1. Сотворення всесвіту: світло й небозвід 1-8; земля 9-13; небесні світила 14-19; птахи та водяні єства 20-23; суходіл, тварини, люди 24-31

1 На початку сотворив Бог небо й землю. 2 Земля ж була пуста й порожня та й темрява була над безоднею, а дух Божий ширяв над водами. 3 І сказав Бог: Нехай буде світло! І настало світло. 4 І побачив Бог світло, що воно добре та й відділив Бог світло від темряви. 5 Назвав же Бог світло - день, а темряву назвав ніч. І був вечір і був ранок - день перший. 6 Тоді сказав Бог: Нехай посеред вод буде твердь і нехай вона відділяє води від вод! 7 І зробив Бог твердь і відділив води, що під твердю, від вод, що над твердю. Тож сталося так. 8 І назвав Бог твердь - небо. І був вечір і був ранок - день другий. 9 Тоді сказав Бог: Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце і нехай з'явиться суша. І так сталося. 10 І назвав Бог сушу - земля, а збір вод назвав морями. І побачив Бог, що воно добре. 11 Бог сказав: Нехай земля зростить рослини: траву, що розсіває насіння, і плодові дерева, що родять плоди з насінням, за їхнім родом на землі. І так сталося. 12 І вивела земля з себе рослини: траву, що розсіває насіння за своїм родом, і дерева, що родять плоди з насінням у них, за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре. 13 І був вечір і був ранок - день третій. 14 Тоді сказав Бог: Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років; 15 нехай будуть світила на тверді небесній, щоб освітлювати землю. І так сталося. 16 І зробив Бог два великі світила: світило більше - правити днем, а світило менше - правити ніччю, і зорі. 17 І примістив їх Бог на тверді небесній, щоб освітлювати землю, 18 та правити днем і ніччю і відділяти світло від темряви. І побачив Бог, що воно добре. 19 І був вечір і був ранок - день четвертий. 20 Тоді сказав Бог: Нехай закишать води живими створіннями й нехай птаство літає над землею попід твердю небесною. 21 І сотворив Бог великих морських потвор і всілякі живі створіння, що повзають та кишать у воді, за їхнім родом, і всіляке птаство крилате за його родом. І побачив Бог, що воно добре; 22 і благословив їх Бог, кажучи: Будьте плідні і множтеся та наповняйте воду в морях, і птаство нехай множиться на землі. 23 І був вечір і був ранок - день п'ятий. 24 Тоді сказав Бог: Нехай земля виведе з себе живі створіння за їхнім родом: скотину, плазунів і диких звірів за їхнім родом. І сталося так. 25 І сотворив Бог диких звірів за їхнім родом, скотину за родом її, і всіх земних плазунів за їхнім родом. І побачив Бог, що воно добре. 26 Тож сказав Бог: Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу, і нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над скотиною, над усіма дикими звірями й над усіма плазунами, що повзають на землі. 27 І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх. 28 І благословив їх Бог і сказав їм: Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі. 29 По тому сказав Бог: Ось я даю вам усяку траву, що розсіває насіння по всій землі, та всяке дерево, що приносить плоди з насінням: вони будуть вам на поживу. 30 Всякому ж дикому звіреві, всякому небесному птаству, всьому, що повзає по землі й має в собі живу душу, я даю на поживу всяку зелень трав. І так сталося. 31 І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре. І був вечір і був ранок - день шостий.

1. Ізраїль у Єгипті 1-7; неволя 8-14; вбивання хлопчиків 15-22

1 Ось імена синів Ізраїля, що поприходили в Єгипет з Яковом, кожен з родиною своєю: 2 Рувим, Симеон, Леві, Юда; 3 Іссахар, Завулон та Веніямин; 4 Дан та Нефталі, Гад та Ашер. 5 А всіх осіб, що були народились від Якова, було душ сімдесят, коли Йосиф був уже в Єгипті. 6 І вмер Йосиф і всі брати його, і ввесь рід той. 7 Ізраїльтяни розплодилися й розрослися та намножилися й окріпли так сильно понад міру, що край був наповнився ними. 8 А настав тоді новий цар над Єгиптом, що не знав Йосифа. 9 І каже своєму народові: Бачте! Ізраїльтяни, - вони численніші, вони сильніші від нас. 10 Нумо ж візьмімся до них мудро, щоб не намножились та щоб, як вибухне війна, не пристали до ворогів наших та не стали воювати на нас і не пішли собі геть з краю. 11 І поставлено над ними доглядачів при роботах, щоб допікати їм новими тягарами; і будували вони фараонові міста-зерносховища Пітон і Рамсес. 12 Але що більш їх гнітили, то дедалі більш намножувалися вони та розросталися, отож єгиптяни занепокоїлись з приводу синів Ізраїля ще більше. 13 І нещадно запрягали вони синів Ізраїля до тяжких робіт; 14 І отруїли їхнє життя тяжкою працею на глинищах та цегельнях та всякою польовою роботою, та всілякою іншою примусовою роботою, що нею їх обкладали. 15 І каже цар єгипетський єврейським повитухам, - одній з них на ім'я Шіфра, а другій Пуа: 16 Як помагатимете єврейкам, то придивляйтеся, коли родять: як син - убивайте, а як дочка - нехай живе. 17 Побоялися ж повитухи Бога і не чинили так, як велів їм єгипетський цар, але залишали при житті хлоп'яток. 18 Тоді прикликав єгипетський цар повитух та й каже до них: Чому ви чините таке й лишаєте хлоп'яток при житті? 19 А повитухи фараонові: Бо єврейки не такі, як єгиптянки: молодиці вони повні життя, і поки прийде до них повитуха, а вони вже й вродили. 20 І було повитухам добре від Бога, а народ множився й вельми спотужнів. 21 А за те, що боялись повитухи Бога, дав він їм гарне потомство. 22 Тоді повелів фараон усьому народові своєму: Усякого сина, що вродиться в євреїв, кидайте в річку; а кожну дочку лишайте живу.

1. Жертви всепалення: з тварин 1-2; з волів 3-9; з дрібних тварин 10-13; з птаства 14-17

1 Покликавши Мойсея, сказав Господь до нього з намету зборів таке: 2 «Промов до синів Ізраїля та скажи їм: Коли хтось із-поміж вас приноситиме Господеві жертвопринос, то з товару або з отар, маєте приносити вашу жертву. 3 Коли його жертва на всепалення - з товару, то нехай принесе самця без вади; коло входу в намет зборів принесе він його, щоб знайти ласку в Господа. 4 Він покладе свою руку на голову жертви всепалення, й вона буде прийнята йому на користь - як покута за нього. 5 І заріже бичка перед Господом, а сини Аронові, священики, принесуть його кров і покроплять нею з усіх боків жертовник, що при вході в намет зборів. 6 І здере шкуру з жертви, і розшматує її на кусні, 7 сини ж Аронові, священики, запалять вогонь на жертовнику і розкладуть на вогні дрова; 8 потім сини Аронові, священики, розкладуть кусні, голову й тук на дровах, що на вогні, на жертовнику. 9 Нутрощі ж його й ноги виполоще в воді, а священик усе це воскурить на жертовнику; це всепалення, вогняна жертва приємного запаху для Господа. 10 Коли ж жертва його на всепалення з дрібного скоту, чи то з овець, чи з кіз, то нехай принесе самця без вади, 11 і заріже його на північнім боці жертовника перед Господом, а Аронові сини, священики, покроплять його кров'ю навколо жертовника. 12 І розшматує його на кусні, і священик розкладе їх укупі з головою й туком на дровах, що горять на жертовнику. 13 А нутрощі ж і ноги виполоще в воді, і священик принесе все це й воскурить на жертовнику: це всепалення, вогняна жертва приємного запаху для Господа. 14 Коли ж жертовопринос на всепалення Господеві з птаства, то нехай він принесе його з горлиць або голубенят; 15 і принесе його священик до жертовника, скрутить йому голівку та й воскурить на жертовнику, а кров його нехай видушить на стінку жертовника; 16 вола ж його з пір'ям відірве й кине збоку біля жертовника, на схід, до попелища. 17 І роздере його по крилам, не відриваючи їх, і воскурить його священик на жертовнику, на дровах, що на вогні: ось усепалення, вогняна жертва приємного запаху для Господа.»

1. Перепис усіх боєздатних

1 Господь промовив до Мойсея в Синай-пустині, в наметі зборів, першого дня другого місяця, на другий рік по виході з Єгипетської землі: 2 “Перелічіть усю громаду синів Ізраїля, за родинами їхніми, за батьківськими домами їхніми, рахуючи на ймення поголовно всіх чоловічої статі. 3 Від двадцятьох років і старше, кожного, хто здатний до військової служби в Ізраїлі, перелічіть їх за полками їхніми, ти й Арон; 4 і нехай будуть з вами представники від колін, один від кожного, всі голови у своїх батьківських домах. 5 Ось імена тих мужів, що стоятимуть при вас: від Рувима: Еліцур, син Шедеура. 6 Від Симеона: Шелумієл, син Цурішаддая. 7 Від Юди: Нахшон, син Амінадава. 8 Від Іссахара: Натанаїл, син Цуара. 9 Від Завулона: Еліяв, син Хелона. 10 Від синів Йосифа: від Ефраїма: Елішама, син Амігуда; від Манассії Гамлієл, син Педацура. 11 Від Веніямина: Авідан, син Гідоні. 12 Від Дана: Ахієзер, син Амішаддая. 13 Від Ашера: Пагієл, син Охрана. 14 Від Гада: Еліясаф, син Реуела. 15 Від Нафталі: Ахіра, син Енана.” 16 Оці були вибрані з громади, князі з батьківських колін, що були голови над тисячами в Ізраїлі. 17 Мойсей та Арон узяли цих людей, що були призначені поіменно, 18 і першого дня другого місяця скликали всю громаду й списали за їхніми родами, за батьківськими домами, рахуючи на ймення, від двадцятьох років і вище, поголовно. 19 Як заповідав Господь Мойсеєві, так і перелічив він їх у Синайській пустині. 20 І було синів Рувима, первістка Ізраїля, їхніх нащадків, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків, від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 21 порахованих з коліна Рувима, 46 500. 22 Синів Симеона, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків, від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 23 порахованих синів Симеона, 59 300. 24 Синів Гада, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків, від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 25 порахованих з коліна Гада, 45650. 26 Синів Юди, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків, від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 27 порахованих з коліна Юди, 74600. 28 Синів Іссахара, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 29 порахованих з коліна Іссахара, 54 400. 30 Синів Завулона, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 31 порахованих з коліна Завулона, 57400. 32 Синів Йосифа від Ефраїма, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 33 порахованих з коліна Ефраїма, 40 500. 34 Синів Манассії, нащадків їхніх, порахованих за родинами їхніми, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 35 порахованих з коліна Манассії, 32 200. 36 Синів Веніямина, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 37 порахованих з коліна Веніямина, 35 400. 38 Синів Дана, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 39 порахованих з коліна Дана, 62 700. 40 Синів Ашера, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 41 порахованих з коліна Ашера, 41 500. 42 Синів Нафталі, нащадків їхніх, порахованих за їхніми родинами, за батьківськими домами їхніми, за числом імен їхніх, поголовно, разом усіх чоловіків від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни, 43 порахованих з коліна Нафталі, 53400. 44 Оце перечислені, що їх зрахували Мойсей і Арон та дванадцять князів Ізраїля, по одному з кожного батьківського дому. 45 Усіх же порахованих синів Ізраїля, за батьківськими домами їхніми, від двадцятьох років і старше, усіх здатних до війни в Ізраїлі, 46 усіх нараховано 603 550. 47 Левітів же, за батьківськими домами їхнього коліна, не пораховано між ними. 48 Сказав бо Господь Мойсеєві: 49 “Тільки Леві коліно не перелічуватимеш і не даси до перепису між синами Ізраїля, 50 а поставиш їх над храминою свідоцтва й над усім знаряддям її та над усім, що до неї належить. Вони носитимуть храмину і все її знаряддя, вони служитимуть при ній і отаборяться навколо неї. 51 І коли треба буде переносити храмину, левіти розберуть її; коли ж храмині треба буде зупинитись, левіти поставлять її. Хто ж не з левітів наблизиться до неї, тому смерть. 52 Сини Ізраїля отаборяться, кожний у своєму таборі і кожний під своїм прапором, за полками своїми. 53 Левіти отаборяться навколо храмини свідоцтва, бо інакше гнів Божий упаде на громаду синів Ізраїля; левіти вартуватимуть при храмині свідоцтва.” 54 Вчинили сини Ізраїля все; так, як заповідав Господь Мойсеєві, вчинили вони.

1. Введення 1-5; Божий наказ вирушати 6-8; повчання для начальників та суддів 9-18; вихід і спротив 19-33; Божа кара 34-46

1 Ось слова, що їх промовив Мойсей до всього Ізраїля по той бік Йордану, в пустині, в Араві, проти Суфу, між Параном і Тофелем, Ливаном, Хацеротом і Ді-Загавом; 2 одинадцять день ходи від Хорива до Кадеш-Барне, дорогою через Сеїр-гори. 3 В сороковому році, в одинадцятому місяці, в перший день місяця Мойсей сказав до синів Ізраїля все, що Господь заповідав йому про них; 4 після того, як побив Сихона, аморійського царя, що жив у Хешбоні, та Ога, башанського царя, що жив у Аштароті біля Едреї. 5 По тому боці Йордану, в Моав-землі, почав Мойсей викладати цей закон, кажучи: 6 «Господь Бог наш промовив до нас на Хориві так: Доволі довго ви побули під цією горою. 7 Оберніться й рушайте: ідіть в аморійські гори й у всі сусідні краї; у степ, у гори й у долини, на південь і на берег моря, в край ханаанян і до Ливану, аж до великої ріки, ріки Ефрат. 8 Оце даю вам край у ваше посідання; йдіть і займіть землю, про яку клявся Господь батькам вашим, Авраамові, Ісаакові та Яковові, що оддасть їм і потомкам їхнім. 9 Того часу промовив я до вас: Не здолаю я один узяти на себе ваші тягарі. 10 Господь, Бог ваш, намножив вас так, що ви оце нині численні, як зорі небесні. 11 Нехай Господь, Бог батьків ваших, додасть до вас тисячу разів стільки, скільки вас є, і благословить вас, як обіцяв вам. 12 Але як же міг би я один нести ваші тягарі, ваші труднощі та ваші свари? 13 Виберіть собі, отже, для ваших поколінь людей мудрих, кмітливих, досвідчених, і я поставлю їх головами над вами. 14 І ви мені відповідаючи, сказали: Добру річ радиш зробити. 15 Отож, я й узяв головних із ваших поколінь, людей мудрих та досвідчених, і настановив їх головами над вами, тисяцькими, соцькими, п'ятдесяцькими й десяцькими та правителями ваших поколінь. 16 Того ж самого часу я дав і суддям вашим такий наказ: Вислуховуйте справи ваших братів і судіть справедливо між будь-ким і його братом та чужинцем. 17 Коли судите, не зважайте на лице; вислухайте так малого, як і великого; нікого не страхайтеся, бо суд - Божий. А коли справа для вас занадто тяжка, передайте її мені, я її вислухаю. 18 І заповідав я вам того часу все, що ви мали чинити. 19 Ми рушили від Хориву і перейшли всю оту, що ви бачили, велику й страшну пустиню, по дорозі до аморійських гір, та й прибули, як заповідав нам Господь, Бог наш, аж до Кадеш-Барне. 20 І промовив я до вас: Дійшли ви аж до гір аморійських, що їх Господь, Бог наш, хоче нам дати. 21 Глянь, Господь, Бог твій, дає тобі в посідання цю землю; іди, займи її, як обіцяв тобі Господь, Бог батьків твоїх; не бійся, не падай духом. 22 Та ви всі приступили до мене і сказали: Пошлемо поперед себе людей, щоб вони розгледіли нам ту землю та й дали знати, якою дорогою нам підійматись і на які міста йти нам. 23 Подобалася мені ваша рада; і я вибрав з-поміж вас дванадцять чоловік, по чоловіку від покоління. 24 Пустились вони в дорогу й зійшли в гори та й дійшли до Ешкол-долини й розвідали її. 25 Вони, набравши з собою плодів землі, принесли їх до нас і дали нам таку вістку: Добра земля, що її Господь, Бог наш, хоче нам дати. 26 Та ви не схотіли йти і противилися слову Господа, Бога вашого; 27 і стали нарікати по ваших наметах та й промовляти: З ненависти до нас вивів нас Господь із Єгипетської землі, щоб віддати нас у руки аморіям та й вигубити нас. 28 І куди ж ото ми йдемо? Наші брати відняли в нас відвагу, коли сказали: люд, мовляв, там численніший та дебеліший за нас, міста великі й укріплені під небо, ба - навіть синів Анака ми бачили там! 29 А тоді я промовив до вас: Не лякайтесь і не бійтесь їх! 30 Господь, Бог ваш, що йде поперед вами, він сам воюватиметься за вас, цілковито, як це він учинив був з вами в Єгипетській землі перед вашими очима; 31 та й у пустині, де ти бачив, як Господь, Бог твій, ніс тебе, як чоловік носить свого сина, на всьому шляху, що ви його пройшли, заки дійшли до цього місця. 32 Та ви, не зважаючи на те, не хотіли вірити Господеві, Богові вашому, 33 який ішов поперед вами в дорозі, щоб піднайти вам місце, де можна вам отаборитись: уночі в полум'ї, щоб показати вам дорогу, якою мали йти, а вдень у хмарі. 34 Коли Господь почув голос ваших розмов, розгнівався й поклявся словами: 35 Ніхто з цих людей, із цього злого роду не побачить тієї доброї землі, що її я поклявся дати вашим батькам, 36 крім Калева, сина Єфунне; він її побачить, і йому дам землю, що по ній ступав він, і його синам, бо він вірно йшов слідами за Господом. 37 Та й на мене через вас розгнівався Господь і сказав: І ти туди не ввійдеш! 38 Ісус Навин, твій слуга, - той увійде туди; йому додай відваги, бо він саме віддасть її у насліддя Ізраїлеві. 39 А ваші немовлятка, про яких ви казали, що стануть здобиччю, і діти ваші, що не вміють ще відрізнити добра від зла, - вони увійдуть туди, їм я дам її, і вони заволодіють нею. 40 Ви ж поверніться й рушайте в пустиню, дорогою до Червоного моря. 41 А ви відказали мені та й промовили до мене: Згрішили ми проти Господа, ми підемо в гори й битимемся, так, як заповідав нам Господь, Бог наш. І підперезав кожен із вас свою зброю, і вам захотілось необдумано пуститися в гори. 42 Але Господь сказав до мене: Промов до них: не йдіть і не бийтесь, бо не буде мене серед вас; то щоб не побили вас вороги ваші! 43 Говорив я до вас, а ви не послухали; ви спротивились Господньому слову і, впершись, пустилися в гори. 44 От і вийшли проти вас аморії, що живуть у тих горах, і гналися за вами роєм та й сікли вас від Сеїру до Хорми. 45 Повернувшися, заходилися ви плакати перед Господом, але Господь не слухав вашого голосу й не зважав на вас. 46 І пробули ви, живучи в Кадеші, довгий час.»

1. Ізраїль готується завойовувати Ханаан: Ісус Навин - провідник 1-9; наказ до всього народу 10-18

1 Після смерти Мойсея, Господнього раба, сказав Господь Ісусові Навинові (синові Нуна), слузі Мойсея: 2“Мойсей, слуга мій, помер; тож устань, перейди оцей Йордан, ти й увесь цей народ, у землю, що я дам їм (синам Ізраїля). 3 Усяке місце, де ступите підошвою ноги вашої, я дам вам, як сказав був Мойсеєві. 4 Від пустині до цього Ливану й від великої ріки, ріки Ефрату, уся земля хеттитська, аж до Великого моря на захід сонця, буде вашим краєм. 5 Ніхто не встоїть перед тобою, поки віку твого; як був я з Мойсеєм, так буду з тобою; я не полишу тебе і не покину. 6 Будь мужнім і хоробрим: ти бо маєш передати цьому народові в посілість землю, про яку я клявся їхнім батькам, що дам їм. 7 Лише будь мужнім і вельми хоробрим, щоб достеменно чинити за законом, як наказав тобі Мойсей, слуга мій. Не звертай від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб тобі щастило в кожній твоїй справі. 8 Нехай книга цього закону ніколи від твоїх уст не віддалиться, і розважатимеш над нею день і ніч, щоб пильно виконати все, що в ній написано; тоді бо матимеш успіх у твоїх справах і тоді буде тобі щастити. 9 Отож наказую тобі: будь мужнім і хоробрим; не лякайся й не падай духом, бо Господь, Бог твій, з тобою, куди б ти не подався.” 10 І повелів Ісус начальникам народу: 11 “Перейдіть посеред народу й накажіть народові: Заготуйте собі живности, бо через три дні ви перейдете через оцей Йордан, щоб увійти і зайняти землю, що Господь, Бог ваш, дає вам у посілість.” 12 До рувимлян же та гадіїв та до півколіна манассіян Ісус промовив: 13 “Спогадайте слово, що вам заповідав Мойсей, слуга Господній, коли сказав: Господь, Бог ваш, дав вам спокій і дав вам цю землю. 14 Жінки ваші, діти ваші й ваша скотина зостануться в землі, що Мойсей дав вам по цім боці Йордану; ви ж усі, боєздатні люди, виступите збройно на чолі з братами вашими і допоможете їм, 15 аж поки Господь не дасть спокою вашим братам, як і вам, і вони теж не заволодіють землею, що Господь, Бог ваш, дасть їм. Тоді повернетесь собі у вашу спадкоємну землю й володітимете нею, у землю, що Мойсей, раб Господній, дав вам по цім боці Йордану, на схід сонця.” 16 І відповіли вони Ісусові: “Усе, що повелів єси нам, зробимо, і куди б ти нас не післав, підемо. 17 Так, як слухалися ми в усьому Мойсея, так слухатимемо й тебе, аби тільки Господь, Бог твій, був з гобою, як був з Мойсеєм. 18 Кожний, що ставитиме спротив твоєму повелінню й не слухатиметься твого наказу в усьому, буде покараний смертю. Будь тільки мужнім і хоробрим.”

