Скарб

fb2
Плавт Тит Макций

Тіт Макцій (Макк) Плавт (бл. 250–184 pp. до н. е.) — видатний римський комедіограф. За зразком нової аттичної (побутової) комедії (Менандр, Діфіл, Філемон та ін.) створив оригінальну римську комедію, відому під назвою «палліата» (від лат. pallium — верхній одяг римлян, подібний до грецького гіматія). В заплутаний карколомний сюжет своїх комедій Плавт включав фрагменти та епізоди з грецьких творів (контамінація), адаптуючи їх до римських реалій. Комедії Плавта вирізняє жвавість дії, комічність ситуацій, самобутність гумору інтенсифікована грою слів, неологізмами, багатою і дотепною мовою.

Збереглись тексти 21 комедій. Серед них «Амфітріон» (пізніші переробки Мольєра, Клейста), «Скарб» (сюжетні колізії використав Мольєр у комедії «Скупий» та І. Карпенко-Карий у комедії «Сто тисяч»), «Близнята» (комедія непорозумінь, що надихнула Шекспіра на «Комедію помилок») тощо.

Дійові особи[2]

Лар, бог домашнього вогнища в Евкліона.

Евкліон, старий.

Стафіла, стара служниця.

Мегадор, старий, сусід Евкліона.

Евномія, його сестра.

Ліконід, її син.

Стробіл, раб.

Анфрак, кухар.

Конгріон, кухар.

Піфодік, раб.

Федра, дочка Евкліона.

Вулиця з двома сусідніми будинками — Евкліона і Мегадора. Храм богині Вірності і перед ним жертовники[3].

ПРОЛОГ

 Лар Не знаєте, хто я? Скажу вам коротко: Я — Лар домашній, з будинку от цього, Відкіля, як бачите, я вийшов. Тут Живу багато років, був заступником Батьку і діду нового хазяїна. Дід його мені з благанням золота довірив Скарб прихований: посеред вогнища свого Заривши, благав його оберігати. І вмер він; настільки жадібний був у душі, 10 Що сину не хотів на нього вказувать, Вважав за краще його лишити в бідності, Тільки б не показувати скарбу. Землі йому маленький зоставив клаптик, Нехай живе в труді великому й бідує. Коли помер він, скарб мені отой довіривши, Став придивлятись я, а чи не викаже Мені син шани більшої, ніж батечко його, Та він все менше й менше шанував мене, Все менше мав від нього я дарів почесних, 20 Тож відповідно й я до нього ставився. Але і він помер, і залишився син один, Оцей, в будинку він тепер хазяїном, Такий же точно вдачею, як батько й дід, Із ним дочка живе, вона мені щоденно в дар Вина приносить, ладану чи ще чогось Подібного, вінки кладе. Тож ради неї Дозволив Евкліону я той скарб знайти, Щоб легше міг він заміж видати дочку свою. Здійснив над нею знатний молодик 30 Насильство: йому відомо, хто вона, Вона ж його не знає, як і сам батько Не знає про наругу над дочкою. Я зроблю, щоби оцей старий сусіда За дружину попросив її собі, усе для того, Щоб легше її заміж узяв отой юнак: Старий, що оженитись на ній хоче, Є рідним дядьком тому юнакові, Що наругу над нею скоїв на Церериному святі[4]. Аж ось старий кричить: завжди він так. Стару служницю він жене, щоби вона Його таємну справу не провідала. На золото він глянуть хоче, чи ж на місці.

ДІЯ ПЕРША

СЦЕНА ПЕРША

Евкліон, Стафіла.

 Евкліон Геть! Геть звідси! Геть! За двері! Заберися геть! 40 Підглядати, усюди шастати очиськами тобі! Стафіла За що мене, нещасну, б’єш ти? Евкліон Щоб ти насправді була нещасною, негіднице, Й життя тобі такого кепського, якого заслуговуєш. Стафіла Навіщо зараз мене з дому вигнав ти? Евкліон Тобі, ледащо, маю звітуватися? Йди від дверей! Геть звідси! Гляньте, як Ступає! А ти знаєш, до чого дійде? Візьму я зараз мотузок чи палицю І крок твій черепашачий прискорю! Стафіла 50 На шибеницю краще б дали мені боги Потрапити, ніж так у тебе на службі бути. Евкліон Бач, щось собі бурмоче, підла! Зажди, тварюко! Очі, їй-богу, видеру! Підглядать за мною я не дам тобі. Геть! Геть! Ще, ще! Ось так тепер. Ти Там стій. А якщо з цього місця хоч На пальчик, на нігтик підсунешся, Чи озирнешся без мого дозволу, — я Зараз же катюзі віддам на виучку! 60 Підлішої за цю стару не бачив ще я Зроду! Їй-право, дуже я її боюся: Зненацька, мимохіть до мене підкрадеться, Пронюхає, де золото заховане! Очиська має й на потилиці ця бестія. Піду до сховку, гляну, чи там золото? Ой, скільки маю клопоту й тривоги з ним! (Іде.)

СЦЕНА ДРУГА

Стафіла.

 Стафіла До тями не візьму, що сталося з хазяїном! От лишенько! Чи й справді зовсім розум втратив: Так мене з дому гонить він щодня 70 Разів із десять. Яке, ніяк я не второпаю, Найшло на чоловіка божевілля! Всю ніч не спить, а день прийде — То, як кульгавий швець, сидить у домі. І от ще: як приховати безчестя дочки хазяйської (вже час її пологів наближається)? Не знаю! Лишається мені одне тепер, Я думаю, — на шию зашморга міцного. І витягнусь, як довжелезна буква «і».

СЦЕНА ТРЕТЯ

Евкліон, Стафіла.

 Евкліон Тепер душа спокійна і піти я можу. У домі, бачив все всередині цілісіньке. Вернися-бо, і стережи все вдома. Стафіла Ще б пак! 80 Мені сторожувати? А що, хіба будинок хтось поцупить? Злодіям у нас поживи нема ніякої, — В будинку порожнеча, все вкрите павутинням. Евкліон То може, щоб тобі вгодити, відьмо, Юпітер мав мене зробити владарем — Філіппом або Дарієм[5]? Хочу, щоб ти Мені цю павутину вартувала. Так, я бідняк! Терплю! На те є воля божа! Заходь, замкни там двері. Я зараз повернуся. 90 З чужими обережно, нікого не пускати. Прийдуть за вогником — згаси негайно, Щоб не було причин чіплятися до тебе. Знайду вогонь — тоді вже згаснеш ти. Води попросять — ти скажи: нема води. Сусіди завжди канючать: то посуд їм, То ножика, сокиру, товкачку й ступку, — Скажи, що злодії покрали все. Ну, словом, хто б там не був, без мене не смій Пускати! Запам’ятай собі: нікого не пускати, 100 Хоча б сама Фортуна нас відвідала. Стафіла Напевно, їй самій не дуже хочеться До нас потрапити; хоча і поблизу була, Проте до нашого будинку так і не наблизилась. Евкліон Мовчи! Іди! Стафіла Мовчу. Іду. Евкліон Замкни міцно Двері подвійним засувом. Я зараз повернуся.

