Листи темних людей

листи

ТЕМНИХ ЛЮДЕЙ

З латинської переклали Йосип Кобів та Юрій Цимбалюк

Київ

Видавництво художньої літератури «Дніпро»

EPISTULAE OBSCURORUM VIRORUM 1515-1517

84.4Г Л63

«Письма темних людей» — достодримечатель-. иьій памятник немецкой литературьі начала XVI века, представляющий собой сатирическое сочинение, написаниое на латипском язьіке вьі-дающимися гуманистами К. Рубеаном, У. фон Гуттеном, предположительно и другими будто бьі от лица клириков (по традиции авторьт не ука-зьіваются). Письма-народии вьісмеивают неве-жество, туность, религиозньш фанатизм инрав-ственное убожество богословов и церковников, обпажают пороки папского Рима, туиеядство и распутство моиахов.

Передмова Йосипа Кобова

НЕЩАДНА АНТИКЛЕРИКАЛЬНА САТИРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

«Листи темних людей» («Epistulae obscurorum virorum»)—видатна пам’ятка сатиричної літератури часів Відродження — є діти-щем тої епохи, яка породила такі блискучі викривально-сатиричні твори, як: «Корабель дурнів» Себастьяна Вранта (1494), «Тріумф Венерн» Генріха Бебеля (1509), «Похвала глуноті» Еразма Роттер-дамського (1511), «Цех плутяг» і «Змова дурнів» (І512) Томаса Мурнера, «Ніхто» (1512) та інші сатиричні діалоги Ульріха фон Гуттена.

Взагалі сатира стала провідним літературним видом німецького Відродження. Примітно, що майже всі видатні гуманісти Німеччини були сатириками і ввійшли в історію світової літератури завдяки своїй сатиричній творчості ¹.

Німецька сатира епохи Відродження, відображаючи тенденції широких прогресивних кіл, погляди демократично настроєних гуманістів, відзначається розмаїттям тематики, широкою сатиричною панорамою німецького життя того часу, багатою галереєю негативних персонажів, безкомпромісним викриттям пороків тогочасного суспільства, гострою критикою феодального ладу, багатющим арсеналом сатирично-виражальних засобів.-

Всі вищезгадані твори, крім того, що викривають різні вади тогочасного суспільства і висміюють численні прояви людської глупоти, гнівно картають пороки богословського стану: його зажерливість, дармоїдство, мракобісся, тупість, лицемірність, розпусність, релігійний фанатизм тощо. Але «Листи темних людей» перевершують інші сучасні їм сатири яскраво вираженою антиклерикальною спрямованістю, сміливістю і різкістю критики католицької церкви — оплоту феодального ладу — та її служниці, середньовічної схоластики.

Це нещадний памфлет, написаний групою німецьких гуманістів на богословів-обскурантів, схоластиків — ворогів гуманізму, які боронили віджилу середньовічну ідеологію. Вийшли «Листи темних людей» у двох частинах. Перша частина збірника містила 41 лист і побачила світ 1515 р. Стільки ж листів налічувало її друге видання 1516 р. Трете видання, яке вийшло також у 1516 р., збільшене було на 7 листів, тобто містило 48 листів. 1517 р. з’явилась друга частина названого збірника, до складу якого увійшли 62 листи. Того ж таки року вийшло друге видання цієї частиии, збільшене на 8 листів.

Виникнення «Листів темних людей» пов’язане з запеклою суперечкою навколо єврейських релігійних книг. Якийсь Йоганн Пфеф-феркори, вихрещений єврей, почав гостро критикувати єврейську релігію і в низці публікацій («Єврейське дзеркало», «Єврейська сповідь», «Про єврейську пасху», «Ворог євреїв») доводив шкідливий вплив єврейської релігійної літератури, зокрема Талмуда й Кабали, на національний характер євреїв. Він доводив: ці книги винні в тому, що євреї не переходять у християнську віру, і, якщо ці книги знищити, то євреї напевно виправляться і приймуть хри-стиянство. Щоб здійснити свої задуми, Пфефферкорн шукав союзників і знайшов їх серед ченців домініканського ордену в Кельні та серед кількох духовних і світських достойників. Зокрема палким прихильником ідей Пфефферкорна став богослов, магістр Ортуїн Грацій, письменник і професор Кельнського університету. Він перекладав твори Пфефферкорна з німецької мови на латинську — міжнародну мову тогочасної науки, сприяючи цим самим їх розповсюдженню серед учених. Підтримуваний, кельнськими домініканцями й деякими високопоставленими світськими особами, Пфефферкорн у 1509 р. домігся від імператора Максиміліа-иа І указу, який давав йому право конфіскувати і знищити єврейські книги на території всієї німецької держави, особливо ті, зміст яких ворожий був Біблії і християнству. Озброєний цим указом, Пфефферкорн у ряді міст Німеччини почав конфіскацію єврейських книг, але в Майнці наштовхнувся на опір з боку архієпископа Урієла фон Геммінгена, людини ерудованої. Гемміиген заявив, що без рішення вчеиих-спеціалістів проводити таку акцію не годиться.

Внаслідок цього з’явився новий указ імператора, за яким питання про долю єврейських книг поставлене було в залежність від відгуку групи експертів. У цій справі мали висловитися чотири університети: Кельнський, Майнцський, Ерфуртський і Гейдельберзький, а крім того, троє вчених: відомий гуманіст Йоганн Рейхлін, кельнський інквізитор Яків Гохштрат (Гохштра-тен), та кельнський священик, богослов-схоластик Віктор фон Карбеи. Професори Кельнського і Майнцського університетів, а також Гохштрат і Віктор фон Карбен висловилися за конфіскацію єврейських книг, вчені Ерфуртського і Гейдельберзького університетів дали ухильну відповідь, вимагаючи детальнішого вивчення питання, тільки один Йоган Рейхлін, найбільш компетентний у цій справі, мав відвагу виступити проти знищення цих книг. Чому він не поділяв думки церковників?

Й. Рейхлін (1455—1522) був видатним німецьким ученим і письменником, одним з найзнаменитіших представників гуманізму в Німеччині. Він досконало знав латинську, грецьку і давньоєврейську мови, поряд з філологією й юриспруденці єю, цікавився філософією, теологією, історією, природознавством, навіть, медициною. Рейхлін, грунтовно ознайомившися з єврейською літературою, визнав лише дві книги («Перемога іудаїзму» й «Історія народяїен-ня Ісуса») ворожими християнській вірі, а всі інші, на його думку, заслуговували збереження з огляду на їх значення для історії світової культури і виникнення християнства. У відповідь на висновок Рейхліна, складений у суворо науковому тоні і адресований архієпископові Майнцському, голові комісії по розгляду єврейських релігійних книг, обскурант Пфефферкорн напав на поваяшого вченого злісним пасквілем, сповненим люті й особистих образ, під назвою «Ручне дзеркало» (1511), в якому відмовляв Рейхліну в знанні давньоєврейської мови, твердив, що він підкуплений євреями, і таке інше. Щоб спростувати ці наклепи, обурений Рейхлін опублікував брошуру «Очне дзеркало» (серпень, 1511 р.), в якій на цей раз різко виступив проти Пфефферкорна, взявши під сумнів чистоту мотивів переходу його в християнську віру. З появою цього твору богослови посилили наступ на Рейхліна: вони домоглися заборони продажу «Очного дзеркала», а декан богословського факультету Кельнського університету Арнольд Тонгрський, головний «учений» опонент Рейхліна, вступив у полеміку з ним, опублікувавши в серпні 1512 р. латинською мовою книжку під заголовком «Розділи, або Положення, дуже підозрілі у виявленні співчуття до іудеїв, почерпнуті з німецької кнйжчини пана Йоганна Рейхліна, доктора двох прав...», в якій доводив, що твір Рейхліна насичений єретичними думками і через це шкідливий. Арнольда Тоигрського підтримав ще один союзник Пфефферкорна — Петро Мейєр, фанатичний і войовничий священик з Франк-фурта-на-Майні, який визнав «Очне дзеркало» Рейхліна твором наскрізь єретичним і вимагав, щоб Кельнський університет висловився у цій справі. Рішучу відсіч цим провокаційним закидам вчеиий-гумаиіст дав у новій книзі, озаглавленій «Захист Йоганна Рейхліна проти кельнських наклепників» (весною '1513 р.). Проте богослови Кельнського університету під головуванням інквізитора Якова Гохштрата 10 лютого 1514 р. визнали «Очне дзеркало» Рейхліна книгою єретичною й засудили її на спалення. З цього приводу Ортуїн Грацій видав весною 1514 р. твір під назвою «Замітки

Ортуїна Грація, професора семи вільних мистецтв, з приводу гидкої злоби, присвячені всім християнам». Він доводив законність такого присуду й наводив усі документи, якими послуговувались кельнські домініканці в своєму рішенні. Але й Рейхлін, па якого обскуранти скерували прицільний вогонь, не здавався. Усвідомлюючи, що його вороги — фанатичні богослови і намагаються дискредитувати його перед громадськістю, повністю його ізолювати, він старається здобути для себе прихильність широких мас виданням у березні 1514 р. книги «Листи знаменитих людей», до складу якої входили листи видатних гуманістів, а також світських достойників, які солідаризувалися з ним у його суперечці з кельнськими теологами.

Публікація цих листів мала показати, що погляд Рейхліна щодо єврейських книг не є його лише поглядом: поділяють його відомі наукові авторитети.

Тепер розгорілася запекла полеміка, яка розділила всю освічену Німеччину на два антагоністичні табори. Богослови-схоластики, очолювані кельнськими домініканцями Ортуїном Грацієм і Арноль-дом Тонгрським, були на боці Пфефферкорна, а гуманісти і взагалі всі. передові люди того часу заступалися за Рейхліна. Полеміка гуманістів з обскурантами вийшла за межі Німеччини. До осудливого рішення кельнських богословів приєднався ще й Паризький університет, професорський склад якого 1514 р. теж засудив «Очне дзеркало», книгу вирішено спалити як єретичну, а від автора Рейхліна вимагали каяття і щоб сам вій визнав її шкідливою. Окрилений такою постановою Сорбонни, Пфефферкорн,. щоб остаточно добити Рейхщна, опублікував наприкінці 1514 р. новий пасквіль, озаглавлений «Сполошний дзвін». Уже сам титул книжки дає уявлення про зміст і агресивний тон її: «Сполох проти невірних євреїв, які зневажають тіло Христове і його члени. Сполох проти старого грішника Йоганна Рейхліна, союзника лицемірних євреїв... Справедливо засуджено публічно в Кельні «Очне дзеркало» і вогнем спалено, а це спалення було затверджене шановним Паризьким університетом». Проте на захист Рейхліна виступило чимало провідних гуманістів не тільки Німеччини, а й Англії, Франції та інших країн Європи — противників середньовічної схоластики. Вони гаряче боронили вченого-гуманіста від несправедливих звинувачень, різко засуджували Пфефферкорна,. Ортуїна Грація і Арнольда Тонгрського. Відтоді суперечка навколо вузькотеологічного питання переросла в конфлікт двох поляріїр протилежних світоглядів — ідей гуманізму й реакційного середньовічного мракобісся — в запеклий бій між гуманістами, яких називали «рейхліністами», і схоластиками, яких називали «арноль-дистами» (від імені Арнольда Тонгрського, одного з верховодів обскурантів). За свідченням німецького гуманіста Муціана Руфа, тепер увесь світ поділився на дві партії — одні за дурнів, інші за Рейхліна.

В самому розпалі цієї полеміки гуманістів і обскурантів з’явилась у 1515 р. книга, яка завдала нищівного удару «арноль-дистам». Цим твором і були «Листи темних людей», анонімна, винятково гостра антиклерикальна сатира, спрямована проти релігійного фанатизму, мракобісся, інтелектуальної обмеженості й моральної ницості католицького кліру, його святенництва і иена-жерства, проти влади папи римського і віджилого феодального ладу. Написана вона у формі листів, складених анонімними авторами, начебто від імені друзів та однодумців—ченців, учених богословів і священиків — листів, адресованих Ортуїнові Грацію, одному з верховодів реакційного табору. Сама назва, твору показує, що цей збірник є сатирично-пародійним протиставленням «Листам знаменитих людей», виданим Й. Рейхліном. Наскільки «Листи знаменитих людей» свідчать про глибоку мудрість, широку ерудицію і високу культуру Рейхліна і його адресантів, настільки з «Листів темних людей», нібито з похвали середньовічній схоластиці, а насправді ж із сатири, кореспонденти Ортуїна Грація постають консервативними^.до самих кісток доктринерами, крайніми реакціонерами, забобонними мракобісами, ворогами передової науки й освіти, взагалі всього передового й розумного, духовно вбогими й морально ницими, вкрай обмеженими й забобонними, тобто обскурантами у повному розумінні цього слова (obscuri viri по-латині означає «темні, невідомі люди»).

У той час епістолярна форма в літературі була вельми популярна.

При відсутності преси листи були важливим засобом передачі інформації, причому не лише приватного змісту, а й політичних, наукових і літературних відомостей. Одержані листи дбайливо зберігалися, складались у збірники, які часто публікувались, щоб , впливати на громадську думку. Взагалі гуманісти епохи Відродження високо цінували мистецтво листування, дбали про зміст і форму листів. Публікації листів видатних європейських гуманістів (Еразма Роттердамського, ЬІ. Маккіавеллі, ГІ. Аретіпо, Б. Кастільйоне) користувались великим попитом. Ось чому анонімні автори звернулись до епістолярної форми як зручного засобу висловлювання своїх думок.

Хто такий превелебний магістр Ортуїн Грацій, якому адресовані «Листи темних людей»? Ортуїн Грацій (1481—1542), родом з нідерландського міста Девентера, був одним із стовпів табору богословів-схоластиків, які, підтримуючи Пфефферкорна. ополчи-лись проти Рейхліна. Здобувши наукові ступені бакалавра, ліценціата, магістра, він став професором словесного факультету Кельнського університету, прийняв сан священика, активно включився в дискусію з Рейхліном, перекладав твори Пфефферкорна, щоб ознайомити з ними вчений світ. Звичайно, прицільний вогонь сатири «Листів темних людей» був скерований і на Пфефферкорна, зачинателя суперечки. Не вагались гуманісти глузувати на всю силу з домініканця, доктора теології Якова Гохштрата, інквізитора для церковних єпархій Кельна, Майнца і Тріра, того, хто викликав Рейхліна на трибунал інквізиції і їздив у Рим, щоб апостольська столиця засудила його як єретика. Не забули вони і про Арнольда Тонгрського, одного з найзанекліших противників .Рейхліна, того самого, хто в «Очному дзеркалі» дошукався єретичних думок. Ці чотири особи і стали головним об’єктом нещадної сатири авторів «Листів темних людей». Значно меншою мірою висміяні інші схоластичні знаменитості того часу. Це — Петро Мейєр із Франкфурта-на-Майні, Валентин з Гельтерсгейма, Рутгер Сікамбр, Гергард Цотфі, Ремігій — всі із Кельна, Петро Бертрам, Варфоломій Цеендер із Майнца, Конрад із Цвіккау, Йоганн Гекман із Відня, Отто Гемерлін із Вроцлава, Андрій Деліч, Йоганн де Вердеа з Лейпціга та інші.

Переважна більшість кореспондентів — це вигадані особи з «промовистими» іменами, які в перекладі українською мовою передаються як: Шкуролуп, Медолиз, Чудотворець, Пустобрех, Без-глуздович та інші.

Реакція на появу першої частини «Листів темних людей» (1515.) була різна. «Рейхліністи» одразу зрозуміли спрямованість цього твору як памфлет проти «арнольдистів». Не так зреагували обскуранти. Знайшлися серед них такі, які, не розібравшись у містифікації, зраділи йому, вбачаючи в ньому антигуманістичну тенденцію. Так, у Брабанті настоятель домініканського монастиря закупив велику кількість примірників цієї книги, розцінивши її як звеличення ордену домініканців. Про те, що деякі богослови помилково сприйняли «Листи темних людей» як похвалу на свою адресу, вказує перший лист другої частини. В ньому Йоганн Зазнаваль-ський, поздоровляючи Ортуїна Грація- з виходом у світ першої частини, захоплено пише: «Святий боже! Як я безмірно зрадів у серці своєму, побачивши сю книгу, котра містить силу-силеину прекрасних думок, написаних віршем і прозою. І зрадів я втіхою солодкою, бо побачив, що у вас вдосталь однодумців: піїтів, риторів і богословів, котрі пишуть вам і разом з вами воюють проти Йогаина Рейхліна.

Тільки останній лист другої частини поклав кінець усім сумнівам, оскільки в ньому гуманісти розкрили справжній зміст «Листів». Автор цього листа магістр Молоточок (Малео-лус), який помер у 1457 р., скеровує з раю гнівне слово проти Ортуїиа Грація і його однодумців. Він називає їх дурио-лобцями і обурюється, що вони заповзялись переслідувати Рейхліна й інших розумних та чесних людей, перекручують і спотворюють їхні думки. «Тому на шибеницю всіх вас!» — вигукує Молоточок (Малеолус). Тепер люті обскурантів не було меж.

Пфефферкорн після опублікування «Листів темних людей» не залишився в боргу перед гуманістами: вій тут же написав брошуру «Захист Йоганна Пфефферкорна», латинське видання якої під заголовком, «Захист Йоганна Пфефферкорна проти осоружних і злочинних «Листів темних людей» підготував у 1516 р. Ортуїн Грацій. Сам Грацій також пробував протидіяти впливові «Листів темних людей» публікацією у 1518 р. «Нарікань темних людей». Але твір цей, малодотепний, страшенно нудний і сухий, не міг затерти враження, яке справили «Листи темних людей» своїм іскрометним гумором,' живими портретами обскурантів, нещадним висміюванням богословського стану. Жодний-бо твір, ні публіцистичний, ні науковий, не вразив би так відчутно теологів-схоластів, як ця талановита й кумедна сатира. Завдяки їй суперечка, яка спочатку проходила у вузькому колі вчених, набула широкого резонансу й закінчилася перемогою табору гуманістів. Щоправда, полеміка ще не зразу припинилася, з обох таборів сипалися все нові й нові памфлети, але зрівнятися з «Листами темних людей» вони аж ніяк не могли. Хоч папа римський Лев X 15 березня 1517 р. засудив «Листи темних людей» як шкідливий для католицької церкви твір, заборонив його читати під загрозою відлучення від церкви і наказав спалити його; все ж після обнародування цієї булли «Листи темних людей» користувались і далі незмінним успіхом, і саме вони завдали остаточного удару по антигуманістах. Поява Реформації поклала нарешті край суперечці гуманістів і схоластиків.

< «Листи темних людей» вийшли анонімно: на жодному з видань не вказано на титульній сторінці імені автора. Та дослідженням вчених встановлено, що зародились вони в гуртку радикально настроєних, палких шанувальників античності — ерфуртських гуманістів, на чолі якого стояв філолог, правознавець і теолог Муціан Руф (1471—1526), а головними авторами листів були Крот Рубеан (1480—1539) і Ульріх фон Гуттен (1488—1523). Ідея видати такий твір — збірник листів, начебто написаних Ортуїнові Грацію різними обскурантами, його друзями й однодумцями,—належить Кроту Рубеану. Він, досконало знаючи кельнських професорів-схолас-тиків, вказав на Ортуїна Грація як на найбільш підходящу особу для ролі адресата «Листів темних людей». Крот Рубеан вважається, крім того, автором переважної більшості листів першої книги. Стилістична відмінність, більш бойовий і наступальний тон, нещадне викриття визиску віруючих з боку римської курії в листах другої частини книги вказують на те, що авторство їх належить комусь іншому. Загальноприйнято, що більшість листів другої частини вийшли з-під пера самого Ульріха фон Гут-тена.

Хто вони, ці двоє головних авторів «Листів темних людей»? Крот Рубеан — відомий німецький гуманіст, талановитий сатирик, відзначався хистом помічати й висміювати порочне й потворне в сучасному йому суспільстві, він до тонкощів знав манеру письма теологів і зумів дати пародію на неї в «Листах темних людей». -

Ульріх фон Гуттен — німецький письменник, талановитий публіцист і сатирик, один з найяскравіших, найбільш бойових представників німецького гуманізму. Недарма К. Маркс у листі до Лассаля від 19 квітня 1859 року написав, що він «...був водночас розумник і страшенно дотепний...» ². Літературно-публіцистична й політична діяльність Ульріха фон Гуттена позначена боротьбою проти папського Риму і сепаратизму князів, за об’єднання Німеччини, сповнена критикою католицької церкви. Свої суспільно-політичні погляди він висловив у багатьох памфлетах і сатиричних діалогах.

Про інших авторів годі сказати щось певне. Можна тільки з деякою дозою імовірності припустити, що третім співавтором «Листів темних людей» був Герман Буш (М68—1534), один з най-освічеиіших і найталаиовигіших німецьких гуманістів, який викладав словесність в університетах Німеччини, але, переслідуваний теологами й схоластиками, змушений був міняти місця праці. Деякі дослідники серед можливих авторів «Листів темних людей» називають ще імена ІІіколауса Гербеля, Муціаиа Руфа і Еобана І’ссса, але чи справді вони брали участь в їх написанні —- питання ще й досі не з’ясоване.

Табір богословів і схоластів зображений без камуфляжу. Автори «Листів темних людей», щоправда, згущують фарби, але від істини вони недалеко відійшли і зобразили правдиву картину інтелектуальної відсталості,- низької культури, релігійної нетерпимості, рутини, облудної побожності, письменницької бездарності своїх ідейних противників. Усі ці «магістри наші», «доктори, мудровані вірою», «богослови, що є иемов апостолами божими», чи ще як там вони себе величають, являють собою соціальну верству, об’єднану схоластичною ідеологією, відсталим світобаченням та ненавистю до всього передового. Вони, прив’язані до зашкарублої середньовічної схоластики, уперто виступають проти нових течій у духовному житті суспільства, в науці, освіті й мистецтві. Для них найвищими авторитетами є «Доктор Святий» Фома Аквіиський і Альберт Великий, основоположник середньовічної теологічної схоластики.

«Арнольдисти» люто ненавидять Рейхліна та його однодумців, яких називають «піїтами», «мирськими Піїтами», «сучасними піїтами», «гуманістами». їм — «шанувальникам старовини» — болить, що в університетах дедалі більше шириться вільнодумство, зростає вплив гуманістів і падає авторитет богословів, оскільки студенти воліють слухати лекції світських поетів, аніж їхні. Вони протистоять будь-якій реформі університетської освіти, якої домагались гуманісти, чинять усе, щоб не допустити гуманіста до викладання або позбавити його змоги викладати в університеті (І, Ц 17).

Про низький інтелектуальний рівень «арнольдистів» свідчать «проблеми», які хвилюють їх. Так, один з обскурантів, котрий з’їв у день посту яйце з зародком курчати, мізкує над питанням, чи не ввая^ається таке яйце вже куркою і чи не смертний гріх з’їсти у піст таке яйце (І, 26).- Або такі «важливі» питання: хто святіший — свягий Фома Аквіиський чи святий Доміиік? (II, 47); чи це не смертний гріх помилково привітати єврея (І, 2); чи доктор правознавства зобов’язаний вітатись з богословом, не одягненим в одяг магістра (І, 26); чи можна про одного вченого говорити, що він «член десяти університетів», коли один і той самий член не може належати кільком тілам і чи не вірніше було б цьому вченому сказати про себе: «Я — члени десяти .університетів» (II, 13). Кругозір їх, що й казати, вкрай обмежений. Вони навіть не знають, хто такий Гомер (II, 44), поезії ченця Баптіста Мантуап-ського, італійського релігійного поета, віддають перевагу перед «язичником» Вергілієм (II, 12). Взагалі поезія, на їхню думку, це «пожива диявола» (І, 5).

Не гребують обскзфаити таким засобом наживи і збагачення, як продаж індульгенцій, тобто відпущення гріхів за певну ціну. Вони не задоволені тим, що гуманісти сміються з папських індульгенцій, а їхніх продавців називають шахраями; обурені, бо гуманісти не вірять у чудотворні реліквії, зокрема, не ймуть віри в те, що збереглося волосся богородиці діви Марії і що в Трірі знаходиться одежа Ісуса Христа (І, 22).

Об’єктом гострої критики став у «Листах темних людей» папський Рим, який нещадно визискує одновірців, наживається иа індульгенціях. Особливо високої сили викриття й сатиричного таврування досягають письменники в зображенні апостольської столиці як осередку всіляких гидот (II, 12). Зриваючи з богословів покрив святості, автори «Листів» показують, як, зайняті чере-воугодництвом, богослови не відмовляються від гульбищ і пиятики (І, 1, 4). Не соромляться вони й розповідати про свої любовні пригоди, святенницькими посиланнями на Біблію намагаючись виправдати свої плотські гріхи (І, 9, 13).

Засобом для викриття вад церковників послужив сміх — могутня зброя в боротьбі з порочним, потворним, відсталим. Різними інтонаціями бринить цей сміх у «Листах темних людей»: деколи він іронічний, зрідка добродушний, а здебільшого глузливо-саркастичний, дошкульно-вбивчий. Для викликання комічного ефекту автори вдаються до гри слів, гротеску, пародіювання цитат із святого писання, фривольних сцен та блазенських витівок карнавального походження, каламбурів, жартів, часто ірубих і непристойних, до змалювання галереї смішних фігур обскурантів та інших прийомів комічного. Всі вони, однак, служать загальній викривальній тенденції — засудженню противників гуманізму,-висміян-ию табору церковників.

Злиденному змістові листів, нікчемним думкам і низьким почуттям обскурантів співзвучна і їхня мова. У той час, як гуманісти писали добірною, вишуканою латинською мовою, орієнтуючись на лексику й синтаксис творів класика римської прози Ціце-рона, схоласти користувались примітивною, середньовічною, так званою «кухонною» латиною. До того ж ця середньовічна латина в «Листах темних людей» навмисно спотворюється, перебільшується, подається в пародійному плані, щоб показати неосвіченість і безграмотність висміюваних схоластів. Отже, і в мовностилістичному плані обскуранти виявляють безпорадність, неосвіченість. Крізь їхню латинську мову прозирає їхня рідна німецька: вони мислять категоріями німецької мови, копіюють її синтаксичні конструкції, пишуть з орфографічними і граматичними помилками. Неспроможні знайти латинський еквівалент для того чи іншого німецького слова, придумують нові слова, подаючи їх як латинські, а насправді ж вони додають до німецьких слів лише латинське закінчення. В такий спосіб створюється складний макаронічний мовний гібрид з претензією на вченість, витонченість і пишномовність.

«Прикрашають» свої листи обскуранти жалюгідними, бездарними віршами й цитатами з церковних творів, які, як правило, наводяться недоречно. Листи починаються чудернацькими, гіперболічними звертаннями і побажаннями, що мають ілюструвати безмежну відданість кореспондентів адресатові. Так, наприклад, один богослов шле Ортуїну Грацію стільки вітань, «скільки за рік плодиться бліх і вошей» (І, 39), інший шле йому стільки «повітань, скільки гуси з’їдають зернин» (І, 37), ще інший шле стільки повітань, «скільки на небі зірок, а на морському дні — піщинок» (І, 11). Таким чином, «Листи темних людей» являють собою сатиру на мову й стиль обскурантів, дотепно висміюють їхню кепську латину.

«Листи темних людей» здобули иебувалий успіх серед широкої громадськості. Як наслідування «Листів темних людей» побачив світ у Лондоні 1689 р. ще один збірник з таким самим заголовком, але він, природна річ, не вийшов з-під пера авторів листів, виданих на початку XVI ст., і не може рівнятися зі своїм попередником і взірцем ні дотепом, ні соціальною загостреністю. Безкомпромісною критикою католицької церкви і особливо апостольської столиці, чернецтва і схоластики ця сатира об’єктивно торувала шлях Реформації, якій початок поклав М. Лютер, опублікувавши 31.Х 1517 р. у Віттенберзі славнозвісних 95 тез з критикою католицької церкви. Вона, як і «Похвала глупоті» Еразма Роттердам-ського, належить до творів XVI ст., які не втратили своєї суспільної значимості і в пізніші часи. її охоче читали в епоху Просвітництва, коли європейська буржуазія посилила боротьбу із старим феодально-церковним ладом. У Росії великий літературний критик і публіцист, революційний демократ В. Г. Бєлінський ставив названу пам’ятку нарівні з такими видатними творами світового викривально-сатиричного письменства, як комедії Арістофаиа, «Діалоги богів» грецького сатирика II ст. н. е. Лукіана, філософські повісті й сатиричні поеми Вольтера і «Весілля Фігаро» Бомарше ³.

«Листи темних людей» удостоїлись численних перекладів багатьма європейськими мовами: вони перекладені німецькою, англійською, французькою, італійською, польською, російською, чеською та іншими мовами. Російською мовою засвоїв їх М. А. Кун, автор відомого підручника міфології Стародавньої Греції. Переклад його під заголовком «Письма темиьіх людей», надрукований у збірнику «Источники по истории Реформации», М., 1907 (перевиданий у 1935 р. видавництвом «Academia»). Переклад М. Куна, виконаний добірною літературною мовою, не дає уявлення ні про ламану мову, ні про примітивний і спотворений стиль «Листів темних людей».

В іншому ключі переклав російською мовою вибрані листи з цієї збірки (усього 64) В. Хінкіс, опублікувавши їх у 33-у томі «Еиблиотеки Всемирной литературьі» (изд-во «Художественная ли-тература», М., 1971). Широким використанням архаїзмів і чудернацьких неологізмів він намагається засобами російської мови відтворити неповторний стиль «Листів темних людей».

Нинішній переклад є першою спробою донести до українського читача видатну пам’ятку сатиричної літератури раннього Відродження.

Йосип КОБ1В

Листи темних людей до велебного мужа, магістра О.рту'іна Грація Девентерського, котрий у Кельні викладає словесність, надсилані з різних місць та в різний час

і нарешті зібрані в одну кцигу

Фома Довголатальський \ повноправний бакалавр богослов'я ², хоч і недостойний сього звання, шле повітання зверхзнаменитому, найвченішому мужу, панові Ортуїну Грацію Девентерському, . піїту, ораторові, філософу, а також богослову, достойному ще й інших титулів, якби лише захотів їх мати

Оскільки, як каже Арістотель, «сумніватися в окремих випадках корисно»³ і в Еклезіаста написано: «І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робиться під небом»⁴, то я хочу вказати вашій милості на одне питання, котре будить у мені сумнів. Але спершу клянусь богом святим, що не наміряюсь спокушати вас, велебний і достославний муже, а. лише прохаю од душі і щиросердно просвітити мене в сьому сумніві. ГІишеться-бо в Євангелії: «Не спокушай господа бога твого» ⁵, а Соломон учить: «Всякая мудрість — од бога» ⁶. Ви ж дали мені все те знання, котре маю, а всяке благе знання є джерело мудрості, через се ви для мене немов бог, бо ви, кажучи поетично, вселили в мене начала мудрості. Питання се постало таким побитом. Одного разу була споряджена пишна «учта Арістотеля»⁷. Доктори, ліценціати і магістри веселились на славу, і я там був. Спочатку ми вихилили по три чари мальвазії, на першу закуску були свіжі пиріжки, начинені м’ясом, далі була яешня; потім нам подали шість м’ясних потрав, курей і каплунів та одну рибну потраву. У перервах між сими стравами ми дудлили вино кецшенбродське і рейнське ⁸, а також пиво ейнбекське, торгауське і наумбурзьке ⁹. Магістри були вельми задоволені й одмітили, що новосцечені магістри не поскупились на почастунок і вшанували нас пристойно. Далі розвеселені магістри-учтувальники затіяли глибокодумну бесіду на поважні теми. Один з них поставив таке запитання: як належить назвати особу, здатну стати магістром богослов’я: «наш, що має омагістритись», себто стати магістром, чи «магістр, що має онашитйсь», себто стати нашим. Такою особою, приміром, є Теодоріх

з Ганди ¹⁰, чернець ордену кармелітів^¹¹, високошановний посланець Кельнського університету, дуже глибокий знавець вільних наук¹², філософ, умілий диспутант, знаменитий богослов. Тут же відповідь дав магістр Свіжопирі-жок ¹³, мій краянин, вельми тонкий скотист ¹⁴ і ось уже вісімнадцять літ як магістр. Двічі свого часу вій не був допущений до екзамену, три рази його завалили, але він уперто добивався свого, покіль не удостоївся ступеня магістра на хвалу університету. Тепер він досконально знає своє діло, має багато учнів, малих і великих, молодих і вже літніх. Сей муж вів річ з великою зрілістю ума і доводив, що треба говорити: «наш, що має омагістритись», бо є дієслово «магіструвати», себто возиосити в магістри», а також «обакалаврювати», себто «возносити в бакалаври», «одокторити», себто «вознести в - доктори». Однак доктори святого богослов’я не іменують себе докторами, а в своїй смиренності і святості, а також для одрізнення од інших докторів, називають себе магістрами нашими, бо в католицькому благочесті вони замінюють бога нашого Ісуса Христа, котрий є джерелом життя. А Христос був для всіх нас магістром ¹⁵, себто навчителем, тому вони й іменуються «магістрами нашими», бо зобов’язані наводити нас на путь істини, а істина & бог. Тим-то вони слушно названі магістрами нашими, а ми, будучи християнами, зобов’язані слухати їхні проповіді, і ніхто не сміє злословити на них, тому що вони навчали нас усіх. До того ж не вживається од займенника «наш, наша, наше» дієслово: «я нашу, ти нашиш...»— і його нема ні в словнику «З того», ні в «Католиконі», ні в «Короткому лексиконі», ні навіть у «Перлині з перлин» ¹⁶, хоч усіляких слів там видимо-невидимо. Виходить, ми повинні говорити: «наш, що має омагістритись», а не годиться казати — «магістр, що має онашитись». Тоді магістр Андрій Деліч ¹⁷, дуже бистроумний чоловік, водночас піїт, як і знавець вільних наук, лікар і юрист, котрий публічно читає «Метаморфози» Овідія ¹⁸ і всі його сказання тлумачить дослівно й алегорично (його учнем був і я, бо він усе докладно тлумачить, а вдома в себе коментує Квінтіліана ¹⁹ й Ювен-ка ²⁰), заперечив магістрові Свіжопиріжку, мовляв, треба казати: «Магістр, що має онашитись», себто стати нашим. Адже є різниця між поняттями: «магістр наш» і «наш магістр», подібно як є різниця поміж висловами: «магістр, що має онашитись», і «наш, що має магіструватись», бо «магістр наш» — доктор богослов’я, а се — одне поняття, в той час як «наш магістр» є вислів з двох слів, котрий означає магістра будь-якої вільної науки або ж такого, що вправмо орудує руками і розумом. Не біда, що не вживаються дієслово од займенника наш: «я нашу, ти нашиш...», все ж ми вправі вигадувати-нові слова, і як доказ він навів слова Горація²¹. Тут магістри не могли надивуватися з цих тяжковчеиих тонкощів, і один з шгх подав йому кухоль наумбурзького пива, а він сказав: «Хвилиночку, з вашого дозволу», торкнувся свого берета, зайшовся добродушним сміхом, підняв кухоль за здоров’я магістра Сві-жопиріжка і проказав таке: «Пане магістре, не думайте, що я вам неприятель», і випив пиво одним духом. А магістр Свіжопиріжок не зостався в боргу і випив за благополуччя сілезького племені. І всі магістри веселились аж гей, допоки не подзвонили на вечерню. З сієї причини прошу ваше превелебіє висловити ласкаво вашу думку, бо ви глибоковчені. Я так і сказав тоді: «Магістр Ортуїн напише мені всю істину, бо він був моїм вчителем у Де-веитері²², коли я був третьокласником». Іще напишіть мені докладно, як розгортається війна між вами і доктором Йоганном Рейхліном, бо я дізнався, що сей негідник (хоч він доктор наук і юрист) ще не узяв назад своїх слів. Вишліть мені також при оказії книгу магістра нашого Арнольда • Тонгрського²³, глибокодумну і добромисну. Вона чудово трактує про численні богословські иремуд-рощі. Зоставайтесь при здоров’ї і не сердьтеся на мене за те, що я пишу вам просто, запанібрата, але ви самі сказали мені колись, що міцно любите мене, як брата, а також хочете помагати мені всемірно, навіть якщо б вам довелось позичити мені багацько грошей. Писано в Лейпцігу.

Магістр Йоганн Шкуролуп¹ здоровить магістра Ортуїна Грація

Дружнє повітання з несказанною відданістю шлю вам, велебний пане магістре! Оскільки, як каже Арістотель у «Категоріях», «сумніватися в окремих випадках корисно», через те одна пам’ятна приключка не дає мені спокою. Недавно я побував на ярмарку у Франкфурті. Ішов з одним бакалавром вулицею, котра веде на ринок, аж тут назустріч нам вийшли два мужі, з вигляду високошановні люди, в чорних мантіях, з широкими беретами на голові. Бог мені свідок, я подумав, що се два магістри наші, і віддав їм пошану, знявши берета. Тоді той бакалавр штурхнув мене ліктем у бік і прорік: «Ради бога, що ви чините? Таж се євреї, а ви зняли перед ними берета!» Охопив мене такий страх, неначе я побачив на власні очі самого дідька. І промовив я: «Пане бакалавре, хай бог помилує мене, бо я согрішив несвідомо. Але, як гадаєте, чи вскочив я у тяжкий гріх?» Бакалавр одразу сказав, що се, на його думку, смертний гріх, бо він підпадає під поняття ідолопоклонства і є переступ проти першої з десяти заповідей, котра гласить: «Віруй во єдиного бога». Тож коли хтось оддає пошацу єврею або язичнику немов християнину, той грішить проти християнства і сам уподібнюється єврею або язичнику; а євреї і язичники тоді скажуть: «Ага, виходить, наше віровчення ліпше, коли християни шапкують нам; якби воно не було ліпше, то вони не вшановували б нас». Таким чином, вони утверджуються у своїй вірі, нехтують християнською вірою і одмовляються од святого хрещення. На сеє я відповів: «Воно істинно так було б, якби хтось діяв нарочито, аде я скоїв невільний гріх, через те він простимий, адже якби я знав, що се євреї, і виявляв їм шану, то тоді я сподобився б спалення на кострищі, бо се була б єресь. Але сі люди ні словом, ні ділом не показали, хто вони такі, і, свідчусь богом святим, я подумав, що се магістри наші». Тоді він сказав, що се таки претяжкий гріх, і розповів мені таке: «Такий трапунок трапився і зо мною. Одного разу зайшов я у храм, а там перед розп’яттям Сгіасителя стояло дерев’яне зображення єврея з молотом у руці; я подумав, що се святий Петро з ключем, зняв з голови берета і впав на коліна. Потім я спохопився, що передо мною єврей, і пожалкував, що привітав негожого заблуду. Одначе на сповіді, коли я в монастирі братів-проповідників² сповідував свої гріхи, мій сповідник твердив, що я скоїв смертний гріх, бо треба бути обачним у всьому. Додав, що він не в силі був би дати мені роз-грішедня, якби не мав єпископської влади, бо тут має місце єпископський випадок³. Пояснив він також, що, якби я скоїв проступок умисний, а не невільний, то тоді одпущення міг би дати лише особисто папа римський. Але я одержав прощення і розгрішеиня, бо сповідник мав єпископську владу. Божусь-присягаюсь ім’ям господнім, гадаю, що коли ви хочете снасти свою душу, то вам належить висповідатись перед офіціалом консисторії⁴.

А невідання ніяким чином не може служити виправданням сього гріха, бо завсіди треба чогось остерігатися й оберігати свою честь. Зрештою євреїв можна легко впізнати, бо спереду на шаті вони мають жовте кільце ⁵, і ви повинні буяй його побачити, яй я його колись побачив. Отож ваш трапунок є тяжкий проступок, і невіданням не можна виправдати сей гріх». Так повідав мені тоді той бакалавр. Але оскільки ви знаменитий богослов, то я смиренно й покірно прохаю вас розтлумачити мені ласкаво вищевказане питання і написати, чи сей гріх простимий чи смертний, сей проступок простий чи такий, який може одпустити лише єпископ або папа. Напишіть мені також, чи, на вашу думку, городяни Франкфурта правильно діють, коли дозволяють євреям ходити по вулицях в одязі магістрів наших. Мені бачиться, що се соромота і превелика несправедливість, аби не було жодної різниці між євреями і магістрами нашими. А наш найясніший імператор повинен заборонити, щоб якийсь там єврей, котрий не ліпший од собаки, надто ворог Христа, ходив по місту, одягнений, як доктор святого богослов’я. При сьому шлю вам твір магістра Бернарда Перодряпа ⁶, котрий він мені прислав з Віттенберга ⁷. Ви з ним знайомі давно, бо він був колись вашим колегою в Девентері. Він-то мені сказав, що ви дружили з ним і до сього дня він ваш сердечний товариш і мило вас згадує. Живіть у здоров’ї з благо-словенством господа бога. Писано в Лейпцігу.

Магістр Бернард Перодряп шле сердечні вітання магістрові Ортуїну Грацію

«Нещасная та миша, в котрої лише одна нора». Так я з вашого дозволу можу сказати, велебний муже, про себе самого, бо я був би бідний, якби в мене мався тільки ОДИІІ-ОДНІСІИЬКИЙ друг, і коли б мене підвів отой єдиний, то не мав би я нікого, хто своєю дружбою давав би мені потіху. Є тут один піїт на ймення Георгій Сібут *, один із мирських піїтів², і читає він публічно лекції про поезію, зрештою товариш хоч куди. Але, як самі знаєте, отії піїти, надто коли вони іце й не богослови, завсігди силкуються шпетити інших, особливо ні за що мають богословів. Одного разу на учті в його домі, попиваючи пінне торгауське пиво, ми засиділись до третьої години ночі. Я був трохи напідпитку, бо оте пиво йде мені завше в голову. Був там також один чоловік, котрий мене сильно дратував. Я випив за його здоров’я півкухля, і він прийняв сей тост. Однак у свою чергу він не захотів одвітити мені подібним. Тричі я його до сього спонукав, але він мовчав, немов води в рот набрав. Тоді я сказав сам собі: «Сей негідник нехтує то-бою, він запишався і будь-що намагається тобі допекти». Спересердя я хапнув за кухоль і розбив об його голову. А піїт, розлютившися, сказав, що я затіяв бучу в його домі, і звелів мені забратися до всіх чортів. На се я відповів: «Пусте, що ви станете тепер моїм ворогом. У мене таких гидких недругів, як ви, повно, але. мені начхать на них. Велика важниця, що ви піїт! Я маю за друзів піїтів, ліпших од вас, а вірші ваші ціную не вище лайна. Що ви собі гадаєте? Думаєте, що я заплішений дурень або простак?» Він обізвав мене послідуїцим ослом і сказав, що я у вічі не бачив ніколи піїта. На се я дав таку відповідь: «Осел сидить у твоїй личині, а піїтів я бачив, та ще й яких!» — і назвав вас і магістра нашого Цотфі³ з бурси Кнек⁴, творця «Достопам’ятної глоси», і пана Рут-гера⁵, ліценціата богословських наук з Нагірної бурси. По сій розмові я пішов геть, і з тої пори ми стали недругами. Тому прохаю вас премилостиво найменувати хоч одне ваше поетичне писання, бо я хотів би показати його отому піїтові й іншим і похвалитися, що ви мій друг і набагато ліпший піїт од пойменованого. Особливо ж напишіть, як ся має пан Йоганн Пфефферкорн, чи все ще вій ворогує з доктором Рейхліном, повідомте також, чи всі ви заступаєтесь за нього, як досі. Напишіть про якусь новину. Хай вас береже Христос! Будьте здорові!

Магістр Йоганн Дзвоноливарник ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Сердечні вам повітання! Оскільки ми з вами, велебний пане магістре, частенько потішались усілякими сміховинками, то з утіхою прочитаєте, коли розкажу вам про одну витівку, котру наміряюсь описати в сім листі. І не боюся, що ви осудите мене за неї. Якщо вам до вподоби такі вибрики, то реготатимете, бо історія ся сильно смішна. Недавно з’явився тут один проповідник, дуже тямущий у богослов’ї, удатний у диспутах, і здобув собі багато прихильників. Звали його Георгієм. До того він подвизався в Галле, потім прибув сюди й речисто говорив проповіді протягом півроку. У казаннях своїх він коренив усіх і вся, не щадив навіть самого державця ² і його вельмож. Він був веселим товаришем по чарці, пив з усіма, чи геть упиваючись, чи то бувши тільки трохи під чарчиною. Але кожний раз після пізньої випивки вранці в казанні неодмінно лаяв нас такими словами: «Сидять тут магістри тутешнього університету, котрі всю ніч із своїми друзяками випивали, веселившись, пустували. І замість того, аби інших од таких неподобств на праведну путь навертати, самі дають лихий приклад». Та й мене він не раз і не два присоромив. Я заповзявся на нього й почав помишляти, як би то йому одплатити, але неспроможний був нічого придумати. Аж ось почув я якось од одного чоловіка, що проповідник сей учащає під покровом ночі до одної жінки, веселиться там і почує в неї. Взнавши таке, я зібрав своїх друзів у колегії, і о десятій годині ночі ми пішли до її дому, висадили двері й удерлись усередину. Тоді чорноризець дав драла, але не встиг одягтися і вискочив через вікно, в чому мати родила. Я так реготав, що ледь не напудив у штани, і гукнув услід за ним: «Велебний проповіднику, заберіть свої спідні!» А мої колеги схопили його, вимазали в лайиі й кинули в калюжу. Але я їх зупиняв, напоумляв, силкувався їх усовістити, аби зберігали добропристойність. З моєї направи всі ми — кожний по черзі — злягалися з тою жінкою. Так я одплатив сьому ченцю, і він більш не чіпав мене в казаннях. Тільки ви про се нікому ні гугу, бо брати-проповідники тепер заступаються за вас, бештаючи доктора Рейхліна; вони-бо боронять церкву і віру католицьку од мирських піїтів. Волів би я, аби сей чернець був з іншого ордену, бо орден проповідників більше од усіх інших чинить чудеса ³. Ви також повинні написати мені щось смішне; не сердьтеся на мене. Бувайте здорові! З Віттенберга.

Йоганн Страусоперистий ¹ Ортуїну Грацію

Сердечні вам повітання і побажання мати стільки приємних ночей, скільки зірок на небі й риби у морі. Звіщаю вас, що я здоровий і моя матуся також. Хотів би почути таке ж про ваше здоров’я, бо не менш одного разу в день думаю про вас, шановний магістре. Але послухайте, з вашого дозволу, про одну неймовірну чудасію, <-котру тут учинив один дворянин². Хай нечистий забере його в кромішнє пекло, бо знеславив він при столі, за яким сиділи високопоставлені гості й сановники, магістра нашого Петра Мейєра³; він-бо не лише не виявляв ні крихітки поваги до нього, а, навпаки, був сильно зухвалим, крий мати божа! Сказав вій таке: «Знайте, ви не рівня докторові Рейхлі-ну» і притому дав Мейєру щиглика ⁴. Тоді магістр наш одказав йому: «Голову ладен дати собі одрубати, якщо се правда. Свята Маріє! Доктор Рейхлін у богослов’ї неначе немовля; дитина більш тямить у богословській науці, аніж доктор Рейхлін. Повірте мені, я-бо розбираюсь у сім ділі. А він не знає ні одного рядочка з «Книг сентенцій» ⁵. Свята Маріє! Се дуже тонкі речі' і недоступні людям у такій мірі, як доступні граматика й поезія. Досить мені захотіти стати піїтом, і я міг би віршувати, бо колись у Лейп-цігу слухав лекції Сульпіція⁶ про віршові розміри. Але навіщо се мені здалося? Хай Рейхлін поставить богословське питання і зо мною подиспутує». Далі він доводив на всі лади, що ніхто не може досконально опанувати богослов’я, хіба що при помочі духа святого. Таке-бо знання вселяє лише дух святий. А поезія — се пожива диявола, як каже Ієронім Блаженний ⁷ у своїх листах. Тоді сей огудник сказав, що се брехня і бридня і доктор Рейхлін, будучи знавцем богослов’я, також наповнений духа святого, тому що написав одну богословську книгу ⁸ (не знаю, щоправда, її назви) і назвав магістра нашого Петра худобиною. Додав, що магістр наш Гохштрат ⁹ — жебрак. І всі присутні зареготали. Тут я втрутився і прорік такі слова: «Се соромота, що звичайний чоловік не виявляє ніякісінької поваги до магістра нашого». А доктор Петро впав у таку лють, що зірвався з-за столу і навів слова з Євангелія: «Ти самарянин, і біс у тобі сидить» ¹⁰. А я, звертаючись до сього неприторенного негідника, сказав: «Ну що, дістав по заслузі?» — і був дуже задоволений, що провчив оцього пустомелю. Вам належить далі вірою і правдою служити церкві й боронити богослов’я, як се ви досі чинили, ні на кого не зважаючи, чи се буде шляхтич, чи селянин, бо у вас для сього є усі дані. Якби я вмів творити вірші, як ви, то не побоявся б навіть князя, котрий погрожував би мені стратою. Зрештою я ворог сих юристів, бо вони носять червоні черевики і шуби на куничому хутрі та й не вшановують належно магістрів наших. Прохаю вас смиренно і од усієї душі написати, як ідуть діла в Парижі з «Очним дзеркалом». Дай боже, аби Паризький університет був на вашій стороні і спалив сію єретичну книгу, бо містить вона небезпечну хулу, як твердить магістр наш Цотфі з бурси Кнек, котрий написав «Достопам’ятну глосу» до чотирьох частин Александра, вже упокоївся. Але я уповаю, що се неправда, бо він був муж праведний і знаменитий граматик, набагато ліпший од сих нових граматиків, котрі займаються поезією. А іще, будьте ласкаві, передайте моє повітання магістрові нашому Ре-мігію ^п, бо віп був колись моїм незабутнім наставником і не раз картав мене такими словами: «Гусак ти, гусак, не хочеш учитися, аби стати удатним диспутантом. На се я йому відповів: «Помилуйте, велебний магістре, я небавом виправлюсь». Інколи він прощав мені провини, а іноді давав доброго-таки прочухана. Тоді я ставав такий смиренний, що охоче приймав картання за свою недбайливість. Не маю більше про що писати, опріч того, аби ви жили сто літ. Живіть у здоров’ї і мирі! Написано в Майнці.

Миколай Козодій бакалавр, магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вам найсердечніші повітання разом з превеликою пошаною до вашої велебності, як подобає мені, коли пишу вашому магістерству. Велебний пане магістре, повідомляю, що є одне важливе питання, тому прохаю, чи пак благаю вас, аби ваша магістерська вченість його вирішила. Знаходиться тут один грек², котрий навчає грецької мови за граматикою Урбана ³ і, коли пише по-грецькому, то завСіг-ди ставить зверху наголоси. Через те я недавно сказав: «Дивнеє диво, магістр Ортуїн Девептерський також читав нам грецьку граматику і знає її не гірше того грека, але ніколи наголосів не ставив, уповаю, що він досконально знає свій предмет, як і той чоловік, навіть міг би поправляти того грека». Але інші не хотіли сьому повірити, через що мої товариші й колеги упрохали мене написати вашій велебності, аби ви сповістили мені, як нам бути: ставити наголоси чи ні. Якщо не належить їх ставити, то тоді, далебі, провчимо того грека, як треба, і я постараюсь, аби в нього зосталась мізерна купка слухачів. Я наочно бачив у Кельні в домі Генріха Квентеля ⁴, де ви були коректором і зобов’язані були виправляти помилки в грецькому письмі, як ви тоді зняли всі наголоси, котрі стояли над буквами, і сказали: «До чого тут сії дурниці?» Мені тоді прийшло до голови, що у вас є для сього підстави, інакше ви так не поступили б. Ви — незвичайний чоловік, і бог своєю милістю вділив вам трошки з того, що лише можна знати. Тому ви повинні славословити у ваших віршах господа бога, благословенну діву Марію і всіх святих богоугодників. Але не гнівайтесь на мене, що я набридаю вашій велебності своїм питанням, бо чиню се, аби дечого навчитись. Бувайте здорові! З Лейпціга.

Магістр Петро Горшколиз ¹ магістру Ортуїну Грацію

Незліченні вітання шлю вам, велебний пане магістре! Якби у мене були гроші і великий маєток, то я спорудив би на вашу честь розкішну учту,— повірте мені твердо,— для того, аби ви розв’язали питання, котре вам нижче викладу. Але оскільки нема в мене овець, волів і взагалі жодної пасовищної худобини, а я бідняк, тому не можу винагородити вас за вашу раду, все ж обіцяю, що як тільки одержу прибуткову парафію (прохання на стаио-висько вікарія я вже подав), пошаную вас особливим поби-том. Напишіть мені, чи для вічного спасіння треба, аби школярі вивчали граматику по книгах таких мирських піїтів, як Вергілій, Туллій Ціцерон, Пліній ² та інші. На мою думку, се поганий метод навчання, бо, як пише Арі-стотель у першій книзі «Метафізики» ³, «піїти сильно брешуть». А той, хто бреше, грішить. Отже,-ті, хто основує своє навчання на брехні, основують його на гріхах. А все, що основане на гріхах, не назвеш благом, а звернене воно проти бога, адже бог є ворог гріховності. В поезії міститься брехня, таким чином, ті, що починають своє навчання од неї, не набираються блага, бо поганий корінь має над собою погану траву, а погане дерево родить гидкий овоч. Так написано в Євангелії, де сгіаситель каже: «Недобре дерево, котре дає лихий овоч» ⁴. Іще по сей день я міцно затямив тую науку, котру дав мені магістр Валентин з Гельтерсгейма ⁵ у Нагірній бурсі в той час, коли я був його учнем і хотів слухати лекції про Саллюстія ⁶. Він правив: «Чого ради ти хочеш слухати про Саллюстія, неуку?» Тоді я навів слова магістра Йоганна з Вроцлава ⁷, котрий сказав, іцо на таких письменниках учимося писати гарним стилем. На се він відповів: «Се нісенітниця. Тобі треба відмінно розбиратися в книзі Александра ⁸ і посланнях Карла ⁹, котрі вивчаються в лекційних залах граматиків. Я ніколи не слухав лекції про Саллюстія, одначе вмію удатно писати як віршем, так і прозою». Таким чином, магістр наш Валентин домігся того, що я ніколи не займався поезією. А ось тепер окаянні гуманісти замучують мене своєю латиною і піднімають на глум старі книги: Александра, Ремігія ¹⁰, Іоанна Гарландського ^п, «Кор-нут», «Сполучення слів» ¹², «Епістолярій» магістра Павла Ніава ¹³. Вони верзуть таку страшенну брехшо, що я хрещусь, коли слухаю їхню річ. Не так давно один з них правив, що є в одній країні ріка, котра несе золотий пісок і називається Таг ¹⁴. Я тут же тихцем насвистав, бо се неможливо. Достеменно знаю, що і ви піїт, але не знаю, звідки у вас сей талант. Подейкують, що досить вам захотіти, і ви можете протягом однієї години скласти миозтво віршів. Але я гадаю, що ваш ум настільки ласкою духа святого осяяний, що ви творите вірші і ще багато дечого, бо завсіди ви були доскональним богословом і завсіди навертали на путь істини клятих язичників¹⁵. Охоче написав би вам про якусь новину, якби тільки відав що-небудь таке. Але я не чув нічого, хіба те, що братчики і священики ордену проповідників гойно роздають індульгенції, дають одпущення гріхів і звільняють од вини й покари, коли хтось висповідається і покається. На се в них є папський дозвіл. Напишіть і ви мені що-небудь, бо я певною мірою ваш слуга. Бувайте здорові! З Нюрнберга.

Франциск Гускомовний ¹

магістрові Ортуїиу Грацію

Шлю вам стільки повітань, що їх не переважить навіть тисяча талантів ². Велебний магістре, озиаймляю, що тут не змовкають розмови про вас, і богослови сильно вас хвалять, бо ви, ні на кого не зважаючи, виступили на оборону віри проти доктора Рейхліна ³. Але декотрі недоумкуваті людці, а також юристи, не осяяні вірою христи-яиською, паплюжать вас і премного горланять проти вас, однак не можуть узяти верх над вами, бо богословський факультет держить руку за вас. А недавно, коли надійшли сюди книги, котрі звуться «Паризькі ухвали» ⁴, майже всі магістри ЇХ'купили і вельми зраділи. І я тоді їх купив і послав у Гейдельберг, аби там з ними ознайомились. Уповаю, іцо коли гейдельберящі їх побачать, одразу пожалкують, що не приєдналися до Кельнського університету проти доктора Рейхліна. Через те, почув я, Кельнський університет видав рішенець не допускати до попереднього диспуту вовіки-віків нікого, хто в Гейдельберзі сподобився ступеня бакалавра або магістра. Ось так! Хай знають, що таке Кельнський університет, і хай у майбутньому підтримують його. Я дуже хотів би, аби так само вчинили з іншими університетами, але гадаю, що інші університети нічого про се не знали, тому простіть їм ради їхнього невідання. Іще одно. Один мій приятель дав мені чудовий вірш, котрий ви повинні розповсюдити по всьому Кельнському університету. Я показав його магістрам і магістрам нашим. Він їм сильно сподобався. Аби прославити вас, я розіслав його в різні міста, бо ви мені вельми дорогі. Ось сей вірш, аби ви знали, про що я правлю:

Хто захоче знати брехню єретичну ї притому вивчати латину класичну,

Нехай придбає Парижа постанови,

Де з’ясовано благочестя основи,

Як Рейхлін віру нашу викривляв,

А магістр Тонгрський єресь викривав.

Магістр наш Ортуїн про се хоче читати Всім в університеті без заплати.

Всіма «за» і «проти» істину розкусити, Богословів Парижа путь повторити.

Коли «Дзеркало очне» вони дослідили,

Рейхліна отого вщент осудили,

Аби знали се брати-кармеліти Та також інші, що звуться яковіти ⁵.

Достоту диву дивуюся, скільки у вас вигадки. Ви вмієте з великою вмілістю творити чудові вірші, так що я сміюсь од утіхи, коли читаю якесь ваше писання. Зичу вам, аби довго жили ви і аби ваша слава все зростала, як се було досі, і зичу вам сього, бо твори ваші дуже і дуже корисні. Хай господь бог береже вас, дає вам міць і не дасть на поталу ворогам вашим. І, як каже творець псалмів: «Хай дасть тобі бог те, що серце бажає, і сповнить усі твої помисли» ⁶. А ви напишіть мені про свої діла, бо я охоче дізнаюсь про ваші діяння. А поки що майтеся в добрім здоров’ї! З Фрейбурга ⁷.

Магістр Копрад із Цвіккау ¹ шле вітання магістрові Орту'іну Грацію

Оскільки написано в Еклезіаста, 11: «Веселись, юначе, у юності твоїй», то я тепер веселюсь, і хай буде вам відомо, що щастить мені в любощах. Спокушаю я жінок навсібіч відповідно до слів Ієзекіїля: «Тепер він житиме в розпусності все більше і більше» ². І чому я не повинен вряди-годи очищати нирки? ³ Таж я не ангел, а мужчина; кожному властиво помилятися. І ви, хоч і богослов, час од часу берете собі до ліжка жінку, бо не можете завше спати самотньо. Тож правильно каже Еклезіаст, 4, 11: «Коли лежать двоє разом, то тепло їм; а одному як зогрітись?» Коли напишете мені, як ся має ваша милоданка? Не так давно сказав мені один чоловік, що в той час, коли він був у Кельні, ви посварилися з нею і добряче її оддубаси-ли, бо вас не слухалась. Дивуюсь, як піднялась ваша рука на таку вродливицю. Я пустив би сльози, якби побачив таке видовисько. Радніше було б їй сказати таке: «Не чини більш сього!», і тоді б вона виправилася і стала ласкавішою до вас уночі. Бо ж, коли ви читали нам Овідія ⁴, самі твердили, що негоже жінок бити, і навіть доводили сеє місцями із святого письма. А я радий, що моя мила весела й не свариться зо мною. Коли учащаю до неї, набираюсь веселості; обоє веселимося, дудлимо пиво й виио, бо вино «веселить серце людини», а «смуток сушить кістки» ⁵. Часом гніваюсь на неї, і тоді вона мене цілує, ми миримось, і вона каже: «Шановний магістре, веселіться!» Недавно я захотів одвідати її і в сей час зустрівся в дверях з якимось молодим торговцем, у котрого штани не були застіб-иуті, а лоб залитий потом. Я запідозрив, що вона йому віддалася, розсердився люто, але вона клялася-божилася, що той торговець її не торкався, тільки хотів продати полотно на сорочки. Тоді я сказав: «Гаразд, а коли мені дасте одну сорочку?» Тоді вона зажадала од мене два флорини, аби могла заплатити за полотно, тоді й пошиє сорочку. Грошей у мене напохваті не було, я позичив їх в

одного товариша і оддав їй. Хвалю, коли хтось завжди веселий. Та й лікарі правлять, що коли хтось завсіди веселий, той здоровий. Є тут один магістр паш, постійно похмурий і сердитий, і тому завсіди хворий. Він повсякчасно журить мене і каже, що я не повинен любити жінок, бо вони сотворіння диявола й занапащають чоловіків, і нема серед них жодної непорочної. Хто буває в товаристві жінок, той спілкується немов з гаспидом, бо жінки нікому не дають спокою. На се я одказав: «Вибачайте, шановний магістре, але ж ваша мати також була жінкою»,— і одкараскався од нього. Якось-то він з казальниці правив, що священнослужителям ні в якому разі не ли-чить мати сожительок. І сказав, що єпископи коять смертний гріх, коли беруть молочну десятину⁶ і дозволяють священикам мати служниць, і що їх треба вигнати геть усіх до одної. Але хай йому грець, ми повинні час од часу веселитись, можна й поспати з жінками, аби тільки ніхто сього не бачив. Опісля, одначе, слід піти до сповіді і уповати на одпущення гріхів, бо ж бог милосердний. Посилаю вам при сьому кілька творів на оборону старовинного і знаменитого граматика Александра Галла ⁷, котрого теперішні піїти не перестають гудити, але вони не знають, що кажуть, бо Александр достеменно чудесний граматик. Се ви мені іще в Девентері не раз говорили. Твори сії дав мені один магістр, але не знаю, звідки він їх має. Я був би рад, якби ви їх надрукували, щоб розлютити сих піїтів, бо сей автор дошкульно їм допікає. Однак усе написано так поетично, що я нічого не второпав, бо той, хто се написав, також піїт, притому й богослов; опріч того, він не тягне руку за мирськими піїтами, такими, як доктор Рейхлін, Буш ⁸ та інші. Як тільки дали мені сі твори, я одразу сказав, що вам їх вишлю, аби ви прочитали. Якщо і у вас є якісь новини, то напишіть про них мені незабарно. Будьте здорові. Живіть у радості иепри-твореииій. З Лейпціга.

Йоганн А рнольді¹ *здоровить магістра Ортуїна Грація

Ви завше прагнете почути якісь новини, бо, як каже Арістотель: «Усі люди своєю природою тягнуться до знання»². Отже я, Йоганн Арнольді, ваш виученик і смиренний слуга, посилаю вашій велебності сю книгу, котру написав один огудник³. У ній він опорочйв пана Йоганна Пфефферкорна з Кельна, мужа, вірою вмудрованого. Я сильно розлютував, але не в силі був перешкодити її надрукуванню, бо в сього гультяя тут багато однодумців, в їх числі й вельможі. Розгулюють вони вулицями, озброєні довгими мечами, немов набундючені блазні. Все ж я їм сказав, що так не подобає поводитись. Ви повинні мати на увазі, що сії мирські піїти можуть натворити своїми віршами бозна-якої веремії. Якщо магістри наші не будуть пильними й не подадуть на них у римську курію скарги через магістра нашого Якова Гохштрата, то боюся, що в католицькій вірі зчиниться невидане сум’яття. Тим-то прохаю вас, аби ви склали якусь книгу проти сього хулителя і дали йому добру одсіч. Тоді він не буде такий пихатий гордій і не посміє капостити магістрам нашим, бо сам він невіглас і не має ступеня ні в правознавстві, ні у вільних науках, хоч і побував у Болоньї, де водиться миозтво мирських піїтів, у котрих нема ні релігійної ревності, ні богословської освіченості. Недавно сидів він за столом і сказав, що магістри наші у Кельні й Парижі цькують доктора Рейхліна, аі я йому заперечував. Тоді вій так вилаяв мене стидкими й бридкими словами, що я впав у лють, схопився з-за столу й взяв усіх присутніх у свідки, що мене ображають, а після того я не міг проковтнути ні шматочка їжі. Тепер я хочу попросити у вас ради щодо вище-пойменованої справи, бо ви також частково юрист. Написав я вірш, котрий вам і посилаю, застосувавши в ньому: хоріямб, гекзаметр, сапфічиу строфу, ямб, асклепіадовий й одинадцятискладовий розмір, елегійний дистих і поділ на дві частини ⁴.

Ось він — мій вірш:

Хто віру католицьку стереже,

той дружбу з Парижем береже.

Кожиий-бо повинен знати, ~

що Париж — університетів мати.

Далі йде альма-матер Кельна,

вірі Христовій сильно прихильна.

Ніхто тут не скаже «вето» ніяк,

поиеже в біду попаде неборак.

Як той мерзенний Рейхлін-доктор;

«Очного дзеркала» ниций автор.

Магістр-бо наш Тонгрський доказав,

іцо в єресь грішну він попав.

А магістр Гохштрат доклав усіх сил,

аби твір його на кострищі згорів ⁵.

Якби у мене були якісь рації, то я зладив би цілу кріигу проти сього хулителя й доказав, що він уже достеменно одлучений од церкви. Час не дозволяє мені більше писати вам, бо пора іти на лекцію: один магістр вельми бистро-умио тлумачить давнє письменство⁶, і я учащаю на його лекції заради свого вдосконалення. Зоставайтесь у здоров’ї! Вас я ціную більше від усіх моїх товаришів і друзів, котрих у мене безліч тут, і повсюдно, і у всіх славних місцях.

Корнелій Вікноставний ¹

магістрові Ортуїну Грацію шле сердечне повітання

Стільки повітань шлю вам, поважний пане магістре, скільки на небі зірок, а на морському дні — піщинок. Маю тут тяжкі клопоти і веду запеклі суперечки з лихими людьми, котрі чваняться своєю ученістю, а нічого не тямлять у логіці — науці наук. Днями я відправив службу божу в церкві братів-проповідників до духа святого, аби бог зазволив послати мені свою ласку і міцну пам’ять у силЬгізмах для диспуту з тими, хто вміє лише базікати по-латині і творити вірші. Під час сього богослужіння я загадав збирати доброхітні пожертви на потреби магістра нашого Якова Гохштрата і магістра нашого Ариольда Топгрського, настоятеля бурси Лаврентія, аби в богословському диспуті могли вони взяти верх над якимось доктором права на прізвище Рейхлін. Він також мирський піїт і гордій, котрий виступає проти чотирьох університетів на оборону євреїв, говорить таке, від чого в’януть благочестиві вуха, як се довели Йоганн Пфефферкорн і магістр наш Тонгрський. Бо в сього грішника нема міцних знань з умоглядного богослов’я, не вивчив він ні Арі-стотеля, ні Петра Іспанського ². Тому магістри наші в Парижі засудили його на спалення або зажадали одректись од своїх тверджень, Я бачив сей лист, скріплений печаткою пана декана пресвятого богословського факультету Парижа, Один з магістрів наших, вельми вчений у святому богослов’ї і просвіщенний у вірі, член чотирьох уні~ верситетів, котрий написав був більш, ніж сто трактатів про «Книги сентенцій», довів незаперечно на їх основі, що вищепойменований доктор Рейхлін не в спромозі ніяким побитом викрутитися. Навіть папа ³ не посміє виступити проти такого знаменитого університету, бо він сам не богослов і не тямить нічого в творі святого Фоми «Проти язичників» ⁴, хоч кажуть, начебто він учений, але вчений, очевидячки, в поезії. Показав мені магістр наш, парох храму святого Мартіна⁵, послання, в котрому сей університет ревно обіцяє подавати невсипущу поміч рідному Кельнському університетові. Але ці латинники не помишляють здаватися. Недавно я зупинився в Майнці в заїзді «Під короною». Тут до мене причепились двоє нахаб і обізвали магістрів наших паризьких і кельнських несусвітними дур-нолобцями. Вони-бо твердили, що книги про «Сентенції» — се нісенітниці. Безліпицею також називали настанови, збірники, зводи, котрими послуговуються спудеї у бурсах. Тоді я так розсердився, що словечка не міг проказати. Притому вони глузували з мене, що я ходив у Трір на прощу, аби побачити шату господню ⁶. Блазнили вони, бо казали, що се не одежа господня, а доводили се при помочі «рогатого» силогізму ⁷: «Ніщо подерте не належить вважати за шату господню, се рам’я подерте, отже...» і т. д. Тоді я прийняв більший засновок, а менший одкинув. А вони в свою чергу доводили так: «Святий Ієронім каже: «В давнину Схід, пошматований смутою, розтерзав на дрібні шматки шату господню, не шиту, а ткану»⁸. На се я відповів, що святий Ієронім не пише євангельським почерком і нічого не черпає з апостолів. Я підвівся з-за столу і полишив сих хулителів. Ви повинні знати, що вони без поваги висловлюються про магістрів наших і докторів, опромінених істинною вірою, так що папа сміло може од-лучити їх од церкви. І якби куріали ⁹ знали про їх пове-денцію, запозвали б їх на суд у курію, відняли б у них усі їхні бенефіції або принаймні наклали на них належну кару. Хто відав коли-небудь, аби невігласи без ученого ступеня й умілостей ні за що ні про що шпетили таких знаменитих мужів, як магістри наші, котрі у всіх науках здобули глибоченну мудрість. А тії мужі хизуються своїми віршами. І я умію писати вірші, бо прочитав «Нову латинську граматику» магістра Лаврентія Корвіна ¹⁰, граматику Брассікана ^и, а також Валерія Максіма ¹² та інших піїтів. Нещодавно склав на прогулянці супроти сих огудників такий вірш:

У Майнці в заїзді з назвою «Корона»,

Де недавно побувала моя персона,

Два негідники, дуже злостиві,

Магістрів наших гудили, непоштиві,

Посміли магістрів ганити в богослов’ї,

Хоч самі ні бе ні ме у філософії.

Не вміють вони належно диспутувати,

Висновки з засновків компонувати,

Як Доктор Глибокодумний ¹³ нас повчає (Нікчема, хто його не поважає) ,

Як формулює мислі Доктор Непохитний ¹⁴,

У науках усяких знавець непохибний.

І не знають, хто такий Доктор Серафічний ¹⁵,

Без котрого не зрозумілі науки фізичні,

І що пише Доктор Святий ¹⁶ похвальний, Арістотеля і Порфірія ¹⁷ тлумач доскональний, Єдиний він п’ять універсаліїв ¹⁸ викладає, їх іще предикатами називає,

Логічні твори він уміло ясує,

Арістотеля вчення моральне толкує.

Не розуміють, одначе, піїти того всього,

Тим і базікають отак ні од чого.

Так два нечестивці кляті горлали,

Магістрів наших ненависниками звали.

Але магістр Гохштрат зуміє їх покарати І відіб’є у них охоту освічених картати.

Живіть у здоров’ї, вітайте од мене з пренизьким поклоном панів: магістра нашого Арнольда Тонгрського, і магістра нашого Ремігія, і магістра нашого Валентина з Гель-терсгейма, і пана Якова з Ганди ¹⁹, ченця ордену проповідників, дуже здібного піїта, та інших.

Магістр Гільдебрант Сосальський ¹ зичить доброго здоров’я магістру Ортуїну

Найдорожчий пане Ортуїне! Не можу писати вам оздобно, як велить «Письмовик» ², бо час на се не дозволяє, а належить коротко і незабарно викласти, в чім річ. Мушу вам розказати про одну дуже дивну подію, суть котрої така. Осмілююсь сповістити вас, що ходять тут страшні чутки, бо всі варнякають, що діла магістрів наших у римській курії повернули на зле, бо ж кажуть, що папа римський хоче затвердити постанову, торік прийняту в Шпейєрі на користь доктора Рейхліна ³. Коли я почув сее, так настрахався, що слова неспроможний був проказати, і став, немов німий. Дві ночі підряд мене сон не брав, бо друзі Рейхліна торжествують і ширять повсюдно страшний поголос. Не йняв би я віри в се, якби не побачив сам на власні очі листа одного магістра нашого з ордену проповідників, в якому він з глибоким смутком написав сюю новину. Притому зазначив, що папа дав дозвіл друкувати в римській курії «Очне дзеркало», а книгопродавці мають його продавати, і* кожний чоловік може читати се. А магістр наш Гохштрат хотів покинути римську курію і скласти обіт бідності, але судді не захотіли одпустити його. Вони сказали, що вій мусить ждати кінця діла і не може клястися, що він неімущий, бо ж в’їхав у Рим з трьома кіньми і справив у римській курії почастунок, розтринькував гроші і гойно давав удоминки кардиналам, єпископам, аудиторам консисторії ⁴ і через теє не може скласти обіт бідності. О свята Маріє, що нам тепер чинити, коли богослов’я в такій нарузі, бо один юрист можв взяти верх над усіма богословами? Я мислю, що папа нещирий християнин; якби він був щирим християнином, то обов’язково відстоював би діло богословів. Але хай навіть папа винесе ухвалу проти богословів, усе одно треба подати на нього скаргу в собор, бо собор вищий за папу⁵, а в соборі богослови мають перевагу перед іншими факультетами. Тоді, уповаю, бог явить свою милість і зглянеться на своїх слуг-богословів і не допустить, аби наш недруг зловтішався, і дасть нам ласку святого духа, аби ми могли побороти митарства окаянних єретиків. Один юрист патякав тут недавно, начебто є провіщення, що орден проповідників має пропасти пропадом ⁶, і з сього ордену мають вийти вельми тяжкі лиха для віри Христової, такі, про які раніше ніхто не чував. Сказав також, де читав він сеє пророцтво. Але хай би воно не сповнилось! Адже орден сей конче потрібен, і якби не було сього ордену, тоді не знаю, який був би стан богослов’я, бо ж домініканці завсіди в богослов’ї були глибші, ніж мінорити чи августинці⁷; до того ж вони тримаються путі Доктора Святого, котрий ніколи не помилявся. І самі домініканці мали також видимо-невидимо святих богоугодників у своєму ордені й одважно виступали в диспутах проти єретиків. Дивуюсь, чому магістр наш, Яків Гохштрат, не може скласти обітниці убозтва, адже він із жебрущого ордену, члени котрого достоту бідні ⁸. Якби я не боявся одлучення од церкви, то сказав би, що папа помилився. І не йму віри, буцімто він, Яків Гохштрат, проциндрив гроші й роздавав упомин-ки, бо ж він дуже ревний християнин. Уповаю, що тії юристи та інші все таке вимишляють, а доктор Рейхлін вміє їм приподобитись, бо я також чув, що багато міст, багато володарів і вельмож писали на його оборону. Причина сього та, що вони нетямущі в богослов’ї і не розуміють суті діла, інакше погодилися б, що в сьому єретикові сидить гаспид, бо він діє проти віри, якби навіть увесь світ твердив супротивне. Ви повинні негайно повідомити магістрів наших у Кельні, щоб вони знали, яку винести ухвалу. А мені напишіть, як вони думають надалі чинити. Живіть у здоров’ї й гаразді, хай береже вас Хри-стос! Писано в Тюбінгені.

Магістр Конрад із Цвіккау вітає магістра Ортуїна Грація

Коли ви написали мені, що вам геть-чисто вийшли з голови дурощі і не будете більш любити жінок та сходитися з ними, хіба що тільки раз або два на місяць, то я дивуюся, що ви таке пишете мені. Адже я знаю щось протилежне. Тепер тут перебуває один спудей, котрий тільки що прибув з Кельна: ви його добре знаєте, бо він часто бував у вас. Він каже, що ви маєте любовні стосунки з супругою Йогап-на Пфефферкорна, клянеться-божиться, що се достеменна правда, і я йму йому віру. Бо ви чоловік вельми гречний і вмієте говорити милі словечка, надто чудово знаєте «Науку любощів» Овідія ¹. Казав мені також один купець, що в Кельні гомонять, начебто з нею злягається і магістр наш Арнольд Тонгрський. Але се брехня, бо я достоту знаю, що він незайманий дівич і ніколи не торкався жодної жінки. Але якби навіть він се чинив колись і тепер (в що я не вірю), то не став би через се грішником, бо помилятися властиво людям. Ви багато пишете мені про гріх блуду і іцо немає тяжчого гріха на світі, надто наводите безліч місць

із святого письма для підтвердження_чсієї мислі. Я сам знаю, що се непристойно, але в святому письмі згадується, що люди, котрі таким побитом грішили, все ж спаслися. Так, приміром, Самсон спав з блудницею, однак після сього дух господній зійшов на нього. Проти вас можна так аргументувати: «Кожний, хто не лихий, одержує милість духа святого; Самсон не лихий чоловік, отже, він одержує милість духа святого». Більший засновок вважаю правильним, бо написано у святому письмі: «В лиху душу не ввійде премудрість» ², а дух мудрості є дух святий, отже... Менший засновок слушний сам по собі, адже якби гріх перелюбства був таким страшним злом, то на Самсона не зійшов би дух господній, як про се достоту написано в книзі Суддів ³, Читаємо також про Соломоиа, що він мав триста цариць, а наложниць без ліку ⁴. Він був превеликий перелюбник до самої смерті, проте всі вчені богослови одностайні в тому, що він спасся. А яка ваша думка? Я не сильніший і не мудріший за Соломоиа і через те мушу мати інколи якусь плотську утіху, бо ж лікарі кажуть, що се пособляє проти меланхолії. Чого ради ви мені наводите отих дуже суворих отців церкви? Адже Еклезіаст каже: «Пізнав я, що немає для них нічого ліпшого, як веселитись у вчинках своїх» ⁵. Тому й кажу разом з Соломоном до подруги своєї: «Полонила ти серце моє, сестро моя, улюблещще моя, полонила серце моє одним намистом на шиї своїй! Які любі, перса твої, подруго моя, сестро моя! Твої груди солодші за вино» ⁶ і т. д. Далебі! Любити жінок — велика втіха, як про се мовиться у вірші піїта Самуїла⁷:

Учись, милий клірику, дівчат кохати,

Поцілунок-бо солодкий можуть вони дарувати - І квітучу юність тобі надовго зберігати.

