Це спроба презентувати драматургічний доробок одного з найвидатніших і найбільш перекладених у світі польських письменників, об’єднати під однією обкладинкою усе найвартісніше, створене Тадеушем Ружевичем між його дебютною, канонічною для світового театру «Картотекою» кінця 50-х рр. минулого століття, та її переконструйованою, переосмисленою «розсипаною» версією 90-х. Жодна з п’яти п’єс і нині не втратила актуальності — кожна й надалі розсипає перед читачем і глядачем калейдоскопічні візерунки образів і сенсів.
Усі права застережені. Жодну частину цього видання не можна перевидавати, перекладати, зберігати в пошукових системах або передавати у будь-якій формі та будь-яким засобом (електронним, механічним, фотокопіюванням або іншим) без попередньої письмової згоди на це ТОВ «Видавництво Анетти Антоненко».
ISBN 978-617-7192-69-4
ISBN 978-617-7192-29-8
Серія «Колекція театральна»
© Tadeusz Różewicz and heirs, 1988, 1997
© Лариса Андрієвська, український переклад, 2017
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2017
ГЕРОЙ (
МАТИ: Не тримай руки під ковдрою, це негарно й нездоро́во.
БАТЬКО: І що з нього виросте, коли він буде так довго вилежуватися. Вставай! Хлопче!
МАТИ: Йому сорок років, а він усього лишень адміністративний директор в опереті.
БАТЬКО: Кажу тобі, він робить усяку гидоту під ковдрою. Сам із собою.
МАТИ: Дурниці! Адже там ще хтось лежить під ковдрою. Здається, це жінка.
БАТЬКО: Ти здуріла! Семирічний хлопчик. Вчора він поцупив у мене злотий... Я з нього шкуру здеру! А ще він виїдає цукор із цукорнички.
МАТИ: Таж у нього засідання. Доповідь і співдоповідь!
БАТЬКО: Він украв у мене злотий. Якби він сказав: «Татусю, дай мені злотий, я хочу щось купити собі», — я дав би. Його варто покарати!
МАТИ: Тихше! Він спить.
БАТЬКО: І в кого він удався?
ХОР: Хто дитям у колисці відчухрав голову Гідри,
Той у юності задушить Кентавра,
Жертву у пекла видере,
До неба піде по лаври.
БАТЬКО: Не вдавай, що ти спиш. Підведися, коли з тобою батько розмовляє!
ГЕРОЙ: Стій! Стій! Хто іде? Стій! Стріляю! Хальт!
МАТИ: Він розмовляє уві сні. Ох, ця жахлива війна...
БАТЬКО: Я хочу поговорити з тобою, поганцю.
ГЕРОЙ (
БАТЬКО: Навіщо ти повиїдав цукор із цукорнички?
ГЕРОЙ: Це Владик.
БАТЬКО: Не бреши, розкажи докладно, як усе було.
ГЕРОЙ: Щось мене спокусило, татусю. Якийсь дідько, татусю!
БАТЬКО: Якби ти сказав: «Татусю, дай мені цукру...».
ГЕРОЙ: А ви, татусю, длубались у носі, я вас підозрював...
БАТЬКО: Виродку! Що з тебе виросте? Бог свідок...
МАТИ: Як ти смієш так до батька... Я не впізнаю тебе, дитино.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Пане директор, пора на нараду.
ГЕРОЙ: По тридцятьох роках я усвідомив глибину провин, а власне, своїх провин. Татусю. Матусю. Так, це я з’їв ковбасу у Велику П’ятницю 15 квітня 1926 року. Я соромлюся свого вчинку. Я запланував з’їсти ковбасу значно раніше, разом із Ясем і Павликом. Мій ниций вчинок, любий татусю, не має виправдання. Я з’їв ковбасу з гріха ненажерливості. Не був голодний. Завдяки твоїй турботі, татусю, у дитинстві я мав удосталь хліба. Часто отримував дрібні гроші на ласощі. Попри це я зогрішив.
МАТИ: Таж батько питає про цукор, а не про ковбасу.
ГЕРОЙ: Матусю. Не захищай мене. Зречися сина. Я з’їв і цукор, і ковбасу. Пам’ятаю, що близько третьої години, хвилин за п’ять до... ми почали їсти ковбасу. Я з’їв найбільший шмат. А ще наша люба бабуся, яку я угробив своїми підступами...
МАТИ: Таж бабуся природною смертю...
ГЕРОЙ: Бідолашні батьки, ви породили потвору. Впродовж десяти років я зумисне давав стрихнін бабусі у бісквітах. Пам’ятаю також свої підступні витівки із сірниками. З відразою згадую, що планував угробити ще й татуся.
БАТЬКО: Гарні речі.
ГЕРОЙ: Ці думки і плани зродились у моїй голові, коли мені сповнилося п’ять рочків. Пам’ятаю оті п’ять свічечок, що палали на тортику...
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ (
ГЕРОЙ: Я хотів би ще зізнатись у...
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Саме час...
ГЕРОЙ: Любі мої, у мене конференція, чуєте?
ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Конференція лише за дві години, але треба підготуватися. Зараз я підготую вас до всього.
ХОР СТАРИГАНІВ: Котику сіренький, котику біленький,
Котку волохатий, не ходи по хаті.
Не ходи по хаті, не буди дитяти,
Дитя буде спати, котик воркотати.
Ой на кота, на воркота,
На дитинку дрімота.
(А-а а-а а-а а.)
ГЕРОЙ: Ідіоти. Знову війна?
ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Ні, пане директор, це княжна Монако народила восьмеро близнят! Оце у нашій вітчизні геть усі радіють, дитиніють і таке інше. Від верхів’їв Татр й аж до синьої Балтики.
ГЕРОЙ: А чому в нас? Княжна живе в Монако!
ГОЛОС ІЗ-ПІД КОВДРИ: Це не має значення. Сто наших молодих діячів вибираються на гуляйногах до Конґо вшановувати цю подію. Інші складають обітниці дошлюбної цноти.
ГЕРОЙ (
ГЕРОЙ: Ідіоти.
ГЕРОЙ: Кретини, павіани, паршивці, злодії, шахраї, педерасти, космонавти, онаністи, спортсмени, фейлетоністи, моралісти, критики, бігамісти.
ГЕРОЙ (
ОЛЬГА: Я проходила повз і почула, що ти кличеш мене...
ГЕРОЙ: Я? Тебе?
ОЛЬГА: Минуло п’ятнадцять років, відколи ти вийшов із дому. І я не знала, чи ти живий.
ГЕРОЙ: Так.
ОЛЬГА: Ти не залишив адреси.
ГЕРОЙ: Я не мав її.
ОЛЬГА: Ти казав, що йдеш по сигарети.
ГЕРОЙ: Я купив сигарети.
ОЛЬГА: Тебе не було п’ятнадцять років! Що в тебе? Що з тобою? Поясни щось, скажи щось.
ГЕРОЙ: Я розповім тобі анекдот.
ОЛЬГА: Анекдот. У таку мить. Це жахливо. Він розповість мені анекдот опісля п’ятнадцяти років...
ГЕРОЙ: Я випив би чаю.
ОЛЬГА: Чай у таку мить, коли я прагну звіту про все твоє життя! Я помилилась у тобі, Генрику!
ГЕРОЙ: Мене звати Віктор!
ОЛЬГА: Вікторе, я помилилась у тобі. Ти свиня й шахрай.
ГЕРОЙ (
ХОР СТАРИГАНІВ (
ОЛЬГА (
ГЕРОЙ: Ти створила такі умові, що я нічого не второпаю!
ОЛЬГА: Ти гладив мої груди, лащився мов змій, спокушав гарними слівцями.
ГЕРОЙ: Гарними слівцями?
ОЛЬГА: Ти казав, що в нас буде будиночок із садком, двійко дітей: хлопчик і дівчинка... Світ завалився, а ти брехав. Ти зламав мені...
ГЕРОЙ: Світ не завалився. Ми вижили... Ти не уявляєш, Олю, як я тішуся, що можу лежати. Можу лежати, стригти нігті, слухати музику. Начальство подарувало мені усю неділю. Може, ти прийдеш у ліжко? Поговоримо.
ОЛЬГА: Я кваплюся до оперети. Уже маю квиток... Я ніколи не пробачу тобі! (
ГЕРОЙ: Лиши газету. Я думав, що ми всі помремо, тому казав тобі про дітей, про квіточки, про життя. Усе просто. (
ХОР СТАРИГАНІВ: Дуже просто.
ГЕРОЙ: «Клієнтам, які п’ють пиво з кухлів, треба наливати більшу порцію піни. Замість повного кухля вони дістають кухоль, наповнений лише на половину чи на третину. (
СТАРИГАНЬ І (
СТАРИГАНЬ ІІ: Про пиво!
СТАРИГАНЬ ІІІ: Чи є в цьому пиві натяки на владу, підтексти, символи, алегорії? То наш Герой ратоборець?
СТАРИГАНЬ І: Він говорить про пиво!
СТАРИГАНЬ ІІ: У цьому пиві мусить бути щось приховане!
СТАРИГАНЬ ІІІ: Він каже, що в пивці плавають мухи.
СТАРИГАНЬ ІІ: Мухи? Це вже щось.
СТАРИГАНЬ І: Дурня! У нього пиво означає пиво, муха — це лише муха. Не більше.
СТАРИГАНЬ ІІІ: Змилуйтеся, це не Герой. Це просто барахло! Куди поділися давні герої, орфеї, вої, пророки? Муха в пивці! Навіть не в пиві, а в пивці! Що це таке?
СТАРИГАНЬ ІІ (
СТАРИГАНЬ ІІІ: Час ніби й величний, люди трохи замалі.
СТАРИГАНЬ І: Як завжди, все як завжди.
СТАРИГАНЬ ІІІ: У пивці плавають мухи? В цьому щось приховане!
ГЕРОЙ: Дядьку!
ДЯДЬКО: Я був на прощі в монастирі... Навідався дорогою до тебе: три дні лісом, два дні полем, а там уже й шапкою докинути можна. А що у тебе, Стасю?
ГЕРОЙ: Нічого, нічого, дядьку. Скільки літ, скільки зим! Ми не бачилися двадцять п’ять років, дядьку! (
ДЯДЬКО: Славний хлопець! Дякую тобі, дитино, за такий розкішний прийом. (
ГЕРОЙ: Бачте, дядьку, я хотів написати вам, але Зося сказала, що ви хворий, то я гадав, що ви померли. (
ДЯДЬКО: Якось пхаю той віз життя. Знайшов, з чого радіти!
ГЕРОЙ: Ви, дядьку, справжній! І капелюх справжній! (
ДЯДЬКО: А що у тебе, Владику? Геленка казала, ти був у Парижі.
ГЕРОЙ: Був.
ДЯДЬКО: Ну, і що там, як там, розповів би щось про той Париж. Я ж за життя його вже не побачу... І тітці цікаво.
ГЕРОЙ: З приємністю, дядьку.
ДЯДЬКО: Часу, мабуть, не гаяв, еге ж?
ГЕРОЙ: Мабуть.
ДЯДЬКО: А як там людиська живуть?
ГЕРОЙ: Якось живуть... по-різному. (
ДЯДЬКО: Як французькі, то я візьму дві.
ГЕРОЙ: Купив трохи сірників у Парижі, туалетне мильце в Парижі, зубну щітку, леза для гоління, сорочку, парфуми, пантофлі, кнопки, шпильки, голки.
ДЯДЬКО: А що там у мистецтві, у літературі... у політиці?
ГЕРОЙ: Сяк і так, усе різне... Й не охопиш. Знаєте, дядьку, я бачив Наполеона в натуральну величину, Папу, королеву — усі вони рожеві й з воску. Їдять багато салату, сиру і п’ють вино, — кухня, звісно, французька.
ДЯДЬКО: То ти трохи перевітрився й закупився.
ГЕРОЙ: Місто, знаєте, дядьку, в такій блакитній імлі, як у спирті.
ДЯДЬКО (
ГЕРОЙ: Бо розумієте, дядьку... Шкода й казати... Я плескав. Вигукував гасла.
ДЯДЬКО: Це як — «плескав»?
ГЕРОЙ: Саме, що плескав.
ДЯДЬКО: Усі плескали.
ГЕРОЙ: Та що мені до всіх. Я думаю про себе. Я плескав.
ДЯДЬКО: Ну, ти як дітвак, Петрусю! Пікассо теж плескав.
ГЕРОЙ: Дядьку, дядьку...
ДЯДЬКО: Ну, що скажеш, Казю?...
ГЕРОЙ: Я знаю, що багато людей плескали, але вони вже забули. Тепер вони перейняті марками автомобілів або розважаються на маскарадах, а я й надалі весь час складаю руки, й ці оплески лунають у мені. У мені деколи гучать такі потужні оплески. Я порожній, немов базиліка вночі. Оплески, дядьку... оплески.
ДЯДЬКО: А загалом, ви здохляки, слабаки. Небо чисте — а він туману напускає. А що мені казати? Що там ваші оплески. Я пам’ятаю, як ми в час заворушок вкинули нашого командира до томатної юшки. Стривай... як же його звали?
ГЕРОЙ: До юшки?
ДЯДЬКО: У казані саме варилася томатна юшка... Час був неспокійний, усякі сутички, бунти, словом, булькотіло... Він прийшов із перевіркою до кухні. Юшка варилася для всієї компанії, то ми його вкинули туди й засунули казан накривкою. І він зварився разом із вусами. І шпори зварились, і ордени. Я ще й досі не можу стриматися від сміху, як згадую про це. (
ГЕРОЙ: Мені сумно, дядьку. Знаєте, коли я був малим хлопцем, то грався в коней. Перетворювався на коня і мчав із розмаяною гривою подвір’ям і вулицею. А нині, дядьку, я не можу перетворитися на людину, хоча й став директором інституту. Я хотів би розкопати землю, вигребти кілька картоплин і спекти їх для вас, дядьку. Картоплини мають сіре, шкарубке лушпиння. Всередині білі, розсипчасті й гарячі. Я хотів би мати десь власну яблуньку з гілками, листочками, квіттям і яблуками... Я вже так давно не сидів у затінку. Яблуко вкрите прозорим шаром воску, відбитки пальців дуже чітко видно на такому яблуці. Яблука висять на гілках. Чекають моїх рук. Як дівчата...
ДЯДЬКО: Казю, чому ти не повертаєшся? Ми всі чекаємо на тебе. І мама, й сестри.
ГЕРОЙ: Не можу, дядьку.
ДЯДЬКО: Ти ще не хочеш повернутися зі світів додому?
ГЕРОЙ: Ні.
ДЯДЬКО: Ще не наївся, не наглитався?
ГЕРОЙ: Ще, дядьку, й апетит росте, — як роззявлю рота, то ковтав би цілі міста, й людей, і будинки, й картини, і бюсти, й телевізори, мотори, зірки, одалісок, шкарпетки, годинники, титули, медалі, грушки, пігулки, газети, банани, шедеври...
ДЯДЬКО: А може, ти спакуєш манатки й підеш зі мною, завтра будеш на місці.
ГЕРОЙ: Ні, дядьку, я вже не можу повернутися.
ДЯДЬКО: Ходи-ходи, пташки співають, весна іде.
ГЕРОЙ: У мене багато незавершених справ, усякі справи, важко від цього відірватися, важко розібратися. Може, потім.
ДЯДЬКО (
ГІСТЬ У КЕПІ: Три метри сорок вісім сантиметрів.
ГІСТЬ У КЕПІ: Що це він стискає в руці?
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: Папір.
ГІСТЬ У КЕПІ: Треба розігнути йому пальці. (
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: Що там таке?
ГІСТЬ У КЕПІ: Якісь папери. Життєписи... (
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: А що, він спить? Може, вдає?
ГІСТЬ У КЕПІ (
ЧОЛОВІК ІЗ ПРОДІЛОМ: Ви знаєте, хто я такий? Хто ви такий, хто він такий, що він таке? Я теж маю чим пишатися. Ні, ви, прошу пана, занадто малий, щоб отак казати до мене. Я не хотів знати, якби я знав, то не міг би піддурювати. Але я страждаю. Я... я... (
ГЕРОЙ: Відчуваю чужого... відчуваю вазелін, лак, літературу і... що хтось набздів. Хто тут? (
ТОВСТУН: Бобику, до ноги! (
ТОВСТУН: Бобику, лежати! (
ТОВСТУН: Бобик здох! (
ТОВСТУН: Служити, Бобику, ну... (
ТОВСТУН (
ТОВСТУН: Праву. (
ТОВСТУН (
ГЕРОЙ (
ТОВСТУН: Скажете йому «страждай» — він страждає, скажете йому «стрибай» — стрибає, і навіть уміє писати й читати... отримав медаль на собачій виставці в Парижі... він кмітливий, гарно видресуваний... дресура це не складно... досить умілого поводження, трохи терпіння... в роботі собакою працюють чотири чинники: мисливська пристрасть, вітер, знаття ходів і виходів і кмітливість... Бобик знає всі ходи і виходи й добре чує, куди вітер дме... Берете його?
ГЕРОЙ: У мене немає грошей... А він не кусається?
ТОВСТУН (
ГЕРОЙ: За нього я дам вам шкарпетки...
ТОВСТУН: Добре.
ГЕРОЙ (
ЧОЛОВІК ІЗ ПРОДІЛОМ (
ГЕРОЙ: Ти пив чорну каву на попередньому етапі — і що? Краще попий-но води (
ГЕРОЙ (
ГЕРОЙ: Не треба. Не зношу кабарету.
ХОР СТРАРИГАНІВ: Доля
дуля
дуплет
дискант
Дрогобич
домрачей
диригент
дресура
ГЕРОЙ (
ЧОЛОВІК ІЗ ПРОДІЛОМ: Це чорнило.
ГЕРОЙ: Чорнило! Це можна змити слиною.
ЧОЛОВІК ІЗ ПРОДІЛОМ: О! І у вас ляпка! Дві ляпки! Дві червоні ляпки!
ГЕРОЙ: Це кров.
ЧОЛОВІК ІЗ ПРОДІЛОМ: Справжня кров?!
ГЕРОЙ: Це ворожа кров.
ЧОЛОВІК ІЗ ПРОДІЛОМ: Я знаю лише смаки води, горілки, слини і чорнила, який смак у крові?
ГЕРОЙ (
ЧОЛОВІК ІЗ ПРОДІЛОМ: Завдяки дружині! Дружина, дружині, в дружині, з дружиною, о, дружино... на дружині... під дружиною...
ГЕРОЙ (
ЖІНКА: Я його, він мене, він тобі, вона йому, знаєш, який він, коли йому м-у-у-у-у-у... (
ХОР СТАРИГАНІВ: Кордебалет
кордегардія
косметика
комічний
копуляція
мармелад
мармур
мартирологія...
ГЕРОЙ (
ТОВСТА ЖІНКА: Сором! Такий молодий, а підглядає.
ГЕРОЙ (
ТОВСТА ЖІНКА: Ха! Ха-ха-ха! (
ГЕРОЙ: Я вас не знаю.
ТОВСТА ЖІНКА: Ви підглядали за мною, коли я купалася, пане Вацек?
ГЕРОЙ: Чверть століття минуло відтоді!!! Так, я пригадую таке. Та бачу, що ви вже вийшли з води. Йдіть собі далі! У мене нема зараз часу, я мушу прочитати листи.
ТОВСТА ЖІНКА: Я почекаю (
ГЕРОЙ (
ТОВСТА ЖІНКА: Сором! Такий молодий хлопець — і підглядає за жінкою!
ГЕРОЙ (
ТОВСТА ЖІНКА (
ГЕРОЙ: Я вас не знаю.
ТОВСТА ЖІНКА: Ви підглядали за мною, коли я купалася, пане Юреку!
ГЕРОЙ: Відтоді минули століття... Так, я пригадую. Бачу, ви вже вийшли з води.
ТОВСТА ЖІНКА: Пане Дідеку, я пам’ятаю вас хлопчиком у матроському костюмчику з комірцем.
ГЕРОЙ (
ГЕРОЙ: Минули століття...
ТОВСТА ЖІНКА: Ну то й що? То що з того?
ГЕРОЙ (
ТОВСТА ЖІНКА: На що?
ГЕРОЙ: На Венерин горбок. Дурепо, корово, ти могла би бути королевою для мене. Могла би бути музикою, садом, плодом, могла би бути Чумацьким Шляхом, корово. Але ти берегла це для якогось пройдисвіта, лайдака, циніка, бовдура, злодія. Тепер ти ревеш. А могла бути для мене вогнем, джерелом і радістю. Я так тоді страждав. Пнувся вискочити з власної шкіри. (
ЖВАВА ЖІНКА: Уяви, люба: сукня фасону кімоно з вовни у клітинку «пепіта». Спереду ліфа — накладна кокетка, викроєна з довгими відворотами, яка переходить на спину. Злегка розкльошена спідниця. До ліфа — довгий білий жилет із піке з комірцем-стійкою і бантиком. Спідницю укладено спереду в глибокі зустрічні складки. Шов по всій довжині спинки. Спереду — навскісні прорізні кишені з ли́сточками. Манжети на застібці й комір із вилогами з білого піке. Складка на спідниці ззаду... (
ТОВСТА ЖІНКА (
ГЕРОЙ: Вмиваю.
ТОВСТА ЖІНКА: Я пов’язувала з візитом до вас стільки надій! Гадала, що пам’ятаючи про давнє знайомство, ви схочете подати руку самотній жінці. Яка вам справа до того, що в мене зростає виділення гонадотропного гормону. Так, пане Збишеку...
ГЕРОЙ: Я вже тричі казав, що мене звати Вацлав.
ТОВСТА ЖІНКА: Так, пане Вацеку, у мене все частіші болі голови, гарячі приливи до голови, завертання голови, болі в суглобах. Я помітила, що останнім часом у мене бувають незначні розлади травлення, зміни в електрокардіограмі. Лікар вважає, що цілком достатньо вживати внутрішньо естрадіол, іншим дієвим засобом є етилостилбестрол, але ці ліки викликають у мене нудоту й біль у животі... А що, пане Вацеку, ви порадите мені в такій ситуації? Якби не те, що я знаю вас від отакенького (
ГЕРОЙ (
ТОВСТА ЖІНКА: Як же змінився світ! Люди цілковито байдужі до страждань своїх ближніх. (
ХОР СТАРИГАНІВ: Роби щось, рухайся, мисли.
Він собі лежить, а час минає.
ХОР СТАРИГАНІВ: Кажи щось, роби щось,
посувай дію,
принаймні длубайся у вусі!
ХОР СТАРИГАНІВ: Нічого не відбувається.
Що це означає?
ГЕРОЙ: Лишіть мене в спокої.
ХОР СТАРИГАНІВ: Дякувати Богу, не спить.
ГЕРОЙ: Ви кажете, я мушу щось робити?
Не знаю (
ХОР СТАРИГАНІВ: Він засинає, ви бачите, люде!
Адже без борошна хліба не буде.
В театрі треба грати
і дію посувати!
ГЕРОЙ: А чи досить того, що герой чухає голову, дивиться у стіну?
ХОР СТАРИГАНІВ: Це вже щось.
ГЕРОЙ: Я нічого не хочу.
ХОР СТАРИГАНІВ: Таж навіть у Беккета
хтось говорить, чекає, страждає, снить,
хтось плаче, конає, падає, бздить.
Ворушись, інакше втратиш публіку.
ГЕРОЙ: Блошиний цирк ставить сьогодні «Гамлета»,
лишіть мене в спокої,
я йду...
ХОР СТАРИГАНІВ: Стій!
ГЕРОЙ: Я йду.
ХОР СТАРИГАНІВ: Куди?
ГЕРОЙ: На бокову.
ХОР СТАРИГАНІВ: Він напився.
ГЕРОЙ: Ду́рні, дайте мені поспати.
ХОР СТАРИГАНІВ: Ти знову засинаєш.
Що це означає?
ГЕРОЙ: Я їх прикінчу! (
ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка...
ГЕРОЙ (
ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка.
ГЕРОЙ (
ДІВЧИНА: Будь ласка, еклер і половинку чорної.
ГЕРОЙ: Чому половинку?
ДІВЧИНА: Ви не розумієте, чи я погано говорю польською?
ГЕРОЙ: Ви не полька?..
ДІВЧИНА: Meine Hobbies: Reisen, Bücher, Theater, Kunstgewerbe... ich suche auf diesem Wege einen frohmütigen und Charakter festen Lebensgefährten... ich bin vollschlank, keine Modepuppe...[1]
ГЕРОЙ: Ви німкеня?
ДІВЧИНА: Так.
ГЕРОЙ: Мені дуже приємно, розумієте, пані, я мушу пояснити вам, що сталася помилка.
ДІВЧИНА: Ах, счо?!
ГЕРОЙ: Це приватне помешкання. Я тут мешкаю... Звісно, мені дуже приємно... будь ласка, не знічуйтеся. Мушу вам сказати...
ДІВЧИНА: Хіба це не «Крокодил»?
ГЕРОЙ: Ви, молоді, не усвідомлюєте... Скільки вам років?
ДІВЧИНА: Вісімнадцять... але тут було відчинено... я бачила якихось людей, чоловіків, жінок, — вони розмовляли, пили каву...
ГЕРОЙ (
ДІВЧИНА: Ага, тут стоїть ліжко, даруйте, я і справді не помітила.
ГЕРОЙ: Боже! Хоч би ви лишень зрозуміли мене. Це все так просто. Я відберу у вас лише кілька хвилин і піду, але мій обов’язок дещо сказати вам, а ваш обов’язок — вислухати мене. Я хочу сказати: це добре, що ви є. Що ви є на цьому нашому світі, саме така. Що вам вісімнадцять років. Що у вас такі очі, губи, волосся... І що ви всміхаєтеся. Так і має бути. Саме так і має бути. Молода, з чистим, ясним обличчям, очима, які не бачили... не бачили. Я хочу сказати лиш одне: що не відчуваю до вас ненависті й бажаю вам щастя. Бажаю отак всміхатись і бути щасливою. Розумієте, я викачаний у багнюці, в крові... Ваш батько і я полювали в лісах.
ДІВЧИНА: Полювали? На кого?..
ГЕРОЙ: Один на одного. З автоматами, з гвинтівками... ні, я не буду розповідати... нині ж у лісах тихо, правда? В лісах тихо. Будь ласка, усміхніться... В тобі усі надії й радість світу. Ти мусиш бути добра, чиста, весела. Мусиш любити нас. Ми всі були в жахливій темряві під землею. Я хотів сказати ще раз: я, колишній польський партизан, бажаю вам щастя. Бажаю щастя вашій молоді так само, як і нашій. Попрощайтеся зі мною, будь ласка. Ми вже не побачимось. Усе це вийшло якось смішно. Так по-дурному, викреслити страшенно безглуздо. Невже не можна нічого сказати, пояснити іншій людині? Не можна переказати того, що найважливіше... о Боже!
Raus! Alles raus!
Maul halten Klappe zu Schnabel halten!
Willst du noch quastschen? Du hast aber Mist
gemacht? Du Arschloch, Schweinehund, du
Drecksack![2]
ХОР СТАРИГАНІВ
Не бійся
це твоя кімната
о бачиш — стіл а тут шафа
яблучко на столі
ти боїшся меблів
дурненький
той чоловік уже не прийде.
Ти боїшся стільця
старої газети стукоту
голосів за стіною
дивачієш
а може
хочеш вирізнитися.
Усміхнися —
той чоловік уже не прийде
глянь нам у вічі
не ховайся по кутах
не стій під стіною
адже ніхто тобі не наказує
стояти під стіною
обізвися.
УЧИТЕЛЬ: Не хвилюйтеся, будь ласка. Подумайте, будь ласка.
СТАРИГАНЬ І: Що ви тут робите?
УЧИТЕЛЬ: У нього сьогодні випускний іспит. Екзамен на атестат зрілості.
СТАРИГАНЬ І: Добре, та чому сьогодні?
УЧИТЕЛЬ: Він спізнився вже на двадцять років. Я не можу чекати довше.
СТАРИГАНЬ І: Які у вас там запитання?
УЧИТЕЛЬ (
СТАРИГАНЬ І: Ви справді невчасно.
УЧИТЕЛЬ: Що ви можете сказати мені про приєднання Червоної Русі?
СТАРИГАНЬ І: Після смерті короля Данила розпочався період занепаду Червоної Русі. Щоправда, один із його синів, Шварно, будучи зятем Міндовга, нетривалий час сидів на литовському троні, але про другого, Лева І, хроніки висловлюються несхвально. Після нього недовго панував його син, Юрій І, який об’єднав під своїм правлінням Володимирське і Галицьке князівства. Його сини, Андрій Володимирський і Лев ІІ Галицький, на користь Ґедиміна втратили Підляшшя й Полісся, та згодом уклали з ним союз, а один із синів Ґедиміна, Любарт, одружився з Бушею, донькою Андрія. Племінником обох князів був Болеслав, син Тройдена, мазовецького князя, який пошлюбив одну з дочок Ґедиміна, тобто сестру Альдони, дружини Казимира Великого...
УЧИТЕЛЬ (
СТАРИГАНЬ І: Газету.
УЧИТЕЛЬ: А в тій газеті?
СТАРИГАНЬ І: Поради.
УЧИТЕЛЬ: Прошу переповісти мені їх своїми словами.
СТАРИГАНЬ І: Одна Марися на канікулах закохалась у Вацека, якого Марися покохала першою палкою любов’ю, він зустрічався з Ядзею, що, однак, приховав від Марисі, й отримав повістку до армії. «Коли я написала листа до Вацека, мовляв, чекаю дитини, яку ми зачали до того його призову, то Вацек не відповідав, але написав мені потім, що чекає дитини від Ядзі, котра зустрічалася з Тадеком. Батьки не дозволяли мені зустрічатися з Яцеком, бо Вацек був молодший за мене на п’ятдесят років. Мені зараз, дорога редакціє, шістнадцять років, а коли я познайомилася з Геником, то мала заледве вісім років і вірила в людей. Нині я втратила віру у Вацека, й усі в нашому містечку тицяють на мене пальцями. Порадь, люба «Пораднице», що мені робити. Я в тим гіршій ситуації, що моя матуся, яка була безплідною впродовж сімдесяти років, вилікувалась і наразі теж чекає дитини. Чи світить мені ще бодай якесь життя?».
УЧИТЕЛЬ: Ви, молоді, все ж таки налаштовані лише на споживання життя... факт, сумний факт... а хто ж буде страждати на цьому світі?..
СТАРИГАНЬ І: Власне, пане вчитель.
УЧИТЕЛЬ: Які у вас плани на майбуття?
СТАРИГАНЬ І: Я готуюся вивчати китайську мову.
УЧИТЕЛЬ: Чудово... а скільки вам років?
СТАРИГАНЬ І: Вісімдесят...
УЧИТЕЛЬ: Чудово, юначе, пам’ятай: нагинай гілляку, доки молода. Більше запитань немає.
УЧИТЕЛЬ: Ага-а-а (
СТАРИГАНЬ І: Шопен сховав гармати у квітах, пане вчитель, і вславив ім’я Польщі у світі.
УЧИТЕЛЬ: Авжеж, але що ти відчуваєш, коли слухаєш його музику з дня на день, упродовж усього року?
СТАРИГАНЬ І: Відчуваю глибоку вдячність до композитора.
УЧИТЕЛЬ (
ГЕРОЙ (
УЧИТЕЛЬ: Рука.
ГЕРОЙ (
УЧИТЕЛЬ: Кулак.
ГЕРОЙ (
УЧИТЕЛЬ: Яблуко.
ГЕРОЙ (
УЧИТЕЛЬ: Ґудзик.
ХОР СТАРИГАНІВ: Гуано
гума
гусляр
Гватемала
гуменний
гутаперча
гуляш
гумно
ґуля
гульден
Ґустав
ґудзик
СЕКРЕТАРКА: На підпис, пане директор.
ХОР СТАРИГАНІВ: Дай насолод отих, що не ведуть до втрати,
Бо прийде час, і ти не зможеш вже давати.
Поморщиться лице, й у відблиску свічада
Уздриш себе таку, що будеш ти не рада.
СЕКРЕТАРКА (
ХОР СТАРИГАНІВ:
Не втікай, подумай лиш, що коти старіші,
Кажуть, то хвости у них робляться твердіші.
І дуплавий дуб хоча й жовкне в дні осінні
Не зігнеться, а стоїть, бо міцний в корінні.[3]
СЕКРЕТАРКА: Якийсь журналіст стоїть під вікном, просить інтерв’ю.
ГЕРОЙ: Завтра.
СЕКРЕТАРКА: Він чекає з того року, розумієте, пане директор, у наш час на першому місці оперативність інформації, агенції чекають найновіших відомостей, новин, цікавинок...
ГЕРОЙ (
УЧИТЕЛЬ: Ще одне маленьке запитання. Чи могли б ви позичити мені сто злотих? Ні?.. «Чао! Бамбіно!» (
СЕКРЕТАРКА (
БАТЬКО: Так, це найліпший момент!
БАТЬКО: Бачиш, Владику... ми мусимо поговорити про певні...
МАТИ: Тадеку...
БАТЬКО: Бачиш, Тадеку, я хочу поговорити з тобою сьогодні як чоловік із чоловіком. Що ж, роки летять... Ти, мабуть, помічав певні тривожні зміни в своєму організмі. Борода в тебе стає жорстка й густішає, волосся на голові випадає, голос грубшає... Деколи ти, напевно, бачиш... сни, а коли прокидаєшся, то думаєш про... гм... різні речі...
МАТИ (
БАТЬКО: Бачиш, дитино, метою життя є продовження роду. Найпервіснішим способом продовження роду є безстатеве розмноження. Розмноження відбувається через поділ або брунькування. Організм ділиться зазвичай на дві частини або на ньому розвивається щось схоже на бруньку, яка за деякий час відпадає, створюючи новий індивідуум.
МАТИ: Ти ніколи не розповідав мені про це...
БАТЬКО: Широко відоме безстатеве розмноження в попелиць. Не менш цікавий партеногенез інфузорій.
ХОР СТАРИГАНІВ: Козел
козлик
козеріг
козодій
купа
купала
куприк
БАТЬКО (
МАТИ: Не знаю.
БАТЬКО (
ГЕРОЙ: Шкода, що ти спала. Батько розповідав тут цікаві речі.
СЕКРЕТАРКА: То в тебе є батько?! Як це дивно.
ГЕРОЙ І МАТИ:
СЕКРЕТАРКА: Ха-ха-ха-ха (
ГЕРОЙ: З чого ти смієшся?
СЕКРЕТАРКА: Не можу уявити тебе у вигляді ембріона. То ти був отакенький, як мій пальчик?!
ГЕРОЙ: Отакенький...
СЕКРЕТАРКА: А потім ссав грудь?
ГЕРОЙ: Мене годували з пляшечки.
СЕКРЕТАРКА: І клав купки, маленькі жовті купочки, в пелюшки... А вуса? Коли в тебе виросли вуса, борода?...
ГЕРОЙ: У понеділок.
СЕКРЕТАРКА: О, яким грубим голосом говорить мій півник...
ГЕРОЙ: Бідолашний Батько...
СЕКРЕТАРКА: Бідолашний?! Розкажи мені про свого старого.
ГЕРОЙ: Якби мій батько
був капітаном корабля
єпископом
якби він мав шаблю зірку стрічку
престол корону
якби він відкрив Америку
підкорив вершину
якби він словом
відрізнявся б хоч трохи
від інших сірих людей...
СЕКРЕТАРКА: Золотце, люди не бувають сірими!
ГЕРОЙ: ...якби він відрізнявся
від цих звичайних сірих людей
якби він був людожером
Лоллобриджидою
космонавтом.
Але він був дрібним чиновником
у провінційному містечку
таким як я
як ти
як ми усі.
Такі люди відходять швидко. Про них забувають. Ви вийдете звідси й забудете про мене. Правда? Починаєте забувати вже.
ГЕРОЙ: Коли я був малим хлопчаком, то мріяв про те, щоб стати пожежником. Хотів мати лискучу каску, пас, сокирку. Уявляв, як виношу з їдкого диму знайому дівчинку, як усі дивуються мені, дякують, припинають медаль. Я бігав подвір’ям, розкинувши руки (
СЕКРЕТАРКА: А тепер?