1. Політичне становище Ізраїля по смерті Ісуса Навина: на півдні 1-21; в осередніх землях 22-29; на півночі 30-36

1 По смерті Ісуса сини Ізраїля спитали в Господа: “Хто з нас має виступати першим проти ханаанян, щоб воювати з ними?” 2 І сказав Господь: “Юда нехай виступає. Ось я віддаю край йому в руки.” 3 Юда й сказав своєму братові Симеонові: “Йди зо мною в мою частку, й будемо воювати з ханаанянами; а потім піду й я з тобою в твою частку.” І пішов Симеон разом з ним. 4 Виступив Юда, і віддав Господь ханаанян та перізіїв йому на поталу, і розбили вони з них під Безеком десять тисяч чоловік. 5 Біля Безеку зіткнулись вони з Адонівезеком, вдарили на нього й розбили ханаанян та перізіїв. 6 Адонівезек утік, та вони кинулися за ним, схопили його й повтинали йому на руках і на ногах великі пальці. 7 Сказав тоді Адонівезек: “Сімдесят царів з повідтинаними пальцями на руках і ногах збирали кришки під столом у мене. Як я вчинив, так Господь відплатив мені!” І привели вони його в Єрусалим, де він і вмер. 8 І вдарили сини Юди на Єрусалим, опанували його, винищили лезом меча, а місто спалили. 9 Потім сини Юди спустились, щоб воювати з ханаанянами, що жили в горах, на півдні, та по узгір'ях. 10 Далі виступив Юда проти ханаанян, що жили в Хевроні, - Хеврон же звавсь раніше Кіріят-Арба, - і розбили Шешая, Ахімана й Талмая. 11 А звідтіля пішов на мешканців Девіру, що звався колись Кіріят-Сефер. 12 І обіцяв тоді Калев: “Хто нападе на Кіріят-Сефер і візьме його, за того віддам дочку мою Ахсу.” 13 І взяв його Отнієл, син Кеназа, меншого Калевового брата, і віддав він за нього дочку свою Ахсу. 14 А коли вона прибула, він підмовив її просити в батька поле; і як зіскочила з осла, Калев спитав її; “Що тобі?” 15 А та до нього: “Дай мені, - каже, - благословення: дав бо єси мені суху землю, дай мені і джерела вод! І дав він їй горішні й долішні джерела. 16 Сини кенія Ховава, Мойсеєвого тестя, з Пальмового міста, повиходили разом із синами Юди в пустиню Юди, що на південь від Араду; пішли вони й оселились з амалекитянами. 17 Згодом двигнувся Юда з братом Симеоном, і розбили вони ханаанян, що жили в Цефаті, і цілком знищили його, тим і прозвано те місто Хорма. 18 Далі завоював Юда Газу з її околицею, Аскалон з околицею й Екрон з околицею. 19 Господь був з Юдою, так що він посів гори. Подолян же не здолав прогнати, бо в них були залізні колісниці. 20 І дали вони Калевові Хеврон, як заповідав Мойсей, і повиганяв він звідтіль трьох синів Анака. 21 Євусіїв же, мешканців Єрусалиму, не повиганяли сини Веніямина, так що живуть євусії в Єрусалимі з синами Веніямина по цей день. 22 Дім Йосифа виступив і собі проти Бетела, і Господь був з ними; 23 бо як вони розглядали Бетел, що звався перше Луз, 24 побачили розглядачі чоловіка, що виходив з міста, і сказали йому “Покажи нам, де можна вломитись у місто, й ми тебе помилуємо.” 25 І він показав їм вхід до міста, й вони побили його вістрям меча, чоловіка ж того й усю родину відпустили. 26 Пішов той чоловік у хеттитську землю, збудував місто й назвав його Луз. Так зветься воно й по цей день. 27 Манассія не прогнав мешканців Бетшеану з його присілками, ані мешканців Танаху з його присілками, ані мешканців Дору з його присілками, ані мешканців Ївлеаму з його присілками, ані мешканців Мегіддо з його присілками. І зостались ханааняни вперто жити в цій країні. 28 Як же Ізраїль вбився в потугу, зробив він їх рабами, повиганяти ж їх - не повиганяв він. 29 Та й Ефраїм теж не повиганяв ханаанян, що жили в Гезері, так і зостались ханааняни жити в Гезері. 30 Завулон не повиганяв мешканців Кітрону і Нагалолу. Так і жили ханааняни поміж ними, але були їхніми рабами. 31 Ашер не повиганяв мешканців Акко й мешканців Сидону, Хелеву, Ахзіву, Хелви, Афеку і Рехову, 32 і жили ашерії серед ханаанян, мешканців краю, бо вони їх не повиганяли. 33 Нафталі не повиганяв мешканців Бетшемешу і Бет-Анату, і жив серед ханаанян, що перебували в цій країні, але мешканці Бетшемешу і Бет-Анату стали їхніми рабами. 34 Аморії ж відкинули даніїв у гори й не давали їм спускатись у долину. 35 І жили аморії й далі в Гархересі, в Аялоні й у Шаалвімі. Як же почав дім Йосифа брати над ними гору, вони стали їхніми кріпаками. 36 Границя ж аморіїв ішла від узвозу Акраббім і від Селі далі вгору.

1. Поворот до Вифлеєму 1-7; Орпа йде назад, а Рута верстає путь далі 8-18; у Вифлеємі 19-22

1 За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів. 2 На ім'я чоловікові було Елімелех, жінці ж його Ноема, а двом синам - Махлон та Кілйон; ефратії з Вифлеєму Юдейського. Прибули вони в Моав-край і там зосталися. 3 Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами. 4 Одружились вони з моавитянками: одній було на ім'я Орпа, а другій - Рута. І жили вони там трохи не 10 років. 5 Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка. 6 Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб. 7 От і пустилась вона з того місця, де жила, в дорогу, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом назад у Юдейську землю. 8 І сказала Ноема двом своїм невісткам: “Ідіть, повертайтесь кожна до хати своєї матері, і нехай Господь учинить вам ласку, як ви вчинили з померлими й зо мною. 9 Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній - у господі свого чоловіка.” І поцілувала їх на прощання. Та вони стали плакати вголос 10 і промовили до неї: “Ні, ми підемо з тобою до твого народу!” 11 Ноема ж сказала: “Вертайтеся, мої доні; навіщо вам іти зо мною?” Хіба в моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чоловіків? 12 Вертайтесь, мої доні, йдіть; бо я вже стара, годі мені вже думати про чоловіка. Та навіть, якби я й подумала, що маю ще надію, і навіть тієї ночі була з чоловіком і привела на світ синів, 13 чи ви могли б ждати, аж поки вони підростуть, та стримуватись і не виходити заміж? Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас, бо рука Господня проти мене.” 14 Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею. 15 Ноема й сказала: “Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою.” 16 Але Рута їй відказала: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом. 17 Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.” 18 Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти. 19 І пішли вони обидві разом, поки не прийшли до Вифлеєму. І як увійшли у Вифлеєм, то все місто з-за них загомоніло, і жінки питали: “Чи не Ноема то?” 20 Вона ж до них: “Не звіть мене Ноема, звіть мене Мара, бо Всемогутній послав на мене велике горе. 21 Я вийшла звідсіль повна, а Господь повернув мене з порожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноема, коли Господь виступив проти мене, і Всемогутній зробив мене безталанною?” 22 І повернулись Ноема, а з нею Рута, її невістка, моавитянка, що прийшла з моавських піль, і прибули вони у Вифлеєм, саме на початку ячмінних жнив.

1. Паломництво до Шіло 1-18; народження й посвята Самуїла Богові 19-28

1 Був один чоловік у Раматаїмі, Цуфій з гори Ефраїм, на ім'я Елкана, син Єрохама, сина Елігу, сина Тоху, сина Цуфа ефраїмія. 2 Було в нього дві жінки: одна на ім'я Анна, а друга - Пенінна. У Пенінни були діти, в Анни дітей не було. 3 Щороку чоловік той ходив із свого міста поклонитися й принести жертву Господеві сил у Шіло, де були два сини Елі, Хофні та Пінхас, священики Господні. 4 Коли надходив День, і Елкана звичайно приносив жертву, він давав Пенінні, своїй жінці, й усім її синам та дочкам по частці. 5 Анні ж давав тільки одну частку, хоч і любив її, дарма, що Господь замкнув її лоно. 6 А тут ще й суперниця її гірко їй допікала з-за її недолі, тому що Господь замкнув її лоно. 7 Отак воно рік у рік бувало, щоразу як вони ходили до Господнього дому; Пенінна завдавала жалю Анні, а Анна плакала й не їла. 8 Раз якось Елкана, її чоловік, сказав до неї: «Чого ти, Анно, плачеш? Чому ти не їси нічого? Чого сумує твоє серце? Хіба я тобі не дорожчий від десятьох синів?» 9 Раз, як вони в Шіло наїлися та напилися, Анна підвелась і стала перед Господом; Елі ж священик сидів саме на ослоні біля дверей Господньої святині. 10 В своїй журбі вона молилась до Господа й плакала гірко. 11 І обріклась таким обітом: «Господи Сил, коли ти зглянешся над горем рабині твоєї та й згадаєш мене й не забудеш рабині твоєї, й даси рабині твоїй хлоп'ятко, я віддам його Господеві на ввесь його вік, і бритва не доторкнеться його голови.» 12 І от як вона довго перед Господом молилась, Елі стежив увесь час за її устами. 13 Анна говорила тихцем, тільки ворушилися губи в неї, а голосу її не було чути; тож Елі думав, що вона п'яна. 14 І сказав до неї: «Докіль ти будеш п'яною? Піди та витверезися!» 15 А Анна відповіла, кажучи: «О ні, мій Пане! Я - бідна жінка в смутку: ані вина, ані наливки я не пила; я мою душу виливаю перед Господом. 16 Не вважай твою рабиню за якусь негодящу, бо то з надміру журби та горя я досі промовляла.» 17 Тоді Елі відповів їй: «Іди в мирі, й нехай Бог Ізраїля дасть тобі те, про що його благала.» 18 Вона ж сказала: «Дозволь своїй рабині знайти ласку в твоїх очах!» І пішла собі жінка й їла, й лице в неї не було таке, як перше. 19 Встали вони раненько і, поклонившись перед Господом, пустилися в дорогу й прибули додому в Раму. Елкана спізнав Анну, свою жінку, й Господь згадав про неї, 20 і Анна, зачавши, у свій час породила сина й назвала його ім'ям Самуїл, бо, мовляла, - я його випросила в Господа. 21 Раз, коли чоловік Елкана рушив з усією своєю родиною, щоб принести Господеві щорічну жертву й виконати обіт, 22 Анна не пішла, кажучи своєму чоловікові: «Не піду, покіль не відлучиться хлопець; тоді я приведу його, й він побачить обличчя Господнє й там зостанеться назавжди.» 23 Елкана ж, її чоловік, мовив до неї: «Роби, як знаєш. Сиди дома, аж поки його не відлучиш. Дай тільки Господи, щоб справдилось твоє слово!» От і зісталась жінка й годувала сина, докіль не відлучила. 24 А коли відлучила, взяла його з собою в дорогу разом із бичком трилітнім, з однією міркою муки й бурдюком вина, та й привела його в дім Господній, у Шіло. Хлопець же був іще собі маленький. 25 Бичка заколено, а мати привела хлопця до Елі, 26 і сказала: «Прошу тебе, мій пане! Так правда, як ти живий, я та жінка, що тут стояла біля тебе, молившись до Господа. 27 Про це хлоп'ятко я молилась, і Господь дав мені те, що я просила в нього. 28 За те ж я й віддаю його Господеві: по ввесь свій вік буде відданий Господеві!» І зоставила його там Господеві.

1. Давид довідується про смерть Саула та Йонатана 1-16; Давид оплакує їхню смерть 17-27

1 По смерті Саула Давид, повертаючись по розгромі амалекитян, перебув два дні в Ціклазі. 2 Аж ось третього дня приходить чоловік із табору, від Саула; одіж на ньому розірвана, а голова порохом покрита. Приступивши до Давида, він припав обличчям до землі й поклонився. 3 Спитав його Давид: “Звідки ти прийшов?” А той йому відповів: “Я врятувався з ізраїльського табору.” 4 Давид спитав його: “Що там сталось? Повідай мені.” А той мовив: “Військо втекло з бою, й багато з війська полягло; та й Саула з сином Йонатаном нема в живих.” 5 Тоді спитав Давид юнака, що приніс йому вістку: “Як ти знаєш, що Саул і його сини неживі?” 6 Юнак-звістовник на те: “Я був випадком на горі Гільбоа, коли ж дивлюсь - Саул оперся об свій спис, а колісниці й комонники на нього натискають. 7 Він обернувсь назад, й побачивши мене, кликнув до мене; я ж відповів: Я тут. 8 І він спитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я амалекитянин. 9 Сказав він тоді до мене: Приступи но до мене та й убий мене, бо тривога смертна мене огорнула, хоч і життя ще все в мені. 10 І приступив я й завдав йому смерть, бо знав, що він не переживе своєї поразки. Далі я зняв у нього з голови царський вінець і запинку з руки та й оце приніс сюди моєму панові.” 11 Тоді Давид ухопився за свою одежу й роздер її, а й усі люди, що були при ньому. 12 І сумували, плачучи, й постили до вечора за Саулом, за його сином Йонатаном, за Господнім народом і за домом Ізраїля, вони бо полягли від меча. 13 Давид спитав юнака-звістовника: “Звідки ти?” А той: “Я син амалекитянина, поселенця.” 14 Давид сказав до нього: “Як же ти не боявся простягти руку, щоб убити помазаника Господнього?” 15 Кликнув Давид до одного зо слуг і звелів: “Приступи до нього й убий його!” Той рубнув, і вмер він. 16 Давид сказав до нього: “Кров твоя на твоїй голові, бо твої уста свідчили проти тебе, коли ти сказав: Я вбив Господнього помазаника.” 17 Давид співав тужливу пісню над Саулом і над його сином Йонатаном; 18 він учинив так, щоб навчити синів Юди, - вона записана в “Книзі Праведного”, - тож примовляв він: 19 “Ой, слава твоя, Ізраїлю, лежить прошита стрілами на твоїх горах! Як же то полягли хоробрі? 20 Не оповідайте про це в Гаті, не звіщайте по вулицях Аскалону, щоб не раділи дочки філістимлян, щоб дочки необрізаних не веселились! 21 Ой Гільбоа-гори! Ані роса, ні дощ нехай на вас не спадає, о поля смерти, бо там заплямлений був щит хоробрих, щит Саула, не помазаний олією ніколи, 22 лише кров'ю поранених, туком хоробрих. Лук Йонатана не повертавсь назад ніколи, ні меч Саула - не повертався намарно. 23 Сауле та Йонатане, любі та милі, і за життя й по смерті нерозлучні! Вони були понад орлів прудкіші, сильніші понад левів. 24 Дочки Ізраїля, ридайте над Саулом, що одягав вас у пурпуру й дорогі тканини, чіпляв вам на одежу золоті прикраси. 25 Як полягли хоробрі в битві? О Йонатане, смерть твоя зранила мене важко. 26 Тужу я за тобою, мій брате Йонатане! Ти був для мене такий милий! Твоя любов була мені дорожча, ніж любов жіноча. 27 Як полягли хоробрі, як загинуло військове знаряддя?”

1. Старість Давида 1-4; царський задум Адонії 5-10; Ветсавія і Натан 11-37; помазання на царя 38-48; тривожне очікування Адонії 49-53

1 Цар Давид постарівся, став ветхий деньми, і хоч як його загортали покривалами, не міг зігрітися. 2 І кажуть йому його слуги: «Нехай би пошукали нашому добродієві цареві молоду дівчину, нехай би вона царя доглядала й слугувала йому й лежала б при його грудях в ложі, і буде тепло нашому добродієві цареві.» 3 От і шукали по всіх околицях Ізраїля гарну дівчину та й знайшли Авішагу, шунамійку, та й привели її до царя. 4 Дівчина ж була гарна-прегарна; вона доглядала за царем і служила йому, але цар не спізнав її. 5 Аж ось Адонія, син Хаггіти, запишавшися, почав говорити: «Я буду царювати!» Завів він собі колісниці, коні і п'ятдесят чоловіка, що бігли поперед ним. 6 Батько ж його поки жив, ніколи не картав його, запитувавши: «Навіщо ти так чиниш?» А був він також дуже гарний з виду. Мати породила його після Авесалома. 7 І був він у змові з Йоавом, сином Церуї, та з священиком Евіятаром, і тягли вони за Адоніею. 8 Та священик Цадок, Беная, син Єгояди, і пророк Натан, і Семей, і Реї, і Давидові хоробрі не були за Адоніею. 9 Раз якось нарізав Адонія овець, волів і годованих телят коло Слизького Каміння, що біля джерела Рогел, і закликав своїх братів, синів царських, і всіх мужів юдейських, що служили в царя. 10 Пророка ж Натана, Бенаю, хоробрих і Соломона, брата свого, не закликав. 11 Тоді Натан сказав до Ветсавії, матері Соломона: «Чи ти чула, що Адонія, син Хаггіти, став царем, а Давид, наш пан, навіть про те й не знає? 12 Оце ж раджу тобі: Рятуй твоє життя і життя твого сина Соломона. 13 Піди до царя Давида й скажи йому: Чи ж не сам ти, мій пане-царю, заприсяг був твоїй слугині, казавши: Син твій Соломон буде царем після мене і він сяде на моєму престолі. Чому ж то Адонія став царем? 14 І оце, як ти ще розмовлятимеш із царем, я ввійду за тобою та й потверджу твої слова.» 15 Ввійшла Ветсавія до царя до покою - цар же був старезний, а Авішага, шунамійка, вслугувала цареві, - 16 припала (Ветсавія) на коліна і вклонилась цареві; цар запитав: «Чого бажаєш?» 17 Відказала йому: «Пане мій! Ти заприсяг був твоїй слугині Господом, твоїм Богом: Син твій Соломон буде царем після мене і сяде на моїм престолі. 18 А ось Адонія став царем, а ти, добродію мій, царю, про це й не знаєш. 19 Він нарізав багато волів, годованих телят і овець та й закликав усіх синів царських, священика Евіятара, та Йоава, начальника військ; Соломона ж, твого раба, не закликав. 20 А на тобі, добродію мій, царю, очі всього Ізраїля, щоб ти об'явив їм, хто сяде на престолі добродія мого, царя, після нього. 21 А то як тільки спочине мій добродій цар із своїми батьками я з моїм сином будемо злочинцями.» 22 Коли вона ще розмовляла з царем, увійшов пророк Натан. 23 І сказали цареві: «Ось пророк Натан.» Увійшов він до царя і вклонився цареві обличчям до землі. 24 Мовив Натан: «Добродію мій, царю! Чи це ти розпорядив: Адонія стане царем після мене і сяде на моїм престолі? 25 Бо сьогодні він зійшов у долину, нарізав багато волів, годованих телят і овець та й закликав усіх царських синів і військову старшину, й священика Евіятара; он вони їдять і п'ють перед ним, викликуючи: Нехай живе цар Адонія! 26 Мене ж, твого слугу, священика Цадока, Бенаю, сина Єгояди і твого раба Соломона не закликав. 27 Невже ж сталось це за наказом мого добродія царя, і ти не сповістив раба твого, хто, після тебе, сидітиме на престолі добродія мого, царя?» 28 І відповів цар Давид і сказав: «Покличте мені Ветсавію!» Увійшла вона до царя й стала перед ним. 29 Цар поклявся і сказав їй: «Так певно, як живе Господь, що визволив мене з усякої біди: 30 як заприсяг я тобі Господом, Богом Ізраїля, що син твій Соломон після мене буде царем і що він сидітиме на моєму престолі замість мене, так і зроблю сьогодні.» 31 Припала Ветсавія на коліна обличчям до землі й уклонилася цареві та й каже: «Нехай добродій мій, цар Давид, живе повіки!» 32 І повелів цар Давид: «Покличте мені священика Цадока, пророка Натана, і Бенаю,. сина Єгояди.» Як же вони ввійшли до царя, 33 сказав їм цар: «Візьміть із собою слуг вашого пана, посадіть Соломона, мого сина, на мого мула, й завезіть його в Гіхон. 34 Там нехай помаже його царем над Ізраїлем священик Цадок із пророком Натаном. Тоді сурміть та й викрикуйте: нехай жиде цар Соломон! 35 Потім ви вийдете слідом за ним, і він увійде й сяде на моїм престолі й буде царювати над вами замість мене; бо я призначив його князем над Ізраїлем і над Юдою.» 36 Беная ж, син Єгояди, відповів цареві і сказав: «Амінь! Так нехай скаже і Господь, Бог пана мого, царя. 37 Як був Господь з моїм паном і царем, так нехай буде і з Соломоном, і нехай звеличить його престіл понад престіл мого пана, царя Давида.» 38 Тоді священик Цадок, пророк Натан, Беная, син Єгояди, вкупі з керетіями й пелетіями, посадивши Соломона на мула царя Давида, спустились і повезли його в Гіхон. 39 Священик Цадок узяв рога з миром із намету та й помазав Соломона. І засурмили, і ввесь народ кликав: «Нехай живе цар Соломон!» 40 Тоді народ піднявся позад нього, і грали люди на сопілках, і раділи так славно, що аж земля розпадалась від їхнього крику. 41 Почув це Адонія вкупі з запрошеними, саме коли скінчили бенкетувати. Почув також Йоав звук трубний та й каже: «Що це за шум розбурханого міста?» 42 Коли він говорив, надійшов Йонатан, син священика Евіятара. Адонія сказав: «Ходи сюди, ти - чоловік порядний, несеш напевно добру вістку.» 43 Відповів Йонатан і сказав До Адонії: «Зовсім ні! Наш пан, цар Давид, зробив Соломона царем. 44, Цар послав з ним священика Цадока, пророка Натана, Бенаю, сина Єгояди, керетіїв та пелетіїв, і вони посадили його на царського мула, 45 а священик Цадок і пророк Натан помазали його в Гіхоні на царя, і звідти пішли назад з веселим криком, і зворушилось усе місто. Ось звідки галас, що ви чули. 46 Соломон сів уже на царському престолі, 47 і царські слуги приходили поздоровляти нашого добродія, царя Давида, і промовляли: Нехай твій Бог зробить ім'я Соломона славнішим ніж твоє, і нехай возвеличить його престіл над престіл твій! І вклонився сам цар на своєму ліжку. 48 Потім додав: Благословен Господь, Бог Ізраїля, що вчинив мені сьогодні так, що один з моїх сидить на моєму престолі, й очі мої це бачать.» 49 Тоді всі, що їх закликав був Адонія, вжахнулись, повставали й порозходились, кожен у свій бік. 50 Адонію ж обняв страх перед Соломоном; він устав і пішов, щоб ухопитися за роги жертовника. 51 І переказано Соломонові: «Он, Адонія, зо страху перед царем Соломоном, ухопив за роги жертовника та й каже: Нехай цар Соломон попереду мені заприсягне, що не стратить свого раба мечем.» 52 А Соломон на те: «Якщо покаже себе чесним чоловіком, то й волосинка з нього не впаде на землю. Як же знайдеться на ньому якась провина, мусить умерти.» 53 І послав цар Соломон, щоб його взяли від жертовника; і він прийшов і вклонився перед царем Соломоном, а Соломон сказав йому: «Іди до свого дому.»