А що любощі є те саме, що любов, і в святому письмі сказано: «Бог є любов», отже, любощі — річ непогана. Спростуйте се моє твердження! Іще Соломои прорік: «Якби хто давав усе багатство дому свого за любов, то йому відмовлено б погордою» ⁸. Але полишимо се і перейдім до іншого. Ви прохаєте написати вам про новини. Хай вам буде відомо, що на масниці було тут дуже веселе гуляння. Був також турнір. Сам державець гарцював на скакуні по майдані, на коні був чудесний чепрак, на котрому була виткана жінка , в пишній шаті, а поруч з нею сидів якийсь юнак з кучерявою чуприною, котрий грав на органах, відповідно до слів співця псалмів: «Юнаки і дівчата, старці й підлітки, хай славлять ім’я господнє» ⁹. І коли державець в’їхав у місто, тоді весь університет проводжав його у велелюдній праце-сії до трону. Городяни наварили багато пива, приготували смачних потрав, щедро частували й гонорували князя і всіх придворних, а опісля пішли танці. Я стояв на видному місці, так що все добре бачив. Нічого більш не знаю, зичу вам усіляких благодатей. Будьте здорові во ім’я господнє. З Лейпціга.

Магістр Йоганн Простацький ¹ вітає магістра Ортуїна Грація

Після того, як я, знаменитий муже, прожив з вами два роки в Кельні, ви сказали мені, що я повинен вам завсіди писати, хоч би де я був, тому повідомляю вас, що до мене дійшла чутка про кончину одного знаменитого богослова, магістра нашого Гекмана ² з Франконії. Він муж достослав-ний і під час мого перебування у Відні був там ректором, удатно диспутував, згідно із Скотом, усіх мирських піїтів зневажав, був глибоко віруючий і ревно правив службу божу. Бувши ректором у Відні, він держав своїх підлеглих у суворій дисципліні і сподобився всілякої похвали. Одного разу, коли я був у Відні, приїхав з Моравії один чоловік³, либонь, піїт, бо творив вірші і хотів читати лекції про віршування, але не мав ученого ступеня. Магістр наш Гекман особисто заборонив йому читати лекції, але той був настільки зухвалий, що не хотів сповнити його наказ. Тоді ректор не дозволив спудеям відвідувати його лекції; а сей шельма пішов до ректора, наговорив йому грубощів і навіть тикав ⁴. Ректор послав по міську сторожу і хотів був запроторити його в холодну. Зчинилася страшенна буча, бо простий чоловік тикав ректорові університету, котрий надто є ж магістр наш. Опріч того, чував я, сей чоловік — не бакалавр, і не магістр, і навіть не має ніякого вченого ступеня, а поводиться, немов бравий вояк, що збирається на війну, з шоломом на голові і з довгим мечем при поясі. І, свідчуся богом святим, гибів би він під замком, якби не мав у місті знайомих. Я тяжко сумую, якщо правда, що Гекман оддав богові душу, бо ж він учинив мені багато благодійств, коли я був у Відні. З приводу його кончини я склав такий намогильний напис:

Лежить тут того прах, хто був піїтам враг,

І думав їх прогнати, коли хотіли лекції читати.

Так, недавнц один дивак, що вченим не був аж ніяк, З Моравії сюди забрів і вірші писати вчив.

Ув’язнити його ректор велів, бо той тикати йому смів. Враз ректор із життя пішов і у Відні могилу знайшов. Двічі-тричі за нього скажи: «Отче наш, іЖе єси...»

Прибув сюди гонець, которий приніс лихі новини. Якщо се правда, то ваше діло звелося нінащо в римській курії⁵. Але я в се не йму віри, бо сії гінці часто возвіщають брехливі вісті. Піїти тут сильно мурмотять проти вас і кажуть, що будуть боронити доктора Рейхліна своїми віршами, але, оскільки ви також піїт, коли захочете, то уповаю, що ви їх переможете. Однак ви повинні мені написати, як ідуть діла. Якщо я можу вам чим-небудь пособити, то ви будете мати в мені вірного союзника й помічника. Будьте здорові! Писано в Нюрнберзі.

Вільгельм Ножогострицький ¹ вітає магістра Ортуїна Грація

Вельми дивуюсь, велебний муже, чому ви мені не пишете, а іншим одписуєте, хоч вони пишуть вам не так часто, як чиню се я. Якщо ви сердитесь на мене й через се не хочете мені більше писати, то напишіть, чому ви не хочете мені більше писати, аби я знав, чом ви не пишете мені, в той час як я завсіди пишу вам, хоч знаю, що ви не одпи-шете на мій лист. Далебі, прохаю вас щиросердно, аби ви зволили написати мені, і якщо ви напишете мені один раз, тоді я напишу вам десять раз, бо я з радної душі пишу своїм друзям, надто хочу вправлятись у писанні, аби вміти гарно писати книги й листи. Не можу второпати, яка причина того, що ви мені не пишете. Нещодавно я нарікав-на се, коли тут були якісь кельнці, і запитав їх: «Як ся має магістр Ортуїн? Він мені зовсім не пише. Не пише вже два роки. Скажіть-но йому, аби він мені написав, бо я радніше читав би його листи, аніж їв мед. А був він колись першим моїм другом». Запитав я їх також, як ся мають ваші діла в суперечці з доктором Рейхліном. Тоді вони сказали, що сей оглашенний юрист уміє спритно обдурити. А я сильно бажаю, аби всевишиій благоволив вам і ви перемогли. Коли ви будете мені писати, то напишіть і про се, бо мені найдужче хочеться про се діло дізнатися. Сії юристи бундючаться і подейкують: «Діла доктора Рейхліна йдуть добре, кельнські богослови його скривдили». Бог свідок, я боюсь, що церкву жде велике сум’яття, якщо не буде спалена книга «Очне дзеркало», бо містить вона силу-силенну богохульства і скверни супроти католицького благочестя. І коли сього юриста не примусять одмовитись од своїх слів і покаятись, то й інші будуть писати про богослов’я в такому ж дусі, хоч вони нічого в ньому не тямлять і не студіювали ні системи Фоми Аквінського, пі Альберта ², ні Скота, надто вони не осяяні у вірі ласкою духа святого. Кожний повинен триматися своєї смуги, і ніхто не сміє посягати на чужий урожай, бо шевцю подобає бути шевцем, кравцю — кравцем, ковалю — ковалем. І погано було б у світі, коли б кравець захотів пщти черевики або чоботи. Ви повинні сміло боронити і себе, і святе богослов’я, а я буду молитись господу богу за вас, аби він вам дарував свою милість і осінив ваш ум, як се явив у древній час праотцям, а також аби сатана разом зі своїми пособниками не подолав істини. Але напишіть мені, заради бога, як йдуть ваші діла. Ви тривожите мене тяжко, а навіщо се вам? Тепер припоручаю вас всевишньому. Живіть у здоров’ї і під опікою Христа. Писано у Франкфурті.

Матвій Медолиз ¹ шле поштиві повітання магістру Ортуїну Грацію

Оскільки я завше був другом вашої велебиості і турбувався про ваше благо, тому хочу тепер застерегти вас у вашій біді; буду веселитись у вашому щасті та сумувати у вашому нещасті. Адже ви — мій друг, а з друзями ми зобов’язані веселитися, коли вони веселяться, і сумувати, коли вони сумують, як пише Ціцерои ², хоч він нехрист і піїт. Отож повідомляю, що у вас е тут один ворог-суно-стат, дуже злостивий, котрий тяжко шпетить вас, велебшш муже, і вимишляє всілякі наклепи, розперезавшись у своїй гордині. Так, усім і вся він верзе*?що ви — байстрюк³, ваша мати — блудниця, а отець — священик. Тоді я заступився за вас і сказав: «Пане бакалавре, чи як вас там величати, ви ще молодик і не повинні оскверняти магістрів. Бо написано в Євангелії: «Учень не вище від учителя» ⁴.

Ви іще учень, а шановний Ортуїн уже від восьми чи десяти років магістр, через се ви не доросли до того, аби хулити магістра і мужа вельмиповажного. Інакше знайдеться також проти вас хтось, хто буде паплюжити вас і приборкає вашу гординю. Соромтесь і не чиніть так!» На се він відповів: «Я кажу правду і можу се довести, а на вас не наміряюсь звертати уваги, бо Ортуїн достоту байстрюк, і один його краянин сказав мені се як достеменну істину, бо знав його родителів. Неодмінно напишу і докторові Рейхліну, бо він про се досі не знає. Але чому ви сунете носа не в своє діло? Ви ж нічого про се не знаєте». Тоді я сказав: «Глядіть-но, люди добрі, сей чоловік удає з себе святенника, бо каже, що не годиться річ його ганити: не скоїв він нічого поганого, подібно до того фарисея, котрий сказав, що він пісникував двічі на тиждень» ⁵. Тоді вігі розсердився і сказав: «Я не кажу, що я безгрішний, бо се було б всупереч словам творця псалмів, котрий каже: «Кожна людина — брехун» ⁶ (а глоса додає: «Отже, всі люди — грішники»). Але я сказав, що ви не повинні й не можете мені дорікати за моє походження по лінії вітця й матері. А ось Ортуїн — справдешній безбатченко й нешлюбна дитина, отже, його подобає ганити, і я буду його ганити вовіки-віків». Тоді я сказав: «Не чиніть сього, пан Ортуїп — знаменитий муж і зможе себе оборонити». А він наплів іще більше гидот про вашу маму, а саме: що священики й монахи, конюхи й селяни злягалися з нею на полі, і в стайні, та в інших місцях — де попало. Мене пойняв такий сором, що годі сказати. Але не можу за вас заступитись, бо ж я не знав ні вашого вітця, ні матері, хоч я, натурально, вірю твердо, що вони благочестиві й поважні люди. Все ж напишіть мені, будь ласка, як воно там достоту було, тоді буду тут воздавати хвалу вам. Сказав я тажш тому чоловікові ось що: «Ви не повинні таке варнякати; якби навіть допустити, що магістр Ортуїн справді байстрюк, то вій міг бути визнаний закопионаро-дженим. А якщо, так, то тим самим він уже не байстрюк, бо папа римський має власть в’язати і розв’язувати, може байстрюка або узаконити, або — навпаки. Можу довести словами Євангелія, що вас треба картати, бо там написано: «Якою мірою міряєте, такою і вам буде відміряно» ⁷. Але ви міряєте мірою скверни, то такою ж слід вам відміряти». Доводжу се іще інакше. Адже господь наш Ісус Христос казав: «Не судіть інших, і вас не судитимуть» ⁸. Ви судите і гудите, тим-то і вас треба судити й гудити. Тоді він сказав мені, що мої докази — дурниці і нікуди не годяться. Він був настільки зухвалий, що випалив: «Якби папа сплодив сипа поза шлюбом і опісля його узаконив, то перед богом син сей все одно не був би законнонародженим, і бог визнав би його байстрюком». Я певен, що сатана сидить у всіх оцих негідниках, котрі вас так хулять. Тим-то напишіть мені, аби міг я боронити вашу честь. Була б превелика соромота, якби доктор Рейхлін дізнався, що ви — байстрюк. Але якщо навіть се достеменна істина, то він не здатний таке доказати. Тому з вашого дозволу ми подамо на нього скаргу в римську курію і змусимо одмовитись од своїх слів, як се вміють чинити юристи. Іще можемо позбавити його почестей, а через підставну особу тяжко йому накапостити і навіть забрати у нього бенефіції⁹, коли він буде позбавлений сану. Адже тут, у Майнці, він канонік і ще десь має парафію. Не гнівайтесь на мене, що написав вам усе те, що чув, бо я зичу вам добра. У добрім здоров’ї ся майте, хай благословить вас господь бог і охороняє ваші дороги. Писано в Майнці.

Магістр Йоганн Серп ¹ шле повітання магістрові Ортуїну Грацію

«Веселіться в господу богу і радуйтесь праведні; ликуй-те всі праведного серця» (Псалтир, 31, 11). Але аби ви не сказали з досадою: «Навіщо він наводить се речення?», то повідомляю вам одну вельми радісну новину, яка сильно возвеселить ваше преподобіє. Напишу про неї в кількох словах. Був тут один піїт на ймення Йоганн Естикампіан ². Він задирав носа, зверхньо дивився на магістрів вільних наук і глумився з них на своїх лекціях. Казав, що вони нічого не знають, що один піїт вартий десятьох магістрів, і що піїти в процесіях повинні йти перед магістрами і ліценціатами. Сам він читав Плінія та інших піїтів і говорив, що магістри семи вільних наук³ не магістри сих наук, а радніше магістри семи смертних гріхів⁴, що немає в них твердих знань, бо не вивчали вони піїтики, а знають тільки Петра Іспанського ⁵ і «Малі логікалії». Було в нього багато слухачів і серед них бурсаки. Він іще твердив, що скоти-сти й томісти нічого не варті, і навіть лихословив святому вчителеві⁶. Тоді магістри виждали слушної пори, аби відомстити йому з божою поміччю. І ось господь бог собла-говолив, що одного разу Естикампіан річ держав, у котрій бештав магістрів, докторів, ліценціатів, бакалаврів і вихваляв свою вмілість, а хулив богослов’я. Через се верховоди факультету сильно обурювалися. Зібрались магістри і доктори на раду і сказали: «Що нам чинити? Бо сей чоловік творить нечувану скверну. Якщо ми пройдемо мимо сього, то всі повірять, що він ученіший за нас. Аби часом не прийшли нові вчені і не почали говорити, що їхня путь правильніша, ніж путь старих; таким побитом наш університет занепадатиме і вкриється ганьбою». Тоді магістр Андрій Деліч⁷, зрештою хороший піїт, сказав, що, на його гадку, Естикампіан в університеті є неначе п’яте колесо до воза, бо він заважає іншим факультетам і спудеї не можуть на них належно просвіщатись. Усі інші магістри поклялися, що воно так і є на ділі, і постановили гнати у три шиї чи пак позбавитися сього піїта, навіть якби накликали сим на себе вічну ненависть. Його позвали до ректора, а виклик пришпилили до дверей церкви. Він з’явився на сей виклик, привів із собою юриста і заявив, що буде себе боронити. Були також його поплічники, котрі стояли поруч. А магістри зажадали, аби вони забралися геть, бо так чи інакше стануть клятвопорушниками ⁸, якщо виступлять проти університету. Сам-е магістри в сій суперечці явили превелику одвагу, непохитно стояли на своєму і клялись-божилися, що нікому не дадуть пощади заради справедливості. Деякі юристи і придворні заступилися за Естикампіана. Але пани магістри сказали, що нічого тут не можна вдіяти, бо в них є статути, згідно з якими його слід виключити. Але що особливо дивне, так се те, що навіть герцог⁹ особисто просив за нього, але ніщо з сього не вийшло, бо магістри сказали йому, що конче потрібно додержуватися статуту університетського, адже статут для університету те саме, що палітурка для книжки, бо якби не було палітурок, то листки порозліталися б навсібіч. Коли б не було статуту, то не було б порядку в університеті, спудеї розсварилися б, і настала б повна веремія. Тому герцог повинен турбуватися про благо університету, як се чинив його отець. Сим герцог дав себе переконати і мовив, що не буде діяти проти університету і що ліпше вигнати одного чоловіка, ніж би ганьба спала на весь університет. Пани магістри були дуя^е задоволені і сказали: «Пане герцог, хай благословить вас господь бог^ за справедливий суд». І ректор звелів прибити на дверях церкви наказ, згідно якого Естикампіан виключений з університету на десять років. Слухачі його сильно ремствували

на се І казали, що пани з ради університету скривдили Естикампіана. Але магістри відповіли, що він не вартий дірки з бублика. Інші ж бурсаки казали, що Естикампіаи відомстить за сію кривду і подасть скаргу на університет в римську курію. Тоді магістри посміялись і сказали: «Ха-ха, що, сей гультяй хоче ще воювати?» Ознаймляю вас, що тепер в університеті повна згода. Магістр Деліч читає лекції зі словесності, те саме читає і магістр з Ротенбур-га ¹⁰, котрий написав книгу, в три рази більшу за повиє зібрання писань Вергілія. Книга сія містить багато корисного на захист святої матері церкви і на хвалу святим угодникам, особливо ж славить сей магістр наш університет, святе богослов’я і факультет вільних наук, а сильно бештає мирських і язичеських піїтів. Пани магістри твердять, що його вірші не гірші від віршів Вергілія, бо в них немає заблуд-жень_; вій досконало знає метричне мистецтво і ще двадцять літ тому був удатним віршоробом. Тим-то члени ради дозволили йому читати публічно замість Теренція ^!1 книгу, написану ним самим, бо вона далеко потрібніша, ніж Те-ренцій, сповнена християнським духом і не говорить про блудниць і блазнів, як Теренцій. Ви повинні сію новину довести до відома всього університету, тоді, можливо, і з Бу-шем розправляться так, як се вчинили з Естикампіаном. Коли пришлете мені свою книгу проти Рейхліна? ¹² Ви багато говорите про се, а що з того? Адже ви писали мені давним-давно, що неодмінно її пришлете, але не присилаєте. Нехай господь простить вам, що ви не любите мене так, як я вас люблю. Ви для мене так само дорогі, як дороге мені той власне серце. Але книгу все-таки пришліть, бо «дуже хотів би я їсти з вами сію пасху» ¹³, себто почитати її. Напишіть про якісь новини. Складіть на мою честь якийсь вірш або кілька строф, якщо я достойний сього. Будьте здорові. Хай благословить вас Христос, бог наш, вовіки-віків. Амінь.

Магістр Петро Негеліп \ ревно вітає магістра Ортуїна Грація

Хоч дуже лякає мене моя смілість показати вам один вірш, мною написаний, бо ж ви дуже удатний у писанні віршів, а я порошинка і, як каже Ієремія: «О господи боже! Я не вмію говорити, бо я ще молодий» ². Річ у тому, що я не маю добрих основ і не освічений досконально в піїтиці й риториці. Але оскільки ви сказали колись, що я повинен спробувати написати якийсь вірш і послати вам, тоді ви мені його виправите і покажете, де є хиби, то я нещодавно помислив: «Ось се твій істинний иавчитель і зичить тобі блага, а ти повинен його слухатись. Він може тобі по-собляти у сьому і в інших ділах, а ти можеш стати ученим мужем, якщо господь соблаговолить; та й тобі буде щастити, бо ж написано в першій книзі Царів: «Покора ліпша од жертвоприношення» ³. Тому шлю вам одну поему, мною уложену, на хвалу святого Петра, для котрої один композитор, вельми обдарований музйка, мастак у писанні хоралів і фігуралів ⁴, написав для неї музику на чотири голоси. Я також доклав усіх зусиль, аби достосувати її до різних голосів, як воно тепер повелося, бо сії пісні звучать краще, коли вони скомпоновані так, як книги Александра. Але я не знаю, чи не мають вони хиб. Ви повинні надати моїй пісні розміру стосовно правил метрики і виправити.

Нова пісня магістра Петра Негеліна:

Святий Петре, помилуй нас, прийми молитов наших

глас,

Бог тебе на небо підняв, ключі небесні тобі дав,

Дав тобі владу особливу і ласку дав шанобливу, З-поміж миогих святих ти в привілеях усіх,

Що ти рішиш на землі, рішено й на небесі.

Отож тебе прохаємо і побожно благаємо:

Молись за наші гріхи, магістрів наших вознеси.

Гомонять тут, що доктор Рейхлін, котрий по-гебрай-ському зветься Капніон ⁵, одержав корисний для себе рішенець з Шпейєрі⁶, але магістри наші з ордену проповідників твердять, що се нічого не значить, бо той єпископ нічого не тямить у святому богослов’ї. А магістр наш Гохштрат тепер у римській курії, як дорогий гість папи римського. До того ж у нього сила-силепна грошей та інших речей. Я -радо дав би чотири шеляжки, аби дізнатися істини. Ви повинні мені про все написати. Святий боже, яка-то причина, що не пишете жодного словечка? Адже душа моя радіє, коли ви пишете мені. Будьте здорові, вклоніться од мене магістрові нашому Валентинові з Гельтерсгейма і магістрові нашому Ариольду Тонгрському, настоятелеві бурси Лаврентія, і магістрові нашому Ремігію, і панові ліценціату

Рутгеру з Нагірної бурси, а також панові Пфефферкорну, щирому ревнителю католицької віри, та іншим мужам, сильно обізнаним з богослов’ям і вільними науками. Будьте здорові во ім’я боже! Писано в Трірі.

Стефан Голомозий ¹, бакалавр, магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вашій велебності привіт з пренизепьким поклоном. Велебний пане магістре, прибув сюди один сгіудей, котрий привіз якийсь вірш і сказав, що се ви його написали й опублікували в Кельні. Тоді один тутешній вельми знаменитий піїт², але нікчемний християнин, переглянув його і ствердив, що він сильно хибує. На се я відповів: «Якщо його склав магістр Ортуїн, то він не має хиб, се достеменна істина». І ладен був побитись об заклад на мій плащ, бо якщо в сьому вірші є хиби, то не ви його склали; якщо ж ви його склали, тоді нема в ньому ніякісіньких похибок. Посилаю вам сей вірш, аби ви подивилися, чи то ви його склали, і написали мені одверту правду. А написаний сей вірш на смерть магістра нашого Цотфі з бурси Кнек, котрий колись зладив «Достопам’ятну глосу» ³, а тепер, на жаль, упокоївся в бозі. Вічна пам’ять йому. Ось сей вірш:

Спочиває тут знаменитий вчений,

На славу університету народжений.

Правив він бурсою Кнек преславно,

Тлумачив Петра Іспанського безугавно.

Якби довше життя дала йому судьба,

Не одна ще глоса вийшла б з-під його пера.

Науці служив він дуже похвально,

Спудеїв учив латини досконально.

Оскільки смерть забрала його з життя,

То не пояснив він Александра ⁴ до пуття,

Плаче за ним університетська громада,

Згоріла-бо науки лампада.

Світло навкруг він розсівав,

Ніхто так легко фраз не складав.

Піїтів він був лютий враг,

Громив їх завзято в пух і прах.

Вони-бо граматики не знають

І логіку, науку наук, зневажають.

Піїти у вірі неосвічені,

Через те од церкви уже одлучені.

І якщо хто з них душу не ісправить,

Того Гохштрат на вогнище відправить,

Рейхліна в суд він уя^е позиває І в єресі його там викриває,

Дай, боже, магістру царство небеснеє,

А піїтам клятим пекло вічнеє.

Вірш сей, по-моєму, прекрасний, лише не знаю, яким розміром складений, бо він написаний особливими розмірами, а я вмію читати тільки гекзаметр. Не допустіть, аби хто-небудь паплюжив ваші вірші. Тоя^ напишіть мені, а я буду заступатись за вас і готов навіть стати на поєдинок. Будьте здорові. З Мюнстера у Вестфалії.

Йоганн Світ лосів ач ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Велебний пане магістре, шлю вам стільки повітань, що ніхто не в силі їх полічити. Колись ви обіцяли, що будете мені пособляти, коли трапиться потреба, і висуватимете мене перед іншими; опріч того, ви казали, що я повинен сміло звертатись до вас, а ви підтримаєте мене, як брата рідного, і не покинете в біді. Отож я прохаю вас, заради господа бога, подайте мені тепер поміч, бо вона мені доконче потрібна, а ви легко се можете вдіяти. Тутешній ректор здихався одного помічника учителя і хоче прийняти на його місце іншого. Тому соблаговоліть написати мені поручительського листа, аби він зболив прийняти мене на се місце. Нема в мене тепер більпіе грошей, бо я витратив усі, а такоя^ купив собі книги й черевики. Ви добре знаєте, що я милістю божою чоловік учений. Бо в час вашого перебування в Девентері я вчився там у другому класі, опісля один рік проживав у Кельні, так що сповнив усі умови, аби здобути ступінь бакалавра, і одержав би сей ступінь у день святого Михаїла², якби тільки були в мене гроші. Умію також пояснювати учням «Граматичні настанови для хлопців»³, читати з ними «Малий твір», частину другу ⁴. Умію читати вірші так, як ви мене сього навчили: обізнаний з усіма трактатами Петра Іспанського і «Нарисом з натуральної філософії» ⁵. Окрім того, я співаю, розбираюсь у музиці хоралів і фігуралів, причому співаю басом і можу взяти найнижчу ноту.. Все се пишу вам не задля самохвальства, а тому простіть мені. ГІрипоручаю вас богу всемогутньому. Будьте здорові. Писано в Цволле ⁶.

Магістр Копрад із Цвіккау здоровить магістра Ортуїна Грація

Нещодавно ви писали^ мені про вашу коханку, як глибоко її кохаєте і як вона вас кохає і присилає вам вінки, носовички, пояси й інші дарунки на згадку, причому не бере з вас грошей, як се чинять жінки легкої поведенції. А коли її мужа нема вдома, вчащаєте до неї, і вона завсіди сим дуже задоволена. А ще ви признались, що зійшлися з нею тричі підряд, раз стоячи за вхідними дверима і перед сим ділом заспівавши: «Підніміть, володарі, ворота ваші!»¹ У сю хвилю надійшов її муж, і ви дали драла чорним ходом через сад. Отож тепер я хочу написати вам про свої удйчі в любощах: G і в мене коханка. Вона жінка благо-образна й багата. І чудово сталось, що я познайомився з нею, а наштовхнув мене на теє один молодик, друг єпис-копа. Я з місця закохався в неї напропале, так що вдень не йшла в мене іііяка робота, а вночі не спалось і не лвжалось. А коли я заснув, то кричав уві сні: «Доротеє, Дорогеє, Дорогеє!»—так що спудеї, котрі живуть у бурсі, почувши се, прокинулись і заволали: «Велебний магістре, чому так кричите? Якщо хочете висповідатись, то ми приведемо сповідника». Вони-бо гадали, що я при смерті і кличу святу Доротею та інших святих, а я тоді сильно засоромився. Коли я приходив до моєї коханки, то був такий наляканий, що не міг навіть очей звести на неї і шарівся по вуха. Нарешті вона сказала: «Ах, пане магістре. Чом ви такі соромливі?» І часто питала мене про причини моєї соромливості. Я відповідав, що не смію сказати; але вона хотіла дізнатися і не збиралась мене одпустити, покіль не скажу. І сказала, іцо не погнівається на мене, навіть якби я сказав їй щось дуже непристойне. Тоді я осмілився і одкрив їй свої таємниці. Бо ви сказали мені колись, коли читали нам «Науку любощів» Овідія, що коханці повинні бути одважиі, немов воїни, інакше вони ні до чого. І я сказав їй: «Ласкава моя пані, змилуйтеся надо мною, ради бога, і вибачайте ради честі вашої. Я вас люблю і вибрав вас з-поміж дочок людських, бо ви вродливиця і немає плямочки на вас. Ви найпрекрасніша з усіх жінок, котрі живуть на сьому світі» ². Тоді вона залилася сміхом і сказала: «Слава богу, ви вмієте дуже гречно говорити, ніколи б у се не повірила». Після сього я частенько бував у неї вдома, і ми разом попивали вино. А в церкві я ставав так, аби міг на неї дивитись, та й вона на мене зиркала, неначе хотіла своїми очима мене просвердлити. А нещодавно я попрохав її сильно, щоб явила мені свою прихильність. На се вона відповіла, що я її не люблю. А я поклявся, що люблю її, як рідну матінку, і вчиню все, аби їй догодити, навіть ціною свого життя. Тоді моя прекрасна кохана сказала: «Якщо ви мене достоту любите, то повинні, як тільки споночіє, ради мене цілувати оцей намальований на моєму домі хрестик». І я чинив се так багато днів. Одного разу прийшов хтось і намазав хрест сей лайном. А я, цілуючи його, за-квецяв собі рот, зуби і ніс. Тяжко тоді на неї за се розсердився, але вона забожилась всіма святими, що се не вона вчинила. І вірю їй, бо ж бачить бог, вона жінка благопристойна. Я мав підозру на одного з колег і, як тільки зможу дізнатись, що се він учинив, дорого він мені заплатить за сі мерзощі. А вона тепер стала до мене набагато ласкавішою, ніж раніше. Уповаю, що скоро матиму її. Не так давно хтось сказав їй, що я піїт, і вона озвалася: «Чула, що ви удатний піїт, тим-то ви повинні скласти для мене якийсь вірш». Я склав такий вірш і увечері заспівав у неї під вікном, аби вона почула, а опісля переклав його німецькою мовою. Ось моя поезія:

Венеро, любов людям ти дала і правиш нею сама, Скажи, чом сип твій тепер ворог мій.

Доротеє, жаданко моя, котру міцно кохаю я,

Люби сильно мене, як люблю я тебе.

Чудове се дівча, рівні їй тут нема.

Сяє, мов зорі світ, усміх її — рожі квіт.

Вона обіцяла берегти сей вірш, як пам’ять про мене на все життя. Порадьте мені, що далі чинити, аби вона мене полюбила. Звиіііть мені, що я осмілився вам писати, але вже в мене така звичка, що з друзями поводжусь по-дружньому. Будьте здорові! Хай благословення господнє проллється на вас. Писано в Лейпцігу.

Гергард Набридальський¹ магістрові Ортуїну Грацію

Шлю розмаїтії вітання і господа милосердного

прославляння.

Із мертвих він воскрес і вознісся до небес.

Велебний муже, повідомляю, що мені тут немило, і жалкую, що не зостався у вас у Кельні,, де я міг би мати більші успіхи. Ви-бо могли зробити з мене пречудового логіка і навіть деякою міргою піїта. У Кельні народ благочестивий, охоче вчащає до церкви і в неділеньку святу уважно слухав проповіді. І немає там такої гордині, як отут. Спудеї тут не оддають шани магістрам, а магістри зовсім не дбають про спудеїв, дозволяють їм ходити, як хочуть, і не носять каптурів. А коли в корчмах сидять за чарами з вином, то божаться, богохульничають і творять неподобства. Так, приміром, недавно один з них сказав, що хітон Христа в Трірі² не є шата Христова, а старе й подерте рам’я, до того ж він говорив, що не вірить, нібито досі у світі зберігся волос пресвятої діви Марії. Інший сказав, що три царі в Кельні³, запевне, просто-напросто троє вестфальськихселян? і що меч і щит святого Михіаїла не його речі. Сказав він також, що індульгенціями братів-проповідників можна хіба що підтерти сідницю, бо сі ченці — шахраї, обдурюють жінок і селян. Тоді я не втерпів і заволав: «На кострище, на кострище сього єретика!» А він глузливо сміявся з мене. Далі я мовив: «Посмів би ти, мерзотнику, сказати отаке в Кельні, і почув би се магістр наш Гохштрат, котрий є інквізитор для викорчовування єретичних гидот». На се він відповів: «Гохштрат — триклята і злостива худобина»; далі він лихословив йому і сказав: «Ось Йогаїш Рейхлін — праведний чоловік, а чортівські богослови беззаконня скоїли, коли спалили його книгу «Очне дзеркало». Тоді я йому сказав таке: «Не смій се казати, бо в Премудрості, глава 8, написано: «Ііе судись із суддею, бо він судить, як каже справедливість». Адже ти бачиш, що в Паризькому університеті, де сидять велемудрі і ревні богослови, надто, непомильні в питаннях віри, винесли таку ж ухвалу, що й богослови в Кельні. Чого ради ти хочеш іти супроти всієї церкви?» На сеє він сказав, що паризькі богослови найнеспра-ведливіші судді у світі і взяли хабара у братів-проповідші-ків, а приніс їм гроші (до чого ж забрехався негідник!) побожний муж і найвченіший богослов Теодоріх із Ганди, посланець Кельнського університету. Опріч того, він мовив, вони не церква божая, а ті, про котрих каже псалом: «Возненавидів я зборище зловмисних і з нечестивими не сяду» ⁴. Вій ганьбив магістрів наших у Парижі за всі їхні вчинки і твердив, що Паризький університет — матір всілякого дурману, котрий там узяв початок і звідтіля поширився на Німеччину й Італію. Сія школа посіяла повсюдно забобон і дурисвітство, і всі, хто вчиться в Парижі, се йолопи і тупаки. Нарешті він доводив, що Талмуд не засуджений церквою. Сидів тоді там магістр наш Петро Мейєр, парох із Франкфурта, і сказав: «Я доведу, що сей чоловік — безпутний християнин і мислить не так, як велить церква. Свята Маріє! Ви розглагольствуєте про богослов’я, але нічого в ньому не тямите. Та й сам Рейхлін пе знає, де сказано, що Талмуд заборонений». Тоді той мерзотник запитав: «У якій-то книзі таке написано?» Магістр наш Петро сказав, що се можна прочитати в «Оплоті віри»⁵. На се нечистивець відповів, що «Оплот віри» — смердюча книга і нічого не варта, та й на неї посилаються тільки дурні і блазні. Тут я добряче налякався, бо магістр наш Петро так розлютувався, що руки його затряслися, а мене охопив страх, що він покалічить огудника, тому я сказав магістру: «Високошановний пане, будьте терпеливі, бо «хто терпеливий, той благорозумний» (Притчі Соломонові, 13). Дозвольте, щоб осквернитель пішов геть, бо він пропаде, «мов прах од вітру».⁶ Сей пустомеля багато базікає, а нічого не знає. Бо написано в Еклезіаста: «Дурень багато наговорить, так і сам чинить».⁷ Тоді той хулитель знову розпустив язика, гудячи братів-проповідииків, начебто сі цнотливі братчики скоїли в Берні мерзощі⁸, у що я нізащо в світі не повірю, і за се їх спалили на кострищі, і що вони, мовляв, всипали отруту в святе причастя і таким чином отруїли якогось імператора⁹. Далі плів він, що ордену сьому треба покласти кінець, інакше у вірі буде багато.сум’яття, бо орден сей є розсадник всілякого лиха, наговорив він іще цілу купу гидкої безліпиці. Кажу вам прямо, що я радо вернувся б у Кельн, бо з такими супостатами мені нічого тут чинити. «Нехай найде на них смерть; хай живими зійдуть вони в пекло», як каже співець псалмів¹⁰, бо ж вони — «діти гаспида»¹¹. Якщо ваша воля, то я спершу здобуду тут учений ступінь, якщо ж ні, то одразу звідси виїду.

Тому одпишіть мені незабарно, яка ваша думка, а я буду керуватись нею. А поки що припоручаю вас опіці господа бога. Бувайте здорові! З Майнца.

Йоганн Париконосець \ смиренний професор богослов'я, шле щиросердні повітання магістрові Ортуїну Грацію, піїтові, богослову і т. д.

Оскільки ви були колись моїм учнем у Девентері, і я любив вас більше од усіх моїх учнів за те, що у вас був допитливий ум і ви були юнаком пристойного поводження, тому я хочу й тепер служити вам доброю порадою, в чому лише зможу. Ви повинні прийняти її спокійно, бо бог, котрий наскрізь бачить наші серця, знає, що я бесідую з вами з любов’ю до вас і заради спасіння душі вашої. Було тут кілька кельнців; вони казали, що в Кельні єсть у вас жінка, котра навіщає вас, а ви — її, і запевняли, що ви з нею живете. Мене пойняв великий смуток і страх, коли теє почув, бо се страшний гріх, якщо тільки се правда. Адже у вас є учений ступінь магістра і ви з часом підніметесь іще вище, тобто осягнете високі ступені в святому богослов’ї. А коли таку гидоту плещуть про вас, то це служить лихим прикладом для молодих, котрі через се стають іще гіршими. Ви, певне, читали в святому письмі: «Многі пропали через жіночу красу; од неї, як вогонь, розпалюється любов» ². Там же написано: «Одверни око твоє од жінки вродливої і не задивляйся на чужу красу»³. Іще там таке: «Не задивляйся на дівиць, аби їхні принади не спокусили тебе»⁴. Адже ви знаєте, що перелюбство — претяжкий гріх. Я чув достовірно, що ся жінка законно одружена і має мужа. Ради бога, полишіть її і зважайте на свою славу серед людей. Се неподобство, коли люди можуть говорити про богослова, що він перелюбник. Бо зрештою про вас ходить добра слава, і всі кажуть, що ви статечний чоловік, і я сам се знаю. Ви повинні хоч один раз у день сумирно роздумувати про муки господа‘бога нашого, бо се помічні ліки проти спокус диявола й плотської хіті. Ви повинні також прохати в молитвах ваших, аби господь волів охороняти вас од гріховних помислів. Я гадаю, що про такі плотські паскудства читаєте в мирських піїтів і од сього стаєте грішником. Тому я радив би вам, аби ви оставили сих піїтів, бо самі знаєте, що святий Ієронім дістав доброго хлосту від ангела за те, що зачитався книжкою, написаною піїтом чи юристом, бо піїти не ревні у вірі і майже всі недобропристойних звичаїв. А в Девентері я частенько вам втовкмачував, що ви не повинні бути ні піїтом, ні юристом, бо сі люди хиткі у вірі і схильні до непристойної поведенції. Про них каже співець псалмів: «Ненавиджу шановників суєтних ідолів»⁵. Іще про щось інше хочу вам написати. Кажуть, що ви виступили проти Йоганна Рейхліна в питаннях віри; се добре, що хочете ваше обдаровання, дане богом, застосувати з користю. Але тут також поговорюють, що Йоганн Пфефферкорн, котрого ви захищаєте, окаянний негідник і не з любові до християнського благочестя став християнином, а тому, що євреї хотіли повісити його за лиходійства, бо, кажуть, він злодій і зрадник. Ось чому він вихрестився. Всі твердять, що потай він недостойний християнин і що у вірі християнській він довго не продержиться. Тим-то ви повинні добряче помислити, як вам бути. Бо в Галле спалили вже одного вихрещеного єврея, також на наймення Йоганн Пфефферкорн, котрий накоїв багато лиха⁶. Я боюсь, аби і сей не скоїв що-небудь подібне, бо тоді вам здорово, перепаде. Тим не менш вам личить боронити святе богослов’я. Прийміть сії поради прихильно, бо я їх даю, як брату своєму. Живіть у здоров’ї і гаразді. Писано в Магдебурзі.

Павло Безглуздович ¹ щиро вітає магістра Ортуїна Грація

Брехачем, певно, був би я, як ви се не так давно сказали, якби я дав вам обіцянку писати, а сам не писав би. Але тепер хочу довести, що я дотримую дане вам слово, бо розсудливий і порядний чоловік не повинен обіцяти того, чого не хоче сповнити. Також великою непостійністю з мого боку було б, якби я не дотримав своєї обіцянки і був пу-стограком. І ви повинні писати мені, тоді ми часто будемо обмінюватись листами. Мушу повідомити вас, що доктор Рейхлін велів надрукувати книгу, найменовану «Оборона»², в котрій вельми непристойно гудить вас і називає ослом. Мене брала превелика досада, коли я читав сю книгу, хоч і не дочитав її до кінця, бо шпурнув нею об стіну, коли побачив, як вона лихословить богослов’я і магістрів вільних наук. Можете її прочитати, якщо ваша воля, бо я разом із сим листом посилаю її вам. Як мені бачиться, автора разом з його книгою слід спалити, бо се велике неподобство писати такі книги. Недавно я був на кінській торговиці і хотів купити собі коня, аби поїхати на ньому у Відень. Там побачив сію книгу у продажу і помислив собі, що вам конче -треба ознайомитися з нею, аби дати одсіч її лукавству. Якби я міг виявити вам іще більшу послугу, то учинив би се не гаючись, бо ж у моїй особі ви маєте смиренного слугу і благомислячого вірника. Ознаймляю вас, що в мене досі болять очі, але сюди прибув якийсь алхімік, котрий твердить, буцімто вміє лікувати очі, якщо навіть чоловік цілковито осліп від очної хвороби. У нього є великий досвід, бо він об’їздив Італію і Францію, а також багато інших країн. Ви, либонь, знаєте, що кожний алхімік є заодно і лікар, і готувач мазей, хоч сей, зубожівши, трохи зледачів. Ви питаєте мене, як я поживаю. Дуже дякую за се запитання. Хай буде вам відомо, що милістю господнею гараздую. З нового врожаю винограду виготовив багато вищ, та й хліба в мене достаток. Що стосується інших новин, то наша величність імператор³ посилає в Ломбардію велике військо проти венеціанців, аби покарати їх за пиху. Я бачив на власні очі добрих дві тисячі воїнів з шістьма прапорами; одні з них були озброєні списами, інші — рушницями та бомбардами; виглядали вони дуже страшно, взуті в півчоботи; сильно грабували селян, тому люди проклинали їх і зичили їм погибелі. Пришліть мені сим же гінцем твір про різновиди й відмінності на основі Скота у збірці Брунейзена⁴, а також «Щит томістів» у виданні Альда⁵, якщо тільки зможете дістати сії книги. Сильно прагну прочитати й вашу книгу про віршування. Купіть мені також зібрання творів Боеція⁶, особливо ж його книги «Про шкільне навчання» і «Про втіху, яку дає філософія»

з коментарями Доктора Святого. А на цьому будьте здорові й зоставайтесь для мене доброзичливим. З Аугсбурга.

Магістр Філіп Каменотес ¹ шанобливо вітає магістра Ортуїна

Як я вже вам часто писав, мене бере досада, що ся зграя гультяїв, тобто факультет піїтів, розростається і все більше і більше розповсюджується по всіх країнах і областях.

В мій час був лише один піїт, на ймення Самуїл², а тепер тільки в нашому місті не менш двадцяти піїтів. І не дають вони спокою всім нам, котрі дорожимо старовиною. Недавно я здорово-таки провчив одного з них; він твердив, буцімто слово «школяр» зовсім не означає особи, котра ходить у школу для того, аби вчитись. На,се я сказав: «Осле, ти що, надумав поправляти самого Доктора Святого, котрий вживає се слово?» Після того він зладив памфлета проти мене, де не скупиться на образливі слова і між іншим каже, що я кепський граматик, бо невірно пояснив слова, коли тлумачив першу частину Александра і книгу «Про способи позначення»³. Хочу докладно написати вам про оті терміни, аби ви побачили, що я тлумачив їх правильно і згідно з усіма словниками. І можу послатися для доказу на поважних письменників, зокрема на богословських. Найперше я сказав: «Латинське слово seria — «посуд» інколи значить «горщик» і бере сію назву від Сірії, бо у сій країні уперше був зліплений горщик; сія назва може походити також від слова «серйозний», бо сей посуд корисний і потрібен; або ж — від «серія», тобто черга, по-' рядок. А кролики називаються так тому, що люблять їх їсти королі. «Манія» походить від «манити», бо хто має якусь манію, то' манить людей. Слово «гроші» походить від слова «горох», бо за нього діставали «гороші», себто гроші. Поліглот називається той, хто немов має много глоток. «Механічний» означає «підробний», «фальшивий»; звідси й назва «науки механічні», себто науки фальшиві, на відміну від семи вільних наук, єдино істинних. А він твердить, що все це і таке інше нісенітниця, і підняв мене на глум перед моїми учнями. Тоді я сказав, що для вічного спасіння досить бути простим граматиком і вміти сяк-так висловлювати свої мислі. На се він мені відповів, що я і не ординарний, і не екстраординарний граматик і зовсім кебети не маю. Се мене розвеселило, і я тепер хочу поскаржитись на нього в суд Віденського університету.⁴ Хай він відповідає нам за свій вчинок, бо ж я там одержав милістю божою учений ступінь магістра. І якщо я для всього університету був достатньо вчений, то, звичайно, і достатньо вчений для одного піїта, бо університет має набагато більше значення, ніж піїт. І повірте мені, я не простив би йому, навіть якби він мені давав 20 флоринів. Кажуть тут, що всі піїти хочуть стати на сторону доктора Рейхліна проти богословів і один з них уже написав книгу, звану «Тріумф Капніоьта»⁵, де міститься бридке лихослів’я і на вас. Хай би всі піїти

забралися собі геть, туди, де перець росте, і лишили нас у спокої. Треба боятися, що факультет вільних наук, крий боже, пропаде пропадом через оцих піїтів. Вони верзуть, немов артисти⁶, розбещують молодь, беруть хабарі і чинять бакалаврами і магістрами, коли спудеї навіть нічого не знають. З вини піїтів спудеї не хочуть більш вивчати вільних наук, а всі, як один, хочуть стати піїтами. Є у мене друг, дуже здібний і порядний молодик. Батьки послали його в Інгольштадт⁷, і я дав йому рекомендацію до одного тамтешнього магістра, вельми тямущого у вільних науках, котрий тепер клопоче про ступінь доктора богослов’я. Але сей молодик полишив сього магістра і пішов до піїта Філомуза⁸ і слухає його лекції. Мені дуже жаль сього нещасного молодика, бо в «Притчах Соломонових», 19; написано: «Хто чинить благо бідному, дає позику господу богу». Якби він зостався до сих пір у того магістра, був би тепер уже бакалавром, а так з нього нічого не вийде, хоч би й десять років вивчав поезію. Я знаю, що вам чимало дістається од сих мирських піїтів, хоч ви самі піїт. А втім, ви не такий піїт, як вони. Бо ви стоїте за церкву, до. того ж ви сильно підкований з богослов’я. А коли складаєте вірші, то ие про якусь там марноту, а на хвалу святих. З превеликою охотою я дізнався б, як ідуть ваші діла з доктором Рейх-ліном. Якщо можу в сім ділі бути корисним, то сповістіть і напишіть усе докладно. Будьте здорові.

Антои Бурякоїд ¹ шле теплі повітання од усієї душі магістрові Ортуїну

Грацію

Велебний пане магістре, звіщаю вас, що я тепер не маю часу писати про речі не досить важливі, однак конче дайте мені відповідь на питання, з котрим до вас я звертаюсь: чи зобов’язаний доктор прав привітати магістра нашого, коли спіткає його на вулиці в немагістерській одежі? Є тут один доктор², має вчений ступінь з двох прав і ворогує з магістром нашим Петром Мейєром. Недавно вони здибались на вулиці, причому магістр наш, Петро, не був в одязі, котрий відповідає статутові, і сей юрист йому не вклонився. Після сього люди почали говорити, що він повівся неправильно, бо хоч він і неприятель магістра, все ж зобов’язаний

явити йому честь з пошани до святого богослов’я. Він може бути недругом особи, але не науки, бо магістри наші є наступники апостолів, про яких написано: «Які прекрасні ноги благовісників миру, благовісників добра»³. Тим-то, якщо гарні їхні ноги, наскільки гарніші повніші бути їхні голови і руки! Безперечно, всі люди, навіть володарі, зобов’язані являти свою пошану і кланятися богословам і 'магістрам нашим. Тоді той юрист відповів заперечно і навів на доказ своєї правоти закони й численні місця із святого письма, де написано: «Яким тебе знайду, так і буду тебе судити»⁴. Але ніхто не зобов’язаний вітатися з тим, хто з’являється не в такому одязі, в якому зобов’язаний ходити, хоч би навіть був се сам володар. А коли священика застукають на гарячому, до то^о ж одягненого не так, як зобов’язана бути одягненою духовна особа, а в мирській одежі, тоді мирський суддя може вважати його мирянином і ставитись до йього, як до мирянина, причому може покарати його побоями, а привілеї духовників не можуть тоді йому помогти. Таке верзякав сей юрист, але ви повинні сказати свою думку. Якщо ж ви самі не знаєте сього, то в Кельнському університеті є юристи й богослови, в котрих ви повинні спитати ради, аби і я пізнав істину, бо ж бог є істина, і хто любить істину, той любить бога. Також ви повинні мене ознаймити, в якому стані ваш спір з доктором Рейхліном. Я чув, що він геть збіднів через непомірні витрати; я сильно радію сьому, бо плекаю надію, що богослови і ви разом з ними переможете. Будьте здорові во ім’я божеє. Писано у Франкфурті.

Йоганн Конюх з Мільтенберга ¹ поштиво здоровить магістра Ортуїна Грація

Оскільки ви завше бажали мати від мене новини, то саме тепер прийшла пора написати вам про незвичайне, хоч шкодую, що воно й невеселе. Повідомляю вас, що брати з ордену проповідників мали привілей продавати індульгенції, котрий вони виклопотали в римській курії за велику мзду. Завдяки сьому вони зібрали досить багато грошей. Але як на зло вночі закрався в церкву якийсь злодійчук, викрав більш ніж триста флоринів і кудись чмихнув. А сі братчики, люди богобоязливі і вірі Христовій сильно віддані, засумували и поскаржились на сього крадія. Городяни послали людей розшукувати його у всі кінці, але піймати не змогли, бо він пропав разом із грішми. Ся крадіжка — велике святотатство, бо все се трапилося з папськими індульгенціями, до того ж у священному місці. Крадій, звичайно, одлучений од церкви, де б він не вертівся тепер. А люди, котрі одержали одпущенпя гріхів і поклали свої гроші в сю скриню, тепер думають, що їм гріхи не одпущені, але се нічого не значить: їх одпущеиня мають таку ж силу, немовби і їхні гроші досі лежали у проповідників. Хай вам також буде відомо, що сторошшки доктора Рей-хліна вештаються тут і піднімають великий гармидер, буцімто брати-проповідники для того подбали про індульгенції в римській курії, аби за виручені гроші капостити сьому докторові і замучувати його релігійними небилицями, і тому всі люди, хоч би до якого стану вони належали, високого чи низького, духовні чи миряни, не повинні нічого давати братам-проповідникам. Якось я був у Майнці на торжестві, котре урядили магістри, аби осоромити Рейхліна². У тамтешньому соборі є проповідник, магістр наш, котрий одержав учений ступінь у Гейдельберзі, на імення Варфоломій Цеендер³, по-иашому — Десятник. Він-бо об’явив із амвона, що всім належить зібратись наступного дня й подивитись, як буде спалене «Очне дзеркало», бо навіть й ніякої гадки собі не мав, що доктор рейхлін придумає якісь викрутаси, аби перешкодити сьому спаленню⁴. Тоді один чоловік, як кажуть, із піїтів, почав походжати і розповсюджувати найогидніші наклепи на вищенайменованого магістра нашого, а коли здибався з ним віч-на-віч, то глядів .на нього, мов скажений дракон. Він викрикував на всю горлянку: «Сей проповідник не достойний сидіти за одним столом із благопристойними людьми, бо я можу довести, що він лотр і нікчема, та й у вашому храмі з казальниці привселюдно знеславив добре ім’я знаменитого мужа, і він розказував такі речі, яких ніколи не було». Він осмілився говорити, неначе сього знаменитого доктора утискують із заздрощів. Назвав проповідника тварюкою й собацюрою, нарешті договорився до того, що жоден фарисей не був такою мірою нікчемний і заздрісний. Ся річ дійшла до вищезгаданого магістра, і він, як мені бачиться, достатньо себе виправдав, сказавши, що хоча сія книга іще не спалена, та може бути знищена вогнем пізніше. І навіть навів багато місць із святого письма на доказ того, що се не брехня, коли хтось говорить щось на благо католицької віри. Він також сказав, що слуги й офіціали єпископа майнцського перешкоджали спаленню книги, всупереч усякій справедливості. Все ж усі люди побачать, що станеться далі, бо він здатний провістити, що книга ся буде спалена, хоч би навіть сам імператор, король Франції, всі державці і герцоги підтримували доктора Рейхліна. Таке-то я хотів вам озна-ймити, аби ви стереглись напасті. Прошу вас, будьте обережні в ділах ваших, аби ви не вскочили в халепу. Отже, живіть у мирі. Писано в Мільтенберзі⁵.

і <

Брат Конрад Дурноверхий ¹

магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вам повітання і слова найсмиреннішої відданості разом з щоденними молитвами за вас господу богу Ісусові Христові. Не сердьтеся, велебний муже, що я пишу вам про свої діла, коли у вас і без того повно важних турбот. Але ви колись сказали мені, що я повинен завсіди писати вам, як іде моє навчання, і що я не смію пасти задніх, а завше повинен іти вперед, бо ж у мене великі здібності і я міг би з божою поміччю далеко зайти, аби була лише охота. Тож повідомляю вам, що я подався на науку в Гейдельберзький університет і студіюю богослов’я. Заодно щодня слухаю лекції про піїтику і в ній я вже встиг з милості божої домогтися помітних успіхів. Так, знаю напам’ять всі оповіді Овідія з його «Метаморфоз» і вмію тлумачити їх чотирма способами, а саме: природно, буквально, історично й духовно, чого не вміють мирські піїти. Недавно я запитав одного з них: «Звідки взялося ім’я Маворс (Марс)?» Він дав мені тлумачення, котре не було правильне, а я поправив і сказав, що він зветься Маворс тому, що пожирає мужів (mares vorans), і піїт збентежився. Потім я запитав: «Що алегорично² означають дев’ять Муз?» І сього він не знав, а я сказав, що дев’ять Муз означають сім ангельських хорів. Поставив я йому і третє запитання: «Яке походження слова Меркурій?» Коли і сього він не знав, то я пояснив, що Меркурій означає «опікун купців» (mercatorum curius), бо він бог купців і дуже про них турбується. Як видно, всі піїти пояснюють нині усе лише дослівно, і не сильні вони ні в алегоріях, ні в духовних тлумаченнях, бо вони люди плотські, як пише апостол

Павло в Першому посланні до корінфян: «Плотський чоловік не приймає того, що від духу божого»³. Але можете спитати: «Звідкіль у мене таке тонке почуття?» Відповідаю: не так давно я дістав книгу, котру написав один англієць, магістр наш із ордену проповідників. Зветься він Фома де Валлейс⁴, а написана сія книга про «Метаморфози» Овідія і тлумачить усі оповіді алегорично й духовно. Сей муж настільки умудроваиий богослов’ям, іцо годі повірити. Запевне, дух святий влив у сього мужа таку велику вченість. Він наводить схожі місця зі святого письма і оповідей піїта. Про його вченість можете судити з тих прикладів, котрі я наведу. Так, про змія Піфоиа⁵, котрого вбив Аполлон, співець псалмів пише: «Там левіафан⁶, якого ти сотворив, аби він у ньому витав»⁷. І далі: «На гаспида і василіска наступиш ногою без страху»⁸. Про Сатурна, котрий завсіди зображується як старець і отець богів і пожирає своїх дітей, написано в Ієзекіїля: «Батьки будуть їсти синів»⁹. Діана означає непорочну діву Марію, котра проходжується в супроводі багатьох дівиць; тим-то й написано про неї в Псалтирі: «За нею ведуть до тебе дів, їх подруг»¹⁰, а в іншому місці: «Поведи мене, ми побіжимо за тобою в благо-воніях твоїх мастей»¹¹. Подібно про Юпітера, коли він позбавив дівоцтва дівицю Каллісто ¹² і вернувся на небо, написано у Матфея, 12: «Повернуся в дім мій, звідки я вийшов». Також мовиться про челядницю Аглавру¹³, котру Меркурій обернув у камінь; так про її окам’яніння згадується в Іова, 42: «Серце її тверде, немов камінь». І про те, як Юпітер згвалтував діву Європу¹⁴, є в святому письмі таке місце?: «Слухай, дочко, гляди і нахили вухо твоє..., бо цар запрагнув краси твоєї»¹⁵. Також Кадм¹⁶, шукаючи своєї сестри, зображає Ісуса Христа, котрий так само шукає свою сестру, себто душу людську, і засновує державу, себто церкву. Про Актеона¹⁷, що побачив иагу Діану, пророкує Ієзекіїль, глава 16, кажучи: «Ти була нага й осоромлена, а я проходив мимо і уздрів тебе». Недарма піїти пишуть, що Вакх двічі родився¹⁸, бо тим самим мається на увазі Христос, котрий також двічі народився: раз перед віками, а другий раз у людській подобі і плоті. А Семела, котра кормить Вакха, означає блаженну Марію, про яку мовиться в книзі «Ісхо-ду» (2, 9); «Візьми немовля се і викорми його мені, а я дам тобі плату». Як і оповідь про Пірама і Тісбу¹⁹ пояснюють алегорично й духовно: Пірам означав син божий, а Тісба — се душа людська, яку любить Христос і про яку написано в Євангелії Луки, глава 2: «ї душу твою проб’є меч». Так і Тісба пробила себе мечем коханого. А про Вулкана²⁰, котрий був скинутий з неба і став кульгавим, написано в Псалтирі таке: «їх вигнано, і вони не могли встати»²¹. Ось такого та дечого іншого я навчився з сієї книги. Ви побачили б чудеса, якби були зо мною. Се і є та метода, котрою ми повинні студіювати поезію. Але пробачте мені, що я осмілююсь повчати вас, велебний муже, бо ви знаєте все ліпше, аніж я, проте чиню се з добрим умислом. Я подбав про те, щоб один громадянин Тюбінгена достовірно сповіщав мені про все, що чинить доктор Рейхлін, аби в нас була змога вас остерегти. Але я нині нічого не знаю, інакше охоче написав би вам. Тепер будьте здорові; зичу вам сього в щирій любові. Написано в Гейдельберзі.

Магістр Тільман Лумплін ¹ шанобливо здоровить магістра О ртуїна.Грація

Я найдурніший з усіх людей, і немає мудрості в мене. Не навчився я мудрості і не спізнав премудрості святих праведників (Притчі Соломонові, ЗО). Отже, ви не повинні нехтувати мною через те, що я осмілююсь давати вам пораду у ділах ваших, бо чиню се в доброті своїй. Я хочу остерегти вас настільки, наскільки мені се під силу, і хочу вас трохи виправити, бо «клопоти напоумляють нас». Написано в Еклезіаста, глава 13: «Хто торкнеться смоли, той замажеться нею». Те саме може лучиться і з вами. Якщо ви хочете мати в мені друга, то ви повинні приймати од мене й докори. Я дізнався чи то пак второпав, що ви мовчите в ділі Йоганиа Рейхліна і не відповідаєте на його лихослів’я. Через се дуя^е серджусь, бо вас люблю, та й написано: «Кого люблю, того ганьблю»², Навіщо ви почали йому відповідати, якщо не хочете далі сперечатись? Чи, моя^е, у вас недостатньо сил? Ви, бачить бог, більш тямущий у богослов’ї од нього, тому ви повинні йому відповідати, обороняти своє чесне ім’я і славословити віру християнську, проти якої пише сей єретик. І не повинні ви ні на кого зважати, бо Соломон у Еклезіаста, глава 13, каже: «Не принижуй себе в мудрості своїй, аби через приниження не впасти в глупоту». Вам не треба також страхатись сили юристів, що вони можуть пошкодити ваше тіло, бо ви повинні терпіти се во ім’я благочестя й істини. З приводу сього Христос каже у Євангелії Матфея, глава 16: «Хто хоче душу свою зберегти, той втратить її». А якщо ви боїтесь, що не поборете його, то ви не вірите в Євангеліє, котре є основою віри. Тож написано в Євангелії, що немає нічого неможливого для того, хто вірить, бо в Євангелії Матфея, глава 18, мовиться: «Якщо будете мати віру з гірчичне зерно і скажете горі сій: «Заберись звідси», то вона перейде в інше місце; і нічого неможливого для вас не буде». Бо неможливо, аби доктор Рейхлін писав істину, він же боронить євреїв, котрі є вороги віри. Опріч того, він стає супроти думок докторів, до того ж він іще грішник, як пише магістр Йоганн Пфефферкорн³ у своїй книзі, найменованій «Сполошний дзвін». А грішникам слід здалеку триматись од святого письма, бо в 49 псалмі написано: «Грішнику, рече господь, чому ти проповідуєш мої заповіді і береш науку мою в уста твої?» Тим-то я переконую вас і прохаю од усього серця обороняти себе якомога сміливіше, аби люди могли говорити про вас похвально і твердити, що ви заступаєтесь за церкву і вашу честь. Ви не повинні ні на кого зважати, навіть на папу римського, коли б той хотів вам чинити завади, бо церква вище самого папи. Простіть мені, що я вас напоумляю, але я вас люблю. «Господи, ти знаєш, що я люблю тебе»⁴. Будьте здорові і бадьорі тілом і душею.

ЗО

Найвченішому і найосвіченішому магістрові Ортуїну Грацію, богослову, піїту і ораторові в Кельні, високошанованому пану і наставникові своєму, Йоганн Калатало \ невзабарі ліценціат, шле найрясніші привітання разом із смиренною готовністю до послуг

Безмірно дорогий і велемудрий магістре Ортуїне, я, Йоганн Калатало, невзабарі ліценціат богослов’я славутио-го Тюбінгенського університету, з дорогою душею побесідував би з вашою милістю, але боюсь, чи не буде се ознака неповаги, бо ж ви настільки вчений і вельмишановний з усіх городян Кельна, що ніхто не має сміливості підійти до вас, велебний, не підготувавшись до сього належно. Адже написано: «Приятелю, як ти увійшов сюди не в весільній одежі?»² Але ви в душі смиренний і вмієте смирятися, як каже святе письмо: «Хто підвищує себе, той буде принижений, а хто буде принижений, той підвищиться»³. Тому я хочу позбутися несміливості і поговорити з вами, велемудрий муже, сміло, але з належною пошаною. Недавно я слухав проповідь одного магістра з Парижа в день свята Возиесіння господа бога при великому стовпищі віруючих. Магістр виступив на таку тему: «Сходить бог при радісних вигуках» ⁴. Проповідь була чудова, всі слухачі хвалили її, пустили сльозу і стали од неї ліпшими душею. У другій частині свого казапня проповідник учинив два дуже важливі й тонкі висновки. Перший був такий: «Коли господь з витягненими вгору руками возносився на небо, то стояли тоді апостоли і пресвята діва Марія і кричали з такою радістю, що захрипли, аби сповнилось пророцтво, котре гласило: «Кричали, і захриплими стали голоси їхні»⁵. Він довів також, що сей крик був криком радості і він конче потрібен у католицькій вірі, як се свідчить сам господь бог, котрий в Євангелії говорить: «Амінь, амінь, кажу вам, що коли вони замовкнуть, камені будуть волати»⁶. Кричали всі вони з любові і з великим запалом. Особливо ж святий Петро, котрий мав голос, схожий на звук труби, як засвідчує Давид: «Сей злидар волав»⁷. Сама ж пресвята діва Марія ие кричала, а славила бога в серці своїм, бо добре знала, що все має статися так, як їй возвістив ангел. І коли апостоли так одностайно з радістю і побожністю кричали, спустився до них ангел з небес і сказав їм: «Мужі галілейські! Чому тут стоїте, кричите і дивитесь на небо? Сей Ісус, котрий вознісся туди, явиться таким, яким ви бачили його, як він сходив на небо»⁸. А все се сталося, аби сповнилось святе письмо, котре мовить: «Волали праведні, і господь їх вислухав»⁹. Другий висновок був іще більш вигадливий і побудований у такій формі: «Син людський хотів перенести всі муки, похорон і воскресіння в Єрусалимі¹⁰, котрий єсть на середині землі, для того, аби всі країни дізналися про його воскресіння і аби ні один поганин не міг виправдати свою єресь, говорячи: «Я не знав, що пан біг воскрес із мертвих». Адже те, що міститься в середині, можуть побачити всі, що стоять навкруги, і ні один невіруючий не має приводу для виправдання себе. Те місце, де вознісся господь, знаходиться в центрі і посередині землі, і там висить дзвін ¹¹, котрий чутний усьому світові, а коли він дзвонить, тоді видає страшенний звук про останній суд і про вознесіння господнє. Його звук чують навіть глухі. Із сього висновку він вивів іще багато побічних думок, а всієї сієї мудрації навчився в Парижі. А коли закінчив свою проповідь, то якийсь магістр із Ерфурта хотів було йому заперечити, але так і стояв цілком оторопілий. Ви повинні вказати мені книги, в котрих іде річ про се, бо я хочу їх собі купити. Писано в Базелі у Беата Ренана ¹², вашого друга.

Варфоломію Кольпу, високоосвіченому бакалаврові богослов'я, кармеліту, Вілліброрд Иіцеті ¹ із ордену вільгельмітів ², курсор богослов'я ³, з дозволу превелебного генерала ордену ясує свою пошану і зичить доброго здоров'я

Скільки в морі краплинок, скільки в Кельні бегінок⁴, Скільки волосин на шкурі осла,

стільки привітів шлю вам я.

Велебиий пане кармеліте Кольне, я достеменно знаю, що ви належите до чудового ордену і маєте силу-силенну індульгенцій з апостольської столиці і що ні один орден не повинен перевищити ваш, бо ви можете давати на сповіді одпу^ щення різних гріхів, коли віруючі каються, страждають і готові причащатися. Тому я хочу поставити вам, превелебний отче, одне богословське питання, котре ви можете удатно вирішити, бо ви вельми тямущі у вільних науках і вмієте говорити прекрасні проповіді; надто ви чоловік твердий вірою і дуже вчений. Опріч того, я багато начувся, що у вашому монастирі є книгозбірня, в котрій зібрано тьму-тьмущу книг про святе письмо, філософію, логіку, а також про Петра Іспанського. Зберігається там і метода навчання кельнських магістрів з бурси Лаврентія, настоятелем котрої є магістр наш Тонгрський, зарівно дуже ревний християнин і глибоковчений в умоглядній філософії і вельми просвіщенний у католицькій вірі. Хоч якийсь там доктор права капостить йому, але той не вміє вести диспути і не тямить нічого в «Книгах сентенцій», тому магістри наші не рахуються з ним. Чув я також, що в вищепойменованій книгозбірні, де курсори богослов’я мають свою читальню, є знаменита книга, прикута залізним ланцем⁵, найменована «Комбібіляції»⁶, котра містить богословські визначення і головні засади святого письма. Сію книгу, кажуть, на смертному одрі передав вам заповітом один магістр наш із Парижа, коли висповідався і об’явив декотрі тайнощі Боиа-вентури⁷ і велів, аби ніхто не смів її читати, хто не належить до вашого ордену. В ній папа дав деякі індульгенції і одпущення гріхів на сорок днів. Поруч із сією книгою лежить «Генріх із Гассії» і «Верней» ⁸, а також писання інших докторів про «Книги сентенцій». Із сими книгами ви достатньо ознайомлені і вмієте боронити всілякі методи ведення диспутів старих і нових схоластів, богословів скоти-стів і альбертистів і тих, котрі представляють бурсу Кнек у Кельні, де створилась своя власна метода навчання. Тим-то я прохаю вас од щирого серця і люб’язно, аби ви не гнівались на мене за те, що докучаю вам своїм проханням, а дайте мені добру пораду на моє запитання в міру сил ваших і сповістіть, що вирішили панове доктори після попереднього розслідування і як сформулювали свій остаточний рішенець. Питання ж формально виглядає так: «Чи лол-ларди ⁹ і бегінки в Кельні є мирські чи духовні особи, чи вони зобов’язані давати чернецьку обітницю, чи ні, чи ли-чить їм женитися і виходити заміж?» Я довго студіював святе письмо, «Учня» ¹⁰, «В’язку часів» ^п, а також інші поважні книги про святе письмо, але не знайшов у них відповіді на се. Те саме трапилось священикові з Фульди ¹², котрий неусипно вивчав вищепойменовані книги, але нічого не знайшов ні в реєстрі, ні в самих книгах. Походить сам він із сім’ї пароха, до того ж піїт, досконально оволодів латиною, вміє писати по-латині. Сам я. парох при монастирі, в мене багато причасників, поміж ними багато таких осіб, задля котрих я ставлю оце запитання. Пріор нашого ордену сказав одкрито, що йому не під силу брати на свою совість вирішення сього питання, хоч він диспути вів з багатьма докторами паризькими й кельнськими, бо він здобув ступінь ліценціата і для одержання сього ступеня диспутував за всіма правилами щодо змісту і форми. Якщо ви неспроможні вирішити- самі се питання, то запитайте магістра Ортуїна. Він напоумить усіх нас. Звуть його Грацій, через тую милість божу, якою він опромінений і завдяки якій усе знає. На честь вищепойменованої книги я уложив героїчну пісню. Ви повинні її прочитати й виправити ті місця, де я надто багатослівний і де малослівний. Дізнайтесь також, як вона подобається магістрові Ортуїну; я хочу здати її до друку. Починається вона так:

Ніхто не може тупим настільки бути І гординею такою просякнути,

Аби збагнув тайни письма священного І доповнення Бонавентури блаженного,

Якщо не вивчив «Комбібіляції» геть-чисто, Магістрами нашими схвалені врочисто, Особливо ж у Парижі, де університетів мати, Та й у Кельні, де зуміли себе показати Магістри наші в богословському спорі, Підкріпившись серафічною наукою¹³ доволі.

Бо ж лучче знати сі «Комбібіляції» досконало, Котрі всі заковики тлумачать вдало,

Аніж вивчати Ієроніма й Августина¹⁴,

Котрих здобить лиш добра латина.

Знай: «Комбібіляції» — найліпші писання, Тлумачать-бо усі складні питання.

З них висновки мо&на важливі чинити,

У благочесті істотні терміни окреслити.

Про основи богослов’я вони також трактують,

І всі речі, що магістрів хвилюють.

Магістрові Ортуїну Грацію, мужу невимовної вченості, магістр Гінгольф Дроворуб¹ шле тисячу тисяч повітань з нелицемірною любов'ю

Преславний магістре! Люблю вас усією душею і з глибоким почуттям, бо ви мене завше любили тоді, коли були моїм найдорожчим навчителем у Девентері. Усе, що мучить вашу совість, іще більше мучить мене, а що мучить мене, се, гадаю, мучить і вас; ваші муки завсіди були й моїми муками, і ніхто вас ніколи не мучив так, аби тим самим не мордував ще сильніше мене, та й серце моє зазнає мук кожного разу, коли хтось мучить вас. Повірте мені чисто-сердечно, що коли Герман Буш мучив вас своїм «Вступом»², то він більше мучив мене, аніж вас, і я думав, яким побитом міг би одплатити сьому безстидному лихослову, котрий настільки сповнений гордині, що сміє мучити магістрів наших в Парижі і Кельні. Сам-то він, однак, не має ученого ступеня, хоча його товариші кажуть, що в нього є ступінь бакалавра права, одержаний в Лейпцігу. Але я сьому не йму віри, бо він мучить магістрів і в Лейпцігу, а саме Великого Пса й Молодшого Пса³ і багатьох інших, котрі могли б мучити -його набагато більше, ніж він їх мучить. Одначе вони не хочуть нікого мучити через свою благопристойність і сповняючи науку апостола, котрий каже: «Не лізьте на рожен»⁴. Все ж ви із своєї сторони повинні його добряче помучити, бо ж у вас є чималий талант і ви дуже винахідливі і можете за годину скласти багато дошкульних віршів. Ви також у спромозі помучити його ділами і словами. Я склав проти нього твір, де мучу його добряче, як магістр і піїт, і він не може уникнути мого бичування. Якщо ж він захоче мене мучити, то я ізнов буду його мучити, до того ж іще сильніше. Писано наспіх у Страсбурзі в Матвія Шурера⁵.

Цицькосмоктун Строкатоплащій ¹, магістр семи вільних наук, магістрові Ортуїну Грацію, філософу, ораторові, піїту, юристу і так далі, шле вельми сердечні повітання

Глибоковчений пане магістре Ортуїне, повірте мені твердо, що я полюбив вас усім серцем з тої пори, як у Кельні дізнався багато про поезію од вашого превелебія. У сій умілості ви переважуєте всіх, і ви набагато кращий піїт, ніж Буш або Цезарій², вмієте також пояснювати Плінія і грецьку граматику. У повній довірі до вас я хочу вашій милості одкрити щось немов на святій сповіді. Велебпий пане магістре, я люблю тут одну дівицю, на ймення Марга-рита, дочку дзвонаря. Вона недавно сиділа поруч з вами, а саме тоді, коли наш парох запросив вашу милість у гості й угощав вас поштиво. Там ви попивали собі і веселились, і вона тоді здорово дудлила за ваше здоров’я. Я її так сильно люблю, що став сам не свій. Повірте, що через неї мені не спиться, не лежиться, і їжа не лізе в рот. А люди всі питають мене: «Пане магістре, чом ви такі бліді? Ради бога, облиште ваші книги, ви непомірно займаєтесь наукою, вам належить трохи розважитись і. погуляти; ви — молодий, зможете іще досягти ступеня доктора і стати магістром пашим. У вас міцні знання, ви чудовий схоластик і вже тепер не поступаєтесь докторам». Але я несміливий і не можу одкрити мою слабість. Читаю тепер книгу Овідія «Ліки од любові». Сію книгу в Кельні я оснастив, велебний магістре, примітками з ваших лекцій і моральними висловами. Але се ні трошки не помагає, бо ж моя любов з кожним днем' кріпшає. Днями я танцював з нею тричі на вечірці у війта. Тоді дудар заграв пісшо про пастушка з Нейштадта³, і всі танцюристи обняли своїх дівчат, як се ведеться. І я дуже пристрасно притиснув свою дівицю до грудей і сміло охопив її руки. Тоді вона розсміялася і сказала: «Божусь душею, пане магістре, ви вельми люб’язний мужчина, ваші руки ніжніші, ніж у інших; вам негоже стати священиком, лучче женіться». Притому подивилась на мене так ніжно, що я твердо повірив в її любов. Воістину її погляд настільки зранив моє серце, немовби стріла проштрикнула його. Потім я живо пішов з моїм слугою додому і вклався до ліжка. Моя мати розплакалась, бо непомалу злякалась, і подумалось, що чума навістила мене, тому побігла з моєю сечеіо до доктора Брунелля і заволала: «Пане докторе, благаю вас, ради бога, поможіть моєму синові, за се я подарую вам гарну сорочку, бо я пообіцяла, що син мій буде священиком». Тоді лікар оглянув сечу і проказав: «Сей болящий частково є холерик, частково флегматик, йому треба остерігатись превеликої пухлини в околиці нирок від здуття і болещів живота внаслідок поганого травлення, через се він повинен приймати проносні засоби. Є зілля, котре зветься «бабка», росте воно у вологих місцях і має гострий запах, як учить «Гербарій»⁴. Треба вам нижню частину сьот зілля розтерти, зладити з його соку велику припарку і покласти синові на живіт о певній годині. Потім хай він полежить на животі добру годину і сильно спотіє. Таким побитом безсумнівно припиняться болещі в животі разом із здуттям, бо нема в сій недузі іншого ліку, такого помічного, як' сей, котрий було випробувано на багатьох болящих. Так чи інак, було б вельми корисно, якби немічний прийняв попередньо проносне з грецької білянки разом із соком редьки, по чотири драхми⁵ того і сього, і все піде на лад». Тоді моя паніматонька прийшла додому і дала мені оте проносне, хоч я не бажав собі сього. Уночі мене п’ять раз сильно пронесло, я зовсім не спав і весь час згадував, як під час танців притискав дівочі перса до моїх грудей і як вона на мене зиркала, Прохаю вас задля вашої безмежної доброти, дайте мені ласкаво ліки проти любощів з вашої маленької книжечки, на котрій написано: «Випробувано». Ви її одного разу мені показали і сказали: «Ось гляди, з поміччю сієї книжечки я можу учинити так, що будь-яка жінка мене полюбить». Якщо ви сього не учините, пане магістре, тоді я помру, і моя матінка також переставиться з горя. З Гейдельберга.

Магістр Ортуїн Грацій шле повітання магістру Цицькосмоктуну ¹, своєму глибоко вченому приятелю, вченому найпершого ступеня дружби

Оскільки святе письмо каже: «Господь бог любить тих, що ходять у непорочності»², то я хвалю вас, достохвальний і преласкавий магістре, за те, що ви описали мені стан вашої душі просто, але з риторичними оздобами, бо володієте гарним латинським стилем. Я також хочу одписати вам просто, за правилами риторики, а не піїтики. Вельми любий пане магістре, ви повідомляєте мене про вашу любов, і я дивуюсь, що ви.неблагорозумний, бо вам хочеться любити дівиць. Кажу вам, що вас напосіли грішні думки, котрі можуть вас завести у кромішнє пекло. Я гадав, що ви муж благорозумний і не помишляєте про такі пустощі, котрі завсіди мають' лихі наслідки. Але я вам дам благороз-судливу пораду, про яку прохаєте, бо в святому письмі сказано: «Хто просить, одержує»³. Ви повинні найперше оставити сії пусті мислі про вашу Маргариту, які вселив вам гаспид, родитель усіх гріхів, як твердить Річард⁴ у коментарях до четвертої³ «Книги сентенцій» П. Ломбарда. Кожного разу, коли прийде вам на ум Маргарита, хрестіться і проказуйте: «Отче наш», а також рядок з Псалтиря: «Хай гаспид стане праворуч нього» ⁵. їжте кожної неділі свячену сіль і окропіть себе свяченою водою, яку поставив священик храму святого Рупрехта. Таким чином ви зможете побороти того гаспида, котрий вселяв вам пристрасну любов до вашої Маргарити, не так уже красивої, як ви гадаєте. Вона — гидке одоробло, у неї поганюча мармиза, на лобі стирчить бородавка, стегна в неї довгі й червоні, руки незугарні, чорні, з рота тхне смородом, бо зуби її зіпсуті, і надто задниця в неї здоровенна, та й недарма побутує приказка: «З Маргариток) зв’яжешся — людям на очі не покажешся». Але ви, засліплені сією насланою гаспидом любов’ю, не помічаєте її хиб. їсть і п’є вона забагато, недавно двічі гучно зіпсувала повітря, коли сиділа поруч зо мною за столом, а сама сказала, що то лавка рипнула. У мене в Кельні була дівиця лучча од вашої Маргарити, але я кинув її. А коли вона вийшла заміж, часто запрошувала мене до себе через одну старушенцію в час відсутності мужа, але я не учащав до неї, хіба що один раз напідпитку. Раджу вам пісникувати двічі на тиждень, опісля висповідатись у якогось магістра нашого з ордену проповідників, котрий міг би вас направити на стезю істини. Коли висповідаєтесь, помоліться святому Христофорові⁶, аби він ніс вас на своїх плечах і щоб ви знов не впали в гріховність і не занурились «у море велике і просторе: там плазуни, котрим нема ліку» ⁷, тобто незліченні гріхи, як пояснює «Комбібілятор» ⁸. Пізніше знов помоліться, аби не впасти в спокусу. Також вставайте рано, мийте руки, причешіть волосся і не будьте ліниві, бо святе мисьмо мовить: «Боже мій, боже, тебе від ранньої зорі шукаю я»⁹. Цурайтесь теж ганебних місць, ми достеменно знаємо, що місця і обставини часто заманюють людей до гріха, а найпаче — до розпусти. А що ви хочете одержати од мене випробувані засоби од любощів, то знайте: я не можу брати сей гріх на моє сумління. Коли я вам пояснював «Науку любощів» Овідія, то казав, що ніхто не повинен при помочі чорнокнижництва змусити жінку полюбити його, а хто буде сам послуговуватись, той вже на ділі одлучений од церкви, а інквізитори єретичної скверни можуть оскаржити його й засудити на спалення. Наведу вам для певнішого доказу один випадок, а ви повинні його затямити, а саме такий: один лейпцігський бакалавр полюбив одну дівицю, на ймення Катарина, дочку мірошника, і кинув у неї зачарованим яблуком. Вона підняла се яблуко, поклала його собі на груди між цицьками і вмить почала так напропале кохати сього бакалавра, що, будучи в церкві, безперестанно позирала на нього. А коли мала молитися: «Отче наш, іже єси на небесі», то мовила: «Бакалавре, де ти єси?» Також удома, коли отець і паніматка гукали її, вона одвічала: «Бакалавре, чого вам треба?» Родителі нічого не здогадувались, покіль один магістр наш, проходячи повз їхній дім, привітався з сією дівицею словами: «Добрий вечір, панно Катарино, як ся маєте, якйй у вас прекрасний гребінь?» А ота дівиця Катарина одказала йому: «Спасибі, милий бакалавре, не зволите випити зо мною найлуччого пива?» — і подала йому кухоль. Але сей магістр наш роздосадувався і поскаржився на неї її матері такими словами: «Пані мірошничко, провчіть-но свою дошо; вона дуже безсоромна, оганьбила на весь світ наш університет, бо назвала мене бакалавром, а я ж не бакалавр, а магістр наш. Воістину, воістину кажу вам, вона смертельно согрішила; одняла в мене мою честь, а такий гріх не одпускаеться, покіль не буде повернуто забране. Також інших магістрів наших вона назвала бакалаврами, я мислю, що вона закохалася в бакалавра, слідкуйте за нею». Тоді мати схопила кочергу й побила свою доню по голові і спині так, що вона випустила сечу, потім заперла її на півроку в спальню і кормила її одним хлібом і водою. Тим часом бакалавр ішов угору, відправив перше богослужіння і одержав парафію в Пардау, у Саксонії. Коли дівиця дізналась про се, вистрибнула з вікна, що було високо од землі, ледь не зламавши собі при цьому праву руку, і втекла в Саксонію до того ж таки бакалавра, де вона живе і по сей день і має од нього четверо дітей. Ви, либонь, достоту знаєте, що се превелика соромота для церкви. Отже, стережіться чорнокнижництва, од котрого походить безліч лих. Воістину, ви можете удатно користуватися ліками, котрі вам приписав пан доктор Брунелль. Се дуже помічні ліки, я часто вживав їх проти болетців шлунка. Будьте здорові ви і ваша матінка. Із Кельна, з дому пана Йоганна Пфефферкорна.

