Лавров іще до оголошення результатів виборів заявив, що Порошенко для Росії є «рукопожатным» і що Путін готовий із ним зустрітися тет-а-тет. Треба сказати, що після цієї заяви мені якось стало неспокійно за людину, за яку я проголосував.

• Геннадій Афанасьєв «Піднятися після падіння»

[28 травня. Москва, Лефортово]

ОСОБЛИВОСТІ ТЮРМИ НОМЕР ОДИН

Мені «пощастило» потрапити в найкращий, на думку слідчих органів, ізолятор в усій Російській Федерації. Він гордо іменувався «СІЗО № 2». Другий. Після легендарної Луб’янки. Про Лефортово є багато різних історій, що зберігають і розстріли, і зґвалтування, й інші мерзоти. Дещо відтоді, звичайно, змінилось, але суть залишилася колишньою. В’язниця для перших злочинців країни була витонченим методом вимагань, катувань і усунення невгодних. Російські засоби масової інформації у своїх головних новинах регулярно згадують про те, як якогось великого чиновника відправили під вартою до цієї прекрасної обителі. Лише під час мого відбування в цьому ізоляторі я чув про кілька смертей, що сталися в катівнях, а також безпосередньо бачив людей, вельми заможних, у яких ФСБ вимагала великі гроші в обмін на свободу. Про цю в’язницю ходять легенди серед арештантів. Хто не був тут — той не зрозуміє.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

ПЕРШИЙ ГЕНЕРАЛ.

Загибель Сергія Кульчицького та диво порятунку штурмана Макеєнка

Двадцять дев’ятого травня 2014 року сили АТО зазнали в повітрі найбільші втрати від ворожого вогню із землі. Було збито гелікоптер Мі-8 бортовий номер 16, унаслідок чого загинули 12 міліціонерів і гвардійців, зокрема й генерал-майор Сергій Кульчицький. Він став, по суті, хресним батьком добровольчого руху в Національній гвардії України.

Двадцять дев’ятого травня 2014 року гелікоптер Мі-8 із бортовим номером 16 вилетів із базового табору «Луна» під Ізюмом у свій останній політ — провести ротацію особового складу й доправити воду, їжу та боєприпаси оточеним гарнізонам блокпостів № 6 на горі Карачун і № 5 на трасі Слов’янськ — Краматорськ. Однак на війні бувають і дива. Саме таким дивом можна вважати щасливий порятунок штурмана Олександра Макеєнка. Він єдиний вижив у тому останньому польоті.

Степан Полторак, позивний «Тимофійович», генерал армії, командувач Нацгвардії України (квітень-жовтень, 2014 року), міністр оборони України (жовтень, 2014 — серпень, 2019):

— Генерал-майор Сергій Кульчицький служив ще у Внутрішніх військах начальником управління бойової та спеціальної підготовки. Відповідно, залишився на цій посаді в Національній гвардії України тоді, коли було ухвалено рішення, що перші добровольчі батальйони в ній формуватимуться з тих хлопців, які були на Майдані. Це були абсолютно вмотивовані, патріотичні люди. І знаючи про проблеми, які були між внутрішніми військами й хлопцями, що стояли на Майдані, та щоб організувати цей батальйон і забезпечити їх нормальним процесом підготовки, сформувати колектив, і головне, щоб вони комусь повірили, — треба було відібрати найкращого з кращих. Треба було відібрати бойового генерала, якого б ці люди сприймали. До речі, я дуже довго вагався, кого ж призначити? Було кілька кандидатур. І під час розмови з генералом Кульчицьким я остаточно вирішив. Тому що, ви розумієте, він — начальник управління бойової підготовки всієї НГУ, а йому треба було опікуватися підготовкою тільки цього батальйону. Я б не сказав, що це принижувало його статус, просто в нього багато роботи було в масштабах усього військового формування, а він мав практично все залишити й опікуватися суто ними. Бо він практично для них став як командир батальйону. Він із ними працював з ранку до ночі, але це було дуже важливо зробити, тому що на першому етапі були сутички між офіцерами й солдатами, які служили в НГУ ще за часів Внутрішніх військ і щойно набраними добровольцями-майданівцями першого резервного батальйону. Враховуючи, що він був дуже добре підготовлений професійно і як генерал, і як офіцер, добре вмотивований, мав дуже високі людські якості, я був переконаний, що він знайде спільну мову з тими хлопцями. Вони теж були непростими — рвалися в бій, прагнули працювати вдень і вночі, тобто з ними треба було дуже довго й ретельно працювати. І він знайшов ту спільну мову. Він не ховався ніколи, разом із ними навчався, разом із ними поїхав під Слов’янськ, і, на жаль, із деякими з них загинув.

Генерал Кульчицький відіграв дуже серйозну роль у створенні першого батальйону, і хлопці тому, напевно, і вийшли з такою пропозицією, щоб цей батальйон мав назву імені генерала Кульчицького.

Сергій Кульчицький посмертно був нагороджений найвищою державною нагородою — «Золотою Зіркою» Героя України. На його честь перший резервний батальйон Нац­гвардії отримав ім’я Генерала Кульчицького. Добровольці, яких він згуртував, прагнули помсти ворогу за свого командира. Бої за Слов’янськ розгорілися з новою силою.

В кінці травня 2014 року Україна обрала Президента — Верховним Головнокомандувачем став Петро Порошенко.

• Зведення новин

Терористи продовжують обстріл житлових кварталів і позицій українських військових у Слов’янську Донецької області. Для обстрілу вони використовують міномети й самохідну артилерійську установку «Нона».

• Бойовики штурмують прикордонний відділ прикордонзагону «Д’якове» в Луганській області. Про це повідомив керівник прес-служби прикордонного відомства Олег Слободян, передає «Інтерфакс-Україна». «Близько 30 хвилин тому почався штурм терористами в складі близько 80 осіб відділу прикордонної служби «Д’якове», — сказав він.

• Зведення новин

У Сімферополі зник ще один кримський активіст — 33-річний Сейран Зинедінов. Раніше в Криму протягом тижня зникли двоє активістів громадської організації «Український дім» — сімферопольці Тимур Шаймарданов та Леонід Корж. Обидва пішли з дому та не повернулися, зв’язок з ними відсутній.

• У Донецьку триває «народне розграбування» гіпермаркету «Метро», який потрапив у зону бойових дій біля аеропорту. Про це повідомляє сайт 62.ua.

• Зведення новин

З 1 червня Крим переходить на рублі: у магазинах зникнуть подвійні цінники, всі готівкові і безготівкові розрахунки будуть проводитися в рублях, а українська гривня отримує статус іноземної валюти.

• 1 червня у Торезі Донецької області було підірвано місцеве відділення Служби безпеки. Про це повідомляють «Новости Донбасса».

По будівлі СБУ був зроблений постріл, імовірно, з ручного гранатомету РПГ «Муха». Жертв і постраждалих немає.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

[2 червня. Луганськ] ШТУРМ НА МИРНОМУ

У ніч на 2 червня 2014 року відбулася одна з найдраматичніших подій початку війни — штурм Луганського прикордонного загону, який здійснювало близько 500 бойовиків «ЛНР». Загін розташовувався посеред спального району на кварталі Мирний, чим терористи і скористалися. Близько третьої години ночі до прикордонників прибуло близько сотні озброєних людей. Бойовики одразу розосередилися по периметру території загону. Відбулися короткі перемовини, але прикордонники відмовилися складати зброю та переходити на сторону самопроголошеної «Луганської Народної Республіки», тому близько четвертої години ранку терористи розпочали штурм.

Першу атаку, яка тривала близько сорока хвилин, прикордонникам удалося відбити. Після передислокації бойовики поновили наступ. Крім того, по прикордонниках вели вогонь снайпери. Другу та третю атаку також було відбито. Серед українських бійців на той час уже було декілька поранених, а на території загону зайнялася пожежа.

О сьомій годині ранку кількість терористів збільшилася до 400 осіб. Положення ускладнювалося тим, що бойовики обстрілювали територію загону безпосередньо з багатоповерхівок кварталу Мирний, де перебувало цивільне населення, через що луганські прикордонники не могли давати адекватну відсіч. З тієї ж причини не допоміг і винищувач, який сили АТО скерували на допомогу. Під гімн України, що лунав із гучномовців, прикордонники продовжували героїчно тримати оборону. Чергову атаку було відбито.

За штурмом чи не в прямому ефірі спостерігала вся Україна — соцмережі рясніли повідомленнями і відео, оскільки усе це відбувалося просто під вікнами у місцевих мешканців. Тоді ж з’явилися повідомлення, що з будівлі Луганського прикордонного загону лунає гімн України. Про це вже знали і військові на території аеропорту.

Удень завдяки перемовинам за участі політиків та громадських діячів вогонь було припинено з метою вивезення загиблих та поранених з обох сторін (було поранено восьмеро прикордонників, а зі сторони нападників було п’ятеро вбитих та восьмеро поранених).

Увечері, після сьомої, знову почалася стрілянина — бойовики перегрупувалися і продовжили штурм загону. Ближче до ночі відбувалися поодинокі снайперські постріли, терористи поступово покидали територію. Під час затишшя прикордонники укріпили свої вогневі позиції та територію загону.

Наступного дня озброєні бойовики ще раз намагалися штурмувати прикордонний загін. Після того, як атаку було відбито, 4 червня прикордонники змушені були передислокуватися.

Терористи з ночі штурмують управління Луганського прикордонного загону, вогонь ведуть і з житлових будинків, заблокувавши їхніх мешканців.

Керівник медіавідділу АТО Владислав Селезньов повідомив, що близько 10 прикордонників Луганського прикордонзагону, за попередніми даними, отримали поранення, у тому числі четверо — важкі. Ніч у Луганську прикордонники провели в очікуванні нападу, проте без стрільби.

У ніч на 3 червня група учасників антитерористичної операції потрапила в засідку дорогою з Ізюму до Слов’янська.

Про це повідомляє журналіст Анастасія Береза у своєму Фейсбук.

«Уночі група наших військових потрапила в засідку по дорозі з Ізюму в Слов’янськ. За попередньою (наголошую) інформацією, близько 13 людей поранені, серед них військовий оператор, один убитий», — пише вона.

• Силами АТО за останню добу вдалось відбити атаку на гарнізон прикордонників під Луганськом, знищено табір бойовиків під Сіверодонецьком та проводиться звільнення Донецька.

Про це на засіданні парламенту розповів спікер Олександр Турчинов.

Зараз відбувається комплекс активних дій підрозділів АТО зі звільнення північного Донецька. Дії антитерористичних сил достатньо успішні», — повідомив Турчинов.

• Жертвами бойовиків на сході України стала 181 людина, зокрема 59 військовослужбовців. Про це у вівторок під час прес-конференції повідомив в.о. генерального прокурора України Олег Махніцький, передає «Інтерфакс-Україна».

«Загалом у Донецькій і Луганській областях через терористичну діяльність загинула 181 і поранено 293 осіб, зокрема загинули 59 військовослужбовців», — сказав Махніцький.

• З Донецька були змушені виїхати 15 тисяч чоловік.

Про це з посиланням на міського голову Донецька повідомляє обласна державна адміністрація.

«За даними міського голови, з Донецька виїхало близько 15 тис. громадян. Евакуювати мільйон жителів практично неможливо»,  — йдеться в повідомленні.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

4 червня 2014 року. Нові Петрівці

Лісова дорога простягається повз тисячі дерев, які списами ростуть із землі. У повітрі витає приємний аромат авантюри.

Зі мною йде Тарас. Ми познайомились на Майдані. Жили в одному наметі, а зараз разом чимчикуємо до воріт, які вже не так далеко.

— Ще не пізно. Можемо ще повернутись... Подумай добре, бо лиш зайдемо за ці ворота, то назад шляху не буде.

— Ні! Вже пізно! Ми ж не прийшли сюди, щоб повертатись?

— Ну, дивись... собі. Я вже служив і знаю, що таке армія. А ти там не був. Тому й перепитую.

Так, я не служив. Це для мене нове. Тим паче, що йду не на службу, а на війну. Без цієї умови я ніколи б не пішов добровольцем.

— Хлопці, ви куди?

— У батальйон «Донбас». Нам сказали, що до нього тут набирають.

— А-а-а! Ну, так-так. Усе правильно. Он бачте, там вже стоять люди, вам туди.

За воротами стоїть дюжина добровольців. Хто в цивільному, хто — у формі. Молоді і не дуже. Калібр різнобійний.

Мовчки приєднуємось до натовпу.

— Ви в «Донбас»?

— Так.

— Почекайте ще трохи, щоб набралася потрібна кількість, і підемо.

Знаючи комунікативність Тараса, мені аж дивно. У нього що — зашитий рот? Навіть нічого не запитує в оточення. Та й інші не виказують нетерплячки, стоять серйозні та мало говорять.

Переводжу погляд на дорогу, якою прийшли сюди. І що я бачу?! Вона вся заповнена такими, як ми. Щохвилини там з’являються декілька добровольців. По двоє, по четверо, по п’ятеро. Із сумками і без. Хтось іде впевнено, а хтось — вагається. Тим не менше — ідуть, бо зробили свій вибір.

— Ну все. Тепер можемо рушати.

— Нарешті...

Асфальтована доріжка в’ється між тренувальними майданчиками. Зліва — тренувальний вертоліт для висадки і посадки десанту. За ним — полоси перешкод з ямами, шини, закопані в землю, і лабіринт металічних труб. З правого боку — спортивний майданчик.

Що ж нас тут чекає і які наслідки матиме наш вибір? Та й, узагалі, чи правильно це все? Відповіді на ці питання я не знаю. І не хочу знати. Та й навіщо? Невідомість робить нас сильнішими! Готує до будь-якого сценарію. Якщо ж виявимось не готовими, то не біда — підготуємось. Головне — щоб були разом. Так. Разом. Разом усе здолаємо! На Майдані було так само. Прийшов, не знаючи, чого чекати. Але чітко знав, що потрібно діяти. Цей принцип працює всюди. Тільки декорації змінюються.

Нарешті те, за чим так довго йшли сюди, — тренувальний табір. Десятки наметів під різними прапорами: українським, грузинським, білоруським і татарським. Повстанські прапори і прапори обласних центрів. Така собі воєнізована частинка Майдану. Візуальна естетика гріє душу.

— Це новоприбулі?

— Так. Забирай їх, а я піду за новими.

— Без питань.

Ще й досі не можу прийти до тями. Це дійсно зі мною зараз відбувається? Я йду на війну?

— Добровольці! Вітаю вас у тренувальному таборі батальйону «Донбас». Тут ви будете жити, поки проходять тренування і набір у батальйон. Ходіть за мною. Пошукаємо вам намет.

Голови мовчки кивають. Ноги йдуть слідом за провідником. Як на екскурсії в музеї.

Це козацька січ двадцять першого століття. Усе просякнуте воєнним духом — про війну говорять і думають. З війною їдять, сплять і ходять у туалет. Це як особиста зброя. Тільки переформатована в думки. Збройні думки. Думки переможців. Тут завжди з ними. Де б не був. Ця атмосфера утворює особливий дух. Дух змін. Час, коли твориться історія. Я хочу все тут пізнати, з усім ознайомитись і навчитись, а головне — оволодіти!

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

НА ЗАХИСТ АЕРОПОРТУ ПРИБУВАЮТЬ САПЕРИ ТА МІНОМЕТНИКИ

5 червня до аеропорту прибуло підкріплення — сапери і мінометники з 1-ї окремої танкової бригади.

Командир підрозділу, начальник артилерії першої танкової бригади, питає: «Хто з вас мінометник?» Сім чоловік підняло руку. Він питає: «А хто з вас стріляв?» Три чоловіка підняло руку.

Оце у нас такий підрозділ був сформований. Ну, нічо. Навчились воювати. Десять днів у полях, один раз стрельнули чи двічі. Бойові стрільби були. Показали, що, як. Навчились збирати-розбирати міномети. Ви ж розумієте, в якому стані була армія на той момент. Там сам комбат по книжці міномети знав. По книжці нам розказав... ну, нічого.

В аеропорту, коли ми прилетіли, з нами прийшла важка техніка, більш серйозна. Там наші вже були. Вони так раділи автоматичному гранатомету: «От тепер ми їм покажем!» А то до цього у них була одна «стрілкотня» (стрілецька зброя. — ред.) і декілька «бех» (БМП, бойова машина піхоти. — ред.).

Разом із саперами до аеропорту доправили вантаж вибухівки — понад десять тон тротилу, яким військовослужбовці згодом заміновували підступи до аеропорту.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

ПЕРШИЙ ШТУРМ. ЗВІЛЬНЕННЯ КРАСНОГО ЛИМАНА

Олександр Турчинов, секретар РНБОУ (грудень, 2014 — травень, 2019), голова Верховної Ради України — в. о. Президента України (лютий-червень 2014 року):

— Я дав команду завдати авіаудар по терміналу Донецького аеропорту, коли його захопили російські спецпризначенців разом із чеченськими угрупованнями. Час якийсь минув — а мені не доповідають. Я запитую: «У чому проблема? Чому авіацію не підняли і не вдарили?» А мені відповідають: «А хто буде компенсувати збитки за пошкоджений аеропорт?» От уявіть тільки! Треба негайно відбивати аеропорт: якщо час втратити, потім нічого не зробиш. І там наші хлопці ще трималися у старому терміналі, а новий уже було захоплено терористами. Коли б їм тоді ми не дали підтримку, ми б просто втратили аеродром. А мені хтось із військових воєначальників каже: «Це ж новий термінал, він коштує мільйони. Нам сказали, що виставлять рахунок, ми будемо відповідати, на нас повісять ці проблеми…»

Я кажу: «Я буду за все відповідати, атакуйте!»

І тоді наші літаки та гелікоптери армійської авіації добре вдарили. Бойовики там уже на даху терміналу влаштували вогневі точки, тобто вони вже домінували в аеропорту. І тут прилетіли їм «подарунки». Тоді їх втрати були найбільші, тому що вони не очікували, що ми так точно відпрацюємо. Вони не очікували, що все ж таки буде прийнято рішення використовувати проти них авіацію, тому що вони були прикриті ПЗРК. Вони взагалі не очікували наших таких швидких дій. Тоді ми змогли їх знищити, потім наші хлопці добили тих, хто залишився.

Бойовики почали хаотично відступати. А їхні поплічники подумали, що це наступ українців, і почали стріляти по своїм. Тобто там у той час втрати у них були колосальні.

Страх був у багатьох тоді. Іноді треба було брати горлом. Доводилося навіть лякати, що, мовляв, розстріляю за невиконання наказів… але це — війна.

Олександр Турчинов, секретар РНБОУ (грудень, 2014 — травень, 2019), голова Верховної Ради України — в. о. Президента України (лютий-червень 2014 року):

— Початком звільнення Донбасу стала Краснолиманська операція, коли ми показали, що можемо це робити і до того ж, професійно працюючи, уникаючи втрат серед цивільного населення. Розумієте, які складнощі у наших військових на відміну від російсько-терористичних угруповань? Останнім однаково, вони стріляли і по Маріуполю, і по інших цивільних містах, і там не було жодних обмежень.

Ми не можемо стріляти по містах, ми не можемо проводити операції без огляду на цивільних, нам треба зберегти життя населення, яке перебуває на окупованій території. Це наше населення! Якщо навіть дехто з них, отруєні російською пропагандою, виступають проти своєї ж країни. Це складнощі…

Визволення Красного Лиману — це дуже важлива операція, тому що там було потужне угруповання, і його ліквідація повністю відкривала шлях на Слов’янськ. Я вже увійшов у військову сферу, професійно міг давати накази, це вже не було хаотично. І тоді достатньо класично була проведена операція з оточення міста з усіх боків, потім вибили їх передову групу, провели зачистку, тобто як у класичних підручниках. Фактично, взявши Красний Лиман, ми відкрили нашим військам шлях в обхід Слов’янська. Противник зрозумів, що може потрапити в оточення, й відступив.

Лиман треба було брати, тому що це був один з основних пунктів на шляху постачання з Луганщини зброї, боєприпасів та живої сили загону Гіркіна. Під контроль бойовиків він потрапив одразу після Слов’янська, але його бандитський гарнізон був набагато менш потужним. Ситуацію ускладнювало густе заліснення території на основному шляху висування до міста від блокпоста № 3а.

Віктор Муженко, позивний «Грім», генерал армії, начальник Генштабу — Головнокомандувач ЗСУ (липень, 2014 — травень, 2019):

— Красний Лиман був першим кроком проведення операції з повного блокування і перерізання шляхів сполучення, шляхів підвезення матеріальних засобів до терористичного угруповання, яке перебувало в Слов’янську. Це був перший успіх наступального проведення операції. Донецький аеропорт — це такий осередковий успіх, об’єктовий, тобто успіх на стратегічному об’єкті. А от Красний Лиман — це перший досить великий населений пункт, перше місто, яке було звільнене. Це теж надавало впевненості у своїх діях, розуміння того, що у нас є і певні можливості для того, щоб успішно виконувати завдання, які перед нами стояли. До речі, у боях за Красний Лиман і за Семенівку 1‒3 червня у нас було лише двоє загиблих. Один із них — командир 1-го батальйону 95-ї бригади десантник Тарас Сенюк, Герой України. А другий — це військовослужбовець 79-ї аеромобільної бригади, так само десантник, Юрій Власенко, який загинув під час обстрілу із засідки, коли колони висувалися у відповідні райони, вихідні для наступу. Саме місто Красний Лиман було взято практично без бою. Там був лише невеликий осередок опору в районі лікарні. Водночас зі штурмом Лиману проводилась відволікаюча атака на Семенівку. Саме там противник зосередив усі свої сили та засоби на утримання цього важливого населеного пункту як основного для підходу і можливого нашого заходу до Слов’янська.

Нині начальник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України Євген Жуков тоді служив на посаді заступника командира розвідроти 79-ї Миколаївської десантної бригади. Для нього це була перша бойова операція у житті.

Євген Жуков, начальник Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, у червні 2014 року — заступник командира роти 79-ї оамбр ВДВ ЗСУ:

— На той момент, коли почалися бойові дії, у нас перша засада була в посадках. Ще не доїжджаючи до блокпоста, вилетів бус, вистрибнули дядьки, почали з РПГ, гранатомета, автоматичної зброї стріляти по першій машині колони. І все бійці одразу почали на всі боки стріляти. Такий був шквал вогню! Потім я по радіостанції почув — я в другій колоні йшов — що є втрати у нас. Один 200-й (вбитий), кілька 300-х (поранених). Мені все було цікаво. Навіть вид убитого і поранених. Як надати першу медичну допомогу. Мені здавалося, що це казка якась, сон, може бути. Нічого собі — така «двіжуха»! А потім минуло хвилин тридцять, і всі почали розуміти, що серйозний «заміс» намічається. Наша піхота висадилася з машин і йшла з боків і ззаду БТРів під їх вихлопними трубами. Три години йдеш, а на наступний день голова у тебе просто розривається через те, що дихав цим газом.

Коли вже почали бойовики валити жорстко з гранатометів РПГ і СПГ за першими нашими БТРами, то Максим Миргородський, позивний «Майк», нинішній командир 95-ї бригади, дав команду спустити танки з тягачів. Пустили два танка і йшли вже так: два БТРа — танк — два БТРа — танк. Виходить, тоді вже танки повністю в нашому підпорядкуванні були, і ми давали їм команди. У противника там блокпости стояли, бетонні брили, окопи. БТРи просто роз’їжджалися в сторони, і танк тупо валив: мета така-то, орієнтир такий-то. «Мишка-1. Вогонь! » «Прийняв». Ба-бах — і все!

Нищівний вогонь танків 17-ї Окремої Криворізької танкової бригади суттєво допоміг десантникам знести бетонні укріплення бойовиків у напрямку головного удару. Лиман штурмували з трьох боків армійці-десантники ВДВ батальйонно-тактичними групами, сформованими зі складу двох бригад: 79-ї Миколаївської та 25-ї Дніпропетровської.

Дев’яносто п’ята Житомирська водночас проводила відволікальний удар на Семенівку по трасі як на основний укріплений район висадкою десанту спецпризначенців у ворожому тилу. Вогневу підтримку забезпечували артилерійські батареї 55-ї Запорізької окремої артилерійської бригади та авіація. Бойові порядки передових штурмових груп 79-ї та 95-ї оаембр заходили в місто основною дорогою від трас М-03 через зону густого заліснення з обох боків дороги. Кожен із бійців тримав під прицілом свій визначений сектор у «зеленці».

^{Звільнення силами АТО Красного Лимана (02.06.2014–04.06.2014)}

До певного часу ми вели бойові дії, після чого зупинились для відпочинку в «зеленці». Рано-вранці знову вишикувались у бойовий порядок і пішли далі.

І тепер пам’ятаю таку цікаву картину: двометровий снайпер зі Збройних сил України йшов біля мене і вицілював у приціл противника в лісовій смузі. І коли він водив стволом вліво-вправо, мені навіть не треба було пригинатися з моїми 1,9 метра — настільки він був високою людиною.

Узяли місто (Лиман, — авт.) надвечір 5 червня. Уздовж дороги лежали тіла людей у різних камуфляжах. Було зрозуміло, що це місцеві сепаратисти. Але що цікаво — на фоні цієї картини закохані парочки прогулювались вулицями, узявшись за ручки. Тоді я відчув, що паралельно з’єдналися дві реальності: мир і війна, життя і смерть…

Коли ми заходили на територію якогось заводу у передмісті Лимана, була інформація, що там є озброєні люди. Завдання спецпідрозділу — тонка робота: зачистка вулиць, вистежування бандформувань. Після нас уже працювала поліція по будинках і квартирах.

• Зведення новин

• Райцентр Амвросіївка на Донеччині оточили сили антитерористичної операції.

У бік Амвросіївки у Донецькій області їдуть кілька сотень бойовиків на БТРах і майже 10 «КамАЗ». Бойовики ДНР рухаються з боку Донецька, Шахтарська і Тореза.

Такожв Сніжне кілька годин тому зайшли 5 «КамАЗів» з терористами, ймовірно чеченцями.

• Луганське комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт «Луганськ» призупинив роботу через ремонтні роботи на злітній смузі до 10 червня.

• У Торезі Донецької області з інституту Харківського інституту ринкової економіки і менеджменту невідомі люди в масках викрали викладача філософії Олега Галазюка. У грудні під час подій Євромайдану на Галазюка було складено адмінпротокол за написи, зроблені на будівлях і зупинках міста Тореза: «Банду геть! Зека в дупу!».

• На Донеччині терористи напали на пункт пропуску, одна з автівок вторглася з російського боку. В результаті спланованих бойових дій Державної прикордонної служби та ЗС України в ході бою у пункті пропуску «Маринівка» знищено 1 автомобіль «Урал», 2 автомобілі «Камаз» та 1 БТР терористів. Є інформація про втрати з числа нападників. З боку прикордонників 5 осіб отримали поранення.

• Кабінет міністрів ухвалив рішення щодо припинення руху через деякі пункти пропуску на кордоні з Російською Федерацією.

Про це повідомила в четвер ввечері прес-служба уряду.

Таким чином припинений рух через пункти пропуску:

Луганська область – Должанський, Червонопартизанськ, Червона Могила, Новоборовці, Краснодарський (пункт пропуску на суміжній території – Донецьк), Краснодарський (пункт пропуску на суміжній території – Нижній Швирьов), Сєвєрний; Донецька область – Маринівка.

• Над міським управлінням внутрішніх справ, міськрадою в місті Красний Лиман Донецької області знову піднятий прапор України.

Про це повідомив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков на своїй Фейсбук-сторінці.

• Зведення новин

У Слов’янську Донецької області знову відбуваються вибухи.

Бойовики «ДНР» захопили Обласний лікувально-оздоровчий центр лікарні імені Калініна в Донецьку.

Про це повідомляють «Новости Донбасса» з посиланням на свої джерела.

Співробітникам лікувальної установи сказали, що там буде діяти «шпиталь ДНР».

• В районі Слов’янська терористи відкрили мінометний вогонь з території однієї з місцевих церков. Об’єктом обстрілу стали блокпости підрозділів МВС, які входять до складу сил Антитерористичного центру.

Під час обстрілу загинув працівник Івано-Франківського спеціального підрозділу міліції, ще два працівники отримали важкі поранення.

• Під Слов’янськом терористами збитий літак.

Керівник групи інформування про антитерористичну операцію Владислав Селезньов повідомив, що підбитий літак був не розвідувальний Ан-30, а транспортний Ан-26. За його словами, Ан-26 виконував завдання з перевезення гуманітарного вантажу, який зібрали волонтери. Літак був збитий терористами в результаті двох пусків ПЗРК і падав на житлові квартали Слов’янська.

Селезньов зазначив, що льотчики намагалися відвести літак від населених пунктів, на місці його ймовірного падіння проводяться роботи, борт покинули 3 члени екіпажу, 1 із них загинув».

Літак Ан-26, збитий у п’ятницю над Слов’янськом терористами, був вражений з новітнього російського переносного зенітного ракетного комплексу 9К333 «Верба».

Про це написав на своїй сторінці у Фейсбук керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

«КОШМАРИТИ», А НЕ ШТУРМУВАТИ: ТАКТИКА БОЙОВИКІВ

Із заходом до аеропорту мінометної батареї з 1 ОТБр бійці отримали можливість відповідати на дошкульні мінометні обстріли супротивника. Тим не менше, вони не зупинялися.

З мінометів нас уже накривали. І вже після 7 червня ми почали працювати. Обрисували деякі цілі з хлопцями, які вже були на постах спостереження. Вони нам обмалювали де, що і звідки стріляє. Це був перший раз, коли ми почали працювати. Спочатку всім, хто там був рядом з нами, було тривожно. Потім уже в ефірі передавали: «Працює свій міномет» — то ми починали працювати. Постріли були досить потужні — не танк, але... До того часу такої зброї, як танки, в аеропорту ще не було. Я вважаю, що тоді ще не було російських військових, тоді були бандформування незаконні, незрозумілі. Зранку вони йдуть працювати, а ввечері беруть зброю. Це були непрофесійні військові. Бувало, що інколи нас обстрілювали зранку, інколи вдень,частіше  — вночі. Іноді вони намагались якось потрапити на територію і штурмувати. Мій підрозділ ми поділили на два взводи. Один прикривав північну сторону аеропорту, в сторону Луганська, а другий — південну.

• Зведення новин

В Артемівську (Донецька область), де напередодні обстріляли машину з командиром військової частини, в ніч на 8 червня обстріляли танкову базу. Про це повідомляє місцеве видання 06274.com.ua.

«Від трьох потужних вибухів прокинулися мешканці прилеглих до військової частини районів у 3:10 ранку. У сусідніх будинках і магазинах вилетіли стекла. Обставини події поки офіційно не коментують», — зазначає видання.

• У Слов’янську завдано удару по будівлям СБУ, міліції та виконкому.Також були знищені 2 АЗС. Про це повідомляють «Новости Донбасса» з посиланням на місцевих жителів.

Разом з тим в ефірі 5 каналу з посиланням на військових повідомили, що «це стріляють терористи».

За даними ЗМІ, бойовики в Слов’янську, Краматорську та Донецьку другий день поспіль стріляють один в одного, ділять владу.

• У Луганську терористи знеструмили аеропорт. Про це йдеться в повідомленні спільноти Евромайдан SOS в Фейсбук. Згідно з повідомленням, зараз аеропорт контролюється українською стороною. Разом з тим активісти збирають кошти на генератор, який можуть туди передати.

У соцмережах повідомлялося, що вранці Луганськ був атакований бойовиками в аеропорту, після чого «наймані терористи кавказької зовнішності мінують дорогу до аеропорту».

• У Підмосков’ї без громадського розголосу пройшли похорони росіян, загиблих у Донецьку.

Про це повідомляє «Эхо Москвы».

• У Сніжному люди, що назвалися представниками ДНР, захопили приміщення міського управління Пенсійного фонду.

Про це повідомляє «ОстроВ» з посиланням на джерело в правоохоронних органах.

Приміщення захопили близько 13:00 7 червня. З того часу у приміщенні Пенсійного фонду перебувають озброєні люди.

У Торезі група невідомих влаштувала стрілянину на території воєнізованого гірничо-рятувального загону.

Внаслідок перестрілки двоє людей отримали поранення, їх госпіталізовано.

• Зведення новин

Минулої ночі група терористів зробила спробу штурму військової частини в Артемівську.

Про це повідомляє керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Фейсбуці.

Він розповів, що до частини бойовики під’їхали на двох легкових автомобілях і «КамАЗі». Вони відкрили вогонь з автоматичної зброї і гранатометов у бік військової частини. «Українські військовослужбовці відкрили у відповідь вогонь, після чого терористи розбіглися», — пише Тимчук. «На захопленій вантажівці був виявлений автоматичний гранатомет АГС-17 «Полум’я»і снайперська гвинтівка СВД», — зазначив він.

• У Донецьку бойовики самопроголошеної Донецької народної республіки, яка визнана терористичною організацією, захопили центр сучасного мистецтва «Ізоляція». Про це повідомив журналіст Олексій Мацука.

Пізніше засновник «Ізоляції» Любов Михайлова розповіла подробиці нападу на приміщення фонду. «9 червня вранці в Донецьку була захоплена відома культурна інституція «Ізоляція»... Незадовго до вторгнення фондом була припинена його творча діяльність. Таким чином, на момент захоплення ніяких масових заходів та виставкових проектів не проводилося. За словами представника ДНР Романа Лягіна, існуючі приміщення заводу ізоляційних матеріалів будуть використовуватися для зберігання і сортування гуманітарної допомоги, а також здійснення адміністративних робіт ДНР. Крім того, даний представник висловив зацікавленість у використанні існуючого бомбосховища, розташованого на території заводу. Загарбники пообіцяли не завдавати шкоди творам мистецтва та майну фонда», — повідомила Михайлова.

• Терористи показали 6 полонених українців, яких «допитують» російські ЗМІ.

У полоні терористів на Донбасі перебувають шість українських військовослужбовців. Про це повідомив речник АТО Владислав Селезньов. На відео, яке він розмістив на своїй сторінці у Фейсбук, журналісти російських телеканалів проводять допит солдатів і при цьому ставлять їм провокаційні запитання.

«Під час конференції можна судити, що за камерою, в глибині залу, сидять озброєні люди. На відео не видно, хто задає питання і що за люди знаходяться в конференц-залі ...куди направлено зброю «слухачів» прес-конференції. Та й самі питання більше схожі на допит, ніж на прес конференцію», — зазначив Селезньов.

• Лідер самопроголошеної «Луганської народної республіки» («ЛНР») Валерій Болотов доручив директору міжнародного аеропорту «Луганськ» призупинити прийом і відправлення рейсів з 9 червня. Відповідний наказ від 9 червня 2014 оприлюднено на сайті «ЛНР». Міжнародний аеропорт «Луганськ» знаходиться під повним контролем українських силовиків, за останні три години терористи тричі обстріляли його територію з міномета. Про це повідомив координатор групи «Інформаційне опір» Дмитро Тимчук.

За його даними. жертв в результаті обстрілу немає.

• Восьмирічна дитина загинула в зоні антитерористичної операції в Слов’янську в неділю.

Цю інформацію «ОстроВу» підтвердили у Донецькій обласній державній адміністрації.

Згідно з повідомленням, дитина загинула через осколкове поранення. Як уточнили у Донецькій облдержадміністрації  — це перша смерть неповнолітнього з початку бойових дій в Слов’янську.

Пізніше стало відомо, що у Слов’янську Донецької області внаслідок вибуху загинули двоє дітей. За попередніми даними, смерть дітей настала через осколкові поранення, повідомила ТСН заступник губернатора Донецької обласної держадміністрації у медичних питаннях Олена Петряєва. «Так, діти загинули. Не одна дитина. Те, що пройшло через відділення судово-медичної експертизи — двоє дітей, дошкільного та шкільного віку. Усе це вибухова травма. Обставин ми не знаємо»,  — сказала вона.

• Росія різко підвищила ціни на поромну переправу в окупований Крим: водії обурені.

Єдина транспортна дирекція встановила базову вартість для перевезення вантажного транспорту поромами з порту Новоросійськ в окуповані Росією Феодосію і Керч в розмірі 20,65 тис рублів плюс 500 рублів за кожного супроводжуючого проти тарифу в 11,47 тис рублів за вантажівку, яка діяла в травні.

• Зведення новин

Терористи вночі обстріляли з мінометів аеродром у Краматорську, силовики відкрили вогонь у відповідь, знищивши, за попередніми даними, близько 40 бойовиків. Про це повідомляє Дмитро Тимчук у Фейсбук.

• У Слов’янську внаслідок обстрілу терористами позицій учасників антитерористичної операції двох військовослужбовців поранено.

Про це повідомляє речник штабу АТО Владислав Селезньов у Фейсбук.

«Поблизу міста Слов’янськ бойовики не припиняють спроб вирватись з кільця оточення», — зазначив він.

«Так внаслідок чергового обстрілу позицій учасників АТО зі стрілецької зброї та гранатометів, 2 українських військовослужбовців поранено», — повідомив Селезньов.

• Батальйон територіальної оборони Києва відправиться в зону проведення антитерористичної операції у вівторок.

Про це на прес-конференції повідомив голова Київської міської державної адміністрації Володимир Бондаренко, передають «Українські Новини».

«Сьогодні наш батальйон відбуває на схід. Там йде ротація і хлопці, які пройшли підготовку в «Десні», сьогодні виїжджають на війну», — сказав він.

• В Артемівську представники терористичної організації «ДНР» спробували провести переговори з командиром танкової частини.

Як повідомляє прес-служба Донецької облдержадміністрації, під час «бесіди почалася стрілянина, в результаті якої є вбиті і поранені». З якого боку жертви, не уточнюється.

• Зведення новин

• Сили АТО вночі відбили дві атаки терористів на два блокпости.

• У Слов’янську терористів ховають посеред вулиці. Тіла бойовиків скидають в солоне озеро.

У мережі з’явилося відео, на якому знята частина похоронної процесії в Слов’янську.

Убитих терористів закопують прямо при дорозі біля паркану в одну суцільну могилу, більше схожу на окоп або канаву. Терористів відспівує священик, також поруч знаходяться декілька бойовиків, передає Цензор.НЕТ з посиланням на Newsru.ua. Примітно, що прямо через дорогу від того місця, де вириті могили для терористів, знаходиться цвинтар.

За оперативною інформацією спікера АТО Владислава Селезньова, в межах Слов’янська в солоне озеро терористи скидають тіла своїх загиблих бойовиків.

• Увечері у Слов’янську відновилася перестрілка між українськими військовими та сепаратистами, які підготували вогневі позиції у місті та на його околицях.

• Зведення новин

• На Донеччині терористи атакували українських військових на броньованому КАМАЗі, які не виробляються в Україні і стоять на оснащенні російської армії. Про це повідомляється на офіційній сторінці Фейсбук Міноборони.

Як повідомлялося, опівночі з 8 на 9 червня 2014 року одну з військових частин в Артемівську атакували терористи на вантажному та двох легкових автомобілях. Під час нападу вони використовували автоматичну зброю, ручні та підствольні гранатомети.

Українські військові відбили напад та захопили вантажний автомобіль КАМАЗ, який належав терористам і яких в Україні не виробляють.

• У Торезі в районі міської греблі почалася стрілянина.

Через центр Макіївки, можливо, в бік Донецька рухається колона танків із зброєю та російським прапором, повідомили «ОстроВу» очевидці. Ще один очевидець каже, що в колоні є і зенитка, й інша техніка. За його словами, колона рухається в напрямку Донецька.

• У центрі Донецька ввечері стався потужний вибух. Він стався біля будівлі Донецької обласної державної адміністрації, яку захопили бойовики. Згідно з повідомленням, з будівлі валить білий густий дим, чути автоматні черги.