1. Ізраїльський цар Ахазія і пророк Ілля

1 По смерті Ахава Моав збунтувався проти Ізраїля. 2 Ахазія впав був через поруччя у своїй верхній світлиці в Самарії і занедужав. І послав він послів і повелів їм: “Ідіть, спитайте Ваал-Зевува, екронського бога, чи я видужаю від цієї моєї недуги?” 3 Ангел же Господній сказав до Іллі тішбія: “Встань, іди назустріч послам самарійського царя й скажи їм: Хіба в Ізраїлі нема Бога, що ви йдете питати Ваал-Зевува, екронського бога? 4 Тому ось як говорить Господь: Ти не встанеш з ліжка, на яке ліг, ти мусиш умерти.” І пішов Ілля. 5 Посли повернулись до Ахазії, а він їх спитав: “Чому ви повернулись?” 6 Вони ж йому: “Вийшов назустріч нам чоловік і сказав нам: Ідіть, повернітесь до царя, що вас послав, і скажіть йому: Так говорить Господь: Хіба в Ізраїлі нема Бога, що ти посилаєш питати Ваал-Зевува, екронського бога? За це ти не встанеш з ліжка, на яке ліг; ти мусиш умерти.” 7 Він їх питає: “Як був одягнений той чоловік, що вийшов вам назустріч і сказав вам таке?” 8 Ті відповіли йому: “Чоловік той був одягнений у волохату одежу, підперезаний ремінним поясом.” І сказав він: “Це Ілля тішбій!” 9 Тоді він послав до нього півсотника з його півсотнею. Цей прийшов до нього, - а він сидів на верху гори, - й каже до нього: “Чоловіче Божий, цар повеліває: Зійди з гори!” 10 Ілля ж відповів, сказавши півсотникові: “Коли я чоловік Божий, нехай зійде з неба вогонь і пожере тебе й твою півсотню.” І зійшов з неба вогонь і пожер його та його півсотню. 11 Знову послав цар другого півсотника з його півсотнею. Прийшов він до нього і каже: “Чоловіче Божий! Так говорить цар: Зійди негайно вниз!” 12 Ілля відповів, сказавши: “Коли я чоловік Божий, нехай зійде з неба вогонь і пожере тебе й твою півсотню.” І зійшов з не-ба вогонь і пожер його та його півсотню. 13 Тоді цар послав знову третього півсотника з його півсотнею Прийшов третій півсотник, упав перед Іллею навколішки й став його благати, кажучи: “Чоловіче Божий! Нехай моє життя й життя оцих 50 слуг твоїх буде цінне в твоїх очах. 14 Ось бо зійшов вогонь з неба й пожер обох перших півсотників з їхніми півсотнями. Не погордуй же тепер моїм життям!” 15 І сказав ангел Господній до Іллі: “Зійди з ним! Не бійсь його.” Устав він, пішов з ним до царя, 16 і каже йому: “Так говорить Господь: За те, що ти послав послів питати Ваал-Зевува, екронського бога, - наче б в Ізраїлі не було Бога, щоб про те питати, - не встанеш з ліжка, на яке ліг; ти мусиш умерти.” 17 І вмер він за Господнім словом, що промовив Ілля. На місце його став царем брат його Йорам, - у другому році Йорама, сина Йосафата, царя юдейського, - бо в Ахазії не було сина. 18 Решта дій Ахазії, що він чинив, те записане у літописній книзі царів ізраїльських.

1. Предки 1-4; Яфетові сини 5-7; нащадки: Хама 8-16; Сима 17-27; Авраама 28-42; царі в Едомі 43-54

1 Адам, Сет, Енос, 2 Кинан, Магалалієл, Яред, 3 Енох, Матусаїл, Ламех, 4 Ной, Сим, Хам та Яфет. 5 Сини Яфета: Гомер, Магог, Мадай, Яван, Тувал, Мешех та Тірас. 6 Сини Гомера: Ашканаз, Ріфат і Тогарма. 7 Сини Явана: Еліша, Таршіш, Кіттім та Доданім. 8 Сини Хама: Куш, Міцраїм, Пут і Ханаан. 9 Сини Куша: Сева, Хавіла, Севта, Раема та Савтеха. Сини Раеми: Шева та Дадан. 10 Куш породив ще й Німрода; він був перший могутнім на землі. 11 Міцраїм породив лудіїв, анаміїв, легевіїв, нафтухіїв, 12 патрусіїв, каслухіїв і кафтеріїв, від яких постали філістії (філістимляни). 13 Ханаан породив Сидона, свого первенця, і Хета, 14 і євусіїв, аморіїв, гіргашіїв, 15 хіввіїв, аркіїв, сініїв, 16 арвадіїв, цемаріїв і хаматіїв. 17 Сини Сима: Елам, Ашшур, Арпахшад, Луд та Арам. Сини Арама: Уц, Хул, Гетер та Маш. 18 Арпахшад породив Шелаха, а Шелах породив Евера. 19 У Евера народились двоє синів: один на ім'я Пелег, бо за його часів була розділена земля, а другий на ім'я Йоктан. 20 Йоктан породив Алмодада, Шелефа, Хацармавета, Ераха, 21 Гадорама, Узала, Діклу, 22 Овала, Авімаела, Шеву, 23 Офіра, Хавілу і Йовава. Усі ці - сини Йоктана. 24 Сим, Арпахшад, Шелах, 25 Евер, Пелег, Реу, 26 Серуг, Нахор, Терах, 27 Аврам, він же й Авраам. 28 Сини Авраама: Ісаак та Ізмаїл. 29. Ось їхні потомки: Невайот, первенець Ізмаїла, Кедар, Адбеел, Мівсам, 30 Мішма, Дума, Масса, Хадад, Тема, 31 Єтур, Нафіш і Кедма. Це сини Ізмаїла. 32 Сини Кетури, наложниці Авраама: вона породила Зімрана, Йокшана, Медана, Мідіяна, Ішбака та Шуаха. Сини Йокшана: Шева і Дедан. 33 Сини Мідіяна: Ефа, Ефер, Ханох, Авіда та Ельдаа. Усі ці - сини Кетури. 34 Авраам породив Ісаака. Сини Ісаака: Ісав та Ізраїль. 35 Сини Ісава: Еліфаз, Реуел, Єуш, Ялам і Корах. 36 Сини Еліфаза: Теман, Омар, Цефі, Гатам, Кеназ, Тімна та Амалек. 37 Сини Реуела: Нахат, Зерах, Шамма та Мізза. 38 Сини Сеїра: Лотан, Шовал, Цівон, Ана, Дішон, Ецер та Дішан. 39 Сини Лотана: Хорі, Геман; а сестра в Лотана: Тімна. 40 Сини Шовала: Алван, Монахат, Евал, Шефо та Онам. Сини Цівона: Айя та Ана. 41 Сини Ани: Дішон. Сини Дішона: Хемдан, Ешбан, Ітран та Херан. 42 Сини Ецера: Білган, Зааван та Акан. Сини Дішана: Уц та Аран. 43 Ось царі, що царювали в краю Едом, ще перед тим, як царював якийнебудь цар над синами Ізраїля: Бела, син Беора. Назва його міста була Дінгава. 44 А як помер Бела, то замість нього став царем Йовав, син Зераха, з Боцри. 45 І помер Йовав, і замість нього став царем Хушам із Теман-краю. 46 Помер Хушам, і замість нього став царем Гадад, син Бедада. Він розбив мідіян на Моав-рівнині; назва його міста була Авіт. 47 Помер Гадад, на місце його став царем Самла з Масреки. 48 Помер Самла, і замість нього став царем Саул із Реховоту, що над Рікою. 49 Помер Саул, а замість нього став царем Ваал-Ханан, син Ахбора. 50 Помер Ваал-Ханан, і замість нього став царем Гадад. Назва його міста була Пау, а жінка його була на ім'я Мегедавель, дочка Матреда, дочка Мезагава. 51 Як же Гадад помер, то в Едомі постали родоначальники: родоначальник Тімна, родоначальник Алва, родоначальник Єтет, 52 родоначальник Оголівама, родоначальник Ела, родоначальник Пінон, 53 родоначальник Кеназ, родоначальник Теман, родоначальник Мівцар, 54 родоначальник Магдієл, родоначальник Ірам. Такі були родоначальники едомські.

1. Соломонові жертви 1-6; молитва його про мудрість 7-13; Соломонові багатства 14-18

1 Соломон, Давидів син, закріпивсь у своєму царстві, і Господь, його Бог, був з ним і зробив його вельми могутнім. 2 Соломрн говорив Ізраїлеві: тисячникам, сотникам, суддям і князям по всьому Ізраїлі, головам батьківських домів. 3 Тоді пішли Соломон і вся громада з ним на узвишшя, що в Гівеоні, бо там був Божий намет зборів, який Мойсей, слуга Божий, зладив був у пустині. 4 Хоч Давид і переніс ковчег Божий з Кіріят-Єаріму на місце, що Давид був приготував для нього, нап'явши для нього намет у Єрусалимі, 5 але мідяний жертовник, що зробив був Бецалел, син Урі, сина Хура, зостався там перед наметом Господнім; туди Соломон з громадою й прийшли до нього. 6 Там Соломон зійшов на мідний жертовник перед Господом, що був у наметі зборів, і приніс на ньому 1000 всепалень. 7 Тієї ж самої ночі з'явився Бог Соломонові й сказав йому: «Проси, що маю тобі дати.» 8 Соломон сказав до Бога: «Ти зробив Давидові, моєму батькові, велику ласку і настановив мене царем замість нього. 9 Нехай же, Господи Боже, справдиться твоя обітниця Давидові, моєму батькові; бо ти настановив мене царем над народом численним, як земляний порох. 10 Дай же мені тепер мудрість і знання, щоб я спроможен був поводитися з цим народом, бо хто може правити народом твоїм великим?» 11 І сказав Бог Соломонові: «За те, що в тебе це було на думці, і ти не просив багатства, скарбів і слави, ані смерти твоїх ворогів, ба навіть не просив довгого віку, а просив собі мудро-сти й знання, щоб правити моїм народом, над яким я настановив тебе царем, 12 буде тобі дана премудрість і знання; а багатство, скарби й славу дам тобі такі, яких не було у царів, що були перед тобою, і не буде у тих, що будуть після тебе.» 13 Повернувся Соломон з узвишшя, що в Гевеоні, від намету зборів у Єрусалим, і почав царювати над Ізраїлем. 14 Соломон набрав собі колісниць і воїнів до колісниць; було у нього 1 400 колісниць і 12 000 воїнів до колісниць; він розмістив їх по містах до колісниць і при цареві в Єрусалимі. 15 Цар зробив срібло та золото в Єрусалимі такими звичайними, як каміння; а кедри такими, як сикомори, що росли в долині: така їх була сила. 16 Коні для Соломона приводили з Єгипту та з Кое; царські купці доставляли їх із Кое за готівку. 17 Вони приставляли з Єгипту колісницю за 600 шеклів срібла, а коня - за 150. Так само приставлювано їх за їхнім посередництвом для хеттитських царів та арамійських царів. 18 Тож Соломон постановив збудувати дім імені Господньому і царський палац для себе.

1. Декрет Кира про повернення юдеїв з неволі 1-4; повернення 5-11

1 А першого року перського царя Кира, щоб справдилось Господнє слово через уста Єремії, розбудив Господь дух перського царя Кира, і він звелів оповістити по всьому своєму царстві словом і навіть письмом: 2 «Так каже Кир, перський цар: Господь, Бог неба, дав мені всі царства на землі й повелів мені збудувати йому дім у Єрусалимі, що в Юдеї. 3 Хто з вас із його народу, - хай його Бог буде з ним, - поїде до Єрусалиму, що в Юдеї та збудує дім Господа Бога Ізраїля, того Бога, що в Єрусалимі. 4 Всім же, що зосталися (живими), по всіх краях, де б вони не жили, люди кожного краю допоможуть їм сріблом, золотом та іншим добром і худобою, а й добровільними датками на дім Бога, що в Єрусалимі.» 5 І піднялись голови родин Юди та Веніямина, священики й левіти, всі ті, в яких Господь надхнув духа, щоб іти будувати дім Господній, що в Єрусалимі. 6 І всі їхні сусіди допомагали їм срібним посудом, золотом, іншим добром, худобою й дорогими речами, не рахуючи усяких добровільних дарів. 7 Цар же Кир виніс посуд дому Господнього, що Навуходоносор забрав був з Єрусалиму та склав у дім своїх божків. 8 Виніс його Кир, перський цар, (і здав) на руки Мітридата, скарбника; а цей передав його Шешбацарові, юдейському князеві. 9 Ось число його: 30 золотих полумисків, 1000 срібних полумисків, 29 ножів, 10 тридцять золотих жбанів, 410 срібних жбанів, і 1000 іншого посуду. 11 Всього посуду, золотого та срібного, 5 400. Усе це взяв Шешбацар з собою, як відсилано виселенців з Вавилону в Єрусалим.

1. Молитва Неємії

1 Слова Неємії, сина Хахалії: Так сталося, що в місяці Кіслеві, двадцятого року, коли я був у Сузі-замку, 2 прийшов Ханані, один із моїх братів, він і кілька чоловік із Юдеї. Я спитав їх про юдеїв, що врятувались, що перетривали полон, та про Єрусалим. 3 Вони ж мені відповіли: «Ті, що перетривали полон там, у краї, перебувають у великих злиднях і приниженні; та й мур єрусалимський розвалений, і брами його спалені вогнем.» 4 Отож, почувши ці слова, сів я й заплакав, і був смутний кілька днів. Постив я також і молився до Бога неба, 5 і говорив: О Господи, Боже неба, Боже великий і страшний, що додержуєш союз і милость тим, які тебе люблять і бережуть твої заповіді! 6 Нехай вухо твое буде уважне й очі твої відкриті, щоб вислухати молитву слуги твого, якою я тепер день і ніч молюся до тебе за синів Ізраїля, слуг твоїх, і сповідаюся у гріхах синів Ізраїля, якими ми перед тобою Згрішили; я й дім батька мого згрішили. 7 Тяжко образили ми тебе, не додержали ми заповідей, ні постанов, ні законів, що ти заповідав єси Мойсеєві, слузі твоему. 8 Згадай но про слово, що ти заповідав Мойсеєві, слузі твоему, казавши: «Якщо провинитесь, я розсію вас між народами, 9 а навернетесь до мене й додержуватимете моїх заповідей і виконуватимете їх, то хоч би ваші вигнанці були на краю неба, я звідтіль зберу їх і приведу їх на місце, що вибрав собі, щоб мое ім'я там перебувало.» 10 Таж вони твої слуги й народ твій, що ти його визволив твоею силою великою й твоєю рукою могутньою. 11 О Господи! Нехай вухо твое буде уважливим на молитву слуги твого й на молитву слуг твоїх, що хочуть шанувати твое ім'я. Зволь же допомогти сьогодні слузі твоєму й дай йому запобігти ласки в цього чоловіка. - Я бо був чашником у царя.

1. Батько Товії 1-8; на вигнанні в Асирії 9-14; доброчинність батька Товії 15-22

1 Книга дієпису Товита, сина Товієла, сина Ананієла, сина Адуела, сина Гаваела, з роду Азієла, з коліна Нафталі, 2 що його за Салманассара, асирійського царя, забрано в неволю з Тісве, що на південь від Кадеш-Нафталі, у Галилеї, вище Асиру, над Хацором, по той бік Західнього шляху, ліворуч від Шефату. 3 Я, Товит, ходив дорогами правди й справедливости всі дні мого життя й чинив багато милостині моїм братам і народові, що були забрані разом зо мною у полон в країну Асирійську, в Ніневію. 4 Коли я був у моїм краю, на землі Ізраїльській, - а був я тоді молодим хлопцем, - усе коліно Нафталі, мого предка, відступило від дому Давида й від Єрусалиму, міста, вибраного колінами Ізраїля, щоб усі коліна приносили там жертви. Там був збудований і посвячений храм, житло Всевишньому, на всі роди повіки. 5 І всі мої брати й дім Нафталі, мого предка. - усі приносили жертви бичкові, що Єровоам, ізраїльський цар, завів був у Дані, скрізь по горах Галилейських. 6 Єдиний я ходив часто в Єрусалим на свята, як то було приписано для всього Ізраїля вічним наказом. Ходив ото я в Єрусалим поспішно з первоплодами та з десятинами від скоту й з первостриженням від овець, 7 і давав те все священикам, потомкам Арона, на жертовник плодів; левітам, що тоді були при службі в Єрусалимі, десятину хліба, вина, олії, гранатових яблук, смоков та інших плодів древесних; а другу десятину я шість років, рік за роком, відкладав грішми й ходив щороку в Єрусалим і там їх витрачав. 8 Нарешті, третю десятину я роздавав сиротам, удовам та тим прибулим, що до Ізраїля пристали; я приносив їм її і давав що третього року, і ми їх споживали згідно з наказом, виданим про них у Мойсеєвім законі, та згідно з наказами, що про них повідомила Девора, мати Ананієла, нашого батька, бо батько мій помер, залишивши мене сиротою. 9 Ставши дорослим, узяв я собі жінку Анну з нашого роду і мав від неї сина Товію. 10 Коли ж забрали мене в полон до Ніневії, усі брати мої й ті, що були з мого роду. їли поганські страви. 11 Та я берігся їсти їх, 12 бо всією душею мав я на думці Бога. 13 Всевишній зіслав мені ласку й прихильність Салманассара, і я був купцем для нього. 14 я ходив у Мідію й склав у Гаваела, сина Гаврі, в Мідійських Рагах, 10 талантів срібла. 15 Коли ж помер Салманассар, на місце його став царем Санхериб, син його; дороги до Мідії стали непевними, і я не міг більш туди ходити. 16 За днів Салманассара я робив багато милостині братам зо свого роду; 17 хліб мій давав я голодним, одежу мою нагим; а коли бачив когось із мого народу померлого, покинутого за мурами Ніневії, то я ховав його. 18 Ховав я також тих, що їх убив Санхериб, коли, втікаючи, відступав з Юдеї, під час суду, що вчинив над ним Цар неба за богохульства, яких він допустився. А вбив він у своїм гніві багато синів ізраїльських; тіла їх я викрадав і ховав. Санхериб шукав їх, але не знаходив. 19 Тоді хтось із Ніневії пішов до царя й доніс на мене, що я ховав їх, і я мусів був сховатись. Коли ж я довідався, що цар знає про мене й шукає, щоб мене вбити, злякавсь я й утік. 20 Усе моє майно було розграбовано, усе пішло до царської скарбниці, і не лишилося нічого в мене, крім моєї жінки Анни та сина Товії. 21 Та не пройшло й 50 день, як обидва його сини забили його й утекли в гори Араратські, і замість нього став царем його син Сахердон, що настановив Ахіяхара, сина мого брата Анаела, над усіма розрахунками в своїм царстві, так що він мав у своїй владі всю управу. 22 Тоді Ахіяхар заступився за мене, і я повернувсь у Ніневію, бо Ахіяхар був уже за Санхе-риба, асирійського царя, головний чашником, і над печаттю, і управителем, і головним рахунковим. Сахердон настановив його другим по собі. Був же він з моєї рідні й доводився мені братаничем.