Ліра Чудотворець ¹, богослов ордену проповідників, вітав Гвілерма Гакінета ², иайбогословнішого із богословів

Ви прислали мені з Англії, з Лондона, довгого листа, написаного прегарною латинською мовою, в якому просите мене повідомити вам якусь новину зарівио хорошу чи лиху, бо од природи ви охоче слухаєте новини, як се чинять ті, котрі по своїй комплекції сангвініки, радо слухають музику і за столом бувають у веселому настрої. Я сильно зрадів, коли одержав вашого листа, як той, хто знайшов дорогоцінну перлину, і показав сього листа панам Йоганиові Гроцину і Лінакру ³ зі словами: «Гляньте, мої панове, гляньте! Хіба сей магістр наш не мастак у латинському стилі, здатний скласти доскональні твори й писати такі листи?» І вони побожились, що їм не під силу писати листи таким добірним стилем, хоча вони й піїти, котрі орудують грецькою і латинською мовами. Вони поставили вас вище всіх, хто тільки живе в Англії, Франції, Німеччині і в інших країнах хрещеного світу. Тим-то нічого дивного, що ви стали генералом вашого ордену і що король французький дуже вас любить. Не маєте ви собі рівні ані в латинському письмі, ані в диспутуванні, ані в проповідях; надто ви вмієте бла-горозумно напоумляти короля й королеву на сповіді. Хвалили вас обидва піїти також за те, що ви доскональний оратор. Щоправда, був тут один молодик, на ймення Ріхард Крок. Він виступав зухвало проти вас. Казав, що ви не пишете за правилами риторичної науки, але дуже збентежився, коли се треба було доказати. Тепер він перебуває в Лейпцігу і вивчає там логіку Петра Іспанського. Уповаю, в майбутньому він буде обережніше поводитись. Але переходжу до новин. Швейцарці й ландскнехти затіяли між собою веремію й закололи одні в одних багато тисяч чоловік ⁴. Треба боятися, що ніхто з них не піде до неба, бо вони чинять се задля грошей і жоден християнин не повинен убивати другого. Проте вам не до душі такі новини, бо се голота, котра навмисне бешкетує. Друга новина куди гірша: дай боже, аби не була достеменна. Пишуть-бо з Рима, що з дозволу пани «Очне дзеркало» Йоганна Рейх-ліна заново перекладено з нашої рідної мови на латинську і причому більше, ніж у двохстах місцях воно інакше звучить по-латині, ніж переклали його в Кельні магістри наші і пан Йогани Пфефферкорн⁵. Кажуть достовірно, що в Римі одкрито читають «Очне дзеркало» й друкують разом з єврейським Талмудом. Ось звідси-то і роблять висновок, що магістри наші є підроблювачі і негідники, бо неправильно переклали сей твір, далі, вони — осли, бо не знають ні латині, ні німецької мови. Кажуть також про них, що, як вони спалили сію книгу біля храму святого Андрія в Кельні, так треба спалити їхній «Вирок» і «Рішенець» Паризького університету⁶, бо інакше будуть самі названі єретиками. Я ладен плакати кривавими сльозами, так тяжко печалюсь. Хто ж бо захоче студіювати богослов’я і магістрам нашим явити пошану, коли, чого доброго, ночує про них такі речі? Усі повірять, що доктор Рейхлін учеиі-ший, ніж магістри наші, а в се незмога повірити. Окрім того, пишуть, неначе через три місяці має появитись остаточний рішенець проти магістрів наших і що папа під страхом тяжкої покари звелить братам ордену проповідників носити за їхню безсоромність на чорному плащі ззаду білі окуляри або лорнет на посміховище для вічної пам’яті і ганьби за те, що несправедливо гудять «Очне дзеркало» пана Йоганна Рейхліна. Кажуть далі, що їх спостигла якась соромота під час богослужіння через те, що отруїли якогось імператора. Мені не лізе в голову, аби папа був настільки дурний, що все се сповнить. Якщо він се учинить, то ми по всьому ордену будемо читати проти нього псалом: «Боже, хвали моєї не замовчуй» ⁷. Взагалі-то наші панотці і магістри наші думають тепер, як їм запобігти сьому лихові. Вони хочуть виклопотати в апостольській столиці безліч індульгенцій і зібрати великі гроші в Німеччині і в Франції, аби з їх поміччю могли протиставитись сьому благодійникові євреїв, допоки він не помре, бо він уже старець, а після смерті проповідники його остаточно осудять. Будьте здорові, порадьте мені по спромозі та пособляйте благові ордену.

Пусто балакун із Пессенека ¹, курсор богослов'я, чернець ордену святого Вільгельма, шле незліченні вітання магістрові Ортуїну Грацію

«Од природи ми схильні до зла» — отак читаємо в «Очевидному» ². Тому між людьми чуємо завсіди більш злого, ніж доброго. Недавно у Вормсі³ я диспутував з двома євреями й доводив їм, що їхні закони були скасовані Хри-стом і їхнє очікування месії є чистісінька безліпиця й вигадка, а для доказу я послався на пана Йоганна Пфеффер-корна з Кельна. Вони на се захихотали і сказали: «Ваш Йоганн Пфефферкорн із Кельна є найліпший лайдак. Не знає він ні в зуб єврейської мови і прийняв віру християнську для того, аби приховати свої мерзощі. Будучи іще євреєм у Моравії, він дав одній жінці ляпаса, аби вона не могла дивитись на прилавок, де міняли гроші, захопив понад двісті флоринів і чкурнув з ними. В іншому місці його засудили за крадіжку до повішення, але він зумів якимось побитом оминути покари. Ми бачили живовидяч-ки сію шибеницю, і багато віруючих християн її бачили, в тому числі й декотрі дворяни, котрих можемо вам назвати. Тим-то вам не личить посилатись на сього крадія». Тоді я впав у лють і одказав їм: «Брешете безсоромно, сучі євреї, якби у вас не було привілеїв ⁴, то я схопив би вас за волосся і викачав у гною. Усі-бо ви патякаєте таку скверну з ненависті до пана Йоганна Пфефферкорна. Він взірцевий і ревний християнин, як рідко хто в Кельні. Се я знаю з досвіду, бо ж він сповідається із своєю супруж-ницею у братів-проповідників, слухає дуже охоче службу божу, а коли священик піднімає святу євхаристію, тоді дивиться на неї з благоговінням, а не глядить на землю, через що з нього кепкують заздрісники. Глядить я^е він на землю хіба що тоді, коли відхаркується, а відхаркується він тому, що в нього набирається багацько харкотиння і вранці приймає ліки проти грудної слабості. Ви думаєте, що магістри в Кельні і бургомістри телепні, бо призначили його начальником великого шпиталю й розподілювачем солі? ⁵ Будьте певні, вони не вчинили б сього, якби він не був ревним католиком. Запевняю вас, що я передам йому все. до останнього слова, аби він міг боронити свою честь і вам здорово насолити, коли буде писати проти вашого ві-роісповідання. Ви, певно, скажете, що до нього прихильно ставляться магістри наші і бургомістри задля його вродливої супружниці. Се брехня, бо в бургомістрів самих є вродливі жони, а магістри наші не дбають про жінок, та й ніхто ще не чув, щоб якийсь магістр наш скоїв чужолож-ний гріх. Вона ж матрона таких непорочних звичаїв, рівної якій не знайти у всьому Кельні; вона воліла б радніше втратити око, аніж добру славу. До того ж я не раз чув од неї на власні вуха, що вона ще од матері своєї дізналася, що обрізані мужчини дають жінкам більше розкошів, ніж необрізані. Тому вона й сказала, що якщо її муж віддасть богові душу і вона вийде заміж за іншого, то і сей не повинен мати крайньої плоті. Отже, не належить йняти віри тому, що вона полюбляє бургомістрів, бо ж бургомістри не євреї і вони необрізані, як обрізаним є пан Йоганн Пфеф-феркорн. Через се оставте її в спокої, а то він зладить і проти вас трактат під назвою «Сполошний дзвін», як написав уже такий проти Рейхліна. Листа сього покажіть обов’язково пану Йоганнові Пфефферкорну, аби він удатно боронив себе од євреїв і Германа Буша. Пфеффер-корн — мій найкращий друг, він позичив мені десять флоринів, коли я одержав ступінь бакалавра богослов’я. Писано в Бонні, де Буш і його компанія обідали в заїзді «Гладкий півень».

Лупольд Плішивий ¹, невзабарі ліценціат, шле магістрові Ортуїну Грацію стільки повітань, скільки гуси з'їдають зернин

Пане магістре Ортуїне, в Ерфурті на публічних диспутах два факультети — богословський і медичний — підняли дуже делікатне питання. Декотрі твердять, що, коли єврей прийме християнську віру, тоді в нього знову відростає крайня плоть, себто шкіра, котру, як велить єврейський закон, при народженні хлопця відрізують. Так мислять богослови і мають на се важенні докази. Один з них такий: якби було інакше, то на страшному суді євреї хрещені вважалися б євреяхми нехрещеними, бо при наготі виявилося б, що в них немає крайньої плоті, і через те їм сталася б кривда. Але бог нікого не хоче скривдити, отже... і так далі. Другий доказ основується на повазі співця псалмів, котрий каже: «І сховав він мене в день лиха, заховав у таємному місці» ². Вій каже: «в день лиха», тобто у день страшного суду в долині Іосафатовій³, коли всім людям треба буде дати одвіт за скоєні лиходійства. І сі й інші докази пропускаю задля стислості, бо ми в Ерфурті належимо до «нових», а «нові», як знаєте, полюбляють стислість. Чиню се також тому, що в мене кепська пам’ять, і я не можу з пам’яті стільки цитувати, скільки панове юристи. Інші ж гадають, що таке твердження хибне, посилаючись на Плавта ⁴, котрий в одному зі своїх писань каже, що вчинене не може стати не вчиненим. Із сих слів беруть такий доказ: раз єврей, будучи євреєм, втратив якусь частину свого тіла, то не одержить він її назад як християнин. Вони також твердять, що з аргументації богословів не можна зробити правильного висновку, в противному випадку з першого доказу виникло б, що ті християни, котрі втратили частину того, чим пишаються чоловіки, через розпусту, як се часто трапляється у мирян і духовенства, також були б визнані євреями на страшному судилищі. Але таке твердження є єресь, і магістри наші, як інквізитори єретичного ухилу, ніколи на се не підуть, бо в них теж інколи в сій частині тіла трапляється пошкодження, але се дістається їм не од шльондр, а тоді, коли не досить обережно миються в лазнях⁵. Тим-то я прохаю ваше преподобіє смиренно й уклінно встановити істину в

сьому питанні вашим рішенцем і запитати супружницю пана Йоганна Пфефферкорна, бо ви з нею у превеликій приязні. Вона заради дружби вашої з її чоловіком не посоромиться одповісти вам на все, що ви тільки захочете її спитати. Я чув також, що ви її сповідник, тому можете спонукати її до відповіді, настрахавши покарою за неслухняність. Скажіть лише: «Моя пані, не стидайтесь, я знаю, що ви благопристойна жінка, як рідко хто в Кельні; я не прохаю у вас нічого соромітного, а тільки скажіть мені одверто: чи є у вашого чоловіка крайня плоть, чи ні? Скажіть, ради бога, сміливо, не стидайтесь. Ради бога, чому мовчите?» Але я не хочу вас повчати, ви лучче знаєте, як вам належить поводитись з жінками. Писано дуже спішно в Ерфурті у Дракона ⁶.

Падорман Пічник ¹, ліценціат, шле найпривітніше привітання магістрові Ортуїну Грацію

Недавно ви написали мені з Кельна й дорікали за те, що я вам не пишу, а ще до того ви сказали, що читаєте мої листи радніше, ніж листи інших, бо вони мають гарний стиль і строго дотримуються правил уміння писати листи, про що, велебний муже, я слухав на ваших лекціях у Кельні. Пишу вам з дорогою душею, але в мене не завсіди е достатньо натхнення й такого матеріалу, як нині. Повідомляю вас, що тут бувають різні диспути, магістри й доктори виявляють своє обдаровання і вченість у постановці, вирішенні й визначенні різного роду понять, доказів і проблем з усіх галузей знання. Причому тут виступають знамениті й дуя^е вчені піїти й оратори, між котрими особливо виділяється один ², великий мастак у сій умілості, котрий присвоїв собі гучний титул, читаючи публічно свої лекції. Він каже, що він піїт над усіма піїтами і крім нього немає інших піїтів. А сам написав віршований трактат і сей трактат назвав дивовижно; я, щоправда, забув назву, але вона, бачиться, така: «Про гнів і жовчні настрої». У сьому-то трактаті він накинувся на багатьох магістрів та інших піїтів, котрі не допускали його до лекцій через легкодумне віршоробство. Але магістри одкрито говорили йому, що він зовсім не такий чудовий піїт, як сам чваниться; магістри також в іншому сильно йому заперечують і завсіди посилаються на вас, бо ви в поезії, безперечно.

набагато більше тямите, ніж він. Притому вони вказують йому і на те, що він недостатньо розбирається, де довгий, а де короткий склад, як про се вчить магістр із Вілладьє³ в третьому томі свого твору, котрий сей піїт, очевидно, поверхово прочитав. Боронять вони свою думку про нього багатьма способами. Насамперед при помочі вашого імені і то двояко. По-перше, так: «Диви, ось він хоче бути вченішим піїтом, ніж магістр Ортуїн, але вже само ім’я магістра на се не дозволяє. Бо магістр Ортуїн зветься Грацій, тобто «повен милості» од латинського «грація», що означає «милість», бо інакше ви не могли б творити такі глибокодумні поетичні писання без отої милості, даної вам духом святим, котрий віє, куди захоче. Ви одержали її за вашу смиренність, бо ж бог одказує гордим в їхніх просьбах, а смиренним дарує свою милість». Ті, хто читає вашу поезію і тямлять що-небудь у піїтиці, твердо уповають, що не маєте собі рівного, і дуже дивуються, що той піїт настільки туго думний і настільки безсоромний, що хоче бути вище за вас; адже навіть дитина може зрозуміти, що ви його настільки перевищуєте, наскільки «Лабіринт» ⁴ перевершує «Корнута»⁵. Вони хочуть зібрати всі ваші писання і надрукувати все, написане вами в різних трактатах, приміром, у трактаті магістра нашого Тонгрського, головного настоятеля Лаврентійської бурси, в його трактаті про паскудні твердження Йоганна Рейхліна, в паризькому «Рішенці», в багатьох трактатах пана Йоганна Пфеф-феркорна, котрий раніше був єврей, а тепер сей перевертень став найліпшим християнином. Вони побоюються, що інакше загинуть ваші поетичні плоди, і кажуть, що се була б найбільша .соромота нашого часу і смертний гріх, якби вони пропали через недбайливість і не були надруковані. Прохають також панове магістри, аби ви були преласкаві й воліли прислати вашу оборону проти Йоганна Рейхліна, де ви дали доброго прочухана сьому зарозумілому докторові, котрий насмілюється противитись чотирьом університетам. Вони хочуть її переписати і потім вам повернуть. Сей рід тлумачення імені Грацій представляють: магістр Йоганн Кірхберр, мій найсердечніший друг, разом зо мною удостоєний ученого ступеня, магістр Йоганн Гунген, мій вельми відданий приятель, магістр Яків Нюрнберзький, магістр Іодок Віндсгейм⁶ і багато інших ма* тістрів, моїх достохвальних друзів і ваших безстрашних вірників. їм заперечують інші і кажуть, що сей рід тлумачення, щоправда, дуже тонкий і веде до чудового висновку, але він не був би вам до душі, бо звучить надто пихато, якби ви, приміром, почали говорити: «Ось, мої панове, мене звуть Грацій од дару небесного, котрим наділив мене своєю милістю бог у поезії і в усіх видах знання». Се суперечило б вашій смиренності, через яку ви наділені сим даром, і було б протиріччям, бо небесна милість і гшха не уживаються в одній і тій же особі. Далі милість небесна є чеснота, а пиха — порок, суміщатись вони не можуть, бо одна протилежність по своїй природі виключає іншу, подібно як жар протирічить холоду. Так каже магістр наш і піїт, посилаючись на «Предикації» Петра Іспанського, котрий учить, що чеснота є протилежність пороку. Але є ще інше, набагато краще, тлумачення: доводять, що ім’я Грацій бере початок од римських Гракхів⁷, якщо пропустити одну букву для милозвучності. Про них читаємо в історії Стародавнього Риму; вищепойменовані Гракхи були знамениті піїти і оратори, і не було їм в той час у Римі рівних, нікого, хто був би так бистроумний і досконально обізнаний з піїтикою і риторикою, як вони. Читаємо також, що голос їхній був м’який і приємний, не грубий і не гучний, а солодкозвучний, немов флейта. Вони інколи на початку свого виступу настроювали голос свій до звуку флейти. Тим-то і народ слухав їх з великим зачудуванням і оддав їм першість перед іншими в красномовності. Від оцих-то Гракхів одержав ймення магістр Ортуїн. Істинно, ніхто не може рівнятися з ним ні в поезії, ні щодо милозвучності голосу. Він переважає всіх теперішніх піїтів так, як оті Гракхи переважали всіх римських. Через се той піїт у Віттенберзі повинен мовчати і скоритися. Щоправда, він має глибокі знання, але порівняно з вами він — неначе дитина. Таку методу тлумачення відстоюють мої найсердечніші друзі⁸ Еобан Гесс, магістр Генріх Урбан, Ріцій Еврицій, магістр Георгій Спалатин, Ульріх Гуттен і передусім Людвіг Містотет, мій пай і друг, а ваш оборонець. Ви повинні написати мені, хто йде по правильній стезі, і встановити істину в сім ділі. Я хочу відправити за вас богослужіння в церкві проповідників, аби ви побороли доктора Рейхліна, котрий вас несправедливо назвав єретиком, бо ви написали у вашому вірші: «Плаче мати, кормителька Юпітера»⁹. Живіть у відмінному здоров’ї. Із Віттенберга, з замку у магістра Спалатина, котрий також шле вам стільки повітань, скільки раз співають алілуя між пасхою і зеленими святами. Іще раз будьте здорові і смійтеся завсіди.

Миколай Світлотворець ¹ пану магістрові Ортуїну Грацію шле стільки вітань, скільки за рік плодиться бліх і вошей

Найученіший навчителю, магістре Ортуїие! Шлю вам більше подяк, ніж у мене волосинок на тілі, за те, що ви порадили мені поїхати на студії в Кельн і жити в бурсі святого Лаврентія. Отець мій був сим сильно задоволений. Він дав мені десять флоринів і купив довгий чорний плащ із каптуром. Першого дня, коли я зайшов в університет і в вищепоймеиованій бурсі прийняв посвячення у спудеї², то взнав одну незвичайність, за що не пошкодував би й десяти срібних альбів ³. Якийсь піїт Герман Буш прийшов у сію бурсу до настоятеля в якійсь справі. Тоді магістр подав йому руку і шанобливо привітав його словами: «І чому-то я удостоївся того, що матір божа прийшла до мене?» ⁴ А Буш одвітив: «Якщо у господа бога не було матері, красивішої за мене, то, певне, не одзначалася вона красою». Буш не зрозумів тонкої риторичної алегорії, прихованої в словах настоятеля сієї бурси. Уповаю, що ще чимало корисного навчусь у тутешньому благодатному університеті, такого цінного, як сей випадок. Сьогодні я купив собі статут бурси, а завтра буду аргументувати в диспуті на тему: «Чи початкова матерія являє собою буття в дії чи в потенції». Писано в Кельні у бурсі Лаврен-

ТІЯо

Герборд Гнойовик ¹ шле магістру Ортуїну, своєму наставникові, мужу незрівнянної вченості, стільки повітань, що їх злічити годі

Ясновелебний магістре! Коли я два літа тому переїхав від вас у Цволле, ви обіцяли мені твердо, що будете часто писати і присилати ваші вірші, аби я їх почитав. Але ви сього не чините і мені не пишете, чи живі ви, чи ні, аби я знав, як вам живеться, як йдуть ваші діла, в якому вони стані. Святий боже! Як я тривожусь за вас! Благаю вас, заради господа бога і святого Юрія ², звільніть мене од сієї журби, бо я боюсь, чи не болить у вас голова або чи не зчинився у вас розлад шлунка з поносом, як се вже не раз бувало, коли напаскудили ви в штани просто-таки на вулиці і не помітили сього, допоки одна жінка не закричала: «Пане магістре, де се ви сіли на кал? Погляньте: у вас запаскуджена одежа і черевики». Тоді ви пішли в дім папа Йоганна ГІфефферкорна, і його жона дала вам іншу одежину. Ви повинні їсти круті яйця й каштани, печені на вугіллі, а також варені боби, посипані маком, як се чинять на вашій батьківщині у Вестфалії. А іще ви приснились мені вночі, що у вас сильний кашель і часте харкання. Тим-то їжте цукор і товчений горох, змішаний з кмином і тертим часником, і покладіть собі на пупок смажену цибулину. Далі, протягом шести днів не сходьтеся з жінками, окутуйте добре голову та крижі, і тоді видужаєте. Або ж випробуйте засіб, котрий завше давала болящим од млявості супружииця пана Йоганна ГІфефферкорна; сей засіб було випробувано багато разів. Писано в Цволлі.

Віліпатій з Антверпена¹, бакалавр, сердечно вітає магістра Ортуїна Грація, свого найліпшого друга

Навідався якось до мене один чернець із ордену проповідників, учень магістра нашого Якова Гохштрата, інквізитора, гонителя єретичної науки, і поздоровкався зо мною. Я зразу запитав його: «А як поживає мій найліпший друг, магістр Ортуїн Грацій, котрий навчив мене основ логіки й поезії?» А він відповів, що ви слабуєте. Тоді я з ляку впав па землю біля його ніг. Він облив мене холодною водою, схопив за волосся при срамотному місці й насилу привів до пам’яті. Тоді я проказав: «Ой, леле-леле, як ви мене налякали! Яка ж то болість у нього?» А він сказав мені, що у вас напух правий сосок і заважає вам у студіях. Після сього я знову опритомнів і заволав: «Га! і більш нічого? Сію недугу я в спромозі чудово вилікувати; бо в мене багатющий досвід у лікуванні. Однак, пане магістре, послухайте, звідкіль походить сія болість». Відтак я дав йому ліки від сієї болісті. Коли безсоромні жінки побачать якогось муя^чину-красеня, такого, як ви, а саме, в якого русяве волосся, карі або сірі очі, червоні губи, великий ніс, до того ж сей мужчина кремезний, тоді вони хочуть його мати. Але коли він вихований і просвічений, як ви, і нехтує їхніми милощами і привабами, тоді вони вдаються до чорнокнижництва. Сідають поночі на мітлу і верхи їдуть до красеня, котрого кохають. Вони чинять з ним своє діло у той час, коли він спить і нічого не почуває, а тільки має сновидіння. Деякі жінки, перетворюючись у котів або птахів, ссуть з його грудей кров так, що він од слаботи ледь у спромозі ходити з поміччю палиці. Вірю, що гаспид навчив їх сієї умілості. Ми повинні перешкоджати їм таким иобитом, як я прочитав у старовинній книзі з бібліотеки ростокських магістрів. Потім я сам на собі спробував сей спосіб і врешті-решт упевнився, що він надійний. У неділю вам треба взяти посвячену сіль, учинити з неї на язиці хрест і за велінням святого письма: «Ви — сіль землі» ²— з’їсти її. Далі належить учинити сіллю хрест на грудях і хрест на спині, а також покласти сіль в обидва вуха, знову-таки з хрестовим знаком, причому слід стежити, аби сіль з вух не випала. Накінець треба проректи з побожним настроєм таку молитву:

Господи Ісусе Христе і ви, чотири євангелісти,

Від блудниць оберігайте, від відьом захищайте,

Аби кров мою не ссали і болю не завдавали Великого соскам моїм, перешкоджайте їм.

Службу божу вам відправлю, кропильницю поставлю.

І тільки тоді будете мати спокій. Якщо ж вони знову навідаються, то нассуться вже своєї власної крові й ослабнуть. Між іншим, як ідуть діла з доктором Рейхліном? Магістри кажуть, що вій вас переміг, але я не вірю, аби вій міг перемогти преславних магістрів наших. А ще більше дивуюсь, чому ж ви не складете на нього памфлета ³. Будьте здорові вовіки-віків! Вітайте від мене пана Йоганна Пфефферкорна і його супружницю. Скажіть, що я зичу їм більше приємних ночей, ніж у астрономів є мі-нут. З Франкфурта-на-Одері.

ДОДАТОК ДО ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ 1 (42)

Антон Н.¹, уже майже доктор медицини, себто поки що ліценціат, котрий небавом буде удостоєний ступеня доктора, вітає знаменитого мужа, магістра О ртуїна Грація, свого високоповажаного вчителя

Найвизначніший мій учителю! Оскільки ви мене недавно прохали писати вам про всілякі новини, сповіщаю, що я тільки що прибув з Гейдельберга у Страсбург для того, аби закупити деякі складники, котрі вживаємо для виготовлення ліків. Ви, певне, знаєте, що і в ваших лікарів є звичай вирушати в інше місто, аби там купити все потрібне для своєї практики, якщо не мають чого-небудь у своїх аптеках. Але даймо спокій сьому, а поговорімо про інше. Коли я прибув туди, одвідав мене один, мій хороший друг, дуже мені відданий. Ви його також знаєте, бо ви довгий час у Кельні держали його в шорах. Він розказав про якогось чоловіка, на ймення Еразм Роттердамський ², раніше хмені невідомого, буцімто той усе знає, у всьому розбирається і що в сію пору перебуває в Страсбурзі. Я не хотів у се повірити і не вірю ще й нині, бо мені бачиться неймовірним, аби такий собі чоловічок, як Еразм, міг стільки знати. Отож я’ просив настирливо того, хто мені про нього розказав, завести мене до нього, аби я міг побачити його. Мав я тоді збірник рецептів, котрому дав назву «Медичний довідник», бо завсіди беру його, коли навіщаю хворих або купую потрібні матеріали. В ньому зберігаю різні хитромудрі запитання з медичної на;уки. Із сього збірника я вибрав собі одне запитання з помітками і доказами за і проти. Озброєний таким побитом, я намірився виступити проти того, кого назвали великим ученим, аби переконатись, чи він також у медицині тямить що-небудь, чи ні. Коли я сказав про се моєму другові, той урядив розкішну учту, на котру запросив умоглядних богословів, знакомитих юристів і мене як лікаря-практика, хоч я і не був достойний сього. Після того як усі сіли за стіл, ми довго мовчали, і ніхто не хотів через соромливість заговорити першим. Тоді я штурхнув свого найближчого сусіда і сказав (бозна-як се мені неждано-негадано прийшло па гадку):

Зразу замовкли усі і слухали дуже уважно ³.

Сей вірш іще й досі в мене у свіжій пам’яті, бо я ще тоді, коли ви тлумачили нам «Енеїду» Вергілія, намалював собі поруч з сим рядком чоловіка з колодкою на устах, аби по вашому велінню позначити собі в моїй книжці се місце. Таким чином мені дуже швидко вдалось домогтися того," що я задумав, бо сей багатознайко є, як кажуть, і піїт. В той час, як усі так мовчали, Еразм взяв річ з довгим вступом. Хай мене назвуть байстрюком, але я не второпав ні єдиного словечка, бо в нього слабенький голос. Все ж гадаю, що річ ішла про щось богословське. Він навмисно вчинив такий вступ, аби втягнути в бесіду магістра нашого, сильно тямущого в богослов’ї, котрий сидів з нами за столом. І справді, коли Еразм закінчив свій вступ, тоді магістр наш почав глибокодумно диспутувати про буття і сутність. Повторяти сеє мені нема потреби, бо ви се питання досконально вивчили. Тільки-но він скінчив, той одповів кількома словами. Потім знов настала тиша. Тоді наш гість, котрий є хороший гуманіст, почав говорити про поезію і сильно хвалив Юлія Цезаря за його писання і діяння. Коли я се почув, то відчув, що ся бесіда мені до душі, бо сам я багато читав і, будучи в Кельні, чимало почув од вас про поезію. Я так озвався: «Раз уже ви почали річ про поезію, то я не можу більше утримуватись од слова і прямо-таки тверджу, ідо не вірю, начебто Цезар написав свої спогади ⁴, а своє твердження хочу підкріпити доказом, котрий гласить: «Кожний, хто має діло із зброєю і зайнятий всілякими турботами, не може навчитись латини. Сеє стосується і Цезаря, котрий завсіди був на війні і переносив злигодні, через се не міг бути ученим і навчитись латини. Я твердо вірую й уповаю, що воно так і є

і ніхто інший, як Светоній ⁵, написав оці спогади, бо я не натрапив ні на кого, чий стиль був би схожий на стиль Цезаря, ніж стиль Светонія». Коли я таке прорік і ще багато іншого, що задля стислості зараз пропускаю, як вимагає стародавня приказка «Нові полюбляють стислість», тоді Еразм залився сміхом і нічого не одвітив, бо я своїми бистроумними доказами узяв верх над ним. Так і закінчилась наша учта, і я не хотів звернутися зі своїм медичним запитанням, бо бачив, що Еразм у медицині ні бе ні ме, найпаче, що він не знав, як спростувати мій доказ з поезії, хоч сам піїт. Далебі, він не такий уже знаменитий, як про нього йде поголос, бо знає не більше од іншого чоловіка; Але щодо поезії, то я погоджуюсь, що він уміє прекрасно висловлюватись по-латині. А втім, що тут незвичайного? Протягом одного року можна опанувати сією мовою. Проте в науках умоглядних, як богослов’я й медицина, треба інакше поводитись, якщо хочеш їх вивчити, А він іще хоче вважатись богословом! Але, мій учителю, який там з нього богослов! Він цілком звичайний чоловік, бо ж йому трудно знайти слово і він нічого ие тямить у суті речей. Се так, якби хтось (тут хочу вжити вдале порівняння) хотів з’їсти горіх, а з’їв шкаралупу, не торкнувшись зерна. Так, на мій дурний ум, мається з подібними людьми. Все ж у вас зовсім інший ум, ніж у мене, бо, як я чув, ви хочете тепер сподобитись ступеня доктора богослов’я, в чому хай вам допоможе бог і пресвята богородиця. Але се я кажу мимохідь, аби не розводитись більше, ніж собі намітив. Я хотів би своєю медичною умілістю заробити собі (хай би бог дав мені багато болящих) більше грошей за один тиждень, аніж Еразм чи інший піїт за рік. Іншим разом напишу вам більше новин. Будьте здорові і живіть так довго, як довго може жити Фенікс⁶. Хай дадуть вам довге життя всі святі богоугодиики. Любіть мене, як досі любили. Писано в Гейдельберзі.

2 і 3 (43 і 44)

Галл Ткач ¹ з Тундельфінгена ², ■

співець ³ серед хороших друзів, вітає магістра Ортуїна Грація, свого дуже й дуже коханого вчителя

Шановний пане магістре! Я буду вдячний вовіки-віків за те, що ви написали мені в Ебербург⁴ вельми втішного листа і в ньому мене втішаєте, бо ж почули, що я нездужаю. Але в сьому листі ви також написали, що дивуєтесь, чому я занедужав, коли в мене немає виснажливої роботи, як її не мають зрештою й ті, котрих називають «дармоїдами», себто служники священиків. Ха, ха, ха! Я не можу стриматись од сміху. Хіба я байстрюк, що ви так недоречно запитуєте? Невже ви не знаєте, що все в руках у господа бога, і тільки він у спромозі вчинити будь-кого болящим, якщо захоче, і знову ізцілити, коли йому заманеться. Якби болість завсіди походила з праці, то тоді мені не минути лиха, хоч ви й кажете, що я мало працюю. Коли я недавно був у Гейдельберзі у моїх добрих приятелів, тоді мене змушували тяжко працювати горлянкою, а саме -т-пити вино, так що не було б дивним, якби я з сієї причини не надірвав собі горло; невже вам не здається, що се претяжка робота? Але хай се буде достатня відповідь на першу частину вашого листа. Далі ви пишете, аби я вам прислав якусь книжечку, в котрій було б щось корисне для молоді, бо вона знадобиться вам у заняттях з нею. Оскільки ви були для мене завсіди предорогим через численні науки, які знаєте назубок, то я не міг утриматись, аби вам не вислати одного листа з чудесної книжечки, найменованої «Збірник листів лейпцігських магістрів» ⁵_в їх зложили знамениті магістри благодатного Лейпцігсько-го університету. Я учинив се тому, бо, якщо вам сподобається перший лист, тоді пошлю вам усю книжку, хоч не радо що-небудь з рук випускаю. Зміст сього листа такий.

З (44)

Магістр Окличник ¹, найстаріший з настоятелів Генріхської бурси в Лейпцігу, вітає Матвія Фалькенберга², дворянина старовинного роду, свого нерозлучного впродовою п'ятдесяти років і досі вірного друга

Оскільки вже минуло чимало часу відтоді, як ми востаннє бачились, то я вважаю за потрібне написати вам, аби не розпалась давня наша дружба, тим паче, що чув од багатьох людей, що ви іще живі й добре ся маєте, неначе ще.й досі юнак. Я дізнався про се, клянусь богом святим, з превеликою радістю. Але хай простить мені милосердний бог, що я сказав таку сильну клятву. О, якби бог і свята Марія дозволили вам приїхати сюди верхом! Я чув, однак, що ви вже не так радо їздите верхом, як їздили в ту пору, коли ми з вами жили в Ерфурті і в інших містах Саксонії. Там я непомалу дивувався вашій бадьорості, коли ви ганяли верхом на коні. Я сильно настрахався, як тільки почув, що городяни Вормса затіяли ворожнечу з якимось дворянином ³. Боюсь, чи часом ви не вплутались в оцей спір. Адже така старовинна родина, як ваша, охоч_е пособляє іншій старовинній родині. В молодості ви щиро товаришували з тими, що полюбляли їздити верхи й пиячити, за що я вас частенько картав. Але тому, що все йде благополучно, то складемо належну подяку Ісусові Христу за те, що ми так довго тішимось міцним здоров’ям. Дивуюсь дуже, що ви мені ні разу не написали, хоч у вас є багато нагод передати листа у Лейпціг, і ви прекрасно знали, що я весь час тут живу. Я ие можу бути таким лінивим, як ви, і тому пишу вам, бо завсіди радо пишу листи і знаю, що за весь час, коли ми жили з вами разом, я написав більше двадцяти листів різним ученим моїм ровесникам. Але забудьмо сію похибку, а також інші подібні похибки. Шляхетний пане, я дуже хотів, аби ви були тут, коли наш найясніший герцог Саксонський улаштував своє весілля з гучними танцями ⁴, на якому була тьма-тьмуща дворян. І я був на ньому од імені Лейпціг-ського університету разом з його ректором. Як велить звичай, ми піднесли герцогові величезний келих, а в ньому повно флоринів. Пробули ми там три дні, весь час сильно веселились і смакували їством і питвом. Був зо мною служник, а в нього були два глечики. Він добре знав, де я сиджу за столом, і поставив сії глечики під мою лавку. Нам подавали чудесне на смак вино, ви прекрасно знаєте, яке воно: найсолодше із солодких. Я п’ю його з такою насолодою, що од нього голова в мене ходить ходором, а після випивки маю звичку танцювати. І ось тоді я начерпав сього найлуччого вина, наповнив ним глек і поставив під стіл. Сеє учинив, аби в нас було що пити по дорозі додому. Далі, серед багатьох страв була дуже смачна страва з курей та інші лакомини. Тоді я взяв другий глек і поклав у нього цілу курку. А се учинив, аби достославний пан ректор і -я мали що їсти по дорозі додому. Коли таке підготував, то сказав одному дворянинові: «Шановний пане, покличте сюди мого служника, я хочу йому щось сказати». Коли шляхтич се учинив і мій служник прийшов, я сказав: «Підійди-но сюди і підніми мій ножик, він випав мені з рук під стіл» (зрозуміло, що я навмисно його туди кинув). Служник заліз під стіл, підняв ножик, забрав глеки під блузу і виніс їх так, що ніхто сього не помітив. О свята Доротеє! Якби ви були тоді з нами! Коли ми повертались назад у Лейпціг, яка-то приємна була дорога! Я ще два дні після сього доїдав останки, бо з’їсти всього по дорозі ми не змогли. Пишу вам, бо знаю, що й ви не від того, аби при оказії поцупити що-небудь. Ви чинили так ще тоді, коли жили разом зі мною, і сього я навчився од вас. Се воістину чудесна вмілість, я не оддав би її навіть за сто флоринів. Недавно розказував мені один чоловік, що у вас є чудесний город у вашому рідному місті, в якому вирощуєте багато фруктів — груші, яблука, виноград. А коли буваєте у своїй корчмі, бо вдома не куховарите, тоді берете з собою велику торбу, в котру крадькома напихаєте булочки й смажену іітицю, і все це так спритно чините, що ніхто сього не помічає. І сьому я не можу надивуватись. Гадаю, ви дійшли до такої доскональності через довге вправляння, бо тільки вправа породжує умілість, як каже філософ у дев’ятій книзі «Фізики» ⁵. Дізнаюсь також, що у вас є милоданка, котра погано бачить на одне око.

Дуже дивуюсь, що ви вночі ще можете бути мужчиною, адже ви глибокий старик. Мене найбільш дивує те, начебто, як я чував, воно не давало вам спокою цілих шість тижнів, і ви нічого не могли з ним вдіяти. Сеє, казали ви, походить од якоїсь болісті. Ох, якби тільки в мене була така болість, яким же славним коханцем був би я тоді! Але, повірте мені, я вже не здатний нині на те, на що здатний був у молодості. Уже чотири тижні пройшло з тієї гіори, як-я зійшовся зі своєю куховаркою поза моїм домом ⁶, і відтоді пройшло чимало часу, а я не в силах злягатися з жінками. Ще одне, про що хочу вас просити, заки закінчу. Якщо у вас є якийсь хлопчик або кревний, або якщо у вашого хорошого знайомого є хлопець і сей хлопець хоче стати спудеєм, то пошліть його сюди до мене в Лейпціг. У нас багато учених магістрів, у нашій бурсі добре годують, а саме: дають двічі в день сім страв, на обід і на вечерю. Перша страва зветься «Завжди», по-ні-мецьки каша; друга — «Безперервно», себто суп; третя — «Щоденно», себто овочі; четверта — «Часто», себто худа яловичина; п’ята — «Рідко», себто печеня, шоста — «Ніколи», себто сир; сьома — «Коли-небудь», себто яблука і груші. До сього подають нам ще й хороший трунок, котрий називається «Договір» ⁷. Скажіть, чи сього недостатньо? Сей порядок ми зберігаємо протягом цілого року, і всі його хвалять. Але в житлах учнів бракує їжі, що, либонь, не біда, бо інакше наші підопічні не хотіли б учитися. Тому я написав на всіх кімнатах отакий двовірш:

Такий у бурсг устав на всі віки став:

їжу візьми з собою, коли їсти хочеш зо мною.

Як бачите, я подекуди піїт, але вже досить сього, бо я не хочу показатись багатослівним. Писано нашвидкуруч у Лейпцігу під голубим небом. Живіть з вашою жадаикою щасливіше, ніж бджілка в чебреці або рибонька в воді. Ще раз будьте здорові.

Отже, пане магістре Ортуїне, якщо вам сподобався сей. лист, то я пошлю вам усю книгу повністю, бо ж листи її, на мій скромний погляд, дуже і дуже вдалі. Зрештою, не маю про що більше писати. Живіть щасливо милістю со-творителя всього сущого. Писано в Ебербурзі, там, де я хотів би. аби й ви жили зо мною; інакше нехай дідько мене візьме. Шостої неділі між Великоднем і трійцею⁸.

Арнольд Тонгрський> магістр наш святого богослов’я, шле повітання магістрові Ортуїну Грацію

Велебний пане магістре! Мучуся зверх усіх мук. Нині розумію, яке правдиве речення піїтів: «Ні одна біда не ходить одна», і хочу се підтвердити таким чином. Я вже слабую, і, опріч болещів, найшла на мене й інша мука, а саме така: щодня приходять до мене люди або пишуть мені з різних країв, бо ж я повсюдно став славний через книгу, написану, як знаєте, проти Йоганна Рейхліна *. Сії люди кажуть і пишуть, що їх вельми дивує, чому ми дозволяємо Йоганнові Пфефферкорну, вихрестові, братись за перо, аби він боронив самого себе і нас усіх од напасті Рейхліна, а також заступався за нашу віру. Насправді ж він дав лише своє ім’я, а ми написали усі твори, котрі Пфефферкорн видав під своїм прізвищем. А що се достеменна правда, кажу вам скрушно, немов на святій спо_: віді. Кажуть також, що Йоганн Пфефферкорн склав новий твір під таким латинським заголовком: «Оборона Йоганна ГІфефферкорна проти Йоганна Рейхліна», в якому переказує всі події від самого початку аж до кінця; опріч того, він переклав сію книгу на німецьку мову. Коли я се почув, то сказав, що се несусвітна брехня, бо я нічого про се не знав. А якщо він написав щось таке, то се, свідчусь богом, велика соромота, тому що він мене про се не сповістивша раніше завсіди радився зо мною. Я гадаю, що він уже, про мене забув, бо тепер слабую. Якби він у мене просив поради, то я сказав би, що досить було написати один раз. Таж я добре відаю, іцо писаниною ми все одно нічого не вдіємо. Річ у тім, що Рейхлін на удар відповідає ударом, бо в ньому сидить гаспид. Отож, якщо воно справді так є, то я вас гаряче прошу подбати про те, аби Пфеф-фєркорн сього не чинив, трім паче, що ви, як коректор його книги, у спромозі завадити виходові її у світ. По-друге, я чув також (але се мене не дуже стурбувало), що ви, пробачте на сьому слові, злягалися з служебкою друкаря Квентеля, і вона сплодила дитину. Коли се виявилось, Квентель вигнав її із свого дому і з роботи. Тепер вона живе у своєму домі й заробляє перешиванням старої оде₇ жі. Я прохаю вас во ім’я нашої взаємної прив’язаності, аби

ви написали мені, чи воно достеменно так, чи ні. Я сам уже давно жадав зійтися з нею, але не міг сього вчинити з остраху, що вона ще непорочна діва. Якщо правда, що ви так вчинили, то, з вашого дозволу, тепер будемо злягатися з нею удвох: я сьогодні, а ви завтра, саме в такому порядку, бо достойнішому належить першість, адже я доктор, а ви магістр. Кая^у се без наміру вас приния^увати, будемо берегти таємницю і на спільні кошти утримувати її разом з дитиною. Вона, я певен, буде сим дуже задоволена, і знаю також і те, що якби я давно жив з нею, то не обсіли б мене болещі. Уповаю, однак, що, після того як очищу свої нирки, видужаю. На сьому будьте здорові. Якби мене ие мучив понос, то я прийшов би сам до вас і не писав би сього листа, але все одно ви повинні мені одписати. Написано поквапом у нашій Нагірній бурсі.

5 (46)

Йоганп Колодій Амбхаський¹ сердечно вітає О ртуїна Грація Девентерського

Оскільки ви недавно написали мені й запитували, як ідуть мої діла в Гейдельберзі, а також просили відписати вам, чи подобаються мені тутешні доктори і магістри, то я насамперед повідомляю, що після прибуття в Гейдельберг я став кухарем у бурсі, де маю безплатне харчування, до того ж дістаю трішки грошей, як платню. Тепер я можу рости і одержати ступінь магістра. Так само чинив Бідний Генріх², котрий не мав ні книжок, ні паперу, а все написав на своїй шкіряній куртці. Таким чином і заробляв собі на прожиток Плавт³, котрий носив мішки у млин, немов осел, все ж потім став Дуже вченим письменником, бо писав віршем і прозою. Зрештою, аби ви знали, які тут учені люди, то я спершу хочу ознайомити вас із більш вартими справами, а далі перейду поступово до інших, бо, як кая^е філософ у першій книзі «Фізики»⁴, треба переходити «від загального до часткового^. Так і Порфірій⁵ переходить од загального до часткового;* там Платон велить зупинитись. Та й од вартніших справ треба вести перелік, як каже язичеський наставник у другій частині твору «Про душу»⁶. Серед інших докторів богослов’я- є тут один проповідник, котрий має дуже гучний голос, хоч і сам невеликий на зріст. Люди охоче слухають його казання і вельми його поважають, бо вій, божусь, чоловік учений, причому учений, клянуся богом святим, у найвищому ступені. На його казання вчащає сила-силенна народу, бо він муж милий і пускає дотепи на казальниці. Я одного разу слухав його казання на основі книг Арістотеля «Аналітика друга»⁷ на тему: «Оскільки існує, чому існує, якщо існує, заради чого існує», і все він умів сказати по-німецькому. Опріч того, він раз мав казання про дівоцтво і мовив, що дівчата, котрі втратили незайманість, звичайно кажуть, що сталося се через насильство. Але проповідник сказав: «Ох, облиште се ваше «через насильство»! Я питаю: якщо хто-небудь буде тримати оголений меч в одній руці, а піхву в другій і весь час рухатиме піхвою, хіба він зможе вложити меч у піхву? Достоту так стоїть справа з дівицями». Іншим разом, на Новий рік, коли він висловлював новорічні побажання кожному станові, то спу-деям у трьох бурсах (є тут спудеї «нові» і «старі» ⁸) побажав: спудеям «новим» він зичив Сатурна, а пояснював се побажання таким побитом: «Сатури є холодна планета і дуже вдало підходить для «нових», через те що вони холодні артисти, бо не дотримуються статуту Нагірної бурси в Кельні, не йдуть дорогою святого Фоми, нехтують його зводами і настановами. А томістам на Новий рік він зичив хлопця, котрий спав у Юпітера і називався Га-німед⁹. Се цілком пасує реалістам, бо Ганімед подає Юпітерові вино, пиво й солодкий напій з локриці. Сію історію відмінно пояснив Торрентин¹⁰ у коментарі до цершої книги «Енеїди». Подібно реалісти вселяють спудеям умілість і знання. Чимало іншого забавного говорить він, причому так, що кожна людина може сьому дивуватись. Я гадаю, що сей проповідник не спав багато ночей, раз він усе оце так дотепно і так чудово придумав. Однак багато людей називають усе те, що він говорить на казанні, жартами, а його пустомелею, «Іоанном придуркуватим», «гусячою головою», а кажуть про нього таке тому, що він раз на диспуті слабо захищався. Тоді він провалився далеко ганебніше, ніж будь-хто інший за сто літ. Один чоловік чекав на нього біля кафедри і зняв перед ним берета (не з пошановання, але так, як се чинили євреї, коли поклали на голову Ісуса Христа вінок і стали перед ним на коліна)^п, і сказав: «Пане докторе, з дозволу сказати, хай бог поблагословить сію лазню». Тоді той одвітив: «Хай бог оддячить вам за се, шановний бакалавре», і ні слова більше не сказав і пішов. Мені розказував хтось, що у нього очі зволожились, він гадав, що той проповідник плакав. Коли я почув про сії страждання, в мене заболів живіт; якщо б я знав, хто був сей нахаба, то вступив би з ним у бійку, навіть коли б він мені мав розбити голову ломакою. У сього магістра є один учень. Се, на мою думку, дуже вчений муж, хоч учень сей усього-на-всього лиш бакалавр святого письма. Він недавно, мало того, зовсім недавно, поставив близько двадцяти запитань і софізмів — всі проти номіналістів, а саме: «Чи бог міститься в категоріях, чи між буттям й існуванням е різниця, чи десять категорій реально розділяються?» Гей, гей, яке мнозтво опонентів появилося! Я ні разу в житті не бачив стількох опонентів в аудиторії. Сам він боронив свої твердження і здобув собі таку пошану, що навіть магістрові важко було його спростувати. Я дуже дивуюсь, як до сього міг допустити декан; гадаю, що він зсунувся з глузду через спеку, бо така нове-денція суперечить статутам¹². У той час, як ішов диспут, я склав на його честь вірш, бо я частково також гуманіст:

Є один учений серед нас,

Тлумачить багато вже раз,

Чим різниться буття Од суті чуття,

Різниця яка між ролаціями¹³ І всілякими предикаціями,

Чи бог, що небом управляв,

Якусь категорію собою являє¹⁴,

Пояснити сього досі ніхто не зумів,

Тому слава йому вовіки-віків.

Але про се вже достатньо. Тепер я хочу вам щось сказати або написати про піїтів. Є тут один піїт, що читає лекції про Валерія Максіма, але він навіть наполовину мені так сильно не подобається, як подобались ви мені, коли читали лекції в Кельні про Валерія Максіма. Бо той тлумачив його спрощено, а ви, як читали нам про зневагу до релігії, про сни і про ворожіння, то наводили святе письмо, а саме «Золотий ланцюг»¹⁵, як називають «Безперервну глосу» блаженного Фоми, наводили Дуранда ¹⁶ та інші знаменитості богослов’я. Ви веліли нам позначати акуратно сії місця, намалювати біля них руку¹⁷ й вивчити напам’ять. Знайте також, що сюди приходять учитись не так-то багато спудеїв, як у Кельні, бо в Кельні спудеї поводилися так, як тут поводяться «стрільці»¹⁸. Деякі спудеї жебрають, аби прожити, на що тут не хочуть погодитись, бо тут усі мусять харчуватися в бурсі і бути занесеними у списки університету. Все ж, хоч отут спудеїв обмаль, вони зухвалі, і то так зухвалі, як багато спудеїв у Кельні. Вони, приміром, недавно скинули зі сходів одного настоятеля бурси за те, що він стояв за дверима їхньої кімнати й підслуховував, як вони бавляться. Опріч того, ці спудеї тут настільки знахабніли, що вступають у бійку з рейтарами¹⁹, як у Кельні повсякчасно б’ються з бодна-рами. Вони на манір рейтарів вештаються по вулицях з оголеними мечами, шаблями й мотузками, а також із свинцевими кулями, прикріпленими до мотузок, щоб сими кулями метати і потім знову тягти їх до себе. Недавно рейтари побили одного бурсака так, що той упав на землю. Але він раптово піднявся і вельми спритно захищався, всіх їх помотлошив і покалічив, а декотрі з рейтарів зазнали нападу епілепсії, і всі чимдуж дали драла. Ось іще що вам треба знати: запитайте доктора Арнольда Тонгр-ського, неабиякого знавця богослов’я, чи се грішна річ грати в кості на індульгенції. Знаю, що деякі спудеї, гуль-тяї хоч куди, програли всі індульгенції, котрі дав їм Яків Гохштрат, коли він у Майнці довів до кінця діло Рейхліна. Було їх троє і вони твердили, що сії індульгенції нікому ні в зуб не помагають. Якщо се гріх, як гадаю (навіть годі подумати, щоб се не був гріх), то я скажу се проповідникам, а вони їх здорово провчать, та й од мене їм дістанеться, бо в мене вдосталь одваги, аби їм залити сала за шкуру. Не маю вже про що писати, хіба те, аби ви передали від мене повітання служебці Квентеля, котра тепер родить. Будьте здорові, як багатоборці, атлети, кулачні бійці, гарно й велично, як каже Еразм у «Приказках»²⁰. Писано в Гейдельберзі.

6 (47)

Венделін Закрійник ^г, бакалавр і кантор у Страсбурзі, сердечно вітає магістра О ртуїна Грація

Ви дорікали мені в попередньому листі за те, що я рідко пишу вам, немовби моє чорнило було з бальзаму, перо з вісону ², а папір із золота. Тепер я буду писати вам

завше регулярно і частіше від усіх інших, особливо ж тому, що ви були моїм учителем у Девентері в п’ятому класі, до того ж ви мій хрещений отець — ось чому я зобов’язаний вам писати. Але тому, що в мене немає зараз ніяких новин, то буду писати вам про щось інше, хоч я й знаю, що се вас не порадує, бо ви вірою і правдою стоїте на стороні братів-проповідників. Якось не так давно ми трапезували. Був там з нами один чоловік ³, котрий так дивно балакав по-латинському, що я не всі слова второпав, тільки деякі розібрав. Він, між іншим, сказав, що хоче написати трактат, котрий має вийти до найближчого ярмарку у Франкфурті під заголовком «Каталог шарлатанів», себто домініканців. У ньому він наміряється перелічити всі їхні мерзощі, котрі вони вчинили, бо проповідники найгірші лиходійники серед усіх орденів. Іспершу буде там написано, що трапилось у Берні, як настоятель монастиря і вся чернеча старшина привели в монастир блудниць, як-то вони сотворили нового святого Франциска, яким побитом являлась блаженна діва Марія та інші святі нолларду⁴ і як потім ченці хотіли дати сьому нолларду отруту в тілі Ісуса Христа. Усе, що сі чорноризці чинили, були одні грідоти й ошуканства, і за се належало б їх живцем спалити. Далі він хоче. розказати, як одного разу в Майнці якийсь проповідник зійшовся з блудницею в церкві перед вівтарем і як потім ополчились проти неї інші безсоромні жінки, як вони почали називати її «церковною блудницею», «чернечою блудницею», «передвівтариою блудницею». Сеє чули люди і досі знають сію блудницю. Сей латинник хоче також написати, як одного разу в Майнці у заїзді «Корона» один домініканець намагався згвалтувати служебку, коли проповідники із Аугсбурга торгували там індульгенціями. А було се так: жили вони в сьому заїзді, служебка стелила постіль, її побачив один проповідник, побіг за нею, повалив на підлогу й хотів згвалтувати. Коли служебка підняла крик, до неї прибігли на поміч, і якби не се, чернець таки згвалтував би її. Далі він поклав собі написати, як отут, у Страсбурзі, в монастирі проповідників знайшлись ченці, котрі проводили собі до своїх келій жінок через річку, яка протікає повз їхній монастир, і остригали їх. Довго сії ланки вдавали чорноризців, ходили на ринок, купували рибу в своїх чоловіків, котрі були рибалками, але нарешті вся сія витівка виявилась. Якось сії проповідники накапостили школярам. Трапилось, що один проповідник прогулювався з переодягненою в ченця жінкою, і підійшли вони до школи. Тоді школярі силоміць затягнули двох ченців до школи і здорово їх віддубасили. Коли вони їх лупцювали, то побачили, що один з ченців — жінка. Всі тоді захихотали й відпустили обох з миром. Городяни ще довго гомоніли про сії події. Я, клянусь божим іменем, сильно розлютувався, як він розказував такі чудасії, і сказав йому: «Ви не маєте права говорити такі безліпиці. Навіть допустивши, що се достеменна істина, то все одно не смієте таке теревенити, бо може трапитись, що всі вони загинуть в одну годину; як темплі-єри⁵, як тільки люди дізнаються про сі плюгавства». На се він відповів: «Я знаю про них ще стільки, що не був би в спромозі описати се на двадцяти аркушах паперу». Тоді я спитав його: «Чого ради ви прагнете писати про всіх проповідників? Не всі ж вони такої поведенції. Якщо проповідники в Майнці, Аугсбурзі і Страсбурзі негідники, то все ж інші ченці благонравні». Тоді той сказав: «Чому ти заповзявся збити мене з гіаителику? Я гадаю, що ти син проповідника або сам був проповідником. Назви мені хоч один монастир, де живуть благопристойні проповідники». Тоді я сказав: «А що такого вчинили проповідники з Франкфурта?» Тоді той відказав: «Невже ти не знаєш про се? Серед них є верховода, на ймення Віганд⁶. Сей-то Віганд і є призвідець усіх мерзощів. Він-бо затіяв гучну єресь у Берні, написав книжку про Везалія⁷, а потім у Гейдельберзі од неї одмовився, заклеймив її, потоптав і знищив. Він сплодив іще одну книгу, прозвану «Сполошний дзвін». Сам він не був настільки одважний, аби поставити своє прізвище, дозволив Йоганнові Пфефферкорну видати її під своїм прізвищем. Він мав дати Пфефферкорну половину виручки, аби його задовольнити. Віганд добре знав, що Пфефферкорн такий чоловік, що ні на що не зважає, не дбає навіть про свою добру славу, аби лише заробити гроші, як се чинять усі євреї». Коли я побачив, що в нього набагато більше прихильників, аніж у мене, то пішов геть. Мене взяла досада, що він не був один; якби ми з ним були один на один, то я послав би його до всіх чортів. Написано в Страсбурзі в середу після свята святого Бернар-да року 1516⁸.

Яків Гохштрат, смиренний професор семи вільних і благородних наук і святого богослов'я, а також магістр-викривач еретиків у деяких частинах Німеччини, себто виправляч ересі, котрий проживає в Кельні, шле повітання з ім'ям Ісуса Христа магістрові Ортуїну Грацію Девентерському

Нщоли ще селянам дощ не був миліший після довгої посухи і сонце не було жаданіше після довгої захмаре-ності, як приємним був для мене ваш лист, котрий ви прислали мені нині в Рим. Коли я його читав, зрадів так, що з радості заплакав би. Мені здавалося, що я неначе витаю у Кельні у вашій господі, де ми з вами завше цмулили по одній, а то й по дві кварти вина або пива і грали в шашки. Ось так я зрадів вашому листу. Але ви хочете, щоб я учинив те саме, що вчинили ви, себто аби я написав вам, чим займаюсь так довго тут, у Римі, і як ідуть мої діла. Се я чиню вельми радо. Отож повідомляю, що милістю божою я поки що здоровий. Все ж, хоч я здоровий, неохоче тут лишаюсь, бо справа, задля котрої сюди приїхав, повернула на зле. Я волів би ніколи не починати сього діла, бо всі насміхаються з мене і докучають на всі лади. Рейхліна знають тут лучче, ніж у нас, у Німеччині, і численні кардинали, єпископи, прелати і члени папської курії люблять його. Якби я не вплутався у се діло, то був би тепер у Кельні, їв би й пив досхочу, а тут ледве дістанеться мені часом кусок черствого хліба. Гадаю, що і в Німеччині діла погіршали, адже мене там немає. Усі тепер поголовно взялись писати книги по богослов’ю, а пишуть що кому заманеться. Подейкують, що Еразм Роттердам-ський склав чимало богословських трактатів. Я не вірю, що все у нього там правильно написано. Він уже раніше шпетив богословів в одному маленькому творі \ а нині сам пише на богословські теми: се мене дуже дивує. Коли повернусь до Німеччини, прочитаю його книжчини і найду хоча б один найменший пунктик, де він помиляється, або такий, котрий я не зрозумію, тоді він побачить, що йому не буде спуску. Еразм писав також по-грецькому, а сього йому не слід було чинити, бо ми латииники, а не греки. Якщо він хоче писати так, аби ніхто його не зрозумів, чому тоді не пише також по-італійському, по-чеському або по-угорському? Його не зрозумів би тоді ні один чоловік. Наслідував би він нас, богословів (хай йому дідько), і шя>

сав би за пунктами: «Чи», «Проти», «Доводиться», «Заперечується», «Висновки», як се чинять усі богослови². Тоді і ми будемо його читати. Не можу тепер про все вам писати, не буду також описувати скрути, в котрій знаходжусь. Як тільки члени папської курії побачать мене, називають відступником і кажуть, що утік із ордену. Подібні закиди вони чинять і франкфуртському пароху Петрові Мейєру, з котрого глумляться не менш, ніж із мене, через те, що він ревно мені благоволить. Але все одно він мається куди лучче, бо в нього хороше становисько, адже він капелан кладовища, а се, божуся, становисько чудесне. Щоправда, члени папської курії, бач, твердять, що се найменш прибуткове з усіх становиськ, котрі лиш можуть бути в Римі. Але се нічого не шкодить: вони кажуть таке із заздрості. Так чи іиак, Мейєр має чудесний прожиток і буде його мати, допоки не доведе до кінця свій спір з городянами Франкфурта³. Майже кожну днину ми ходимо з ним прогулюватись по Кампо ді Фйоре ⁴, аби там з радістю побачити німців. Тоді приходять туди члени папської курії й показують на нас пальцями, сміються з нас і кажуть: «Глядіть-но, ось ідуть два богослови, котрі наміряються пожерти Рейхліна! Якби навіть його зжерли, то потім знову випорожняться ним». Ми терпимо такі муки, що навіть камінь змилосердився б над нами. Тоді парох каже: «Матінко божа, се не біда! Стерпимо сії муки заради господа бога, бо бог також багато вистраждав за нас. Адже ми богослови, котрі повинні бути смиренні і терпіти наругу на сьому світі». Таким чином він мене підбадьорює, та й я собі гадаю: «Нехай балакають що завгодно, адже в них немає .всього того, що вони прагнуть мати». Якби ми були на батьківщині і якби з нами хтось так повівся, тоді ми також постаралися б дати йому достойний одвіт словом або вчинком, бо мені легко було б вигадати проти такого зухвальця якесь оскарження. Недавно вийшли ми собі на прогулянку, попереду нас ішли два чи три незнайомці, а ми слідували за ними. Тоді я підняв цидулку, котру, гадаю, один з них навмисне загубив, щоб ми її знайшли. Сія цидулка містила такі вірші:

Епітафії Гохштрату

1. Гнів, і скаженість, і шал, і підступність,

і злоба, й насильство Досі на світі живуть, хоч і Гохштрат не живе:

Все це для темних людей у розсаднику він повиводив, Щоб монументом були, свідками хисту його.

2. Тис хай отруйливий виросте й чортополох на гробниці:

Хто під землею лежить — міри ие відав у злі.

3. Добрі — радійте, сумуйте — лихі:

поміж вас увірвавшись, Смерть обікрала одних, іншим — багатство дала.

4. Тут спочиває Гохштрат;

за життя чоловік цей нестерпним Був для хороших людей, бажаним був — для лихих. Передчуваючи смерть, він над тим побивався найбільше, Що, коли вмре, злодіянь більше не зможе чинить⁴.

Коли ми з парохом знайшли отсю цидулку, пішли додому і більш ніж вісім чи чотирнадцять днів мізкували над нею і не в спромозі були її зрозуміти. Мені здається, що сі вірші стосуються мене, бо там стоїть чорним по білому ім’я Гохштрат, з другого боку, гадаю, що вони не мають відношення до мене, бо по-латині я не називаюсь Гохштрат, а Яків з вулиці Високої або по-німецькому Яків Гохштрат. Тому посилаю вам сю цидулку, аби ви люб’язно пояснили, хто в ній мається на увазі: я чи хтось інший. Якщо вона мене стосується, в що я ие вірю, то я ще не помер, тоді вчиню розслідування, а коли знайду винуватця, тоді влаштую йому таку лазню, що він уже ніколи не захоче сміятися з мене, а вчинити таке є у моїй силі. Бо маю тут ревного поплічника. Се мій краянин, котрий служить конюхом у кардинала святого Євсевія. Він повинен подбати, аби той, хто склав сії вірші, потрапив у темницю, де йому будуть давати лише хліб і воду, нарешті чума зведе його зі світу. Тому потурбуйтесь, будьте ласкаві, написати мені вашу думку, аби я мав тверду певність. Дійшла до мене також чутка, що Йоганн Пфефферкорн знову став євреєм, але я в се не йму віри, бо два або три роки тому базікали, буцімто маркграф наказав його спалити в Галле. Проте се виявилось неправдою щодо нього, бо спалений був інший єврей з таким самим прізвищем. Я не вірю, що він зробився мамелюком⁵, бо сам пише проти євреїв, і врешті-решт се була б велика ганьба для всіх докторів у Кельні і для всіх братів-проповідників, бо вій був з ними у великій приязні. Хай балакають що хочуть, я, далебі, в се не вірю. Хай господь бог уділяє вам здо-^ ров’я. Писано в Римі в заїзді «Дзвін» на Кампо ді Фйоре 21 серпня.

Листи темних людей до магістра Ортуїна Грація Девентерського, що е Кельні викладає латинську словесність, не ті давні і вже побачені, а нові, до того ж далеко помітніші за попередні своєю витонченістю, дотепом та блиском

Йоганн Зазнавальський ¹, милістю божою апостольський протонотарій ², шле велебному мужу, магістрові Ортуїну Девентерському, своєму найдорожчому братові сто тисяч сестерціїв повітань, за правилами нової граматики ³

Позавчора, вельмишановний муже, я одержав книгу⁴, котру ви в своїй милості прислали мені з Кельна. Сія книга мала чи пак має назву «Листи темних мужів». Святий боже! Як я безмірно зрадів у серці своєму, побачивши сю книгу, котора містить силу-силенну прекрасних думок, написаних віршем і прозою. І зрадів я втіхою солодкою, бо побачив, що у вас вдосталь однодумців: піїтів, риторів і богословів, котрі пишуть вам і разом з вами воюють проти Йоганна Рейхліна...У нас учора споряджена була пишна учта: були там також деякі члени папської курії, мужі дуя^е вчепі й бувалі. Я поклав сію книгу на стіл. Після того, як вони почитали її трохи, я насторожився й запитав: «Мої панове, як ви гадаєте? Чому магістр Ортуїн назвав сію книгу «Листи темних мужів», а своїх друзів і сторонників темними мужами?» Тоді священик з Мюи-стера, доскональний юрист, мені відповів, що слово «темнота» вживається багатозначно, як, приміром, у Зак. «Так вірі», Диг. «Про право казни»⁵, відповідь перша, в кінці. Він сказав, що се може бути прізвище якоїсь родини⁶. Так, приміром, написано: «Діоклетіан⁷ і деякі інші правителі походили від темних родителів». Тоді я штовхнув його і сказав: «Пробачте, добродію, але се тут ні при чому». Далі запитав одного знаменитого богослова⁸, котрий випивав разом з нами. Сам він із ордену кармелітів, родом з Брабанта ⁹. Він сказав з поважним виглядом таке: «Славетний'муже, пане протонотарію, оскільки, як каже Арі-стотель, «в окремих випадках корисно сумніватися», то ви у своїй мудрості і поставили мені запитання: чому магістр Ортуїн, котрий здав до друку новий збірник листів, назвав його «Листи темних мужів»? З дозволу сих панів

я скажу свою думку, а саме, що магістр Ортуїн, муж велемудрий і проникливий, назвав своїх друзів темними мужами в містичному смислі, бо я десь прочитав премудрість, що істина схована в темені. І каже Іов: «Одкриває він глибоко сховане в темряві» ¹⁰, те саме читаємо в сьомому розділі книги пророка Міхея: «Хоч я в темноті, але бог — світло для мене» ^и. І знову-таки в сього ж Іова (28) сказано: «Мудрість від очей усього живого схована». Тим-то

і Вергілій каже: «Окутує правду темнотою» ¹², як я се чув од інших. Далі можна допустити, що магістр Ортуїн і його друзі є мужі, котрі досліджують таємну суть святого письма, істину, справедливість і мудрість, котра не всім доступна, хіба що тим, кого просвітив господь бог. Через се й мовиться в першій книзі Царів (138): «І темрява не затьмарить від тебе, і ніч буде ясна, як день, і темнота — як світло» ¹³. Після сього, коли вищенаведений духовний муж проказав таке, всі поглянули на мене, чи я задоволений його мовою. Був там тоді Бе'рнард Гельф¹⁴, магістр із Парижа, ще молодий, але, відчуваю, великих здібностей: він багато студіює і досяг успіхів у вільних науках, та й у богослов’ї має міцні основи. Вій, хитаючи своїм звичаєм головою, з суворим поглядом озвався: «Знаєте, панове, є глибока і дуже важлива причина, чому магістр Ортуїн називає своїх друзів темними мужами: він чинить се через смиренність. Бо, як ви, може, не знаєте, але, уповаю, знаєте, що три роки тому Йоганн Рейхлін, здавши до друку збірник своїх листів, назвав його «Листи знаменитих муллів». Зваживши на се і багато помізкувавши, магістр Ортуїн сказав собі: «Ага! Рейхлін гадає, що ні в кого, лише в нього, є друзі! А що він чинитиме, коли я покажу, що і в мене є друзі, і до того ж набагато достойніші, ніж його; вони вміють писати вірші й твори далеко луччі, аніж його друзі!» Отже, на осоромлення Рейхліиа, він і дав надрукувати сії листи й назвав їх «Листи темних мужів», як каже співець псалмів: «Наслав пітьму і зробив темряву» ¹⁵. А вчинив він се через смиренність, применшуючи й принижуючи себе, аби міг сказати разом з творцем псалмів: «Господи, серце моє не загордилось, і очі мої не заносяться» ¹⁶. Тому господь бог, глядячи на його смиренність, пошле йому колись свою милість, аби він зладив нові великі писання й поназивав їх гучно. Так сказано і в книзі Іова: «І знову після темряви уповаю на світло» ¹⁷. Само собою ясно, що листи друзів магістра Ортуїна написані досконально; друзі Рейхліна ніколи в житті не напишуть ліпше, хоч би бозна-як ламали собі голови. Однако все се я сказав тому, хцо їх у майбутньому ждуть іще славніші діла. Уповаю, що милістю божою ми удостоїмось побачити їх у повній хвалі. А що магістр Ортуїн не турбується про пишні титули, тому так і каже: «Господь — світло моє і спасіння моє, кого мені боятися?» ¹⁸ Він знає, що, принижуючи себе тепер, звеличить себе в майбутньому, як мовиться у святому письмі: «Хто себе підносить, той буде принижений» ^І9. Читаємо також у книзі Премудрості Ісу-са, сина Сіраха (20): «Буває приниження задля слави, а інший од приниження піднімає голову». А пророк Наум провіщає таке: «І ворогів його спіткає темрява» ²⁰. Тоді я з побоювання, аби вони не стали ворогами або щоб хтось із них не розгнівався,' коли б я сказав: «Ти мудріший», навів одне місце з Горація, котрий каже: «Спір іще досі перед судом» ²¹. І я сказав їм: «Коли писатиму магістрові Ортуїну, неодмінно попрошу його, аби пояснив усе достеменно. А поки що простіть мені, що я завдав вам клопоту». Таким побитом спір був закінчений, хоч магістр Бернард сказав, що здатний сперечатися до самої смерті, навіть на кострищі, що ваша думка саме така. Отож я вас, пане Ортуїне, по-дружньому прошу, 'одпишіть мені, будь ласка, що ви мали на увазі, коли дали збірникові назву «Листи темних мужів». На сьому будьте здорові і живіть на славу. Писано в римській курії.

Йоганн Храп ¹ магістрові Ортуїну Грацію шле сердечний привіт з великою до нього любов'ю і слова відданості смиренного слуги

Брате й дорогий вчителю, оскільки ви недавно писали мені, що я зобов’язаний написати якийсь твір, послання чи метричний вірні, аби ви побачили, чого я навчився у вас у Кельні і в Девентері, а саме щось на осорому Йоганна Рейхліна і рейхліністів, котрі є ваші вороги-супостати, то знайте, що я доклав до сього діла всі свої сили. Посилаю вам один лист у формі вірша, схожий на листи Овідія, бо 'знаю, що ви радніше читаєте вірші, ніж прозу. Але вам доведеться виправити сей лист, бо «учень не вище за вчителя» ². Ви повинні також перевірити довготу складів, бо я ще не досить вправний у такій умілості.

Лист Поганші Храпа, новачка поміж піїтами-віршотворцями, своєму наставникові Ортуїну Грацію

Шле в сім посланні безмірні повітання Магістрові Ортуїну і любов без упину Юнак, це й не дивує, бо навчителя свого шанув.

Ортуїне дорогий, оці не нехтуйте вірші.

Незграбно вони ще звучать,

ваші ж на славу дзвенять, Бо нерівні й ми, магістри й учні.

Так уже на світі ведеться,

що не всім усе дістається.

Сей логіку знає, той поезію вивчає,

Хто вивчив науку фізичну, а хто медичну.

Тільки в декого є здатності до всього,

Як, приміром, у вас, про що знає кожний з нас.

Ні в Кельні нема такого, ні в Римі вам рівного,

Де гризуться вельможі лихі, мов спудеї дурні;

По судах себе тягають, на бенефіції посягають.

Єсть і тут такий, лиходій не будь-який,

На парохію мою посягав і в суд на мене подав.

Але ви в науках своїх не знаєте лих оцих,

Віддаєте все старання на святе писання.

Не так, як миряни кляті, ваші вороги завзяті,

Рейхлін і його голота та інша підлота,

Тобто піїти кляті і юристи, базіки завзяті,

Вони вам дошкуляють, єресь всіляку помишляють,

На вашу честь посягають, вірші гидкі складають. Однак боронить вас Арнольд учений,

і Пфефферкорн хрещений.

І богословів Парижа громада,

твір Рейхліна спалити рада, Що «Очне дзеркало» зветься,

слава все ж вам дістається. Знайте, іцо я сам захист віри доручаю вам,

І Гохштрату під силу ся оборона,

бо перевищив він самого Платона,

Із мудреців він мудрець і філософії тонкий знавець. Отож здорові бувайте і вночі добре спочивайте.

Господу богу дяка превелика.

Простіть мені, якщо у сім вірші є похибки, бо помилятися властиво всім, як каже філософ. Напишіть мені про якісь новини.

Оте я в Римі писав, де яблука чудесні купував ³.

Селяни їх продають і на вагу кладуть.

Сам я сеє уздрів і з дива занімів.

Амінь.