У свою чергу «Новости Донбасса» повідомляють, що біля будівлі ОДА вибухнуло авто самопроголошеного «міністра» терористичної організації «ДНР».

• У мережі Твіттер з’явилася сторінка, на якій прихильникам терористичної організації «ДНР» пропонують взяти в оренду або придбати квартири, які покинули їх власники.

Про це повідомляє Цензор.НЕТ з посиланням на Еспресо.tv.

Зокрема пропонуються квартири в Слов’янську, Луганську, Краматорську та інших містах.

• Зведення новин

• Військовослужбовці 79-ї окремої аеромобільної бригади, задіяні в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, мають втрати внаслідок боїв з бойовиками на кордоні з Росією.

Журналіст Юрій Бутусов розповів подробиці бою, в якому загинули військові з 79 окремої АЕМБР. За його словами, українські війська отримали сильні втрати під час прориву укріпленого району російських найманців. Підрозділи 79-ї аеромобільної бригади з Миколаєва потрапили в засідку.

Також запеклий бій довелося витримати розвідгрупі 3-го полку спецназу з Кіровограда.

Є серйозні побоювання, що у терористів на Сході України є свої джерела в штабі АТО. Про це заявив координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук.

«Є серйозні підстави вважати, що засідка, в яку потрапив підрозділ 79-ї окремої високомобільної десантної бригади, була організована на основі інформації, отриманої терористами з джерел у середовищі українських силовиків», — заявив Тимчук.

• У Маріуполі сили антитерористичної операції повністю знищили центр дислокації терористів у ПТУ, банк «Грецький» також звільнили від терористів. Про це повідомляє депутат Олег Ляшко у себе в Фейсбук. За його даними, четверо силовиків поранені, а серед терористів — 5 убитих і кілька поранених.

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков підтвердив, що в Маріуполі проходить «активна фаза АТО»

• Чотири бійці поранені у Маріуполі під час активної фази антитерористичної операції, один із них у важкому стані.

Про це повідомляє прес-служба Національної гвардії.

У операції, яка триває з 4:50 ранку п’ятниці, 13 червня, беруть участь підрозділи Нацгвардії, спецпідрозділи МВС «Дніпро» та «Азов».

• Силовики підбили 2 танки в зоні антитерористичної операції, знищили 3 БТР, 2 вантажівки бойовиків і 2 машини з крупнокалиберными кулеметами ДШК.

• Один із лідерів бойовиків із організації «ДНР» Денис Пушилін заявляє, що в Москві одержав вказівки від російських політиків.

• Бойовики помилилися в орієнтуванні і обстріляли з установок «Град» овочеву базу в Добропіллі. Одна людина загинула, є поранені. Про це повідомляють «Новости Донбасса».

Так, колона бойовиків у складі двох бронетранспортерів, двох установок «Град» та кількох джипів під’їхали сьогодні вранці до «Глини Донбасу» на Мерцалово, пишуть користувачі соціальних мереж.

«З цього району вони з обох установок здійснили кілька залпів у бік Добропілля», — пишуть очевидці.

Група терористів, які обстріляли овочебазу Добропілля з реактивна система залпового вогню «Град», маскувались під Національну гвардію.

Про це повідомляє Міноборони.

Українські військові з’ясували, що там перебував загін проросійських терористів, який мав на озброєнні три установки БМ-21, один БТР-80 та два автомобілі КамАЗ.

Загін бойовиків «складався з осіб кавказької та слов’янської зовнішності, які видавали себе за військовослужбовців Національної гвардії».

• За минулу добу сили антитерористичної операції в районі зони проведення АТО знищили понад 150 бойовиків.

Про це повідомило джерело в штабі АТО кореспонденту «ЛІГАБізнесІнформ».

За інформацією співрозмовника агентства, бойовики знищені в ході операцій у прикордонних районах із Росією, у районі міста Сніжне і в інших містах на сході країни.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

14 ЧЕРВНЯ. ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ

Приблизно з 11 червня всі наземні шляхи до аеропорту були заблоковані. Тому командуванням було ухвалено рішення використовувати повітряний шлях для забезпечення оборонців аеропорту і для переміщення особового складу. Ранковий рейс 13 червня із десантниками 80-ї бригади приземлився благополучно, проте військовим було відомо, що вже на той момент це було вкрай небезпечно.

У ніч проти 14 червня 2014 року під Луганськом сталася жахлива трагедія. Тоді Україна понесла найбільші втрати на першому етапі війни. При заході на посадку було збито військово-транспортний літак Іл-76, у результаті чого загинуло 49 осіб — 40 військовослужбовців 25-ї окремої повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. Цей момент вважається «точкою неповернення» — початком справжньої війни у секторі «А».

Терористи підбили літак у Луганську.

У ніч із 13 на 14 червня терористи підбили військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних сил України ІЛ-76, який заходив на посадку в аеропорту Луганськ.

Як повідомляє Міністерство оборони, літак перевозив особовий склад для ротації, окрім військовослужбовців на борту були техніка, спорядження та продовольство.

Літак був уражений вистрілами вогнем із зенітної установки та крупнокаліберного кулемета.

«Близько 1:10 14 червня під час заходу на посадку в аеропорту Луганська пострілом з зенітного ракетного комплексу було збито військово-транспортний літак Збройних Сил України ІЛ-76. На борту літака, окрім 9 членів екіпажу, перебували 40 військовослужбовців. Усі вони загинули», — зазначили у прокуратурі.

Терористи з ЛНР пояснили, чому вони збили літак: «Був порушений наказ Болотова про закритий повітряний простір над Луганськом. У документі йшлося, що у разі порушення наказу, будуть вжиті відповідні заходи»

• Зведення новин

За минулу ніч терористами був двічі обстріляний Луганський аеропорт, зайнятий силами АТО.

Про це повідомляє керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Фейсбуці.

За його інформацією, обстріли велися з автоматичного гранатомету АГС-17, встановленого на автомобілі, з великої дистанції. Силовики відкривали у відповідь вогонь.

Серед українських військовослужбовців втрат немає.

• Зранку 15 червня, в районі селища Юрківка під Слов`янськом терористи зробили спробу прорватися через блок-пост, що охороняють бійці Національної гвардії України.

Про це повідомила прес-служба Нацгвардії.

Згідно з повідомленням, зав`язався нетривалий бій між правоохоронцями та бойовиками. У результаті протистояння троє терористів були знищені, двоє знаходяться у полоні та дають покази.

З боку правоохоронців втрат немає.

• У ніч на 15 червня в м. Амвросієвка Донецької центральному ринку міста було завдано серйозної шкоди, артилерія атакувала магазин будівельних матеріалів. Крім того, за словами місцевих жителів, авіацією було атаковано селище Войківське, який знаходиться під Амвросіївкою.

• Під час проведення операції підрозділами сил АТО було затримано чергову групу бойовиків з арсеналом зброї, серед яких найманці з Російської Федерації.

Про це йдеться у повідомленні Міністерства оборони України.

«Внаслідок успішно проведеної операції визначеними підрозділами сил АТО було затримано групу бойовиків, серед яких перебував громадянин Російської Федерації», — сказано у ньому.

Під час затримання у терористів вилучили великий арсенал стрілецької зброї, ПЗРК різних модифікацій, ПТУР «Фагот», РПГ-7, РПГ-22.

• У Рубіжному (Луганська область) терористи за підтримки бойовиків з Лисичанська та Сєвєродонецька обстріляли блок-пост силовиків та встановили свій, посиливши свої позиції у місті.

• Зведення новин

Через захоплення Донецького обласного казначейства люди залишаться без грошей.

• На захопленій частині Донецької і Луганської областей воюють щонайбільше 20 тисяч бойовиків, більшість з яких завезені з Росії.

Про це на прес-конференції у понеділок заявив секретар РНБО Андрій Парубій.

«За нашими оперативними даними, на тій частинці Донецької і Луганської областей (які знаходяться під контролем бойовиків  — ред.) їх зараз знаходиться від 15 до 20 тисяч», — повідомив він. Парубій розповів, що, згідно з оперативними даними силовиків, «близько половини із цієї кількості бойовиків прийшли в Україну з Російської Федерації».

«Серед них є, як кажуть, і бойовики-чеченці із Кавказу, і бойовики зі спецназу армії Росії», — повідомив секретар РНБО.

• Президент Петро Порошенко пропонує припинення вогню як початок свого мирного плану врегулювання конфлікту.

Про це Порошенко сказав, відкриваючи засідання РНБО у понеділок. За його словами, вогонь буде припинений на обмежений термін для того, щоб дати можливість бажаючим терористам та сепаратистам скласти зброю.

• Група українських розвідників потрапила в полон біля міста Сніжне Донецької області.

Про це повідомив на брифінгу керівник групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук

• Рада національної безпеки і оборони України доручила уряду провести односторонню демаркацію українсько-російського державного кордону. Парубій, доповідаючи про результати засідання, зазначив: «Серед цих рішень слід відзначити будівництво інженерних споруд уздовж нашого кордону й невідкладні заходи для розвідки щодо нейтралізації диверсантів, які проходять на територію України».

• 125 військовослужбовців загинули під час антитерористичної операції на Сході України.

За його словами, серед 125 загиблих — 95 військових Збройних сил України, 22 співробітника органів внутрішніх справ, СБУ та прикордонники.

«В основному вони загинули тоді, коли перебували в літаку, гелікоптері, спали. Але дуже мало загинуло в боях, на відміну від терористів. Тобто професійний рівень нашої армії та Національної гвардії надзвичайно високий», — зазначив Віталій Ярема.

• Терористи почали обстріл Луганська, скориставшись системою залпового вогню «Град» (дальність стрільби від 20 до 40 км).

Про це повідомляє блогер Сергій Іванов, посилаючись на інформоване джерело.

«Терористи витягли на Веселу Гору під містом Щастя систему залпового вогню «Град» (дальність стрільби від 20 до 40 км) і збираються почати обстріл Луганську, щоб потім звинуватити в ньому українську армію», — написав він, пізніше зазначивши, що близько 23:00 обстріл почався.

Вибухи і звуки, схожі на стрілянину, було чути практично у всіх районах міста. Всього прогриміло більше 15 вибухів. Як повідомляють мешканці Луганська, вибухи лунали з боку селища Металіст, який знаходиться поблизу міста, і з боку міста Олександрівськ.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

17 червня 2014 року [Нові Петрівці]

У нашому наметі вже всі познайомились. Знають, хто і де живе. Як кого звати. Який у кого характер. До кого можна підійти за порадою. А до кого — і за допомогою.

Територіально, тут різні регіони. Я і «Тин» — з Івано-Франківської області. «Камаз» — з Донецька, «Амбал» — з Макіївки, «Прапор» — з Ізяслава. Ми вибрали його старшим представником нашого намету. Дуже любить домовлятися. «Бед» — з Черкаської області. «Аксель» і «Кум» — із Бердичева.

Я дуже здружився з «Амбалом». Він мого ж віку. Весь час ходимо на спортивний майданчик і в їдальню. «Амбалом» його назвали через розміри. Вони кардинально суперечать назві. Він менший і легший за мене. Але при озвученні позивного на людей це справляє відповідний ефект.

Комунікативний клімат у наметі, одне слово, налагодився. Ніщо не віщує біди.

— Здравствуйте! А кто у вас тут старший палатки?

— Я!

— Можете мне уделить минуту своего времени?

— Да, без проблем!

Цього чоловіка бачу вперше. Що він хоче? «Прапор» виходить з намету. Не чую, про що вони розмовляють.

— Хто це був?

— «Болгарин».

— Що?

— «Болгарин». Це його позивний.

— І що, він з Болгарії?

— А я звідки знаю. Він мені не доповідав.

— Що хоче? Сигарет у нас немає. Тільки для своїх.

— Та не сигарети хоче. Проситься до нас. Хоче переїхати.

— Ти шо, дозволив йому?

— А где он будет спать?

— Пацани! У нас тут є місце! Людина нормально підійшла, попросила переїхати. Його там дістали в тій його палатці.

— А где он сейчас?

— Чекає надворі.

— Та нехай переїжджає.

— І я про те саме. Усі ж разом на війну йдемо.

— Заводи.

«Болгарин» — чоловік середнього зросту з чорним волоссям, обережно причесаним назад. Справляє враження інтелігента. Хо­ча носить куртку «Адідас». Дивний інтелігент. Ще й худий. Хо­ча вони майже всі такі.

Приніс своє ліжко і речі. У нього їх небагато. У порівнянні з деякими хлопцями, котрі тягають за собою цілі хороми різного шмат­тя, «Болгарин» — кочівник. Має тільки наплічник.

— Здравствуйте все! Меня зовут «Болгарин». Извините, если кому-то причиню неудобства. В моей палатке ночью стоит дикий храп. Это просто невыносимо. Я терпел, сколько мог. Больше нету сил. Вот и решил переехать.

— Це ти з «Прапором» говорив?

— Да. Он, с присущей ему вежливостью, разрешил мне остаться у вас. Спасибо вам за кров. Кстати, кому интересно, на мне лежит задание — сформировать гранатометный взвод. Если есть жела­ние — подходите. Буду рад побеседовать.

Нічого собі! Здивував. Гранатометний взвод. Піаніст-гранатометник. Звучить! Треба подумати над цим пізніше. Може, і справді подамся у гранатометники.

— «Пианист»! Пойдешь с нами?

— О, «Камаз»! А куди йдемо?

— На тренировку! Не тупи! Мы вчера говорили об этом.

— Вибач, забув. Іду, звісно!

— Забыл он... Давай, шевели копытами!

Щось я геть розсіяний став після обіду. Мабуть, переїв. «Амбал», «Прапор» і «Тин» уже стоять із гілками та палицями. Це своєрідна імітація автоматів. Як у дитинстві бавились.

Ідемо подалі від табору.

— «Пианист», переходи к нам. В седьмую учебную.

— Та я б з радістю, а хіба так можна?

— Ну да! Пойди, переговори со своим ротным. Как его?

— «Шульц».

— Да, с ним. Потом с нашим «Даком». Я думаю, они не будут против. Пол нашей палатки — в седьмой роте. Как говорится, собираем всех в кучу. Кучкуемся!

— Гаразд. Сьогодні спробую. Чуєш, «Камаз»! А хто нас буде тренувати сьогодні?

— Ты шо, дебил?! Никто нас не будет «тренувати». Мы сами будем тренироваться.

— Це як? Я не зрозумів...

— Не, ну ты точно дебил! Ты думаешь, мы сами не можем тренироваться? Вон «Прапор» — десантник. Ну... И ... Я! Пограничник! Служил в боевой части, кстати.

— Аааа... Ну, я ж не знав.

— Или ты хочешь сидеть на жопе ровно? Этим мы здесь занимаемся уже две недели.

— Та ні! Я тільки «за»! Будь-які тренування корисні.

— Ну вот! Это хорошо! Меня, кстати, здесь ничему новому так и не научили. Все эти их штучки с автоматами. Постоянные приседания и пробежки. Это все я уже проходил еще пятнадцать лет назад. Моложе тебя тогда был.

— А для мене тут багато нового. Я в армії не служив. Тому ходжу на всі тренування, які знайду. Вчора з «Тросом» ходили на рукопашний бій і на техніку безшумного знешкодження. Було досить цікаво!

— И ты шо, думаешь, это тебе поможет в бою?

— Зайвим не буде. В бою всяке може бути.

— Да откуда ты, б***ь, знаешь про бой? Хочешь, расскажу тебе большую тайну?!

— Давай.

— Чтоб в реальном бою дошло до рукопашного боя, нужно очень постараться. Должны кончиться патроны. Ты должен про***ть свой автомат и пистолет. Растерять на*** все гранаты и ножи. Вокруг тебя не должно быть ни камней, ни веток. А самое главное — ты должен найти такого же дебила, как ты!

— Ніколи над таким не задумувався.

— Ты подумай-подумай. Это чистейшая правда!

• Зведення новин

Протягом останньої доби було здійснено 5 обстрілів блокпостів, на яких несуть чергування українські силовики.

Про це повідомляє керівник медіацентру АТО Владислав Селезньов у Фейсбук.

«Внаслідок бойових зіткнень, що відбулись в районі н.п. Щастя, протягом кількох годин тривав бій. На допомогу українському підрозділу, який попав у засідку, прийшла бронегрупа. Спільними зусиллями українські військовослужбовці вступили в бій. За попередніми оцінками вбито та поранено понад 30 бойовиків»,  — констатує Селезньов.

Україна в односторонньому порядку припинить вогонь на сході країни, щоб дати можливість збройним формуванням роззброїтися, а російським найманцям залишити країну.

Про це заявив президент України Петро Порошенко журналістам у Києві в середу.

• Терористи перемістили до Донецька два російські танки Т-72.

Про це на брифінгу в середу повідомив речник інформаційного центру РНБО Володимир Чеповий.

«Підкреслюємо, що такий тип танків не стоїть на озброєнні Збройних Сил України», — сказав Чеповий.

Крім того він повідомив, що поблизу Калуги стоїть колона бронетехніки протяжністю 15 км

• У результаті боїв сили АТО понесли втрати, у тому числі був пошкоджений танк Т-64Б. Найманцям був нанесений істотний збиток. Серед них багато вбитих і поранених. Знищені бойові точки супротивника

За час проведення антитерористичної операції з українського боку загинули 147 військових, поранені 267.

• Зведення новин

Від початку антитерористичної операції на сході України станом на ранок 19 червня загинуло 156 військовослужбовців, із них безпосередньо в зоні бойових дій — 120.

• Військові помітили пересування групи бойовиків на відстані кількох кілометрів від позицій української армії. Спершу солдати спробували ліквідувати ціль з гармати нового українського БТР, згодом вдались до обстрілу з міномета. Військові розповіли, що сепаратисти ведуть вогонь по їхньому блокпосту майже щодня. Використовують міномети і гранатомети, працюють снайпери.

• У районі Красного Лиману в Донецькій області сили антитерористичної операції ведуть бої з терористами, які не пішли на виконання вимог влади.

«Уночі в районі, де зосередилися сили терористів, були розкидані листівки, у яких сили АТО пропонували бойовикам скласти зброю»,  — повідомляє Дмитро Тимчук у Фейсбук.

«В ультиматумі, пред’явленому терористам, відповідно до мирного плану президента України, пропонувалося скласти зброю й гарантувалося об’єктивне розслідування на предмет вчинення злочинів стосовно кожного з бойовиків. Тим терористам, хто не заплямував себе кров’ю, гарантувалася свобода й безпека», — зазначає Тимчук.

За його даними, «терористи відмовилися виконати умови ультиматуму».

• Бойовики в четвер обстріляли позиції українських військовослужбовців, які перебувають на території Краматорського аеродрому.

Про це повідомив керівник прес-центру АТО Владислав Селезньов на своєму Фейсбук.

«Потім бойовики розгорнули 82 міліметрові міномети й ведуть вогонь по районах, де проживають мирні жителі Краматорська»,  — повідомив він.

• Українські військові та нацгвардійці звільнили від терористів смт Ямпіль та село Кіровськ біля Красного Лиману Донецької області. Українські військові також взяли під контроль міст через річку Сіверський Донець, що на околиці населеного пункту.

Про це повідомляє Міноборони.

В районі селищ Ямпіль та Закітне на Донеччині знищено близько 300 бойовиків-сепаратистів, у силовиків — 7 загиблих та 30 поранених.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

ПОГОДА» ПОГІРШУЄТЬСЯ: ПЕРШИЙ «ГРАД»

Загалом протягом червня оборонці аеропорту призвичаїлися до майже щоденних обстрілів з мінометів та стрілецької зброї. До кінця так званого перемир’я ворог не застосовував артилерію більшого калібру. Однак то був лише початок.

О четвертій ранку 20 червня 2014 року поблизу кордону була помічена перша велика колона техніки, що прямувала з Російської Федерації на територію України. У складі колони тепер було важке озброєння, у тому числі танки. На підставі свідчень Віктора Кузнєцова інформація про колону швидко з’явилася чи не в усіх українських ЗМІ.

Зі щоденника луганського волонтера

Четверта ранку, виїжджаю в район н. п. Хрящувате. Коли проїхав населений пункт, зустрів колону техніки, що їхала мені назустріч: танки Т-64, БТР, «КамАЗи», «Урали», ЗУ на причепі в супроводі приблизно тридцяти легкових машин. На чолі колони йшов джип «Акура» чорного кольору, за кермом кремезний мужик років сорока, коротка стрижка, в вусі навушник від рації, швидше за все — координатор.

Колона розділилася на в’їзді в місто, ми «провели» її, передаючи координати в штаб, колона дійшла до Горлівки.

• Зведення новин

Починаючи з 22:00 20 червня терористи здійснили низку нападів на позиції сил антитерористичної операції. Про це повідомив керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Фейсбуці.

За його інформацією, бойовики вели мінометний обстріл у бік Російської Федерації по пунктах пропуску «Ізварине» і «Успенка». Поранення отримали 9 українських прикордонників.

Крім того, з мінометів і 30-мм артилерійської гармати були обстріляні позиції сил АТО біля Краматорського аеродрому та на горі Карачун.

«Наші емісари відзначають дуже високу щільність вогню. Постраждалих з боку української армії немає», — пише Тимчук.

Крім того, бойовики, які прибули на 2 КамАЗах російського виробництва, зробили спробу штурму командного пункту військової частини, дислокованої біля населеного пункту Амвросіївка. Українські військові не постраждали.

Терористи також обстріляли з АГС і мінометів блок-пост сил АТО в районі населеного пункту Рубіжне та в районі Слов’янська. Жертв з нашого боку немає.

• По міжнародному пункту пропуску «Ізварине» в Луганській області терористи відкрили вогонь з гранатометів, мінометів, кулеметів та снайперських гвинтівок. Про це повідомили у Держприкордонслужбі.

«Близько 21:20 бойовики під’їхали до пункту пропуску на автомобілях та відкрили вогонь по складу прикордонного наряду. Охоронці кордону вжили всіх необхідних заходів для евакуації цивільних осіб, які перебували у пункті пропуску, у безпечні місця», — йдеться у повідомленні.

У ході зіткнення 6 прикордонників отримали вогневе поранення, 2 з яких — важкі.

• У районі Слов’янська обстріляні три блок-пости сил АТО. Обстріл проводився з гранатометів, мінометів і стрілецької зброї, — поінформував Тимчук.

Також був обстріляний блок-пост силовиків поблизу с. Крива Лука (Краснолиманський район, Донецька обл.). Військовослужбовці відкрили вогонь у відповідь.

Крім того, в районі проведення операції бойовики напали на колону постачання сил АТО. Атаку вдалося відбити.

У ніч з суботи на неділю в м.Артемівськ (Донецька область) члени незаконних збройних формувань обстріляли військову частину А2730. Про це пише місцеве видання «06274».

Згідно з повідомленням, стрілянина велася з території колишньої 52 мехбригади і з житлових будинків по вулицях Чайковського та Леваневського.

На Донеччині на ділянці залізниці Іловайськ — Кутейникове невстановлені особи підірвали залізницю

• Протягом тижня з 15 до 22 червня з полону терористів на Донбасі було звільнено 10 військовослужбовців.

Про це йдеться у повідомленні Міністерства оборони України.

У відомстві уточнили, що це стало можливим «завдяки різнорівневим успішним переговорам».

• Зведення новин

• Бойовики обстріляли з мінометів позиції сил АТО біля населеного пункту Кремінна в Луганській області, двох силовиків поранено. За минулу добу бойовики «ДНР» і «ЛНР» провели терористичні акції (обстріли й диверсії) в 6 районах Донецької й Луганської областей.

• Бойовики в деяких районах Краматорська продовжують обстрілювати соціальні об’єкти, школи, дитячі садки й лікарні.

Про це повідомляє з посиланням на джерела прес-секретар АТО Владислав Селезньов у Фейсбук у понеділок вранці.

«Тільки за минулу добу в шести районах Донецької й Луганської областях, де перебувають сили АТО, відбулися напади на блок пости й колони військової техніки», — пише він.

• Терористи здійснюють із прикордонних територій обстріли сил антитерористичної операції для того, щоб спровокувати вогонь у відповідь у бік російського кордону.

• У зоні АТО в Донецькій області загинули четверо дітей. Даних про загиблих у Луганській області дітей немає.

• Зафіксовано ознаки підготовки терористами до штурму Луганського аеропорту, поруч із яким спостерігається активність озброєних бойовиків.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

24 червня 2014 року

Важливий день. Для сотень тих, хто поряд, — буденний. Але не для мене. Публіка вже зібралась. Мої руки вже добряче спітніли. Голова вибирає твір із мого скупого списку. Що ж це заграти? А може, «До Елізи» Бетховена? Ні. Ти геть не розумієш серйозності всієї ситуації. Чого ти хочеш досягнути своєю грою? Я? Навіть не знаю. Вразити хочу. Хочу показати, що не даремно обрав собі позивний «Піаніст». Молодець. Треба придумати щось краще. Правильно! Ось і думай. Ти ж йому казав, які в тебе улюблені композитори? Так. Шопен і Ліст. Ну, тоді щось із цього. А як щодо Першого трансцендентного етюду Ліста? Це вже краще. Тільки він короткий. Решту часу що робитимеш? Хм... А Четвертий етюд Шопена? Це вже краще. І характер у нього з тиском. Так. Буду грати його.

Оглядаюся. Усі вже зайняли місця. Третина взводу тут.

— Можна починати? Ще когось чекаємо?

— Нет, друже «Пианист». Можете начинать. Мы все внимательно слушаем.

Музика не просто підступає до слухачів. Шквал музичних зву­ків падає на їхні голови. Постійні пульсуючі акценти чергуються в лівій і правій руці. Різка зміна динаміки не дозволяє нікому залишитись байдужим. Танець воїнів. Кількадесят чоловіків ритмічно рухаються. Стіною йдуть один на одного. Під час конфронтації — почергово видають бойові вигуки. Так, ці вигуки мають збентежити ворога. Заставлять його замислитись, а чи варто взагалі починати цю боротьбу. Виявляється, варто. Твір не закінчується. Ліговані ноти розвивають бурю. Розвивають боротьбу. В першому розділі демонструються сили кожного натовпу. Другий розділ переходить на особистості. Виважені й точні удари мали б наносити велику шкоду. Смертельні удари. Тільки не тут. Противник змушує попітніти, демонструючи таку ж майстерність. Дзенькіт заліза просто збиває з ніг. Дзень-дзень-дзень. Ти мене не подолаєш? Наївний собако, тримай ще й цей струс. Цей етюд настільки сповнений динаміки, що кульмінаційний розділ просто рве все зісередини. Тисячі й тисячі воїнів застрягли у вічній боротьбі. Усі хочуть перемогти, але переможців тут ще немає. Є тільки рух. Рух до перемоги. Мотивація. Рвіння і гнів. Спокій і виваженість. Який спокій? А ви спробуйте його заграти. Без внут­рішнього спокою вам ніколи не виграти битву.

• Зведення новин

Під Антрацитом Луганської області терористи обстріляли блокпост сил АТО, під Краматорськом на Донеччині бойовики перемістилися ближче до позицій силовиківчисельністю близько 250 осіб.

• Тільки за три дні обіцяного припинення вогню сили АТО зафіксували 44 випадки порушення бойовиками цього режиму.

• Лідер донецьких терористів Павло Губарєв просить президента Росії Володимира Путіна ввести «миротворців» в Україну.

• У Луганську в районі Автовокзалу зафіксували колону важкої техніки, зокрема танки.

• 142 військовослужбовці Збройних сил загинули станом на 25 червня за час проведення антитерористичної операції.

• Зведення новин

За ніч бойовики чотири рази порушили умови тимчасового припинення вогню, обстрілювали блокпост сил АТО на аеродромі Краматорська та опорний пункт армії на Донеччині.

• Депутати так званої «держради» анексованого Криму ухвалили рішення про націоналізацію суднобудівної компанії «Море» у Феодосії, яка випускає як військові, так і цивільні судна.

«Власністю Республіки Крим є: рухоме і нерухоме майно відкритого акціонерного товариства «Суднобудівна компанія «Море» у складі необігових і обігових активів», — йдеться у рішенні.

• Невідомі озброєні люди, які назвали себе угрупуванням «Кальміус», у четвер ввечері оточили військову частину 3004 Національної гвардії України, що дислокується в Донецьку.

Про це повідомляється на сайті Національної гвардії.

Згідно з інформацією, терористи вимали від військовослужбовців терміново залишити територію військової частини та перейти на бік сепаратистів. Військовослужбовці Нацгвардії на вимоги терористів відповіли відмовою.

Після цього зловмисники почали штурм військової частини. На озброєнні у сепаратистів знаходиться БРДМ.

Згодом між керівництвом військової частини Нацгвардії в Донецьку і угрупованням «Кальміус» почалися переговори. Постраждалих в результаті перестрілки немає.

• Терористи здійснили напади на колони сил антитерористичної операції. Про це повідомив керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук. За його словами, перший напад скоєно поблизу Дякове Луганської області.

Під час бойового зіткнення 5 бойовиків знищено, втрат серед силовиків немає. Підрозділ сил АТО захопив близько 20 одиниць зброї, в т.ч. російські гранатомети РПГ-18. Також під час відступу терористи кинули десяток протипіхотних мін МОН-50.

Другий напад, за словами Тимчука, вчинений в районі Ямполю Донецької області. Під час зіткнення знищено 3 бойовики. Втрат серед силовиків немає.

• Зведення новин

Україна повністю підписала Угоду про асоціацію з Євросоюзом.

Підпис від України під економічною (заключною) частиною Угоди поставив президент Петро Порошенко та лідери усіх країн-членів ЄС.

• Уночі терористи атакували блокпост силовиків під Краматорськом, Слов’янськом, позиції сил АТО на горі Карачун під Слов’янськом, а під ранок штурмували військову частину в Артемівську.

Бойовики обстрілюють українських військових системами залпового вогню «Град» та танками.

Про це повідомляє організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук у Фейсбук.

За його даними, загинули 4 військовослужбовці, 6 поранено.

• Підстав для зміни запобіжного заходу та припинення кримінального переслідування Олега Сєнцова та Олександра Кольченко, затриманих у Криму, немає.

Про це йдеться у відповіді заступника Генерального прокурора Російської федерації Віктора Гриня

• Луганські бойовики з організації «ЛНР» створили Комітет державної безпеки (КДБ).

• В Артемівську Донецької області невідомі обстріляли рейсовий автобус, внаслідок чого загинув водій, також смертельно поранена жінка, яка перебувала у транспортному засобі.

• У Донецьку розпочався другий раунд консультацій так званої тристоронньої контактної групи з врегулювання ситуації на Донбасі.

Про це повідомляють РИА Новости.

За повідомленням агентства, ка консультаціях присутні представники бойовиків з «ЛНР» і «ДНР», Віктор Медведчук, народний депутат Нестор Шуфрич, екс-президент України Леонід Кучма.

Також там присутні представники ОБСЄ і російського посольства в Україні.

• Бойовики почали активні дії в районі населеного пункту Семенівка Донецької області. Поблизу опорного пункту підрозділів сил АТО спостерігалося переміщення танків і живої сили бойовиків.

• Самопроголошений «губернатор» терористичної організації «ДНР» Павло Губарєв і російський диверсант Ігор Гіркін (Стрілок) виступають проти проведення консультацій щодо миру. Про це на своїй сторінці у «Фейсбук» написав Губарєв, коментуючи друге засідання групи з вирішення конфлікту в Донбасі. «Я на тлі цих подій не бачу сенсу в консультаціях. Донбас — серце Росії! Так було, так має бути і так буде», — написав лідер терористів.

Президент Петро Порошенко ухвалив рішення про продовження «перемир’я» ще на 72 години.

• Зведення новин

Протягом ночі терористи обстріляли позиції сил АТО.

Про це повідомив керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Фейсбуці.

«Обстріл вівся з мінометів з передмістя Краматорська. Втрат серед військовослужбовців немає», — зазначив Тимчук.

• Батальйон спеціального призначення «Донбас» звернувся до народу України з проханням «почути і підтримати».

Про це йдеться у повідомленні батальйону на сторінці  у Фейсбук.

Під Адміністрацією президента у Києві проходить марш проти призупинення проведення АТО.

Участь в акції беруть кількадесят активістів, багато хто з них — у балаклавах, приховують обличчя.

• Терористи ведуть обстріл позицій сил АТО під Слов’янськом.

Про це повідомив керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Фейсбуці.

Зокрема, з мінометів обстрілюється блок-пост силовиків на перетині доріг на Слов’янськ та Красний Лиман.

• Солдати-строковики залишили частину № 3023 у Донецьку.

В/ч була здана без єдиного пострілу, в результаті «переговорів з командуванням». За наказом Стрєлкова (Ігор Гіркін, офіцер ГРУ РФ), солдатів відпустили у звільнення по домівках. В/ч перейшла під контроль бойовиків.

• Служба безпеки України отримала та оприлюднила беззаперечні докази про функціонування на території Російської Федерації центрів вербування найманців та диверсантів для дестабілізації ситуації і підтримки терористів в Україні.

• Терористи здійснили обстріл опорного пункту сил АТО біля с. Тарани (Донецька область, Шахтарський район). Обстріл проведений зі стрілецької зброї і мінометів. Втрат серед українських силовиків немає. Раніше терористи вчинили напад на колону тилового забезпечення сил АТО. За уточненими даними, 2 військовослужбовців загинули, 8 поранені.

• Зведення новин

Учора близько 18:00 прикордонний наряд «Станічно-Луганське» Луганського загону помітив безпілотний літальний апарат, який перетнув україно-російський кордон й поглибився на територію України на 300-500 метрів. Вогнем зі стрілецької зброї розвідувальна місія безпилотніка була зірвана.

• За останню добу поблизу кордону України та на адміністративному кордоні з АР Крим продовжувалось зосередження військової техніки РФ, а також подальші спроби терористів блокувати дії прикордонних підрозділів. Про це йдеться у повідомленні Державної прикордонної служби.

Стало відомо, що на блокпосту ЗС РФ, в районі газоросподільчої станції с. Стрілкове Генічеського району Херсонської області, ще додатково з’явилась реактивна установка залпового вогню «Град» та комплекс типу «С-300».

На передніх позиціях спостерігаються ПЗРК та гармата.

• Представник Міноборони нагадав, що на Сході України вилучається дуже багато військової техніки, яка, за його словами, ймовірніше всього, потрапляє на територію Луганської та Донецької областей з Росії.

• У Слов’янську на вул.Урицького бойовики встановили артилерію, з якої здійснюють обстріл житлових кварталів міста.

Про це повідомив керівник центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук на своїй сторінці у Фейсбуці. Загинуло не менше 8 мирних жителів.

• Українські військові відбили найжорсткіший обстріл гори Карачун. Двоє військових поранені

• Сили АТО знешкодили засідку терористів на Луганщині та затримали трьох проросійських бойовиків.

У полонених найманців забрали зброю: 7 ручних реактивних протитанкових гранатометів, кулемет Калашникова та набої.

Бойовики мали намір скоїти напад на колону українських військових, щоби завадити постачанню харчів та боєприпасів на українські блокпости.

• Зведення новин

За добу, що минула, бойовики 8 разів порушили режим припинення вогню в зоні АТО.

Про це у ході брифінгу заявив речник інформцентру РНБО Андрій Лисенко. За його словами, при цьому терористи намагаються дискредитувати українських військових, обстрілюючи житлові квартали.

• Батальйон «Айдар», який воює на передовій під Луганськом, не збирається покидати своїх позицій, незважаючи на перемир’я.

• Двічі обстріляні з мінометів позиції силовиків на горі Карачун поблизу Слов’янська. Втрат серед силовиків немає. Скоєно напад із засідки на колону забезпечення сил АТО в Донецькій області. Троє військовослужбовців отримали поранення. Скоєно напад на підрозділ сил АТО під Кривою Лукою (Краснолиманський район Донецької області ). Один військовослужбовець загинув.

В районі Дібрівки Краснолиманського району обстріляли колону військової техніки ВДВ. На фугасі був підірваний БМД.

В районі Красного лиману почався обстріл позицій сепаратистів важкою артилерією у відповідь, чутно постріли з установки «Град».

Біля сел. Комишне (Станично-Луганський район Луганської області) головна машина колони забезпечення сил АТО підірвалася на фугасі під час здійснення маршу. Двоє військовослужбовців отримали поранення.

Тривав мінометний обстріл блок-посту сил АТО на перетині доріг на Слов’янськ та Красний Лиман.

Біля селища Ільічевка (Краснолиманський район Донецької області) колона забезпечення сил АТО в супроводі конвою потрапила в засідку.

• Після тривалої телефонної розмови президентів України, Росії, Франції та канцлера Німеччини було прийнято рішення про подальшу роботу за 5 спільним пунктами. Про це повідомила прес-служба президента Франції Франсуа Олланда.

Згідно з повідомленням, перше — прийняття угоди про припинення вогню між українською владою і сепаратистами.

Друге — швидке вироблення ефективного механізму контролю за кордоном за допомогою ОБСЄ.

Третє — запровадження заходів для надійного контролю трьох позицій — Ізварине, Довжанське, Краснопартизанськ.

Четверте — звільнення заручників і в’язнів з обох сторін, на основі списків імен встановлених.

П’яте — організація ефективних тристоронніх переговорів.

• Близько 18:00 знову обстріляний блок-пост на перехресті доріг на Слов’янськ та Красний Лиман. Втрат немає.

• О 19:20 — мінометний обстріл аеродрому в Краматорську, зайнятого силами АТО. Обстріл вівся одночасно з трьох напрямків — з півночі, заходу і півдня. Один військовослужбовець поранений. Силовики відкрили вогонь у відповідь, даних про втрати терористів немає.

Близько 20:00 обстріляний блок-пост сил АТО поблизу сел.Стукалова Балка (Луганська область). 4 військовослужбовців отримали поранення різного ступеня тяжкості. У відповідь був відкритий артилерійський вогонь, яким сили терористів були подавлено.

У соцмережах приблизно з 20:00 повідомляється про обстріли у Краматорську, Красному лимані та інших містах зони АТО.

• У Пентагоні заявили, що Росія збільшує присутність своїх військ на кордоні з Україною та не бачать за позитивними заявами реальної деескалації конфлікту.

• Зведення новин

Президент Петро Порошенко припинив перемир’я у зоні дії АТО.

Про це йдеться у зверненні президента 30 червня.

Режим припинення вогню, проголошений Президентом 20 червня та подовжений до 22.00 30 червня, вважається таким, дія якого завершилася.

«Протягом 10 діб ми продемонстрували Донбасу, Україні, всьому світові свою відданість мирному способу врегулювання спровокованого ззовні конфлікту. Мешканцям Донецької та Луганської областей ми продемонстрували добру волю української влади. Працелюбні й мирні люди, якими є переважна більшість донеччан та луганчан, відчули нашу симпатію, любов і повагу. Вони побачили щиру готовність Києва рахуватися з їхніми особливими думками та специфічними інтересами. І вони зрозуміли, що їхня безпека є нашим головним пріоритетом», — зазначив Порошенко у своєму зверненні.

• В результаті обстрілу українських позицій на горі Карачун під Слов’янськом в ніч на 1 липня обрушилася розташована на горі телевежа. Про це повідомляє «Інтерфакс-України» з посиланням на очевидців з місця подій.

Згідно з повідомленням, мінами були перебиті троси, які утримували вишку.

• Сили антитерористичної операції завдають авіаційні та артилерійські удари по опорних пунктах і місцях скупчення терористів, аби знищити чи знешкодити їх.

Про це повідомляє організатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук у Фейсбук.

За даними його групи, відповідно до рішення президента України про припинення перемир’я, «сили АТО почали активні дії зі знешкодження й знищення терористичних груп у зоні проведення операції».