ГЕРОЙ: Тепер я завжди є собою. Я так довго мандрував, поки дійшов до себе...
СЕКРЕТАРКА: До себе? І як воно виглядає? Що там є?
ГЕРОЙ: Нічого. Усе назовні. А там — якісь обличчя, дерева, хмари, померлі... та це все лише пропливає крізь мене. Обрій щоразу вужчий. Я найкраще бачу, коли заплющую очі. Із заплющеними очима я бачу кохання, віру, правду...
СЕКРЕТАРКА: Я не розуміюся на цьому.
ГЕРОЙ: Еге ж, так воно є...
СЕКРЕТАРКА (
ХОР СТАРИГАНІВ (
СЕКРЕТАРКА: Тс-с-с... тихше...
ХОР СТАРИГАНІВ (
Жертву у пекла видере,
До неба піде по лаври...
СЕКРЕТАРКА: Облиште його!
ЖУРНАЛІСТ (
ЖУРНАЛІСТ: Прокиньтеся, це я.
ГЕРОЙ (
ЖУРНАЛІСТ: Це я, мушу поставити вам кілька запитань.
ГЕРОЙ: Ви? Мені?!
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ: Ви з преси? Не бачили це яблуко?
ЖУРНАЛІСТ: Ні.
ГЕРОЙ: А може, ви з’їли це яблуко?.. З дерева пізнання добра і зла?
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ (
ЖУРНАЛІСТ: Я хочу порозмовляти з вами серйозно. З приводу новорічних свят наша агенція хоче опублікувати кілька інтерв’ю зі знаменитостями, а також зі звичайними...
ГЕРОЙ: ...простими.
ЖУРНАЛІСТ: ...авжеж, простими громадянами.
ГЕРОЙ: Ну?
ЖУРНАЛІСТ: Чи можна дізнатись, яка у вас мета у житті?
ГЕРОЙ: Я вже досягнув її, і нині мені складно сказати...
ЖУРНАЛІСТ: А ви задоволені тим, що живете?
ГЕРОЙ: Так... ні... так... власне, так.
ЖУРНАЛІСТ: А чому?
ГЕРОЙ: Та хіба ж я знаю...
ЖУРНАЛІСТ: А хто може знати?
ГЕРОЙ: Не знаю.
ЖУРНАЛІСТ: А чого ви ще хочете досягнути?
ГЕРОЙ: Ну... в мене є всякі плани, я хотів би, звісно... насправді...
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ: У кого є політичні погляди о п’ятій ранку? Він здурів. Хоче, щоб я мав погляди на світанку! Треба вмитись, одягнутися, випорожнитися, почистити зуби, змінити сорочку, вдягти краватку, натягнути штани — й тоді погляди...
ЖУРНАЛІСТ: Розумію... Ви вірите у спасіння?
ГЕРОЙ: Так... ні... радше... до певної межі... кумедне запитання.
ЖУРНАЛІСТ: Якщо я не помиляюся, ви проста людина?
ГЕРОЙ: Так.
ЖУРНАЛІСТ: Ви знаєте, що у ваших руках доля світу?
ГЕРОЙ: До певної межі.
ЖУРНАЛІСТ: Що ви плануєте зробити, щоби зберегти мир на Землі?
ГЕРОЙ: Не знаю.
ЖУРНАЛІСТ: Ви усвідомлюєте, що в разі ядерної війни людство загине?
ГЕРОЙ (
ЖУРНАЛІСТ: І що ви робите, щоб не допустити вибуху?
ГЕРОЙ (
ЖУРНАЛІСТ: А ви любите людство?
ГЕОЙ. Ну, звичайно.
ЖУРНАЛІСТ: А за що?
ГЕРОЙ: Ще не знаю. Мені складно відповісти, лише п’ята ранку, зайдіть ближче до дванадцятої, може, я вже знатиму.
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ: Ви запізно прийшли.
ЖУРНАЛІСТ: До побачення.
ДРУГ ДИТИНСТВА: Здоро́во, Дідеку, ти спиш? Ти що, забув, що нині сповідь у францисканців?
ГЕРОЙ: Я ще не склав список гріхів.
ДРУГ ДИТИНСТВА: Та які там у тебе гріхи? Їв шкварки у п’ятницю? Бевзю! От Нанек, здається, так потеліпав свого монашка в червоному каптурику, що аж зомлів. Ну, вилазь, не кисни в хаті.
ГЕРОЙ (
ДРУГ ДИТИНСТВА: То законовчитель уже не викладає в нашій школі?
ГЕРОЙ: Ні, наш Бордельчик звіявся ще на початку війни...
ДРУГ ДИТИНСТВА: Про війну нічого не знаю, я ж помер у тридцять шостому році. Втопився.
ГЕРОЙ: То ти нічого не знаєш? Була Друга світова.
ДРУГ ДИТИНСТВА (
ГЕРОЙ: У тебе багато часу?
ДРУГ ДИТИНСТВА: Дві–три хвилини.
ГЕРОЙ: Вистачить. Пам’ятаєш фабрику дротів? У п’ятницю, 1 вересня 1939 року, вранці туди впали перші бомби. Я йшов по газету. Якийсь хлопака кричав, що почалася війна. Другий копнув його в задок: «Не мели дурні, гівнюче!». Але за годину місто бомбардували. Наша вулиця згоріла. Потім усе це тривало ще кілька років. Була окупація. У травні сорок п’ятого війна скінчилася. Загинуло, здається, тридцять три мільйони людей.
ДРУГ ДИТИНСТВА: А що було з тобою?
ГЕРОЙ: Як і з усіма, всяке різне.
ДРУГ ДИТИНСТВА: То що, не підеш до францисканців? Піст же ж!
ГЕРОЙ: Сам не знаю.
ДРУГ ДИТИНСТВА: Заскоч завтра після служби до Казика.
ГЕРОЙ: Добре! Бувай!
ТОВСТА ЖІНКА: Ви підглядали за мною. Сором. Такий молодий — і підглядає...
ГЕРОЙ: Двадцять три роки минуло відтоді, коли я побачив вас у воді, але тепер бачу, що ви вже вийшли з води.
ТОВСТА ЖІНКА (
ГЕРОЙ: Хто від вас утік?
ТОВСТА ЖІНКА: Чоловік (
ГЕРОЙ: Ви заважаєте мені читати, ви ж бачите, що я читаю, еге ж? Бачите. То й сидіть тихо (
ГЕРОЙ: ...Бога... Боже... ножем... птахи... ні... ні... ні... страхи... віслюк.
ОФІЦІАНТ: Що бажаєте?
ГЕРОЙ (
ГЕРОЙ (
Iкра citrommal. Ікра mit Zitrone. Ікра з лимоном.
Húsleves tojással. Fleischbrühe mit Еier. Бульйон з яйцем.
Kacsapecsenye. Enterbraten. Печеня з качки.
A sаlátán nincs olaj es ecet. Салат без олії та оцту.
Pincér fizetek, Kellner, zahlen. Офіціанти платять.
ОФІЦІАНТ: Ви добре говорите угорською.
ГЕРОЙ: Трошки.
ОФІЦІАНТ: Вам подобається у нас?
ГЕРОЙ: Будапешт чудовий. Чудово розташований над Дунаєм.
ОФІЦІАНТ (
ГЕРОЙ: Ні. У мене, власне, інше заняття.
ОФІЦІАНТ: У нас багато гарних жінок.
ГЕРОЙ: А куди вони йдуть?
ОФІЦІАНТ: Через ресторан можна вийти до басейну. Двадцять кроків. Чудовий басейн. Ви бачили?
ГЕРОЙ: Зграбні дівчата.
ОФІЦІАНТ: Ви нічого не сказали мені про свою професію, чим ви займаєтесь у нас?
ГЕРОЙ: Бачте, я деколи пишу.
ОФІЦІАНТ: Журналіст.
ГЕРОЙ: Чому ви мені докучаєте? Я казав, що деколи дописую до газет. Раз на рік... я...
ОФІЦІАНТ: Ну, сміливіше!
ГЕРОЙ (
ОФІЦІАНТ (
ГЕРОЙ (
ОФІЦІАНТ: А офіціантом...
ГЕРОЙ: Що там за вікном, що це стоїть за вікном?
ОФІЦІАНТ: Ви знову щось вигадали.
ГЕРОЙ: Мені здається, це шибениця.
ОФІЦІАНТ: Та де там! Це карусель, хіба ви не бачите? Вона крутиться. Грає музика.
ГЕРОЙ: Але ж там висять!
ОФІЦІАНТ: Авжеж, там висять люди на зручних кріселках.
ГЕРОЙ: Справді.
ОФІЦІАНТ: Ви люб’язний.
ГЕРОЙ: Я страшенно обважнілий і отуманений після цього жертя.
ОФІЦІАНТ: Мушу зізнатися, що я теж.
ГЕРОЙ: Знаю.
ОФІЦІАНТ: Я теж пишу вірші й не соромлюся цього.
ГЕРОЙ (
СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий, ви не впізнаєте мене?
ГЕРОЙ: Ні.
СЕЛЯНИН: У партизанському загоні мене прозивали Ворона.
ГЕРОЙ: Люди, лишіть мене в спокої з тим минулим.
СЕЛЯНИН: Ви гніваєтеся на людей?
ГЕРОЙ: Не знаю, я не хочу балакати. Я тут, у театрі, мушу балакати без кінця.
СЕЛЯНИН: Ви вже забули мене, пане підхорунжий.
ГЕРОЙ: Облишмо ті старі історії.
СЕЛЯНИН: А, ну то я вже піду, чи нема у вас десь капки шнапсу?
ГЕРОЙ: У шафі стоять пляшка і склянка.
ГЕРОЙ: Був рольмопс, але його батько з’їв.
СЕЛЯНИН: Певно, бо ж селедець то не ябко. То ви маєте батька?
ГЕРОЙ: Саме так.
СЕЛЯНИН: То ви, пане підхорунжий, нині яку посаду маєте? Певно, високу якусь, га?
ГЕРОЙ: Я заступник віце-директора національної оперети.
СЕЛЯНИН: Пам’ятаєте, пане підхорунжий, як ми співали? (
Ні-ні-ні-німця маємо ми в носі,
Ми його не боїмося...
ГЕРОЙ: Даруйте, Вороно, але я не маю часу. Мушу все це впорядкувати, перевірити, підсумувати, зробити висновки. Не час тепер на спогади.
СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий, то ви вже не пам’ятаєте, як завалили мене?
ГЕРОЙ: Я не маю часу на спогади, прийдете в середу (
ДІВЧИНА: Будь ласка, половинку чорної та еклер.
ГЕРОЙ: Еклер? Ви просите еклер. Еклер! Ви знаєте, що таке самотність?
ДІВЧИНА: А ще те, що в цій країні кожен офіціант — філософ і кожен філософ — офіціант.
ГЕРОЙ: Скільки вам років?
ДІВЧИНА: Мені шістнадцять або вісімнадцять весен (
ГЕРОЙ: Ви не бачите людини, еге ж? Не бачите, що тут поряд умирає людина?
ДІВЧИНА: Ви?
ГЕРОЙ: Та певно, що не ви.
СЕЛЯНИН (
СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий!
СЕЛЯНИН: Ви нагнівалися на людей.
СЕЛЯНИН: Ви розізлилися на весь світ, певно.
ГЕРОЙ (
СЕЛЯНИН: Помаленьку, пане підхорунжий. Скинув черевики. Шкода черевиків. Але ж мене тоді хлопці піддурили. Не треба так жартувати з людей.
СЕЛЯНИН: Стомився. (
ЧИНОВНИК У КЕПІ: Три метри сорок сім сантиметрів.
ЧИНОВНИК У КАПЕЛЮСІ (
ЧИНОВНИК У КЕПІ (
ЧИНОВНИК У КАПЕЛЮСІ (
ЧИНОВНИК У КЕПІ (
СЕЛЯНИН (
ГЕРОЙ: Старі історії. На що це ви натякаєте, Вороно?
СЕЛЯНИН: Того дня я мав піти із загону. Навіть дістав від кухаря кіло солонини і чвертку спирту на дорогу. А ви вистрелили мені в живіт.
ГЕРОЙ: Я чистив пістолет.
СЕЛЯНИН: Ви були освічений, але дурніший за мене хлоп. Хоч я мав лишень сім класів. Ви політично були дурніший. Вас підманули.
ГЕРОЙ: Наказ є наказ...
СЕЛЯНИН: І тепер ви ще й повторюєте ті глупоти.
ГЕРОЙ: А як я вам поясню? Нехай то все пропаде раз і назавжди!
ЖУРНАЛІСТКА: Дякую, що ви погодилися.
ГЕРОЙ (
ЖУРНАЛІСТКА (
ГЕРОЙ: Доволі рано, бо я вже в школі виявив, що ні до чого не гожуся.
ЖУРНАЛІСТКА: Чи хотіли б ви розповісти нам щось про дитинство?
ГЕРОЙ: А ви розповісте мені про своє?
ЖУРНАЛІСТКА (
ГЕРОЙ: Коли ви довідалися, відкіля беруться діти? Що таке статевий акт?
ЖУРНАЛІСТКА: На попередньому етапі я вірила в бузька. Лише з «відлигою»...
СЕЛЯНИН (
ЖУРНАЛІСТКА (
СЕЛЯНИН: Пан підхорунжий мене випадково вбив. У лісі.
ГЕРОЙ: З усіх шпарин виходять ображені, убиті... Але повернімося до справи! Знаєте, я скажу вам усе! Скажу більше, ніж вам потрібно для цього інтерв’ю. Надрукуйте це все. Геть усе! Я не розповідатиму про минуле чи про плани на майбутнє. Цього, власне, не існує. А найважливіше те, що відбувається зі мною цієї миті. Бо ж ви, мабуть, цікавитеся моєю персоною, так?
ЖУРНАЛІСТКА: Звісно, ви є найважливішою персоною, якщо мова про це інтерв’ю, бо це інтерв’ю саме з вами.
ГЕРОЙ: Ну, якщо це інтерв’ю справді зі мною, то я скажу правду. Скажу, що відчуваю і про що думаю. Що зі мною відбувається. Я, як ви бачите, лежу.
ЖУРНАЛІСТКА: Слухаю вас.
ГЕРОЙ: Записуйте.
МОЛОДИК: Здоро́во, старий. Розкажу тобі таку історію, що ти помреш зі сміху. Чекай, або я тобі краще прочитаю. Слухай, маю для тебе такий роман...
ГЕРОЙ: Кажи.
МОЛОДИК: Позич мені сто злотих, віддам наступного тижня.
ГЕРОЙ (
МОЛОДИК (
ГЕРОЙ (
МОЛОДИК: Я посиджу трохи. Стомився (
ГЕРОЙ (
СЕЛЯНИН: Що-що, пане підхорунжий?
ГЕРОЙ: Базікання про муки й тортури.
СЕЛЯНИН: То я навіть не знав, що воно так називається... як це... маринада?
ГЕРОЙ: Мартирологія, мучеництво... розумієте, Чайко?
СЕЛЯНИН: Моє прізвисько було Ворона...
ЖУРНАЛІСТКА: Вибачте, я хотіла... Скажіть, будь ласка, де тут санвузол? Туалет.
ГЕРОЙ: Я ходжу в нічний горщик.
ЖУРНАЛІСТКА (
ГЕРОЙ: Я копрофаг.
СЕЛЯНИН: Пан підхорунжий анітрохи не змінився, завжди щось вигадає.
ЖУРНАЛІСТКА: Вибачте, але мені вже час іти. Маю важливу зустріч.
МОЛОДИК: Хвилинку. Елементарна порядність велить вислухати, хоч би й неуважливо, коли людина прагне розповісти про свої страждання.
ГЕРОЙ: Розплодилося тут усяких нудьгарів. Хіба ви не бачите, що ця пані хотіла б почути щось цікаве, щось для читачів цього відомого ілюстрованого тижневика... про таїни творчої кухні? Це дуже складні речі. Їх складно окреслити. Якщо йдеться про мене, то рушієм моєї праці була любов до простої людини. Вивищити її, розкласти, змонтувати й вивищити, ушляхетнити через сльози або сміх. Здолати самотність.
СЕЛЯНИН: Я так гадаю, що ви були гіршим барахлом від мене і що ви хочете вивищити просту людину... Ви красномовець, але боягуз. Не гнівайтеся на мене, пане підхорунжий, я знаю ще гірших за вас. Один такий постійно гомонить на радіо й іще десь пише. Давніше поклика́вся на того Жданова у своїх виступах, а тепер цитує бабу Параску і діда Піхта. Смердів від страху і казав, що переламував свою свідомість чи міщанські звичаї. Ви, пане підхорунжий, не варнякали би про простих людей або читацькі маси. Простих людей у нашій країні уже нема.
ГЕРОЙ: Дякую вам, Вороно! Але ви мусите зрозуміти, що я багато років обертаюся поміж людей певного сорту...
СЕЛЯНИН: Це в покару, пане підхорунжий, в покару.
ГЕРОЙ: Ходіть сюди, Вороно, подайте мені руку.
МОЛОДИК: Отож це нікому вже не потрібно. Вони наказували мені вкладати руку в рукавичці в лещата. Й закручували ті лещата...
СЕЛЯНИН (
ЖУРНАЛІСТКА: Є щасливі країни...
СЕЛЯНИН: Ви, пані з газети, не верзіть аби-що!
ГЕРОЙ: Я ношу в животі усю пустку, увесь страх сучасного людства. Ви гадаєте, шлунок нормальної людини витримує? Ні, в ньому стається розлад. Із К’єркеґором справа була по-дитячому проста. Його батько, старий К’єркеґор, темний селюк із Ютландії, постійно лякав сина пеклом. Той старий дурень занапастив хлопцеві молодість. Нічого дивного, що К’єркеґор згадував потім із жалем про свою молодість, якої він повноцінно не прожив. Потім іще якась Реґіна Ольсен піднесла гарбуза нашому мислителеві. Якби йому трапилася тоді якась хороша дівчина, все склалося б інакше. Вони переспали би. До того ж нашого філософа страшенно висміювали в якихось гумористичних журналах. І він занапастився. Через Реґіну Ольсен.
ЖУРНАЛІСТКА (
ГЕРОЙ (
СЕЛЯНИН: Я вже піду, пане підхорунжий. То ніби у нас уже після революції?
ГЕРОЙ: Так, Вороно, ти переміг.
СЕЛЯНИН: То та панянка, що спить, і той, що позичив сто злотих, — вони вже нові люди? Соціалістичні?
ГЕРОЙ: Це складна справа.
СЕЛЯНИН: Ви, пане підхорунжий, завжди викручувалися.
ГЕРОЙ: Власне кажучи, я не знаю, що робити далі. Якщо вже живеш, то треба ще грати. Треба вести картотеку.
ГЕРОЙ: Дядьку!!!
ДЯДЬКО: Я був на прощі у Ченстоховій і дорогою завернув до тебе. А що тут у вас?
ГЕРОЙ: Сідайте, дядьку! У вас, мабуть, ноги болять. Бо це ж більш як сто кілометрів. Сідайте, дядьку. Добре, що ви провідали мене. (
ДЯДЬКО: Дякую тобі, дитино. (
ГЕРОЙ: Бачте, дядьку, я хотів написати до вас, але Іся сказала, що Ви, дядьку, хворий, то я й подумав, що ви померли (
ДЯДЬКО: Зі старого порохна мала потіха! Чому тут радіти?
ГЕРОЙ: Ви, дядьку, справжній. І капелюх справжній. (
ДЯДЬКО: А ти, Дідеку?
ГЕРОЙ: Я? Дядьку! Ви послухайте, будь ласка. Може, це щось вам пояснить...
ГЕРОЙ: Сідайте, дядьку! Прошу, може, ви щось вип’єте? Перекусимо. Дядьку! Я забув! У мене є чвертка. Ви мочіть ноги, води багато. Почувайтесь у цьому тазику як удома. З мене вже всього досить. Ви не знаєте, дядьку! Ви ж нічого не знаєте, дядьку!
СТАРИЙ ШАХТАР (
ДЯДЬКО: Лишіть мене в спокої. Хлопець спокутує свої гріхи. Слухай, Дідеку, ти краще лягай і виспись. Коли добре виспишся, то зрозумієш багато речей. Лягай.
ДЯДЬКО: Кажи, чоловіче.
СТАРИЙ ШАХТАР: Я зустрів вашого племінника під землею. Це було влітку 1951 року. Або восени 1950-го. Цей молодик приїхав до нас і описував потім усякі феєрверки, ілюмінацію, штучні вогні, фонтани кольорових вогнів над веселим містом, — мабуть, то була правда. Ті феєрверки були. Але він відвідав нашу копальню. Вони з’їхали під землю з панянкою з профспілки. Я тоді витягав підпори зі старого проходу, такі вже зогнилі. Треба було лазити рачки й волочити ті колоди. Прийшли вони й питають: «Як вам ведеться, добродію Янош?». Я не обізвавсь ані словом. Повернувся до них гузном і показав рукою на подерті штани. Потім узявся до роботи. Та шмаркачка почала щось мені там пояснювати й варнякати, дуже швидко варнякала, мабуть, зі страху. Молодик засміявся й гукнув: «Помагай, Боже!». Й пішли далі.
ДЯДЬКО: Ви кажете, він розсміявся?
СТАРИЙ ШАХТАР: Так.
ДЯДЬКО: Це свідчить на його користь.
СТАРИЙ ШАХТАР (
ДЯДЬКО: Не прикидайтеся дитиною! Ви добре знаєте, як було. Вмієте тільки підісрати комусь. Не пам‘ятаєте, як плескали? Аж у вас долоні пухли. Плескали?
СТАРИЙ ШАХТАР: Я плескав. Бо боявся.
ДЯДЬКО (
СТАРИЙ ШАХТАР (
ЖІНКА: Скільки ж зарозумілості в цій людині! Молов би язиком та й молов. Мусить пояснити все, порозумітись. А хто має час слухати? Так, ніби він один на світі. Важливі справи! Каже, що важливі! Для мене неважливі.
ХЛОПЕЦЬ: Слово полова.
ЧОЛОВІК: Якби кожному забаглося розповісти історію свого життя! Адже існує лише обмежена кількість моделей життя, призначених для людини.
ЖІНКА: Уяви, люба моя: сукня фасону кімоно з вовни у клітинку «пепіта». Спереду на ліфі — накладна скісна кокетка, яка переходить на спину, викроєна з великими відворотами. Злегка розкльошена спідниця. До ліфа — довга біла камізелька з піке, з комірцем-стійкою і бантиком. Спідницю укладено в глибокі зустрічні складки. Шов на всю довжину спинки. Спереду — навскісні прорізні кишені з листочками. Манжети на застібці й комір із клапанами з білого піке. Складка на спідниці ззаду.
ЖУРНАЛІСТКА (
ЖУРНАЛІСТКА: Це, мабуть, ота найновіша поезія. Як сказав наш славетний лауреат у Парижі: «Люди — це купа тварин, які лазять по лайні. Я закохався в автомобілі».
ВІН — декламатор поезії
ВОНА — декламаторка поезії
ЖІНКА
ЧОЛОВІК
ЧУЖИЙ — можливо, офіціант, можливо, службовець
ДРУГИЙ
ТРЕТІЙ
ВОНА: Глупота набирає реальних
масштабів
ВІН: нескінченність коротша
ніж нога
Софі Лорен
ВОНА: любов і ненависть
зменшили вимоги
ВІН: біле не таке вже й біле
таке-от сліпуче біле
ВОНА: чорне не таке вже й чорне
таке безперечно чорне
ВІН: температура середня
ВОНА: вітер помірний
ВІН: Вангогове вухо
виглядає майже комічно
ВОНА: мов осляче вухо профана
ВІН: у метафізики
лапи завдовжки як в такси
ВОНА: підвалини м’якнуть
і розповідають анекдотики
ВІН: знову з’явилося щось
на кшталт поезії
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВІН: на урочистих зборах концерті
в театрі у літаку
ВОНА: собаки носять попо́нки
молодь загадкова
пані Софія радить забути
ВІН: прищик на носі створює
проблему відчуження
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВІН: апокаліпсис
почитують перед сном
ВОНА: цитують у модних тижневиках
ВІН: ієрархія бореться
з презервативами замість
ВОНА: боротися за підвищення їхньої якості
ВІН: про кінець світу
говорять поблажливо
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВОНА: будинки стоять
ВІН: автівки їздять
ВОНА: у чоловіків є жінки
ВІН: у жінок є шуби
ВОНА: на шубах є коміри
ВІН: і так далі
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВІН: у церквах кажуть про пекло
у стриманих висловах
ВОНА: похоронні бюро
люб’язно пропонують
ВІН: широкий асортимент
трун і вінків
ВОНА: трапляються і зловживання
ВІН: але клієнт завжди правий
ВОНА: можна зайти
ВІН: можна вийти
ВОНА: можна обуритися
ВІН: не надто глибоко
РАЗОМ: закладаючи ногу на ногу
ВІН: А знаєш, я трохи боюся
боюся що можу це втратити
ВОНА: що
ВІН: та в тому то й річ що нíчого
я боюся того
що можна це втратити
усе це абищо
РАЗОМ: нашу маленьку стабілізацію
ВІН: що можу втратити це вставання
із ліжка
ВОНА: це лягання до ліжка
ВІН: і це лежання у ліжку
ВОНА: і роботу й моє ставлення
до роботи і ставлення
мого шефа до мене
ВІН: і наше ставлення одне до одного
ВОНА: яке що далі
то не на краще
ВІН: але ж краще вже так
аніж узагалі
ВОНА: я трохи боюся
що можу втратити цю квартиру
ВІН: й обіди які час до часу смачні
а часом не дуже й тебе
РАЗОМ: і наші — твої і мої
ВІН: у певному сенсі погляди
ВОНА: я трохи боюся за шафу
ВІН: і за штани у шафі і за поетику
ВОНА: за порцеляну і за естетику
за чарочки й етику
ВІН: за наші останні слова
перед тим як заснути
ВОНА: і перед тим як позіхнути
ВІН: й за стелю над нами
РАЗОМ: наша маленька стабілізація
може це тільки сон
ВІН: та якщо по правді отак в глибині душі
я вірю що все
неодмінно влаштується якось
ВОНА: і тоді буде можна
перепочити
ВІН: а з другого боку
мене щось таки
непокоїть
ВОНА: від пробудження до засинання
ВІН: наша маленька стабілізація
може це тільки сон
ЖІНКА: Ти спиш, котику?
ЧОЛОВІК: Ні.
ЖІНКА: А що ти робиш, котику?
ЧОЛОВІК: Я здох, песику.
ЖІНКА: Ти жартуєш, котику.
ЧОЛОВІК: Жартую, песику.
ЖІНКА: А що тобі снилось уночі?
ЧОЛОВІК: Не пам’ятаю... якась шафа. Я відчиняв шафу... а тобі?
ЖІНКА: Мені теж шафа.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Якби хтось підслуховував нас, то подумав би, що двоє дітей граються в сім’ю.
ЧОЛОВІК: Підслуховував?..
ЖІНКА: Що ти зараз робиш?
ЧОЛОВІК: Нічого, а ти?
ЖІНКА: Думаю.
ЧОЛОВІК: Про що ти думаєш?
ЖІНКА: Про те, що ти казав учора перед тим, як заснути.
ЧОЛОВІК: Я не пам’ятаю.
ЖІНКА: Ти казав, що хочеш змінитися від сьогодні, а потім спав як убитий.
ЧОЛОВІК: Чого лише не скажеш перед сном. Усе переплітається між собою без жодного сенсу.
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК: Присідання... Ранкову гімнастику.
ЧОЛОВІК: Я почуваюсь як пташка.
ЖІНКА: Чекай, я зачиню вікно.
ЧОЛОВІК: Навіщо?
ЖІНКА: Щоб ти не відлетів від мене, мій орле.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Поцілуй іще раз.
ЧОЛОВІК: Тепер я вже пригадав, що казав учора, то був не жарт.
ЖІНКА: Відклади це до завтра.
ЧОЛОВІК: Не можу.
ЖІНКА: Але я так прошу тебе.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Сам оцей краєвид із вікна вартує тисячі злотих у місяць.
ЧОЛОВІК: Десяти тисяч.
ЖІНКА: Інколи я стаю біля вікна й дивлюся на хмари. Вони все пливуть небом і пливуть.
ЧОЛОВІК: Про що ти думаєш тоді?.. О! Яке кумедне кошеня! Звідки воно вискочило?
ЖІНКА: Я думаю про тебе, про себе й про те, що наше життя теж отак пропливає.
ЧОЛОВІК: Знаєш, а це цікаве спостереження. Я ніколи не додумався б до цього. Просто бракує часу.
ЖІНКА: Хмари змінюють форми... Деколи нагадують щось... Вчора я бачила хмару в формі паротяга, а потім вона набрала обрисів козака на коні.
ЧОЛОВІК: Нічого собі... А ти бачила колись козака на коні?
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: З тебе. Бо в тебе немає уяви ні на гріш.
ЧОЛОВІК: А знаєш, я теж зараз бачу хмару в формі... в формі...
ЖІНКА: У формі чого?
ЧОЛОВІК: У формі холодильника... але вона вже змінюється... ходи швидше...
ЖІНКА: Я вже виглядала сьогодні у вікно. Мабуть, три або чотири хвилини розглядала небо.
ЧОЛОВІК: А тепер вона скидається на подушку... фантастична історія!
ЖІНКА: Вони нагадали мені час, коли ми ще були нареченими. Ми вели такі божевільні розмови з ранку до ночі. Сповнені фантазії, жартів, абсурду, поезії... пам’ятаєш?
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Ну так, так, мій песику, поезії. Знаєш, я вже й забула, що можна так чарівно, безтурботно розмовляти. Я давно мріяла про таку розмову з тобою.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Він вкотився вранці на луку, немов клубочок білої вовни.
ЧОЛОВІК: Цей чорний.
ЖІНКА: Яка різниця... це, мабуть, його братик.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Налити тобі кави?
ЧОЛОВІК: Дякую, я буду молоко.
ЖІНКА: Мама писала, що приїде.
ЧОЛОВІК: Бідолашна мама... Ти нічого не казала мені.
ЖІНКА: Лист прийшов уранці.
ЧОЛОВІК: Треба буде розкласти ліжко на ніч.
ЖІНКА: Воно в передпокої.
ЧОЛОВІК: А де ми його поставимо?
ЖІНКА: Можна тут або в кухні.
ЧОЛОВІК: Коли я його розкладав востаннє, воно не хотіло складатися.
ЖІНКА: Може, я помилилася... ті розкладні ліжка не такі практичні, як кажуть.
ЧОЛОВІК: На дві–три ночі це не має значення, зрештою, мама може спати з тобою. А я перейду на крісло.
ЖІНКА: Це не так просто, розумієш...
ЖІНКА: Мама писала, що хоче зостатись у нас назавжди.
ЧОЛОВІК: Це інша справа... ми можемо розділити кухню ширмою і розкладати ліжко на ніч. Удень його можна виносити до передпокою. Не бачила бритву? Ти вчора розпорювала штани.
ЖІНКА: Бідолашна мама, їй у житті велося несолодко.
ЧОЛОВІК: Вона зможе відпочити в нас. Обстановка теж піде їй на користь.
ЖІНКА: Вона підлиє квіти, припильнує квартиру.
ЧОЛОВІК: Нагодує білих мишок.
ЖІНКА: Скип’ятить молоко.
ЧОЛОВІК: Побачиш, вона буде почуватись у нас чудово.
ЖІНКА: Вона завжди прагнула домашнього тепла.
ЧОЛОВІК: Коли я повернуся, то перевірю, чи ліжко розкладається. Урешті можна спати на дивані.
ЖІНКА: Коли будеш проходити повз ринок, глянь, чи нема там битої птиці.
ЧОЛОВІК: Гаразд.
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК: Життя попри все таки прекрасне.
ЖІНКА: Хіба що люди страшні... хоч і не всі.
ЧОЛОВІК: По суті вони хороші... хоч і не всі.
ЖІНКА: Ти випив молоко?
ЧОЛОВІК: Ні.
ЖІНКА: Воно на кухні, в мисочці.
ЧОЛОВІК: Ти зняла кожушок?
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК: Будь ласка, це ж така дрібниця (
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Молоко справді дуже корисне.
ЖІНКА: Ти зняв кожушок?
ЧОЛОВІК: Так, котику.
ЖІНКА: То з’їси його, кожушок найкорисніший.
ЧОЛОВІК: Я не люблю кожушок, кажу тобі про це вже десять років.
ЖІНКА: Я забула.
ЖІНКА: Що сталося?
ЧОЛОВІК: Я обпік собі язика.
ЖІНКА: Ти ж міг подмухати... Тобі дуже пече?
ЧОЛОВІК: Дуже.
ЖІНКА: Ну, бачиш (
ЧОЛОВІК: Я розбив блюдечко й горнятко.
ЖІНКА: Помасти собі язика вершками... Я зараз прийду.
ЧОЛОВІК: Не треба.
ЖІНКА: Ти вже помастив?
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: І як, тепер уже менше болить?
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Ти говориш так невиразно, що я не розумію: більше чи менше.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Я страшенно рада, що тобі вже легше. Мені було страшенно прикро, що ти так обпікся. Краще я обпекла би свого язика, ніж бачити, як страждає кохана людина, це ж гірша мука, як ти гадаєш?
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Надягни сьогодні краватку.
ЧОЛОВІК: Яку?
ЖІНКА: Ту білу, в чорну смужку.
ЧОЛОВІК: А де вона?
ЖІНКА: Таж висить... я її повісила вчора.
ЧОЛОВІК: Тут висить біла в чорну смужку, тієї я не бачу.
ЖІНКА: Тоді надягни сьогодні ту́ білу в чорну смужку.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Це не має значення. Важливо, щоб вона була.
ЧОЛОВІК: Таж ніхто її не побачить, хіба що мені буде муляти той вузол на шиї.
ЖІНКА: Важливо самому знати, що ти у краватці.
ЧОЛОВІК: Якщо її ніхто не побачить, це все одно, що її не буде.
ЖІНКА: Нахилися... (
ЧОЛОВІК: Ну звісно, звісно.
ЖІНКА: Не забудь про курку, дуже тебе прошу, мамі з дороги знадобиться бульйон.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Мама писала, що хоче зостатися з нами аж до кінця своїх днів.
ЧОЛОВІК: Тоді краще буде зробити, як я казав. Розкладати для мами ліжко на ніч, а вдень складати. Стільці можна винести до передпокою.
ЖІНКА: А стіл?
ЧОЛОВІК: Стіл пересунемо до вікна. В їдальні можна поставити ширму, а буфет переставити так, що в мами буде свій закуток. Зрештою ширма може стояти біля вікна, а на ніч її можна згортати.
ЖІНКА: Ти ж мій любий. Але мусиш поголитися.
ЧОЛОВІК: Та без питань, ти знаєш, як я шаную її.
ЖІНКА: Їй випало непросте життя. А може, ми перенесемо стільці прямо зараз?
ЧОЛОВІК: Маємо час. Зрештою, якщо ти бажаєш цього...
ЖІНКА: Я дуже рада, що все так гарно склалось. А то вже трохи побоювалася... Ти помітив: стіл уже не хилитається, я вчора підклала книжку.
ЧОЛОВІК: Яку книжку?
ЖІНКА: Глянь, я не пам’ятаю.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Це вже не актуально.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Дещо відклали.
ЧОЛОВІК: Дещо поназбирали.
ЖІНКА: Усе врешті якось влаштувалося... Мабуть, ми маємо право знати, що на нас чекає.
ЧОЛОВІК: Ти страшенно забавна. А знаєш, що минулої середи мусив бути кінець світу?
ЖІНКА: Ти не можеш отак іти. Поголися.
ЧОЛОВІК: Це не дурничка, мільйони людей повірили, що світ закінчиться в середу. Індійські астрологи докладно все передбачили. Жахливий змій Раху мав проковтнути Сонце та Землю. Якийсь посол нібито продав картини й корову, інші роздавали майно. Індійська принцеса Аміна, котра демонструє танець живота в нічних клубах Мілана, заявила на прес-конференції, що всі останні ночі виконувала благальні танці, аби відсунути загибель, яка загрожувала світові.