Магістр Стефап Ізгой ¹ ' шле низький уклін магістрові Ортуїну Гро,цію

Швиденько, без зайвих вступів ви, велебний муже, повинні дізнатися, що сюди зовсім недавно прибув один доктор богослов’я, на ймення Фома Мурнер². Сам він із ордену святого Франциска з Верхньої Німеччини, а так загордився, що годі повірити. Кажуть, що він виготовляє карти до гри, і хто вміє в них грати, той вивчає граматику й логіку. Сей доктор придумав таку гру в шахи, завдяки якій можна взнати часокількість складів, удає, що знає єврейську мову, і складає вірші по-німецьки. Хтось сказав мені, що він тямить щось у всіх науках. Почув я сеє і сказав: «У всьому що-небудь, а в цілому нічого». Було тоді кілька чоловік, і вони зайшлись реготом. Сей доктор — великий друг Йоганна Рейхліна. Хай його дідько візьме! Боюсь, що він підмовить каноників та інших духовних стати на сторону Рейхліна. Недавно він сказав численним слухачам, начебто навіть хлопчак може зрозуміти всю глу-поту, брехню і ненатлу злостивість кельнських богословів і їхніх прихильників. Та й побожився всім святим, що коли папа не зверне на них уваги й не покарає їх за лукавство, то в церкві і вірі християнській настане розкол. Адже якщо папа буде їм потурати, то ніхто в майбутті не буде вчитися i. навіть не помислить стати вченим. Далі він сказав, що Рейхлін за один день може принести церкві божій більше користі, ніж її вороги за сто літ. І додав: «Якщо вони благопристойні й чесні люди і якщо вони праві в суперечці з Режхліиом, то чому вони не діють самостійно? Чому вони хочуть обробляти свої діла за посередництвом хрещеного єврея, навіщо строчать наклепницькі книги супроти сього праведного доктора й підсовують їх перевертневі. Якби знайшовся в Німеччині гірший і підліший чоловік, то і його вони б узяли собі в союзники. Але тут нічого дивного немає, бо лотр і шельма завсіди знайдуть спільну мову». Тут я не витримав і сказав: «Пане докторе, простіть мені, Йоганн Пфефферкорн між усіма шанований; він вірник його величності імператора і походить з коліна Нефталима, а се, як відаєте, старовинний рід. Він міг би чванитися своїм благородним походженням, але не чинить сього через смиренність». Тоді сей доктор сказав: «Візьміть-но ложку і зжеріть те, що ви сказали». Тоді і я сказав: «Ви гадаєте, що я не бачив ніколи людей? Я паризький магістр і два роки вивчав у Кельні богослов’я. Пане докторе, не будьте такі зарозумілі, допоки не пізнаєте людей». Доктор Мурнер відповів мені, що він не знав, що я магістр, і докинув: «Про чесність Йоганиа Пфефферкорна я чув небагацько, але те, що почув про нього, можу, безперечно, сказати, а саме: якби євреї не захотіли стратити його за скоєні ним лиходійства, то він ніколи не став би християнином». Далі він сказав, начебто йому говорив один єврей: «Ось те, що негоже євреям, гоже християнам. Ми хочемо засудити на смерть сього лиходійника, а ви, християни, його поважаєте, немовби він був муж шляхетний і вчений, хоч вам достоту відомо, чому він прийняв християнське благочестя». Тоді я одповіз: «Пане докторе, послухайте хвильку, що я скажу: євреї кривдять Йоганна Пфефферкорна, бо ж він насправді ніколи нічого не поцупив, ані не вчинив нічого лихого навіть тоді, коли ще був євреєм; а сьому можна з чистою совістю повірити. А що се достеменна правда, то ви повинні знати, бо два євреї якось намагались приписати йому одну ганебну крадіжку, але вони вчинили се з заздрощів і проклятої злобливості. Тоді він покликав їх перед імператорський суд, і вони заплатили йому ЗО флоринів за витрати, чим він був сильно задоволений. Опріч того, Йоганн Пфефферкорн походить з хорошої сім’ї. Але коли він був євреєм, то був таким, як і всі інші євреї, бо, як кажуть люди: «З вовками жити, по-вовчому вити». Тепер він, як кожний хороший християнин, їсть свинину». Тоді запитав мене доктор Мурнер: «Чи ковбасу Пфефферкорн також їсть?» На се я одповів: «Щоправда, я не бачив ні разу, аби він їв ковбасу, але треба припускати, що раз він їсть свинину, то їсть також усе, що виготовляється із свинини». Тоді він сказав: «Що ж, ви чудово виправдали Пфефферкорна» і тут же запитав, чи цілі в нього досі обидва вуха³. Я одказав, що коли був у Кельні, то вони були в нього цілі й неушкоджеиі, і гадаю, що вони й тепер у нього цілі і будуть такими вовіки-віків. Тоді він запитав: «А що ви думаєте про Йоганна Рейхліна?» Я сказав, що я його не знаю, але мені відомо, що богослови й церковники всі, як один, вважають його єретиком, бо ж він зводить наклепи на Йоганна, Пфефферкорна та інших дуже знаменитих мужів, хоч вони нічим не провинились. Тоді він розсміявся і сказав: «Далебі, ви правильно чините, що захищаєте Йоганна Пфефферкорна та інших достославних мужів». На се я йому одказав: «Послухайте ще ось що: сей Пфефферкорн вельми корисний церкві божій, бо він офірував господу богові дванадцять душ⁴, як він сам щиросердо запевняє». Далі Муриер запитав: «Де подарував він господу богові сії душі? Чи не в Чеському лісі? ⁵ Дуже можливо, що він з іншими розбійниками убив дванадцять чоловік, а душі їхні пішли до бога». «Ні в якому разі,— одповів я,— він подарував їх господу богові, навернувши їх на віру християнську»,. Тоді він сказав: «А звідки ви знаєте, що сії душі подались до бога?» Я одповів, що побожність підказує заздалегідь прийняти таку мисль. Муриер запитав: «ТДо ж тепер робить Пфефферкорн?» Я сказав, що він, очевидно, ходить до церкви слухати богослужіння і казання та й чекає страшного суду, захищаючи благочестя супроти Йоганна Рейхліна. Тоді він запитав: «Невже Пфефферкорн так довго житиме?» Я сказав: «Його душа, звичайно, буде довго жити, а тіло, безперечно, так довго не житиме». Тоді доктор Мурнер промовив: «Чудово. Пфефферкорн достойний мати такого оборонця» і з сим залишив мене, Всі, котрі тут були, засміялись і сказали: «Далебі, пане Стефане, ви сміло відповідали -йому». На се я сказав: «Я все слово в слово напишу магістрові Орту-зсну». Ось, як бачите, я тепер так і чиню. Напишіть і ви мені. Я завжди до ваших послуг. Писано в Трірі.

Магістр Йоганн Капелюшник ¹ вітає Ортуїна Грація

Оскільки в Євангелії написано: «Якою мірою міряєте, такою і вам буде відміряно» ², то я не повинен би вам писати, раз ви мені не пишете. Проте я знаю, як вам вельми хочеться, аби я вам повідомляв новини з міста Рима, а саме написав, в якому етапі справи магістра нашого Якова Гох-штрата, безсумнівно щирого християнина, котрий ревно боронить католицьке благочестя од всіляких юристів та мирських піїтів. Вони-бо не мають бога перед своїми очима, як його мають кельнські і паризькі богослови, котрі оддали на знищення вогнем «Очне дзеркало» Йоганна Рейхліна. Я повинен би вам учинити так, як ви мені вчинили, себто не писати вам ні словечка, але я не хочу сього робити і ще раз прощаю вам, але з умовою, що ви мені незабаром напишете. Отож ви повинні знати, яким поби-том сі юристи і противники наші з поміччю диявола, котрий є ворог віри християнської, облесливістю здобули собі багато покровителів, зокрема з-поміж високих достойників, які не мають совісті і сильно гноблять вшцепоймено-ваного магістра нашого, докучаючи йому, немов беанові³, і називаючи його єретиком, а кельнських богословів — блазнями. Святий боже! Що ж можна сказати про се неподобство? Тож не дивно, що всі ганьблять святе богослов’я і ввая^ають його кумедною витівкою, а богословів, котрі є немов апостоли божії, зневажають, неначе йолопів. Повірте мені твердо, що католицьку віру спостигне через се претяжке лихо, і я боюсь, щоб у церкві не постав розбрат. Подейкують також, що апостольський намісник держить руку за Рейхліна, бо сам він піїт ⁴ і ублажає юристів. Я, однак, уповаю, що його святість буде осяяна милістю духа святого і не прийме лихого рішення. Сього й господь бог бажає, котрий всесвітом управляє. Так і бого-родиця вважає і од піїтів пас збавляє. Писано в Римі.

Брат Йоганн з Вердау ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Мовлю за вас смиренні і щиросерді молитви і шлю вам незліченні повітання. Велебний муже, пишете мені, начебто ви чули, що кепські ваші діла і Йоганн Рейхлін одержав в апостольській столиці прихильну ухвалу². Іще пишете, що сильно лякаєтесь, аби він не взяв гору над богословами й святим нашим орденом і через се не осоромив церкви божої. О маловірний муже, невже ви так настрахались, що навіть здатні зневіритися? Адже колись, коли я разом з вами трудився в Девентері, ви не були таким боягузом, а мали велику одвагу. Бо знаю достовірно, що ви одного разу побороли двох молодиків, котрі напали па вас із довгими ножами, а у вас не було ні зброї, ні щита. Але з божою поміччю ви їм дали належну відсіч, так, що один з них од страху випустив сечу. Се бачили численні люди й кааали: «Господи боже, оцей Ортуїн мужній чоловік». Ви мусите знати, що тут, у римській курії, діла вершаться не так, як в іншому місці, і ие так, як ви мислите. Буває так, що один раз хтось виграє, а другий програє. Але ви можете сказати: «Адже папа римський дозволив продавати, читати й друкувати «Очне дзеркало». І що з того? Якщо він раз дозволив, то хіба не може іншим разом заборонити? Хіба він не в спромозі дозволяти й забороняти? Найсвитіший папа має владу «в’язати й розв’язувати», і піхто не має права його поправляти, бо йому дана необмежена вдасть тут і повсюдно, як вам відомо з Євангелія ³, бо ви добре очитаний в святому письмі. Однак я пошлюсь на канонічне право. По-перше, папі дана влада над усім світом, пит. IX, кан. IV, «Все і повсюдно» ⁴. Він у силі позбавити імператора влади одноосібно навіть без собору, як указує глоса до розділу VI «До апостольської», «Про рішення і присуд» ⁵. Сюди відноситься «Питання 6, розд. 100 «Про все інше». Папа не підвладний законові, а сам є уособленням закону на землі, як мовиться в глосі до XI розділу «Про обов’язки особливого судді» ⁶. А якщо папа є закон, то він може чинити, що захоче, і ні на кого не зважати. І хоч би він нині сказав «так», то перегодя може сказати «ні». Отож ви повинні уповати на благополучний кінець. Бо недавно я чув од одного судді з римської курії, мужа поважного і дійшлого в науці, що ніяк неможливо, аби папа виніс присуд проти вас, бо ви відстоюєте справедливе діло, тобто діло віри. Будьте ж хоробрі в сій борні. Нехай сії тупиці горланять про папську заборону, ви на се не звертайте уваги, бо се пуста балаканина. Але я уповаю, що невзабарі возвіщу вам добрі новини, бо магістр наш, Яків Гохштрат, не жаліє сил, аби діло набрало іншого обороту. Недавно він улаштував учту і запросив багато старих і досвідчених членів папської курії, і навіть одного папського писаря, і декотрих суддів. Він частував їх куріпками, фазанами, зайцями, свіжою рибою, добірним корсиканським та грецьким вином. Усі кажуть, що він гонорував їх поштиво, а вони казали: «Далебі, се вельми знаменитий богослов; давайте будемо його прихильниками». Через се він тішить себе надією. На сьому місці мені треба кінчати, бо гонець не хоче ждати більше. Будьте здорові й поклоніться од мене всім магістрам нашим та Йоганнові Пфефферкорну. Писано в Римі.

Магістр Корнелій Отупілий ¹ шле палке повітання магістрові Ортуїну

Сповняючи ваше прохання, котре ви вислали мені в Рим, коли я перебував у римській курії, я зобов’язаний був доповідати вам, як ідуть діла в спорі про віру між богословами й Йоганном Рейхліном. Так ось послухайте, будь ласка. Я так квапливо виїхав звідси, що не був у спромозі написати жодного слова. Але постановив одписати вам одразу після приїзду на отчизну, що тепер і чишо. Отож знайте, що під час мого перебування в Римі діла наші йшли негаразд, а се мене сильно зажурило. Бо магістр наш Яків Гохштрат опинився в крайній нужді. Сором утратили ви, богослови, що не висилаєте йому грошей. Хочете творити важливі діла, а грошей витрачати не бажаєте. Невже ви мислите, що так годиться чинити? Коли отой славетний магістр наш в’їхав у Рим з двома чи трьома кіньми, мав гроші в банку і щедро пригощав, тоді члени курії його вельми поважали. Один питав другого: «Хто се такий?» Другий відповідав: «Се один доктор з Німеччини, настільки знаменитий, наскільки се можливо, особливо мастак він у диспутах і наділений тонким філософським умом так, що рівного йому немає. Він приїхав сюди відстоювати діла віри супроти підступів мирського юриста». В той час куріали його вихваляли й говорили мені: «Шановний Кориелію, чи не могли б ви познайомити нас із сим знаменитим богословом?» Тоді було в нього багато прихильників, і діла його йшли благополучно. А тепер ви його полишили і не переказуєте грошей в достатній кількості. Якось я одвідав його в келії, зиркнув на його рясу й оторопів: уся вона кишіла вошами. Він піймав мій погляд і навів святе письмо: «Звірота твоя витала там; в благості своїй ти готовив необхідне убогому, боже» ². І додав: «Губить мене моя ревність» ³. Од жалощів я розплакався. Отож ви зобов’язані потурбуватись про нього, аби брати-проповідтіики безперебійно переказували йому гроші. А коли- вони скажуть, що їх ие мають, то порадьте, аби взяли з тих, іцо їх виручили за індульгенції. Бо йдеться тут про діла віри, і що буде тут вчинено, буде вчинено для всієї християнської віри. Бувайте здорові. . Писано в Аугсбурзі⁴.

Брат Альберт Голкар ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Достославний муже! Недавно прийшов сюди ваш лист, велебний пане, мені призначений. З превеликою радістю я одкрив його, бо пізнав на ньому вашу печатку. Я прочитав його і зрозумів, що ваша милість хоче знати, якої думки тут люди про спір у питанні віри поміж вас, богословів, та Йоганном Рейхліном. Про се вам напишу, але ви не повинні за се на мене сердитись, бо люди тягнуть руки за Рейхліном. Усі гомонять, що богослови чинять

з ним так, як книжники й фарисеї з Христом, і що Рейх-лін завше був шляхетним мужем і порадником двох імператорів ². Його правознавство принесло користь багатьом державам і володарям. Усі вважають його чесним і праведним чоловіком, але богослови заздрять його славі й хочуть оголосити його єретиком за допомогою лжі. Коли я таке чую, тоді й заперечую. Але ви добре знаєте, що багато собак перегавкають одну. Ось недавно два магістри, прибулі з Кельна, причому один з них дворянин, твердять, що ті, хто виступають супроти Рейхліна, всі, як один, або байстрюки, або нікчеми, або блазні. Через се тяжкий сором пойняв мою душу. Потім один з них зухвало сказав, аби всі його почули: «Панове, послухайте-но, в чому полягає оце діло з Рейхліном! Сеє діло бере початок од Йоганна Пфефферкорна, котрий достоту і за прізвищем, і за всіма ознаками схожий на Йоганна Пфефферкорна, котрого мучили тут розпаленими кліщами. Він також вихрещений єврей і через свої лиходійства полипґив свою віру. Якби він тепер перебував тут у темниці і кат допитував його, які переступи ВІГІ скоїв, то він признався б у не менших провинах, ніж той учинив. Він нацьковував кельнських богословів, а вони в свою чергу нацьковували його і разом хотіли спалити всі єврейські книги. А затіяли се для того, аби євреї потай прийшли до богословів і до вищенаймено-ваного Пфефферкорна з грошима й упрошували: «Залиште наші книги у спокої, за се вам дамо сорок флоринів». Декотрі євреї охоче дали б і сто, інші навіть тисячу золотих. Тоді з’явився Рейхлін і перешкодив сим намірам. Тому вони розгнівались на нього і пишуть проти нього книги, хочуть опорочити, кажучи, що він єретик. Пишуть також книги по-латинськи і підписують їх ім’ям Йоганна Пфефферкорна, хоч він навіть і не знає латинської азбуки. А чинять таке, бо знають, що ніхто йому не буде одповідати, бо нікому неохота носити на собі сей бруд. Отож ви бачите: якби вони були достеменними богословами й чесними людьми, самі вершили б свої діла, не ховалися б і не чаї-лися б за спиною сього лайдака. Опріч того, вони сплодили ще й інші книги; декотрі з них підписані Арнольдом Тонгр-ським, котрий признаний був підроблювачем, проти чого він ніяк не може заперечити, і не в спромозі себе виправдати, бо ж усім в Німеччині звісно, як він підроблював твори Йоганна Рейхліна. Інший письменник серед богословів — се магістр Ортуїн Грацій, син священика, котрий має коханку, і його навіть спіймали на перелюбстві. Далі є ще один, достоту вам відомий, доктор Віганд Вірт³

з ордену проповідників, про котрого також ходить погана слава. Він зладив книжку про те, що пречиста діва Марія зачата від первородного гріха, і. своїми казаннями наробив багато переполоху. Перегодя змушений був одмовитись од своїх слів і писань прилюдно в Гейдельберзі, що я сам чув і бачив. Таким чином, ви бачите тепер, хто такі вороги Йоганна Рейхліна». Коли я почув таку річ, промовив: «Мій пане, ви не повинні говорити таку скверну привселюдно, навіть якщо се достеменна правда, бо через се падає ганьба на весь орден, а люди се сприймають як лихий приклад». А він одказав: «У такому разі і ви не повинні поводитися так з Рейхліном, котрого ви також намірились опорочити: тому-то він не може виправдати себе інакше, як знеславлюючи вас». Бог мені свідок, магістре Ортуїне, я дуже хотів би, аби сьому ділу прийшов кінець, бо воно приносить нам багато лиха. Люди не хотять більше давати нам милостині. Так, я бігав минулого тижня, випрошуючи сиру, і ледь зібрав п’ятнадцять куснів за десять днів, бо всі казали: «Піди-ио до Йоганиа Рейхліна і скажи, аби він дав тобі сиру». Хай господь бог пошле вам благополучний кінець у сьому ділі. Живіть у доброму здоров’ї й божій благодаті! Писано в Галле, у Саксонії.

Бакалавр Матвій Зяблик ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Безмірну кількість повітань і почуттів несказанної любові шлю вам, достославний муже! Оскільки достоту знаєте, яку посаду я займаю в місті Римі, що труджусь у канцелярії і по благості божій маю хорошу службу, то нема потреби писати вам про се, тим паче, що неохоче читаєте довгі листи. Але, згідно з моєю обіцянкою, писати вам про новини з міста Рима принаймні раз у місяць надто, коли одправляються гінці і пошта, я з дорогою душею сповістив би вам, як ідуть діла на війні і про інші діла, а також про французького короля й імператора. Але ви можете подумати: «Ось вам зазнайка! Загордився, бо займає важливу посаду в Римі, тому і не помишляє написати мені і зовсім забув, що я був його навчителем, учив його поезії і вільних наук, а також грецької мови, через се він став хорошим греком». Але я запевняю вас, що воно не так. Хай мене дідько візьме, якщо я не бережу вас у пам’яті і не молюсь за вас богові. Адже і Григорій² каже, що невдячність є корінь усіх пороків. Тому, якби я з гордості не писав вам, то був би невдячним вам, своєму благодійникові. Але в мене були поважні причини, чому я не писав вашій милості, бо довгий час слабував і досі не знаю, що зі мною було. Лікар сказав мені, що в мене є щось у шлунку, і тому шлунок ледь перетравлює їжу. Позавчора я прийняв проносне і з повноіб поштивістю до вашої особи ознаймую, що кал з мене вийшов такий ріденький, що можна було черпати йог|> ложкою, надто вийшла з мене якась біла грудка завбільшки з грушу. Тоді мій лікар сказав: «Ось се і є неперетравлена їжа, саме вона і спричинила гарячку». Але тепер я знову можу добре їсти, бо в мене є, слава богу, хороший апетит. Коли я буду здоровий, тоді завсіди буду вам писати. На сей раз повідомляю, що святий отець досі перебуває у Флоренції³, а члени курії тут, у Римі, шпетять його за те, що не приїжджає, бо вони не в силі залагодить свої діла. Але я їм втовкмачую, що вони повинні виявляти терпеливість і не гудити папу, інакше будуть одлучеиі од церкви, і цитую їм закони, бо я ходжу в Саиіенцу ⁴ і там навчаюсь. 6 у мене вже великі успіхи в двох правах ⁵, однакові як в одному, так і в другому. Але дехто каже, що у святого отця очі болящі, через се він не в стані виходити з дому. Мусите також знати, що французький король⁶ вернувся у Францію і наміряється зібрати більше народу на війну з імператором⁷. Іспанці ладні прийти на поміч імператорові. Звідси ви можете зрозуміти, що буде велика бойня. Тим-то ми повинні в наших молитвах говорити: «Дай, господи, мир нашим дням», бо членам папської курії не до душі, аби війна точилася в сих місцях. Якщо буде мир, то ви зразу напишіть мені, де є вільний бенефіцій, чи він із парохією, чи без, чи його дають на основі патроиата, чи якось інакше. Тепер я, уже навчений життям, хотів би чого-небудь досягти. Якщо є у вас який позов, то я виступлю тут од вашого імені. Стосовно діла з Йоганном Рейхліном., то хай вам буде звісно, що магістр наш Яків Гохштрат вибрав з «Очного дзеркала» ще інші місця не менш єретичного духу, що й інші. Сам він тепер у Флоренції з папським почтом і дуже запопадливо діє. Не сумнівайтесь, що перемога буде за вами. Але і ви напишіть мені про новини. Живіть у здоров’ї і славі. Писано в Римі.

Магістр Філій Дармоїд ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Довжелезне вам повітання довжиною в півтора фута! Велебний пане магістре, хай вам буде звісно, що я одержав вашого листа, написаного, як звичайно, вельми поетично. В ньому ви пишете:

У Кельні я се писав, коли розкішно учтував,

Славно ми веселились, ні про що не журились.

Подумав я собі, що ви добряче хильнули, тобто, кажучи поетично, наповнились вином. Я гадаю, що ви були п’яні, як чіп, коли писали сей вірш. Пишете мені, аби я вам прислав вірш, який сіїлав про свою подорож по Німеччині, коли навідував різні університети, маючи од богословів припоруку здобути для вас прихильність університетів у спорі з Йоганном Рейхліном, а також про те, як мені дошкуляли всілякі піїти, котрі живуть у багатьох місцях. Я сповняю вашу волю, але і ви повинні прислати мені котрийсь із ваших творів. Вручаю сей вірш гінцеві, аби передав його вам. Знайте, що я склав сей вірш ритмічно, але не дбаючи про кількість складів. Мені бачиться, що він так буде лучче звучати; зрештою, я не вчився вмілості віршування й ие печалюсь через се. Будьте здорові! З Брюгге, що у Фландрії.

Ритмічний віршотвір магістра Філіпа Дармоїда, котрий він склав, коли був курсором богослов'я і мандрував по всій Верхній Німеччині

Христе, тобі шлем моління,

на тебе уповають усі створіння, Ти бог усіх богів нині й навіки-віків,

Поміч мені подай, ворогів моїх перемагай,

Сатану сюди пошли і повісити накажи Всіх піїтів, і юристів, та інших гуманістів,

У Саксонії² од них я лиха зазнав,

коли логіку там вивчав. Сібут³ мене навчав, медицину він також знав.

За жону старуху він має, пиво чудесне вона виготовляє. ГІіїт ще там живе,- що Вальтазар із Фаха ⁴ ся зве.

Сильно він мені докучав, аж піт мене обливав.

Філіп Енгентін ⁵ єсть там учитель,

дуже суворий мучитель. Почав він зо ^мною воювати, пішов я щастя шукати. Помислив: добре вчиню, коли в Росток піду.

А там Герман Буш ⁶ перебуває,

що людей віршами погубляє. По. дорозі мене чутка застала,

що Росток зараза опанувала. У ГpeйфcвaльдJ я пішов, жителів там мало знайшов.

І туди нога моя* не ступила, хоч ніч уже засутеніла.

У Франкфурт піти ум велить, що на Одері-річці лежить. Герман Требеллій⁸ там стелив дорогу своїм віршам,

Сильно він мене зневажав і дурнолобцем називав.

Там і Остени ⁹-брати, його вірні учні

Стидкими словами мене обзивали і все місто- звеселяли.

І звав мене в місті всяк: «Се кельнський глупак».

В Австрію бог мене послав, але і там я горя зазнав. Ректором Таништеттер ¹⁰ там став,

ворогувати зо мною почав. Зрадником він мене обізвав і в буцегаршр посадити казав.

але скоро Іоахім Вадіан ¹² Через Пфефферкорна, на мою біду, почав нову війну.

Бо той його карав, коли себе захищав.

Неповинним я себе називаю і з плачем благаю,

Аби мене одпустив, бо лиха я не вчинив.

Тоді сказав Куспіиіан, котрого шанує Максиміліан ¹³,

Що магістри наші всі коять смертні гріхи.

З Віднем я попрощався і в їигольштадт подався.

Тут Філомуз ¹⁴ лютий мешкає,

проти богословів вірші складає. Од його шаленства я втікав і в Нюрнберг помчав.

Живе тут учений один, ГІіркгеймер ¹⁵ зветься він.

Допікати почав він мені, дізнався я тоді,

Що спудеїв він у змову залучив і всіляко їх навчив,

Як Рейхліна обороняти і за діло його стояти.

Супроти богословів він пише, бо злостю на них дише. Книгу він одну написав і «Про лихву» її назвав,

Як у Болоньї дисгіутовано,

магістрами лихву обгрунтовано. Місяць я там прожив, потім у Лейпціг поспішив.

Ріхарда Крока тут шанують і англійцем іменують.

Коли він. мене уздрів, гнівом престрапшим закипів:

«Хто сього звіра сюди прислав,

у Кельні я його вже спізнав». Заперечити я йому посмів, але він дико заревів;

«Сей — богословів слуга, Рейхліна він зневажа.

Він лайдак завзятий і боягуз триклятий».

Магістрам нашим се я сказав і мсти од них зажадав. Вони на нього заповзялись і іїомстити поклялись: Стипендію йому одібрати і з лекцій прогнати,

Аби він без плати почав з голоду здихати.

З’явився тут Мозеллан ¹⁶ і сказав: «Сей ось бовван У тюрмі повинен сидіти і на шибениці висіти».

Чимдуж я звідти тікав і в Ерфурт помчав.

Там звісний Апербах ¹⁷ гудив мене, аж страх.

І Еобан Гесс ¹⁸, немов скажений пес,

Ходив за мною і не давав спокою.

Fle одного він просив, аби ляпасом мене угостив.

Бувало, він щодня лупив мене не раз і не два І спудеям казав усюди: «Вибийте йому зуби,

Бо він богослов завзятий і Рейхліна враг проклятий». Крот Рубеан ¹⁹ тоді річ'повів:

«Хто сього бевзя сюди привів?

Що се за тупак?» Кажу: «Магістр я, як-не-як».

А він на се: «Іти тобі пора,

хай не ступить сюди твоя нога». Рішив я в Бухенвальд податись і в Кельні влаштуватись. Але спудей один мені сказав,

що Муціана Руфа²⁰ там видав. Той зуб на мене має і з києм мене вже чекає.

Тож я в дорогу пустився і в Мейсені²¹ опинився.

Новий враг тут об’являється;

котрий Естикампіаном²² називається. Спудеїв він на мене наслав і за чуприну тягнути казав. Спалатин²³, що сусідом його бував, од нього не одстав. Хльосту він мені дав, аби я його не забував.

Так добряче побитий, я забрів у край иеобжитий.

Тут якийсь чорт лихий, а може, ангел злий Штурма ²⁴ на мене наслав, аби мене покарав.

Коли він мене пізнав, в пику мені ляща дав.

Гуттен Ульріх руку підняв і так свято вимагав,

Аби мене киями колотили і з міста виселили.

З містом я попрощався і в Аугсбург подався.

Живе там Конрад Бейтінгер²⁵ (і враг його Бруліфер²⁶), І він притулку мені не дав, з міста геть прогнав.

Штутгарт я теж оминав, бо вчасно пригадав:

Рейхлін тут витає і благочестя підриває.

В Тюбінген ²⁷ потім прибуваю і мужів багатьох стрічаю. Книги нові вони складають і богословів зневажають.

Тут Філіп Меланхтон²⁸ нечестивцям задає тон,

Коли я про се дізнався, божився-присягався,

Якщо мертвим його найду, до Якова Святого ²⁹ пішки піду. Там і Бебель ³⁰, і Йоганн, званий Брассікан ³¹,

І Павло Вереандер ³² проживають і в один голос волають, Що з життям розстанусь, якщо в місті зостанусь.

Але один богослов знаний, Франциском званий ³³,

Пораду корисну мені дав, аби я з міста тікав.

Тоді я рішив піти і від сих піїтів відійти.

Потім я в місто прибув, се Страсбург був.

Гербелій ³⁴ дорогу мені заступив і в спір зо мною вступив. Привселюдно мене ображав і глупаком обзивав.

Брант ³⁵ під руку попався і так до. мене озвався:

«Разом звідси підемо і геть попливемо В Наррагонії³⁶ край, де дурнів хоч віднімай».

Був теж Шурер ³⁷ там, товстелезний хам.

Він з мене насміхався і так до мене озвався: «Своє манаття забирай і місто наше покидай!»

В ПІлетштадт³⁸ вибуваю і там Вімпфелінга ³⁹ стрічаю. Одежа в нього вишивана і дуже засмальцьована. ’

А Яків Шпігель ⁴⁰ сказав:

«Звідки сей бевзь тут ся взяв?» «З ПІвабії» ⁴¹,— йому одповідаю,

а він йолопом мене взиває. Гнівом я закипів, тут Кіргер ⁴² якраз наспів І каже: «В Афіни йди і грецьку мову вчи».

Був і Сапід ⁴³, мудра голова, й учнів його юрба,

Вони мене так потурбували, що й молитви не помагали^ Шторх ⁴⁴ тут вмішався,

із сходів мене спустити намагався. Фрігіо ⁴⁵ його зупинив і мене, богослова, пощадив.

Репай⁴⁶ мене спитав, звідки мене бог прислав.

«Із Фландрії» ⁴⁷,— одповідаю і раптом одчуваю Два удари коло вух, що майже я оглух.

В Гагенау ⁴⁸ я завітав, там нову біду собі напитав.

Бо Ангст ⁴⁹ мене вдарив, зору ледь не позбавив.

Прибіг і Сецерій⁵⁰ юродивий, бакалавр сей паршивий, Книгами в мене жбурляв, боки мені сильно нам’яв,

Ледь дух я ие спустив і друга слізно просив,

Аби прийняв сповідь мою, бо од болю ледве жиго.

Але опівночі я піднявся і в путь-дорогу зібрався У Фрейбург⁵¹ поспішаю і ласки в людей шукаю,

Але .там дворян юрба, сильно озброєна вона,

Рейхліна вони обороняли і мене закатувати жадали. Дідуган тут один появляється,

що Зацієм⁵² називається. Запитав старий сей юрист, чи я скотист,

Відповів я: «Доктор Святий — великий навчитель мій».

А він узяв мене на глум, аж реготав увесь тлум.

Аморбах⁵³ тут звідкись узявся

і так речисто озвався: «Палицю я візьму, уму-розуму навчу».

І звідси тікав я, бо так веліла доля моя.

Далі Базель⁵⁴ я навістив, мужа вченого там стрів,

Еразмом його називають і вельми поважають.

Смиренно я його спитав і пояснити прохав,

Чи магістром його звати, чи треба ще підождати? «Звісно»,— одвітив він і вчинив поклін.

В домі Фробепія ⁵⁵-друкаря буває єретиків юрма,

Гларіан⁵⁶ там розпаноінйвся і на мене розлютився.

В спину мене так гатив, що аж на землю повалив.

Пощади я в нього просив, милосердя бога ради молив. На корабель я сідаю й у місто Вормс прибуваю.

Теобальд ⁵⁷-лікар там проживає

і богословів зневажає.

У диспут з ним вступаю, богословів обороняю.

Віи-бо їх шпетно картав, а я смиренно сказав:

«Ви — несусвітній туиак»,— на голові в мене синяк Від удару появився, і я хутко віддалився.

В Майнці я опинився і спочуття там сподобився Бо проповідників громада була мені дуже рада.

Отець Дециматор ⁵⁸ мене повітав і раду такую дав:

«У заїзд «Корона» не ходіть, а смирно вдома сидіть,

Бо ті, що там бувають, бога не почитають».

Карбахій Миколай ⁵⁹ туди вчащає,

котрий школярам читає І викладає Тіта Лівія; застав я там і Гуттіхій ⁶⁰.

Образи він не забув,-лавку в мене жбурнув.

Із ляку я повітря зіпсував, кулаком мене частував Вейдман⁶¹; бовдурем назвав, а я «рятуйте!» кричав. Кенігштейьг⁶² мене штовхнув

і зі сходів униз зіпхнув. Небезпек я врешті ізбавився і до Рейна направився.

Коли я на судні сидів, мене там уздрів

Доктор Мурнер Фома⁶³, францисканців гордість немала,

Каже він: «Якби не до бога увага

і ота чернеча повага. .

То на очах народу скинув би тебе я в воду».

«А за що?» — я спитав. «Мовчи, глупак,—

він сказав.—

Я в пам’яті закарбував, що ти Рейхліна таврував».

Далі я в Кельн прибуваю, де друзів силу маю.

Тут мене Буш цькує і змову проти мене снує.

Цезарій ⁶⁴ йому пособляє, той, що Плінія читає.

Мені вони докучають і престрашно лають,

Бо богословів поважаю і їх радості розділяю.

І навіть граф Нейєнар⁶⁵, у котрого поезії дар,

Мене ні крихти не лякає, бо хто Пфефферкорна читає, Той достеменно знає, що й дворянство хиби має,

Хто творить негодяще діло,

той оскверняє душу й тіло.

Повість свою я скінчив,

котру університетам на хвалу зложив.

Магістр наш Варфоломій Дурнолобець ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Іспершу шлю вам повітання без міри разом з поштивим уклоном. Велебиий магістре, без попередніх вступів і зайвого багатослів’я я повинен, як ви мене прохали, повідомити вас, яке становище створилося у спорі про віру. Так знайте, що діла йдуть добре, але остаточного рішення ще немае. Є тут один юрист, звуть його Мартіи Гронінген, доктор Сенігальський², як сам себе величає, муж дуже пихатий і гордовитий. Він помишляє перекласти латинською мовою «Очне дзеркало»; через се гне кирпу і на-мірений сим перекладом уславитись. Декотрі хвалять його, тому я недавно їх запитав: «У чому його знання вищі за інших?» Ііа се мені одказали, що він вельми тямущий у грецькій мові. Отож самі бачите, він особа неважлива, бо грецька мова для святого письма нічого не варта. Мені бачиться, що він не знає ні єдиного рядка з «Книг сентенцій». Не в спромозі також укласти силогізм за формами «бароко» або «целарент» ³, бо не розбирається в логіці. Недавно він назвав мене ослом, а я йому одповів: «Раз ти такий, то нумо диспутувати». Почав я сміло звертатися до нього на «ти», а він мовчав. Далі, наступаючи на нього ще навальніше, я сказав: «А я тобі доведу, що ти сам осел». Попервах таким чином: «Кожний, хто носить ношу, осел; ти носиш ношу, отже, ти осел. Малу посилку я вважаю правильною, бо ти несеш сію книгу». І се була достеменна правда, бо він справді ніс книгу, котру дав йому для прочитання Яків Квестенберг⁴. А книга ся написана проти магістра нашого Якова Гохштрата. Але він не був настільки розторопний, аби заперечити велику посилку, котру я не МІГ би довести, бо Я добре знав, ЩО ВІН' нічого не тямить у логіці. І я йому сказав: «Пане докторе, ви хочете встрянути в богословський спір, а се діло не вашого ума; я радив би вам облишити сей намір, бо ви нічого не петраєте в сьому предметі; опріч того, ви можете мати великі неприємності: богослови не допустять,, аби юристи розбирали питання віри». Тоді він у великій досаді сказав: «Я не тільки петраю в богослов’ї, а й бачу, що ти злостива худобина». Тоді я так розлютився, що зірвався з місця, і поміж нас зчинилася страшенна лайка. А магістр наш, Петро Мейєр, священик із Франкфурта, сказав: «Ходімо в корчму попоїсти, бо саме настала пора обідати.

Даймо спокій сьому невігласові, бо він не знає, що чинить; йому слід піти в школу вчитись азбуки». Але мусите зна₇ ти, магістре Ортуїне, що ми наміряємося сильно відомстити йому за сію образу. Сам-бо він колись навчався в Кельні і проживав (я достеменно знаю) в Нагірній бурсі. Тож постарайтесь, аби Кельнський університет покарав його належно. Тоді ми оголосимо його клятвопорушником, бо він був занесений в університетські списки й поклявся, що буде берегти добре ім’я університету, а тепер іде рука в руку з Йоганном Рейхліном супроти університету. Я вас прохаю, учиніть се незабаром. Пришліть мені також книгу Йоганна Пфефферкорна, найменовану «Оборона проти наклепників» ⁵. Я бачив її недавно, що аж серце щемить, бо сія книга містить силу-силенну тонких доведень. Хай вам бог пошле добре здоров’ячко і мир. Амінь.

Іодок Кравець ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Вічний привіт з віншуванням великого щастя, яке тільки може бути на сьому світі, навіть ще більшого, якщо се можливо, шлю вам з оказії Нового року і возвіщаю, що живеться мені милістю божою добре. Пан біг уділяє мені свого милосердя, як мовиться у творця псалмів: «Вислухав господь молитву мою, господь прийме молитву мою» ². Я щоденно молюся за гріхи мої і благаю, аби господь наш Ісус Христос стеріг душу мою й тіло, більше, звісно, душу, бо тіло є прах. Адже в святому письмі сказано: «Прах ти і в прах вернешся» ³. Уповаю, що і ваші діла ідуть гаразд. Бо коли хтось по благості божій кається в своїх гріхах, богобоязливо возносить свої молитви й пісникує, хоч і нечасто, то бог не дозволяє, аби йому діялася кривда. Я достеменно знаю, що ви недавно написали книгу⁴ проти одного єретика Йоганиа Рейхліна. Вона так чудово написана, що я не міг надивуватись. Я сказав одному курсору з ордену проповідників, котрий носив сію книгу: «Мені бачиться, що сей чоловік має дві голови, раз він уміє так вдало трактувати предмет». Я дізнався також од одного курсора, що ви пишете коментар до книги магістра Ариольда Тонгрського, в котрій докладно вказано на єретичні думки «Очного дзеркала». Пришліть мені сей коментар, як тільки буде готовий, бо я упевнений, що він буде знахменитим і пояснюватиме всі докази, достоїнства, положення, висновки й настанови, котрі тільки деякі люди сяк-так розуміють. Сей магістр паш занадто вже бист-роумний у своїх писаннях, як усі альбертисти у своїх доказах. Але ви не повинні мати на мене зла, хоча ви томіст, бо великої різниці поміж альбертистами⁵ й томістами ⁶ нема, багато чим вони схожі. Але Доктор Святий набагато глибший, а обдарованість сія в нього од духа святого, тому його й називають Доктором Святим, а іцо Рейхлін не посилається на нього в своїх творах, через се він єретик. Отож хай дідько його візьме. Недавно я розгнівався на одного юриста ⁷, котрий Рейхліна захищав. Написав я метричний вірш проти нього, бо маю звичку, будучи на самоті, віршувати, наслідуючи «Умілість віршування» Бебеля⁸, вельми корисну книгу.

Вірш сей звучить так:

Свята мати Христова, небес володарко чудова,

Молінням раба дорожи, в усьому йому поможи.

Тебе він благає, богослов’я ревно обороняє.

Богослов’я Рейхлін зневажає, бо злістю палає;

Простак він окаянний, небом не осіянний,

Пам’ятай сина свого упрохати дорогого.

Аби нам помагав, факультети захищав.

Се елегія і скандується вона так, як перший віршовий розмір твору Боеція, котрий починається так: «Пісні, які колись...».⁹ Гонець не сказав мені, що наміряється скоро вернутись, бо інакше я послав би вам ще більше віршів, складених мною на оборону церкви та благочестя. Тим-то постарайтесь переслати мепі коментар, вами написаний, тоді і я пошлю вам якусь нову книгу. Бувайте здорові. Живіть моторно, удачно, по-ббйовому. Писано в Оло-моуці, в Моравії.

Магістр Вільгельм Боягуз ^г, він же магістр вільних наук, шле поштивий поклін магістрові Ортуїну Грацію

Велебиий магістре! Виконуючи ваше прохання й доручення написати вам незабарно, коли приїду в Рим, як я подорожував і як себе почуваю, ознаймую, що милістю божою я на сей день здоровий і жадав би почути од вас_?

чи ви здорові. Хай вам буде звісно, що після прибуття в Майнц я зупинився в заїзді «Корона». Застав там якихось людей, котрі розмовляли про віру. Вони були на стороні Йоганна Рейхліна і, коли дізналися, що я з Кельна, почали говорити на сію тему ще пристрасніше й дивились на мене з презирством. Вихваляли вони Йоганна Рейхліна, а порочили магістрів наших у Кельні. Вони казали, що магістри — це кажани, які уникають денного світла, літають у темряві і чинять мерзоїці. Тоді я озвався: «Треба вислухати й супротивну сторону»,—і послався на «Квіти законів» ². Вони ж почали мене дражнити всілякими стидкими словами так, що я не стерпів і сказав: «Яке мені діло до Рейхліна? Дайте мені спокійно поїсти за мої гроші». Ви, бач, можете сказати: «ГІаие Вільгельме, ви повинні були затятися і одважно їм заперечувати». Мусите знати, що так чинити в сьому заїзді не годиться. Я чув, що недавно одного чоловіка там сильно оддубасили лавкою за те, що він заступався за магістра нашого Якова Гохшт-рата. А вся зграя, котра харчується в сьому заїзді, дуже страшні люди: у них мечі й шаблі; один з них навіть граф ³, вій довготелесий і русявий. Розказують, що він піднімає озброєного чоловіка й кидає його на землю; меч його завдовжки з гіганта. Коли я його побачив, замовк і дозволив їм балакати що завгодно. Я тут же рішив вам написати, але не було тоді під рукою гінця. А коли приїхав у Вормс, ми пішли в один заїзд, в якому буває багато докторів, засідателів Імперського суду⁴. Вони говорили дивні дива про богословів. Я чув, як сі доктори оскверняли Йоганна ГІфефферкорна за його «Сполошний^/ дзвін». Один з них сказав: «Побачите, що через кілька років розженемо на чотири вітри сих магістрів наших, і сліду по них не зостанеться». Тут я втрутився: «А хто ж тоді буде вам говорити казання з амвона і напоумляти у вірі католицькій?» Вія одказав: «Се будуть чинити вчені богослови, тямущі в святому письмі, як Еразм Роттердамський, Павло Ріцій⁵, Йоганн Рейхлін та інші. Тоді я замовк і подумав собі: «Дурень дурниці верзе». Сидів там за столом один чоловік на ймення Теобальд Феттіх, доктор медицини. Я пізнав його, бо він колись жив у Кельні в Нагірній бурсі. Він оскверняв нас більше за всіх. Тоді я сказав йому: «Вам личить пригадати, що ви поклялись ректорові й Кельнському університетові». А сей грубіян одвітив мені, що він какає на всіх нас. Але достатньо про се. Пізніше, коли ми покинули Вормс, до нас під’їхали якісь страхітливі люди, озброєні луками і стрілами, і хотіли нас умертвити. Мій супутник заволав: «Ісусе, Ісу-се!» А я одважно сказав їм, що кричати їм на нас нема чого, і так промовив: «Ласкаві панове, не стріляйте в нас, бо ми безборонні і зовсім не вороги ваші, а клірики, ми їдемо в Рим задля бенефіцій». Тоді один з них сказав: «Яке нам діло до ваших бенефіцій! Дайте мені й моїм хлопцям грошей на хмільне, бо інакше чорти вас візьмуть». Тоді, аби одв’язатись од них, довелося нам дати їм два флорини. А я так собі подумав: «Пийте, хай вас дідько благословить!» Мій товариш потім сказав: «Як гадаєте, чи не позвати нам їх до суду римської курії?» На се я йому одповів, що се неможливо, бо ми не знаємо їх прізвищ. Далі ми брели по страшному болоту й досягли Аугсбурга. Була злива і такий снігопад, що не було спромоги відкрити очі. Тоді мій супутник сказав: «До біса, яка холоднеча! Якби я тепер був у Кельні, то нізащо не відправився б у римську курію». Тут я пирснув сміхом. У заїзді була одна гожа дівчина. Увечері влаштували там танці, і мій товариш танцював з нею. Я сказав, що се йому не личйть, бо він магістр, і такі дурощі не повинні йому бути в голові. Але він не зважав на мою пересторогу і сказав: «Якби ся дівчина погодилась поспати разом зо мною одну ніч, то я охоче з’їв би один фунт її лайна». Я вже не міг більше слухати його й навів першу главу Еклезіаста «Суєта суєт і все суєта» ⁶ і пішов спати. Вранці ми прибули в Ландсберг⁷, де мій товариш уночі злягався із челядкою господаря заїзду. Коли ми рано-вранці покинули заїзд, його кінь закульгав, і я сказав йому: «Добре тобі так! Злягайся побільше із челядками!» Але якийсь коваль поміг йому. Потім ми прибули в Шонгау⁸, де купили чудесні дзеркала. Звідси ми попрямували в Інсбрук. Дорога була така погана, іцо коні не могли йти, а болото було таке велике, що сягало їм по животи. Так ми нарешті після багатьох клопотів приїхали в Інсбрук. Там був його величність імператор⁹ разом з васалами, придворними, вельможами, лицарями і зброєносцями. Одежа на них була єдвабна, а на шиї мали вони золоті ланцюги. Декотрі з них наводили жах своїми довгими бородами і по-військовому скроєними беретами. Я боявся навіть їсти в заїзді, бо почув, як один з них говорив: «Якби я був імператором, то велів би перевішати всіх кліриків, котрі відправляються в Рим і там учаться всіляких мерзощів. Там вони ошукують один одітого через бенефі-

ції, ганьблять тих, хто володіє бенефіціями в Німеччині. Се їх вина, що гроші з Німеччини пливуть рікою в Рим». Таким побитом я побачив, що всі придворні не дбають ні про бога, ні про людей, отже, «хай розвіються, мов порох од вітру» ¹⁰. Потім ми перейшли через одну гору ^п, котра була вся в снігу і така висока, що, мені бачилось, сягає своєю вершиною самого неба. На сій горі мороз був такий пекучий, що мене взяв ляк, чи часом ие пропасниця в мене, і подумав я тоді про свою кімнату в Кельні. А мій товариш сказав: «Ой! Якби зо мною був тут мій кожух!» На се я йому одповів: «Ви завсіди нарікаєте на холод, коли перебуваєте на свіжому повітрі, а як тільки явитесь у заїзд, зразу кортить злягались з жінками. Невже ви не знаєте, що злягання охолоджує чоловіка?» На се він сказав, що, на його гадку, воно не охолоджує, а навпаки, зігріває. Мусите знати, магістре Ортуїне, що в житті своєму я ие бачив чоловіка більш хтивого; завше, коли ми входили в заїзд, перші слова, його до слуги заїзду були: «Гей,

слуго, чи є тут якась блудниця? У мене зараз такий інструмент, хоч горіхи розбивай». Далі ми прибули в Трі-дент ^І2. Хай простить мені господь бог, та й ви не майте на мене зла за те, що я напишу вам правду: я там також очистив собі нирки, побувавши потай у домі розпусти. Зате вночі я слав моління до пречистої діви Марії за од-пущення сього гріха. Було там видимо-невидимо народу, котрий мав верстати путь у Верону, аби сотворити там безліч див. Розказували нам люди про важливі діла, приміром, що імператор хоче підкорити Венецію ¹³. Ми побачили гармати і багато такого, чого я не бачив зроду-віку. Однієї неділі ми приїхали в Верону ¹⁴. Се чудесне місто, яке має мури, вежі та різні укріплення. Там ми побачили дім Дітріха з Берна ¹⁵. В сій оселі він витав. Тут переміг і умертвив силу-силенну велетнів, котрі з ним воювали. Ми хотіли продовжувати подорож, але довго не могли вирушити зі страху перед венеціанцями, бо пішли чутки, що вони затіяли війну. І се була правда, бо біля Мантуї ¹⁶ ми почули канонаду, а стояли вони табором під Брешією ¹⁷. Мій супутник сказав: «Тут народився Вергілій» ^і8. Я йому одказав: «Яке мені діло до сього язичника? Ходімо лучче до кармелітів одвідати Баптісту Мантуанського ¹⁹, котрий удвічі ліпший за Вергілія, як нам товкмачив десять раз Ортуїн». При сьому я розказав йому, як ви одного разу картали Доната ²⁰ за те, що він твердить: «Найвченіший з піїтів був Вергілій, він —■ найлуччий муж свого народу».

Ви сказали також: «Якби Донат жив нині, я у вічі сказав би йому, що він бреше, бо Баитіста Мантуанський стоїть вище за Вергілія». Коли ми прийшли в обитель кармелітів, нам сказали, що Баптіста Мантуанський упокоївся в бозі. Тоді я сказав: «Вічна нам’ять йому». Далі ми прибули в Болонью, де гіеребувалрі святий отець папа рим-' ський.і король французький²¹. Там ми були на папському богослужінні, одержали одпущення всіх гріхів, як простих, так і смертних, і висповідалися. Був там тоді й велебний отець, брат Яків Гохштрат, магістр наш і інквізитор єретичної олжі. Коли я його побачив, то сказав: «Превелебний отче, що ви чините тут? Я гадав, що ви зараз у Римі».

І вручив йому вашого листа й листа магістра нашого Ариольда Тоигрського. Він одповів, що хоче домогтися від французького короля, аби Рейхлін був визнаний єретиком, а «Очне дзеркало» було спалене. А я запитав його:, «Невже король розбирається в сім предметі?» На се він дав таку одповідь: «Хоч сам він нічого в сьому не тямить, але паризькі богослови його напоумили, а його сповідник Вільгельм ІІарві²², ревний християнин, сказав на сповіді, що не дасть йому розгрішення, якщо він не обробить иагш, аби той назвав Рейхліна єретиком». Я вельми зрадів і сказав: «Дай боже, аби справдились ваші слова». Там я спіткав багатьох членів папської курії, моїх знайомих, і запросив їх до себе в заїзд. Далі ми досягли Флоренції. Се красиве місто не дає собі рівного в світі. Опісля ми прибули в Сієну. 6 там університет, але богословів жменька. Далі пішли малі міста, а одне з них ріазивається Моте-фіасконе ²³. В сьому місті ми пили таке добірне вино, якого не пили зроду. Я запитав корчмаря, як іменується се вино. Він сказав, що його звуть «Сльози Христа». Тоді мій товариш сказав: «Ох, якби-то так Христос поплакав і в нашій отчизні!» І вихилили ми сього вина добряче. А через два дні прибули в Рим. Слава богу за те, що він збавив нас од багатьох страждань, котрі бувають в дорозі, особливо коли маєш тісне взуття. В курії я не дізнався нічого нового, хіба що побачив тварину таку велику, як четверо коней разом узятих, у неї довгий хобот завбільшки з мене. Се дивовижна тварина²⁴. Коли я її побачив, заволав: «Чудні діла твої, господи!» Я пожертвував би флорина, аби тільки ви побачили сію тварину. Вірую, що я достатньо розказав вам про себе в сьому листі. Напишіть і ви мені, бо інакше ніколи вам ие напишу. Живіть у здоров’ї. Писано поквапом у римській курії ²⁵.

Фома Кандиба ¹, смиренний доктор богослов’я, шле поштивий уклін магістрові Ортуїну Грацію

Оскільки написано: «Спір приносить розуміння», то ви не гнівайтесь на мене, що я трохи заперечуватиму вам, бо се чишо з добрим наміром. Недавно ви написали в одному з ваших творів про якогось магістра нашого, що він дуже вчений і вже багато літ доктор, глибокий скотист, чудово розбирається в «Книгах сентенцій», напам’ять знає всю книгу Доктора Святого «Про буття і сутність» ², що «Оплот віри» він опанував як «Отче наш», а «Різновиди» Скота через пам’ятливий хист закарбував у своєму умі, неначе у воску. Нарешті ви пишете, що він член десяти університетів. Простіть, але ви тут непослідовні. Адже один член не може належати багатьом тілам, а, навпаки, одне тіло має багато членів. Так, людське тіло має: голову, ноги, руки, плечі, живіт і оте саме. Нога є членом людського тіла, голова є член людини і т. д. Людське тіло має в собі всі сії члени, а всі сії члени містяться в людському тілі, як вид. підпорядковується родові. Але жоден

із сих членів не має в собі кілька тіл. Якби ви сказали: сей магістр наш є тіло десяти університетів, то я знов-таки заперечив би вам. Тоді міг би хто-небудь помислити, що десять університетів є членами одного магістра і що він вміщає в собі десять університетів. Якби ми прийняли таке твердження, то через се ганьбу спостигла б усі десять університетів і ми ущербили б їх честь, адже про одного чоловіка (бо ж і магістри наші є люди) казали б, що він більше достоїн, ніж десять університетів, а се випадок неможливий, бо навіть сам Доктор Святий не значить стільки, скільки десять університетів. Все-таки, як нам висловитись, якщо хочемо висловитись правильно? Зважте, що се важче. Хоч воно належить до граматики, проте численні магістри наші сього питання не розуміють. Отже той, хто внесений у списки десяти університетів,— а деякий час у них я навчався, слухаючи лекції, і шанував статут, дав клятву університетові і зостався їй вірним, поважаючи магістрів наших і докторів,— сей може сказати так: «Я — члени десяти університетів», а ніяк не можна казати: «Я — член десяти університетів». Таке речення не безглузде, хоч і є в ньому деяка неузгодженість

щодо числа, бо тут має місце прикладка, як, приміром, у Вергілія:

Гарного Корідон. пастух полюбив Алекса, радощі пана...³

Тут також при слові Алекс (се звичайний собі селянин) стоїть прикладка «радощі». Повірте мені, що се дуже важлива тонкість. Я навчився її, коли був у Лувені⁴ і не був ще бакалавром, коли на сію тему велись диспути протягом чотирьох днів. Тим-то не майте на мене злості за се, бо я пишу з добрим наміром. Будьте здорові. Писано в Кобленці⁵.

Магістр Отто Молоток ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вам невидиму кількість повітань, велебний магістре! Ви вчинили мені превелику милість, приславши знамениту книгу, котра називається «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників». Я не можу надивуватись, як сей звісний муж так удатно і тяжко картає Йоганна Рейхліна. Коли я її читав, то сказав: «Я сильно хотів би, аби сей лайдак Рейхлін здох!» Але один парох, ревний рейхлініст, завсіди мені перечить і доводить навпаки — од більшої посилки до меншої. Так, учора, коли ми під вечір вийшли гуляти, він каже: «Коли богослови поступилися Рейхліну в Німеччині, то тим паче нічого ие доб’ються вони в римській курії, адже в Італії є многовчені мужі, і вони вмить збагнуть глупоту і пустоту богословів, бо в Римі не займаються такими дурницями, як у нас». До того ж він сказав: «Яка причина того, що богослови не сміють писати під своїми іменами проти Йоганна Рейх-ліиа і його однодумців, а підставляють блазня, котрий не може втратити ні честі, ні майна, і чому вони йому приписують свої книги?» Тоді я на се так одвітив: «Пфефферкорн справді зібрав матеріал, а магістр Ортуїн тільки переклав латинською мовою». А парох сказав: «Я сам твердо знаю, що Ортуїн зложив сію книгу по-латині, бо зразу я пізнав його стиль. Знаю також, що Ортуїн вельми хорошого походження, тобто духовного. Але скажіть мені ось що: ви мусите визнати, що Пфефферкорн не знає латинської азбуки. Якщо він не вміє читати, то, звісно, не годен слів розуміти. Раз він нічого ні в чому не тямить, тим паче ие годен писати і зладити якийсь твір. Якщо він не годен ні читати, ні розуміти, ні писати, тим більше він не годен диспутувати в таких питаннях, котрі годен розуміти лише муж дуже вчений. Скажіть, чи ж се можливо, аби він зладив сей твір по-латині, по-німецьки або по-єврейськи?» Я сказав, що у Пфефферкорна, бачиться, є просвіщеиний ум, і я часто чув про те, що він у спромозі удатно диспутувати з божою поміччю, наділений ласкою духа святого. Діло се настільки легке, що Рейхліна може побороти в сьому випадку навіть супружниця Пфефферкорна. На се парох дав таку відповідь: «Се достеменна правда, я гадаю, що навіть п’ять міцнющих вестфальських парубків не дали б собі ради з супружницею Йоганна Пфефферкорна, то як справитися з нею Йоганиові Рейх-ліиу, слабосильному старцю, хирляку, неспроможному вже сходитися з жінками. Диво дивнеє, що наш найсвятіший папа римський і імператор дозволяють сьому вражому єврейському блазневі такі нестатечні вчинки. Він навіть насмілюється входити в храм божий, говорити проповіді вірним, благословляти їх і чинити такі мерзощі, що якби се чинив мирянин,.будучи християнином, то ми осудили б такого паскудника. Тим паче неподобна річ миритися з такими мерзощами вихрещеного єврея, про котрого сказати, що він був ревним християнином, можна хіба що після його кончини. І якщо ми не можемо дозволити йому се, то тим більш ие допустимо, аби він устрявав у диспути вельми вчених богословів і шпетив добропристойних мужів. Повісити його треба разом з його книгами й негожими вчинками, бо він сього давно сподобився». Я одповів, що казання Йоганна Пфефферкорна ие було духовного змісту, а мирське, себто просте напучення. Якщо мова йде про книги, то достеменно відомо, що він сам захищається проти Рейхліна, бо той ні за що його має. В своєму «Ручному дзеркалі» він спростовує хибні думки Йоганна Рейх-ліпа. А що Йоганн Пфефферкорн ревний християнин, виникає з того, що якби він не мислив назавжди стати християнином, то не злився б так запекло па євреїв і не приніс би їм стільки лиха. Парох мені одвітив: «Писати й компонувати книги діло дуже поважне, і воно під силу тільки великим і вченим людям, котрі сягнули високих ступенів у науці, а зовсім не личить невігласові Пфефферкорну. Таким побитом кельнські богослови не повинні

доводити, що Пфефферкорн зладив сії писання. Якби я був імператором, то велів би повісити Пфефферкорна і Гохштрата на одній шибениці». Я одповів: «А що таке негідне вдіяв магістр наш Яків Гохштрат? Адже він хороший підданий імператора, а се я можу довести на основі його листа імператорові, в котрому він пише: «Хай живе й радується на віки вічні його величність імператор, і хай иайдобріший і всемогутній бог оберігає його на благо церкви у щасті на тисячі віків». А парох проказав: «Я бачив у своєму житті страту десяти лиходіїв, але жодний з них не сподобився так смерті, як Гохштрат, котрий неслушно знущається над неповинним і добропорядним мужем, а тепер іще упрохує проти Йоганна Рейхліна допомоги в короля Франції, явного ворога імперії, а се є образою для його величності. Мало того, Гохштрат навіть у Римі поскаржився на нього». А я одвітив: «Гохштрат вершить се задля благочестя, а благочестя важливіше за імператора. Опріч того, богослови не дбають про мирську владу». Тоді парох відійшов зі словами: «О невинний Рейх-ліне, то так жорстоко обходяться з тобою безмірно нікчемні і підлі мучителі? Хай бог тебе береже! Якщо на сьому світі є ще справедливість, то ти не будеш переможений у сьому ділі. Тим-то я можу сказати: «Язичники будуть злитись, але нічого не зугарні вдіяти проти тебе»². Я одповів про себе: «Нехай дні його будуть короткі, а достоїнство його хай візьме інший» ³. Далебі, пане Ортуїне, достатньо у нас з вами турбот. Хотілося б, аби се діло було вже закінчене. Все ж пишіть мені, як ідуть діла в римській курії. Живіть у здоров’ї стільки років, скільки прожив Метуша-лах ⁴. Писано у Вроцлаві.

Магістр Петро Твердолобий ¹ вітає магістра Ортуїна Грація

Дуже мені хотілося б написати вам, пане Ортуїне, про тутешні новини, про війни і битви, а також про діло Йоганна Рейхліна, але я в такій досаді, що не в силі од гніву сидіти спокійно, а через се не можу й писати. Серце в мене так калатав, немовби хтось ударив мене кулаком. Річ у тім, що один німець з Мейсеиа обіцяв дати мені правничий словник², а тепер його не хоче дати. Я часто

ао-дружньому нагадував про се, алеї се нічого не помагає. Видно, він заповзявся мене помучити. Але, як ви знаєте, обіцянка є вже зобов’язаністю, тому я подав позов на нього в суд. Тоді він сьогодні написав мені лайливого листа, в котрому бештає мене як найпослідущого лотра. Я скипів таким гнівом, що ие знаю, як мені тут бути. Збираюсь піти до намісника, аби той велів його заарештувати, бо підозріваю, що сей негідник помишляє про втечу. Якщо він не пришле мені незабарно книгу, то я приведу судових слуг, аби його арештували й посадили в холодну. Якщо його відшмагають разочок-два, хай тоді знає: я дам йому науку, що непристойно ближнього водити за ніс і не додержувати обіцянки. Повірте мені, запевняю вас, що я провчу сього лайдака, інакше й ие варто жити на світі. Я мушу мати сію книгу, бо вже розплановую свої заняття: накупив собі правничих та інших книг, ходжу щодня на цілих чотири години в «Сапіенцу», слухаю «Інституції» ії «Дигести» ³, канонічне право й засади канцелярського діловодства. Я знайшов тут одну вельми корисну книгу. Вона чудова, з неї дечому навчусь. Гадаю, що в Німеччині її немає. Се достоту достойна подиву книга, бо вона все удатно пояснює. Заголовок її такий: «Тяжкі судові випадки на основі «Інституцій» ⁴. Вона трактує про незвичайні теми і так глибоко пояснює «Інституції», що один параграф ділить на десять частин, складена вона у формі діалогу й написана доскональним латинським стилем. Я навіть не в силі вам описати, як корисно маіти таку книгу. Але, борони боже, ие розказуйте про це кельнським юристам, бо вони тримають Рейхліна. Якщо вони будуть мати сію книгу, то будуть діяти більш топко. Адже я знаю достеменно, що вам не до душі те, що я студіюю право. Ви не раз говорили мені, що я по винен вивчати богослов’я. Воно нам приносить блаженство і є в більшій шані, ніж право, котре криве чинить прямим, причому ви навели мені одне місце з Ріхарда ⁵. Я, однак, скажу вам, що треба було мені так учинити, бо знання права сильно пособляє здобувати хліб. Звідси взявся такий вірш:

Гроші дають нам Гален і закони Юстініана ⁶,

Інші науки полову дають, закони ж — колосся.

Ви добре знаєте, що я бідний і не міг інакше вчинити. І моя мамуся написала мені, аби я сам дбав про свій прожиток і одежу, бо вона не буде більш мені переказувати грошей. Ось такі в мене милістю божою діла. Все-таки не перестаю мислити про сього негідника, котрий мене розізлив. Від усього серця зичу вам здоров’я. Писано в Римі.

Магістр Йоганн Капелюшник ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Більше вам вітань посилає, Ніж Польща злодіїв має, Більш, ніж у Чехії єретиків, У Швейцарії мужиків, Скорпіонів в Італії,

Левів в Іспанії,

Вошей угорських,

Постанов паризьких²,

У Саксонії пияків,

У Венеції купців,

У Римі сановників,

У Німеччині священиків,

У Фрізії мореплавців,

У Франції можновладців,

У Мархії³ рибних костей,

У Померанії ⁴ свиней, Баранини в Англії, Яловичини в Данії,

Повій у Бамберзі⁵, Художників у Нюрнберзі,

У Празі євреїв,

У Кельні фарисеїв,

У Вюрцбурзі ⁶ монастирів,

У Неаполі кораблів,

У Герцогенбуші⁷ голкарів,

У Франкфурті кушнірів, Вельмож у Франконії⁸, Мореплавців у Зеландії⁹, Содомітів у Флоренції,

У домініканців індульгенцій, В Аугсбурзі ткачів,

Влітку саранчі,

Голубів у Вестфалії,

Капусти в Баварії,

Оселедців у Фландрії,

Мішків у Тюрінгії,

себто шлю вам незліченні повітання, велебний магістре, бо ви мені так дорогі, як тільки се може бути в нелицемірній любові. Але ви, мабуть, скажете, що се вдавана любов, і не повірите, що се сердечне почуття, тому я не буду про се багато писати. Адже у приказці мовиться: «Самохвальство смердить». На знак моєї любові до вас посилаю вам два дарунки на згадку. По-перше, се чотки з рогу буйвола, котрими я торкався гробниць святого Петра й Павла та ініпих реліквій у Римі. Опріч того, я відслужив з ними три обідні. Кажуть, що сії чотки сильно помічні проти розбійників і проти всіляких смертельних небезпек, якщо тільки прочитати з ними багато молитв. По-друге, посилаю вам одну річ, зашиту в клаптик сукна, дуже помічну проти укусів змій, бо я бачив на власні очі, як вона діє. Якщо вас (борони боже!) вкусить змія, тоді вона вам прийде на поміч: заплатив я за сію річ цілий карлін ¹⁰. Був тут, у Римі, иа Кампо ді Фйоре один чоловік, котрий творив чуда силою святого Павла. В нього було чимало страхітних змій, так що всі не могли надивуватись. Він доторкається до них, але вони його не кусають, а коли змія вкусить когось іншого, тоді він рятує його, даючи сію річ, зашиту в сукно. Кажуть, що він походить з того роду, котрому святий Павло дав силу зціляти таким способом. Коли святий Павло ходив ще по землі, тоді якийсь чоловік запросив його в свою господу, виявив йому велику шанобу, дотримав товариства, нагодував, напоїв і дав переночівок йому. А вранці запитав апостола: «Дорогий пане! Не гнівайтесь, я бачу, що ви великий муж і наділений особливою милістю божою; я не сумніваюся, що ви святий, бо бачив, як ви вчора творили чуда. Прошу вас, скажіть, хто ви такий?» Святий Павло тоді одвітив йому: «Я — Павло, апостол Христа». Тоді той чоловік упав на коліна і сказав: «Святий Павле, простіть, що я не знав, хто ви такий; прошу вас, помоліться богові за прощення гріхів моїх і сподобіть мене на прощання якоюсь милістю заради господа бога». І проказав святий Павло: «Віра твоя тебе спасла» ¹¹ і сподобив його самого і його потом-ків силою зціляти людей од укусів змій ¹². Той чоловік, котрий подарував мені сію річ, походить із сього роду, як він уже безліч раз довів. Тому прийміть сю річ щиросердо.

Напишіть мені новини про війни, а також повідомте ласкаво, чи не набазграв проти вас сей мерзенний юрист Йоганн Рейхлін іще якесь паскудство. Через своє зухвальство він здатний вчинити се, хоч ви своєю гіоведенцією йому приключки до сього не дали. Уповаю, що ви його належно провчите. А магістр наш Яків Гохштрат сказав мені, що діла його йдуть добре, і просив, аби я вам про се написав. Бувайте здорові. Писано в. Римі.

Фредерік Блиск ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вам, достославіїий муже, купу повітань. Якщо ви ще досі ие взнали, то хочу вам сповістити новину, що я тут посперечався з одним церковним півчим, котрий запишався і вдає з себе великого пана. Насправді ж він такий самий голяк, як я та інші. Якось ми з ним влаштували випивку і дудлили пиво. Він тоді сказав, що вже поставив кухоль пива й випив за моє здоров’я, але я сьому заперечив. Бог мені свідок, що я не бачив, як він нив. Я сказав: «Пане півчий, я не бачив, аби ви пили: якби я бачив, що ви пили, то охоче і вам поставив би кухоль, аби випити за ваше здоров’я, бо я досі не одмовлявся од кухля пива». Він поклявся, що вже випив за мене, і сказав, що тепер я зобов’язаний випити за нього. На се я од-повів: «Іспершу випийте за моє здоров’я, тоді я вип’ю за ваше». Він сказав, що вже випив і тепер моя черга. Я од-вітив, що сього ие бачив, а якби навіть і бачив, то все одно я не зобов’язаний поставити пиво і немає закону, аби мене змусили пити, якщо я не хочу. А він сказав: «Саме я можу вас змусити». Я його запитав: «Де ви таке вичитали?» Він відповів: «У розділі «Якщо зажадають повер-' нення вина» ². На се я зауважив: «Ви мені наводите закон, але я не юрист, про се я ще дізнаюсь». Після сього я заплатив за випите мною пиво й зібрався піти геть. Тоді він сказав, що більше вже разом зо мною не буде пити. А я одвітив: «Ваша воля». Ось такі в мене діла, магістре Ортуїие. Напишіть і ви мені про якісь новини і живіть у здоров’ї так довго, поки горобець ие заважить сто фунтів. Писано в Мюпстері.

Брат Симон Скоморох ¹, доктор святого богослов'я, вітає магістра Ортуїна Грація

Відколи появилась тут книга «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників», написана латинською мовою, ми день у день чуємо щось нове. Одні кажуть таке, інші — сяке; одні на стороні Пфефферкорна, інші на стороні Рейхліна; одні його ббороняють, інші його оскаржують. Постав запеклий спір, і сторони ледь кулаки не пускають у хід. Якби я поклав собі описати вам усі суперечки, котрі ведуться через сію книгу, то не вистачило б мені на се цілої олімпіади, себто чотирьох років. Все ж про се і те побіжно вам розкажу. Взагалі більшість, особливо ж мирські ціїти, священики і ченці ордену міиоритів, твердять, що Пфефферкорн ніяк не міг зложити таку книгу, бо він у латині ні бе ні ме. Я тут заперечив, кажучи, що сей закид нічого не важить, хоча не одному він і пошкодив. Він слабенький, бо Йоганн Пфефферкорн, котрий завше носить з собою перо й чорнильницю, може записувати те, що почує чи в публічних лекціях, чи в приватних бесідах, чи коли до нього приходять спудеї і брати-про-повідники, а також коли йде в лазню. Святий боже, скільки одних казань він чув за дванадцять років! Скільки на-, пучень! Скільки сентенцій святих отців! Усе те він сам міг запам’ятати або ж велів запам’ятати своїй супружниці, нарешті міг занести в свою записну книжку. Надто я сказав недавно, що Йоганн Пфефферкорн говорить сам про себе, ні на макове зерно не хвалячись, що він може все, написане в Біблії або святих Євангеліях, приточити на всіляку тему, хорошу чи погану, по-єврейськи або по-німецьки. Він знає також напам’ять усі розділи з Євангелій, котрі читаються протягом року, і може повторити їх буквально слово в слово, чого не вміють сії юристи й піїти. Окрім того, в нього є син, на ймення Лаврентій, дуже здібний юнак, котрий так заповзятливо вчився, що став блідий, немов стіна. Одне мене дивує, що Пфефферкорн дозволяє йому брати уроки у сих бісових піїтів. Він зібрав для отця висловлювання ораторів і піїтів, як з книг, так і з уст своїх учителів на будь-яку тему і будь-який предмет, так що отець може посилатись навіть на Гуго-иа². Таким побитом, Йоганн Пфефферкорн здобув силу

знань при допомозі сього здібного отрока і чого сам не міг досягти через свою неосвіченість, того добився його син. Тим-то горе всім, котрі розпатякують брехні, начебто не сам Пфефферкорн зложив свої книги, а їх написали кельнські магістри й доктори. Хай зашаріється від сорому лице Йоганна Рейхліна і хай він стогне на віки вічні, бо він сказав, що пе Йоганн Пфефферкорн написав своє «Ручне дзеркало». Через се й сперечаються поміж собою вчені мужі, а іще тому, що всі докази, котрі він наводить, узяв од якихось трьох мужів³. Коли хтось запитав мене: «А хто сії три мужі?», я одповів: «Не знаю, але гадаю, що се ті самі три мужі, котрі явились Авраамові, як про се мовиться в книзі Буття» ⁴. Коли я се сказав, то почали кепкувати з мене й насміхатися, немов з якогось глупака. Хай би їх чорти посікли мечами, як написано в книзі Іова ⁵, котру ми саме тепер читаємо в монастирській обителі за трапезою. Отож передайте Йоганнові Пфефферкорну, аби набрався терпеливості, бо уповаю, що господь бог накінець учинить чудо, і поклоніться йому од мене. Вітайте також од мого імені його жону мило, як умієте, але зробіть се потай. Бувайте здорові! Написано поквапно, без належної обдуманості. З Антверпена.

Конрад Пестунчик ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Дивом дивуюся, велебний пане магістре, що мої роди-телі не шлють мені грошей, хоч знають, що в мене в гамані нема ні шеляга, а писав я їм про се не менш як у двадцяти листах. Якщо незабарно не пришлють мені грошей, то, далебі, вчиню інакше. Повірте мені, недавно я рішив заборгувати два або три флорини (за несплату боргу готов піти в тюрму) і, повернувшись додому, сказати їм гірку правду; хай знають, що я про них думаю. До дідька! Вони гадають, що я птах або що я маю жувати сіно, як худоба? Хай дідько мене візьме, якщо я за шість місяців мав хоч один карлін. Я весь час живлюся лише салатою, цибулею і часником, дуже рідко поїм суп бобовий чи щось із інших овочів або шпинат по-італійськи. Я добре знаю, що мої брати їдять удома рибу, птицю та інші смачні потрави, а мене й не спом’януть. Довше сього

терпіти не годен, ви так і скажіть моїм родителям. А я із свого боку буду заступатися за вас перед своїм гіаиом, аби вій просував ваше діло вперед, як ви мені про се писали. Прошу вас, коли мої родителі дадуть вам гроші, вишліть їх мені зразу. Пришліть мені також грудку крейди, бо в усьому Римі неспромога дістати грудку доброї крейди, хоч би ви давали за неї цілого флорина. Адже ви добре знаєте, що без крейди мені не обійтись: вона мені доконче потрібна, бо я логік; а коли хочу зложити силогізм, не завсіди маю при собі чорнило. Та й писати силогізми чорнилом діло вельми неприємне. Пришліть мені іще німецьких шнурівок для взуття, бо італійські — негодяще дрантя, аж дивно! Посилаю вам цілющі зела, котрі доторкнулись голів святих Петра й Павла і багатьох інших реліквій. Опріч того, посилаю вам фігурку ягняти небесного ², а ви поклоніться од мене достохвальному магістрові нашому Валентинові з Гельтерсгейма. Я ніколи не зміг би так досконально вивчити логіку, якби не жив в його бурсі, бо вій усе вдатио пояснює, і спудеї зразу схоплюють мислі його лекцій. Будьте здорові душею й тілом. Писано при римській курії.

Магістр Марквард Рогоносець ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вам, велебний пане магістре, милі повітання з дружньою готовністю до послуг. Ви мені нагадуєте, аби я вам повідомляв про магістра нашого Якова Гохштрата, так ознаймую, що юристи сильно на нього напирають. Але, як чую, чорти їх візьмуть, бо численні кардинали тягнуть за вами руку; особливо ж кардинал Святого Хреста ², котрий стане папою, коли теперішній папа упокоїться у бозі. Я чув, як він таке проказав: «Буду боронити сього знаменитого богослова Якова Гохштрата проти Рейхліна, хоч би навіть усі юристи на всьому світі були на його стороні». Так учинив той кардинал, коли супро-тивився твердженням Петра з Равенни³, оскільки були сильно єретичні. Ви мусите знати, пане магістре, що кардинал іще дасть прочухана всім юристам, бо він ревний прихильник богослов’я. Опріч того, він милий французькому королю й Паризькому університетові. Покійний французький король⁴ навіть хотів був зробити його папою. Та й, зрештою, ваші діла в благополучному стані. Вісім днів тому магістр наш Яків Гохштрат підніс щедрий дарунок референдарію ⁵ одного кардинала, котрого не хочу називати, аби той заступився за нього перед його святістю папою, а до таких хитрощів він спритник великий. Пішла тут чутка, що на той світ переставився кельнський єпископ⁶ і що новим єпископом обраний граф Ней-єнар ⁷. Якщо се правда, то я скажу, що кельнські каноніки глунаки, бо піїт не може бути єпископом. Се також не було б благодатним для діла віри, бо той граф ревний Прихильник Рейхліна. Один член римської курії сказав мені, що коли він вирушав з Кельна в Італію, тоді граф дав йому листа для вручення Йоганнові Рейхліну. Крім того, я чув од інших, що він приятелює з багатьма піїтами й новоявленими богословами, як, приміром, з Еразмом Роттердамським. Коли я жив у Вюрцбурзі, був там також один піїт, на ймення Ульріх фон Гуттен, котрий безугавно висміював і шпетив богословів та магістрів вільних наук. Він сказав за столом у заїзді якомусь іншому дворянинові, що він тільки що одправив листа тому графу. Тоді сей дворянин запитав: «А що ви написали в сьому листі?» Той одвітив, що написав графові, аби клопотав задля благополуччя віри й заступався за Рейхліна проти богословів, щоб вони не спалили «Очного дзеркала». Він вельми вихваляв Йоганна Рейхліна і казав, що любив його, як рідного отця. Я мовчав, аби він не зміркував, що тягну вашу сторону. Тим-то я й кажу, що буде соромота, якщо Нейєнар стане єпископом. Все ж я уповаю, що все се брехня. А ви напишіть мені всю правду. Будьте здорові «од підошви ноги до тімені голови», як каже пророк Ісайя⁸. Писано в місті Римі.

Йоганн Грязюка ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Повітання разом з виявленням дружби, знаменитий муже! Я одержав вашого листа, написаного в Кельні. Зважте, що сей лист був написаний у свято святої Марга-рити², а отримав я його в день свята святого Варфоломія ³. Коли я його отримав, то сказав: «Ох, до дідька! Сей лист давно вже написаний, пан - Ортуїн буде на мене сердитись і може сказати: «Відай, вій високо заноситься, бо навіть не одписує мені!» Тим-то я прошу ваше превелебіє простити мені і не сумніватися, що саме так і було, як я пишу. Ви гадаєте, що я до сього дня перебуваю в Кассе-лі⁴, однак мій хазяїн, коли прийшов лист, послав його мені в Марбург⁵. Таким побитом збігло чимало часу, бо я був уже в Марбурзі і став навчителем двох високородних молодиків. Якщо тепер будете мені писати, то ви повинні адресувати ваші листи сюди. Я дізнався з вашого листа, що ви пишете чи пак перекладаєте чудову книгу, котру збираєтеся назвати «Захист Йоганна Пфефферкорна проти наклепників» ⁶, і маєте намір її надрукувати. Пишете, що не хочете поставити на ній своє ім’я, а мислите, що лучче підписати її ім’ям Йоганна Пфефферкорна, бо Пфефферкорну не в голові такі абищиці і він не боїться Йоганна Рейхліна та його прихильників, якщо вони надумають зложити проти нього якийсь твір. Але я хотів би вам сказати ось що: «А що буде, якщо Рейхлін скаже: «Пфефферкорн не знає латини, значить, не годен написати щось таке. А написали сії мерзощі кельнські богослови й їхній піїт, Ортуїн, а пізніше вони будуть казати: «Се написав Пфефферкорн, не ми». Отож хотілося б, аби ви статечно раніше подумали, допоки так учините. Якщо потім навіть будете одмовлятись од сього твору, то Рейхлін може пізнати ваш стиль і доказати, що се ви написали. Тоді ви соромотою себе вкриєте. Простіть мені, бо я пишу се з любові до вас. Будьте здорові. Писано в Марбурзі.