1. Цар асирійський іде війною на мідійського царя Арфаксада

1 Було це дванадцятого року царювання Навуходоносора, що царював над асирійцями у Ніневії, великім місті, за часів Арфаксада, що царював над мідянами в Екбатані; 2 цей бо обвів Екбатану навкруги мурами з тесаного каміння по 3 лікті завширшки й 6 ліктів завдовжки. Той мур збудував він 70 ліктів заввишки й 50 ліктів завширшки. 3 При воротах міста поставив він башти 100 ліктів заввишки, а підвалини їх були 60 ліктів завширшки. 4 Ворота ж міста зробив він високі, що здіймались угору на 70 ліктів, і були 40 ліктів завширшки, щоб через них могло виходити його могутнє військо й проходити - його піхотинці. 5 Натоді цар Навуходоносор рушив війною на царя Арфаксада, на великій рівнині, на рівнині, що була в краю Рагав. 6 І пристали до нього всі, хто жили в горах, усі, що жили при Тигрі, при Ефраті та Гідаспі, і по рівнинах Аріоха, царя еламіїв: багато народів зійшлося, щоб іти походом проти синів Хелеуда. 7 Навуходоносор, цар асирійців, вислав звідомлення до всіх мешканців у Персії, до всіх мешканців західніх країн, до мешканців Кілікії, Дамаску, Ливану, Антиливану, а й до всіх мешканців Примор'я, 8 до народів Кармелю, Гілеаду, Горішньої Галилеї, великої Ездрелон-рівнини, 9 до всіх у Самарії та по її містах, і по той бік Йордану, аж до Єрусалиму, Батанеї, Хелусу, Кадешу, до Єгипетської ріки, до Тафнесу, Рамесси і до всієї країни Гесем, 10 аж ген поза Таніс та Мемфіс, і до всіх мешканців Єгипту аж до границь Етіопії. 11 Та мешканці всіх тих країн знехтували заклик Навуходоносора, царя асирійців, і не виступили з ним на війну, бо не боялись його, вважавши його тільки за звичайну людину, й відіслали його послів назад із порожніми руками та зневагою. 12 Розлютився Навуходоносор на всі ці краї вельми й поклявся своїм престолом і своїм царством помститися на всіх і вигубити мечем країни Кілікії, Дамаску та Сирії, а й усіх мешканців у землі Моав, синів Аммона, усю Юдею і всіх в Єгипті, аж до границь над обома морями. 13 От і вишикував він сімнадцятого року свою силу проти царя Арфаксада й розбив у бою і розгромив усю його силу, Арфаксада, його кінноту та його колісниці, 14 та й заволодів його містами; він дійшов аж до Екбатани, де захопив башти, розграбував майдани, й красу їхню обернув у наругу. 15 Він узяв у полон Арфаксада в горах Рагав, прошив його своїми стрілами і знищив його аж по сьогодні. 16 Потім повернувсь із своїми, він сам і сила всякої мішаної збиранини, безліч вояків превелика, і став там, сам він і все його військо, відпочивати та бенкетувати аж 120 день.

1. Бенкет у царя Ксеркса 1-9; цариця Вашті зазнає неласки 10-22

1 Було це за часів Ксеркса, того Ксеркса, що царював від Індії до Етіопії над 127 країнами, 2 того часу, як цар Ксеркс сидів на своєму царському престолі в Сузи-замку. 3 На третьому році свого царювання справив він бенкет усім своїм князям і придворцям, отаманам війська перського й мідійського, боярам та намісникам країн, що були скликані до нього. 4 їм показував він довгий час, 180 днів, великі багатства свого царства та пишний блиск своєї величности. 5 А як минув той час, справив цар усьому людові, що перебував у Сузи-замку, від великого до малого, семиденний бенкет у садовій огорожі царського палацу. 6 Білі й блакитні бавовняні тканини звисали поприв'язувані вісоновими та пурпуровими шнурками до срібних кілець та мармурових стовпів. Золоті й срібні дивани були на помості, викладеному порфіром, білим мармуром, перловиною та дорогим каменем. 7 Напої подавано у золотих кубках, і не було їх двох однакових; царське вино текло рікою, як личило царській щедрості. 8 Пиття йшло за законом, щоб ніхто не силував до нього, бо цар дав наказ усім своїм домоправителям, щоб чинили за волею кожного. 9 Та й цариця Вашті теж справила бенкет для жінок у царському палаці царя Ксеркса. 10 Сьомого дня, як серце царя розвеселилось від вина, звелів він Мегуманові, Бізті, Харвоні, Бігті, Авагті, Зетарові й Каркасові, сімом скопцям, що служили при особі царя Ксеркса, 11 привести царицю Вашті в царському вінці перед лице царя, щоб показати народам і князям її красу, була бо вона гарна на вроду. 12 Але цариця Вашті відмовилася прийти на наказ царя, даний через скопців. Тому розсердився цар вельми й, палаючи гнівом, 13 радився про те з мудрецями, що знали бувальщину, бо царські справи викладано перед усіма знавцями закону й права; 14 а найближчими до нього були: Каршена, Шетар, Адмата, Таршіш, Мерес, Марсена й Мемухан, сім князів перських та мідійських, що могли бачити обличчя царя та посідали перші місця в царстві, 15 (і спитав їх): «Що треба зробити за законом із царицею Вашті за те, що вона не виконала наказу царя Ксеркса, даного їй через скопців?» 16 І відповів Мемухан у присутності царя й князів: «Не перед одним лише царем провинилася цариця Вашті, а перед усіма князями й перед усіма народами, що по країнах царя Ксеркса. 17 Бо вчинок цариці дійде до всіх жінок і приведе до того, що вони почнуть маловажити своїх чоловіків, коли зможуть сказати, мовляв, цар Ксеркс повелів привести перед себе царицю Вашті, та вона не прийшла. 18 Ще сьогодні перські й мідійські княгині, що довідаються про вчинок цариці, говоритимуть про нього всім князям царя, і буде чимало зневаги та прикрощів. 19 Коли, отже, цареві це довподоби, нехай вийде від нього царська ухвала й запишеться в закони перські та мідійські як невідклична, саме: цариця Вашті не з'явиться вже більше перед царем Ксерксом, а її царське достоїнство цар передасть іншій, що ліпша від неї. 20 І коли почують про ухвалу, що її цар зробить по всьому його великому царстві, тоді всі жінки шануватимуть своїх чоловіків, від великого до малого.» 21 Сподобалася тая порада цареві й князям, і він зробив по слову Мемухана. 22 І розіслав він по всіх країнах царства листи, - до кожної країни її письмом і до кожного народу його мовою, - щоб кожен чоловік був паном у своєму домі та й говорив те, що вважатиме за відповідне.

1. Лукавий нащадок 1-10; занепад віри в народі 11-15; зруйнування святині 16-40; безсоромні накази 41-64

1 Після того, як Олександер Македонський, син Филипа, вийшов з Хеттитського краю, розгромив Дарія, царя перського й мідійського, і став царем замість нього, починаючи від Греції, 2 взявся він до численних воєн, здобув багато кріпостей і вирізав царів землі. 3 Він пройшов аж на край світу і забрав здобич у багатьох народів. Заніміла земля перед ним, а серце його знеслось угору й загорділо. 4 Він зібрав вельми велику силу війська й підбив під себе краї, народи й володарів, і приневолив до данини. 5 Та по тім усім захворів, тож і зрозумів, що має вмерти. 6 От і прикликав своїх найвидатніших старшин, що змалку виховані були разом з ним, і розділив їм, ще за життя, своє царство. 7 Та й царював Олександер ще 12 років, а тоді помер, 8 і старшини його захопили владу, кожний у своїй країні. 9 Всі вони, по його смерті, вклали собі діядему на голову, так само і їхні сини по них, протягом довгих років, і накоїли на землі багато лиха. 10 Вийшов з них грішний нащадок - Антіох Епіфан, син царя Антіоха, що був закладником у Римі, і став царем у 137 році грецького панування. 11 Того часу з'явилися в Ізраїлі нечестиві люди, що звели багатьох інших, казавши: «Ходім та зробім союз з народами, що навколо нас, бо з того часу, як ми відокремились від них, упало на нас багато злиднів.» 12 Сподобалось їм це слово, 13 і деякі з народу, набравши охоти, пішли до царя, що й дав їм повновладу прийняти поганські звичаї. 14 От і збудували вони в Єрусалимі гімназію за поганським звичаєм, 15 затерли собі знаки обрізання, відкупили від святого союзу, збраталися з поганами та запродались їм, щоб зло творити. 16 Коли ж царство за Антіоха скріпилося, задумав він стати царем і над Єгиптом, щоб царювати над обидвома царствами. 17 Він увійшов у Єгипет з величезним військом, з колісницями, слонами, кіннотою й численними кораблями, 18 і вирушив війною на Птолемея, єгипетського царя; але Птолемей злякавсь його й утік, полишивши багато смертельно поранених. 19 Сирійці захопили укріплені міста у Єгипетськім краю, а Антіох забрав здобич з Єгипетського краю. 20 Розгромивши, отже, у 143 році Єгипет, Антіох повернувся й рушив з величезним військом на Ізраїля та на Єрусалим; 21 увійшов зарозуміло у святиню й забрав золотий жертовник і ліхтар з усім приналежним до нього посудом, 22 а й стіл появлення, чаші, кубки й золоті полумиски і завісу, вінки та золоту прикрасу, що були спереду храму, - усе пообдирав. 23 Забрав він срібло, золото, дорогий посуд і загарбав тайні скарби, що знайшов. 24 Забрав він усе те та й подався у свій край, учинивши велику різню й виговорюючи дуже зарозуміло. 25 Великий смуток огорнув Ізраїля по всіх усюдах: 26 начальники й старші застогнали, дівчата і хлопці повмлівали, жіноча врода занапастилася. 27 Кожний новоженець заплакав, одружена, сидівши у світлиці, засмутилась. 28 Земля здригнулась із-за своїх мешканців. Кожен дім Якова був соромом вкритий. 29. Після двох років вислав цар головного збирача податків по містах Юди; він прибув у Єрусалим з великим військом 30 і говорив до них підступно мирними словами, а ті йняли йому віри. Тоді він зненацька напав на місто й побив його страшно, вигубивши силу народу з Ізраїля. 31 Він ограбував місто, спалив його й розбив доми та мури навколо. 32 Жінок з дітьми забрали у полон і зайняли їхню худобу. 33 Відбудували Давидгород з його великим міцним муром та сильними баштами та й зробили з нього твердиню; 34 посадили туди грішне кодло, мужів без усякого закону, які в ньому добре укріпились, 35 понаскладали там зброї й харчів, згромадили єрусалимську здобич, зібравши її там докупи, і зробились великою петлею; 36 і стала з того засідка для святині та безнастанна диявольська загроза для Ізраїля. 37 Вони пролили кров невинну навкруги святині й осквернили святе місце. 38 І з-за них повтікали мешканці Єрусалиму, і став він осідком чужинців. Він став чужим для тих, що в ньому народились, його лишали власні його діти. 39 Його святиня опустіла, мов пустиня, празники його обернулись на смуток, його суботи на наругу, а честь його зійшла нінащо. 40 Такою, як колись була його слава, стала його безчесть, величність його обернулась на жалобу. 41 Тоді цар написав до всього царства, щоб усі стали одним народом 42 та щоб кожен покинув свої звичаї, і щоб усі народи прийняли царський приказ. 43 Багато ізраїльтян охоче прийняли його віру, стали жертвувати бовванам і оскверняти суботи. 44 Цар вислав також через гінців листи в Єрусалим та в міста Юди, яким наказував іти за чужими краєві звичаями, 45 припинити всепалення, жертви та возливання в храмі, осквернити суботи й свята, 46 опоганити храм та святих, 47 будувати жертовники, капища та божища, приносити в жертву свиней та інших нечистих тварин, 48 лишати своїх синів необрізаними, плюгавити свої душі всякою нечистотою та мерзотою, 49 так щоб забути закон та перемінити всі установи. 50 А хто, мовляв, не чинитиме за царським наказом, той буде скараний на смерть. 51 Згідно з усіма цими наказами він написав до всього свого царства й настановив наглядачів над усім народом і звелів містам Юди приносити поганські жертви у кожному місті. 52 Багато людей з народу пристало до них - усі ті, що покинули закон і накоїли в краю лиха. 53 Вони присилували Ізраїля ховатися по всіх закутинах. 54 П'ятнадцятого дня (місяця) Каслев, 145 року цар Антіох звелів спорудити на жертовнику мерзоту запустіння, і по містах Юди навкруги споруджувано вівтарі. 55 При дверях домів та по майданах палено кадило. 56 Книги Закону, які знайдено, палили на вогні, порвавши їх спершу, 57 а коли в кого знаходили книгу Союзу або коли хто пильнував закон, то такого, згідно з царським наказом, засуджувано на смерть. 58 Отак вони зловживали силою над ізраїльтянами, яких кожного місяця знаходили по містах. 59 А двадцять п'ятого дня місяця жертвували на вівтарі, що був поставлений на жертовнику всепалень. 60 І жінок, що давали до обрізання своїх дітей, згідно з наказом, карано на смерть, 61 разом з їхніми немовлятками, прив'язаними їм до шиї, а й їхніх слуг і тих, що їх обрізували. 62 Однак, багато ізраїльтян не впали духом і постановили твердо не їсти нічого нечистого. 63 Вони були готові й умерти, аби лиш не осквернитися стравами та не опоганити святого Союзу, і справді вмирали. 64 Вельми великий гнів завис над Ізраїлем.

1. Листи юдеїв з Єрусалиму до своїх братів у Єгипті

1 «Братам юдеям, що в Єгипті, привіт! Брати юдеї, що в Єрусалимі та в краю Юдейськім, бажають щасливого миру. 2 Нехай Бог благословить вас добром і згадає союз з Авраамом, Ісааком та Яковом, своїми вірними слугами. 3 Нехай він дасть вам усім серце почитати його та чинити його волю великодушно й добровільно. 4 Нехай відкриє ваше серце для закону свого та для своїх заповідей і нехай дасть вам мир. 5 Нехай вислухає ваші молитви, примириться з вами та й не покине вас у лиху годину. 6 Ось ми тут сьогодні молимося за вас. 7 За Царя Димитрія, 169-го року, ми, юдеї, вам писали: у скруті й у великому смутку, що наліг на нас цими роками, відколи Ясон зо своїми прибічниками, зрадивши святу землю й царство, 8 підпалив двері в храмі й розлив кров невинну, - ми молились до Господа й були вислухані. Ми принесли тоді жертву й офіру з питльованої муки, засвітили ліхтарі й виклали хліби. 9 І нині ми вам пишемо, щоб ви святкували дні Кучок у місяці Кіслеві. Рік 188.» 10 «Ті, що живуть у Єрусалимі, та Юдеї, рада старших і Юда, Арістобулові, наставникові царя Птолемея, з роду помазаних священиків, і юдеям, що в Єгипті, привіт і поздоровлення! 11 Врятовані Богом від великих небезпек, ми вельми йому дякуємо як нашому вождеві в боротьбі проти царя. 12 Бо це він відкинув тих, що воювали проти святого міста. 13 Прибули бо в Персію, і князь із своїм військом, яке здавалось непереможним, був порубаний у храмі Нанеї, завдяки хитрості жерців Нанеї. 14 Антіох із своїми друзями прибув на те місце, немов би для того, щоб одружитися з богинею, а насправді, щоб захопити великий скарб як посаг. 15 Жерці храму Нанеї виставили той скарб, і коли Антіох з небагатьма ввійшов ув огорожу святині, вони, скоро він увійшов, замкнули храм, 16 відчинили в стелі потаємні двері й, кидаючи зверху камінням, забили князя і тих, що з ним були, і, розшматувавши їх на кусні та відтявши їм голови, кинули тим, що були зовні. 17 Нехай у всьому буде благословенний наш Бог, що видав на смерть нечестивих. 18 Маючи на думці святкувати двадцять п'ятого Кіслева очищення храму, ми вважали нашим обов'язком сповістити вас про це, щоб ви теж святкували Кучки й день появи вогню, тоді, як Неємія, відбудувавши храм і жертовник, приносив жертви. 19 Бо коли наших батьків виводили у Персію, тодішні священики взяли з жертовника вогню й потайки сховали в порожній сухий колодязь і там так добре скрили його, що місце нікому не було відоме. 20 А як минуло доволі часу, коли то було Богові вгодно, висланий перським царем Неємія звелів потемкам тих священиків, які сховали вогонь, розшукати його. Та як ці донесли нам, що не знайшли вогню, лише якусь масну воду, тоді він казав їм зачерпнути її і принести до себе. 21 І коли для жертв усе було готове, Неємія звелів священикам обризкати тією водою дрова й те, що лежало на них. 22 Коли вони так зробили, й сонце, що перед тим було сховане за хмарами, через якийсь час знову засяяло, зайнявся вогонь великий, так що всі здивувались. 23 І тоді, коли горіли жертви, священики молилися, а зо священиками ввесь народ. Йонатан починав, а за ним інші промовляли разом з Неємією. 24 Молитва ж була така: Господи, Господи, Боже, Творче всього, страшний, могутній, справедливий, милосердний і єдиний Царю та благодітелю, 25 єдиний подателю, єдиний справедливий і Вседержителю, вічний, що спасаєш Ізраїля з усякого зла, що вибрав єси наших батьків і освятив їх, 26 прийми цю жертву за ввесь народ твій Ізраїля; бережи твоє спадкоємство й освяти його. 27 Збери наших розсіяних; визволь тих, що в рабстві між народами; зглянься над упослідженими й поневіреними, і нехай народи знають, що ти - Бог наш. 28 Покарай тих, що гноблять нас і поневіряють нами в своїй гордині. 29. Пересели народ твій у твоє святе місце, як це Мойсей був сказав. 30 В той час священики співали гимни. 31 А коли жертви згоріли, Неємія звелів облити велике каміння водою, яка залишилась. 32 Як це зробили, загорілося полум'я, що його поглинула ясність, яка засяяла від жертовника. 33 Коли це стало явним, і перському цареві оповіли, що на тому місці, де виселені священики були сховали вогонь, з'явилась вода, якою Неємія з товаришами очистили приналежне до жертви, 34 тоді цар, огородив те місце, розслідив справу й об'явив його святим. 35 Він приймав і роздавав силу дарунків тим, що їм хотів показати свою прихильність. 36 Товариші Неємії назвали ту воду нефтоар, що означає очищення, однак загально називають її нефтай.»

1. Чесноти та багатства Іова 1-5; заздрощі Сатани 6-12; нещастя спадають на Іова 13-22

1 Був чоловік у землі Уц на ім'я Іов. Чоловік той був щирий і праведний, богобоязливий і цурався зла. 2 І народилось у нього семеро синів і три дочки. 3 А статку було в нього 7000 овець, 3000 верблюдів, 500 пар волів, 500 ослиць і пребагато челяді, так що чоловік той був найбагатший з усіх мешканців Сходу. 4 Сини його звичайно сходилися собі у призначений день та бенкетували в кожного по черзі. Кликали вони й трьох сестер своїх їсти й пити з собою. 5 І як дні гостин завершували круг свій, посилав Іов по них і наказував їм очищуватись. Другого дня вставав він рано-вранці й приносив за кожного з них всепалення, бо говорив сам до себе: «Може мої діти согрішили і лихословили Бога в своєму серці» Так чинив Іов увесь час. 6 Та ось одного дня прийшли сини Божі, щоб стати перед Господом. Прийшов і Сатана між ними. 7 Господь спитав Сатану: «Звідкіль ти прийшов?» Відповів Сатана Господеві й мовив: «Кружляв я по землі й ходив довкола неї.» 8 Господь сказав Сатані: «А чи звернув ти увагу на слугу мого Іова? Нема бо на землі нікого, як він, щирого й праведного, богобоязливого й такого, що цурався б зла.» 9 Сатана відказав Господеві й промовив: «Хіба даремно Іов боїться Бога? 10 Хіба ти не огородив його та його дім і все його майно навколо? Ти благословив працю рук його, і стада його ширяться по країні. 11 Та простягни лиш руку твою і діткнися всього його майна: побачиш, чи не лихословитиме тебе увічі!» 12 Господь сказав Сатані: «Гаразд! Усе, що він має, - у твоїй руці. Тільки на нього самого не простягай руки твоєї.» І пішов Сатана геть з-перед лиця Господнього. 13 І сталось однієї днини, як сини та дочки його їли й пили вино в домі старшого брата свого, 14 прийшов посланець до Іова й мовив: «Воли були у плузі, а ослиці паслись поблизу них; 15 аж ось кинулись на них савеї і позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 16 Ще говорив він, аж ось приходить другий та й каже: «Божий вогонь упав із неба і спалив овець і чабанів, пожер їх. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 17 Ще говорив цей, аж надходить інший та й каже: «Халдеї, згуртувавши три ватаги, напали на верблюдів та й позаймали їх, а слуг мечем повитинали. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 18 Ще говорив цей, аж приходить інший та й каже: «Сини твої та дочки трапезували й пили вино в домі свого старшого брата, 19 аж сильний вітер подув з пустині, напер на чотири вугли дому, і дім завалився на дітей, і вони загинули. І врятувавсь лиш я один, щоб сповістити тобі це.» 20 Устав Іов, роздер на собі одежу, обстриг волосся, упав до землі, поклонивсь і мовив: 21 «Нагим вийшов я з материнської утроби, нагим і повернусь туди. Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім'я Господнє буде благословенне!» 22 У всьому тому не согрішив Іов і не сказав нічого нерозважливого проти Бога.