Стафіла іде.

 Змучився. Піти мені потрібно з дому! Ой, як іти не хочеться, та справа є. Сказав нам старшина із курії, Що гроші роздавати будуть[6]. Якщо За ними не явлюся, всі запідозрять, 110 Що золото сховав в будинку я: Чи ж то можливо, щоби бідняк Подачку, хоч і грошову, зневажив? Хоч як старанно від усіх ховаю я, Проте, здається, що усім відомо: усі мене Вітають люб’язніше, ніж дотепер! Підходять, зупиняють, руки потискають, Розпитують, як справи, здоров’я як. Піду, куди задумав я. А там — додому, Мерщій назад, при першій же можливості. (Іде.)

ДІЯ ДРУГА

СЦЕНА ПЕРША

Евномія, Мегадор.

 Евномія 120 Чи віриш, брате, слова ці йдуть Від серця чистого, лиш для твоєї користі; Все інше для рідної сестри неприпустиме. Нас, жінок, не люблять, ніде правди діти, Вважають балакучими — і не дарма, Є навіть приказка: серед жінок німої Ще не зустрічалось зроду віку. Та все ж, брате, пам’ятай одне: Тобі я рідна так, як рідний ти мені, 130 Тому про справу слід подумати, Порадою взаємно обмінятися. Не треба критись, не треба страшитися І душу відкрити в обопільній бесіді. Тебе покликала сюди таємно — Про сімейну твою справу перемовити. Мегадор Краща з жінок, дай мені руку. Евномія Хто? Де краща? Мегадор Ти. Евномія Я? Мегадор Ні — то ні. Евномія Але правду говорити слід. 140 Не знайдеш, брате, кращої ніде ти, одна одної гірша. Мегадор Я з тобою в цьому згідний, заперечувать не варто. Евномія Вислухай мене, прошу я. Мегадор Слухаю. До твоїх послуг. Евномія Я прийшла тобі пораду дати, Оскільки справа для тебе важлива. Мегадор На тебе це дуже схоже. Евномія Добре, щоб так склалося. Мегадор То що ж то, сестро, за справа? Евномія Благо вічне, брате, Для тебе хай настане у нащадках. Мегадор Так здійсниться! Евномія Хочу, щоб ти узяв собі дружину. Мегадор 150 Ой, убила! Евномія Але чим? Мегадор Вибиваєш мені мозок Ти, сестро: не слова це, каменюки. Евномія Та ж послухай, візьми пораду сестри до уваги. Мегадор Нема бажання. Евномія Тобі ж на користь. Мегадор Я скоріш погоджусь вмерти, ніж оженюся. Утім, якщо таку запропонуєш, Щоб прийшла завтра, а післязавтра її У двері винесли, я згодний. От за цієї умови готуй весілля. Евномія Пораяти тобі я можу жінку з приданим, Але підтоптану, середніх вже вона років. 160 Засватати тебе я можу, якщо ти згодний. Мегадор Дозволь тебе спитати. Евномія Запитуй, прошу. Мегадор Сам у літах — чи ж розумно дружину брати середніх літ? І раптом трапиться у них дитина: Хіба уникнути їй прізвиська «мізинка»? А зараз з тебе я тягар зніму, щоб легше стало. Богам завдячуючи, праці предків, я цілком багатий, Навіщо мені пиха, без ліку клієнтів, пишне придане, Крик, примхи, накази, пурпур, слонова кістка На візках, вбрання жіноче — то що мені в них? Витрати ці роблять усіх чоловіків невільниками[7]. Евномія 170 Ну скажи, кого ти хочеш узяти заміж? Мегадор Скажу зараз. Ти знаєш старого Евкліона? Наш сусід, бідняк. Евномія Авжеж, знаю. Він непоганий чоловік. Мегадор Я дочку його, Дівчину, хочу посватати. Ні, не заперечуй, сестро. Бідна, я знаю, скажеш: бідна, але до вподоби. Евномія Що ж, хай щастить. Мегадор Я сподіваюся. Евномія Чого ще? Мегадор Прощавай. Евномія Прощавай (Іде.) Мегадор Побачусь з Евкліоном, якщо він тільки вдома. Ось і він: вертається додому звідкись.

СЦЕНА ДРУГА

Евкліон, Мегадор.