«Повсюдно завдаються авіаційні й артилерійські удари по опорних пунктах і місцях скупчення терористів», — повідомляє Тимчук.

«Із початком активізації АТО після десятиденної паузи, яка дозволила бойовикам діяти фактично безкарно, їхній бойовий дух різко впав. Активність терористичних груп різко знизилася», — пише він.

• У Мар’їнці й у Карлівці Донецької області вже кілька годин ідуть бої. Про це «ОстроВу» повідомляють очевидці.

«У Мар’їнці бій уже дві години йде. Точніше вже практично в Донецьку, у районі «Епіцентру», — розповів один із очевидців.

Через бойові дії закрито дорогу в районі Карлівки.

«Їхав о шостій ранку з Дніпропетровська: у Карлівці бій, наші з танків б’ють, дорогу закрито», — розповів виданню ще один очевидець.

Бойовики батальйону «Восток» не пропускають машини через Карлівку.

«Ми проїхали Піски й до Карлівки не доїхали. Після Пісок одразу розташовано блокпост, де стоять хлопці з екіпіруванням, на шевронах написано батальйон «Восток», — каже один із пасажирів, який намагався з водієм проїхати в той бік.

• У результаті попадання під обстріл маршрутного автобуса в Краматорську чотири людини загинули, ще п’ятеро отримали поранення різного ступеня тяжкості. Про це повідомляє департамент охорони здоров’я Донецької облдержадміністрації.

• Терористи підірвали залізницю біля Луганська і Красного Лиману

• Прикордонники і українській військові відбили пункт пропуску Довжанський на кордоні з Росією.

Про це йдеться у повідомленні прес-служби президента.

«Впродовж останньої доби Збройні Сили України спільно з Державною прикордонною службою відновили контроль над пунктом пропуску «Довжанський» та поновили його роботу», — сказано в повідомленні.

• Сили антитерористичної операції взяли під контроль населені пункти Старий Караван та Брусівку на Донеччині.

Про це повідомив командувач Нацгвардії Степан Полторак, передає «Інтерфакс-Україна».

• У Луганську з боку аеропорту та селища Металіст (під Луганськом) чути вибухи.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

ПЕРШЕ ОТОЧЕННЯ.

Звільнення Миколаївки силами АТО

На день раніше призначення нових міністра оборони й начальника Генштабу ЗСУ, а саме 2 липня, сили АТО з плацдарму в районі Ямпіль — Закітне — Крива Лука почали штурм містечка Миколаївка — останнього населеного пункту на шляху до Слов’янська. Основним стратегічним об’єктом була Слов’янська теплова електростанція. Там було чимало потужних укрить і капітальних споруд. Відтак, щоб придушити вогневі точки й деморалізувати ворога артилерія довго била і по позиціях бойовиків на самій теплоелектростанції, і на їхніх кордонах оборони навколо міста. Зрештою, ворог був змушений залишити Миколаївку. Ось як про ті нетривалі, запеклі й мало описані учасниками бої розповідав у своєму LiveJournal (Живому Журналі) автор під ніком oneparatrooper (з англ. — один парашутист). Він, вочевидь, був десантником 25-ї опдбр. Разом із 79 оаембр і 17-ю танковою бригадою це були головні ударні військові сили угрупування, що брали Миколаївку:

— Змінивши позицію, ми попрямували в район Миколаївки. По дорозі нашу колону зустрів «ведмедик» (на військовому сленгу  — танк) однієї з мотопіхотних бригад з позивним «Сокіл» і пара БТР аеромобілістів. Виходячи з «зеленки» ми потрапили під обстріл, зав’язався бій, противник був вибитий з посадки, яку ми відразу ж і зайняли. Далі пішов спуск в саму Миколаївки. Першим заходив «ведмедик», за ним пара БТР-80, після БМД-1 і «Реостат» (машина керування вогнем артілерії, — авт.), а вже за ними автомобільна техніка. Спускалися по вузькому серпантину, з початку не зустрічаючи опору, поки не дійшли до стін ТЕС, звернувши в саме місто. Нас почали обстрілювати з «стрелкотні» (на військовому сленгу — стрілецької зброї, — авт.). Танк 64ка і піхота, сховавшись за машинами, почали працювати по вікнах станції, поки 80кі просувалися далі. Попаданням з РПГ зупинили передній БТР, той загорівся, але силами екіпажу була погашена, загинув боєць. Було прийнято рішення відійти. Тим самим серпантином, що прикривається танком, ми вийшли на висоту, звідки почали перестрілювались із засілими в ТЕС бойовиками. Незабаром туди ж заповз танк. Противник трохи вщух, але будь-які спроби висунутися в сторону ТЕС викликали у відповідь вогонь. Бій припинився, і ми зайняли оборону. Вранці після артпідготовки і авіаудару почався новий штурм. Противник спробував сховатися на під’їхавших мікроавтобусах, проте це йому не вдалося, і йти довелося своїм ходом. По суті, з цього моменту Миколаївка була залишена сепаратистами.

У підвалі ТЕС були знайдені робочі, ховалися там від вогню, разом з ними були і ополченці, яких відразу ж видали нам. На іншій околиці міста ми вийшли на базу противника, кинуту, по всій видимості, в поспіху. Там була залишена частина боєприпасів, книги закріплення зброї і інша «робоча» документація.

У боксі стояли розібрані іномарки. Одна, джип, з простреленою лобовухою. У кухні була залишена їжа, так само був знайдений 120-мм міномет і боєкомплект до нього. Крім того, було кілька бочок тротилу. Що збиралися підривати — загадка. Наша група зупинилася на блоці, в той час як взвод БМД і «Реостат» були відправлені на висоту, де у противника була позиція ПЗРК і табір. До того моменту там вже стояли суміжники. Піднявшись на висоту, перше, що ми побачили, — величезну яму і сидить в ній БТР з відірваним колесом. Благо, що обійшлося без загиблих. Трохи віддалік стояв другий — цілий. У цьому таборі так само були трофеї — ДШК, трохи боєприпасів, РПГ-22. Противник кинув багато особистого майна. Сапери обійшли позицію на предмет вибухонебезпечного барахла, знявши кілька протитанкових і протипіхотних мін, а також розтяжок. Ближче до ночі до нас піднявся Кетлі забирати БТР-80. Зачепивши коробочку, він розвернувся і... розміновував заднім колесом останню міну. Урал —  в непотріб, запчастини розкидані по всьому полю. Водій відбувся розбитою головою, інших постраждалих не було. По суті, на цьому і закінчився епізод з штурмом Миколаївки...

Віталій Сатаренко, позивний «Щит», майор поліції, у липні 2014-го — командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київ-1» ГУМВС у м. Києві:

— Усе розпочалося з Миколаївки 2 липня й тривало три дні. Це перше для нашого підрозділу бойове завдання, перший справжній бій, у якому взяли участь наші хлопці. Це було бойове хрещення. Спільно з десантниками й іншими армійськими підрозділами на третій день ми зайшли в Миколаївку. Активний бій був у десантників. Ми ж відсікали та зачищали рештки сепаратистів, які намагались прорватися.

Перед входом у Миколаївку нам видали бронежилети, які привезли з Ізюмського райвідділу міліції. Вони були як два мішки, скріплені брезентовими лямками й страшенно незручні, їх обмотували скотчем, але пластини все одно прорізали ці мішки та випадали. Після другого дня мої хлопці відійшли та поцілили в цю пластину з пістолета з десяти метрів і побачили, що навіть з такої відстані пластина пробивається наскрізь. Приховати це було неможливо, адже ми всі жили в одному полі, й про це дізнались усі. І тут виникла доволі абсурдна ситуація: з одного боку є наказ — без бронежилета не виходити. З іншого — в цьому мало сенсу, коли бронежилет прострілюється. Тоді я відав наказ, щоб ті, у кого є бронежилети, вийшли зі строю й наказав більше їх не вдягати. Завдання, які стояли тоді в Миколаївці, передбачали абсолютну мобільність, тому бігти й тримати в одній руці автомат, а в другій — пластини бронежилету, що випадають, було зовсім не цікаво. Я передбачав, що багато хлопців боятимуться за своє життя, але таких не було.

На третій день, коли відбувався основний штурм, один із сусідніх підрозділів, який удвічі переважав наш за чисельністю, відмовився виконувати поставлене завдання, посилаючись на деморалізацію, бо по нас почали працювати міномети. Наші ж хлопці зброю не склали, а просто сказали: отже, нас буде втричі менше й пішли вперед.

Я не знаю як визначити їхні і наші стосунки. Вони не браття, вони не друзі, вони, напевно, як частина тебе, тому що такого ступеня спорідненості не існує, таких пут дружби теж. Це не визначає наш спільний життєвий шлях, але для кожного, хто був у бою, це братство цінніше й важливіше за будь-яке запевнення в дружбі, або родинні зв’язки.

На момент подій у Миколаївці та Слов’янську наш підрозділ існував три місяці. Ніхто не був готовий до того, що там відбувалося. Такому не можна навчитися в теорії. Скільки ти не дивись, скільки не слухай, все одно перший вогневий контакт у реальному бою він завжди запам’ятовується.

Нині спілкуюся з хлопцями, з якими нам є що згадати, з якими ми пройшли багато складних ситуацій. Вхід і вихід із Миколаївки ми пам’ятаємо до найменших дрібниць, адже для всіх них він був першим — бойовим хрещенням підрозділу.

Під час звільнення Миколаївки і згодом Слов’янська в нас не було 200-х, тобто загиблих, хоча були поранені. Можливо, ми не отримали тієї героїчної слави, але я радий цьому, адже немає жодної нагороди, яка була б варта людського життя. Це моє глибоке переконання… Ніхто з нас у 2014 році не хотів іти служити саме в міліцейський підрозділ. Якщо подібна структура була б сформована хоч у податковій міліції, хоч у залізничних військах Міністерства транспорту, ми б пішли туди. Для нас не був важливий формат, не важливо було, як називатись, не важливо було міністерство, у складі якого б перебував підрозділ, ми просто хотіли захищати свою країну.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

Уже третього липня по Луганському аеропорту було випущено перший пакет «Граду». Реактивна система залпового вогню БМ-21 «Град» випускала снаряди калібру 122-мм. Її розроб­лено в СРСР, пересувається вона на базі шасі вантажівки «Урал-375» із установленою пусковою установкою. Різні модифікації цієї машини перебували на озброєнні Росії, України та багатьох інших країн пострадянського простору.

• Зведення новин

Уночі терористи обстріляли з важкої техніки два блокпости силовиків у Луганській і Донецької областях, а також їхні позиції в аеропорту «Луганськ» і на аеродромі під Краматорськом.

• Бойові дії із застосуванням важкої артилерії проходили за межами Донецька – у районі селища Піски й села Карлівка

• У разі повторення російськими вертольотами чи літаками порушення повітряного простору України, українські силовики завдаватимуть авіаудари по них.

Про це заявив секретар Ради нацбезпеки й оборони Андрій Парубій.

• Сили АТО ведуть бої з терористами в Миколаївці, у безпосередній близькості від Слов’янська.

Про це у своєму Фейсбук написав міністру внутрішніх справ Арсен Аваков.

«Квартал за кварталом, спільними діями збройних сил, Національної гвардії й спеціальних підрозділів МВС селище звільняється від бандитів зі зброєю. Більша частина Миколаївки вже під контролем наших сил», — повідомив він.

• Росія зосередила на кордоні з Україно майже 50 тисяч військових та 160 танків.

Про це свідчать оперативні дані групи «Інформаційний спротив», які опублікував Дмитро Тимчук.

Згідно з цими даними, біля кордону навпроти Донецької, Луганської та Харківської областей Росія зосередила:

Особового складу — 19,3 тисячі військових, 100 танків, близько 1200 бойових броньованих машин (ББМ), близько 300 одиниць артилерії, близько 170 літаків, 98 вертольотів.

На території Білорусі зосереджено 2600 російських військових, близько 30 танків, близько 120 ББМ, близько 40 одиниць артилерії, 41 літак та 20 вертольотів.

На території Придністров’я базується близько 3 тисяч російських військових ти 30 ББМ.

В окупованому Криму угрупування військ РФ налічує близько 22 тисяч військових, близько 30 танків, 300 ББМ, 32 літаки та 55 вертольотів.

• За 4 липня у зоні АТО загинули 9 військових, 13 — поранені.

• На кордоні Росії з Луганською областю України зафіксовано колону бойової техніки.

• В Артемівську обстріляли будівлю міської прокуратури, в якій знаходився штаб сепаратистів.

Як повідомляє «Вечерний Бахмут», обстріл ймовірно скоїли два БТР-а, які прибули з боку траси Харків-Ростов.

міністр внутрішніх справ Арсен Аваков написав в коментарях на своїй Фейсбук-сторінці, що батальйон МВС «Артемівськ» здійснив розвідувальний рейд в Артемівськ. Він зазначив, що штаб «ДНР» в цьому місті знищено.

• Артем Шевченко «Слов’янськ. Початок війни»

ПЕРША ПЕРЕМОГА

Отже, у ніч на 5 липня 2014 року стався ніщівний розгром потужної бронегрупи противника з двома танками, кількома БМП і БМД, яка хотіла прорватися з майже оточеного міста через блокпост сил АТО № 5 на трасі Слов’янськ — Краматорськ. Здійснив його героїчний зведений гарнізон захисників: рота армійців-десантників 25-ї опдбр на чолі з Андрієм Ткачуком, взвод гвардійців-добровольців 2-го батальйону оперативного призначення НГУ під командуванням старшого лейтенанта Андрія Тірона та запорізькі міліціонери-спецпризначенці підполковника Олександра Панченка. І це попри те, що з бронетехніки у них було лише чотири БМД. Тобто сили противника були значно більші та потужніші. Перемогти нашим вдалося фактично лише зі зброєю піхоти: ворожу бронетехніку підривали й спалювали суто гранатометами та мінними загородженнями. А ще, поза сумнівом, сміливістю, кмітливістю і самовідданістю у тяжкому нічому бою. На відміну від танкової атаки ворога 26 червня на блокпост № 1 на Рибхозі, у ніч на 5 липня зведений підрозділ сил АТО на блокпосту № 5 не лише не покинув позиції і не дав противнику прорватися, а й знищив фактично всю бронегрупу ворога. Такі змішані армійсько-гвардійско-міліцейські підрозділи на блокпостах, зрештою, довели свою ефективність.

Микола Балан, позивний «Крим», генерал-лейтенант, командувач Національної гвардії України, у липні 2014-го — заступник командувача НГУ:

— Командири між собою відпрацьовували взаємодію, підтримували один одного, вчилися один в одного. Я насправді в цьому нічого поганого не бачу. Там ніхто не ділив: свій — чужий, любий — нелюбий, рідний — нерідний. Це, якщо нема чого робити, то «великі» командири, генерали могли ділитися на своїх  — несвоїх, рідних — нерідних, а в такій ситуації не розбирали  — усі підтримували один одного. Я вважаю, що таке «змішане» несення служби, по-перше, є досить ефективним. По-друге, якщо розмежувати функції, то міліція, нині — поліція, має право зупиняти, перевіряти документи, складати той чи інший протокол, брати участь у так званих стабілізаційних діях, що не можуть робити військовослужбовці ЗСУ. Збройні сили мають певну навченість, вогневу міць, можуть прикрити. Усе таки бронетехніки — тих самих БТР і БМД — було більше в ЗСУ. Нацгвардія, хоч і військовий підрозділ, але із правоохоронними функціями: має право зупинки автотранспорту, огляду, обшуку. Зараз ввели єдину систему, базу даних, і з нею можна було також працювати. Гвардійці її так само мали. Я вважаю це позитивним.

Проте, якби не цей розгром на п’ятому блокпосту, то загалом нічний вихід усього великого угруповання бойовиків із міста проминув би для них майже без втрат. Чому це стало можливим? Ватажок терористів Гіркін визнавав у численних своїх інтерв’ю російським пропагандистам, що протягом останніх днів перед виходом, розуміючи його невідворотність через дедалі щільніше кільце облоги силами АТО, удавався до військових хитрощів. Під час спілкування відкритими каналами зв’язку зі своїми спільниками, ватажками загонів бойовиків, він умисно удавав жертовну готовність обороняти місто до останнього. Бо знав про щільний моніторинг українськими спецслужбами за допомогою технічних засобів перехоплення зв’язку всього мобільного трафіку в Слов’янську і навколо міста. І треба віддати належне, йому це вдалося. Основні сили бойовиків разом із цивільними, які їх відверто підтримували, вийшли з міста фактично без втрат шістьма невеликими колонами, які потім об’єдналася в одну велику, через район Черевківка польовими дорогами у Краматорськ.

Віктор Муженко, позивний «Грім», генерал армії, начальник Генштабу — Головнокомандувач ЗСУ (липень, 2014 — травень, 2019):

— Уже вони не дозволяли собі великих скупчень живої сили, бо розуміли, що будь-яке скупчення одразу являє для них загрозу реального знищення нами. Щодо сприйняття українським суспільством цієї події, то, дійсно, це була перемога. Мова про те, що хтось там вийшов, і ми не досягли того, що планували, уже пішла набагато пізніше. І досьогодні існують різні версії цього виходу. Хто знав, що буде ворожа колона виходити — чому нам не повідомили? У нас тоді такої інформації не було. Взагалі всі рішення тоді приймалися з мінімумом розвідувальної інформації, виходячи з особистого бачення, особистих прогнозів, із можливої тактики дій противника і можливої кількості особового складу того угруповання, яке могло нам протидіяти.

Проте головне запитання: якщо у наших не вистачало наземних сил у цьому районі для контактного останнього великого бою з ворогом, то чи можна було завдати йому більших втрат із відстані: штурмовою авіацією з повітря та артилерією ствольною і реактивною з землі?

Вийшовши вночі зі Слов’янська, бойовики вже зранку на видноті у світлу пору доби стирчали кілька годин на своєму здебільшого цивільному транспорті та з кількома одиницями бронетехніки на центральній площі Краматорська. Потужний вогневий удар по такій цілі міг би завдати їм значних втрат. Проте військове командування сил АТО притримувалося тактики мінімізації обстрілів міської забудови, побоюючись звинувачень у завданні шкоди цивільним. Тобто для того, щоб, припустимо, відкрити вогонь зі ствольної та реактивної артилерії по центральній площі Краматорська, треба було крім точного цілевказування і коригування вогню комусь взяти на себе велику політичну відповідальність. І бути готовим не боятися потенційних звинувачень у руйнуванні центральної частини міста Краматорська і можливих жертв серед цивільних. Тоді такого старшого офіцера у командуванні АТО не знайшлося.

Відтак тому, простоявши зранку на центральній площі Краматорська кілька годин, колона противника довгою ­змією з кількох сотень переважно цивільних транспортних засобів потяглася за маршрутом Слов’янськ — Краматорськ — Дружківка  — Костянтинівка — Авідіївка — Донецьк. Чи можна було цій змії відрубати голову? Адже така перемога була б тріумфальною і, можливо, змінила б хід подальшої історії війни з Росією.

П’ятого липня зранку після більш ніж двох із половиною місяців окупації у звільнене місто сили АТО заходили без бою з кількох напрямків. Десантники та спецпризначенці висувалися з напрямку основної траси М-03 через район Славкурорту. Рухалися всі у бойових порядках напоготів, бо скрізь чекали на засідки. Найпідозріліших місцевих мешканців-чоловіків про всяк випадок ввічливо клали на землю і ретельно розпитували, чи, бува, не бачили когось підозрілого. Проте ніякого організованого спротиву вже не було.

Символічно, що війна України за Незалежність від споконвічного російського ворога розпочалася у місті Слов’янську, сама назва якого є символом колись спільного із ним цивілізаційного простору. Два з половиною місяці окупації наочно показали примарність цього міфу. Безпідставні арешти, жорстокі катування, позасудові страти, підступні засідки. Протягом цього часу Україна пройшла складний шлях від повної розгубленості перед жорстоким і потворним обличчям «руського міра» до максимальної мобілізації; від зради і втрати бронетехніки — до героїзму і самопожертви; від болю втрат — до радості перемог. Так, не було військового тріумфу, але було звільнення великих територій: на плечах гіркінців українська армія після Слов’янська взяла лише на Донеччині Краматорськ, Дружківку, Костянтинівку, Торецьк, Бахмут і Авдіївку. На Луганщині звільнили Сіверськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк і Лисичанськ. Слов’янськ став символом тяжкої, вистражданої перемоги і неодмінного звільнення всієї української землі від агресора.

• Зведення новин

Головний бойовий керівник терористів, які орудують на Донбасі, «головнокомандуючий армією» Ігор Гіркін оголосив себе військовим комендантом Донецька.

• Азовське узбережжя повністю контролюється батальйоном «Азов». Розставлено блокпости. У бандитів-сепаратистів немає шансів на отримання допомоги

• У Київському районі Донецька з боку аеропорту і селища «Октябрський» лунають вибухи. Про це повідомляє «ОстроВ» з посиланням на інформацію очевидців. Озброєні чеченці зупиняють мирних донеччан і влаштовують допити прямо на вулиці. Вулицями їздять КамАЗи з бойовиками.

Крім того мешканці Авдіївки повідомляють, що бачили літаки.

«Літак пролетів і після нього гриміло так, що скло тремтіло», — повідомив очевидець з Авдіївки.

• Над Артемівськом та Дружківкою піднято Державний прапор України.

• На площі Леніна в Донецьку знаходиться більше тисячі людей.

Про це повідомляє офіційний сайт міського голови Донецька Олександра Лук’янченка.

Згідно з повідомленням, там проходить несанкціонований захід, ініційований прихильниками ДНР.

«На вулицях міста спостерігається велика кількість людей у камуфляжній формі зі зброєю. Прохання до жителів не вступати з ними в конфлікти, по можливості не наближатися до місць масового скупчення озброєних людей», — відзначили в прес-службі.

• Зведення новин

• У Донецькій області неподалік від Добропілля невідомі вистрілили дитині в голову.

Про це повідомляє ГУ МВС У Донецькій області.

13 річна дівчинка отримала вогнепальне поранення голови, коли їхала в автомобілі разом з батьками по дорозі, розташованій між містом Добропілля і селищем Святогорівка.

• Бойовики підірвали залізничний міст у Донецькій області близько 13 години у районі населеного пункту Новобахмутівка.

Про це повідомляє прес-служба Донецької облдержадміністрації з посиланням на Службу автомобільних доріг Донецької області.

• Міжнародна організація цивільної авіації (ICAO) офіційно підтвердила належність повітряного простору над Кримом Україні та спростувала інформацію російських ЗМІ про переговори з Росією щодо переходу повітряного простору до її відання.

• Біля селища Бірюкове Луганської області терористи з мінометів обстріляли прикордонний наряд. В результаті один прикордонник отримав поранення.

На ділянці відділу прикордонної служби «Амвросіївка» Донецької області прикордонники виявили російський безпілотний літальний апарат, який рухався вздовж російсько-українського кордону.

• Терористи продовжують обстрілювати зайнятий силами антитерористичної операції Луганський аеропорт.

Про це повідомив керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук.

За його словами, в понеділок бойовики обстрілювали аеропорт з 6 танків і однієї БМП-2. Силовики відкрили у відповідь мінометний вогонь по позиціях терористів.

Зафіксований обстріл терористами з РСЗВ БМ-21 «Град» селища Металіст поблизу Луганська. «Обстріл вівся з боку Георгіївки

• Зведення новин

• У Луганську осколки снаряда влучили в маршрутку, через що дві людини загинули, четверо отримали поранення.

Про це повідомляє сайт луганської міської влади.

«8 липня о 7:50 у результаті влучення осколків снаряда в маршрутне таксі № 132 у районі кварталу Пролетаріату Донбасу загинули дві людини, четверо поранені. Потерпілі доставлені в лікувальні установи», — говориться в повідомленні.

• Міністр оборони Валерій Гелетей заявляє, що одностороннього припинення вогню зі сторони українських підрозділів, задіяних в АТО, більше не буде.

Про це повідомляє прес-служба Міноборони.

«Президент заявив про це однозначно. Тепер будь-які переговори можливі виключно після остаточного складення зброї бойовиками, — підкреслив він.

«Йде активна фаза АТО, ми робимо все можливе, щоб зменшити кількість жертв. Військові хочуть миру. Бойовики мають скласти зброю», — додав Гелетей в коментарі Українській правді.

• Державна авіаційна служба закрила повітряний простір у зоні проведення антитерористичної операції для цивільних літаків.

Про це сказано в повідомленні Державіаслужби, текст якого мають «Українські Новини».

Повітряний простір у зоні проведення АТО закрито для здійснення яких-небудь польотів цивільних повітряних суден з метою забезпечення відповідного рівня безпеки польотів.

Через повітряний простір у зоні проведення АТО можливий лише транзит повітряних суден, що здійснюють польоти вище 260 ешелону (висота 7 900 метрів).

• Під час обстрілу бойовиками районів Луганська снаряд розірвався неподалік від маршрутки, яка перевозила людей до роботи. Є поранені і загиблі.

У місті Авдіївка невідомі відкрили вогонь по пасажирському автобусу. В результаті обстрілу одна жінка загинула.

• Зведення новин

Українські військові в районі села Дмитрівка Донецької області знищили дві системи реактивного вогню БМ-21 «Град» бойовиків.

Про це повідомив речник АТО Владислав Селезньов.

Він розповів, що «об 11.55 в районі Дмитрівки зведена батарея 2С3 окремої механізованої бригади нанесла прицільний артилерійський удар по визначеній позиції бойовиків».

«Наслідком ефективних дій артилеристів стало знищення двох систем реактивного вогню БМ-21 «Град», — повідомив Селезньов.

• За минулу добу незаконні збройні формування здійснили 6 обстрілів блокпостів та позицій підрозділів Збройних сил України у районах Луганськ, Дякове, Весела Гора, Лисичне, Маринівка, Щастя.

Про це повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

Внаслідок ведення бойових дій протягом доби 3 військовослужбовця загинули, 4 отримали поранення. Серед загиблих — начальник штабу 5-го батальйону територіальної оборони, якого вбила кулю снайпера.

• За минулу добу викрадено понад 10 громадян — жителів Донецької та Луганської областей. Вчора у Донецьку бойовики викрали директора шахти та його заступника з виробництва та вивезли у невідомому напрямку.

• У місті Попасна на Луганщині у будівлі прокуратури створено штаб терористів. Бойовики здійснюють обхід по квартирах мешканців мікрорайону. Змушують їх покинути свої оселі і починають переробляти їх у вогневі позиції.

На Луганщині бойовики обстріляли Станицю Луганську. Захопили центральну районну лікарню у Станиці Луганській Луганської області. Медперсонал вимусили покинути приміщення.

Протягом дня бойовики вели масований наступн на аеропорт Луганська, який перебуває під контролем українських силовиків. Згодом авіація сил АТО завдала удару по позиціях террористів поблизу Луганського аеропорту, який займають силовики. У результаті удару 2 танки та 1 РСЗО «Град» бойовиків знищені. Втрат серед українських військовослужбовців немає.

• Зведення новин

У зоні АТО зберігається напружена ситуація, найбільш нестабільна обстановка відзначається в районі Донецька, Горлівки, Луганська, Антрацита, Сєверодонецька та Краснодона.

Про це повідомляє прес-центр АТО та Дмитро Тимчук із групи «Інформаційний спротив» у Фейсбук.

За даними прес-центру АТО, за добу загинуло 3 військовослужбовці та поранено 27 військовиків.

• У бою під містом Курахове Донецької області під час руху колони убік Карлівки сталося зіткнення з сепаратистами на блокпосту.

У бою брали участь 93 бригада, Правий сектор, Донбас і Дніпро-1.

Снайперським пострілом був убитий один з українських бійців і один поранений.

Загиблий Василь Ярославцев з 93-ї бригади. Загинув, витягуючи пораненого. Ярославцеву було 32 роки, він з Дніпропетровська.

• В Артемівську 10 липня о 5:51 ранку невідомі з гранатомета обстріляли одну з будівель комплексу педагогічного училища, де дислокована частина батальйону «Донбас».

• В районі населеного пункту Іллєнкове прикордонники зафіксували заліт на територію України на глибину до 4 кілометрів шести вертольотів РФ, які згодом повернулися назад.

• Українським силовикам вдалося знищити установку Град, якою бойовики стріляли в Луганську.

Про це повідомив голова прес-центру АТО Владислав Селезньов.

«Силами десантного підрозділу, який дислокується на території луганського аеропорту, була проведена операція зі знищення угруповання бойовиків в районі Луганська», — сказав він.

«Внаслідок вдало проведеної операції була знищена установка залпового вогню БМ-21 «Град». Українські десантники продовжують виконання операції», — сказано в повідомленні.

• Росія заявила, що відмовляє в наданні консульських послуг кримському режисерові Олегу Сенцову у зв’язку з тим, що йому надано громадянство Росії.

• У районі прикордонного пункту пропуску «Довжанський» на фугасі підірвалася бойова машина піхоти БМП-2 сил АТО. Загинули 4 військовослужбовців.

• В результаті військової операції було піднято державний прапор над міськрадою Сіверська, Донецької області.

У прес-службі зазначили, що станом на сьогодні, контрольно-пропускні пункти «Довжанський» та «Червонопартизанськ» на україно-російському кордоні підконтрольні українським військовим.

• Зведення новин

Від обстрілу бойовиками з «Градів» неподалік від Ровеньок на Луганщині загинуло 19 військових.

Керівник Управління інформаційної безпеки при Нацгвардії Юрій Стець повідомив «Українській правді», що така інформація станом на 14:50.

«Станом на зараз загинуло 19 військових від обстрілу «Град» бойовиками. Це 17-й кілометр на південний схід від населеного пункту Ровеньки», — сказав він.

Також за останню добу загинуло 2 військових та 2 прикордонники біля пропускного пункту Довжанський, уточнив Стець.Таким чином, за останню добу загалом загинули 23 силовики.

• Авіація сил АТО завдала два авіаудари по техніці бойовиків на території кар’єру поблизу Перевальска в Луганській області. Внаслідок авіаудару частину бронетехніки бойовиків було знищено.

• На Донбасі тривають бойові дії, терористи обстрілюють силовиків  — за останню добу 3 військовослужбовців загинуло, 12 — поранено.

• За минулу добу щонайменше 50 бойовиків було знищено. Це підтверджують дані візуального спостереження після авіаудару по скупченню бойовиків в районі н. п. Ізварино.

• У Луганськ увійшли російські танки, у місті терористи продовжують стріляти з мінометів.

Про це повідомляють користувачі Твіттер.

«Інформація від військових у Луганськом аеропорту: «Сьогодні в Луганськ увійшли російські Т-72. Не Т-64 (типу віджали), а саме Т-72», - пише Сергій Іванов.

• Під час звільнення Слов’янська, Краматорська, Артемівська та інших населених пунктів сили АТО захопили 4 бойових броньованих машини, 3 танки, 3 «Гради» бойовиків.

• У зоні проведення антитерористичної операції загинув начальник черкаського Навчального центру підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України «Оршанець» полковник Ігор Момот. Про це повідомляє УНІАН.

Момот загинув у селі Олексіївське Амвросіївського району Донецької області, де проходять службу прикордонники із Навчального центру, під час ранкового обстрілу з БМ-21 «Град».

• Колона сил АТО, яка транспортувала боєприпаси, потрапила під обстріл бойовиків неподалік від пункту прикордонного пропуску «Ізварине». Молодий офіцер-розвідник, який вів колону, прийняв рішення не припиняти рух, організував гідну відсіч, вивів колону у безпечне місце і доставив боєприпаси на вогневі позиції.

• Бойовики обстрілюють Луганськ чи то з гармати, чи то з танку.

Про це повідомляє прес-центр АТО на сторінці у Фейсбук.

«Наразі відомо, що бойовики розпочали обстріл з району Комброда міста Луганськ по населеному пункту Піщане. Вогонь ведеться з гармати (можливо танку)», — йдеться у повідомленні.

Прес-центр також рапортує, що триває «звуження кілець ізоляції в районі м. Донецьк та м. Луганськ»;

• Обстріл сил антитерористичної операції із системи залпового вогню «Град» в районі селища Зеленопілля в Луганській області в п’ятницю вранці вівся з боку держкордону з Росією.

Про це під час брифінгу повідомив речник інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко

• Поблизу Артемівська на Донеччині групу української авіарозвідки обстріляли бойовики, зав’язався бій. Є поранені з обох боків, та загиблі з боку бойовиків. Серед українських військових двоє поранених.

• Протягом 11 липня бойовики понесли значні втрати з боку сил АТО: знищено ряд позицій бойовиків з майже 1000 терористів.

Про це повідомив прес-секретар АТО Владислав Селезньов.

За його словами, сили АТО поінформовані про бази та місця дислокації бойовиків «за сприяння місцевого населення, яке активно допомагає виявляти масові скупчення терористів».

В районі с. Гольмівський знищений базовий табір бойовиків, а в районі міста Перевальськ — опорний пункт з 2 танками, 10 броньованими машинами, 15 одиницями автомобільної техніки. Знищено близько 500 бойовиків. У районі міста Дзержинськ знищена потужна база бойовиків. За попередніми оцінками там знищено до 500 бойовиків. Пошкоджено 2 бронетранспортера.

• В результаті обстрілу житлових кварталів у Петровському районі Донецька загинули дев’ять осіб.

Про це повідомляє місцеве видання 62.ua.

«В результаті обстрілу на вулицях Серафимовича і Чугуєва 9 загиблих, серед них десятирічна дитина. Одна людина поранена», — йдеться у повідомленні.

• Вночі велися бойові дії з використанням важкої артилерії в місті Мар’їнка. У 4.00 в Петровському районі через побоювання наближення бойових дій була включена сирена оповіщення цивільної оборони, відкриті підвали і бомбосховища. Також поодинокі постріли протягом ночі були чутні в Куйбишевському, Кіровському і Калінінському районах.

• 12 липня підрозділи Збройних сил України та Державної прикордонної служби України зазнали артилерійського обстрілу із систем залпового вогню БМ-21 «Град», які застосувалися з боку кордону Російської Федерації.

Про це повідомили у Держприкордонслужбі.

«Були обстріляні підрозділи, що виконували завдання в рамках АТО в районах населених пунктів Зеленопілля, Дякове, Бірюкове, Ізварине», — йдеться у повідомленні.

«Артилерія Збройних сил України відкрила вогонь у відповідь. За командою Міністра оборони в повітря підняті винищувачі, які патрулюють повітряний простір України та готові до відбиття можливих атак», — зазначили в ДПСУ.

Як повідомили у прес-центрі АТО, за добу загинуло 7, поранено 33 військовослужбовців.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

ПРОРИВ ДО АЕРОПОРТУ

Поступово ставало дедалі складніше поставляти провізію і боєприпаси до аеропорту навіть з повітря. У бойовиків з’являлися новітні засоби протиповітряної оборони з Росії, тож головний козир України — авіацію — у цій кампанії доводилося застосовувати з великою обережністю, а після збиття кількох військових літаків застосування авіації практично виключалося. Можливостей знищити ворожі пускові установки контрбатарейним вогнем не було — в аеропорту знаходилося лише шість 120-мм мінометів 1 ОТБр, декілька БТР-80 80 ОАЕМБр, шість БМД-2 25 ОПДБр та автотехніка. Крім того, почали підходити диверсійні групи противника з метою виявлення вогневих позицій оборонців аеропорту. У цих умовах було вирішено деблокувати оточений аеропорт «Луганськ» та ввести туди підсилення.

13 липня 2014 року відбувся перший прорив до заблокованого зі всіх боків летовища. Колона складалася з двох рейдових загонів. До складу першого загону входили 1-ша рота 1-го батальйону 80 ОАЕМБр, підрозділи 1 ОТБр, 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, 8-го окремого полку спецпризначення, до складу другого загону — 3-й батальйон 80 ОАЕМБр з Чернівців. У колонні також рухалися батареї Д-30, артилерійські підрозділи, підрозділи забезпечення.

О 5-й годині ранку колона вирушила з міста Щастя (туди вона проїхала по трасі з с. Оріхове, де знаходився штаб). Було ухвалено рішення прямувати не через селище Георгіївка, яке утримували бойовики, а по об’їзній дорозі навколо Луганська. На ворога це справило ефект неочікуваності, завдяки чому вдалося здійснити прорив із найменшими втратами. Керував операцією полковник Андрій Ковальчук, виконуючий обов’язки командира 80 ОАЕМБр. Оскільки він вже перебував у цьому районі в квітні, то добре орієнтувався на місцевості, що мало сприяти виконанню завдання.

У ВОГНЯНОМУ КІЛЬЦІ

Бійці, які прорвалися до аеропорту, облаштовувалися у різних частинах летовища, багато хто був зворушений теплим прийомом з боку побратимів.

• Особливо запам’яталося, що коли зранку ми проснулися, а пацани з «двадцятьп’ятки» (25 ОПДБр. — ред.) нас дуже тепло прийняли. Поділилися, чим могли, дали щось поїсти. Взагалі ми з ними в дуже хороших відносинах були. До цих пір з ними зідзвонюємося, згадуємо, як воно все було. Дуже хороші люди, нам було дуже приємно разом нести службу на тому посту. В аеропорту під час того всього дуже зблизилися між собою. То, напевно, єдині світлі моменти.

Віталій Кобрин, солдат, 80 ОАЕМБр

Після прориву першої колони обстріли з боку противника ставали дедалі масованішими, ситуація загострювалася. По суті, оборонці летовища знову опинилися в кільці. Один з літаків Ан-26 з 456-ї окремої бригади військово-транспортної авіації Повітряних сил Збройних сил України, що раніше постачав продукти і обладнання у Луганський аеропорт, 14 липня виконував десантування парашутним способом води й продуктів у підрозділи Сухопутних військ, які були відрізані від основних сил і в Краснодонському районі Луганської області. Всього на борту було 8 людей. Зв’язок із літаком перервався о 12:30 за київським часом. Літак було збито приблизно за 5 км від російського кордону на висоті 6500 метрів. За офіційною інформацією, літак було збито російським винищувачем за допомогою керованої ракети класу «повітря—повітря». Унаслідок влучання лівий двигун та електрообладнання відмовили. Командир екіпажу Дмитро Майборода разом із своїм помічником Дмитром Шкарбуном продовжували керувати ураженим літаком, утримуючи його від зривання в штопор, поки десантувалися інші члени екіпажу. Літак упав поблизу села Давидо-Микільське. Обидва пілоти загинули, ціною власного життя вони відвели літак від населеного пункту, десантник Сергій Мордвинов потрапив у полон, інші члени екіпажу були врятовані.

• Зведення новин

За останню добу в ході АТО загинули 3 військовослужбовці, 12 поранено. Повідомляє штаб АТО.

• Сили антитерористичної операції звільнили від бойовиків населені пункти Металіст, Олександрівськ, Біле, Розкішне, Сабівку, розблокували аеродром «Луганськ». Повідомляє штаб АТО.

• На Луганщині бойовики підбили український літак АН-26. Згодом члени екіпажу літака АН-26, який виконував завдання в рамках забезпечення активної фази АТО та був збитий, вийшов на зв’язок з Генеральним штабом.

Український АН-26 могли збити із російського літака з аеродрому Міллєрово, що знаходиться в Ростовській області.

Повідомляє штаб АТО.

• Терористи з установки залпового вогню «Град» обстріляли житлові квартали Луганська. Повідомляє штаб АТО.

• Розблоковано Луганський аеропорт. Після розблокування терористи завдали удару по позиціях сил АТО в аеропорту з РСЗВ «Град».

• Поблизу с. Зеленопілля силами АТО знищена колона терористів: крім живої сили знищено 2 вантажівки зі зброєю.