1. Псалом описує дві дороги: щасливу праведних 1-3; злощасну грішних 4-6

1 Блажен чоловік, що за порадою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає, 2 але в Господа законі замилування має і над його законом день і ніч розважає. 3 Він - мов те дерево, посаджене понад потоками водними, що плід свій дає у свою пору й що лист його не в'яне, і все, що чинить він, йому вдається. 4 Не так безбожники. Вони - немов полова, що вітер розвіває. 5 Тому безбожники на суді не остояться, ні грішники на праведників зборах. 6 Бо про путь праведників Господь дбає, а путь безбожників пропаде.

1. Заголовок 1-7; лихе товариство 1-19; заклик мудрости 20-33

1 Приповідки Соломона, сина Давида, | царя Ізраїля, 2 щоб пізнати мудрість і навчання, | щоб зрозуміти слова розсудні, 3 щоб засвоїти (собі) освічену науку, | - справедливість, правосуддя та правоту, - 4 щоб дати простодушним розсудність, | юнакові знання та обачність, 5 щоб мудрий слухав і зростав у знанні, | розумний придбав здорові засади, 6 щоб зрозумів приповідки та приховане значення, | слова мудрих та їхні загадки. 7 Острах Господній - початок мудрости; | безумні мудрістю й навчанням нехтують. 8 Слухай, мій сину, настанови батька твого; | не відкидай поучування матері твоєї, 9 бо це гарний вінець тобі на голову, | намисто тобі на шию. 10 Мій сину! коли тебе будуть зводити грішні, | не піддавайся! 11 Як скажуть: “Ходи з нами, засядьмо на кров невинну, | причаймося на безвинного - без усякої причини, 12 поглиньмо їх, мов Шеол, живих, | цілком, мов би вони провалилися в пропасть! 13 Ми знайдемо всяких благ дорогоцінних, | сповнимо наші доми здобиччю. 14 Кинь жереб твій разом із нами, | гаман нехай один буде в усіх нас!” 15 Мій сину! не ходи по їхній дорозі з ними, | зверни ногу твою з їхньої стежки, 16 бо ноги їх біжать до злого, | поспішають, щоб кров пролити. 17 Таж даремно розставляють сіть | в очах усілякої пернатої породи. 18 Вони ж на власну кров чигають, | на самих себе засідають. 19 Такий кінець усіх тих, що на здирство ласі; | воно вбиває того, хто його в собі має. 20 Мудрість по вулицях голосить, | свій голос по майданах піднімає, 21 на роздоріжжях гомінливих кличе, | при входах у браму в місті виголошує: 22 “Докіль, придуркуваті, дурноту любитимете? | Докіль насмішники кохатимуться в насмішках, | безумні ненавидітимуть науку? 23 Верніться на мою дорогу; | ось ізіллю на вас мій дух, | слова мої звіщу вам. 24 За те, що кликала я, та ви зреклися, | як простягала руку, ніхто не хотів зважати, 25 за те, що гордували всякою порадою моєю, | моїх докорів не сприймали, - 26 то я буду сміятися з вашого нещастя, | я буду кпити, як на вас страх надійде; 27 як страх на вас надійде, немов буря; | злетить на вас нещастя, немов вихор, | коли на вас наляже гніт і смуток. 28 Тоді будуть до мене кликати, та я не обізвуся, | будуть шукати мене пильно, але не знайдуть. 29. За те, що вони зненавиділи науку, | страху Господнього не прийняли, 30 поради моєї не бажали, | знехтували всі мої докори, - 31 тому плоди своїх учинків їстимуть, | наситяться задумами своїми. 32 Бо відступництво невігласів їх убиває, | і безтурботність дурнів губить їх. 33 Хто ж слухає мене, той житиме безпечно, | і буде спокійний, не боявшися лиха”.

1. Пролог 1-11; марність людського знання 12-18

1 Слова Когелета, Давидового сина, царя в Єрусалимі. 2 Марнота марнот, каже Когелет, марнота марнот - геть усе марнота. 3 Що за користь людині з усіх її трудів, які вона завдає собі під сонцем? 4 Рід відходить і рід приходить, земля ж перебуває повіки. 5 Так само і сонце сходить, і сонце заходить і поспішає до свого місця, де має сходити. 6 Вітер віє на південь, і звертає на північ: знай крутиться та й крутиться, повіваючи, та й знов повертається до своїх кругобігів. 7 Усі ріки течуть у море, та море не наповнюється. До місця, звідки течуть ріки, туди вони повертаються знову. 8 Усякі речі втомлюють людину, а чому - ніхто не каже. Око не насититься баченим, вухо не наповниться слуханим. 9 Те, що було, є те саме, що буде; те, що зробилось, є те саме, що зробиться. Нема нічого нового під сонцем. 10 Як є щось, про що кажуть: «Глянь: ось нове!» - то воно вже давно було у віках, які були перед нами. 11 Немає згадки про минулих, та й про тих, що будуть потім, - не згадають про них ті, що прийдуть опісля. 12 Я, Когелет, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. 13 Віддався я всім серцем розслідуванням та мудрим вивідуванням усього, що під сонцем. Це ж невдячне заняття, що Бог дав людям, щоб вони клопоталися. 14 Я бачив усе, що діється під сонцем, і що ж? Усе марнота й гонитва за вітром. 15 Криве не може стати прямим, і того, що бракує, не можна полічити. 16 Подумав я у серці: ось я придбав собі велику і глибоку мудрість, понад усіх, що були передо мною над Єрусалимом, і серце моє дознало велемудрости й знання. 17 Я віддався моїм серцем, щоб спізнати мудрість, спізнати глупоту і безумство, і я довідався, що й це гонитва за вітром, 18 бо у великій мудрості - велика журба, хто додає знання, додає страждання.

1.

1 Пісня пісень Соломона. Молода: 2 Хай він мене цілує цілунками уст своїх, бо любов твоя понад вино солодша. 3 Запах пахощів твоїх найзапашніший, Розлите миро - твоє ім'я; Тому дівчата тебе люблять. 4 Тягни мене вслід за тобою: біжімо! Цар увів мене в свої хороми. Ми будемо радіти й веселитися тобою, ми будемо твою любов понад вино хвалити. Яка ж то насолода тебе любити! 5 Я чорна, але гарна, дочки єрусалимські, немов кедарські шатра, немов шалманськії намети. 6 Ви не дивітеся на мене, що я засмагла, що мене осмалило сонце. Сини моєї матері розсердились на мене, поставили мене стерегти виноградники. Та я не стерегла виноградника мого власного. 7 Скажи мені, о ти, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів. Хор: 8 Якщо не знаєш, о найкраща між жінками, то йди слідом за чередою й паси твої козлята коло шатер пастуших. 9 Немов лошиця в колісницях фараона, ти в мене, моя люба! 10 Прегарні твої щоки у сережках, шия твоя - в намисті. 11 Ми тобі зробим золоті сережки зо срібними крапками. Молода: 12 Тоді як цар був за своїм столом, нард мій розлив свій запах. 13 Торбинка мірри - любий мій для мене, на моїх грудях спочиває. 14 Гроно кипрове - любий мій для мене, у виноградниках Ен-Геді. Молодий: 15 Яка ж бо ти прекрасна, моя люба! Яка ж бо ти прекрасна! Очі твої - голубки. Молода: 16 Який же ти прекрасний, о мій любий! Який ти милий! Постеля наша - сама зелень. Молодий: 17 Трями наших домів - із кедру, а наші бантини, - з кипарису.

1. Заклик до справедливости 1-2; гріх віддаляє від Бога та від мудрости 3-11; і стягає на себе кару 12-16

1 Полюбіте справедливість, ви, що правите землею! | Роздумуйте про Господа в правоті | й у простоті серця шукайте його! 2 Його знаходять ті, що його не спокушають, | і він являється тим, що йому не спроневіряються. 3 Думки ж лукаві від Бога віддаляють, | і всемогутність, коли її спокушати, присоромлює безумних. 4 Бо в душу, яка лихе мислить, мудрість не ввійде, | ані не оселиться в тілі, запроданім гріхові. 5 Святий бо Дух-виховник від лукавства тікає, | відступає від гадок безглуздих | і віддаляється, коли виринає кривда. 6 Мудрість же - дух, що людей любить, | однак, не лишає уст хулителя безкарними; | бо Бог - свідок його нутра, | вірний дослідник його серця, | і чує, що його язик говорить. 7 Дух бо Господній наповнює всесвіт | і - як Вседержитель - знає кожне слово. 8 Тому ніхто не може таїтись, хто говорить несправедливе, | і не мине його караюча справедливість. 9 Безбожного задуми підуть під розслід, | слів його гомін до Господа долине, | щоб покарати його беззаконня; 10 бо ревниве вухо все чує, | і навіть шепіт нарікань від нього не затаїться. 11 Тож бережіться пустого нарікання | і здержуйте язик від обмови, | бо і потаємне слово не перейде гладко» | і брехливі уста погублять душу. 12 Не шукайте собі смерти вашим життям безпутнім | і не накликайте погибелі на себе ділами рук ваших. 13 Бо Бог не створив смерть, | ані не радіє з погибелі живучих. 14 Він бо створив усе на те, щоб існувало, | і творіння світу - спасенні; | нема в них жадної погубної їді | і царства смерти на землі немає, 15 бо справедливість - безсмертна. 16 А безбожні ділами й словами смерть на себе накликають | і, взявши собі її за приятельку, гинуть за неї; | союз із нею заключають, | тому вони варті, щоб належати до неї.

1. Мудрість - від Бога 1-10; мудрість - це острах Божий 11-21; життєві вказівки для мудреця 22-30

1 Всяка премудрість - від Господа, з ним же вона і повіки. 2 В морі пісочки, краплі дощу і вічности днини - хто порахує? 3 Висоти небесні, земну широчінь і глибини безодні - хто дослідить? 4 Перед усіма речами створено мудрість, і розважливий розум - від віку. 5 Джерело мудрости - слово Боже у вишніх, а дороги її - заповіді відвічні. 6 Корінь мудрости - кому він відкрився? І наміри її потаємні - хто про них знає? 7 Спізнання мудрости - кому об'явилось? І хто її досвід збагнув багатющий? 8 Єдиний мудрий, страшний вельми, що возсідає на престолі своєму. 9 Господь сам утворив її, і уздрів, і перелічив її, і розлив її над усіма ділами своїми, 10 над усяким тілом, із щедроти своєї, та й надав її тим, які люблять його. 11 Страх Господній - то слава й честь, веселощі й вінок раювання. 12 Страх Господній звеселює серце й радощі дає, втіху та довголіття. 13 Хто страхається Господа, блаженним стане наостанку, і в день кінця свого - благословенним. 14 Початок мудрости - боятися Господа, і створено її в лоні з вірними разом. 15 Вона між людьми звила гніздо, вічну основу, і до сімей-поколінь його довірлива буде. 16 Повнота мудрости - страхатися Господа: вона упоює їх плодами своїми; 17 цілу їхню хату сповнює бажаним, і засіки їхні - плодами своїми. 18 Вінець мудрости - острах Господній, від нього квітне мир і здоров'я благодайне. 19 І уздрів Господь, і перелічив її, дощем ізлив знання і розважливий розум; підвищив славу тих, що посідають її. 20 Корінь мудрости - страхатися Господа, тож віття її - довголіття. 21 Острах Господній гріхи віддалює; хто в ньому перебуває, той гнів відвертає. 22 Несправедливого гнів - невиправдальний, бо в запалі його гніву - його погибель. 23 До пори-часу довготерпеливий терпить, але наприкінці радощів він зазнає; 24 сам він дочасу свої слова ховатиме, його ж розум посвідчать уста численних. 25 У скарбниці мудрости - приповідки, повні знання; для грішника ж побожність - осоружна. 26 Прагнеш мудрости? Дотримуй заповіді, і Господь тобі її щедро надасть. 27 Бо мудрість і повчальність -острах Господній: вірність та лагідність йому довподоби. 28 Не будь нечуйним супроти остраху Господнього і не приступай до нього з серцем подвійним. 29 Не будь супроти людей облудним, зважай на уста свої. 30 Не зносься вгору, щоб не впасти й не збезчестити душі своєї, бо Господь твої тайни відкриє й додолу кине тебе серед громади, - бо не причастивсь єси до остраху Господнього, і серце твоє облудне.

1. Заголовок 1-3; кара Юді 4-9; релігійне лицемірство 10-20; плач над Єрусалимом 21-31

1 Видіння Ісаї, сина Амоса, яке він бачив про Юдею та Єрусалим за часів Уззії, Йотама, Ахаза й Єзекії, царів юдейських. 2 Слухайте, небеса, вважай, земле, бо Господь говорить: «Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. 3 Віл знає господаря свого, а осел - ясла пана свого. Ізраїль нічого не знає, народ мій не розуміє.» 4 Ой, люде грішний, народе, придавлений беззаконням, кубло лиходіїв, розбещені сини! Покинули Господа, занедбали Ізраїлевого Святого, відступились назад від нього! 5 По чому вас іще бити, вас, що не перестаєте бунтуватися? Кожна голова хвора, кожне серце ослабло. 6 Від підошви на нозі до тім'я нема в ньому здорового місця: рани, синці, свіжі виразки, не вичищені, не перев'язані й не зм'якшені олією. 7 Земля ваша спустошена, міста ваші спалені вогнем, поля ваші у вас на очах чужинці пожирають: вони спустошені, як по знищенні Содому. 8 Зосталася дочка сіонська, немов у винограднику халупа, немов курінь на баштані, немов обложене місто. 9 Якби Господь сил не зоставив нам останку, були б ми, як Содом, були б схожі на Гомору. 10 Слухайте слово Господнє, князі содомські! Вважай на науку Бога нашого, народе гоморський! 11 «Навіщо мені безліч ваших жертв? - говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і ситтю годованих телят. Крови биків, ягнят та козлят я не хочу. 12 Як приходите, щоб з'явитись перед моїм обличчям, то хто від вас вимагає, щоб ви топтали мої двори? 13 Не приносьте більше пустих дарів! Кадило стало осоружним для мене. Нових місяців, субот і скликання сходин я не можу стерпіти: беззаконня разом з урочистим зібранням. 14 Від новомісяччів ваших та святкувань ваших відвертається душа моя. Вони для мене стали тягарем, вони мені незносні. 15 Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі. Навіть коли помножуєте молитви ваші, я їх не чую. Руки ваші повні крови. 16 Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло! 17 Навчітеся добро чинити; шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, заступайтеся за вдову! 18 Ходіть же й розсудимось, - говорить Господь. Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна. 19 Як схочете бути слухняними, то їстимете від благ країни. 20 А як затнетеся й бунтуватиметесь, то меч пожере вас, бо уста Господні так говорять.» 21 Ой, якою ж стала повією столиця вірна, сповнена правосуддя, в якій панувала справедливість, тепер же - душогубці! 22 Срібло твоє жужеллю стало, вино твоє розчинене водою. 23 Князі твої - бунтарі й спільники злодіїв; усі на гостинці ласі, за дарунками так і женуться. Сироту вони не обороняють, а справа вдовиці до них не доходить. 24 Тим то ось слово Владики, Господа сил, Ізраїлевого Сильного: «О, я відплачу моїм противникам і воздам моїм ворогам! 25 Я простягну на тебе мою руку і розтоплю в горнилі твою жужель та відділю все оливо від тебе. 26 Поверну тобі правителів, як здавна було, і радників твоїх, як колись було. Тоді назвуть тебе містом правди, столицею вірною.» 27 Сіон буде відкуплений правосуддям, а його навернені - справедливістю. 28 А всім відступникам і грішникам - погибель, і ті, що Господа покидають, загинуть. 29. Ви будете соромитися дубів, що вам такі любі; ви будете стидатися садів, що вам такі милі. 30 Ви станете, як дуб, на якім зів'яло листя, і як той сад, що води не має. 31 Потужний стане клоччям, праця ж його - іскрою. Вони горітимуть обоє разом, і нікому буде гасити.

1. Покликання Єремії

1 Слова Єремії, сина Хілкії, із священиків, що були в Анатоті, у Веніяминовім краю, 2 до якого надійшло слово Господнє за часів Йосії, сина Амона, царя юдейського, тринадцятого року його царювання, 3 та за часів Йоакима, сина Йосії, царя юдейського, до кінця одинадцятого року Седекії, сина Йосії, царя юдейського, аж до виселення Єрусалиму у п'ятому місяці. 4 І надійшло до мене таке слово Господнє: 5 «Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив.» 6 Я ж промовив: «Ой Господи Боже! Я не вмію говорити, бо я дитина.» 7 А Господь сказав до мене: «Не кажи: Я дитина, - бо до всіх, до кого я пошлю тебе, ти підеш, і все, що накажу тобі, ти говоритимеш. 8 Не страхайсь перед ними, бо я з тобою, щоб тебе врятувати, - слово Господнє.» 9 Тоді простяг Господь свою руку й доторкнувсь моїх уст і сказав до мене: «Ось я поклав мої слова тобі в уста. 10 Оце настановляю тебе я нині над народами й над царствами, щоб ти викорінював і руйнував, вигублював і валив, будував і насаджував.» 11 Надійшло до мене ще й таке слово Господнє: «Що бачиш, Єреміє?» - Я відказав: «Бачу вітку мигдалеву.» 12 І сказав до мене Господь: «Гаразд бачиш: я бо пильную моє слово, щоб його здійснити.» 13 І надійшло до мене вдруге таке слово Господнє: «Що бачиш?» Я відказав: «Бачу, кипить казан. Він видніє з півночі.» 14 Тоді Господь сказав до мене: «З півночі зірветься лихо на всіх мешканців землі. 15 Бо ось я прикличу всі племена царств північних, - слово Господнє, - і поприходять вони й поставлять кожне престол свій перед входом у брами Єрусалиму, проти всіх мурів його навколо та й проти всіх міст юдейських. 16 Я виголошу над ними суд мій за всі їхні ледарства, за те, що вони покинули мене й воскурювали ладан іншим богам та припадали ниць перед ділом рук своїх. 17 Ти, отже, підпережи твої крижі, встань і говори до них усе, що я накажу тобі; не лякайсь їх, а то я нашлю на тебе страх перед ними. 18 Я бо сьогодні ставлю тебе, немов місто-твердиню, немов залізний стовп, немов мур мідяний проти всієї землі: проти царів юдейських, проти князів їхніх, проти священиків їхніх і проти людей простих. 19 Вони війною підуть на тебе, однак тебе не подолають, бо я з тобою, - слово Господнє, - щоб тебе врятувати.»

1. Горе Єрусалиму

1 Яким же самотнім зосталося місто, що було повне люду! Стало немов би вдовою! Воно, що між народами було велике, що князювало над краями, - ось данину платить! 2 Плаче ночами гірко, і сльози його на щоках у нього. З усіх, які його любили, нема нікого, хто б його розважив. Усі його друзі зрадили його, стали для нього ворогами. 3 Юда пішов у неволю по утиску та тяжкім рабстві. Він оселився серед народів, не знайшов спочинку... Усі його гонителі його наздогнали у тіснинах. 4 Дороги на Сіон сумують, ніхто не йде на свята. Всі брами його опустіли, священики його зідхають, дівчата його тужать, і самому йому гірко. 5 Противники його взяли гору, а вороги його щасливі, Господь бо засмутив його за його переступів безліч. Діти його пішли в неволю перед противником. 6 І відійшла від дочки Сіону вся її слава. Князі його немов олені стали, що не знаходять собі паші, і пленталися без сили перед тими, що гнали їх. 7 Єрусалим пригадує собі у дні злиднів та тривоги всі свої скарби, що мав із давніх-давен, -тепер, коли народ його падає в ворожі руки, а допомоги йому немає; його гнобителі дивилися на нього, сміялися з його руїн. 8 Згрішив, згрішив Єрусалим, тим і зробивсь осоружний! Усі, що його поважали, ним гордують, бо бачили його наготу. Та й сам він теж зідхає і обертається назад. 9 Нечистота його на полах у нього, та він про свій кінець не думав; тому й упав так низько, і втішника не має. Споглянь, о Господи, на мої злидні, бо ворог зростає! 10 Противник простяг свою руку на усі його скарби. Він бачив, як погани ввійшли в його святиню, яким ти заборонив вступати в твою громаду. 11 Увесь його народ зідхає, хліба шукає. Скарби свої вони за харч віддали, щоб відживити душу. О, зглянься, Господи,й подивися, як я упідлився! 12 Нехай, вас ніколи таке не спіткає, о, всі ви, що дорогою проходите повз! О, гляньте, подивіться, чи є біль, як мій біль, що мені заподіяно, що ним побив мене Господь у день палаючого гніву свого! 13 З висоти він зіслав вогонь у мої кості, і той пожирає. Він сітку розстелив мені під ноги і завернув мене назад. Він завдав мені смутку, - я повсякденно недужий. 14 Ярмо моїх переступів накладено його рукою; і вони, сплетені докупи, тяжать на моїй шиї. Він підбив мою силу. Видав мене Господь їм у руки, я проти них не можу протистати. 15 Усіх моїх хоробрих повалив Господь посеред мене. Він скликав проти мене збори, щоб знищити моїх юнаків. Господь топтав, немов у винотоці, дівицю - дочку Юди. 16 Тому я плачу, і око моє, око проливає сльози, далеко бо від мене мій утішитель, що відживив би мені душу. Діти мої в смутку, бо ворог узяв гору. 17 Сіон простягнув руки, але немає, хто б його розважив. Господь дав наказ проти Якова, щоб вороги його навкруги нього стали. Єрусалим посеред них занечистився. 18 Господь - справедливий, бо я не слухав його слова. О, вчуйте, благаю, всі народи, гляньте на мою муку! Мої дівчата й мої хлопці поволоклися в неволю. 19 Кличу моїх коханців: але вони мене зрадили. Священики мої й мої старші загинуть у місті, шукаючи собі поживи, щоб відживити душу, 20 Зглянься, о Господи, бо мені сумно! Горить у нутрі в мене, серце моє в мені перевернулось, бо я впертий завжди був проти тебе. У полі меч забрав моїх дітей, а вдома - смерть. 21 Почули, що я стогну, - немає, хто б мене розважив. Усі вороги мої почули про моє нещастя та й зраділи, бо ти вчинив це. Коли б ти вже послав той день, що його заповідав, і вони стали такими, як я! 22 Нехай прийде вся їхня злоба перед тебе; обходься з ними так, як обійшовсь ти зо мною за всі мої переступи, бо я стогну без перестання, і серце моє мліє.