 Евкліон Серцем чув, що намарне йду я з дому. Так не хотів! Прийшов я — з курії нікого, 180 Немає старшини і грошей не дають. Ну, мерщій, мерщій додому. Сам отут, а душа вся вдома. Мегадор Евкліоне, тобі привіт мій, щасливий будь завжди, здоровий. Евкліон Добридень, Мегадоре. Мегадор Ну, що ти, як справи, здоров’я як? Евкліон (убік) Не випадково, що багатий так тулиться до бідного. Золото моє учув, от і підлещується. Мегадор Чи здоровий ти? Евкліон Нівроку, тільки от із грошима… Мегадор Е, та що там! Був би тільки дух спокійний, а на життя вистачить. Евкліон (убік) Ясно, це стара розтеревенила про золото. От повернуся, геть язика вкорочу! Очі їй виколю! Мегадор 190 Що ти там собі шепотиш? Евкліон Усе на бідність скаржуся. Дочка на виданні: як заміж видати без посагу? Де взяти нареченого? Мегадор Мовчи вже, Евкліоне, будь бадьорішим! Допоможу тобі з приданим. Чого не вистачає? Викладай. Евкліон (убік) Своє має на оці, обіцяючи: пащеку роззявив на золото! Показує хліб однією рукою, камінь у нього в іншій. Віри немає, коли багатий надто ласкавий до бідного, Руку дружньо тисне і відразу вчинить капость. Поліпів цих я знаю: ледве торкнуться — не відчепиш потім. Мегадор Евкліоне, хвилину уваги. Коротенько сказати тобі 200 Я хочу про нашу справу спільну. Евкліон (убік) Ой, лишенько! Золото поцупили з хати, і тепер він, знаю я, Зі мною розділити його хоче. Ні, додому — гляну! Мегадор Ти куди? Евкліон Я зараз повернуся. Удома мені треба на дещо глянути. (Іде) Мегадор Упевнений, лишень скажу йому про сватання своє До його дочки, він вирішить, що це знущання. Зроду не стрічав таких скупих, як він, від бідності. Евкліон (повертається) Ціле, слава богу: якщо не гине, цілісіньке те. Підходячи, так боявся: просто перехопило дух! Мегадоре, я тут. У чому справа? Мегадор Я дуже вдячний. 210 Не погребуй дати відповідь мені, як щось тебе запитаю. Евкліон Що ти запитаєш? Інколи відповідати бажання немає. Мегадор Ось що. Як ти думаєш, рід гарний мій? Евкліон Так, гарний. Мегадор Слава не погана? Евкліон Анітрохи. Мегадор А вчинки? Евкліон Чесні. Мегадор Знаєш роки мої? Евкліон Немалі, так само, як і грошики. Мегадор Так само для мене ти бездоганним завжди був Громадянином, як і нині. Евкліон (убік) Чує запах золота! (Мегадору.) У чому ж річ? Мегадор Якщо так один на одного дивимося ми, То тобі й мені на щастя і на щастя дочки, За мене її ти віддай. Відповідай: нехай буде так! Евкліон 220 Ай, ай, Мегадоре. Так чинити негідно тобі. Перед тобою бідняк безневинний: що ж ти смієшся отак? Ні словами, ні ділами я не заслужив того. Мегадор Не сміюся я, і глузувати з тебе причини немає. Евкліон Так навіщо тоді до моєї ти сватаєшся дочки? Мегадор Становище поліпшу ваше я, а ви — моє. Евкліон Ось що мені на думку спадає. Людина багата ти І впливова, так само як я — з бідняків бідняк. Ще й дочку за тебе віддам (у мене з’явилася думка): Ти — наче бик, а я — наче ослик. Чи нас запрягати вдвох? 230 Вантажу не знести мені нарівні, ослик у бруд упав, лежить: Бик не обернеться, неначе ослика на світі немає. Ти мені станеш недругом, і свої усі піднімуть на сміх. Стійла немає ні там, ні тут мені, якщо так розлад піде. Порвуть осли зубами, натисне рогами бик. Від ослів до биків піти мені — дуже це ризик великий. Мегадор Поріднитися з чесними — от справа найкраща. Слухай-но, прийми мою пропозицію, За мене її просватай. Евкліон Але ж немає посагу! Мегадор Пусте! Аби добра вдача, досить цього посагу. Евкліон 240 Я до того, щоб ти не думав, ніби я скарб знайшов якийсь. Мегадор Знаю, не вчи. Згодний? Евкліон Хай так. Юпітере! Смерть моя! Мегадор Що з тобою? Евкліон Що? Начебто брязкіт заліза, ось зараз. (Тікає.) Мегадор У себе велів копати я сад. Однак, де ж він? Зник, не сказавши ні слова! Як він мною гидує! Бачить, з ним шукаю я дружби, робить, як всі: Якщо подружитися з бідним надумається багатій, — Бідний підійти боїться, страх його все псує, А коли нагоду проґавив, — то хоче сам, та пізно вже. Евкліон (обернувшись до будинку) 250 Якщо не віддам язика твого з коренем вирізати, — Ти мене віддай кому завгодно, нехай каструють. Мегадор Для глузування, бачу, підходящу, за себе старішу Ти шукав людину, але ж я не заслужив того. Евкліон Мегадоре, я не сміявся. Якщо й хотів би, та не міг. Мегадор Ну то що, віддати дочку згодний? Евкліон Так, на тих умовах, З тим приданим, як я сказав. Мегадор Віддаєш? Евкліон Так, віддаю. Мегадор Дай, боже, щастя! Евкліон Дай, боже, щастя! Але ти все ж пам’ятай: Ми зійшлися на тім, що віддав дочку я без посагу. Мегадор Пам’ятаю. Евкліон Адже я знаю, як ви плутанину любите: 260 Було — не було рішення, залагодилося — не залагодилося, Тільки б по-вашому вийшло. Мегадор Суперечки ніякої я Не передбачаю. Щодо весілля, чому б нині ж Нам його не справити? Евкліон Дуже добре. Мегадор Ну, тоді, мабуть, Я готуватися подамся. Це все? Евкліон Усе. Мегадор Йду. Прощавай! (Ідучи.) Гей, Стробіл, мерщій за мною, на ринок поспішай! Евкліон Він пішов звідси. Боги! Що за сила в золоті! Думаю, він почув, що вдома скарб тримаю я, Тому і пащу роззявив, завзято породичатись прагнучи.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Евкліон, Стафіла.

 Евкліон Агов, де ж ти? Розбовкала всім сусідам, начебто я Дам придане за дочкою! Гей, Стафіла! Чи чуєш? 270 Я тебе кличу. Посуд відчищай, вимивай скоріше. Відбулися Заручини. За Мегадора нині дочку віддаю. Стафіла Дай, боже, щастя! Та ж це неможливо: так раптово… Евкліон Ти, мовчи! Йди! Усе зроби, доки повернуся я з площі. Двері замкни. Повернуся незабаром. (Іде.) Стафіла Що ж робити мені тепер? Ось коли прийшов кінець нам, мені з хазяйською дочкою! Ганьби не можна приховати! Пологи близько, і не сховаєш їх! Було дотепер усе таємницею, а тепер не можна. Ну, піду. До його приходу зроблю, що він велів. Горя навпіл з лихом доведеться таки сьорбнути, боюся! (Іде.)

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

Стробіл, Анфрак, Конгріон.

 Стробіл 280 На ринку наш хазяїн кухарів найняв І флейтисток цих. Зробивши пóкупи всі, Звелів їх на дві частини розділити потім… Анфрак Скажу відкрито, нема чого мене навпіл ділити, Я в цілому вигляді краще справу зроблю. Конгріон Прекрасна, соромлива розпуснице! Захоче хто — на частини розірвешся сам. Стробіл Та я зовсім до іншого, не про те сказав, Що ти мені готовий приписати. Хазяїн наш Сьогодні весілля святкує. Анфрак Чию дочку бере? Стробіл Сусіда Евкліона, старого. Йому 290 Покупок половину відділить звелів І кухаря, і флейтистку одну з двох. Анфрак Йому, бач, половину, половину вам? Стафіла Саме так. Конгріон То, виходить, старий не міг За свій рахунок весілля дочки святкувати? Стробіл Е! Конгріон У чому ж справа? Стробіл Справа в чому? Яке питання! Старий наш — сухар, сухіший від пемзи. Анфрак Невже? Стробіл Так, так. 300 Я говорю. Подумай сам: кричить, богів, Людей кличе у свідки негайно, Що він загинув, під корінь зрізаний, ледве димок Під чавунцем його назовні вилетить! А спати йде — пов’яже рот мішком. Анфрак Навіщо? Стробіл А щоб уві сні не упустити подиху… Анфрак А як він з нижнім горлом? Затикає, чи що, Щоб теж не пішов подих випадково? Стробіл Ну, тут на віру. Ти мені вір, як я тобі. Анфрак Охоче вірю. Стробіл Чи знаєш ще? Йде умиватись, плаче: воду шкода пролити! Анфрак Чи не можна грошей у старого випросити 310 Один талант[8] й на волю відкупитися? Стробіл Так! Хоч голоду в борг проси, і то не дасть. Обрізав якось нігті в цирульника: Зібрав, відніс із собою всі обрізки. Анфрак Як видно, скнара — скнарою чоловічок твій. Стробіл Подумай, який же він скупий і скаредний! Недавно кашу в нього вкрав шуліка: Йде, ридаючи, до претора і з плачем там, І, виючи, просить поручительства, щоби До суду притягнуть[9] йому дозволили шуліку! 320 На дозвіллі вам розповів би сотні випадків. Скажіть, хто з вас двох прудкіший? Анфрак Я. І набагато кращий. Стробіл Кухаря, не злодія, мені. Анфрак Ну так, я кухар. Стробіл (Конгріону) Ти що скажеш? Конгріон Весь я отут. Анфрак Він кухар поминальний, на дев’ятий день Кличуть його. Конгріон Трибуквене прізвисько[10]! Мене сварити? Ти злодій, і злодій, і тричі злодій. Стробіл Мовчи ти, там! Ягня вгодоване… Анфрак Ну так. Стробіл Ти забирай, Конгріоне, того І в дім йди, он туди. Ну, і ви за ним, 330 А інші до нас, сюди. Конгріон Неправильно Поділ йде. Баранчика їм жирнішого віддав. Стробіл Зате гладкішу дам флейтистку я. Гей, Фрігіє, ти з ним йди. Елевсіє, Сюди, до нас.