Іодок Лезо ¹, бакалавр, магістрові Ортуїну Грацію

Велебний муже! Хоч я далеко од вас тілесно, але пам’ятайте, що духовно я завше знаходивсь побіля вас, споминаючи нашу міцну дружбу, котра нас взаємно єднала, коли ми жили в Девентері. Недавно прийшов до мене один новак, передав мені вашого листа, а також передав те, що ви сказали йому: «Сей Іодок тепер у себе в отчизні, йому чудесно живеться, він зовсім не дбає про мене». Тим-то од-повідаю вам, що се брехня, бо я не з таких, і досі досконально пам’ятаю, як ви в Девентері завсіди писали на стіні: «Хто далеко од очей, той далеко од серця». Далебі, коли ми вчора вечеряли і споживали рибу, котра в нашому краї зветься «плішивою» і котру мені приніс мій отець, тоді я затужив за вами і так озвався: «О, якби магістр Ортуїн був тепер разом з нами і скуштував сієї риби, я вельми зрадів би». Мій отець запитав мене: «Хто такий сей Ортуїн?» Тоді я сказав, що ви — мій старий друг, що ми разом жили в Девентері і, коли я був там з вами, ви були першим учнем, а пізніше, Коли я став беа-иом, ви були моїм депозитором у Кельнському університеті, бо ви прийшли в Кельн на рік раніше за мене. Далі я був увесь час з вами до одержання ступеня бакалавра, потім ви одержали ступінь магістра. А я, піднесений в бакалаври, подався у Віттенберзький університет. Згодом я був тут і там учителем і вас більше не бачив. Оповідав я багато про вас і про те, як я вас одного разу розсмішив, коли прочитав вам такий вірш:

Ішов я раз в ІПпандау² бережком,

Риба за мною гналась косяком.

Я розказав вам, що новаки в ІПпандау переклали сей вірш з німецької мови на латинську, бо її первообраз є німецький. Ви тоді сказали, що ие знали досі, як сії рибини, себто плішиві, звуться по-латині. Коли я вам прочитав вищенайменований вірш, ви сміхом залилися. Далі я оповів вам, що у нас сила-силенна сієї риби, причому риба довжиною в мою руку коштує всього-на-всього один гріш. Тоді ви сказали: «Мій боже, якби я був там!» Через се я вчора захотів, аби ви були разом зі мною. Мій отець сказав мені: «А що, хіба в Кельні нема риби?» Я одповів йому, як дорого коштує риба на ринку в Кельні. Однак ви пишете мені, що ваші діла неблагополучні і що в місті Римі зазнаєте глуму, а прихильники Йоганна Рейхліна сильно вам докучають. Повірте мені, що я так печалюсь через се, неначе ви були б моєю рідною матусею. Все ж я уповаю, що «господь бог дасть благо, і земля наша дасть плід свій» ³, себто ви, кельнські богослови, спаливши єретичні книги, принесете церкві користь своїми казаннями, доведеннями, диспутами, творами на нові теми та іншими вчинками. Хай так звершить сип божий Христо#, хай він буде милостивий до вас і зичливий. Амінь. Се я в Берліні писав, де риб иремиого видав.

Магістр Бертольд Січпоріз ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вам замість вітання братерської любові ночування. Оскільки я вам обіцяв, достославний магістре, повідомляти про все достоту і писати, як поживаю, то радий вас ознаймити, що я вже два місяці живу в місті Римі, але до сієї пори не знайшов собі слуя^би. Один аудитор з Роти ² хотів був узяти мене до себе на службу; я втішився і сказав йому: «Даю згоду, але скажіть, ваша милосте, які будуть мої обов’язки». Він одвітив, що я повинен служити стайничим, доглядати мула, кормити й поїти його, чистити скреблом і мити чистенько. А коли він, хазяїн, захоче поїхати верхи, мій обов’язок подбати, аби мул був готовий до їзди, себто був загнузданий, осідланий і таке інше. Опріч того, я повинен бігти за ним до суду й назад додому. Я йому сказав, що ся робота ие для мене, бо я кельнський магістр вільних наук і негоже мені виконувати такі принизливі обов’язки. На се він каже: «Якщо ти сього не хочеш робити, ремствуй сам на себе». Тим-то я тепер збираюсь вернутись на отчизну. Я маю чистити мула скреблом і . прибирати стайню? Хай лучче дідько візьме сього мула разом зі стайнею! Далі, я гадаю, що се було б навсупір університетському статутові, бо магістрові неподобно сповнювати такі гидкі діла, бо йому ли-чить поводитись достойно. Се була б несвітська соромота для університету, якби кельнський магістр виконував такі принизливі обов’язки. Тому мені хочеться вернутись в отчий край заради рідного університету. До того ж мені не подобається в Римі. Писарі і члени папської курії тут так гнуть кирпу, що годі повірити. Один з них сказав мені вчора, що чхати хоче на кельнського магістра. А я одвітив, що чхати можна й на шибениці. Тоді він сказав, що і він також магістр, себто магістр курії, але магістр курії більш важить, ніж німецький магістр вільних наук. Я одповів, що се ніяк неможливо. І сказав: «Що ти таке верзеш? Ти хочеш мати такі права, як я? Мене п’ять магістрів суворо екзаменували, через се ти магістр иесправдеш-ній». Тоді він вступи в у диспут зі мною, поставивши питання: «А що таке магістр?» Я одвітив: «Се особа,

тямуща в науці, високоповажана, удостоєна вченого ступеня в семи вільних науках, котра раніше успішно склала магістерські екзамени, а після їх здачі має привілей носити золотий перстень і шовкову смужку на плащі, поставлена високо над учнями, як цар над підданими. А називається сія особа магістром з чотирьох причин: по-перше, се слово походить од латинського magis — «більш» і ter — «тричі, «три рази», бо магістр повинен знати утричі більше, ніж звичайний чоловік; по-друге,— од латинського magis — «більш» і terrere—«лякати», бо магістр повинен наводити на учнів страх, коли його бачать; по-третє,— од magis — «більш» і theron — «страховисько», бо магістр своїм становиськом стоїть вище за своїх учнів; в-четверте,— од magis — «більш», і sedere — «сидіти», бо магістр повинен сидіти на більшому стільці, ніж його учні». Тоді він спитав мене: «Де ти таке вичитав?» Я од-вітив йому, що прочитав се в «Путівнику» ³. Він одразу почав ганити сію книгу і сказав, що вона нічого не варта. Але я заперечив йому: «Ти смієш порочити старі книги, а сам не знаєш більше за них. Я не чув, щоб хтось їх у Кельні ганив. Як тобі не стидно?» І пішов від нього з великою огидою. Таким побитом, хай вам буде звісно, я хочу вернутися в Німеччину, бо там магістри високошаиовані пани. І се слушно. Я моя^у довести се на основі Євангелія, бо Христос називав себе вчителем, а не доктором, кажучи: «Ви називаєте мене вчителем і господом, і слушно кажете, бо я ним і є» ⁴. Однак я не можу вам писати більше, бо тепер не маю паперу, а йти на Кампо ді Фйоре далеко. Зоставайтесь здорові. Писано в римській курії.

Магістр Філіп Мазун ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вам замість повітань слова смиренної відданості. Я обіцяв вам писати про все, що почую або побачу стосовно вашого діла, котре всі слушно називають ділом віри, бо воно головним чином дотичне до християнської віри. Отож сповіщаю, що як тільки я прибув сюди, всі магістри гурмою питали мене: «Що нового, що новенького, магістре Філіпе? Що нового в Кельні?» Я відповідав їм, що не знаю нічого нового, хіба тільки те, що недавно' пани богослови й інквізитори єретичної брехні з ордену проповідників спалили одну єретичну книгу, котра зветься «Очне дзеркало»

Йоганна Рейхліна. Тоді річ мовив магістр Екберт Гаар-лемський², муж . вельми учений і праведний. Надто завіряю вас, що він чоловік безсторонній. Він сказав: «Ми добре знаємо, що вони спалили сію книгу, але ми й чули, що вони незаконно вчинили і через се допустилися престрашного неподобства. Бо ми тут бачили сію книгу і, видно, не знайшли в ній ніякої єретичної скверни. А найпаче дивує, що богослови винесли свій рішенець, коли діло було передане в римську, курію і найсвятіший папа доручив його двом кардиналам³ і велів двом сторонам мовчати ⁴. А проте кельнські богослови спалили сію книгу». Тоді я сказав, що вони вчинили так задля Паризького університету і чотирьох інших ⁵, котрі виступають супроти Рейхліна. А магістр Екберт одказав: «Навіть якби десять університетів було проти сього доктора, то ви все-таки повинні слухатись папи як глави католицької церкви». Я тоді сказав: слід припускати, що стільки університетів не можуть помилятися. Він на се відповів: «Таке припущення нічого не значить; повірте мені, що се діло буде мати лихий кінець». Я не хотів з ним більше сперечатись, тільки сказав: «Хай буде так чи інакше, мені байдуже». Я осмілюся звістити вас про се, пане Ортуїне, аби ви були обачні;- сильно побоююсь, що папський рішенець ие буде вам до вподоби, бо первосвященик на. вас дуже сердитий. Якщо програєте ваше діло в Римі, то все піде шкереберть. Ростокські магістри неприторенні вороги паризьких магістрів, бо в Паризькому університеті статут не дозволяє приймати иа факультет ростокських магістрів. Але ви, либонь, самі відаєте, як вам діяти. Покірний ваш слуга. Писано в Ростоці.

Магістр Адольф Брязкало ¹

магістрові Ортуїну Грацію

Стільки вітань вам шлю, скільки в листі не вміщу,

І гонець не в силі їх донести і радість вам принести.

Не годен їх ніхто сказати, ні навіть як слід написати.

Разом із сим зичу вам бути веселим і ие гризти себе ділами віри. Я не радив би вам бути таким сумним, а лучче дайте своїй душі спокій. Тут також бовкають всілякі дурниці, бо я сам кельнець, але я сміюсь і нічим не турбуюсь.

Інколи я їм відповідаю і добряче дошкуляю. Так, недавно один з них, котрий десять літ тому був у Кельні, сказав мені, що він ие вірить, аби Пфефферкорн до сієї пори зостався хорошим християнином, бо він бачив його рік тому і Пфефферкорн смердів, як кожний єврей. А всі кажуть, що коли євреї вихрещуються, то вони вже більш ие смердять. Через се він гадає, що Пфефферкорн справдешній шахрай. Коли богослови повірять, що він дуже ревний християнин, тоді він знову стане євреєм, а довіру мати од нього не слід, бо всі люди мають у підозрі вихрестів. Тоді я сказав: «Святий боже, ви хочете доводити щось на основі підозрінь? Люди десь там гадають, що вихрещені євреї негодящі християни, значить, і Пфефферкорн негодящий християнин? Але таке доведення нічого не варте. На такій основі я міг би підозрівати, що магістр наш Арнольд Тонгрський содоміт, а се була б безліпиця, бо у Кельні геть усі знають, що він чистий, як незаймана дівчина. Ви твердите, що Пфефферкорн смердить. Допустимо на хвильку, що се правда (в що я не вірю, бо ж ніколи не помічав), і в сьому випадку я гадаю, що причина сього смороду інша. Коли Йоганн Пфефферкорн був іще євреєм, він торгував м’ясом, а всі отакі торговці смердять». Тоді всі, котрі чули річ мою, сказали, що сія причина правильна. Тож прошу вас, аби ви не печалилися надмірно сим ділом, бо «журба сушить кості» ². Доброго вам здоров’я! Писано у Франкфурті-на-Одері.

Генріх Бараноголовий ¹ магістрові Ортуїну Грацію шле чолобитне вітання

Коли я вирушав у римську курію, ви загадали мені часто вам писати і в міру потреби звертатись до вас у богословських питаннях, бо ви зможете мені їх лучче розтлумачити, ніж римські куріали. Тому нині прошу вашу милість розтлумачити, як бути, коли хтось у Венерин день, себто шостого дня тижня ², з’їсть яйце з курчам усередині. Бо недавно на Кампб ді Фйоре ми сиділи в одній харчівні і їли яйця. Коли я облупив яйце, то побачив курча і показав сусідові. Тоді той. сказав: «З’їжте його незабарно, поки не побачив харчівиик, бо коли побачить, тоді доведеться вам заплатити йому карлін або юлій³ за курку.

Бо тут такий звичай, що треба платити за те, що харчів-ник подасть на стіл, а назад повернути їжу не личить. Коли він побачить у яйці курча, то неодмінно скаже: «Платіть мені за курку», а бере він за малу чи велику однаково. Я вмить проковтнув яйце разом з курчам. А вже потім згадав, що се був Венерин день, і сказав сусідові: «Що ви наробили! Ви ввели мене в смертний гріх, бо я з’їв м’ясо на шостий день тижня». А він сказав мені, що се не смертний гріх і зовсім ніякий не гріх, бо курча слід вважати яйцем, поки воно не вилупиться. Додав, що се точно той самий випадок, коли іноді заведуться черв’яки в сирі або у вишнях, горосі, молодих бобах, все ж їх їдять у п’ятницю й напередодні апостольського свята. Але шахраюваті харчівники йменують їх м’ясом, аби здерти більше грошей. Коли я вийшов з харчівні, задумався був над сим питанням. Далебі, магістре Ортуїне, я сильно стурбований і не знаю, як мені бути. Спитав би люб’язно поради в когось із курії, але в таких людей катма совісті. Мучить мене мисль, що курчата в яйцях — се м’ясо, бо вже постала матерія й розвинулась у члени й тіло живого створіння, до того ж в нього є жива душа. Інша річ черв’яки в сирі чи в чомусь іншому продукті, бо черв’яки належать до риб, як мені пояснив один лікар, тямущий у фізиці⁴. Ось чому щиросердо прохаю вас одвітити на моє запитання. Бо якщо ви думаете, що се смертний гріх, то я прагну одержати одпущення гріха тут, допоки вернуся в Німеччину. А іще сповіщаю, що магістр наш Яків Гохштрат отримав з банку тисячу флоринів; уповаю, що він виграє діло і дідько візьме окаянного Йоганна Рейхліна та інших піїтів і юристів, бо вони, йдуть проти церкви божої, тобто проти богословів, котрі становлять опору церкви. Адже Христос сказав: «Ти — Петро, і на сім камені я побудую церкву мою» ⁵. Оцим і припоручаю вас господу богу. Зоставайтесь здорові. Писано в місті Римі.

Магістр Вільгельм Чорногуз ¹ зичить здоров’я магістрові Ортуїну Грацію

Яка причина того, що ви мені багато пишете про себе, однак не пришлете на згадку книжку, написану вами проти Йоганна Рейхліна? І пишете мені, що постала у вас благословенна мисль написати сію книгу, і ви уповаєте, що буде дуже знаменита книга і що друкар хоче вам за неї заплатити двадцять флоринів, якщо ви дасте йому її надрукувати. Пишете також, що пришлете мені примірник сієї книги, аби я показав її членам папської курії та писарям і завдав їм досади, бо вони не ймуть віри, що в Німеччині є такі ж здібні піїти, як в Італії. І тому було б добре, якби ви надіслали мені сію книгу. Але ви сього не чините і лиш мені раз у раз пишете, що хочете се вчинити. Я прошу вас, надішліть мені, будьте ласкаві, се писання, себто книгу. Я хочу добряче провчити декотрих писарів, бо їм здається, що тільки вони розбираються у всьому, і більш ніхто. Вони гудять також мої вірші, котрі я інколи пишу. Кажуть, що вірші сії недоладні. Подивіться, однак, ви самі, чи се правда. Я посилаю вам разом з листом один мій віршотвір, котрий я уложив недавно, коли приїхав сюди магістр наш Гохштрат. Я приклеїв його до статуї Пасквіно² па честь сього -доктора, бо він муж славетний, ревно пильнує єдність церкви і боронить віру католицьку од численних єретиків. Ось сей вірш.

Вірш магістра Вільгельма Чорногуза з Девентера, котрий він зладив з оказії врочистого в'їзду ясновелебного отця і брата Якова Гохштрата, магістра нашого з ордену проповідників і інквізитора єретичного інакомислення

Хай відає кожний чоловік, молодик чи старик,

Як магістр наш іменитий, богослов дуже * знаменитий, Яковом Гохштратом іменований, всюди всіма шанований, Прибув у се місто вічне і ходить по ньому,

мов цар величний. З Німеччини він примчав; пожертв всіляких зібрав Мнозтво превелике собі. Університет його тоді Вченого ступеня сподобив, богослова славою оздобив. Там він тонко диспутував, багато силогізмів склав, «Бароко» і «целарент» стосував і сим усіх дивував. Богослови ретиві, у вірі горливі,

Інквізитором його обрали, єресь губити -наказали.

Може хтось тепер спитати: «Чого тут йому шукати?» Слухайте мене уважно, бо скажу вам поважно.

Єсть у німецькій державі доктор, тямущий у праві, Йоганном Рейхліном його звати; на суд його позвати В курію Гохштрат рішив і єресь йому пришив,

Бо книга його ие. теологічна, а сильно єретична. Твердження там сміливі, вірі католицькій шкідливі. Хай кожний знає, що вона євреям пособляє,

Всяк її картає, інквізитор розбирає,

Спалити вирішує, одректися її наказує,

Про яку книгу йдеться?

«Очним дзеркалом» вона зветься. А магістр, обурений сим, незабарно прибув у Рим,

Аби діло закінчити, бо богослови не дають одпочити, Аби в Рим візит учинив і юриста прикінчив.

Отож магістра поважайте, поклін йому оддавайте.

Коли його хто спіткає, у диспут з ним вступає.

Магістр у логіці тямущий так,

що рівного не знайти ніяк.

Вони кажуть, що сей вірш незграбно уложений і грішить проти розміру. Але я їм одказав:'«Яке мені діло до розміру? Адже я не мирський піїт, а богословський; через се я не печалюсь і не дбаю про такі дитячі дурниці, а клопочусь лише про мислі віршотвору». Тому, пане Ортуїне, ви повинні мені неодмінно одписати про сей вірш, а листа віддати в банк на зберігання. Повідомляю вам іще одну новину, а саме: деякі люди, звані іспанцями, ідуть походом у Ломбардію³; кажуть, що імператор прагне вигнати французького короля, а се не було б до вподоби магістрові нашому Якову Гохштрату, бо французький король заради нього ублажає найсвятішого первосвященика. Сей вельми християнський король⁴ дуже клопочеться про магістра нашого заради честі Паризького університету, бо се була б осорома тяжка, якщо «Очне дзеркало» не буде спалене. Далі писати нема вже про що. Бувайте здорові й веселі. Писано в Римі.

Магістр Бернард Кандзюба ¹, один з найниціших, вітає Ортуїна Грація

Велебний чи то пак визначний муже, хоч я не знайомий з вами особисто, але слава про вас дійшла до нас. Уже давно я дізнався про ваше діло, котре йменується ділом віри проти Йоганна Рейхліна. Зібрав я всі акти вашого процесу і щоденно диспутую з членами курії та писарями, котрі заступаються за Рейхліна. І коли курсор богослов’я, подавець сього листа, сказав мені, що їде в Німеччину і буде верстати путь через Кельн, я сказав: «Боже милий, я мрію познайомитися з магістром Ортуїном і написати йому листа». А він на се: «Ради бога, учиніть се: він буде дуже радий. Адже він нагадував мені, коли я виїжджав

із Кельна: «Скажіть усім богословам, магістрам, артистам і піїтам, котрі живуть у Римі, аби мені писали, бо я несказанно люблю, коли люди, вчені і вельми освічені, пишуть мені листи. Вони мені пишуть, а я збираю їхні листи і з них цілу книгу зложу і дам надрукувати». На се я одвітив Ортуїну: «Я се похваляю, бо вже бачив одну книгу, названу «Листи темних людей». Вона мене сильно радує, коли її читаю, бо сія книга чудесна і в багатьох місцях повчальна». Отож, магістре Ортуїне, прошу вас, велеб-ний, вважайте, що ми з вами познайомились, бо я ваш щирий ревнитель і люблю вас несказанно. Ви повинні ирипоручити мене Йоганнові Пфефферкорну, котрий раніше був єврей, а тепер щасливо навернений на віру Христову. Книгу його «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників» привезли мені з Німеччини. Я прочитав її повністю і на полях одмітив усі особливо важливі думки і всі заголовки. Книга сія мені бачиться вельми цінною, однак скажіть йому, що при курії є один офіціал², сильно ревний сторонник Йоганна Рейхліна. Він вибрав деякі твердження з книги Йоганна Пфефферкорна і намагається доказати, що в тих твердженнях частково міститься єресь, частково образа його величності³. Він каже також, що наміряється затіяти проти Йоганна Пфефферкорна судове розслідування і оскаржити його в єресі та в образі його величності короля. Разом із сим листом посилаю вам картку, на котрій виписані всі сії твердження, а поруч — мною написані спростування. Я диспутував з сим офіціалом і обороняв Йоганна Пфефферкорна з усіх сил. Отож бувайте здорові і звольте вважати мене своїм другом і знайомим! Писано в римській курії.

Твердження, вибрані з книги Йоганна Пфефферкор-на проти Йоганна Рейхліна та декотрих рейхліністів; сія книга має заголовок: «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників». Сії твердження виписані рейх ліні стами, бо вони начебто тхнуть ерессю і образою його величності, але, крий боже, неправда була неправдою і буде неправдою

Рейхлініст твердить: Йоганн Пфефферкорн у своїй книзі «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників», в листі иайсвятішому папі Льву X⁴ і в інших творах хулить і коїть переступ, бо іменує папу «служницею господа бога», неначе він жінка, подібно до того, як ми читаємо, що одного разу папою була жінка ⁵. Бо він пише (А. II, стовпчик 1) ⁶ так: «Ваша святість неначе намісник господа бога на землі і служниця». Сіє твердження містить у собі єресь, бо в сьому місці Пфефферкорн хоче сказати, хоч не одкрито, але здогадливо, що вся церква помилялась, обравши жінку папою, а се непрощенна помилка. А той, хто каже, що церква помиляється, впадає в .єресь, отже...

На се я одповідаю, що Йоганн Пфефферкорн, як нетямущий в граматиці і в латинській мові, подумав, що «пана» жіночого роду, як, приміром, «муза», бо він чув од інших людей, що «імена, котрі кінчаються на «а», є жіночого роду, за деякими винятками»; також Александр пише: «Імена на «а» жіночого роду, окрім багатьох винятків». Із сього виходить, що Йоганн Пфефферкорн у сім трактаті пише як богослов, а богослови нехтують граматикою, бо вона їм ні до чого.

Твердження друге ■ V

Рейхліиісти твердять, що Йоганн Пфефферкорн у багатьох місцях, як, приміром, в А. І і К. II, коли він хоче поклястися у своїй правдивості, каже «присягаюсь Геркулесом». Звідси видно, що Йоганн Пфефферкорн ідолопоклонник і не вважає Ісуса Христа своїм богом, а Геркулеса, котрий був ідол у стародавніх язичників.

Я одповідаю: Пфефферкорн клянеться Геркулесом, не думаючи про Геркулеса; можливо, і був якийсь стародавній ідол, але Пфефферкорн уживає сей вислів як прислівник. Так само вживає його Донат⁷, знаменитий граматик, котрого читають у школах. Сказати «присягаюсь Геркулесом» значить стільки, що «слушно», «правильно». Або можна пояснити, як вище, а саме, що Йоганн Пфефферкорн зовсім не дбає про граматику; або ж, нарешті, «присягаюсь Геркулесом» значить «чесне слово»; саме таке я чув від одного піїта.

Рейхлініст каже: всякий, хто твердить, що підтримує церкву,.— єретик. Йоганн Пфефферкорн підтримує церкву, значить, він — єретик. Доказую велику посилку: хто каже, що підтримує церкву, той допускає, що церква помиляється, і якби він її не підтримував, вона занепала б і сокрушилася б. Опріч того, такий чоловік нагадує анти-папу, тобто хоче стати папою замість того папи, котрого обрала вся церква, бо підтримувати церкву є обов’язком папи. Але Пфефферкорн бере на себе сей обов’язок, значить, він стає антипапою й єретиком, раз він доводить, що папа помиляється і він негодящий пастир пастви. Мала посилка випливає із слів Йоганна Пфефферкорна, котрий у сій книзі пише, що він є «низький член церкви». Але низький член тіла є нога, бо ноги стоять на землі; але ноги підтримують тіло і якби не було ніг, тіло упало б. Виходить, Пфефферкорн допускає, що церква тримається на ньому і що він підтримує церкву.

Я одповідаю: Пфефферкорн не вживає слів у стислому і первісному їх значенні. Він іменує себе членом, себто членом церкви, як мовиться про кожного християнина, що він є часткою церкви або її членом, причому сії терміни слід розуміти в широкому значенні. «Низький» вігі уживає замість «смиренний», «простий», подібно до того, як у листі папи Йоганн Пфефферкорн каже: «Хоч я цілком иедостойний припасти до найсвятіших ніг твоїх...», і т. д. Значить, не слід гадати, що Пфефферкорн говорить проти папи.

Твердження четверте

Рейхлініст каже: Пфефферкорн твердить, що християнська віра неістинна, і доводить се своїми власними словами. Так, приміром, він пише, що у вищепойменованій книзі (О. І) він сказав майицському єпископові: «Якщо християнська віра істинна, то Рейхлін не вчинить проти мене віроломства». Але далі він більш ніж двісті раз називає Йоганна Рейхліна віроломним, те саме чинить він і в інших своїх писаннях. Значить, він цілком ясно дає зрозуміти, що не вважає віру Христа істинною.

Я відповідаю: сії слова треба визначити точніше. Коли Пфефферкорн каже: «Якщо віра християнська істинна», то тут слід догадатися: «і Рейхлін істинний християнин». Якби Рейхлін був істинний християнин, він ніколи не

скоїв би такого віроломства. Або скажу ще ясніше: Йогаин Пфефферкорн мислив тоді так: «Ми всі люди, а людям властиво помилятися». А його тоді зразу навернув на путь істини майнцський єпископ, і Пфефферкорн терпеливо переніс се напоумнення й розкаявся. Адже він писав, що єпископ почастував його по пиці, коли він сказав сії слова; отож він одержав покару за свій гріх.

Твердження п’яте

Рейхлініст твердить: Пфефферкорн ставить себе вище за Христа, бо він у сій книзі (F. І) каже: «Рейхлін зрадив мене, як Іуда зрадив Христа, і навіть іще гірше», немов він каже: «Набагато гірше зрадити Пфефферкорна, ніж Ісуса Христа»; або: «Набагато більше сподобився зради Христос, ніж Пфефферкорн»; або ж нарешті: «Христос більш, ніж Пфефферкорн, сподобився страждань». Але таке твердження суща і явна єресь.

Я на се одповідаю: коли Пфефферкорн каже, що його зрадили гірше за Христа, то сим він хоче сказати, що Рейхлін зра’див його задля імператора, а Христа зрадили задля книжників і первосвящеників, котрі нижче від імператора. Через се, бачиться, набагато гірше, себто страшніше, коли кого-небудь зрадять задля імператора, а не задля первосвящеників і книжників, у котрих нема такої великої влади.

Твердження шосте

Рейхлініст твердить: Пфефферкорн ще раз ображає його величність імператора і притому багато раз, бо він каже (О. І): «Всі друзі і сторонники Йоганна Рейхліна, князі та інші люди, вчені і невчені, грішать тим, що вони по-собляють Йоганнові Рейхліну». Але ж серед таких у Німеччині не менше десяти князів є, і сам пан імператор, а також чимало кардиналів і єпископів у Римі, та й сам найсвятіший отець папа Лев, котрий недавно, прочитавши листа Йоганна Рейхліна, дуже хвалив сього мужа і сказав, що буде його обороняти од всіляких ченців. Те саме казали вельми поважні кардинали: святого Марка, святого Юрія, святого Хризогена та багато інших ⁸.

Одповідаю: Пфефферкорн.учинив се з любові до істини, а вона вища за папу, імператора, всіх кардиналів, єпископів і князів. Через се він у кінці свого спростування

(О. III) виправдує себе: «Я захищався, керуючись однією лише істиною і нікого не ображаючи. Бо в пророцтві Ієре-мії ⁹ мовиться: '«Проклятий, хто удержує меча його од крові» і «Лучче впасти в руки людськії, аніж у руки всемогутнього бога» ¹⁰. Отже, він гадає, що ліпше образити папу й імператора, ніж істину, тобто бога, бо бог і є істина.

Твердження сьоме

Рейхлініст твердить: Пфефферкорн у сій же книзі допускається єресі й образи величності, бо він пише (О. І, стовпчик 2): «Тут воюють не мечем, не потугою, не виходить на поле бою із списом солдат разом з царем (це гріх гордіші)». Отже він каже, що йти на війну і виступати на поле бою є гріх гордині, але се чинять папа й імператор і так завше діяли численні люди, котрі є у сонмищі святих. Значить, якщо йти на бій є гріх гордині, то всі святі і нинішній імператор, а також папа коять смертний гріх, а із сього виходить, що церква помиляється, іменуючи їх святими. Тож Пфефферкорн прямо виступає проти канонічного й цивільного права, проти імператора й папи, проти церкви й імперії.

Я спростовую: сії слова слід визначити точніше, бо вони означають, що ті, хто воює зі зброєю в руках і йде у бій, коять гріх гордині, якщо вони без слушної причини кривдять інших. Коли ж імператор і папа ведуть війну, тоді допускається, що вони чинять се задля оборони церкви й імперії. Виходить, Пфефферкорн їх не ганить.

Твердження восьме

Рейхлініст твердить: Пфефферкорн звинувачує імператора в брехні, бо він пише проти Рейхліна (О. II, стовпчик 1): «Я, навпаки, кажу, що він зрадник бога й людей і лукавий повіреник його імператорської величності». У сих словах він цілком одкрито виступає проти імператора і називає його брехуном, бо наш пап імператор у своєму листі папі, а також у багатьох указах і постановах .називає Йоганна Рейхліна своїм вірним дорадником і помічником. А називаючи його брехуном, чи не наносить він йому найбільшої образи? Через се він заслуговує покарання за образу величності.

Спростовую: сей текст слід розділити і так поставити розділові знаки, аби після слова «величність» стояла крапка

з комою. Можливо, Рейхлін є вірник імператора в його ділах, але він не був вірний Йоганнові Пфефферкорну, як се доводить той численними доказами. Отож ніхто не повинен мислити, начебто Йоганн Пфефферкорн виступає проти імператора, бо він чесний підданий імператора і се доводить у своїх багатьох книгах, написаних по-ні-мецьки й по-латині.

Твердження дев’яте

Рейхлініст твердить: найголовніше, найважливіше, пре-страшне, препаскудне, предиявольське, препекельне те, що Йоганн Пфефферкорн звинувачує, папу й курію, приписуючи їм гріх брехні. Бо він пише (І, 4): «Зрештою, все, себто його повноваження з міста Рима ^и, одержане не дуже праведним, чи то пак неправедним побитом, мало турбує непоправного єретика». Се повноваження дав йому папа, отже, Йоганн Пфефферкорн ганить папу за те, що він неправильно вершить суд, а се така єресь, що Пфефферкорн достойний потрійного сцалення на кострищі.

Я відповідаю: Пфефферкорн не каже там, що папа або римська курія несправедливо дали се повноваження, а тільки хоче дати зрозуміти, що Рейхлін придбав його неправедним способом. Тож він називає неправедним Рейхліна, а не папу.

Твердження десяте

Рейхлініст твердить: Пфефферкорн коїть переступ:

обрая^ає імператорську величність, бо він явно зводить наклепи на імператора і кельнського єпископа. А саме: каже, що якийсь інквізитор єретичної брехні з повеління імператорської величності і з дозволу кельнського єпископа спалив у Кельні «Очне дзеркало». Але с$ суща брехня, бо його величність не повелівав, а єпископ не дозволяв. Якби імператор повелів се інквізитору, він не турбувався б про Рейхліна і не писав би папі, аби той обороняв його вірника од заздрісних і лукавих богословів. Значить, Пфефферкорн явно коїть підробку, бо він підробляє або перекручує імператорські повелівання.

Я відповідаю: про кельнського єпископа говорити нема потреби, бо він упокоївся в бозі¹². Про самого імператора Йоганн Пфефферкорн пише досить ясно, але не досить ясно про первісне рішення імператора. Бо коли Йоганн Пфефферкорн почав свою хвалебну боротьбу за діло віри тим, що він прагнув спалити єврейські книги, тоді імператор, пак, намірявся спалити всі книги, противні вірі Христовій. Саме такою і є книга Йоганна Рейхліна: отож імператор, як бачиться, мав намір і її спалити. Через се Пфефферкорн пише, що імператор постановив у такому дусі, але, очевидно, не остаточно й неясно. Опріч того, він гадав, що для нього достатньою підставою була постанова імператора про єврейські книги, до котрих належать і єретичні книги. Я чув навіть, що якби імператор зостався при тому хвалебному рішенці, богослови намірялись учинити обшук у всіх книговидавців у Німеччині і спалити всі скверні книги, особливо ж книги сих ново-явлених богословів, котрі не основуються на вченні Доктора Святого, Доктора Глибокодумного, Доктора Серафіч-ного і Альберта Великого. Се було б похвально і вельми корисно; уповаю, що се в майбутньому станеться. Хай се буде до вподоби господу богу, котрий владарює «над усім і через усіх»: вовіки-віків. Амінь.

Екберт Безіменний ¹ вітав магістра Ортуїна Грація

Велебиий пане і неоціненний друже! Уже давно не було в мене гінців, аби через оказію передати вашій милості листа, інакше я не раз написав би вам. Тому пробачте мені, я охоче написав би вам, якби в мене були гінці. Ви пишете мені, що магістр наш Валентин з Гельтерсгейма² просив вас нагадати мені, що я винен йому два флорини за лекції, котрі я слухав, коли жив в його бурсі³. Озна-ймую вас, що я не збираюсь йому нічого давати. Бо вів мені багато наобіцяв: казав, що мене щедро винагородить, якщо я кожного дня двічі або тричі виходитиму на берег Рейна і придивлятимусь, чи ие прийшли кораблі з нижче або вище розташованих областей; а коли будуть на них нові спудеї, то я повинен їх намовляти, аби вступали в його бурсу ⁴. Бог свідок! Я привів йому не менше двадцяти нових спудеїв і збавив чимало часу, бігаючи туди-сюди. Було б лучче, якби я той час студіював науки. А він мене обдурив і дзуськи дав. Опріч сього, він нас у бурсі погано годував: давав пісне м’ясо і кисле питво. Ви, будьте добрі, скажіть йому се, хай згадає про все. А ви бувайте здорові і живіть у любові. Писано в Лувені.

зо

Валтасар В ипивальський¹, бакалавр богослов’я, шле магістрові Ортуїну Грацію поштиве повітання

Шлю вам дяку безмірну, нескінченну, невимовну, незліченну, незрівнянну, невичерпну за те, що ви надіслали мені книгу пана Пфефферкорна «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників». Я так зрадів радістю ие-притворенною, коли її одержав, що аж стрибав. Вірю непохитно, що се про Йоганна Пфефферкорна пророчить Ієзекіїль, 9: «І покликав він чоловіка, одягненого в льняну одежу, котрий при поясі мав писарський каламар». Йоганн Пфефферкорн завше має при собі такий каламар і записує на проповідях та інших зібраннях речення і слова, достойні уваги, а потім з них складає свої твори. Ви вельми мене радуєте, коли шлете мені його книги, бо вони написані так удатно, що аж подив бере. У Відні мені заздрять, що я знайомий з ним. А коли згадую його, кажу: «Друг мій Йоганн Пфефферкорн». З сієї книги я зрозумів, що серед богословів є різнодумство стосовно «Очного дзеркала», бо одні присудили її на спалення, як у Парижі і в Кельні, інші — на повішення, як радить наш магістр Петро Мейєр, котрий, уздрівши «Очне здеркало», вигукнув громоподібно: «На шибеницю сію книгу, на шибеницю!» Усім вам треба зберігати одностайність, тоді зможете подолати того єретика. Коли я сію негідь прочитав, жахнувся страшенно і проказав: «Якщо однині поміж богословів не буде згоди, диявол зрадіє». Однак уповаю, що з часом настане поміж нами згода. Все ж я гадаю, що магістр наш Петро неправий, він сам і його однодумці, котрі твердять, що «Очне дзеркало» треба повісити на шибениці. Бо книга сія єретична, а єресь заслуговує спалення на кострищі. Адже єретиків спалюють вогнем, а вішають злодіїв. А можливо, гадають вони, що «Очне дзеркало» согрішило й через крадіжку. Бо Йоганн Пфефферкорн сказав, що в сій книзі Йоганн Рейхлін украв у нього честь, котру він не продав би за 20 флоринів, бо два євреї, котрі також викрали в нього честь, заплатили йому за се ЗО флоринів. Хоч як би там воно було, я жадав би, аби ви були одностайні. У нас тут новин нема, хіба що піїт Іоа-хім Вадіан, прихильник Рейхліна, став ректором університету. Хай господь бог погубить се зборище піїтів і юристів і «не залишить жодного, хто мочиться при стіні» ². Я помишляв навіть, чи не піти з університету, бо що робити мені там, де ректором став піїт? І рейхліністів тут тьма, як у жодному університеті. А саме: ректор Іоахім Вадіан, і Георгій Коллімітій Таннштеттер, нині медик, а раніше математик, і Йоганн Куспініан³, радник імператора, і ще якийсь іменований Фомою Решем ⁴, і Симон Лазіус⁵, земляк Йоганна Рейхліна та багато інших. Але магістр наш Гекман⁶ відстоює наше діло: вігі -вказав, що буде боронити богословів аж до кінця свого життя. І звелів передати вітання вам та Йогагшові Пфефферкорну. Бувайте здорові в ім’я боже. Писано у Відні. Іще раз яш-віть у здоров’ї, допоки Пфефферкорн останеться християнином.

Альберт Пень¹ магістрові Ортуїну Грацію Девентерському

ПІлю вам, велебиий пане магістре, замість повітання слова сумирного ■.послушенства. Прохаю вас щиросердо простити мені люб’язно за те, що не пишу вам часто, бо, бог свідок, у Римі така несвітська спекота, що я не в силі ні виходити па вулицю, ні сидіти вдома. Через сію спеку я ие годен ні писати, ні творити що-небудь. А- ви добре знаєте, який се важкий труд писати твори, бо ви самі казали мені в Кельні, що за тиждень ви можете зложити ледве один хороший вірш. При сьому навели слова піїта Горація², котрий учить, що дев’ять літ треба потратити на написання удатного твору. Я також гадаю, що саме так потрібно чинити, бо треба бути обачним і зважати на те, аби все взаємно узгоджувалось. Інколи не досйть, аби все доладно узгоджувалось, а потрібні іще риторичні оздоби згідно з двадцятьма приписами «Епістолографіч-ного порадника» ³ і згідно зі «Способом епістолографії» Понція ⁴ чи Павла Ніава ⁵, котрий був магістром у Лейпцігу. Також сі иовоявлені піїти ⁶ стали сильно причепливі і, як тільки хтось напише що-небудь, вони тут як тут варнякають: «Глядіть! ось тут, ось там кульгає латинська мова». Вони хизуються своїми новими термінами і ганять стару граматику. Але в таку спеку я не годен більше писати. Тому вибачте мені і бувайте здорові. Писано в Римі.

Магістр Генріх Реіиетар¹ магістрові Ортуїну Грацію Девентерському

Велебний магістре, насамперед повідомляю як головне, що я програв своє діло в двох інстанціях, і якщо програю іще в третій інстанції, то тоді хай сам чорт стає абатом. Я сильно боюся сього, бо один суддя сказав мені: «Далебі, якби я був на вашому місці, то не подавав би справу на апеляцію, бо ви неправі». Таким побитом, я не знаю, що мені діяти. Гадаю, що нинішній рік для богословів не-благополучний, бо навіть позов достохвального мужа, пана магістра нашого Петра Мейєра проти франкфуртських каноніків нічого йому не дає, бо вони тяжко утискують сього праведного та благочестивого душею пастиря. Гадаю, що сії каноніки чинять так задля Йоганна Рейхліна, котрого вони дуже люблять за його поезію. Отож, аби догодити йому, вони переслідують сього превелебного отця. Він лютий ворог Йоганна Рейхліна, і се не дивно, бо він заступається за свій факультет. Адже Йоганн Рейхлін ворог богословів, а магістр наш Петро богослов, отже... Кожному дозволяється обороняти свій факультет, і так чинить Петро Мейєр. Подібно і магістр наш, інквізитор огидної єресі, пан Яків Гохштрат, не може довести до пуття своє діло в римській курії, бо всі члени курії хочуть тепер стати піїтами і через се нехтують богословами та яро виступають проти них. Все ж я уповаю, що вони мало чого доб’ються, бо господь бог зглянеться на слуг своїх і спасе їх. Недавно я чув, що імператор написав папі листа на захист Йоганна Рейхліна. Там він вказує, що якщо його святість ие захоче покласти край сьому ділу і не винесе присуду, то він сам потурбується про оборону свого повірника. Ну і не біда! Раз папа тягне сторону богословів, то я зовсім не боюсь. Чув я також од одного поважного чоловіка, офіціала римської курії, таке: «Яке пам діло до сієї писанини? Якщо в Рейхліна є гроші, хай він їх шле сюди, бо в курії треба мати гроші, інакше нічого тут не вийде». Інший чоловік у великій довірі сказав мені, що магістр наш Яків знову дав чимало всіляких дарунків на згадку декотрим референдаріям. І тепер вони виявляють йому більшу шану: коли стрічають його, розмовляють з ним вельми люб’язно. Тому тепер наші надії зросли. Якщо я втрачу бенефіцію, то тоді, як знаєте, буду кло-

потати про вікаріат ² у Нейсі³. Мій адвокат сказав мені, що я маю повне право па се. Ось що я тільки-но згадав: тут недавно побував один чоловік і сказав, що Ерфуртський університет наміряється відмінити своє рішення чи постанову проти Йоганна Рейхліна. Якщо так станеться, тоді я скажу, що всі тамтешні богослови зрадники і брехуни. Я завсіди буду їх ганьбити сими словами за те, що ие заступилися за свій факультет і ие боронять ревного у вірі Якова Гохштрата, котрий є світочем богословів, а його вчення й оборона католицької віри сяють, неначе зоря. Уповаю, що якби прийшли єретики або турки, він вміло диспутував би з ними, розгромив би їх тонким розумуванням і навернув би на віру християнську, бо нема рівного сьому богослову. Недавно він велемудро диспутував в «Сапіенці» ⁴. Тоді один італієць сказав: «Я не думав раніше, що в Німеччині бувають такі богослови». Але інший твердив, що магістр наш Яків пе досить тямущий у святому письмі і не осягає належним побитом писань Ієроніма й Августина ⁵. На се я одповів: «Ради бога, що ви кажете! Адже сей доктор давно осмислив такі речі, а тепер заглибився в інші, набагато глибші питання». Дай боже, аби він не збився з правильної стезі, тоді ми візьмемо верх і виженемо піїтів з усієї Німеччини. Постараємось також заткнути пельку клятим юристам, коли будуть мати справу з богословами, бо вони будуть боятись, аби богослови не наслали на них інквізитора й не спалили їх як єретиків. Уповаю, що з божою поміччю така покара спостигне Йоганна Рейхліна, бо ми його судді. Як мирські солдати боронять правосуддя на землі, так ми диспутами й казаннями боронимо церкву. Але простіть мені за велемовність і в добрім здоров’ї ся майте! Писано в римській курії.

Петро Лахмітник¹, ліценціат святого богослов'я, зичить міцного здоров'я магістрові Ортуїну Грацію

Оскільки ви, велебний муже, якось написали мені, що дуже дивуєтесь тому, яка сила-силенна розвелась нині знаменитих докторів у Кельні, скільки є мужів, котрі ще не мають ступеня, але ось-ось будуть магістрами нашими, і як багато там пречудових богословів, назвавши магістра нашого Гохштрата, і магістра нашого Арнольда Тонгрського, і магістра нашого Ремігія, і магістра нашого Петра, котрий в мій час начальствував у бурсі Кнек², і ліценціата Рутге-ра ³, і багатьох інших, що нині проживають у Кельні, а також Йоганна Пфефферкорна, котрий, хоч і не духовна особа, а із знаннями сімох вільних наук; хоч він ніколи й не ходив до християнської школи й не вивчав логіки, проте, як пишете, має глибокий розум і просвічену душу. Адже й апостоли не були вчені, а відали все. І ви гадаєте, що дух святий може наповнити ущерть вшцепойменовано-го Йоганна Пфефферкорна всіма священними знаннями, як сказано в святому письмі. Згадали ви також двох магістрів наших у Майнці — соборного проповідника Варфоломія Цеендера ⁴ і священика Петра Бертрама ⁵ та у Франкфурті — Петра Мейєра, котрий дивує казаннями: захоче — спонукує людей до сміху, захоче — до плачу і своїми казаннями творить чудеса. Відповідно до сього зичу, аби ви діяли одностайно й вигнали окаянних юристів і мирських піїтів або позатикали їм роти, аби не наважились писати таку погань у книгах. Коли ж захочуть що-небудь писати, хай покажуть іспершу магістрам нашим, чи годиться таке друкувати. Якщо магістрам нашим таке не сподобається, тоді не належить друкувати, а спалити. Іще повинні магістри наші видати постанову, аби ні один юрист чи піїт не писав нічого богословського і не вводив у священне богослов’я нову сію латину, як це чинить Йоганн Рейхлін і ще якийсь чоловік, котрий зве себе «Приказки Еразма»⁶. Вони не мають належного знання в богослов’ї і, як гадаю, ніколи не брали участі у публічних диспутах і не складали силогізмів, як велить звичай. Вони мають намір жати чужий посів, але богослови не можуть ніяк сього допустити. Отож прошу вас, аби ви попросили отих учених мужів, про яких пишете, хай вони підготуються до диспутів з новими ла-тинниками й рознесуть їх ущент. А якщо почнуть говорити, що знають грецьку і єврейську мови, ви скажіть, що богословам сії мови іїі до чого. Святе письмо удатно перекладено, а інші переклади не потрібні. Нарешті, ми не повинні вивчати сії мови з погорди до євреїв та греків. Бо євреї, побачивши, що ми вивчаємо їхню мову, скажуть: «Ось християни засвоюють нашу науку і без неї не можуть оборонити своєї віри». А се була б. велика осорома для християн, а євреї більше утвердилися б у своїй вірі. Греки одщепилися од церкви, через се їх треба вважати недругами, а їхню вченість не годиться використовувати християнам. Гаряче прагну, аби ви так чинили, а відтак написали мені, що із сього вийшло. Бувайте здорові. Писано в Галь-берштадті⁷.

Магістр Йоганн Крутій ¹ магістрові Ортуїну Грацію

ПІлю вам повітання просте і не оздоблене пишними словесами, як се звикли чинити магістри-піїти, котрі ие ходять прямою стезею разом з богословами:

У Христі вас вітаю і бога слізно благаю,

Аби нас спасав, а Рейхліна покарав.

Юрист він досвідчений, бігме,

Але в богослов’ї ні бе ні ме.

Якби хотів диспутувати, з богословами воювати,

Хай він нічого не доведе, а пропадом пропаде.

У письмі святому, усім нам дорогому,

Треба знання мати, супротивника подолати,

Тонко аргументувати, у тісний кут його заганяти.

Святий боже, я зовсім не мав наміру писати вам віршами, однак пишу. А се вийшло самохіть. До того ж сії вірші не являють собою мирську й нову поезію, а старовинну, яку допускають магістри наші в Парижі і Кельні та в інших містах. В мій час, коли я був у Парижі, розказували, що один давній магістр, котрий жив у колегії Монтмартр, переклав усю Біблію віршем², звичайно, таким, як мій. Але пора возвістити новини, для вас вельми благовісні, а саме: Рейхлін, очевидячки, не може вже так багато студіювати, як раніше, бо в нього очі слабнуть усе дужче й дужче, як написано в книзі Буття: «І помутився зір його, і не може він більше бачити»³. Недавно прибув сюди із ІДтутгарта один бакалавр, котрий був у нього вдома. Я удавав, що нічого не знаю про ворожнечу поміж вами і Рейхліном, і спитав його: «Милий бакалавре, ие гнівайтесь на мене за те, що вас про щось спитаю. З вашого дозволу, я дуже хотів би дізнатись насамперед, чи здоров іще Рейхлін». Він одказав, що Рейхлін здоров, але погано бачить без окулярів. Тоді я сказав: «Скажіть мені далі, що ви знаєте про його спір стосовно віри. Я чув, що він сперечається з декотрими богословами; вірую, що вони неправі (се я сказав іронічно); як ідуть там діла? Гадаю, що він пише щось проти богословів». Той одвітив мені: «Про се не знаю, але охоче розкажу вам, що я бачив у нього, коли провідав його вдома. Він сказав мені: «Добрий день, пане бакалавре, сідайте». .У нього на носі були окуляри, перед ним лежала книга, написана чудернацькою азбукою. Я зразу помітив, що вона не написана ні німецькою, ні чеською, ні навіть латинською мовами. Я спитав його: «Високошановний пане докторе, як називається сія книга?» Він одвітив, що се Плутарх, книга, написана грецькою мовою, і трактує про філософію. Тоді я попросив: «Почитайте мені, ради бога». Я певен, що він обізнаний, з дивними науками. Далі я побачив, що в нього під лавкою лежить якась невеличка книжка, свіжо надрукована. Я спитав Рейхліна: «Високоповажаний пане докторе, що се за книга лежить тут?» Він одказав: «Се пасквіль, котрий мені недавно надіслав з Кельна один мій друг, він написаний проти мене, зложили його кельнські богослови, а тепер твердять, що сію книгу написав Йоганн Пфефферкорн». Тоді я спитав: «Що ви тепер робитимете? Не хочете їм одомстити?» На се він одвітив: «Ні в якому разі. Я вже достатньо відомщений. Тепер не зважаю більш на такі дурниці, бо мій зір ледве дозволяє займатися тим, іцо мені корисне». А називається сія книга: «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників». Нічого більше я не знаю про доктора Рейхліна». Таке повів мені вищепойменований бакалавр. Отож, пане Орту-їие, радійте. Бо якщо у Рейхліна болящі очі, то він не зможе багато читати й писати, а се для нього ущерб. Вам не треба заспокоюватись, ви повинні і далі писати проти нього. Писано в Ульмі⁴.

Магістр Вільгельм Боягуз ¹ од душі здоровить магістра О ртуїна Грація

Визначний і преславний своєю невсипущою повагою муже, висловлюю вам мою пошану, бо ви мене у вчений ступінь просували. Ви написали мені, як вам вручено було мого листа, в котрому була описана моя подорож у римську курію. Пишете, що з нього видно, як кріпко я вас люб-ліо. Ви вправі таке писати, бо се достеменна правда. Вас я ношу в своєму серці і люблю щиросердо. Пишете також, аби я вам повідомив, себто розповів, як мені живеться. Отож знайте, що я служу в одного нотаря з Роти, стараюсь для нього про харчі, ходжу на ринок купувати городину, квасолю, хліб, яловичину і таке інше, прибираю в помешканні, аби все було готово, коли прийде з суду мій хазяїн і його співтрапезники. При сьому я ще знаходжу час учитися. Недавно сказав мені мій хазяїн, що якщо я з божою поміччю побуду в нього рік-два, то він поможе мені дістати бенефіцій, як раніше він поміг багатьом. І в се можна повірити, бо він мене сильно любить. Особливо ж полюбив мене недавно, коли побачив, що я піїт. Тоді він сказав, що буде мене любити все дужче й дужче. Так і сталося. ІІоміж його співтрапезниками є один піїт, з числа оцих нових піїтів. За столом він завсіди балакає про поезію і тяжко картає старих отців церкви та граматиків, таких як: Александр², Грецист³, Йоганн Гарландський⁴, Ремігій та інші. Недавно він сказав, що той, хто хоче навчитись писати удатні вірші, повинен знати Діомеда, і довго розводився про сього Діомеда. Я на се одвітив: «Далебі, дивуюсь, що ви так вихваляєте оцих нових граматиків, коли все про віршописання знайдете в третій частині Александра, а саме про стопи, часокількість складів, умілість скандувати тощо. Опріч того, сей Діомед ие був хороший християнин.. Так, я десь прочитав, що в нього були коні, котрі поїдали людей, і він сам давав їм в поживу людей»⁵. Тоді той член курії захихотав і став глузувати з мене. Потім він спитав мене, яким є перший склад у слові Абакук⁶— довгим чи коротким? Я одповів: «Я вбачаю тут різницю: якщо се ім’я власне, то перший склад може бути довгий або короткий, бо так пише Александр: «Часокількість складів у власних іменах визначається по-різному, на що я не раз вказував». Але якщо спитати, який склад сього слова по природі, то треба зважати па природу імен загальних, тоді побачимо, що перший склад короткий, бо Александр каже: «а» перед «в» у початкових складах, за винятком тих слів, котрі є винятками,— коротке». Тоді він став ще дужче глумитися з мене і сказав: «Іди геть, ти, кельнський пустомеле, із своїм Александром, паризьким ослом; таких, як він, тепер безліч». Після сього він ще довго глузував із славного Александра, а потім пішов. А я сказав сам собі: «Завтра я вам ще щось покажу». На другий день я приніс вірш, котрий склав уночі на хвалу Александра, надсилаю, і вам один примірник. Коли мій хазяїн побачив сей вірш, похвалив мене і сказав: «Ти — молодець». І ще сказав отаке: «Дорогий Вільгельме, невже ти вмієш писати такі вірші? Я сього досі не знаів. За се я буду падалі ще дужче тебе любити». Тож уповаю, що все в мене буде гаразд., і коли пан біг хоче, то я ще осягну важливе становище і знову повернуся в Німеччину, аби стати там священиком. Бувайте здоровенькі навіки-віків. Писано в римській курії.

Епіграматичний вірш, складений Вільгельмом Боягузом з Кельна, магістром семи вільних наук, на хвалу Александра Галла

Граматику хто хоче знати,

Той Александра повинен вивчати,

Він чотири частини має і знання корисні вселяє.

Молоко і мед хлопцям дарує, як «Достопам’ятна глоса»

трактує⁷.

Якщо ж метри хочем знати, частину третю треба взяти.

Так і я чинив і дечого себе навчив.

Йоганн Арнольді¹ шле силу повітань магістрові Ортуїну Грацію

Уповаю, що ви вже чули або вам багато раз говорили про те, що я недавно з якоїсь благонаміреної внутрішньої спонуки вибрався в Рим до курії, аби одержати невеличкий бенефіцій, або парохію, або, нарешті, вільне місце священика, щоб мати утримання до кінця своїх днів, мати їжу й одежу, якщо дозволить благість господня. Через се, клянусь Геркулесом, чи пак богом, ви не повинні так рідко писати мені приязно натхненні і любовно складені листи. В них задушевно показуєте, як ся маєте душевно й тілесно, і яку долю послало вам боже провидіння, котре було споконвіку. Так каже Лактанцій², про котрого я саме зі щирим захватом слухав лекції тут, у «Сапіенці». Опріч того, прибув сюди з Кельна й північних країв Німеччини один товариш. Він привіз лйсти, передані ним з різних місць. Із них я дізнався, що ви здали до друку книжечку³, котра, бачиться, була озаглавлена, тобто названа, «Листи темних людей магістрові Ортуїну Грацію». У сьому томику чи книжечці містяться листи, котрі, як я зрозумів зі слів того товариша, написали вашій милості в братерській любові ваші друзі і знайомі. Ви вмістили там і мого листа, і я був вельми зачудований і мило вражений,-_чгцо ви сподобили мене такої велетенської честі й увічнили мою славу. Оцим я повідомляю вас, що я за се ладен виразити таку дяку, наскільки се в моїх силах. Далі сповіщаю, що я повністю присвятив себе освоєнню штуки поезії і через се тепер пишу іншим стилем, ніж раніше. Бувайте здорові на безконечний час. Писано в Римі.

Брат Юрій Дурило ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Возношу смиренну молитву за вас господу богу разом з належним благоговінням до вас, магістре Ортуїне. Ви надіслали мені сюди книгу Йоганна Пфефферкорна, найменовану «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників». Задовольняючи ваше прохання, я, показав її всім магістрам у Парижі, а також богословам з нашого ордену. Вони одностайно сказали: «Глядіть-ио, в Німеччині є знамениті богослови. Якщо простий чоловік² пише такі книги, то що в такому раЗі можуть написати люди вчені і з ученим ступенем?» Хтось спитав мене, чи й князі виявляють велике пошанування Йоганнові Пфефферкорну. Я одповів, що почасти являють, почасти — ні; він вірний і високошановний дорадник імператора в справі єврейських книг і примноження віри християнської. Також покійний майнц-ський єпископ ³ сильно його любив і обіцяв пособляти йому у всьому в міру своїх сил. Коли ж Пфефферкорн подорожував по всіх усюдах в питанні віри, тоді він дав йому багацько грошей на дорогу. Інший богослов спитав: «Чи ревно займається Йоганн Пфефферкорн вищепойменованими справами?» Я сказав, як мовиться у вашому листі: «Се він ревно чинить. Без нарікань об’їздив усю Німеччину, хоч се було йому в той час не на руку, бо треба було виховувати й утримувати діточок і супружницю, котрих він полишив удома. Правда, богослови в його відсутність вчинили пребагато благо дійств супруяшиці його і раз у раз втішали її, бо знали, що муя^ увесь поринув у діла віри. До неї учащала чернецька братія з нашого монастиря і говорила: «Ми тяжко жалкуємо, що ви такі самотні». На се вона одвічала: «Заходьте до мене, будьте добрі, частіше, бо я й справді така самотня, неначе вдова, і втішайте мене якомога частіше». Однак теперішній єпископ майнцський ⁴ недолюблює Йоганна Пфефферкорна, а се від того, що декотрі вірники його тягнуть руку за Рейхліна і сильно ненавидять богословів. Сей вищепойменований єпископ не хотів допустити до себе Пфефферкорна, коли той мав намір вручити йому «Оборону проти наклепників», як я дізнався з вашого листа. Так одповідав я. Тоді хтось спитав: «А хто такий Пфефферкорн?» Я одповів, що він був єврей, а тепер благополучно прийняв християнську віру, муж він богобоязливий, походить з високого коліна Нефталима. А той сказав: «Воістину, благословенство, котре було дано Неф-талиму, спевнилось на Йогаині Пфефферкорні. Бо говорив Яків синові своєму Нефталиму (Буття, 49): «Нефталим — олень бистрий; мова його прекрасна». Після сього численні магістри наші, ліценціати та інші богослови прочитали сію книгу сторінка за сторінкою, слово за словом, главу за главою. Однак є тут один чоловік з Верхньої Німеччини⁵, котрий студіює грецьку мову; він вештається скрізь, патякає, що се неправда, начебто Пфефферкорн — вірник імператора, ніколи ним він не був, і що імператор написав римському папі й заступився за Рейхліна, бо не хоче, аби богослови утискали його ревного та благочестивого повірника. Подібно Яків Фабер з Етапля ⁶, про котрого ви вже багато начулися, одкрито тримає руку за Йоганна Рейхліна, хоча богослови його попереджали, аби сього не чинив. Оповідають також, що він написав в одному листі в Німеччину, що паризькі богослови повелися з Йоганном Рейхліном, як євреї з Христом. Але хай він говорить що завгодно, все-таки більшість парижан на нашому боці задля честі університету й з ненависті до юристів. Через се ви повинні піднестися духом, радіти і тішитися. Бувайте здорові навіки-віків. Писано в Парижі.

Деметрій Фалерський ¹ вітає магістра Ортуїна Грація

Ви запитуєте в своєму листі, як поводиться паш університет у справі віри, чи він на вашому боці, чи на боці Йоганна Рейхліна. Озиаймую, що тут і всюди в усій Швейцарії братчики з ордену проповідників мають лиху славу і впали.в неласку через отих неповинних братів, котрих було спалено в Берні². Але я ніколи ие повірю, що вони вчинили те, що про них оповідають. Через се монастирі' їхні обезлюдніли, а монастирі братчиків святого Франци-ска дедалі зростають. І якщо милостиню проповідникам дає один чоловік, то двадцять чоловік дають міноритам, авгу-стиііцям та іншим. Капнуть також, начебто є пророцтво, що весь орден проповідників має цілком щезнути. Опріч того, живе тут один богослов (так він сам себе іменує, але мені бачиться, що се радніше піїт), зветься він Еразм Роттердамський ³. Його багато хто шанує, мов якесь світове чудо. Се той самий, хто написав книгу «Приказки», котру ви мені колись у Кельні показували, причому сказали: «Навіщо нам здалися «Приказки» Еразма, коли в нас є «Приказки» Соломона? Сей Еразм держить руку за Рейхліна і завше хвалить його. Недавно він здав у друк якісь листи, котрі вислав у римську курію, папі римському та декотрим кардиналам. У сих листах він славить Рейхліна і порочить богословів. Коли я побачив сії листи, то сказав: «Коли магістри наші уздрять їх, то, певне, пошлють його під три чорти». Таким побитом і наш університет, котрий дуже поважає Еразма, тягне сторону Рейхліна. Прибув сюди піїт Гларіан ⁴, котрий, як відаєте, чоловік вельми зухвалий. Він розказує всіляку скверну про вас і інших богословів. Каже, що наміряється написати книгу про мерзощі проповідників і достоту описати все, що скоїлося в Берні. Я охоче попросив би його по-дружньому ие чинити сього, але він престрашиий чоловік, дуже гнівливий і завсіди радий пустити в хід кулаки, через се хай дідько його візьме. Уповаю, що з Рима прийде вирок на догоду богословам, і тоді все буде добре: якщо ж сей вирок буде на догоду Рейхліну, тоді чорт запанує. Зичу вам здоров’я. Писано в Базелі.

Конрад Джура ¹ здоровить магістра Ортуїна Грація

Прийміть мій поштивий укліп і слова сердечних почуттів до вашої персони, велебпий пане магістре. Я часто вам сповіщав, що живу тут неохоче. Певен, що сам нечистий заніс

мене сюди, і не можу ніяк звідси вибратись. До того ж нема тут такого вишуканого товариства, як у Німеччині. Люди тут ие такі товариські, і гніваються, коли хтось раз у день похмелиться, і узивають такого свинею. Не грішу тут з жінками, бо блудниці тут вимагають багато грошей, а самі вони незрівнянні. Правду кажу, жінки в Італії бридкі до знемоги, хоча й носять гарну одежу з шовку та оксамиту. Коли вони трішки постаріються, починають горбитись і ходять, неначе б мали чинити огидну людську потребу. Опріч того, вони їдять часник і через се престрашен-но смердять. Італійки чорноволосі і не такі білолиці, як німкені. На обличчі вони бліді, як смерть. А коли стрічаються рум’янощокі, то, безсумнівно, сей рум’янець неприродний, бо вони підмальовують обличчя. Ось чому мені не до вподоби тутешні жінки. Кажуть також, що шкідливо грішити тут з жінками улітку. Тоді я подумав: «У такому разі я вернуся в Німеччину, де сходитися з жінками завсі-ди годиться». Часто згадую, які у нас з вами були коханки в Девентері і як ми кепкували з того молодика, котрий також кохався у вашій полюбовниці, але вона охоче напу-дила б йому в рот. Тепер я дізнався, що ви живете з супру-жницею Йоганна Пфефферкорна, причому добропристойно, бо усе се діється потай, і вона,.подейкують, добрих звичаїв. І се похвально, коли хтось має свою коханку, надто коли сходиться з нею потай. Мені також оповідали, що Йоганп Пфефферкорн якось посперечався з вами і сказав: «Пане Ортуїне, їжте зі своєї тарілки, а мені дозвольте їсти з моєї». Ви довго не могли втямити, у чому річ, бо сей чоловік сильно дотепний і завше говорить загадковими фразами. Але один наш приятель пояснив вам сії загадкові слова таким побитом: «їжте зі своєї тарілки» — означає: «Ви спіть із своєю'жоною», «а мені дозвольте їсти з моєї тарілки» означає: «Ви не торкайтесь моєї жони, а зоставте її мені». Я попрохав одного піїта, аби він найшов сю приказку в «Приказках» Еразма. Але він мені одповів, що ие може надибати її в нього. Тоді я сказав: «Із сього, роблю висновок, що сей автор неповний». Коли я почув таке про Йоганна Пфефферкорна, то подумав, що він дуже ревнивий чоловік, якщо так чинить. Адже приказка каже: «У друзів усе має бути спільне», хоч декотрі твердять, що виняток повинні становити жони. Все ж йому не годилось було сердитись на вас, бо ж у вас нема супружииці, а з тими, котрі нічого не мають, ми зобов’язані усім ділитись. Почув я також, що ви водитеся з челядкою книговидавця

Квентеля², так що навіть дитинка від сього народилась. Не личило вам се чинити, себто вертіти нові діри. А тут нема ні старих, ні нових, через се наміряюсь вернутися в Німеччину. Живіть у здоров’ї так довго, поки жайворонок не заважить сто центнерів. Писано в Римі.

Магістр Йоганн Храп ¹ шле вітання магістрові Ортуїну Грацію

Пишете мені, ваша милосте, що ви вельми радуєтесь моєму віршованому листу, недавно мною складеному, і кажете, що ви ніколи не бачили нічого подібного. Наскільки можу втямити, ви хочете, аби я завше вам так писав. Але я повинен сказати, та й ви самі добре знаєте, що завжди писати вірші не у змозі людини. Ви знаєте се по самому собі, хоч ви проречисті на красне слово і вмієте побагато писати віршів. Але, як люди звикли говорити, «олія не завше напохваті» ². Отож у вас то рясно плодяться вірші, то вас більше тягне до прози. Я пригадую, як одного разу сказав вам у Кельні: «Пане Ортуїне, складіть для мене, будьте ласкаві, якийсь вірш». А ви одповіли мені: «Апол-лон зараз не зі мною» ³. І ви сказали, що інколи протягом десяти днів ледь можете написати добрий вірш, бо повітря не дозволяє; тоді треба почекати деякий час. Тим-то Овідій каже:

Бистро час промина, підповзає тихо старість ⁴.

Отож, коли Аполлон буде мені милостив, я напишу вірш і пошлю вам. Пишете також мені, аби я вам сповістив якісь новини. Але я нічого не знаю, хіба тільки те, що тут перебувають троє знаменитих богословів, котрими пишається вся Німеччина. Вони створили нам добру славу в усій курії. Двох із них ви, запевне, добре знаєте, а саме: ясновелебного отця, пана магістра нашого Якова Гохштрата і пана магістра нашого Петра Мейєра, пароха з Франкфурта; третій — се пан Каспар, проповідник із Кемптена⁵, ліценціат святого богослов’я і невзабарі магістр наш. Вони хочуть залагодити три важливі справи. Перший з них, магістр наш Яків, відстоює справу віри проти Йоганна Рейхліна, котрий славиться як єретик і ним напевно і є. Другий, себто магістр наш

Петро, судиться з франкфуртськими каноніками, котрі не хочуть визнати його права на парохію, через се він і приїхав сюди, до римської курії, і дає тут канонікам перцю. Третій, себто пан Каспар, веде спір про святу олію з якимись ченчиками, котрі живуть за мурами Кемптена і тримають у себе святу олію. Коли треба людей помазати олією, то в місті нема для сього святої олії. Тим-то вшцепоймено-ваний ліценціат хоче змусити тих ченців, аби оддали святу олію місту для всенародного блага. Інших новин нема, але і ви нічого мені не пишете.

Опіці божій вас поручаю, хоробрості левиної вам бажаю.

Красивим будьте, як Абсалон⁶, мудрим, як Соломон,

Багатим, як Асвер⁷, поетичним, як Гомер.

Святим, як Хреститель Іоаин⁸; хай здохне Рейхлін-пан

І мирські піїти усі, котрі годяться вам в учні.

Ось так, я ие хотів складати віршів, а все-таки склав; навіть не знаю, як се вийшло, іцо я написав вірш. Хвала богові всевишньому! Бувайте здорові! Кінець. Амінь. Ягве. Писано в римській курії.

Магістр Симон Кабанець ¹ шле силу превелику повітань магістрові Ортуїну Грацію

«Дивне твоє знання — високе; не можу його осягнути» ²,— так каже творець псалмів. Сії слова прямо-таки пасують до мене, коли я намагаюся зрозуміти вчення вашої милості, з котрим недавно ознайомився по книзі, наймено-вапій «Промови магістра Ортуїна» ³. Святий боже! Як високо ви вознеслись і яким великим чоловіком стали, а колись, давно, ви були в мене тупим учнем. Але нині ви стали вище за свого вчителя, хоча в святому письмі сказано: «Учень не вище за вчителя» ⁴. Коли я побачив сію книгу, заволав надсадно: «О, Ортуїне, дивне для мене твоє знання і дуже високе; я не в змозі умом його осягнути». І воістину воно «дивне», бо ніколи я не йняв би віри, що ви, будучи моїм учнем, здатні будете писати такі гарні й чудові твори; адже божою милістю я був вашим иавчителем і наставником; нині вельми пишаюсь вами. Воістину воно і «дуже високе»,

бо колись ваше знання ие було таке разюче, а тепер воно просвітлене духом святим. Ви колись (простіть мені) не хотіли вчитися, і я частенько вас шпетив найпослідуїцими словами, коли ви не знали, який се відмінок «мене» чи «себе» і який час «писатиме», «писатимуть». Часто я вам повторяв такий вірш:

Дурнолобцем смію тебе назвати,

Бо нічого не хочеш знати.

Але тепер ви можете вчити мене, і Для мене не буде осоромою стати вашим учнем. Отож і кажу: «Не в спромозі умом осягти се», тобто дійти до сього, бо Сократ говорив: «Що вище за нас, се не для нас» ⁵. Але й далі пишіть такі досконалі твори і станете славетним чоловіком. Зичу вам кріпкого здоров’я. Писано в Любеці.

Магістр Ахацій Підсвічник¹ шле численну кількість повітань магістрові Ортуїну Грацію

Вельми дивуюсь, високошановний муже, що пишете всім вашим товаришам і друзям у Римі, а тільки мені не пишете, хоча й обіцяли, що будете завсіди мені писати. Але я дізнався од одного чоловіка, котрий прибув сюди з Кельна, що ви хочете осягнути ту вмілість, про яку я вам колись оповідав, а саме: як учинити, аби якась жінка вас сильно полюбила. Хоч ви мені ще про се не писали, все ж я хочу навчити вас сієї вмілості, аби ви пізнали, як я вас люблю. Я не маю наміру щось приховувати од вас, а хочу навчити вас'того,

«чого ие хотіли в давнину відкривать навіть друзям» ².

Суть сієї вмілості така. Але ви не смійте нікого навчатв сієї вмілості, бо я держу її в такій суворій таємниці, що навіть рідного брата ие навчив би її. Оскільки вас люблю більше, ніж рідного брата, хочу посвятити вас у таємниці сієї вмілості. Отож учиніть так: якщо ви любите якусь жінку, то повинні спитати, як її звати і як звати її матір. Допустимо, що ви любите якусь жінку на ймення Варвара,

а її мати зветься Ельза. Тоді постарайтесь дістати волос із голови сієї Варвари, а коли одеряште сей волос, то ви повинні виявити скруху та висповідатись — принаймні щиросердо висповідатись. Потім утворіть з ярого воску фігурку жінки і відправте три служби божі і в сей час обв’яжіть тим волосом навкруг шиї сієї фігурки. Далі вранці спершу вислухайте службу божу, потім візьміть новий скляний горщик з водою, розпаліть вогонь у щільно закритій кімнаті, покадіть у ній ладаном, засвітіть свічку із свіжого воску, в якій повинна бути крихітка воску з великодньої свічки. Після сього прокажіть таке заклинання над фігуркою: «Заклинаю тебе, воскова фігурко, потугою всемогутнього бога, дев’ятьма хорами ангельськими, силою Косдріеля, Болдріаха, Торнаба, Ліссіеля, Фарнаха, Пітраха і Стариіала ³, покажи мені у всьому єстві і плоті Варвару, дочку Ельзи, і вчини, аби вона покорилася моїм жаданням». Після сього напишіть на голові фігурки срібним грифелем такі імена: «Астраб+Аріод+Більдрон+Сідра+» і опустіть фігурку у горщик з водою, поставте його на вогонь і прокажіть таке заклинання: «Заклинаю тебе, Варваро, дочко Ельзи, потугою бога всемогутнього, дев’ятьма хорами ангельськими, силою Косдріеля, Болдріаха, Торнаба, Ліссіеля, Фарнаха, Пітраха і Старніала, силою імен Астра-ба, Аріода, Більдроиа і Сідри, аби ти мене в сію хвилину полюбила і явилась незабарно до мене, бо я скнію од любові». І тільки-но вода стане теплою, заклинання дійде до бажаного наслідку. Вона полюбить вас, хоч би навіть перед тим не бачила вас і навіть не знала, де ви перебуваєте. Сей .спосіб непомильний і завсіди приносить користь. Повірте мені, що сія вмілість дуже цінна і я, присягаюсь, не звірив би вам сієї таємниці, якби не любив вас усією душею. Але і ви повинні повідомити мені якусь таємну науку. Живіть у вічному здоров’ї. Писано в римській курії.

. \

Брат Отто Пляшкотрясило¹ магістрові Ортуїну Грацію

Возношу за вас теплу молитву до господа премилостивого замість повітань. Велебиий муже, ви пишете, що ми, богослови, зобов’язані слати дяку всемогутньому богу за те, що богослов’я нині процвітає, і за те, що по всій Німеччині є сила-силенна вчених богословів. Усі люди, пани і слуги, дворяни й селяни, шанують їх дуже, іменують магістрами нашими за їхню мудрість і, стрічаючи їх, знімають перед ними капелюхи й шапки зі словами: «Моє поважання вам, до-стохвальний і велебний магістре!» Коли магістр наш іде вулицею, то всі виявляють йому своє пошанованнн, неначе б ішов якийсь князь. І слушно так чинять, бо магістри наші є немов апостоли божі на падолі земному. Так велемудро ви пишете мені у вашому листі. Але я мушу вам заперечити і сказати, що ваші думки пасують для Кельна, але не до інших міст. Найпаче тут, на моїй отчизні, магістри наші із ченців не шановані людьми, а каноніки й вельможі явно виказують їм зневагу. Зате мирські богослови здобули шанобу й високо піднялись. Як мені бачиться, се не слушно. На першому місці повинні завсіди стояти чернечі богослови, бо вони набагато більше духовні, і чернечий богослов небесною мудрістю стоїть вище за мирського богослова. Адже ченці прямо-таки створені на се, аби воздавати хвалу господу богу всеблагому, святій богородиці, блаженній діві Марії, святим мученикам, віруючим і так далі. На мою гадку, се велика помилка, коли люди більше виявляють своє благоговіння мирським духовним, аніж чернечим духовним. Також у Верхній Німеччині мирські богослови сщіьно запишались і починають ворогувати з богословами-ченцями, хоч самі набагато більше належать суєтному світові, а через се більше віддалені від царства небесного. Адже ви добре знаєте, що сказав Христос: «Ви, що пішли за мною, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих»². А ченці, котрі зреклись вітцівського майна й відгородилися від оманливого світу, підійшли близько до царства небесного. Простіть, що я пишу таке про мирських богословів, бо і*ви до них належите. Але в Кельні зовсім інакше: там усі смиренні й повні пошани до ченців. Та й ви своєю ревністю в справі віри скидаєтесь на ченця. Пам’ятаю, одного разу в Кельні ви сказали: «Пане Отто, я пострижуся в ченці вашого ордену, бо в мене є велика тяга до сього». Отож я пишу вам з великою довірою, бо мені ие до вподоби, що тепер декотрі мирські богослови загнули кирпу, як, приміром, тутешній доктор Йоганн Рейсс³, проповідник соборного храму нашого міста. Його тут вельми шанують; усі каноніки й вельможі його люблять за те, що він уміє говорити красні слівця. Але сей доктор лихословить в адресу ченців. Один чоловік, котрий з ним часто обідає, сказав мені, що він ходить своєю стезею, вій ні альбер/гист, ні скотист, ні ок-каміст ⁴, ні навіть томіст; а коли хтось спитає: «Достохваль-ний пане докторе, якою стезею ходите?», то він відказує: «Я ходжу стезею Христа». Рейсс сміється, коли доктори богослов’я іменують себе магістрами нашими. Опріч того, він нехтує ченцями і каже, що нема чого надягати рясу, бо можна спасти душу іншим побитом. Твердить, що бог не зважає на одежу. Оскільки він ие шанує ченців і святих отців церкви, мені бачиться, що він єретик. Рейсс також читає проповіді на незвичайний лад, не так, як всі інші, бо не ставить глибокодумних питань, ие шукає доказів на них, не розв’язує сії питання і не робить висновків, а веде свою річ просто й дохідливо. Через се дивом дивуюсь, що віруючі побожно слухають його казання, хоч він зовсім непутящий проповідник. ГІри двох оказіях Я ПОМІТИВ, ІЦО він недолюблює ченців. Раз, коли ви, кельнці, разом з усім вашим орденом почали були похвальний спір з доктором Рейхліном, я тоді приніс йому картку, на котрій був написаний рішенець проти Йоганна Рейхліна, аби спалити його єретичну книгу, а він сам має одректися од сієї книжки. Я сказав йому, як велів мені паш провінціал⁵: «Досто-хвальний пане магістре, ось вам рішенець, на основі котрого Рейхлін об’являється єретиком, а його книга має бути спалена. А тому оголосіть се з казальниці, Опріч того, упрохуємо вас, аби ви воліли тримати руку з нами проти сього заклятого єретика». Тоді він прочитав рішенець у питаннях віри і сказав: «Тут бачу застереження, аби ніхто не посмів, продавати «Очного дзеркала», допоки судом сіє діло буде розглянуте й вирішене. З сього не випливає, що належить об’явити Рейхліна єретиком». Я одповів, їцо можна робити висновок з цього, що його книгу забороняють продавати, і попросив, аби він з казальниці все-таки заступився за наше діло. На се він одказав так: «Ах, дайте ви мені спокій.- Я тут для того, аби сіяти слово боже, а не для того, аби когось оскверняти, бо написано в святому письмі: «Хто осквернить одного зі смиренних оцих віруючих у мене...»⁶ і т. д. Отож я не міг його напоумити, аби пособляв нам у ділі віри. Те саме я помітив при другій оказії. Коли брат Яків з нашого закону перебував тут і роздавав індульгенції, котрі ми одержали з Рима для аугсбурзького монастиря, він тоді прохав вищепоймеиовапого доктора Рейсса похвалити з казальниці сії індульгенції і намовити жінок та інших, аби вергали гроші в шкатулку, бо сі пожертви принесуть церкві користь. Але Рейсс дозволив йому говорити все що завгодно, але жодним словом не згадав індульгенцій. Якось брат Яків сказав йому: «Глядіть-но, ви заздрите нам, що ми збираємо гроші, але ми їх збираємо, хоч би навіть у вас з превеликої досади й серце розірвалось». Надто брат Яків сказав з казальниці: «Погляньте! Тут — індульгенції і листи з відпущенням гріхів; що там написано, се суща правда, і личить у них вірити, як в Євангеліє. Хто з вас купить сії індульгенції, тому будуть відпущені гріхи, неначе сам Христос ' зійшов з небес і одпустив вам гріхи ваші». Тоді доктор Рейсс заперечив і сказав: «Ніщо не личить порівнювати з Євангелієм. Хто чесно живе, той іде по праведному путі. Якщо ж хтось роздобув собі хоч би й цілу сотню індульгенцій, але не жив доброзвичайно, то він все-таки пропаде пропадом, і сії індульгенції не поможуть йому. А, навпаки, той, хто прожив свій вік добропристойно, або той, хто хоч согрішив, але покаявся й жив далі праведно, той, передрікаю вам, увійде в царство небесне, і йому ніяка поміч ие знадобиться». Таким побитом я зрозумів, що доктор Рейсс ворог ченців. Мені бачиться також, що він тягне руку за Рейхліном, хоча я й не певен сього. Тим-то подумайте самі, що про се можна сказати. Я гадаю, що кельнські богослови удостоїлись великого пошановання і що там мирські богослови живуть у злагоді з ченцями, не те, що тут, у нас. Але я уповаю, що богослови зрадіють, коли подолають Рейхліна у спорі за віру, бо за нас наш єдииородний спаситель. Амінь. Писано в Віорцбурзі.