1. Заголовок 1-2; прочитання книжки у Вавилоні 3-9; вислання грошей до Єрусалиму 10-14; визнання провини 15-22

1 Ось слова книги, що їх написав Варух, син Нерії, сина Махсеї, сина Седекії, сина Хасадії, сина Хілкії, у Вавилоні, 2 п'ятого року, сьомого дня п'ятого місяця, того часу, коли халдеї здобули Єрусалим та спалили його. 3 Варух прочитав слова цієї книги перед Єхонією, сином Йоакима, царем юдейським, і перед усім народом, який зійшовся, щоб слухати читання книги, 4 перед вельможами й царськими синами, перед старшими й перед усім людом, від найменшого до найбільшого, перед усіма тими, що жили в Вавилоні, при річці Суд. 5 І плакав народ, постив і молився перед Господом; 6 і зібрали грошей, хто скільки міг, 7 і послали в Єрусалим до священика Йоакима, сина Хілкії, сина Шалома, й до інших єреїв та до всього люду, що був з ним в Єрусалимі. 8 Варух узяв був, десятого дня місяця Сівана, посуд дому Господнього, забраний з храму, щоб його повернути назад у край Юдейський, посуд срібний, що його зробив Седекія, син Йосії, цар юдейський; 9 тоді як ото Навуходоносор, цар вавилонський, виселив з Єрусалиму й відвів у Вавилон Єхонію, князів, слюсарів, вельмож та простий люд. 10 Вони переказали: - Оце висилаємо вам гроші: купіть за ці гроші жертв на всепалення і за гріхи, ще й кадило; зробіть офіри й принесіть на жертовнику Господа, Бога нашого. 11 Молітеся також і за життя Навуходоносора, царя вавилонського, і за життя Валтасара, його сина, щоб дні їхні були, як дні неба на землі, 12 і щоб Бог дав нам силу й просвітив наші очі, щоб нам жити в тіні Навуходоносора, вавилонського царя, та в тіні Валтасара, його сина, служити їм довгий час і знайти ласку перед ними. 13 За нас також молітеся до Господа, Бога нашого, бо ми згрішили проти Господа, Бога нашого, і гнів Господа та обурення його не відвернулися від нас по нинішний день. 14 Читайте оцю книгу, що ми вам посилаємо, щоб ви про неї звістили в домі Господнім, під час свята й у дні зборів, 15 та й скажіте: Господу, Богу нашому, належить справедливість, а нам сором на обличчях наших, як воно й є нині, - юдеям, мешканцям Єрусалиму, 16 царям нашим, князям нашим, священикам нашим, пророкам нашим та батькам нашим, 17 бо ми згрішили перед Господом; 18 ми були неслухняні супроти нього, не слухалися голосу Господа, Бога нашого, щоб ходити за заповідями, що Господь дав нам. 19 З того часу, коли Господь вивів з Єгипетського краю батьків наших, аж понині, були ми неслухняні супроти Господа, Бога нашого, й відвертались, не слухалися його голосу. 20 Тому й упали на нас нещастя та прокляття, що їх Господь заповів через Мойсея, слугу свого, того дня, коли вивів був батьків наших з Єгипетського краю, щоб дати нам землю, що тече молоком та медом, як воно й є нині. 21 Ми не послухалися голосу Господа, Бога нашого, згідно з усіма словами пророків, яких він послав до нас. 22 Кожний з нас пішов за забаганками свого лихого серця, щоб служити іншим богам та чинити зло перед очима Господа, Бога нашого.

Причина появи листа, адресованого до виселенців у Вавилоні 1-6; ідоли - діло людських рук 7-14; вони призначені на загладу 15-22; без життя 23-28; без сили 29-39; культ їх без вартости 40-44; речі ці - безпомічні 45-51; вони цілковито без значення 52-64; без Божої сили 65-68; заслуговують на цілковиту погорду 69-72

Відпис листа, надісланого від Єремії до тих, яких мав відвести вавилонський цар як полонених у Вавилон, щоб оповісти їм, що Бог заповідав йому. 1 За гріхи, що ними ви згрішили перед Богом, будете відведені Навуходоносором, царем вавилонян, як полонені у Вавилон. 2 Увійшовши ж у Вавилон, ви пробудете там багато років, довгий час, аж до сьомого покоління, а після того я виведу вас звідти в мирі. 3 Тепер у Вавилоні ви побачите богів срібних, золотих і дерев'яних, яких носитимуть на плечах і які наганяють страх поганам. 4 Тож глядіть, щоб ви, наподоблюючись до чужинців, не стали до них подібні й щоб вас не охопив страх перед тими (богами), 5 коли побачите народ перед ними й за ними у поклоні їм. Скажіть тоді у своєму серці: «Тобі, Владико, належить поклонятись!» 6 Бо ангел мій буде з вами; він пильнуватиме ваші душі. 7 Язик у них обтесав тесля, їх покрито золотом та сріблом, тож вони не справжні й не можуть говорити. 8 І немов для дівчини, що любить прикраси, вони беруть золото й виробляють вінці на голови своїм богам. 9 А часом буває, що жерці крадуть у своїх богів золото та срібло й витрачують його на себе самих, а то й дають повіям, що зверху на покрівлі. 10 І прикрашають їх одежею, немов людей, отих богів срібних, золотих та дерев'яних, які не можуть себе захистити ані від іржі, ані від черви. 11 Вони зодягнені в одежу з кармазину, але їм треба стирати з лиця порох, що в храмі, така його на них сила. 12 В декотрого з них, як у людини, берло, наче в судді краю, однак він не може вбити того, хто його зневажає. 13 Інший держить у правиці меч та сокиру, але він неспроможний оборонити себе ні в битві, ні від розбишак. 14 З того, отже, ясно, що то не боги, і ви їх не бійтесь. 15 Бо так, як посуд, що з нього користується людина, коли його розбити, нездатний ні до чого, так воно й з їхніми богами, яких вони ставлять у храмах. 16 Очі в них повні пороху, що його здіймають ноги тих, які входять. 17 І так, як навколо зачиняються ворота за тим, хто царя зневажив і хто має йти на страту, так само й жерці зміцнюють їхні храми дверми, замками та засувами, щоб злодії їх не обдерли. 18 Вони засвічують для них більше світильників, ніж для себе, але боги ті ні одного з них не можуть бачити. 19 Вони, немов бантини в храмі, що середини їхні, як кажуть, сточує черва, яка з землі вилазить; вони їдять їх разом з їхньою одежею, а ті боги того й не відчувають. 20 Обличчя в них стає чорним від диму, який виходить із храму. 21 На тіло їхнє й на голову сідають кажани, ластівки та інше птаство; та й котів там теж не бракує. 22 По тому ви пізнаєте, що то не боги, і ви їх не бійтесь. 23 Золото, яким вони покриті, мало б служити їм для окраси, але коли хтось не зітре з них іржі, вони не блищать. Вони ж нічого не відчували, коли їх виливали. 24 їх куплено за якубудь ціну, і в них нема подиху життя. 25 Що вони без ніг, то їх носять на плечах, тим і виявляють вони людям свою ганьбу. Та й ті, що служать їм, соромляться їх: бо як ті боги впадуть на землю, вони допомагають їм встати, 26 Та й коли їх поставити на ноги, вони самі не ходитимуть, ані коли вони похиляться, то не можуть випростатись, та й дари їм приносять як мертвим. 27 Жертви, що приносять їм, жерці продають і з того мають прибуток. Так само їхні жінки солять частину тих жертв і не дають нічого з них ні бідному, ні недужому. Їхніх жертв дотикаються жінки у спливі й породіллі. 28 Знаючи, отже, через те, що то не боги, ви їх не бійтесь. 29. Та й як богами можна було їх назвати? Адже ж і жінки приносять дари богам тим срібним, золотим та дерев'яним. 30 А в храмах їхніх жерці сидять у роздертій одежі, з обголеною головою та підборіддям; їхні голови не покриті, 31 вони ж самі ревуть і галасують перед своїми богами, як ото дехто робить на поминках. 32 Жерці здирають з них шати і вдягають у них своїх жінок та дітей. 33 Чи їм хтось чинить зло, а чи добро, вони віддячитись не можуть; вони не можуть царя ані настановити, ані скинути. 34 Так само не можуть дати ні багатства, ні грошей. Як хтось складає їм обіт і не дотримує, вони його від нього не вимагають. 35 Вони не можуть ані врятувати людину від смерти, ані визволити слабшого від сильного, 36 ані сліпого зробити видючим, ані визволити людину, що перебуває в біді. 37 Вони не мають милосердя над удовою й сироті добра не чинять. 38 Вони схожі на камені з гір, оті боги дерев'яні, покриті золотом та сріблом; ті ж, які їм служать, будуть соромом побиті. 39 Як, отже, думати або казати, що вони - боги? 40 До того ще й самі халдеї їх зневажають, що, як побачать якого-небудь німого, не здатного говорити, несуть до Бела та й просять його, щоб німий заговорив, начебто Бел міг їх почути! 41 Вони не спроможні того зрозуміти, що варт покинути тих богів, бо вони не мають глузду. 42 Жінки, підперезавшись мотузком, сідають при дорозі й палять полову; 43 і коли якійнебудь з них пощастить переспати з перехожим, що приманив її до себе, вона своїй сусідці докоряє, що та не удостоїлась такої, як вона, чести й що в тієї не розірвано мотузка. 44 Все, що діється для цих богів, - брехня. Як, отже, думати або казати, що то боги? 45 їх зробили теслі та золотарі; вони ніщо інше, як тільки те, чим були в бажаннях своїх майстрів. 46 Майстри ж, які споруджують їх, - недовговічні; як могло б те, що вони виробляють, бути богами? 47 Вони (майстри) залишають своїм потомкам лиш оману й ганьбу. 48 Бо як надійде на них війна чи якесь інше лихо, жерці їхні радяться між собою, де б їм сховатися разом з їхніми богами. 49 Як, отже, не збагнути, що то не боги, які не можуть самих себе врятувати ані від війни, ані від іншого лиха? 50 Та згодом воно стане відомим, що ті боги дерев'яні, покриті золотом та сріблом, - омана; всім народам та царям стане ясно, що то не боги, а діла рук людських, і що в них не має ніякого Божого чину. 51 Кому, отже, не ясно, що то не боги? 52 Ані царя над краєм вони настановити не можуть, ані дощу послати людям. 53 Вони не можуть розсудити своїх власних справ, ані покривдженого врятувати, бо безсильні, наче ті галки між небом та землею. 54 Коли ж спаде вогонь на храм богів тих дерев'яних, покритих золотом або сріблом, жерці їхні втікають і рятуються, а ті, наче колоди посеред полум'я, згоряють. 55 Ані цареві, ані ворогам протиставитись вони не можуть. 56 Як, отже, припустити або помислити, що то боги? 57 Ні від злодіїв, ні від розбійників спасти себе не можуть ті боги дерев'яні, покриті сріблом і золотом. Сильніші від них здирають з них золото та срібло й утікають з одежею, яка покриває богів, і ці боги не можуть допомогти самим собі; 58 так що ліпше бути царем, який виявляє свою потугу, або якимсь корисним домашнім посудом, що ним власник може користуватись, ніж облудними богами; або дверима в домі, які зберігають те, що в ньому, ніж ложними богами; або дерев'яним стовпом у царських палатах, ніж недійсними богами. 59 Сонце, місяць і зорі, що світять і що їх послано на користь людям, - слухняні. 60 Так само й блискавка, коли блисне, приємна для ока, та й через те вітер у кожній країні повіває. 61 Хмари, на веління Боже, оббігають усю вселенну й виконують те, що їм наказано; і вогонь, зісланий з неба, щоб спалити гори та ліси, виконує те, що йому звелено. 62 А ті боги ані красою, ані силою на них не схожі. 63 Ось чому не слід думати й називати їх богами, вони бо не можуть ні суду вирішувати, ні добро чинити людям. 64 Знаючи, отже, що вони не є богами, ви їх не бійтесь. 65 Бо вони не можуть ані проклясти, ані благословити царів, 66 ні явити народам знаків на небі, ані сяяти, як сонце, ані світити, як місяць. 67 Звірі ліпші від них, бо вони, втікаючи під захист, можуть собі зарадити. 68 Отож, ніяким чином нам не ясно, що вони - боги, тим то ви їх і не бійтесь. 69 Немов опудало на баштані, яке ні від чого не захищає, такими є й їхні боги - дерев'яні, покриті золотом та сріблом. 70 Ці їхні боги, дерев'яні, покриті золотом та сріблом, подібні також до куща глоду, на який сідає всяка птиця, а й до мерця, покинутого в темноті. 71 З кармазину та вісону, що на них тліють, ви впізнаєте, що то не боги. Зрештою, їх самих пожирає черва, і вони стають ганьбою в країні. 72 Вартніший, отже, праведний чоловік, який бовванів не має, бо він уникне безчестя.

1. Покликання пророка 1-3; видіння 4-28

1 У тридцятому році, четвертому місяці, на п'ятий день місяця, як був я між вигнанцями над Кевар-річкою, відчинились небеса, і я побачив видіння Божі. 2 На п'ятий день місяця, - це був п'ятий рік вигнання царя Йоахина, 3 надійшло слово Господнє до Єзекиїла, сина Вузі, священика, в землі Халдейській, над Кевар-річкою. І там була рука Господня над ним. 4 Бачив я: Схопився хуртовиною вітер з півночі, величезна хмара й вогонь клубом, блиск навколо неї, а з середини щось, немов бурштин з-посеред вогню, 5 і з-посеред нього з'явилось щось, немов подоба чотирьох тварин, що нагадували людські подоби. 6 У кожного було чотири обличчя, і в кожного було четверо крил. 7 Ноги в них були прямі, а стопи ніг, як стопи у теляти, і блищали вони, немов гладенька мідь. 8 Під крильми в них з чотирьох боків були людські руки; обличчя в них і крила в них - у всіх чотирьох. 9 А крильми торкались вони одне одного. Обличчя у них і крила в них не обертались, як вони йшли: кожне простувало перед себе. 10 Подоба облич їхніх була: спереду людське лице в усіх чотирьох, правобіч - левине лице в усіх чотирьох, ліворуч - бичаче лице в усіх чотирьох, (ззаду) орлине лице в усіх чотирьох. 11 Крила їхні були випростані догори. Кожне мало по двоє крил, що торкались одне одного, а двоє вкривали тіло, 12 і кожне простувало перед себе: куди поривав їх дух, туди вони йшли; вони не обертались, як ішли. 13 А з-посеред звірів виднілося щось, як жар, жевріюче, як смолоскипи, що ходили туди й сюди між тваринами; і вогонь блищав, а з вогню вилітали блискавки. 14 І звірі рухались туди й сюди, немов блискавиці. 15 Придививсь я до тих звірів, аж ось на землі коло тих звірів по колесу, коло всіх чотирьох їх. 16 Видом і виробом були колеса, немов блискучий хрисоліт, і всі четверо були однаковісінькі, а виглядом своїм і виробом, здавалось, одне колесо було в другому. 17 Вони могли йти на чотири боки й не обертались, як ішли. 18 Обіддя їхнє здавалося високим, як я дивився; обіддя їхнє, у всіх чотирьох, було повне очей по всьому колі. 19 І коли звірі йшли, то йшли й колеса коло них, а як звірі здіймались від землі вгору, здіймались і колеса. 20 Куди поривав їх дух, туди вони йшли, і колеса здіймались разом з ними, бо дух звіря був у колесах. 21 Коли ті йшли, ішли й вони; коли ті стояли, то й вони стояли. Як же ті здіймались від землі, здіймались і колеса разом з ними, бо дух звіря був у колесах. 22 Над головами ж у звірів була так, немов би твердь небесна, немов з блискучого кришталю, що розпростирався над їхніми головами. 23 А під твердю їхні крила були простягнені одне до одного. В кожного було їх по двоє, що вкривали їм тіло. 24 Як вони йшли, я чув шум їхніх крил, немов шум вод великих, неначе голос Всемогутнього, неначе страшний гомін, немов галас у таборі; а як зупинялись, то спускали крила. 25 І розлягався шум з-понад тверді, що в них над головами. Як вони зупинялись, то спускали крила. 26 Понад твердю, що в них над головами, було щось немов би сапфір-камінь, що виглядав, як престол. А на тім, що скидалось на престол, видно було вгорі подобу чоловіка. 27 І бачив я щось, наче бурштин, щось наче вогонь навкруги нього, починаючи від того, що було схоже на крижі, і вище. А вниз від того, що було подібне до крижів, бачив я немов би вогонь і блиск навкруги нього. 28 Немов веселка, що видніється у хмарах дощового дня, так виглядав навколо блиск той. Так виглядала слава Божа. Побачивши її, упав я лицем до землі й почув голос, що говорив.

1. Даниїл при вавилонському дворі

1 Третього року царювання Йоакима, юдейського царя, вирушив Навуходоносор, вавилонський цар, проти Єрусалиму й обліг його. 2 Господь видав в його руки Йоакима, юдейського царя, й частину посуду дому Божого, і він забрав його в Шінеар-край, у дім свого бога, і склав посуд у скарбницю свого бога. 3 Цар повелів Ашпеназові, старшому над своїми скопцями, щоб привів із синів Ізраїля, з царського роду та зо шляхти, 4 хлопців без ніякої хиби, гарних на вигляд, вивчених у всякій мудрості, бистрих до науки, розумних у знанні й здатних до служби в царськім палаці, та щоб навчив їх письма й халдейської мови. 5 Цар призначив для них щоденний харч із царського столу й вино, що сам пив, і звелів виховувати їх три роки, а потім вони мали б ставати до послуг цареві. 6 Між ними були з синів юдейських Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія. 7 Старший над скопцями надав їм імена: Даниїлові Валтасар, Ананії Седрах, Мисаїлові Мисах, Азарії ж - Авденаго. 8 Даниїл постановив у своєму серці не сквернитись царськими харчами з царського столу й вином, що пив цар, тим і просив старшого над скопцями, щоб дозволено йому було не сквернитись. 9 Бог зіслав Даниїлові ласкавість та прихильність з боку старшого над скопцями, 10 але старший над скопцями сказав Даниїлові: «Боюсь я мого пана, царя, що сам призначив для вас їжу й пиття, щоб він не побачив, що ваші обличчя схудли більше, ніж у хлопців вашого віку, і щоб ви не вчинили мене винним перед царем.» 11 Тоді Даниїл сказав наглядачеві, якого старший над скопцями настановив над Даниїлом, Ананією, Мисаїлом та Азарією: 12 «Зроби з твоїми слугами пробу протягом десятьох днів: нехай дадуть нам городину на харч і воду до пиття, 13 і нехай потім з'являться перед тобою наші обличчя та обличчя хлопців, що їдять царський харч, і тоді роби з твоїми слугами, як забажаєш.» 14 Він послухав їх у тому й випробував їх десять день; 15 при кінці ж десятьох днів обличчя в них покращали та й тілом вони поповнішали супроти всіх тих хлопців, що їли царський харч. 16 Отак наглядач брав їхній харч і вино, що вони мали пити, і давав їм городину. 17 Щождо цих чотирьох хлопців, то Бог дав їм знання й розуміння всякого письма та мудрости; а Даниїл мав до того ще й дар розуміти всякі видіння і сни. 18 Як минув той час, що цар призначив був, аби їх привели до нього, старший над скопцями появив їх Навуходоносорові. 19 Цар розмовляв з ними, і з-поміж усіх не знайшовсь ані один такий, як Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія, і вони почали служити перед царем. 20 У кожній справі, де треба було розуму й розсуду, і про яку питав їх цар, він бачив, що вони вдесятеро розумніші за всіх віщунів та чародіїв, які були в цілому його царстві. 21 І Даниїл лишився так до першого року царя Кира.