Анфрак, декілька кухарчуків і одна флейтистка ідуть до будинку Мегадора.

 Конгріон О, Стробіле підступний, як же так? До кого мене загнав ти? До скнари старого! Що з нього візьмеш? Хоч до хрипоти Кричи. Стробіл Ти, дурний, не знаєш вдячності. Конгріон Як так? Стробіл А так. По-перше, у домі тут 340 Не буде галасливо. Чого не вистачає, сам з будинку Несеш: на прохання не витратиш часу У нас і шум, і тіснява, і народ скрізь, Посуд, срібло, килими і золото. Пропало що (я знаю, стриманий ти Дуже, поки щось не потрапило під руку), І скажуть: «Кухарі украли! Гей, хапай, В’яжи! Лупцюй! Садови у підвал!» А там з тобою Нічого того не буде, бо нема чого Поцупити тобі. За мною сюди йди. Конгріон Йду.

СЦЕНА П'ЯТА

Стробіл, Стафіла, Конгріон.

 Стробіл (стукає) 350 Гей ти Стафіло! Двері відкривай! Гей-гей! Стафіла Хто там? Стробіл Стробіл. Стафіла Чого тобі? Стробіл Цих кухарів бери І флейтистку. А ось їстівне. До весілля все Приправаити в дім Евкліона Мегадор велів. Стафіла Церерине, чи що, весілля будемо святкувати? Стробіл А що? Стафіла Та ж вина не бачу я. Стробіл То принесуть, як з ринку сам повернеться. Стафіла Та й дрів немає у нас зовсім. Конгріон А дошки є? Стафіла Є. Конгріон Ось вони, дрова! Не треба шукати. Стафіла Ах, мерзота, хоч і слуга Вулканів[11]! Як тебе Вогонь не чистить! Що ж, через цей обід ми Спалить повинні хату? Конгріон Не треба. Стробіл У дім веди їх. Стафіла Гей, сюди, за мною! (Йдуть.)

СЦЕНА ШОСТА

 Піфодік Старайтеся! Кухарів піду провідаю. За ними треба пильнувати. Чи не краще Змусити їх обід готувати в льосі, Готове ж нагору в коробах тягати? А раптом, що наготують, те внизу зжеруть? Вгорі усі без обіду, а внизу — обід! Та що ж я розпатякався, неначе справ немає, 370 І повний дім грабіжників! (Іде.)

СЦЕНА СЬОМА

Евкліон, Конгріон.

 Евкліон Хотів я побадьорити себе, свій дух підняти. Сьогодні до весілля дочки відправився На ринок: рибу запитую — дорого. Баранина, яловичина, телятина, Тунець, свинина, — що не візьми, усе дорого, I тим ще дорожче: грошей не було. Пішов з досадою, зовсім нема за що купити. Ось так уникнув я рук розбійницьких. Дорогою сам собі так надумався: 380 «Розщедришся у свято неощадливо, Прийде нестача в будень», — і чітко Я серцю і шлунку думку цю послав, I дух мій моє рішення прийняв, Як весілля справити з меншими витратами. Вінки купив, ці пахощі Покладемо на вівтар Лару нашому Нехай дарує щастя шлюбу дочки! Та що це? Відкриті в нашому будинку двері, I галас усередині. Лишенько! Чи не грабують? Конгріон (у будинку) 390 Горщика спитай більшого в сусідів: оцей малий, Нічого в ньому не вміщається. Евкліон Горе, я пропав! Їй-їй, горщика мого шукають! Тягнуть золото! Рятуй мене! На допомогу, Аполлоне! Убий Стрілою крадія мойого скарбу: Ти раніш допомагав іншим у таких справах. Та що ж я барюся? У дім мерщій, бо загину. (Біжить у будинок.)

СЦЕНА ВОСЬМА

Анфрак.

 Анфрак (виходить з будинку Мегадора) Дромоне, почисть рибу. Ти, Махеріоне, Мурені і вугру хребта вишкреби. Поки повернуся, звільніть усе від кісток, Я сковорідку спитаю тут поблизу 400 у Конгріона. Та півня оббери, Щоб став він гладший, ніж актор общипаний[12]. Але що то за крик здійнявся в сусідів? Е, То кухарі, як видно, справу роблять. Повернуся в дім! Щоб галас не зчинився. (Іде назад у будинок.)

ДІЯ ТРЕТЯ

СЦЕНА ПЕРША

Конгріон.

 Конгріон (вибігає з будинку Евкліона) Громадяни, свої, чужі! І сусіди, і прибульці! Дайте дорогу, розступіться! Вулиці звільніть! Уперше потрапив до вакханок я кухарем для вакханалій[13]! 410 Хлопчики і сам я, бідний, побиті міцними ціпками! Усюди біль, кінець мені настав! Так мене старий відлупцював! Такого дрюччя ще ніколи я не бачив. Палицею нас побив, за двері викинув. Ой, пропав! Двері відкриває, скажений! Так, от і він, Женеться! Я знаю, що мені робити! Навчив він сам.

СЦЕНА ДРУГА

Евкліон, Конгріон.