ЖІНКА: Я бачила її в кіножурналі. Не дивуюся богам, які дозволили вблагати себе благальним порухом принцесиного живота. Складно уявити, що такий живіт може бути знищений сліпими силами.
ЧОЛОВІК: Ти геніальна! (
ЖІНКА: Коли я була мала, мені ніколи не вдавалося вимовити слово «лланвайрпуллґвінґіллчанка». І тепер я теж, здається, обмовилася.
ЧОЛОВІК: Ти така дитинна.
ЖІНКА: Але я теж маю свої таємниці. Малі темні кутики.
ЧОЛОВІК: Трикутники (
ЖІНКА: Я хотіла би померти.
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Ти смієшся з мене, а я хотіла б деколи йти кудись, летіти...
ЧОЛОВІК: Таж усе це можна якось організувати.
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК: Не можеш? Таж, ластівко...
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК: Якщо ти не можеш жити...
ЖІНКА: То що? (
ЧОЛОВІК: Нічого.
ЖІНКА: Я знаю, що ти хотів цим сказати.
ЧОЛОВІК: Чим саме?
ЖІНКА: Цим «нічого» ти хотів сказати, що я можу вмирати.
ЧОЛОВІК: Це безглуздя.
ЖІНКА: Це не безглуздя. Ти хотів сказати: якщо ти не можеш жити, то вмирай.
ЧОЛОВІК: Я нічого не хотів сказати.
ЖІНКА: Але сказав.
ЧОЛОВІК: Я можу мовчати.
ЖІНКА (
Як ти можеш казати мені таке.
Хіба ти не бачиш, як я страждаю.
Я знаю, що ти не бачиш цього.
Як це сталося, що ти раптово засліпнув.
Ти не бачиш мене,
Але я бачу тебе.
О, як добре я бачу!
Якби ти знав,
Як чітко я бачу,
Як сильно тебе немає!
Як тебе тут немає,
Як сильно ти відсутній цієї миті.
ЧОЛОВІК (
Але ж...
Так не можна.
Як можна... Стривай, випий... (
ЧОЛОВІК: Тобі вже легше?
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК: Але що сталося? — Так несподівано, без жодного приводу...
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК: Але ж деколи ти щаслива?
ЖІНКА: Звісно.
ЧОЛОВІК: Будь ласка, кажи мені завжди про все.
ЖІНКА (
ЧОЛОВІК (
ЖІНКА: Користі з тих котів небагато, ми тримаємо їх передусім заради задоволення.
ЧОЛОВІК: Єдина користь, що коти ловлять мишей.
ЖІНКА: Котячий нюх слабший від собачого, однак чують і бачать вони досконало.
ЧОЛОВІК: Вони полегшують нам пошуки здобичі.
ЖІНКА: Помічають її, чекають у схованці, аж поки вона наблизиться.
ЧОЛОВІК: Тоді стрибають і вчепляються у здобич іклами та пазурями.
ЖІНКА: Коти належать до м
ЧОЛОВІК: Так само, як і пес.
ЖІНКА: Не дозволяймо псові лизати нам обличчя та руки.
ЧОЛОВІК: Бо пес іноді може заразити людину глистами.
ЖІНКА: Кішка народжує сліпих малих безпорадних кошенят.
ЧОЛОВІК: Малюки живляться материним молоком.
ЖІНКА: Кішка опікується ними, облизує, зігріває своїм тілом дітлахів, які лежать біля неї.
ЧОЛОВІК: Коли малюки підростають, вона грається з ними...
ЖІНКА: Ти кохаєш мене?
ЖІНКА: Скажи, чи ти кохаєш мене.
ЧОЛОВІК: Слухай, кохана.
ЖІНКА: Ти кохаєш мене?
ЧОЛОВІК: Ну, так же не можна.
ЖІНКА: Скажи.
ЧОЛОВІК: Звичайно.
ЖІНКА: Скажи « я кохаю тебе», а не «звичайно».
ЧОЛОВІК: Я кохаю тебе.
ЖІНКА: З
ЧОЛОВІК: Ні, дякую. Знаєш, я огидно почуваюся. Що я їв?
ЖІНКА: Та ти нічого не їв.
ЧОЛОВІК: Учора.
ЖІНКА: Може, ті сардельки були вже несвіжі.
ЧОЛОВІК: Може.
ЖІНКА: Я стільки разів просила: не їси на ніч. Роками прошу. Й роками одна й та сама історія. Прошу, пояснюю, втовкмачую — і що з того?
ЧОЛОВІК: Огида! Бидло. Огидне бидло.
ЖІНКА: Що?
ЧОЛОВІК: Я подумав про одного знайомого. Бидло. Кінчене бидло.
ЖІНКА: Забудь про це. Якби я могла народитися ще раз, то я жила б цілковито інакше... цілковито. Деколи я думаю, що людина спроможна на найбільші жертви. А деколи — на найпідлотніші вчинки.
ЧОЛОВІК: Світ — це машина з чудернацькою конструкцією, а людина й мастило, й пісок у нутрощах цієї машини.
ЖІНКА: Мені ніколи не збагнути втечі Толстого з родинного дому. Адже це повне здитиніння. З теплого вигідного маєтку — на залізничну станцію. Щоб дошкулити дружині.
ЧОЛОВІК: Геній часто немов дитина, в додачу його пожирала ідея.
ЖІНКА: Як добре, що в наш час віра не така вимоглива.
ЧОЛОВІК: Саме так... Я заляпав штани соусом. Треба віддати їх до пральні. А коли мама приїздить?
ЖІНКА: Увечері. Так, отож треба буде...
ЧОЛОВІК: Як я вже казав.
ЖІНКА: Зміни невеликі.
ЧОЛОВІК: Ти ж бо знаєш, як я шаную її.
ЖІНКА: Коли ти повернешся, ми усе переставимо.
ЧОЛОВІК: Усе буде гаразд.
ЖІНКА: Благаю тебе, поголися.
ЧОЛОВІК: Тепер увага. Я буду коментувати. У воді відбивається небо з хмарами, які пропливають по ньому. Дівчинка бігає по луці. Зачерпує рученятами воду й переносить з місця на місце. Кошенятко лежить спокійно. Тепер на луку вбігає Хлопець. Йому дванадцять або тринадцять років. Він усміхнений. Над горішньою губою м
Сідає над водою і дивиться на відображення свого обличчя. Раптом зірвався з місця. Перекидається, кричить, сміється. Ходить на руках. Зриває квіти й розкидає їх. Зламав гілку. Обірвав листя з неї. Загострив ножиком її край. Тепер вона гостра та шпичаста, мов стріла. Тепер хлопець кинув кийка. Він помітив кошенятко. Наближається до нього навшпиньки.
Хлопець ухопив котика й несе його до води, у якій відображується небо з хмаринами. Хлопець укинув котика у воду. Котик дриґає лапками. Хлопець відпихає його кийком від берега. Тепер Хлопець усміхається. Котик видряпався на берег, обтріпується. Хлопець спихає котика ногою у воду. Дівчинка лишила відерце й пісок. Спостерігає за кошенятком. Хлопець притискає котикову голівку ногою, не дає йому вдихнути повітря.
Знову всміхається. Підняв ногу. Котик видряпався на берег. Він виглядає як мокра ганчірка. Пробує утекти. Але Хлопець наздогнав його, впіймав за хвоста, розкрутив у повітрі й пожбурив угору наче м’яча.
Тепер Хлопець знову вхопив котика. Зашморгнув йому на шиї мотузку й тягне до ямки, яку викопала дівчинка. Посадив його в ямку й закопує в землю. Лише кошеняткова голівка стирчить назовні. Хлопець відступив на крок і дивиться. Він уже не всміхається. Котик ворушить голівкою. Хлопець забрав у дівчинки червоне відерце й накрив ним котика. Тепер Хлопець і дівчинка дивляться на відерце, яке злегка совається. Хлопець зняв відерце й присів біля котика. Його голівка виглядає як купка багнюки. Тепер Хлопець бере совочок, жбурляє його. Притоптує котика ногою щораз сильніше. Той лише деколи висолоплює рожевого язичка. Очі вилазять із голови. Дві білі кулечки на червоних нитках. Хлопець засипає котика піском. Гірка золотого піску росте, лискає на сонці. Хлопець притоптує землю. Його очі палають. Він не всміхається. Тепер він побіг уперед, його вже не видно. Дівчинка витирає личко долонькою, здається, вона плаче. Бере совочок, відерце і йде. Пролетів голуб і згубив пір’ячко на льоту. Біла пір
ТРЕТІЙ: Та-ак (
ДРУГИЙ: Сидиш? Ну?
ДРУГИЙ: Ну, нарешті.
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: А тобі?
ДРУГИЙ: Можна пристосуватися. Сі́дало трохи нестійке.
ТРЕТІЙ: Ти не випадеш?
ДРУГИЙ: Я тримаюся руками й ногами.
ТРЕТІЙ: Зубами.
ДРУГИЙ: Зубами й іклами (
ТРЕТІЙ: Тобі не дуже тісно?
ДРУГИЙ: Страшенно тісно.
ТРЕТІЙ: А бачиш щось перед собою? Краєвиди, людей?
ДРУГИЙ: Якась сіра маса дрижить. Але це дуже далеко. Мабуть, це повітря так дрижить.
ТРЕТІЙ: Це не вганяє тебе в нудьгу?
ДРУГИЙ: Ні. Я мушу пильнувати.
ТРЕТІЙ: А можеш змінити позу? Обернутися?
ДРУГИЙ: Не маю потреби.
ТРЕТІЙ: Слушно... у тебе там немає води?
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: А вогню?
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: Шкода.
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: Мені між зубів застрягли шматки м
ДРУГИЙ: Звикнеш.
ТРЕТІЙ: Мене це дуже дратує, може, в тебе є сірники?
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: Пошукай.
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: Що — ні?
ТРЕТІЙ: Але ти там є?
ДРУГИЙ: Так.
ТРЕТІЙ (
ДРУГИЙ: Я є, є. Не бійся.
ТРЕТІЙ: Не люблю самотності.
ДРУГИЙ: Я теж... (
ТРЕТІЙ: Ти щось сказав...
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: Що ти сказав?
ДРУГИЙ: Нічого.
ТРЕТІЙ: Але що воно таке?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ТРЕТІЙ: Предмет, тварина, хмара?
ДРУГИЙ: Малий темний горбок.
ТРЕТІЙ: Ти казав, воно ворушиться.
ДРУГИЙ: Здається, наближається.
ТРЕТІЙ: А може, ти пішов би туди?
ДРУГИЙ (
ДРУГИЙ: Я не можу.
ТРЕТІЙ: А що ти робиш?
ДРУГИЙ: Я зайнятий. Голова забита справами. Я все відклав. Не можу зрушити з місця. Про це немає мови. Відірвися на мить від своїх занять і глянь, що це там лежить. Я не можу.
ДРУГИЙ: Я мушу усвідомити дещо, з’ясувати певні речі.
ТРЕТІЙ: Ти говориш незрозуміло.
ДРУГИЙ: Я кажу, що мушу розв’язати певні проблеми в собі.
ТРЕТІЙ: Ну, я теж не позбавлений внутрішнього світу.
ДРУГИЙ: У мені цієї миті шаленіє буря. Я люблю й ненавиджу. Шкода, що ти не можеш побачити цього. Я люблю й ненавиджу. Хіба це звучить так смішно?
ТРЕТІЙ: А що це ти так любиш?
ДРУГИЙ: Наприклад, наше рідне місто.
ТРЕТІЙ: Що ти таке кажеш? Моє рідне місто. Не розумію.
ДРУГИЙ: Я люблю.
ТРЕТІЙ: Що? Будинки, мости, людей, трамваї?
ДРУГИЙ: Будинки, людей, автобуси, минувшину, майбуття, дітлашню.
ТРЕТІЙ: Будки з пивом, бари, смітники, лавчини...
ДРУГИЙ: Які лавчини?.. (
ТРЕТІЙ: Пам’ятники.
ДРУГИЙ: Теж, пам’ятники теж.
ТРЕТІЙ: І громадські вбиральні.
ДРУГИЙ: Певним чином, по-своєму теж люблю. Я люблю все місто.
ТРЕТІЙ: А я не люблю.
ДРУГИЙ: Наша мова така недосконала, як драбина з повиламуваними щаблями.
ДРУГИЙ: Тихо! (
ТРЕТІЙ: Те, що там лежало?
ДРУГИЙ: Мені здається, воно повзе в наш бік.
ТРЕТІЙ: Він, мабуть, потрапив під колеса.
ДРУГИЙ: Зараз, здається, віддаляється.
ТРЕТІЙ: Ну! Мені пора.
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: Ну, я вже собі піду.
ДРУГИЙ: Це неможливо.
ДРУГИЙ: Ти не можеш зараз піти.
ТРЕТІЙ: У мене багато важливих справ.
ДРУГИЙ: Я... моє... мене... мені...
ТРЕТІЙ: Я маю свої справи... що це означає: «мені мені мені»?
ДРУГИЙ: Таж ти не лишиш мене отак.
ТРЕТІЙ: Чому?
ТРЕТІЙ (
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: І здала́ся тобі ця розмова. Ти ж уже розповідав мені про все.
ДРУГИЙ: Ні, я ще нічого не сказав. Ти нічого не знаєш про мене. Ти не знаєш мене. Мені...
ТРЕТІЙ: А якщо я взнаю тебе, то що з цього буде?
ДРУГИЙ: Це таки пес.
ТРЕТІЙ: Гадаєш?
ДРУГИЙ: Він тримає в пащі квіти.
ТРЕТІЙ: У лапі.
ДРУГИЙ: Тримає в зубах.
ТРЕТІЙ: Він досі ворушиться?
ДРУГИЙ: Ні. Але яке тобі, власне кажучи, діло до цього?
ТРЕТІЙ: Він не подає знаки?
ДРУГИЙ: Не знаю... слухай, ти мусиш взнати мене по-справжньому. Ти, мабуть, гадаєш, що я інший. Звісно, я знаю, це так, але ти теж мусиш знати. Я мушу бути присутній у тобі. Як черв’як у сирі, як скрипка у футлярі, як темрява в кімнаті. Якщо ти не санкціонуєш те, що я скажу тобі про себе, то... Ти мусиш засвідчити це.
ТРЕТІЙ: Будь ласка, будь ласка (
ДРУГИЙ: Нас щось пов’язує. Я не хочу називати це дружбою, але все ж таки... Адже я не розповідатиму про свої таємниці чужій людині.
ТРЕТІЙ: Чому? Це чудова ідея. Найкраще розповісти про все першому темношкірому перехожому, якого зустрінеш за рогом будинку.
ДРУГИЙ: Я не можу (
ДРУГИЙ: Ти чуєш мене?
ТРЕТІЙ: Ні.
ДРУГИЙ: Я запитав, що ти зараз робиш.
ТРЕТІЙ: Я слухав те, що ти кажеш.
ДРУГИЙ: Але ти уважно слухаєш? Бо це дуже важливо для мене. Це майже питання мого існування.
ТРЕТІЙ: Слухаю, слухаю. Кажи далі.
ДРУГИЙ: Але прошу тебе, не займайся зараз своїми справами.
ТРЕТІЙ: Цього я не можу тобі обіцяти.
ДРУГИЙ: Знаю.
ТРЕТІЙ: Я завжди займаюся своїми справами, проте це не заважає мені слухати інших людей.
ДРУГИЙ: Якщо ти не будеш уважно слухати мене, ти не дізнаєшся, яким я є.
ТРЕТІЙ (
ДРУГИЙ: Тільки, будь ласка, не переглядай зараз газети. Я чув шурхіт паперу.
ТРЕТІЙ: Тобі здалося. Це вітер шелестить у гілках дерев, а може, птахи пролітають.
ДРУГИЙ: Тут немає дерев. Якщо ти не слухатимеш мене уважно, то в тебе складеться про мене хибне враження. Я всебічно висвітлю тобі цю подію. Ти мусиш побачити мене у справжньому світлі. Чого лише люди не вигадують про мене. Насправді я цілком інший.
ТРЕТІЙ: А який ти?
ДРУГИЙ: Я, власне, хочу розповісти тобі про себе... Звіритися тобі... (
Я хочу тебе
сказав він
на жаль душі немає
вона лише розсміялася
юна офіціантка
мала таке тіло
що можна було з нею
створити без душі
нову людину
а все ж таки склепіння
її сідничок
гарніше аніж баня
того славетного
собору — подумав він —
посудина
чудесна
дочасно закоркована
Ти мовчиш? Однак тобі сподобалося. Віршик теж місцями нічогенький... Душі не було. Тепер щось знову народжується посеред цієї купи сміття. Ворушиться. Тільки що повитухи в нас паршиві. Це якісь сільські бабуньки з часописів, які радять усякі нісенітниці, якісь примітивні та грішні пастирі — а тут треба схрестити Оппенгаймера з Фройдом і Швайцера з пересічним обивателем. Дурниці. Я відволікся від теми. Нелегко зважитися на щирі зізнання. Власне, ми все життя чекаємо, щоб звіритися, висповідатись. І несподівано відбуваємо головну сповідь у цілком непридатному місці. У залізничному купе, в почекальні дантиста або в ресторані третьої категорії. Будь-яке місце годиться для звірянь. Звісно, жінки звіряються завжди й усім, і будь-якої пори. Однак звіряються поверхнево. Вчора в поїзді якась панюся розповідала мені про свого першого чоловіка. Про те, що вона має вищу освіту. Донечку від другого шлюбу. Що вона фригідна, що любить ходити боса по траві, але не може робити цього в місті. Розповідала мені докладно про одну свою хворобу. Посеред розмови мусила вийти. І це саме тоді, коли вона зачепила питання віри та моральності. Ти смієшся?.. Мені нелегко говорити про ту справу, бо вона трохи обридлива й трохи смішна. Часом вона видається мені лише смішною, потім раптом лише обридливою. Я мушу витрусити це з себе, виплюнути. Тільки прошу тебе — не суди одразу. Вислухай до кінця. А потім можеш піти. Можеш виголосити мені вирок. Я згоден на будь-який. Не розповідатиму тобі про молоді літа. Моє обличчя скидається на омлет, який упав на брудну підлогу. І годі. У той час розпочалася велика світова криза. Потім криза минула, й вибухнула велика світова війна. Друга. Потім мир, відбудова, ну й стабілізація. Ця історія сталася під час однієї подорожі. Я зупинився в невеличкому, проте чистому готелику — в пансіоні. Якось знайшов волосину в юшці. Точніше, не в юшці, а в бульйоні...
Я з дитинства пропадаю за бульйоном. Пам’ятаю, як інші діти відбивали мені охоту від бульйону, горланили: «Вариш труп — і хлепчеш суп!».
ТРЕТІЙ: Діти. Діти не такі вже й безневинні створіння...
ДРУГИЙ: Будь ласка, не перебивай мене зараз. Я наближаюся...
ТРЕТІЙ: Вибач.
ДРУГИЙ: Це вже все. Про окупацію не варто розповідати, ти знаєш це зі свого досвіду. Тепер у мене доволі висока й відповідальна посада. Пригадую, що тоді поклявся собі: більше ніколи, — розумієш, — ніколи. А все ж таки не дотримав слова. Це все.
ДРУГИЙ: Ти мовчиш.
ТРЕТІЙ: Час найкращий лікар...
ДРУГИЙ: Так.
ТРЕТІЙ: Слухай, старий. Зітнувши голову, не варто плакати за волоссям, — навіть якщо ти знайдеш його у своєму бульйоні (
ДРУГИЙ: Добре? Чудово, брате, чудово! Знаєш, я гадаю, ти правильно ставишся до життя. Коли слухаю тебе, то відчуваю, знаю, що сам роздмухав усю цю справу (
ТРЕТІЙ: Але ж...
ДРУГИЙ: Власне, ти навіть не здивувався. Я гадав, ти не схочеш вислухати мене. То ти не відчуваєш до мене відрази, не зневажаєш?
ТРЕТІЙ: Мій любий! Це й справді дрібниці. Забудьмо про це. Ти робиш із мухи слона. Бульйон. Та звісно, він може зашкодити печінці. Я люблю тістечка з кремом. А в грецькій міфології обжираються пече́нею з власних дітей. А в Дантовому пеклі батько виїдає мізки з голів своєї дітлашні.
ДРУГИЙ: Ти завжди кажеш щось таке, що я не можу втриматися від сміху (
ТРЕТІЙ: Що ти там знову бачиш?
ДРУГИЙ: Нічого цікавого (
ТРЕТІЙ: Той пагорок.
ДРУГИЙ: Який пагорок?
ТРЕТІЙ: Той темний предмет, про який ти мені колись казав.
ДРУГИЙ: Справді, справді. Він, здається, наближається.
ТРЕТІЙ: Він говорить щось?
ДРУГИЙ: Я не чую.
ТРЕТІЙ: Шкода, що в нас стільки справ. Може, ти викроїш вільну хвильку і підскочиш туди?
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: А там поблизу нікого нема?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ТРЕТІЙ: Шкода, що я не можу побачити цього.
ДРУГИЙ: Обернися. Таж ти можеш обернутися.
ТРЕТІЙ: Не можу. Мушу зараз дивитись он туди.
ДРУГИЙ: На що ти дивишся?.. Що це значить — «мушу»?
ТРЕТІЙ: Це вже не моя справа.
ДРУГИЙ: Слушно. Пильнуй своє.
ТРЕТІЙ: Усе стало на свої місця. Нарешті. По такій довгій перерві. Кінець кінцем ми живемо в цивілізованому світі.
ДРУГИЙ: Є служби з очищення міста.
ТРЕТІЙ: Можна повідомити їх, щоб вони приїхали й прибрали це.
ДРУГИЙ: Я випив би щось.
ТРЕТІЙ: Що ти там робиш? Мені здається, ти не слухаєш те, що я тобі кажу.
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ: Я подумав, що розповів тобі про все, а ти про себе — ані пари з уст...
ТРЕТІЙ: Нема про що балакати. Я проста, звичайна людина.
ДРУГИЙ: Людина.
ТРЕТІЙ: Людина.
ДРУГИЙ: О Боже.
ТРЕТІЙ: Що — «о Боже»?
ДРУГИЙ: Людина.
ТРЕТІЙ: А що в цьому дивного?
ДРУГИЙ: Нічого.
ТРЕТІЙ: Нічого?
ДРУГИЙ: Розкажи мені, який ти є. Спершу розкажи, як ти виглядаєш.
ТРЕТІЙ: Тобто зовнішність? Гаразд, якщо тобі це цікаво.
ДРУГИЙ: Дуже, може, навіть більше, ніж твій внутрішній світ.
ТРЕТІЙ: Почну від ніг. У мене на голові чорний котелок.
ДРУГИЙ: Мені здалося, що він піднімає морду.
ТРЕТІЙ: Повзе.
ДРУГИЙ: Не відволікайся. Отож у тебе на голові чорний котелок.
ТРЕТІЙ: Так. Тепер я опишу тобі мій характер.
ДРУГИЙ: Мені здається, ти дотепний.
ТРЕТІЙ: А він там іще не здох?
ДРУГИЙ: Як це здох... що здохло?..
ТРЕТІЙ: Той розчавлений пес.
ДРУГИЙ: Почнемо з того, що невідомо, чи це пес. Може, це тюлень.
ТРЕТІЙ: Тюлень?
ДРУГИЙ: Або пень.
ТРЕТІЙ: Слухай, а може, ти підеш туди? Ти нічого не втрачаєш. Я зачекаю тут.
ДРУГИЙ: Я не можу поворушитися. Казав уже тобі, що зараз не можу.
ТРЕТІЙ: Справді, ти вже казав мені це тричі, але я не годен зрозуміти, чому ти не можеш поворушитися. Хіба тебе прив’язали?
ДРУГИЙ: Я пробував раніше. Відходив інколи. Але вже десятий рік не пробую.
ТРЕТІЙ: Я маю ножа.
ДРУГИЙ: Ножа?
ТРЕТІЙ: Ну ножа — не ножа, а такого десертного ножика. Зараз дам його тобі.
ДРУГИЙ: Не треба.
ТРЕТІЙ: Ти зможеш розрізати ті пута.
ДРУГИЙ: Я не хочу нічого розрізати.
ТРЕТІЙ: Шкода.
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: Я маю свободу пересування. Можу встати й піти.
ДРУГИЙ: Тоді прийди до мене.
ТРЕТІЙ: Я можу йти тільки вперед, не озираючись навколо.
ДРУГИЙ: Ти спинився на котелку.
ТРЕТІЙ: Це майже все.
ДРУГИЙ: Опиши все докладно, деколи якась дрібничка свідчить про цілість.
ТРЕТІЙ: Я одягнений сьогодні в мундир гвардії: лампаси, погони, шнури, срібний ковнір, золоті рукави, петлиці, ґудзики... Словом: повний офіцерський парадний однострій для раутів та інших урочистостей.
ДРУГИЙ: Ти знову жартуєш.
ТРЕТІЙ: Так. Власне, я хочу засипати словами одну відкриту рану.
ДРУГИЙ: Ти страждаєш.
ТРЕТІЙ: Невимовно.
ДРУГИЙ: Спробуй забути.
ТРЕТІЙ: Добре.
ДРУГИЙ: Не жартуй зі свого вигляду. Якби я мусив зараз піти, ти залишився б у моїй пам
ТРЕТІЙ: Маю. Я ловлю мух. Часто встаю вдосвіта. Ти й не уявляєш, якою втіхою у нашому розтрощеному світі є ловитва мух! Я годинами дивлюся на шибку чи на стіну. Є. Вкидаю її до пляшки й рахую.
ДРУГИЙ: Забавно. А чи в тебе є якісь мрії?
ТРЕТІЙ: Зловити муху завбільшки з горобця. Я ловив мух уже в дитинстві, склав навіть такого віршика:
Наш Тадеуш-відчайдух
Наловив у пляшку мух.
Щоб не мерли без поживи,
Хліба з медом накришив їм.
ДРУГИЙ: Ти анітрохи не змінився.
ТРЕТІЙ: Ти теж.
ДРУГИЙ: Мені жахливо тиснуть мої жовті туфлі.
ТРЕТІЙ: Мені мої теж муляють.
ДРУГИЙ: Ти відчуваєш, як мені муляють мої?
ТРУГИЙ. Я відчуваю, як мені муляють мої.
ДРУГИЙ: Не віддаляймося від суті справи. Ти завершив на описі своєї голови. Але не згадав про лупу... Що це за стогін? Хтось тут скімлить...
ТРЕТІЙ: Я хотів узяти цю проблему трохи ширше, висвітлити...
ДРУГИЙ: Тепер я вже виробив собі якесь уявлення про цілість. Про твою особу й твою особливість. Якби ти зараз пішов, я міг би відтворити собі тебе (
ДРУГИЙ: Це, мабуть, той бідолашний тюлень.
ТРЕТІЙ: Тюлень на вулиці?
ДРУГИЙ: Він міг вилізти з басейну. Зрештою, це не тюлень. Це пес. Тепер я бачу чіткіше.
ТРЕТІЙ: Пес?
ДРУГИЙ: Так.
ТРЕТІЙ: Сетер?
ДРУГИЙ: Лягавий.
ТРЕТІЙ: Короткошерстий?
ДРУГИЙ: Жорсткошерстий.
ТРЕТІЙ: Такса?
ДРУГИЙ: Гладкошерстий.
ТРЕТІЙ: Довгошерстий?
ДРУГИЙ: Як же ця худоба виє!
ТРЕТІЙ: Я казав тобі, це доберман.
ДРУГИЙ: Водолаз.
ТРЕТІЙ: Пудель.
ДРУГИЙ: Різеншнауцер.
ТРЕТІЙ: Ти його чітко бачиш?
ДРУГИЙ: Ні. Я мушу піти завтра до окуліста.
ТРЕТІЙ: А я до дантиста.
ДРУГИЙ: Уяви, він підводиться.
ТРЕТІЙ: Ти добре його бачиш?
ДРУГИЙ: Так... цікаво... (
ТРЕТІЙ: Від біло-рожевого до жовтуватого.
ДРУГИЙ: Оволосіння тіла густе, волосся на голові трохи хвилясте.
ТРЕТІЙ: Подекуди майже пряме, колір очей і волосся — світлий.
ДРУГИЙ: Волосся чорне, кучеряве.
ТРЕТІЙ: Відносно коротке.
ДРУГИЙ: Очі дуже темні.
ТРЕТІЙ: Ну бачиш, я ж казав.
ДРУГИЙ: Тепер він стоїть на двох лапах.
ТРЕТІЙ: Він, мабуть, утік із цирку.
ДРУГИЙ: Не ворушиться.
ТРЕТІЙ: Скоч — і побачиш урешті.
ДРУГИЙ: Я не можу, ти ж знаєш, що я не можу залишити це місце.
ТРЕТІЙ: Я забув.
ДРУГИЙ: Ти швидко забуваєш про те, що тобі кажуть. Тим часом ти знаєш, з якими зусиллями я виборов собі це місце. Не доїдав, не грав, не полював, не кохав, а тепер ти намовляєш мене залишити це місце.
ТРЕТІЙ: Ти дуже збуджений. Заспокойся.
ДРУГИЙ: Тихо.
ТРЕТІЙ: Знаєш, про що я подумав?
ДРУГИЙ: Зажди. Мені здалося...
ТРЕТІЙ: Звісно, тобі це здалося... Облиш того... пса в спокої. Мені цікаво, що ти скажеш про мою ідею.
ДРУГИЙ: Це пес.
ТРЕТІЙ: Кинь йому кістку — і матимеш спокій.
ДРУГИЙ: У мене немає кістки. Мені здається, що й спокою тут теж уже не буде.
ТРЕТІЙ: Тоді кинь камінь. Така худоба й не відрізнить.
ДРУГИЙ: Ні (
ТРЕТІЙ: Ну, бачиш.
ДРУГИЙ: Я нічого не бачу.
ТРЕТІЙ: Він кличе нас.
ДРУГИЙ: Гавкотить?
ТРЕТІЙ: Кумедна історія.
ДРУГИЙ: Прокляття, уяви, — в нього краватка на шиї.
ТРЕТІЙ: Краватка?
ДРУГИЙ: Краватка.
ТРЕТІЙ: Підійди ближче.
ДРУГИЙ: Я не можу зрушити з місця, здається, вже пояснював. Дурнувата ситуація, чому це спіткало саме нас!
ТРЕТІЙ: Не дають людині ні миті спокою.
ДРУГИЙ: Ти віриш?
ТРЕТІЙ: Вірю.
ДРУГИЙ: У що?
ТРЕТІЙ: У воскресіння тіла.
ДРУГИЙ: То ти віруючий?
ТРЕТІЙ: Так. А ти?
ДРУГИЙ: Ні (
ТРЕТІЙ: Кинь йому шматок м
ДРУГИЙ: Він дивиться на мене.
ТРЕТІЙ: Тобі здається, ти занадто вразливий.
ДРУГИЙ: Упав. Лежить. Лежить у власному лайні. Загрібає лапами.
ТРЕТІЙ: Якщо вигребе, то скажеш мені.
ДРУГИЙ: Що ти тепер робитимеш?
ТРЕТІЙ: Я маю свої справи. Мені вже треба йти.
ДРУГИЙ: Зараз?
ТРЕТІЙ: Мій шлях теж не встелений трояндами.
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: Я кажу, що кожен із нас має свої клопоти. Я йду.
ДРУГИЙ: Як це — «йду»? Ти хочеш піти? Зараз?
ТРЕТІЙ: Не сприймай цього аж так серйозно...
ДРУГИЙ (
ДРУГИЙ: Що ти кажеш?
ТРЕТІЙ: Я — нічого, кажи далі.
ДРУГИЙ: А про що?
ТРЕТІЙ (
ДРУГИЙ: Я нічого не відчуваю.
ТРЕТІЙ: Як це не відчуваєш, коли я відчуваю?
ТРЕТІЙ: Таж я відчуваю, достеменно. Щось тут видає неприємний запах. Дуже близько.
ДРУГИЙ: Може, ти вліз у якусь погань?
ТРЕТІЙ: Ні... Що за паскудний сморід!
ДРУГИЙ: То не нюхай.
ТРЕТІЙ: Таж мушу я чимсь дихати.
ДРУГИЙ: Дихай ротом, а не носом (
ТРЕТІЙ: Ти нічого не відчуваєш? Тільки правду кажи!
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: Якої ще честі?
ДРУГИЙ: Ну... Честі.
ТРЕТІЙ: Честі?
ДРУГИЙ: Честі.
ТРЕТІЙ: Так, це єдина цінність, що нам зосталася.
ДРУГИЙ: Так. Це єдине, що нам зосталося.
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: Як же воно смердить. Тут щось гниє.
ДРУГИЙ: Справді.
ТРЕТІЙ: Не нюхай.
ДРУГИЙ: Усе повітря цим просотане.
ТРЕТІЙ: Просто перейди на інше місце.
ДРУГИЙ: Ні. Це взагалі не входить у розрахунки.
ТРЕТІЙ: Ти ж кажеш, що тебе душить сморід.
ДРУГИЙ: Може, я звикну.
ТРЕТІЙ: Я в захваті від тебе.
ДРУГИЙ: Спробую звикнути.
ТРЕТІЙ: Я в захваті, це майже героїзм.
ДРУГИЙ: Слухай, може, заспіваємо щось? Стане веселіш. Раз-два-три... Разом...
ДРУГИЙ: Тут, мабуть, лежить якась дохлятина.
ТРЕТІЙ: Що, власне, робить влада? Де громадська думка?
ДРУГИЙ: Що?
ТРЕТІЙ: Громадська думка.
ДРУГИЙ: Власне.
ТРЕТІЙ: У другій половині ХХ століття в самому центрі міста лежить дохла тварина і це нікого анітрохи не обходить.
ДРУГИЙ: Власне.
ТРЕТІЙ: Пес? Ти про якого пса?
ДРУГИЙ: Про того, що повз до тебе.
ТРЕТІЙ: До мене? Я нічого не знаю про це.
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: Ти до мене казав?
ДРУГИЙ: Ні... Зарився мордою в лайно.
ТРЕТІЙ: Бідолашне створіння.
ДРУГИЙ: Він іще ворушиться.
ТРЕТІЙ: А де він тепер?
ДРУГИЙ: Краще, щоби хтось добив його.
ТРЕТІЙ: Я запитую, як далеко він від нас.
ДРУГИЙ: Він лежить біля моїх ніг.
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ: Він лежить за крок від моєї ноги.
ТРЕТІЙ: А що воно таке?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ТРЕТІЙ: Таж ти тепер можеш рухатися.
ДРУГИЙ: Не можу.
ТРЕТІЙ (
ДРУГИЙ: Я не можу зрушити з мого місця.
ТРЕТІЙ: Зараз його ніхто в тебе не відбере. Ворушися!
ДРУГИЙ: Мій любий. Я бачу, що ти хвилюєшся (
ДРУГИЙ: Я сподіваюся, ти не почнеш читати мені мораль, ні? «Вас розділяє лише крок, рухайся!». А може, ти нагадаєш мені про обов’язок щодо ближнього? Склепай проповідь. Вверни в ній слово «ворушись». Я вже пояснював тобі, що не можу зрушити з мого місця.
ТРЕТІЙ (
ДРУГИЙ: Не можу.
ТРЕТІЙ: Що?
ДРУГИЙ: Мені не багнеться. (
ТРЕТІЙ: Розірви пута!
ДРУГИЙ (
ТРЕТІЙ: Він ще дихає?
ДРУГИЙ: Не знаю. Якщо тебе це цікавити, ходи сюди й поглянь.
ДРУГИЙ: То як?
ТРЕТІЙ: Аж настільки він мене не цікавить. Що ти там робиш? Ти викликав «швидку»?
ДРУГИЙ: Звісно (
ТРЕТІЙ: Він щось каже?
ДРУГИЙ: Не знаю.
ТРЕТІЙ: Якщо ти трохи схилишся, то зможеш щось почути.
ДРУГИЙ: Не можу.
ТРЕТІЙ: Цікаво, як він виглядає.