1. Блудниця та діти Осії від неї - символи Ізраїля

1 Слово Господнє, що було до Осії, сина Беері, за часів Уззії, Йотама, Ахаза та Єзекії, царів юдейських, і за часів Єровоама, сина Йоаса, царя ізраїльського. 2 Коли Господь почав говорити через Осію, він сказав до нього: «Іди, візьми собі за жінку блудницю й дітей блудних, бо край, покинувши Господа, тільки й знає, що блудувати.» 3 Пішов він і взяв Гомер, дочку Дівлаїма. Завагітніла вона й породила йому сина. 4 Господь сказав до нього: «Назви його Єзреел, бо ще трохи, й я відомщу кров Єзреела на домі Єгу та покладу край царству дому Ізраїля. 5 Того дня я зламаю лук Ізраїля в Єзреел-долині.» 6 Завагітніла вона знову й породила дочку. І він сказав до нього: «Назви її: Непомилувана, бо я не буду більше милувати дому Ізраїля; я ніяк не прощу їм. 7 А над домом Юди я змилуюся і спасу їх Господом, Богом їхнім. Я не спасу їх ні луком, ні мечем, ні війною, ні кіньми, ні їздцями.» 8 Відлучила вона Непомилувану й завагітніла та породила сина. 9 І він сказав: «Назви його: Не-Мій-Народ, бо ви - не мій народ, а я - не ваш.»

1. Сарана 1-12; заклик до покути 13-20

1 Слово Господнє, що було до Йоіла, сина Петуїла. 2 Слухайте це, ви, старші, вважайте, всі мешканці краю! Чи бувало таке за ваших днів або за днів батьків ваших? 3 Перекажіть це дітям вашим, а діти ваші - своїм дітям, а їхні діти - дальшому родові. 4 Те, що лишила гусінь, сарана пожерла; а що лишила сарана, черва пожерла; що ж лишила черва, хробаки пожерли. 5 Прокиньтесь, п'яниці, і плачте! Голосіть, ви всі, винопивці, за вином солодким, бо його віднято від уст ваших. 6 Бо наступив народ на край мій, такий сильний, що його безліч! Зуби у нього - зуби левині, ікла у нього - як у левиці. 7 Спустошив він мій виноградник, мою смоківницю обломив; він облупив її геть і кинув, - лиш галузки її біліють. 8 Ридай, як дівчина, одягнена в вереття, по нареченому свого юнацтва. 9 Зникли з дому Господнього офіри й ливні жертви; тужать священики, служителі Господні. 10 Поля спустошені, земля сумує, бо витоптано збіжжя, муст висох, і свіжа олія знемагає. 11 Сумуйте, хлібороби, виноградарі, ридайте по пшениці та по ячмені: пропали жнива в полі! 12 І виноградна лоза висхла, смоківниця зів'яла; дерево гранатове та й пальма, і яблуня - всі дерева у полі повсихали. Ба й радість, соромом побита, зникла з-посеред синів людських. 13 Надягніте, о священики, вереття і плачте! Слуги жертовника, ридайте! Ідіть, ночуйте у вереттях, слуги Бога мого, бо в домі Бога вашого не стало ні офіри, ні дивних жертв. 14 Призначте піст, скличте святкові збори; зберіте старших, усіх мешканців краю у дім Господа, Бога вашого, і взивайте до Господа: 15 «О, що за день!» Бо близько день Господній; він, немов руїна, від Всемогутнього надійде. 16 Хіба не зникла пожива у нас перед очима, ба, з дому Бога нашого веселощі й радість? 17 Зерно зотліло під скибами своїми; засіки зруйновані, розвалені стодоли, бо зів'яло збіжжя. 18 Ой, як реве скотина! Стада волів, стривожені, блукають, бо не мають паші. Навіть отари з ніг валяться! 19 До тебе, Господи, взиваю; бо вогонь пожер у степу пасовиська, спалило полум'я всі дерева у полі. 20 Навіть звірі у полі тебе прагнуть, бо потоки вод повисихали, й вогонь пожер у степу пасовиська.

1. Гріх і покарання сусідніх Ізраїлеві народів

1 Слова Амоса, що був з-між пастухів із Текоа, які він сприйняв про Ізраїля за юдейського царя Уззії та за Єровоама, сина Йоаса, ізраїльського царя, два роки перед землетрусом. 2 І він промовив: Господь гримить з Сіону, з Єрусалиму видає свій голос, і пасовиська чабанів сумують, вершина Кармелю сохне. 3 Так говорить Господь: «За три переступи Дамаску й за чотири, - я не попущу того. За те, що вони молотили залізними саньми Гілеад, 4 я пошлю вогонь на дім Хазаела, й він пожере палаци Бен-Гадада. 5 Я розіб'ю засув Дамаску й знищу мешканців Бікат-Авену й того, що тримає берло в Бет-Едені, й народ арамейський піде в Кір у полон», - слово Господнє. 6 Так говорить Господь: «За три переступи Гази й за чотири, - я не попущу того. За те, що вони виселили цілі валки бранців, щоб їх Едомові видати. 7 Я пошлю вогонь на мури Гази, й він пожере її палаци. 8 Я знищу мешканців з Ашдоду й того, що тримає берло в Аскалоні. Поверну мою руку проти Екрону, і вигине останок філістимлян», - слово Господнє, Боже. 9 Так говорить Господь: «За три переступи Тиру й за чотири, - я не попущу того. За те, що вони видали Едомові цілі загони бранців і не згадали про союз братерський, 10 пошлю вогонь на мури Тиру, що пожере його палаци.» 11 Так говорить Господь: «За три переступи Едому й за чотири, - я не попущу того. За те, що він мечем переслідував свого брата і заглушив у собі милосердя, і гнів його рвав безнастанно, і він зберіг лють свою назавжди, - 12 пошлю вогонь на Теман, що пожере палаци Боцри.» 13, Так говорить Господь: «За три переступи дітей Аммона й за чотири, - я не попущу того. За те, що розтинали жінок вагітних у Гілеаді, щоб поширити свої границі. 14 Я запалю вогонь у мурах Рабби, що пожере його палаци серед крику у день бою, серед бурі у день хуртовини. 15 І цар їхній піде у неволю, сам він і князі його з ним», - слово Господнє.

1. Видіння про Едом: його провина та покарання

1 Видіння Авдія. Так каже Господь-Ягве про Едома. Вість ми від Господа почули, посол був посланий між народи: Вставайте! Підемо війною проти нього! 2 Ось я зроблю тебе поміж народами маленьким, тобою будуть нехтувати вельми! 3 Гординя твого серця тебе обманула! Тебе, що живеш у щілинах скелястих, у твоїм високім житлі, і що міркуєш собі в серці: Хто мене скине вниз додолу? 4 Та хоч би ти, немов орел, піднявсь високо, хоч би ти вимостив собі гніздо між зорями, я й звідти скинув би тебе, - слово Господнє! 5 Якби до тебе вдерлися злодії або уночі розбишаки, чи не украли б тільки те, чого їм досить? Якби до тебе увійшли збирачі винограду, чи не зоставили б грон бодай кілька? 6 Як же обшукано Ісава, обшарено всі його скриті скарби! 7 Аж до границі вигнали тебе всі твої союзники; тебе обманули, перемогли тебе друзі твої! Тії, що хліб твій їли, петлю на тебе ставлять. 8 Хіба я того дня, - слово Господнє, - не вигублю мудрих з Едома, розум з гори Ісава? 9 Страхом побиті будуть вояки твої, Темане, щоб винищити всіх з гори Ісава. 10 За різанину, за насильство над твоїм братом Яковом сором тебе окриє, і ти повіки зникнеш. 11 Тоді, коли ти стояв збоку, коли чужинці його багатство геть забирали, і варвари вривалися в його ворота, на Єрусалим кидали жереб, - ти теж був як один з них! 12 Та не годилось було тобі дивитись на день брата твого в день його горя; ані радіти злісно над синами Юди в день їхньої руїни, ані роззявляти рота в день нещастя. 13 Та й не годилось було тобі вдиратися в ворота люду мого в день його лиха. Ні, не годилось було дивитися тобі на його злидні в день його лиха, ні зазіхати на його майно в день його лиха, 14 ані ставати на перехресті, щоб утікачів його вбивати, ні видавати тих, що заціліли в день нещастя. 15 Бо близько день Господній на всі народи! Що ти чинив, те вчинять і з тобою: твої вчинки впадуть тобі ж на голову! 16 Бо так, як ви пили на моїй святій горі, усі народи будуть пити завжди; будуть пити й глитати, і будуть, наче б їх не було. 17 А на Сіон-горі будуть ті, що заціліють, - вона буде святою - і дім Якова їхні посілості посяде. 18 Яковів дім буде вогнищем, Йосифів дім - полум'ям, а дім Ісавів -соломою. Вони його запалять і пожеруть. Ніхто не лишиться з дому Ісава, - бо Господь сказав.» 19 Ті, що на півдні, займуть Ісав-гору, а ті з поділля - філістимлян; вони займуть край Ефраїма і край Самарію, а Веніямин займе Гілеад. 20 І полонені цього війська, сини Ізраїля, які серед ханаанян аж до Сарепти, і єрусалимські полонені, які у Сефараді, - займуть міста на півдні. 21 Збавителі зійдуть на Сіон-гору, щоб судити Ісав-гору, - і Господнє буде царство.

1. Непослух Йони

1 Слово Господнє надійшло до Йони, сина Амітая: 2 «Встань, іди в Ніневію, оте велике місто, і проповідуй проти нього, бо злоба їхня піднялася до мене.» 3 Та Йона встав, щоб утікати в Таршіш, далеко від Господа. Прийшов він до Яффи, знайшов корабель, що плив у Таршіш, заплатив за переправу й вступив до нього, щоб відплисти з ними у Таршіш, далеко від Господа. 4 Але Господь кинув на море великий вітер, і на морі знялася страшна хуртовина, тож корабель ось-ось мав уже розбитись. 5 Злякались моряки і закричали кожен до свого бога, а щоб облегшити корабель, викинули вантаж, що був на ньому, в море. Йона ж зійшов у саму середину судна, ліг і заснув глибоко. 6 І підійшов до нього головний над моряками та й каже: «Як тобі спати? Вставай, візви до твого Бога, може він зглянеться над нами й ми де загинемо.» 7 І говорили один до одного: «Ось киньмо лишень жереб, щоб довідатись, через кого сталось нам це лихо.» Кинули вони жереб і жереб упав на Йону. 8 І кажуть вони до нього: «Скажи нам, будь ласка, через кого сталось нам це лихо? Яке твоє зайняття? Звідки ти йдеш, який твій край, з якого ти народу?» 9 Він відповів їм: «Я - єврей і почитаю Господа небес, що сотворив море й землю.» 10 Злякались люди вельми й сказали до нього: «Що це ти зробив?» - довідались бо, що він утікав далеко від Господа, бо він їм признався. 11 Далі його спитали: «Що нам з тобою чинити, щоб море, яке на нас розлютилось, утихло?» Море бо дедалі більше піднімалось і бушувало. 12 Він відповів їм: «Візьміть і киньте мене в море, й море перестане проти вас бушувати, бо я знаю, що то через мене прийшла на вас велика оця хуртовина.» 13 І заходились люди веслувати до берега, та не могли, бо море дедалі більше піднімалось і проти них бушувало. 14 Тоді вони візвали до Господа й сказали: «О Господи, не дай, благаємо тебе, щоб ми загинули за життя цього чоловіка, й не допусти, щоб на нас упала кров невинна, бо ти, о Господи, вчинив, як тобі було завгодно.» 15 Взяли вони Йону та й кинули в море, і море перестало бушувати. 16 Люди вельми налякались Господа й принесли Господеві жертву та обреклись обітом.

1. Суд над Самарією 1-7; і над містами Юдеї 8-16

1 Слово Господнє, що було до Міхея з Морешету, за Йотама, Ахаза й Єзекії, юдейських царів, що він сприйняв, - про Самарію і Єрусалим. 2 Слухайте, усі народи! Уважай, земле, й що її сповнює! Нехай буде Господь Владика проти вас свідком, Господь зо святого храму свого. 3 Бо ось Господь виходить з місця свого, і зійде вниз, візьме під ноги землі висоти. 4 Гори під ним розтануть, розсядуться долини, неначе від вогню віск, немов вода, що вилита на хвилі. 5 А все воно за Якова провину і за гріхи дому Ізраїля. Яка ж та Якова провина? Хіба не Самарія? Який гріх дому Юди? Хіба не Єрусалим? 6 Тому зроблю з Самарії звалище в полі; місце, щоб там садовити виноградник. Скочу її каміння у долину, й оголю її основи. 7 Всі ідоли її будуть розбиті, усі її заробітки будуть вогнем спалені, усі її кумири розіб'ю на скалки; вона бо назбирала їх заробітками блудниці, і вони стануть знов заробітками блудниці. 8 Над цим буду ридати-голосити, буду ходити босий-голий; немов шакали, буду вити і склиглити, неначе струсі. 9 Бо її рана невигойна, вона сягає аж до Юди, дійшла аж до воріт народу мого, до Єрусалиму. 10 Не сповіщайте про це в Гаті, не голосіте гірко, у Бет-Леафрі у поросі качайся. 11 Пройди в голизні й соромі, о мешканко Шафіру! Вона не вийшла, мешканка Цаанану. Плач у Бет-Ецелі візьме у вас місце його постою. 12 Як їй надіятись на щастя, тій, що живе у Мароті? Лихо бо від Господа зійшло аж до воріт Єрусалиму. 13 Запрягай у колісниці бистрих, о мешканко Лахішу! Вона була почином гріха для дочки Сіону, бо в тобі знайдено Ізраїля провини. 14 Тому мусиш прощальні дари дати для Морешет-Гату; доми Бет-Ахзіву будуть оманою для царів ізраїльських. 15 Я ще нашлю здобичника на тебе, о мешканко Мареші! Слава Ізраїля досягне аж до Адулламу. 16 Обстрижись, обголися по твоїх дітях, щиро коханих. Пошир твою лисину, як яструб, бо вони пішли геть від тебе у неволю.

1. Гнів Господній проти Ніневії

1 Пророцтво про Ніневію. Книга видіння Наума з Елкошу. 2 Господь - ревнивий Бог і месник! Господь відплачує, він повний гніву. Господь своїм противникам воздає, він плекає на ворогів своїх обурення. 3 Господь довготерпеливий і силою великий, але без кари винного не залишає. Господь, - його дороги в бурі й хуртовині, і хмари - порох під ногами в нього. 4 Він погрожує морю й сухим його робить, висушує всі ріки. В'яне Башан і Кармель, і цвіт Ливану в'яне! 5 Перед ним тремтять гори, і на пагорби тануть; земля перед ним піднімається, - усесвіт і всі його мешканці. 6 Хто встоїться перед його гнівом? Хто може витримати його обурення гаряче? Гнів його вогнем розливається, і скелі розпадаються перед ним. 7 Господь - благий, твердиня в день смутку, і знає тих, що на нього уповають. 8 Але він повінню, що з берегів виходить, дощенту знищить своїх противників, і пітьма буде гнатися за його ворогами. 9 Що ви намислюєте проти Господа? Він довершить руїну, і лихо більш не повториться. 10 Бо хоч вони, мов терня, що густо переплелося, хоч вони п'яні від своїх напоїв, - вони будуть пожерті цілковито, як суха солома. 11 Із тебе вийшов той, хто проти Господа зло намислює, - лихий дорадник. 12 Так каже Господь: «Хоч вони й повні сили, і їх багато, все одно будуть стяті, і зникнуть! Хоч я тебе й засмутив, та більше не засмучу. 13 Тепер розторощу його ярмо, яке тяжить на тобі, і розірву твої окови.» 14 Про тебе ж Господь заповідав: «Не буде більш потомства з твоїм ім'ям. Я викоріню з дому богів твоїх, тесаних і вилитих ідолів. Я приготую гріб твій, бо став єси нікчемним.»

1. Бог допускає прихід халдеїв як кару юдеям

1 Пророцтво, що бачив пророк Авакум. 2 Докіль, о Господи, буду взивати - і ти не вислухуєш? Кричатиму до тебе про насильство - і не рятуєш? 3 Чому показуєш мені несправедливість і дивишся на кривду? Передо мною грабування й насильство, постає сварка й здіймається незгода. 4 Тому закон утратив силу, ніде не панує право; грішник обступає праведника, тому й виходить право кривим. 5 Погляньте на народи, подивіться, і дивуйтесь дивом; бо я вчиню за ваших часів таке діло, що ви й не повірите, як вам оповідатимуть про нього. 6 Бо ось я підійму халдеїв, народ жорстокий і палкий, який розійдеться широко по земних просторах, щоб захопити житла, що йому не належать. 7 Жахливий і страшний він! Лише від нього походить його право і його велич. 8 Прудкіші його коні від леопардів, лютіші, ніж вовки під вечір. Кидаються його верхівці, приходять їздці його здалека, летять орлом, що раптом спадає, щоб пожерти. 9 Усі вони, всі пруться до насильства, обличчя в них горить, як палкий вітер; вони, немов пісок, збирають бранців. 10 Він і з царів кепкує, князі - то сміх для нього. З усіх твердинь сміється: вал насипає і бере їх. 11 Потім буря проходить і зникає. Злочинець той, хто з своєї сили робить собі бога! 12 Чи ж ти, о Господи, не споконвіку, Бог мій, Святий мій? Ми не помремо! Ти, Господи, навів його лише для суду; ти, Скеле, призначив його на кару. 13 Очі твої занадто чисті, щоб на зло глядіти; дивитися на утиск ти не можеш. Чому б ти мав дивитись на злочинців, мовчати, коли злий пожирає справедливішого за себе? 14 Обходишся з людьми, немов з тією рибою в морі, неначе з плазунами, що без володаря над собою. 15 Він витягає всіх їх вудкою своєю; ловить їх сіткою своєю, збирає у свій невід, тому й радується-веселиться. 16 Тому приносить своїй сітці жертви, палить кадило неводові, бо має від них пай свій ситний і смаковиту страву. 17 Невже він завжди випорожнюватиме свою сітку й немилосердно ввесь час народи вбиватиме?

1. Погрози на судний день

1 Слово Господнє, що надійшло до Софонії, сина Куші, сина Гедалії, сина Амарії, сина Єзекії, за часів юдейського царя Йосії, сина Амона. 2 «Я вигублю цілком усе з обличчя землі, - слово Господнє. 3 Я вигублю людину й скотину, вигублю птаха в небі й рибу в морі, спокуси разом із злими, викоріню з обличчя землі людину, - слово Господнє. 4 Я простягну руку мою проти Юдеї і проти всіх мешканців Єрусалиму. Я викоріню з цього місця те, що зосталось від Ваала, навіть ім'я жерців разом з єреями; 5 і тих, що на покрівлях припадають перед воїнством небесним, і тих, що припадають, що кленуться Господеві, та й Малкомом кленуться, 6 і тих, що відвертаються від Господа, і тих, що не шукають Господа й про нього не питають.» 7 Замовкни перед Господом Богом, бо близько день Господній, Господь бо приготував жертву і посвятив своїх запрошених. 8 І буде в день Господньої жертви: я покараю князів і синів царських, і всіх тих, що вдягаються у чужоземну одіж. 9 Я скараю того дня всіх, що через поріг скачуть, що наповнюють дім свого Владики насильством і шахрайством. 10 І буде в той день, - слово Господнє, - крик голосний піде від Рибної Брами, лемент з Нового Міста, з горбів страшенний гуркіт. 11 Ой, голосіть, мешканці Мектешу, бо згинуло все купецтво, пропали всі, хто важать срібло! 12 І того часу буде: я обшукаю Єрусалим зо світлом і покараю тих, що задубіли на своїм виннім осадку, і що говорять у своїм серці: «Господь ані добра, ні зла не чинить!» 13 Тому багатство їхнє піде на розграбунок, а їхні доми на руйнування. Доми збудують вони, та жити в них не будуть; насадять виноградники, але вина не будуть з них пити. 14 Господній день великий близько! Близько, надходить вельми швидко! О голос у день Господній! Навіть сміливець тоді кричатиме гірко! 15 День гніву - день той, день смутку й печалі, день нищення і руйнування, день темряви і мряки, день хмари й густої пітьми, 16 день сурми та бойового крику проти твердинь-міст та проти башт високих. 17 Я наведу на людей лихо; вони, немов сліпі, ходитимуть, бо проти Господа згрішили. Кров їхня розіллється, як порох; тіла їх стануть гноєм. 18 Ані їхнє срібло, ні золото їхнє не зможуть їх урятувати в день Господнього гніву; а вогонь його горливий пожере всю землю, бо він кінець учинить, кінець жахливий усіх землі мешканців.

1. Відбудова храму

1 Другого року царя Дарія, першого дня шостого місяця, надійшло через пророка Аггея до Зоровавела, сина Шалтієла, правителя Юдеї, і до Ісуса, сина Йоцадака, первосвященика, таке слово Господнє: 2 «Так говорить Господь сил: Цей народ каже: Не настав ще час відбудувати дім Господній.» 3 І надійшло через пророка Аггея таке слово Господнє: 4 «То це вам сидіти час у ваших вигідних домах, тоді як дім цей лежить у руїнах?» 5 Оце ж так каже Господь сил: «Розважте добре путі ваші! 6 Ви сіяли багато, але зібрали мало; їсте, але не до наситу, п'єте, та не впиваєтеся, вдягаєтесь, та вам не тепло і заробітчанин заробляє в гаманець дірявий.» 7 Так говорить Господь сил: «Розважте добре путі ваші! 8 Йдіть у гори, приносьте дерево й будуйте дім: він буде мені довподоби, і я звеличаний буду, - каже Господь. 9 Ви сподівалися багато, а вийшло мало; коли ж ви принесли те додому, я його розвіяв. Чому? - слово Господа сил. Тому, що дім мій лежить у руїнах, а ви хапаєтеся кожен до свого дому. 10 Тому небо затримало росу над вами, й земля затримала врожай свій. 11 Я поклав посуху на землю й на гори, на хліб, на молоде вино, на олію й на все, що земля родить, на людину й на скотину, й на всяку працю рук.» 12 Тоді Зоровавел, син Шалтієла, та Ісус, син Йоцадака, первосвященик, і ввесь останок народу послухалися голосу Господа, Бога свого, і слів пророка Аггея, тому що його послав Господь, Бог їхній, і народ злякався Господа. 13 І сказав Аггей, Господній посол, згідно з дорученням Господнім, до народу: «Я з вами» - слово Господнє. 14 І збудив Господь дух Зоровавела, сина Шалтієла, правителя Юдеї, та дух Ісуса, сина Йоцадака, первосвященика, і дух усього останку народу, й вони пішли й узялися до роботи в домі Господа сил, Бога свого, 15 двадцять четвертого дня, шостого місяця, другого року царя Дарія.