 Евкліон Назад! Куди біжиш? Стій, стій! Конгріон Чого, дурню, горлаєш? Евкліон До охорони на тебе донос подам[14]. Конгріон Це ж за що? Евкліон Та ти ж з ножем. Конгріон Так кухареві й слід. Евкліон Ти мені погрожував. Конгріон Одне зробив погано: у бік ножем тебе б штрикнути. Евкліон Лиходій який! Таких на світі не бувало! 420 Залюбки тобі я ще усипав! Конгріон Хоч би мовчав! Бо справді видно й так усе! Від ціпків весь розм’якнув я, як мов зніжений розпусник. Чого вчепився у нас, жебраче? Евкліон Чого? Ще й питаєте! Невже я мало вас тріпав? Бажаєте добавки? Конгріон Пожди вже! І тобі дістанеться! Ціла ще голова! Евкліон Що буде потім, побачимо. Поки що голові дісталося. Що за справа у тебе тут? Чого в мій дім забрався Не питаючись, як тільки з нього я пішов? Кажи! Конгріон Відчепися ти! Куховарити на весілля ми прийшли. Евкліон Ах ти, поганцю! Тобі що з того, сирим я чи вареним харчуюся? 430 Ти що за опікун такий? Конгріон Скажи, однак, відверто: Ти даси чи ні сьогодні нам обід приготувати? Евкліон А ти скажи, чи неушкодженим добро моє лишиться? Конгріон Своє б добро забрати, і то щасливим буду. Своїм вдоволений, на твоє не спокушаюся. Евкліон Чудово знаю, Хоч не учи. Конгріон Чого ти став перешкоджати готуванню нашому? Що тобі не так зробили? Сказали щось недобре? Евкліон Розбійник ти! Що за питання? Чи не ви скаламутили Весь дім і найменший куточок кімнати кожної? Стирчав би біля вогню собі, у справі, і була б 440 Голова твоя без тріщини. І по заслугам дісталося! Довідатися моє рішення кортить? Довідаєшся. Хоч трішечки підсунешся до дверей, ось сюди, без дозволу — Тебе зроблю нещаснішим зі смертних, Второпав ти, чого я хочу? (Іде в будинок.) Конгріон Назад! Куди ідеш? Богинею всіх злодіїв клянуся, Лаверною[15]: якщо ти Посуд мій не віддаси, то присягаюся, Тобі у власному будинку від моїх прокльонів не сховатися! Що мені робити? Лиха година привела мене сюди! Дві драхми плата, — лікарю заплатиш набагато більше!

СЦЕНА ТРЕТЯ

Евкліон, Конгріон.

 Евкліон (виходить з будинку, обмацуючи горщик із золотом) Тут, при мені! Куди не вирушу, візьму його з собою. 450 Його лишати дуже небезпечно! У дім усі тепер ідіть, кухарі й флейтистки, Й ведіть хоч цілий полк рабів. Смажте спішно і варіть, скільки заманеться. Конгріон Вчасно: спочатку ціпком продірявив голову. Евкліон У дім йди: ти на роботу найнятий, а не дурниці бовкати. Конгріон Гей, старий! Здеру з тебе я штраф за побиття! Так, куховарити, не для побоїв був найнятий я. Евкліон Ну, позивайся зі мною, та тільки відчепися. Готуй обід, Чи йди звідси геть, до свиней. Конгріон Ти сам іди. (Іде.)

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

Евкліон.

 Евкліон 460 Нарешті він пішов. Бачать боги, сміливий той Бдіняк, що вирішив зв’язатися з багатим. Наприклад, Мегадоом! Як мучить він мене, нещасного, знущається на всі лади! І начебто з пошани до мене він кухарів прислав сюди. А ще у домі півень, старої власність, мені на горе, Негідник, так мене підвів! Він ледь мене не погубив! На тому місці, де заритий скарб, став кігтями гребти. Що тут казать! Охоплений великим гнівом, я Ціпок узяв: готовий півень мій[16], злодія схопив зненацька! Підкуплений, він кухярям служив. тут сумніву немає, Щоб скарб знайти; та з рук я вирвав зброю! Мегадор, родич мій, однак, прямує з площі. Уникнуть зустрічі не можна, я з ним поговорю.

СЦЕНА П'ЯТА

Мегадор, Евкліон.

 Мегадор Із друзями своїми цією я ділився думкою, — На доньці оженитись Евкліоновій. Усі схвалюють: розумна справа, гарна. По-моєму, коли б усі отак робили 480 Багаті женилися без приданого На бідних — серед громадян більше було б Злагоди, менше знали б Ми заздрості: а як зараз заздримо! I дружини в більшому страху перебували б, I наші б витрати поменшали. Для більшості краще було б, Лише з меншістю боротьба йшла, з жадібними. Їхній жадібності і повній ненаситності Закону і межі не можна встановити. Але скажуть, якщо право бідним віддане, 490 Багатим і з приданим за кого ж йти? Їхня справа, аби тільки без приданого. Якби це так, із собою звичаї кращі У сім’ю внесуть, ніж нині це роблять, I мули, що дорожчі від коней зараз, Тоді дешевшими стануть за галльських меринів[17]. Евкліон (убік) 3 яким це чую задоволенням. Чудово він говорить про ощадливість! Мегадор He скаже жодна з них: приданого Мойого більше, ніж твого майна. 500 Давай мені за це пурпур і золото, Служниць, проводирок, мулів, візниць, Розсильних, екіпажів для катання. Евкліон Матрон та їхні витівки він знає добре, — От гарний був би охоронець жіночої моралі. Мегадор Тепер куди не сунься, — біля дому, глянь, Візків більше, ніж в іншому маєтку! Але це ще добре у порівнянні 3 іншими витратами. Сукнороб, ювелір, коштує і вишивальник, Бордюрщики, кравці, завивальники, Галантерейники, рукавники, мазильники, 510 Фарбувальники — темнильники, жовтильники, Торговці полотняні, взуттярі, Шевських справ умільці, черевичники, Сандальники стирчать, стирчать чистильники Сукнороби кричать, кричать ладнальники, Корсетники стирчать, стирчать розкрійники. Ну, здається, розрахував: на місце їхнє Іншим числа немає; мов чати, обступають дім Шерстильники, бахромники, сундучники. І їм розрахунок. Подумаєш, відпущені — З’явились фарбувальники-шафранники, 520 Й непотріб якийсь завжди чогось чекаємо[18]. Евкліон (убік) Гукнув би, так шкода: обірве він свою Промову про жіночі звичаї. Нехай додасть, нехай! Мегадор З ледарями всі розрахунки скінчені. Прийде голодний воїн, грошей вимагає. Йдуть до міняйли, з ним рахунки зводяться. Не ївши, стоїть вояк, на платню все Сподівається. Зведено рахунок з міняйлом, 530 І борг за ним самим ще виявиться, А воїна запевнили, що виплата наступного дня. І багато неприємностей від інших витрат, З них нестерпніша — з великим посагом пов’язана. Під повною владою чоловіка безприданниця: Дружина з приданим — чоловіку розорення. А, родич біля дверей, Евкліон. Ну, що?

СЦЕНА ШОСТА

Мегадор, Евкліон.