Петро Вормський ¹ шле магістрові Ортуїну Грацію щиросерде повітання

Знаменитий муже, оскільки ви до мене дуже прихильні і вельми люб’язні, я бажаю зробити для вас усе, що в моїх силах. Ви казали мені: «О Петре, коли будете в Римі, подивіться, чи немає там нових книг, і надішліть мені декілька з них». Так ось я посилаю вам одну таку книгу, тут надруковану². І, оскільки ви хвалений піїт, вона, сподіюсь, буде вам не без пожитку. Бо сказав мені в суді один иотар, либонь, тямущий книголюб, що книга ся є джерело цоезії, а її автор, іменований Гомером, є батько всіх піїтів;

сказав він також, що є іще інший Гомер, котрий пише грецькою мовою. Тут я озвався: «Ради чого мені здалася грецька? Латинська ліпша, бо хочу послати книгу в Німеччину магістрові Ортуїну, котрому грецька балаканина ні до чого». І спитав я його, про що пишеться в сій книзі. Він одвітив, що там мовиться про якихось людей, званих греками. Вони воювали проти інших людей, званих троянцями, про котрих я чув уже раніше. У сих-то троянців було велике місто, треки його обложили і стовбичили там цілих десять літ поспіль. Троянці подеколи чинили вилазки на них, і скипала там несусвітна січа,— рубали вони один одного так страшно, що все поле було залите кров’ю, і річка, котра там протікає, вся наповнювалася кров’ю і ставала зовсім червона, неначе не вода в ній, а справдешня кров. Гамір битви сягав аж до иеба, і один воїн метнув камінь, котрий не в спромозі були підняти двадцять чоловік, а один кінь навіть заговорив і віщував. Однак я не йму віри таким безліпицям, бо вважаю се неможливим; по правді кажучи, я не знаю, чи можна вірити сій книзі. Будьте добрі, напишуть мені вашу гадку з цього приводу. Бувайте здорові і нині, і прісно, і вовіки-віків. Писано в Римі.

Йоганн Небилицьожер ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Оскільки написано: «Друга пізнаємо в біді» ², то я й хочу побачити, чи ви мене ще пам’ятаєте. А про се можу дізнатись таким побитом. Подавець сього листа — мій родич, дуже здібний і голінний юнак, котрий хоче студіювати вільні науки. Отець хотів послати його в тутешній університет, але я відраяв його від сього наміру, бо мені хочеться, аби сии студіював за старою методою, як студіював я сам. Тому-то прохаю вас, аби ви взяли його під свою опіку. Хоч я сам альбертист, але ие буду печалитись, якщо ви його помістите в Нагірну бурсу, де вчаться за методою Ф.оми Аквінського, бо тамтешній ректор походить з Верхньої Німеччини. Опріч того, між томістами й альбертистами, по суті, нема різниці, хіба тільки те, що альбертисти твердять: «прикметники йменують» і що «рухоме тіло є суб’єкт у природі», а томісти доводять: «прикметники не йменують» і «суб’єктом у природі є рухоме буття». Далі. Альбертисти твердять, що логіка «є наука про путь од малих посилок силогізму до великих», а томісти, навпаки, кажуть, що логіка «є путь од великих посилок силогізму до малих». Так само альбертисти твердять, що «рухоме тіло в порожньому просторі рухається з перервами», томісти ж кажуть, що «рухоме тіло в порожньому просторі рухається безперервно». Альбертисти твердять, що «в молочної дороги натура небесна», а томісти кажуть, що «в молочної дороги натура елементарна». Але тут не йдеться про те, аби відстоювати те чи інше положення, а про те, аби триматися старої методи. Мені хочеться, аби сей юнак харчувався в бурсі, аби ви держали його в послушенстві і аби він ие виходив з бурси, коли йому забагнеться. Якщо він скоїть якийсь переступ, то дайте йому доброї нагінки, бо в книзі Притч Соломонових (глава XXIII) сказано: «Не залишай юнака без покари; якщо’ покараєш його різкою, він не помре; покараєш його різкою, але спасеш душу його од пекла». І прищепіть йому навиків, аби ходив на диспути в бурсі, не дозволяйте ходити на лекції Цезарія та інших піїтів. Радію дуже, що Буша, як мені пишете, вигнали з Кельна; він був для університету завадою, бо своєю поезією баламутив уми спудеїв. Тут також є два піїти: Еобан Гесс і Петрей Апербах³. Вони мої неприятелі, але я на них не звертаю уваги. Всюди, де вони мене побачать, одразу починають вести річ про справу Йоганна Рейхліна, тягнуть за ним руки і злословлять богословам. Але я вперто мовчу, хоч недавно сказав: «Йоганн Пфефферкорн добре знає, хто такий Рейхлін, і йому ще покаже». Я показав їм книгу Пфефферкорна, названу «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників», після сього пішов. Господи премилостивий, поблагослови, аби рішенець у спорі з Рейхліном був вам на догоду, інакше сії піїти добряче посміються над нами. Отож майте в опіці сього юнака і бувайте здорові. Писано в Ерфурті.

Магістр Копрад Торбохват ¹ шле багатократні повітання магістрові Ортуїну Грацію

«Мають вони вуста, але не говорять, мають вони очі, але не бачать; мають вони вуха, але не чують» ²,— каже творець псалмів. Сії слова можуть служити вступом і темою для

мого листа. Магістр Орту їй має вуста, але він ие говорить, а» саме не говорить ніколи членам папської курії, котрі їдуть у Рим, таке: «Повітайте од мене поштиво пана Коп-рада Торбохвата». Має вій очі, а не бачить, що я написав йому силу-силеину листів, і не одповідає мені на них, немовби їх не читав і навіть не бачив. Нарешті, Ортуїн має вуха, але не чує, бо я велів багатьом моїм товаришам, котрі відправлялись у ваші краї, поклонитись йому. Але він не почув моїх повітань, бо він на них не одповідав. Ви тяжко грішите, а оскільки я люблю вас, через се ви зобов’язані мене любити. Але ви сього не чините, бо не пишете мені. Я сильно хотів би, аби ви мені якомога частіше писали, бо я радуюсь од душі, коли читаю ваші листи. Проте я чую, що у вас багато слухачів і що ви нарікаєте на те, що Буш і Цезарій переманюють у вас учнів і спудеїв, хоча вони не здатні так алегорично тлумачити піїтів, як ви се чините, і наводити святе письмо. Мислю, що нечистий сидить у сих піїтах. Вони призводять до погуби всі університети. Чув я од одного старого лейпцігського магістра, котрий тридцять шість літ був магістром, що в його молоді роки справи в університеті йшли добре, бо на двадцять миль навкруги не було жодного піїта. Він оповідав також, що тоді спудеї охоче ходцли на лекції, як формальні, так і матеріальні³, поведенція їх у бурсі була похвальна. Було б великою осоромою, якби якийсь спудей ішов вулицею і не мав під пахвою Петра Іспанського ⁴ або принаймні «Основи логіки» ⁵. Граматики носили з собою завсі-ди «Частини» Александра ⁶, «Путівник», «Граматичні настанови для хлопців» ⁷, «Малий твір» ⁸ або ж «Думки» Йоганна Сінтена ⁹. І в школах учні завсіди слухали з великою увагою, вельми поважали магістрів вільних наук: кожний раз, як тільки вони побачили магістра, то так страхались, немовби побачили самого гаспида. Він оповідав такоя^, що в той час чотири рази в рік спудеї удостоювались вченого ступеня бакалавра, і кожного разу по п’ятде-сят-шістдесят чоловік зразу. У той час університет сильно процвітав. Хто в університеті провчився півтора року, одержував ступінь бакалавра, а хто провчився три роки або ж два з половиною, той ставав магістром. Родителі були сим дуже задоволені і охоче давали синам гроші, бо вони бачили, що їхні сипи осягають учепі титули. А нині спудеї хочуть слухати лекції про Вергілія, Пліпія та інших нових авторів; хоч слухають лекції п’ять літ,, все-таки не удостоюються вченого ступеня. Коли ж такі спудеї вертаються додому, родителі їх питають: «Ким ти став?» Одио-відають, що вони ніхто, зате студіювали поезію. Родителі не знають, іцо се значить. І коли побачать, що сини — не граматики, то нарікають на університет, шкодуючи, що змарновано гроші. Потім вони говорять іншим: «Не посилайте ваших синів в університет, бо вони там ие вчаться і не трудяться, а лише вештаються ночами, гроші ж наші па їхню науку йдуть намарне». Далі той магістр оповідав мені, що в його час ¹⁰ у Лейпцігу було коло двох тисяч спудеїв, близько цього було в Ерфурті, у Відні було чотири тисячі, у Кельні також, як і в інших університетах. А тепер у всіх університетах, разом узятих, не набереться стільки спудеїв, скільки їх було колись в одному або в двох університетах. Лейпцігські магістри сильно нарікають на малу кількість спудеїв і винуватцями сього називають піїтів. Коли родителі посилають своїх синів у бурси або в колегії, то ті не хотять там зоставатись, а йдуть до піїтів і вчаться у них всілякого непотребу. Він іще оповідав, що в давніші часи у нього було сорок бурсаків, і коли він ішов у церкву, на ринок, або гуляти в Трояндовий парк ^п, всі вони йшли за ним. Студіювати поезію тоді вважалось тяжким пересту-пом. І коли хтось на сповіді зізнався, що потай слухав лекції якогось бакалавра про Вергілія, то священик накладав на нього тяжку покуту, а саме: пісникувати кожної п’ятниці або кожного дня проказувати сім раз покаянний псалом. Магістр той присягався мені своєю совістю, що на його очах не допустили до магістерського екзамену одного спу-дея, бо один з екзаменаторів побачив, що той у свято читав Теренція. Ох! Якби тепер в університеті були такі порядки, як колись, то я не стовбичив би тут, у курії! Бо що_нам нині чинити в університеті? Прибутку катма, бо спудеї не хочуть більше жити в бурсах і вчитися у магістрів. З двадцяти спудеїв ледве один жадає сподобитись ученого ступеня, а всі інші хочуть учитеся в гуманістів. Коли читає магістр, то в залі мало спудеїв, а піїти на своїх лекціях збирають таку кількість слухачів, що прямо-таки дивом дивуєшся. А се призводить університети до погуби у всій Німеччині. Отож ми повинні молити бога премило-сердого, аби поздихали всі піїти, бо «лучче нам, аби один чоловік умер...» ¹² і т. д., себто лучче, аби повмирали піїти, котрих не так уже багато в кожному університеті, ніж аби загинули всі університети. Напишіть мені незабарно, а якщо не напишете, то я напишу превелику скаргу на ваше недбальство. Живіть у вічному здоров’ї. Писано в Римі.

Брат Бенедикт із Шотландії¹ магістрові Ортуїну Грацію

Замість повітання прийміть від мене братерську і сердечну любов. Спевняючи ваше прохання, повідомляю, що ваш лист був доставлений мені на свято Михаїла². Я хочу одві-тити на сей лист дуже ретельно. По-перше, ви питаєте, чому ми, брати-проповідники, співаємо грубшим голосом, ніж інші ченці. Я гадаю, що се відбувається з тої причини, про котру сказано в пророка Ісайї (59): «Всі ми ревемо, мов ведмеді, і воркочемо, мов голуби». Через се я вірую, що святий Домінік хотів здійснити сіє пророцтво. По-друге, ви питаєте мене, хто, на мою гадку, святіший: святий Фома чи святий Домінік ³. Одповідаю: є різні думки, і доктори нашого ордену диспутують па сію тему на різний лад. Одні доводять, що святий Домінік святіший чеснотами своїми за своє святе життя, а не достоїнством ученості, а святий Фома, навпаки, святіший достоїнством ученості, а не чеснотами свого риття. Інші гадають, що безперечно святіший святий Домінік з двох причин. Перша причина основується на тому, що святий Домінік. був засновник нашого ордену, святий же Фома, котрий також належав до сього ордену, був його учень, а «учень не вище за вчителя» ⁴, отже... і т. д. Друга причина така: вченість не має пальми першості перед життям і діянням. Якщо навіть святий Фома був ученіший, ніж святий Домінік, то своєю вченістю він ще не стає святіший. Інші ж твердять, що святіший, безперечно, святий Фома, бо поміж усіма святими нема другого доктора, котрого іменували б Доктором Святим, окрім одного святого Фоми. Таким чином, як Арі-стотель через свою знаменитість удостоївся ймення «філософ», Павло — ймення «апостол», так і святий Фома іменується «святим». Тому він ие тільки вчепістю, а й святістю своєю набагато святіший од святого Домініка. На се одвічають, що святий Фома іменується святим ие тому, що він святіший од усіх святих, а тому, що він святіший од інших святих докторів, а через се він не святіший од святого Домініка. Один старець із нашого ордену хоче показати мені старовинну книгу, котра забороняє диспутувати про те, хто із святих має першість перед іншим. Через' се я полишаю се питання і не буду його до щирця розтлумачувати. По-третє, ви питаєте про мою думку, чи Пфефферкорн буде вірним християнській вірі. Відповідаю: «Далебі, не знаю, що мені на се сказати, бо се діло дуже хистке. Адже нам достоту відомий той випадок, що трапився в храмі святого Андрія в Кельні, як один декан сієї церкви, вихрест, довгий час зоставався вірним християнському благочестю і жив праведно.. Але пізніше на смертному одрі він звелів принести зайця й собаку і пустив їх вільно; собака вмить упіймав зайця. Тоді він випустив кішку й мишу, і кішка спіймала мишу. Після сього він таке сказав усім, котрі стояли довкіл його ложа: «Дивіться, як сії створіння вірні своїй природі! Подібно і єврей не полишить ніколи своєї віри, і я хочу сьогодні померти добрим євреєм». По сій мові він оддав богові душу. В нам’ять про сей випадок городяии Кельна поставили бронзові фігури, котрі і досі стоять на стіні перед кладовищем. Таке ж я чув іще про одного вихрещеного єврея, котрий, також будучи при смерті, велів принести великий камінь, покласти його у горщок з водою, поставити на вогонь і варити сей камінь. Горщок стояв на вогні добрих три дні. Тоді сей вихрест спитав, чи камінь зварився. Йому одві-тили, що ні, бо неможливо, аби камінь міг зваритися. На се він сказав: «Як сей камінь ніколи не стане на вогні м’яким, так і єврей не може стати сущим християнином. Євреї навертаються на християнську віру задля користі, або зі страху, або для того, щоб когось зрадити, отож я хочу померти нині чистокровним євреєм». Таким чином, далебі, пане магістре Ортуїне, належить боятися за Йоганиа Пфефферкорна, хоча я уповаю, що премилостивип господь явить йому свою милість і збереже його в християнській вірі. Все-таки ми зобов’язані завсіди говорити, що він на все життя зостанеться християнином, а чинити так мусимо хоч би з уваги па Йоганна Рейхліна і його сторон-ників. По-четверте, ви питаєте, що я думаю про власні назви, чи не творять вони множини, як гадають давні граматики, приміром, Александр та інші, чи творять її, як твердять нові, приміром, Діомед і Прісціап⁵. Одвічаго: треба сказати, що власні імена не творять множини, бо вони власні імена. Але деколи вони змінюються у множині, і тоді їх треба вважати загальними іменами, як, приміром, «два Якови», себто два апостоли, котрі обидва мали ім’я «Яків»; «два Катони» ⁶, себто двоє царів або двоє мудрих римських сенаторів, котрих так називали, або ж «три Марії», себто три жінки з таким ім’ям. Я одповів вам у міру сил моїх. Якби я знав се ще лучче, то одповів би вам ще лучче. Тож добросердо прийміть мою одповідь.

Поклоніться од мене багато раз магістрові нашому Арноль-дові Тонгрському, моєму найдорожчому навчителеві. Живіть у здоров’ї. Писано в Цволле.

' 48

Йоганн Телець ¹ магістрові Ортуїну Грацію шле приятельське повітання

Високошановний пане і велебний магістре, знайте, що я вельми дивуюсь, як ви можете не давати мені спокою, пишучи кожний раз: «Напишіть мені щось новеньке». Вам вічно хочеться знати новини, але в мене і без того сила-силенна всіляких справ. Через се новини мені не в голові, а бігаю я, мов окаянний, сюди-туди, клопочучись про благополучний рішенець, аби одержати жирний бенефіцій. Але на сей раз вволю ваше прохання й напишу вам так, що в майбутньому не будете турбувати своїми новинами. Ви, певне, чули, що у папи був велетенський звір, іменований слоном². Папа дуже його цінував і міцно любив. Тепер хай буде вам звісно, що звір сей спустив дух. Коли він був болящий, папу сушила невимовна журба-печаль; він зібрав багатьох лікарів і сказав їм: «Учиніть, що у ваших силах тепер вдіяти, і спасіть мого слона». Лікарі старалися зо всіх сил, дивилися сечу слона, дали йому проносне, котре коштувало п’ятсот золотих флоринів. Все ж вони не могли нічого вдіяти, аби слона пронесло, і слон здох. Папу охопила велика скорбота. Кажуть, що він заплатив за слона тисячу дукатів, бо се був дивовижний звір з предовгим, грубезним хоботом. Коли слон бачив папу, вій вклякав і кричав громоподібним голосом: бар, бар, бар. Я мислю, що нема в усьому світі рівні сьому звірові. Оповідають також, що французький король і імператор Карл уклали мир ³ на багато літ і забожились-заприсяглися жити в мирі. Але багато гадають, що сей мир хисткий і недовговічний. Я не знаю, чи се правда, чи ні; не турбуюсь про се,

бо, коли вернусь до Німеччини, осяду у своїй парохії і заживу на славу. Там у мене тьма-тьмуща. гусей, курей і качок; можу тримати при своїй господі п’ять або шість корів, котрі будуть давати молоко для виготовлення масла і сиру. Задля сього я триматиму куховарку, котра буде все се робити. Куховарка мусить бути похилих літ, бо молода могла б спокушати мою гріховну плоть, і я тоді, крий боже, міг би согрішити. Вона також буде мені прясти, а для сього я буду купувати їй Льон. Буду кормити іще дві або три свині, аби мати смачну шинку, бо ж для мене головне — мати вдома вдоволь харчів. А коли заріжу вола, половину продам селянам, а половину закопчу собі. За домом у мене город;- там посаджу; часник, петрушку й цибулю, буду вирощувати капусту, буряк та інші овочі. Взимку сидітиму в своїй кімнаті і готуватимусь до казань для селян на основі збірників «Готові казання» ⁴, або «Учень» ⁵, або на основі Біблії, щоб бути якнайлучче підготовленим. Влітку ходитиму на риболовлю або трудитимусь в городі. Не хочу морочити собі голову війнами, бо хочу жити для самого себе, читати недільні проповіді й правити богослужіння. Не буду дбати про мирські діла, бо вони псують душу. Бувайте здорові! Писано в римській курії.

Філіп Кравець з Ерфурта \

магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вашій шановній особі сердечні повітання з почуттям поштивої поваги. Велебний магістре! Недавно ви писали мені, що якийсь піїт у Німеччині, з ім’ям Еразм Рот-тердамсьгшй, написав багато книг, особливо ж надіслав листа папі римському ², в якому він славословить Йоганна Рейхліна. Так знайте, я бачив сього листа. Іще бачив я іншу велику книгу, йменовану «Новий завіт» ³. І сію книгу Еразм послав папі. Я мислю, іцо йому хочеться, аби вона була первосвященику до вподобд, але я сподіваюся, що сього не буде. Магістр папського двору ⁴, муж знаменитий і достохвальний, сказав, що він спроможний довести, що той Еразм єретик, бо він у кількох місцях ганить Доктора Святого і ні за що має богословів. Опріч того, він написав книгу, названу «Похвала Глупоті», котра містить багато порочних і гидких тверджень, а подеколи явне й блюзнірство. За се паризькі магістри поклали собі спалити сію книгу. Таким побитом, я не вірю, що папі римському буде до вподоби сія велика книга. Також магістр наш Яків Гохштрат плекає добрі сподіванки. Вчора він запросив мене на учту і запевнив, що він, як йому сказав один кардинал, одержить благополучний рішенець папи. Проте Йоганн Вік ⁵, повірник Йоганна Рейхліна, чинить йому всілякі завади. У моїй присутності магістр наш Яків сказав йому:

«Гляди-но! Ти тепер дієш мені наперекір, але повір, що коли перемога буде за мною, то я дам тобі такого перегону, що ніде в Німеччині не знайдеш супокою». Іншим разом він сказав йому: «Я знаю, що в Рейхліна нема грошей, аби тобі їх давати, а ти ще такий легкодухий, що хочеш увесь орден озлобити?» Живе тут також іще один доктор, а саме Мартін Гропінген⁶, котрий лагодиться перекласти «Очне дзеркало». Я дізнався, що магістр Яків дасть йому потаймиру сто флоринів, аби той навмисно спотворив текст «Очного дзеркала». Коли він се вчинить, тоді ви подолаєте Рейхліна. Уповаю, що сей доктор так учинить. Якщо ви знаєте щось про се діло, то напишіть мені. Кріп-кого вам здоров’я. З Рима.

Магістр Адольф Брязкало ¹ шле магістрові Ортуїну Грацію повітань без міри і ліку

Ви вже, певне, дізналися недавно од мене, що тут зо мною всі сперечаються про Йоганна Рейхліна і про діла віри. А нині сповіщаю вас, що коли ви прислали мені книгу Йоганна Пфефферкорна, найменовану «Оборона Йоган-на Пфефферкорна проти наклепників», я пішов до одного чоловіка ², котрий зо мною завсіди сперечається, і показав йому в сій книзі одне місце, в кінці, а саме О. II, де написано таке: «Двадцять літ тому, наскільки пам’ятаю, пророкував нам у Кельні Йоганн Ліхтенберг³, чи пак паломник і «пустельник Рут» (його пророцтва надруковані в Майнці, як по-латині, так і по-иімецьки). Він так пише на шістнадцятій сторінці: «Будьте обережні, кельнські філософи, аби хижі вовки не увірвались до вашої вівчарні. Бо у ваш час станеться у вашій церкві щось нове й нечуване; хай всемогутній бог одверне од вас се лихо». Коли той чоловік прочитав се місце, то хвильку стояв мовчки і роздумував тяжко, потім сказав: «Я дивуюсь глупоті богословів. Ви гадаєте, що всі люди — діти, коли можете вмовляти в них таку безліпицю? Але оскільки кельнські богослови хочуть бути такими глибокодумними, то я покажу вам також пророцтво про Йоганна Рейхліна, набагато більш достовірне. Відтак я покажу вам, що і се пророцтво, котре вони наводять, віщує на користь Рейхліна, а не проти нього. За-гляньте в першу главу пророка Софонії⁴; там пророк каже:

«І станеться в той час таке: я перешукаю зі світильниками Єрусалим і покараю тих, котрі задубіли на дріжджах своїх і кажуть у своїх серцях...» і так далі. Тепер, оскільки ви, кельнці, осмілюєтесь наводити святе письмо як вам заманеться, то послухайте, як я можу розтлумачити слова пророка. Отож господь бог каже вустами пророка: «І буде в той час таке: я зі світильниками огляну Єрусалим». Се значить: я навіщу церкву мою, аби її обновити й усунути в ній ухили, якщо тільки вони є. «Зі світильниками огляну», себто з поміччю таких великовчеиих мужів Німеччини, як Еразм Роттердамський, Йоганн Рейхлін, Муціан Руф ⁵ та інші. «І навіщу тих», себто богословів, «котрі задубіли», себто впираються на своєму, «на дріжджах своїх», тобто в запліснявілому, безглуздому й темному богослов’ї, котре вони самі собі вигадали кілька віків тому, знехтувавши стародавніх і великовчеиих богословів, які правдиво тлумачили святе письмо. Ие знають вони ні латинської, ні грецької, ані єврейської мов, аби належно тлумачити святе письмо. Ось так, занедбавши істинне і первісне богослов’я, вони тільки й чинять, що диспутують, аргументують і ставлять непутящі запитання. До того ж вони твердять, що боронять віру католицьку, хоч нема нікого, хто б оскверняв сію віру. Таким чином вони намарно збавляють час і ие приносять церкві божій ні крихітки користі. Аби їх диспути були хоч трішки церкві помічні, то вони могли б повернути сії диспути на благо церкви, мандруючи по світу і проповідуючи слово боже, як се чинили апостоли, а також диспутувати з греками, аби їх напоумити возз’єднатися з римською церквою. Якщо ж їм така дорога надто далека, то хай подадуться принаймні в Чехію, аби навернути сей народ ⁶ силогізмами й доказами. Але вони сього не чинять, а диспутують про всілякі безліпиці. Через се господь їх «покарає» і пошле інших учителів, тямущих у грецькій, латинській та єврейській мовах. Бог викине «сі дріжджі», себто безглузді мудрації, брехливе богослов’я і темні тлумачення святого письма, і люди принесуть свої світильники, освітять святе письмо і оновлять старе, істинне бого.-слов’я. Так, недавно вищепойменований Еразм виправив книги блаженного Ієроніма і дав їх друкувати ⁷. Він також виправив Новий завіт⁸, а се, гадаю, набагато корисніше діло, ніж якби двадцять тисяч скотистів і томістів сто літ сперечались про «буття і сутність». Коли він скінчив, я озвався: «Помилуй мене, боже! Що я чуто! Ви тим самим_г по суті, вже одлучені од церкви!» Я хотів одійти од нього,

але він мене зупинив і сказав: «Вислухайте мене принаймні до кінця». Я відповів: «Не хочу слухати до кінця». Тоді він сказав: «Послухайте хоч, як я тлумачу ваше пророцтво». Я, подумавши, погодився, бо се ие шкідливо вислухати одлученого од церкви, лише не личить з ним їсти і пити. Тоді вірі почав так: «Будьте обереяші, кельнські філософи». Я не сказав «богослови», а «філософи», бо богослов’я кельнців радніше є філософія, себто софістична вмілість, а не богослов’я, бо се не що інше, як чортівське пустослів’я і безглузда балакаьшна. «Аби хижі вовки...» — се Яків Гохштрат, Арнольд Тонгрський та їм подібні. Вони олжею й лукавством навально і скажено нападають на невинних овець, якими були і є Петро з Равенни⁹ і Йоганн Рейхлін. Сих муягів богослови жадають об’явити єретиками, бо заздрять їм у вченості й славі і хочуть їх погубити, а самі неспроможні вчинити стільки блага, скільки вчинили сії, великовчені мужі. Через се богослови й найменовані вовками, котрі чигають на славу і життя нічим неповинних людей. Так, вони добрих сім літ мучили й переслідували повсюдно нещасного старця Йоганна Рейхліна ¹⁰ і, якби всемогутній бог не збавив його од сього лиха, вони б його до щирця розтерзали. Тим-то не личить іменувати Рейхліна хижим вовком, бо він за все своє життя ні на кого не нападав, себто він ніколи нікого фальшиво не звинувачував і ніколи ні пером, ні словом не посягав на життя і славу ближнього. Тепер зважте, що означають такі слова: «Аби ие увірвались у вашу вівчарню». Але ж сей доброчесний Рейхлін ніколи не проникав у Кельнський університет, тим паче не в голові його були ні кельнські богослови, ні кельнська церква, бо у нього були більш важливі діла. Тому й не можна його назвати одним з тих хижих вовків, котрих, як каже Ліхтенберг, треба вигнати з кельнської вівчарні. Далі: «Бо у ваш час станеться щось нове й нечуване», бо «ні око того не бачило, ні вухо не чуло, ні на ум не приходило» ^п, аби такого велевченого і доброчесного мужа, котрий багатьом поміч подавав і нікого не скривдив, в похилих літах так жорстоко й лукаво мучили, гнобили й переслідували. Далі сказано: «В церкві вашій». Се аж ніяк не може пасувати до Рейхліна, бо він тихо-мирно живе поза межами кельнської церкви, а саме в Констанцькому єпископстві» ^І2. «І уповаю, що прийдуть собаки»-— себто вірні пастирі овечої отари, котрі без заздрощів і злоби, смиренно і вірно пастимуть овець Христових, тобто християнський люд. «І розтерзають тих вовків, котрі пустошили вівчарню божу, і очистять церкву божу», себто виженуть усіх бридких і сквериих богословів, котрі нічого не знають, а тільки чваняться, що все знають». Коли він се сказав, я пішов геть і побожився всіма святими, що напишу про все в Кельн. Прошу вас смиренно розповісти се магістрам нашим і Йоганиові Пфефферкорну, котрий, так би мовити, є писар кельнців і ладнає дивні писання, аби злостиво допікати піїтам своїми творами. Той, хто таке розказував, родом із Берліна. І якщо хочете знати його ім’я, то напишіть мені, а я вам незабарно його назву. Шив він до того в Бонні, де його богослови здорово провчили. Але він і далі гудить богословів. Він гидкий християпин і вперто тримається своєї неправоти. Через се після смерті потрапить у геєну вогненну. Хай бог спасе од неї вас, богословів і братів-проповідників, навіки-віків. Амінь. Писано у Фраикфурті-на-Одері.

Йоганн Помагач, по-латині Юпітер\ магістрові Ортуїну Грацію

Шлю вам повітання і висловлюю свою смиренну повагу до вашої персони. Велебиий пане магістре, ви пишете мені, що дуже дивуєтеся через те, що я йменую себе Юпітером. Повідомляю вам таке: коли під час перебування у Відні я слухав лекції про поезію, тоді жив там молодий піїт, учень Конрада Цельтіса ², на ймення Георгій Сібут ³. Він був моїм приятелем, і ми завсіди трималися разом. Одного разу він сказав мені: «Ти йменуй себе Юпітером, бо по-латині Юпітер значить те саме, що по-німецькому Помагач». Ось так відтоді мене йменують Юпітером. Той піїт нині живе у Віттенберзі. Там він оженився із старою бабою, котрій сповнилось уже сімдесят вісім або і більше лі г. Я навістив його раз, коли їхав з Пруссії. Тоді та ста-руха сиділа за піччю. Я спитав його: «Се ваша мати?» Він одвітив: «Ні, ся богобояща жінка — моя супружниця». Далі я спитав його: «Чому ви взяли собі за жону таку стару бабу?» Він одказав мені, що вона ще добре сповняє свої су пружні обов’язки. Опріч того, у неї багато грошей, вона вміє варити гарне пиво, потім продає се пиво і накопичує гроші. Тоді я сказав: «Ви слушно вчинили»,—і спитав його: «Як звати вашу супружітицю?» Він одвітив: «Я зву її: моя Корінна, моя Лесбія, моя Цінтія» ⁴. Але полишмо се.

Ви пишете мені, що вам бачиться, буцімто невзабарі настане день страшного суду, бо світ такий зіпсутий, що більш гріховним стати вже й годі йому, а звичаї людей стали такі лихі, що дивуєшся диву. Юнаки хочуть бути рівними старцям, учні — магістрам, юристи — богословам. Через се велике сум’яття охопило людство, появились численні єретики і лжехристияни, як: Йоганн Рейхлін, Еразм Рот,тер-дамський, якийсь Вілібальд, Ульріх Гуттен, Герман Буш, Яків Вімпфелінг, котрий пише пасквілі проти августіанців, Себастьян Брант ⁶, котрий пише проти проповідників (хай простить йому господь) і ганебно їх гудить. Таким поби-том, у вірі творяться скверні неподобства. Я охоче вірю вам, бо сам читав, що такі явища провіщають близький страшний суд. Але тепер я повинен сповістити вам іще та-’ .ку річ, мною почуту. Один отець-чернець присягався, що се істина, бо вже прийшов на світ антихрист ^б, але він ще немовля. Він також оповідав мені, що один чернець із ордену картузіанців ⁷ мав одкровення. Коли той чериець-карту-зіанець спав у келії, почув голос із неба, котрий волав: «Загине світ! Загине світ!» Тоді неймовірний страх пойняв того ченця. Він хотів щось сказати, але тільки проказував тихцем молитви проти диявольського наслання. Тоді сей голос ізнову заволав і втретє дав себе почути. Тоді чернець духом своїм второпав, що се голос божий, і сказав: «За що, господи боже?» На се голос одказав: «За гріхи». Тоді знову чернець спитав: «Коли, господи?» Голос відповів йому: «Через десять літ». Тому я сильно боюсь. Коли ходив по Болоньї, то почув, що там живе один городянин, сповнений духом святим, а йменується він Рілла ⁸. Сей дух оповідає йому дива про французького короля, імператора, папу і про кінець світу. Я сам читав сії пророцтва. Таким побитом, написав вам усе, що знаю. На сьому припоручаю вас опіці господа бога. Писано в римській курії.

Генріх Пивосмоктун ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Спершу висловлюю вашій милості свої сердечні почування з готовністю до послуг. Я завсіди готовий тут, повсюдно і на всіх місцях зробити для вас усе, що в моїй спромозі. Велебиий пане магістре, посилаю вам знамениту і дуже корисну книгу. Мені бачиться, що сія книга написана гар^ ним стилем; містить багато глибокомудрих тверджень. Іменується «Розумові основи богослужеиь» ². Я купив її на ярмарку і сказав тоді: «Ся книга підходить Ортуїну Грацію. Слава богу, що знайшов її, я пошлю сію книгу йому, бо він недавно надіслав мені книгу Йоганна Пфефферкорна, названу «Оборона Йоганна Пфефферкорна проти наклепників», котру написав сей муж ради оборони святої віри проти Йоганна Рейхліна та його полигачів і дав їм у ній доброго чосу». Але ви можете спитати: «Чого ради він посилає сію книгу? Чи він гадає, що в мене не досить книг?» Одновім, що я посилаю вам її не тому, що у вас мало книг. І якщо так гадаєте, то ви мене сильно ображаєте, бо я вчинив се з добрим наміром. І ви не повинні вірити, що я мало вас ціную, буцімто у вас мало книг, адже я достеменно знаю, що у вас книг хоч одбавляй. Коли я був у вашій господі в Кельні, то навіч побачив, що у вас тьма-тьмуща книг великих і малих. Одні з них були в дерев’яній оправі, інші в пергаменті, декотрі були оправлені червоною, зеленою й чорною шкірою, а деякі були оправлені шкірою лише до половини. Ви сиділи із щіткою в руці для змітання пилу з книг. Тоді я сказав: «Магістре Ортуїне! Далебі! У вас сила-силеина добірних книг і в якому пошануванні ви їх тримаєте!» А ви сказали мені, що завжди по сьому можна пізнати, хто вчений, а хто ні. Бо хто шанує книги, той шанує науку, і, навпаки, хто не шанує книг, той не шанує науки. Сію вашу засаду я бережу в своєму серці і буду берегти вовіки-віків. Амінь. Писано в Нюрнберзі ³.

Йоганн Волоцюга ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Ви написали мені недавно дуже огудного листа, в котрому мені докоряєте за те, що вам не пишу, як ідуть діла в спорі про віру проти Йоганна Рейхліна. Коли я прочитав сього листа, то сильно розсердився і сказав сам собі: «Чого ради він пише мені таке, адже я написав йому вже два листи, і відтоді не минуло ще й півроку. Гінці, певне, не передали йому сих листів, то що я можу тут удіятй? Повірте мені, що я написав вам достоту і по пунктах усе, що тільки знав. Але гінці, певно, не передали вам сії листи. Спершу я написав вам, що по дорозі з Флоренції в Рим я стрівся з ясіїовелебним отцем, братом Яковом Гохштратом, магістром нашим і інквізитором єретичного інакомислення. Він путь верстав з Флоренції, де клопотався у вашому ділі з поміччю французького короля. Тоді я зняв свого капелюха зі словами: «Достохвальний отче, чи се ви, чи се не ви?» Він одвітив: «Воістину я і в» ². Тоді я сказав: «Ви — мій пан, магістр наш Яків Гохштрат, інквізитор єретичної ол-жі?» Він мені одказав: «Так, се я». Я подав йому руку і сказав: «Боже мій, як се так, чому ви йдете пішки? Се велика осорома, що такий іменитий муж іде пішки по болоті і гною». Він одвітив: «Одні їдуть на возах, інші на конях, в ми йдемо з ім’ям господа бога па вустах» ³. На се я сказав: «Але ж сьогодні злива і холодно». Тоді він підняв руки до неба і заволав: «Росіть, небеса, згори, і хай хмари проливають правду» ⁴. Я так собі думав: «Боже мій! Чи се не страшне видовище, що такого знаменитого магістра нашого спостигло таке лихо? Два роки тому я бачив, як він в’їжджав у Рим на трьох конях, а тепер пішки ходить?» І я поспитав його: «Чи не хочете мого коня?» Він одвітив мені віршем:

Хто іншим хоче дати, «чи хочете» не мусить він питати.

Тоді я сказав: «їй-богу, високоповажний, я одержав собі вільне місце пароха, а тому мушу поспішати, інакше я охоче дав би вам свого коня». З сими словами я його полишив. Тепер ви вже знаєте, як стоять справи, а також бачите самі, що сей магістр наш перебуває у великій нужді. Через се подбайте про гроші для нього, у противному разі справи віри повернуться в лиху сторону. До того ж довір-ник Йоганна Рейхліна Йоганн фон дер Вік ⁵, муж^ дуже діяльний і всюдисущий, клопочеться за його діло. Недавно він Написав проти магістра нашого Якова скверний твір так, що я дивуюсь, що господь не покарав його на очах усіх. Надто він недавно шпетив гидкими словами вище-пойменованого' магістра нашого і сказав йому прямо у вічі: «Яз поміччю правди доможусь, що ти упокоїшся у гань

бі, нужді й скорботі, а Йоганн Рейхлін восторжествує. Усі богослови побачать се, хоч би їм з досади очі вилізли на лоба». Із сього я роблю висновок, що вшцепойменований Йоганн фон дер Вік насмілюється явитись ворогом усіх богословів. Він — чоловік зухвалий і до того безсоромний, що годі повірити. Я чув, як магістр наш Яків сказав: «Якби його не було тут, то я одержав би благополучний рішенець одразу ж після приїзду в Рим». І се щира правда, бо я чув і від інших, що коли магістр наш Яків Гохштрат приїхав перший раз у римську курію, то він виглядав так страшно, що всі члени курії його боялись. І жоден-⁷ повірник не,хотів заступитись за Йоганна Рейхліна, бо вони боялись магістра нашого. Яків Квестенберг ⁶ (він друг Рейхліна) шукав по всьому Риму повірника і ие міг найти, бо усі твердили, що у всьому іншому вони ладні йому пособляти, але стосовно справи віри вони бояться, аби магістр наш Яків не завів їх на кострище як єретиків. І ось, коли йшли отак діла, прибув той доктор Йоганн фон дер Вік (хіба він достойний такого ступеня?) і сказав Якову Квестенбергу: «Я ладен боротися з нестямою сього ченця». Магістр наш Яків явно погрозив йому: «Я постараюсь, аби ти пожалкував, що писнув хоч одне слово за Рейхліна». Колись я чув з його вуст, що як тільки одержить рішенець супроти Рейхліна, то як стій позве до суду того доктора де Віка і об’явить його єретиком, бо він у словах його познаходить єретичні думки. Але тепер діла йдуть інакше. Повірте мені, що діло наше стоїть неблагополучно, бо тепер на десять сторонників Рейхліна не знайти жодного сторонника богословів. Недавно, коли після диспуту тут голосували ⁷, то за Рейхліна було подано вісімнадцять голосів, а за богословів сім, причому і сії сім не сказали, що «Очне дзеркало» треба спалити, а лише сумнівалися. Через се я нічого доброго не сподіваюсь. Ви повинні зробити все, що у ваших силах, аби Йоганн Вік помер, бо він винен у тому, що діла Йоганна Рейхліна йдуть добре, а діла богословів погано. Якби його не було, то до сього не дійшло б. Таким побитом, я уповаю, що сим листом заслужу вашої похвали, а ви не будете більш мене шпетити. Бувайте здорові. Писано в римській курії.

Вільгельм Брікот ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Оскільки ви завсіди жадаєте, аби я вам писав про новини, і, хоч я вам часто пишу, ви все-таки не даєте мені спокою, тому я хочу написати вам іще раз, сподіваючись, що се буде достатньо. З римської курії мене сповістили, що Матвій Зяблик ², ваш вельми щирий сторонник, упокоївся навіки. Декотрі члени курії, його земляки, прохали мене скласти з сієї оказії надгробний напис. Я зладив такий вірш:

Вічний спокій тут знайшов Зяблик, славетний богослов, Одягнений в чорну тогу; молись за нього богу.

За все своє довге життя винив він море добірного вина. Вірі він ревно служив, людям охоче благо творив.

Прошу вас, аби ви мене велемудро повчили, чого ради паризькі богослови додали до свого рішенця про «Очне дзеркало» Рейхліна такі слова: «...не гудячи самого автора, котрого задля смиренної покори й заради його інших похвальних писань вважаємо католиком». Так от я не можу второпати, чому «Очне дзеркало» треба спалити як книгу єретичну без осороми для Йоганна Рейхліна, котрий написав сію книгу і ще досі її ревно обороняє. Як мені бачиться, творець, як діюча причина, достойний більшого осуду, аніж те, що він створив. Далі. Мені хотілося б, аби лу-вепські богослови не написали були в своєму посланні папі римському³, що рішенець паризьких магістрів і осуд «Очного дзеркала» їм сильно припали до вподоби. Адже папа римський може помислити: «Ага! Ось тепер я бачу, що богословів охопило одне почування, а саме чиста заздрість. Якби вони були справдешні богослови, мало того, якби вони були справдешні християни, то вони повинні б співчувати ближньому в горі, а не радуватись і тішитися». Повірте мені, що се сильно пособляє ділу Рейхліна. Тепер усі будуть вірити, що-його переслідують із заздрощів, а насправді се суща неправда. Бо сей супротивник, або радніше брат у Христі і його сторониики, себто приятелі Йоганна Рейхліна, тяжко осквернили Йоганна Пфефферкорна, котрий оборонявся і писав правду. Сам Пфефферкорн запевняє, що він ладен оддати життя, якщо написав хоч крихітку олжі, хоч у творця псалмів і написано: «Кожна людина — брехун» ⁴. Ие може тут стояти на заваді те, що Йоганн Пфефферкорн од хлоп’ячих літ удосконалювався (яка ганеба!) у всіляких небожих ділах і переступах, як сам пише в «Обороні проти наклепників». Бо якщо хтось навіть довгий час був чоловіком безчесним і грішним, то він все ж може потім стати доброчесним. Мати благомислейну думку про Йоганна Пфефферкорна велить наша богословська повинність, бо він милістю та благістю святого духа і через хрещення, так би мовити, заново народився. Тепер він став побожним, в чому не сумніваюся, і навіки-віків зостанеться християнином. Я дізнався, що вас хтось сильно паплюжить, повсюдно розказуючи, що ви син богослужи-теля і до того ж незакониосплоджений. Я дивуюся, що сі негідники зовсім не мають сорому і такі зухвалі. Але у вас, певне, є докази про ваше законне народження. Я дуже жадав би позвати до суду тих, хто такі безліпиці ширить. Прохаю вас докласти всіх сил для справи віри, аби сей окаянний єретик повис па шибениці. Бувайте здорові. Писано у Вормсі.

Магістр Сильвестр Гріцій ¹

магістрові Ортуїну Грацію

Оскільки я поклявся, що буду боронити свій факультет і турбуватись повсюдно про його благо, то нині прагну написати вам достоту, хто тут держить руку, за богословів, а хто тягне сторону Рейхліна, для того, аби ви сказали богословам, як їм далі бути. Іспершу скажу, що в заїзді «Корона» ² бувають декотрі харчівники, котрі виказують зневагу магістрам нашим і братам із ордену проповідників. Вони домоглися того, що в сьому заїзді ніхто не дає милостині проповідникам. Прізвища кількох із них я знаю. Один з них іменується Філіп Кейльбах ³. Він завше славословить Рейхліна. Якось магістр наш Петро Мейєр, парох з Франкфурта, дав йому доброї нагінки. Прізвище другог го — Ульріх фон Гуттен. Се справдешній звір. Раз він сказав, що якби брати-гіроповідники заподіяли йому такі капості, як Йогапцові Рейхліну, то він став би їхнім ворогом, і якщо спіткає якогось ченця з сього ордену, то обріже йому вуха і ніс. У нього багато друзів навіть у дворі майнц-ського єпископа, котрий також став палким стороппиком Рейхліна. Але тепер сей єпископ (хвала богу!) забрався звідси, аби удостоїтися ступеня доктора, і цілий рік його тут не буде. Хай дідько його візьме! Далі, перебувають тут два брати високого коліна, Отто і Філіп фон Бок ⁴. Вони також гноблять богословів. Одного разу під час священного дійства ⁵, котре магістри наші справили в Майнці проти «Очного дзеркала», магістр наш Яків Гохштрат давав на підставі свого становиська інквізитора індульгенції всім присутнім. Тоді сі два брати разом з іншими негідниками грали в кості на індульгенції на очах богословів, котрі в той час були в заїзді. Є там іще якийсь чоловік на прізвисько Йоганн Гуттіхій⁶, котрий також ваш ворог. Окрім того, є тут іще один, недавно удостоївся ступеня доктора прав. Іменується він Конрад Вейдман ⁷. Він пособляє всім, хто діє проти вас. Є там іще доктор, котрий раніше був магістром семи вільних наук за новою методою. Зветься він Евхарій ⁸. Далі, є там Миколай Карбахій ⁹, котрий читає лекції про поезію. Сюди налеяшть Генріх Бру-манн ¹⁰, вікарій тутешнього собору й удатний органіст. Я завсіди кая^у йому: «Ви більше турбуйтесь про свій орган, а богословів полиште в мирі». Але найважливіше те, що сливе всі каноніки стоять за Рейхліна; окрім них, за Рейхліном тягнуть руки численні інші магістри, котрі люблять поезію, прізвиськ їх, однак, не пам’ятаю. Тепер напишу вам про наших друзів і сторонників. Є тут у вас друг, дуя^е знаменитий муж, на ймення Адуларій Шван ^п. Він шляхетного роду, в його гербі є келих. Отець його був ливар, котрий відливав дзвони. Ваш друг уміє вправно диспутувати за методою скотистів, а такоя^ знаходити сильні аргументи. Він каже, що з перших слів зая^ене Рейхліна в глухий кут, як тільки доведеться з ним диспутувати. Другий ваш дуя^е палкий стороииик іменується Генріх Ган ¹², інакше Дзвонар, бо він полюбляє дзвонити. Се вельми винахідливий мун$, муж дивного ума і такий здібний, що віри не ймеш. Він ревно диспутує, і, коли диспутує, то сміється і своїм сміхом пошиє противника в дурні. Коли він побачив єретичні місця Йоганна Рейхліна, сказав, що навіть за одне з них варт було б спалити Рейхліна. Далі, поміж вашими сторонниками є. тут молодий шляхтич і бравий вояк на ймення Матвій Фалькенберг. Се дуже і дуже войовничий муж; завсіди носить при собі зброю і їздить верхи. За столом сидить завше попереду, а не ззаду, бо якби сидів позаду і виникла війна, то він не міг би зразу вступити в бій і громити ворогів. Так каже. Він дуя^е тонкий аргу-меитатор за старою методою. Твердить, що якщо Рейхлін не здасться, то він прийде вам на поміч з сотнею коней. Крім того, є тут такояс один майнцський городянин на прізвище Віганд фон Сольмс ¹³. Хоч він іще молодик, але такий вчений, що вченістю може зрівнятися з першим-ліп-шим магістром. Він сказав, що радо подиспутував би з Рейхліном навіть за десять флоринів. Недавно він у диспуті так перехитрив Йоганна Гуттіхія, що той зовсім розгубився і неспроможний був сказати ні слова, ні півслова. Разом з ними по вашій стороні стоїть іще пан Вернер ¹⁴, котрий чудесно обізнаний з твором Фоми Аквінського «Проти язичників» і напам’ять знає від початку до кінця «Різновиди» Скота. Він кая^е, що якби магістр наш Яків Гохштрат не витав тепер у римській курії, то він самохіть пішов би в Рим і переміг би Йоганна Рейхліна* Сії вище-пойменовані ваші друзі кожної неділі збираються в господі достославііого мужа, магістра нашого Варфоломія ¹⁵, котрий і є главою всіх ваших друзів. Там вони бесідують на вельми поважні теми, сперечаються, причому один боронить твердження Рейхліна, а інші аргументують проти нього, через се їхні диспути бувають сильно повчальні. Про інших ваших сторонників я нічого не знаю, бо з ними особисто не знайомий. Але як тільки про них щось дізнаюсь, то напишу вам. Тепер припоручаю вас господу богу. Писано в Майнці.

Гільберт Порретоній ¹, магістр вільних наук і бакалавр двох прав, магістрові Ортуїну Грацію шле незліченну безліч чудових повітань

Шлю вам повітання і зичу доброго дня, велебний муже. Я прочитав вашого листа, котрого ви надіслали мені в Ін-гольштадт, і добре зрозумів вашу думку. Ви пишете мені, що вас вельми радує те, що я після того, як став богословом, тепер студіюю право. Се, як вам бачиться, було б прекрасно, якби декотрі богослови були обізнані з правом, аби бути в спромозі сперечатися з юристами. Ви написали мені кілька термінів, аби дізнатись, що вони означають, бо вони, на вашу думку, терміни правничі. І воістину вони правничі. Ось вам тлумачення сих термінів на основі глоси Ак-курсія ². Із сього тлумачення ви зрозумієте, що в мене є глибоке знання права. Так, «широка смужка» ³ — се ознака високого сану, або кажуть також, що се металева палиця, котру військовий трибун кидав у гущу ворогів, і тоді всі враз починали так хоробро битися, що назад забирали сію палицю. «Абаками» ⁴ називаються дорогі посудини. «Корінфські» ⁵ — се посудини з простого матеріалу, приміром, із соломи або очерету, котрі продаються в Болоньї. «Півень галлінацький» ⁶ — се півень кастрований, а тому нічого не вартий, котрий, як кажуть, хоробро б’ється із змією; або він називається так тому, що любить курей (по-латині gallina — «курка»). «Дієта» — се таке місце в палаці, де пани стоять при вогні. «Хор» — се великий гурт слуг, котрі співають при супроводі музичного інструмента, званого «хор». «Центумвіри» ⁷— се римські сенатори, котрих було сто чоловік. «Патрицій» —-■ се отець принца (по-латині pater principis). Завсіди, коли будете сумніватися в двох правах, напишіть мені незабарно, а я вам усе належно поясню, так само добре, як сам Йоганн Рейхлін або якийсь інший юрист у сій піднебесній. На сьому кінчаю. Бувайте здорові. Писано в Інгольштадті.

Галіен Падеборнський ¹ вітає магістра Ортуїна Грація

Велебний магістре! Страшенний страх пойняв мене од чутки, котра дійшла до мене. Од неї в мене волосся диба стало. А йдеться ось про що. Майже всі спудеї і клірики, котрі прибувають сюди з Кельна, розказують, що ходять чутки, начебто брати-проповідники хочуть самі проповідувати якусь нову віру, не чекаючи, поки Йоганн Рейхлін вийде переможцем у спорі про віру. Хтось навіть сказав, неначе можливо, що коли папа не винесе ухвали їм на догоду, то вони виберуться в Чехію ² і там будуть підбурювати єретиків проти церкви і папи римського ³, аби таким побитом відомстити за зневагу. О найдобріший пане Ортуї-не, постарайтесь відраяти їх од сього непутнього вчинку, бо се була б велика єресь. Уповаю, однак, що сії чутки — се суща неправда. А сам я поміркував собі подумки: «Вони, гхак, тільки папі грозять і хочуть його налякати, аби він подумав: «Якщо я видам рішенець їм не на догоду, то їх усі будуть дуже зневажати й ненавидіти. Весь світ стане їм ворогом, ніхто не буде більше давати їм милостині, а їхні обителі прийдуть у занепад. Вони підуть у Чехію або навіть у Туреччину і будуть там проповідувати, що християнська віра не є істинним благочестям, а тоді сотвориться велике зло». Хай буде, що буде. Я хотів би, аби ви, богослови, набралися терпеливості і не діяли проти папи, бо таким побитом усі християни стануть вашими ворогами. Отож бувайте здорові во ім’я єдииородного сина божого. Писано в Бремені.

Магістр Ір Лірник ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Купу повітань вам, велебний магістре! Прийшли сюди, в університет, ваші писання, зложені проти Йоганна Рейхліна. Старі магістри їх дуже хвалять, зате нові й молоді ш за що їх мають і кажуть, що ви з заздрощів мучите добрягу Рейхліна. Коли ми раду радили, чи винести осудний рішенець проти «Очного дзеркала», чи ні, то сії новаки, не досить іще навчені вірою, заперечували старим магістрам і твердили, що Рейхлін ні в чому неповинний і ніколи не писав нічого єретичного. Таким побитом, вони до сього дня нам шкодять і не допускають осудного рішенця стосовно «Очного дзеркала». І я не знаю, що буде далі. Гадаю, що університет пропаде через оцих піїтів, котрих така кількість, що незмога повірити/Допіру прибув сюди якийсь Петро Мозеллан ², котрий греком себе йменує. Перебуває тут іще один піїт, котрий читає лекції про грецьку мову. Його прізвище — Ріхард Крок ³, а прибув сюди з Англії. Недавно я сказав: «Яка чортівня! Він прибув до нас з Англії? Я впевнений, що якби там, де росте перець, був лише один піїт, то і той переїхав би сюди, у Лейпціг». Саме через се в магістрів обмаль учнів, а се справдешня осорома. Я пам’ятаю іще той час, коли магістр ішов у лазню, а за ним тяглося більше учнів, ніж тепер у свято, коли він іде до церкви. Спудеї були тоді такі смиренні, немов ангели. А тепер вештаються туди-сюди, легковажать магістрів, всі хочуть жити в місті-і не хочуть харчуватися в бурсі. Через се в магістрів дуже мало столовників. Із сієї причини недавно на промоції лише десять чоловік сподобилися ученого ступеня бакалавра. А коли в нас ішли екзамени, то магістри поклали собі провалити декількох спудеїв. Тоді я сказав: «Ніяким чином! Якщо ви провалите хоч одного, то потім ніхто більше не з’явиться на екзамен і ніхто не буде силкуватися одержать вчений ступінь, а всі підуть до піїтів». Через се ми на екзаменах проявляли превелику поблажливість. А гіоблажали ми спудеям jr таких випадках. По-перше, в випадку віку. Якщо хтось хоче бути підвищеним у бакалаври, то йому повинно сповнитись принаймні шістнадцять літ. Якщо ж хоче стати магістром, то йому повинно сповнитись двадцять літ. Але якщо хто молодший, то тоді мояша дати йому потачку. По-друге, ми даємо по-тачки при гречній поведенції. Так, коли спудеї не віддають належного пошановання магістрам і удостоєним вчених ступенів, то тоді таких провалюють на екзамені. Далі зважають на те, чи спудеї не осоромились неподобствами, а саме: чи не бешкетували на вулицях, не учащали до блудниць, не носили зброї, ие тикали, звертаючись до магістрів і священиків, не галасували в аудиторіях і бурсах. По-третє, потачка дається, якщо спудеї ие досить осилили

науку й недостатньо сповнили вимоги. Недавно на екзамені я спитав одного спудея: «Скажи-но, яка причина того, що ти нічого не відповідаєш?» Сей спудей відповів, що він дуже лякливий. На се я сказав: «Я ие вірю, що ти лякливий, а радніше гадаю, що ти несусвітний невіглас». Він тоді сказав: «Далебі, пане магістре, мої превеликі знання глибоко в мені сокриті, але вони не хочуть об’явитися». Зваживши на се, я дав йому потачку. Таким побитом, ви бачите, що університети сильно занепадають. Є серед моїх спудеїв один молодик, котрого я недавно допитував по причині його переступу. Він почав мені грубіянити й тикати на мене. Тоді я сказав: «Се я тобі нагадаю при екзамені на вчений ступінь». Сим я натякнув йому на те, що його провалю. На се він одвітив мені бридкими словами: «Я випорожнюсь на ваш учений ступінь бакалавра і поїду в Італію, де вчителі не обманюють спудеїв і де не питають про такі безліпиці, коли удостоюють ступеня бакалавра. Якщо хто воістину вчений, то йому виявляють честь, якщо ж хто нічого не знає, того вважають ослом». Я в досаді • сказав йому: «Ах ти негіднику! Ти смієш нехтувати ступенем бакалавра, котрий прикрашає вчених мужів?» Він відповів, що й магістрів зневажає, до того ж сказав таке: «Я чув од мого друга, що в час його перебування в Болоньї там на магістрів вільних наук з Німеччини дивились як на беанів, а не як на спудеїв. В Італії вважається осоромою, коли хто одержав ступінь магістра або бакалавра в Німеччині». Ось такі-то негожі діла трапляються тепер. Через се мені хотілося б, аби всі університети діяли дружно і прогнали всіх піїтів і гуманістів, бо вони несуть погибель університетам. Шлють вам пренизькі уклони: магістр Дов-голатальський ⁴, магістр Негелін ⁵, магістр Пічник ⁶,_магістр Арнольд Вюстенфельд ⁷ і доктор Ієронім Дунгесгейм з Ок-сенфурта ⁸. Бувайте здорові. Написано в Лейпцігу.

Йоганн Дерев’яноложка ¹ магістрові Ортуїну Грацію

Ви доручили мені розпитувати всіх торговців, котрі прибувають сюди з різних сторін на ярмарок, стосовно змови, про котру ми вам писали. Річ у тім, ще декотрі піїти й юристи змовилися, що будуть боронити Йоганна Рейхліна

і писати проти кельнських богословів і братів-проповідни-ків, якщо вони незабарно не залишать у спокої виїцепо-йменоваиого Йоганна Рейхліна. Отож ознаймую вас, що я з усіх сил старався вволити ваше прохання, розпитуючи і нишпорячи, і наостанку зайшов до одного книгопродавця з Верхньої Німеччини. Він розказав мені превеликі дива, назвав багатьох людей і сказав, що бачив навіть їхні листи, котрі вони посилають собі взаємно. Найперше вій розказав мені про доктора Мурнера, котрий є, так би мовити, главою всього сього товариства. Вищепойменований торговець знав достовірно, що Мурнер написав книгу про негожі вчинки проповідників, а другу — иа оборону Рейхліна. Потім він назвав Германа Буша і сказав, що бачив листа Буша, в якому той обіцяв своїм товаришам, що не буде пасти задніх і сміло боронитиме Рейхліна. Опріч*того, він сказав, що в сій змові бере участь кельнський канонік, граф Ней-єнар, котрий написав про богословів дивні-предивні історії і хоче їх незабаром надрукувати. У сього графа тьма-тьму-ща друзів поміж дворян, котрих він своїми писаннями підбурює проти богословів і намовляє їх, аби виявляли свою прихильність Йоганнові Рейхліну. Сюди ж належить якийсь Вілібальд, котрий живе, відай,* у Нюрнберзі. Сей Вілібальд лякає нас погрозами і твердить, що своїми творами дошкульно провчить богословів. Тоді я сказав: «Хто вмирає од погроз, тому на похороні замість дзвонити будуть пердіти». Далі сей книгопродавець назвав мені одного піїта в Ерфурті на ймення Еобан Гесс. Він іще молодий літами, але вже знаменитий піїт. У сього ж Гесса є ще і друг, котрий зветься Петрей Апербах. Сії два піїти саме тепер пишуть книги і, якщо богослови не помиряться з Йоганном Рейхліном, наміряються їх невзабарі надрукувати. Крім них, у Лейпцігу перебуває якийсь англієць ², лиш не знаю, як його звати, але бачиться мені, що се той самий, котрий два роки тому був у Кельні. І він належить до сієї змови. Поміж змовниками є також Вадіан з Відня, котрий, як кажуть, страшний піїт. Також у курії є .кардинал, а саме Каспар Урсин³. Сей вміє писати грецькі вірші, обіцяв Рейхліну свою поміч і також хоче прилучитись до змови. Книгопродавець іще розказав мені, що він чув, начебто змові співчувають: Філіп Меланхтон, Яків Вімпфелінг, Беат Ренан і Миколай Гербелій. Він сказав, що вони писали листи Ульріхові Гуттену, котрий тепер навчається в Болоньї, аби прилучився до них. Про інших змовників торговець нічого не чув. Тоді я розпитував інших торговців, чи й Еразм Роттердамський тягне руку за вищепоймено-ваним Рейхліном. Один купець одвітив мені так: «Еразм держиться осібно. Але се достеменна істина, що він ніколи не був другом богословів і братів-проповідників. Він у своїх писаннях і промовах відверто боронить і виправдовує Йоганна Рейхліна, а також у листах папі римському». Од інших торговців я дізнався, що до зграї змовників належить Павло Ріцій. Дехто навіть поговорює, що Йоганн Куспініан і Конрад Пейтінгер, котрих дуже цінує імператор, пособляють змовникам і чинять усе, що в їхніх силах, на зло кельнським богословам, а на славу Рейхліну. А один спудей з Ерфурта, мій знайомий, сказав, що найзлостиві-ший з-поміж усіх, котрі стоять за Рейхліна, се Конрад Му-ціан ⁴. Він такий запеклий ворог богословів, що затуляє вуха, коли Хтось згадає кельнських богословів. Сей спудей розказав мені, що бачив добрих двадцять листів Муціана, в котрих він прохає якихось своїх друзів, аби ті стали рейх-ліністами. Ось усе, про що я начувся тепер, а коли дізнаюсь більше, тоді вам напишу. Живіть у благословенстві Христовім. Писано у Франкфурті.

Магістр Вернер Штомпфф ¹ . шле повітання магістрові Ортуїну Грацію

Сповіщаю вас, достохвальний муже, що я, коли одержав вашого листа, перелякався так, як тільки може перелякатися людина. Лице моє почервоніло, волосся на голові стадо сторч. Я гадаю, що настрахався не менше, ніж у Червоній залі ² в Кельні, коли мав стати бакалавром і здавати іспит. Тоді я також боявся страшенно, аби пани екзаменатори мене не провалили. Ви пишете, що діло віри в Римі йде погано. Святий боже! Що нам тепер чинити? Сії окаянні юристи й піїти заповзялись погубити весь факультет вільних наук і богословський. Також тут, в нашому університеті, вони насмілюються капостити магістрам та богословам. Хтось із них сказав недавно, що бакалавр права в процесії повинен іти перед магістром вільних наук. На се я сказав: «Се неподобство. Я вам доведу, що магістри вільних наук стоять вище за докторів права, бо доктори права тямущі в одній науці, а саме в праві, а магістри є магістри семи наук і таким робом вони знають набагато більше».

Тоді він сказав мені: «Піди-но в Італію і скажи, що ти лейпцігський магістр, тоді побачиш, як тебе там провчать». Я сказав, що моя^у оборонити свій магістерський ступінь не гірше од того, хто удостоївся сього ступеня в Італії. Я пішов від нього і непомалу зажурився, що наш факультет зневажають, а се дуже погано. Магістри вільних наук повинні управляти університетами, а тепер осмілюються управляти ними юристи, а се велике неподобство. Опріч того, я хочу вас утішити, аби ви не вдавались у відчай у справі віри, бо уповаю, що господь прийде нам на поміч. Живіть у здоров’ї так довго, покіль Пфефферкорн зостанеться християнином. Писано в Лейпцігу, в Князівській колегії.

Петро Милосердний ¹, учитель граматики і професор логіки, шле справдешнє повітання магістрові Ортуїну Грацію

Велебний пане магістре, тут, у підгір’ї Гарца², споконвіку є звичай, що кожний день бувають випивки. Одна випивка йменується бюргерською; починається вона о двадцятій годині і тягнеться до четвертої або до п’ятої години. Друга йменується нічною або пізньою випивкою; починається о п’ятій годині і тягнеться до восьмої або дев’ятої години, а то й до десятої; деколи вона тягнеться навіть до дванадцятої і першої години ночі. Коли багаті міщани, бургомістри й цехове начальство, побувавши на першій випивці, вволю нажлуктились, платять за випите і йдуть додому. Але молоді спудеї та інша братія, котрі ні про що не турбуються, зостаються на пізню випивку, допоки тіло й душа приймає напої. Так і ми недавно засиділись на пізній випивці, а саме я і пан Петро, чернець з ордену проповідників, великий ваш поклонник, з легкої руки Якова Гохштрата, кельнського інквізитора нечестивої єресі. Було се мія£ десятою й одинадцятою годиною ночі. Ми багато диспутували про походження вашого прізвища ³. Я додержувався тої гадки, що ваше прізвище походить од римських Гракхів. Але пан Петро, не менш тямущий у словесності, твердив, що таке тлумачення негодяще, а доводив, що ви зветеся Грацій од латинського слова «грація», себто благодать, послана вам всевишнім. Був там тоді якийсь ледащо, котрий говорив такою химерною латиною, що я ледь зрозумів його. Він сказав, що ви йменуєтесь Грацієм, ні од Гракхів, ні од грації, себто благодаті божої, і наговорив такої безліпиці, що я спитав: «А звідки ж тоді походить прізвище Грацій? Адже численні, вмудровані наукою, мужі се питання досліджували й дійшли висновку, що прізвище Грацій походить од Гракхів або од слова «грація», себто «благодать», «милість». Тоді він сказав: «Всі, котрі диспутували з сього приводу, були друзі Ортуїна Грація, і вони тлумачили се прізвище довільно і в догоду магістрові, однак їхні твердження далекі од.істини». Тоді пан Петро спитав його: «Що таке істина?» Він думав, що той буде мовчати, як се вчинив Ісус Христос, коли його так спитав Пілат. Але він не змовчав, а сказав: «В Галь-бердштадті⁴ перебував кат Грацій. Він Ортуїну Грацію доводиться дядьком по лінії матері, і ось од сього ката Грація і успадкував своє прізвище». Тут я не був у спромозі далі слухати і озвався: «Гей, приятелю! Се тяжка образа; я противлюсь сьому, і магістр Ортуїн не полишить сього без покари. Я знаю, ви говорите такі неподобства з заздрощів до Ортуїна Грація. Адже всі потомки дістають прізвище од свого вітця, а не од матері. Чого ради сей магістр перейняв прізвище матері і дядька по матері, а не по віт-що, як усі інші люди?» Тоді він відповів мені зухвало і так голосно, що всі почули: «Се достеменна правда, і воно достеменно так, як ви кажете, але він соромиться назвати свого вітця, бо його отець був священик. Отож якби він носив прізвище по вітщо, то всі знали б, що він син священика і блудниці, а таких синів прийнято називати байстрюками». Тоді я знову гнівно заволав: «Як се може бути? Адже Ортуїн Грацій — кельнський магістр! А сей благословенний університет має статут, котрий дозволяє давати вчений ступінь лише законнонародженим, отже... і т. д.». Тоді він одвітив: «Удостоює Кельнський університет ученого ступеня законноиароджених чи незаконнонарод-жених — все одно магістр Ортуїн зостанеться байстрюком на віки вічні». Тоді я йому: «А що, якщо папа своєю владою його узаконив? Адже тоді він був би законнонародже-нйм, а ти скоїв би тяжкий гріх через те, що суперечиш церкві римській». Па се він сказав: «Якби його навіть тисячу раз усиновили, то все ж він ие став би тим самим законнонародженим». І павів такий приклад: «Се схоже було б з євреєм, коли б його охрестили тільки свяченою водою, а не зійшов на. нього дух святий, то вода тут нічого не помогла б, і він зостався б далі євреєм. Так і сії байстрюки, виплоди священиків і шлюх, зостаються незаконно-народженими; бо закон не дозволяє священикам женитися з блудницями, через се усиновлення таких дітей неправомірне». Тоді я ще спитав його: «Що ти гадаєш про пана Йоганна Пфефферкорна?» В одвіт він сказав: «Я твердо упевнений, що він до сього дня зостався євреєм». Тут він повторив вищепойменований приклад і приточив місце з Євангелія Матфея, де написано: «Якщо хто не може ввійти у царство небесне» ⁵, а оскільки Пфефферкорн ніколи не родився од духа святого, то сія вода нічого йому не поможе, і він зостанеться на віки вічні євреєм». На се я йому не міг нічого відповісти, ми встали, я і пан Петро, і пішли спати. А тепер чую, що сей нікчема чваниться, буцімто він нас подолав у диспуті і що він ученіший за мене й пана Петра. Отож прошу вашу милість ласкаво написати мені, як бути з цими доводами стосовно всиновлення, а також хрещення Йоганна Пфефферкорна, і як затулити рота сьому горланю. Я ладен служити вам все своє життя. Бувайте здорові.

Майстер Граціан ^х, виполювач бур'яну, себто вішатель злодіїв, чвертувач зрадників, знищувач підроблювачів і наклепників_f палій еретиків та інших, шле силу-силенну повітань синові своєї сестри, магістрові Ортуїну

Дорогесенький небоже і достохвальний пане магістре 1 Оскільки уже минуло багато літ, як ми з вами не бачились, я подумав, що добре було б написати вам листа. Почув я про вас багато див, бо слава про вас розійшлася далеко. Гомонять, що ви відомі всім, хто хоч трішки вчений, і не тільки в Кельні, а навіть за Ельбою і Рейном, надто у всій Італії і Франції. Кельнці особливо вас поважають за вашу превелику вченість, з котрою ви пишете твори проти якогось доктора і мирського піїта Йоганна Рейхліна задля оборони віри католицької. Вони з таким подивом глядять на вас, що кожного разу, коли ви йдете вулицею, на вас показують пальцями і кажуть: «Се йде магістр

Ортуїн, котрий збиткується над піїтами». Знали б вони, що ви мій небіж, то ще більш показували б на вас пальцями. Адже і я тут, у Гальберштадті, сильно знаменитий і показую свою вмілість перед превеликим здвигом народу, причому люди виявляють мені таку ж шану, як і вам. Коли я йду вулицею, то й на мене показують пальцями, як на вас показують у Кельні. Я незмірно радію, що люди вельми поважають вас і мене. Чував я також, що в Кельні живуть іще й інші мужі, ваші друзі, і також пишуть проти доктора Рейхліна, а саме Яків Гохштрат, інквізитор єретичного блуду, і магістр Арнольд Тонгрський, настоятель бурси святого Лаврентія. Всі люди вірять, що ваша трійця осяяна світлом істинної католицької віри, і гадають, що ви — троє великих світильників або ліхтарів. Сюди прилучається ще й четвертий, немов свічник чи висяча лампа, котра пе так яскраво світить, як ви, а саме пан Йоганн Пфеф-феркорн. Не сумніваюсь, що якби всіх вас чотирьох- з вашою премудрістю прив’язати до міцної палі на високому місці і підпалити купу сухого хмизу, то запалахкотіло б велріке світло світу, набагато яскравіше, ніж те, що було в Берні². Але, дорогенький небоже, я просто жартую. Все ж, кинувши жарти, уповаю, що ваша четвірка ще стане світлом для всього світу. Бо се неможливо, аби таке велике знання, котре у вас сокрито, мало зогнити. Мені іще розповідали, що ви недавно хотіли зійтися з якоюсь старою бабою, котра продає скляний посуд біля колодязя в Кельні. Вона заверещала, люди з ліхтарями визирнули з вікон і побачили вас. Далебі, мені до душі такі ваші витівки, бо вони в сам раз підходять моєму ремеслу і близькі вам, богословам. Недавно прийшла сюди чутка, що в Кельні перебуває один піїт. Він єдиний вважає вас блазнем і називає свинопасом, себто достойним свиней і свишошника. Боже милий! Якби я тільки знав, хто сей — піїт, то повісив би його навіть дарма. Наприпослідку, любий небоже, сердечно прошу вас старатись, аби слава ваша розійшлась по всьому світу. Зрештою, я знаю, що вам зовсім не треба нагадувати про се, бо ви самі добре се знаєте і успадкували сію прикмету од дідів, прадідів, прапрадідів і прапрапрадідів. Найперше ви навчилися сього од вашої матері, любої моєї сестри; коли вона почула, що незаконнонароджені діти завсіди набагато щасливіші од законнонароджених ³, то побігла до священика і зійшлася з ним, аби спородити такого великого мужа, котрий іще прославиться на весь світ. Бувайте здорові! З Гальберштадта.