1. Заклик до навернення 1-6; перше видіння - вершники 1-17

1 Восьмого місяця, другого року Дарія, надійшло таке слово Господнє до Захарії, сина Берехії, сина Іддо, пророка: 2 «Прогнівавсь Господь вельми на батьків ваших; 3 тому скажи їм: Так говорить Господь сил: Поверніться до мене, -слово Господа сил, - і я повернусь до вас, говорить Господь сил. 4 Не будьте, як батьки ваші, до яких взивали перші пророки, кажучи: Так говорить Господь- сил: Верніться з ледачих доріг ваших і від лихих учинків ваших. Та вони не слухали й на мене не зважали, -слово Господнє. 5 Батьки ваші - де вони? Та й пророки - чи будуть жити вічно? 6 Слова ж мої й постанови, що я заповідав слугам моїм, пророкам, чи не дійшли до батьків ваших? Вони повернулись і сказали: Як призначив Господь сил зробити нам, згідно з нашими путями й нашими вчинками, так і зробив з нами.» 7 Двадцять четвертого дня одинадцятого місяця, місяця Шевата, другого року Дарія, надійшло таке слово Господнє до Захарії, сина Берехії, сина Іддо, пророка. 8 Бачив я вночі, аж ось чоловік верхи на коні гнідому стоїть між чорницями, що в глибині. А за ним коні гніді, вороні й білі. 9 Я спитав: «Хто вони, мій Владико?» І сказав до мене ангел, що розмовляв зо мною: «Я покажу тобі, хто вони.» 10 Тоді озвався чоловік, що стояв між чорницями, і мовив: «Це ті, що Господь послав пройти туди й сюди землю.» 11 І вони відповіли ангелові Господньому, що стояв між чорницями, й сказали: «Ми пройшли туди й сюди землю, і ось уся земля сидить спокійно й тихо.» 12 Тоді ангел Господній озвався й мовив: «Господи сил, докіль не матимеш жалю над Єрусалимом і над містами Юди, на яких гніваєшся повних сімдесят років?» 13 І відповів Господь до ангела, що розмовляв зо мною словами добрими, відрадними словами. 14 І сказав до мене ангел, що розмовляв зо мною: «Оповісти уголос і скажи: Так говорить Господь сил: Я повен ревнощів до Єрусалиму й до Сіону. 15 Я гніваюсь великим гнівом проти народів, що живуть собі вигідно, бо коли я гнівався був трохи, вони множили лихо.» 16 Тому ось як говорить Господь: «Я вертаюся знов до Єрусалиму з милосердям; мій дім буде збудований у ньому, - слово Господа сил, - і шворка буде протягнена над Єрусалимом. 17 Знову оповісти уголос і скажи: Так говорить Господь сил: Мої міста знову переповняться благом, Господь ще потішить Сіон і знову вибере Єрусалим.»

1. Любов Бога до Ізраїля

1 Пророцтво. Слово Господнє до Ізраїля через Малахію: 2 «Я полюбив вас, каже Господь. А ви питаєте: У чому виявилась любов твоя до нас? Хіба Ісав не брат Якова? - слово Господнє. Однак полюбив Якова, 3 Ісав же знавіснів мені. Я гори його обернув у пустелю, його спадщину дав шакалам, що в пустині. 4 Якщо Едом казатиме: Нас зруйновано, та ми руїни знову відбудуєм! - то Господь сил так каже: Вони збудують, а я розвалю. І їх назвуть: Безбожности країна, народ, на який Господь розгнівався повіки. 5 Ви це побачите на власні очі й скажете: Господь і поза межами Ізраїля великий. 6 Син шанує батька, а слуга господаря, коли ж я батько, то де моя пошана? Коли я господар, де страх передо мною? - каже Господь сил до вас, священики, що моє ім'я зневажаєте й питаєте: Чим зневажаємо ми твоє ім'я? 7 Тим, що приносите на мій жертовник хліб нечистий. А ще й питаєте: Чим ми його осквернили? Та тим, що думаєте, мовляв, стіл Господній можна зневажати. 8 А як приносите сліпе у жертву, хіба ж то не зле? І як приносите кульгаве або хворе, то це не зле? Попробуй принести його начальникові твоєму, чи він буде тобою радий, чи він тебе ласкаво прийме, - говорить Господь сил. 9 Тепер, отже, благайте ж Бога, щоб змилувавсь над вами; чи прийме він когось із вас ласкаво? - говорить Господь сил. 10 Коли б то вже котрийсь із вас зачинив двері, щоб вам на моїм жертовнику не палити вогню марно! Не довподоби ви мені стали, - говорить Господь сил, - і не милі мені приноси з рук ваших. 11 Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике моє ім'я, і на кожнім місці моєму імені приноситься кадило й чиста жертва; бо моє ім'я між народами велике, - говорить Господь сил. 12 Ви ж його зневажаєте, кажучи: Господній стіл,- нечистий, і страва, що кладуть на нього, зневаги варта. 13 І кажете: Глядіть, яка морока! -і маловажите ним, - говорить Господь сил. Приносите грабоване кульгаве й хворе, таке приносите у жертву! Таке б мені приймати із рук ваших? - говорить Господь. 14 Проклят шахрай, що має в череді самця і ним обрікся, але приносить Господеві в жертву хирне; бо я - Великий Цар, говорить Господь сил, і моє ім'я страшне між народами.»

1. Родовід Ісуса Христа 1-17; надприродне народження Ісуса 18-25

1 Родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама. 2 Авраам був батьком Ісаака, Ісаак – Якова, Яків – Юди і братів його. 3 Юда був батьком Фареса та Зари від Тамари. Фарес був батьком Есрома, Есром – Арама, 4 Арам – Амінадава, Амінадав – Наасона, Наасон – Салмона, 5 Салмон – Вооза від Рахави, Вооз – Йоведа від Рути, Йовед – Єссея, 6 Єссей був батьком царя Давида, Давид – Соломона від жінки Урії. 7 Соломон же був батьком Ровоама, Ровоам – Авії, Авія – Асафа, 8 Асаф – Йосафата, Йосафат – Йорама, Йорам – Озії, 9 Озія – Йоатама, Йоатам – Ахаза, Ахаз – Єзекії, 10 Єзекія – Манасії, Манасія – Амоса, Амос – Йосії, 11 Йосія – Єхонії і братів його за вавилонського переселення. 12 А після вавилонського переселення в Єхонії народився Салатіїл, у Салатіїла – Зоровавел, 13 у Зоровавела – Авіюд, в Авіюда – Еліяким, в Еліякима – Азор, 14 в Азора – Садок, у Садока – Ахим, в Ахима – Еліюд, 15 в Еліюда – Єлеазар, в Єлеазара – Маттан, у Маттана – Яків, 16 у Якова – Йосиф, чоловік Марії, з якої народився Ісус, що зветься Христос. 17 Поколінь же всіх було: від Авраама до Давида чотирнадцять, від Давида до вавилонського переселення чотирнадцять і від вавилонського переселення до Христа – поколінь чотирнадцять. 18 Народження Ісуса Христа відбулося так: Марія, його мати, була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа. 19 Йосиф, її чоловік, бувши праведний і не бажавши її ославити, хотів тайкома її відпустити. 20 І от, коли він це задумав, ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: “Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. 21 Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх.” 22 А сталося все це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: 23 “Ось, діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить: З нами Бог.” 24 Прокинувшись від сну, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній: прийняв свою жінку; 25 та не спізнав її, аж поки породила сина, і він дав йому ім'я Ісус.

1. Йоан Христитель проповідує в пустині 1-13; покликання Симона, Андрія, Якова та Йоана 14-20; оздоровлення біснуватого, тещі Петра та прокаженого 21-45

1 Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого. 2 Як написано в пророка Ісаї: Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу. 3 Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його, 4 - так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів. 5 І виходили до нього - вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої. 6 Йоан одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах, а їв сарану й мед дикий. 7 І проповідував, кажучи: Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця його сандалів. 8 Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом. 9 Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані. 10 І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього. 11 І голос ізлинув з неба: Ти єси Син мій любий, у тобі - моє уподобання. 12 І відразу Дух повів його в пустиню; 13 і він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили. 14 А коли видано Йоана, Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію, 15 кажучи: Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію. 16 Проходивши ж повз море Галилейське, побачив він Симона й Андрія, його брата, як вони кидали мережу в море, були бо рибалки. 17 Ісус їм сказав: Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей. 18 І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за ним. 19 Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що теж були у човні й направляли сіті, 20 тож відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за ним. 21 Прийшли вони в Капернаум, і він, відразу в суботу, увійшовши в синагогу, узявся навчати. 22 І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники. 23 А був якраз у їхній синагозі чоловік з нечистим духом, що закричав, кажучи: 24 Що нам, та й тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто ти: Святий Божий! 25 Ісус погрозив йому: Мовчи, вийди з нього! 26 Нечистий дух стряс його, скрикнув голосом дужим і вийшов геть із нього. 27 Здивувалися всі й один одного запитували: Що це? Нова повновладна наука? Навіть наказує нечистим духам, і ті слухаються його! 28 І вмить чутка про нього розійшлась по всіх усюдах, по всій країні Галилейській. 29. І скоро вийшов він із синагоги, то разом з Яковом та Йоаном пішов у дім Симона та Андрія. 30 Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож йому негайно сказано про неї. 31 Він підійшов і підвів її, взявши за руку, й покинула її гарячка, - і заходилась вона їм услуговувати. 32 Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих. 33 Усе місто зібралося перед дверима. 34 І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про нього знали. 35 Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився. 36 Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним, 37 знайшли його й кажуть до нього: Усі тебе шукають. 38 Він же відповів їм: Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов. 39 І він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів. 40 І приходить до нього прокажений, благає його та, припавши на коліна, каже йому: Якщо хочеш, то можеш мене очистити. 41 І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його і сказав до нього: Хочу, будь чистий! 42 І вмить проказа зійшла з нього, і став він чистий. 43 І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його 44 й мовив йому: Гляди ж, нікому не кажи нічого, а йди та покажися священикові, ще й принеси за твоє очищення, що повелів був Мойсей, їм на свідоцтво. 45 Та тільки но той вийшов, а вже й заходився велемовити та ширити усюди про те чутку, - тож: Ісус не міг одверто ввійти в місто, а перебував осторонь у місцях усамітнення. І приходили до нього звідусюди.

1. Передмова 1-4; зачаття і народження Йоана Христителя 5-25; 57-80; Благовіщення 26-38; Марія у Єлисавети 39-56

1 Тому, що багато хто брався скласти оповідання про речі, які сталися між нами, 2 як то нам передали ті, що були від початку наочними свідками й слугами Слова, 3 вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле, 4 щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв. 5 Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик, на ім'я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона, на ім'я Єлисавета. 6 Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. 7 Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі. 8 І ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом, 9 згідно зо звичаєм священичої служби, випав на нього жереб увійти в святилище Господнє і покадити. 10 А вся сила народу під час кадіння молилася знадвору. 11 Тоді з'явивсь йому ангел Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. 12 Захарія, побачивши його, стривожився, і страх напав на нього. 13 Ангел же сказав до нього: “Не бійся, Захаріє, бо твоя молитва вислухана; жінка твоя Єлисавета породить тобі сина, і ти даси йому ім'я Йоан. 14 І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть; 15 бо він буде великий в очах Господніх; не питиме ні вина, ні напою п'янкого, і сповниться Духом святим вже з лона матері своєї, 16 і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога. 17 І сам він ітиме перед ним з духом та силою Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей і неслухняних до мудрости праведних, щоб приготувати Господеві народ прихильний.” 18 Захарія ж сказав до ангела: “По чому знатиму це? Я бо старий, і жінка моя на схилі свого віку.” 19 Ангел озвавсь до нього: “Я Гавриїл, що стою перед Богом, і мене послано з тобою говорити та принести тобі цю благовість. 20 І ось замовкнеш і не зможеш говорити аж до дня, коли це здійсниться, за те, що ти не повірив словам моїм, які здійсняться свого часу.” 21 Люди ж чекали Захарії і дивувались, що він так забарився у святині. 22 Коли ж він вийшов, не міг до них говорити, і вони зрозуміли, що він видіння бачив у святині. Він же давав їм знаки й зоставсь німий. 23 А як скінчилися дні його служби, він повернувся до свого дому. 24 Після тих днів зачала Єлисавета, його жінка, й таїлася п'ять місяців, кажучи: 25 “Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми.” 26 Шостого місяця ангел Гавриїл був посланий Богом у місто в Галилеї, якому ім'я Назарет, 27 до діви, зарученої чоловікові, на ім'я Йосиф, з Давидового дому; ім'я ж діви було Марія. 28 Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками.” 29. Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. 30 Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. 31 Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. 32 Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, 33 і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця.” 34 А Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?” 35 Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. 36 Ось твоя родичка Єлисавета - вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; 37 нічого бо немає неможливого в Бога.” 38 Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї. 39 Тими днями Марія, зібравшися, пустилася швидко в дорогу в гірську околицю, в місто Юди. 40 Увійшла вона в дім Захарії і привітала Єлисавету. 41 І як почула Єлисавета привіт Марії, здригнулася дитина в її лоні, і Єлисавета сповнилася Святим Духом 42 і викликнула голосом сильним: “Благословенна ти між жінками й благословен плід лона твого. 43 І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого? 44 Ось бо, як голос твого привітання залунав у моїх вухах, дитина з радости здригнулась у моїм лоні. 45 Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа.” 46 І мовила Марія: “Величає душа моя Господа 47 і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, 48 бо він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди. 49 Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім'я. 50 Милосердя його з роду в рід на тих, які страхаються його. 51 Він виявив потугу рамени свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. 52 Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних; 53 наситив благами голодних, багатих же відіслав з порожніми руками. 54 Він пригорнув Ізраїля, слугу свого, згадавши своє милосердя, 55 як обіцяв був батькам нашим -Авраамові і його потомству повіки.” 56 Марія перебула в Єлисавети місяців зо три; потім повернулася до дому свого. 57 Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона вродила сина. 58 Її сусіди та родина почули, що Господь виявив їй своє велике милосердя, і радувалися з нею. 59 Восьмого дня прийшли обрізати хлоп'я і хотіли назвати його ім'ям його батька - Захарія; 60 його ж мати заговорила, кажучи: “Ні, він зватись буде Йоан.” 61 Кажуть до неї: “Та у твоїй родині нема нікого, хто звався б таким ім'ям.” 62 І знаками спитали його батька, як би хотів, щоб той назвався. 63 І попросивши табличку, він написав: “Йоан - його ім'я.” Всі тому дивувались. 64 Тієї ж хвилини відкрились його уста і язик розв'язався, і він почав говорити та благословити Бога. 65 І страх напав на всіх їхніх сусідів; по всіх гірських околицях Юдеї про все це говорили. 66 Усі, що про те чули, берегли в своїм серці й казали між собою: “Що воно з того хлоп'яти буде?” І справді рука Господня була з ним. 67 А Захарія, його батько, сповнився Святим Духом і почав пророкувати: 68 “Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій 69 і що підняв нам спасенну потугу в домі Давида, слуги свого; 70 як то він сповістив був устами святих своїх від віку пророків, 71 що нас спасе від наших ворогів та з рук всіх тих, що нас ненавидять, 72 що вчинить милосердя з нашими батьками, що згадає на святий союз свій; 73 клятву, якою він був поклявся Авраамові, нашому батькові, 74 що дасть нам, звільненим з рук ворогів, служити йому безстрашно 75 у святості та справедливості, перед ним увесь вік наш. 76 А ти, дитино, пророком Вишнього назвешся, бо ти ходитимеш перед Господом, щоб приготувати йому дорогу, 77 дати його народові знання спасіння через відпущення гріхів їхніх, 78 завдяки сердечній милості нашого Бога, з якою зглянулось на нас Світло з висоти, 79 щоб освітити тих, що сидять у темряві та в тіні смертній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру.” 80 Дитя ж росло й скріплялося на дусі та перебувало в пустині аж до дня свого об'явлення Ізраїлеві.

1. Вічне Слово - Син Божий 1-18; свідчення Йоана Христителя про Ісуса 19-34; перші Христові апостоли 35-51

1 Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було - Бог. 2 З Богом було воно споконвіку. 3 Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього. 4 У ньому було життя, і життя було - світло людей. 5 І світло світить у темряві, і не пойняла його темрява. 6 Був чоловік, посланий Богом, ім'я йому - Йоан. 7 Прийшов він свідком - свідчити світло, щоб усі з-за нього увірували. 8 Не був він світло - був лише, щоб свідчити світло. 9 Справжнє то було світло - те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. 10 Було у світі, і світ ним виник -і світ не впізнав його. 11 Прийшло до своїх, - а свої його не прийняли. 12 Котрі ж прийняли його - тим дало право дітьми Божими стати, які а ім'я його вірують; 13 які не з крови, ані з тілесного бажання, ані з волі людської, лише - від Бога народилися. 14 І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили - славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого. 15 Свідчить про нього Йоан, і проголошує, промовляючи: «Ось той, про кого я говорив: Той, що йде за мною, існував передо мною, був раніше за мене.» 16 Від його повноти прийняли всі ми - благодать за благодать. 17 Закон бо був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа. 18 Ніхто й ніколи Бога не бачив. Єдинородний Син, що в Отцевому лоні, - той об'явив. 19 Ось Йоанове свідчення, коли то юдеї були до нього послали з Єрусалиму єреїв та левітів, спитати його: «Хто ти?» 20 А він зізнався, не заперечив; зізнався: «Я - не Христос.» 21 То вони спитали його: «Що ж - Ілля ти?» - «Ні», мовив він. «Пророк ти?» - «Ні», відказав він. 22 Тоді вони йому: «То хто ж ти такий - щоб відповісти тим, які нас вислали, що сам про себе кажеш?» 23 Промовив: «Я - голос вопіющого в пустині: Вирівняйте путь Господню, - як ото пророк Ісая сказав.» 24 Були ж посланці з фарисеїв. 25 Отож спитали його, мовивши до нього: «Чого ж бо христиш, коли єси ні Христос, ані Ілля, ані пророк?» 26 Йоан же їм у відповідь: «Водою я хрищу. Той же стоїть серед вас, якого ви не знаєте; 27 він наступить після мене, а я йому не гідний розв'язати й ремінця сандалі.» 28 Сталося те у Витанії, по той бік Йордану, де Йоан христив. 29. Тож наступного дня бачить він Ісуса, що йде до нього, та й каже: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає. 30 Це той, що про нього повідав я: За мною наступить муж, сущий передо мною, був бо раніш за мене. 31 І не знав я його. Та я на те прийшов, водою христивши, щоб Ізраїлеві об'явлений був він.» 32 Тож Йоан свідчив, промовляючи: «Бачив я Духа, що, мов той голуб, з неба сходив і перебував над ним. 33 І не знав я його, але той, хто послав мене водою христити, сказав був мені: Над ким побачиш Духа, який сходить і над ним перебуває, - той і христить Святим Духом. 34 І я бачив і засвідчив: Він - Син Божий.» 35 Другого дня знову стояв Йоан там, ще й двоє з його учнів. 36 Угледівши ж Ісуса, який надходив, - мовив: «Ось Агнець Божий.» 37 Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. 38 Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: «Чого шукаєте?» Ті ж йому: «Равві, - що в перекладі означає: Учителю, - де перебуваєш?» 39 Відрік він їм: «Ходіть та подивіться.» Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в нього. Було ж близько десятої години. 40 Андрій, брат Симона Петра, був одним із тих двох, що, почувши Йоана, пішли за ним. 41 Зустрів він спершу брата свого Симона й мовив до нього: «Ми знайшли Месію, - що у перекладі означає: Христос.» 42 І привів його до Ісуса. Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти -Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», - що у перекладі означає: Петро (Скеля). 43 Другого дня вирішив піти в Галилею; і знайшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною.» 44 А був Филип з Витсаїди, з міста Андрієвого та Петрового. 45 Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про кого Мойсей у законі писав і пророки, - Ісуса Йосифового сина, з Назарету.» 46 Натанаїл же йому на те: «А що доброго може бути з Назарету?» Мовив до нього Филип: «Прийди та подивися.» 47 Побачивши Ісус, що Натанаїл надходив до нього, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, що нема в ньому лукавства.» 48 Натанаїл же йому: «Звідкіль знаєш мене?» Сказав Ісус, промовивши до нього: «Перше, ніж Филип закликав тебе, бачив я тебе, як був єси під смоковницею.» 49 Відповів же йому Натанаїл: «Учителю, ти - Син Божий, ти - цар Ізраїлів.» 50 Ісус відказав, мовивши до нього: «Тому, що я повідав тобі: Бачив я тебе під смоковницею, - то й віриш! Бачитимеш більше, ніж те.» 51 І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті, й ангелів Божих, як висходять та сходять на Сина Чоловічого.»