 Евкліон Твоєю мовою я насолоджувався. Мегадор Чув? Евкліон Усе, від початку до кінця. Мегадор А мені, Однак, було б іще приємніше, 540 Коли б ти вбрався до весілля доньчиного. Евкліон Хто славу за статком, за коштами блиск Має, про своє походження Нехай пам’ятає. Адже ні я, ні інший бідняк Статку не мають в домі більшого, Даремні людські сподівання. Мегадор Ну, немає! І боги нехай Зберігають і примножують твоє майно. Евкліон (убік) Ненависні слова — «твоє майно». Він про моє добро не гірше, ніж я сам. Обізнаний: стара розбовкала усе. Мегадор Навіщо ти від бесіди ухиляєшся? Евкліон 550 Подумував я, як би вилаяти тебе. Мегадор За що? Евкліон За що? Злодіями куточки ти всі Мойого наповнив будинку! Кухарів п’ятсот Нагнав до мене, із шістьма руками кожний; Справжнісіньке потомство Геріонове[19]! Хоч стежив би за ними стоокий Аргус[20], Юноною до Іо сторожем приставлений, І то не впильнував би. Там і флейтистка: Ось ця, якби водяний потік вином полився, То, певно, випила б ціле джерело, Пірену[21], що в Коринфі протікає. Так, 560 Ще припаси… Мегадор Вистачить їх на цілий полк! Надіслав тобі баранчика. Евкліон Баранчика! Здохляка такого я не бачив ще. Мегадор Здохляка? Скажіть! Це як же так? Евкліон Під шкірою кістки: весь отут! Переведений украй! Живий ще, а нутрощі наскрізь видно, Світиться, як той ліхтар пунічний[22]. Мегадор Купив, щоб різати. Евкліон Краще поховати віддай Скоріше. Я так думаю, уже він здох. Мегадор Що, вип’ємо зараз? Евкліон Либонь, не став би пити я. Мегадор 570 А то б звелів принести я від себе Вина старого барильце. Евкліон Не хочеться. Вирішив пити лише воду. Мегадор Тільки воду п’єш? А все-таки сьогодні славно напою тебе! Евкліон (убік) Куди націлився! Знаю! Щоб вином звалити, До того доріжку стеле! А потім Моє добро змінить місце проживання. Побережуся і скарб із хати винесу: Нехай вино і працю витратить даремно. Мегадор Піду омитися до жертвоприношення. 580 Прощавай! (Іде.) Евкліон Горщику! Багато в тебе ворогів! На золото всі дивляться, в тобі приховане. Вирішив я от що зробити: віднесу тебе До храму Вірності, там краща буде схованка. Мене ти знаєш, Вірносте, я — тебе. Дивися, Не змінюй же ім’я, коли тобі Добро своє довірю! Я до тебе йду, В твоїй, богине, вірності упевнений! (Іде.)

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

СЦЕНА ПЕРША

Стробіл.

 Стробіл Якщо ти вправний раб, роби, що я роблю. Поквапся, без ремствувань, виконуй, що наказано. 590 Якщо служити хочеш ти по совісті, Спочатку думай про хазяїна, про себе потім. Якщо ти спиш, то й уві сні ти твердо пам’ятай, що раб. {*} {* А закоханому хто служить хазяїну (от як я): Бачиш, переможений любов’ю хазяїн — твій рабський обов’язок Не штовхати його, куди він валиться, — врятувати його. Як почнуть учитися плавати діти, то під них кладуть Очеретяне плетиво: менше буде їм праці, Легше плисти, руками рухати. Раб таким плетивом Повинний бути для пана свого закоханого І рятувати його, у разі потреби, від погибелі…} Вивчати намагайся волю господаря свого. 600 Чоло його чого захоче, знати повинні очі твої, Наказав — швидше стрімкої колісниці до справи мчися. Якщо будеш ти турботливим, батога не скуштуєш, Не доведеться тобі натирати до блиску кайдани тоді. Хазяїн мій любить дочку Евкліона бідного, про Новину довідався: за Мегадора заміж віддають її. Він мене послав розвідати, як тут справи йдуть. Щоб не викликать підозри, сяду отут на жертовник, Видивлятися зможу звідси, що діється тут і там.

СЦЕНА ДРУГА

Евкліон, Стробіл.

 Евкліон Ти лише утримайся, богине, не вкаже на Золото моє, яке довірив я тобі. А сам ніхто Не знайде його, не страшно: добре заховане. 610 Cлавна була б здобич, якби хто знайшов його, Скарб той золотий! Богине Вірності, не приведи того! Ну, тепер піду омиюся до жертвоприношення, Щоб не затримувати мені зятя, не заважати йому, Ледве пришле він за дочкою моєю, щоб до себе у будинок ввести. Вірносте! Заклинаю знову, знову, збережи мій скарб: Золото тобі я довірив, у гаю біля храму сховав його. (Іде.) Стробіл Що я чую! Що сказав він, боги! Повний золота Сховав горщик у храмі! Вірносте, будь же мені не менш Вірною, ніж йому! Батькові тієї дівчини, в яку Мій хазяїн закоханий, треба думати. Я ввійду сюди 620 Усередину, в храм, і обнишпорю все, чи не знайду де Золота, поки він зайнятий. Знайдеться — тоді Вірності Присвячу вина я міру повну і вірну. Присвячу тобі, а скінчивши справу, вип’ю й сам. (Входить у храм.)

СЦЕНА ТРЕТЯ

Евкліон.

 Евкліон (повертається) Ой, недарма крикнув ліворуч ворон, не на добро[23]. Лихо! Шкріб нігтями землю він і каркав дуже голосно. Серце, як танцюрист вправний, одразу ж застрибало. У грудях б’ється. Чого ж я стою? Скоріше бігти! (Входить у храм.)

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

Евкліон, Стробіл.

 Евкліон Геть, хробак! З-під землі ти виповз, видно, тільки що! Звідки ти взявся! Виповз — загинеш вмить. 630 Так оброблю жорстоко я тебе, шахраю! Стробіл Який біс у тебе вселився? Чого до мене ти, старий, присікався? Чому штовхаєш, тягнеш й б’єш мене отак? Евкліон Морда бита! Ще і запитуєш, злодію! Стробіл Чому я злодій? Що ж я взяв? Евкліон Віддай назад. Стробіл Та що тобі віддати? Евкліон Питаєш що? Давай! Стробіл У тебе не брав нічого я. Евкліон Віддай мені те, що взяв собі. Ну, давай! Стробіл Що віддавати? Евкліон Не поцупиш, не вийде. Стробіл Хоч би сказав, віддати що? Евкліон Дай те, що ззаду. Стробіл Ти сам, я бачу, любиш ззаду діяти. Евкліон Дай ось це, облиш виверти! Зовсім не жартую тепер! Стробіл Що давати? Скажи ясніше, назву скажи. 640 Нічого не брав я, не торкався. Евкліон Руки покажи-но. Стробіл Ось. Евкліон Ще! Стробіл Ось обидві. Евкліон Бачу. А третю покажи. Стробіл Здурів старий! Він, видно, одержимий злими духами. Чи це не кривда зла? Евкліон Дуже зла, бо ти ще не на шибениці, А тобі це буде, якщо не зізнаєшся. Стробіл Та у чому? Евкліон У тому, що поцупив звідси. Стробіл Хай грім мене поб’є, якщо твоє щось взяв я. Не мав навіть й на думці. Евкліон Чекай-но, потруси плащем. Стробіл Ось, потрусив. Евкліон А там, під спіднім, нічого немає? Стробіл Дивися сам. Евкліон Ах, розбійник, як охоче дозволяє він себе Мацати, щоб не подумав я, що він моє забрав! Знаю ці штуки. Руку знову покажи сюди. 650 Праву! Стробіл На. Евкліон Тепер ліву! Стробіл Та дивись обидві. Евкліон Я шукать не буду. Віддавай же! Стробіл Що віддати? Евкліон Облиш свої дурниці. Адже крав? Стробіл Що крав? Евкліон Не скажу я. Зізнайся сам! Що моє поцупив, віддай. Стробіл Ти здурів: до нитки обшукав усього, Нічого зовсім не знайшов. Евкліон Стривай, стривай! А той, хто був з тобою, де подівся? Де спільник твій? Я пропав! Той усередині вже нишпорить. Туди? Цей втіче! Утім, він вже обшуканий. Нічого у нього немає. Геть! Стробіл Щоб провалився ти! Евкліон Шануєш й зичиш гарно ти. Затисну міцно горлянку товаришу твоєму 660 Геть! З очей моїх геть! Чого став? Стробіл Йду вже. Евкліон Й не потрапляй мені на очі. (Входить у храм.)