• Зведення новин

З установок «Град» був обстріляний 3 батальйон 72-ї бригади.Четверо українських військових загинуло внаслідок ранкового обстрілу під Амвросіївкою 3 батальйону 72-ї бригади.

• За минулу ніч загинули двоє українських військових, ще восьмеро дістали поранення унаслідок бойових дій на сході країни.

Протягом доби у зоні антитерористичної операції загинули 6 військових, ще 13 дістали поранення. Повідомляє штаб АТО.

• В прес-центрі АТО повідоляють про порятунок чотирьох осіб зі збитого АН-26, двоє перебувають в полоні, доля ще двох — невідома.

• За весь час проведення АТО загинуло 258 військовослужбовців, 922 поранено. На сьогоднішній день в полоні залишаються 45 наших військовослужбовців.

• Збройні сили України піднялися на 21 місце в рейтингу армій світу.

• Зведення новин

Протягом доби терористи здійснили 14 обстрілів блокпостів та позицій підрозділів Збройних сил України — в районі Донецька, Луганська, Краснодону, Провалля, Дмитрівки, Степанівки, Амвросіївки, Валуйського, Маринівки, Тарани, Ізварине.

• За даними групи «Інформаційний спротив», терористи з РСЗО БМ-21 «Град» обстріляли позиції сил АТО й переправу біля н.п. Дмитрівка. Втрат з боку військовослужбовців немає.

Також із РСЗО БМ-21 «Град» обстріляли аеропорт у Луганську, контрольований силами АТО. Втрат із боку сил АТО немає.

Протягом ночі тривав обстріл позицій сил АТО біля Маринівки. Бойовики стріляли спочатку із РСЗО «Град», а потім — із мінометів і 122-мм самохідних гаубиць 2С1 «Гвоздика».

Терористи обстрілювали вночі позиції сил АТО близько Провалля Луганської області, там є втрати серед військових.

• Були нанесені танкові, мінометні удари та удари з ПТУРів по блокпосту Національної гвардії України, що розташовувався поблизу с. Маринівка (Донецька область). Вогонь вівся більше години», — йдеться у повідомленні.

«Сили Національної гвардії України відбили удар та перейшли у наступ, в результаті чого терористи відступили до населеного пункту Степанівка», — інформує Нацгвардія.

• Пункт перетину кордону Маринівка, який контролюють українські сили, атакують 10 танків, п’ять БТР і до 200 людей.

Серед українських силовиків є двоє загиблих.

Населений пункт Мариніка було обстріляно із Росії.

• Військовий літак Російської Федерації завдав ракетного удару по літаку СУ-25 збройних сил, який виконував завдання на території України».

• У місті Авдіївці два солдати військової частини протиповітряної оборони № 2938, що обслуговує Донецький аеропорт та перебуває в оточенні бойовиків, потрапили в полон терористів.

• Зведення новин

В Донецькій області було збито пасажирський літак, який йшов в напрямку Куала Лумпура. Загинули 280 людей і 15 членів екіпажу.

О 16.20 зник зв’язок з малазійським пасажирським літаком «Malaysia Airlines», який йшов з Амстердама на Куала Лумпур на висоті 10 тисяч метрів над територією Україні в межах міжнародного коридору. Він упав в районі пункту Грабово, який контролюється бойовиками. На борту малайзійського лайнера з 298 пасажирами перебувало 80 дітей і 100 учасників конференції борців зі СНІДом

• За минулу добу в ході антитерористичної операції загинули 5 українських військових, 11 військових оримали поранення.

• У РНБО підтвердили інформацію про знайдені тіла двох пілотів збитого літака Ан-26.

• Під Луганськом недалеко від аеропорту знайдені рештки обгорілої військової техніки й чотирьох чоловіків у військовій формі.

• Біля селища Ізварине на Луганщині помічено військовослужбовців у формі Збройних сил Росії без знаків розпізнавання.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

18 липня 2014 року. Попасна

— Не заводиться?

— І що робитимемо?

— Пешком, б***ь, пойдем!

— Побіжимо, а не підемо.

— Умный такой? Да?

— А що не так?

— Да все не так! Еще и вы мне под руку п***ите!

— Вибирай слова!

— А то что?

— Ну що, завели?

— Еще один! Повторяю вам, тупым, еще раз! Не заводится эта хрень! Ее только подорвать можно. Больше толку будет.

— «Камаз», переставай обзиватися.

— А че вы пристали ко мне? Заводится — не заводится! За***ли уже!

— Хто?

— Да вы оба!

— Цікаво, як ти збираєшся воювати з таким ставленням до своїх бійців?

— С каким? С тем, что вы меня уже достали? С тем, что вы бегаете ко мне каждых пять минут? Мне как-то по**й! Я вам не мама.

— Ти думаєш нам приємно це вислуховувати кожного разу?

— Делайте, что хотите! Няньчусь с вами, как з детьми. Обьясняй-обьясняй — все до жопы. Еще и этот китайский грузовик не заводится. Барахло!

— Не хочу я вже нікуди їхати.

— Что? А кто тебя спрашивает? Думаешь, мне приятно вами командовать? Лучше б я в разведке тогда остался. Спокойней было бы.

— Оце такий ти командир? Мені вже все до лампочки. Поїдемо. Не поїдемо. Ти мене вже так дістав, що не хочу вже нічого.

— Куда ты пошел, б***ь?

— Подалі звідси!

— Я також! Масти собі голову сам!

А сьогодні ж такий відповідальний день. Перший бій. У кожному тілі вирує адреналін. Увесь батальйон наелектризований.

Рухаємось далі. Під час перетину залізничних колій лунають перші постріли. У наш бік летять кулі. Я розгублений. Не знаю, що робити. Ми вже доїхали до місця призначення чи ні? Усі вискакують із машин. Залягають у траву. Як нам стріляти з гранатомета? Проїзд заблоковано. Машини стоять у величезному заторі.

— Гранатометники! Де гранатометники?

— Мы здесь!

— Біжіть з гранатометом до голови колони.

— Хорошо. Щас сделаем!

Це перше бойове завдання для «Камаза» як командира. У роті сигарета. На лиці читається надлишок команд, який зараз посип­леться на наші плечі.

— Ану быстро за роботу! Что вы расселись на траве как черви! Снимайте гранатомет!

Я дуже старався. Але гранатомет виривається з моїх рук і падає «Камазові» на ногу. Не буду говорити про «потік романтичних фраз», що вилився на мене.

— Вибач.

А що мені ще робити? Не відповідати йому ж тим самим. Він командир наш, як-не-як.

— Быстрей, ублюдки! Что вы носитесь? Я ракеты уже взял!

— Біжимо-біжимо...

— Что мы зря тренировались в Старом? Шевелите булками!

Ненависть до його прокльонів росте з кожною секундою. Не знаю, чи довго я витримаю в такому дусі? Хочеться зацідити йому чимось у лице. Але не можна. Я мовчу. «Амбал» також мовчить. Ми — «зелені» бійці. Наша справа маленька — виконувати і не задавати питань.

Дорога повертає під прямим кутом вправо. За рогом починаються непроглядні хащі. Густі кущі та високі дерева утворюють природний тунель. Райське місце для засідок і різного роду диверсій. На початку дороги стоять подвійні бетонні блоки в шахматному порядку.

— Гранатометчики? Хорошо. Устанавливайте свое оружие и жди­те команд.

Попереду — червоне «Жигулі» з відчиненими дверима. На асфальті двоє полонених. Попалися на гарячому. Попалися через свою дурну голову. Їхали спокійно назустріч нашій колоні. Думали, що пропустять. У голові точно нічого немає. Наші також дивувались. Який дурень буде таке робити? Автомобіль помалу зменшив швидкість і зупинився. У ньому — ці два ідіоти. Один із них був у тренувальному таборі під Києвом. У нашому батальйоні. Проходив тренування. Вивідував інформацію. Заприятелював із багатьма. Таких шпигунів було багато. Ходять біля тебе. Їдять поряд. Сплять під одним дахом. І ніхто нічого не підозрює. Такі реалії сучасної війни.

Упізнавши своїх знайомих, сепаратист із широкою посмішкою на лиці вітається з «побратимами». Сусід по машині явно нервує. Не такий розкутий як товариш. Починається ненав’язлива розмова. Задаються прості питання. Згадуються будні в Нових Петрівцях. Для повної ідилії не вистачає ще сісти спокійно за столик і випити по філіжанці кави...

Прощальне рукостискання. Нервовий товариш також стає спокійнішим.

— Ребята, а вы вообще куда едете?

— Та тут недалеко... За боеприпасами едем. Парни с блок­поста попросили. Говорят, заканчиваются.

Показує рукою в бік, куди ми маємо атакувати.

Кілька секунд німого шоку і... обоє вже змінюють свій статус на полонених. Хороший початок.

Поряд — командир першої штурмової роти «Тур». Зараз він очолює нашу північну групу і керує штурмом. Розмовляє голосно, тому можна зрозуміти, що нас тут чекає.

Ситуація така: перед нами два кілометри асфальтованої дороги. Обабіч ростуть дерева заввишки метрів десять. Усе поросло густими і непрохідними чагарниками. Ходіння по хащах категорично заборонено. Там можуть бути заздалегідь виставлені ворогом «розтяжки» або міни. Уся ця картина утворює такий собі природний тунель. У кінці — ворожий блокпост. Це і є наша ціль.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

19 липня 2014 року. Учора троє загиблих і кілька поранених. Серед поранених — двоє моїх друзів. «Кум» і «П’єр». Вони зараз у госпіталі. Навряд чи скоро повернуться назад. Лікування довге.

У батальйоні зараз траур. Не чутно сміху і радощів. Немає енту­зіазму.

«Лєрмонтов» узяв декілька гранатометників і поїхав на місце загибелі «Кочерги».

— Ви щось знайшли?

— Только продырявленную кепку. Больше ничего.

— Може, він ще живий?

— Не знаю... Тела мы не нашли...

— Не будуть вони ж мертвого забирати. Може, він у лікарні.

— Это надо смотреть уже в Попасной.

Появилася надія. Треба швидше звільняти місто. Може, нам пощастить і знайдемо його в лікарні.

Йду до «Троса». Він був у тому бою вчора. Може, бачив, що сталося з «Кочергою».

— Це було пекло! Ми пройшли міст і потрапили в засаду. Стріляли з усіх боків.

— Вони вас чекали...

— Я взагалі не знаю, як вибрався звідти живим. Що це за війна така? Стільки хлопців загинуло!

— А ти «Кочергу» бачив там?

— Я бачив його краєм ока декілька разів. Він відтягував пораненого. Але там неможливо було щось розгледіти добре. Кулі човгали по асфальту як навіжені. Не знаю, що з ним трапилось потім. Ми постійно відстрілювались і відступали.

— А як ти добрався сюди?

— Нас кинули. Броня поїхала вперед. Нас забула. Усю дорогу пішки. Як таке може бути, «Піаніст»? Скажи! Як?

Не знаю, що йому відповісти. У самого настрій паскудний. Підбадьорити не зможу.

У всіх великий стрес. Деякі бійці не можуть із цим справитися. Плачуть. Кричать.

— Треба йти штурмувати цю чортову Попасну знову! Треба звільнити місто й знищити цих виблюдків, що повбивали наших хлопців.

Уночі в туалетах можна зустріти бійців, які п’ють. Поминають своїх побратимів. Вони роблять це потайки і дуже тихо. Якщо їх застукають, то доба в підвалі забезпечена.

У мене пропало бажання грати. Яка взагалі може бути музика зараз? Треба все добре обміркувати. Я вже був у бою. Бачив, що там коїться. Наскільки близько смерть. Смерть не тільки від ворога. Смерть ще й від своїх. Але я вижив. Це не просто подароване життя. Це подія, яка говорить про щось більше. Про те, що потрібно рухатись далі. Потрібно звільнити Попасну в пам’ять про «Кочергу». Він ніколи не повернувся б назад. Мстився б за кожного з нас до кінця. Доки є сили. Доки є ще дихання.

Снують чутки, що ми ще раз будемо штурмувати місто на днях. Я радію з такої можливості. Але декого це приводить у жах. Бійці починають тікати додому. Жах бою, з яким вони зіштовхнулися вчора, пересилює будь-яку бойову мотивацію. Вони в полоні страху. Повторити ще раз таке — рівноцінне самогубству. Таких бійців небагато. Декілька чоловік. Усе одно не можу їх зрозуміти. Ви ж знаєте, що це війна. Смерть тут — звичайна річ. Усім про це говорили ще у тренувальному таборі. І що тепер залишається — «піджати» хвости і тікати додому? Навіщо тоді взагалі було йти в батальйон?

• Зведення новин

Сили АТО утримують позиції в районах аеропортів Донецька і Луганська.

• За минулу добу в зоні проведення антитерористичної операції на сході України загинули 8 українських військовослужбовців, ще 50 солдатів отримали поранення.

• Бойовики ведуть вогонь по центру Луганська з РСЗВ БМ-21 «Град», які раніше прибули в місто з боку Краснодону. Снаряди пошкодили школу, гуртожиток та інші будівлі в центрі міста. Очевидно, що вогонь ведеться з метою скомпрометувати сили АТО.

• Українська армія зайшла з танками в район селища Георгіївка за 3 км від в’їзду до Луганська.

Військові знищили дві установки «Град», з яких бойовики обстрілювали аеропорт.

• Позиції сил АТО біля державного кордону в Донецькій області були 4 рази обстріляні російськими військовими. В результаті зіткнення штурм був відбитий, штурмова група терористів знищена.

• Українські збройні сили заблокували місто Рубіжне Луганської області і зараз триває його звільнення від бойовиків.

• Сьогодні ввечері тривали активні бойові зіткнення в районах міст Лисичанськ, Рубіжне, Сєвєродонецьк та в передмістях Луганська, в ході яких бойовики понесли великі втрати.

«Зокрема у паніці терористи спробували прорватися з оточеного Лисичанська колоною техніки, але потрапили у вогневий мішок підрозділів Збройних сил України

За останню добу військові на Донбасі захопили у полон 35 російських найманців, серед яких велика частка «кадирівців».

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

«ДОРОГА ЖИТТЯ»

Після прориву до Луганського аеропорту ледь не щодня по непевній, прострілюваній «дорозі життя» їхали машини з продовольством та боєприпасами і важка техніка на підсилення. Забезпечення спочатку доставлялося до базового табору сектора «А» у с. Побєда в основному з Харківщини (м. Балаклія, м. Куп’янськ) і після розподілення — до аеро­порту. З особового складу 2-ї роти охорони 3-го батальйону територіальної оборони Львівщини було сформовано конвойну роту сектора «А» у складі шістдесяти бійців. Створена конвойна рота була виведена з оперативного підпорядкування 3-ї БтРО та безпосередньо підпорядковувалась керівництву сектора «А», а саме полковнику О. В. Шемчуку.Командиром конвойної роти був майор Олег Дудич (позивний «Блок»).

З 13 по 21 липня було здійснено кілька спроб прорватися колоною до аеропорту, однак вони були безуспішними. Проходження колон стало можливим лише після встановленнячасткового контролю над с. Георгіївка.

• Зведення новин

Бійцям миколаївської 79-ї окремої аеромобільної бригади вдалося прорвати кільце терористів і вивезти тяжкопоранених у тил.

Один із офіцерів четвертої роти другого батальйону героїчно організував виведення, узяв на себе відповідальність і вивів тяжкопоранених бійців із оточення. При цьому, чіткого наказу від керівництво АТО він так і не отримав і діяв за особистою ініціативою.

• Продовжується наступ українських силовиків на терористів. У результаті успішних боїв звільнено від російських найманців населені пункти Дзержинськ, Соледар Донецької області та Рубіжне, Ювілейний, що на Луганщині.

Сили АТО взяли під контроль стратегічно важливий населений пункт Георгіївка у районі Луганська. Наразі триває звільнення Лисичанська від терористів.

Протягом доби терористи 20 разів атакували блокпости та позиції підрозділів Збройних сил України в районах населених пунктів Дмитрівка, Кам’янка, Камишево, Кумачево, Маринівка, Новоазовск, Старобишево, Солнцево, Іловайське, Авдєєвка, Червонопартизанськ та Луганськ.

Окрім того, з території Росії з мінометів були обстріляні позиції сил АТО поблизу селища Новоазовськ і Кумачеве на Донеччині, та з самохідної артилерії — КПП «Довжанський» Луганської області.

За даними РНБО, за минулу добу загинули 13 українських військових.

• Силовики звільнили Сєвєродонецьк, над містом майорить український прапор.

На ділянці дороги між містами Сєвєродонецьк та Рубіжним на Луганщині терористи підірвали міст.

• Місто Попасна звільнено, над адмінбудівлями вивішені українські прапори.

• Прикордонники виявили на ділянці «Вовчанськ», на відстані 200 метрів від кордону з Україною, на території РФ, установку «Град» в похідному стані.

Окрім того, біля населеного пункту Петрівка, що на Луганщині, на відстані в 200 м від лінії кордону на території РФ, було виявлено 3 БТРи Росії та близько 40 російських військовослужбовців.

• Червоний Хрест визнав, що Україна знаходиться у стані війни. Як кажуть західні дипломати, це відкриває двері для обвинувачень у військових злочинах, у тому числі за катастрофіу із Боїнгом-777.

• Президент України Петро Порошенко виступає проти введення воєнного стану в країні.

«Закликаючи владу до ухвалення рішення про введення воєнного стану, народні депутати мають усвідомлювати наслідки для країни такого рішення. Сьогодні навіть одне необережне слово здатне потягнути за собою великі наслідки», — зазначив президент, цитує його прес-служба.

• Андрій Курков «Щоденник Майдану та війни»

23 липня 2014 року. Трагедія «стороннього» авіа­лайнера

Коли літо переступило через свою середину, 17 липня цього року, в небі над українським Донбасом ракета класу «земля-повітря» зупинила життя майже трьохсот людей і прикувала увагу всього світу до поля, всипаного уламками літака «Боїнг-777» та тілами загиблих пасажирів. До місця падіння тіл і уламків одразу виїхали збуджені проросійські бойовики, яким було дано завдання заарештувати або вбити українських льотчиків, якщо вони ще живі. Але коли перша група сепаратистів дісталася села Грабове та виїхала на поле, засіяне тілами й валізами, то, на свій подив бойовики побачили, що збитий «не той літак». «А чого вони тут над нами літають, у нас — війна!» — сказав один із бойовиків, розглядаючи трупи, поки інший знімав наслідки трагедії на відео на свій телефон. Так ця фраза попала в YouTube. Незабаром під’їхали нові бойовики. Вони зацікавилися вмістом розкиданих по полю валіз, зацікавилися золотими кільцями та сережками загиблих пасажирів. Почали знімати кільця та персні з пальців і розпихати по кишенях.

«Ми думали, це український транспортний літак!» — зізнався один із бойовиків італійському журналістові, кореспонденту газети Corriere della Sera. У цій фразі колишнього шахтаря з Тореза, що став бойовиком, і криється основна причина трагедії. Російське керівництво сепаратистів Донбасу забезпечило їх танками, зенітними установками, гарматами й масою іншої зброї, щоб успішно воювати проти української армії на землі. Але літаків Росія сепаратистам не дала, тому що, незважаючи на величезні зусилля, бойовикам не вдалося захопити ні Донецького, ні Луганського аеропортів. Навіть маленький військовий аеродром у Краматорську українські війська та добровольчі батальйони відстояли, зазнавши величезних утрат. Таким чином небо над Донбасом залишилося під контролем українських Військово-повітряних сил, які й допомогли наземним силам української армії відвоювати в сепаратистів раніше захоплені території. Саме через активність української авіації бойовики попросили в Росії й дуже швидко отримали зенітно-ракетні комплекси, здатні збивати літаки та вертольоти на будь-якій висоті. Але шахтарі та інші «ополченці» не в змозі управляти такою технікою. Для цього в неофіційне «відрядження» з Росії на територію Донбасу відправляли й відправляють нині кадрових офіцерів російської армії, фахівців військової справи. Це на їхньому рахунку 16 збитих літаків і вертольотів Військово-повітряних сил України, два з яких було збито бойовиками 23 липня. Гадаю, що фахівці, відповідальні за загибель майже трьохсот пасажирів «Боїнга-777» Малазійських авіаліній, вже терміново повернуті на батьківщину, до Росії. Туди ж відвезли установку «Бук», із якої було зроблено фатальний запуск ракети. Цю установку, на якій перед загибеллю «Боїнга» було чотири ракети, а після загибелі — три, що перевозили в бік російського кордону, зняли на відео випадкові чи невипадкові свідки та виклали обидва відео в інтернет. Я сумніваюся, що цю установку взагалі знайдуть навіть після закінчення військових дій на сході України.

Чотири дні поле, засіяне уламками літака й тілами пасажирів, охороняли майже тисяча озброєних бойовиків. Серед них були люди в камуфляжі та люди в цивільному. Люди в цивільному уважно оглядали тіла загиблих і час від часу давали вказівки, які з тіл вантажити на машини й відвозити. Хтось привіз апарат для різання металу, і частину корпусу літака заходилися різати. Потім бойовики говорили, що розрізали метал обшивки, щоб витягнути тіла загиблих. Але українські військові фахівці, проаналізувавши відеокадри з місця подій, припустили, що людьми в цивільному були російські військові фахівці, які перевіряли останки пасажирів і метал фюзеляжу літака на осколки або сліди ракети, яка збила літак. Може, саме цим пояснюється майже чотириденне недопускання до тіл і уламків літака українських і міжнародних фахівців.

Але тепер усе це позаду. Тіла та фрагменти тіл пасажирів відправлено в Нідерланди. У Гаазі в міжнародному суді заведено кримінальну справу за статтею «військові злочини». Окреме розслідування події веде Україна, а США вже надали свої висновки, в яких, одначе, не вказується на пряму участь Росії в цій трагедії. Сказано тільки, що Росія створила умови для вчинення цього злочину. Відомо, що ракету було випущено в літак із території, контрольованої проросійськими сепаратистами та їхніми російськими спільниками. Але хто натиснув на кнопку пуску ракети — невідомо.

Так, за день до трагедії президент РФ Путін пообіцяв адекватно відповісти на нові санкції США і ЄС, і тепер ця обіцянка видається зловісним провісником трагедії. Зв’язок між обіцянкою Путіна та загибеллю пасажирів побачили стільки людей у світі, що російському президенту довелося вперше за свою політичну кар’єру записувати вночі телевізійне звернення. Щоправда, ніяких вибачень або жалю в цьому зверненні світ не почув. Путін повторив свою ідею-фікс останнього часу про те, що Росія, як і раніше, буде всіма можливими способами захищати в усьому світі росіян, російськомовних і «людей російської культури». Цю фразу, мабуть, було спрямовано проросійським сепаратистам Донбасу та їхнім російським і сербським «товаришам по зброї» як доказ подальшої підтримки бойовиків на території України. Для самих росіян Путін повідомив, що в цей час «загрози суверенітету Російської Федерації немає». Тобто заспокоїв громадян своєї країни тим, що НАТО на Росію не нападатиме. Тоді до якої війни готується Росія, стягнувши вже близько 50 тисяч військових до кордону з Україною? Останніми днями на кордон із Україною прибули військові підрозділи з Сибіру, Уралу і Татарстану. Ясно, що рішення про переміщення їх на кордон із Україною було прийнято до загибелі «Боїнга-777». Але трагедія в небі над Донбасом, схоже, не скасувала планів Путіна щодо України. Єдина відмінність у ситуації до загибелі літака та відразу після неї спостерігається в тому, що через кордон із російської території на територію України, контрольовану сепаратистами, перевозиться тепер менше зброї, боєприпасів і нових російських добровольців. Щоправда, цей потік для продовження війни може поновитися на повну силу в будь-який момент. Українським військам поки що не вдається взяти власний кордон під контроль. Це зробити неймовірно важко, адже сепаратисти разом із російськими військами обрали дуже специфічну тактику: сепаратисти обстрілюють із артилерії та мінометів російську територію, а російська артилерія у відповідь стріляє не по вогневих точках сепаратистів, а по українських прикордонниках і місцях дислокації українських військових. На жаль, ця дивна, як її називають — «гібридна», війна триває. Тільки тепер, нарешті, весь світ зрозумів: те, що відбувається на сході України, — це не «внутрішній конфлікт», який відбувається десь далеко і Європи не стосується, а конфлікт глобальний, жертвами якого вже стали і ще можуть стати громадяни будь-якої країни світу.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

[24 липня 2014 року. Лисичанськ]

Прохолодне повітря вривається в салон автомобіля. Двері відчинені. «Амбал» оглядає правий бік, я — лівий. Очі втомлюються від цієї швидкості. Пейзаж проноситься повз на швидкості майже сто кілометрів на годину. Але це не причина, щоб розслаблятись. При переміщенні ми дуже вразливі. Невідомо, коли ворог почне стріляти. Може вискочити із-за бетонних блоків і розстріляти водія. Може сидіти в кущах і легко зробить решето з машини. Може замінувати ділянку дороги й чекати нашого приїзду в теплому й безпечному місці. Бух! І рідні дома вже не знайдуть собі місця. Ворог може що завгодно. Потрібно бути готовим до цього перш за все психологічно. Усвідомлювати, що тебе дуже легко можуть вбити чи поранити. І знати, що твої «руки розв’язані» також. Можна діяти як ворог. Треба діяти як він. Але найкраще — перевершувати його. Нічого не бійся! Фантазуй! Іди на ризик! Але не бійся!

Дорога веде до великого пагорба. За ним з’являється нафтопереробний завод. З горизонту виростає великий стовп чорного диму. Верхівки труб і різноманітних конструкцій. Згодом і весь завод. Він палає. Від вогню залізо тріщить і вигинається, наче там йде бій. Невже наш пункт призначення там? Якщо так, то битва на заводі буде страшною. Гра «Counter strike». У цій комп’ютерній симуляції такі локації були найважчими. Труби, цистерни, ящики. Лякає кожен тріск. Кожен порив вітру. Навіть дихання своє також дратує. Ще й тисячі різноманітних дверей. З кожної шпарини віє смертю.

Геть ці слабодухі думки! На справжній війні украй важко вбити людину. Та й що ці «криворукі» сепаратисти можуть узагалі? Уміють тільки залякувати цивільних і кликати російську армію на допомогу. А ми... ми вже ціле місто звільнили. Захопили полонених і багато трофейної зброї. І це з мінімальними втратами.

— Смотрите! Лежит, гаденыш! Валяется... Хотел, п***р, с нами воевать. Теперь его пусть черви едят! Смотрите, смотрите! Еще тепленький...

На узбіччі лежить обгоріле тіло. В очі одразу кидаються зуби. Їхня сліпуча жовтизна дуже контрастує на фоні чорної плоті. Смерть прийшла по нього недавно. З ніг, рук і половини обличчя ще йде дим. Потрібно бути насторожі. Тут починається бойова зона.

Обабіч дороги лежить різноколісна техніка: легкові автомобілі, вантажівки, мотоцикли. Знищені, спалені, покинуті. Страх вихором пройшов по цих місцях. Ті, хто тут був, тікали світ за очі.

За заводом — багатоповерхівки. Одна похилилась. Ось-ось впаде. Нагадує Пізанську вежу. Може, це якесь диво архітектури? Знущання над законами фізики. Чому вона не падає?

Розбитий автобус посеред дороги. Вікна розтрощені. Дірки від куль у корпусі. Трясця! Це ж наш автобус! Пам’ятаю його під час штурму Попасної. Де всі? Невже їх тут убили? Ні, начебто. Крові немає.

— Ми добряче спізнились...

— Погодите! Еще не известно. Что-то я не слышу боя.

— Але автобус наш.

— Наш-наш. На нем «Спартак» ездил.

— «Спартак» казав, що він з Лисичанська. Правильно?

— Вроде. Я точно не помню. Кажется, что да.

«Амбал» сидить навпроти мене й очима пожирає всю тутешню ситуацію. Йому, мабуть, незвично бачити рідні краєвиди, «обмальовані» війною.

— Вон, еще один жмурик валяется!

Трупи лежать переважно по одному, деколи — по двоє. Навряд чи вони чинили сильний опір. Залишили, як смертників, щоб затримати просування наших військ. Розруха, паніка і кров — усе це приносить зі собою російський «братній» народ. Різного роду найманці їдуть сюди за покликом крові. Іншого вони і не бажають тут бачити. Для чого? Мир — нудне поняття. На ньому не наживешся.

• Зведення новин

Бойовики знову обстрілювали сили антитерористичної операції, зокрема на аеродромі Луганськ і перепускному пункті Маринівка з боку Росії.

Обстрілювали зі стрілецької зброї та гранатометів блокпост поблизу Дебальцево, з БМ-21»Град» аеродром Луганськ з боку населеного пункту Фабричне, з «Града» обстрілювали позиції українських військ біля населеного пункту Березове та блокпоста неподалік Маріївки, з установки «Град» блокпост Весела Гора.

Крім того, за даними прес-центру АТО, вели вогонь з боку Росії:

Відбувся артилерійській обстріл позицій Збройних сил України вели з боку Російської Федерації неподалік населеного пункту Дякове та артилерійській обстріл вели з боку Російської Федерації по перепускному пункту Маринівка.

• За минулу добу в зоні антитерористичної операції загинуло 13 військовослужбовців, 19 людей отримали поранення.

Усього від початку проведення АТО загинули 325 українських військових.1232 солдати отримали поранення різного ступеню тяжкості.

• За останній тиждень українські війська звільнили від терористів 10 населених пунктів.

• Зведення новин

Під час зачистки міста Лисичанськ підрозділи високомобільних десантних військ знешкодили групу снайперів.

• Наразі триває блокування українськими військами підходів до міста Донецьк. «Ведуться бої за Горлівку. Наступний буде Донецьк»,  — сказав речник РНБО.

• Збройні сили України, Нацгвардія, батальйон Донбас здійснюють штурм Первомайська на Луганщині.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

КРИВАВА ЦІНА ЗА ЛУТУГИНЕ

Під кінець липня українська армія стрімко розвивала успіхи на всіх ділянках фронту: на мапі зони АТО територія «Новоросії» день у день зменшувалася. 27 липня бійцям, які утримували Георгіївку, надійшов наказ зачистити місто Лутугине.

• Уже ніби на восьмий день нам сказали зачистити Георгіївку і Лутугине до кінця. Всі команди тоді віддавав «Зевс» — головнокомандувач сектора «А» (генерал-майор І. І. Колесник. — ред.). По штабній рації він виходив на зв’язок з моїм комбатом і ротним. Ніхто нам тоді не казав, що Лутугине треба брати з боєм — просто зачистити.

Тоді перша танкова, 24-та бригада заходили разом з нами з боєм у Лутугине. «Вісімдесятка» залишилася на блокпосту. Ми вирушили чотирма танками, чотирма БМП і піхоти більше 100 осіб.

• Зведення новин

Сили АТО продовжують операції зі звільнення населених пунктів під Луганськом, а терористи проводять контратаки.

Такі оперативні дані групи «Інформаційний спротив» повідомляє Дмитро Тимчук у Фейсбук.

«Триває операція сил АТО зі звільнення н.п. Латугіно, Шахтарськ, Торез і знищення угруповання терористів у районі кургану Саур-Могила. Розширюється зона, контрольована силами АТО, у районі н.п. Горлівка», — повідомляє він.

«Підрозділами сил АТО проведені рейди в напрямку н.п. Шахтарськ, Тернове, Рідкодуб, Саур-Могила. Одночасно авіацією сил АТО знищено значну кількість живої сили, озброєнь і техніки бойовиків», — пише Тимчук.

«Терористи проводять контратаки в районі Луганська, намагаючись відтіснити сили АТО. Позиції сил АТО на території аеропорту в Луганську постійно обстрілюють із РСЗО БМ-21 «Град», танків і мінометів», — додає він.

При цьому спостерігаються випадки переміщення невеликих груп бойовиків під виглядом мирних жителів у район Слов’янська.

«На звільнених територіях відзначається активність диверсійно-розвідувальних груп супротивника», — визнає Тимчук.

Крім того, бойовики обстріляли позиції сил АТО біля н.п. Старобешево, Амвросіївка, Саур-Могила, блокпост на трасі Оленівка-Донецьк. Обстріли скоєно з мінометів і установки «Град».

«Зафіксовано перекидання зброї й боєприпасів для терористів із території окупованого Криму через узбережжя Азовського моря»,  — заявляє Тимчук.

«Із території Росії щонайменше двічі обстрілювали позиції сил АТО в прикордонних районах. Обстріли вчинено з артилерії», — повідомляє він.

• За минулу добу в боях загинули 23 бійці сил АТО, зокрема 13 бійців батальйону «Айдар».

Про це сказано на сторінці батальйону в Фейсбук.

• Від початку проведення АТО (середина квітня) по 26 липня в Україні загинули мінімум 1129 мирних жителів, ще 3442 людини отримали поранення.

Про це сказано в четвертій доповіді Управління верховного комісара ООН з прав людини

• Сили АТО взяли Дебальцеве та висоту Савур-Могила та увійшли в Шахтарськ, Торез та Лутугіне, що в передмісті Луганська.

Про це повідомляє прес-центр АТО.

«Сили АТО взяли Дебальцеве та висоту Савур-Могила, з якої бойовики постійно обстрілювали позиції українських силовиків. Також наші військові увійшли в Шахтарськ, Торез та Лутугіне», — сказано в повідомленні.

«Зараз тривають бої за повне звільнення Первомайська та Сніжного», — інформує прес-центр АТО.

«Підрозділи Збройних сил та Національної гвардії закріпилися на околицях Горлівки та готуються до її звільнення», — додають там.

• Українські війська звільнили Степанівку.

Про це йдеться у Твіттері президента України Петра Порошенка.

• Зведення новин

Українські десантники проводили рейдові дії в напрямку населених пунктів Рідкодуб, Логвіно, Шахтарськ, Тернове, Савур-Могила.

Про це повідомляє прес-центр АТО.

• 1 236 військовослужбовців поранено за період проведення антитерористичної операції (АТО).

Про це на брифінгу повідомив директор військово-медичного департаменту Міністерства оборони Віталій Андронатий

• Батальйон Азов» за підтримки військових взяв місто Новий Світ під Донецьком. Про це на своїй сторінці у Фейсбук написав прес-секретар батальйону Ігор Мосійчук.

• 10 військових загинули, 55 поранено протягом минулої доби в ході АТО. Про це під час брифінгу у вівторок повідомив речник Інформцентру РНБО Андрій Лисенко.

• У районі 12.20 центральна частина Донецька зазнала артилерійському обстрілу.

• Бойовики розстріляли мікроавтобус із дітьми, яких евакуювали з дитячих будинків. Одна дитина загинула, десять одержали поранення. Про це повідомляє керівник групи «Інформаційний Опір» Дмитро Тимчук.

За його словами, трагедія сталася в понеділок на ділянці траси Донецьк-Волноваха.

• Сили АТО звільнили населений пункт Дебальцево Донецької області. Про це повідомляє прес-центр Антитерористичної  операції.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

30 липня 2014 року. Попасна. Первомайськ

Батальйон розташувався в загальноосвітній школі. Це неподалік від центру міста. Будівлі такого типу дуже зручні, можуть вмістити майже всіх. Плюс тут є багато туалетів та їдальня — це складові першої потреби. На війні без них ніяк.

Ті, хто не поїхав у Лисичанськ, живуть тут уже декілька днів. Гранатометникам виділили клас біології. Невеликий. Але вибору немає. Усе завалене речами, зброєю та їжею. Пройти важко. Постійно на щось або на когось наступаю. А ще я дуже хочу їсти. Живіт аж завиває від голоду.

У черзі за їдлом до мене підходить «Доберман»:

— Привет, братанчик! Какой у тебя позывной?

— «Піаніст».

— Слушай, «Пианист». Я смотрю, у тебя автомат маленький. А мне очень такой нужен. Для заданий. Давай поменяемся. А я дам тебе свой с подствольным гранатометом. И нож еще дам. Хороший нож!

— Ну я не можу тобі так одразу відповісти...

— Та, давай, соглашайся. Мне просто неудобно с моим автоматом. Он длинный и тяжелый. Мне надо что-то типа твоего. Чтоб я мог его одной рукой держать...

Ще п’ять хвилин я слухаю його лекції про те, як він сам воює з ворогом. «Герой»-одиночка. Але пропозиція цікава. Підствольний гранатомет — це серйозна річ. Ніхто з нашого взводу його не має. Буду перший. Але до свого маленького автомата я також дуже звик. Зручний і легкий. Мороки взагалі немає. Що ж робити? Іти до грузина чи ні? Вагання не дають спокою. Стоп! Вирішив. Треба поїсти. Їжа підкаже правильний вибір.

• Геннадій Харченко «Щоденник артилериста»

Третю гаубично-артилерійську батарею було сформовано 31 липня 2014 року із бійців третьої хвилі мобі­лізації. Більшість особового складу була жителями Запоріжжя, інші хлопці були із Запорізької області (переважно з «махновської столиці» — Гуляйполя). З огляду на те, що це був один із перших наборів у ЗСУ, укомплектувати за кількістю особовий склад батареї вдалося практично пов­ністю. Серед мобілізованих було багато таких, хто прийшов за повісткою до військкомату з власної доброї волі.

За віком вони були старше тридцяти, практично всі пройшли дійсну військову службу. Багато були членами різних організацій із самооборони краю. Майже у всіх у них були сім’ї і діти. В одного бійця з добровольців було їх троє, в іншого — четверо. У військкоматі їм перед строєм запропонували залишитися вдома, але вони свідомо пішли в армію. Пізніше офіцери акцентовано виправляли нас, мовляв, ви — не добровольці, а звичайні мобілізовані. Але ми все одно пишалися своїм першим кроком і далі вважали себе добровольцями.

Серед тих, хто прийшов за повісткою, також було чимало таких хлопців, хто пішов в армію усвідомлено.

Були й такі, хто отримав повістку на державному або великому акціонерному підприємстві і не став ухилятися.

Також була група молодих хлопців, яких я б умовно назвав «глорами». У них не було сталих патріотичних переконань або великого бажання служити в армії. Радше, якась тяга гопника реалізуватися шляхом переконання суперника у своїй фізичній перевазі. Оскільки тоді українська армія успішно просувалася на схід своєї території, і багато було захоплених слів підтримки, глори зробили свій вибір на її користь. Переконаний, була б зворотна ситуація, ці люди із цих же міркувань «ничтожесумняшеся» стали б на бік сепаратистів.

В армії з них мало хто служив. Переконання гопників не дозволяли їм так нерозважливо гаяти час. У силу якоїсь не­збагненної здатності вони дуже швидко навчилися збиватися в галасливі і веселі гоп-компанії і чудово організовували своє проведення часу в різних затишних куточках частини.

Троє призваних у нашому підрозділі не складали військової присяги, четверо складали ще присягу часів служби в радянській армії.

Таким чином, штатний склад батареї був практично укомплектований. Щоправда, кількість аж ніяк не означала якість. Щонайменше десять осіб відразу ж заявили про проблеми зі здоров’ям і стали добиватися свого списання. З кожним днем ставало дедалі очевиднішим, що наявна в армії система набору, навчання, перепідготовки, служби в резерві і дотримання дисципліни серед особового складу себе повністю вичерпала.

Так само ставало зрозумілим, що й наявна система армійських цінностей, як формальних, так і негласних, теж не в змозі відповідати викликам часу. Особливо це проявилося, коли колишні афганці, які потрапили в батарею, почали допускати емоційні зриви, істерики, паніку і постійні запої. До цього їх суспільство уславлювало як людей особливого почуття обов’язку і бойового досвіду.

На той час ми вже звикли, що артилерійські гармати системно позначаються якимись протилежностями, що взаємно виключають одна одну. Або природними катаклізмами («гради», там «урагани», «смерчі»), або квітами («васільок», «гвоздика», «акація», «гіацинт»). У крайньому разі — яким-небудь видом зброї («рапіра»).