ДРУГИЙ: Складно визначити. Він розкладається дуже швидко.
ТРЕТІЙ: Але ж він ще має якусь форму.
ДРГИЙ. Він виглядає як мішок, набитий тухлим м’ясом.
ТРЕТІЙ: А породу ти можеш розпізнати?
ДРУГИЙ: Ні.
ТРЕТІЙ: На ньому нема якоїсь відмітини, обручки, документа?
ДРУГИЙ: Не знаю, про що ти. Це просто скандал, що ніхто не прибрав досі цю дохлятину.
ТРЕТІЙ: Ти говориш про нього, як про пса.
ДРУГИЙ: То був пес.
ТРЕТІЙ: Ти певен цього?
ДРУГИЙ: Звісно (
ТРЕТІЙ: Дякувати Богові!
ДРУГИЙ: Що ти кажеш?
ТРЕТІЙ: Нічого.
ДРУГИЙ: Я радий, що ти повертаєшся до форми. Знаєш, я не припускав, що ти аж так переймешся. Ти майже кричав на мене.
ТРЕТІЙ: Вони вже мали би бути тут.
ДРУГИЙ: Щось вони не квапляться.
СТАРА ЖІНКА
ОФІЦІАНТ — молодий
ОФІЦІАНТ КИРИЛО — старий
ВРОДЛИВА ДІВЧИНА
ЛІКАР
СКРИПАЛЬ
СЛІПЕЦЬ
ПЕРША ДІВЧИНА — Клото
ДРУГА ДІВЧИНА — Лахесіс
ТРЕТЯ ДІВЧИНА — Атропа
ЮНАК
ПАН — шанобливий
СТРАЖ ПОРЯДКУ
ПІДМІТАЛЬНИКИ
А також випадкові діти
і ляльки, вплутані у так звану дію
СТАРА ЖІНКА: Синку... Синку!
Малюче!
СТАРА ЖІНКА: Вдає, що не чує.
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Те, що завжди, синку, що завжди.
Офіціанте!
Офіціанте!
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Ходи сюди, ближче. Ще ближче.
ОФІЦІАНТ: Я тут, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: Ця склянка брудна.
ОФІЦІАНТ: Це неможливо, ласкава пані. Оця скляночка?
СТАРА ЖІНКА: ...Якась шльондра залишила.
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Наставив відбитки пальців. Цілковито, як на речовому доказі чи в картотеці криміналіста. Заклад найвищої категорії, а склянка брудна. Води забракло, чи що?
ОФІЦІАНТ: Саме так, ласкава пані. Водні ресурси на землі страшенно вичерпалися. Нині в нашому місті на одного жителя припадає одна-єдина склянка чистої води. Та ще й якісь злочинці висадили в повітря водонапірну вежу. Уже два тижні ми практично без води. Річки, озера, моря й океани теж забруднені. Ми привозимо воду з гір, але вона постійно у дефіциті.
СТАРА ЖІНКА (
СТАРА ЖІНКА (
Ще!
Більше!
Я люблю, щоб солодко, солоденько, з віком люблю дедалі солодше... досип.
ОФІЦІАНТ: Може, маслиця? До чайочку маслице дуже корисне, на монгольський манір.
СТАРА ЖІНКА: Тут нині холодно, як на псарні... (
СТАРА ЖІНКА (
ОФІЦІАНТ: До ваших послуг, пані.
СТАРА ЖІНКА: Ти не бачив? Де воно випало? Сумочка відстебнулася, чи що? Сама не знаю.
ОФІЦІАНТ: На жаль, я не помітив... Можна дізнатися, що ви загубили?
СТАРА ЖІНКА: Не знаю. Пошукай на підлозі, може, під столом, а може, піді мною, а зрештою, — не шукай. Обійдусь, у мене ще багато всіляких речей всередині. Коли я була юною дівчиною, то не думала, що баба має в собі стільки всіляких речей. Треба бути добрим фахівцем, щоб у цьому розібратись. А, ти, мабуть, синку, гадаєш, що жінка така, як лялька?
ОФІЦІАНТ: Я не міркував над цим, ласкава пані, тільки-но повернувся з війська.
СТАРА ЖІНКА: Навоювався... а я з віком полюбила, щоби те́пло, тепленько, теплесенько, дедалі тепліше.
ОФІЦІАНТ: Упродовж останніх днів можна спостерігати великі перепади температури. Вночі місцями зареєстровано до мінус п’ятнадцяти градусів. Наближення із заходу нової області пониженого тиску загрожує сьогодні зростанням хмарності та сніговими опадами. Сонце зійшло о 7:45, зайде о 15:38. Іменини святкують Едмунд і Телесфор.
СТАРА ЖІНКА (
ОФІЦІАНТ: Так, ласкава пані, жінка повинна мати дитину...
СТАРА ЖІНКА: Я трохи спізнилась. У мене була сорокарічна перерва. Я не могла, не мала часу. Тепер я маю час, умови, здоров’я і хочу народити дитину. На жаль, я була безплідна. Але тепер усе змінилося. Приведи мені того румуна, як ж його там... Тирлинеску? Винахідник гормонального кефіру. Десь там, у Трансільванії сторічні баби починають народжувати. Я читала про це в тих ваших газетах, що одна народила п’ятнадцятеро нараз. Ну так-от, приведи мені цього румуна чи якогось іншого рома. Я хочу народити... чого ти стоїш?
ОФІЦІАНТ: Це не румун, це італієць... Румун займається театром. А семеро близнят народилися в одній із брюссельських клінік. П’ятеро дітей прийшли на світ мертвими, а двоє померли незабаром після народження. Варто пригадати, що всі семеро народилися передчасно. Не досягли й шістьох місяців внутрішньоутробного життя. Мати сімох близнят, що її прізвище не повідомляють, була досі неплідна, а завагітніла по тому, як вживала шведські ліки проти безпліддя... о, будь ласка, тут у мене вирізка з газети... я вирізаю собі різні такі цікавинки: про життя на Марсі, про літаючі тарілки, про приживлення всяких органів... Якщо мова про того італійця, то він займається виробництвом штучних дітей у Болоньї.
СТАРА ЖІНКА: Ти читаєш газети?
ОФІЦІАНТ: Захланно, шановна пані.
СТАРА ЖІНКА: І що в тих твоїх газетах? Що на цьому вашому нікчемному світі?
ОФІЦІАНТ: Ситуація знову дуже напружена.
СТАРА ЖІНКА: Треба родити, усі, що лиш можуть, мусять родити.
ОФІЦІАНТ: З огляду на ситуацію я в захваті від вашої відваги.
СТАРА ЖІНКА: Ситуація завжди однакова... телефонуй до того болонця, нехай негайно прийде до мене зі своєю штучною маткою.
І що там пишуть, у тих ваших газетах?
ОФІЦІАНТ: Генеральний секретар ООН У Тан кинув світові тривожне застереження.
СТАРА ЖІНКА: Яке ще застереження кинув отой ваш У Тан?
ОФІЦІАНТ (
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Цукр-ру, цукр-ру! Цукру мені досип! Не чуєш?
Стривай, ну, я забула... ти казав мені, що той ваш У Тан, чи як його там, казав про Третю світову, що саме відбувається... чи що воно там?
ОФІЦІАНТ: Так, ласкава пані, саме
СТАРА ЖІНКА: Нехай собі відбувається, а ти підеш і купиш мені у крамниці мішок борошна. Цілий мішок. І принесеш сюди.
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Купиш мені борошна. Я пектиму пироги, буду їсти пироги, повнішати. Вони роблять війну, а я пироги. Заліплю їхню війну пирогами. А про хробаків не кажи мені, хробаки заводяться в усьому... «Хробак заведеться і в буйнім квітті...»[4], як декламував мені мій наречений, який урешті загинув... А зараз принеси мені торт і миску збитих вершків. Хробаки. Війна. Можеш лякати таких хирляків, як сам. Тепер бояться всього. Ду́рні. Цукру, цукр-ру. Всі мусять родити. І Ґрета Ґарбо, і Сартр, і Бертран Рассел, і кардинал Оттавіані, і Сальвадор Далі, і Пікассо, і генерал де Ґолль, і Мао, і Руска... усі... усі... без огляду на вік, ранг, стать і світогляд.
ОФІЦІАНТ: Вам запакувати вершки, чи ви, ласкава пані, волієте спожити їх на місці?
СТАРА ЖІНКА: І на місці, й запакувати... цукр-р-ру, цукр-р-ру! Бачиш, хлопче, ми мусимо робити своє — мусимо їсти й родити. А де той твій професор, той болонець з бородою? Ті італійці — самі лише «amore» й «bambino». Мудрий народ. Ми мусимо солодити й родити. Готувати, родити й солодити. Безперервно. Нехай готують війну... нехай відбувається... наплюй на це. Ти мусиш тримати склянки в чистоті. Твоє завдання таке.
ОФІЦІАНТ: Ох, пані, цукор, борошно, смалець... це було добре в попередні епохи. Тепер нам нічого не допоможе, від радіоактивного борошна народяться потвори, ми всі захворіємо на лейкемію.
СТАРА ЖІНКА: Un enorme perrrro que[5]...
ОФІЦІАНТ: Живіт не буде моїм богом.
СТАРА ЖІНКА: Ти відхиляєшся від теми, синку, бо не знаєш іноземних мов. Живіт, лоно. Живіт — це чудова річ, але до неї ставляться як мачуха до пасерба. Це чудова річ, велична. Немов країна.
Це немов країна
безборонна невинна
розлога
незахищена
м
відкрита містка
наше життя
вічне
а стільки в ньому снарядів уламків
стільки ножів багнетів списів стріл
це ваші чоловічі животи наповнені залізяччям
а наші ще стражденніші
ще ємніші
у них усякі чужорідні тіла
додаткові знаряддя
члени
діти
наші животи
о ти бідолашний муле
це справжні млини
це великі неримовані поеми
це великі м’які теплі
буханці
немовлята зі збитих вершків
людина мусить носити
на животі панцир
живіт має підлягати
міжнародному захисту
має бути захищений
від усіх ударів
знизу й згори
справа і зліва
усе людство це живіт
він теплий він пульсує
поморщений наче фіга
нап
а ще мені цікаво що
міркують про животи генерали
про животи вони ніколи
вони лише про старих жінок
і дітей
зверніть увагу
на генеральські промови
мовлять про щит парасолю меч
мовлять про відплату
про нищівний удар
про ядерну зброю
(щоб їхні ядра у штанях опухли!)
тим часом оті їхні всі
ракети снаряди винаходи
націлені у ніжний
білий відкритий розлогий
сліпий безборонний
жіночий живіт
живіт матері
землі
ОФІЦІАНТ: Perruche[6].
СТАРА ЖІНКА: Я розтоплююся, тут стало страшенно спекотно. Чим вони там палять? Ти не витріщайся туди, а слухай. Той столик твого напарника, а не твій.
ОФІЦІАНТ: Я слухаю.
СТАРА ЖІНКА: Що у вас із гарячих страв?
ОФІЦІАНТ: Біґос, рубці, м’ясний рулет.
СТАРА ЖІНКА: Супу немає?
ОФІЦІАНТ: Суп буде за годину.
СТАРА ЖІНКА: За годину твій суп нікому не буде потрібен.
ОФІЦІАНТ: Ви завжди сиплете своїми жартушками на тему супу.
СТАРА ЖІНКА: Носа в підноса! Тобі ніколи не зрозуміти, що таке ложка гарячого супу для людини. (
Негайно вимкни та прочини вікно.
ОФІЦІАНТ: Вікно, на жаль, зашторене.
СТАРА ЖІНКА: А чому це — зашторене?
ОФІЦІАНТ: Відвідувачі не можуть стерпіти краєвиду...
СТАА ЖІНКА: Які відвідувачі, якого краєвиду? Адже це найгарніша панорама в Європі: схили, перевали, потоки, вершини, кедри, ялини, струмені, водограї.
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Ти чогось вихляєш, щось приховуєш. Відслони. Бо я тобі зараз як відслоню!
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Віслюк. Клич мені того адміністратора... або ні, зажди... принеси рубці, тільки щоб з льоду... мені піт спливає по хребті... витри мені спину.
Дякую. Досить. Допиши до рахунку... де ті рубці? Розтелепо... чекай, куди ти пішов? Я просила, щоб ти відслонив і відчинив вікно... Де той клятий румун? Італієць? Нехай буде італієць. Ти телефонував до нього? Я розтоплююсь як масло. Де в тебе порцелянова рука для чухання? Що вони зробили з тими модринами за вікном? Засліпили вікно.
ОФІЦІАНТ: Ми хотіли би вберегти відвідувачів від прикрого видовища. Окрім того, у вікно може залізти злочинець. Тут огинаються підліткові банди. Ґвалтують, крадуть котів, автомобілі, пишуть...
СТАРА ЖІНКА: Щось ти мудруєш із тим вікном.
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Мудруєш, ангелику.
ОФІЦІАНТ: О тій порі повно мух... ми мусимо дочекатися ночі.
СТАРА ЖІНКА: Відчиняй зараз, я вже не маю часу чекати.
ДІВЧИНА: Де ці таблетки... мабуть... даю голову в заклад...
ОФІЦІАНТ (
ДІВЧИНА (
СТАРА ЖІНКА: Це та шльондра, яка загидила помадою мою склянку?
ОФІЦІАНТ (
ЛІКАР: Де наша першородка?
СТАРА ЖІНКА (
ЛІКАР (
ОФІЦІАНТ (
ЛІКАР: На виразки статевого члена. Зовнішнє та внутрішнє, доступні ліки для бідних... узєти соли і везовець щільникового меду, набавити опухової трави, напред подробивши, заковтати і смарувати урази та крости на соромку...
СТАРА ЖІНКА (
ЛІКАР (
СТАРА ЖІНКА: Хаме! Знову протяг. Хто відчинив ті кляті двері?
ОФІЦІАНТ: Страви перегрівалися, ласкава пані, на м’ясі були пролежні. В стародавні часи стан особистої гігієни і закладів громадського харчування був значно нижчий. Єпископ Томас Бекет, — прошу пані, — був убитий у Кентерберійському соборі ввечері 24 або 29 грудня — точної дати я не пам’ятаю — тіло лежало в соборі всю ніч, і похорон мав відбутися назавтра. На єпископові був невірогідний комплект одягу. Великий брунатний плащ, під ним — білий стихар
СТАРА ЖІНКА: Ха! У мене більше.
ОФІЦІАНТ: Далі старий бенедиктинський габіт і, зрештою, сорочка. Під нею була власяниця. Коли тіло охололо, паразити, які кублилися в отих незліченних шарах одягу...
СТАРА ЖІНКА: Де мої рубці?
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Які ж гидотні речі тепер люди розповідають одне одному... випадіння прямої кишки... Де ті світанки й заходи сонця? Рожевоперста зоря захлинулась у лайні!
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Одні плачем, а другі сміхом?
ОФІЦІАНТ: Так, шановна пані, одні плачем, а другі сміхом.
ЛІКАР (
СТАРА ЖІНКА: Одні вибухали плачем, а другі сміхом?
ОФІЦІАНТ: Саме так, ласкава пані, щоб осягнути це, треба бути цілісною людиною... ми ще повернемося до цієї теми. А зараз треба вірити й витріпувати, витріпувати й вірити.
ЛІКАР: Про газети ти забув, друже.
ОФІЦІАНТ: Боронь Боже, ось газетка.
СТАРА ЖІНКА (
ЛІКАР (
СТАРА ЖІНКА: Відчиніть, будь ласка, це вікно.
СТАРА ЖІНКА (
ОФІЦІАНТ (
ОФІЦІАНТ
СТАРА ЖІНКА: Бовдури. Я воліла би, щоб мене зарізали, віслюки, ніж витяли ті чудові дерева. Я просто-таки відчуваю фізичний біль від думки про це безглуздя. Пам’ятаю, я приїхала сюди якось у травні. Модрини за вікном вкрилися ніжною тоненькою глицею світло-зеленого кольору... це чудове дерево — модрина, принаймні найгарніше з усіх наших хвойних дерев... високе, виструнчене, з не дуже товстим гілляччям. Завдяки тому, що пучки глиці ростуть ріденько, модринова крона майже цілком прозора, на диво світла, сонячна, як у жодного хвойного дерева. Тож дивлячись на неї, коли вона стоїть отак, уся світло-зелена у виблиску травневого сонця, ми думаємо з жалем про те, чому в нас тепер так мало тих гарних і веселих дерев.
...Модрина не встигає розсіяти торішнє насіння, а вже починає квітнути знову, готуючись віддати землі нове, осіннє. На кінцях її гілок видніють маленькі пурпурові шишечки... (
ОФІЦІАНТ: Моментик, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: Пести.
ОФІЦІАНТ: Секундочку, я лише викину сміття.
СТАРА ЖІНКА: Облиш це й пести мене.
ОФІЦІАНТ: За хвильку, лише витру руки.
СТАРА ЖІНКА: Не за хвильку, а вже, за хвильку буде запізно. Я чекала сорок вісім років, а ти тепер зайнятий якимсь сміттям і витиранням рук. Я чекала, завжди чекала. Або був несміливий, як метелик, або дурний, як бугай. Той не знав, що робити з руками, той не знав, що робити з ногами, бо вони пітніли в нього з переляку, а ще один подався в ченці. Зрештою останній поліг на полі слави... витри руки й негайно ходи сюди.
І чого ти так стоїш, як... засватаний, як коряк лиха, за годину мені сповниться сімдесят років і я не можу згаяти ані миті. Ворушися. Футуролог нікчемний.
ОФІЦІАНТ: Ви, ласкава пані, так одягнені, що, по правді...
СТАРА ЖІНКА: Одягнена, одягнена. Ти теж одягнений. Не бачиш, що я уся тремчу? Одягнена. То ти роздягнеш мене, чого вилупився... ти ніколи не роздягав жінки? А, справді, ви тепер не робите цього. Вони усі вже роздягнені. Як ота шльондра, що запаскудила мою склянку помадою. Заглядаєте, куди вам заманеться... з мене життя витікає... де ті рубці, де тістечка, де збиті вершки? Зажди! Я хочу квашеного огірка!
Стій! Рубці може принести Кирило або Мефодій. Ходи сюди, ближче, дай мені руку... (
ОФІЦІАНТ: Це неможливо, ласкава пані, у нас навіть муха не сяде на відвідувача, не посміє...
СТАРА ЖІНКА: Що, що неможливо? Таж це не білочка лазить по мені.
Облиш. Не треба... воно вже влізло...
Чого ти витріщився? Влізло в мене — й нема про що балакати.
ОФІЦІАНТ: Ви зволіли помилитися, в нашому закладі вивели тарганів, комарів, гризунів, горобців і мух. Мух у нас ліквідували за допомогою усіх доступних фізичних і психологічних засобів. За допомогою переконання й перевиховання. Кирило має мухобійку, це мушиний кат, в нього свої методи, він закінчив спеціальні курси.
СТАРА ЖІНКА: Не забалакуй мене, а пести.
ОФІЦІАНТ: Отак ні сіло, ні впало? Без жодного приводу?
СТАРА ЖІНКА: Не мимри, а пести.
ОФІЦІАНТ: Де, як?
СТАРА ЖІНКА: Скрізь. Починай від ніг або від голови. Ти нічого не навчився в кіно, з телевізора?
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Для кохання годиться усе, розтелепо, можна кохати волосся, шкіру, кістки, буває кохання нігтів і кохання язиків, кохання рук і ніг, кохання родимок, веснянок, родимих плям... кохання огира й бика, хамелеона, цапа, осла, барана... на собачий, котячий, пташиний манір... віслюче! А ти що? Копрофаг.
ОФІЦІАНТ: Ви мене ображаєте.
Ви мусите опанувати себе, адже ми в публічному місці, це починає ставати вульгарним...
Прошу?
СТАРА ЖІНКА: Нічого... облиш... принеси мені сирі яйця, цибулю, трюфелі й щойно виловлену тріску... розумієш?
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Що то ще за коктейль?
ОФІЦІАНТ: Професор Фаджіано готує в нас коктейль, головним компонентом якого є сульфадіазин... його коктейль має омолоджувальні властивості, він випробував свій метод на багатьох псах і стверджує, що повернув їм молодечу жвавість, а також втрачену потенцію... а ще він випробував омолоджувальну дію на щурах, до яких після цього курсу повернулись усі ознаки молодих щурів.
СТАРА ЖІНКА: І які ж це ознаки?
ОФІЦІАНТ: Вугрі, надмірна пітливість долоней і ступней, дух протиріччя, онанізм...
СТАРА ЖІНКА: Кінець старого й початок нового року завжди доволі брутально змушує нас усвідомити, як швидко минає час, і тоді ми рвемо на собі волосся. Скільки разів ми самі докладали нашим донькам галушок на тарілку, бо хочемо щоб дівчинка «гарно виглядала», тим часом разом із періодом статевого дозрівання до неї зазвичай приходить огрядність.
ОФІЦІАНТ: Ох!
СТАРА ЖІНКА: Мій котику, я вже побувала всіма: й Намісником, і Сартром, і Священною Коровою, і звичайною семипудовою перекупкою, в яку хотів утілитися диявол із «Бісів», але тепер я не маю часу на такі дурощі, тепер я висиджую, сиджу на яйцях, звісно, в переносному сенсі, розтелепо. У мене мало часу, я мушу родити безперервно. Уже тепер, тут і тепер, приготуй воду, багато води, цілий казан води, приготуй простирадла, багато простирадл...
ПЕРША ДІВЧИНА (
Вінчалась у базиліці.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Святого Апостола Петра.
ПЕРША ДІВЧИНА: Їх вінчав сам архієпископ.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Сукня застібалася під горлом, уся з білого мережива...
ПЕРША ДІВЧИНА: Кожна пелюстка мереживної троянди була оздоблена перлинкою.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Шлейф був блакитний, дванадцять ліктів завдовжки, і його несли дванадцятеро пажів.
ПЕРША ДІВЧИНА: Молоду відпроваджував Батько.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Вона просльозилася.
ПЕРША ДІВЧИНА: Журналіста, який опублікував опис шлюбної сукні...
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: В покару не впустили до храму.
ПЕРША ДІВЧИНА: Бо він не мав права завчасно виказувати таємницю.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Молода поклала шлюбний букет біля ніг святої Аґати.
ПЕРША ДІВЧИНА: Патронеси акушерок.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Вона закінчила акушерські курси.
ПЕРША ДІВЧИНА: Потім було святкування у Великому Домі.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Весільний торт важив сімдесят пудів і був сім метрів заввишки.
ПЕРША ДІВЧИНА: Складався із сімнадцяти ярусів.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Молода, згідно з традицією, намагалася надрізати торт, але їй забракло сили.
ПЕРША ДІВЧИНА: Й вона покликала на допомогу молодого.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: А потім батька...
ПЕРША ДІВЧИНА: Однак торт був засохлий і почав кришитися.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Отож молодята взяли по шматку в руки...
ДРУГА ДІВЧИНА: І що ще?
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Був лосось, шампанське, кав’яр, гуска в малазі й печеня з полядвиці.
ДРУГА ДІВЧИНА: І що з того?
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Нічого.
ДРУГА ДІВЧИНА: Ну от, у наших сусідів теж були шампанське, гуска й полядвиця...
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Ну та й що з того?
ДРУГА ДІВЧИНА: Нічого.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Я теж так гадаю.
СТАРА ЖІНКА (
ГОЛОСИ ЗІ СМІТНИКА: Вперед, вперед!..
СТАРА ЖІНКА: Та поквапся ж бо! Дівчатка, хто там так галасує?
ПЕРША ДІВЧИНА: Це хлопці граються у війну.
СТАРА ЖІНКА: Віслюки. Замість щоб гратись у кохання... казала, витягни волосся з кави... Бовдуре... де мій цукор? Куди той клятий малий знову від мене втік??? Гей!
СЛІПЕЦЬ: Сніг. Перший сніг.
Хлопці. Не грайтесь у війну. Зліпіть собі снігову бабу. Чекайте, я покажу вам, як ліпити бабу.
А на голову ми їй надягнемо стару блакитну каструлю.
ДРУГА ДІВЧИНА (
СЛІПЕЦЬ: Бачиш, донечко, це довго розповідати, а ми не маємо часу на розповіді, бо мусимо ліпити бабу.
ДРУГА ДІВЧИНА: Давніше люди розповідали одне одному казки, вели якісь нескінченні бесіди, а тепер усі квапляться, а ми, дівчата, дуже любимо слухати.. мене зацікавило, чому ви сказали про блакитну каструлю... блакитну... може, я дуже дитинна, але мене це чомусь так зацікавило, чому ви обрали саме цей колір?
СЛІПЕЦЬ: Я любив цю маленьку нейтральну країну. Осів тут опісля війни. Люблю це озеро, в якому прозирають вершини гір, укриті снігом... я привіз зі собою зернятко, насінину. Останнє зернятко. Й посадив його над струмком. А тепер ми вже можемо відпочивати в його затінку. Це модрина. Я дуже люблю модрини.
ПАН: Що ж, Кириле, людство знову на межі.
КИРИЛО: На жаль, пане адвокат, на межі... помити вам голову?
ПАН: Не треба... кілька рочків минуло — і знову на межі...
КИРИЛО: А як ваша дружина, пане редактор? Якщо можна поцікавитися.
ПАН: Дякую, вона на межі, але сповнена енергії.
КИРИЛО: Вас скропити, висушити, проділ, як завжди, — зліва?
ПАН: Та я там знаю, нехай буде зліва.
КИРИЛО: Мені це здається, чи щось дзижчить?
ПАН: Ти завжди ведеш війну з мухами?
КИРИЛО: Змалечку, пане адвокат, але ще трохи мух зосталось, а я вже старий.
ПАН: Лиши їх у спокої, нехай розмножуються, краще візьмися до моєї лупи.
КИРИЛО: Що ні, то ні, пане адвокат, це принципова справа. Мені нестерпна сама думка, що в такому закладі, як наш, ті комахи поглумилися з гігієни...
СТАРА ЖІНКА: Зазирни мені до носа, там знайдеш свою муху.
КИРИЛО: Я стежу за нею вже кілька років...
СТАРА ЖІНКА: Муха втопилась у каві... помий мені голову, тільки поквапся... каву забери... не забудь про перець...
КИРИЛО: Це виключено, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: Марнуєш життя... нічого не розумієш. Глист у дитячому анусі.
КИРИЛО: Я заощаджую, відкладаю на книжечку.
СТАРА ЖІНКА: Я куплю тобі коня.. ти був у Римі? Веди мене до вівтаря, але вже...
КИРИЛО: Я мушу поміркувати, мить тому отримав інформацію, що ми знову перебуваємо на межі...
СТАРА ЖІНКА: Віслюче! Береш мене чи ні? Якщо береш, то бери. Раз! Два!
КИРИЛО (
СТАРА ЖІНКА: Що там за кабан так рохкає?
КИРИЛО (
СТАРА ЖІНКА: То чого він рохкає, а не балакає? Якщо балагур, то нехай балагурить. Чого він чекає? Сам кажеш, що ми живемо на межі.
КИРИЛО: Пан барон не може говорити сам із собою.
СТАРА ЖІНКА: А це ще чому?
КИРИЛО: Панові барону потрібна відповідна аудиторія.
СТАРА ЖІНКА: Кляті нудьгарі. Що з тією кавою? Довго я ще чекатиму?
КИРИЛО: Не знаю, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: Як це — не знаєш?
КИРИЛО: Бо, як по правді, то мені плювати на вашу каву.
СТАРА ЖІНКА: Ти лицемір!
КИРИЛО: Це не мої столики... напарник...
СТАРА ЖІНКА: А де той «напарник»?
КИРИЛО: Він зголосився добровольцем. І пішов. Покличте його, то, може, й прийде. Тільки голосно. Бо там стріляють.
СТАРА ЖІНКА: Цукр-ру! Цукр-р-ру! Вдає, що не чує. Мер-р-рзотник!
Гукаю до нього вже півроку, лобуряко, неробо. Не чуєш, що до тебе кажуть? Забери каву. В каві була муха, у вершках волосина, вершки в газеті, газета в клозеті, забирай, забирай. Ворушаться, як мухи в меді. Ніякого в них життя. І це називається молодь! Стоїть собі такий з руками в кишенях і філософствує. Де ті рубці? Де той скрипаль?
Я вже бачила тебе десь. Де ми з тобою зустрічалися? Чого ти витріщився на мене як баран на нові ворота? Що це ти на себе начепив? Пір
ОФІЦІАНТ: Я був на війні, ласкава пані.
СТАРА ЖІНКА: На війнушці?
ОФІЦІАНТ: Авжеж, на третій війнушці.
СТАРА ЖІНКА: На третій, четвертій, десятій. Ви страшенно квапитеся... То ти мені каву солодив? Нікчема. Криворучко. Я пам’ятаю.
ОФІЦІАНТ: Кавуся, мабуть, вистигла, але ви тримаєтеся пречудово.
СТАРА ЖІНКА: Скільки ж ти на себе пір’я, галузок, медалей, нашивок, ґудзиків понавішував... вояк... а я тут, ангелику, народила хлопчика і трьох дівчаток. Хлопець зух. Але я його не віддам. Сиджу на ньому... глянь... ну, не бійся.
Єдність, Об’єднання, Союз — вислови, які відіграють роль не лише в політиці, вони охоплюють усі галузі культурного і наукового життя. Кількість міжнародних спілок сягає сотень, наукові працівники, художники, спортсмени, скаути, філателісти, актори, профспілкові діячі, журналісти... до цього слід долучити незліченні економічні співдружності.
— Що ви порадите стосовно способу життя?
— Щодня знаходити час для миті перепочинку, тиші, сну.
КИРИЛО (
Дякую, пане адвокат... о, даруйте... ще в носі волосинка, о, пардон, це помилка, на старість очі підводять.
О! Воша на комірі (
ПАН: Дякую, Кириле.
КИРИЛО: Даруйте, що насмілився, але, ви, пане адвокат, забули, а я чекаю... Чекаю анекдотика. Ви, пане адвокат, уперше з незапам’ятних часів забули про анекдотик.
ПАН: Але ти мені нічого не розповів — жодної пліточки, ніякої новинки, хоча зазвичай перукар розповідає, а клієнт слухає. Так зручніше й легше. Ну, але раз можна помінятися ролями. А який саме анекдотик ти хочеш почути? Політичний?
КИРИЛО: Та боронь мене, Боже, пане адвокат, я до політики не лізу, це до Янека. Якщо ви такі ласкаві, то я просив би анекдотик про ту мамусю, що пішла з донькою Вандусею до крамниці, аби купити собі одіж.
ПАН: Це справді невинний анекдотик, а при цьому чудовий, я завжди вмираю зі сміху, коли розповідаю його, але вже стільки разів... може, якогось іншого?
КИРИЛО: Як по правді, то той, про Вандусю та її матір пречудовий (
ПАН: Я вже не сідатиму, мій любий, розповім так,
КИРИЛО: Як бажаєте, пане адвокат, хоча дозволю собі звернути вашу увагу, що анекдотик, який розповідають сидячи, справляє на слухача глибше враження, ніж
Ти вийшов із мене
разом з кров’ю
чорним містищем
болю
у світлі тане
листя дерев
а птах виводить
трелі
в зеленій смузі
сон свій сниш
вгорі
білосніжний метелик
в зеленій смузі
сон свій сниш
вгорі
білосніжний метелик
Який же ти старий, Бздуню.
Жахливий. Цілковито лисий.
Ще й маєш лупу на комірі.
Линяєш і паршивієш на очах.
...Паскудний.
ПАН: Я випробував різні масті... прикладав навіть шкірки юних дівчат, теплі тільця неповнолітніх... лаври... валюту... собачі тельбухи.
СТАРА ЖІНКА: Серце в тобі зав’яло (
ОФІЦІАНТ: Чи вже подавати свиняче колінце, пане барон, будь ласка, газети, ситуація знову напружена, до межі витривалості.
ПАН: Принеси мені, сину, склянку «маслаша» врожаю 1968 року. І що ти там знайшов у культурному додатку до газети?
ОФІЦІАНТ: Саме там собаку зарито, пане барон.
СТАРА ЖІНКА (
ОФІЦІАНТ: Дозволю собі звернути вашу увагу, ласкава пані, що публіка нині пропадає за мемуарами, щоденниками, документами, вечірніми туалетами і нічними горщиками видатних мужів, видатних художників, дрібних курвів, видатних убивць, мислителів і збоченців. Кожен повертає собі, що лише може.
СТАРА ЖІНКА: Дурнику, ти як отой... ну, як його там... отой критик... та не той, віслюче! Ти не розумієш, що все це психопатологія. В людей усе протікає, витікає, розлазиться й вилазить назовні... Підхоплені Ніаґарою часу, вони спливають разом із каналізаційними стоками, отож хочуть зачепитися бодай за щось... О сецесіє, о бабусина лампо, о бароко, о поезіє, о красо, о природність, о природо, о чуже життя під липою, о античні вечори... чіпляються старого мотлоху, бо хочуть відпочити в колі старої лампи, розтелепо.
ПАН: Усе навпаки, просто й цілком навпаки. Мефодій — це містик... голий. І поки я виконаю твоє бажання, моя душе, й розповім про те, як чаював у одної дами, я хочу закинути слівце на захист Мефодія — в питанні культу ефеба. Зрештою, у цьому культі інфантильної голизни є первісна невинність, сенсаційне відкриття наготи в її чистоті, в чистоті сексу без сексу, тобто певного екстазу, наближеного до святості... без свята.
СТАРА ЖІНКА (
ПАН: Усе навпаки, просто й цілком навпаки, це містик, проте він оповитий містикою юності й ненавистю до літератури...
ОФІЦІАНТ: Але мені, шановний пане, здається, що він глумиться з Бога і що він усе ж таки непристойний з тим своїм культом наготи...
ПАН: Усе якраз навпаки, мій любий, він полюбив Бога. Я відчуваю присутність Бога в усій його майже напівгеніальній творчості. Сказав би, що наш геній ставиться до Бога з великою симпатією, знаючи еготизм цього генія, треба визнати, що стосовно Господа Бога він дуже делікатний, доброзичливий, ба навіть приязний... бо ця його видатна філософія аж така видатна, що навіть наш професор-доктор-доцент-чудотворець від критики потонув у глибинах його екзистенційної плиткості...
КИРИЛО: Вперед... вперед...
СТАРА ЖІНКА: Цукр-ру! Цукр-р-ру! Цукр-р-р-р-р-ру! Кур-р-рвамать!
СЛІПЕЦЬ: Води! Води! Ковток студеної чистої води! Тут десь було джерельце? (
СТАРА ЖІНКА: Струмки пересохли, каналізаційні стоки злилися з джерельними водами. Заспокойтеся, хлопець принесе вам автомат для виробництва содової, лійку і фільтр для проціджування каналізаційних стоків. Хіба ви не знаєте, що великі метрополії п
СЛІПЕЦЬ: Клята. Відьма. І тут наздогнала мене зі своїми оденками.
СТАРА ЖІНКА: Бовдур (
ОФІЦІАНТ (
СТАРА ЖІНКА: Ходив кудись... зогрішив.
ОФІЦІАНТ: Я зламав присягу, втік з-під знамен, полишив поле бою, мене скинули вночі, пофарбованого на чорно, в зав’язаному мішку, з усією компанією, з ножем, я не вірую, Отче, втратив віру, нас розгрішують капелани, які не вірять у вічне життя.
СТАРА ЖІНКА: Ти пересолодив!
ОФІЦІАНТ: Є трохи м’яса, заліза й багнюки... я не вірую в Бога.
ПАН: Не думай про те, що Бога немає й не переймайся цим, якщо ти так вважаєш, то це не має значення, візьмися до справ буденного життя, а Господь Бог об
СТАРА ЖІНКА: А ти спритний, Бздуню, завжди щось таке втулиш. То, мабуть, і в тобі зараз є Бог? Ну?
ПАН: Я поквитався з Ніцше.
СТАРА ЖІНКА: Козир.
ПАН: Зробиш мені, хлопче, крокети зі шпинату...
ГОЛОС КИРИЛА: Повертайся! Повертайся на форпост!