1 (63)

Йоганн із Швейнфурта ^х, магістр семи вільних наук, шле тисячу і трохи більше привітань всезнаючому, дивовижно вченому і просвіченому мужу Ортуїнові Грацію, котрий чудесно навчає в Девентері грецької і латинської мов ²

Іспершу висловлюю вам своє чолобитне пошанований і послушенство, наставнику мій, тямущий у багатьох науках. Ви мені не так давно написали про вашу перемогу над Йоганном Рейхліном, котрий зухвало воював проти вас і Йоганна Пфефферкорна, мужа, з божої милості осяяного істинною вірою християнською. Сповістили ви також, що папа загадав Рейхліну мовчати ³, так що він не сміє більше нічого писати, «аби не трапилося з ним чогось гіршого», як каж$ господь наш в Євангелії⁴. Таж раніше у своєму «Очному дзеркалі» він писав такі дивні-предивні речі, що їх ие могли зрозуміти магістри наші; все ж вони оголосили, його єретиком, бо в їхніх книгах стоїть не так, як він написав. Опріч того, їх новий богослов, котрого господь бог, як каже святе письмо, «воздвиг із каменю» ⁵, аби став насінням Авраама, а саме Йоганн Пфефферкорн, не писав так, навіть натхиений божественним видінням і одкровенням, а також достовірними віщуваннями своєї жони. Я ба гато чував, що вона наділена даром пророкування, а се вам лучче звісно, ніж мені, бо ви часто буваєте в неї, коли Йоганна Пфефферкорна немає вдома. Однак, бог свідок, я так і не второпаю, яким побитом Рейхлін був переможений вами або папою. Недавно до чотирьох факультетів, котрі були досі, приєднали новий факультет. Усі на сьому факультеті хвалять Рейхліна і кажуть, що вони його виученики; вони ні за що цінують факультет артистів ⁶ і твердять, що артисти такі великі й зарозумілі осли, що не в спромозі сказати по-латині два-три слова, О лишенько! Сії бісові тварюки збивають на манівці чимало невинних юнаків, котрі, змарнувавши багато літ і неначе занурившись у сію смердючу гноївку всілякого варварства, вертаються в отчий дім і неспроможні нічого говорити, опріч: «Доводять», «Одвічають», «Питають». їх кумирами стали Татерет⁷, Версор⁸, Перверсор⁹, Бурідан ¹⁰, Брюссель-

ський ¹¹ та інша йому подібна неосвічена потолоч. Дивує те, що навіть перший-ліпший спудей або шмаркач осмілюється говорити, іца він більше тямить у філософії Арісто-теля, аніж той, хто ось-ось має стати бакалавром або магістром, хто прослухав повний курс і одержав тверді знання. До того ж вони не шанують магістрів, а коли спіткають кого-небудь з них на вулиці, то навіть не торкаються берета, як сього вимагає добропристойність, і всі вони прагнуть учащати в дім, добре знаєте, в який. Не слухають лекцій про «Висновки» Марсілія ¹², ні про «Підкорення» ¹³, ні про «Основи логіки» ¹⁴, через се неможливо, аби вони були достоту просвічені і могли брати участь у диспутах. Але полишмо се. Повідомляю вам новину, що Якова Вімп-фелінга ¹⁵, котрий також палкий рейхлініст, один чернець, на ймення Павло Ланг ¹⁶, добряче провчив. Сей чернець зумів переконливо й проречисто довести, що Вімпфелінг у книзі, названій «Про неподільність», написав не те, що,належить. Він твердив, що мудрощі містяться не лише в чернечому каптурі, а се ж брехня. Вищепойменований чернець написав проти Вімпфелінга книгу, котра була потім схвалена капітулою або синодом ордену святого Бенедикта в Рейнгардсбруні¹⁷ року божого 1509. Вона написана вправною латиною. Навіть хтось сказав, що вона сливе така хороша, як «Доктринал» Александра. Через се я дуже радуюсь, що така латина прижилась поміж ченцями. Кажуть також, що сія книга своїм латинським стилем переважила навіть стиль Ціцерона, але я сьому не йняв віри, бо се на одну ноту зависоко. А в книзі сій чернець на вчений лад суперечить Рейхліну метрично, прозаїчно й ритмічно. Він твердить, як гадаю, цілком достеменно, що все знання міститься в чернечих каптурах, себто в ченцях; бо, переходячи од нижчого до вищого, ченці склали коментарі до правил граматики, до Доната, до Петра Іспанського ¹⁸, до фізики, до метафізики й етики; вони тлумачили їх своїми коментарями і у всіх науках виявились великими вчителями. Але, з вашого дозволу, я роблю тут певні розрізнення. По-перше, стосовно «носіїв каптурів», бо сія назва пасує багатьом людям. Пасує вона насамперед чехам; вони носять такі довгі каптури, що аж сягають нижче пояса. Але в сих каптурах, запевне, зовсім премудрості нема, а радше єресь. IIo-друге, сія назва пасує .євреям, бо вони також носять каптури, але знання їх ие прикрашає, бо вони не належать до християнської віри. По-третє, пасує вона магістрам нашим, котрі сильно просвічені, але ие в найвищому ступені. По-четверте, насув вона ченцям; саме вони наділені знаннями в найвищому ступені, як, приміром, ви. Отож прохаю вас, поможіть сьому ченцеві, бо й ви належите до сього розряду, себто носите каптур, як люди, найменовані вище у третьому пункті. Я дізнався, що в Вімпфелінга у Страсбурзі сила-силенна виучеників, і їх мені недавно хтось назвав. Один з них зветься Яків Штурм ¹⁹, він дворянин і, як кажуть, вправний латинник. Другий — се Оттомар Лусціній ²⁰, котрий знає грецьку мову рівно добре, як Рейхлін, уміє цитувати місця з твору «Поза ухвалою» ²¹ і «Дигест», а також з Біблії, а се не повинно дивувати, бо він навчався у Парижі. Сюди належать іще Лука Батодій ²², Йоганн Русер ²³, Йоганн Сап ід²⁴ та багато інших. Всі вони силкуються помагати Вімпфе-лінгу проти носіїв каптура, тобто ченців, і їх сильно ганьблять у своїх писаннях. До того ж усі кажуть, що сей Павло в ораціях надто недоладний, що він дев’ять разів полишав орден, що він неспокійного духу та великий, як се написав власноруч Тритемій ²⁵ у листі до Ієронім а Тунгерс-гейма з Оксенфурта ²⁶. Яка шкода, що хтось так марнує папір і чорнило, а також час, як се він чинить. Кажуть також, начебто святий Ієронім так пише одному ченцю: «Хай ніколи не виходить з твоїх рук і хай завсіди буде перед твоїми очима Псалтир» ²⁷. Якщо се правда, то він приневолює ченців чинити те, чого насправді чинити не належить. Тож тоді ченці не повинні нічого іншого чинити, лиш читати Псалтир. Але я гадаю, що се неправда,

бо святий Ієронім був чернець і тим самим він ие писав би проти них. Я наслухався також гидкої та недоречної балаканини одного виученика Вімпфелінга, котрому я якось не так давно .сказав сміло в лице: «Ваш учитель Вімпфеліиг глибоко помиляється, коли виступає проти книги пана аба-тц Тритемія, проти ченців, бо ченці помітні своєю ученістю та святістю і дуже корисні. Ченці тепер єдина надійна опора церкви». Тоді той відповів: «6 різниця поміж чорноризцями; їх можна поділити на три розряди: по-перше, святі й корисні чорноризці, але вони вже в раю; по-друге, ті чорноризці, котрі не приносять користі і не шкодять; вони намальовані в церквах; по-третє, ті, котрі до сього дня живуть — сі шкодять всіляко, і, звісно, вони не святі, надто вони такі ж гордовиті, як мирські люди. Нарешті, вони тягнуться до грошей, бо вельми добро полюбляють і люблять вродливих жінок. Я недавно вернувся з Гейдельберга. Поблизу Гейдельберга живе великий абат, опасистий

здоровило. Він вигнав усіх ченців з колегії святого Якова і сказав, що задасть їм перцю, і більш нічого не сказав. Але ченці кажуть, що вони взяли втямки, чому сей добренький абат так вчинив. Річ у тім, що палатин хоче повернути на іншу стезю, бо в Гейдельберг прибув якийсь піїт ²⁸, котрий навчить ченців і всіх спудеїв говорити новою латиною. Тоді сей опасистий абат зразу зрозумів, як може повернутися сей жарт, і сказав: «Мої ченці не повинні вчитись нової латини, бо потім будуть чванитися, що знають більше за мене; а я тоді був би поміж ними неначе похмурий осел серед мавп». Але насправді таке доведення безпідставне, бо воно не складається з двох частин і висновку з нього не зробиш. Я посилаю вам сію книгу, а ви повинні її надрукувати, бо в ній багато важливих доказів проти сього ж Вімпфелінга, котрий пащекував проти ченців. Він зразу пошиється в дурні, коли прочитає, що господь Ісус Христос був ченцем, а святий Петро був ігуме-нем, Іуда Іскаріотський — скарбничим, Філій — воротарем, і таке можна сказати про інших святих. Усе те сей просвічений і глибоковчений чернець Павло Ланг доводить так тонко, що Вімпфелінг і його виученики не в спромозі будуть суперечити ні єдиним словом. Все ж якийсь вімпфелінгіанець відповів мені прямо в очі, що ченці брешуть так само, як і найбезчесніші шинкарі, і вони хочуть, аби Христос був потворною машкарою і тварюкою з каптуром, та й суперечив мені во ім’я Христа. Тоді я так настрахався, що наклав повні штани, так що всі стали затуляти собі носи. Але що буде, то буде: я твердо уповаю, що кінець кінцем усі прийдуть у сум’яття од такої вченості і будуть говорити: «Сам біс наслав нам сього ченця; яким побитом він став таким велемудрим і доскональним у всіх науках? Хіба міг він стати таким ученим, якби не був нат-хненим господом? Таж він не був у жодному університеті

і досі ще новак, однак знанням рівний магістрам, ба навіть стоїть вище, з дозволу сказати, за найзнаменитіших магістрів наших». Навіть сам Фома Муриер, чернець і дуже бистроумний доктор, урочисто з церковної казальниці твердив, що господь Ісус Христос був чернець, і вмів свою думку ревно захистити. Але один виученик Вімпфелінга не захотів повірити, що Христос був чернець, і сказав такий вірш:

Вірити ніяк я не годен, Христе, в тебе,

вбраного в каптур. Одіж ся лиш обман: олжу ховає і зло.

Лжесвятий Франциск²⁹, допіру одкритий у Берні, Показав усім: вірить не слід ченцям.

Але що нам До того, що він ие ладен вірити в Христа, каптуроносія? Тоді він стане єретиком, як і інші, котрі були осуджені разом з Рейхліном у Парижі, Кельні та інших університетах. Прохаю вас, аби ви помістили на початку сієї книги вірш, котрий я написав з великою ревністю на похвалу автора сієї книги, тобто ченця Павла Ланга. Переважно я писав той вірш нічною добою, коли лежав у ліжку і знехотя роздумував. Таким робом я став віршувальником, так би мовити, піїтом уві сні. Ось сей* вірш:

Вімпфелінга книга ся картає, лотром його взиває.

Ланг Павло її написав і сильно всіх зачудував.

Зладив її метрично, ие менш і риторично,

Що в науці лиш тих шанують, кого ченцями йменують. Тритемій се ствердив, Ебергард підтвердив,

Також Павло Вольц, і Рутгер, та разом з ними Шурер, Піемонтан і Сіберт таке ж кажуть і легко се докажуть. Учені се знамениті і ченці імениті³⁰.

Вімпфелінга шпетили, в пух і прах розносили. Вімпфелінг і Бебелій, а з ними і Гербелій,

Штурм і Шпігель-пан, Лусціиій і Реиаи, \

Русер і Сапід, також Батодій і Гвід ³¹,

Розбиті вони лежать, усі, як один, мовчать.

У мішок їх Ланг загнав і тричі прокляв.

Пі у греків старих, ні в піїтів нових їм нічого не знайти, аби Лаигу відповісти.

Бувайте здорові, вельми просвічений наставнику, любіть мене взаємно, бо я прославлю вайіе ім’я на віки вічні. Писано в імперському місті Шнерсгеймі³² на вулиці Довгій, де сільські парубки щонеділі ревуть так, що аж серце розривається. Першого року од створення світу.

2 (64)

Пан Повновинський з Великопляшкової гори ¹ шле вічне повітання велебному магістрові Ортуїну Грацію

Хоч ви, велебний магістре, у мирській латині (як мені хтось сказав) ні бе ні ме, за що я вас міцно люблю, і хоч ви не ганяєтесь за пишними словесами, як се чинять піїти,

все ж ви знаєте, «де ви повинні лежати вночі», як каже мудрий Соломон у Притчах своїх². І якось ие дуже-то в голові нам, що чинять оті новатори в латині, приміром, Еразм Роттердамський і Йоганн Рейхлін. Я також не дбаю про них, бо се не дотичить суті святого письма. Хай вони та інші докучають старим богословам своїми писаннями. Я ие можу взяти до тями, чого ради вони оскверняють Новий заціт і писання блаженного Ієроніма, співставляючи їх з єретичними книгами. Адже святий Павло каже: «Греки завсіди брехуни» ³, через сеє мені бачиться (з дозволу знаменитих магістрів наших), що все письменство мирське не що інше, як олжа. Отож я роблю висновок: усякий, хто хоче опорочувати святе письмо брехнею, той єретик, отже... Однак, вони і самі добре знають, що звідси виникає. Я гадаю, що для них була б велика ганьба, якби я прямо-таки дійшов висновку, що вони єретики. Ой, якби тільки вони знали, що в мене такий проникливий ум, то не попадалися б мені на очі. Тільки ви мовчіть до кінця, а там видно буде, чим усе кінчиться. Що ж до новин, то я не можу утриматись, аби вам не написати таке. Сидів я якось собі, не пам’ятаю точно коли, на одній учті; було там багато гордівливих молодиків. Поз’їжджались вони на сію учту з різних країн: хто з Англії, хто із Страсбурга, хто з Відня, був хтось із Вімпфена, на ймення Ангелін ⁴, був, нарешті, один чоловік з Рима, запевне, член римської курії. Говорили всі, як самі знаєте, про се і те. Наприпослідку зайшла річ і про справу Рейхліна. Тоді один з них, коли почув, що я супротивник Рейхліна, зірвався з місця і сказав: «Хай лучче не попадається мені на очі богословський брехун із Кельна, бо я як стій викаструю його, а найпаче магістра Ортуїна Грація». Я, звісно, прикусив язика і мовчав, ніби води в рот набрав. Озвався ще один чоловік, небагатий, котрий втратив багато бенефіцій в римській курії і через се лихословив на усіх членів курії. Він теревенив про всілякі дива з див, як-от: «Я завжди дивом дивуюся, що всі сі панове з великими каптурами, котрі іменують себе богословами й живуть у тому місті⁵,. де надруковані трактати про Доната за методою святого Фоми і граматичні регули за старою методою з таким віршем:

Прийми догмати великого Доктора Святого;

а між ними ченці, котрі хочуть інших зробити єретиками,— чому вони не шпетять і не шукають єретичного блуду в тих, у кого зібралось багацько парохій: у кого шість, у кого десять, у кого навіть двадцять, а то й більше. А громадять сії панотці тьму грошей; у них у буфетах стільки пляшок і келихів, неначе б вони були синами князів чи графів. Тримають у себе наложниць, пишно одягнених, з коштовними нашийниками, з перснями на пальцях, з багатими шубами, немовби сії жінки були супружницями рицарів. Трапляється, іцо дехто з таких священиків удостоїться трьох санів каноніка і набиває кишені грошвою, так що можна справляти безліч гульбищ. Адже душпастир може належати до одного хору, а, до інших ні, бо в інших хорах ніхто його не замінить, аби він віддавав хвалу господу богу і слав моління за живих і мертвих. Чи се справедливо мати видимо-невидимо парохій? Чому не розбираються такі неподобства і чому не допитують таких богословів у присутності численних нотарів і свідків, як се було вчинено в Майнці⁶, і не спитають їх: «У що ви вірите? Так чи ні? Вірите чи не вірите? Що думаєте про таїнства церкви божої? Скажіть, скільки є таїнств? Яку віру плекаєте ви в серцях своїх про святу євхаристію? Чи є у ній тіло і кров Христова? Якщо ви вірите в них, чому ж тоді, одслу-живши службу божу (якщо тільки одслужите хоч одну в рік) і вернувшись додому, ви дозволяєте, щоб одразу ж ваша наложниця', котра своїм поводженням і виглядом справжнісінька шльондра, разом з вами або веселилася за столом, або ж у спальні жартувала, сваволила, витворяла з вами різні штуки? Скажіть-но: якщо ви вірите, що на-боженство святе й богосподобне діло, як мовиться в трактатах і постановах богословів, чого ж се ради у вас стільки парохій, що їх досить було б для утримання п’яти або шести побожних священиків, котрі охоче відправляли б службу божу, залюбки говорили б казання до народу й духівництва, котрі давали б добрі поради на хвалу божу заради спасіння душі_г задля свободи церкви, карали б за провини, молилися б господу богу за папу, за короля, за єпископів та за всіх християн, просили б про мир і здоров’я, як мовиться в тихій відправі після «Святий» і «Тебе, найласка-віший отче». Якщо ви вірите, що з богослуження походить стільки блага для живих і мертвих, чому ж тоді ви не оддасте те, чого у вас надміру, і не роздасте його іншим чесним, богобоящим, ученим людям, аби таким чином славословити бога, аби душі померлих скоріше спаслися з вогню чистилища, аби бог змилосердився над нами і не насилав на нас віспи, аби не побив нам виноградників та посівів градом і морозом, аби не було на землі великого голоду?

Якщо ви не вірите, що служба божа дає стільки благ, то вас, далебі, належало б запідозрити в єресі. Так, ви воістину гірші єретики, аніж Везалій і доктор .Рейхлін». Ось такі новини я хотів би вам, велебний магістре Ортуїне, написати, як всі вони сполучно йдуть супроти вас, тримаючи руку за Рейхліна. На мою думку, я достоту впевнився, що сам гаспид сильно догоджає Рейхліну, тож нам зостається добряче випорожнитись. Зостаюся з пошаною.

Із Шпейєра я се писав, де про вас дива чував.

Всі рейхліністи горлають,

' що в Кельні брехуни проживають. Але я за вас уболіваю, бо терпеливість вашу знаю. Незмірно мене радуєте, що терпеливість овечу маєте.

Все вмієте стерпіти так, як ні один богослов-неборак.

З (65)

Велико вченому магістрові чорнокнижництва Ортуїну Грацію, кельнському богослову, магістр В'артол Пугач ¹

Прийміть моє повітання, якщо ласка, великовчений пане магістре Ортуїне! Мені хтось колись десь оповідав про вас, що ви тяжко слабуєте, а коли ви болящий, то поводитеся так, немов божевільний. Я се хвалю у вас, бо таке поводження властиве усім тим, хто обізнаний з чорнокнижництвом ², себто тим, хто вміє загнати дідька в пляшку або щось подібне. Адже всі такі люди в більшості випадків бувають деколи божевільними. Опріч того, вони повинні бути байстрюками, як, приміром, ви (се сказав мені мій дуже сердечний друг). Річ у тім, що чорт не так охоче улещує законионароджених, як байстрюків,-через те, що байстрюки його найлуччі підручні. Якби ви були ченцем, тоді у вас були б усі дані для такої вмілості і ви були б чудесним знаряддям у руках дідька. Адже коли дідько сам не в спромозі куди-небудь увійти або коли сам не в силах що-небудь удіяти, то він завсіди посилає туди якусь зловредну стару бабу або ченця. Я досі достеменно не знаю, чи ви чернець, чи ні. Якби ви були ченцем, то я вельми тішився б, бо ченці більшою мірою наділені таким даром; вони дуже зухвалі і раз щось задумають, то й довести до наслідків здатні. Тазе, я нещодавно чув про одного ченця, на ймення Павло Ланг, котрий склав знаменитий віршовий трактат проти Якова Вімпфелінга і в ньому його добряче-таки полаяв. Кажуть, що сей Павло, з дозволу сказати, дев’ять раз тікав з монастиря; та й те, чого ніхто не зважиться вчинити, він учинить. Я вірю, що він доволі недоумкуватий і що він байстрюк. Є в нього третя особливість, за котру я його вельми хвалю, а саме: він у всьому схожий на вас, бо і ви маете діло з дідьком. Але, з вашого дозволу, полишмо се. У мене є одне магічне заклинання, про яке я

з дорогою душею написав би вам одверто, але боюся, що, коли ви будете в приступі божевілля, ваш слуга може знайти сей лист і коли прочитає його, то дідько візьме мене й слугу. Тому-то я вчиню так, як звик чинити, коли знаю якусь таємницю. Тоді й пишу сію таємницю на папері без чорнила і таким побитом ніхто не в спромозі її прочитати, хіба що байстрюк. Отож і в сьому випадку я поклав собі так учинити. Ось вам се заклинання:³

Уповаю, що ви добре мене зрозуміли і що все се суща правда. Я забороняю вам, і заклинаю вас силою всього чорнокнижництва не навчити нікого сієї замови. Будьте здорові! З міста Рупрехтсау⁴. Невзабарі ви іще більш довідаєтеся про мене і до того ж про іще важливіші діла, коли се буде вам до вподоби.

4 (66)

Магістр Аераам Ісаак з роду Амінадаб¹ поштиво вітає магістра Ортуїна Грація

Велемудрий иавчителю лихих і добрих наук. Озиаймую вашу милість, що тепер хочу сповнити свою обіцянку, яку я дав вам на ваше прохання, коли від’їжджав од вас із Кельна. Я обіцяв тоді, що повсякчасно буду вам писати новини. Найдужче було б вам до вподоби, якби я сповіщав про сього підступного юриста Йоганна Рейхліна, з котрим у магістра нашого Якова Гохштрата чимало мороки в римській курії в ділі віри. Вашу волю з дорогою душею постараюся вволити. По-перше, знайте (а розповім усе «од створення світу»), що коли я під час канікул верстав путь у Рим, то не мав гіршої біди, як те, що мені страшенно хотілось пити, особливо, коли ми з супутниками піднімались иа високі Альгауські гори ². Коли я прибув до Рима, став особистим слугою одного кардинала недалеко од Кампо ді Фйоре. Служив я йому ревно вісім місяців за парохію в Кальбертсгаузені, що в Волленберзькій єпархії ³. І одержав на сію парохію буллу з дванадцятьма печатками всіх кардиналів, а иайсвятіший отець для більшої поваги скріпив буллу своєю печаткою. Тоді я з превеликою радістю виїхав звідси й жадав оселитися в парохії. І враз дізнаюсь, що попередній парох ще ие переставився. Тоді я тяжко розлютився і сказав: «Хай тисяча чортів учинить тут розгром! Як се так? Я маю втратити свої гроші?» До того ж се невеличка парохія. Якби я про се знав, то заради неї не їздив би в Рим. Гадаю, що ся парохія може приносити двадцять флоринів прибутку в рік. Ви, звісно, знаєте, що я особисто не зостануся в тих краях. Лучче волів би мати парохію в Девентері близько нашої вітчизни з прибутком у сто флоринів і зі скромною дівчинкою літ дванадцяти, аніж у тій гірській місцині з прибутком у тридцять флоринів і хитрою шістдесятилітньою старою бабою. Така парохія могла б бути до душі комусь іншому, а не мені. По-друге, повідомляю вам, магістре Ортуїне, що потім я не був у спромозі вернутися в курію через війну в Італії ⁴, бо повсюдно там вештаються розбійники-злидарі. Якби хто-не-будь забрав у мене одежу, то я тоді втратив би ту крихтин-ку свого майна, як сказала одного разу якась старушенція, коли побила свої яйця на мості в Гейльброні⁵. Таким ро-бом, я зостався разом з кількома добропорядними членами курії цілих два місяці у Вімпфені⁶, в якійсь долині. Там Йоганн Грейфер⁷ навчив мене однієї гри. Він чоловік дуже гойний, бо одного разу дав з’їсти своїм шести товаришам, у числі котрих був і я, цілих сім яєць, і ні на одно менше. Гра сія по-італійськи зветься «Trent-uno» ⁸. Я ніколи ие бачив її в римській курії, але нічого тут дивного немає, бо я мусив невідступно пильнувати мула в конюшні. Послухайте~но, чим ми весь час у Вімпфені займались. Ми сходились деколи біля школи, де завсіди збиралось товариство хоч куди. Був там один чоловік з прізвищем Георгій Спікул ⁹, котрий чудесно пояснює способи злягання. Він тлумачить сей предмет так ясно, як ви нам тлумачили третю частину граматики Александра «Про віршування». Кожного разу, коли я слухаю, як докладно він оповідає про сії блаженні любощі, в мене розпалюється плотська хіть.

Я навчився від нього багато чого (простіть мені, бо се річ природна). Далебі, я охоче заплатив би один карлін, аби ви вміли так вишукано злягатися з жінками, хоча б заради жони Йоганна Пфефферкорна. Я певен, що вона покохала б вас тоді ще дужче, більше од усіх кельнських богословів. Милий боже, та наука любощів не різниться од тієї, яку ви мені показували в маленькій книжечці, написаній ззаду наперед ¹⁰. А тепер послухайте, що трапилось потім. Одного разу за випивкою всі в один голос спитали мене (оскільки я був у Римі в курії), як іде спір про віру між Йоганном Рейхліном і кельнцями. Я сказав: «Бігме! Я дуже боюся за сього доброзвичайного мужа, Йоганна Рейхліна, бо він непомірно бідний, аби довести своє діло до благополучного кінця. Ченці-проповідники зі своїми мішками, повними сиру, підуть далі, аніж один-єдиний чоловік з грішми». Тоді один з присутніх сказав: «Святий боже! Які безсоромні бувають сії ченці, коли збирають сир. Недавно побував у моєму домі брат Н. з тутешнього монастиря і хотів згвалтувати мою сестру. Він погнався за нею по сходах у верхні кімнати, біг за нею, кинув її на ліжко, заходився уже підняти рясу і далі чинити своє. Тоді моя сестра зарепетувала: «Пане Н., пане Н., зоставте мене. Я так заверещу, що всі почують, і тоді сам чорт випорожниться на вас!» На се він одказав: «Ні в якому разі! Не кричи! Я куплю тобі якусь річ на ярмарку, що буде коштувати цілих пів-флорина». Тут увійшла моя мати, він зліз, але в нього ряса випиналася так, немов під нею був зуб од вил». Тоді інший чоловік сказав: «Якби цей лайдак обійшовся так з моєю сестрою, я вихолостив би його, а оте послав би в оцті іншим ченцям, щоб з’їли під час храмового свята». На се перший відповів: «Пробі, я не дорікаю сьому чепцеві за се поводження, бо їх тримають завше під замком. Я певен, що якби в спідниці появилась ослиця, то й вона не була б у безпеці. Як же міг триматись чорноризець, побачивши жінку?» Тоді один з них поклявся і сказав, що Йоганн Рейхлін хоче написати книгу про всі мерзощі чорноризців у Німеччині, а збирає для сього всілякі негожі вчинки чернечої братії один чоловік, котрий роз’їждя^ає по всій країні уздовж і впоперек. Книгу сію Рейхлін наміряється подарувати папі і сказати: «Чому сей Гохштрат не викорчовує розпусти між чепцями?» Він казав, що всі ченці, коли потіють, смердять, мов цапи, і що вони в його вітчизні заразили сим усіх безсоромниць; отож коли він сам у приступі хтивості хоче очистити нирки, то через сей сморід йому здається, що він злягається з ченцем. А ви, магістре. Ортуїне, як прихильник ченців, вже подбайте, аби цоставили інквізитора над їх непогамовною похітливістю, окрім Якова Гохштрата, котрий є інквізитором єретичного блуду; тоді діла у них підуть на лад. Бодай би вони витворяли се принаймні потай, як се чинять їхні ігумени, котрі приводять шльондр у свої келії, де їх ніхто не може побачити. Таким побитом, усе було б пристойно, а явно сходитися з блудницями ~~ се превелика соромота для всього ордену. Тож постарайтесь навести лад у сьому ділі. Після сієї випивки я знов одправився в римську курію, і досі там жду божої милості. Майте ся в доброму здоров’ї. Писано у Римі в рефекторії¹¹ на Капітолії.

5 (67)

Брат Ноллерій Колючка з Калабрїї¹ магістрові Ортуїну Грацію

Замість повітання підношу вам мої богоугодні молитви. Ваша богословська знаменитість знає уже, що я прочанином прийшов- з гори Сіпай. Однак ви не знаєте, скільки я вистраждав за той час, коли розстався з вами в Кельні. Надміру довго було б усе те описувати, та й нема в мене іншого друга-вірника," котрому міг би я поскаржитись на мою недолю. Коли я кажу що-иебудь у монастирі, то мені зразу одповідають: «Ой, ие для того ти став ченцем, аби тобі добре жилося». Не так, нечестивці, не так. Я не годен добрати, звідкіля всі оці нещастя походять, хіба що од лихої долі. Так, магістр наш Яків Гохштрат марно потратив велику суму грошей, бо лотр Рейхлін його ревні старання звів нанівець своїм «Очним дзеркалом». Мені думається, що всі наші монастирі повинні більше всього старатися слати інквізитору гроші, бо він мусить бути щедрим і давати деколи гостинці кардиналам, аби вони вирішили діло на його користь, а не на користь Йоганиа Рейхліна. Через се наші монастирські настоятелі одпускають нам менше вина, хоча Соломон каже: «Музика, жінка і вино веселять серце людини» — перша глава Притч Соломонових, 12 ². Я також завсіди вправляюсь у музиці, співаючи псалми в хорі і виводячи трелі; се трапляється нерідко, і тому тут мало приємного. Говорити ж про жінок я неспро-можен, бо ні одної не бачу, хіба що тоді, коли йду на ри-

нок з нашим кухарем купувати яйця, а також, коли ходжу по селах забирати буряк і городину. Якби тілесна хіть у мене взяла верх при якійсь жінці, то не могла б та жінка встояти переді мною. Коли тепер іще зменшують нам порції вйна, то яка втіха нам зосталася? Бодай наполовину ми жили в такому достатку, як нині ордени або як священики, котрі разом з нами давали обіт скромності Святому Духу. Ви запевно знаєте, як добре живеться ченцям ордену Святого Духа ³: вони мають на чернечій рясі подвійний білий хрест, (40 і не так чисто виголені, як ми. Коли в них однімають якусь утіху, приміром, коли їм дають менш вина через якийсь перестук, то тоді їм дістаються інші втіх£ Так, вони можуть сходитися з блудницями. Допоможе в цім ділі кульгавий Йоганн, котрий рубає їм дрова й повзе на руках і на колінах. Ви тут можете заперечити, сказавши: «Таке розпутне життя не личить ченцям ордену Святого Духа». На се я одгювідаю: «Я чув достовірно, що їхній ігумен, хоч він чоловік похилих літ, кульгавий та сивоголовий, хоч у нього очі гнояться, все-таки він ласий на таке (зрештою, він не завсіди на сеє спроможний) і держить собі в келії полюбовницю, А коли якоюсь до щирця натішиться, видає її заміж за якогось мужика і дає їй пристойний посаг із скарбниці Святого Духа, котрий ніколи не вичерпується, бо над нею витає особлива милість Святого Духа. Потім він роздобуває іншу, служебку і з нею витворяє те ж саме, про що я вже вище писав. Таким побитом, орден сей потаймиру сильно помножується. Тепер я наведу вам приказку, котра в людей на язиці: «Коли абат, себто отець ігумен, покладе на стіл кістки, тоді чернеча братія може грати». А смисл сього такий: «Коли наші прелати похилого віку такі розпутні і ведуть таке скверне життя, то й ми, їхні підлеглі, вправі наслідувати їхній приклад». Се слушний логічний висновок, бо в трактаті «Про види підлеглості» я побачив написане чорним по білому, що прелат «підкорює собі особисто», а, згідно з Марсілієм⁴, «підкріплює себе знизу матеріально» ⁵. А тепер переходжу до суті справи. Я дуже хотів би, аби магістр наш Яків Гохштрат, коли не зуміє нічого здобути в Римі у спорі з Йоганном Рейхліном, виклопотав для нашого ордену м’якіші правила, ніж вище-пойменовані. Річ у тім, що й нас непокоять плотські пристрасті. Я достеменно знаю, що прожив' би короткий вік, якби не міг «очистити старий осад», котрий зібрався од тих сирів. Простіть мені, що я веду з вами річ запросто, себто говорю те, що в мене лежить на серці. Я безугавно боюсь, аби наше діло не кінчилось неблагополучно, як діло бернське. Ви, певне, мене зрозуміли. Пап магістр наш Йоганн Амфоратик⁶ шле вам силу-силенну повітань. Він став знаменитим мужем, він-бо тепер наш проповідник. Усі його вельми хвалять; він удатно підсилює свої проповіді наочними прикладами. Так, 1516 року він мав казання про муки Христові і взяв тоді з собою на казальницю палицю; коли він прочитав вирок Понтія Пілата, витягнув з-під ряси тую палицю і розломив її навпіл, неначе скіпетр. Просто жаль було дивитись на се. Старі баби ридали гіркими сльозами, як колись святий Петро, коли побіля вогнища почув голос півня. Доброго вам здоров’я; передайте моє повітання магістрові нашому Якову Гохштрату,' коли він вернеться з Рима.

6 (68)

Магістр Йоганн Ткач ¹ шле стільки привітань Петрові Свинокабану ², скільки краплин у морі і пилинок на сонці

Знайте, найлюбіший друже, що я одержав вашого листа, в котрому пишете про Еразма Роттердамського й питаєте, що я думаю про нього. Хай вам буде звісно, і повірте мені, що я, бувши іще юнаком, прочитав чимало книг гуманістів: Стефана Фліска ³, Грециста ⁴, Сінтена ⁵, Фацета ⁶, Фло-рета ⁷ і всіх старих піїтів, так би мовити, знаю напам’ять. А щоб з’ясувати істину, я написав книгу, названу «Квітник», з котрої ви можете (не буду сам себе вихваляти) достеменно дізнатись, які в мене знання, і ще багато про що. Я кажу се тільки для того, аби ви не гадали, що вам брешу! Я можу достовірно висловити свою думку про сього Еразма. До того ж я досліджував «Очне дзеркало» й «Кабалу» Рейхліна ⁸, що вам, запевне, добре відомо. А щоб не бути багатослівним, скажу, що ні за що маю Еразма через те, що він ворог ченців і безугавно лає їх. Так, він твердить, що вони незугарні осли, ненавидять благородні науки, а вміють лише їсти й співати псалми.’ Але коли він таке каже, то набріхує на самого себе. Бо він сам осел із ослів, та й добре знає тільки латинську мову; вміє досконально висловлюватись по-латині, а більш нічого не знає. Він написав багато книг, особливо ж «Ко-

рабель дурнів» ⁹ і коментар до Гєроіима, в котрих те й робить, що гудить ченців. Далебі, я скажу йому, що коли він не зоставить ченців у спокої, тоді ми доберемось до нього, як добрались до Рейхліна, навіть якби його у сто крат більш поважали папа ¹⁰ й імператор Карл ^п. Надто ми вже бачили ще більших гордіїв, ніж він, і все ж ми їх поскро-мили. Я скажу вам щось важливе, але ви нікому про се ні слова, ні півслова, бо інакше дідько мене візьме. Магістр наш Яків Гохштрат і всі магістри наші в Кельні і в Кем-бріджі тлумачать коментар до Ієроніма і так, і сяк, і, як я передчуваю, з ним діло кепське. Я навіть за сто флоринів не хотів би бути на місці Еразма. Кажуть, що він там розвів тьму бур’яну, а гадає, що ніхто сього не помітить. Однак магістри наші не такі дурні; вони добре знають, «де в траві лежить змія», як каже Александр ¹². Я не був у спромозі все запам’ятати, але те і се пам’ятаю досі. Так, Еразм твердить, що святий Ієронім не був кардиналом, а се, безперечно, образа його величності. Опріч того, він поганої, думки про святого Юрія і Христофора, про мощі святих, про священні свічки, про таїну сповіді. У багатьох місцях він блюзнить, бо суперечить Доктору Святому ¹³ і Доктору Глибокодумному ¹⁴, а також твердить, що їхнє богослов’я нічого не варте. Усе таке магістри наші зібрали в одну книгу і прагнуть погубити його як єретика, як вони вчинили з Йоганном Везалієм у Майнці¹⁵. Якщо ж він здумає брикатись і писати проти них наклепи, тоді вони діждуться його смерті й осудять усі його книги. Ось так уміють діяти магістри наші. Оскільки ви дуже любите новини, то знайте, що мінорити будуть мати тепер генерала, а домоглись вони сього в римській курії за шістнадцять тисяч дукатів. Черниці з монастиря святої Клари сильно бояться, аби обитель їхню не спостигла реформа, тому всі свої статки переносять до міста, а самі лежать, годні співчуття, на голих лавах. Дехто натякає, що доктор Мурнер має з ними сходини, але се суща неправда, бо він кастрований євнух. Про інших ченців у мене склалась погана думка, раз вони всі до них бігають. Померз у місті член курії, у котрого було двадцять дві жирні парохії. Піїти, котрі тут живуть, пишуть проти нього багато віршів. Більш нічого я ие знаю, хіба що тільки те, аби господь бог беріг вас здоровим до тої пори, допоки хтось не пережене собаки. Бувайте здорові. Із Страсбурга.

МаркоЛьф Шкандиба Йоганнові Дзеньдзеленському ¹ із Рорбаха²

Шлю вам незліченні і безсмертні повітання, коханий Йоганне! Ви написали мені не так давно кілька новин, котрі я неохоче сприйняв, а саме, що Йоганн Рейхлін здобув собі превелику славу поміж своїми піїтами, бо зладив книгу, названу «Кабалістика» або «Кабала», і тепер навіть прихилив до себе самого папу римського. Я вельми хотів би дізнатись, що таке «Кабала». Довго шукав я у своєму «Католиконі», і в «Перлині з перлин», і в творах Бри-тона ³, але ніяк не зміг знайти, що се означає. Написав я також листа магістрові Ортуїну Грацію, але він мені не од-писує. Так чи інакше, магістри наші зібрались на нараду й досліджували сію книгу. Але одного разу нічною добою на учті, де ми так щедро попивали, що кожному належало заплатити по три гроші за трапезування (через се в мене тепер катма грошей), я дізнався од магістрів наших, що Рейхліну біди не минути, бо він у сій «Кабалі» понаписував щось неподобне проти Доктора Святого й нинішніх докторів богослов’я. Опріч того, він каже, що син божий був створений богом вітцем, а також наговорив іще всілякої безліпиці. Опріч того, він спотворює богословські терміни «творити» й «чинити», те саме можна сказати й про інші. Він не зважає на докази, питання і софізми Доктора Святого. Через се богослови хочуть спалити сію книгу, бо кажуть, що вони її не розуміють, а чого ие розуміють, те спалюють, отже... і т. д. Адже кожний магістр наш є вчителем і світочем світу, крім того, книга сія містить у собі чимало висловлювань Піфагора ⁴, а той був чорнокнижником, чорнокнижництво ж — вчення заборонене, як випливає з LXVI, питання 10, глави ніякої, а також із коиоиу «О ви, осли» ⁵. Про се говорять як Доктор Святий, так і Арістотель у IX книзі «Фізики» ⁶ про незнання. Далі, у книзі про «Кабалу», багато написано по-єврейськи, чого магістри наші неспроможні прочитати, багато також написано там по-грецьки. Бо магістри наші не дбають про такі марниці, а турбуються про важливіші речі, тим-то вони запросили Йоганна Пфефферкорна, наполовину християнина, наполовину єврея, котрий тямить у єврейській мові. Ось тепер він пантрує, чи немає в сьому меді отрути. Але я над сим не буду спинятись, бо ми побачимо се ще на ярмарку у Франкфурті, і тоді поговоримо про се докладно з магістром нашим Ортуїном Гра-цієм. Бо магістри наші послали його на ярмарок накупити нових книг, які там продаються, і тоді магістри будуть їх також розглядати. Про інші новини я не можу вам нічого більше написати, хіба тільки те одне, що один магістр наш із ордену проповідників у Страсбурзі, якого звали «доктор Ісус» ⁷, дременув з обителі. Про нього розказують всіляку погань, чого переказати не осмілююсь. Численні зухвалі віршувальники пишуть вірші, в котрих його сильно шельмують. Сії вірші вони розкидають на ринку і в церкві, а се мене кидає в досаду. Я хотів би, аби вони сього не чинили, бо можуть сим озлобити проповідників. Поміж інших віршів я знайшов такий:

Кліру огудник і злодій, втікач і розпусник безстидний, Вічної він тюрми, вогнища заслужив.

Ворог священиків він і любитель жіночої вроди, Налякавшись вогню, мов грабіжник, утік.

Монастир він осквернив, викравши там ігуменю.

Всі неподобства біс монахом сим учинив.

Ось подивіться, які негожі штуки витворяють сії злостиві шибеники, нікого вони не шанують. Але я клянуся богом святим, що вся причина лише в тому (як слушно сказав Александр⁸), що як тільки трапиться що-небудь у Страсбурзі, то піїти звикли зразу тлумачити се на всякий лад і писати вірші на сію матерію. Невзабарі я напишу вам більше про все те. Живіть у добрім здоров’ї. Із Шлетштадта.

8 (70)

Магістр Молоточок¹ із раю, смиренний до краю, славутному Ортуїну повітання шле, котрий, мов осел, реве/ піїтів латинських картає та й грецьких ні за що має, нікчем усяких захищає, вождем кельщів себе називає

Я чув, що про вас, магістре Ортуїне, розповідають предивні плюгавості й незвичайні мерзощі. Присягаюсь богом святим і милостивим, я ніколи в житті не чував про так|

капості, котрі ви й інші магістри наші коїте найдоброчес-нішому і найвченішому панові Йоганну Рейхліну. Все ж, коли я почув про сії нестатечні вчинки, то не міг надивуватись, що ви, осли в чернечій рясі й натурфілософи або прямо-таки природжені дурнолобці і в двадцять раз дурніші од найпослідущого дурня, силкуєтесь нікчемно і безглуздо мучити благочестивого і вченого мужа. Але одному лиш незмінно дивуюся, хто вас научив так штукарськи перекручувати і спотворювати благопристойні думки бла-гочесного мужа. Все ж кінець кінцем подумав я собі, що такі негідні діла могли вчинити лише гидкі виплодки людського роду, котрим початок дав Іуда Іскаріотський, бо потомство йде слідами свого отця, як сього вчить випадок з Йоганном Пфефферкорном. Ви всі його друзі, бо «свій свояка вгадає здалека». Тому на шибеницю всіх вас! Хай вас поведе туди кат зі своїми помічниками, а ви скажіть: «Моліться за нас!» Але оскільки все се суща правда і я вам особисто пишу, то ви повинні сказати також іншим, котрі сидять разом з вами «у сій раді нечестивців», як каже творець псалмів ². Тільки глядіть, аби не дізнались про ваші неподобства незліченні люди, бо кожний буде знати, хто ви такі. Але клянусь всіма святими, я зажурився й боюсь, аби друкар не вкрав у мене копії сього листа. Якщо тільки все се правда, то хай вас господь помилує. Тоді я не буду в спромозі зарадити лихові. Все-таки хочу дати вам мудру пораду: моліться безперестанно навколішках вісім днів і, пісникуючи, проказуйте благання до святої Єлени, котра знайшла хрест Ісуса Христа. Тоді я знов знайду сей лист, і діла ваші підуть на лад. Ось бачите, все я чиню для вас, аби люди були хоч трішки кращої про вас думки. Бувайте здорові. З Гейдельберга. Писано в кульгавого Ліпсія ³, котрий якось сказав комусь поцілувати його в задницю. Ой, яка шкода, що вас там не було разом з ним! Не треба було б вам, короткозорому схоласту, окуляри надівати, щоб Ліпсія в задницю поцілувати.

ПРИМІТКИ

ЧАСТИНА ПЕРША

¹ По-иімецьки Лангшнейдер. Припускають, що йдеться тут про Людвіга Ланґшнейдера, лейпцігського бакалавра, який у 1507

і 1528 роках був ректором Лейпцігського університету.

² Повноправний бакалавр богослов'я — бакалавр, який виконав усі умови для здобуття вченого ступеня ліценціата. Наукові ступені середньовічного університету в порядку черговості від найнижчого до найвищого були такі: бакалавр, ліценціат, магістр, доктор.

³ Арістотель, «Категорії», розд. 7.

⁴ Еклезіаст, 1, J3⁵.

⁵ Матф., 4, 7; Лука, 4, 12.

⁶ Притчі Соломонові, 2, 6.

⁷ Учта Арістотеля — бенкет, який влаштовували для своїх екзаменаторів особи, що одержали вчений ступінь.

⁸ Кращі вина того часу, названі від місцевості, де вони виготовлялись: кецшенбродське — від міста Кецшенброда, що біля Дрездена в Саксонії (тепер НДР); рейнське — від назви ріки Рейн,

з винограду, вирощуваного в прирейнських землях Німеччини.

⁹ Кращі тогочасні сорти пива, названі від назв міст, де вони виготовлялись: ейнбекське — від назви міста Ейибек, що в землі Ганновер (тепер ФРН); торгауське — від назви міста Торгау, що в Саксонії на річці Ельбі (тепер НДР); наумбурзьке — від назви міста Наумбург, що в Саксонії (тепер НДР).

¹⁰ Теодоріх з Ганди (Бельгія)^— чернець ордену кармелітів, доктор теології, противник Рейхліна. Кельнські богослови відрядили його в Паризький університет, щоб вій від їхнього імені домагався засудження паризькими богословами твору' Рейхліна «Очне дзеркало» як єретичного.

¹¹ Кармеліти — чернечий орден, заснований в XII столітті, назва його походить від гори Кармель у Палестині, поблизу якої стояв їхній монастир.

¹² Сім вільних мистецтв, тобто наук (по-латині septem artes liberales) — навчальні предмети в середньовічних школах і університетах. Містили вони в собі два цикли (ступені): тривіум, до складу якого входили: граматика, риторика, діалектика; і квадри- ’ віум, куди входили: арифметика, геометрія, астрономія і музика. Вивчались ці дисципліни на т. зв. артистичному факультеті, тобто підготовчому, обов’язковому для всіх, хто бажав слухати лекції на інших факультетах. Старшими факультетами були: богословський, медичний і юридичний. Термін «мистецтво» (лат. ars) вживався в середньовіччі для позначення як науки, так і художньої діяльності — музики, малярства, співу, танцю, а також ремесла.

¹³ Прізвище вигадане. Можливо, під ним мається на увазі Йоганн Рогге, ректор Лейпцігського університету в 1515 р.

¹⁴ Скотист — прихильник номіналізму, філософського напряму, засновником якого був шотландський філософ-схоласт, теолог Йоганн Дуне Скот (1270—1308).

¹⁵ Магістр—по-латині означає «учитель»; жонглюючи значенням цього слова, богослови-схоласти присвоювали собі право йме-нувати себе вчителями віруючих.

¹⁶ Назви тлумачних словників латинської мови, які користувалися широкою популярністю в середні віки на заході Європи: «Каталикон» — грецька назва, що означає «Всеохоплюючий [лексикон]»—словник латинської мови, складений італійським ченцем Джованні Бальбі в XIII ст.; «З того» — латинсько-німецький словник, виданий в 1467 р., скомпільований з «Каталикона»; дивовижна його назва являє собою перші слова довгого заголовка («З того-то «Каталикона» вийшли різні словники...»); «Короткий лексикон» — словник пера Рейхліна, надрукований в 1478 р., засуджений гуманістами як'тип середньовічної лексикографії; «Перлина з перлин» (тобто найдосконаліший із досконалих) — латинсько-німецький словник, який часто перевидавався між 1480 і 1520 роками.

¹⁷ Андрій Деліч —ректор Лейпцігського університету в 1513

і 1519 роках.

*⁸ Публій Овідій Вагон, (43 до н. е.— 17 н. е.) — видатний римський поет, автор збірок «Любовні елегії», «Наука кохання», «Засоби від кохання», «Героїди», поем «Метаморфози» і «Фасти», елегій «Скорботні елегії» і «Послання з Понту».

¹⁹ Марк Фабій Квінтіліан (бл. 35 — бл. 95 н. е.)—римський письменник, його твір «Освіта оратора» (в 12 книгах) є основним джерелом відомостей про римське ораторське мистецтво.

²⁰ Гай Веттїй Лквілін Ювенк — іспанський священик, жив у часи римського імператора Константина Великого (перша половина IV ст.); написав віршовану «Євангельську історію» («Історію Ісуса») в .4 книгах.

²¹ Горацій, «Поетичне мистецтво», р. 50—51:

Слово створити, незнане Цетегам,—•• хай мають поети

Право на те, але з нього розумно нехай користають.

(Переклад А. Содомори)

²² Девептер — місто в Голландії, місце народження Ортуїна Грація.

²³ Арнольд Тонгрський —- див. передмову; тут ідеться про його полемічний твір, озаглавлений «Розділи, або Положення, дуже підозрілі у виявленні співчуття до іудеїв, почерпнуті з німецької книжчини пана Йоганна Рейхліна, доктора двох прав...».

¹ Особа вигадана.

² Брати-проповідники, або домініканці — католицький чернечий орден, заснований 1215 р. іспанським богословом Домініком (1170— 1221) з метою боротьби проти єретичних рухів. Проповідниками вони називались від того, що проповіді вважали основним засобом впливу на віруючих.

³ Не кожний священик мав право відпускати всі гріхи; деякі випадки належали до компетенції єпископа, який, однак, міг дати таке право тому чи іншому священикові.

⁴ Офіціал консисторії -г- головний помічник єпископа; консисторія — колегіальний єпархіальний орган з церковно-адміністративними функціями.

⁵ Жовте кільце — в середні віки в Західній Європі спеціальними розпорядженнями були встановлені відзнаки для євреїв для відрізнений їх від решти населення, а саме: для чоловіків — жовте кільце, для жінок —дві білі смужки, нашиті на одязі.

⁶ Перодряп — особа вигадана.

⁷ Віттенберг — місто на річці Ельбі в окрузі Галле (тепер НДР), в якому був заснований в 1502 р. університет, славнозвісне виступом Мартіпа Лютера (1483—1546) — засновника протестантського віровчення — лютеранства, голови реформації в Німеччині.

¹ Георгій Сібут — німецький поет (пцсав по-латині), учень славнозвісного поета-гуманіста Конрада Цельтіса, жив на зламі XV—XVI ст.

² Мирські піїти — так «темні люди» називають гуманістів, прихильників нової ідеології, протиставляючи їх богословам-схоластам*.

³ Г ер гард Цотфі •— схоластичний професор теології, ректор Кельнського університету в 1505 р., автор комептаря до граматичного трактату Александра Вілладье під назвою «Достопам’ятна глоса» (по-латині «Glossa notabilis»). Глоса — грецьке слово, що означає «тлумачення», «інтерпретація».

⁴ У середні віки існували студентські гуртожитки, звані бурсами. Бурса Киек (Куік) у Кельні одержала назву від Йоганна Куіка, який у 14.49 р. був її настоятелем. Крім неї, були в цьому місті бурси: «Нагірна» (названа від Ламберта де Монте), «Лаврен-тійська» та інші. Бурси безпосередньо підлягали університетам; кожний студент зобов’язаний був у бурсі жити й харчуватися.

⁵ Рутгер Сікамбр — богослов і письменник, ректор Кельнського університету в 1519 р.

¹ Особа вигадана.

² Тобто курфюрста Саксонського Фрідріха III Мудрого (1486— 1525), в чиїх володіннях було місто Віттенберг.

³ Натяк на «чудо», сфабриковане домініканцями для обману наївних віруючих у швейцарському місті Берні, про що розповідається в інших листах.

¹ Особа вигадана.

² Ульріх фон Гуттен.

³ Петро Мейєр — парох церкви св. Варфоломія у Франкфурті-иа-Майні, один В лідерів табору обскурантів.

⁴ Вияв особливого презирства.

⁵ «Книги сентенцій» — твір Петра Ломбарда (бл. 1100— бл. 1164), широковідомого тєолога-схоласта (учня відомого середньовічного філософа Абеляра), паризького єпископа, прозваного «вчителем сентенцій». Складався, цей твір з чотирьох томів і містив перелік церковних догм, цитат з Біблії і висловлювань отців церкви.

⁶ Іоанн Сульпіцій Веруланський (родом з міста Веролі, поблизу Рима, в італійській Кампанії) — професор латинської мови в Римі, автор багатьох трактатів з граматики,, стилістики і теорії віршування латинською мовою, коментатор творів античних письменників, жив у XV ст.

⁷ В одному із своїх листів один з найстаріших церковних письменників, «отець церкви» Ієронім Блаженний (340—420), що переклав латинською мовою Біблію (т. зв. Вульгата), де писав: «Поживою диявола є пісні поетів, мирське знання і риторичні прикраси».

⁸ Йдеться, очевидно, про «Очне дзеркало» Рейхліна.'

⁰ Яків Гохштрат (родом з Гоогстратена, поблизу Антверпена;

бл. 1460—1527) — домініканець, доктор богослов’я, інквізитор Кельна, Майнца і Тріра, запеклий ворог гуманістів, зокрема Рейхліна. В «Листах темних людей» він іменується то Гохштрат, то Гох-штратен,— у перекладі вживається одна форма: Гохштрат.

•¹⁰ Іоанн, 8, 48.

¹¹ Релігій де Мальмундаріо — ректор Кельнського університету в 1498 р.

¹ Особа вигадана.

² Грек — тут у значенні «грецист», «знавець грецької мови». Мається на увазі Річард Крок, англійський вчений, який викладав грецьку мову спочатку в Парижі, потім у Німеччині (помер у 1530 р.).

³ Урбан Беллунський — францисканець, автор підручника грецької мови, виданого вперше 1497 р. у Венеції, дуже популярного наприкінці XV — початку XVI ст,

⁴ Генріх Іхв'ентель — кельнський друкар, власник друкарні, в якій Ортуїн Грацій деякий час працював коректором.

¹ Особа вигадана.

² Римська література знає двох Плініїв. Це: Г. Пліиіи Секунд Старший (23—79) — римський учений і державний діяч, письменник, автор «Природознавчої історії» в 37 книгах, і Г. Пліній Секунд Молодший (62—114) — римський державний діяч і письменник, еністолограф і оратор, збереглися його «Листи» і «Панегірик Траянові».

³ Арістотель. «Метафізика», кн. 1, розд. 2.

⁴ Лука, 6, 43.

⁵ Валентин з Гельтерсгейма — кельнський богослов, ректор Кельнського університету в 1503 р., викладав логіку (помер у 1526 р.).

⁶ Г. Саллюстій Крісп (86—35 до н. е.) — славетний римський історик, автор «Війни з Югуртою», «Змови Катіліни», «Історій».

⁷ Йоганн Борск із Вроцлава — прихильник світської літератури.

⁸ Александр Вілладье (званий також Галлом) — вчений монах, жив наприкінці XII і початку XIII ст.; автор підручника латиіь ської мови в чотирьох частинах у віршовій формі під назвою «Доктринал», виданого в 1209 р., дуже популярного в середні віки на заході Європи.

⁹ Карл Маинекен (по-латинськи Вірул)' (номер 1493 р.) — вче-ний-схоласт, автор підручника епістолографії, критикованого гуманістами за бездарний стиль.

¹⁰ Клар Флорентій Релігій (XIII—XIV ст.) — домініканець, богослов, автор багатьох творів на богословські і філософські теми, коментатор античних авторів, зокрема граматиків: Доната, Пріс-ціаиа і Марціаиа Капелли.

¹¹ Іоапп Г(ірландський (інакше Джои з Гарланда) — англійський філолог і поет (XI ст.). Йому приписують авторство книги «Кориут, або моральні двовірші» — твору морального змісту, написаного гекзаметром і призначеного для школярів. Дивну назву «Кориут...» — латинське слово (досл. «Рогатий»), пояснює автор таким чином: «Подібно до того, як тварини захищаються парою рогів, так я висловлюю свої думки з допомогою двовірша».

¹² «Сполучення слів» — граматичний трактат Іоапиа Сінтєиа (XV ст.), видатного граматика-педагога, автора підручників латинської мови, коментатора граматики Александра Вілладьє.

¹³ Павло Шнефогель (у латинізованій формі Ніав) — професор семи вільних мистецтв у Лейпцігському. університеті, автор цінних підручників з граматики і стилістики латинської мови, а також порадника, як писати листи.

¹⁴ Гаг —тепер Тежу (Taxo), ріка на Піренейському півострог.і. Про її золотий пісок згадують античні автори.

¹⁵ Язичникиу тобто гуманісти, які вище цінували античних письменників, ніж християнських.

¹ Особа вигадана.

² Талант — найбільша в давні часи вагова і грошова одиниця, широко розповсюджена в Греції, Месопотамії, Єгипті, Сірії. Аттіч-пий талант як вагова одиниця дорівнює 26,2 кг.

³ У 1514 р. був опублікований твір Ортуїна Грація, спрямований проти «Очного дзеркала» Рейхліна, під назвою «Замітки Орту-їиа Грація, професора семи вільних мистецтв, з приводу гидкої злоби, присвячені всім християнам».

⁴ Йдеться про постанови богословського факультету Паризького університету, надруковані Квеителем у Кельні 1514 р., які засуджували «Очне дзеркало» Рейхліна як шкідливу книгу.

⁶ Яковіти — прихильники інквізитора Якова Гохштрата.

⁶ Псалтир, 19, 5,

⁷ Фрейбург —- стародавнє місто на півдні Німеччини в‘землі Баден-Вюртерберг (тепер ФРН), недалеко. від кордону із Швейцарією, з старовинним університетом.

¹ Конрад із Цвіккаувчені, припускають, що під цим ім’ям мається на увазі Конрад Рейхенбах із Цвіккау, який у 1515 р.

працював у Віттенберзькому університеті. Крім цього листа, йому належать ще 13 і 21 листи. Цвіккау — місто в Німеччині (тепер НДР).

² Ієзекіїль, 23, 43.

³ Очистити нирки, тобто зійтися з жінкою, заспокоїти сексуальну хіть.

⁴ Очевидно, мова тут про любовні елегії Овідія.

⁵ Псалтир, 103, 15; Притчі Соломонові, 17, 22.

⁶ За право мати коханку священик зобов’язаний був платити єпископу певну суму. Це в просторічній мові називалось «молочною десятиною».

⁷ Див. примітку 9 до листа 7. Александр Галл, інакше Алек-сандр Вілладьє.

⁸ Герман Буш (1468—1534) — талановитий німецький поет-гу-маніст, приятель Ульріха Гуттеиа, однодумець Рейхліна, викладав у різних університетах Німеччини. Коментував твори Плавта, Ціцерона, Сілія Італіка. Марціала, Клавдіана, Петронія, Ювенала та інших.

¹ Невідомо, чи йдеться про особу вигадану, чи реальну.

² Арістотель, «Метафізика», кп. 1, розд. 1 (початок).

³ Імовірно, мається на увазі Ульріх Гуттен.

⁴ їдке глузування з віршів схоластів, тому що застосовувати стільки різних розмірів в одному вірші — абсурд. Вірш Арнольді — явна пародія на поезію.

⁵ «Очне дзеркало» Рейхліна було спалене Гохщтрат'ом та іп-шими богословами в Кельні 10 лютого 1514 р. як твір «небезпечний і шкідливий для релігії».

⁶ Давне письменство — античні автори.

¹ Особа вигадана.

² Петро Іспанський (1224—1277) — домініканець, вчений схоласт, богослов і філософ, згодом папа ршмський Іоанп XXI, написав кілька компендіумів з питань логіки, найважливішими з яких були «Основи логіки» (по-латині «Summulae logicales»). Вони служили основним підручником з логіки протягом століть.

³ Тоді папою був Лев X (1513—1521), покровитель літератури

і мистецтва, при ньому у Ватікані працювали великі майстри Мі-келанджело, Рафаель, Андреа дель Сарте, Браманте та інші; до домініканців ставився недружелюбно.

⁴ Фома Аквінський (1225—1274) — італійський теолог-схоласт, систематизатор ортодоксальної схоластики, засновник томізму,

тобто філософсько-богос ловського вчення,, яке являло собою сплав арістотелізму з християнською доктриною. Виступав за підпорядкування розуму вірі, був ворогом вільнодумства і демократії. Одним

з головних його творів був полемічний трактат «Проти язичників», в якому він захищав християнську віру. Канонізований католицькою церквою в «святого». Коментатор творів Арістотеля, зокрема «Етики».

⁵ Парохом церкви св. Мартіна був тоді Варфоломій Цеендер, запеклий ворог Рейхліна.

⁶ У соборі німецького міста Трір начебто зберігався саван, яким оповите було тіло Христа. Цю «священну реліквію» використовували церковники для викачування грошей з наївних віруючих.

⁷ Силогізм «рогатий»: «Чого ти не втратив, те маєш; рогів ти не втратив, отже, ти їх маєш».

⁸ Цитата з листа християнського письменника Ієроніма римському папі Дамазу. Ієронім ужив цей вислів у нереносному значенні, розуміючи під «шатою господнею» єдність церкви, а гуманіст — автор цього листа — нотрактував його дослівно для гумористичного ефекту.

⁹ Куріали — члени папської курії.

¹⁰ Лаврентій Корвін (1465—1527) — поляк за національністю, філолог і поет, викладав у Кракові, Торуні і Вроцлаві, написав підручник латинської граматики під назвою «Нова латинська метода».

¹¹ Йоганн Брассікан (по-німецькому Кольбургер) — магістр семи вільних мистецтв, жив на зламі XV і XVI ст., автор підручника «Граматика», викладав латинську мову і філософію в Тюбін-генському університеті.

¹² Валерій Максім — римський письменник І ст. н. е., автор «Знаменитих діянь і висловів» —■ збірника розповідей про важливі історичні події і влучних висловів.

¹³ Доктор Глибокодумний (по-латині «Doctor Subtilis») —прізвисько Йоганна Дунса Скота, філософа-схоласта і теолога, прихильника номіналізму, напряму в середньовічній філософії, який, на протилежність середньовічному реалізмові, вважав, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (т. зв. універсалії) — це тільки назви, знаки, або імена, породжені людським мисленням, є відбиттям речей, що існують реально.

¹⁴ Доктор Непохитний (по-латині Irrefragabilis)—англійський теолог, професор теології і філософії у Паризькому університеті. Інакше Александр Гельський (бл. 1170—1245) — автор величезного твору «Основи загальної теології», представник реалізму, тобто об’єктивно-ідеалістичного напряму в середньовічній схоластиці, який, на противагу номіналізмові, вважав, що загальні поняття (універсали) існують незалежно від речей, е не відображенням предметів і явищ матеріального світу у свідомості людей, а реальними духовними сутностями, які становлять субстанцію речей.

¹⁵ Доктор Серафічний (по-латині Seraphicus) — Іоанн Фіданца (1221—1274), прозваний блаженним Бонавентурою, францисканець, теолог і філолог, учень Александра Гельського, великий авторитет середньовічної схоластики, схоласт-містик, автор твору «Містична теологія», написав коментар до «Сентенцій» (1250—1255).

¹⁶ Доктор Святий (по-латині Sanctus) — прізвисько Фоми Аквін-ського; у нього було ще й інше прізвисько: «Доктор Всеосяжний».

¹⁷ Порфірій з Тіра (233—304) — античний філософ, представник неоплатонізму, коментатор Арістотеля. Тут мається на увазі його книга «Вступ в Арістотелеві «Категорії», або «Про п’ять загальних понять».

¹⁸ Універсали — філософський термін, який вживався для позначення загальних понять (напр., «людина», «добро»). У часи середньовіччя точилися запеклі суперечки між номіналістами і реалістами навколо питання, що існує реально — універсали чи окремі речі. Реалісти твердили, ніби універсали існують реально поза людським розумом і осягаються тільки з допомогою умогляду; номіналісти (напр., І. Дуне Скот, У. Оккам), у поглядах яких були матеріалістичні тенденції, вважали, що реально існують тільки поодинокі речі, а універсали є лише іменами, поняттями.

¹⁹ Яків з Ганди — домініканець, богослов і поет, жив на зламі XV і XVI ст.

¹ Особа вигадана.

² У середні віки в широкому вжитку були спеціальні підручники складання листів. Можливо, тут мається на увазі якийсь з епісто-лографічних підручників Карла Маинекена або Павла Ніава (Шнефогеля).

³ У німецькому місті Шпейєрі відбувся 29 березня 1514 р. собор, який виправдав Рейхліна і дозволив йому друкувати свої твори.

⁴ Аудитори консисторії — члени папського трибуналу (т. зв. роти) в Римі, найвищої судової церковної інстанції в католицькій церкві, яка розглядала апеляції на єпископські рішення.

⁶ На соборах у Констанці (1414 р.) і Базелі (1432 р.) ставились питання про зверхність собору над папою, але вони не знайшли схвалення.

⁶ Про це провіщення мова йде докладніше у листі 50.

⁷ Мінорити, або францисканці — чернечий орден, заснований у 1209 р. італійським богословом Франциском Ассізьким.

Августинці — чернечий орден, заснований нібито Аврелієм Августином Блаженним (IV ст. н. е.), а насправді в XIII ст.

⁸ Іронічно сказано, бо орден домініканців, інакше проповідників, був одним з найбагатших орденів, хоч за статутом домініканці повинні були жити з милостині.

¹ «Наука любощів», тобто «Наука кохання» — твір римського поета П. Овідія Назона.

² Премудрості, 1, 4.

³ Суддів, 14, 6.

⁴ Царів, 11, 3.

⁶ Еклезіаст, 3, 12 і 22.

⁶ Пісня пісень, 4, 9, 10.

⁷ Самуїл Ліхтенберг — професор семи вільних мистецтв у Гейдельберзькому університеті, бездарний поет.

⁸ Пісня пісень, 8, 7.

⁹ Псалтир, 148, 12.

¹ Особа вигадана.

² Йоганн Гекман — богослов, ректор Віденського університету в 1507, 1510 і 1517 р. Він не дозволив Ульріхові Гуттену читати лекції в цьому університеті. • Ймовірно, Гуттен і є автором цього листа.

³ Очевидно, йдеться про Ульріха Гуттена, який у 1511 р. прибув у Відень, коли ректором університету був згаданий Гекмап.

⁴ Стародавні римляни у розмові вживали другу особу однини, так і робив Гуттен, прекрасний знавець класичної латинської мови, але схоласти через свою неосвіченість визнали це за.невихованість,

бо самі в розмові і письмі користувалися другою особою множини.

⁶ Мова про місію інквізитора Я. Гохштрата, який перебував у Римі, щоб домогтися вирішення суперечки з Рейхліном па користь кельнських богословів.

¹ Особа вигадана.

² Альберт Великий (Альберт фон Больштедт, народився 1193 р., за іншими даними — 1206 р., помер 1280 р.) — німецький філософ, природознавець і богослов, представник ортодоксальної схоластики, вчитель Фоми Аквінського.

¹ Особа вигадана.

² Цітдерон, «Про державу», 12, 15. Ціцерон — римський державний діяч, оратор, письменник, філософ-еклектик.

³ Називати когось незаконнонародженим вважалось у той час особливою ганьбою; гуманісти вдаються до такого прийому, аби дискредитувати Ортуїна Грація.

⁴ Матф., 10, 24; Лука, 6, 40.

⁵ Лука, 18, 12. Тут міститься притча про фарисея і митаря, які молились в одному храмі. В молитві фарисея виявились його гординя і лицемірство, а в молитві митаря — скромність і справжня побожність.

⁶ Псалтир, 115, 2.

⁷ Матф., 7, 2; Марк, 4, 24; Лука, 6, 8.

⁸ Там же, 7, 1; Лука, б, 37.

⁹ Бенефіцій — у католицькій церкві прибуткова посада (парафія тощо).

¹ Особа вигадана.

² Йоганн Кребс із Зоммерфельда ("по-латині Естикампіаи) (1460—1520) — видатний німецький гуманіст, учитель Гуттена, пропагандист античної культури в Німеччині, викладав словесність у ряді німецьких університетів.

³ Див. примітку 12 до листа 1.

⁴ Сім смертних гріхів: хіть, скупість, жорстокість, гнів, заздрість, гордість, обжерливість.

⁵ Див. примітку 2 до листа 11.

⁶ Святий учитель — Фома Аквінський.

⁷ Див. примітку 17 до листа 1.

⁸ Студенти університету давали клятву дотримуватися статуту, бути дисциплінованими, виконувати накази влади, захищати честь університету.

⁹ Мова про герцога Саксонії Георгія Бородатого (1500—1539).

¹⁰ Йоганн Матвій Тіберін з Ротенбурга (по-латині Еритрополі-тзи) —доктор медицини і магістр семи вільних мистецтв, схоласт, автор об’ємистого твору релігійного змісту, виданого в Лейпцігу

1514 р.

¹¹ Публій Теренцій Афер (185—159 до н. е.) —римський комедіограф; до наших днів збереглось шість його комедій.

¹² Мається на увазі книга Ортуїна Грація «Замітки Ортуїна Грація, професора семи вільних мистецтв, .з приводу гидкої злоби...», опублікована в 1514 р.

¹³ Лука, 22, 15.

¹⁸

¹ Петро Негелін був магістром Лейпцігського університету. Він згадується ще й в 58 листі.

² Ієремія, 1, 6.

³ Перша книга Самуїлова, 15, 22.

⁴ Хорал — церковний багатоголосий хоровий спів, хвалебна духовна пісня, яка культивувалась у католиків і протестантів; фігу рал — особливий вид хорала, в якому три або чотири голоси супроводять мелодію хорала.

⁵ Кантоном. називався Рейхлін по-грецьки (від грецького слова «капнбс»— «дим»), а не по-єврейськи.

⁶ Мова про собор у Шпейєрі; див. примітку 3 до листа 12.

¹ Особа вигадана.

² Напевне, мається на увазі Герман Буш.

³ «Достопам'ятна глоса» містила коментар лише до двох із чотирьох частин граматичного твору Александра Вілладьє.

⁴ Александр—Алексаидр Вілладьє, автор граматики латинської мови.

¹ Особа вигадана.

² Свято архангела Михаїла у католицькій церкві — 24 вересня.

³ Підручник граматики латинської мови невідомого автора «Граматичні настанови для хлопців».

⁴ «Малий твір» — шкільний підручник граматики, скорочений варіант «Доктринала» Александра Вілладьє (див. примітку 9 до листа 7).

⁵ Філософський твір, який являв собою вступ до «Фізики» Арі-стотеля; часто видавався на зламі XV—XVI ст.

⁶ Цволле—місто в Голландії.

¹ Псалтир, 23, 7 і 9.

² Магістр Конрад освідчується в коханні словами, почерпнутими

з Біблії (Псалтир, 44, 3, і Пісня пісень, 4, 7).

¹ Особа вигадана.

² Див. примітку б до листа 11.

³ В кафедральному соборі міста Кельна начебто зберігались мощі «трьох волхвів зі Сходу», які, за євангельською легендою, прийшли здалеку, щоб уклонитись новонародженому Ісусу Христу (Матф., 2, 1—2). Імена цих трьох царів: Каспар, Мельхіор, Валь-тасар.

⁴ Псалтир, 25, 5.

⁵ Повний заголовок цієї книги такий: «Оплот віри проти ворогів християнського віровчення». Це полемічний твір, написаний францисканцем Альфонсом де Спіна в 1459 р., в якому автор нападає на єретиків, магометан і євреїв.

⁶ Псалтир, 34, 5.

⁷ Еклезіаст, 10, 14.

⁸ Між францисканцями і домініканцями віддавна йшла запекла суперечка про непорочне зачаття діви Марії. Домініканці заперечували цю догму і сфабрикували у Берні (Швейцарія) появу бо-городиці, яка нібито особисто свідчила проти францисканців. Коли нарешті ошуканство було викрито, чотирьох організаторів цього «чуда» в 1509 р. було публічно спалено.

⁹ Такі чутки розповсюдились у зв’язку з раптовою смертю Генріха VII (помер у 1313 р.).

¹⁰ Псалтир, 54, 16.

¹¹ Перше послання Іоанна, 3, 10.

¹ Особа вигадана.

² Премудрості, 9, 9.

³ Там же, 9, 8.

⁴ Там же, 9, 5.

⁵ Псалтир, ЗО, 7.

⁶ У 1514 р. в місті Галле був страчений за тяжкі кримінальні злочини однофамілець Йоганна Пфефферкорна. Цей факт гуманісти — автори «Листів темних людей» — використовують для того, щоб знеславити Пфефферкорна.

¹ Особа вигадана.

² Мова про твір «Захист Йоганна Рейхліна Пфорцгеймського, доктора двох прав, проти кельнських наклепників», Тюбінген,

1513 р. В ньому Рейхлін дав рішучу відсіч своїм злостивим наклепникам, зокрема назвав Грація інтелектуально обмеженим; доводив, що він не знає добре ні латинської, ні грецької мов.

³ Йдеться про імператора Максиміліана І. Похід цей відбувся у 1514 р.

⁴ Стефан Брунейзер (інакше Бруліфер) із Сен-Мало (XV ст.) — францисканець, послідовник філософії Дунса Скота, написав філософський твір «Різновиди на основі Скота» (різновидами, по-латині formalitates, називалися різні точки зору, з яких розум може розглядати речі або явища).

⁶ «Щит томістів» — повна назва цього твору така: «Щит від стріл, скерованих проти священного й непорочного зачаття діви Марії». Написав його в 1484 р. домініканець Григорій Ортер — професор богослов’я і філософії в Лейпцігу. Твір опублікований

у Венеції в друкарні Альда Мануція (1450—1515), знаменитого венеціанського друкаря і видавця античних класиків.

⁶ Аніцій Манлій Северии Боецій (бл. 450—524) — римський філософ, ідеаліст-еклектик, послідовник філософії Платона в неопла-тонівському забарвленні, коментатор і перекладач творів Арісто-теля латинською мовою. З його оригінальних творів найважливішим е «Про втіху, яку дає філософія», один з найбільш читабельних творів у середньовіччі. Книгу «Про шкільне навчання» написав не Боецій, а Фома Брабантський у 1263 р., в якій мова йшла про звичаї студентів Паризького університету.

¹ Особа вигадана.

² Про нього згадується в листі 13.

³ Йдеться про книгу Йоганна Дунса Скота «Граматика умоглядна, або про способи позначення» з галузі філософської граматики.

⁴ Автор листа хоче подати в суд Віденського університету скаргу за образу, бо університет за існуючим положенням повинен був захищати честь особи, яка одержала вчений ступінь при цьому університеті.

⁶ «Тріумф Капніона» («Капніон» — це переклад на грецьку мову імені «РейхЛін») — твір невідомого гуманіста, можливо, Уль-ріха Гуттена або Германа Буша, надрукований пізніше, у 1517 р., але в рукописному вигляді відомий членам ерфуртського гуртка гуманістів.

⁶ Артисти — в середньовіччі артистами називали тих, хто займався вивченням семи вільних мистецтв (по-латині artes). Артистичний факультет — факультет, на якому вивчались сім вільних мистецтв. Див. примітку 12 до листа 1.

⁷ Інгольштадт — місто в Баварії.

⁸ Яків Jloxep, на прізвисько Філомуз, тобто любитель муз (1470—1528) — гуманіст, поет-лауреат, викладав в їигольштадт-ському університеті, видавав класиків античної літератури.

⁴ Особа вигадана. «

² Мабуть, йдеться про Філіпа Фюрстенберга, друга Ульріха Гуттена.

³ Послання апостола Павла до римлян, 10, 15.

⁴ Перекручене речення з книги пророка Ієзекіїля, 18, ЗО і 33, 20. Там написано: «Кожного з вас я буду судити, Ізраїлів доме, за його дорогами».

¹ Особа вигадана.

² Домініканці з ініціативи інквізитора Я. Гохштрата постановили врочисто спалити 13 жовтня 1513 р. «Очне дзеркало» Рейхліна. Запросили на це «свято» богословів з Кельна, Ерфурта та інших міст Німеччини, але до спалення не дійшло, тому що архієпископ Майнца не дав на це дозволу.

³ Варфоломій Цеендер — один із запеклих ворогів Рейхліна.

⁴ 10 лютого 1514 р. ченці ордену домініканців справді спалили в Кельні «Очне дзеркало».

⁵ Мільтеиберг — стародавнє місто в Баварії (тепер ФРН), розташоване на річці Мен.

¹ Особа вигадана. Цей лист дає уявлення, як схоласти-богослови безглуздо пояснювали давньогрецьку міфологію, співставляючи міфологічні персонажі невпопад з біблійними.

² Алегоричне тлумачення текстів античних авторів широко практикувалось середньовічними богословами. Так,, наприклад, вони доводили, що четверта еклога Вергілія містить у собі провіщення про народження Ісуса Христа.

³ Перше послання апостола Павла до корінфян, 2, 14.

⁴ Фома де Валлейс — англійський богослов-домінікаиець, автор книги: «Тлумачення «Метаморфоз» Овідія в моральному дусі», надрукованої в 1509 р.

⁵ Піфон — страхітливий змій, убитий богом Аполлоиом.

⁶ Левіафан — за Біблією, потворна морська тварина, що нагадує дракона.

⁷ Псалтир, 103, 26.

⁸ Там же, 90, 13.

⁹ Ієзекіїль, 5, 10.

¹⁰ Псалтир, 44, 15.

¹¹ Пісня пісень, 1, 3.

¹² Каллісто — аркадська німфа, коханка бога Юпітера (Зевса). Ревнива Гера, дружина Юпітера, перетворила Каллісто у ведмедицю. Юпітер дав Каллісто безсмертя, перетворивши її на сузір’я Велика Ведмедиця.

¹³ Аглавра — одна з дочок Кекропа* засновника Афін. Афіна покарала Аглавру, вселивши їй пристрасну любов до бога Герйеса, який був коханцем її сестри; вона від ревнощів до сестри перетворилась у камінь.

¹⁴ бер о па — дочка фінікійського царя Агенора. Зевс у вигляді бика схопив її і доставив на Кріт, до вона народила Зевсу Міиоса

і Радаманта.

¹⁵ Псалтир, 44, 11—12.

¹⁶ Кадм, брат Європи, подався на розшуки схопленої Зевсом сестри, але Дельфійський оракул велів йому облишити цей намір

і йти вслід за коровою, яку він стрів, а там, де корова зупиниться, заснувати місто. Так була заснована Кадмея, цитадель міста Фів у Беотії, одній з областей Середньої Греції.

¹⁷ Актеон — міфічний мисливець. Полюючи, Актеон побачив богиню Діану (Артеміду), яка купалася; розгнівана богиня перетворила Актеоиа в оленя, і його розтерзали власні собаки.

¹⁸ Вакх двічі родився: Семела, дочка Кадма, стала вагітною від бога Зевса; підступна Гера, яка постановила її згубити, з’явилась їй у вигляді старої жінки й порадила, щоб Семела попросила Зевса з’явитись їй в усій величі бога-громовержця. Зевс виконав її просьбу і з’явився перед нею в сяйві блискавок, які спопелили Се-мелу. Дитину, яка ще не народилася, Зевс вийняв з утроби матері, зашив собі в стегно і доносив. Цим немовлям був Вакх (Діоніс).

¹⁹ За «Метаморфозами» Овідія (кн. IV, р. 55 і далі), Пірам і Тісба покохали одне одного всупереч волі батьків. Вони домовились зустрітись за містом (Вавілоном). Тісба прийшла першою, але, побачивши левицю, втекла, загубивши ..хустину. Пірам, який прийшов пізніше, знайшов подерту хустину і, гадаючи, що Тісба загинула, прохромив себе мечем. Тісба, вернувшись, убиває себе також над тілом коханого.

²⁰ Вулкан (Гефест) — бог вогню і ковальства — народився кволим, і роздратований батько Юпітер (Зевс) викинув його з Олімпу на землю. Вулкан не загинув, але став кульгавим.

²¹ Псалтир, 35, 13.

¹ Є припущення, що під цим ім’ям ховається Яків Лемп (помер у 1532 р.), тюбінгенський богослов, якого студенти називали «Лумп», тобто «нікчема», «лотр».

² Послання апостола Павла євреям, 12, 6.

³ Магістром названий Йоганн Пфефферкорн іронічно, тому що він не мав наукового ступеня і не знав латинської мови. «Сполошний дзвін» вийшов у світ наприкінці 1514 р.

⁴ Іоагш, 21, 15.

¹ Особа вигадана.

² Матф., 22, 12.

³ Там же, 23, 12; Лука, 14, 11.

⁴ Псалтир, 46, 6.

⁶ Там же, 68, 4.

⁶ Лука, 19, 40.

⁷ Псалтир, 33, 7.

⁸ Діяння, 1, 11.

⁹ Псалтир, 33, 18.

¹⁰ В книзі пророка Ієзекіїля, 5, 5 (а також у Псалтирі, 24, 12), Єрусалим розглядається як центр світу.

¹¹ У Біблії нема згадки про дзвін, лише в «Першому посланні апостола Павла до корінфян» (15, 52) згадується труба, звук якої скличе живих і мертвих на страшний суд.

¹² Беат Репай (1485—1547), родом з Ельзаса — видатний гуманіст, один з найважливіших його творів — «Історія Німеччини» в 3 книгах.

¹ Варфоломій Кольп і Вілліброрд Ніцеті — особи вигадані.

² Вільгельміти — чернечий орден, заснований в XII ст. італійцем Гуїльєльмо (Вільгельмом). З XVI ст. він ледве животів.

³ Курсор богослов'я — викладач (лектор) богослов’я, який читав і тлумачив «святе письмо».

⁴ Бегінки — релігійне жіноче товариство, яке виникло в XII ст. в Нідерландах, згодом поширилось у Німеччині і Франції. До складу його входили заміжні жінки й дівчата, які не складали чернецької обітниці, зміст життя вбачали в молитвах і доброчинстві, доглядові за хворими й бідними, проповідуючи ідеї, суперечливі офіційним ученням католицької церкви, зазнавали переслідувань

з боку церковників.

⁵ У середньовічних бібліотеках особливо цінні книги прив’язували до ланцюгів (їх звали «ланцюгові книги»), щоб їх не вкрали.

⁶ «Комбібіляції»_у замість «Компіляції», назва перекручена, вжито її, щоб показати неписьменність схоласта. Книга ця, яка мала полегшувати читання богословських джерел, зокрема творів отців церкви,— сатирична вигадка гуманістів.

⁷ Див. примітку 15 до листа 11.

⁸ Генріх із Гассії (по-німецьки Лангенштейн) і Верней, а точніше, Гервей,— богослови XIV ст,, обидва писали коментарі до «Книг сентенцій» Петра Ломбарда.

⁹ Лолларди — середньовічне релігійне братство, мало вплив головним чином серед ремісників. Виникло близько 1350 р. в Антверпені під час чуми для догляду за хворими і для організації похоронів загиблих. Згодом поширились такі братства в Нідерландах

і в Англії. їх члени ставили перед собою завдання скромно жити й допомагати іншим матеріально й морально.

¹⁰ «Учень» (по-латині «Discipulus») — збірник проповідей, складений домініканцем Іоанном Герольтом (XIV—XV ст.).

¹¹ «В’язка часів» (по-латині «Fasciculus temporum») — також збірник проповідей невідомого автора (XV ст.).

¹² Фульда — місто в землі Гессен (тепер ФРН), із монастирем бенедиктинців.