Ну, а що таке, ці самі «Мсти»? Яке-небудь старослов’янське значення слова «помста»? У цих «намстах» є однина? Або ці самі «Мсти», як і «ножиці» зі «штанами», уживаються тільки у множині? Нічого не зрозуміло.

Залізли в Інтернет. Виявилося, що це дивізіонна 152-мілі­метрова гаубиця з широким спектром вирішуваних вогневих завдань. Прийнята на озброєння армією колишнього СРСР 1987 року і є в арсеналі ЗСУ, звичайно Росії, і низки армій колишнього Союзу. Обслуга гармати складається з восьми осіб. Решта тактико-технічних характеристик гармати були нам поки не зрозумілі.

А саме слово «Мста» позначає річку в Тверській і Новгородській областях Росії. Походить від якоїсь з прибалтійсько-фінських мов (musta — «чорна»).

Подумки передавши привіт у зв’язку зі з’ясованим топонімом гармати балтійським «лісовим братам» і шюцкору, ми уїдливо пройшлися заодно по мокшанам і далі взялися опановувати гармату.

Хоча військкомати сортували і відбирали мобілізованих строго з урахуванням військових спеціальностей, практично ніхто в батареї не володів необхідними навичками роботи з гарматами. Крім кількох хлопців, які відслужили строкову службу зовсім недавно.

Ставало очевидним, що за наявної системи армійського резерву і перепідготовки укомплектувати штат батареї навченими артилеристами, навіть з огляду на те, що більша частина колись служила в цьому роді війська, неможливо. З таким же успіхом можна було б набрати абсолютно випадкових людей. Якими, по суті, ми себе і вважали.

Бачачи наше зніяковіння, Роман постарався внести ясність: «Ну, ось така ж гармата, як стоїть перед клубом 2А36, тільки трохи менша і на двох колесах». Він важко видихнув, показавши тим самим, що вичерпав свою тижневу норму комунікабельності і красномовства.

Ми, звісно, побігли дивитися на ту гармату, яка стоїть перед клубом. Певна річ, як вона точно називається, ми теж з першого разу не запам’ятали. Справді, ми виявили заявлені Ромою чотири колеса і ствол. Уявити собі двоколісну гармату ми змогли. Також усі здогадалися, що заряджається вона з казенної частини.

Безпосереднє ж ознайомлення з нашими бойовими гарматами сталося приблизно через десять днів після нашої появи у військовій частині. Їх привезли з Яворівського полігону, куди звозили важку артилерію, після ліквідації 11-ї арт­бри­гади, що стояла в Тернополі. Вважалося, що гаубиці пе­ре­­бувають на зберіганні і консервації. Насправді, було біль­ше схоже на те, що їх готували на утилізацію. Іржаві, роз­укомплектовані, вигорілі і з несправними механізмами вони зовсім не підходили під визначення «найсучасніших гармат української армії». Усі вони були у вкрай занедбаному стані. У кожної з гармат були значні механічні проблеми. Бракувало гідравлічних масел і противідкатних рідин для нормальної роботи противідкатних механізмів. Замість них у системі гармат була звичайна вода. І звичайно, що вже давно не закачувалося повітря, не проводилося вивіряння гаубиць.

Безбожна кількість солідолу з густим замісом бруду та іржі радше призводила до зношування механізмів гармат, ніж їх збереження.

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

1 серпня 2014 року, м. Краматорськ, аеродром, штаб сил АТО

До 10 ранку я вже був на місці біля воріт Краматорського аеродрому, на котрому були розміщені як і група, до якої я мав приєднатися, так і бійці другого загону морського центру спецназу. Дуже переживав, що «котики» будуть чекати через мене, але виявилось, що вони планували їхати на «роботу» лише по обіді, тому я приїхав саме вдало. В них залишалося досить часу, щоб дозаправити «ельку» і підготувати її до бойового виходу.

Після того, як зробив фотографії для звіту та вивантажив свої наплічники і три величезні коробки з екіпіруванням, брониками, медикаментами, призначеними вже моїй майбутній групі, набрав свого командира — Костю «Вихора». Він приїхав досить швидко з офіцером ГУР, котрий представився Толіком.

Ми завантажили речі в машину і поїхали в свій табір на аеродромі. Табір був розташований в двадцяти-тридцяти метрахвід злітки. Поки там був лише один намет, у якому стояли всього кілька ліжок і два столи з комп’ютерами.

Коробки з екіпіруванням і медикаментами ми в ньому і поскладали. Найцінніше, а саме два тепловізори, я віддав Кості в руки, щоб випадково за армійською традицією вони не про...ались.

— Хлопці тільки збираються в Харкові, повинні за кілька днів приїхати. Ти один із перших. Там їх Саша «Сокіл» збирає, з яким ти розмовляв телефоном.

Окрім мене і Кості, в таборі з нашої групи було троє харків’ян: Сергій «Бистрий», Ваня «Ганс», і Олег (приблизно мого віку) з гострим поглядом, гучним голосом і заразливим реготом. Ваня — дуже високий, світловолосий, з відкритим обличчям дитини.

Олег — задумливий і часами надміру серйозний шатен. Відразу впадало в око, що Олег з Ванею — давні друзі, це було видно з манери спілкування. Вони і тренувались разом, Ваня захоплювався айкідо і показував Олегу прості техніки. Коли я дістав привезені для тренувань гумові ножі, хлопці досить довго розважались, м’яко спарингуючи з ножами.

День був спекотним. Після безсонної ночі за кермом мій стан можна було назвати лише умовно бадьорим, але емоційне і ментальне збудження від нової обстановки, від нових знайомств було надто сильним, щоб заснути. Тому я сидів і лежав в тіні, спостерігаючи за своїми новими товаришами. Вони мені ,без сумніву,подобалися.

Окрім нашої групи, в таборі було троє офіцерів ГУР, котрі мали до нас стосунок. Головним був полковник Ігор Володимирович Гордійчук, котрий, власне, і був нашим куратором і головним ідеологом створення добровольчої групи. Владімирич з першого

погляду здався дружелюбним і відкритим. Він заглядав до табору лише на кілька хвилин, а потім мчав у своїх справах. Владімиричу,по мірі сил і вільного часу, допомагали два офіцери — Альберт і Толік; з останнім я познайомився ще біля воріт аеродрому, коли вони з Костею приїхали забирати мене з пожитками. До мене всі ставилися з помітною повагою, і, швидше за все, головну роль у цьому зіграв статус волонтера і офіцерське звання, аніж мої особистісні якості й риси характеру.

В офіцерському наметі Толік під диктовку Кості «Вихора» набирав на комп’ютері списки нашої групи. Зі слів Кості, вже понад сорок чоловік записалося, але зберуться всі лише за тиждень-другий. Цей нюанс я розумів дуже добре, адже перед тим, як піти на війну, людям необхідно було звільнитися з роботи, залагодити свої сімейні і побутові проблеми. Батько не знав, що я поїхав.

Мамі сказав, що я буду в штабі. А діти — надто маленькі, щоб глибоко перейматися цими питаннями.

Мої дані теж переписали і внесли в список на комп’ютері. Що далі буде з цими даними, мене особливо не цікавило. Розбиратися в армійській бюрократії мені хотілося найменше. Втім, офіцери й самі не знали про подальшу долю нашого підрозділу. Спочатку говорили, що ми будемо окремою добровольчою розвідротою при самому Головному управлінні розвідки. Потім сказали, що при ГУР такої структури бути не може, тому нас швидше за все припишуть до одного із полківспецназу, але оперативно ми всеодно будемо при ГУР.

Для нас тоді це не мало особливого значення, тому ми і не вникали. Питання оформлення нас цікавило лише тому, що зброю нам повинні були дали тільки після нього. А побутові умови були як у всіх: харчувалися ми в загальній їдальні нааеродромі, милися в душі у сусідів, ходили у спільну вигрібну яму.

Після обіду нам підвезли великий армійський намет і штукдвадцять іржавих ліжок. Встановлювати величезний намет вчотирьох у спеку, не особливо вміючи це робити, — задоволеннярідкісне. Але колектив підібрався хороший, і ми нареготалисявдосталь. Ми з Ванею крутилися на опорних жердинах як професійні танцівниці, намагаючись втримати їх вертикально, покиОлег і Серьога ставили бокові стійки і натягували кути. Було спекотно, але весело. Після душу і перевдягнувшись, ми встигли на вечерю в їдальню. Вечірня прохолода трохи розвіяла спеку, і, незважаючи на безсонну ніч, спати не хотілося. Нічліг був організований у новому наметі. Кожен із нас чотирьох міг зайняти будь-яке місце. Оскільки ліжка нам привезли без матраців, спали ми все одно накарематах і в спальниках на землі.

• Зведення новин

Усю ніч терористи обстрілювали українських військовиків у Луганському аеропорту. Про це повідомив речник штабу АТО Олексій Дмитрашківський.

«Сім разів було обстріляно аеродром Луганськ — шість разів з БМ-21 «Град» та один раз з танку. Хоча мало місце чимало обстрілів, ніч минула без втрат», — зазначив він.

За даними речника АТО, продовжуються артилерійські обстріли позицій сил АТО з території РФ.

У ніч з 1 на 2 серпня епіцентр бойових дій припав на селище шахти Лідіївка і мікрорайон Бірюзова. Мешканці повідомляють про сильні вибухи і перестрілки.

• Вдень 2 серпня прикордонний наряд на напрямку Міллєрово (РФ)  — Благовіщенка (Луганська область) зафіксував проліт до 3 км над територією України двох військових російських вертольотів МІ-24.

Про це повідомили у прес-центрі АТО.

Сили української армії з боєм узяли Мар’їнку і вийшли на околиці Донецька.

Про це повідомили місцеві жителі, пишуть «Донецкие вести»

За даними видання, тривають бої в районі «Трудовского» на околиці Донецька.

• Обстановка в Луганській області набуває загострення. Звуки пострілів та розривів артилерії та мінометів практично не вщухають.

Про це йдеться у повідомленні прес-центру управління оперативного командування «Північ».

«Все це робиться бандитськими угрупуваннями з єдиною метою  — переконати світову спільноту в тому, що обстрілюють власний народ військовослужбовці Збройних Сил України», — відзначили у прес-центрі.

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

3 серпня 2014 року, м. Краматорськ, аеродром, штаб сил АТО

Зранку ми нарешті домоглися, щоб нас трохи потренували, тому що із нас чотирьох ніхто толком навіть не тримав у руках автомат. На полігоні було дві групи добровольців. Наша група «Харків» і група «Луганськ» — їх ми бачили вперше, як і вони нас.

— Ви теж від Гордійчука? — запитав я в їхнього старшого.

— Так. Я — «Тренер» — відповів міцний приземистий мужик з похмурим поглядом. Протягнув руку. — «Зоран». Зараз у харківській групі я за старшого. Костя «Вихор» до Харкова за рештою хлопців поїхав. Цікаво, багато у Владімирича таких груп?

— Та, наче ще «Крим» є, але я їх ще не бачив.

Було спекотно. «Тренера» звали Темуром, і він терпляче допомагав нам освоїтися з ПКМ. Видно було, що людина досвідчена, а його бійці виглядали затятими солдатами. Особливо порівняно з нашим молодняком. Практично всі з нас вперше стріляли. І я не виняток. Ми відстрілялися із автомата, кулемета і от-от повинні були почати стріляти із гранатомета, як до полігону під’їхав Ігор Владімирич. Він був на машині, хоча до наших наметів було метрів триста. Видно, поспішав:

— Хлопчики, мене тут призначили старшим на Савур-Могилу, і через кілька годин я вилітаю. Хто готовий летіти зі мною? На дві доби. Побудете зі мною при штабі.

Ми переглянулись. Група «Луганськ» практично в повному складі зголосилась їхати, окрім Гени, котрому терміново необхідно було їхати додому. Натомість наша група явно не відчувала впевненості в собі. Рішення мав прийняти я. Відійшли порадитися:

— Максе, ми ж іще не готові. Перший полігон лише. Та й без Кості лячно їхати.

— Так, я розумію, але я поїду. Хтось із нас повинен із Владімиричем поїхати. Ми ж також його група. Херово буде, якщо від нас ніхто не поїде. Тому я поїду. Хлопці виглядали понурими. Я сказав про своє рішення Гордійчуку.

— Хто зі мною, йдіть збиратися. За дві години виліт, — сказав Владімирич і поїхав із полігону. Я встиг заскочити до нього в машину, щоб не іти спекою. За десять хвилин у намет увірвався захеканий Бистров:

— Братухо, я з тобою. Бля, я себе поважати не буду, якщо ти поїдеш, а я залишуся. Ми ж напарники.

— Серього, якщо не відчуваєш, не їдь. Це нормально. Ніхто на тебе криво не гляне. А я тим паче.

— Ні, ні. Я вирішив. Я з тобою.

— Дякую, брате. Збираємось. Часу мало. Прийшла решта хлопців і трохи зніяковіло спостерігали за нашими зборами. Та і ми нервували. Не зовсім було зрозуміло, що брати з собою «на два дні», а що можна залишити.

У вертоліт за кілька годин до заходу сонця сідали полковник Гордійчук — наш командир і куратор із ГУРа, шестеро добровольців із групи «Луганськ» під командуванням Темура Юлдашева, Сергій Бистров і я, з єдиним «калашем» на всіх добровольців. Автомат був і в Гордійчука. Другий автомат він взяв у свого зама, Альберта, і вручив мені з додатковим ріжком, вказавши позицію стрілка у вертольоті. На питання про зброю для інших бійців Владімирич відповів сухо:

— Все отримаєте на місці. Там все видамо.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

4 серпня 2014 року. Знову їдемо на Первомайськ. Для мене це вже другий штурм. Для «Лєрмонтова» — шостий чи навіть сьомий. Його все ніяк не покидає ідея відбити це місто. Кожного дня робить точкові удари по ворожих позиціях і проводить розвідку боєм. Розповідав, що якось вони навіть потрапили до міста. Випадково. Заблукали. А коли зрозуміли, де вони, то вдалося по-тихому звідти чкурнути. Якщо б сєпари помітили це — живими б не вибрались.

Місця знайомі. Дерева, кущі, трава — усе те саме. Уже не виглядають такими страшним, як першого разу. На війні якраз оце почуття є найнебезпечнішим. Почуття умовної безпеки.

Як і минулого разу, люди на узбіччях щиро усміхаються і плачуть. І тут я помічаю, що серед натовпу височіє чоловіча рука. Тип у футболці та спортивних штанах, нічого не боячись, показує всьому батальйону фак. Вигнув свого середнього пальця високо-високо в небо. Ще й гримасу корчить відповідну. Саме таких людей видивлявсь у натовпі. Саме таких потрібно запам’ятовувати на майбутнє і потім блискавично помічати їх у натовпі. Потрібно чітко вловити їхні риси і повадки. Щоб більше не проходити повз них у майбутньому. Саме вони бажають нашої смерті. Саме через них ми зараз тут.

Машина з нашої колони відділяється й швидко гальмує біля мирного ворога. З неї блискавично вистрибує «Тайлер».

— Ты кому это показываешь, мразь?!

Приклад стрімко вдаряється об живіт факера. Цей тип добивався такого результату. Провокатор. Але це знання не полегшує болю. Обличчя скривилося, як гниле яблуко. Тіло скрутилося в буб­лик. Приклад падає йому на спину. Під потужною силою його слабкі ноги, насичені російською пропагандою, не витримують. Роз­пластується на землі й закриває руками голову.

— Твое счастье, что нам нужно ехать сейчас! Иначе я б тебя закопал здесь! Мразь!

Мовчазне тіло продовжує лежати. Час від часу в нього трусяться руки під ритмічні звуки стогону.

Б’юсь об заклад, що в цьому натовпі ще декілька таких індивідів стоять. Тільки не такі хоробрі, як цей. Мовчки стоять і тамують злобу прокльонами в наш бік. І кожен з них має паспорт громадянина України.

Ми вже на дорозі, що веде до Первомайська. Перед крутим поворотом усі зупиняються. Ну, що знову трапилось? Хтось у туалет захотів?

Цілу годину стирчимо.

Нарешті пожвавлення. Але що я бачу?!

— А чому розвертаємось? Що, все? Навоювались?

— Походу, да! Приехали наши две девицы и сказали, что там очень опасно.

— «Масяня» зі «Строітєлєм»?

— Ну, да.

— Капєц! Може, їм і «опасно». А ми причому тут? А що «Лєрмонтов» каже?

— Да, что ты пристал ко мне?! Каже, что возвращаемся на базу.

От тобі й маєш! Таке враження, що батальйон вигулюють час від часу провітрювати, щоб не засмердівся.

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

5 серпня 2014 р., с. Петровське

Штурм і цього дня був безуспішним. Танкам не вдалося завалити стелу, хоча і прямих влучань було немало. Застарілі вогнесуміші не змогли підпалити «зеленку», хоча і було 390С в тіні. Самовпевненість із десантників збили два «двохсотих» — поруч із їх БРДМ розірвалась міна. Уламки прошили обшивку наскрізь, забравши з собою життя бійців. Наші «гради» лягали не завжди точно, запам’яталась розмова при штабі:

— Розриви «граду» по «зеленці».

— Чиї «гради»?

— Схоже, наші...

— Бл..., там же наші снайпери! З ними зв’язок є?

— Рації туди не добивають.

— Який там оператор бере? Лайф? У кого є лайф? Дайте подзвонити. «Гради» противника працювали не краще, періодично накриваючи свою висоту.

Ближче до вечора Гордійчук із Капиносом вирішили на власні очі подивитися на висоту. В якості супроводу були вибраніснайпери 3-го полку, пара бійців 51-ї бригади і декілька наших «луганчан». Але під час посадки напарник Темура не зміг у броні влізти в «беху» через крупну статуру, і замість нього сів я. Так зі мною трапилась перша розвідка.

«Беха» ревіла і гнала по полях соняха, періодично роблячи різкі повороти. Ми зупинилися в зарослій лісозахисній смузі. Через десять хвилин під’їхала «беха» з полковниками. Вони помітно нервували, руки тремтіли, коли намагались набрати когось по мобільному.

— Може, не варто тут телефонами користуватися? Ми ж на РЕБ світимося, — внаглу запитав я Капиноса.

— Мені потрібно. В мене немає іншого зв’язку.

Із чагарників ми дивилися на висоту в єдиний бінокль і мій монокуляр. Видивилися те, що шукали. Потужні антени зв’язку, за допомогою якого, очевидно, коригувався вогонь артилерії. Наступного дня ці антени будуть знищені нашим вогнем.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

6 серпня 2014 року. Курахово. Мар’їнка

Пізно ввечері все ж таки потрапляємо на нову базу. Темно. Не можу розгледіти, що це за будівля. Довга дорога дуже вимотала. Я ще й кермував. Природні сили з тіла водія вилітають швидше, ніж у пасажира. Сподіваюсь, що тут дадуть трохи поспати.

«Лєрмонтов» одразу знаходить нам три приміщення. В одному — він з «Тайлером», в іншому — віділення станкових гранато­метів і відділення автоматичних гранатометів. Ще десь є третє приміщення. Там відділення «Мангуста». Зараз ця будівля більше схожа на лабіринт, тому шукати їх — марна річ.

Одразу заклеюємо вікна фольгою. Це одне з правил нашої техніки безпеки. Якщо ворог почне стріляти вночі по вікнах, то ця фольга якраз рятує від прицільного вогню. Візуальний броне­жилет.

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

7 серпня, 2014 р., с. Петровське. Штурм був запланований на 16:00. Ми про це знали. Знав про це і противник. Спасибі «речникам» за заяву на брифінгу, що «наші війська готуються доштурму СавурМогили» — перша чесна інформація із їхніх вуст про СавурМогилу. Але чи вчасна?

7 серпня 2014 р., курган Савур-Могила. Першим на штурм ішов танк, другою була «беха» з десантниками 25-ї бригади, третьою йшла наша «беха». Гордійчук поставив перед нашою добровольчою групою досить просте завдання. Ми повинні були захопити і утримувати невелику напівзруйновану будівлю біля підніжжя Савур-Могили. Після захоплення цієї будівлі ми повинні були прикривати штурмову групу знизу і у випадку контратаки противника оборонятися, використовуючи захоплену будівлю. Таким був наказ. Після кількох фінальних ривків і поворотів «беха» зупинилася, запрацювала 30-міліметрова гармата, пролунала команда «Десант!» Один люк відкрився, наш натомість — лише ззовні, але хлопці відкрили його швидко. «Дальнобой» поскрекотів-поскрекотів і виліз. Настала моя черга. Якби хтось знімав наше десантування і захоплення будівлі прихованою камерою, вийшла б знатна комедія. І головним клоуном у ній був би автор цих рядків.

7 серпня 2014 р., курган Савур-Могила. «Індієць» із 72-ї бригади чаклував над ногою Бистрова. Із своєї аптечки я подавав ножиці, тампакс, целокс, бинт. Ми толком не вміли всім цим користуватися. Але Серьогу більш-менш перев’язали. Пізніше я докоряв собі, що не перев’язав краще і не використав більше целоксу.

Сумнозвісна швидка евакуація перетворилася на шестигодинну муку, коли «вертушку-евакуатор» на підльотідо Петровського обстріляли із кулемета, вона розвернулась і відлетіла, а Серьогу доставляли в Амвросіївку таємними стежками на «пікапі», де він плавав у калюжі крові в кузові. Ще б півгодини, і він би сплив кров’ю повністю.

Після того, як Серьогу відвезли, в пару до мене став «Береза». Ми продовжували виконувати поставлену задачу. Прикривали штурмову групу від контратаки знизу. Прибулі добровольці доєдналися до групи штурму.

Про хід штурму ми знали з радіоефіру. Ми чули крики комбата Жені Мойсюка, котрий керував операцією на місці і особисто вів групу на штурм. Коли б мене запитали, кому давати Героя України, то я б, не вагаючись, вказав би на нього; і на танкістів, котрі зуміли своєчасно точними пострілами погасити доти; і на водія «бехи», у якої намертво заклинила гармата, а він продовжував їздити туди-сюди, викликаючи вогонь на себе, відволікаючи увагу від десантників 25-ї, бійців 51-ї, вогнеметників 72-ї бригад, добровольців «Криму», «Харкова», «Луганська», що бігли вгору. Брало участь багато бригад, але за фактом нас було чоловік 70-80, коли ми взяли цю зачаровану Шайтан-Гору. Не розказуйте нам про тисячі загиблих. Їх не було. Але й кожна крапля крові, що пролилася на цю землю, за нашу землю, — на вагу золота. Штурм завершився. Розпочалася оборона Савур-Могили. Значно більш епічна і трагічна сторінка історії цієї війни.

За тиждень після описаних подій я їхав із Краматорська до Києва на кілька днів, щоб забрати машину, яку волонтери дістали для нас, і, скориставшись оказією, побачити дітей. На під’їзді до Харкова мене заскочив дзвінок Гордійчука:

— Максику, ти де?

— Та ось, вже Чугуїв проїхав.

— Точно, ти ж попереджав. А нас на Савурку відправляють. Через півгодини вилітаємо.

— Б...дь. Владімиричу, я ж за півгодини не встигну повернутися.

— Та я розумію. Добре.

Так я не потрапив на оборону Савур-Могили. Безсилий щось змінити, я міг лише телефоном слідкувати за тим, як мої побратими опинилися в оточенні на висоті, як пішли з неї, як пройшли через полон й Іловайський котел. Тоді отримав важке поранення Ігор Володимирович Гордійчук. Тоді загинули Темур Юлдашев і Володимир Бражник. Вічна пам’ять героям!

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

8 серпня 2014 року. Виїзд розпочався у стилі найкращих традицій батальйону «Донбас». Десятки солдатів збираються на бій, який може стати останнім. Перевірка екіпірування, зброї та авто — обов’язкова річ, яку потрібно робити перед завданням. Ключове словосполучення тут — «перед завданням». Але більшість робить це безпосередньо перед виїздом.

На війні постійно потрібно тримати свої речі в порядку. Велике значення має навіть кількість речей. Що менше їх у вас, то більший порядок. Багатьох бійців практика не вчить. Постійно роблять одні й ті самі помилки. Ця доля спіткала й сьогоднішнє завдання. Радіоефір не витримує — потопає в постійних проханнях, пошуках і лайках. Не заправив машину. В когось вона взагалі не заводиться. Немає зброї. Відстав від підрозділу. Хтось ще спить, а командир не може його знайти.

Важкий старт. Двадцять кілометрів долаємо дуже повільно. Туалети, бензин і відставання — постійно гальмують усе.

Мар’їнка — невелике містечко біля західної частини Донецька.

— Там є конюшні Януковича.

— Щось я його жодного разу не бачив на коні.

— Он презиком был — он постоянно «на коне». В любом случае конюшни там его есть. Сепары гнездышко там свили.

— Базу мають?

— Вроде, да.

Зупиняємось перед кільцем. Усе було б як завжди, якби з нами не було цілого автобуса журналістів. Їх навіть більше, ніж коли ми штурмували Первомайськ. Якесь дежавю. Шумна атмосфера. Багато подразників у вигляді об’єктивів і клацаючих затворів. Фотографи відчайдушно намагаються знайти правильний ракурс.

Обличчя «Лєрмонтова» скривилось. І не в нього одного.

— Такое впечатление, что мы здесь фильм приехали снимать, а не врага уничтожать.

Комбат з офіцерами стоять осторонь. Показують руками в бік великого терикону. Журналісти все фільмують. Онлайн атака зараз почнеться.

Першим знову працює взвод «Фагота». Стрілець швиденько заземлює установку з ракетою і наводить.

— А куди вони стріляти будуть?

— Та, мабуть, в будку, що на териконі.

— А там хіба хтось є?

— Біс їх знає, хто там. Мабуть, є, якщо стріляють.

Фотокамери обступили навколо все. Ледве бачу того, хто буде стріляти.

— Уважаемые журналисты! Просьба не подходить сзади. Вас может обжечь выхлопным огнем.

— Так-так. Добре...

— Огонь!

Величезний вихлоп надає імпульс ракеті, залишаючи позаду вражені обличчя журналістів та конвульсійно клацаючі камери. Летить секунду й падає за сто метрів. У небо піднімається великий стовп землі. Це добре. Тепер тут не нудно.

— Да что за херня?! В Первомайске тоже самое было.

— Ракета бракованная!

— Не удержал ее просто...

— Давай, другую заряжай быстро!

Хлопці метушливо замінюють боєприпас. Журналісти вже не підходять так близько. Окремі навіть готуються втікати, якщо що.

— Заряджено!

— Огонь!

Друга ракета й не думає вилітати.

— Да что опять случилось?

— Осечка!

— Точно бракованные!

— Может, где-то просырели?

— В жопе просырелись! Меняйте ракету!

«Фагот» явно нервує. Ще б пак. Я б тоже нервував. Ціла делегація папарацці, комбат і багато офіцерів навколо. Усі спостерігають. Чекають на результат. А результату немає.

— Заряжено!

— Давай уже! Огонь!

«Клац». Вихлоп інверсійно вилітає позаду. Тепле повітря приємно вдаряється всім по мармизах. Дивлюсь у бік цілі. О чудо! Ракета вже в дорозі. «Фагот» стоїть біля оператора й тихо промовляє команди. Наче чародій читає заклинання:

— Аккуратно, аккуратно... Не сорви... Молодец... Молодец... Продолжай... Еще чуть-чуть...

Ракета повільно, але впевнено досягає цілі. Дерев’яна будка на териконі перетворюється на великий шар пилу.

— Молодец!

Згодом з’являється повідомлення в новинах, що батальйон «Донбас» знищив ворожий спостережний пункт.

— «Лермонтов», а вы будете стрелять?

— Нет, друже. Не хотим затмить такой светлый и прекрасный момент своей брутальной пальбой.

— Может попробуете разок?

— Нет, спасибо! Я в эти игры не играюсь.

«Лєрмонтов» не став нас тут довго затримувати. Усім осто­гидла ця бутафорія. Їдемо на базу. Тільки пальне витрачаємо. І час. Скільки ж нервів за сьогодні пішло?! І це задля якоїсь картинки! Слів більше немає.

— Hello! Can you help me?

— Yes, sure.

— I’m a journalist. Today I’ve arrived at your battalion. I was speaking with your chief-commander. He said, that I can live here with soldiers for a few days. May I live with your group?

— I don’t know. I need to ask my commander about that.

— What is his nickname?

— «Lermontov».

— OK. I’ll be waiting for you here.

Ще цього не вистачало. Тільки-но морально відійшли від сьогоднішніх «зйомок», а тут ще й іноземний журналіст хоче з нами жити.

— Друже командире, що ви на це скажете?

— Это все забавно конечно, но я не разрешаю. Так ему и передайте. Он вполне может работать на врага, прикрываясь журналистом. Пусть ищет себе другое подразделение.

— Підозр він ніяких не викликав...

— Я вас понимаю, но на войне враг может использовать любые средства. И этот журналист, каким бы невинным он не казался, не может быть исключением. Тем более, что никто из нас с ним лично не знаком.

Наївно з мого боку було сподіватися на іншу відповідь. До безпеки особового складу «Лєрмонтов» ставиться з великою від­по­відальністю. Прораховує все — безпека приміщень, місця ночівлі, бойові завдання. Ці завдання постійно здаються авантюрними й стихійними. Як можна просто взяти дві машини з бійцями й поїхати «кошмарити» ворожі пости? Але насправді там усе прораховано до дрібниць. До пізньої ночі «Утьос» і «Лєрмонтов» планують наші виїзди. Ворожі сили, дії кожного бійця, контрзаходи і різного роду маневри — усе це піддається аналізові «під лупою». Навіть прогноз погоди враховують.

Тому цей журналіст і не став винятком. Але для нього наша відмова не стала великою трагедією. Сприйняв це як нормальну річ і пішов шукати щастя в інших підрозділах. Може, воно й на краще. Наш гранатометний «рафінад» залишається законсервованим і концентрованим.

• Зведення новин

13 українських бійців загинули за останню добу на сході України

Про це повідомив спікер інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

Крім того, він повідомив, що за останню добу українські військові завдяки нанесенню добре скоординованих ударів повністю звільнили від російських найманців три населених пункти: Круглик та Міусинськ у Луганській області та Пантелеймонівку у Донецькій області.

• Місто Мар’їнку Донецької області взяли під контроль Збройні сили України і добровольчі батальйони.

Про це йдеться у повідомленні на офіційній сторінці добровольчого батальйону «Донбас» у Фейсбук.

• За даними спікера АТО Олексія Дмитрашківського, бойовики обстріляли луганський аеропорт з «Градів» і мінометів.

Були обстріляні також блокпости сил АТО поблизу населених пунктів Нижнє, Верхньоторецьке і Рясне.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

10 серпня 2014 року. Іловайськ

Зараз північ. Декілька хмаринок час від часу затуляють місяць. Але від цього ніч не стає темнішою. Дуже світла. Ще й вітру немає. Я одягнув камуфляжний кітель поверх бронежилета. Так тепліше.

Сидимо в кузові. У кабіні тільки «Камаз». З військового погляду, так правильніше. Контролюємо навколишній периметр і дбаємо про збереження гранатомета й боєкомплекта. Швидка їзда по ямах може добряче нашкодити нашому майну. Потрібно весь час все притримувати, щоб не вилетіло.

«Амбал» деколи не витримує і перебирається до «Камаза». Там тепліше. Ще й поспати можна під час таких тривалих поїздок. Але я так не роблю. Не знаю чому, але мені дуже подобається бути під час руху надворі. Відчуття вітру страшенно захоплює. Не можу насититись цим вітром. Постійно хочу ще і ще.

Колона знову зупиняється. Навіть знаю наперед, що сталося — знову хтось не заводиться.

— Не расходитесь далеко. Щас поедем!

Це — «Монгол». Він хороший командир. Постійно запитує, що кому не вистачає з озброєння. Приймає пропозиції і виконує укомплектування підрозділів. Це він дозволив мені помінятись автоматами з грузином.

— Друже «Монгол»! А як ви думає, реально дістати нічний приціл нам на станковий гранатомет? Страшенно став би нам у пригоді.

— А у вас разве есть куда его крепить?

— Так. Ми з Лисичанська привезли трофейний. Там якраз є кронштейн для такого прицілу.

— Ну, если есть, то попробую достать. На днях буду на складах. Потом и поговорим.

Їдемо вже три години. Не витримую. Навіть свіжий вітер вже не рятує від сну. На наступній зупинці міняюсь з «Амбалом». Іду в кабіну трохи поспати. Допоможе ця година дрімоти? Поба­чимо...

• Зведення новин

За добу з боку Росії були обстріляні блокпости українських сил АТО, бойовики також продовжили обстрілювати позиції військових.

Про це повідомляє керівник групи Інформаційний опір Дмитро Тимчук.

«З боку Росії скоєно артилерійський обстріл блок-постів у районах н.п. Макарово й Камишне, а також двічі — позицій українських силовиків у прикордонній зоні. Втрат серед силовиків немає», —повідомив він.

За його словами, під час евакуації поранених із блок-поста в зоні АТО санітарний автомобіль потрапив під мінометний вогонь. За попередніми даними, є втрати.

Обстріляні позиції сил АТО в районі н.п. Стукалова Балка. Обстріл вівся з мінометів протягом години.

Двічі із БМ-21 «Град» обстріляний аеропорт у Луганську. Втрат серед особового складу немає, ушкоджено 3 одиниці техніки.

З мінометів обстріляний опорний пункт біля н.п. Піски. Через три години після обстрілу ці ж позиції атакувало терористичне угруповання. Атака була відбита.

• У неділю під час військової операції у районі міста Іловайськ Донецької області загинули чотири бійці добровольчого батальйону «Донбас». Про це на Фейсбук повідомляє прес-служба батальйону.

«Батальйон «Донбас» втратив чотирьох бійців. Семеро поранено. Батальйон «Азов» також зазнав втрат», — сказано у повідомленні. У операції крім «Донбаса» і «Азова» приймали участь батальйон «Шахтарськ» і «Правий сектор».

• Від початку проведення антитерористичної операції на сході України загинули 568 українських військових, понад 2 тис. поранено.

Про це під час брифінгу в понеділок повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

• Протягом доби підрозділи АТО активно наступали одразу по чотирьох напрямках: Донецьк, Луганськ, Алчевськ — Стаханов, Торез — Сніжне.

Про це повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко. За його словами, бойовики зазнали великих втрат живої сили та техніки.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

[Донбас. 12 серпня 2014 року]

— Куди ми їдемо?

— Щас увидишь.

— А конкретніше?

— Танк будем делать.

— Що за танк? У нас немає танків...

Заїжджаємо на Курахівську теплоелектростанцію. Здалеку виглядає як просто величезна труба, що димить. Поряд — водо­сховище. У літні дні тут постійно багато людей. Купаються і загорають. Донбаський оазис.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

ЛУГАНСЬК МАЙЖЕ В КІЛЬЦІ: ЗВІЛЬНЕННЯ НОВОСВІТЛІВКИ

Того ж таки 13 серпня, коли українські бійці зайняли висоти в районі Красного, розпочалася одночасна операція зі штурму та звільнення селища Новосвітлівка та селища Хрящувате з метою остаточного блокування краснодонської траси, позбавлення бойовиків російської допомоги та подальшого повного оточення Луганська.

Наступного дня, 14 серпня, бойовики намагалися контратакувати Новосвітлівку та Хрящувате. На Новосвітлівку зі сторони Вишневого Долу виїхав ворожий танк Т-72Б, а також КрАЗ із зенітною установкою Зу-23-2 та загін піхоти. Члени цього незаконного збройного формування належали в основному до десантно-штурмовому батальйону бойовиків. В той день на півночі Новосвітлівки було знищено танк противника, два БТР, захоплено КрАЗ та вбито понад 10 бойовиків. Також на півдні селища українські військові спалили БТР-82АМ, що належав розвідувальному батальйону 18-ї окремої мотострілецької бригади (див. картосхему у вкладці).

Одна з груп противника заблукала, вочевидь, проминувши поворот на Лутугине, і вийшла просто на позицію військовослужбовців 1-ї роти 1-го батальйону 80 ОАЕМБр.

ШТУРМ ХРЯЩУВАТОГО

З метою оточення Луганська одночасно із захопленням панівних висот над селом Красне і звільненням селища Новосвітлівка українські військовослужбовці проводили операцію із зачистки селища Хрящувате.

13 серпня друга частина колони «айдарівців» через аеро­порт рушила у цей населений пункт. Таким «айдарівці» вперше побачили аеропорт.

• Тоді вже 60 % аеропорту не було. Як заїжджати в аеропорт, то, щоб потрапити до терміналів, треба їхати по злітній смузі. На цей час злітна смуга була, як решето: багато воронок, металолому, кілька літаків зовсім розбомблених.

Цілий день пробули там і під вечір виїхали у Хрящувате. Ми перекривали трасу Краснодон — Луганськ. Це була остання магістраль — під’їзд до Луганська, який ще не був перекритий. З Жовтневого району ми перекрили, Георгіївка, Щастя, Металіст уже були перекриті. Ще залишалася розв’язка Луганськ — Краснодон.

При штурмі Хрящуватого загинув старший лейтенант Пилип «Філіп» Слободенюк — командир однієї з груп «айдарівців».

• Віктор Чернієнко «Щоденник військового лікаря»

Не давай йому бронежилет!

Сидимо в тісній траншеї. Противник почав наступний обстріл 82-м калібром. Падають попарно. Мабуть, у них усього два міномети. Цього ми вже не дуже боїмось. Аби без прямого влучання, бо зазвичай перекриття не витримувало і всі гинули. 120-й мінометний чи САУ-203 — небезпечніші. Поряд як струсне, то здається, що очі повипадають з орбіт та розірве легені в грудях. Учора така влучила в башту танка поблизу з нашою ротою. Здетонувало через пару секунд. Важка танкова гусениця прилетіла до нас аж за сто метрів. Тож насторожено слухаємо швидкий свист 82-го снаряда і стогін землі від вибуху. Намагаються влучити в наш пункт зв’язку, який розташувався на протилежних сто метрів вище за лісосмугою поміж пагорбів.

Противник тепер чимдуж нарощує сили на всіх напрямках. Бо ми, звільняючи свої рідні землі, чавимо його без жалю аж під самою Амвросіївкою та Іловайськом.

Учора всіма силами накривали свою траншею дерев’яними ящиками, що залишились від снарядів «Граду». Потім насипали ще зверху метровий шар землі. Щоправда, траншея викопана дуже неглибоко і страшенно вузька. Але й такий імпровізований бліндаж дає надію врятувати життя. Сьогодні земля нас рятує від смерті, а колись, дай Боже, у глибокій старості та на вільній Україні, вона прийме нас мирно на вічний спочинок.

Пересуватися у траншеї доводиться на колінах та руках. Земля дуже тверда й кам’яниста, глибше ніяк не викопаєш. Коліна й лікті в струпах, збиті до крові. Захисту на них нам не видали. Простий металевий шолом виготовлення 1957 року, зразка — 1941-го, від кожного вибуху нещадно вібрує і вдаряє по голові. Відчуття — ніби надягнув каструлю й бешкетник б’є зверху палицею. Такими шоломами зручно хіба що носити воду чи вигрібати землю з дна бліндажа, якщо не дісталось лопати. Для пом’якшення можливої травматизації щоразу під шолом одягаю «балаклаву». Скомандували ще й розстебнути шоломи, щоб не зламало шию, якщо раптом у шолом влучить куля чи важкий уламок. Кевларового захисного шолома — так і не дали. Зате волонтери подарували нам бронежилети 4-го рівня. Мені пощастило більше. Хоча відразу бронежилета мені й не вистачило, проте лікар, якого я змінив після прибуття, віддав мені свій іноземний жилет «5+». Кажуть, що він служив раніше за кордоном як миротворець і привіз собі таку жилетку. А тепер вона тимчасово моя, та ще й з коричневою маскувальною розкладкою, яка при потребі зручно знімається. Тут і штик-ніж, три гранати, одна з яких щільно примотана клейкою стрічкою до мого жилета (наказали: як братимуть мене в полон, щоб підірвався), п’ять додаткових магазинів з набоями звичайних, червоних та чорних наконечників.