СЦЕНА П'ЯТА

Стробіл.

 Стробіл Готовий загинути смертю злою, тільки б У пастку старого піймати. Навряд чи він Зважиться там само знову сховати золото. Знайде, звісно, місце нове. Ага, двері скриплять. Старий виносить золото. Від дверей відійду сюди тихесенько. (Ховається.)

СЦЕНА ШОСТА

Евкліон, Стробіл.

 Евкліон Вірності я виказати довіру Хотів: вона ледь мені не втерла носа. Коли б не допомога ворона, загинув я, 670 Бідняк! Нехай ворон той, що знак мені подав, Прийщов до мене! Добрим ломом я зустрів би, Їжі б не дав, даремно чого ж витрачатися! Тепер куди подалі це мені сховати? Сільвана[24] гай за містом є, у глушині, Густий чагарник, там я місце виберу. Сільвану краще виявить довіру, ніж Вірності. (Іде.) Стробіл От як славно! Боги мені порятунок шлють! Побіжу вперед і залізу там на дерево, Побачу, де старий сховає золото. 680 Звелів хазяїн, щоправда, тут лишатися, — Пусте! Поб’ють, зате я буду з вигодою. (Іде.)

СЦЕНА СЬОМА

Ліконід, Евномія, Федра (за сценою).

 Ліконід Я все сказав. Ти так само, як і я, тепер Все про дочку знаєш Евкліонову. Прошу і знову прошу тебе, мати, про те саме, Про що просив я нещодавно: Поговори про справу цю з дядечком. Евномія Ти сам знаєш, я завжди хочу Твої бажання бачити здійсненними. Сподіваюся, що доб’юся згоди братової, Бо справа праведна, якщо є вірним те, що, Напившись, ти дівчину збезчестив. Ліконід 690 Тобі хіба збрехати можу я? Федра (за сценою) Ой, нянько, нянько! Смерть моя! Який біль! Юноно[25], поможи мені! Ліконід Ось, чи ти чуєш? Кричить, народжує уже. Справа красномовніша за будь-які слова. Евномія Увійди сюди зі мною разом до брата, сину, Щоб від нього домогтися згоди нам. (Іде.) Ліконід Йди, я за тобою. Дивно, Куди Стробіл подівся, раб мій? Отут йому Велів чекати я. А втім, якщо заради мене Він старається, то сердитись нема чого. 700 Піду туди, там життя моє вирішується. (Іде.)

СЦЕНА ВОСЬМА

Стробіл.

 Стробіл У горах золотоносних птахи дятли є[26]: Лиш я від них багатший. Що мені царі? Про них і говорить не варто — злидні! Я — цар Філіпп, не менше. О чарівний день! Пішовши тоді звідси, набагато раніше був На місці я і там заліз на дерево, Дивлюся, куди старий сховає золото. Коли пішов він, я злажу з дерева, Викопую скарб, тікаю відтіля, зирк — 710 Cтарий вертається, але мене не бачить він: 3 дороги трохи я звернув убік. А ось і він отут. А це сховаю вдома я. (Іде.)

СЦЕНА ДЕВ'ЯТА

Евкліон.

 Евкліон Я пропав! Я загинув! Я убитий! Ой, куди Мені бігти і куди не бігти? Стій, тримай! Хто? Кого? Я не знаю, не бачу, я сліпий! Але куди мені йти? Де ж я? Хто ж я? Не можу я зрозуміти! Допоможіть, благаю. Вкажіть на того, хто його поцупив! Що ти сказав? Тобі повірить я готовий, Людина ти гарна, видно по обличчю. Та що це? Ви смієтеся? Усіх вас знаю я. Більшість з вас — злодії, сумніву немає. Набіленим одягом прикрилися, сидите, [27] Немов чесні люди. Що ти сказав? З цих ніхто Не взяв? Ой, убив ти мене! Ну, скажи, 720 Хто забрав? Ти не знаєш? Нещастя моє! Я загинув! Такого лиха зазнати! Стільки стогону і найлютішого суму приніс Цей день мені, і голод, і з ним убогість. Найжалюгідніша, пропаща я людина На землі! Що мені життя? Скільки золота я Утратив, а вже як я його охороняв! Обікрав себе самого, і тепер Радіють усі моєму розоренню і горю! Ой, несила це мені терпіти!

СЦЕНА ДЕСЯТА

Ліконід, Евкліон.