ПАН (
КИРИЛО: Чому ти відходиш?.. Що ти там шукав?.. Зіприся на мене... Що ти там шукав? Це вже не старі часи... я казав тобі, що... що ти кажеш?!
ГОЛОС ОФІЦІАНТА: Я не хочу вмирати.
Я хочу ще побачити, що в неї є,
не засипай мене
так швидко,
Отче наш, що є на небесах,
прийди... скажи мені, чи справді квіти...
КИРИЛО: Тут немає квітів.
ГОЛОС ОФІЦІАНТА: А коні? Кролики? Дощові краплини?
КИРИЛО: Немає коней.
ГОЛОС ОФІЦІАНТА: Заплющ мені очі, засип мої очі, поховай мене в матері нашій, землі.
ПАН (
Досягнення в цій галузі велетенські й приховують у собі необмежені можливості. Уже 1964 року в Канаді зі штучної матки, сконструйованої Джоном Каллаганом, народилося на світ ягня. Доктор Гафер спонукає яйники обраних породистих корів виділяти велику кількість яйцеклітин. Потім запліднює їх штучно за допомогою сімені племінного бугая, яке зберігається в окремому контейнері».
СТАРА ЖІНКА: Добре, що не такого генія, як ти.
ПАН (
СТАРА ЖІНКА: Баю-баю-бай-баю́, скоро будеш ти в раю. Можеш експериментувати з тим своїм італійцем. Дитина з пробірки! Дитина із мене. Вона — це я. Ти занадто мудрий для того, щоб збагнути відчуття звичайної, простої корови... Я не віддам її.
Він вийшов із мене
рушив у світ
але я не перегризла
пуповини
не дозволила
його відтяти
тримаю його зубами
нехай собі мандрує
світами
він вийшов із мене
в космос
у вакуум
як із кабіни
ширяє собі наспівує марші
але я тримаю його пазурями
і не віддам.
Втягну його в себе
встромлю
замкну
як буде потреба
до часу
він має повну свободу
ПЕРША ДІВЧИНА: Клото.
ДРУГА ДІВЧИНА: Лахесіс.
ТРЕТЯ ДІВЧИНА: Атропа.
СЛІПЕЦЬ: Шкода, юний мандрівниче, що ти не проведеш із нами найближчі дні та ночі. Ми частуватимемо тут віце-короля і його молоду дружину. Вони прибувають з офіційним візитом, і тому тривають оці приготування. До вечора усе місто буде, немов сад, а небо — як букет із кольорових вогнів. Ну, але я забираю в тебе час, а ти квапишся. Ви, молоді, тепер летите, летите — аби швидше, далі, аби в непізнане. А я знаю, що по найдовшій подорожі так чи так доведеться повернутись... отож бережу ноги... (
ЮНАК (
Цей будній день дивовижний
починається в білій щілині
губи гіркі й стулені навхрест
поглинають осад ночі та сну
обличчя чужі й сліпі мов щенята
розплющують очі розплющують очі
відривають собі від уст
слова та усмішки
годують одне одного
пташиними язиками
притлумлюють зойки
побачивши очевидні речі:
ах сонце квітка перса
і сірий буденний день
для них такий пречудовий
немовби рожевий слон
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Що ви тут робите?
Вам поставили запитання, чому ви не відповідаєте?
ЮНАК: Що я роблю? Стою, чекаю, зачісуюся.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: А що ви робили хвилину тому?
ЮНАК (
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Але що ви робили перед тим, як виголосили цей текст?
ЮНАК (
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Нічого? Ну пригадаєте... ще є час...
СТРАЖ ПОРЯДКУ (
А тепер ви пригадуєте, що робили перед тим, як виголосити текст?
ЮНАК (
СТРАЖ ПОРЯДКУ: А що то була за цукерка?
ЮНАК: Цукерка з начинкою (
СТРАЖ ПОРЯДКУ: А її було у щось загорнуто?
ЮНАК: Так, у папірець.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: І що сталося з тим папірцем?
ЮНАК: Я розгорнув його.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Ми питаємо вас не про те, чи ви розгорнули його, а про те, що ви зробили з папірцем, коли розгорнули цукерку.
ЮНАК: Не пам’ятаю... (
СТРАЖ ПОРЯДКУ: У нас є докази, що ви спочатку уважно роззирнулися навколо, а коли пересвідчилися, що поблизу немає людей, умисне жбурнули папірець від цукерки на дорогу, яку перед тим прибрали і приготували до приїзду королівського подружжя.
ЮНАК: Ну, гаразд, я жбурнув, але чому ви все це говорите таким похоронним тоном? Ви страшенно сумний. Щиро кажучи, я не хотів нікому заподіяти нічого поганого. Пригадую, що роззирався, шукаючи якогось смітника, але не знайшов, зрештою я стояв на купі сміття, я справді не відчуваю відповідальності за це — як можна засмітити... сміттярку?
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Ви так вважаєте?
ЮНАК: Таж ви бачите.
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Я не бачу тут сміття. Ви можете пояснити мені, з якою метою забруднили землю й повітря нашого міста саме в момент візиту достойної пари?
ЮНАК (
СТРАЖ ПОРЯДКУ (
ЮНАК (
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Документи.
ЮНАК (
СТРАЖ ПОРЯДКУ: Що? Що це?! (
ЮНАК: Квітка (
Це вам... я хочу подарувати вам квітку на згадку про це кумедне непорозуміння.
ГОЛОС СТАРОЇ ЖІНКИ: Синку! Синку! Де ти?.. Не ховайся від старої матері!
Синку, синку, де ти?
СТАРА ЖІНКА: Синку! Обізвися... не лякай мене.
Б’ЯНКА (
Б’ЯНКА (
Б’ЯНКА: Паулінко... що з тобою?!
ПАУЛІНА (
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА (
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: У тебе в животі повно хробаків, ти вся нафарширована глистами.
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Коли ти спиш, вони вилазять у тебе з носа, з вух... довгі, білі, як макарони, вилазять у тебе із задка...
Б’ЯНКА: Огидна, огидна Ліна... а в тебе вуса скрізь — під кожною пахвою і там, внизу животика... Пампушко, моя тепленька пампушечко, люба... я не гніваюся на тебе.
Б’ЯНКА: Не спи... мені так нудно, коли я лежу сама, не спи, Лінко... я почитаю тобі, хочеш?
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Знаєш, що?!.. У мене є сигара для тебе...
ПАУЛІНА: Натще... щоб мене знудило... а що це за книжка?
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Читай урешті ті свої крові-любові.
Б’ЯНКА: Мені так холодно, я уся тремчу як осиковий листок.
ПАУЛІНА: Читай уже, бо я тебе прокляну, каракатице... до речі, які ж ото дивні слова вигадують... каракатиця... коли виконуєш граматичну вправу, то можна зробити чотири помилки в одному слові...
Б’ЯНКА: Знаєш, що я бачила вчора в альтанці? Мені аж дух забило... я ледве не вмерла зі сміху... (
ПАУЛІНА: Ну, покажи нарешті... (
Б’ЯНКА: Правда, правда? Почитай уголос... потім я... яка ж ти тепленька...
ПАУЛІНА: Гаразд уже, гаразд... (
Б’ЯНКА: Дамон капський — це хто?
ПАУЛІНА: Не дамон, а даман... але я теж не знаю.
Б’ЯНКА: Дивна назва.
ПАУЛІНА: Знаєш, я раптом відчула такий голод.... з’їла б цілого коня з копитами або навіть дамана.
Б’ЯНКА: У мене щось є для тебе, пальчики оближеш.
ПАУЛІНА: Що в тебе є?
Б’ЯНКА: Дещо солодке, дещо біле, дещо м’якеньке — як ти... Вгадай!
ПАУЛІНА: Бібіанно, не дражни мене... я справді вмираю з голоду.
Б’ЯНКА: Не вмирай! (
ПАУЛІНА: Ох, моя Бі... моя єдина... Бі... Бі... а ложечка? Чим я їстиму? Ти ніколи не мислиш практично.
Б’ЯНКА: Таж можеш рукою... або й ротом, з тарілки.
ПАУЛІНА
Б’ЯНКА (
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Тільки не в дідуся на голові... (
ПАУЛІНА: Нудно як манна каша... читай про щось інше... (
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Якого члена?
ПАУЛІНА: Полінезійського...
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Не читай про цього Плінія! (
Б’ЯНКА: Не верблуд, а верблюд... і про верблюда вже було.
ПАУЛІНА: То й не слухай, я читатиму мовчки... але тут цікаво!
Б’ЯНКА: Егоїстка.
ПАУЛІНА: Глистка.
Б’ЯНКА: Та гаразд уже... читай.
ПАУЛІНА: «У дромадерів, а також у кота, кінець члена загнутий назад...». Це неможливо!
Б’ЯНКА: А звідки ти знаєш?
ПАУЛІНА: Ідіотка... світлячок купальський... член встає й вистромлюється вперед під час ерекції...
Б’ЯНКА: Я... Я не знаю.
ПАУЛІНА: Чого ти не знаєш?
Б’ЯНКА: Таж дромадер і верблюд це одне й те саме, а як можна порівнювати кота з верблюдом?
ПАУЛІНА: О Боже, та дромадер — це службовець у дипломатичних місіях на Сході, він перекладає з іноземної мови... вже не пам’ятаю, як звали того товариша Словацького... Шпіц... Шпі... Ну! Таж ти визудила все напам’ять... він мав саме таку посаду і шмальнув собі в лоба.
Б’ЯНКА: Шпіцнаґель.
ПАУЛІНА: Шпіцнаґель... Завжди перебиваєш у найцікавішому місці, щоб похизуватися своїм знанням... «Жуйні, а також кабан мають тонкий член. У непарнокопитних, слона й морської корови він товстий і круглий». (
Б’ЯНКА: Ну це ж морська.
ПАУЛІНА: Ну та й що, ну морська. Корова мусить мати вимю.
Б’ЯНКА: Мабуть, морську корову не можна доїти, тому вим’я їй не потрібне.
ПАУЛІНА: Вим’я, вим’я. Кухарок теж не доять, а вони теж мають вим’ю.
Б’ЯНКА: Не вим’ю, а вим’я... не можу стерпіти, коли ти так калічиш мову.
ПАУЛІНА: Мудрагелька... ідіотка... лише мудруєш і пантруєш, як би то застромити шпилечку.
Б’ЯНКА: Я? Шпилечку?
ПАУЛІНА: А що було з тим дурнуватим Шпіцнаґелем?
Б’ЯНКА: Хіба я хотіла тебе образити тим Шпіцнаґелем? Яка ж ти підла, Ліно!
ПАУЛІНА: Добре пошукай, то й у себе якусь вим’ячку знайдеш.
Б’ЯНКА: Це в тебе цицьки!
ПАУЛІНА: Та певно, що не в тебе, у глистів нема цицьок.
БАТЬКО: Бійтеся Бога, хто б то міг сподівався... просто не віриться... Уяви, Редзю, що помер Казик Мізерський.
БАТЬКО: Послухай... (
МАТИ (
БАТЬКО: «...Упродовж тривалого часу блаженної пам’яті Мізерський був не лише директором, а й орендарем закладу, і не складав із себе обов
МАТИ (
БАТЬКО (
МАТИ (
БАТЬКО: ...Серце...
МАТИ: Глянь!
БАТЬКО (
МАТИ: Таж це була здорова дівчинка.
БАТЬКО: А що їй бракує?
МАТИ: ...Це поезії...
БАТЬКО: ...Ну, що ж... побачимо... заспокойся... ти ж бачиш, як той Казик... (
МАТИ: Це була цілковито нормальна дівчинка.
БАТЬКО (
МАТИ: Це була здорова дівчинка...
БАТЬКО (
МАТИ: Тут недвозначно замішаний мужчина.
БАТЬКО: «...Трояндою у волоссі... чому я не можу знищити тебе, як троянду, як чари, як серце...». Троянди, чари, се і те, словом, тари-бари пансіонерок, а ти істериш...
МАТИ: Читай... будь ласка, читай далі.
БАТЬКО: «...Обабіч бездонні провалля, позаду мене шлях крізь пустелю, спалену сонцем, жовту й нагу. З дороги хитає мене, але навздогін суне смерть на горбатім верблуді. Невдало ти здобич обрав, о верблудний верхівцю, — прудкі мої ноги й уже не одну перешкоду здолали, міцна моя голова — проломить скалу, немовби граната...» (
МАТИ: Боже, Боже!..
БАТЬКО: Мабуть, картинку у Брема побачила й фантазує... горбатий верблуд!
МАТИ: Вінсенте... я боюся...
БАТЬКО (
МАТИ: Я боюся, Вінсенте, що тут справа в мужчині.
БАТЬКО: Та ну, заспокойся.
МАТИ (
БАТЬКО: Рябої кобили сон!
МАТИ: «...Сталевих очей. Я стуляю повіки цілими днями, щоби бачити вас, щоб упитися вами. Утікаю в печеру зі золотим тільцем і божественну честь віддаю бовванові... (
КУХАРОЧКА (
МАТИ: «Я кохаю змія біля моїх грудей і левицю в моєму нутрі».
КУХАРОЧКА (
БАТЬКО: Вдалий знімок... Мізерський цілковито як живий... з другого боку, п’ятдесят три роки... (
МАТИ (
МАТИ: Сподіваюся, ти знайдеш змогу заглянути до Осинського.
БАТЬКО: А що там? (
МАТИ: Нам потрібен новий посуд... з того року стільки всього розбилось, аж страх.
БАТЬКО: Ми закупили торік повну скриню посуду.
МАТИ: Таж їм у кухні все з рук летить... Навіть сервіз розкомплектований.
БАТЬКО: Осинський злупить шкуру, що аж-аж... у Фіалковського ти купиш те саме, тільки дешевше.
МАТИ: Але Вінсенте! В Осинського мистецькі вироби, які можуть стати частиною Б’янчиного посагу. У Фіалковського не купиш нічого стильного, а було б чудово мати щось у стилі сецесії або в закопанському... В Осинського гарний товар і вишуканий смак, Фіалковський — це просто склад скла й фаянсу.
БАТЬКО: Золотце, поки Бі вийде заміж, ми розтовчемо ще не один склад порцеляни... а в мене попереду купівля пружинної зброї та центрифуги...
МАТИ: ...Але я в центрифузі не подам до столу, окрім того й сервіз, і скло можна вписати до Б’янчиного посагу... Я вибрала один із найдешевших і найпрактичніших. О! (
БАТЬКО: 121 штука!
МАТИ: «Сервізи фаянсові по 35 рублів, при доплаті 10 рублів додаємо 86 предметів із кришталевого скла...». Але фаянсу ми Б’янці до посагу дати не можемо...
БАТЬКО: Склад порцеляни, як же це перевезти...
Б’ЯНКА: Тепер я бачу все нечистим... у саду, на луці, товсті ропухи вилазять одна на одну... мотилі розгортають тремтливі білі крильця й випинають черевця, літають у повітрі, поєднавшись, і навіть мухи... я не хочу бути дівчиною, хочу бути хлопцем і мати член замість отвору, я хотіла би стати солдатом, коли виросту, або священиком, хіба це гріх?.. Усі вдома сміються з мене, повідайте мені, будь ласка, чому я не можу стати капеланом? Бо я дівчина, а лише чоловік може бути священиком? Тобто усе було визначене раз і назавжди. Бо я не маю статевого члена і яєчок, лише піхву? Це тому кожен чоловік може вилазити на мене? Тобто той, що має прутня, можливо... лише бик, кнур, огир... а ми? Ми нечисті посудини. Вони чисті, а хто кривавить, той нечистий. Як це підло, безглуздо. Звісно, всі сміються з мене. Священик не може мати бюсту? Не знаю, звідки такі думки зароджуються в мені... то що, треба відганяти їх працею й молитвою? Я не можу заснути... ненавиджу батька, прагну його смерті... це не батько, а тварина... він ганяється за всіма жінками, від стайні до кухні, від кухні до салону... нападає на мою маму... вона така маленька, наче пташина... я чула, як вона стогнала... боюся, що це зламає її... чоловіки це...
БИК-БАТЬКО: Я нещасливий, вона порцелянова... сонна, холодна, а я палаю... я зневажаю сам себе, а тим часом жадаю кожну... лише б це нагадувало формою жінку... ні вік, ані колір шкіри не мають значення для мене.
ДІДУСЬ: Я прагну всім серцем... усією сутністю... думкою, словом і вчинком... нечистість, нечистість — це моя драма, я гадав, що старість... старість захистить, зведе навколо мого тіла оборонні мури, вали й рови, що думка про вічне, загробне життя стане щитом і захистом від спокус... але й лакомство повернулось, і пажерність, і лінощі, сором сказати, якби я ще був гімназистом або якимсь, прошу пана, абітурієнтом, і марнотний я став, і грайливий... і вуса фарбую, і бороду... й підвусники ношу з марноти, гадав, що занурюсь у мудру старість, як у прохолодне кришталеве джерело, тим часом живу в якомусь теплому густому вариві, щоб не сказати гірше... повертаюся до старих шкідливих звичок, які мав у сімнадцять... (
БИК-БАТЬКО: Я прийшов, щоб виправитися. (
ДІДУСЬ (
МАТИ: Я не винесу цього довше, наковтаюся, нап’юся чогось, простромлю себе, ніколи не кохала його, — ні коли віддалася йому, ні коли народила йому-у-у дітей... завжди була всередині порожня, холодна... він був байдужий мені, а тепер став ненависний... ненавиджу його, його, його, тепер, коли наша дитина, наша донька мусить стати дружиною, жінкою, матір’ю, його близькість викликає в мені відразу... огиду... вірність і чесність аж до смерті, ох, що ти можеш знати про пекло, яке заміжня жінка знаходить у ліжку нелюбого чоловіка... Ненавиджу його від нашої першої шлюбної ночі... він пробуджує в мені огиду... таку, як тоді... коли я втекла до матері... Мене віддали за нього, не питаючи згоди... боялися, що я залишуся старою дівкою... Нас було вдома вісімнадцятеро разом... сімнадцятеро дівчаток і один хлопець, одинак Беньямін, який помер від кашлюка у війську, в ляйпциґській кампанії... містища, пуповини, пупочні канатики, белі... ах, ах, ах, отче, якби ти мав це в собі, що я маю, ти співав би інакшої. О! Інакшої! А тепер цей мій тиран не припинив своїх домагань, цілком навпаки... (
МАТИ: Відірву стопи від землі
Полечу
Ясними луками неба
Слідом за золотими зірками
Зі сльозами
Захвату щастя й жалю
Полечу
КУХАРОЧКА (
МАТИ (
КУХАРОЧКА: Гайовий приніс козенятко, то не знаю, чи випатрати й подати з гострими бурячками, чи замаринувати з жерухою й оцтом... чи ясна пані завітають до кухні? (
МАТИ: Отож і я своєю стриманістю його на гріх наражаю? Тобто знову я винна... таж йому не двадцять років... Візьміть, кухарочко, кіло шинки із сідла, тільки прошу добре виполоскати, покраяти на п’ять рівних частин, а товкачик зволожити водою й відбити м’ясо з одного боку... Ви ж знаєте, кухарочко, як пан любить... але соліть кожну котлету з обох боків в останню мить перед тим, як смажити... не забудьте лиш добре просіяти сухарі.
КУХАРОЧКА: Таж я знаю панові смаки... А до цього — моркву та салату?
МАТИ: Так-так, розкладіть, будь ласка, на довгому полумиску, оперши котлети одна на другу, і скропіть зарум’яненим маслом.
БЕНЬЯМІН:
О прийди, восени —
в білі шати прозорі свій стан огорни — невагомі,
павучі...
На розкішні ебенові коси
кинь, мов перли, розіскрені роси,
мов веселку від барв похололих
лискучу...
О прийди, восени —
хай бринить твоя скарга журлива, неначе клини
журавлині,
що не стомляться небом спливати...
Небо диха терпким ароматом
пишних квітів, які на морозі
гинуть...
О прийди, восени —
несмілива і тиха, немовби занурена в сни,
і долоні
ніжноперсті, м’які, запашні
поклади невідчутно мені
на затерплі від болю і виснаги
скроні...[9]
МАТИ: Розважайтеся далі, вона просто втратила тяму... (
БАТЬКО: Ви створили такий настрій, так нажахали нас смертю, бачте... це негодящий твір для виконання у товариському колі... добре, що в нас решта паній не зомліла... Облиште смерть монахам-капуцинам. Тепер я вам задекламую:
Життя коротке. Вір цій тезі!
То пощо нидіти в аскезі?
Уділ не в схимі, а в трапезі.
Гуляй і тішся без упину,
Облиш книжки, хапай дівчину
І витискай, немов цитрину!
(
І не складай офіри цноті,
Коли в тобі вирують хоті![10]
МАТИ (
БЕН: Панно Пауліно, чи ви помітили в мені щось?..
БЕН: Що сталося?.. Чому Б’янка злякалася, ніби побачила привида?
ПАУЛІНА (
БЕН: Але вона... це я настрахав її. (
ПАУЛІНА: Ви такий забавний! (
ДІДУСЬ (
Їде, їде пан, пан,
На конику сам, сам.
А за паном хлоп, хлоп,
На конику гоп, гоп...
ПАУЛІНА: Якщо я сяду, то в тебе, дідусю, ніжка трісне (
БАТЬКО: О! Друга теж втекла. Ви, дідусю, забули, що наші кози стали паннами, і на колінці, як на конику, уже не їздять. Хіба що на коліні в Беньяміна чи у Фелікса... (
ПАУЛІНА (
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Мабуть, у мені щось розірвалося.
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Вони ще не повернулися з балу...
ПАУЛІНА (
ТІТКА (
ПАУЛІНА: Я зробила з вати бороду та вуса.
ТІТКА: А! Власне... (
Б’ЯНКА: Я викинула його до печі.
ТІТКА: Дурненька... (
Б’ЯНКА: Пробачте...
ТІТКА: Дурненька...
Б’ЯНКА: Але... я...
ТІТКА: Ну?
Б’ЯНКА: Не кажи нічого татові, благаю тебе, тітонько, можеш сказати мамі, кухарочці... кому хочеш... але татові ні! Нізащо! Якщо скажеш, то я вб’ю себе!
ТІТКА: Спи, спи... на добраніч, діти. (
Б’ЯНКА: Паулінко... (
ПАУЛІНА: Сплю.
Б’ЯНКА (
Б’ЯНКА: Бридишся? Скажи...
Б’ЯНКА: Тітка сказала мені, що за три дні все мине, і я буду така, як раніше...
ПАУЛІНА: Не знаю.
Б’ЯНКА: Ми знову будемо лежати разом і розповідати щось.
Б’ЯНКА: Не сьогодні, потім.
Б’ЯНКА: Якщо ти будеш доброю до мене, то я розповім тобі... (
ПАУЛІНА: Брешеш.
Б’ЯНКА: Клянуся дідусевим прахом, головами мами й тата... до мене приходив святий Миколай.
ПАЛІНА. Божевільна. Святий Миколай не ходить улітку...
Б’ЯНКА: Я бачила його, як тебе, могла дотикнутися рукою...
ПАУЛІНА: А коли це було?
Б’ЯНКА: Може, вже три роки тому... коли я лежала в ліжку зі свинкою.
ПАУЛІНА: А чому ти тоді не розповіла?
Б’ЯНКА: Я соромилась і теж сумнівалась, але що більше часу минає, то глибше я вірю в моє видіння.
ПАУЛІНА: Влітку святого Миколая нема...
Б’ЯНКА: А де він?
ПАУЛІНА: В носі... Стара корова — і віриш у такі байки...
Б’ЯНКА: Певно, що вірю.
ПАУЛІНА: То й вір собі...
Б’ЯНКА: А ти не дістанеш розгрішення за такі слова про святого Миколая.
ПАУЛІНА: Знаєш, воно мені так свербить, наче мураха в дупці.
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: То, може, ти свята?
Б’ЯНКА: То ти вже віриш, що в мене було видіння?.. Я лежала сама... бо тебе забрали до іншої кімнати... лежала сама... все добре пам’ятаю. Тато з мамою і тітонька поїхали в гості, я ще просила, щоб до мене прийшла кухарочка, але вона сказала, що не має часу, бо мусить скубати качок... я лежала дуже довго й думала про всякі речі... про наші сукенки й вельони... як ми підемо — наче дві принцеси, усі в мереживах і тюлі... я була трохи сонна, але не спала... клянуся дідусевими кістками, що це був не сон... у мене були заплющені очі... я почула, як хтось поторсав клямку, але двері ніхто не прочиняв... я чула, як хтось увійшов крізь ті замкнені двері... ніби війнув пахучий вітерець, і на тій хвилі дуже гарних пахощів до мене пливла Постать... я вдавала, що сплю, але крізь шпаринки бачила, що в ногах ліжка стоїть святий Миколай, він був у червоних шатах, мав білу шапку, насунуту так глибоко, що не було видно його обличчя, мішка з подарунками в нього не було, він наблизився до мене, схилився й мовчки дивився, тоді я міцно заплющила очі і вдавала, що сплю, але він не поворушився, я прочитала один «отченаш», поволі зробила шпарку і глянула. Він схилився наді мною, нібито слухав, як я дихаю, і гарним, мов музика, голосом запитав: «Ти спиш, дитинко?», — але я не поворухнулась, лише знову почала подумки проказувати молитву... тоді він витягнув руки в червоних рукавичках і почав обережно відгортати ковдру, я перевернулася на бік... тоді святий Миколай опустив ковдру й випростався, він сягав головою стелі й сповнював уже всю кімнату червоним плащем, я лежала нерухомо, потім знову перевернулася догори животом... Він похилився наді мною і почав обережно загортати мою сорочку, я молилась і вдавала, що сплю.
ПАУЛІНА: А навіщо ти вдавала, треба було сказати щось.
Б’ЯНКА: Я не хотіла злякати його.
ПАУЛІНА: Дурна, таж така проява не боїться, мабуть, ти хотіла, щоб він зазирнув тобі туди?
Б’ЯНКА: Свиня... нічого більше не розповім.
ПАУЛІНА: Хто починає, а не кінчає, той у пеклі поневіряється... я тобі теж розповім про моє видіння, не думай лиш, що тільки ти маєш видіння... я мала сьогодні видіння в саду, в малиннику...
Б’ЯНКА: Я лежала наче мертва, а він підгортав мою сорочку дедалі вище, майже під саму шию, мої очі були заплющені, але я відчувала... потім почула делікатний шурхіт шат і знову зробила маленьку шпарку й побачила його над собою — він увесь похилився, без обличчя, немов червоний птах, нічого не казав, лише вдивлявся в мене, я щільно склепила очі й майже перестала дихати, чула його дивний важкий віддих, він дихав важко, мов ковальський міх, наче змучений кінь... я чула, як у мене калатає серце, не могла ворухнути ні рукою, ні ногою, хотіла сказати щось, але не могла... тоді годинник вибив дванадцять разів, я лічила — і на останньому ударі розплющила очі й почала дивитися на нього... Він здійнявся вгору, майже до стелі й дивився в мої очі тими дірами в шапці... раптом підняв руку в червоній рукавиці, зробив якийсь знак і, не відчиняючи дверей, вийшов із кімнати... лише за мить я опустила сорочку й накрилася ковдрою, почала молитись і заснула... (
ПАУЛІНА: Ну?
Б’ЯНКА: Присягнися мені головою, що нікому не розповіси про це видіння, а якщо розповіси, то щоб ти засліпла, оніміла й запаршивіла.
ПАУЛІНА: Амінь... присягаюся... зате знаю тепер, чому я завжди така голодна, навіть коли прокидаюсь уночі... а той твій Миколай був у штанях?
Б’ЯНКА: Ні. Так...
МАТИ: Три сорочки батистові, денні: біла (
МАТИ: Три сорочки денні трикотажні (
МАТИ (
ПАУЛІНА: Ох, яке ж воно гарненьке!
МАТИ: Одна скромніша комбінація, чорна, під темні вечірні сукенки.
ПАУЛІНА: Диво!
МАТИ: Чотири нічні сорочки з батисту або шовкового полотна, кілька бюстгальтерів у відповідних кольорах... (
ПАУЛІНА (
ТІТКА: Пауліно, нехай тобі через це голова не болить... коли Б’янка почне годувати...
ПАУЛІНА (
МАТИ: Дай Боже, щоб Б’янка знайшла більше щастя у заміжжі, ніж її Мати.
ТІТКА: Паулінко, будь така ласкава, піди скажи кухарочці, щоб нам прислали хорошого чаю з варенням... Тільки щоб одна ласунка не з’їла усе варення дорогою...
ТІТКА: Мушу сказати тобі по секрету, що мене непокоїть Б’янчина поведінка... Батько виховав із неї хлопця... якогось вояка... вона анітрохи не вміє кокетувати... мені не йдеться про надмірність у цьому... але трохи життя... панночка не може рухатись, як старий професор або й узагалі як кілок... у неї нема плавності в рухах... навіть у танці... ні пригорнеться, ні вигнеться, — ніби кийка проковтнула... Бідолашний цей пан Беньямін, він також біля неї ціпеніє, як накрохмалений.
МАТИ: Може, вона зміниться у заміжжі, зігріється в променях кохання... це, здається, розсудливий хлопець, у мене гарні передчуття на майбутнє.
ТІТКА: А ти хіба зм’якла, зігрілася, розтанула в променях почуття?.. Те саме казали, коли віддавали тебе за Вінцента... він так рвався до женячки, аж ногами загрібав... замість гнотика йому дістався ангелик... прекрасний... але холодний, порцеляновий ангелик.
МАТИ: Анелю, забудь про минуле, не гребись у вистиглому попелі... Я не хотіла йти за нього. Вінцент завжди здавався мені надто запальним... Я відчувала, що не справлюся з ним... була впевнена, що лише ти зумієш ощасливити його...
ТІТКА: Три скатертини кольорові для сніданків, дві білі на дванадцять персон із серветками — для великих бенкетів, дві білі скромніші, на шість персон, кольорові скатертинки для кавування й вечері...
МАТИ: Якщо ми вечеряємо в родинному колі — то на шість персон, кремового або блакитного кольору.
ТІТКА: Три зміни постільної білизни, одна елегантна, дві скромніші, дванадцять махрових рушників, дванадцять кухонних ганчірок, шість кухонних рушників.
МАТИ: Із сукенками можемо почекати, бо мода надто часто змінюється, зрештою, я мушу вибратися до кравчині в цій справі... поки що досить чорної сукенки для візитів, чорної спідниці, кількох гарних блузочок, двох шлафроків...
ТІТКА: Паулінко, чого ти так плямкаєш?
МАТИ (
ТІТКА: Татусь щодалі слабшає, й найгірше може статися будь-якої миті, він анітрохи не усвідомлює цього...
МАТИ: Може, це й краще для нього, але ми мусимо лишатися дієвими і зберегти здоровий глузд... врешті-решт, те, що ми купимо тканину і приготуємось, — нічого не означає, я знала людей, які прожили після останнього помазання ще десять років, ба, не просто прожили, а й насолоджувалися життям... гадаю, ця жалобна сукенка з матового шовку, з драпіруванням на ключицях і мереживним жабо мені пасувала би. Тканини при ширині вісімдесят сантиметрів теж не багато — три метри із сантиметрами.
ТІТКА: Це драпірування виглядає трохи легковажно... кокетливо, а в нашому віці...
МАТИ: Тоді, може, оця з жоржету, оздоблена рюшками біля шиї і на рукавах... драпірований ліф... матеріалу при ширині дев’яносто сантиметрів піде лише три метри тридцять сантиметрів... може, ти пристанеш на цю? Для дівчат можна пошити дві подібні сукенки, поглянь!
ТІТКА: Треба, може, запитати їх... Паулінко, перестань вилизувати блюдечко й подивись... отут... Сукенка з креп-сатину з оздобами, з білого шовку в чорні цятки...
ПАУЛІНА: А коли похорон дідуся?
МАТИ: Як ти можеш?!
ПАУЛІНА: Я?
МАТИ: Це просто-таки цинізм і відсутність виховання.
ПАУЛІНА: Пробачте.
МАТИ: На жаль, є багато людей, які сприймають жалобу лише як етикет, одначе складно уявити найближчих родичів, які йдуть позаду труни свого батька або брата в барвистій і крикливій одежі.
ТІТКА: Коли ти посерйознішаєш, Пауліно, то зрозумієш, чим є для нас, жінок...
ПАУЛІНА: Але дідуньо здоровий як вода, він гасав у саду, наче коник-стрибунець...
МАТИ: Як це — «гасав»?
ПАУЛІНА: Ну, звичайно, він ганяв наввипередки з кухарочкою... навіть застрибнув на неї.
ТІТКА: Не верзи дурниць і не перебивай... отож ми, жінки, не маємо втрачати чарівності навіть у жалобі. Ба більше, ти мусиш знати, що часто чорний колір жалоби підкреслює жіночу вроду... жінка, яка виглядала в барвистій сукенці банально й непоказно, може зачарувати нас, коли вона в чорному.
МАТИ: Таких випадків сила-силенна.
ТІТКА: Найважливіше в жалобі — це відповідний капелюх із довгою вуаллю.
МАТИ: Який є благословенням для всіх жінок.
ТІТКА: Адже поміж них є такі, що прагнуть сховати свій біль якнайглибше.
МАТИ: Особливо сльози.
ТІТКА: Від нахабних і непроханих людей, які свердлять їх поглядами.
МАТИ: Окрім капелюха, треба пам’ятати і про решту вбрання.
ТІТКА: Для сукенки згодяться вовна і матовий шовк, влітку жоржет, муслін і шифон.
МАТИ: Взуття без полиску, найкраще замшеве.
ПАУЛІНА: І я теж уявляю собі деколи, що тітонька або дядько померли, або що померли усі...
МАТИ (
ПАУЛІНА: Вибачте.
МАТИ: У другому півріччі жалоби дозволений білий колір.
ТІТКА: Отож можна оздоблювати чорні сукенки білими комірцями, жабо, манжетами й пасками, окрім цього, в спекотні дні можна повністю одягнутись у біле. В цей період відмовляються також від капелюха з вуаллю і починають носити чорні капелюхи.
МАТИ: Прості, з білим пір’ям, квітами чи схожими оздобами.
ТІТКА: Починають носити перли та діаманти.
МАТИ: За винятком кольорових прикрас.
ТІТКА: Жалобу по батьках і подружжю носять рік і шість тижнів.
МАТИ: По дідусях і бабусях — півроку.
ДІДУСЬ (
Б’ЯНКА: Пауліно, Ліно! Агов! (
ПАУЛІНА: Агов! Я тут ! Агов! (
ПАУЛІНА (
ПАУЛІНА: Ходімо додому, ти, мабуть, захворіла, вся тремтиш... тобі холодно?
Б’ЯНКА: Так.
ПАУЛІНА: Ти спітніла, вся мокра, чого ти налякалася?
Б’ЯНКА: Не знаю.
ПАУЛІНА: Ти бачила дикого звіра?
Б’ЯНКА: Так... так...
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Не знаю.
ПАУЛІНА: Певно, ти злякалася галузки.
Б’ЯНКА: Я... Ліно... я бачила... (
ПАУЛІНА: Ні... та що ти? (
ПАН ФЕЛІКС: Не знаю, ясний пане, не знаю... гадаю, що від купівлі поки що треба утриматися...
БИК-БАТЬКО: На хребті гарні м’язи.
ПАН ФЕЛІКС: Але стегна слабкі.
БИК-БАТЬКО: Головне, щоб стегенна частина...
ПАН ФЕЛІКС: Чорна добре розвинена.
БИК-БАТЬКО: На око стегна й гомілки слабкі.
ПАН ФЕЛІКС: Я добре обмацав її — гарантую... на лопатках і хребті гарні м’язи, зад виразно заокруглений... чого ще можна бажати.
БИК-БАТЬКО: Тоді ріж і не питай.
ПАН ФЕЛІКС: Теж так гадаю.
МАТИ: Анелько, облиш це минуле. (
ТІТКА: І ще досі... бо це здорово й вигідно...
МАТИ: Власне.
ТІТКА: Розсуваєш ноги, дзюриш — і все гаразд.
МАТИ: Власне, тим ти його брала.