Я в своєму екіпірованому вигляді мало схожий на хірурга.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

15 серпня 2014 року. Мар’їнка

Армійці вже більш лояльно ставляться до нас. Не дивуються іні­ціативі та намагаються не заважати. Cьогодні навіть вирішили допомогти. Підкинули роботу. Зловили радіоперехоплення ворога.

За нашими даними, у двоповерховому будинку сидить ворог. Орієнтовно — їх там двоє. На горищі. Там віконце є під дахом.

— Друже «Камаз»! Давайте еще раз проверим ваш «танк».

— Да запросто!

— А яка тут відстань?

— Десь вісімсот метрів.

Виставляю гранатомет відповідно до відстані. «Амбал» уже зарядив кумулятивний вистріл. Будемо пробивати стіни.

Рація, налаштована на ворожий канал, оживає.

«Вижу несколько укропов. У них, похоже, гранатомет. А может, что-то другое. Не могу разобрать, что они там делают».

Секундна тиша....

«Сука! Они навелись на нас!»

— Огонь!

— Вистріл!

Ракета стрімко вилітає зі ствола і стрімко пролітає ген-ген над будинок.

— Бляха-муха! Швидко другу давай!

— Заряджено!

Ані секунди не розмірковуючи, запускаю другу ракету пря­місінько в те віконце. Сподіваюсь, не встигли втекти.

Хмара пилу викашлюється з вікна. Тепер чекаємо результату. Неподалік того будинку в армійців є ще спостережний пункт.

— З будинку вибіг один.

— Друже «Мясник»! Ваш автоматический гранатомет заряжен и наведен?

— Обижаете, командир! Все уже сделано.

— Отлично! Давайте полулитки по заявленому расстоянию.

«М’ясник» поливає подвір’я біля того дому залізним дощем. До нас долинають тільки глухі вибухи.

— Є попадання!

— Отлично! Больше там никого нет?

— Рація мовчить. На горизонті також чисто. Молодці ви! Добре спрацювали.

— Так. Тільки там менше ніж вісімсот метрів. Через це й перша ракета полетіла вище.

— Это уже неважно, друже «Пианист»! Главное — результат.

— Не парься...

— «Лермонтов», у нас будут еще задания?

— Пока что нет. А почему спрашиваешь, «Камаз»?

— Нам надо в Красногоровку съездить.

— А что там такое, может, и мы с вами съездим?

— Да я разговарил с пацанами из батальона «Шахтарськ». Еду забирать сюрприз. Если получится конечно.

— Изумительно! С удовольствием дождусь его. Тогда езжайте. Только будьте на связи. А мы здесь присмотримся немножко.

Красногорівка дуже близько біля Мар’їнки. Там зараз база батальйону «Шахтарськ». Я й сам не знаю, що це за сюрприз, приготовлений «Камазом». Сподіваюсь, що це буде нічний приціл до гранатомета або кілька ящиків осколкових ракет. Їх нам дуже не вистачає.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

16 серпня 2014 року нам було поставлене завдання вийти в означений квадрат та забезпечити безпечну посадку борту з Дніпропетровська. Борт зустріли в умовленому місці. Цього дня на базі батальйону «Азов» в селищі Урзуф Донецької області зустрічалися представники добровольчих батальйонів «Кривбас», «Шахтарськ», «Донбас», «Азов» та «Дніпро-1». На гелікоптері заступника голови Дніпропетровської державної адміністрації Філатова прилетів наш командир батальйону Береза Юрій Миколайович. Доки ми з хлопцями охороняли борт, представники наших батальйонів проводили нараду. День був спекотним, а нарада тривала кілька годин. Бійці «Азова» люб’язно запропонували нам пообідати в їхній їдальні. Тим часом нашими командирами обговорювався план спільної операції у секторі «Б» силами добровольчих батальйонів. Після наради ми всі поспішали назад до аеропорту Маріуполя. Боялися спізнитися на концерт студії «Квартал-95», який проходив просто на злітно-посадковій смузі аеродрому. Тоді ми ще не знали, що бійці батальйонів «Донбас», «Кривбас», «Азов» та «Шахтарськ» вже кілька днів вели бої на підході до Іловайська, зазнаючи втрат.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

Наступного дня — 17 серпня 2014 року, на шикуванні в аеропорту зі складу нашого батальйону відібрали 50 бійців. Заступник командира батальйону полковник Печененко оголосив перед строєм, що для виконання дуже відповідального завдання потрібно 50 добровольців. Якщо у когось є причини, через які він не може чи не хоче брати участь в операції, то він може залишитися в Маріуполі. Ніхто тоді не вийшов із строю. Всі були готові, та потрібні були лише 50 чоловік, і тоді командир 1-ї роти Гостищев на свій розсуд залишив деяких бійців для несення нарядів у розташуванні в аеропорту та охороні важливих об’єктів. Відібраним для участі в операції бійцям було поставлене завдання — підготуватися до виступу у напрямку Донецька.

Центральна зала маріупольського аеропорту скидалася на розбурханий вулик. Командири взводів віддавали накази бійцям збирати речі та виносити із збройової кімнати боєкомплект і запаси продуктів харчування. Я був водієм зеленого броньованого інкасаторського автомобіля, який з легкої руки Фізрука був прозваний «халком». Мені потрібно було приготувати до відправлення авто, і я поїхав до заправників, щоб заповнити паливний бак. Після заправки я підігнав «халк» до центрального входу аеропорту і так само, як і решта, став збирати речі та перевіряти екіпіровку. Перед відправкою ретельно готували транспорт. На автомобілі наносили розпізнавальні знаки та заклеювали фари й габаритні ліхтарі, щоб не видавати рух колони в нічний час. Куди саме ми їдемо — відомо не було. Більшість особистих речей сказали не брати, оскільки операція по зачистці одного з населених пунктів, куди ми вирушаємо, триватиме не більше трьох днів. Запасів харчування, відповідно, брали в такому ж розрахунку. Увечері 17 серпня 2014 року близько 23:00 колона вирушила з Маріуполя і вночі прибула в Старобешево. Там ми зустрілися з другою групою нашого батальйону, що прибула з Дніпро­петровська. Більшість хлопців другої групи щойно пройшли тижневу обкатку на полігоні, і разом зі своїми інструкторами прибули в зону АТО. Частина бійців розмістилася до ранку в будівлі, а решта зайняли кругову оборону в районі старобешівської лікарні. Всю ніч чули гуркіт пострілів та вибухів десь у напрямку Іловайська. Вранці нам поставили завдання — вирушати під Іловайськ.

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

18 серпня. Виліт на Савур-Могилу. Виліт був зранку. Цього разу все відбувалося більш буденно, ніж перед виїздом під Горлівку. Всі були зосереджені. Майже без розмов. Наліпили жовтий скотч. Взяли зброю, повантажили речі. Зайвого не брали : нам сказали, що доведеться робити марш-кидок по сірій, а то й чорній зоні, оскільки вертольоти там не літають. Я дивився на дизель-генератор і думав, як ми будемо його тягти в руках(?!). Як потім з’ясувалося, йти не довелось — доставили прямо на місце. У вертоліт грузились «Лис», «Монах», «Сокіл», «Бродяга», «Бобер», «Славута», «Охотнік» і я. З нами летіли ще бійці, котрих я бачив уперше. Я сидів у хвості вертольота навпроти десантника, котрий виконував роль стрільця — сидів біля відчиненого ілюмінатора і контролював землю. Я теж уважно слідкував в ілюмінатор, скануючи поверхню. Чотири ока краще, ніж два. А раптом внизу з’явиться людина з ПЗРК або гранатометом? Я розумів, що шанс його побачити, а тим більше встигнути щось зробити, мізерний. Але коли ставка — життя, навіть сотими відсотка не варто нехтувати. Вертоліт з самого початку швидко летів у декількох метрах від землі, здіймаючись лише для того, щоб пролетіти чергову лісопосадку або лінію високовольтної передачі. Було схоже на захоплюючий атракціон і кіно одночасно (кіно називалося «Ландшафти за вікном, що швидко змінюються»). Щось типу 4Д. Інколи починався дощ і краплі, що залітали в ілюмінатор, потрапляли на обличчя і окуляри. Потім висихали під натиском теплого повітря. Інколи я переводив погляд на десантника. Він був спокійним і зосередженим. В думках я відмітив, що з товаришами по зброї нам пощастило. Я не слідкував за часом. Як це часто буває, коли щось робиш, забуваєш, коли почав. І, здається, це було завжди: що ти народився у вертольоті, летиш у ньому все життя і будеш летіти далі до самої старості... Але в якусь мить «Мі-8» сповільнив рух, зробив кілька маневрів і приземлився на галявині серед соснових насаджень. Це був перший випадок, коли я не лише злетів на вертольоті, але й приземлився. До цього я пару разів лише злітав і покидав борт з парашутом на висоті чотирьох кілометрів. 95 Ми вивантажились самі, викинули речі. Не всім атракціон приніс задоволення — кілька чоловік, що сиділи у хвості, попрощалися зі сніданком. Постраждав і мій рюкзак, його витирали вологими серветками. Ми перевантажилися на два «Урали». Сіли в кузов і розвернулися по периметру. Одна людина дивиться вперед, дві — назад, решта — вправо і вліво з автоматами напоготові. Я не знав, де ми точно знаходимося, а запитати — розуму не вистачило. Вертоліт далі не летить: навколо — окопи і траншеї. Здавалося, ми вже на краю підконтрольної території, далі — територія бойових дій. Тому приготувався, знявши зброю із запобіжника. Спочатку «Лис» зробив мені зауваження, потім — хтось із десантників. Довелось повернути на запобіжник. Далі, коли ми їхали повз поселення, я зрозумів, що вони були праві. Виходить, що ми пролетіли половину шляху, а потім тільки до Амвросіївки їхали кілька годин. І так, зброю у такому випадку було правильно тримати на запобіжнику, залишаючись при цьому в режимі спостереження — місця там були неспокійні. Деколи нам махали діти або молоді хлопці з «дев’ятки», що проїжджала назустріч, розгортали (а потім ховали) український прапор. Але більшість дорослих місцевих дивилися вовком або відверталися, коли ми проїжджали.

В кузові зі мною були «Монах» і «Лис», решта — бійці інших підрозділів. Тоді я не запам’ятовував і не з’ясовував, хто з них хто. Лиш потім, через декілька місяців, читаючи статтю на «цензорі», зрозумів, що молодий світловолосий парубок з відкритою посмішкою, що їхав з нами, — це десантник Кандела, котрий загинув наступного дня.

Вечір і ніч На вертоліт ми вантажилися зранку, а на меморіалі Савур-Могила, на майданчику збоку від стели, були вже ближче до вечора. Як тільки встигли вивантажитися, вантажівки від’їхали, а нам сказали відійти з майданчика, не стояти натовпом на відкритій місцевості. Тут на майданчику також стояв на ободках посічений уламками «Урал» як відповідь на запитання, чому на самому меморіалі не можна тримати техніку. За сто метрів біля дороги стояла покинута, чи то поламана, чи підбита БМП. За п’ятдесят метрів від неї — згорілий кістяк ще однієї «бехи». Були там і залишки легкових машин. Під ногами валялися уламки різних розмірів. Від деяких мін залишилися хвостові частини, схожі на пірнач, така собі гетьманська булава... Над нами височіла стеля,побита вибухами. Вона продувалась наскрізь. Крізь діри було видно небо. Пам’ятник війні, постраждалий від війни. Сильне видовище, злегка пафосне. І земля, на якій він стояв, щедро полита кров’ю — ця висота відома тим, що на ній полягло багато солдат з різних армій. Все це наводило на серйозний лад, і ми швидко залишили майданчик, розійшлись по території. Потрібно було вибрати місця і окопатися. На Савур-Могилі на нас чекали наші товариші із 4-ї розвідроти: «Береза», «Рой» і, здається, «Рибак»... Не вистачало «Шмеля» — він був поранений за день перед цим, і його відвезли з гори на долину. Ще — Іса і бійці батальйону «Крим». Їх ми мали замінити, щоб вони могли поїхати в Петровське відпочити, поїсти нормально приготованої їжі, помитися. Старшим був полковник Гордійчук («Сумрак»). І був Темур Юлдашев («Тренер»), але не 98 пам’ятаю, чи він уже був, чи прибув з нами. Самі ми мали пробути там два-три дні, поки не прийде серйозне підкріплення із частин ЗСУ. Принаймні, так думали... Вже не пам’ятаю, де були «Марат» і луганські добровольці. Здається, на той момент вони вже були в Петровському. Разом з нами прибули десантники, сапери зі своїм обладнанням і бійці Кіровоградського ТРО. І, найголовніше, коригувальники артилерійського вогню. Їх ми повинні були берегти і захищати.

А вони — наводити артилерію на військову техніку: з висоти було видно навкруг на десятки кілометрів. Хлопці на висоті розповідали про вчорашній бій, ближній і жорсткий, про те, як вони двічі викликали вогонь на себе. Женя, молодий сапер із кримчан, з радісним обличчям, показував нагрудну бронеплиту зі слідами уламку — одна міна розірвалась поруч з ним. Уламок потрапив на груди, в броню, а його контузило, і він не чув на одне вухо.

Саме розпочався вечірній обстріл із мінометів. Залпами по три міни. Часом по дві, видно, у них траплялись браковані і вилітали не всі. Спочатку залп вдалині. Чекаєш. Потім свист і розриви поруч. Перерва, поки вони перезаряджають і коригують.

І все повторюється. Це тривало години дві і заважало займатися справами. На якийсь залп ми вже пристосувались: після розриву чекаєш кілька секунд, поки уламки долітають, вилазиш і продовжуєш роботи те, що раніше. Після залпу знаєш, що в тебе ще є кілька секунд. Головне — встигнути заскочити в ямку до свисту. Якщо чуєш свист, але не встиг в укриття, то просто падаєш.

Головною незручністю під час обстрілу була неможливість спокійно ходити по поверхні. Сидиш скрючений у три погибелі, 100 в броніку і касці, вигрібаєш суху землю вперемішку з бетонною крихтою і пилом. Всередині — жарко і пильно. Але працюєш не за оцінку, і не поухиляєшся. Поступово я докопав до гумового матрацу, що остаточно підтвердило здогадку про те, що тут було укриття, в яке влучив снаряд. Під матрацом вже починався щільний шар, який не виходило копати. На цьому я вирішив зупинитися, бо вже вистачало місця під навісом, щоб сидіти.

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

18 серпня стався один із найбільших військових злочинів російсько-української війни. Терористи обстріляли колону з цивільними мешканцями Хрящуватого, які мали намір покинути село. Колона, що рухалася в бік аеропорту, складалася з вантажних машин та бусів, на них були білі прапори. Унаслідок обстрілу один з бусів був знищений: загинуло щонайменше 18 осіб, живими лишилося лише кілька людей.

^{Обстановка у секторі «А» станом на 13 серпня — 1 вересня 2014 р.}

26 серпня 2014 року, коли нам було наказано вийти в депо та допомогти бійцям «Донбасу» закріпитися й утримуватися в одному з двох п’ятиповерхових будинків. Був досить потужний обстріл, і треба було поспішати.

На місці нам поставили завдання — штурмувати укріп­лений район на в’їзді до міста. Що собою являє укріп­лений район і які сюрпризи нас очікують на шляху до нього, — ми не знали. План передбачав — вхід до міста з трьох напрямків: із західного — наступав «Донбас», з південного — «Дніпро-1», з південно-східного  — «Азов» та «Шахтарськ». «Донбас» зайшов через приватний сектор, зламавши слабкий опір, і зайняв будівлю школи. На всіх телеканалах лунала новина про те, що над Іловайськом піднято державний прапор України. Ще одне місто було оголошено звільненим від бойовиків. Нам було визначено ділянку, котру за кілька днів до цього намагалися штурмувати батальйони «Кривбас», «Донбас», «Азов», «Шахтарськ» та окремі зведені частини ЗСУ. Завдання полягало в тому, щоб вийти до укріпленого району на в’їзді до Іловайська та відвернути увагу бойовиків на себе, поки штурмові групи інших батальйонів атакуватимуть з інших флангів. Також завдання передбачало — викликати вогонь на себе і визначити вогневі позиції супротивника, які зможе вразити артилерія та авіація. Після придушення вогневих точок ми повинні були зачистити укріплений район та утримувати його до підходу основних підрозділів ЗСУ та інших добровольчих частин.

Після нетривалої артпідготовки «Дніпро-1» пішов на штурм. О 13:00 полковник Печененко отримав команду до штурму і віддав наказ командиру першої роти шикувати особовий склад у похідний порядок. Кожному взводу та екіпажу було поставлено певне завдання та відведено місце в похідному строю.

Перший раз група зупинилася перед невеликим мостом над дорогою. Була підозра, що акведук може бути замінований. Сапери перевірили підходи до мосту й піднялися наверх. На мосту дійсно виявили та знешкодили протитанкову міну і два трупи в темно-синій формі, під якими знайшли дві ручні гранати. Під дією продуктів розкладання форма вбитих бійців ще більше потемніла та здавалася майже чорною. На шляху руху зустріли підозрілий автобус, просто на узбіччі, ліворуч за акведуком. Автобус був порожній, але були причини підозрювати, що за ним могла бути засідка або автобус міг бути замінований. Танку дали дозвіл зробити по ньому постріл.

Зрештою, колона вперлася в нагромадження залізобетонних блоків на дорозі, що заважали проїзду техніки та транспорту. Під час руху дорогою вогонь по нас не відкривали. Складалося враження, що бойовики, що відбили кілька днів тому штурм на цьому напрямку, не очікували такої відкритої атаки й не були готовими до того, що до них прямо по дорозі на повний зріст вийде штурмовий підрозділ. Танк зробив кілька пострілів, щоб розчистити прохід, але це не допомогло. Тоді було прийнято рішення — обійти перешкоду, проклавши прохід через «зеленку». Біля блоків на дорозі прохід робити не стали, оскільки існувала ймовірність того, що «зеленка» біля них могла бути замінована. Вся група повернулася метрів на 600 назад, і вибрали зручну позицію — ліворуч від дороги, для розчищення танком просіки в лісосмузі для виходу до поля. Танк впевнено звернув з дороги в густі чагарники, а бійці відійшли трохи далі на той випадок, якщо раптом танк зачепить можливі розтяжки в кущах чи між деревами. Багато бійців дуже стомилися від пройденого шляху.

Зненацька тишу розірвали автоматні черги та вибухи. Зав’язався бій на підході до укріплення. Хтось із бійців розповідав про те, що один з МТЛБ з гарматою відразу ж розвернувся та рушив з позиції. Причому незрозуміло було, куди саме він рушив. Назад на дорогу через просіку він не виїздив. Натомість командир другої гармати виявив сміливість і заявив, що, доки не випалить весь боєзапас, не покине позицію. По штурмовій групі відкрили вогонь зі стрілецької зброї, АГС , гранатометів та мінометів. Деякі хлопці стверджували, що бачили й чули недалеко від себе розриви «Градів», але, швидше за все, вони помилилися, сприйнявши часті вибухи від АГС-17 за «Град». Що таке «Гради», ми дізналися трохи згодом. Зв’язок між нами та основною групою по рації був слабким. Наша група прикривала дорогу та вела вогонь по бойовиках, які намагалися зайти в тил нашим хлопцям. Першим помітили сепарати­ста, що відкрив по нас одиночний вогонь метрів з 300. Ми його ідентифікували, як снайпера, оскільки стрілок доволі близько клав біля нас кулі з досить великої дистанції одиночними пострілами, і відкрили по ньому вогонь. Доповіли по рації основній групі про загрозу з правого флангу. З радіостанції гримів голос комбата: «Наказую негайно ліквідувати снайпера й не дати йому можливості працювати в спину нашим хлопцям». Бойовик перебіг через дорогу й намагався вести вогонь, сховавшись за розстріляним ВАЗом, але ми накрили його шквальним вогнем з автоматів та РКК .

Командир поставив завдання — одній з груп обережно пробратися до будівлі, розвідати розташування вогневих позицій бойовиків та можливість основній групі захопити чотириповерхівку. Старшим розвідників призначили Прапора. Два обладнаних блокпости бойовиків за двісті метрів від чотириповерхівки прикривали вогнем підходи до будівлі. Прапор по рації запросив вогневу підтримку, і БМП відпрацювала вікна третього та четвертого поверхів будівлі.

Тим часом по решті групи вівся вогонь зі стрілецької зброї, АГС-17 та міномета. Тоді мені здавалося, що бій триває нескінченно довго. Стрілянина та вибухи не переривалися ні на мить. Я дуже переживав, що у хлопців закінчиться боєкомплект, а підвезти його не було ніякої можливості. Як з’ясувалося згодом, кожен боєць витратив не більше одного магазину. Здебільшого вогонь вели бойовики. Для утримання позиції необхідна була підтримка основних сил, а вони не могли підійти через звалище залізобетону на дорозі. Інженерна техніка, що вирушила на розчистку дороги, була обстріляна з мінометів і не змогла звільнити прохід. За спробою розчистити дорогу ми спостерігали на власні очі, оскільки боєць Іван Крим, що супроводжував бульдозер, передав нам наказ Берези забезпечити прикриття та охорону бульдозера, поки він здійснюватиме розчистку дороги. Залишивши автомобілі, ми вирушили з бульдозером дорогою до блоків, але із «зеленки» в тил до наших хлопців намагалися зайти «сепари», і ми, ті, хто лишився на дорозі, відсікали їх вогнем. Довелося разом з бульдозером повернутися до автівок. Алармо залишався у «халку» та вів спостереження з броньованого буса, іноді вискакуючи з авто, щоб вести вогонь. Толик та Богдан, сховавшись біля автомобілів, вели вогонь з АКМ та РКК. Хлопці з пікапа розосередилися на узбіччі з обох боків дороги і теж обробляли «зеленку», де був помічений підозрілий рух.

Я мав необережність спорядити свої магазини замість трасуючих набоїв патронами для безшумної стрільби. Зов­ні маркування на них дуже схоже, та різниця полягає в потужності порохового заряду. Використання цих патронів без глушника ПБС-1 з шайбою, через малу порохову навіску може призвести до того, що затворну раму не відводило до упору в крайнє заднє положення, гільза просто залишалася в патроннику й доводилося постійно вручну пересмикувати затвор.

В умовах, коли окремі групи «сепарів» проводили обстріл дороги й до них долучилася робота міномета, про розчистку дороги не могло бути й мови. Бульдозер вирішили повернути назад. До того ж вже надійшло повідомлення по рації, що основна група теж повертається і просить надати допомогу в терміновій евакуації поранених.

Треба віддати належне Алармо, що знаходився з нами в «халку». Зір у нього — дай боже кожному. Він першим вираховував «сепарів», які підкрадалися до дороги, і підказував, куди вести вогонь. Коли я дав йому ще й бінокль, то це ще більше спростило нам задачу.

Через півтори години бою стало зрозуміло, що утримати зайняту позицію не вийде. Рація розривалася повідомленнями про перші втрати та необхідність підтримки. Нам було очевидно, що підкріплення підійти не зможе, а до того часу у нас вже був один «двохсотий» та дев’ять «трьохсотих».

Після першої спроби увійти до Іловайська ми відійшли в Старобешеве. Наш екіпаж був відправлений першим з кількома пораненими. Серед них був мужній навідник танка, який ішов на чолі загону і потім прикривав його відхід. Хлопець отримав серйозну контузію. Решта батальйону підтяглася трохи пізніше. Лікарі працювали не покладаючи рук. Бійці допомагали медикам переносити поранених з автомобілів в операційну. Тоді я вперше побачив наслідки серйозної контузії. Малиш Саша майже не усвідомлював, де знаходиться, і не орієнтувався у часі та просторі. Він весь час сидів на кушетці, обхопивши голову обома руками, й хитався з боку в бік, скаржачись на нестерпний головний біль. Іноді підводився й намагався йти кудись, не піднімаючи голови та не опускаючи рук. Сталкер допомагав йому сісти назад на місце і стежив, щоб Саша ні об що не вдарився. Поранених, після надання першої допомоги, майже відразу відвозили до Маріуполя, а звідти гелікоптером доправляли до Дніпропетровська. Після цього першого бою наші ряди помітно порідшали. Наш комбат вишикував бійців, які вціліли, на подвір’ї лікарні. Береза привітав нас з бойовим хрещенням, і ми пом’янули своїх загиблих товаришів хвилиною мовчання. Вже тоді стали проявлятися перші ознаки того, що не всі готові до реальної війни. Більшість хлопців, хоча й розуміли, що у керівництва немає достатнього бойового досвіду, але готові були йти в бій. Можливо, надмірні емоції деяких бійців мали під собою вагомі підстави, але були й такі, хто істерив та відверто панікував сам і сіяв паніку довкола. Вова Тугай, в якого був військовий досвід, на всі заставки кляв Березу та відкрито звинувачував останнього в некомпетентності. Береза вимагав, щоб Вова заткнувся, й обіцяв звільнити за порушення субординації та образу старшого командира. Нео також, не шкодуючи голосових зв’язок, звинувачував командирів у смерті Тафійчука та Харченка. Решта бійців старалися тримати себе в руках й намагалися заспокоїти емоційніших товаришів. Але всі були одностайні в тому, що подібні операції потрібно ретельніше планувати та використовувати серйозніше озброєння. Всі були під сильним враженням, а поминальні 150 грамів горілки ще більше підвищили емоційний градус. На щастя, емоції потроху вщухли, і здоровий глузд переважив. Після шикування та поминок загиблих побратимів була організована охорона периметра лікарні, і батальйон розмістився на відпочинок. Бій 18 серпня 2014 року став для нас справжнім бойовим хрещенням.

• Зведення новин

Остаточно взята в кільце Горлівка.

Про це повідомляє керівник Групи Інформаційний опір Дмитро Тимчук.

«Розвинуто успіх у районі н.п. Новосвітлівка-Хрящувате по відсіканню Луганська від іншої території, контрольованої «ЛНР». Завдяки чому взята під повний контроль ділянка траси М-04 і забезпечується вихід до заблокованих підрозділів української армії на території аеропорту в Луганську. У Хрящуватому проходить зачищення від терористів», — повідомив він.

За його словами, армія проводить дії по блокуванню угруповань бойовиків у районі н. п. Іловайськ і рейдові дії по лінії Іловайськ-Зугрес. Активні бойові дії тривають у районі н.п. Станиця Луганська, Донецьк, Луганськ, Шахтарськ, Торез.

Терористи не припиняють проведення контратак у районі Саур-Могили — втім, безуспішно», — додав Тимчук.

Також бойовики проводять активні наступальні дії по лінії Степанівка-Маринівка до кордону із РФ. З території Росії в цьому напрямку ( з району Куйбишево-Репяховатий) по позиціях сил АТО працювала артилерія.

Відзначається присутність у прикордонних районах Росії підрозділів радіотехнічної розвідки РФ.

• Бойовики обстріляли з мінометів та системою Град колону біженців в Луганській області. Про це Українській правді повідомив керівник прес-центру ОК «Північ» Анатолій Прошин.

«В районі 9:40 під час виведення біженців з населених пунктів Хрящувате та Новосвітлівка бойовиками був нанесений масований вогневий удар по цій колоні з мінометів та реактивної артилерії «Град», —- сказав він.

«В результаті є велика кількість жертв. Люди згоріли прямо в автомобілях, якими їх виводили. Люди просто не встигли залишити транспортні засоби, якими їх вивозили», — зазначив Прошин.

Бойовики обстрілюють позиції сил АТО. Двічі з мінометів і БМ-21 «Град» обстріляні позиції сил АТО на території аеропорту в Луганську.

Із реактивної системи залпового вогню (за попередніми даними, БМ-27 «Ураган») обстріляний опорний пункт у Навокатеринівці.

• За минулу добу в ході АТО загинули 9 військових, 20 військових отримали поранення.

Про це під час брифінгу у понеділок повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

• Бойовики обстріляли з мінометів та системою Град колону біженців в Луганській області.

Про це Українській правді повідомив керівник прес-центру ОК «Північ» Анатолій Прошин.

«В районі 9:40 під час виведення біженців з населених пунктів Хрящувате та Новосвітлівка бойовиками був нанесений масований вогневий удар по цій колоні з мінометів та реактивної артилерії «Град», — сказав він.

«В результаті є велика кількість жертв. Люди згоріли прямо в автомобілях, якими їх виводили. Люди просто не встигли залишити транспортні засоби, якими їх вивозили», — зазначив Прошин.

Колона, яка вивозила біженців і потрапила під обстріл «Градом», мала розпізнавальні знаки, та їхала під білим прапором.

• У зоні АТО супротивник почав використовувати реактивну систему залпового вогню БМ-27 «Ураган». Про це повідомляє координатор групи «Інформаційний опір» Дмитро Тимчук.

В Урагану калібр 220 мм, тоді як в «Граду» — 122 мм.

• Українським військовим вдалося відбити частину Луганська.

Про це під час брифінгу у понеділок повідомив речник Інформаційного центру РНБО.

• Добровольчий батальйон «Донбас» з боями зайшов в місто Іловайськ на захід від Донецька. Про це повідомляється на офіційній сторінці батальйону в Фейсбук.

• Самопроголошена «Донецька народна республіка» ухвалила свій « Кримінальний кодекс», який передбачає смертну кару.

Про це повідомив «прес-центр ДНР», пише «ОстроВ».

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

Бій за висоту. Черговий, але перший для мене

Зранку 19 серпня всі підійнялися ще до сходу сонця. Відчуття було, як під час білий ночей в Ленінграді, наче й світло, але якось безрадісно. Хлопці, яких ми заміняли, готувалися до від’їзду. І якщо в першу ніч всім місця було мало, то тепер — навпаки: з’явилися місця в обороні периметру, які треба було закривати. Наші випросили-виміняли ПКМ у кримчан. Через день вони мали забрати його назад, коли ми спустимось з «гори». З цим кулеметом «Бродяга» став на правому фланзі.

З ним на підсилення — «Монах». На лівому фланзі з кулеметом розмістився «Бобер». З ним — «Лис». Решта: включно з нашими снайперами, «Соколом», ВДВ, саперами, ТРО — була між ними. Ще пара вогневих точок була позаду від стели. Там було дуже незручне місце дляштурму, тому людей там було небагато. Ближче 101 до стели було укриття коригувальників. Трохи лівіше «Бобра», в напівпідвалі зруйнованої будівлі, розмістився штаб. Він знаходився дещо віддалено. Біля штабу ми розігрівали на вогні консерви і кип’ятили воду на чай (коли її ще вистачало). Дизельний генератор, який приїхав з нами, стояв там само. Від нього заряджались рації і було світло в штабі.

За день до нашого приїзду бійці із розвідки і батальйону «Крим» витримали важкий бій. Говорили, що з кадирівцями.

В бойовиків — кілька вбитих і поранених. У наших — один «трьохсотий», неважкий. Я надіявся, що противник розуміє: лізти знову — тільки втрачати своїх людей. Але за висотою спостерігали і, напевне, знали, що відбулась ротація. Нас теж захочуть перевірити. Ранок був відносно спокійним, лиш разок постріляв кулемет на правому фланзі — помітили бійців противника (чи то їхня розвідка, чи то вони вже починали просочуватися для штурму). Приблизно об 11:30 почалась артпідготовка. Я, здається, тоді був у гостях у «Бродяги» і «Монаха» на правому фланзі: намагався закип’ятити на сухому спирті кружку води для чаю. Спочатку почав працювати міномет, довелося повернутися до себе. Після мінометного обстрілу підключились танки. Танків було декілька, але зрозуміли вже пізніше. А на той момент всі намагалися знайти цей танк-примару, котрий з’являвся то в одному, то в іншому місці. Після кожної серії залпів ми висувалися з укриттів і шукали, звідки ж він стріляє. Знаходили його за звуком, по вихлопних газах із посадки. Інколи вже встигали помітити, звідки відбувався постріл.

Танки катались на відстані кілометра. Розстрілювали наші позиції хвилями: масований обстріл, коротка передишка, знову обстріл. Під час кожної хвилі я сідав під навіс і перечікував. Коли обробляли нашу частину гори і снаряди лягали поруч, було дещо неприємно. Все здригається одночасно, по всьому тілу, і картинками перед очима смикається вправо-вліво, наче хтось взяв планету і потрусив. Зверху сипалась земля з перекриття. Із стінок вибивався бетонний пил і стояв у повітрі. В якийсь момент після вибуху поруч я оглухнув на ліве вухо і чув тільки дзвін.

Проблема з танками в тому, що коли вони недалеко, ти не встигаєш почути звук пострілу раніше, ніж звук вибуху і зреагувати; і ланцюжок «бачу — цілюся — стріляю» в танка короткий  — це не міномет... Взагалі вся артпідготовка була схожа на гру, де з дірок визирають ховрашки, а по них треба влучити молотком... є така дурна комп’ютерна іграшка... в цій грі ховрашками були ми.

Артпідготовка тривала години три. Потім в якийсь момент я почув звуки стрілецької зброї і крик: «Атака танків і живої сили!» (чи щось таке). Гнітючий час бездіяльності закінчився. Завершилась перша частина марлезонського балету, коли тебе луплять як немовля, а ти нічого не можеш із цим зробити. Настав час, коли можна огризнутись. Танки відпрацювали і перестали лупити по горі, як раніше. Тепер там були і їхні бійці.

Весь бій, разом з танками, тривав годин 5—6. Емоцій було мало (їх взагалі там було мало, наче скрутили на мінімум, на весь час перебування). Це більше схоже на важку роботу з небезпечним обладнанням. Жарко, важко, піт стікає по запилених балістичних окулярах, залишаючи брудні доріжки. Наче ореш поле чи косиш траву. Якоїсь рефлексії тоді вже не було. Просто ставишся до цього як до данини, як до умов задачі, яку треба розв’язати. І розв’язуєш її добре чи погано (я розумію, що можна було і краще, але... хто на що вчився...). Умова: тебе і твоїх товаришів прийшли вбивати. Завадити цьому можна лише в один спосіб — вбити тих, хто прийшов вбивати тебе. Все... Зброя є? Дій.

З часом почала підключатися наша артилерія — по мобільних телефонах передавали, куди класти, викликали вогонь на висоту. В якийсь момент ворог став відступати. Я бачив, як частина їх людей перебігає поле. Доволі швидко, деякі примудрялися робити зиґзаґи. Ще подумав, звідки у них стільки сил?

Іван («Охотнік») був важко контужений. Декілька десантників отримали тяжкі поранення, один помер. Їх під обстрілом з великим ризиком вивозила «беха». Втому бою уламок трохи зачепив руку «Монаха». Зняв шкіру. Його перебинтували, він залишився нагорі. А «Бобру» дісталося серйозніше. Уламки потрапили в плече, їх потім діставали в районі лопатки. Його відвезли вниз у Петровське. Але поки його не відвезли, він сам собі заліпив целоксом рану і продовжував бій, хоча руку поступово віднімало. Потім я знайшов пакетик від целокса і кривавий слід на стіні в його гнізді — достоту хоррор-муві, тільки в реалі.

Полум’ягасник на його кулеметі був пошкоджений чи то кулею, чи уламком. Взагалі, кулеметники в бою користувалися особливою увагою противника. І, напевне, основні збитки теж вони наносили.

Біля штабу я дізнався, що не всі перенесли вчорашній бій нормально. З’явилося декілька деморалізованих бійців. Коли заходив у підвал за хлібом, побачив там кількох хлопців у злегка офігілому стані, з поглядом у нікуди, начебто вони дивилися у прірву. Тоді тільки подумав: «Добре, що це не зі мною». Цим хлопцям, схоже, життя насипало більше, ніж психіка готова була прийняти. І це не питання крутості, а питання індивідуальної стійкості в конкретний момент часу. Можливо, якби не перебування мене там із моїм осмисленим вибором чи якби навантаження було сильніше, то сидів би і я в підвалі без бажання виходити назовні. Тому не засуджую їх та й іншим не раджу. Просто, шкода. Ще більше шкода покалічених та вбитих і їхні сім’ї...

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

20 серпня. Оточення

Поки пив чай, підійшов «Тренер» із саперами.

— Знайшли ми, де танк заїжджав для пострілів. В трьох місцях. Замінували там все. Хай тепер спробує туди попхатися.

— А що з ПТУРС? Кажуть, у нас ПТУРС тепер є...? — запитав хтось.

— Там оптики не вистачає.

— Тобто?

— Прицілитися не вийде. Запустити ракету зможемо, а влучити — ні.

— Блін, і що тепер, нахріна він нам такий?

— Та поставимо його так, щоб сепари бачили. Танкісти, якщо дізнаються, що тут ПТУРС стоїть, обсеруться і ближче, ніж на два кілометри не наблизяться. Це — смерть танка.

Через якийсь час пройшла інформація, що наші відходять із Петровського. Приїхала «беха». На неї поспіхом стали вантажитись коригувальники. Туди ж заскочила частина бійців із сусідніхпідрозділів.

Нам ніякого наказу про відхід не було, і ми залишилися на своїх місцях. Однак цей рух мене насторожував. Особливо — від’їзд коригувальників. Адже, на мою непрофесійну думку, вони були тут тими самими ВІП-персонами (не враховуючи полковника), котрих ми охороняли. Вони наводили з висоти артилерію на військову техніку, що курсувала повз, також спрямовували артилерію на бойовиків, що штурмували нас. А нашим завданням було не підпустити до них піхоту противника. Принаймні, так це мені бачилось. А тепер вони від’їжджають...

Поки вони вантажилися, я підійшов до Івана Журавльова. Він, контужений, сидів біля окопчика неподалік від майданчика, де стояла «беха».

— «Охотніку», скажи мені, недосвідченому, що це за рух?

— Га? — «Охотнік» показав жестом, що погано чує.

— Ти розумієш, що відбувається зараз?!

— А... так... я розумію, — і «Охотнік» знову заглибився у своє.

— І що?!

— Ми зараз входимо в історію... Ось що відбувається...

«Беха»поїхала в район Петровського. Все стихло. Ми залишились одні. Ніхто не принесе води і боєприпасів, не забере поранених, якщо буде новий штурм і артобстріл. І доведеться дивитися, як твоїм пораненим товаришам стає все гірше і гірше. І їм нічим не можна буде допомогти — перша допомога надана, тепер потрібні лікарі, обладнання і ліки. І це не умоглядна ситуація — це все ось зараз на твоїх очах відбувається...

Увечері за чаєм біля штабу запитав у «Тренера»:

— А відомо щось про вчорашній штурм висоти? У них є втрати?

— Є втрати, і хороші. Радіорозвідка перехопила розмови кадирівців. Жаліються, що їм сильно «завдали жару» (це культурно кажучи). Ще кажуть, що самі бачили, що на Савур-Могилі не українська армія, а найманці і американські піхотинці.

Мені стало смішно. У половини не було військової підготовки. Для більшості це був перший бій у житті. Але вже US Mariners.

Напевне, зіграли свою роль кевларові шоломи, натівська форма із секонд-хенду і понтові окуляри ESS CrossBow... А ще, напевне, те, що росіяни і сепари не могли повірити, що це українці з ними воюють (ну, як же, «хохли ж лише сало жеруть і пісні співають», чи не так?)