¹³ Серафічна наука — вчення блаженного Бонавеитури, прозваного «Доктором Серафічним».

¹⁴ Аврелій Августин Блаженний (354—430) —християнський богослов, філософ-містик, автор творів «Про божу церкву», «Сповідь» тощо.

³²

¹ Особа вигадана.

² Герман Буш критикував Ортуїна Грація за те, що той у навчанні користувався засудженим гуманістами підручником латинської граматику Доиата. Який твір Буша під назвою «Вступ» мається тут на увазі — невідомо.

³ Великий Пес (по-иімецьки Магнус Гундт) з Магдебурга (1449— 1519) — магістр вільних мистецтв, бакалавр богослов’я і медицини, ректор Лейпцігського університету в 1499 р.; Молодший Пес, мабуть, син попереднього, згадується у 1520 р. серед лейпцігських учених.

⁴ Діяння, 9, 5 і 26, 14.

⁵ Матвій Шурер — гуманіст, доктор семи вільних мистецтв, власник друкарні в Страсбурзі у роках 1508—1519, друг Еразма Рот-тердамського, видавець його творів.

¹ Особа вигадана.

² Йогани Цезарій (по-німецьки Кайзер, бл. 1460—1551) — гуманіст, викладав грецьку мову і літературу в Кельні.

³ Ця улюблена танцювальна пісня XVI ст. збереглася до наших днів. Зміст її такий: пастух з Нейштадта готовий віддати свого коня тому сміливцеві, якому його жінка не посміє заперечувати, але ие знаходить нікого, хто сповнив би таку вимогу, через це кінь залишається за ним.

⁴ «Гербарій» — книга про рослини, зокрема про лікарські рослини. Такими «гербаріями» були книги Валафріда Стратона (IX ст.), Ламберта з Сент Омера (XII ст.), Альберта Великого (XIII ст.) та інші.

v ⁵ Драхма— грошова й вагова одиниця (4,37 г) в Стародавній Греції. У середні віки (і навіть до недавнього часу) вживалась як аптекарська міра ваги: аптекарська драхма дорівнювала 3,732 г.

¹ Особа вигадана.

² Притчі Соломонові, 2, 7«

³ Іоанн, 16, 24.

⁴ Річард з Міддлтона — чернець францисканського ордену, богослов і юрист (XIII ст.). Тут мається на увазі його коментар до твору Петра Ломбарда «Книги сентенцій». Див. примітку 5 до листа 5.

⁵ Псалтир, 108, 6.

⁶ Мова про давню християнську легенду про святого Христо-фора, якому явився Христос у вигляді малого хлопчика й попросив перенести його через бурхливий потік. Він виконав це, і тому бог дарував йому «вічне раювання». Христофор — слово грецького походження, означає «хрестоносець».

⁷ Псалтир, 103, ,25..

⁸ Автор книги «Компіляції». Див. примітку 6 до листа Зі.

⁹ Псалтир, 62, 2.

¹ Особа вигадана.

² Під цим ім’ям, імовірно, слід розуміти Вільгельма Парві (по-французьки Пйом Петі), домініканця, сповідника французького короля Людовіка XII, який сприяв засудженню твору Рейхліна «Очне дзеркало» Паризьким університетом.

³ Не Іоанн, а Вільгельм Гроцин — видатний англійський гуманіст (помер 1522 р.), професор грецької словесності в Оксфордському університеті, вчитель Еразма Роттердамського; Фона Лі-накр (1460—1524) — англійський гуманіст, філолог і професор медицини в Оксфорді, невтомний пропагандист античної літератури в Англії, приятель Рейхліна.

⁴ Мова про кровопролитну битву при Маріньяно, що в Ломбардії, на південь від Мілана, яка відбулася тут 13 і 14 вересня

1515 р. і закінчилась перемогою французького короля Франциска І над швейцарцями і герцогом Медіоланським.

⁵ Кардинал Грімані наказав перекласти «Очпе дзеркало» Рейх-ліиа латинською мовою і порівняти з перекладом, здійсненим раніше Гохштратом. Виявилось, що переклад цього інквізитора був неточним і навмисно спотвореним.

⁶ Рішення Паризького університету, яке засуджувало «Очне дзеркало» Рейхліна.

⁷ У 108 псалмі (8 абзац) читаємо: «Нехай дні його будуть короткі, хай інший маєток його забере», тобто молитись про смерть папи.

¹ Особа вигадана.

² «Очевидне» (по-латині «Authentica») — частина твору П. Ломбарда «Книги сентенцій», яка трактувала про первородний гріх.

³ Вормс — стародавнє місто на Рейні (тепер ФРН).

⁴ Починаючи з XII ст., євреї в Німеччині вважались безпосередніми слугами імператора, і через це їм була забезпечена охорона від нападів.

⁶ У Кельні була спеціальна посада наглядача над громадськими соляними складами.

¹ Особа вигадана.

² Псалтир, 26, 5.

³ Долина Іосафатова лежала на північ від Єрусалима і в «Кни

зі пророка Іоїля», 3, 12, була названа місцем божого суду.

⁴ У Плавта, римського комедіографа (бл. 254—184 до н. е.), («Амфітріон», р. 844) думка протилежна: «Того, що було, зовсім ие було».

⁶ Коли в Ерфурті поширився сифіліс, населення вважало, що причиною цього є низька чистота в громадських лазнях.

⁶ За середньовіччя будинки в містах не були позначені номерами, а певними зображеннями (тут було зображення дракона). Будинок із зображенням дракона справді був колись в Ерфурті. В ньому мешкали викладачі і студенти місцевого університету.

¹ Вважають,' що під цим ім’ям слід мати на увазі Коирада Ка-хельофеїіа, лейпцігського друкаря, або Йоганна Кахельофена з Інгольштадта.

² Імовірно, йдеться про Георгія Сібута. Див. прим. 1 до листа 3.

³ Александр Вілладьв — автор підручника граматики латинської мови. Див. примітку 8 до листа 7.

⁴ «Лабіринт» — твір Ебергарда Бетуенського, званого грецистом, виданий 1124 р.

⁵ Кориут — див. примітку 11 до листа 7.

⁶ Особи реальні, але нічого конкретного про них невідомо.

⁷ Мова про римських політичних діячів братів Гракхів, один з них: Тіберій Семироиій Гракх був народним трибуном у 133 р. до н. е., а Гай Семпроній Гракх був народним трибуном у 123 і 122 роках; обидва захисники прав плебеїв і загинули в боротьбі з патриціанською верхівкою.

⁸ Сердечні друзі: Гелій Еобан Гесс (1487—1540) — один з най-видатиіших німецьких гуманістів, поет^і оратор; Генріх Урбан — вчений гуманіст (XV—XVI ст.); Ріцій Еврицій Корд (1486— 1535) — поет, професор медицини в Магдебурзі; Георгій Спалатин Вуркгардт (1482—1545) — німецький гуманіст, богослов, прихиль-лик Реформації; Ульріх Гуттен — див. Передмову; Людвіг Місто-тет — учитель і захисник Ортуїна Грація.

⁹ Так назвав богородищо діву Марію Ортуїн Грацій, в чому Рейхлін вбачав блюзнірство.

¹ Особа вигадана.

² Обряд посвячення новака (беана) супроводжувався жорстоким глузуванням з боку студентів.

³ Альби — дрібна монета.

⁴ Лука, 1, 43. Такими словами свята Єлизавета, за легендою, привітала діву Марію, коли та відвідала її. А магістр привітав Буша цими словами тому, що Буш був автором поеми про діву Марію.

¹ Особа вигадана.

² Святий Юрій вважався одним з найбільших благодійників серед святих.

¹ Особа вигадана.

² Матф., 5, 13.

³ Насправді Ортуїн Грацій написав полемічний твір: «Замітки Ортуїна Грація, професора семи вільних мистецтв, з приводу гидкої злоби...»

Додаток до першої частини

1 (42)

¹ Єдиний лист без прізвища автора.

² Еразм Роттердамський (1466—1536) — видатний гуманіст епохи Відродження, автор сатиричного твору «Похвала глупоті». У Страсбурзі зупинився він у 1514 р., вертаючись з Англії у Базель (Швейцарія).

³ Вергілій, «Еиеїда», кіт. 2, р. 1.

⁴ Маються на увазі твори римського державного діяча, полководця і письменника Г. Юлія Цезаря «Спогади про галльську війну» в 7 книгах і «Спогади про громадянську війну» в 3 книгах.

⁵ Гай Светоній Транквілл (бл. 75—160) —римський письменник, автор біографій 12 римських імператорів від Цезаря до Домініціа-на під заголовком «Життєписи дванадцяти цезарів».

⁶ Фенікс — легендарний птах, який за уявленнями стародавніх греків жив дуже довго; досягши глибокої старості (за легендою, через кожних 500 років), він спалював сам себе й відроджувався

з власного попелу молодим і оновленим. У сучасній мові Фенікс — символ вічності, відродження.

2 (43)

¹ Особа вигадана.

² Гундельфінген — місто в Баварії (тепер ФРН).

³ Співець — тут мова не про професійного співця, а про людину, що любить поспівати в веселому товаристві

⁴ Ебербург — замок Франца фон Зікінгена. Очевидно, тут, перебуваючи у 1515 р., написав цього листа Ульріх Гуттеи.

⁶ Заголовок фіктивного збірника листів.

3 (44)

ч. '

³ Особа вигадана.

² Особа з таким прізвищем фігурує ще в листі 55; невідомо, чи йдеться про фіктивну особу, чи реальну.

³ Мова про війну Ф. Зікінгена з городянами міста Вормса, яка тривала від березня 1515 р. до 1518 р.

⁴ Йдеться про шлюб саксонського герцога Генріха з меклем-бургзькою герцогинею Катариною, який відбувся б липня 1512 р. у Фрейбурзі, на якому і була присутня делегація з Лейпціга.

⁵ Арістотель, насправді «Метафізика», кн. 1, розд. 1.

⁶ Поза моїм домом — тому що церковні закони не дозволяли тримати на парафії коханок.

⁷ Що мається на увазі під словом «договір» — важко сказати; можливо, йдеться про поганеньке пиво.

⁸ Трійця, — зелені свята.

4 (45)

¹ Мається на увазі полемічний твір Ариольда Тонгрського проти Й. Рейхліна: «Розділи, або Положення, дуже підозрілі у виявленні співчуття до іудеїв...»

5 (46)

¹ Імовірно, йдеться про Йоганна Курріфекса (по-німецьки Ваг-иера) з Лаидсберга, лейпцігського магістра, доктора медицини; амбхаським (від неіснуючого міста Амбхас) він названий для насмішки через його претензії на дворянський титул.

² Бідний Генріх —таке прізвисько одержав Генріх Самарійський з Флоренції, який з великого багатія і щасливця став злидарем; у 1191 р. він написав твір «Про мінливість долі».

³ Римський комедіограф Плавт працював деякий час у мірошника, обертаючи жорна. Про це пише Авл Геллій, «Аттічні ночі», кн. III, розд. 3.

⁴ Арістотель, «Фізика», кн. 1, розд. 1.

⁶ Порфірій, «Вступ у категорії», кн. 2, розд. 35,

⁶ Арістотель, «Про душу», кн. 2, розд. 4.

⁷ Арістотель, «Аналітика друга», кн. 2, розд. 1.

⁸ «Нові» і «старі», тобто номіналісти й реалісти — представники протилежних напрямів у середньовічній філософії в суперечці про універсали. Див. примітку 18 до листа 11.

⁹ Ганімед — син дарданського царя Троя, вродливий хлопець, якого викрав орел Зевса на небо. Там він став підчашим иа учтах богів.

¹⁰ Торрентин — Герман ван. Беек Торрентин (кінець XV —початок XVI ст.), граматик і коментатор творів Вергілія.

¹¹ Матф., 27, 29.

¹² Всупереч статутам, бо статути не дозволяли проводити диспути в часи спеки.

¹³ Ролації — лжевчений схоластичний термін невідомого похо-дження.

¹⁴ Арістотель у трактаті «Категорії» виділяв десять категорій: сутність (субстанція), кількість, якість, відношення, місце, час, положення, стан, дія і підпадання дії, розглядаючи їх як .відображення і найвище узагальнення об’єктивної реальності.

¹⁵ «Золотий ланцюг» — твір Фоми Аквінськсго. У присвяті папі римському Урбану IV автор називає його «Безперервний виклад», назва «Золотий ланцюг» прийнялась після смерті Фоми Аквін-ського. Старі видання цього твору мали назву «Безперервна глоса».

¹⁶ Гійом Дуран (у латинізованій формі, Гвілельм Дуранд, 1230—1296) — вчений-схоласт, домініканець, його філософські погляди характеризують собою перехід схоластики від реалізму до номіналізму, розробленого згодом У. Оккамом. Він — автор твору «Розумові основи богослуя^еиь».

¹⁷ У середньовічних рукописах і стародруках на полях креслили біля важливіших місць долоню з вказівним пальцем, скерованим на це місце.

¹⁸ «Стрільцями» названі тут бідні учні, які жили з милостині, випрошували їжу і співали по вулицях за гроші.

¹⁹ Рейтари (рейтери) — кінні наймані війська в Західній Європі у XVI— XVII ст.; тут у значенні: охоронці порядку.

²⁰ Еразм Роттердамський уклав збірник прислів’їв і афоризмів античних авторів під назвою «Адагія» (1500 р.).

6 (47)

⁴ Особа вигадана.

² Вісон (з грецької byssos — тонкий льон) — дорога біла або пурпурова матерія, вживана в. Стародавній Греції і Римі. У середні віки її виготовляли в місті Таранто (Італія),

³ Імовірно, йдеться про Генріха Лоріта Гларіана (1488—1563), поета, гуманіста, автора книжки про домініканців, яка, однак, з друку ие вийшла.

⁴ І1оллард_г або лоллард — те саме, що єретик; тут ідеться про Йоганна бтцера, багатого купця в Берні, якого домініканці використали як знаряддя для фабрикації «чуда».

⁵ Темпліери (від лат. templum — храм), або храмовики — члени католицького духовно-рицарського ордену, заснованого в 1119 р, у Єрусалимі для захисту «святих місць» і прочан. Наприкінці XIII ст. темплієри переселились до Франції. В 1307 р. король Філіп IV (Красивий) звинуватив їх у єресі і різних злочинах і конфіскував їхні численні маєтності. У 1312 р. орден остаточно було скасовано.

⁶ Вірт Вігаид (кінець XV — початок XVI ст.) — домініканець, професор теології у Фрапкфурті-иа-Майні, богослов, людина неврів-новажеиого характеру, ініціатор процесу в Берні.

⁷ Йоганн Рухрат з Везеля (у латинізованій формі Везалій) — магістр семи вільних мистецтв, богослов, переслідуваний інквізицією, ув’язнений як єретик і помер у в’язниці 1481 р.

⁸ Тобто 25 серпня 1516 р.

7 (48)

¹ Мова про твір Еразма Роттердамського «Похвала глупоті».

² Мається на увазі звичай схоластів писати трактати за усталеною схемою й номенклатурою, за поділом на тези, докази, заперечення, висновки тощо.

³ Петро Мейєр судився з франкфуртськими каноніками з приводу прибутків з парафії.

⁴ Кампо ді Фйоре (Квіткове поле) —площа в Римі. На ній відбувалися жахливі сцени спалювання єретиків. Тут у 1600 р. був страчений Джордано Бруио. Вона була улюбленим місцем прогулянок німецьких відвідувачів Рима.

⁵ Мамелюк — те саме, що «відщепенець», «ренегат», тому що єгипетські мамелюки набиралися з християнських хлопців, вихованих у магометанській вірі й фанатизмі.

ЧАСТИНА ДРУГА \

¹ Особа вигадана.

² Апостольський протонотарій — таке звання мали сім високих чиновників панської курії, а також значна кількість духовних

осіб на різних становищах у католицькій церкві. До цих останніх належить і богослов Зазиавальський.

³ ...сто тисяч сестерціїв повітань, за правилами нової граматики.-— Сестерцій — дрібна срібна монета в Стародавньому Римі: богослов Зазиавальський вживає його для позначення міри і вважає це рисою «нової граматики», тобто стилю гуманістів.

⁴ Йдеться про першу частину «Листів темних людей», яка вийшла окремим виданням у 1515 р. (в кількості 41 листа) та поширеним виданням у 1516 р. (48 листів).

⁵ Посилання на «Дигести» — частину юридичного збірника, виданого за правління імператора Юстініана (527—-565 рр. н. е.). Юридичні параграфи цитуються тут згідно з прийнятими в той час скороченнями: в середньовіччі, посилаючись на юридичні джерела, наводили не номери книг, розділів, параграфів тоіцо, а перші їх слова, як правило,— в скороченому вигляді. Зак.— Закон, Диг.— Дигести.

⁶ Так пише історик Евтропій, автор «Огляду історії Риму» в 10 книгах, виданого у 367 р. н. е.

⁷ Діоклетіан — римський імператор (284—305 рр. н. е.) — творець абсолютної монархії.

⁸ Мабуть, мова про згаданого вже в попередніх листах Теодо-ріха з Ганди — див. примітку 10 до листа 1 першої частини.

⁹ Бра бант — бельгійсько-голландська низина: Брабапт Північний—частина Голландії; Брабант Південний — частина Бельгії.

¹⁰ Іов, 12, 22.

¹¹ Міхей,- 7, 8.

¹² Вергілій, «Енеїда», кн. 6, р. 100.

¹³ Ие в книзі Царів, а в Псалтирі, 138, 12.

¹⁴ Бернард Гельф — особа вигадана.

¹⁵ Псалтир, 104, 28.

¹⁶ Там же, 130, 1.

¹⁷ Іов, 17, 12.

¹⁸ Псалтир, 26, 1.

¹⁹ Матф., 23, 12.'

²⁰ Наум, 1, 8.

²¹ Горацій, «Про поетичне мистецтво», р. 78.

¹ Особа вигадана.

² Матф., 10, 24.

³ Йдеться про апельсини, які автор листа (німець) уперше в житті побачив.

¹ Особа вигадана.

² Фома Мурпер (1475—1537) — францисканець, німецький поет-сатирик. У сатиричних творах «Закляття дурнів», «Цех майстрів» він викривав пороки свого часу: розклад вищих кіл суспільства, захланність католицького кліру, самоуправство феодалів тощо. У памфлеті «Про великого лютеранського дурня» (1522 р.) Мурнер виступив проти реформ Лютера. Видав латинською мовою підручники логіки і граматики з малюнками та картами, за допомогою яких учні в дохідливій формі вчилися основ логіки і граматики.

³ Крадіям у покару відрізали вухо.

⁴ Пфефферкорн у своєму «Захисті проти наклепників» хвалився, що навернув на християнську віру дванадцять євреїв.

⁵ Чеський ліс мав погану славу: у той час там часто-густо грабіжники нападали на подорожніх.

¹ Капелюшник (по-німецьки Гутер) — доктор богословських наук у Ерфурті. Див. також прим. 1 до листа 16 цієї ж частини.

² Матф., 7, 2; Марк, 4, 24; Лука, 6, 38.

³ Беан — новак, так у середні віки в Західній Європі називали новоприйнятого в університет студента; до беанів прикріплювали студентів старших курсів (депозиторів), які мали ознайомлювати їх з життям університету і студентської громади. Старші студенти знущались з беанів, глумилися з них, вимагали грошей.

⁴ Папа римський Лев X мав славу знавця літератури і мистецтва.

5 • *

¹ Йоганн з Вердау доктор права, ректор Лейпцігського університету в 1486 р. Вердау — місто в окрузі Цвіккау на річці Плей-сі (тепер НДР).

² Мова про часткове засудження дій Гохштрата римською ку-рією у січні 1515 р.

³ Матф., 16, 19.

⁴ Схоласт навмисно перекручує зміст цитованого місця: мова там іде не про папу, а про всю католицьку церкву. Канон (тобто канонічне правило) «Все і повсюдно» з послання папи римського Геласія (V ст.) звучав так: «Свята Римська церква має право судити про всіх і вся, але нікому не дозволено виносити рішення про неї».

⁶ Згадана глоса була видана в часи папи римського Інокентія IV (1243—1254).

⁶ У цій глосі зовсім по мовиться про те, що папа стоїть понад усіма законами, а лише про те, що в деяких випадках можна апелювати до папи.

¹ Особа вигадана.

² Псалтир, 67, 11.

³ Там же, 118, 139.

⁴ Аугсбург — місто в Баварії (тепер ФРН).

¹ Особа вигадана.

² Двох імператорів — тобто німецьких імператорів Фрідріха III і Максиміліана І.

³ Віганд Вірт — домініканець, професор богослов’я у Франк-фурті-на-Майні. Див. примітку 5 до листа 6 (47) додатку до першої частини.

¹ Матвій Зяблик (по-німецькому Фінк) — магістр семи вільних мистецтв, філолог, богослов і віршописець.

² Про якого Григорія йдеться —- невідомо.

³ Папа Лев X прибув у Флоренцію ЗО.ХІ 1515 р. і перебував там до 28.11 1516 р.

⁴ Сапіенца (латинське слово, що озпача& «Мудрість») —навчальний заклад у Римі, заснований папою Боніфатієм VIII у 1303 р., в якому вивчались юридичні науки. При вході до того закладу був викарбуваний напис: «Початок мудрості — страх божий».

⁶ Два права — канонічне (церковне) і світське.

⁶ Франциск І.

⁷ Максиміліаи І, який у 1516 р. зазнав невдачі у війні з Фран-циском І.

¹ Особа вигадапа. Лист цей цікавий з уваги на перелік усіх визначніших німецьких гуманістів того часу.

² У Саксонії, тобто у Вігтенберзькому університеті.

³ Див. примітку 2 до листа 3 першої частини.

⁴ Вальтазар Фабріцій із Фаха — німецький гуманіст, ректор Віт-теяберзького університету у 1517 р.

⁵ Філій Енгентін Еигельбрехт (помер 1528 р.) — магістр семи вільних мистецтв, професор поетики, його високо цінував Еразм Роттердамський.

⁶ Див. примітку 8 до листа 9 першої частини.

⁷ Грейфсвальд — місто на півночі Німеччини в окрузі Росток (тепер НДР) із старовинним університетом, заснованим у половині XV ст.

⁸ Герман Требеллій — видатний німецький гуманіст, поет, учитель Ульріха Гуттена.

⁹ Йоганн і Александр фон дер Остени — поети, учні Требеллія, товариші Гуттена.

¹⁰ Георгій Коллімітій Танпштеттер — професор астрономії і медик, в 1512 р. був ректором Віденського університету.

¹¹ Див. примітку 2 до листа 14 першої частини.

¹² Іоахім Вадіан (по-німецьки Іоахім фон Ватт) із Саит-Галлена (1484—1551) — поет-лауреат, ректор Віденського університету в

1516 р., однодумець Рейхліна, друг Гуттена.

¹³ Йоганн Куспініан (по-німецьки Шпісгаммер) — поет-лауреат, учень Цельтіса, професор поетики у Віденському університеті, ректор цього ж університету у 1500 р. Максиміліан — німецький імператор того часу.

¹⁴ Філомуз — див. примітку 8 . до листа 25 першої частини.

¹⁵ Вілібальд Піркгеймер (1470^-1530) — визначний учений, гуманіст, друг Рейхліна, автор твору «Про лихву, яку схвалює теологія», в якому він описав суперечку між богословами і юристами в питанні про лихву.

¹⁶ Петро Ша'де, за прізвиськом Мозеллан (від річки Мозель) (1493—1524) —німецький гуманіст, професор грецької словесності в Лейпцігському університеті, рейхлініст.

¹⁷ Петрей Апербах (1497—1532) — німецький гуманіст, друг Гуттена і Гесса, рейхлініст.

¹⁸ Див. примітку 8 до листа 38 першої частини.

¹⁹ Йогаин Крот Рубеан (по-німецьки Єгер) —учитель і друг Ульріха Гуттена.

²⁰ Конрад Муціан Руф (1472—1526) — німецький, гуманіст, друг Еразма Роттердамського і Цельтіса, рейхлініст.

²¹ Мейсен — місто в Саксонії на річці Ельбі (тепер НДР).

²² Див. примітку 2 до листа 17 першої частини.

²³ Див. примітку 8 до листа 38 першої частини.

²⁴ Йоганн Щтурм (XV—XVI ст.) — німецький гуманіст, визначний знавець латинсьрсої мови. -

²⁵ Конрад Бейтінгер (Пейтінгер, 1465—1547) — вчений-гуманіст, прихильник Рейхліна.

²⁶ Див. примітку 4 до листа 24 першої частини.

²⁷ Тюбінген — місто в землі Баден-Вюртемберг на річці Неккар (тепер ФРІІ).

²⁸ Філіп Меланхтон (1497—1566) — визначний вчений, гуманіст, професор грецької словесності у Віттенберзькому університеті.

²⁹ Святий Яків — апостол, страчений Городом Агріппоіо у 42 р. и. е.; його тлінні останки, за легендою, були перенесені у 800 р. в місто Компостеллі; до його гробу християни ходили на прощу.

³⁰ Генріх Бебель (1472—1516) — видатний німецький гуманіст, професор латинської мови й поетики в Тюбінґенському університеті, поет-лауреат.

³¹ Див. примітку 11 до листа 11 першої частини.

³² Павло Вереандер, або Гереандер (XV—XVI ст.),—знавець грецької і латинської мов.

³³ Франциск Стадіан — визначний грецист і латиніст.

³⁴ Миколай Гербелій — німецький гуманіст, прихильник Рейхліна, видавець книжок.

³⁵ Себастьян Брант (1457—1521)—визначний німецький гуманіст, автор сатиричної поеми «Корабель дурнів», в якій талановито

і дотепно висміяно пороки тогочасного суспільства.

³⁶ Наррагонія — країна дурнів.

³⁷ Матвій Шурер — доктор семи вільних мистецтв, автор нової граматики латинської мови, з 1506 по 1521 рр. видавець книжок у Страсбурзі, в тому числі творів Еразма Роттердамського.

³⁸ Шлетштадт — місто в Ельзасі (Франція).

³⁹ Яків Вімпфелінг (1450—1528) — німецький гуманіст, з 1471 р. викладав у Гейдельберзькому університеті, а з 1501 р. жив у містах Ельзасу (Страсбурзі, Шлетштадті), займаючись головним чином педагогічною діяльністю. Його «Коротка історія Німеччини до наших днів», що вийшла латинською мовою у 1505 р.,—це перша спроба написати загальнонімецьку історію. В своїх педагогічних творах відстоював важливість освіти для народу.

⁴⁰ Яків Шпігель (бл. 1482 — бл. 1538) — небіж Вімпфелінга, ви-значний юрист і гуманіст.

⁴¹ Швабія — область на півдні Німеччини.

⁴² Йоганн Кіргер (XV—XVI ст.) —канонік у Шпейєрі, друг Еразма Роттердамського.

⁴³ Йоганн Сапід (по-німецьки Віц, 1490—1561) — видатний педагог, керівник школи в Шлетштадті.

⁴⁴ Шторх — особа маловідома.

⁴⁵ Павло Костянтин Фрігіо (по-німецьки Зейденштікер) — доктор богослов’я, діяч Реформації.

⁴⁶ Ренан — див. примітку 12 до листа ЗО першої частини.

⁴⁷ Фландрія — колись графство в Нідерландах, сьогодні розділене між трьбма державами: Бельгією, Голландією і Францією.

⁴⁸ Гагенау — місто у Франції.

⁴⁹ Вольфганг Ангст — німецький гуманіст, друг Гуттена, рейхлініст.

⁵⁰ Йоганн Сецерій (по-німецьки Зетцер) — друкар, видавець лютеранських книг.

⁵¹ Фрейбург — див. примітку 7 до листа 8 першої частини.

⁵² Ульріх Зацій (1461—1535) — визначний юрист, знавець римського права.

⁵³ Боніфатій Аморбах (1495—1562) — доктор філософії, професор юриспруденції.

⁵⁴ Базель — одне з головних міст Швейцарії, тут проживав Еразм Роттердамський.

⁵⁵ Йогани Фробеній (1460—1527) — друг Еразма, славетний друкар і видавець книг.

⁵⁶ Генріх Гларіан (1488—1563) —поет-лауреат, рейхлініст.

⁵⁷ Теобальд Феттіх — доктор медицини, прихильник Рейхліна.

⁵⁸ Див. лист 27 першої частини.

... ⁵⁹ Миколай Карбахій видав кілька книг твору Лівія «Від заснування Рима» в німецькому перекладі.

⁶⁰ Йоганн Гуттіхій (бл. 1480—1544) — дослідник римської старовини, ворог кельнських домініканців.

⁶¹ Конрад Вейдман — юрист, учень Зація, професор Майнцського університету.

⁶² Йоганн Кенігштейн — особа маловідома.

⁶³ Мурнер — див. примітку 2 до листа 3 цієї ж частини.

⁶⁴ Цезарій — див. примітку 2 до листа 33 першої частини.

⁶⁵ Граф Герман фон Нейенар (1491—1530) —учень Цезарія, високоосвічений гуманіст, меценат літератури, друг Гуттена, прихильник Рейхліна.

¹ Особа вигадана.

² Мартін Гронінге'п з Бремена (помер 1521 р.) —видатний юрист, який здобув докторський ступінь в італійському містечку Сенігальї (в античності воно називалось Сена Галльська), що розташоване на побережжі Адріатичного моря. Гронінген точно переклав «Очне дзеркало» Рейхліна з німецької мови на латинську

і цим довів, що переклад Гохштрата, який він подав у римську курію як доказ єретичних поглядів Рейхліна, неточний, сповнений помилок і перекручень.

³ «Бароко» або «целарент» — форми силогізмів, позначені мнемонічними словами, в яких голосні букви вказували на різновиди посилок (великої й малої) і висновку.

⁴ Яків Квесгенберг — знаменитий юрист, тонкий знавець давньогрецької й латинської мов, як учений і приватний секретар папи Льва X користувався значною повагою при папському дворі, пристрасно заступався за Рейхліна. Книяжа, яка згадується в листі, це, очевидно, коментар церковного письменника Афанасія

до Псалтиря, перекладений Рейхліном у 1519 р. і присвячений Квестенбергу.

⁵ Повний заголовок цієї книги такий: «Захист Йоганна Пфефферкорна проти наклепницьких і злочинних «Листів темних людей», яка вийшла в Кельні 1516 р.

¹ Особа вигадана.

² Псалтир, 6, 10.

³ Буття, 3, 19.

⁴ «...книгу» — тобто «Замітки Ортуїна Грація, професора семи вільних мистецтв, з приводу гидкої злоби...».

⁵ Альбертисти — послідовники Альберта Великого. Див. примітку 2 до листа 15 першої частини.

⁶ Томісти — послідовники Фоми Аквінського. Див. примітку 4 до листа 11 першої частини.

⁷ Очевидно, йдеться про Мартіиа Гронінгена.

⁸ Книга «Мистецтво віршування» німецького гуманіста Генріха Бебеля користувалася значним успіхом. Див. також примітку ЗО до листа 9 цієї ж частини.

⁹ Цитата походить з книги Боеція «Про втіху, яку дає філософія».

¹ Особа вигадана. Вільгельм Боягуз також автор листа 35 цієї ж частини. Він подвійний магістр — магістр богослов’я і семи вільних мистецтв.

² Збірник термінів і цитат з цивільного права, складений в алфавітному порядку на основі творів визначних юристів, виданий у Страсбурзі 1496 р. і популярний наприкінці XV —початку XVI ст.

³ Мова про Франца Зікінгена і його дружину, який вів затяжну війну з Вормсом від 1515 до 1518 р.

⁴ Імперський суд (Reichskammergericht)—верховний суд Німеччини того часу, утворений в 1495 р., який складався з голови

і шістнадцяти асесорів (засідателів).

⁶ Павло Ріцій — богослов, знавець давньогрецької, латинської

і єврейської мов, філософ і лікар, професор філософії в Падуї, переклав твір Рейхліна «Кабала» на латинську мову.

⁶ Еклезіаст, 1, 2.

⁷ Ландсберг — місто в Баварії (тепер ФРН).

⁸ ІПонгау — місто в Баварії на південь від Ландсберга.

⁹ Імператор — Максиміліан І.

¹⁰ Псалтир, 34, 5.

¹¹ Гора Бреннер в Альпах.

¹² Трідент (по-італійськи Тренто) — місто в Північній Італії,

¹⁶ Мова про похід Максиміліана І в 1516 р.

¹⁴ Верона — місто в Північній Італії.

¹⁵ Дітріх з Бер на — легендарний німецький богатир, один з головних персонажів «Пісні про Нібелунгів».

¹⁶ Мантуя — місто в Ломбардії.

¹⁷ Брешія — місто в Північній Італії.

¹⁸ Вергілій народився 70 р. у селі Анди близько Мантуї в Північній Італії. /

¹⁹ Іоанн Баптіста Мантуанський (по-італійськи Джоваииі Бат-

тіста Спаньолі, 1448—1516), уродженець Мантуї — богослов, генерал ордену кармелітів, філософ, поет-графоман, здобув славу «другого Вергілія». '

²⁰ Елій Донат (IV ст. н. е.) — римський граматик, автор біографії Вергшія, але такого вислову в ній немає.

²¹ Зустріч папи Льва X і французького короля Фраициска І відбулася у грудні 1515 р.

²² Див. примітку 2 до листа 35 першої частини.

²³ Монтефіасконе — місто в Італії недалеко від Рима, славнозвісне продукцією добірних сортів вина.

²⁴ Мова про прирученого слона, подарованого португальцями папі римському Льву X. Про цього слона мова буде ще у 48 листі цієї частини. Про нього розповідають різні мандрівники, які відвідували у той час Рим.

²⁵ Лист цей, на думку вчених, написаний Ульріхом фон Гут-теном, який восени 1515 р. відбув в аналогічну подорож з Майнца у Рим.

¹ Особа вигадана.

² Твір Фоми Аквіиського.

³ Вергілій, «Буколіки», еклога 2, р. 1.

⁴ Jlyвен (Льовен)—місто в Бельгії із стародавнім університетом у провінції Брабаит, порт на річці Діль.

⁵ Кобленц — місто в землі Рейнланд-Пфальц (тепер ФРН), на лівому березі Рейну.

¹ Особа вигадана.

² Псалтир, 2, 1.

³ Там же, 108, 8.

⁴ Метушалах — за Біблією, жив 969 років (Буття, 5, 27).

¹ Особа вигадана.

² Правничий словник — складений латинською мовою близько 1424 р. невідомим автором «Словник двох прав», в якому в алфавітному порядку подавався перелік і пояснення юридичних термінів.

³ «Інституції» і «Дигести» — заголовки двох частин зводу цивільного права, створеного в часи правління імператора Візантії Юстініана (527—565), який здійснив кодифікацію правових норм, звану кодексом Юстініана.

⁴ Юридичний твір, автором якого був Вільгельм Аккурсій (1246 — бл. 1314), професор Болонського університету.

⁵ Див. примітку 4 до листа 34 першої частини.

⁶ Тобто професії лікаря і юриста дуже прибуткові. Клав дій Гален (II ст. н. е.) —видатний лікар античності; тут фігурує як символ медичної науки. Юстініан (VI ст. н. е.) — римський імператор, за часів якого була проведена кодифікація римського права, фігурує як символ юридичної науки.

¹ Особа вигадана. Богослов Капелюшник є ще й автором листа

4 цієї ж частини.

² Натяк на постанову паризької Сорбонни, яка засудила твори Рейхліна.

³ Мархія — мархіями називалися від часів Карла Великого (742—814), творця великої імперії, до складу якої входили Франція, Західна та Південна Німеччина, Північна і Середня Італія, Бельгія, Голландія та Північна Іспанія, прикордонні області його монархії. Тут мається на увазі Браиденбурзька мархія.

⁴ Померанія — середньовічне герцогство на узбережжі Балтійського, моря (тепер у складі ПИР під назвою Поможе)»

⁶ Бамберг— місто в Баварії (тепер ФРН).

⁶ Вюрцбюрг — старовинне місто в землі Франконія (тепер ФРН).

⁷ Герцогенбуш — місто в Голландії.

⁸ Франконія — німецьке князівство в західній частині Німеччини між річками Рейном і Майном.

⁹ Зеландія — приморська частина Голландії з численними островами.

¹⁰ Карлін (карліно) — золота монета, вперше карбована королем Неаполя й Сіцілії Карлом І Анжуйським. Звідси і її назва. Наступники Карла І карбували і срібні карліни. Поступово кар-лін. здобув широкий грошовий обіг.

¹¹ Марк, 5, 34; Лука, 7, 50; 8, 48.

¹² Оповідка ця почерпнута з легендарного життєпису св. Павла.

¹ Особа вигадана.

² Цитата з «Дигест», 12, 1, де мова йде про повернення взятого в позику, а ие про вино, випите за чиєсь здоров’я.

¹ Особа вигадана.

² Мабуть, ідеться про домініканця Гугона де Пратофлорідо (італійського монаха Уго з Фольєто, що поблизу. Флоренції) — богослова XIV ст. (помер 1322 р.), автора збірника церковних казань.

³ Пфефферкорн у своєму «Ручному дзеркалі» називає «трьох преславних і пресправедливих мужів», яким імператор Максимі-ліан І доручив перевірити, наскільки слушна вимога Пфефферкорна знищити всі єврейські книги, а саме: Ангела де Бесутіо, Гіія Балдунга і Григорія Рейша.

⁴ Буття, 18, 2. Християнські богослови вбачали в трьох мужах, які явились перед Авраамом, трьох ангелів — Михаїла, Гавриїла

і Рафаїла.

⁵ Не в книзі Іова, а в киизі Есфір, 9, 5.

¹ Особа вигадана.

² Воскова облатка, на одному боці якої було витиснуте зображення «ягняти небесного>Г з корогвою, на другому — папської руки з ключами. Ці облатки освячував у Римі особисто папа римський у великодню суботу.

¹ Особа вигадана.

² Мається на увазі Бернардіно Каравахала (помер 1522 р.), покровитель інквізитора Якова Гохштрата. Після смерті папи ЛьваХ папою він, однак, не став.

³ Петро з Равенни (по-італійськи П’єтро Франческо Томазі, бл. 1448 — бл. 1510) — визначний юрист, викладав правознавство в багатьох університетах Італії і Німеччини, в тому числі і в Кельнському університеті, звідки його в 1508 р. вигнав інквізитор Гохштрат.

⁴ Мова про Людовіка XII, який помер 1 січня 1515 р.

⁵ Референдарій —- службовець, який виконував функцію секретаря: доповідав начальникові про поточні справи, заяви, просьби тощо.

⁶ Кельнський єпископ — Філіп фон Даун-Еберштейн (помер

1515 р.).

⁷ Єпископом кельнським був обраний не граф Герман фон Нейє-нар, відомий німецький гуманіст, а граф Герман фон Від на місце померлого в серпні 1515 р. Філіпа фон Дауи-Еберштейна.

⁸ Ісайя, 1, 6.

¹ Особа вигадана.

² Тобто 13 липня; культ святої Маргарити був у той час дуже поширений у Західній Європі.

³ Тобто 24 серпня.

⁴ Кассель — місто в землі Гессен па річці Фульді (тепер ФРН).

⁵ Марбург — старовинне місто в землі Гессен на річці Jlex (тепер ФРН), славнозвісне одним з найбільших в Європі монастирем домініканців.

⁶ «Захист Йоганна Пфефферкорна проти наклепників» був опублікований у липні 1516 р. Деякі з «темних людей» (див. також лист 27 цієї ж частини) вважають Ортуїна Грація фактичним автором цього твору.

¹ Особа вигадана.

² Шпандау — фортеця поблизу Берліна.

³ Псалтир, 85, 12.

¹ Особа вигадана.

² Рота (по-латині «колесо») — верховний трибунал при римській курії, названий так від круглого стола, за яким сиділи судді, коли виник цей трибунал (XIII ст.).

⁸ «Путівник» (по-латині Vademecum)—підручна книжка, яка містила основні відомості з різних галузей знання,— у цьому випадку — з граматики.

⁴ Іоанн, 13, 13.

¹ Особа вигадана.

² Екберт Гаарлемський — магістр семи вільних мистецтв, ректор університету в Ростоці 1517 р., приятель У. Гуттена.

³ ...двом кардиналам — тобто кардиналам Грімальті і Аккольті.

⁴ Було це 18 лютого 1514 р.

⁵ Крім Сорбонни, проти Рейхліна висловились університети: Кельнський, Ерфуртський, Майпцський і Лувенський.

І5

¹ Особа вигадана. Фігурує також як автор 50 листа.

² Притчі Соломонові, 17, 22.

¹ Особа вигадана.

² Венерин день— тобто п’ятниця. В країнах Західної Європи зберігались язичеські (римські) назви днів тижня (за планетами). Шостим днем п’ятниця названа тому, що рахунок днів тижня починався, як у євреїв, з неділі.

³ Юлій — назва дрібної срібної монети, яку почав карбувати папа Юлій II (1503—1513 рр.), звідки і пішла її назва.

⁴ «Фізикою» в середні віки називали науку про природу в широкому розумінні — як живу, так і неживу.

⁵ Матф., 16, 18.

¹ Особа вигадана.

² Мова про скульптурну групу «МарфорІо і Пасквіно» (так вона називалася в італійців, яка, мабуть, зображала Ахілла й Аякса). До постамента цієї скульптури дотепники приклеювали глузливі вірші, памфлети, карикатури (звідси і пішла назва «пасквіль»),

³ Весною 1516 р. німецький імператор Максиміліаи І на чолі величезної армії перейшов Альпи, щоб вигнати французів з Північної Італії.

⁴ Епітет французького короля.

¹ Особа вигадана.

² Офіціал — чиновник, мабуть, Яків Квестенберг. Див. примітку 4 до листа 10 цієї ж частини.

³ Наведені нижче твердження (артикули), нібито зібрані рейх-ліністами,—ие що інше, як пародія на справжні твердження, які містились у книгах обскурантів, зокрема в книзі Арнольда Тонгр-ського «Розділи, або Положення, дуже підозрілі у виявленні співчуття до іудеїв...» і в «Захисті проти наклепників» Пфефферкорна, який звинувачував Рейхліна не лише в єресі, айв державній зраді та образі імператора.

⁴ Папа Лев X. Див. примітку 3 до листа 11 першої частини.

⁵ Згідно із середньовічною легендою, в 855 р. папою римським стала жінка під іменем Іоаина.

⁶ А. II, стовпчик 1.— Книга Пфефферкорна «Захист проти наклепників» складалась з 14 аркушів, з яких кожний налічував

4 сторінки, тобто всього було 56 сторінок. Сторінки не були нумеровані, а аркуші позначені латинськими великими буквами від А до О. Текст був надрукований в два стовпчики. Такий спосіб друкування книжок був поширений у середні віки.

⁷ Елій Донат — див. примітку 20 до листа 12 цієї ж частини.

⁸ Кардинали: святого Марка... Хризогена — кардинали церков

з іменами цих святих.

⁹ Ієремія, 48, '10.

¹⁰ Цитата з другої книги Царів, Параліпоменои (Хронік), 2, 13, але в перекрученому вигляді, бо там написано: «Краще потрапити в руки бога, того що милосердя його велике, ніж у руки людей».

¹¹ Йдеться про комісію, призначену папою Львом X, яка засідала в Шнейєрі під головуванням місцевого єпископа і 29 березня

1514 року звільнила Рейхліна і його твори від закиду в єресі.

¹² Кельнський єпископ Філіп помер у серпні 1515 р.

¹ Особа вигадана.

² Валентин з Гельтерсгейма — див. примітку 5 до листа 7 першої частини.

³ ...в його бурсі — тобто в Нагірній бурсі у Кельні.

⁴ Базельські статути з 1477 р. забороняли такого роду методи набору студентів.

¹ Особа вигадана.

² Тобто, ие залишить при житті нікого з чоловічої статі. Так автор книг Царів (Перша книга Царів, 16, 11) визначає чоловіків.

³ Вадіан (Ватт) , Коллімітій Таннштеттер, Куспініан — див. примітки 12, 10, 13 до листа 9 цієї ж частини.

⁴ Фома Реш — богослов, поет-лауреат, був у 1520 р. ректором Віденського університету.

⁵ Симон Лагіус (помер 1532 р.) — доктор медицини, професор Віденського університету.

⁶ Гекман — див. примітку 2 до листа 14 першої частини.

¹ Особа вигадана.

² Горацій, «Про поетичне мистецтво», р. 386.

³ Латинський підручник епістолографії невідомого автора під назвою «Двадцять вказівок для витонченого сіуіадания листів», який містив зразки гарних листів.

⁴ Підручник складання листів маловідомого Поиція.

⁵ Павло Іііав — див. примітку 13 до листа 7 першої частини.

⁶ Ііовоявлеиі піїти, тобто гуманісти.

32 .

¹ Особа вигадана.

² Вікаріат — посада заступника священика. Вікарій одержував, як правило, третину прибутків з парафії; решту забирав ректор, тобто номінальний держатель посади.

^й Нейс — містечко в землі Північний Рейн поблизу теперішнього Дюссельдорфа (ФРН).

⁴ Сапіенца — див. примітку 4 до листа 8 цієї ж частини.

⁵ Ієронім і Августин — «отці церкви», «християнські письменники».

¹ Особа вигадана.

² Петро — імовірно, Петро Зульс — теолог, ректор Кельнського університету в 1518 р. Про бурсу Кнек див. примітку 5 до листа

З першої частини.

³ Рутгер, Арнольд Тонгрський і Ремігій згадувались уже раніше: див. примітки 6, 23, 11 до листів 3, 1, 7 першої частини.

⁴ Варфоломій Цеендер — ]щв. лист 27 першої частини.

⁵ Петро Бертрам — майнцський парох.

⁶ «Приказки Еразма» — йдеться про «Адагії» — збірник латинських прислів’їв і сентенцій Еразма Роттордамського. Схоласт заголовок книжки розуміє як прізвище людини.

⁷ Гальберштадт — місто в Німеччині поблизу Магдебурга (тепер НДР).

¹ Особа вигадана.

² Петро де Ріга — богослов із французького міста Реймс (кінець XII —початок XIII ст.), який декілька книг Біблії виклав у віршовій формі і назвав свій твір «Аврора».

³ Буття, 27, 1.

⁴ Ульм— місто в землі Баден-Вюртемберг на Дунаї (тепер ФРН).

¹ Див. лист 12 цієї ж частини.

² Александр — див. примітку 9 до листа 7 першої частини.

³ Грецист — прізвисько середньовічного граматика Ебергарда Бетунського (XII ст.).

⁴ Йоганн Гарландський — див. примітку 12 до листа 7 першої частини, автор книги про «відкладні» дієслова латинської мови.

⁵ Схоласт сплутав тут Діомеда, римського граматика з V ст. н. е., з Діомедом, царем фракійського племені бістонів, який годував своїх коней незвичайної краси і сили людським м’ясом.

⁶ Абакук — ім’я одного з пророків Старого завіту, як ім’я загальне — «тупак».

⁷ Мова про коментарій до граматичного твору Александра Віл-ладьє, складений Гергардом Цотфі під назвою «Достопам’ятна глоса». Див. примітку 4 до листа 3 першої частини.

¹ Див. лист 10 першої частини.

² Луцій Цецілій Фірміан Лактанцій (III—IV ст. и. е.) — отець церкви, християнський письменник, автор твору «Божественні установлення» латинською мовою; тут посилання на згаданий твір, кн. 2, розд. 9.

³ Йдеться про першу частину «Листів темних людей», видану в 1515 р.

¹ Особа вигадана.

² Простий чоловік — бо Пфефферкорн не був магістром.

³ Урієль з Гемміигеиа помер 3 лютого 151.4 р.

⁴ Альбрехт Браиденбурзький, наступник Урієля з Геммінгена на престолі єпископа майнцського, був покровителем гуманістів; про нього залишились захоплені відгуки Ульріха фон Гуттена.

⁵ Чоловік з Верхньої Німеччини — очевидно, мається на увазі Вільгельм (Гійом) Коп, лейб-медик французьких королів Людові-ка ХП і Франциска І (помер 1532 р.), визначний знавець античної медицини.

⁶ Яків Фабер з Етапля (по-французьки Жак Лефевр д’Етапль, 1455—1536) — видатний французький гуманіст, філософ, філолог

і теолог, один з найбільш відданих Рейхліну гуманістів, виступав проти засилля схоластики в Паризькому університеті.

¹ Особа вигадана, названа ім’ям Деметрія Фалерського (бл. 345— 286 до н. е.) — афінського державного діяча, оратора, вченого і письменника, автора трактатів з історії, філософії, граматики і риторики, які не збереглись. У час панування ІІтоломея І Сотера (305—283 до н. е.) він став засновником знаменитої Алексаидрій-ської бібліотеки в Єгипті.

² Спалено в Берні — див. примітку 8 до листа 22 першої частини.

³ Еразм Роттердамський перебував у Базелі в роках 1514—-1516, але постійним місцем перебування обрав це місто в 1521 р.

⁴ Гларіан — див. примітку 56 до листа 9 цієї ж частини.

¹ Особа вигадана.

² Генріх Квентель — див. примітку 4 до листа 6 першої частини.

¹ Особа вигадана. Див. лист 2 цієї ж частини.

² Такий вислів у Ювенала, «Сатири», кн. 7, р. 99.

³ Порівн.: Горацій, «Пісні», кн. 2, пісня 10.

⁴ Овідій, «Фасти», кн. 6, р. 771.

⁵ Каспар — особа маловідома; Кемптен — місто в Баварії на річці Іллері (тепер ФРН).

⁶ Абсалон (інакше Авессалом) — за Біблією, син єврейського царя Давида, найвродливіший юнак серед євреїв, який виступив проти свого батька і в битві з військом Давида, зазнавши поразки, почав тікати на мулі, але зачепився за гілля дуба і повис на ньому, а мул утік. Полководець Давида Іоав убив Авессалома трьома стрілами. (Друга книга Царів, 13—18).

⁷Асвер (інакше Ахашверош) — перський цар, згадуваний в пам’ятці єврейської релігійної літератури — «Кнйзі Есфір» (виникла близько 150 р. и. е.), яка розповідає про перебування євреїв у перській неволі і про героїчний подвиг знаменитої біблійної жінки Есфір.

⁸ Іоанн Хреститель, або Предтеча, який провіщав прихід Ісуса Христа і хрестив його в річці Йордані.

¹ Особа вигадана.

² Псалтир, 138, 6.

³ Повний заголовок цієї книжки, написаної латинською мовою,

такий: «Деякі прегарні промови Ортуїна Грація Девентерського,

який викладає у Кельні словесність», Кельн, 1508.

⁴ Матф., 10, 24.

⁵ Такий вислів приписує Сократу Лактанцій («Божественні установлення», кн. З, розд. 20).

¹ Особа вигадана.

² Цитата з твору «Доктринал» Александра Вілладьє, Передмова,

р. 4. ■

³ Косдріель ... С.тарніал — імена духів, таємних сил, які впливали на людське життя.

¹ Особа вигадана.

² Матф., 19, 28.

³ Йоганн Рейсс, уродженець, Вюрцбурга,— доктор богослов’я, знаменитий проповідник, прозваний другим Ціцероном і Августином (помер 1517 р.).

⁴ Оккаміст — прихильник філософської системи Вільяма Окка-ма, учня Дунса Скота (1270—1349), одного з найвидатніших авторитетів серед схоластів, званого Доктором Непереможним.

⁵ Провінціал — високий чернечий сановник, якому підлягали всі монастирі певної округи (провінції).

⁶ Матф., 18, 6.

¹ Особа вигадана.

² Мова про латинський переклад «Іліади» Гомера, виданий в Римі 1474 р.

³ Грецький текст поем Гомера появився у Венеції 1504 р.

¹ Особа вигадана.

² Латинське прислів’я. Див-. Ціцерон, «Про дружбу», 17.

³ Цезарій, Буш, Гесс, Апербах — гуманісти, які згадувались уже в попередніх листах: див. примітки 2, 8, 8 до листів 33, 9, 38 першої частини і примітку 17 до листа 9 цієї ж частини.

¹ Особа вигадана. Див. лист 19 цієї ж частини.

² Псалтир, 115, 5—6.

³ «Формальні» лекції — такі, які полягали в тлумаченні текстів латинських авторів; «матеріальні»—полягали в обговоренні коментарів і диспутах у бурсах.

⁴ Петро Іспанський — див. примітку 2 до листа 11 першої частини.

⁵ «Основи логіки» — твір Петра Іспанського.

⁶ «Частини» — мається на увазі граматичний твір Александра Вілладьє «Доктринал» про частини мови.

⁷ «Путівник» і «Граматичні настанови для хлопців» — згадувані вже раніше підручники латинської граматики; див. примітку 3 до листа 23 цієї ж частини і примітку 3 до листа 20 першої частини.

⁸ Див. примітку 4 до листа 20 першої частини.

⁹ «Думки про першу і другу частини Александра» — граматичний трактат Йоганна Цінтена (помер у 1498 р.), вчителя Еразма в Девентерській школі, про дві частини граматичного підручника Александра Вілладьє.

¹⁰ Тобто близько 1480 р.

¹¹ Трояндовий парк (по-німецьки Розенгартен) в Лейпцігу — улюблене місце прогулянок городян Лейпціга.

¹² Іоанн, 11, 50.

¹ Особа вигадана. Щоправда, серед кельнських богословів був не Беиедикт, а Фома з Шотландії, який відстоював непорочне зачаття діви Марії.

² Тобто 29 вересня.

³ Святий Фома чи святий Домінік — маються на увазі Фома Аквінський і Домінік, засновник ордену домініканців.

⁴ Матф., 10, 24.

⁵ Діомед і Прісціан — римські граматики IV—V ст. и. е., названі тут «новими», бо гуманісти часів Відродження, нехтуючи середньовічними підручниками граматики, давали перевагу античним граматикам у той час, як «темні люди» середньовічних авторів граматики називали «старими». З цього безглуздого протиставлення насміхалось багато гуманістів, у тому числі й Еразм Роттер-дамський.

⁶ Катони — 1) Марк Порцій Катон (234—149 рр. до н. е.) — політичний діяч і письменник; 2) Катон Утіцький (95—46 рр. до н. е.) — філософ-стоїк, фанатичний республіканець; схоласт виявляє повну неграмотність, називаючи їх царями.

¹ Особа вигадана.

² Про цього слона, улюбленця папи Льва X, згадується в листі

12 цієї ж частини. Папа спонукав навіть поета Барабалло написати похвальний вірні на честь слона.

³ Йдеться про мирний договір, укладений між французьким королем Фраициском І та імператором Карлом V 13 серпня 1516 р. Взагалі французький король Фраициск І протягом 20 років чотири рази воював з імператором Священної Римської держави Карлом V за владу над Міланом і Бургундією.

⁴ «Готові казання на всілякі нагоди і про святих» — збірник зразкових казань латинською мовою на неділі і свята, призначений як посібник для католицьких священиків.

⁵ Див. примітку 10 до листа 31 першої частини.

¹ Особа вигадана.

² Листа папі Льву X Еразм написав 1 лютого 1516 р.

³ «Новий завіт» грецькою мовою з латинським перекладом і присвятою папі Льву X видав Еразм Роттердамський в Базелі у 1516 р.⁴

⁴ Магістр папського двору, тобто начальник папського двору (magister sacri palatii). Був ним тоді (приблизно у 1516 р.) домініканець Сільвестро Маццоліні де Пріеріо.

⁵ Йоганн фон дер Вік — доктор правознавства, палкий нрихиль-ник Рейхліна, захищав його справу у Ватікані, сипдик міст Бремена і Мюнстера, по-звірячому закатований мюистерськими богословами в 1533 р. як поборник Реформації і єретик.

⁶ Мартін Гронінген — див. примітку 2 до'листа 10 цієї ж частини.

¹ Особа вигадана. Див. лист 25 цієї ж частини.

² До У. Гуттена. / ~

³ Йоганн Ліхтенберг (XV ст.) — астролог при дворі німецького імператора Фрідріха III; його віщування, опубліковані в книзі «Віщування, або Практична астрологія», мали багато перевидань латинською мовою і багатьма сучасними європейськими мовами; сам він називав себе «пустельником Рут», маючи на увазі самотній спосіб життя, який він вів довгі роки на горі Клермои в Ельзасі, запозичивши ім’я з біблійної «Книги Рут», названої так ім’ям її героїні — моавітяики Рут (моавітяни — семітське плем’я, яке в давнину населяло східний берег Мертвого моря).

⁴ Софонія, 1, 12.

⁵ Му ціан Руф (латинізована форма Конрада Рута) — див. примітку 20 до листа 9 цієї ж частини.

⁶ Тобто навернути гуситів.

⁷ Еразм Ротгердамський видав твори блаженного Ієроніма в 1516—1518 роках.

⁸ Новий завіт, виправлений Еразмом Роттердамським, вийшов у світ 1516 р.

⁹ Петро з Равенни — див. примітку 3 до листа 20 цієї ж частини.

¹⁰ Старця...— Рейхліну 22.11 1515 р. виповнилось 60 років (народився він 1455 р.).

¹¹ Перше послання апостола Павла до корінфян, 2, 9.

¹² Констанцське єпископство — в Швейцарії, назва походить від міста Констанци.

¹ Особа вигадана. Схоласт, який по-німецьки називається Гель-феріиг — «помічник», порівнює своє прізвище з ім’ям римського верховного бога Юпітера, яке в середні віки, неправильно етимологізуючи, пояснювали як «помічний батько».

² Конрад Цельтіс (1459—1508 рр.) — славетний німецький поет-лауреат доби Відродження.

³ Сібут — див. примітку 1 до листа 3 першої частини.

⁴ Корінна, Лесбія, Цінтія — героїні любовних віршів Овідія, Катулла і Пронерція.

⁵ Вілібалрд, Герман Буш, Яків Вімпфелінг і Себастьян Брант згадувались уже раніше. Див. примітки 15, 39 і 35 до листа 9 цієї ж частини та примітку 8 до листа 9 першої частини (Герман Буш).

⁶ Антихрист — грецьке слово (досл. «противник Христа», «той, хто не вірить у Христа»); за «Одкровенням» Іоанна, перед приходом Ісуса Христа на страшний суд з’явиться на світі Антихрист, який буде винищувати християн, поки його нарешті не переможе і не зииїцить Христос.

⁷ Картузіанець — чернець ордену картузіаиців, заснованого в XI ст. у Франції і найбільш поширеного в цій країні. Назву свою орден узяв від французької місцевості Шартрез (у латинізованій формі Картузія), що біля Гренобля.

⁸ Невідомо, хто такий згаданий тут Рілла.

¹ Особа вигадана.

² Згадана книга Гійома Дюрана (по-латині Гвілельма Дуранда), великого авторитета в галузі канонічного права, була однією з найперших друкованих книжок ї як звід знань з літургіки займала важливе місце в богословській літературі. Див. також примітку 16 до листа 5 (46).

³ Нюрнберг— місто на річці Заале (тепер ИДР).

, 53

¹ Особа вигадана.

² Такими словами («Ісход», 3, 14) відкривається бог Мойсею. В устах Гохштрата звучать вони як явне блюзнірство.

³ Псалтир, 19, 8.

⁴ Ісайя, 45, 8.

⁵ Див. примітку 5 до листа 49 цієї ж частини.

⁶ Див. примітку 4 до листа 10 цієї ж частини.

⁷ ...після диспуту тут голосували...— 2 липня 1516 р. призначені папою судді-експерти на відкритому засіданні виправдали Рейхліна від закиду в єресі.

¹ Можливо, мається на увазі богослов Фома Брікот, професор Сорбонни, коментатор творів Арістотеля, Петра Іспанського та інших.

² Див. лист 8 цієї ж частини.

³,Лист лувеиських богословів папі Льву X про книги Рейхліна був написаний 23 травня 1515 р.

⁴ Псалтир, 114, 2.

¹ Особа вигадана. Можливо, це ім’я утворене, щоб передати гру імен: Грацій і Гріцій.

² Див. лист 11 першої частини.

³ Філіп Кейльбах — франкфуртський вчений, однодумець Рейхліна.

⁴ Про цих братів нічого невідомо, імовірно, це гуманісти, близькі до майнцського єпископа.

⁵ ...під час священного дійства...— Про це «священне дійство» згадується в листі 27 першої частини: 15 жовтня 1513 року домініканці на чолі' з Гохштратом задумали спалити «Очне дзеркало» Рейхліна як єретичну книгу, але архієпископ майнцський не дозволив цього вчинити.

⁶ Див. примітку 60 до листа 9 цієї ж частини.

⁷ Див. примітку 61 до листа 9 цієї ж частини.

⁸ Евхарій (Галліиарій) Геннер — учень Вімпфелінга, магістр філософії, канонік в Шцейєрі.

⁹ Див. примітку 59 до листа 9 цієї ж частини.

¹⁰ Генріх Бруманн — товариш Гуттена із студентських років.

¹¹ Адуларій Шван — про нього нічого не відомо.

¹² Особа вигадана.

¹³ Віганд фон Сольмс— особа невідома.

¹⁴ Вернер — домініканець, доктор теології, настоятель ордену домініканців у Базелі, причетний до скандалу з «чудом» у Берні, згаданим у листі 22 першої частини.

¹⁵ Варфоломій Цеендер (у латинізованій формі Дециматор) згадується в листі 27 першої частини.

¹ Особа вигадана. Справжній Ж. Порретоній був єпископом у французькому місті.Пуатьє в 1141—1154 рр. і відомим у свій час ученим-схоластиком.

² Ф. Аккурсій (по-італійському Франческо Аккорсо)—славнозвісний італійський юрист XIII ст., автор глоси, тобто пояснень до юридичного кодексу імператора Юстініана. Етимології, наведені у цьому листі, походять з глоси Аккурсія; з наукового погляду вони хибні, тому автор листа (Ульріх фон Гуттен) наводить їх як зразок схоластичної науки.

³ Широка пурпурова смужка (по-латині latus clavus) на туніці була ознакою римських сенаторів.

⁴ Абак — стіл або лічильний прилад.

⁵ Корінфський посуд славився в античності своїми високими якостями; цю назву тут Аккурсій виводить від слова «кора».

⁶ «Півень галлінацький» (по-латииі gallus gallinacius) просто означає «півень».

⁷ Центумвіри — латинське слово (досл. «сто чоловік») — у Стародавньому Римі колегія із ста суддів, яка займалась цивільними справами.

¹ Особа вигадана. Падеборнський від міста Падеборна у Вест-фалії (тепер (ФРН).

² Чехія, внаслідок виступу Яна Гуса, мала славу єретичної країни.

³ Про погрози домініканців на адресу папи римського згадує Герман Буш у листі до Рейхліна від ЗО вересня 1514 р.

¹ Особа вигадана. Ім’я Ір почерпнуте з «Одіссеї» Гомера, в якій він змальований як жебрак із схильністю до пияцтва й обжерливості, і стало воно синонімом жебрацтва, набравши загального значення.

² Петро Шаде Мозеллан (згаданий у листі 9 цієї ж частини) викладав після Річарда Крока грецьку мову в Лейпцігському університеті з 1517 р.

³ Див. примітку 2 до листа 6 першої частини.

⁴ Довголатальський (по-німецьки Лаигшнейдер). Див. лист 1 першої частини. Можливо, що тут мається на увазі Людвіг Ланг-шнейдер, який був ректором Лейпцігського університету в 1507

і в 1528 роках.

⁵ Магістр Негелін — див. лист 18 першої частини.

⁶ Пічник — див. лист 38 першої частини.

⁷ Арнольд Вюстенфельд — ректор Лейпцігського університету в 1507, 1519 і 1533 роках.

⁸ Ієронім Дунгесгейм з Оксенфурта — богослов, домініканець, ректор Лейпцігського університету в 1510 р.

¹ Особа вигадана.

² Мова про Річарда Крока. Див. лист б першої частини.

³ Каспар Урсин Вель (1493—1538) — уродженець Сілезії, німецький поет-лауреат, писав вірші латинською і давньогрецькою мовами.

⁴ Названі у цьому листі гуманісти згадувались уже в попередніх листах: Мурнер (II, 3, 9), Герман Буш (І, 9, 39; II, 45, 51), граф фон Нейєнар (II, 9, 20), Вілібальд Піркгеймер (II, 9, 51), Еобан Гесс (І, 38; II, 45), Петрей Апербах (II, 9, 45), Вадіан (II, 9, ЗО), Філіп Мелаихтон (II, 9), Яків Вімпфелінг (II, 9, 51), Беат Ренан (І, ЗО), Гербелій (II, 9), Павло Ріцій (II, 12), Йоганн Кус-нініан (II, 9, ЗО), Конрад Пейтінгер (II, 9) і Конрад Муціан (11,9),

¹ Особа вигадана.

² Червона зала — так називалася зала в Кельнському університеті, в якій відбувались екзамени.

¹ Особа вигадана.

² Гарц — гірський кряж у Німеччині.

³ Про етимологію прізвища «Грацій» див. ще лист 38 першої частини.

⁴ Гальбериїтадт — місто біля Магдебурга (тепер НДР). Гальбер-штадтський кат з прізвищем Грацій є автором листа 62 цієї ж частини.

³ Не Матфей, а Іоанн, 3, 5.

¹ Див. примітку 4 до попереднього листа.

² Див. примітку 8 до листа 22 першої частини. У Берні 1509 року було спалено як єретиків чотирьох домініканців.

³ Таке переконання побутувало серед народу.

ДОДАТОК ДО ДРУГОЇ ЧАСТИНИ

1 (63)

¹ Особа вигадана. ЦІ в ейнф у рт — місто у Баварії (тепер ФРН).

² Ортуїн Грацій не викладав класичних мов у Девентері (там він народився), а в Кельнському університеті.

³ Папа Лев X наказав обом сторонам, а не тільки одному Рейх-ліиу, утриматись від полеміки.

⁴ Іоаин, 5, 14.

⁵ Матф., З, 9.

⁶ Факультет артистів, тобто семи вільних мистецтв.

⁷ Петро Тартарет, або Татерет — магістр семи вільних мистецтв, послідовник філософії Дунса Скота, ректор Паризького університету в 1485 р., автор багатьох творів на філософські теми.

⁸ Жаи Версор—доктор філософії, дослідник і коментатор творів Арістотеля, Фоми Аквінського і Петра Іспанського, ректор Паризького університету в 1485 р.

⁹ Перверсор—(досл. «знищувач», «руйнівник»)—невідомо, чи йдеться про реальну особу з таким прізвищем, чи вигадану. Знищувачем науки назвав Ортуїна Грація Рейхлін у своєму «Очному дзеркалі». Можливо, під словом «Перверсор» і мається на увазі Ортуїн Грацій.

¹⁰ Жан Бурідан (XIV ст.)—учень Вільяма Оккама, викладач філософії в Паризькому і Віденському університетах.

¹¹ Георгій Брюссельський (XV ст.) •— середньовічний філософ номіналістичного напряму, дослідник логіки Арістотеля і Петра Іспанського.

¹² Мар сілій Інгенський (помер 1398 р.) — доктор теології, учень Оккама, ректор Паризького .університету, потім перший ректор новозасиованого Гейдельберзького університету.

¹³ Твір невідомого автора.

¹⁴ Твір Петра Іспанського. Див. примітку 2 до листа 11 першої частини.

¹⁵ Яків Вімпфелінг згадується в 9 і 61 листах цієї ж частини.

¹⁶ Павло Ланг — чернець ордену бенедиктинців, знавець Біблії, близький до гуманістів; причиною зарахування його до схоластів послужило те, що він посперечався з Вімпфелінгом.

¹⁷ Рейнгардсбрун — місцевість у Тюрінгії (тепер ФРН), відома монастирем бенедиктинців.'

¹⁸ Римський граматик IV ст. Донат у середні віки став синонімом граматичної вченості, а Петро Іспанський — символом логіка.

¹⁹ Яків Штурм (1489—1553) — магістр семи вільних мистецтв, учень Вімпфелінга, знавець теології і юриспруденції. Високо цінував його Еразм Роттердамський.

20 Оттомар Лусціній (по-німецьки Нахтігаль) (народився 1487 р.) — учень Вімпфелінга, людина вчена і талановита, але хистких поглядів.

²¹ Йдеться про постанови папи Григорія IX.

²² Лука Батодій (по-німецьки Гакфург) — вчений-чериець, гуманіст, працював учителем у Страсбурзі, прихильник Реформації.

²³ Йоганн Русер — гуманіст з літературного гуртка, заснованого Вімпфелінгом у Страсбурзі.

²⁴ Див. примітку 43 до листа 9 цієї ж частини.

²⁵ Яків Тритемій (1462—1516) — бенедиктинець, людина високоосвічена, цікавився астрологією і алхімією, знавець Біблії й філософії, латинської, грецької і єврейської мов, абат монастирів у Шпангеймі і Вюрцбурзі.

²⁶ Ієронім Тунгерсгейм з Оксенфурта (1465—1540)—вчений-до-міиіканець, ректор Лейпцігського університету в 1510 р.

²⁷ Слова з листа блаженного Ієроніма до Рустика (Лист 125, 11).

²⁸ Рейхлін або Вімпфелінг.

²⁹ Мова про кравця Етцера, якому чотири домініканці в Берні заподіяли п’ять ран і зробили з нього нового святого Фраициска. Це так зване бернське чудо, про яке не раз згадується в «Листах темних людей».

³⁰ Згадані: Ебергард (де Кампіс), Павло Вольц, Ротгер (Рут-гер) Сікамбр, ПІурер, Йоганн ГІіемоптан (по-німецьки Бутцбах),

Сіберт — це тогочасні високі чернецькі сановники — пріори монастирів, абати тощо.

³¹ Вімпфеліпг, Бебелій, Гербелій, Штурм, Шпігель, Репан, .Jlyc-цінїй (Иахтігаль), Русер, Сапід, Батодій (Гакфурт), Гвід — тогочасні прогресивні гуманісти, прихильні Рейхліну; майже всі вони згадувались у попередніх листах.

³² ІПнерсгейм — невелике місто в Ельзасі.

2 (64)

¹ Особа вигадана.

² У Притчах Соломонових таких слів немає, вони — вигадка гуманіста, який написав цього листа.

³ Послання апостола Павла Тіту, 1, 12, але там мова йде про жителів острова Кріт, які вже в античності славились брехунами, а не про греків взагалі.

⁴ Ангелін із Вімпфена — особа вигадана. Вімпфен — місто в землі Баден-Вюртемберг (тепер ФРН),

⁵ Тобто в Кельні.

⁶ Мова про справу Йоганна Рухрата з Везеля (у латинізованій формі Везалій), обвинуваченого в єресі, його книги вирішено було спалити в 1479 р. Сам Везалій змушений був покаятись і відмовитись від своїх тверджень та творів. Див. також примітку 7 до листа 6 (47).

3 (65)

¹ Особа вигадана.

² У «Листах темних людей» Ортуїну Грацію не раз робиться закид у чорнокнижництві; див. листи 34 і 41 першої частини та лист 42 цієї ж частини.

³ Нижче Бертольд Пугач нібито написав без чорнила заклинання, яке Ортуїн Грацій, наділений особливим чуттям і обізнаний

з чорнокнижництвом, зможе легко відгадати. Ясна річ, що це один

із жартів гуманістів, якими рясніють «Листи темних людей».

⁴ Рупрехтсау — місцевість біля Страсбурга.

4 (66)

¹ Особа вигадана.

² Альгауські гори — частина Альп у південно-західній Баварії між Бодоиським озером і річкою Лех.

³ Топоніми вигадані.

⁴ Мається на увазі війна 1516 р. між венеціанцями й імператором Максимідіаиом. І.

⁵ Гейльброн — місто на річці Неккар в землі Баден-Вюртемберг у Німеччині (тепер ФРН).

⁶ Вімпфен місто на північ від Гейльброиа із монастирем домініканців. Див. примітку 4 до листа 2 (64).

⁷ Йоганн Грейфер — невідома особа.

⁸ «Тrent-uno»— гра в кістки, ще й сьогодні практикована в Італії.

⁹ Георгій Спікул — особа вигадана.

¹⁰ Ззаду наперед' — тобто справа наліво, як у староєврейських книгах, або зашифровано для втаємничених осіб.

¹¹ Рефекторій — кімната для відпочинку.

5 (67)

¹ Особа вигадана. Калабрія — одна з південних областей Італії.

² Не Притчі Соломонові, а Притчі Ісуса, сина Сіраха, 40, 20. Там написано: «Вино і музика веселять серце, але кращим від них є любов до мудрості».

³ Орден Святого Духа був заснований у 1178 році.

⁴ Марсілій — див. примітку 12 до листа 1 (63).

⁵ Гра слів, яка полягає на двозначності дієслова «supponere» — «підкладати», «підчиняти», «злягатись».

⁶ Йоганн Амфоратик — особа ближче незнана, але, очевидно, реальна.

6 (68)

¹ Можливо, йдеться тут про Йоганна Мернаха, який вивчав юридичні науки й філософію в Базелі, у 1508 р. став доктором правознавства, був деканом філософського і юридичного факультетів.

² Особа вигадана.

³ Стефан Фліск (XV ст.) — граматик, автор підручників з граматики і стилістики латинської мови.

⁴ Див. примітку 4 до листа 38 першої частини.

⁵ Див. примітку 13 до листа 7 першої частини.

⁶ Фацет (по-німецьки Рейиер, 1155—1230) — чернець ордену бенедиктинців, автор книжки латинською мовою «Книга Фацета, яка вчить про звичаї людей, особливо молоді», де мова йшла про зразкову поведінку в товаристві.

⁷ Флорет, як і Фацет,— автор віршового твору повчального змісту, пересипаного сентенціями і моральними приписами.

⁸ Рейхлін написав латинською мовою трактат «Про кабалістичне мистецтво» в 3 книгах, присвячений папі Льву X і надрукований у 1517 р.

⁹ «Корабель дурнів» написав Себастьян Брант, а не Еразм Рот-тердамський. Про видання творів «отця церкви» Ієроніма Еразмом Роттердамським див. примітку 7 до листа 50.

¹⁰ Лев X.

¹¹ Карл V (1519-1556).

¹² Вислів цей належить не Александру Вілладьє, а Вергілію («Буколіки», еклога 3, р. 93).

¹³ Доктор Святий — Фома Аквінський.

¹⁴ Доктор Глибокодумний — Дуне Скот.

⁴⁵ Див. примітку 7 до листа 6 (47).

7 (69)

¹ Особи вигадані. Йоганн Дзеньд ге лепський — звуконаслідувальне прізвище.

² Рорбах — назва, очевидно, вигадана, бо в иайдокладніптому німецькому географічному атласі її нема.

³ Словники «Католикон» і «Перлина з перлин» не раз згадуються в «Листах темних людей». Словник францисканця Вільгельма Бритоиа (помер 1356 р.) являв собою компіляцію з різних творів філологічного й богословського змісту.

⁴ Друга книга твору Рейхліна «Про кабалістичне мистецтво» майже повністю розглядала Піфагора як знавця кабалістики.

⁵ Пародійні посилання на параграфи юридичних кодексів.

⁶ «Фізика» Арістотеля налічує 8 книг, а не 9, як пише схоласт — автор листа.

⁷ Доктор Ісус — прізвисько домініканця Йоганна Буркарда, доктора богослов’я, декана Страсбурзької капітули, який славився скандальною поведінкою.

⁸ Александр — тобто Александр Вілладьє, автор популярного в середньовіччі підручника латинської мови. Див. примітку 8 до листа 7 першої частини.

8 (70)

¹ Тут, правдоподібно, мається на увазі Фелікс Гаммерліп (по-латині Малеолус, 1389—1457) — доктор канонічного права, який за викривання розбещеності духівництва і чернецтва був переслідуваний церковними властями й засуджений на довічне ув’язнення. В цьому листі гуманісти— автори «Листів темних людей» — скинули із себе маску і недвозначно дали зрозуміти, що це твір, спрямований проти обскуратизму богословів. Ті схоласти, які в добрій вірі сприймали «Листи темних людей» як твір, написаний на їхній захист, а спрямований проти Рейхліна та його однодумців, тепер нарешті зрозуміли його сатиричну спрямованість.

² Псалтир, 1, 1.

³ Кульгавий Ліпсій — так прозвали Вольфганга Поліха із Мел-лерштадта, магістра семи вільних мистецтв і доктора медицини, який жив у Лейпцігу (XVI ст.). Про гейдельберзького кульгавого Ліпсія нічого невідомо, очевидно, йдеться тут про вигадку гуманіста — автора листа.

ЗМІСТ

Примітки. Йосип Кобів і Юрій Цимбалюп .... 221

Серия «Вершини мировой литературьі»

ПИСЬМА ТЕМНЬІХ ЛЮДЕЙ

Перевод с латинского И. У. Кобова и Ю. В. Цьімбалюка

Том 61 (На упраинском язипе)

Киев, издательство художественной литературьі «Днипро»,

1987

Редактор В. Г. Струтинський. Художник В. Т. Гончаренко. Художній редактор В. А, Кононенко. Технічні редактори С. М. ІЗеличко, J1. М. Смолянюк. Коректори Г. Г. Білецьпа,

О. С. ЗінченНо.

Інформ. бланк № 3200

Здано до складання 03.03.87. Підписано до друку 04.06.87.

Формат 84хі08^!/з2. Папір друкарський № 3. Гарнітура звичайна нова. Друк високий. Умови, друк. арк. 14,28. Умови, фарбовідб. 16,275. Обл.-вид. арк. 15,989. Тираж 30 000 пр.

Зам. № 7-112. Ціна 1 крб. ЗО к.

Видавництво художньої літератури «Дніпро». 252601, Київ-МСП, вул. Володимирська, 42.

Харківська книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе, 310057,

Харків, вул. Донець-Захаржевського, 6/8.

JI63 Листи темних людей. / Перекл. з латин. Й. Кобів і Ю. Цимбалюк; Переди. Й. Кобова.— К. : Дніпро, 1987.—272 с. (Вершини світового письменства, том 61).

«Листи темних людей» — визначна пам’ятка німецької літератури початку XVI ст., яка являє собою сатиричний твір, написаний латинською мовою видатними гуманістами К. Рубеаном, У. фон Руттеном і, як гадають, іншими нібито від імені кліриків (за традицією, автори не вказуються). Листи-пародії висміюють неуцтво, тупість, релігійний фанатизм і моральну убогість богословів і церковників, викривають пороки папського Рима, дармоїдство і розпусту ченців.

4703000000—161 ₁₆₁ з? 84.4Г

М205(04)—87