ТІТКА: Я ніколи не була ангелом, який, ідучи за малою потребою, вдає, що збирає фіалки... і не змінилась ані на йоту, моя Редзю,
МАТИ: Облиш тіні в спокої!... Тепер у нас мирний час, нехай же Б’янка спізнає те, що не судилося нам.
ТІТКА: Ну, ти все ж таки маєш дітей від Вінцента.
МАТИ: Але я ніколи не почувалася з ним жінкою...
Б’ЯНКА: Я деколи довго дивлюся на вогонь і бачу його душу... маленька, немов іскорка... раптом та іскорка росте й збунтовується, вибухає й огортає дерева, ліс, дім і весь світ... вогонь обертається в тигра й пожирає увесь світ... від мене зостається жменька попелу... вогонь це божок, а вода це богиня... вода заливає усе, я деколи відчуваю, що вона сповнює усю кімнату, — холодна й слизька, неначе змія, вдирається у мене крізь усі отвори...
БЕНЬЯМІН: І вода, й вогонь, Б’янко, уярмлені людиною, є її пожиточними й покірними прислужниками...
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Дивна форма...
БЕНЬЯМІН: Ліно, викиньте це...
ПАУЛІНА: Ні-ні! Ви заздрите мені... але я це покажу всім... адже ми мусимо вибрати грибну королеву!
БЕНЬЯМІН: Це отруйний гриб, викиньте його й розтопчіть, і, будь ласка, добре витріть руки... ви не повинні тримати це в рученятах.
Б’ЯНКА: Як він огидно пахне! Справді... Бене, а ви не знаєте, як він називається?
БЕНЬЯМІН: Звісно, я навчався кілька років тому в Гайдельберґу... навіть почав писати докторську роботу про гриби, мій науковий керівник, поштивий старий Пільц, був на сьомому небі від блаженства, плескав мене по плечі й торочив аж до нудоти:
ПАУЛІНА: А ви навмисно все так ускладнюєте?.. Б’янко, поглянь, який він чудернацький... (
БЕНЬЯМІН: Кажучи приступно, панно Ліно, то це соромітник безсоромний. Неїстівний гриб, з огляду на дуже неприємний запах він не має жодної споживчої цінності.
ПАУЛІНА: Він нагадує мені щось.
БЕНЬЯМІН: Ходімо до решти товариства, бо про нас можуть погано подумати.
ПАУЛІНА (
БЕНЬЯМІН: Заспокойтеся, будь ласка.
ПАУЛІНА: Це ви, це ви самі
БЕНЬЯМІН: Таж Ліно...
ПАУЛІНА: Для вас я Пауліна, і прошу мене не здрібнювати, не терплю, коли це робить чужа людина (
БЕНЬЯМІН: Вибачте. (
ПАУЛІНА: Ви вже просили Б
БЕНЬЯМІН: Так.
ПАУЛІНА: Бідний пан Беньямін.
БЕНЬЯМІН: Бідний? (
ГОЛОСИ: Агов! Підвечірок. Просимо до столу, де вони поділися?
ПАУЛІНА: Бідний, бідний Бен.
БЕНЬЯМІН: Цілком навпаки, — я почуваюся багачем, якимсь магараджею.
ПАУЛІНА: Бідний.
БЕНЬЯМІН (
ПАУЛІНА (
ПАУЛІНА: Я грибна королева!
ДІДУСЬ: А де гриб?
ПАУЛІНА: Я знайшла... чудовий, велетенський. Нехай Б’янка підтвердить...
ПАУЛІНА: Це від заздрощів.. він був великий... велетенський, як...
ДІДУСЬ: Ну-ну!
ПАУЛІНА (
БЕНЬЯМІН (
ПАУЛІНА: Поганка?
БЕНЬЯМІН:. Та щось таке, як поганка. Якийсь собачий грибок...
ПАУЛІНА: Собачий грибок... О ні, ви не відберете в мене королівський титул... Ви ж назвали це фалос імпідікус.
МАТИ (
МАТИ: Вибирайте, будь ласка... рекомендую грудку...
БЕНЬЯМІН: По правді... ну тоді... ніжку, пані, хоча... і грудку теж...
ДІДУСЬ (
Я такий понурий, як в степу могила,
а такий самотній, мов на морі брижа,
і заблудлий, наче лист на бездоріжжі,
ніби вуж, що звився в черепі безсило[13].
БЕНЬЯМІН: Страшать мене тіні й злочини таємні. З раю ваблять співом крилаті Агури...
МАТИ (
КУХАРОЧКА (
ДІДУСЬ (
ПАУЛІНА: Розповідай тепер усе... як Беньямін просив твоєї руки... він ставав перед тобою на коліна?
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Заберуть тебе у мене, божа корівко... розповідай, бо я згоряю від цікавості...
Б’ЯНКА: Знаєш, Паулінко, він був страшенно сконфужений, не міг слова зі себе видушити... я нічого не казала... Він узяв мою руку в свої... було тихо, немов у храмі... ми дивилися в очі одне одному.
ПАУЛІНА: Вони завжди спочатку тримають за руку, а потім за дещо інше... Мушу сказати тобі, що дідуньо теж делікатний, як і твій Беньямінчик... Дідуньо теж бурмоче щось про храм...
Б’ЯНКА: Дідуньо?
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Ну-ну, що?
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Мабуть, ти вигадала якесь свинство... або він хотів, щоб ти дала йому цьомчика...
ПАУЛІНА: Ні.
Б’ЯНКА: Він хотів запхати тобі руку під сукенку?
ПАУЛІНА: Ні.
Б’ЯНКА: Хотів торкнутися тебе там?
ПАУЛІНА: Ні-ні-ні.
Б’ЯНКА: Тоді я не знаю.
ПАУЛІНА: Просив, щоб я дала йому панчішку.
Б’ЯНКА: Одну?
ПАУЛІНА: Так, одну панчішку.
Б’ЯНКА: А що він буде робити з нею?
ПАУЛІНА: Не знаю, може, він здурів... помчав до своєї кімнати і приніс бонбоньєрку, таку велику, як решето, розв’язав стрічечку, щоб я побачила... а я собі міркую: у мене саме є панчохи, котрі треба викинути, заштопані... оті чорні, шовкові, можу дати йому обидві... скажу, що віддала на село... зрештою, вони місяць валялись у шафі... а він уже колінкує і просить панчішку... щоб я надягнула, зняла і всякі такі фокуси... мене розбирало на сміх, але він мав таку міну, що я аж злякалась... я соромилася, бо панчохи були невипрані й смерділи... А він колінкує і каже: «Прямо з твоєї ніжки, дитинко...».
Б’ЯНКА: Мабуть, він з’їхав із глузду...
ПАУЛІНА: Чекай... (
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Вони з лікером і ромом... я вже з’їла половину... вчора, поки ти спала... мене ледве не знудило... заверталось у голові, як від алкоголю. Якщо хочеш, то почастуйся.
Б’ЯНКА: Не хочу... потім у мене заведуться хробаки в кишках...
ПАУЛІНА: Ті, що з лікером, — то від них хробаки якраз дохнуть... Якщо спробуєш, то попросиш іще.
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: А ти мені не розповіла, як Беньямін просив твоєї руки.
Б’ЯНКА: Таж казала тобі: він тримав мене за руку й не міг слова зі себе вичавити...
ПАУЛІНА: Віслючок... Дідусь погладив мене по нозі... а коли я запитала, чи мушу випрати панчішку, бо вона смердить... то він аж скрикнув: «Ні-ні, нехай пахне твоєю ніжкою!».
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Він поцілував мою панчішку.
Б’ЯНКА: Я не вірю в це.
ПАУЛІНА: Клянуся прахом наших батьків... потім він згорнув панчоху і сховав разом із гаманцем на грудях.
Б’ЯНКА: У це я вже нізащо не повірю... а де в тебе друга панчоха? Викинула?
ПАУЛІНА: Та йди! Я сховала її про запас... Якщо в нього пропаде та, що з лівої ноги, то він, мабуть, схоче виміняти на щось ту другу... Бо він навіть говорив... але дай слово честі, що нікому не розповіси, бо він сказав, якщо я розповім комусь, то зі мною станеться щось погане.
Б’ЯНКА: Даю слово.
ПАУЛІНА: Він серйозно сказав, що колись попросить труси...
Б’ЯНКА: Труси?
ПАУЛІНА: Та клянуся твоїм здоров’ям, труси. (
Б’ЯНКА: Можеш запхати її собі до носа... знаєш, мені здається, що від того лікеру зашуміло в голові..
Б’ЯНКА: Паулінко... можна, я покладу тобі голову на животик... мені так млосно...
ПАУЛІНА: Тільки не притискай, бо я лопну.
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: А що, ти спала колись на барабані?
Б’ЯНКА: Ні, але так мовиться.
ПАУЛІНА: Мене роздуло, як корову після конюшини... що я таке з’їла?
Б’ЯНКА: Таж ти їси безперестанку, від самого ранку, ще й уві сні плямкаєш...
ПАУЛІНА: Я не німфа й не Ґоплана, які живляться поезією та водоростями.
Б’ЯНКА: Прочитати тобі, що я написала про заручини?
ПАУЛІНА: Така глиста, як ти, може жити на квіточках, під’їсть собі дві камелії-офелії, три туберози на обід, а на десерт лілію або котики з верби, як у тих поезіях... (
Б’ЯНКА: То я прочитаю тобі.
ПАУЛІНА: Читай... швидше засну.
Б’ЯНКА: Якщо так, то не прочитаю... (
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: «О, дзвонаре мого храму! Розколиши своїм бронзовим серцем дзвін мовчазний мого тіла, зі мною зійди на вершину Монблану, огорни мене полум’ям свого жадання... Ти чудовий, ти білий, смердючий, як соромітник безсоромний, зірваний у чорному лісі в ніч на Купала. Пробуди мене, пробуди, пробуди».
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Мені так холодно... можна, я прикладу щоку до твого животика... (
Б’ЯНКА: Який миленький цей твій атласний барабанчик... Можна, я поцілую його? Сьогодні твій пупчик випнувся, увесь, наче вишенька... Ти не вважаєш, що пупець — це дивна частина тіла... властиво, навіщо він потрібен?
ПАУЛІНА: Не знаю... врешті-решт, пупець, то, мабуть, не частина тіла — це ж не рука або нога.
Б’ЯНКА: А що?
ПАУЛІНА: Капшо... Що ти бачиш дивного у пупці?.. Мабуть, знову щось нафантазувала... Так по правді, ти брехуха й бачиш дулю з маком... Своїми видіннями можеш дурити пана Бенчика, а не мене.
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Не притискайся, бо я тобі шептуна пущу.
Б’ЯНКА: Свиня.
ПАУЛІНА (
Б’ЯНКА: Як ти можеш казати таке мені. Ти жорстока...
ПАУЛІНА: Галу-балу... мабуть, з тебе ластівки це виносять... зробили з нас порцелянових лялечок... у нас навіть кишок у животі немає... таж ти мусиш випускати зіпсуті гази, інакше лопнеш або дістанеш заворот кишок... ластівко, коли я випадково підслухала наших панів, які спали на полюванні в стодолі... то вони перділи, наче коні... і щоразу вибухали сміхом, як опісля найдобірнішого анекдоту.
Б’ЯНКА: Перестань.
ПАУЛІНА: І твій Беньямінчик був із ними... знаєш, Б’янко, я гадаю, що чоловіки не надто відрізняються від тварин... із нас зробили метеликів, ангеликів, але цікаво, як такий бик або огир наміряється запліднити метелика? Ми не маємо нічого, соромимся навіть власного тіла, а вони виставляють свої соромітники майже напоказ...
Б’ЯНКА: Ліно... прошу тебе...
ПАУЛІНА: Я поклялася самій собі, заприсяглася прахом нашої спільної матері, що колись у салоні під час бенкету або на танцях, або коли будуть музика й декламація, пердну, як парубок... а потім можу піти в монастир або сконати на місці... але нехай ці ду́рні побачать, що я така сама людина, як усі, а не Ґоплана з желе й веселки... у храмі мого тіла є гази.
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Бібіанно... ти? Плачеш? (
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: А він?
Б’ЯНКА: Він нічого не відповів... якось так замислився, задивився й погладив мене по голові... потім присягався, що не образить моїх почуттів... коли я сказала, що наш шлюб... що ми... словом, що я прагну «mariage blank»...
ПАУЛІНА: Непорочного шлюбу? Але ти й дурна з тим своїм непорочним шлюбом, запитай у кухарочки, як виглядає такий непорочний...
Б’ЯНКА: Він поклявся, що поки я сама не запрагну, він не торкнеться до мене... і, знаєш? Я попрошу його, щоб ти теж поїхала з нами у шлюбну подорож... це буде така радість... благаю тебе...
ПАУЛІНА: Не верзи абичого... краще покажи язик.
ПАУЛІНА: А тепер кажи: «А-а-а».
Б’ЯНКА: А-а-а!
ПАУЛІНА: Ще!
Б’ЯНКА: А-а! А-а-а!.. А навіщо ти кажеш мені показувати язик?
ПАУЛІНА: Не знаю... ти якась дурна: «А-а-а, бе-е-е».
Б’ЯНКА:
Б’ЯНКА: Я виходжу заміж, а власне, ви віддаєте мене... Може в таку мить ти захочеш вислухати доньку, яка мусить завтра стати дружиною. Ми віддалились одне від одного за стільки років. Ти, замкнутий у собі, я, поглинута своїми мареннями, знаю, ти хотів сина після смерті Еразмика. Ти перестав розмовляти з нами, мовчав упродовж кількох років... з розчаруванням і неприязню зустрів мій перший крик на цьому світі... коли акушерка хотіла показати тобі дитя жіночої статі, ти відвернувся з огидою... зачинився в кабінеті, потім знову мовчання... щоб не дратувати тебе, мати до десятого року життя ховала мене й одягала хлопчиком... коли я вже була дівчинкою-підлітком і хотіла поділитися з тобою, обняти тебе... ти відвертався й казав напівжартома, що пансіонерка пахне булкою з маслом... (
МАТИ: Вам здається, що я є... що мене нема... що в мені вже немає прагнень, джерело пересохло... а я прагну... окрім шести колисок, п’яти трун, окрім дев’яти вагітностей, про які... ти нічого не знаєш... я ніколи не почувалася з тобою жінкою... я лежала під ним, як змучена тварина, як камінь, думала, що він урешті зрозуміє, знеохотиться... через те, що я не виявляю взаємності... що нарешті лишить мене в спокої... але ні.... йому мало дівок, покоївок, кухарок, сусідок, міських кабаре, закордонних... ще досі, п’яний, вривається до моєї спальні й не зважає на те, що я можу бути хвора цього дня, нездорова... його вітальність просто-таки жахлива... про нього кажуть «взірець здоров’я»... так, звісно, він порскає здоров’ям, і не лише здоров’ям, а й усякою гидотою...
Б’ЯНКА
БИК-БАТЬКО: Не торкайся до мене...
БИК-БАТЬКО (
ТІТКА (
ТІТКА: Це відчутно... це видно... але, будь ласка, ні... я вже поза цими справами...
БЕНЬЯМІН: Але... Ви ще маєте...
ТІТКА: Нічого я не маю, котику... ти мене компліментами не засипай... лиши це для інших... що маю, то маю... ти ж бачиш.
БЕНЬЯМІН: Бачу...
ТІТКА: Словом, ви досі не кохали.
БЕНЬЯМІН: Що вдієш, щиро кажучи... ну, що ж... обставини склалися таким чином, пані, що я зберігав чистоту... потім сама сила змужнілого інстинкту вберігала мене від спокус... (
ТІТКА (
ДІДУСЬ: О пардон, я, здається, заважаю...
ТІТКА: Доброго дня, ми з вами, батьку, ще не бачилися нині... (
ДІДУСЬ: Ні... ні... авжеж, я охоче допоможу... але я лише на хвильку.
ТІТКА: Це, мабуть, весільний подарунок для молодят.
ДІДУСЬ: Дай, Боже, щастя молодій шпарі... пфі! Що це я хотів сказати... не знаю... чи пан Фелікс уже полагодив січкарню?.. Це не подарунок.
ТІТКА: Що ж ви так стискаєте, батьку?.. Ми говоримо про Б’янку...
ДІДУСЬ: Так, вона справді сутулиться... але ви не переймайтеся... ну, не заважатиму вам... (
ТІТКА: Що ви таке базікаєте, батьку, у Б’янки це все вже позаду...
ДІДУСЬ: Що ти кажеш, що ти кажеш... то що це я казав... (
ТІТКА (
БЕНЬЯМІН: Так, власне, досі складалося, що я ще не кохав, хоча... я все це вкладав у поезію...
ТІТКА: Пора вже виймати... цей капітал почуттів...
БЕНЬЯМІН (
Йду землею, плину в водах,
А чи сонце на погоду,
Чи то грім і блискавиця,
А чи світиться зірниця,
Чи то ніч, чи день урочий,
Чи скрізь ясно, чи зі тьмою,
Завжди тут переді мною
Ті великі чорні очі!
Ах! її очі!
П’ю я мед і п’ю полинну,
Рву і лілії, й тернину,
Сік чавлю я, та в напою
Ані сил, ні супокою;
Чи навколо простір грубий,
Чи реліквію цілую,
Завжди на устах я чую,
Дорогі з коралу губи,
Ах! її губи!
Дійсно справжня чарівниця,
Закляла світ в свої лиця,
В свої губи, в свої очі,
Вже й молитва не відстрочить;
Все лиш нею прагне стати,
Де не гляну — скрізь вона є,
Від тих чарів всяк конає,
Чи причину мусить взяти,
Ах! Лиш би взяти![18]
ТІТКА (
Б’ЯНКА: Це наша остання спільна ніч...
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Це подарунок від дідуся.. для верхової їзди. А до комплекту він дав мені шпіцрутен... і лише просив за все це, щоб я взула для нього ці черевики або погралась би з ним у коника... я гадала, що ляжу зі сміху... він хотів заручитися зі мною...
Б’ЯНКА: Паулінко, ну як ти можеш робити такі речі?!
ПАУЛІНА: Таж я нічого не роблю... це він... просить мене весь час... руки обціловує.. він такий несміливий... ніби досі ще не кохав... варто мені при ньому хоч трохи розкарячитися на стільці, то він шаріється і ойкає, і так задивляється туди, ніби має видіння... що він там бачить... це не моя справа. Але «там» я не дозволю до себе торкатися... Деколи вдаю, що не відчуваю, як він кладе мені туди руку і раптом як ляпну його по лапі. Якось він навіть розплакався...
Б’ЯНКА: Як ти можеш, таж це смертний гріх.
ПАУЛІНА: Я нічого не роблю, навіть не ворушуся.
Б’ЯНКА: Тварини...
ПАУЛІНА: А ти як вийдеш заміж — то що? Що робитимеш? Будеш мак сіяти?
Б’ЯНКА: Бен присягався, що не торкнеться до мене.
ПАУЛІНА: Певно, що не торкнеться... але що ти собі думаєш, метелику... діти підуть... а щоб пішли діти, самець мусить встромити в тебе цей свій чоловічий орган.
Б’ЯНКА (
ПАУЛІНА: Так-так-так.
Б’ЯНКА: А цей член — він великий?
ПАУЛІНА: Як у коня...
Б’ЯНКА: То він не вміститься в мені.
ПАУЛІНА: У тобі, глисто, ледве голка вміститься, але справжня жінка... така, як кухарочка, має таку велику діру, наче хутряна шапка...
Б’ЯНКА: Я не можу виходити заміж... та він же проб’є мене наскрізь... уб’є.
ПАУЛІНА: Жінки часто вмирають від цього... але ти можеш оскопити його в першу шлюбну ніч.
Б’ЯНКА (
Б’ЯНКА (
БЕНЬЯМІН: Хіба ніхто більше не прийде?
ПАУЛІНА: Б’янка зле почувається, вона лягла. Дідусь перепросився... врешті-решт, у першій картині він нам не потрібен... якось впораємося... Б’янці пообкладало язик... білий, мов сир.
БЕНЬЯМІН: Може, нехай будуть відчинені?
ПАУЛІНА: Нізащо... ще зайде хтось непроханий, балакучий і зіпсує нам увесь сюрприз... адже наша вистава мусить бути цілковитим сюрпризом... Ви маєте свою роль?..
БЕНЬЯМІН: Я знаю її напам’ять.
ПАУЛІНА (
БЕНЬЯМІН: Я знаю роль Лізимаха... але не знаю, чи без Селенія...
ПАУЛІНА: Та обійдемося без Селенія, я вже казала вам, що дідусь сьогодні не може... я готова... поки що сідайте на канапу замість трону... починаймо!
БЕНЬЯМІН: Селеній, побачивши святу Февронію, таку статечну, зірвати з неї шати наказав...
ПАУЛІНА (
БЕНЬЯМІН: Я мушу казати за Селенія?
ПАУЛІНА: Кажіть, за кого хочете. (
БЕНЬЯМІН: Зірвіть із неї шати ці!.. Що ви робите, Пауліно?..
ПАУЛІНА: Ну ви ж бачите, хіба ні?.. Розстібніть мені, будь ласка, гачки... (
БЕНЬЯМІН (
ПАУЛІНА: Що, вам заціпило?... О Боже... з вас кожне слово треба вичавлювати.
ПАУЛІНА: Що ви там робите?.. Ах, хоч би я невинність зберегла і чистоту свою, а муки і вогонь мені байдужі... бо для мене — небо...
БЕНЬЯМІН (
ПАУЛІНА: Вони стоять за шафою, посріблені.
ПАУЛІНА: Будь ласка, сміливіше й по сідничках.
ПАУЛІНА (
тіло припали вогнем,
нехай січуть мечі,
олія хай шкварчить,
все ж, Селенію, мосьпане,
не вклонюся я Діані!
о ні! ні! ні!
о ні! ні! ні!... (
Тепер Ваша черга.
БЕНЬЯМІН: Вогнем палити груди та живіт!
БЕНЬЯМІН (
ПАУЛІНА (
А я, нехай напівжива,
подячні мовлю вам слова!
Бо не займали ви, кати,
моєї чистоти...
БЕНЬЯМІН: Відріжте язика її, хай не базікає.
БЕНЬЯМІН: Але... це...я... (
ПАУЛІНА: Ви забули про язик?
БЕНЬЯМІН: Повісити на дереві це непорочне стерво!
ПАУЛІНА (
Оце мойого тіла храм —
його на глум тобі віддам,
та душу праведну на страм
я не віддам.
Щось тут не клеїться? Як ви гадаєте? Мабуть, у Б’янки щось не склалося з тим храмом... у мене аж язик не повертається...
БЕНЬЯМІН: Ні... ні... Ліно... те, що ми тут робимо, оця, так би мовити, репетиція, це не гідне нас... і стосовно моєї нареченої... усе ж таки ми зайшли занадто далеко...
ПАУЛІНА (
БЕНЬЯМІН: Ліно... як ви можете... вона так вас любить...
ПАУЛІНА (
БЕНЬЯМІН: Замовкніть, будь ласка... ми відкрили одне одному свої душі... Б’янка відкрила мені навстіж храм своєї душі...
ПАУЛІНА: Дурень... а Б’янка сказала вам, що вона має... що не має...
БЕНЬЯМІН: Що? Ви зіпсована до нутра кісток... аж до самого нутра...
ПАУЛІНА: Якраз навпаки... У мені все прекрасно... запитайте в дідуся.
БЕНЬЯМІН: Будь ласка, припиніть це... ну що ще? До чого тут дідусь?...
ПАУЛІНА: Якщо ви бажаєте... то вона має, а насправді не має, але я чула, як тітонька казала мамі, що ви ще досі не кохали.
БЕНЬЯМІН: Панно Пауліно! А радше Мессаліно... я... я просто не йму віри своїм вухам... що з цих усточок... такі слова.
ПАУЛІНА: Еге ж, із цих... Б’янка має лише одну дірочку... ще десять років тому ми гралися з Еразмиком...
БЕНЬЯМІН: З ким?
ПАУЛІНА: З Еразмиком, це померлий Б’янчин братик... ми грались, як усі діти, в лікаря... у мене вже тоді можна було застромити цілий палець, а в Б’янку ледве оцей мізинчик. (
БЕНЬЯМІН (
ДІДУСЬ: Доброго дня, а чи тут не було малої Паулінки?
ДІДУСЬ: Казала, що чекатиме мене тут... на репетицію.
БЕНЬЯМІН (
ДІДУСЬ: Отак підманула мене... шельма... вертихвістка, пане, але золоте серце... розвинена над свої літа, а не казала, куди йде... до саду?... А може, до Б’янки?.. Що це з вами таке?
ДІДУСЬ: Божа воля і скрипка... і куди її знову понесло?.. Наче дзиґа, пане, вертиться, крутиться...
БЕНЬЯМІН (
Містичні рожі падають у морок,
в беззоряні й темнаві просторіні.
Невпинно манить їхній чар суворий
у придолинки, від туману сині.
Б’ЯНКА: Що тобі снилося, Беньяміне?.. Твою голову скроплено арабськими пахощами, туніку виткано з найтоншої сидонської вовни, на скронях — трояндовий вінок, а ті скроні спираються на жіноче лоно... однак не матері й не сестри, навіть іще не коханки твоєї... Беньяміне, ти можеш збагнути цю мить, якої жінка ще не є твоєю коханкою, а вже кохає і кохана?.. А чи бачив ти таку жінку — жінку прекрасну — палку в пристрасті — святу в духу своєму? На її чолі така могуть думки, що вона могла би вершити долі Афін — а на її устах такі розкоші — а в її погляді така привабність, палка й прониклива... Чи вона снилася тобі? Її очі, якщо їх потупить, це полум’я надії чи споминів, надто яскраве, отож приховане
БЕНЬЯМІН: Ти моя — і я щасливий!
Гей, музики, танці, співи,
Гей, бокали й пугарі!
Ви́на, піняві й старі,
Хай шумлять, рікою плинуть!
Пиймо втіху, пиймо вина, —
Час летить, смерть назирці, —
А чи буде щось по ній —
Знають лиш старі ченці!
А для нас — життя уповні,
Шал і пестощі любовні.
Б’ЯНКА: Бене... одягнися.
БЕНЬЯМІ:. Я кохаю тебе, Бі...
Б’ЯНКА: У мене сьогодні
Б’ЯНКА: Мої ноги зрослися... від ступнів аж до пупця мене вкриває холодна риб’яча луска... Бене... в твоєї обраниці риб’ячий хвіст замість ніг... знаєш? Я сирена... ти одружився із сиреною... з химерою. Глянь! У мене голова левиці, тіло кози і зміїний хвіст...
БЕНЬЯМІН: Ти стомилася, моя бідна мишко, в тебе вологі, спітнілі лапки... Боїшся?
Б’ЯНКА: Чуєш, як мої сестри-сирени ваблять мене, намовляють?
БЕНЬЯМІН: Я кохаю тебе.
Б’ЯНКА: Ляж біля мене... не торкайся до мене... скажи, що ти кохаєш у мені? Обличчя... ніс... губи... волосся?.. Стан? Про що ти думаєш? Про груди, сіднички. Бене... ти вже кохав колись? Фізично?.. Ти спиш? Чому не відповідаєш? Вдаєш, що спиш? (
БЕНЬЯМІН (
Б’ЯНКА: Про що ти думав, коли скидав штани, піджак і комірець?
БЕНЬЯМІН: Не знаю...
Б’ЯНКА: Ти знаєш... і я знаю... не клади мені голову на груди, я під пахвами пахну козою... не хочу, щоб ти відчув мій запах.
БЕНЬЯМІН (
Б’ЯНКА (
БЕНЬЯМІН: Ти готова?
Б’ЯНКА: Я (
(Це почалося 28 вересня 1992 року)
ГЕРОЙ (
Від завтра я змінюся
так! від завтра
отож від завтра
це рішення
до якого треба підготовитись
підготуватися... ну! ні! бо так не можна
жити далі
а також ближче
отож це рішення
до якого я і справді готовий підготовитись
і звісно підготуюся
не підготуюся а підготовляюся
уже багато років — навіть приготовлююсь
і нині я урешті остаточно
вирішив
що змінюся від завтра
отак я вирішив собі сьогодні
вночі
коли прокинувся
перш ніж заснути я читав
у книжці — не пам’ятаю назви —
а може навіть Книга це була —
що можна йти в двох напрямках
хороший: правий бік гора й перед
поганий: лівий бік низ і зад
але сьогодні вже занадто пізно
щоби міняти лівий бік на правий
зад на перед нелегко буде також
ще можна від біди змінити низ на гору
навіть якщо лежати в ліжку
мені це легше вдасться
ніж за столом чи столиком
чи «при свічках»
на поетичнім вечорі —
я падаю зі сміху
і ще я прочитав у Книзі тій
інші слова:
добро зло
світло темрява
мудрість глупота
краса потворність
високий низький
тепло холод
сила слабкість
можливо автор цей філософ або й пророк
не пам’ятаю бо заснув
він напускав оці слова на себе
цькував на себе
з його високомовної балаканини
виникало
що я мушу змінити зло на добро
темряву на світло
глупоту на мудрість
потворність на красу
низьке на високе
холод на тепло
слабкість на силу
якщо я не зроблю цього
то вже не змінюся ніколи
на краще
але й не можу
цього зробити в ліжку
коли я засинаю
ця зміна
мусила б відбутись не лише в мені
інакше цього просто не помітять
а як не помітять
то я не знатиму що вже змінився
і навіть сам я можу
не помітити
що я змінився
з гіршого на краще
як далеко я відходжу
від теми
повернімося до наших баранів
оце повертаюся
до своїх баранів
до чорних баранів
і до білих баранів
і до первісного тексту
від 28 вересня 1992 року
я встав і сів на стілець
біля столу
«тут розпочинається нове життя»
це почалося 28 вересня 1992 року
(а нині в нас субота, 7 листопада)
а почалося так:
я сказав (собі)
«від завтра я змінюся»
і справді «якийсь Голос»
мовив
«чому від завтра
змінися нині»
завжди є дві можливості
можна змінитися на краще
або на гірше
звичайно я хотів
змінитися на краще
але я не змінився
замість щоб читати «Короля-Духа»
переглядав «Династію»
замість щоб мислити про спасіння душі
читав газети
мені здається
що я вже не змінюся
до кінця життя
бо вже перші дні
літа 1993 року
а я... (але це вже моя таємниця)
ГЕРОЙ І: Це моя рука. Я ворушу рукою. Моя рука. Мої пальці. Мій палець! (
ОНУКА (
ГЕРОЙ ІІ (
МАТИ ІІ: Не тримай руки під ковдрою, це негарно й нездорово.
БАТЬКО ІІ: І що з нього виросте, коли він буде так довго вилежуватися. Вставай! Хлопче!
МАТИ ІІ: Йому сорок років, а він усього лишень депутат Сейму...
БАТЬКО ІІ: Дупутат!
ОНУКА: Дідусю...
ГЕРОЙ І: Що?
ОНУКА: У мене, здається, СНІД.
ГЕРОЙ І: Ну то й що? У мене теж.
ОНУКА: Дідусю...
ГЕРОЙ І: Що?
ОНУКА: Може, ми з тобою закладемо фонд?
ГЕРОЙ І: Фонд?
ОНУКА: У мене вже є номер рахунка в Ощадкасі. Слухай уважно: 1, 2, 3, 8 дроб 2, 3, 4, 5, 7, 1, 8, 9, 12. Повтори.
ГЕРОЙ І: Що? 2, 3, 8, 1 дроб 12, 9, 7, 6, усе, що через дроб, я опускаю або заокруглюю.
БАТЬКО І (
ОНУКА: Дідусю? Хто тобі більше подобається: скіни чи панки?
ГЕРОЙ І: Що? Що це таке? Оце?
ОНУКА: Він скін. Це мій Хлопець.
ГЕРОЙ І: Що-що? Так коротко підстрижений — це скін?
ГЕРОЙ І: Він забрав у мене шапку!
СКІН: Утю-тю! Біла раса не загине, зігу-зіг!
ГЕРОЙ І: Він що, захрип?
СКІН: Я хочу її... просити руки.
ГЕРОЙ І (
МАТИ І: Дурниці! Адже там ще хтось лежить під ковдрою. Здається, це Жінка.
БАТЬКО І: Ти здуріла! Семирічний хлопчик.. Вчора він поцупив у мене злотий... Я з нього шкуру здеру! А ще він виїдає цукор із цукорнички.
МАТИ І: Таж у нього засідання. Доповідь і співдоповідь!
БАТЬКО І: Він украв у мене злотий. Якби він сказав: «Татусю, дай мені злотий, я хочу щось купити собі», — я дав би. Його варто покарати!
СКІН: Я хотів просити її руки. Благословення!
ОНУКА: У тебе було важке дитинство?
ГЕРОЙ І: Що?
МАТИ І: Тихше! Він спить.
БАТЬКО І: І в кого він удався?
МАТИ ІІ: Зігото моя! Золота моя! Люба Зіготко! Зігу-зігу, зіг!
Люляй-люляй, мій маленький,
Ти ж моя дрібното, Зігото...
Скільки ж це турботи... бідне серце матері!..
ГЕРОЙ ІІ (
БАТЬКО ІІ: Сину мій, хіба ти не розумієш, що був небажаною дитиною?
ГЕРОЙ ІІ: Зіг-зіг! Морквина! («
Завдяки тобі я можу милуватися сходами
й заходами сонця
Квіти сніг дівочі груди
Я такий щасливий мамо що я є
Бо щоби було якби мене не було
БАТЬКО І: Так, це найліпший момент!
БАТЬКО І: Бачиш, Владику... ми мусимо поговорити про певні...
МАТИ І: Тадеку...
БАТЬКО І: Бачиш, Тадеку, я хочу поговорити з тобою сьогодні як чоловік із чоловіком. Що ж, роки летять... Ти, мабуть, помічав певні тривожні зміни в своєму організмі. Борода в тебе стає жорстка й густішає, волосся на голові випадає, голос грубшає... Деколи ти напевно бачиш... сни, а коли прокидаєшся, то думаєш про... гм... різні речі...
МАТИ І (
ОНУКА: Дідусю, а що таке «бузько»?
ГЕРОЙ І: Птах.
ОНУКА: І що він вкидає до оселі?
ГЕРОЙ І: Дітей.
БАТЬКО І: Бачиш, дитино, метою життя є продовження роду. Найпервіснішим способом продовження роду є безстатеве розмноження. Розмноження відбувається через поділ або брунькування. Організм ділиться зазвичай на дві частини або на ньому розвивається щось схоже на бруньку, яка за деякий час відпадає, створюючи нового індивіда.
МАТИ І: Ти ніколи не розповідав мені про це...
БАТЬКО І: Широко відоме безстатеве розмноження в попелиць. Не менш цікавий партеногенез інфузорій.
ХОР СТАРИГАНІВ — ГЕРОЙ І:
Козел
козлик
козеріг
козодій
купа
купала
куприк
БАТЬКО І (
МАТИ І: Не знаю.
БАТЬКО І (
ГЕРОЙ ІІ: Шкода, що ти спала. Батько розповідав тут цікаві речі.
СЕКРЕТАРКА: То в тебе є батько?! Як це дивно.
ГЕРОЙ ІІ: І мати.
СЕКРЕТАРКА: Ха-ха-ха-ха (
ГЕРОЙ ІІ: З чого ти смієшся?
СЕКРЕТАРКА: Не можу уявити тебе у вигляді ембріона. То ти був отакенький, як мій пальчик?!
ГЕРОЙ ІІ: Отакенький...
СЕКРЕТАРКА: А потім ссав грудь?
ГЕРОЙ ІІ: Мене годували з пляшки.
СЕКРЕТАРКА: І клав купки, маленькі жовті купочки, в пелюшки... А вуса? Коли в тебе виросли вуса, борода?...
ГЕРОЙ ІІ: У понеділок.
СЕКРЕТАРКА: О, яким грубим голосом говорить мій півник...
ГЕРОЙ ІІ. Бідолашний Батько...
СЕКРЕТАРКА: Бідолашний?! Розкажи мені про свого старого.