 Ліконід Хто перед нашим домом так ридає, голосить? Це Евкліон, я бачу! Я пропав! Все викрито! Він, звичайно, вже довідався про пологи доньки! 730 Як мені бути? Піти чи що? Лишитися? До нього підійти? Тікати? Евкліон Хто тут? Ліконід Це я, нещасний. Евкліон Ні, нещасний я. Я загинув! Стільки зла звалилося мені на горе! Ліконід Заспокойся! Евкліон Як можу я! Ліконід Той учинок, що твій розтривожив дух, Зізнаюся, я скоїв. Евкліон Чую що від тебе! Ліконід Так, я. Це правда. Евкліон Чим же це я тебе скривдив так? Чому мене надумав погубити, дітей моїх? Ліконід Бог мене штовхнув на це, він прихилив мене до неї. Евкліон Як? Ліконід Визнаю свою провину я, усю свою відповідальність. І тебе просити прийшов я: вибач щиросердно! Евкліон 740 Як же це чужого ти посмітив торкнутися? Ліконід А як же бути? Така вийшла справа. Не повернеш назад ніяк. Боги так хотіли, видно, те не без них зробилося. Евкліон Ні, хотіли боги, щоб я на ланцюзі зморив тебе. Ліконід Ні, не говори так! Евкліон Торкатися як ти смів добра мойого Без мене? Ліконід Вино у тому винне і любов. Евкліон Безсовісний! З цими словами насмілився ти підійти до мене, нахаба! Якщо за таке вибачатися в праві ти, тоді ходімо, З жінок зривати золото, не криючись, почнемо. Схоплять — покаємось: з п’яних очей, з любові все те зроблено. 750 Дешевими вино й кохання стануть, лише чинити дай Свавілля без покарання п’яницям і закоханим. Ліконід Зробивши дурість, сам прийшов я і прошу прощення. Евкліон Не люблю того, хто зло зробивши, шукає виправдання. Не твоє воно, адже ти знав: і нічого було торкатися. Ліконід Коли торкнувся вже, то краще хай Мені лишиться. Евкліон Без дозволу мого — моє? Ліконід Та ні. Чому без дозволу? Але моїм повинно ж бути, Евкліоне, і сам ти визнаєш: бути моїм воно повинно! Евкліон 760 До претора я потягну тебе! Скаргу подам, клянуся, Якщо не повернеш. Ліконід Повернути мені? Що? Евкліон А що украв моє. Ліконід Я? Украв твоє? Відкіля? Що таке? Евкліон Нехай тебе Бог вразить, коли не знаєш. Ліконід Ні, скажи, що шукаєш ти? Евкліон Золото моє, у горщику. Сам зізнався ти, що взяв. Ліконід Ні, не говорив, не брав я. Евкліон Як! Ти відмовляєшся? Ліконід Знати не знаю ні горщика я твого, ні золота. Евкліон Того горщика, що з гаю ти викрав Сільванового, Поверни, прошу. Поділимо. Половину дам тобі. Хоч ти і злодій, не буду нарікати! Ну ж бо, поверни! Ліконід Злодій я? Евкліоне, ти, мабуть, занедужав. Я думав, ти довідався про іншу справу, 770 Важливу таку справу і мене стосується. Коли є час, про неї б я поговорив з тобою. Евкліон А скажи по совісті, ти золота не крав? Ліконід Не крав. Евкліон І хто взяв, не знаєш? Ліконід Теж не знаю. Евкліон Довідаєшся хто, Мені покажеш? Ліконід Так. Евкліон У злодія не станеш частки вимагати? 780 Хто б він не був, ти не покриєш злодія? Ліконід Ні. Евкліон А якщо брешеш? Ліконід Нехай мене тоді Юпітер вразить. Евкліон Досить. Говори тепер, що хочеш. Ліконід Мабуть, не знаєш ти, Хто я, якого роду. Мегадор мені дядько, Антілох батьком був, сам я Ліконід по імені, Мати — Евномія. Евкліон Я знаю рід ваш. Говори тепер, Чого хочеш. Ліконід У тебе є дочка. Евкліон Так, удома, тут. Ліконід І ти Віддаєш її за дядька мого? Евкліон Усе так і є. Ліконід Ну, так от, через мене він шле тобі відмову зараз. Евкліон Як відмову, коли до весілля усе готове, злагоджене? Нехай усі боги і богині вразять його! Та я Втратив через нього нині стільки золота, Нещасний! Ліконід Заспокойся, не поспішай із прокльонами. Нехай на благо і на щастя і тобі й дочці Обернеться ця справа! Говори: хай буде так! Евкліон Нехай мені влаштують боги це! Ліконід Нехай влаштують і мені! Слухай-но! Хто винний у лихому, ні сорому, ні совісті 790 Не має, мізерна та людина! Благаю, Евкліоне, тебе, твою дочку: У чому мимоволі завинив я, прости мені й мене З’єднай законним шлюбом з нею. Я, признаюся тобі, Дочці твоїй завдав образи я у день Церери: Дії вина і запалу юності піддався я. Евкліон Горе мені! Який учинок! Що я чую! Ліконід Навіщо бідкатись? Хіба то лихо, що дідом став ти прямо перед весіллям доччиним? Сам рахуй, десятий місяць від свята Церери, Тому через мене мій дядько і надіслав відмову. 800 В дім увійди, довідайся, чи усе це правда. Евкліон Це просто смерть! За одним лихом інші навалилися. У дім піду довідатись, чи правда це. (Іде.) Ліконід Слідом я. Здається, цю справу вирішив і вибрався із прірви. Не розумію, де зараз Стробіл, мій раб. Почекаю його тут, потім туди піду. Евкліону дам я час розпитати годувальницю Про мій учинок. Їй справа уся відома.

ДІЯ П’ЯТА

СЦЕНА ПЕРША

Стробіл, Ліконід.

 Стробіл Скільки радості мені дали боги — ще й якої! Із золотом горщик у чотири фунти — мій! Хто ще такий багатий? 810 І до кого зараз в Афінах боги прихильніші? Ліконід Мені здається, голос чую тут поблизу. Стробіл Гм… Хазяїн! Ліконід Чи не раба бачу я, Стробіла, там? Стробіл Він і є. Ліконід А хто ж іще! Стробіл Наближуся. Ліконід Підійду. Зустрівся він, напевно, як йому наказано, З тією старою, дівчини годувальницею. Стробіл Про мою здобич цю розповісти йому чи ні? От що. Попрошуся на викуп у нього. Піду, скажу. Я знайшов… Ліконід Ну, що знайшов ти? Стробіл Та не те, про що кричать Хлопчики: «Знайшли в горосі ми». Ліконід Смієшся, як завжди. Стробіл 820 Хазяїне, чекай-но, послухай. Ліконід Ну? Стробіл Знайшов сьогодні я Страшне багатство… Ліконід Де ж? Стробіл Повний золота горщик. На чотири фунти… Ліконід Дивно! Що я чую від тебе? Стробіл Я вкрав у Евкліона, старого отого. Ліконід Де ж золото? Стробіл У скриньці в мене. Тепер хочу Просити тебе на волю мене відпустити. Ліконід Просити Відпустити тебе на волю, негіднику? Стробіл Дивися, який ти, хазяїне! Знаю я, до чого справу хилиш! Вдало випробував тебе я! Ти уже відібрати ладний був! Ну, а якби знайшов я? Ліконід Жарти зовсім недоречні. 830 Йди, золото все поверни. Стробіл Золото віддати? Ліконід Звичайно. Повторюю, поверни все. Стробіл Ой, та відкіля ж? Ліконід Сам зізнався, Зі скриньки. Стробіл Та я часто дрібниці бовкаю. Ліконід (замахується) Знаєш Як… Стробіл

Хоч убий, а від мене ти нічого не одержиш.

Кінцівка п'єси не збереглася. Оскільки в списку діючих осіб останньої сцени рукопису згадується, серед інших, Евкліон, то і він брав участь у кінці сцени. Крім того, з віршованих резюме (arqumentum) цієї комедії, що належать якомусь римському граматику близько II ст., видно, що золото було повернуте Евкліону. На радощах він видає дочку заміж за Ліконіда і віддає їм золото як посаг. Судячи з небагатьох уривків, які збереглися у латинських граматиків, він радий з того, що нарешті позбувся цього скарбу, через який повинний був рити по десять ям щодня, і не знати ні вдень, ні вночі спокою, і тепер може спати.