Згадав про те, що ще залишилися мигдальні горішки. Пара жмень. Поліз за ними в рюкзак — і в цей момент нас накрило артилерією. Горішки я вже дістав і почав жувати, сидячи під дахом із дверей. Снаряди лягали дуже щільно. Я ще подумав: «Ніфіга собі, вони батарею в два десятки стволів зарядили...» Вже зараз, згадуючи, я розумію, що з такою частотою це міг бути тільки «Град». Поруч, пригнувшись (а там по-іншому і не виходило через висо-ту), сидів «Лис». Їсти горішки одному було ніяково. Я запропонував йому, він не відмовився. Закінчився обстріл — закінчився і мигдаль.

• Максим Музика, Андрій Пальваль, Сергій Потєхін «Савур-Могила. Військові щоденники»

21 і 22 серпня. «Та я тебе заразза панікерство розстріляю!» — і падіння неба

Війна — це не боротьба. Війна, як і мир, — цетаке життя, тільки гірше. Значно гірше. Війна у нас асоціюється з подвигами і героїзмом. Так, напевне, це так. Там є багато мож-

ливостей проявитися нашій істинній звірячій сутності без того, що ми самі про себе понавигадували. Але справжні подвиги — це не той героїзм, до якого ми звикли з фільмів про Чапаєва чи про козаків, що скачуть із завзятістю на конях, рубаючи шаблею ворога. Це, звичайно, красиво виглядає на екрані. В житті ж подвиг — це коли ти, ковтаючи пил, без надії на перемогу, зібравши останні сили і дух в кулак, виконуєш своє завдання. Про Мересьєва я повірю: це ближче до правди.

Героїзм — це нормальні люди в ненормальних умовах. Я таких там бачив, і не одного. Цікаво, що навіть серед них деякі виділялися, як, наприклад, Темур Юлдашев («Тренер»). Його сили вистачало не лише на себе, але й на інших.

За ці два дні я пам’ятаю основні події із тих, які торкнулися особисто мене, і послідовність того, що відбувалося. Але не пам’ятаю конкретно, що було 21-го, а що 22-го. Вірніше, впевнений, що розмова із «Сумраком» була 21-го. Але подальший обстріл і падіння стели... Було воно в той самий день чи у наступний? Тому я вирішив об’єднати два дні в одну главу, не уточнюючи числа.

Ранок. Ми, як і раніше, були одні. На заході, кілометрах в семи від нас, піднімався стовп диму від БМП, що горіла. Хтось сказав, що вона йшла до нас, та не дійшла. «Сумрак» обходив позиції і запитував, чи все в порядку. Це було щось на зразок ритуалу. Хлопці, котрі тепер розміщувалися там, де були коригувальники, вивчали топографічну карту, яка після них залишилася. Тепер їм належало коригувати вогонь. Артилерія вже була в зоні досяжності, і з ними можна було зв’язатися по мобільному. «Сокіл» і «Лис» поруч зі мною теж вивчали карту, літери і номери квадратів. Коли я дістався до карти, мені було цікаво подивитися, де ж ця Шайтан-Гора знаходиться і що є навколо нас. Тепер я знав, що на півночі, на горизонті, перед нами — Торез, Сніжне і Первомайський. Розібрався нарешті, де Мануйлівка, а де Степанівка. Все ж якось зненацька сюди приїхав, навіть місцевість не вивчив. Негоже. Тепер потрібно було надолужувати.

Ранок був спокійним, сепари, видно, самі любили поспати.

Я фотографував краєвиди на свій телефон НТС. Попросив «Лиса» сфотографувати мене на фоні побитої вибухами стели. Не втримався від того, щоб зробити кілька постановочних кадрів у йогівських асанах: вирахабрасані, врикшасані, ардха падмасані.

Думав, буде на пам’ять — коли б я ще посидів у напівлотосі на Савур-Могилі. Ми з «Лисом» дивилися на стелу і дійшли згоди, що так пам’ятник став кращим — похмурий, гнітючий, напівзруйнований. Саме так і повинен виглядати пам’ятник війні, щоб у нових поколінь не було ілюзій щодо неї як до чогось хорошого, пригодницько-героїчного.

Сам я думав, що ось-ось дадуть команду на прорив і потрібно бути готовим. А якщо не дають, то лише тому, що збираються до нас пробитися. А у цьому випадку покидати висоту не можна. Щоб її взяти, поклали людей. І якщо доведеться знову брати, то це більші втрати, ніж при утриманні...

Через годину мене покликав «Сумрак». Відбулась приблизно така розмова.

— «Шамане», ти шо, падло, тут людей каламутиш? А я все дивлюся: з картою ходиш, то з одним поговориш, то з іншим. Та я тебе зараз за панікерство розстріляю.

Я не думав, що він серйозно, швидше фігурний зворот, але хто його знає. Люди нервові, обстановка бойова. Пожежу потрібно було гасити, слід було якось пояснити.

— «Сумраче», спокійно. Я нікого не підбиваю. Я проробляв маршрут виходу, щоб Костя міг нас потім витягнути. На крайній випадок або якщо буде наказ на відхід.

— Ніхто нікуди не відходить. Завтра прийде колона підкріплення з бронетехнікою. Вони вже під Свистунами. Йди на місце — дивись мені...

Після обіду було спокійно. Я розпакувався. Зняв каску, бронежилет, перчатки, роззувся. Черевики і шкарпетки виставив на сонце, щоб просмажилися зсередини. Босі ноги теж витягнув і повернув до сонця, щоб підсохли після того, як добами парилися у взутті. На горі я навіть спав в екіпіруванні і з автоматом поруч.

Тому, коли я залишився босоніж, в одних штанах і футболці, то з’явилося таке відчуття, ніби лежу голим на нудистському пляжі. І коли я, глянувши черговий раз на п’ятку, подумав, що потрібно ще півгодини мінімум, щоб вона перестала бути схожою на зморщену шкіру шарпея, прозвучав постріл із танка.

Ми з «Лисом» рефлекторно звалились в окоп. Потім ще декілька залпів. Через деякий час повз нас провели Темура і пройшов «Сумрак», тримаючись за руку. Під час одного з вибухів Темур встиг в останній момент пірнути в укриття, але камінням і дрібними уламками йому побило обличчя і очі. «Сумраку» уламок зачепив руку нижче ліктя. А обстріл із танків продовжився.

Танки цього разу були явно далі, ніж під час першого штурму. Напевне, опудало ПТУРС тримало їх за зоною двох кілометрів. Я явно чув залпи із трьох гармат — їх було не менше трьох (швидше за все, саме три). Самі вибухи не продукували того грунтотрясучого ефекту, що був 19 серпня. Напевне, були не бронебійні фугаси, а уламкові. Потім на землі з’явилося багато пласких залізяк, схожих на літеру Е (чи Ш, дивлячись, як розвернути).

Прилаштувавшись до ПКМ, я дав кілька коротких черг по кущах за майданчиком внизу. Там при попередньому штурмі любила сидіти піхота. І цього разу стрільба йшла звідкись звідти.

«Лис» лежав справа і слідкував за подачею стрічки, щоб вона не перекручувалась при переміщенні кулемета (стрічка була в коробі). З правого флангу огризнувся кулемет «Бродяги», автомати «Монаха» і інших бійців (імен котрих не знаю). Відповіддю була чергова серія залпів із танків. Цього разу били по виявлених вогневих позиціях і, наскільки я розумію, по стелі (але все це я зрозумів згодом). На той момент я поспіхом одягав рукавички — ствол уже встиг обпекти палець (дивно, коли він устиг нагрітися?). Взув черевики на брудні босі ноги. Встиг зав’язати шнурки. Відгриміли вибухи — деякі близько, деякі подалі. Один вибух здався мені дуже потужним, були сильний гуркіт і тремтіння землі. Я не відразу зрозумів, що це, але було дуже гучно, і земля тремтіла сильно.

Тиша. Ми з «Лисом» знову вилізли до кулемета. По рації було чутно, як викликали «Сумрака», але безуспішно — він не відповідав. «Сокіл», повідомивши, що бере командування боєм на себе, почав всіх почергово опитувати. Позивні «ВДВ» і «Сапери» не відповідали — це дві позиції по центру, від п’яти до десяти чоловік. Хтось сказав, що рухнула стела. І в цей момент я пережив дуже неприємне відчуття, вирішивши, що ми втратили майже половину складу під впалою стелою. А ми ж на неї дивилися у ці дні, розуміючи, що вона впаде рано чи пізно, і гадали, на нас чи не на нас.

По рації прозвучала команда відстрілюватися, не давати противнику висовуватись. Тому ми дали ще кілька черг. Відповіддю були залпи із танка. Кілька снарядів розірвалось практично на бруствері нашого гнізда. Нас із «Лисом» добре оглушило і присипало землею. Земля була в очах, ніздрях, вухах, роті і горлі. Коли відкашлялись і відплювалися, «Лис» сказав:

— «Шамане», краще так більше не роби, а то все в землі тепер.

— Та так, це було близько.

Знизу більше не стріляли. Можливо, ми в когось влучили, а, можливо, там просто вирішили, що досить. Схоже, це був не повноцінний штурм, а розвідка боєм і погашення виявлених вогневих позицій. Якби їм не відповідали, то вони пішли б нагору.

Росіяни відрізали нас від великої землі 20 серпня і могли тепер спокійно чекати, обстрілюючи гору із артилерії. Зараз вони приходили перевірити: «чи не здохли ви там?» Голосно постукали. Отримавши відповідь: «Зайнято!», відійшли. А ми при цьому втратили найкращого бійця — Темур після поранення не бачив і потребував госпіталізації. Таким чином, у нас уже стало два «трьохсотих», котрим ми ніяк не могли допомогти — «Тренер» і «Охотнік». У «Сумрака» було дотичне поранення руки, за мірками Савур-Могили — подряпина. Це вже потім під Іловайськом його не пощадило.

Пізніше увечері, коли Гордійчук обходив бійців і підійшов до нашого гнізда, я ще був під враженнями від подій дня.

— Ось так, «Сумраче». А ти мене панікером називав. Я сьогодні з кулеметом, під вогнем танка... Образливо, блін...

— Усе добре, — відповів він, поплескавши по плечу.

Стела впала, нікого не зачепивши. Сапери і ВДВ (ТРО) були в порядку. У вікіпедії пишуть, що вона рухнула 21-го... Мені здається, що 22-го. Нехай історики розбираються.

В один із вечорів, коли ми вже готувалися хто спати, хто чергувати, прилетіли дві ракети. Це були «градини» — не ті міни, якими нас, як матюками, обкладали сепари в денний час. Упали вони досить далеко, ми навіть не напружились. Через кілька хвилин — ще дві, трохи ближче. Потім ще дві. Щоразу лягали все ближче. Пристрілювалися. Прилітало з нульової зони, з боку кордону РФ. Коли чергові дві ракети лягли в сусідній посадці, ми зрозуміли: це — «третій дзвоник», і зараз почнеться якийсь фільм, але точно не комедія. Коли почався залп, ми вже були готові. Ніхто не стирчав вище землі. Клали вони досить влучно  — пристрілялися. Всередині окопу все освітлювалося спалахами.

Через контузію на кожен гучний звук моє вухо відкликалося ударом по клавіші розладнаного рояля (ніби божевільний музикант в припадку відмолотив диявольську какофонічну мелодію на розбитому піаніно). Коли все закінчилося, я подумав: як добре, що все лягло поруч без прямого попадання — дах нашого окопу не міг витримати прямого влучання. Ми з «Лисом» вилізли. Щось ще опадало зверху, наче тут була битва ангелів і сил пекла. І це їх пір’їни, втрачені в бою. Маленькі пучки засохлої трави пообгоряли, але горіти там не було особливо чому. І запах, солодкий парфумний запах. Відразу пригадалися кадри із «Брильянтової руки», коли пильна громадська активістка із домоуправління нюхає записку: «Шанель номер п’ять». Але ні, не «Шанель» і навіть не «Дзінтерс» — швидше, фабрика «Красная Заря», але все одно, несподівано. Сюрприз — виявляється, «град» іноді пахне.

Може виникнути оманливе відчуття, що там лише декілька чоловік воювало. Це тому, що моя розповідь суб’єктивна.

Я пишу від себе, про себе, в першу чергу, і про те, що потрапило в зону моєї уваги і запам’яталося. На той момент приблизно два десятки людей були на висоті. Тримали її, незважаючи на важкі умови побуту та гігієни, а точніше, їх відсутність. Їх постійно обстрілювали — вже на рівні інтуїції було розуміння, куди і коли прилетить. Іноді їх намагалися штурмувати. Всі ці люди стоять десь за буквами і між рядків. Це була командна робота.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

22 серпня 2014 року. Це як сезон злив у літню пору року. Спочатку тобі подобається дощ. Свіжість, заспокійливий шум. Спека змінюється настанням про­холоди в кінці кінців. Але під час регулярних опадів апатія приходить неминуче. За декілька днів безперебійно падаючої води все остогидне до свербіння в голові. Так і в нас. Сезон обстрілів. Добрий десяток разів за добу. Щастя, що маємо де сховатись. З моменту нашого заселення в магазин минуло вже більше ніж доба. «Улюблена» яма не один раз уже надавала прихисток від смерті. Підлі снаряди постійно човгають по небу в очікуванні слушного моменту для атаки. Тільки розслабишся, даш слабинку — уже летять назустріч. Але такий варіант з нами не проходить. Умить засікаємо цю каверзу та сміло стрибаємо до ями.

— В яму!

Це святе гасло. Якщо вибухи лунають далеко і не чутно ніяких криків побратимів, то можна й не поспішати спускатися. Але якщо раптом міна або снаряд із вереском залетить десь поряд — уже не до комфорту. За сходи ніхто навіть не думає. Шугаємо в яму як до води.

— Успели?

— Так. Все нормально...

— Хорошо кладут, п****ы. Только б в машину не попали. А то я им устрою донецкую кончину. Будут помнить меня до гроба!

— А «Лєрмонтов» де зараз?

— У себе, мабуть, у будинку.

— А хтось із вас був там узагалі? Як там?

— Да нормально все! Кровать есть, кухня с туалетом тоже. И подвал вроде тоже нормальный.

— Тільки людей дуже багато як на один будинок. Цікаво, як вони там містяться? У голові не вкладається.

— Да я не думаю, что «Лермонтов» там надолго задерживается. Ему постоянно свербит где-то повоевать...

Слава Богу, обстріл закінчився без втрат. Виходжу на дорогу, щоб оцінити масштаби розрухи. Поламані, перекошені, роздроб­лені дерева. Паркани... То не паркани — решето. Дорога встелена хвостами мін, як грибами в лісі. Але наша машина ціла. «Камаз» може бути спокійний.

Щось дуже дивно. Майже обід, а «Лєрмонтов» ще ні разу до нас не виходив. Ніякого завдання не давав. Може, образився? Може, не хоче більше нас брати зі собою? А може, захворів?

Так. Усе! Не гаю часу. Берусь за чищення гранатомета. Потрібно постійно це робити. Навіть коли зброя чиста, усе одно потрібно її чистити. У нашому батальйоні дуже легко визначити відповідальність бійця — по його зброї. Вона є дзеркалом бійця. Обличчям воїна. Ставлення до своєї зброї формує твоє ставлення до всього, що відбувається на війні.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

Після ранкової зачистки 23 серпня території, яка впритул прилягала до залізничного полотна, що проводилася силами всіх підрозділів, які перебували в Іловайську, стало очевидно, що тримати під постійним контролем всю територію у нас просто не вистачає людських ресурсів. Зачистити зачистили, але залишати на зачищеній території було нікого. Ми чекали обіцяну допомогу й не могли зрозуміти, куди поділася колона, яку ми обігнали ще два дні тому, та де ж обіцяна допомога? Особовий склад усіх добробатів в Іловайську налічував трохи більше 400 бійців: «Донбас» — 150 бійців, «Дніпро-1» — до 50 бійців, «Херсон» — 30, «Світязь» — 30, «Івано-Франківськ» — 30, «Миротворець» — 80 бійців, було 4 «бехи», всі з 93-ї бригади та на кожній охорона: шість бійців. Підходи до міста прикривали блокпости 39-го та 40-го БТРО. Зазначена кількість бійців не достатньо точна, але це ті цифри, які були згодом оприлюднені в офіційних заявах. Для подальшого просування через залізницю та зачистки решти міста не вистачало людей. Окрім того, до нас доходили чутки про те, що з боку Росії готується вторгнення танків на допомогу Донецьку, що на той час був майже повністю оточений. Також говорили, що підрозділи, які прикривали наші тили, періодично вступають в бої з незаконними збройними формуваннями, які намагаються розбити нашу оборону. Родичі деяких бійців здіймали галас у засобах масової інформації та влаштовували пікети біля Дніпропетровської ОДА й Міністерства оборони в Києві, з метою привернути увагу до проблеми Іловайська. Головнокомандувач заспокоював мітингувальників, запевняючи, що напризволяще українських військових не залишать. У штабі заявляли, що ситуація в районі Іловайська під контролем.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

ДЕНЬ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Згодом бійці, що повернулися додому після полону, розповідали, що російські солдати, з якими їм довелося спілкуватися, стверджували, що головні висоти між Старобешевим та Іловайськом вони зайняли ще задовго до вторгнення головних російських військ. Вони скаржилися, що їм довелося більше тижня вести приховане спостереження без достатнього забезпечення за переміщеннями українських силовиків у напрямку Іловайська та чекати підходу основних своїх сил. Із зайнятого укріпу у гарному настрої промчав боєць «Донбасу» на віджатому невеликому тракторі. На відбитих у бойовиків блокпостах наші бійці освоювалися для оборони. Тут знайшлися два генератори та багато кинутого боєкомплекту. Мені надійшла команда від командира роти висунутися до укріпленого району для вивантаження боєкомплекту з «халка» та завантаження в нього трофеїв із зайнятих позицій. Після цього ми з «бежевим» повернулися до дитсадка, де вивантажили все добро з автівок та дочекалися, поки куховарки з Італійцем приготують обід. Доки готувалася їжа для бійців, я вантажив у «халк» необхідний боєкомплект. Бійці «Херсона» та «Світязя» були озброєні автоматами калібру 5,45 й добряче витратилися під час штурму. Для поповнення їх запасів я зайшов до них у розташування, і бійці, які залишилися у дитсадку, допомогли завантажити ящики з патронами для своїх побратимів, що лишилися утримувати та обороняти укріпрайон. Завантаживши автомобілі, ми повернулися на зайняті позиції й розвантажилися. Після цього Толик з полковником Печененком на «бежевому» повернулися в школу, а я залишився біля чотириповерхової будівлі. Під’їхавши до першого від дороги під’їзду, я допоміг вивантажити на перший поверх передану з дитсадка воду та боєприпаси. Поки хлопці заносили баклаги з водою в будівлю, я вирішив трохи оглядітися у дворі, прикидаючи, куди б краще буде поставити на ніч «халк». Біля шлагбаума на КПП я побачив розпухле тіло бойовика, якого наші хлопці ліквідували під час першого штурму. Дивно, що «сепари» не забрали й не поховали свого друга. Так само дивувався й Тарас Брус, коли побачив у «зеленці» біля одного із захоплених блокпостів кілька тіл, що розкладалися, з розпізнавальними знаками «Новоросії».

Згодом, коли ми з дружиною знімали квартиру на четвертому поверсі в під’їзді з непрацюючим ліфтом, я часто згадував ці ящики. Коли мені починало здаватися, що піднімати коляску з дитиною важко, я згадував, як тягнув ці чотири цинки з автоматом за плечима, в бронежилеті, битком набитій розгрузці та касці. Сходовий просвіт був в кількох місцях відкритий для огляду через пробоїни у стінах будівлі. Доводилося ворушитися, щоб не отримати випадкову кулю. Тоді дитяча коляска переставала здаватися мені важкою й відразу ставало легше.

• Ігор Михайлишин «Танець смерті. Щоденник добровольця батальйону ‘‘Донбас’’»

25 серпня 2014 року. Удень усе оживає. Нові наступи. Нові прориви. Нова відчайдушна оборона. Особливо сильно дістається школі. Бомблять її безупину. Обстріли почастішали після того, як ми зайняли нові позиції. Радіостанція не замовкає інформацією про нових поранених.

— Ти був у «Лєрмонтова»?

— Ні. А де він?

— В ангарі. Пішли провідаємо його.

Подалі від усіх будівель розташований металевий ангар. Командир вибрав найбільше приміщення. Двадцять метрів догори. Сорок метрів у ширину. Сто метрів у довжину. Все з бляхи. Пробити легко, але влучити в когось нереально. «Лєрмонтов», «Вілс», «М’ясник», «Бугор», «Чингіз» та «Апостол» уже облаштували нові хороми. Тут і машини свої зберігають. Тутешні масштаби вражають. Усередині стоять локомотиви. Ремонтні потяги і безліч всіляких верстатів для їх­нього рихтування. Сюди спокійно може літак поміститись. Або й два.

— Все в яму!

Знайомий вислів. Міни б’ють по ангару. А яма — під потягом. На всю його довжину. Страшенно велика. Тут може сховатись не один взвод. Ще й зверху накриття є. Чудовий притулок.

— Хорошо кладут! Машин только жалко.

— Треба їх чимось прикрити. Бо осколки з легкістю поб’ють двигуни.

Два десятки мін вдаряються об дах. Вибухова хвиля луною розростається навколо.

— Вроде успокоилось.

— А может, еще подождем?

— Не переживайте. Если будут стрелять еще, то яма недалеко.

Задираю голову догори. Там безліч дірок. Природний кондиціонер тепер буде. Міни не змогли пробити бляху. Вибухали ззовні, а рештки падали донизу. На землі багато хвостовиків.

— Добре, що так закінчилось.

— Блин! Мне в машину все-таки залетел один осколок.

— Где, друже «Мясник»?

— Да вон! Под машиной уже лужа. Масло вытекает. Теперь надо искать, чем ее починить.

— Щось ми часто починаємо втрачати машини. Треба страхувати себе.

— А посмотрите, кто к нам пришел? Друже «Камаз». Приветствую вас.

— «Амбал», «Пианист»! Где вы лазите оба? Я вас везде ищу!

— Ось ми де!

— Не смешно! У вас все при себе?

— Так.

— Тогда пошли. Будем соляру искать.

— Оце вже краще!

— Так-так-так! А куди це ви так тихо тікаєте?

— Ідемо по солярку.

— І далеко?

— Да нет. Пойдем к пожарной части.

— Це там де «Дніпро-1» стоїть?

— Да.

— Тоді я з вами.

— «Бугор», только давай быстрей!

— А я вже й готовий!

Погода надворі досить спекотна. Із тиші розумієш, що батарейні метеорологи прогнозують опади у вигляді снарядів та мін. Не можна гаяти час. Потрібно максимально швидко заправити нашу машину.

У кузові досить зручно їхати. Максимальний огляд на всі триста шістдесят градусів. Ще й вітер постійно обдуває обпалену шкіру. Краса! На цих радощах можна легко піймати кулю головою. І тоді вже задоволене лице буде битися об дерев’яний настил кузова. Зате вітерець був класним...

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

26 серпня 2014 року. Це був один з найтрагічніших днів, проведених нами в Іловайську. Ранок почався відносно спокійно, але ближче до обіду відновився обстріл. Почалося все, як звичайно, з кількох мінометних розривів навколо школи. На жаль, тривале перебування під обстрілами притупляє відчуття страху й пильності. Вже звикаєш до того, що вибух у 50 метрах від тебе майже безпечний. Часті «безпечні» розриви притупляють пильність та інстинкт самозбереження. Не у всіх, але у більшості. Мене з першого дня перебування в Іловайську дивували деякі бійці, які принципово не одягали бронежилети та каски. Серед бійців «Донбасу» був один майор Ніколов з позивним Лермонтов. Про нього відгукувалися як про філігранного гранатометника. Здатний дива творити з АГС-17. Так от, його майже ніколи не бачили в бронежилеті чи касці. Скажете безпечність? Можливо. Але людина, яка пройшла не одне бойове зіткнення й змогла зберегти собі здоров’я без індивідуальних засобів захисту, так не вважає. У таких людей своя логіка. Хтось вважав себе «заговореним». Хтось (як я, наприклад) філософськи ставився до питань життя та смерті і думав, що життя та смерть в руках Божих, і ніхто до Нього не запізниться й завчасно не потрапить. Якщо судилося померти, то ніякий захист не вбереже, а якщо не судилося, то носити на собі зайвий вантаж не має сенсу. Але у мене з цього приводу були свої «забобони».

Через деякий час обстріл знову відновився. Після трагічного випадку з хлопцями у дворі бажаючих вільно розгулювати вулицями під час артобстрілу значно поменшало. Наступне бомбардування застало нас з Деном біля згорілої «газелі» на розі будівлі. Ми забігли в найближче укриття, яким виявився підвал школи. Смерть наших побратимів справила сильне враження на всіх інших наших хлопців. На деяких обличчях було чітко видно стан безнадійності та страху. Одні намагалися заглушити в собі це почуття за допомогою алкоголю. Для інших це було шоком й змушувало ще сильніше обурюватись на все керівництво. На тих, хто, на їхню думку, вчасно не віддали наказ на вихід. На тих, хто влаштував парад у Києві й чхати хотів на нас в цьому проклятому Іловайську. На тих, хто віддавав накази, а сам не брав участі в штурмах. Для деяких настала повна безнадія. Знову стали проявлятися паніка і настрої поразки. Дивлячись на таких хлопців, я подумав, що для них війна теж закінчилася, бо ані бажання, ані сили, ані волі до опору долі у них вже не було. На щастя, таких було небагато. Я навмисно не стану називати імен. Я впевнений, що ці люди, вийшовши з Іловайська й продовжуючи жити далі, носять не тільки нагороди, а й почуття провини за проявлені тоді легкодухість та слабкість. Що стосується мене особисто, то хочу зізнатися — мені теж було страшно. Я належу до тієї категорії людей, які дуже чутливі до настроїв, що створюють навколишні люди. Перебуваючи в підвалі школи й слухаючи п’яне скиглення, сам переймався відчуттям повної безнадії. Я розумів, що це не правильно. Що не можна зараз піддаватися цьому почуттю, бо воно деструктивне і веде тільки до поразки й загибелі. Розумів, що лише в тверезому та адекватному стані можна розсудливо міркувати та знаходити правильні рішення для виходу з ситуації, що склалася. Підсвідомий страх не тільки паралізує, а й змушує робити вчинки, які ще далі віддаляють від надії на порятунок. Глушачи цей страх спиртним, боєць перестає адекватно реагувати на команди командира, а часом їх просто ігнорує.

Може, хтось буде шукати виправдання людям, які зловживали спиртним в ті дні, виправдовуючись, що з огляду на важку психологічну ситуацію таких людей можна зрозуміти. Що в них не було іншого вибору. Та як же тоді бути з тими, хто, перебуваючи в тих же умовах, знаходив у собі сили тримати оборону й виконувати поставлені завдання? Якби не вони, то ніхто не дожив би до виходу з Іловайська. Та й виходу ніякого не було б.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

27 серпня 2014 року. Знаходячись в спостереженні, я помітив у бінокль дивні темні смуги в полі за містом. Вони розташовувалися приблизно в п’яти-семи кілометрах на захід від Іловайська й нагадували якісь короткі окопи, розташовані паралельно один одному. Придивившись уважніше, Ден дійшов виснов­ку, що це сліди випаленої землі після запу­сків реактивних установок систем залпового вогню. Трохи осторонь від цих смуг, на відстані декількох сотень метрів, розташовувалася густа «зеленка». Ден видивився сліди, що вели від випаленої землі полем у напрямку «зеленки». Мабуть, у ній приховувалися чиїсь позиції. Всі результати спостереження Ден доповідав, та я не знаю кому. Його припущення про приховані позиції підтвердилося вночі, коли по них відпрацювала артилерія. Досі для мене лишається загадкою, чиї це були позиції, і чия артилерія їх накрила, але, судячи з того, що ми тоді були в оточенні, позиції, швидше за все, були «сепарські», а відпрацювала по них наша арта.

З настанням темряви я спостерігав за спалахами та загравою, що здіймалися в «зеленці», яка вдень здалася підозрілою. Після декількох залпів та серії розривів «зеленка» почала детонувати. Мабуть, артилеристи дуже вдало вгадали з вибором цілі. Згарище вирувало кілька годин. Після того як пожежа трохи вщухла, стала помітна метушня на місці пожежі та рух транспорту.

Там же були помітні клуби пилу, що здіймалися, а потім і заграва вже ближче до міста. Схоже, чиясь артилерія відпрацьовувала всі підозрілі «зеленки» на захід від Іловайська.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

28 серпня 2014 року. Близько 22:00 транспорт вишикувався на виїзд з депо. Сюди ж підтяглася одна з БМП. Ми зайшли в якесь приміщення в будівлі адміністрації й продовжували чекати команди.

І от настала обумовлена 23:00. Як і раніше дотримувалася тиша. Минуло ще кілька годин, та ніяких нових команд чи висунення зі школи не було. Тривали переговори. Нам повідомили, що режим припинення вогню продовжили до ранку. Оскільки новини надходили зрідка й скупо, в нашому будинку бійці готувалися до будь-якого розвитку подій. На верхні поверхи та дах будівлі були виставлені спостерігачі, які періодично мінялися. У приміщенні, яке ми займали, панувала суцільна темрява. Бійці між собою розмовляли пошепки, щоб не створювати зайвого шуму та не заважати тим бійцям, які відпочивали чи чергували зовні. Якщо хтось занадто підвищував голос, то йому робили зауваження й погрожували відправити надто голосистого співрозмовника на дах замінити спостерігача.

Надворі почав злегка накрапати дощ, і разом з темрявою на зміну літній спеці прийшов нічний холод. Я так промерз, що вирішив пройтися до «халка» й одягнути дощовик. Тоді я чомусь був впевнений, що відсутність стрільби є результатом домовленостей на вищому рівні, а отже, мені ніщо не може загрожувати. Навряд чи через бажання підстрелити одного бійця, хтось наважиться на зрив домовленостей, які, судячи з тиші, неухильно дотримувалися. Тоді я подумав про те, що якось аж занадто дисципліновано та організовано поводяться маргінали-алкоголіки-наркомани, які, судячи з розповсюдженої думки, складають кістяк «ополченців» ДНР. І як же це вдається їх командирам так жорстко контролювати наркоманів, що після оголошеного режиму тиші ніхто з них не зробив жодного пострілу? Я знову повернувся в приміщення й приліг відпочити перед майбутньою поїздкою.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

29 серпня 2014 року. «КРИВАВИЙ КОРИДОР»

Приблизно між 6 та 7 годинами ранку надійшла команда: колоні висуватися зі школи, і нам було вказано, за яким з наших автомобілів почати рух з депо. День обіцяв бути позитивним хоча б тому, що нарешті ми побачимо своїх рідних та близьких. На виїзді з депо дорога розходилася у двох напрямках. Один — у бік Кутейниково та Многопілля, а другий — у напрямку Грабського. Екіпаж «халка» сів в авто й висунувся до воріт депо, повз які проходила дорога на виїзд з Іловайська. З міста потягнулася колона автотранспорту з боку школи й прямувала до дороги на Грабське. Ми приєдналися до колони під час проходження нашого транспорту з бійцями «Дніпра-1». Спочатку рухалися асфальтованою дорогою, а потім з’їхали на ґрунтову і через Грабське взяли напрямок на Многопілля. По шляху проходження колони до неї приєднувалися підрозділи ЗСУ та тербатів, які розташовувалися на блокпостах навколо Іловайська. Під час руху колони я їхав за одним з наших автомобілів. Маршрут руху був відомий лише керівній ланці групи, яка знаходилася в голові колони. Решта йшли бампер у бампер за тим, що їхав попереду, і кінцевого пункту призначення ніхто не знав. У багатьох автомобілях не було радіозв’язку та карт місцевості. Нам повідомили, що маршрут проходитиме «зеленим коридором» і обговорений з командуванням російських частин, які здійснювали блокування нашого угруповання. Нас попередили про те, що не треба піддаватися на можливі провокації. Вогонь без наказу не відкривати. Багато автомобілів були позначені білими прапорами, а у бойових машин стволи гармат та кулеметів були підняті вгору на знак того, що колона не готується до бою, а рухається згідно з досягнутими домовленостями «зеленим коридором».

Коли прибули до Многопілля, зустрілися з групою нашого командира батальйону та генерала Хомчака, які перемістилися туди після того, як були атаковані позиції штабу генерала між Кутейниковим та Іловайськом після 24 серпня. У Многопіллі колону розвернули, тому що подальший маршрут повинен був проходити через Агрономічне, яке знаходилося за кілька кілометрів на захід від Многопілля. В Агрономічному колона зупинилася. Російська сторона висунула нові вимоги, і наше керівництво обговорювало з ними нові умови. Про що домовлялися та про результати цих переговорів вже досить багато писали й говорили, і тому мені нема чого додати до раніше опублікованих офіційних даних, згідно з якими російська сторона висунула вимогу залишити всю техніку та озброєння й виходити особовому складу під білим прапором без зброї.

Поки велися переговори, бійці розташувалися в своїх транспортних засобах. Раптово почався мінометний обстріл. Місцеві жителі, які в цей час метушилися в своїх дворах, розбіглися по погребах. Це була не надто прицільна стрільба. Бійці покинули транспортні засоби та розгрупувалися в укриттях біля дороги. Хтось знайшов зручне місце в напівзруйнованій будівлі, хтось заліг на узбіччі дороги. Навпроти нашого автомобіля знаходився невеликий магазин. Приміщення магазину було відчинене, але в ньому з персоналу нікого не було. Дехто з бійців, сховавшись там від обстрілу, заразом запаслися водою та соком.

Наша група покинула «халк» й сховалася на схилі біля дороги. Під дорогою проходила велика бетонна труба для водостоку і, в разі серйозного обстрілу, в ній можна було сховатися. Поруч з нами перебували наші командири Гостищев та Печененко. У В’ячеслава Петровича була армійська рація і він доповідав комбату про те, що нас намагаються крити мінами, й вимагав повідомити про це протилежну сторону парламентарів. Також він запитував нові інструкції та інформацію про те, до чого готуватися особовому складу. По рації передали, що уточнюють ситуацію. Особовому складу — приготуватися до всього, але вогонь першими не відкривати. Власне, й стріляти-то не було по кому. Міномети били з дистанції в декілька кілометрів, і спроб атакувати нас піхотою чи технікою не робилося. Також передали інструкцію, щоб особовий склад вжив заходів для безпеки, а транспорт був готовим рухатися далі, але поки команди на рух немає.

Переговори тривали. Обстріл в Агрономічному продовжувався. Він мав скоріше не вражаючий, а підганяючий характер. Не можу сказати з повною впевненістю, але даних про те, що в результаті цього обстрілу, що тривав близько півгодини, хтось постраждав чи був пошкоджений транспорт, не було. Укриття в придорожній канаві здалося Дену не надто надійним і він, отримавши дозвіл полковника, наказав нашій групі сісти в авто й висунутися трохи далі для пошуку безпечнішого місця для «халка» та особового складу.

Таке місце знайшлося в двохстах метрах від попередньої зупинки. Ліворуч від дороги була тракторна бригада і ми, відкривши ворота, заїхали на її територію та загнали «халк» в один з ремонтних цехів. Це вже було надійніше укриття, аніж відкрите місце на дорозі. Від прямого влучання нас воно, звісно, не врятувало б, але стіни гарантували захист від осколків, якщо міни будуть лягати поруч.

Через деякий час по рації повідомили, що колоні слід приготуватися до руху. Ми вигнали «халк» з укриття й виїхали до дороги, щоб приєднатися до колони, що почала повільно рухатися. До цього моменту колона поповнилася кількома танками, БМП й транспортом з бійцями інших підрозділів, які приєдналися до колони. Обстріл навколо Агрономічного продовжувався. Під’їхавши до «бежевого», біля якого знаходився наш полковник, ми чули як генерал Хомчак вимагав від учасників переговорів домогтися припинення вогню й доповіді про хід переговорів. Йому повідомили, що протилежна сторона зволікає й чекає вказівок від вищого керівництва. Просили зачекати п’ятнадцять хвилин. Генерал, усвідомлюючи, що колона знаходиться в уразливому для нападу положенні та обстрілюється мінометами, сказав, що у нього немає п’ятнадцяти хвилин і дав команду рушати. Колона, очолювана кількома танками, висунулася з Агрономічного. Проїхавши близько кілометра від селища, танки повернули ліворуч на путівець між посадкою та великим полем, а колона продовжила рух за ними.

Переді мною стояло завдання триматися за автівкою, що йде попереду, і, по можливості, не відставати. На де­яких ділянках ґрунтова дорога була захаращена поваленими деревами й воронками від розривів, які доводилося об’їжджати. Наше просування й далі супроводжувалося мінометним обстрілом. Мені навіть здалося, що на шляху проходження в один з легкових автомобілів потрапила міна, оскільки довелося об’їжджати палаюче авто. «Халк» легко проходив по втоптаній технікою ріллі, а от деякі легкові автомобілі не могли рухатися такою дорогою, і бійці штовхали їх, щоб подолати перешкоди, що траплялися на шляху. Якщо автомобілі ламалися в дорозі, бійці пересідали на інший транспорт чи броню, залишаючи свої авто й беручи з собою тільки зброю та найнеобхідніші речі. Автівки, які перешкоджали руху, ми обганяли й трималися транспорту, що рухався попереду.

Палюче серпневе сонце починало припікати. Зовнішніх бічних дверей у «халка» не було, але були внутрішні броньовані, які довелося зачинити, бо при русі колона здіймала густу хмару куряви. Я увімкнув кондиціонер, щоб не засмажитися від спеки.

Треба згадати ще про одну особливість «халка». У нього не відкривалися праві передні пасажирські двері. Віднедавна почав заїдати дверний замок. Тому ми внесли деякі конструктивні зміни. Переднє пасажирське сидіння розвернули спинкою до торпеди, і Ден завжди їздив спиною вперед. Іноді розвертався впівоберта, щоб спостерігати за тим, що відбувається попереду. Таке розміщення було зручне тим, що Дену, при необхідності, можна було швидко вистрибнути з «халка» через постійно відкриті бічні двері.

Через деякий час побачили в «зеленці» праворуч від дороги бойові машини й військовий транспорт. Номери на транспорті були закриті, а на бойових машинах зафарбовані. Не пригадую вже, що з себе представляли розпізнавальні знаки на цих машинах, але скажу, що раніше подіб­ного маркування ніколи не зустрічав. Тут же знаходилися військові у формі без будь-яких розпізнавальних знаків. Форма виглядала якось безлико. На ній були відсутні кокарди, строкаті шеврони та яскраві георгіївські стрічки, якими любили себе прикрашати «ополченці». Лише на деяких солдатах були білі стрічки на рукавах. Майже всі справляли враження солдатів-строковиків, оскільки виглядали дуже молодо.

Деякі з них були в окопах, хтось сидів на ящиках від боєкомплекту біля бронемашин, хтось стояв осторонь й спостерігав за нашою колоною, що проходила повз, деякі з острахом спостерігали за просуванням нашої колони з окопів, направивши на нас зброю. Я не надто звертав увагу на дрібні деталі й реакцію цих військових, бо основ­на моя увага була прикута до автомобіля, що рухався попереду. Хлопці, які перебували в якості моїх пасажирів, мали можливість краще роздивитися перший підрозділ, що був одним з багатьох, які замкнули кільце навколо нашого угруповання під Іловайськом. Хтось звернув увагу на однотипність монголоїдних облич, хтось навіть встиг привітати «факом» у відповідь проводжаючих нас таким же чином «безликих» солдатів, хтось побачив порожні ящики від мінометних снарядів, що валялися навколо окопів та техніки росіян. Деякі припускали, що це була одна з мінометних батарей, які обстрілювали Агрономічне. Наступні свідчення наших бійців, яким довелося спілкуватися з «зеленими чоловічками», підтвердили факт присутності в Україні техніки, озброєння, солдатів та офіцерів армії Російської Федерації.