ГЕРОЙ ІІ: Якби мій батько
був капітаном корабля
єпископом
якби він мав шаблю зірку стрічку
престол корону
якби він відкрив Америку
підкорив вершину
якби він словом
відрізнявся б хоч трохи
від інших сірих людей...
СЕКРЕТАРКА: Золотце, люди не бувають сірими!
ГЕРОЙ ІІ: ...якби він відрізнявся
від цих звичайних сірих людей
якби він був людожером
Мадонною
космонавтом.
Але він був дрібним службовцем
у провінційному містечку
таким як я
як ти
як ми усі.
Такі люди відходять швидко. Про них забувають. Ви вийдете звідси й забудете про мене. Правда? Ви вже забуваєте.
ГЕРОЙ ІІ: Коли я був малим хлопчаком, то мріяв про те, щоб стати пожежником. Хотів мати лискучу каску, пас, сокирку. Уявляв, як я під час пожежі виношу з будинку знайому дівчинку, як усі дивуються мені, дякують, припинають медаль. Я бігав подвір’ям, розкинувши руки (
СЕКРЕТАРКА: А тепер?
ГЕРОЙ ІІ: Тепер я завжди є собою. Я так довго мандрував, поки дійшов до себе...
СЕКРЕТАРКА: До себе? І як воно виглядає? Що там є?
ГЕРОЙ ІІ: Нічого. Все назовні. А там — якісь обличчя, дерева, хмари, померлі... але все це лише пропливає крізь мене. Обрій щоразу вужчий.
Я найкраще бачу, коли заплющую очі. Із заплющеними очима я бачу кохання, віру, правду...
ГЕРОЙ ІІ: Еге, так воно є...
СЕКРЕТАРКА (
ГЕРОЙ ІІ (
СЕКРЕТАРКА: Конференція лише за дві години, але треба підготуватись. Я зараз підготую вас до всього.
ГЕРОЙ ІІ: Ідіоти. Знову війна?
СЕКРЕТАРКА: Ні, пане директор, це доньки княжни Монако народили трійню! Оце тому в Польщі геть усі радіють, дитиніють і таке інше. Від верхів’їв Татр аж до синьої Балтики.
ГЕРОЙ ІІ: А чому в нас? Її доньки живуть у Монако!
СЕКРЕТАРКА: Це не має значення. Сто наших молодих діячів вибираються на гуляйногах вшановувати цю подію до Відня. Інші складають обітниці дошлюбної цноти!
ГЕРОЙ ІІ (
ГЕРОЙ: Ідіоти.
ГЕРОЙ ІІ (
ГЕРОЙ ІІ: Я лежу. Лежу! Очільники урядів і командувачі штабів дозволили мені лежати й дивитись у стелю. Стеля. Чудова, чиста біла стеля. Обожнюю тих очільників. Можна спокійно провести неділю.
ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка...
ГЕРОЙ ІІ (
ДІВЧИНА: Еклер, будь ласка.
ГЕРОЙ ІІ (
ДІВЧИНА: Будь ласка, еклер і половинку чорної.
ГЕРОЙ ІІ: Чому половинку?
ДІВЧИНА: Ви не розумієте, чи я погано говорю польською?
ГЕРОЙ ІІ: Ви не полька?..
ДІВЧИНА: Meine Hobbies: Reisen, Bücher, Theater, Kunstgewerbe... ich suche auf diesem Wege einen frohmütigen und charakterfesten Lebensgefährten... ich bin vollschlank, keine Modepuppe...
ГЕРОЙ ІІ: Ви німкеня?
ДІВЧИНА: Так.
ГЕРОЙ ІІ: Мені дуже приємно, розумієте, пані, я мушу пояснити вам, що сталася помилка.
ДІВЧИНА: Ах, счо?!
ГЕРОЙ ІІ: Це приватне помешкання. Я тут мешкаю... Звичайно, мені дуже приємно... будь ласка, не знічуйтеся. Мушу вам сказати... du bist wie eine Blume...[19]
ДІВЧИНА: Хіба це не «Крокодил»?
ГЕРОЙ ІІ: Ви, молоді, не усвідомлюєте... Скільки вам років?
ДІВЧИНА: Вісімнадцять... але тут було відчинено... я бачила якихось людей, чоловіків, жінок, — вони розмовляли, пили каву...
ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ (
ДІВЧИНА: Ага, тут стоїть ліжко, даруйте, я справді, не помітила.
ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ: Боже! Хоч би ви лише зрозуміли мене. Це все так просто. Я відберу у вас кілька хвилин і піду, але мій обов’язок дещо сказати вам, а ваш обов’язок — вислухати мене. Я хочу сказати: це добре, що ви
ДІВЧИНА: Полювали? На кого?..
ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ: Один на одного. З автоматами, з гвинтівками... ні, я не буду розповідати... тепер у лісах тихо, правда? В лісах тихо. Будь ласка, усміхніться... В тобі усі надії й радість світу. Ти мусиш бути добра, чиста, весела. Мусиш любити нас. Ми всі були в жахливій темряві під землею. Я хотів сказати ще раз: я, колишній польський партизан, (
Пан Роберт, 29 років, ось уже приблизно півтора року професійно торгує нирками. Їздить із цією метою до Федеративної Республіки Німеччина. Часто разом із завербованими донорами нирок. Одна така оборудка, особливо, коли вона термінова — це плюс–мінус 100 тис. марок. Дві третини від цієї суми отримує донор нирки. Рештою пан Роберт ділиться з німецькими лікарями. Скільки залишається йому чистоганом? Він, зрозуміло, не виказує своїх комерційних таємниць. Зізнався німецькому журналісту з «Der Schpigel», що провів дотепер близько сотні таких оборудок. Отож, враховуючи лише 10 % комісії, він заробив щонайменше один мільйон марок.
— Нирки — це найкращий бізнес, — каже він зі зворушливою щирістю.
Він подає до популярних газет звичайне оголошення на зразок: «Ви бажаєте продати нирку на Заході? Це полегшить...». Можна також відповісти на ймовірну пропозицію від донора: «За допомогу в платній пересадці на Заході сплачу велику комісію». Адреси й телефони приватних (виключно!) клінік Німеччини знаходить у довідниках. Потім достатньо надіслати факс. Відповіді, звісно, можуть бути різноманітні. Та завжди знайдуться такі добродії — зокрема поміж лікарів, для яких бажання заробити великі гроші вагоміше, ніж усі моральні кодекси, разом узяті. Саме такі відповідають згодою на пропозицію нашого заповзятливого земляка.
Німецькі рецепієнти польських нирок — це завжди дуже заможні люди.
А ким є поляки, які пропонують свої нирки на продаж?
Це люди, які не мають грошей, або мають дуже мало грошей, тим часом мусять годувати родину. Або й інші — вони хочуть стати на ноги, а не мають ані копійки. Не хочуть займатися нелегальним бізнесом, воліють продати нирку й набути таким чином якийсь початковий капітал. Я знайомий із кількома людьми, яким таке вдалося.
— Хіба ви ніколи не відчуваєте докорів сумління при думці про те, що скуповуєте органи молодих, здорових людей? — розпитував далі журналіст престижного німецького тижневика.
— Тут мова не про моє сумління. Ви мусите подивитися на це під іншим кутом зору: я допомагаю обом сторонам. Донорам і рецепієнтам.
Скільки можна отримати за шматок себе?
1. Волосся — 30 марок за 30 грамів. Усе волосся — 150 марок.
2. Очі (рогівка) — 6000 марок.
3. Кров (плазма) — 30 марок за 0,5 літра.
4. Серце — 20 000–30 000 марок.
5. Материнське молоко — 15 марок за 1,5 літра.
6. Печінка (цілком або частина) — до 225 000 марок (людина має лише одну печінку, вартість залежить від терміновості операції. —
7. Нирки — за штуку — від 25 000 до 75 000 марок (Конарський стверджує, що можна вторгувати значно більше. —
8. Яйцеклітини — 3000 марок за кількасот штук.
9. Тканина плоду — 1800 марок за 0,5 кг.
10. Кістковий мозок — до 15 000 марок.
11. Шкіра — 70 марок за клапоть.
(Опрацьовано на підставі
Російський «компот»
Середа, пізно пополудні, Старе місто — постійне місце зустрічей варшавських «торчків». Ми йдемо купувати «компот» у росіян. Один із наркоманів погоджується за 80 тисяч стати нашим провідником. «Ви, мабуть, не з поліції?» — допитується він.
Худий, дрібний двадцятилітний хлопець «під кайфом», він хилитається на ногах, деколи «відпливає». Його страхи слабнуть, коли отримує гроші — годину тому він віддав годинника за два куби «компоту». Тепер неодмінно хоче його повернути.
— «Кацапи» мають паршивий товар, приходять сюди вранці, коли в людей «ломка», й вони купують абищо, щоб розкумаритися, — розповідає він.
Визнає, що сам двічі купував у них наркотики.
Російські гендлярі дуже обережні, і їх непросто зустріти. Наш інформатор щомиті зачіпає групи наркоманів, які йдуть вулицею.
— Буде непросто, — пояснює він, — мабуть, вони вже все продали.
У час двогодинних пошуків зустрічаємо двох непритямних, цілковито «обдовбаних» людей. Наш провідник обшукує їхні кишені. Урешті ми зустрічаємо першого росіянина...
МИСЛИТЕЛЬ. (
СУПЕРЕЧКА ЧЕРЕЗ КОШЕРНУ ГОРІЛКУ
Суперечка через кошерну горілку стала одним із елементів «війни» рабинів, яка триває від 1989 року. Один із них — Вава Морейно — стверджує, що другий — Менахем Йоскович — не має права видавати свідоцтва кошерності. Ставки в цій грі великі, бо кошерна горілка має великий попит, а фірми, які її виробляють, платять рабинам за сертифікати.
Таємниця кошерності горілки криється у джерельній воді, добрій якості сировини і сертифікаті від рабина. Завод, який виробляє кошерну горілку, мусить суворо дотримуватися старих рецептур. Кошерність житнівки, як дехто стверджує, можна завжди взяти під сумнів, бо докладний контроль зерна неможливий. Перебрати кожну зернинку може хіба що Попелюшка. На думку деяких юдеїв, насправді кошерний лише пасхальний самогон зі сливок або з картоплі. Але в підсумку кошерність визначає сертифікат, виданий рабином.
Кошерний бізнес
Виробництво кошерних горілок розпочалось у Польщі в квітні 1988 р. Рік перед тим з’явилася спілка «Polnisskosher», до якої увійшли «Польмос» — він становив тоді єдність, — а також фундація «Керанот» із Ліхтенштайну.
Ситуація ускладнилася торік, опісля того, як «Польмос» поділився на 25 дрібних самостійних підприємств. Інші «польмосівські» заклади визначили, що в час, коли «житня», «полонез» і «відбірна» припадають пилом на магазинних полицях, можна врятувати бізнес виробництвом і продажем кошерної.
Від наміру до втілення був один лише крок — Варшавська спілка спиртової промисловості «Польмос» підписала договір з єврейською конгрегацією (правонаступницею громади юдейського віросповідання). Згідно з договором, свідоцтва кошерності горілки із заводу при Зомбковській мусив видавати головний рабин Менахем Пінхас Йоскович. «Польмос» із Зомбковської зобов’язався переказувати натомість певні суми грошей на потреби єврейської громади.
Про яку суму мова, ніхто не зізнається. У пресі з’явилися розмаїті версії. Радослав Піщек, публіцист
Варшавська кошерна стала причиною суперечки. Рабин Морейно, не визнаючи рабинських прав Йосковича, не визнає ці свідоцтва кошерності. Тадеуш Ґутовский із «Polnisskosher» скаржиться, що було порушено п’ятий пункт договору, який запевняв його фірмі ексклюзивне право на виробництво кошерної горілки. Збіґнєв Бацлав із «Польмосу», проте, вважає, що договір про ексклюзивність міг зобов’язувати в інші часи, натомість вільний ринок диктує свої закони.
Де пани чубляться, там кошерна кисне
Нещодавно кошерну горілку почали виробляти колишні «польмосівські» заклади в Білостоку. Сертифікат видає рабин з Ізраїлю. Окрім того, Фонд Ніссенбаумів готує власне виробництво кошерного алкоголю — у вересні нібито розпочнеться розлив у Бельсько-Бялій. Як запевняє прес-секретар фундації Піщек, доходи від продажу алкоголю підуть на статутні цілі фонду — порятунок пам’яток єврейської культури.
Усі погоджуються з тим, що занадто велика кількість кошерної горілки на ринку може погано вплинути на її марку і якість, а також знизити попит.
СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий, Ви не впізнаєте мене?
ГЕРОЙ І: Ні.
СЕЛЯНИН: У партизанському загоні мене прозивали Ворона.
ГЕРОЙ І: Люди, лишіть мене в спокої з тим минулим.
СЕЛЯНИН: Ви гніваєтеся на людей?
ГЕРОЙ І: Не знаю, я не хочу балакати. Я тут, у театрі мушу балакати без кінця.
СЕЛЯНИН: Ви вже забули мене, пане підхорунжий.
ГЕРОЙ І: Облишмо ті старі історії.
СЕЛЯНИН: А, ну то я вже піду, чи нема у вас десь капки шнапсу?
ГЕРОЙ І: У шафі стоять пляшка і склянка.
ГЕРОЙ І: Був рольмопс, але його батько з’їв.
СЕЛЯНИН: Певно, що селедець то не ябко. То ви маєте батька?
ГЕРОЙ І: Саме так.
СЕЛЯНИН: То ви, пане підхорунжий, нині яку посаду маєте? Певно, високу якусь, га?
ГЕРОЙ І: Я заступник віце-директора національної оперети.
СЕЛЯНИН: Пам’ятаєте, пане підхорунжий, як ми співали? (
Ні-ні-ні-німця маємо ми в носі,
Ми його не боїмося...
ГЕРОЙ І: Даруйте, Вороно, але я не маю часу. Мушу все це впорядкувати, перевірити, підсумувати, зробити висновки. Не час тепер на спогади.
СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий, то ви вже не пам’ятаєте, як завалили мене?
ГЕРОЙ І: Я не маю часу на спогади, прийдете в середу. Найгірше, що мені вже нема чого залагоджувати. Немає важливих справ. Я дуже часто стою в черзі до віконечка, але в якийсь момент відходжу і йду собі. Чи стою на початку, чи в кінці черги — це не має великого значення. Все вже залагоджене. Звісно, я можу добиватися кращого купе чи поїзда, або подорожі... І я вже не відчуваю ненависті до людей.
СЕЛЯНИН: Пане підхорунжий!
СЕЛЯНИН: Ви нагнівалися на людей.
СЕЛЯНИН: Ви розізлилися на весь світ, певно.
ГЕРОЙ ІІ (
СЕЛЯНИН: Помаленьку, пане підхорунжий. Скинув черевики. Шкода черевиків. Але ж ви, хлопці, тоді піддурили мене. Не треба так жартувати з людей. Стомився. (
ГЕРОЙ І: Старі історії. На що це ви натякаєте, Вороно?
СЕЛЯНИН: Того дня я мав піти із загону. Навіть дістав від кухаря кіло солонини і чвертку спирту на дорогу. А ви вистрелили мені в живіт.
ГЕРОЙ І: Я чистив пістолет.
СЕЛЯНИН: Ви були освічений, але дурніший за мене хлоп. Хоч я мав лишень сім класів. Ви політично були дурніший. Вас підманули.
ГЕРОЙ І: Наказ є наказ...
СЕЛЯНИН: І тепер ви ще й повторюєте ті глупоти.
ГЕРОЙ І: А як я вам поясню? Нехай то все пропаде раз і назавжди!
СЕЛЯНИН: Пан підхорунжий мене випадково вбив. У лісі.
ГЕРОЙ І: З усіх шпарин виходять ображені, убиті... Але повернімося до справи! Я не розповідатиму про минуле чи про плани на майбутнє. Найважливіше те, що відбувається зі мною цієї миті.
МОЛОДИК: Здорово, старий. Розкажу тобі таку історію, що ти помреш зі сміху. Чекай або я тобі краще прочитаю. Врешті-решт... Слухай, маю для тебе такий роман... Скажи мені номер свого ідентифікаційного сертифіката, а я скажу, хто ти..
ГЕРОЙ ІІ: Триндиш.
МОЛОДИК: Позич мені сто лимонів, віддам наступного тижня.
ГЕРОЙ ІІ (
МОЛОДИК (
ГЕРОЙ І (
СЕЛЯНИН: Що-що, пане підхорунжий?
ГЕРОЙ І: Базікання про муки й тортури.
СЕЛЯНИН: То я навіть не знав, що воно так називається... як це..?
ГЕРОЙ І: Мартирологія, мучеництво... розумієте, Чайко?
СЕЛЯНИН: Моє прізвисько було Ворона... Ви, пане підхорунжий, анітрохи не змінилися, завжди вигадаєте щось.
МОЛОДИК: Хвилинку. Елементарна порядність велить вислухати, хоч би й неуважливо, коли людина прагне розповісти про свої страждання.
ГЕРОЙ І: Розплодилося тут усяких нудьгарів. Якщо мова про мене, то рушієм моєї праці була любов до простої людини. Вивищити її, розкласти, змонтувати й вивищити, ушляхетнити через сльози або сміх. Здолати самотність.
СЕЛЯНИН: Я так гадаю, що ви були гіршим барахлом від мене, і що ви хочете вивищити просту людину... Ви красномовець, але боягуз. Не гнівайтеся на мене, пане підхорунжий, я знаю ще гірших від вас. Один такий постійно гомонить на радіо й пише. Ви, пане підхорунжий, не варнякали би про простих людей або читацькі маси. Простих людей у нашій країні уже нема.
ГЕРОЙ І: Дякую вам, Вороно! Але ви мусите зрозуміти, що я багато років обертаюся поміж людей певного сорту...
СЕЛЯНИН: Це в покару, пане підхорунжий, в покару.
ГЕРОЙ І: Ходіть сюди, Вороно, подайте мені руку.
МОЛОДИК: Отож це нікому вже не потрібно. Вони наказували мені вкладати руку в рукавичці в лещата. Й закручували ті лещата...
СЕЛЯНИН (
МОЛОДИК: Гівно! (
ГЕРОЙ І: Я ношу в животі усю пустку, увесь страх сучасного людства. Ви гадаєте, шлунок нормальної людини витримує? Ні, в ньому стається розлад. Із К’єркеґором справа була по-дитячому проста...
ГЕРОЙ І: Його батько, старий К’єркеґор, темний селюк із Ютландії, постійно лякав сина пеклом. Той старий дурень занапастив хлопцеві молодість. Нічого дивного, що К’єркеґор згадував потім із жалем про свою молодість, якої він ніколи не прожив. Потім ще якась Реґіна Ольсен піднесла гарбуза нашому мислителеві. Якби йому трапилася тоді якась хороша дівчина, все склалося б інакше. Вони переспали би. При цьому нашого філософа страшенно висміювали в якихось гумористичних журналах. І він занапастився. Через Реґіну Ольсен. Ви просили, Вороно, розповісти вам про Париж. Розумієте, Вороно, це складно отак, у двох словах. Місто велике, гарне. Темношкірі ходять в елегантних костюмах. Самі чорні. Але язики у них рожеві, язики й долоні.
СЕЛЯНИН (
ГЕРОЙ І: Так, Вороно, ти переміг.
СЕЛЯНИН: То та панянка, що спить, і той, що позичив сто тисяч злотих, — вони вже нові люди?
ГЕРОЙ І: Це складні речі.
СЕЛЯНИН: Ви, пане підхорунжий, завжди викручувалися.
ГЕРОЙ І: Власне кажучи, я не знаю, що його робити. Якщо вже живеш, то треба грати далі.
Може теж
Дрібні оголошення — фрагменти статей зі щоденних газет (актуальні).
Ах, спробуй хоч раз зі мною
Протизламний захист дверей
Протизламні ролети
Протизламна віконна плівка
Брамофони, домофони
Додаткові двері до малолітражки абсолютні
Додаткові двері сертифіковані
Ремонт після вламування
Домофони Відеонагляд
Двері Аба довгонога
Двері АВС, ти не будеш розчарований
Двері абсолютна безпека
Двері абсолютні солідні постачаю
Двері протизламні сертифіковані
Ізраїльська кошерна продукція
Двері протизламні металеві
Сталеві ґрати замки гарантія
Двері сертифіковані, кошерні, щойно з Ізраїлю!
Західні технології
Двері металеві
Протизламна плівка
Ґрати For You
Ґрати балкон переборка
Ґрати переборки
Ґрати розсувні
Ґрати розсувні стаціонарні
Ролети протизламні
Вікна протизламні
Непробивні гейші
Замки сертифіковані
Врізаємо замки
Замки експрес
Замки після вламування
Довгонога моделька
Гарненькі вісімнадцятилітні дівчатка
Агенція Чарівна Бригада
Бізнес-клас
Ми не розчаруємо тебе
Анна як абсолютні ліки для стомленого
невдоволеного джентльмена
Випускниці Школи Краси
Ах, як буде приємно
Рай! Повний сервіс, масажі
цілодобово
Ах, спробуй хоч раз зі мною
Ти хоч уявляєш собі, скільки може дати тобі Діана?
Пампушка Беата чекає
Дуже солодка цукерочка
Вишукана молода мулатка
Магія жіночності
Масаж для дорослих цілодобово
Загальний масаж
Масаж карибський
Супер брюнетки блондинки
Мультимасаж
Люблю домінувати великий бюст
Для пань і панів
For You
Гейша
Еротомасаж Ґрати
Агенція Невситиме пекельце
Надомництво. Шукаєш роботу?
Муляр-штукатурник. Ти не розчаруєшся
Ідеальне прибирання. Солідна. Домінує.
Надомна робота без шиття
Домінування, красуня
Грайливі дівчатка-підлітки запрошують
Товариська агенція «Цариця»
Абсолютно вишукані блондинки
Малайський дует
Абсолютно неймовірна гра
Фулл розкоші
Гарячий листковий пиріг
Абсолютно вишукана іспанка
Абсолютно кожну малолітражку кородовану
Абсолютно кожної малолітражки охоче ремонт
Прокат відеокасет
Автосигналізації
Авторизовані автосигналізації професійні
Абсолютно кородований абсолют
Абсолютно кородовані протизламні ролети
Грайливі дівчатка-підлітки запрошують
Абсолютно на сертифіковані замки
Відеонагляд кородованого
Абсолютно малолітражки
Абсолютно Абсолютний Абсолют
Абсолютно з птиці курка фасована
Конкурентоздатні ціни
Абсолютно — Бланка
Застосовуємо водоспуск
Органи повна конфіденційність
Абсолютні двері після вламування
Газово-гідравличні
Масажі мегавишукані
Абсолютний Антикваріат
Абсолютні міні-пудельки в сауні
Абсолютна цегла можливість резервації салону
Абсолютного ройтвелера з родословною
і батьками-чемпіонами
Абсолютна сучка, чарівність краса шик
Абсолютний психіатр і дерев’яні панелі
Люк абсолютний до малолітражки абсолю
Вишукана дистриб’юція абсолюту кородованого
Домофон
Аптека запрошує на роботу вишуканих несвятенниць
Агентки охорони
Непробивне
Довгоногі ввечері
Коротконогі вранці
Автобуксирування лафету
Запрошує жінку для масажу
Абсолютно малолітражки стан байдужий
УЧИТЕЛЬ: Не хвилюйтеся, будь ласка. Подумайте, будь ласка.
СТАРИГАНЬ І: Що ви тут робите?
УЧИТЕЛЬ: У нього сьогодні випускний іспит. Екзамен на атестат зрілості.
СТАРИГАНЬ І: Добре, та чому сьогодні?
УЧИТЕЛЬ: Він спізнився вже на двадцять років. Я не можу чекати довше.
СТАРИГАНЬ І: Які у вас там запитання?
УЧИТЕЛЬ (
СТАРИГАНЬ І: Ви справді невчасно.
УЧИТЕЛЬ: Що ви можете сказати мені про приєднання Червоної Русі?
СТАРИГАНЬ І: Після смерті короля Данила розпочався період занепаду Червоної Русі. Щоправда, один із його синів, Шварно, будучи зятем Міндовга, нетривалий час сидів на литовському троні, але про другого, Лева І, хроніки висловлюються несхвально. Після нього недовго панував його син, Юрій І, який об’єднав під своїм правлінням Володимирське й Галицьке князівства. Його сини, Андрій Володимирський і Лев ІІ Галицький, втратили Підляшшя й Полісся на користь Ґедиміна, але згодом уклали з ним союз, а один із синів Ґедиміна, Любарт, одружився з Бушею, донькою Андрія. Племінником обох князів був Болеслав, син Тройдена, мазовецького князя, який пошлюбив одну з дочок Ґедиміна, тобто сестру Альдони, дружини Казимира Великого...
УЧИТЕЛЬ (
СТАРИГАНЬ І: Газету.
ВЧИТЕЛЬ: А в тій газеті?
СТАРИГАНЬ І (
ПОЛЬСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ
15:50. Людські справи — самотність — усамітнення
16:20. Вікна — Новини
16:35. «Звіринець», а також фільм із серії «Звірі, звірі» — «Орел»
17:15. Телеекспрес
17:30. «Таємниці Червоного моря» (3). «Втеча» — пригодницький серіал (Франція–Іран–Німеччина)
18:20. Лабораторія — Всепроникний звук
18:50. На добраніч: «Кіт Леопольд і пірати»
19:00. Відлуння стадіонів
19:30. Щоденник
20:00. Театр Телебачення — Вацлав Білінський — «Сильвія», реж. Р. Бер, у ролях: Р. Крет, В. Мазуркевич, З. Тобіаш, Ст. Міхальський, Г. Біста, Е. Дец, К. Тинець
21:15. «Круглий стіл» — економічна публіцистика
21:40. Студія «Спорт» — Ендуро ’87 — Єленя Ґура
22:15. Телевізійний хіт-парад класичної музики
22:40. Підсумки — коментарі
17:20. «Клоун» (1) — радянський телевізійний серіал
17:30. «102» — культурно-музичний журнал
18:00. Мозаїка
18:30. Телетурнір «Ризик»
19:00. «Роздоріжжя» — програма для батьків
19:30. Зірки великого спорту
20:00. Вирішуймо самі
21:30. Людина і світ навколо неї
18:50. Лікар і ви
19:00. Тренуємось у ритмі
19:20. Вечорниці
19:30. Щоденник
20:00 «Отелло» — балетна вистава
20:30. Спортринг
21:30. Новини
22:00. 24 години в світі
22:15. Музика й електроніка
УЧИТЕЛЬ: Ви, молоді, усе ж таки налаштовані лише на споживання життя... факт, сумний факт... а хто ж буде страждати на цьому світі?..
СТАРИГАНЬ І: Саме так, пане вчитель.
УЧИТЕЛЬ: Які у вас плани на майбуття?
СТАРИГАНЬ І: Я готуюся вивчати китайську мову. Цінг-цянг-цьонг... час робити культурну революцію.
УЧИТЕЛЬ: Чудово... а скільки вам років?
СТАРИГАНЬ І: Вісімдесят...
УЧИТЕЛЬ: Чудово, юначе, пам’ятай: нагинай гілляку, доки молода. Більше запитань немає.
УЧИТЕЛЬ: Ага-а-а (
СТАРИГАНЬ І: Шопен сховав гармати у квітах, пане вчитель, і вславив ім’я Польщі у світі.
УЧИТЕЛЬ: А ти береш участь у цьому конкурсі?
СТАРИГАНЬ І: Беру.
УЧИТЕЛЬ: А на якому інструменті граєш?
СТАРИГАНЬ І: На бабусі.
УЧИТЕЛЬ: На бабусі?
СТАРИГАНЬ І: На гребінці моєї бабусі, пане вчитель.
УЧИТЕЛЬ (
Геля нічого не знала
про Цезаря
й померла
як Геля могла
утнути щось таке
усьому людству?
Що ця Геля думає собі?
в тому й то суть
що ми ніколи
про це не дізнаємося
піти з цього світу
без Цезаря
це так це так як
ніби
я не маю для цього слів.
Вона таким чином легко собі важить
не тільки Цезаря
а й Помпея Клеопатру
Антонія
і... і всю стародавню історію
якщо Геля не знала
що Цезар перейшов Рубікон
то Цезар не перейшов
Рубікону
і вся історія це дурничка
(тобто дурня)
Геля споневажила Історію
отак ідучи за ниткою (до клубка)
ми викрили
що Геля не знала
хто такий
Деррида
Геля упослідила всіх
Геля збіднила своє життя
що Гелі Цезар?
Гелі Цезар
що й Цезареві Геля —
чорна сорокап’ятирічна діра — й по всьому
ВЧИТЕЛІ НЕ ЛЮБЛЯТЬ ҐОМБРОВИЧА
Письменники стають відомі широкому загалу передусім завдяки школі. Ця споневажена на загал інституція, хочемо ми цього або ні, таки змушує нас закарбовувати в пам’яті прізвища, назви, дати й літературні напрямки, вибудовує ієрархію і впорядковує знання про літературу, поглиблює стереотипи, але водночас переказує нам доробок класиків. Однак оскільки навчальна програма стає дедалі факультативнішою, то шанс закріпитись у свідомості молоді має лише той письменник, який здобуде підтримку поміж учителів польської літератури.
Чи здобув Ґомбрович достатньо голосів, щоби бути присутнім у середній школі?
Виявляється, що письменник, якого так проблематично було видавати в соціалістичній Польщі, і якого так полюбляли критики й університетські кафедри — особливо в сімдесяті роки, надалі є мало відомим у педагогічному середовищі. Понад 100 респондентів категорично відмовилися відповідати на пункти опитувальника («Не знаю», «Не пам’ятаю», «Не скажу нічого суттєвого», «Соромлюся»). Це стеменна озонова діра над письменником, діра невігластва, зневаги і примітивної агресії. Про це може свідчити розпорядження, видане Воєводським методичним центром провінційного округу — з вимогою виключити Ґомбровича з програми (1983 рік), позаяк він не має виховного значення, і вчителі не розуміють його.
Однак повернімося до респондентів. З-посеред 80 аж 47 не стикалося з Ґомбровичем у час навчання, 71 не аналізувало на уроках «Фердидурке». Дослідження 1990—1991 років потверджують той факт, що більшість студентів польської філології, незважаючи на локацію університету і його репутацію, читають Ґомбровича винятково до іспиту, а не в час лекцій або семінарів.
Із 80 опитуваних лише 35 бажають бачити «Фердидурке» в школі як обов’язковий твір у повному обсязі, 23 погоджуються на фрагменти, 32 вагаються або відмахуються від складного тексту. Відчуваються глибоко прихований страх перед роботою над романом, переваги розрахунку над амбіціями, розваги над уявою, дріб’язковості — над пристрастю відкрити для себе те, що складне. Чути голоси (мабуть, слушні), що кни́жки немає в бібліотеках, що рівень учнів у технікумах і професійних ліцеях занадто низький, аби зрозуміти щось у Ґомбровича.
Отож Пімко й Поганка не для Пімки і не для Поганки? Хтозна, чи не варто — з огляду на опитування, погодитися з думкою, що Ґомбрович може бути лише факультативним письменником для школи.
ГОЛОС ВІДМІННИКА: Гірше! З Гелею усе ще гірше. Пане Вчих, Геля не читала Ґомбровича!
ВЧИХ: О! Ні! (
ГОЛОС ВІДМІННИКА: Геля каже, що не хоче читати Ґомбровича... що їй від нього ні холодно, ні тепло!
ВЧИХ: Га! Змусьте Гелю! Гей, кати, до мене — пси, поряд! — нехай рвуть Гелю на шматки.
ГЕЛЯ: А я краще почитаю детективчик.
ВЧИХ: Годуйте Гелю «Фердидурке» примусово, запихайте їй до рота й до голови... підтикайте і втикайте, куди лише вдасться! Га!
Гелю, ти можеш не читати Ружевича — Філіповича — Ленартовича — Сенкевича... можеш не читати... але мусиш прочитати... вислухати Ґомбровича... благаю!
ВЧИХ: Геля споневажила таким чином
польську літературу в країні й у еміграції!
Чорна сорокап’ятилітня діра — й по всьому!
ОЛЬГА (
ГЕРОЙ І (
ОЛЬГА: Минуло п’ятнадцять років, відколи ти вийшов із дому. І я не знала, чи ти живий.
ГЕРОЙ І: Так.
ОЛЬГА (
ГЕРОЙ І: Я не мав її.
ОЛЬГА: Ти казав, що йдеш по сигарети.
ГЕРОЙ І: Я купив сигарети.
ОЛЬГА: Тебе не було п’ятнадцять років! Що в тебе? Що з тобою? Поясни щось, скажи щось.
ГЕРОЙ І: Я розповім тобі анекдот (
ОЛЬГА: Анекдот. У таку мить! Це жахливо. Він розповість мені анекдот опісля п’ятнадцяти років...
ГЕРОЙ І: Я випив би пива (
ОЛЬГА: Пива в таку мить, коли я прагну звіту про все твоє життя! Я помилилась у тобі, Генрику!
ГЕРОЙ І: Мене звати Віктор!
ОЛЬГА: Вікторе, я помилилась у тобі. Ти свиня й шахрай.
ГЕРОЙ І (
ОЛЬГА: Тихо там... Оце ще одне слово мені...
ГЕРОЙ І: Якщо ти створюєш такі умови, то я нічого не второпаю.
ОЛЬГА: Ти гладив мої груди, лащився мов змій, спокушав гарними слівцями. Казав, що в нас буде будиночок із садком, двійко дітей: хлопчик і дівчинка... Світ завалився, а ти брехав. Ти зламав мені...
ГЕРОЙ ІІ: Світ не завалився. Ми вижили... Ти не уявляєш, Олю, як я тішуся, що можу лежати. Можу лежати, стригти нігті, слухати музику. Начальство подарувало мені усю неділю. Може, ти прийдеш у ліжко? Поговоримо.
ОЛЬГА: Я кваплюся до оперети. Уже маю квиток... Я ніколи не пробачу тобі! (
ГЕРОЙ (
ХОР СТАРИГАНІВ: Дуже просто.
ГЕРОЙ: «Треба наливати клієнтам, які п’ють пиво з кухлів, більшу порцію піни. Замість повного кухля пива вони дістають кухоль, наповнений лише на половину чи на третину. (
*В кухлях замало пива* В підсобці безлад*
Книгу скарг заховано
Пивні бари як предмет загальної уваги
Любителі пива з нашого міста не мають надто великих можливостей вихилити «повний» кухоль у належних умовах. Закладів, де подають цей напій, стає дедалі менше, при цьому стан деяких барів, а також обслуговування клієнтів викликають зауваження. Впродовж останнього часу інспектори ДТІ перевірили два майданчики такого штибу.
Вони замовили у приватному пивному барі на вул. Єленьоґурській у Лешниці чотири кухлі золотистого напою. Вимірявши їхній вміст, виявили, що в них бракує близько чверті літра.
Кухлі, в яких подавали пиво, були потріскані, надщерблені. Підсобка пивбару виглядає просто-таки жахливо. В контейнерах тримають черству, запліснявілу випічку, прокислі квашені огірки, над якими кружляє зграя мух.
Отож персонал «заробив» 35,50 злотих, а окрім того, відвідувачам не видали решту.
Скаргу на власницю майданчика і співвласника скеровано до колегії дисциплінарних порушень.
Не краще було й у пивному барі з чарівною назвою «Оаза» в Сехниці, який підпорядкований районному кооперативу «Селянська самопоміч» у Святій Катажині. В обох кухлях пива, які бармен подав інспекторам ДТІ, бракувало 0,185 літра напою вартістю 27,20 злотих. Тут продають також пляшкове пиво, але ніде нема жодного цінника. Бракувало також документів на закупівлю цього пива. Книга скарг і пропозицій перебувала (...)
СПІКЕР СЕЙМУ (
МИСЛИТЕЛЬ.
Пиво лилося рікою
(А) Найбільший цьогорічний пивний ярмарок, «Хмільники’92» завершився вчора в Красноставі (Холмське воєводство). Він тривав три дні. Свої вироби представили близько 30 пивоварень з усієї країни, не приїхав лише «Живець». Там демонстрували також обладнання для пивоваріння.
Як і щороку, відбувся конкурс на найкращі сорти пива. 29 дегустаторів оцінювали гірчинку і смак, запах, пінистість, прозорість, насиченість і барву. Найбільше нагород здобув «Окоцім».
Пиво оцінювали в чотирьох категоріях. Поміж світлого пива зі вмістом 11,3–12 % екстракту перемогло пиво «Брок» із Кошаліна, випередивши «Кристал» із Лежайська і «Specjal Pils» із Бранева.
У категорії світлого пива зі вмістом екстракту 12,5–13 % дегустатори визнали найкращим пиво «Експортне» з пивоварні «Окоцім». Одразу за ним опинилися «Кастелянське» зі Серпець і «Босман» зі Щецина.
Поміж солодового темного карамельного пива перемогла «Чорна перлина», яку виготовляє познанська пивоварня. На другому місці — «Карамельне окоцімське», одразу за ним — «Карамельне» з Ельблаґа.
У категорії «міцне темне» переміг портер тиський, випередивши портер із Окоціма і портер лодзький.
Коментуючи відсутність «Живеця» на «Хмільниках’92», один із дегустаторів сказав: «Керівництво «Живеця» вважає, що їхнє пиво краще, ніж усі решта. Вони спам’ятаються, коли вже буде пізно, і їх випередять пивоварні «Лежайськ» та «Окоцім».
СПІКЕР СЕЙМУ (
СТАРИГАНЬ І: Від пива походять слова «пивниця» (місце, в якому зберігають пиво) й «напивок» (старосвітська назва чайових). Отож нічого дивного, що коли повсюдно заговорили про «попивок», чимало людей вважало, що це слово також пов’язане з пивом.
І я також піддався цій асоціації і тривалий час копирсався в енциклопедіях і словниках, щоб виявити етимологію або інше джерело цього дивного податку. Адже у нас є «подушне», «подимне» й інші історичні назви податків, отож, можливо, десь був і «попивок», бо поляк, як відомо, не від того, щоб залити за комір.
Я шукав, шукав, аж один учений муж сказав мені, що слово походить від назви «Податок на понаднормові витрати». Тобто це звичайне скорочення.
О свята Пива з Варки, благослови мене!
СТАРИГАНЬ ІІ:
Краще легкий хміль, аніж горілчаний чад
28 грудня Воєводським судом у Варшаві зареєстровано Партію пиволюбів. Програму Польської партії приятелів пива було презентовано в одному з останніх номерів журналу «Пан».
Уже після підписання реєстраційного документа представники установчого органу — Адам Гальбер, Анджей Колодзейський і Януш Ревінський, засвідчили: ПППП підтримуватиме всі акції на захист природи, адже без свіжої води й чистого повітря доброго пива не звариш.
Ми вийшли на політичну арену й намагатимемося змінити структуру споживання алкоголю в Польщі. Наше гасло: «Менше горілки, більше пива», — згідно з принципом, що краще входити до Європи в легкому підхмеленні, ніж вповзати в горілчаному чаді.
СПІКЕР СЕЙМУ: Закриваю сесійні дебати... відкриваю дебати...
СТАРИГАНЬ І (
СТАРИГАНЬ ІІ: Про пиво!
СТАРИГАНЬ ІІІ: Чи є в цьому пиві натяки на владу, підтексти, символи, алегорії? То наш герой ратоборець?
СТАРИГАНЬ І: Він говорить про пиво!
СТАРИГАНЬ ІІ: У цьому пиві мусить бути щось приховане!
СТАРИГАНЬ ІІІ: Він каже, що в пивці плавають мухи.
СТАРИГАНЬ ІІ: Мухи? Це вже щось.
СТАРИГАНЬ І: Дурня! У нього пиво означає пиво, муха це лише муха. Не більше.
СТАРИГАНЬ ІІІ: Змилуйтеся, це не Герой. Це просто барахло! Де поділися давні герої, орфеї, вої, пророки? Муха в пивці! Навіть не в пиві, а в пивці! Що це таке?
СТАРИГАНЬ ІІ (
СТАРИГАНЬ ІІІ: Час ніби величний, люди трохи замалі.
СТАРИГАНЬ І: Як завжди, все як завжди.
СТАРИГАНЬ ІІІ: У пивці плавають мухи? В цьому щось приховане!
ГЕРОЙ ІІ:
О свята Пива!
Повсюдні скарги на попивок змусили мене замислитися про пиво як про мовну категорію. Пиво: те, що п’ється. Просто. Проте виявилося, що не зовсім.
За давніх часів пиво називали «ол», і воно було без хмелю, бо хміль почали додавати до нього лише близько ХІІІ століття. У слов’ян воно нерідко є темою багатьох кумедних бувальщин і віршиків («від пива голова крива», «наварити собі пива» — нажити собі клопоту, «йти до Аврама по пиво» — померти).
Відомий також анекдот про папу Климента VIII, якому так засмакувало пиво, коли він був нунцієм у Польщі, що згодом зітхав на смертному ложі (1605 р.): «О piva di Poloniaп! О biеra di Warka!» Прелати, які його оточували, гадаючи, що йдеться про якусь польську святу, котра є покровителькою Папи, почали молитися до святої Пиви.
Від пива походять слова «пивниця» (місце, в якому зберігають пиво) й «напивок» (старосвітська назва чайових). Отож нічого дивного, що коли повсюдно заговорили про «попивок», чимало людей вважало, що це слово також пов’язане з пивом.
І я також піддався цій асоціації і тривалий час копирсався в енциклопедіях і словниках, щоб виявити етимологію або інше джерело цього дивного податку. Адже у нас є «подушне», «подимне» й інші історичні назви податків, отож, можливо, десь був і «попивок», бо поляк, як відомо, не від того, щоб залити за комір.
Я шукав, шукав, аж один учений муж сказав мені, що слово походить від назви «Податок на понаднормові витрати». Тобто це звичайне скорочення.
О, свята Пива з Варки, благослови мене!
ГЕРОЙ І:
Дощ, члени Кабміну Януш Зьолковський і Мечислав Ваховський, а також велике зацікавлення варшав’ян супроводжували вчора колишнього президента Чехословаччини Вацлава Гавела в пообідній прогулянці історичним центром Варшави. В пабі «Герби» на Вузькому Дунаї йому подали німецьке пиво «Варштайнер» у важких фаянсових літрових кухлях. У Чехії такі кухлі називають «тупляки» — подвійні.
Гавел і Ваховський без проблем здійняли їх задля того, щоб виголосити тости, натомість проф. Зьолковський мусив попросити для себе легший кухоль — півлітровий.
ПИВНИЙ МЕНЕДЖЕР РОКУ
Богдана Спіжа — пивного магната і власника фірми «Леґполь» у Вроцлаві було обрано в четвер Менеджером року–1990. Його приватна фірма першою з-посеред країн Східної Європи почне в лютому 1992 випускати пиво «Окоцім» у бляшанках. 600 тис. бляшанок у день за ціною близько 2500 зл.
Лауреат отримав Кубок від віце-прем’єра Лешека Бальцеровича з побажаннями «подальшої стійкості й успіхів у економічній діяльності та створенні нового зразка й етики польського підприємця».
Першим Віце-менеджером Року став будівельний магнат із Кошаліна Генрик Рецлав.
Конкурс на титул Менеджера Року є щорічною, однією з найпрестижніших урочистостей, які об’єднують людей малого бізнесу. Цьогоріч нагороди спонсорувало шестеро міністрів економічних відомств.
«Ми почали від пива, тепер ідемо до продукування м’ясних виробів, а також інших споживчих товарів, — сказав «Газеті» Томаш Роля (він узяв слово замість лауреата, який захворів). — Фірма потужна. Річні обороти перевищують 50 мільярдів злотих, а увесь прибуток ми спрямовуємо на розвиток фірми».
МИСЛИТЕЛЬ:
Я ПИВ «Dr. Bier»
Я усвідомлюю, що після цієї публікації чимало читачів почнуть зневажати мене, а редакційні пивні ортодокси не подаватимуть мені руки. Та все ж кваплюся доповісти, що пив єдине в світі пиво з бульбашками — МІНЕРАЛЬНЕ ПИВО.
Його виробляють із води цілющого джерела В-3 і розливають лише у пляшки (гуртова ціна — 3,90 крони). Бочкового «Dr. Bier» не існує. Варто порадити його усім, що страждають на розлади шлунка, нирок, печінки, травної системи, а також дамам — як альтернативу трав’яним чаям. Найбільший успіх воно матиме, безсумнівно, у джентельменів, які «не виживуть» без пива і які зможуть поєднати таким чином приємне з корисним.
Тож і я спробував поєднати перше з другим, з величезною недовірою замовляючи в ресторані у Карлових Варах пляшку «мінерального». Понюхав. Узяв на язик. Випив.
Яке воно на смак?
Якщо коротко, то як пиво, до якого додали мінеральної води. Загалом не так погано, добре тамує спрагу, залишає в горлі легкий присмак солі. Проте смак «Dr. Bier» відчутно ушляхетнює усвідомлення того, що ми п’ємо його не заради того, аби потурати своїм грішним схильностям, а лише заради здоров’я. Тому я замовив другу пляшку, після якої ми з приятелем чимшвидше вирушили на бочковий «пільзнер».
ГЕРОЙ ІІ (
ДЯДЬКО: Я був на прощі в монастирі... Навідався дорогою до тебе: три дні лісом, два дні полем, а там уже й шапкою докинути можна. А що у тебе, Стасю?
ГЕРОЙ ІІ: Нічого, нічого, дядьку. Скільки літ, скільки зим! Ми не бачилися двадцять п’ять років, дядьку! (
ДЯДЬКО: Славний хлопець! Дякую тобі, дитино, за такий розкішний прийом. А що у тебе, Владику?
ГЕРОЙ ІІ: Бачте, дядьку, я хотів написати до вас, але Зося сказала, що ви хворий, то я подумав, що ви померли. (
ДЯДЬКО: Якось пхаю той віз життя. Знайшов чому радіти!
ГЕРОЙ ІІ: Ви, дядьку, справжній! І капелюх справжній! (
ДЯДЬКО (
ГЕРОЙ ІІ: Був.
ДЯДЬКО: Ну, і що там, як там, розповів би щось про той Париж. Я ж за життя його вже не побачу... І тітці цікаво. Розповіси щось?
ГЕРОЙ ІІ: З приємністю, дядьку.
ДЯДЬКО: Часу, мабуть, не гаяв, еге ж?
ГЕРОЙ ІІ: Мабуть.
ДЯДЬКО: А як там людиська живуть?
ГЕРОЙ ІІ: Якось живуть... по-різному. (
ДЯДЬКО: Як французькі, то я візьму дві.
ГЕРОЙ ІІ: Я купив льодяники від кашлю в Парижі, листівку з Джокондою в Парижі...
ДЯДЬКО: А що там у мистецтві, в літературі... в політиці?
ГЕРОЙ ІІ: Сяк і так, усе різне... Й не охопиш. Знаєте, дядьку, я бачив Наполеона в натуральну величину, Папу, англійську королеву — усі вони рожеві й з воску.
ГЕРОЙ ІІ: Їдять багато салату, сиру та п’ють вино, кухня, звісно, французька.
ДЯДЬКО: То ти трохи перевітрився й закупився.
ГЕРОЙ ІІ: Місто, знаєте, дядьку, в такій блакитній імлі, як у спирті.
ДЯДЬКО (
ГЕРОЙ ІІ: Бо розумієте, дядьку... Шкода й казати... Я плескав. (
ДЯДЬКО: Це як — «плескав»?
ГЕРОЙ ІІ: Саме, що плескав.
ДЯДЬКО: Усі плескали.
ГЕРОЙ ІІ: Та що мені до всіх. Я думаю про себе. Я плескав.
ДЯДЬКО: Ну ти як дітвак, Петрусю! Пікассо теж плескав.
ГЕРОЙ ІІ: Дядьку, дядьку...
ДЯДЬКО: Ну, що? Ну що?..
ГЕРОЙ ІІ (
ДЯДЬКО: А загалом, ви здохляки, слабаки. Небо чисте — а він туману напускає. А що мені казати? Що там ваші оплески. Я пам‘ятаю, як ми у час заворушок вкинули нашого командира до томатної юшки. Стривай... як же його звали?
ГЕРОЙ ІІ: До юшки?
ДЯДЬКО: В казані саме варилася томатна юшка... Час був неспокійний, усякі сутички, бунти, словом, булькотіло... Він прийшов із перевіркою до кухні. Юшка варилася для всієї компанії, то ми його вкинули туди й засунули казан накривкою. І він зварився разом із вусами. І шпори зварились, і ордени. Я ще й досі не можу стриматися від сміху, як згадую про це. (
ГЕРОЙ ІІ: Мені сумно, дядьку. (
ДЯДЬКО (
ГЕРОЙ ІІ: Не можу, дядьку.
ДЯДЬКО: Ти ще не хочеш повернутися зі світів додому?
ГЕРОЙ ІІ: Ні. (
ДЯДЬКО: Ще не наївся, не наглитався?
ГЕРОЙ ІІ (
ДЯДЬКО: А може, ти спакуєш манатки й підеш зі мною, завтра будемо на місці.
ГЕРОЙ ІІ: Ні, дядьку, я не можу повернутися.
ДЯДЬКО: Ходи-ходи, пташки співають, весна іде.
ГЕРОЙ ІІ: У мене багато незавершених справ, усякі справи, важко від цього відірватися, важко розібратися. Може, потім.
ДЯДЬКО (
ГІСТЬ У КЕПІ: Що це він стискає в руці?
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: Папір.
ГІСТЬ У КЕПІ: Треба розігнути йому пальці. (
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: Що там таке?
ГІСТЬ У КЕПІ: Якісь папери. Життєписи... (
ГІСТЬ У КЕПІ: «...Опісля закінчення народної школи... призабув, що мав однокласника в народній школі, який пригощав мене сиром, бо той однокласник був із села. Після завершення... Отримавши атестат зрілості, я пробував вступити до магістратури. 1938 року, в готелі вичистив черевики накидкою з ліжка... Після закінчення початкової школи вступив до гімназії. Після закінчення середньої школи намагався... (
ГІСТЬ У КАПЕЛЮСІ: А що, він спить? Може, вдає?
ГІСТЬ У КЕПІ (
ХОР СТАРИГАНІВ: Роби щось, рухайся, мисли.
Він собі лежить, а час минає.
ХОР СТАРИГАНІВ: Кажи щось, роби щось,
посувай дію,
принаймні длубайся у вусі!
ХОР СТАРИГАНІВ: Нічого не відбувається.
Що це означає?
ГЕРОЙ ІІ: Лишіть мене в спокої.
ХОР СТАРИГАНІВ: Дякувати Богу, не спить.
ГЕРОЙ ІІ: Ви кажете, я мушу щось робити?
Не знаю (
ХОР СТАРИГАНІВ: Він засинає, ви бачите, люде!
Адже без борошна хліба не буде.
В театрі треба грати
і дію посувати!
ГЕРОЙ ІІ: А досить того, що Герой ІІ чухає голову, дивиться у стіну?
ХОР СТАРИГАНІВ: Це вже щось.
ГЕРОЙ ІІ: Я нічого не хочу.
ХОР СТАРИГАНІВ: Таж навіть у Беккета
хтось говорить, чекає, страждає, снить,
хтось плаче, конає, падає, бздить.
Рухайся, інакше втратиш публіку.
ГЕРОЙ ІІ: Блошиний цирк ставить сьогодні «Гамлета»,
лишіть мене в спокої,
я йду...
ХОР СТАРИГАНІВ: Стій!
ГЕРОЙ ІІ: Я йду.
ХОР СТАРИГАНІВ: Куди?
ГЕРОЙ ІІ: На бокову.
ХОР СТАРИГАНІВ: Він напився.
ГЕРОЙ ІІ: Ду́рні, дайте мені поспати.
ХОР СТАРИГАНІВ: Ти знову засинаєш.
Що це означає?
СПІКЕР СЕЙМУ.
Увага, шановні пані й панове депутати!
Автори проектів на літеру «А
хіба це треба пояснювати?
Поправка сенату до справи орденів і відзнак.
Пропозиція сенату стосується скасування медалі Перемоги і Свободи 1945 року — ухвалити скасування звань і почесних відзнак, а також вилучення орденів комітетами з присудження нагород.
Прошу підняти руки...
поправку законодавчого характеру зголосити в Статті І зміна два автора проекту...
вношу до Статті І виключення абзаців 3 і 4...
прошу підняти руки й натиснути на кнопки...
щоб потім не було непорозумінь, чи можемо ми голосувати за поправку?..
Ні! У Статті І вилучити пункт 2...
Голосування мало б сенс у Статті І пункті 2 — отож ми в такій ситуації, що маємо абзац 5 положення 3 — тут є логічна цілісність — а саме, в пункті 1 абзацу 3...
викреслити весь абзац —
тобто голосуємо за поправку в пункті 1. Хто з депутатів за те, щоб ухвалити поправку — хто проти?
У такому стані речей починаємо...
Заохочую підняти ногу, натиснути на педаль,
а також на кнопку,
а наших дам заохочую підняти
кнопки й опустити руки.
Я стверджую, що Сейм ухвалив
у справі зміни регламенту
Сейму Речі Посполитої. Редакції 484 і 487.
Натиснути кнопки й підняти руки...
Оскільки машина погано працює,
прошу
не тиснути на кнопки,
прошу підняти руки,
запрошую панів секретарів перейти
до підрахунку вручну...
у разі схвалення цієї пропозиції
депутатські фракції
вимагають її відкласти
я зараз починаю
оголошувати пропозиції
пропоную перенести
на пленарне засідання
проект бюджету
від депутатської фракції Незалежна Польща
згідно з регламентом
пропозиція уряду має важливе
значення для закону
проект вимагає окремого
аналізу
депутатська фракція
Союз Праці такої думки
оскільки це пропозиція
яка стосується викреслення
то ми приступаємо до викреслення пункту 7
заохочую підняти руки
й натиснути педаль або кнопку
хто утримався
дякую
хто за те щоб викреслити
дякую
у формальній справі пане депутате
я звертаюся до пані прем’єра
уряд може працювати без упину
сейм працювати без упину не може
є ще одна пропозиція
а саме:
це проект молодіжної
комісії культури і спорту
дослідження приводять
до висновку
що масштаби
захворюваності й структура
смертності 40 відсотків
не досягають норми розумового розвитку
у віці 15–18 років це означає
що 40 відсотків примножують
число безробітних
а близько 10–15 відсотків
перебувають у групі ризику
високий сейме
молодого покоління
я відкладаю членів президії
і пана депутата Зупу
запрошуємо усіх у кулуари
оголошую десятихвилинну
перерву
Спікер:
усе цілком навпаки
пропозиція номер 8 порядку дебатів
зауваження вносять за дванадцять годин
до засідання
Спікер:
ні це нічого високий сейме!
якщо ми так будемо вести дебати
то я справді не знаю що
з цього вийде
не стрибайте по залі
ви ж не в лісі
Спікер:
(
це не підлягає він це переоцінює
за цю пропозицію не можна голосувати
будь ласка пане депутат
ваша пропозиція має яйця
але не старайтеся впихнути невпихуєме
(
отож ми розглянули
порядок
цього голосування
а тепер перейдімо
до голосування за проекти
даруйте але переголосування
цього правила вимагає певних
змін
депутатська фракція
Союз демократичних лівих сил
пропонує переадресувати
проект ухвали у справі
молодого покоління
пропозицію виголошує пан депутат із Яроцина
отож переходимо до Яроцина
розгляд окремих пропозицій
які стосуються порядку дебатів
саме про позбавлення мотивації
це законодавчі справи
передусім
аби ми не дискутували
чи плакати за волоссям зітнувши голову
кожну пропозицію можна
винести на конвент
не заперечує ті пункти
які могли б тут бути
Спікер:
високий сейме адже
я сказав про це
високий сейме
я за те щоб ми
ставилися серйозно
прошу підняти руки
й натиснути кнопки
«за» проголосувало
149 пропозицій
вибачте панове депутати
не натискайте будь ласка
тільки піднімайте
секретарів заохочую підрахувати
В італійському парламентів є Чіччоліна, ми також можемо (зокрема, завдяки тому, що прийшли нові депутати і сенатори) знайти еротичну розвагу в політичному житті. І то значно більшу — за обсягом!
Данута Літо, наша землячка із супербюстом, яка робить кар’єру стриптизерки в нічних клубах і в еротичних фільмах на Заході, заявила пресі, що хоче представляти в новому польському Сеймі... Пивну партію. Ми вже бачимо очима наших душ, як провадить передвиборчу кампанію головний скаут, а тепер ще й пивний політик Януш Ревінський.
Данута Літо, безсумнівно, знайшла би значно більше прихильників, аніж Ян Братошевський, адвокат, поет і політик, який запросив 35 осіб на установчі збори політичного руху патріотів Польщі «Світле майбуття», а прийшов лише один із запрошених. Попри те, що перед зустріччю, — як повідомила «Річ Посполита», — службу на підтримку руху відправив сам єпископ Зиґмунт Юзеф Крашевський.
й ухвалимо, що цей режим
уже ніколи не повернеться
(
Високий сейме — високий сейме окрім
пропозиції підбити підсумки
я хочу наголосити що коли Конвент
Спікер:
Гей ви, як вас там,
той, що в піджаку, я забув ваше прізвище...
вимкніть йому мікрофон у задньому проході
(
за три хвилини
оголошую десятихвилинну перерву
яка стосується підбиття підсумків цієї пропозиції
голосування заблоковано
(
перерва
про діри у цьогорічному бюджеті
це процедурні справи
в зв’язку з новим регламентом
з яким депутати не зволіли ознайомитись
після перерви:
Спікер може висунути пропозицію
про підбиття підсумків голосування
за пропозицію пана депутата Рая
депутат:
я відкликаю свою попередню пропозицію
і висуваю суперечну пропозицію
натомість у світлі 114 ми маємо
вирішити чи буде підбиття підсумків
Священик Петро Скарґа — Герой І
Жеби був я Ісаєю, ходив би босоніж і напівнагий, волаючи до вас, витворники і витворниці, переступники і переступниці Закону Божого: «За те, що ви нехтуєте оцим словом і надію кладете на тиск та крутійство, і на це опираєтеся, тому буде для вас ця провина, як вилім, що має впасти, що зяє на мурі високім, що нагло, раптовно приходить руїна його! І Він поруйнує його, як руйнується посуд ганчарський, розбиваючи без милосердя його, і в уламках його не знайдеться ані черепка, щоб із огнища взяти огню чи води зачерпнути з кринички...
Жеби був я Єремією, то узяв би пута на ноги й окови та ланца на вию і волав би до вас, грішні, як він волав: «Так спутають вас пани й поженуть яко баранів в чужі сторони
Коли корабель тоне, а вітри перевертають його, дурний свої тлумочки та скриньки опатрює і лежить на них, а до борони корабля не йде і гадає, що сам себе рачить, а він сам себе губить. Бо коли корабель не має борони, і він із вшелкім-вшелкім, що зібрав, потонути мусить. А коли хто своїми скриньками та маєтністю, яку має на кораблі, взгардить, і з іншими до борони корабля стане, про вшелко своє забувши: допіру тоді своє оборонив і сам здоровля своє заховав. Той наймиліший корабель вітчизни нашої вшиткіх нас несе, вшитко в ньому маємо, що маємо. Коли з кораблем щось лихе коїться, коли в ньому утлин не затикаємо, коли воду з нього не вичерпуємо, коли про борону його не стараємося, коли для безпеки його вшелкім, що в домі є, не взгардимо, то потоне він, і з ним самі ми вигибнемо.
ГЕРОЙ І: О Боже мій, які збитки в це королівство принесли, котрі витурлили вшелке милосердя! Почавши з малих аж до великих, вшиткі помірність святу і прості радості пропомнили й отим старопольським життям взгардили. Каждий хоче вино пити. Вже не лише вода, на яку ми приставали, а й пиво нездорове молодим і здоровим. Одна кварта вина в день до року сто золотих близько виносить. Леда хто панує без єдвабів, без шестиконного запрягу, без кільканадцяти пахолків і барви єдвабної, без колясок і оздобних пооббиваних карет їздити не хоче. Сідла вже для візників лишились. У запрягу кінь за кількасот злотих. З тої їзди шляхетської постали каретники, подушечники, перинники — з ліжками, з перинками їздять. Збройний і верховий пахолок пощезли, і міць чоловіча розкошами струхліла. Жони білоглові так в уборах і строях своїх перебрали, що кінця стратам не маєш. На єдваби, злотоглови, хвости і брамки, і карети втрат не перелічиш. На полумиски й лічбу незліченну страв мусить ставати, аби гоноритись, і тлінности, марноти і слави людської, які не варті ніц, набувати.
СПІКЕР:
що висунуто пропозиції підбити підсумки
голосування за загальне схвалення
додаткових пунктів ті що пан депутат
Анджей Рай — натомість спікер
виносив на голосування в час
конвенту сеньйорів
звертаю вашу увагу
на той факт що справа значно ширша
про підбиття підсумків які стосуються пропозицій
загального голосування
Тадеуш Зелінський від імені тридцяти депутатів
демократичних лівих сил висунув пропозицію
про часткове підбиття підсумків — це матиме
негативні відгуки про підбиття загальних підсумків
усіх пропозицій
МІККЕ:
пане спікер — сейм декларує
що кожен окремий пункт регламенту
ми маємо право закон цього типу
веде до маніпуляцій положеннями і я хотів би
привернути вашу увагу
вельмишановний депутате
ви не знаєте за що голосуєте
пан депутат запропонував
висока палато
щоб на загальне
щось там казав пан спікер
це було запропоновано паном
спікером усно
через це депутати не знали
є пропозиція пана депутата Новіни-Конопки
спікер щось там іще казав
(
президіум також має сумніви
хто з пань і панів депутатів
прошу підняти руки
підбити підсумки пана депутата Рая
(
оголошую результати
за підбиття проголосували
переходимо до голосування
пана депутата Зупу прошу ще
раз уточнити пропозицію
депутатів або фракції
стосовно пункту
будь ласка пане депутат
щодо пункту про благонадійність
радіо, телебачення і преси
(
на здоров’я!
фракція КНП просить півгодинної перерви
(
Несьоловський:
я розумію, що король Яґайло
замовляв три служби Божі — а КНП три перерви
це компромітація парламенту за
який ми стільки вистраждали
(
Пане спікер висока палато
у мене мали зустрітися п’ятеро директорів
хочу публічно заявити що багатопартійна система
розкладає Польщу —
пане депутат мені дуже прикро
Квасьнєвський:
пане спікер
висока палато
звертаюся до колег із КНП
і
ГОЛОС МАРШАЛА ПІЛСУДСЬКОГО ІЗ ЗАСВІТІВ:
Задля того, щоб уникнути якогось непорозуміння, додам, що я сам, особисто, як диктатор Польщі скликав цей сейм, що, маючи змогу роздавити, наче комах, цих сеймових хвойд після переможного завершення війни, я не зробив цього, позаяк, будучи прем’єром, діяв більш конституційно, ніж сам сейм, отож ніхто не може оскаржити мене у відсутності демократичних принципів, які закладені в моїй голові. І я дуже бажав би, щоби панове депутати не ідентифікували свій метод роботи з демократизмом. Їхня робота не робить честі демократизму.
Отож, коли третій сейм Речі Посполитої розпочав свою роботу, і я мав змогу, будучи прем’єром, спостерігати нові «тріумфи
У цій аморальній атмосфері, в цій атмосфері «moral insanity
У поведінці таких людей, вихованих у «moral insanity
До цього призвела відчайдушна боротьба за безкарність щодо будь-якого злочину, до цього призвело перетворення сейму на профспілку людей, хворих на обхезантіс депутатіс. І треба не мати сорому, геть його втратити, щоби вбачати в цьому обхезантіс депутатіс основний «престиж» сейму.
Одним із моїх численних проектів лікування цього раку на тілі польського життя була ідея приділити панам депутатам репетиторів перед тим, як вони вислуховуватимуть міністрів, — щоб їх навчили ставити путні запитання. Одначе я відкинув цю ідею, бо не сумнівався, що панове депутати відмовляться перераховувати частину свого окладу для оплати репетиторів і, в додачу, при діагнозі обхезантіс депутінім їм не можна надавати для навчання педагога без різки.
За таких умов праця тих, хто керує країною, і приділяє своїм відомствам стільки часу, що їхні зусилля зазвичай перевищують пересічні вимоги до людських можливостей, за таких умов — повторюю — спілкування таких міністрів із панами, хворими на обхезантіс депутінім, мусить бути нестерпною каторгою. Отож ніколи не забуду визначення одного з наших найтямущіших міністрів: по неухильній розмові з панами депутатами він зазнав враження, що вийшов зі звіринця, заповненого злобливими мавпами, які привселюдно вдовольняють усі свої потреби, і навіть не стараються бути подібними на людей. І справді, я ніколи не розумів, як шукати у таких обхезантіс депутатіс якогось «престижу
Природно, стаються такі випадки, коли великий Творець світу призабуде повісити комусь ліхтар у голові. І що ж із цим удієш! Хіба ж можна зазирати до Господа на його людську кухню? А може, великий Творець у своєму милосерді до нашої бідолашної і виснаженої вітчизни заміряв створити цього дурного бевзя як найяскравішу ілюстрацію того, наскільки обхезантіс депутатіс не лише нікчемні, а й ідіотичні? Достоту визначне польське прислів’я мовить, що краще з розумним загубити, ніж з дурнем знайти. Прислів’я слушне, й тому обхезантіс депутатіс, коли вони ще й невимовно дурні, є найогиднішим і найобридливішим явищем. Бо що ж його удієш, — ліхтаря в голові не повісили й можна вигадати прислів’я: «Дурний, як спікер», проте кожен міністр мусить слухати з повагою нісенітниці цього пана, його підлотні звинувачення та ще й облизувати білизну професійного ідіота, обхезану та пропітнілу від розумових зусиль.
ВАРШАВСЬКИЙ САЛОН
СКАРҐА (
Я йому не
я йому не подам о ні ні
Я тобі не подам
О ні — ніколи-преніколи
Це він на мене
1968 року на мене до
А ти на мене 1945-го і 1947-го
Я тричі так Ти тричі ні
Це був ре...
Це був ре...
референдум
Я двічі ні ти тричі так
сам собі плює в обличчя
ганьба ганьба о ганьба
одначе він змінився
він інший
отож подай йому
о ні
нехай краще вона всохне й відвалиться
якщо я подам йому руку мою
(він мені не хоче подати? ги-ги-ги
та це я йому не хочу подати)
о ганьба ганьба
ганьба тобі й тобі й тобі
То ти мені не подаси?
ні — адью — навіки!
Я цьому
не можу подати бо він
я йому теж
він теж свинею був
подайте одне одному принаймні ноги
о ні
о ні
Я йому не подам руки
тепер і завжди
і до кінця світу
ганьба
ганьба
о ганьба
через гортанний «г»
професор Булька (
Ця чорна діра
це польська культура
ця чорна діра
це польська література
44 (сорок чотири)
роки польської літератури —
діри немов амбразури
ганьбо ганьбо
о ганьбо і т. д.
ЖУРНАЛІСТ: Колего! Це я, це я!
ЖУРНАЛІСТ: Прокиньтеся, це я.
ГЕРОЙ ІІ (
ЖУРНАЛІСТ: Це я, мушу поставити вам кілька запитань.
ГЕРОЙ ІІ: Ви? Мені?
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ ІІ: Ви з преси? Не бачили це яблуко?
ЖУРНАЛІСТ: Ні.
ГЕРОЙ ІІ: А може, ви з’їли це яблуко?.. З дерева пізнання добра та зла?
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ ІІ (
ЖУРНАЛІСТ: Я хочу порозмовляти з вами серйозно. З приводу новорічних свят наша агенція хоче опублікувати кілька інтерв’ю з усякими знаменитостями, а також зі звичайними...
ГЕРОЙ ІІ: ...простими.
ЖУРНАЛІСТ: ...авжеж, простими громадянами.
ГЕРОЙ ІІ: Ну?
ЖУРНАЛІСТ: Чи можна дізнатись, яка у вас мета у житті?
ГЕРОЙ ІІ: Я вже досягнув її і тепер мені складно сказати...
ЖУРНАЛІСТ: А ви задоволені тим, що живете?
ГЕРОЙ ІІ: Так... ні... так... власне, так.
ЖУРНАЛІСТ: А чому?
ГЕРОЙ ІІ: Та хіба ж я знаю...
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ ІІ: Не знаю.
ЖУРНАЛІСТ: А чого ви ще хочете досягнути?
ГЕРОЙ І: Ну... у мене є всякі плани, я хотів би, звичайно... насправді...
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ ІІ: У кого є політичні погляди о п’ятій ранку?
ГЕРОЙ І: Пісяти! Попісяти!
ГЕРОЙ ІІ: Він здурів. Хоче, щоб я мав погляди на світанку!
ГЕРОЙ І: Пісь-пісь!
ГЕРОЙ ІІ: Треба вмитись, одягнутися...
ГЕРОЙ І: Попісяти...
ГЕРОЙ ІІ: ...випорожнитися, почистити зуби, змінити сорочку, вдягти краватку, натягнути штани — й тоді вже погляди...
ЖУРНАЛІСТ: Розумію... Ви вірите у спасіння?
ГЕРОЙ І: Гм...
ГЕРОЙ ІІ: Так... ні... радше... до якоїсь межі...
ЖУРНАЛІСТ: Якщо я не помиляюся, ви проста людина?
ГЕРОЙ ІІ: Так.
ЖУРНАЛІСТ: Ви знаєте, що у ваших руках доля світу?
ГЕРОЙ ІІ: До певної межі.
ЖУРНАЛІСТ: Що ви плануєте зробити, щоб зберегти мир на Землі?
ГЕРОЙ ІІ: Не знаю.
ЖУРНАЛІСТ: Ви усвідомлюєте, що в разі ядерної війни людство загине?
ГЕРОЙ ІІ (
ЖУРНАЛІСТ: І що ви робите, щоб не допустити вибуху?
ГЕРОЙ ІІ (
ЖУРНАЛІСТ: Але ви ж любите людство?
ГЕРОЙ ІІ: Звичайно.
ЖУРНАЛІСТ: А за що?
ГЕРОЙ ІІ: Ще не знаю. Мені складно відповісти, лише п’ята ранку, зайдіть ближче до дванадцятої, може, я вже знатиму.
ЖУРНАЛІСТ (
ГЕРОЙ ІІ: Ви запізно прийшли.
ГЕРОЙ І: Ви запізно прийшли.
СОН
У ніч з 17 на 18 жовтня 1992 року мені наснилася постановка «Картотеки». Репетиція відбувалася на відкритому просторі. Актори поводилися вільно, ходили скрізь, де хотіли. Раптом я чую голоси: «Граємо сцену з сирами...
Мої хобі: подорожі, книги, театр, декоративно-ужиткове мистецтво... Я шукаю на цьому шляху життєрадісного і принципового супутника життя... я пухкенька, не така, як модельки... (нім.). (Тут і далі — примітки перекладачки).
Геть! Усі геть! Стули писок! Заткни пельку! Ти досі щось патякаєш? Що, нахезав повні штани лайна? Виродок, шолудивий пес, засранець! (нім.).
Ян Кохановський, Поезії / Пер. з пол. Петра Толочка. — Київ: Дніпро, 1980.
Антоній Мальчевський, Марія. Українська повість.
Величезний, але... (ісп.).
Базіка (фр.).
Яке нещастя бути маленькою дівчинкою (фр.).
Стопами апостолів (лат.).
Станіслав Кораб-Бжозовський.
Ян Леманський.
Що природно, то не гріх. Сенека (лат.).
Влучити в ціль (нім.).
Тадеуш Міцинський.
Великий ніс (фр.).
Звичайний рот (фр.).
Три або чотири фути на зріст (фр.).
Якщо коротко, то сестричка Б’янка була справжнісіньким чудовиськом (фр.).
Нарциза Жміховська. (Пер. з пол. Валерія Яковчука.)
Ви наче квітка... Цитата з вірша Гайнріха Гайне (нім.).
Жереб кинуто (лат.).