Нам здавалося незвичним, що колона просувається таким екзотичним маршрутом. Можливо, таким чином ми оминали деякі укріплення росіян, що розташовувалися на головних дорогах та в невеличких населених пунктах, які ми залишали осторонь від себе. Хоч би що там було, а існувала впевненість, що ті, хто рухається в голові колони, знають кінцевий пункт призначення... Написав останню фразу, і як струмом вдарило. Спіймав себе на думці, що використав назву однойменного фільму з моторошним сюжетом. Утім, подальша розповідь буде не менш тра­гічною.

Настрій був відносно оптимістичним. Перше кільце пройшли безперешкодно. У полях теж ніяких перешкод не зустріли. Нарешті виїхали з полів на ґрунтову дорогу й поїхали нею у напрямку якогось селища, дахи будинків якого виднілися попереду по ходу руху. При в’їзді в селище не було ніякого дорожнього знака, й тому незрозуміло було, що це за населений пункт. Значно пізніше я дізнався, що селище називалося Чумаки. Тут знову стали проявлятися ознаки цивілізації у вигляді асфальтованого покриття. Рух полями трохи напружував мене як водія. Гострі уламки соняшників, що стирчали з землі, могли пробити колесо, але рятувало те, що «халк» був броньованим мікроавтобусом. Окрім власної ваги в дві тонни, він ще ніс на собі таку ж вагу броні, не рахуючи пасажирів. У нього завбачливо була встановлена вантажна гума на колесах, що дозволяла безперешкодно проскакувати невеликі вибоїни на дорогах. Я знав, що колеса міцні, та все ж хвилювався. Тоді пробите колесо було б дуже недоречним. Тим паче, що запасного колеса в наявності не було.

Якоїсь миті рух колони призупинився. Наш екіпаж ще не доїхав до селища, а в голові колони сталася затримка. Ми бачили ліворуч від себе приватні будинки, а праворуч невелику річку. Попереду по ходу річки знаходився невеликий міст. Довжина мосту — не більше тридцяти метрів. Місцевість — мальовнича. За річкою дорога, обабіч якої росли акуратні молоді тополі, бігла поміж двома пшеничними полями у бік Старобешевого. Схоже, що голова колони пішла прямо, а треба було повернути праворуч через міст й рухатися далі по дорозі. Частина колони повернула праворуч, а голова почала розвертатися й прилаштовуватися в середину загального потоку. Коли ми доїхали до мосту, то побачили на ньому легковий автомобіль «Жигулі», біля якого метушилися кілька бійців. Авто було навантажене різними похідними речами. Бійців, мабуть, дуже спантеличила проблема з авто, оскільки кидати його з речами не хотілося, а сідати в попутний транспорт з речами не вийде, бо колона не буде стояти й чекати, поки вони переноситимуть свої речі. Щасливчики. Вони тоді, напевно, навіть не підозрювали, що несправність автомобіля затримала їх на мосту й не дозволила висунутися на кілька сотень метрів вперед, що, можливо, й врятувало їх. Хлопці метушилися біля авто, намагаючись вирішити проблему, а ми проїхали повз них й рушили далі слідом за рештою колони. По дорозі від мосту ми проїхали близько трьохсот метрів...

Автоматична стрільба за 150 метрів ліворуч по ходу автомобіля... Спершу одиночна, а потім в кілька стволів. До них долучився звук кулемета. Після перших пострілів ми подумали, що це провокація. Можливо, хтось стріляє в повітря й провокує нас на вогонь у відповідь. Десь пролунав постріл з чогось важкого і майже відразу ж вибух у напрямку голови колони. Засада. По нас ведуть вогонь. Якихось увідних, на випадок непередбаченої ситуації, не було. Я побачив, як танки, що рухалися попереду, з’їжджають з дороги в поле й розвертаються у зворотному напрямку. Біля одного з них на дорозі пролунав ще один вибух. Постріли та вибухи супроводжувалися безперервною стріляниною з автоматичної зброї. Дорога вузька. По одній смузі руху у кожному напрямку. На ній відразу ж утворився затор. Передні автівки намагалися розвернутися: деякі прямо на дорозі, а інші через поле, слідом за одним із танків.

Важко було розібрати, звідки ведуть вогонь, та, судячи зі звуків пострілів, противник знаходився метрів за 200—300. Найгучніше працював кулемет зліва по ходу руху. Йому вторили з декількох напрямків автоматичні черги й постріли чи то з РПГ, чи то з СПГ. Денис скомандував: «Розвертаємось! Швидко!» По бортах та шибках сусідніх автомобілів застукотіли кулі. У вантажний відсік «халка» прилетіло кілька куль. Одна з них поцілила в каску Сталкера і від неї рикошетом...

Рація Дена розривалася від криків: «Нас розстрілюють!», «Всім назад!», «Відходимо!» Повідомлення накладалися одне на інше й перебивали одне одного. На дорозі утворилося величезне стовпотворіння. Одні автомобілі намагалися розвернутися й рухалися у бік мосту. Інші вже не рухалися і бійці, які вистрибували з них, шукали укриття від обстрілу на узбіччі дороги. Розвернувши авто, якийсь час намагався їхати по дорозі, але затор, що утворився, заважав проїзду. Шквальний вогонь не припинявся. За спалахами пострілів, осколками скла, що розліталися зусі­біч, дірками від куль на сусідніх авто визначили, з якого напрямку ведеться вогонь. З’їхали на узбіччя та поїхали ним. Ліворуч від мене метрів за п’ятдесят полем рухалися у напрямку моста танки та кілька машин підвищеної прохідності.

Сховавшись за поворотом від обстрілу, продовжили рух уздовж «зеленки». Полем з соняшниками ліворуч від нас рухалося кілька одиниць техніки. Танк, що вийшов за нами з проходу, не став їхати по ґрунтовці, а одразу виїхав на поле. Почали лунати вибухи на полі. Було схоже на мінометний обстріл. Потім суцільний безлад. Підбитий транспорт, що застряг на ґрунтовці. З’їзд в гущавину соняшників. Вибухи з усіх боків. Тоді у «халка» вже було прострілене одне колесо. Куди рухаємося  — незрозуміло. Авто буксує в заростях соняшника, але хлопці виштовхують його на протоптану гусеничною технікою просіку. Удар в правий борт. Це БМП проскочила дуже близько та трохи зачепила нас. Потім все, як уві сні. Рух за танком, який прокладав та торував шлях по полю. Вибухи та автоматична стрілянина з кількох напрямків. Всюди бійці, які кудись біжать. Ліворуч і праворуч ревла техніка, загрожуючи розчавити наше авто. Серед тих, хто біг, помітили шкутильгаючого Кобу. Прапор допоміг йому залізти в «халк». Потім з незрозумілої причини Коба знову спішився та десь загубився. Якісь поля, дороги та байраки, що поперемінно змінюють один одного. Знову по дорозі побачили Кобу. Знову Прапор мало не силоміць затягнув його з хлопцями в автівку. Навколо стрілянина та вибухи. У «халка» вже три колеса спущені. Раптом я відчув, як під лівою ногою провалилася педаль зчеплення. Відкрите поле. Попереду нас на відстані 150 метрів рухається танк, навколо якого здіймаються фонтани розривів. Прямуємо за ним. Ден без угаву командує: «Не зупинятися! Тримайся танка! Вперед! Вперед! Ще швидше!» А швидше не виходить, бо зчеплення немає. Друга передача. Якоїсь миті «халк» глохне. Запалювання не працює. Хлопці вибігають з авто й штовхають броньовик. Насилу вмикаю другу передачу, і ми знову рухаємося за обстрілюваним танком. Відчуваю, що знову можемо заглухнути й переключаюсь на першу передачу. 5000 обертів за хвилину. 30 км на годину. Мішень «кабан, що біжить» у відкритому полі. Ден не перестає квапити, та я відповідаю, що це максимально можлива швидкість пересування. Не знаю, яким дивом, але ми прориваємося між вибухами, що здіймаються довкола, через поле до найближчої посадки. Намагаюся не упускати з очей танк. Зрештою виїжджаємо з «зеленки» на асфальтовану дорогу й зупиняємося на узбіччі. Ми на де­який час вирвалися із зони обстрілу. Стало очевидним, що ми відірвалися від інших автомобілів нашого батальйону й загубилися. Далі діяти треба було самостійно. Поруч бачу інженерну машину, схожу на розсувний понтон. Тут же на дорозі камуфльований джип батальйону «Донбас», біля якого кілька людей. За джипом у ряд стояли танк, МТЛБ 51-ї механізованої бригади з ЗУшкою на причепі та БМП. На броні «мотолиги» та «бехи» бійці. Ден приймає рішення залишити «халк» й пересісти на броню. Рухатися на авто з пробитими колесами, без зчеплення, на швидкості 30 кілометрів на годину, занадто ризиковано. Виходимо з автомобіля. Мої речі лежали за сидінням у Дена і часу на те, щоб діставати рюкзак, не було. Залишив його в авто. Як виявилося згодом, на щастя.

...На БМП місця для нас не знайшлося. Бійці дуже щільно обліпили бойову машину. Потіснили бійців на МТЛБ, на якому було трохи вільного місця. Від джипа на дорогу вийшов командир другої роти батальйону «Донбас» Жак і крикнув:

— Назад по дорозі просуватися не можна! Там росіяни й засідка! Тепер тільки вперед, повз Новокатеринівку і далі на Комсомольське!

До цього з Жаком я не був особисто знайомий, і про те, що на дорозі перед Новокатеринівкою був саме він, я дізнався, коли через кілька тижнів ми зустрілися з ним у Дніпропетровську.

Я примостився на колінах на самому верху «мотолиги» біля Дениса. Позаду нас були відкриті два люки, кришки яких прикривали нам спини. Куму з Прапором не знайшлося місця на броні, і вони розмістилися на двох сидіннях в ЗУшці.

Згодом я тисячу разів подумки повертався до цього моменту і картав себе за те, що тоді ми сіли на броню цієї «мотолиги». Робив припущення, як могли б розвиватися події, якби ми пішли пішим порядком через «зеленку», але того, що сталося, вже не повернеш. Тоді у нас був командир, накази якого ніхто ніколи не обговорював. Самостійно приймати рішення ми навчилися трохи згодом, коли вже не було кому віддавати накази, й доводилося самим ставити собі завдання й реалізовувати їх.

У цей час ми перебували поза зоною обстрілу. Стрілянина та вибухи лунали десь збоку. Жак квапив механіків почати рух. Ден, переконавшись, що весь наш екіпаж сів на техніку, дав команду механіку слідувати за танком. Нашу невелику колону очолив позашляховик «Донбасу». За ним на деякій відстані рухався танк, наш МТЛБ та замикаюча БМП. Асфальтована дорога проходила між двох невисоких пагорбів, за якими ліворуч від дороги був великий пустир. Праворуч теж був пустир, який піднімався на якесь підвищення, схоже на схил терикону. Попереду за полем виднілися дахи приватних будинків Новокатеринівки.

Слідом за нами на відстані близько 70 метрів мчала БМП, на яку ми не змогли сісти після виходу з «халка». Бойова машина трохи зменшила швидкість перед поворотом, і я почув такий же гучний звук гарматного пострілу з тієї самої позиції, з якої хвилину тому стріляли по танку. В бойову машину піхоти праворуч по борту влетів снаряд. Потужний вибух розкидав з броні бійців у різні боки, тіла яких розліталися на висоту від трьох до п’яти метрів. Одно­часно з ними догори зметнулася башта БМП і, злетівши на кілька метрів вгору, впала на землю. Майже відразу після падіння башти пролунав другий, потужніший вибух. Швидше за все, здетонував боєкомплект бойової машини. З відкритого отвору, там, де раніше була башта БМП, вилетіло тіло одного з бійців екіпажу машини. Його викинуло з підбитої машини так, ніби невидима рука вирвала його з надр БМП й підкинула високо в повітря. Тіло, подібно ганчірковій ляльці, неприродно перевернулося в повітрі і, падаючи вниз, повисло на високовольтних дротах лінії електропередач.

Десь за Новокатеринівкою і в самому селищі гуркотіли вибухи й велася безперервна автоматична стрілянина. Відразу хотіли визначитися в групі, хто є старшим. Питали, чи є серед нас офіцери. Серед екіпажу МТЛБ був один офіцер, але він якось не надто активно взявся за організацію та планування подальших дій. Втім, спочатку цей офіцер брав участь в керівництві своїми бійцями, але потім нам довелося самоорганізовуватися, і вся відповідальність за прийняття рішень лягла на плечі Прапора. Бійців «Дніпра-1» серед всіх присутніх було вісім чоловік. Останнім розпорядженням полковника заступником командира взводу був призначений Прапор. Він і взявся організовувати наш загін. Кількох чоловіків з числа бійців 51-ї бригади відправили в дозор в глиб «зеленки» на розвідку. Відчепили від тягача й замаскували в «зеленці» ЗУшку. Саму «мотолигу» теж загнали глибше в «зеленку» й вирішили заглушити, щоб гуркіт двигуна не видавав нашого розташування. Командир тягача сказав:

— Якщо ми його заглушимо, то більше не заведемо.

І все-таки, було прийнято рішення далі рухатися пішки. Броньований тягач був занадто помітною мішенню та міг стати спільною могилою для всіх нас. Ніхто не знав, де ми знаходимося й куди йти далі. За останню годину ми стільки раз наражалися на замасковані укріплені позиції против­ника, що вже не знали, куди можна направити МТЛБ, щоб не потрапити в засідку.

Потрібен був зв’язок зі своїми побратимами, які ще, можливо, лишилися живими. Я виліз на броню і зняв з розгрузки свого загиблого друга радіостанцію, пістолет ПМ та його телефон. Оскільки ми були в такому становищі, що будь-якої миті могли зустріти смерть, то я вирішив повідомити дружині Дениса Юлі сумну звістку про його загибель. На щастя, я знав яким графічним кодом був захищений телефон Дена, і набрав номер Юлі. Мені треба було вперше в житті повідомити страшну новину людям, які ще навіть не підозрюють того, що більше не побачать свого рідного чоловіка й батька. Навколо тривав бій, і для того, щоб добирати слова, не було часу. Тим паче, що зв’язок був слабким та нестабільним.

Радіостанція виявилася майже розрядженою. Ми встигли лише дізнатися від Фана, що він з групою наших бійців знаходиться десь в Новокатеринівці. Ходили чутки, що комбат та Вова Парасюк потрапили в полон.

У штабі батальйону намагалися дізнатися у нас наше місцезнаходження, але що ми могли повідомити? «Зеленка» серед полів за якимось селом. Те, що це Новокатеринівка, ми дізналися згодом. Збоку від нашої «зеленки» чисте поле. Метрів за триста від нас на полі стоїть спалена САУ. Що бачимо? Бачимо з одного боку село, а з іншого — десь далеко якийсь елеватор. У смс-повідомленнях знову настійно рекомендували виносити поранених на дорогу, а самим рухатися у бік Комсомольського. У цьому селищі розташовувалася нацгвардія, і там всіх очікують автомобілі Червоного Хреста. Нам писали про якісь досягнуті домовленості, про припинення стрілянини на деякий час, і що ми маємо встигнути за цей час вийти до Комсомольського. Ми лише наполовину довіряли цим повідомленням, бо чули, що продовжується робота артилерії з обох від нас напрямків, і ні про яке припинення вогню не може бути й мови.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

30 серпня 2014 року. Прорубавши невеликий прохід всередину заростей, занесли туди носилки з Костею та Олегом, а також розчистили місце для інших. Вхід у наше сховище заклали гілками, що наламали в заростях. Зовні ніщо не виказувало нашої присутності. Вирішили залишатися в цьому місці до настання ночі. Виснажлива ніч, почуття спраги й голоду сприяли міцному сну. Промені сонця, що сходило над горизонтом, пробивалися крізь зарості й зігрівали нас після холодної ночі. По обіді стало зовсім спекотно, та густе листя прикривало нас від палючого сонця. Увесь день провели в спокої та відпочинку. Розуміли, що чекає чергова важка ніч і треба набратися сил. Мобільний зв’язок майже зник. Навіть мій «лайф» перестав подавати ознаки життя. Досить стійкий сигнал був лише у МТС. Мобільні телефони майже повністю розрядилися. Десантник Олег згадав, що у нього з собою є повністю заряджений й вимкнений аварійний мобільний телефон. Це було дуже до речі. Я тоді для себе відзначив далекоглядність спецназівця, і згодом завжди носив з собою в розгрузці такий же заряджений та вимкнений телефон для екстрених ситуацій.

Із вхідних повідомлень ми дізналися, що на пошуки нашої групи вирушила група розвідників, які обшукують всі «зеленки» й околиці населених пунктів. Жевріла надія на те, що нас все-таки знайдуть. Водночас приходили повідомлення, що всім бійцям слід рухатися до лікарні Комсомольського. Ми не повністю довіряли всім вхідним повідомленням і, як з’ясувалося пізніше, мали рацію.

Часу до заходу у нас було більш ніж достатньо, і це дало можливість нам ближче познайомитися один з одним. Останні кілька годин зблизили нас сильніше, аніж роки дружби з деякими людьми. Пробачте за каламбур, та, варячись в одному котлі, нам нічого було приховувати один від одного. Саме тоді Олег розповів нам такі подробиці, які викликали в мене повагу до деяких представників керівництва нашого угруповання під Іловайськом. Ми розмовляли на тему, хто і де перебував під час операції.

У самому місті представників ЗСУ було зовсім мало, а про те, що поруч з нами знаходяться елітні частини спецназу, ми взагалі не чули. Небалакучому Олегу довелося нам пояснити, що вони не були в місті. Їм поставили завдання вивести з оточення певну групу людей, але коли вони ді­сталися до них, то ті відмовилися покинути угруповання й заявили, що виходитимуть тільки разом з усіма підрозділами. Спецназу не можна було повертатися без цих людей, і тому десантники залишилися разом з ними та теж виходили «зеленим коридором» разом з усіма. Багато хто з цих хлопців загинули. Олегу відносно пощастило. Не знаю, наскільки достовірна його розповідь, але брехати нам йому не було сенсу. Тепер щоразу, коли я чую ті чи інші звинувачення в боягузтві керівної ланки угруповання під Іловайськом, то цілком впевнений, що це брехня. Я багато чого не знаю і не стверджую, що знаю істину в останній інстанції, але розповідь Олега викликає у мене повагу до вищих офіцерів штабу Хомчака. Це всього лиш моя особиста суб’єктивна думка.

Скориставшись зарядженим телефоном та карткою МТС, нам вдалося за допомогою смс-повідомлень знову зв’язатися з друзями з Дніпропетровська. Всіх, кого підняли на наші пошуки, цікавило наше місцезнаходження, але ми досі не могли точно вказати, де саме перебуваємо. Жодної прив’язки до місцевості не було. «Зеленка» серед полів. За кілька кілометрів на південний схід від нас побачили перед світанком вогні великого населеного пункту. Найпевніше, це було Комсомольське. Нам настійно рекомендували якомога швидше пересуватися туди й пові­домляли, що пошукові групи розвідників висунулися на наші пошуки.

Очищаючи травою від залишків тканин головного мозку свій автомат, я намагався аналізувати вхідні повідом­лення на мій телефон. Пересуватися швидше... Мабуть, ті, хто нам тоді це писав, не враховували деяких обставин. Ні про яке швидке пересування не могло бути й мови. За минулу ніч ми подолали не більше чотирьох кілометрів. Якщо враховувати, що доводилося постійно повертатися за другими носилками, то для нас ці чотири кілометри перетворилися на вісім. Олегу Бірюку та Ігорю Калініченку, що майже весь шлях подолали самостійно на колінах, це теж здалося марафоном. Як втім, і іншим пораненим.

Відпочивши з півгодини, ми вирішили, що у нас про запас ще є кілька годин темряви, і ми можемо далі пройти у бік Комсомольського. За посадкою було велике переоране поле, за яким виднілася наступна посадка. Вогні селища здавалися зовсім поруч і кожна «зеленка», яку ми бачили перед собою, теж здавалася останнім рубежем перед селом. Лишилося зовсім трохи, і ми вирішили зробити ще один ривок. Гоша та Якут лишилися на місці чекати Прапора. Ми пообіцяли повернутися за ними після того, як перейдемо поле. Згодом вони зізналися, що вже не розраховували на те, що ми повернемося. Взявшись за носилки, ми пішли через цю ріллю, яка тоді здавалася мені безкінечною. Протилежний кінець поля був наче зовсім близько, та дістатися туди здавалося нереальним. Згаявши ще близько години, ми все ж таки подолали цей шлях і знесилені звалилися в низині, оточеній деревами. Було так холодно, що ми знехтували усіма застережними заходами й розпалили невелике багаття, щоб зігрітися. Трохи зігрівшись, ми зі Сталкером пішли знову через поле за Олегом та Ігорем.

Вони були на тому ж місці, де ми їх залишили. Хлопці сказали нам, що до них приходив Прапор. У Комсомольському він зустрів національну гвардію, але не зміг переконати гвардійців виїхати вантажівкою для нашої евакуації. Лишивши хлопцям кілька сигарет, Прапор знову подався до селища, щоб знайти хоч який-небудь транспорт та не­одмінно повернутися за ними. Ані того дня, ані наступного, ми Сергія так і не побачили. Повернувшись до селища, він, за доносом одного з місцевих жителів, потрапив у полон, з якого його звільнили лише через два тижні. За словами Прапора, чоловіка, який прихистив його у себе, бойовики розстріляли просто на подвір’ї.

На щастя, Олег та Ігор трохи відпочили й набралися сил за ті півтори години, що ми витратили на перехід до наступної «зеленки». Сталкер взяв на плечі Бірюка Олега й переніс його таким чином до інших. З Ігорем було складніше. Характер його поранень не дозволяв ані підняти його під руки, ані закинути на спину. Допомагаючи тягти Гошу, я згадував наші заняття в маріупольському аеропорту з надання допомоги пораненим. Тоді ми з Гошею тренувалися носити один одного. Під час занять у мене не виходило пронести Ігоря більше десяти метрів. Зараз перед нами простягалося розоране поле, по якому потрібно було пройти не менше п’ятисот метрів. Під час занять у мене хоч і було більше сили, ніж зараз, та зовсім не було мотивації. Тепер же навпаки — відсутність фізичної сили з лишком компенсувалася мотивацією.

Випробувавши всі можливі способи транспортування, з Божою поміччю я допоміг Гоші перейти через цю ріллю. Іноді Ігорю здавалося, що все це марна трата сил. Що йому ніколи не вийти з цього оточення. Я підбадьорював його, як міг. Заглядаючи в майбутнє, пророкував йому, що ще погуляю у нього на весіллі й побачу, як він танцюватиме. Не пам’ятаю, скільки минуло часу, але приблизно о п’ятій годині ранку, коли починало сходити сонце, ми всі разом зібралися довкола догораючого вогнища й стали думати, що робити далі.

Сили тих, хто ще міг пересуватися, танули на очах. Ще однієї ночі ми могли й не пережити. Якщо першої ночі ми подолали чотири кілометри, то другої не більше двох. Треба було комусь висуватися в Комсомольське, до якого лишалося не більше трьох кілометрів, й повідомити нашим, що без сторонньої допомоги група вийти не зможе. Або хоча б знайти воду та транспорт. На пошуки пішли Філін та боєць «Кривбасу» Саєнко Діма. Через деякий час мені на телефон надійшло повідомлення, що всі населені пункти потрібно обходити стороною та у жодному разі не заходити в Комсомольське. Національна гвардія звідти пішла. Селище зайняте «сепарами»... Найближчий блокпост національної гвардії розташований в селищі Роздольне, яке знаходиться за півтори десятки кілометрів за Комсомольським. Тоді ми ще не знали, що і саме Роздольне теж лише частково контролюється нацгвардією, а більшою територією селища вільно переміщаються «сепари».

Тоді ж продовжували надходити смс-повідомлення, які настійно рекомендували виходити в Комсомольське до місцевої лікарні. Згодом деякі хлопці розповідали, що, виконуючи ці рекомендації, підтягувалися до вказаної лікарні, де їх уже зустрічали бойовики.

• Роман Зіненко «Іловайський щоденник»

31 серпня 2014 року. Час минав. Пошукові групи шукали нас, а ми, третю добу без води та їжі, думали, що робити далі. Назвати наше становище безнадійним означало взагалі нічого не сказати. Утрьох з Вовою Мазуром та Сталкером нам не потягнути носилки з пораненими. А з нами, крім двох лежачих, ще четверо поранених, які за кілька годин теж не зможуть самостійно пересуватися. Та й самі ми вже остаточно вибилися з сил. Нам вдалося вирватися з потрійного оточення, і, коли вже здавалося, що рятівне селище зовсім близько, ми дізналися, що й воно вже зайняте «сепарами». Знову кільце. Знову оточення. І майже не лишилося ніяких сил. Замість очікуваних трьох кілометрів до позицій національної гвардії треба було пройти десятки кілометрів в обхід населених пунктів. І ці повідомлення, що суперечать одні одним. Мав рацію Прапор. Не можна нікому вірити. У рекомендації обходити населені пункти була своя логіка. Якби ми були здорові й на ногах, то, певно, так і вчинили б, але за наших обставин ці рекомендації були малокорисними. Після відходу Філіна та Діми ми розуміли, що не варто чекати їхнього повернення. Вони пішли туди, де вже немає своїх. Навіть якщо їм якимось чином вдасться вибратися, вони не зможуть нам нічим допомогти. Ймовірність вийти з оточення швидко зводилася нанівець.

Я стою на узбіччі дороги перед переїздом. Повз мене проїжджають автомобілі. Один призупиняється, і з вікна випадає повна баклажка з водою. Благословення...

Інше авто проїжджає, не знижуючи швидкості. Закарбовується в пам’яті ненависний погляд водія, який показує жест долонею біля горла. От дідько... Вже майже немає сил, щоб підняти автомат.

До дороги підходять інші хлопці і п’ють воду. Артем та Влад присіли в «зеленці» біля самого краю дороги. Ми з Володею та Пашею зупиняємо кілька автомобілів. Перший з боку Комсомольського. Люди дають нам попити води й повідомляють, що дорогою в Комсомольське озброєних людей не зустрічали. Наступні два автомобілі рухалися з боку Старобешевого. На обох автомобілях таблички «Діти». Всі заповнені дітьми, людьми та тюками з речами. Люди залишали свої домівки й виїжджали у напрямку Комсомольського. На жест чоловіка з автоматом слухняно з’їжджають праворуч і зупиняються на узбіччі. В очах страх. Після того як переконуємося, що в авто немає місця, відпускаємо. Нарешті з’явилися два автомобілі: попереду таксі «деу ланос» з повністю тонованими стеклами, а позаду нього якийсь позашляховик. Зупиняємо. Таксі порожнє. Позаду гальмує позашляховик, і жінка перелякано й схвильовано пояснює нам, що викликала таксі з Донецька, щоб перевезти речі з Комсомольського до Старобешевого.

Ми забрали з багажника таксі свої речі й дали такси­стові 70 гривень, які він затято відмовлявся брати. Селище Роздольне розділене на дві частини вузьким струмочком річки Кальміус. Передовий блокпост українських військових на іншому боці річки. Коба просить купити йому сигарет, холодного пива й лишається з Союзом біля дороги, а ми з Мазуром та Сталкером ідемо в магазин. Поки нас не було, місцеві жителі попередили Кобу та Союза про те, що в селищі є озброєні бандити. Солдатам не варто так відкрито перебувати посеред вулиці. Треба негайно переправитися на протилежний берег.

Переїжджаємо невеликий місток. Попереду дорога трохи піднімається вгору. Ліворуч та праворуч пагорби. На пагорбі ліворуч — позиція снайпера й кулеметника. Праворуч — новенька свіжопофарбована вантажівка і бійці навколо неї. Зупиняємося біля дороги й виходимо. Беру на згадку номер телефону таксиста. Дякуємо. На прощання кажу йому:

— Щойно ти допоміг п’ятьом бійцям добровольцям. Четверо з батальйону «Дніпро-1», який називають фашистським та каральним. Присягаюся здоров’ям своїх дітей, що ніколи за весь час перебування в батальйоні не стріляв у беззбройних людей та не чинив насильства щодо мирних громадян. Жодного разу не зробив нічого з того, про що не міг би розповісти своїм дітям і за що мене гризла б совість.

Тиснемо один одному руки й прощаємося.

Нацгвардійці пригощають нас всім, що бог послав. А бог послав нацгвардійцям повний ящик всіляких імпортних сигарет на будь-який смак і колір. Від «Winston» і «Marlboro» до «Captain Black». У магазині я сигарет купив, але про запас пригощаюся кількома пачками «Marlboro». Жінка з сусіднього з постом будинку приносить повну каструлю з чаєм. Ми зі Сталкером та Володею осушуємо її одним заходом. Просимо ще. Поки жінка йде заварювати черговий казанок з чаєм, ласуємо кавуном та ще вже не пам’ятаю чим. Доїдаємо куплену ковбасу та хліб. Кобі та Союзу зовсім кепсько. Потрібно негайно їх відвозити до лікарів. Бійці на блокпосту зупиняють перше-ліпше авто, в якому виявляється вже знайомий нам таксист.

Автомобілі Червоного Хреста, якими насправді був транспорт, організований бійцями батальйону «Донбас», з’їжджалися в селище аж до вечора. Не скажу, скільки саме було автомобілів, але колона зібралася чимала. Виїжджали з селища вже після заходу сонця. Спочатку колона трохи заблукала й виїхала на якийсь розбитий блокпост, де нас зустріли агресивні цивільні зі зброєю. Швидше за все, нарвалися на якихось «сепарів». Там було багато розбитої техніки при дорозі. Після недовгих пояснень колона розвернулася та змінила маршрут. У дорозі в «газелі», що їхала в голові колони, спустило колесо, і вона зупинилася на узбіччі. Наш автобус обійшов «газель» і став на чолі колони. На телефоні Дена ще залишалося близько десяти відсотків зарядки, і завдяки його навігатору ми проклали шлях до Волновахи і щасливо до неї дісталися. Дениса вже не було з нами, але він все ще допомагав нам дістатися додому. Було вже темно, коли ми при в’їзді до Волновахи звернули увагу на майже безлюдний блокпост на донецькій трасі. На посту сиротливо стояло даїшне авто та кілька бійців, які лише привітно помахали нам услід, навіть не намагаючись зупинити та перевірити колону. Мабуть, їх заздалегідь попередили про наше прибуття.

Рідне місто зустрічало нас без особливої помпезності. Нічний Дніпропетровськ ніби натякав, що всі сплять, й головні події міста на сьогодні вже сталися. Ласкаво просимо до міста, де немає війни, і де з самого ранку в усіх школах лунатиме традиційний перший дзвоник. Вчителі та поважні дядьки в строгих костюмах говоритимуть на лінійках про патріотизм та необхідність любити свою Батьківщину, після чого будуть дзвеніти келихи з шампанським на кухнях мирного міста, відзначаючи День знань. Може, навіть буде святковий салют. І це все покажуть в новинах по телевізору.

Тоді ще не було в моді вночі зустрічати бійців з оркестрами, квітами й телебаченням. Тим паче, що бійці-то вийшли самостійно, цілими та зі зброєю. Ніякого трагізму чи пафосу. Було близько другої години ночі, коли ми з Союзом зайшли в батальйонну збройову кімнату й здали свої автомати.

— О котрій завтра на службу? — запитав я у одного з інспекторів штабу.

Артем подивився на мене зі співчуттям і сказав:

— Відпочивай. Тобі зателефонують, коли виходити.

Пістолет Дена, який я витягнув у нього з розгрузки під Новокатеринівкою, якийсь час зберігав вдома, як реліквію, але потім все ж вирішив здати. Хоча я ніколи не хотів бути співробітником правоохоронних органів, та зараз я ним став. Щоб не було внутрішнього конфлікту із самим собою, я вирішив не зберігати вдома те, чому не місце у законослухняного громадянина. Зрештою, я представник нової міліції чи хто?

Довго потім не міг собі пробачити, що залишив біля будівлі обласної адміністрації Вову Мазура. Він опинився о третій годині ночі в чужому місті й не знав, куди йому йти. Зрештою, він пройшов пішки до лікарні Мечникова, де звернувся до лікарів за медичною допомогою.

Друзі відвезли мене додому. Дорогою до дружини та дітей я попросив моїх друзів зупинитися біля будинку моїх батьків. Обійнявши розчулених матір та батька, я просто сказав: «Мамо, я повернувся. Не плач. Все гаразд». Дружина, ридаючи, довго не випускала мене зі своїх обіймів. Я стояв змарнілий, брудний та неголений. В чужих берцях, брудних камуфльованих штанях, футболці та розгрузці поверх бронежилета і теж плакав. Я нарешті побачив свою дружину та сплячих дітей. За що решту життя дякуватиму Господу. Тому що в ті дні Він вивів мене цілим та неушкодженим Рукою Своєю зі справжнього пекла. Йому слава, честь та поклоніння на віки вічні. Амінь.

• Зведення новин

Після недільної атаки на два українських катери берегової охорони в лікарні Маріуполя доправили 7 поранених прикордонників.

Як повідомляє маріупольський сайт «0629», дві людини з опіками, інші — з різними травмами, важких поранених немає.

Інформації про загиблих поки немає, двоє зникли безвісті.

Катери Маріупольського загону морської охорони «Гриф» та «Калкан» 31 серпня обстріляли з артилерійських установок, двох прикордонників досі не знайшли.

• Триває оборонний бій українських десантників з посиленим танковим батальйоном Збройних сил Російської Федерації щодо утримання аеродрому Луганськ.

Про це повідомляє прес-центр АТО вранці 1 вересня.

Крім цього продовжились обстріли позицій українських військ неподалік населених пунктів Леніно, Побєда, Лутугіно, Березіно, Тоненьке, Кіровське, Єнакієве, Донецьке

• З оточення під Іловайськом вивезли 10 поранених бійців.

Про це на своїй сторінці в Фейсбук повідомив командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко.

• Українські військові відійшли з аеропорту Луганськ.

Про це на брифінгу повідомив речник РНБО Андрій Лисенко.

«Українські військові отримали наказ та організовано відійшли з аеропорту «Луганськ» та селища Георгієвка, розташованого на трасі Луганськ – Красний Луч – Сніжне. Зважаючи на точність ударів, обстріл ведуть професійні артилеристи ЗС РФ», — сказав Лисенко.

«Крім того, зафіксована велика концентрація російських сил навколо райцентру Лутугіно й на підступах до міста Щастя на північному березі Сіверського Донця», — додав він.

За даними РНБО, у боях за луганський аеропорт українські військові напередодні знищили 7 російських танків.

• У ході останніх боїв на Донбасі в полон потрапили 680 українських військовослужбовців, з них 80 % — з-під Іловайська.

• Зведення новин

Вторгнення російських військ почалося не з Новоазовська 27 серпня, а з Саур-Могили та Амвросіївки 24 серпня.

Про це заявив радник міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко в ефірі «5 каналу».

«Трагедія у нас не тільки під Іловайськом. Трагедія почалася з того, що російські війська вранці 24 серпня оточили наші угруповання і розгромили під Саур-Могилою і Амвросіївкою», — заявив він.

• За добу в зоні проведенні антитерористичної організації загинули 15 військових 49 отримали поранення.

Про це повідомив речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

Також за словами Лисенка, протягом доби українські військові 22 рази вступали у вогневий контакт у районах 11 населених пунктів — Георгіївка, Лутугіно, Мар’їнка, Вергунський Роз’їзд, Шишкове, Верхньоторецьке, Адріанополь, Жовте, Тоненьке, Леніно, Побєда та аеропорту Донецьк.

• 30-та окрема механізована бригада вирвалася з оточення російських військ біля населеного пункту Лутугіне неподалік Луганська.

Про це на своїй сторінці в Фейсбук написав журналіст Роман Бочкала.

• Військовослужбовці Нацгвардії змогли зупинити наступ бойовиків на пункт Комсомольське.

Про це повідомляє прес-служба Нацгвардії.

• Бойовики й російські військові наступають, отримуючи підкріплення з території Російської Федерації, під Леніно із засідки обстріляли колону військових медиків.

• Українські військові продовжують тримати Донецькій аеропорт, попри повідомлення про його здачу.

• Ще 11 українських бійців вийшли з оточення російських військ під Іловайськом.

• Із полону терористів на Донбасі визволено ще 9 українських військових

• Під час бойових дій на території України практично повністю була знищена 1-а рота 76-ої псковської дивізії повітряно-десантних військ.

Про це йдеться в новому номері газети «Псковская губерния»

• «Наші війська залишили низку населених пунктів. Ми відступаємо», — написав керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук.

• Зведення новин

В ніч на 3 вересня місто Щастя на Луганщині зазнало масованого обстрілу.

Про це повідомляють місцеві мешканці у соціальних мережах.

За наявною інформацією, близько опівночі центр обстріляли з «Градів» або авіації. Снаряди, зокрема, влучили на територію шпиталю. Про це повідомив місцевий лікар.

Також, за повідомленням інших джерел, внаслідок обстрілу постраждали блокпост, крамниця, бар та перукарня.

• Президент України Петро Порошенко провів телефонну розмову з президентом Росії Володимиром Путіним.

Про це у середу повідомляє прес-служба глави держави.

«Результатом розмови стало домовленість про постійне припинення вогню на Донбасі. Було досягнуто взаєморозуміння щодо кроків, які сприятимуть встановленню миру», — сказано в повідомленні.

Президенти РФ і України Володимир Путін і Петро Порошенко не домовлялися про припинення вогню в Україні, оскільки РФ — не сторона конфлікту, заявив прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков.

У так званій «ДНР» заявили, що не припинять вогонь, поки на Донбасі перебувають українські війська.

Згодом у «ДНР» готові до припинення вогню, але тільки в тому випадку, якщо на аналогічний крок підуть всі збройні формування України.

• У районі Сніжного за останню добу було знищено понад 100 бойовиків, повідомляє прес-центр АТО.

«Після завдання вогневого удару по базі бойовиків в районі Сніжного було знищено понад 100 російських найманців», — говориться у повідомленні на Фейсбук

• Влада України розпочинає будівництво споруд на кордоні з Російською Федерацією в рамках проекту «Стіна». Про це заявив на засіданні Кабміну в середу прем’єр-міністр Арсеній Яценюк

• У Маріуполі офіційно створено батальйон територіальної оборони «Маріуполь» на базі МВС.

• Зведення новин

• За ніч із 3 на 4 вересня підрозділи сил антитерористичної операції знищили понад 120 бойовиків, повідомляє прес-центр АТО.

• Заступник міністра оборони повідомив, що силовики були готові брати Донецьк і Луганськ 23-24 серпня, але вторгнення російських військових змінило ситуацію.

• За весь період проведення антитерористичної операції загинули 837 українських військових 3044 дістали поранення.

Про це на брифінгу сказав речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.

«За офіційними даними, станом на 4 вересня за весь період антитерористичної операції загинуло 837 українських військовослужбовців, 3044 зазнали поранення», — сказав Лисенко.

Бойовики знищили укріпрайон батальйону «Азов» та прикордонної служби з боку Новоазовська.

Про це заявив командир батальйону «Азов» Андрій Білецький.

«Росіяни знищили укріпрайон батальйону «Азов» та прикордонної служби з боку Новоазовська. Дякуємо генералам, які дві години обіцяли артилерійський вогонь точною наводкою, але нічого не зробили», — повідомив він.